Справа №495/29/21 від 29/12/2025
1. Предметом спору є захист ділової репутації Національного природного парку «Тузловські лимани» (НПП) шляхом визнання недостовірною інформації, поширеної відповідачем, та зобов’язання її спростувати.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату судового засідання, що є порушенням процесуальних норм. Крім того, суд зазначив, що допис відповідача у Facebook від ІНФОРМАЦІЯ_8 року має оціночний характер і не містить фактичних тверджень, які можна було б спростувати. Суд також вказав, що заява позивача про зміну предмета позову фактично є пред’явленням нового позову, оскільки вона містить нові вимоги та обставини, які не були зазначені у первісній позовній заяві. Таким чином, суд не досліджував і не надавав оцінки дописам від ІНФОРМАЦІЯ_9 року, від ІНФОРМАЦІЯ_13 року, від ІНФОРМАЦІЯ_12 року у соціальній мережі «Facebook». Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що розгляд справи за відсутності належного повідомлення відповідача є порушенням права на справедливий суд.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу НПП «Тузловські лимани» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №2-587-09 від 29/12/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Павлоградського відділу державної виконавчої служби щодо ненакладення стягнення на посіви боржника (СФГ «Сокіл-1999»), що знаходяться на земельних ділянках, які, на думку стягувача, належать боржнику або використовуються ним.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1, мотивуючи це тим, що апеляційний суд, врахувавши попередні висновки Верховного Суду у цій справі, встановив, що власники земельних ділянок (на посіви яких просив накласти стягнення стягувач) не є членами чи учасниками СФГ «Сокіл-1999». Суд також зазначив, що СФГ «Сокіл-1999» не є користувачем цих земельних ділянок і немає доказів, що господарство володіє чи користується ними на законних підставах, а також є власником вирощеної на них сільськогосподарської продукції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність бездіяльності начальника Павлоградського ВДВС при виконанні судового рішення, оскільки не було надано достатніх доказів того, що саме боржник використовує спірні земельні ділянки та володіє посівами на них. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання стягувача про приєднання нових доказів, оскільки касаційний суд не встановлює обставини справи і не оцінює докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/11201/22 від 29/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою, щодо передачі ювелірних виробів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про стягнення заборгованості, оскільки встановив, що між сторонами було укладено договір позики, підтверджений розпискою відповідача про отримання ювелірних виробів на певну суму з зобов’язанням їх повернення або виплати їх вартості у визначений строк, чого відповідач не зробила. Суд відхилив аргументи відповідача про неналежне повідомлення про розгляд справи, оскільки представник відповідача отримав повістку і подавав клопотання про відкладення розгляду. Також суд не взяв до уваги відсутність підпису позивача на розписці, оскільки вимоги про визнання розписки недійсною не заявлялись. Крім того, суд визнав необґрунтованою відмову у призначенні повторної експертизи, оскільки в матеріалах справи було достатньо доказів для вирішення спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/2765/25 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій залишили скаргу без розгляду, оскільки стягувач пропустила десятиденний строк на оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, встановлений статтею 449 ЦПК України, і не подала клопотання про поновлення цього строку. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що стягувач знала про існування оскаржуваної постанови, але звернулася до суду зі скаргою з пропуском встановленого строку і без клопотання про його поновлення. Верховний Суд підкреслив, що передумовою для розгляду скарги по суті є дотримання строку на її подання або наявність підстав для його поновлення, а недотримання цих вимог призводить до порушення прав інших учасників спору. Суд також врахував усталену практику, згідно з якою особа повинна знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №201/9663/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору купівлі-продажу автомобіля між позивачем та відповідачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу автомобіля, зокрема, ціни, передачі коштів, а також відсутні докази направлення вимог відповідачу щодо укладення договору. Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судді підкреслили, що завдання цивільного судочинства – ефективний захист порушених прав, але такий захист можливий лише за умови, що права позивача дійсно порушені. Суд також наголосив на принципі свободи договору, за яким сторони вільні у виборі контрагента та визначенні умов договору. Суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, або переоцінювати докази.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №638/5997/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року для набуття громадянства України за територіальним походженням.
2. Апеляційний суд, задовольняючи заяву, виходив з того, що заявниця надала достатньо доказів, які підтверджують її постійне проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, зокрема, трудові відносини на території Полтавської області та відсутність доказів реєстрації в іншій країні у цей період. Суд зазначив, що наявність у заявниці громадянства іншої держави не виключає можливості встановлення факту її проживання на території України на момент проголошення незалежності. Також, суд врахував, що заявниця звернулася до суду, оскільки іншого способу встановити факт проживання на території України для набуття громадянства України не передбачено. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що для встановлення факту, що має юридичне значення з метою набуття громадянства, слід застосовувати Закон України «Про громадянство України». Суд касаційної інстанції також зазначив, що неподання доказів зобов’язання припинити іноземне громадянство не є підставою для відмови у задоволенні заяви, оскільки таке зобов’язання подається при зверненні до уповноваженого органу для оформлення набуття громадянства.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №567/1257/25 від 30/12/2025
Предметом спору у даній справі є визначення підсудності кримінального провадження з огляду на подання голови апеляційного суду.
У цій справі Верховний Суд розглянув подання голови Рівненського апеляційного суду щодо направлення кримінального провадження до іншого апеляційного суду. Суд врахував, що справа стосується вироку Острозького районного суду Рівненської області. З метою забезпечення об’єктивного та неупередженого розгляду справи, а також дотримання вимог кримінального процесуального законодавства щодо підсудності, Верховний Суд вирішив задовольнити подання голови Рівненського апеляційного суду. Це рішення було прийнято на підставі аналізу матеріалів провадження та з урахуванням апеляційної скарги захисника на вирок суду першої інстанції. Суд керувався положеннями Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання підсудності та направлення кримінальних проваджень до інших судів.
Суд постановив задовольнити подання голови Рівненського апеляційного суду та направити матеріали кримінального провадження до Волинського апеляційного суду для розгляду.
Справа №991/11688/25 від 30/12/2025
Предметом спору у цій справі є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та директором ТОВ «Юнайтед Енерджі» ОСОБА_4, обвинуваченим у пособництві у зловживанні службовим становищем службовими особами ПАТ «Центренерго», що спричинило тяжкі наслідки.
Суд, затверджуючи угоду, взяв до уваги декілька ключових аспектів: по-перше, ОСОБА_4 повністю визнав свою вину та зобов’язався співпрацювати з прокурором у викритті інших осіб, причетних до корупційних схем. По-друге, угода передбачає повне відшкодування завданих збитків ПАТ «Центренерго» на суму понад 185 мільйонів гривень, а також перерахування 2 мільйонів гривень на благодійність. По-третє, суд врахував щире каяття обвинуваченого, вчинення злочину вперше, зобов’язання щодо відшкодування шкоди та допомоги ЗСУ як обставини, що пом’якшують покарання. Суд також врахував, що угода відповідає інтересам суспільства, оскільки сприяє швидшому розслідуванню та викриттю корупційних злочинів.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості та визнав ОСОБА_4 винним, призначивши покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки та штрафом у розмірі 8500 грн, але звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням строком на 1 рік.
