Це рішення стосується двох заяв проти України щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів правового захисту. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішив об’єднати заяви та встановив порушення статей 3 та 13 Європейської конвенції з прав людини. Заявники, Владислав Скрипник та Павло Андрєєв, скаржилися на умови у Харківському слідчому ізоляторі, включаючи переповненість, погану гігієну та обмежений доступ до основних зручностей. Суд відхилив аргумент Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, підкресливши, що компенсаційні засоби є ефективними лише після припинення незадовільних умов. ЄСПЛ також встановив порушення, пов’язані з надмірною тривалістю кримінального провадження та досудового тримання під вартою, а також відсутність ефективних засобів правового захисту у цих питаннях.
Структура рішення включає процесуальний огляд, виклад фактів, правовий аналіз та застосування статті 41 щодо компенсації. Рішення стосується скарг на неналежні умови тримання під вартою, з посиланням на попередню практику, таку як *Muršić v. Croatia* та *Sukachov v. Ukraine*. У ньому наголошується на важливості надання первинних доказів, таких як плани поверхів камер та кількість ув’язнених, щоб спростувати звинувачення у жорстокому поводженні. Суд встановив, що умови тримання заявників під вартою справді були неналежними і що вони не мали ефективних засобів правового захисту, що призвело до встановлення порушень статей 3 та 13 Конвенції. Крім того, рішення стосується інших скарг, пов’язаних із тривалістю провадження та тримання під вартою, з посиланням на усталену практику та встановлення подальших порушень.
Основні положення цього рішення підкреслюють послідовну позицію ЄСПЛ щодо неналежних умов тримання під вартою та необхідності ефективних засобів правового захисту. Для України це рішення підкреслює необхідність покращення місць тримання під вартою та забезпечення ефективних правових шляхів для затриманих осіб для отримання відшкодування за порушення їхніх прав. Рішення також підкреслює важливість вирішення таких питань, як надмірна тривалість досудового тримання під вартою та кримінального провадження, а також забезпечення доступу до засобів правового захисту у зв’язку з цими порушеннями. Присуджені суми за матеріальну та моральну шкоду відображають серйозність порушень і служать нагадуванням про зобов’язання держави за Конвенцією.
