Справа №459/2793/14-к від 09/12/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у крадіжці та грабежі, з огляду на дотримання вимог кримінального процесуального закону, зокрема, щодо відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту.
2. Суд касаційної інстанції залишив виправдувальний вирок в силі, оскільки сторона обвинувачення не надала достатньо доказів вини обвинуваченого поза розумним сумнівом, а суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту матеріали досудового розслідування відповідно до ст. 290 КПК, що є істотним порушенням процесуальних прав обвинуваченого. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що докази, представлені стороною обвинувачення, є недопустимими, оскільки захисту не було надано можливості ознайомитися з ними до передачі обвинувального акту до суду. Суд апеляційної інстанції також врахував попередні рішення Верховного Суду у цій справі, де вже вказувалося на порушення вимог ст. 290 КПК. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази або встановлювати нові обставини, а його завдання полягає лише в перевірці правильності застосування норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд належним чином розглянув і відхилив доводи прокурора, навівши обґрунтування прийнятого рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №127/17616/24 від 09/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) та ст. 436 (пропаганда війни) КК України.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, зважив на те, що апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельної перевірки доводів щодо обґрунтованості обвинувачення, достатності та допустимості доказів, а також правильності застосування кримінального закону. Крім того, ВС наголосив на важливості забезпечення права на захист та справедливого судового розгляду. Враховуючи виявлені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №632/844/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання ОСОБА_6, засудженого за незаконну порубку лісу та пропозицію неправомірної вигоди службовій особі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки є обґрунтованим та справедливим, враховуючи тяжкість злочинів (середньої тяжкості), обставини їх вчинення (зокрема, стан алкогольного сп’яніння), дані про особу засудженого (участь в АТО з подальшим самовільним залишенням частини), а також відсутність достатніх підстав для застосування умовного звільнення від відбування покарання. Суд також зазначив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням неможливе, оскільки ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні корупційного кримінального правопорушення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд врахував усі обставини, що мають значення для обрання покарання, і дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання.
3. Верховний Суд залишив вирок Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №536/1500/17 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики та визнання договору позики недійсним.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення заборгованості з одного з відповідачів, колишнього чоловіка позичальниці, оскільки у попередній судовій справі було встановлено, що кошти за договором позики були отримані в інтересах сім’ї та є спільною сумісною власністю подружжя, що має преюдиційне значення для даної справи. Суд зазначив, що відповідач не оспорював договір позики у попередній справі, тому не може оспорювати його в цій справі. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав оцінки доводам про застосування позовної давності та висновку експерта, оскільки відповідач не подав заяву про застосування позовної давності у суді першої інстанції, а у суду не було підстав для призначення експертиз з огляду на преюдиційне значення судового рішення у попередній справі. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд невірно не вказав підстави відмови у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди.
3. Касаційну скаргу задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій змінено в мотивувальній частині.
Справа №459/2793/14-к від 09/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні крадіжки та грабежу.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу прокурора. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, проте зазначено, що повний текст постанови буде проголошено пізніше. Можна припустити, що суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності вини особи або ж не знайшов достатніх підстав для скасування чи зміни їх рішень. Відсутність розгорнутої мотивації у резолютивній частині унеможливлює більш детальний аналіз позиції Верховного Суду на даному етапі.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №638/5481/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради про виключення квартири з числа службових, визнання незаконним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування запису про реєстрацію права власності.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що Харківський окружний адміністративний суд звернувся з позовом про визнання незаконним рішення виконкому про виключення квартири з числа службових, де наймачем була визначена ОСОБА_3 з сім’єю. Суд зазначив, що оскільки рішення виконкому безпосередньо впливає на права та обов’язки ОСОБА_3, вона мала бути залучена до справи як співвідповідач, а не лише як законний представник неповнолітньої дитини. Апеляційний суд не врахував цього, що є порушенням процесуального права, і це стало підставою для скасування рішення апеляційного суду в частині задоволення позову. Суд касаційної інстанції не може погіршити становище відповідача, законні інтереси якої представляє ОСОБА_3.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду в частині визнання незаконним рішення виконкому та розподілу судових витрат, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.
Справа №496/4559/20 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки державним інтересам.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу прокурора, не надавши належної оцінки доводам сторони обвинувачення та не навівши переконливих мотивів для їх спростування. Зокрема, апеляційний суд не проаналізував доводи прокурора щодо моменту виникнення права власності на товар після завершення митного оформлення та наслідків цього для справи, а також щодо критеріїв визначення тяжкості наслідків у вигляді несплати митних платежів. Суд апеляційної інстанції обмежився загальними фразами про правильність висновків суду першої інстанції, не розкривши суті зібраних у провадженні доказів та не проаналізувавши їх у контексті з конкретними доводами, зазначеними в апеляційній скарзі. Такий розгляд визнано формальним і таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №496/4559/20 від 09/12/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (службова недбалість).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу Одеського апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційній інстанції, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині постанови не зазначені. Судді послались на те, що складання повного тексту рішення потребує значного часу, тому оголосили лише резолютивну частину. Повний текст постанови буде проголошено пізніше. Таким чином, неможливо встановити, які саме порушення були допущені апеляційним судом та які аргументи прокурора були визнані обґрунтованими. Без повного тексту рішення неможливо зрозуміти, чому Верховний Суд вирішив, що апеляційний суд помилився у своєму рішенні і необхідний новий розгляд.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №686/6637/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження депутата Державної Думи РФ за ч. 3 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали доведеною вину ОСОБА_7 на основі досліджених доказів, зокрема протоколів огляду інтернет-ресурсів з офіційного сайту Державної Думи РФ, які підтверджують його участь у голосуванні за рішення, що призвели до зміни меж території України та тяжких наслідків. Суд відхилив доводи захисту про наявність у депутата імунітету, зазначивши, що функціональний імунітет не застосовується до посадових осіб іноземної держави у випадках вчинення міжнародних злочинів, порушень норм jus cogens. Також суд підкреслив, що процедура in absentia була проведена з дотриманням вимог КПК щодо повідомлення особи, а право на захист було забезпечено участю захисника, призначеного державою. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги щодо недопустимості доказів та необізнаності обвинуваченого про кримінальне провадження є безпідставними, оскільки суди вжили всіх передбачених законом заходів для інформування обвинуваченого.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7.
Справа №369/10350/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій у кримінальному провадженні щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, але при цьому звільнив особу від покарання. Суд керувався тим, що закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, та застосував ч. 5 ст. 74 КК України, яка дозволяє звільнення від покарання у зв’язку із закінченням цих строків. Фактично, хоча формально касаційну скаргу прокурора задоволено, рішення суду першої інстанції змінено не на посилення покарання, а на звільнення від нього, що є позитивним для обвинуваченого. Суд врахував, що з моменту вчинення злочину минув значний час, що дозволяє застосувати положення про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду змінити, звільнивши особу від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Справа №369/10350/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за завдання легких тілесних ушкоджень, в якій прокурор просить звільнити засудженого від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, мотивуючи це тим, що апеляційний суд, хоч і роз’яснив особі право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, але не звільнив її від покарання, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Суд касаційної інстанції послався на положення ст. 49 КК України, згідно з якою особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення кримінального проступку до набрання вироком законної сили минуло два роки. Враховуючи, що на момент розгляду справи в апеляційному суді строки давності вже минули, а особа не заперечувала проти закриття провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність звільнення особи від призначеного покарання. Суд також послався на практику Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, яка підтверджує обов’язок суду роз’яснити особі право на звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та наслідки такого рішення.
3. Верховний Суд змінив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнивши особу від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
Справа №127/17616/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) та ст. 436 (пропаганда війни) КК України.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 КПК України, оскільки не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих кримінальних правопорушень, не спростував їх належним чином, а лише перелічив докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції. Зокрема, апеляційний суд не перевірив доводи захисту щодо неправильного застосування статей 110 та 436 КК України, не надав оцінки поняттям “публічні заклики” та “посягання на територіальну цілісність”, а також не обґрунтував наявність кваліфікуючої ознаки “вчинення дій за попередньою змовою групою осіб”. Крім того, суд апеляційної інстанції не надав жодної відповіді на доводи апеляційної скарги захисника щодо безпідставної кваліфікацій дій засудженого за ч. 2 ст. 110 КК за кваліфікуючою ознакою – «дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб». Також, апеляційний суд не розглянув доводи захисника щодо несправедливості призначеного покарання.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №569/19842/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за незаконний збут психотропних речовин, зокрема, щодо кваліфікації дій та суворості призначеного покарання.
2. Суд касаційної інстанції розглянув доводи засудженого та його захисника щодо відсутності кваліфікуючих ознак повторності та попередньої змови, але визнав їх безпідставними, оскільки засуджений визнав свою вину за обставин, зазначених в обвинувальному акті, а матеріали справи підтверджують дослідження доказів судом першої інстанції. Суд врахував пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, молодий вік, позитивні характеристики та відсутність обтяжуючих обставин. Водночас, суд касаційної інстанції взяв до уваги практику Верховного Суду щодо застосування статті 69 КК та дійшов висновку про можливість пом’якшення покарання, вважаючи, що позбавлення волі на строк 3 роки буде достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Суд зазначив, що не має підстав для відступу від попередньої позиції щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статті 69 КК.
3. Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінив вирок апеляційного суду та призначив засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.
Справа №759/26805/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини з матір’ю та усунення перешкод у спілкуванні батька з дитиною, визначення способу його участі у вихованні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони поклали в основу рішення лише висновок органу опіки та піклування, не врахували важливі обставини, такі як можливі випадки домашнього насильства в присутності дитини та психологічний стан дитини, не дослідили висновок психолога щодо прив’язаності дитини до матері та можливої шкоди від відлучення. Суди не з’ясували думку дитини, якій на момент апеляційного розгляду майже виповнилося 6 років, та не надали належної оцінки доводам матері про відсутність сталого психологічного зв’язку між батьком і дитиною. Суд наголосив, що у справах щодо дітей найвищою метою є захист інтересів дитини, а суди повинні ретельно досліджувати всі обставини справи та докази в їх сукупності, враховуючи, що дитина є суб’єктом, а не об’єктом правовідносин.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №295/6569/23 від 10/12/2025
Предметом спору у цій справі є встановлення батьківства та стягнення аліментів на дитину, народжену поза шлюбом.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов частково, визнавши ОСОБА_2 батьком дитини ОСОБА_3 та зобов’язавши його виплачувати аліменти. Суди виходили з того, що відповідач ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, що, відповідно до статті 109 ЦПК України, дозволило суду визнати факт батьківства встановленим. Суди також врахували інші докази, зокрема, пояснення свідка. Розмір аліментів було визначено у розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивачем не було надано достатньо доказів для стягнення аліментів у розмірі 1/3 частки. Верховний Суд погодився з цими висновками, зазначивши, що ухилення від експертизи дає суду право визнати відповідний факт встановленим, а доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №917/503/24(917/713/25) від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між фермерським господарством (боржником у справі про банкрутство) та товариством з обмеженою відповідальністю, яке є заінтересованою особою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу на підставі статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки договір був укладений у так званий “підозрілий період” із заінтересованою особою, а на момент укладення договору у боржника існувала заборгованість перед іншим кредитором. Суд підкреслив, що законодавство про банкрутство містить спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які застосовуються в умовах особливого правового режиму боржника. Також, суд зазначив, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання зобов’язання з погашення заборгованості, внаслідок якого боржник стає неплатоспроможним, може бути визнаний фраудаторним, тобто таким, що вчинений на шкоду кредиторам. Суд відхилив посилання скаржника на іншу справу, оскільки фактичні обставини в ній були відмінними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши недійсність договору купівлі-продажу та зобов’язання повернути майно боржнику.
Справа №910/1460/25 від 16/12/2025
Предмет спору – стягнення з ПрАТ «ВФ Україна» безпідставно набутих коштів у розмірі 6 365 910,00 грн, які, на думку ПрАТ «Айбокс Банк», були списані з банку платіжними системами в результаті процедури оскарження транзакцій банками-емітентами.
Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки всі правовідносини між банком і оператором мобільного зв’язку виникали на підставі укладеного договору про приймання платежів, і банк не надав достатніх доказів того, що спірна сума була списана не у зв’язку з виконанням умов цього договору. Суд зазначив, що позивач не надав належних доказів проведення повного комплексу заходів для оскарження спірних операцій, зокрема електронних повідомлень від банків-емітентів з обґрунтуванням оскарження. Також, суд підкреслив відсутність актів звірки взаємних розрахунків, які б підтверджували наявність спірної суми списаних коштів, та не доведено звернення позивача до відповідача з відповідними запитами щодо не підписання актів звірки за весь спірний період. Суд вказав, що з наявних доказів не вбачається існування спору між сторонами щодо правової природи грошових коштів у період дії договору, а також необхідності узгодження питань правомірності перерахування таких коштів.
Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Айбокс Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №337/3413/17 від 10/12/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, яке включає квартири, автомобілі, грошові вклади та інше майно, а також визнання права власності на це майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження в частині позовних вимог, пов’язаних з визнанням недійсним акта прийому-передачі майнових прав до статутного капіталу ТОВ «РОЯЛ ГРУП» та скасування рішень про державну реєстрацію прав на квартири, передані до статутного капіталу товариства. Суд зазначив, що спір виник між колишнім подружжям щодо поділу спільного майна, і він пов’язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано вказав, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки належить до сфери цивільно-правових відносин, пов’язаних із поділом спільного майна подружжя та захистом права власності позивача. Верховний Суд підкреслив важливість уникнення ситуацій, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати кілька процесів у судах різних юрисдикцій, підтримуючи принцип “один спір – один процес”. Суд також відхилив посилання скаржника на практику Верховного Суду у інших справах, оскільки обставини у цих справах не були тотожними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/11665/24 від 16/12/2025
Предметом спору у справі є оскарження рішення Антимонопольного комітету України.
У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи в силі рішення Антимонопольного комітету України, яке оскаржувало ТОВ “Мережа Ланет”. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов достатніх підстав для скасування рішень попередніх судів, підтверджуючи законність та обґрунтованість рішення АМКУ. При цьому, судячи з відсутності в тексті рішення розгорнутої аргументації, касаційний суд не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Можливо, суди попередніх інстанцій детально дослідили обставини справи та надали належну оцінку доказам, що і стало підставою для залишення їх рішень без змін. Також, важливо враховувати, що Верховний Суд переглядає справи в касаційному порядку, зосереджуючись на питаннях права, а не на переоцінці доказів.
Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Мережа Ланет” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/1733/22 від 15/12/2025
1. Предметом спору є розірвання агентського договору, повернення сплаченої грошової суми, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він випливає з господарських правовідносин. Суд врахував, що агентський договір був укладений між юридичними особами для забезпечення виконання основного зобов’язання, що є визначальним фактором для віднесення спору до господарської юрисдикції. Суд зазначив, що суб’єктний склад сторін агентського договору не має вирішального значення, оскільки правова природа договору виходить із господарських відносин. Також, суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування компетенції судів, де визначальним є характер правовідносин, а не суб’єктний склад. Доводи касаційної скарги визнані аналогічними доводам апеляційної скарги, на які вже були надані обґрунтовані відповіді судом апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/12913/23 від 15/12/2025
1. Предметом спору є визнання припиненою іпотеки, скасування державної реєстрації іпотеки та обтяження нерухомого майна, оскільки позивач вважає, що зобов’язання за кредитним договором, забезпеченим іпотекою, виконано в повному обсязі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги, виходячи з того, що належне виконання основного зобов’язання, забезпеченого іпотекою, тягне за собою припинення як основного зобов’язання, так і зобов’язання за договором іпотеки. Суд зазначив, що сплата позивачем коштів на депозитний рахунок приватного виконавця в межах виконавчого провадження була належним виконанням зобов’язань позичальника. Також, Верховний Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, оскільки правовідносини у порівнюваних справах не є подібними. Суд також зазначив, що кредитор має право на стягнення 3% річних та інфляційних збитків за неналежне виконання зобов’язання, але це не впливає на факт припинення іпотеки після повного виконання основного зобов’язання. Крім того, суд підкреслив, що виконання зобов’язання майновим поручителем (позивачем) є належним виконанням, що тягне за собою припинення іпотеки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №607/20602/23 від 01/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного на користь відповідача та третьої особи.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, в якому спадкодавець заповіла майно двом особам, проте позивач вказав відповідачем лише одну з цих осіб. Верховний Суд наголосив, що у справах про визнання недійсним заповіту, складеного на користь декількох осіб, всі ці особи повинні бути залучені до участі у справі як співвідповідачі. Оскільки позивач не залучив до участі у справі всіх належних відповідачів, суд дійшов висновку, що це є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Суд зазначив, що лише за наявності належного складу відповідачів суд може вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилились щодо мотивів такої відмови.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій.
Справа №922/4811/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів та розірвання договору між Акціонерним товариством “Укргазвидобування” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-технічний центр прикладної науки i техніки”.
2. У рішенні не наведено аргументи суду, тому я не можу їх описати. В тексті наведено лише вступну та резолютивну частини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Науково-технічний центр прикладної науки і техніки” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №338/558/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є накладення земельних ділянок, що належать позивачу та відповідачу, і як наслідок, вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на землю відповідачки та скасування державної реєстрації її земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права. Замість вимоги про визнання недійсним державного акту та скасування державної реєстрації, позивачу слід було звернутися з віндикаційним позовом про витребування частини земельної ділянки, яка накладається на його ділянку. Суд зазначив, що задоволення вимог про скасування державного акту та державної реєстрації не відновить володіння позивачем спірною частиною земельної ділянки. Суд врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою у спорах про накладення земельних ділянок належним способом захисту є саме віндикаційний позов. Оскільки позивач не заявляв віндикаційного позову, суд касаційної інстанції вирішив відмовити в задоволенні його вимог.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування її державної реєстрації.
Справа №902/17/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання послуг та стягнення безпідставно набутих коштів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у стягненні безпідставно набутих коштів з ТОВ “Хмільницьке”, та залишив в силі рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд помилково пов’язав момент, з якого ТОВ “Хмільницьке” дізналося про безпідставність збагачення, з моментом визнання договору недійсним, а не з моментом фактичного початку користування земельною ділянкою. Суд касаційної інстанції зазначив, що ТОВ “Хмільницьке” повинно було усвідомлювати відсутність правових підстав для користування землею, оформлюючи фактичні орендні відносини удаваним договором. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у таких випадках, вирішальним є не момент ухвалення судового рішення про недійсність правочину, а момент фактичного заволодіння (початку користування) цим майном. Суд касаційної інстанції також зазначив, що підходи до застосування статті 1214 Цивільного кодексу України, зокрема щодо оцінки добросовісності набувача та визначення моменту його обізнаності про безпідставність набуття (збереження) майна, вже сформовані та неодноразово викладені у практиці Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції постановив задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про стягнення з ТОВ “Хмільницьке” на користь держави 5 659 709,21 грн.
Справа №335/5762/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «Кредитні ініціативи».
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди не врахували порушення Міністерством юстиції України процедури розгляду скарги, зокрема, безпідставне поновлення строку на подання скарги особі, яка звернулася до Мін’юсту, та недотримання строків розгляду скарги самим Міністерством. Суд також врахував преюдиційні обставини, встановлені в іншій справі, які свідчать про порушення процедури розгляду скарги. Крім того, суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку Мін’юсту забезпечити участь заінтересованих осіб у розгляді скарги шляхом належного повідомлення, перевірки строків звернення зі скаргою та аналізу інформації, що міститься у скарзі. **** Суд касаційної інстанції відступив від висновків судів попередніх інстанцій, які вважали, що допущені Мін’юстом порушення під час розгляду скарги не є суттєвими та не вплинули на кінцевий результат.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Мін’юсту, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, та задовольнив ці позовні вимоги, а в частині позовних вимог про поновлення права власності змінив рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції.
Справа №185/8148/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є вимога про припинення державної реєстрації права власності на зерносховище, придбане відповідачем за договором купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що позивачка, як спадкоємиця члена КСП, вважає свої права порушеними через реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу. Верховний Суд наголосив, що за загальним правилом, особа, яка вважає свої права порушеними внаслідок укладення правочину, має право звернутися до суду з позовом про визнання цього договору недійсним. Оскільки договір купівлі-продажу, на підставі якого відповідач набув право власності, не був визнаний недійсним у судовому порядку, а обставини його нікчемності не встановлені, то відсутні підстави для припинення державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Суд також врахував презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що договір вважається правомірним, доки не буде доведено протилежне.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, виклавши його мотивувальну частину в новій редакції, відмовивши у задоволенні позову про припинення державної реєстрації права власності.
Справа №917/777/20(917/903/24) від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на майно та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього майна.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не з’ясували важливі обставини, зокрема, чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним для захисту його прав, враховуючи, що апеляційний суд відмовив у скасуванні рішення державного реєстратора щодо зміни статусу майна. Суди не перевірили, чи буде захищено право позивача, яке він вважає порушеним, шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, особливо з огляду на те, що апеляційний суд не скасував рішення державного реєстратора щодо зміни статусу майна з рухомого на нерухоме. Також, суди не повно з’ясували обставини, на які посилався позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, та не врахували, що справа про визнання права користування земельною ділянкою не є ідентичною справі про скасування рішення реєстратора та визнання недійсним договору. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували питання про те, чи буде захищено право землекористування позивача шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу майна між відповідачами, особливо враховуючи відмову у скасуванні рішення державного реєстратора щодо зміни статусу спірного майна.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/392/24 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо нерозгляду повідомлення суддів Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК) про порушення професійної етики членами ВРП.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ВРП не допустила протиправної бездіяльності, оскільки повідомлення суддів ОАСК не було передано на розгляд ВРП у встановленому порядку, а отже, ВРП не мала можливості його розглянути на пленарному засіданні та прийняти відповідне рішення. Суд зазначив, що ВРП, як колегіальний орган, не може бути визнана винною у бездіяльності, якщо питання не було передано їй на розгляд у встановленому порядку. Суд підкреслив, що оцінює правомірність дій лише в межах цієї справи та за встановлених обставин, не вдаючись до оцінки дій Голови ВРП щодо непередачі повідомлення на розгляд Ради, оскільки це не є предметом даного судового розгляду. Також, суд не оцінював наявність чи відсутність обставин, викладених у повідомленні щодо порушення професійної етики окремими членами ВРП, оскільки це перебуває за межами розгляду цієї справи. Суд послався на те, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов’язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов’язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були вчинені чи були вчинені з порушенням розумних строків.
3. Суд вирішив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Справа №755/1692/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої, як він стверджує, незаконними діями посадових осіб Національної поліції України та прокуратури у зв’язку зі складанням протоколів про адміністративні правопорушення, які згодом були закриті за відсутністю складу правопорушення.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади, необхідно встановити три умови: протиправність дій, наявність шкоди та причинний зв’язок між діями та шкодою, при цьому вина посадових осіб не є обов’язковою умовою. Суд вказав, що закриття справи про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення може свідчити про незаконність притягнення особи до відповідальності, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Суд також врахував, що апеляційний суд, закриваючи справу про адміністративне правопорушення, встановив відсутність складу правопорушення в діях ОСОБА_1, що може свідчити про необґрунтоване притягнення його до відповідальності. Водночас, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не перевірив дотримання трьох необхідних умов для відшкодування моральної шкоди, а саме: чи мали дії посадових осіб протиправний характер, чи було завдано шкоду, та чи існує причинний зв’язок між діями та шкодою. Суд касаційної інстанції врахував позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення очевидної невідповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону або ознак свавільності дій працівників поліції для покладення відповідальності на державу.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/15224/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Міністерства оборони України на користь Приватного підприємства «СФЕРА ПЛАСТ» заборгованості за виконані будівельні роботи на підставі державного контракту.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовував свої вимоги, зокрема, не надав акта вартості устаткування та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за певний період, а наявний акт містив перелік вартості устаткування, що не відповідає кошторису та зобов’язанням за контрактом. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, зазначивши, що позивач не довів факту надсилання відповідачу акта виконаних робіт та довідки про вартість робіт на спірну суму, а також не довів реальність виконання робіт за договором, оскільки сама по собі поставка обладнання без підтвердження його встановлення не є належним виконанням зобов’язань за договором підряду. Суд касаційної інстанції зазначив, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт підрядником за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови замовника про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. Суд також вказав, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №372/790/23 від 10/12/2025
Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.
Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з тим, що земельні ділянки вибули з володіння позивача поза його волею внаслідок незаконних дій. Суд зазначив, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки не проявив належної обачності при придбанні активу, зокрема не перевірив історію майна у відкритих реєстрах. Суд врахував, що всі дії з відчуження ділянок відбувалися в короткий проміжок часу, а попередні власники були пов’язані між собою. Також суд звернув увагу на значно занижену ціну придбання ділянки відповідачем порівняно з її ринковою вартістю. Суд вказав, що законний власник не втрачає права власності на майно, яке вибуло з його володіння без його волі, а майнові права добросовісного набувача захищені механізмом відшкодування збитків.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №757/53005/21-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь фізичної особи грошових коштів за договорами банківського вкладу, відсотків, трьох відсотків річних та індексу інфляції.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам відповідача (банку) про те, що зобов’язання за депозитними договорами були переведені на ТОВ «ФК «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу, і не перевірив, чи свідчить цей договір про наявність договірних відносин між сторонами у сфері банківського вкладу. Суд зазначив, що апеляційний суд обмежився лише оцінкою доказів на підтвердження укладення договорів банківських вкладів та зарахування коштів, не звернув увагу на те, що відповідач фактично визнав наявність договірних відносин, посилаючись на переведення боргу, і не врахував правові висновки Верховного Суду щодо подібних правовідносин. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, і не перевірив, чи не свідчить договір про переведення боргу про наявність між сторонами договірних правовідносин у сфері банківського вкладу, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №440/974/25 від 12/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що згідно з чинним законодавством, зокрема Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, індексація пенсії має проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії. Суд підкреслив, що Кабінет Міністрів України не має повноважень встановлювати базову розрахункову величину, оскільки це суперечить меті індексації та Закону № 1058-IV. Суд також врахував, що пенсійний орган, здійснюючи перерахунок пенсії позивачу, не застосував коефіцієнти збільшення, встановлені постановами Кабінету Міністрів України на 2023 та 2024 роки. Суд погодився з апеляційною інстанцією в частині застосування строку звернення до суду, але не погодився з виключенням поетапного збільшення коефіцієнтів.
3. Суд вирішив змінити постанову апеляційного суду, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України провести індексацію пенсії позивача з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,0796 (з урахуванням коефіцієнта збільшення 1,197 встановленого у попередньому році) та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 23 липня 2024 року.
Справа №904/5799/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є вимога Дніпровської міської ради про знесення самочинно збудованих приміщень, розташованих на комунальній землі, та припинення права власності на ці об’єкти.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що відповідач (ТОВ “Фірма Грінвей”) є добросовісним набувачем майна, оскільки на момент придбання ним нерухомості, право власності було належним чином зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, і у відповідача не було підстав сумніватися в законності набуття майна попередніми власниками. Суд зазначив, що добросовісний набувач має право покладатися на дані реєстру, і не повинен відповідати за можливі порушення, допущені попередніми власниками. Крім того, суд касаційної інстанції врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою втручання держави у право власності має бути пропорційним і не покладати надмірний тягар на добросовісного набувача. Суд наголосив, що знесення майна без компенсації в даному випадку було б непропорційним заходом, що порушує права відповідача. Суд також взяв до уваги, що органи державної влади раніше не виявляли жодних порушень щодо статусу майна під час реєстрації права власності, що свідчить про тривале терпиме ставлення до існуючої ситуації.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову Дніпровської міської ради.
Справа №911/1490/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення пені та штрафу з ТОВ “Автоспецпром” на користь Державного бюджету України через неналежне виконання умов договору про закупівлю автомобілів швидкої допомоги.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, вказавши, що згідно з умовами договору, пеня та штраф мають сплачуватися на рахунок ДП “Медичні закупівлі України”, а не до Державного бюджету, що відповідає принципу свободи договору. Суд зазначив, що кошти, виділені з Державного бюджету на закупівлю, не є підставою для зміни договірних умов щодо стягнення пені та штрафів. Також, суд відхилив аргументи прокурора щодо застосування статті 29 Бюджетного кодексу України, оскільки ця норма регулює зарахування штрафів і пені, які застосовуються відповідно до закону, а не договірних штрафних санкцій. Суд також врахував, що прокурор не надав достатніх аргументів для відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування статей 2 та 29 Бюджетного кодексу України. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зменшив суму, стягнуту з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ “Автоспецпром”, вважаючи початкову суму завищеною.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №915/1201/24 від 10/12/2025
1. Предмет спору – стягнення орендної плати за договором оренди державного майна.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову ДП “Миколаївський морський торговельний порт” до ТОВ “Стивідорна Інвестиційна Компанія” про стягнення орендної плати, оскільки ТОВ “Стивідорна Інвестиційна Компанія” не могло використовувати орендоване майно (портальні крани) через воєнні дії та заборону руху суден в Миколаївському морському порту, що є обставинами, за які орендар не відповідає, посилаючись на статтю 762 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що для звільнення від орендної плати важливим є факт неможливості використання майна з незалежних від орендаря причин, що було доведено у даній справі. Суд також врахував, що ТОВ “Стивідорна Інвестиційна Компанія” зверталося до ДП “Миколаївський морський торговельний порт” з проханням про звільнення від орендної плати, але не отримало належної відповіді, що свідчить про бездіяльність орендодавця. Суд касаційної інстанції зазначив, що у цій справі немає необхідності відступати від попередніх правових висновків Верховного Суду щодо застосування статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували зазначену норму, врахувавши всі обставини справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/39105/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з ТОВ “Маріо-Інвест” на користь держави.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги податкового органу про стягнення податкового боргу з ТОВ “Маріо-Інвест”. Суд виходив з того, що податкове зобов’язання є узгодженим, оскільки рішенням суду апеляційної інстанції, залишеним без змін Верховним Судом, було відмовлено у задоволенні позову ТОВ “Маріо-Інвест” про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Відповідач не надав доказів погашення податкового боргу. Суд відхилив доводи відповідача про пропуск контролюючим органом строку звернення до суду, посилаючись на те, що для стягнення податкового боргу встановлено строк у 1095 днів з дня виникнення податкового боргу, а не тримісячний строк, передбачений КАС України. Суд також зазначив, що відповідач не навів жодних аргументованих виняткових випадків для відступу від правового висновку, викладеного у попередній постанові Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Маріо-Інвест” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №589/5051/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є заява фізичної особи про призначення її опікуном над недієздатною особою.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про призначення опікуна, мотивуючи це тим, що заявник постійно відсутній за місцем проживання недієздатної особи у зв’язку з військовою службою, а орган опіки та піклування не надав обґрунтованого подання щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном, не з’ясував чи склалися між заявником та недієздатною особою особисті приязні взаємини, чи є у неї інші близькі родичі, які могли б виконувати обов’язки опікуна, а також не дослідив та не проаналізував ситуацію про неможливість чи недоцільність опікунства особою, яка перебуває на військовій службі у ЗСУ. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що подання органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і має оцінюватися в сукупності з іншими доказами. Водночас, Верховний Суд вказав на порушення норм процесуального права судом першої інстанції, який розглянув справу про призначення опікуна одноособово, без участі двох присяжних, як це передбачено ЦПК України. Враховуючи, що апеляційний суд не зазначив про це порушення у своєму рішенні, Верховний Суд змінив постанову апеляційного суду в частині мотивів відмови.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в мотивувальній частині, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні заяви про призначення опікуна.
Справа №910/13746/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення 4 909 166,33 грн.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго”, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції, а також скасував додаткову постанову апеляційного суду. Фактичні обставини справи, на жаль, невідомі, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Проте, рішення свідчить про те, що суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду та підтримав рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції, ймовірно, встановив неправильне застосування норм матеріального або процесуального права апеляційним судом, що і стало підставою для скасування його рішення. Також, ВС вирішив стягнути з АТ “Комінбанк” на користь ПрАТ “НЕК “Укренерго” судовий збір за подання касаційної скарги.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ПрАТ “НЕК “Укренерго”, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №910/15180/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину про дострокове розірвання договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, а саме: чи був дійсним договір оренди комунального майна (паркувального майданчика) з самого початку, враховуючи, що на момент його укладення позивач знав про наявність на майданчику третіх осіб (Кооперативу); чи існують підстави для звільнення орендаря від плати за користування майном відповідно до частини шостої статті 762 ЦК України, якщо договір є дійсним; і, відповідно, чи були правові підстави для розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку через наявність заборгованості. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували пріоритетність застосування спеціального закону – Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, який регулює відносини оренди комунального майна. Також, ВС наголосив, що суди не з’ясували, чи відповідає договір вимогам чинного законодавства щодо дійсності правочинів, зокрема, статтям 203, 215 ЦК України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/7149/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про виконання зобов’язання, додаткової угоди до нього та договору про відступлення права вимоги, укладених між юридичними особами.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Суд касаційної інстанції зазначив, що вирішальним є характер правовідносин, з яких виник спір, а не суб’єктний склад. У даному випадку, спір виник з господарських правовідносин між юридичними особами, а позивач, хоч і є фізичною особою, має обґрунтований інтерес у вирішенні спору, оскільки до нього було пред’явлено позов, що випливає з оспорюваних правочинів, а також він є одним із засновників одного з підприємств. Суд врахував, що спір про стягнення заборгованості, стороною якого був позивач, також розглядався за правилами господарського судочинства. Таким чином, спір підлягає розгляду в господарському суді, оскільки випливає з господарських правовідносин юридичних осіб.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №753/16915/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення колишнього власника з житлового будинку, який перейшов у власність позивача на підставі договору іпотеки після звернення стягнення на майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов про виселення, оскільки право власності відповідача на будинок було припинено, і він не має правових підстав для проживання в ньому. Суд зазначив, що позивач, як власник, має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном. Суд також врахував, що відповідачу було виплачено компенсацію за втрачене майно. Суд підкреслив, що виселення відповідає критеріям пропорційності, оскільки неможливість власника користуватися своїм майном через проживання в ньому колишнього власника є порушенням прав власника, захищених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також зазначив, що при вирішенні питання про виселення необхідно дотримуватися справедливого балансу між захистом права власності та права на повагу до житла, оцінюючи пропорційність втручання.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність виселення колишнього власника.
Справа №910/1580/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди нерухомого майна та стягнення заборгованості з орендної плати, пені, штрафу та витрат на утримання орендованого майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили зустрічний позов АТ “Українська залізниця”. Суд виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється дія постанови КМУ № 634, яка передбачає звільнення від орендної плати або зменшення її розміру на 50% для орендарів державного майна в період воєнного стану. Суд врахував, що орендоване майно перебувало у державній власності, а тому ФОП Топор К.В. мав право на пільги з орендної плати. Суд також підкреслив, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 відступила від попередньої позиції щодо права власності на майно, передане до статутного капіталу акціонерного товариства, стверджуючи, що таке майно залишається у державній власності до моменту приватизації. Суд відхилив доводи АТ “Українська залізниця” про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування положень Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, оскільки суди врахували останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Українська залізниця” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №552/6708/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на це приміщення.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про витребування майна, оскільки відповідач є добросовісним набувачем, який придбав майно за оплатним договором, не знав і не міг знати про порушення при його приватизації попереднім власником. Суд врахував, що на момент придбання майна відповідачем, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було інформації про будь-які обмеження чи обтяження щодо цього майна. Суд також зазначив, що витребування майна у добросовісного набувача порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки для територіальної громади не переважають над дотриманням прав власника, який законно набув майно. Суд наголосив, що позбавлення добросовісного набувача права власності без компенсації буде надмірним тягарем і порушить статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд вказав, що прокурор не довів, що відповідач знала про незаконність дій попередніх власників.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №756/2455/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади начальника юридичного відділу за угодою сторін, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що між позивачем і відповідачем було досягнуто угоди про звільнення за згодою сторін, що підтверджується діями позивача, який не висловлював заперечень при ознайомленні з наказом про звільнення, отриманні розрахунку та трудової книжки. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновок експерта про те, що заяву про звільнення написана не позивачем, оскільки дії позивача свідчили про його згоду на звільнення. Також, апеляційний суд зазначив, що позивачем не надано доказів моральних страждань, тому відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд погодився з такими висновками апеляційного суду, зазначивши, що судами було встановлено факт подання заяви про звільнення, а відсутність заперечень при звільненні свідчить про згоду позивача на припинення трудових відносин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №911/1490/24 від 16/12/2025
Предметом спору є стягнення пені та штрафу з ТОВ “Автоспецпром” на користь держави в особі Міністерства охорони здоров’я України.
Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та відмовив у задоволенні касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, залишивши постанову апеляційного суду без змін. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Автоспецпром” про розподіл судових витрат, стягнувши з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ “Автоспецпром” 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в іншій частині заяви відмовлено. Мотиви прийняття такого рішення в документі не наведені.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №752/17057/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу третьою особою, яка не є стороною у справі, з позивача, якому було відмовлено у задоволенні позову.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи додаткову постанову апеляційного суду, керувався тим, що згідно з принципами цивільного судочинства, особа, яка понесла витрати на правничу допомогу, має право на їх відшкодування, якщо її позиція у справі була підтримана судом; апеляційний суд помилково вважав, що третя особа не має права на компенсацію судових витрат, оскільки не є стороною у справі, що суперечить нормам ЦПК України та практиці Верховного Суду; якщо третя особа сплатила за правничу допомогу у справі, то має право вимагати відшкодовування таких витрат з позивача на свою користь, за умови належного обґрунтування та надання відповідних доказів, оскільки це прямо передбачено нормами ЦПК України; заявником надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді апеляційної інстанції; розмір витрат на правничу допомогу, понесених третьою особою у суді апеляційної інстанції, погоджено сторонами в договорі та акті прийому-передачі послуг.
3. Верховний Суд скасував додаткову постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким задовольнив заяву третьої особи про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Справа №509/3038/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок у добросовісного набувача, припинення права власності на ці ділянки та скасування рішень державного реєстратора, оскільки прокуратура вважає, що ділянки вибули з власності держави поза її волею.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили добросовісність набуття земельних ділянок відповідачем, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу не було жодних обмежень чи судових рішень, які б перешкоджали цьому, проте суди не врахували, що належним способом захисту у даному випадку є віндикаційний позов, а не вимога про припинення права власності та скасування державної реєстрації, оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові. Суд також підкреслив, що для ефективного захисту порушеного права власності достатньо витребувати майно з чужого незаконного володіння, що є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, і окреме скасування рішень про державну реєстрацію не є необхідним. Суд врахував практику ЄСПЛ щодо необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами суспільства та захистом права власності, а також оцінив поведінку обох сторін спору.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, наголошуючи на необхідності застосування належного способу захисту порушеного права.
Справа №990/146/25 від 10/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді апеляційного адміністративного суду та відмови у допуску до наступного етапу конкурсу.
Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оцінювання практичних завдань є дискреційним повноваженням ВККС, і суди не повинні втручатися у цей процес, замінюючи собою орган суддівського врядування. Суд зазначив, що ВККС діяла в межах своїх повноважень, дотримуючись процедури, встановленої законом та внутрішніми положеннями. Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання є інструктивним документом для членів екзаменаційної комісії, і відсутність поелементного відображення оцінок у рішенні не свідчить про порушення процедури оцінювання. Також суд підкреслив, що позивач добровільно взяв участь у конкурсі, усвідомлюючи можливі наслідки. Суд послався на сталу судову практику Верховного Суду з аналогічних питань.
Суд ухвалив рішення відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №906/846/18 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю збитків у розмірі 2 485 022,97 грн, спричинених міській раді внаслідок неодержання доходів за час тимчасового використання земельної ділянки.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми Господарського процесуального кодексу України щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки повернення поштових відправлень з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не є безумовним доказом належного повідомлення сторони про судовий розгляд. Суд касаційної інстанції вказав, що в такому випадку апеляційний суд повинен був залишити апеляційну скаргу без руху та надати особі можливість подати заяву про поновлення строку з зазначенням інших підстав для його поновлення, і лише після цього вирішувати питання про відкриття апеляційного провадження. Також, Верховний Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, наголошуючи на необхідності забезпечення особі ефективного права на доступ до суду, особливо в контексті апеляційного оскарження, та вказав на те, що національні суди повинні перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №904/5051/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог ТОВ “Кліринг Фінанс” до ТДВ “Агротехсервіс-Синельникове” у справі про банкрутство останнього.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали вимоги ТОВ “Кліринг Фінанс” до боржника, оскільки ТОВ “Спектр-Агро” оскаржувало лише ухвалу попереднього засідання в частині включення вимог ТОВ “Кліринг Фінанс” до реєстру кредиторів, а не індивідуальну ухвалу про визнання цих вимог; при цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено, що вимоги ТОВ “Кліринг Фінанс” підтверджуються договором поруки та договором поставки, які не визнані недійсними, а ТОВ “Спектр-Агро” не надало належних доказів необґрунтованості цих вимог, тому діє презумпція правомірності правочинів, встановлена статтею 204 ЦК України; суд касаційної інстанції підкреслив, що у справі про банкрутство суд не розглядає спори по суті, а лише встановлює наявність грошового зобов’язання на підставі первинних документів або рішення суду; суд касаційної інстанції також зазначив, що скаржник не надав доказів неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, а посилання на надмірний формалізм є недоречним, оскільки провадження у справах про банкрутство має особливий процесуальний порядок.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Спектр-Агро” без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №736/1509/24 від 10/12/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем на стадії касаційного перегляду справи про визнання недійсними договорів купівлі-продажу транспортного засобу.
Суд задовольнив заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, оскільки касаційну скаргу позивача було залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Суд врахував, що відповідач надав докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме договір про надання правової допомоги, акт прийому-надання правової допомоги, рахунок та квитанцію про оплату. Суд також зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості та розумності їхнього розміру. Суд посилається на сталу правову позицію Верховного Суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, на постанови Об’єднаної палати Касаційного господарського суду та Великої Палати Верховного Суду. Суд також врахував, що позивач не довів неспівмірність заявлених до відшкодування витрат.
Суд постановив стягнути з позивача на користь відповідача 6 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.
Справа №755/2421/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, не повною мірою врахували всі обставини справи, зокрема, характер і обсяг страждань позивача, тривалість порушення її прав, тяжкість вимушених змін у житті, ступінь зниження репутації, а також не обґрунтували належним чином збільшення суми відшкодування, яка значно перевищувала мінімальний розмір, встановлений законом; суд також зазначив, що висновок експерта є лише орієнтиром для суду при визначенні розміру відшкодування, але не має вирішального значення, а апеляційний суд не звернув увагу, що при визначенні суми відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції фактично взяв за основу суму, вказану у висновку експерта, без належного обґрунтування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути обґрунтованим, справедливим та відповідати характеру порушення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/6367/13-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з його майна у виконавчому провадженні, яке, на думку заявника, вже завершено.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини завершення виконавчого провадження, зокрема, не відновили матеріали знищеного виконавчого провадження та не встановили конкретні підстави його завершення, що є важливим для вирішення питання про правомірність збереження арешту. Суд також вказав, що повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника, за винятком певних випадків, передбачених законом. Важливо, що суд врахував позицію ТОВ «Фішшер», нового кредитора за кредитним договором, який не заперечував проти зняття арешту, оскільки борг за договором було повністю погашено. Крім того, суд наголосив на необхідності залучення до участі у справі всіх заінтересованих осіб, зокрема стягувача, оскільки судове рішення може вплинути на їхні права та інтереси.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи.
Справа №467/1347/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу ділянки у приватну власність, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що передача у приватну власність земель водного фонду, зокрема під руслами малих річок та їх прибережними захисними смугами, є порушенням земельного та водного законодавства, оскільки такі землі мають особливий правовий режим використання. Водночас, суд врахував, що у даній справі встановлено лише часткове накладання спірної земельної ділянки на русло річки та її прибережну захисну смугу. Суд зазначив, що у такому випадку поверненню підлягає лише частина земельної ділянки, яка фактично накладається на землі водного фонду, а позбавлення власника права власності на решту ділянки, яка не належить до водного фонду, є порушенням конституційних гарантій права приватної власності. Суд також підкреслив, що спосіб захисту має бути ефективним та відповідати характеру порушення, а повне вилучення ділянки, частина якої може правомірно належати у приватній власності, не є пропорційним заходом. Суд касаційної інстанції відзначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/11665/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про відмову в розгляді заяви ТОВ “Мережа Ланет” щодо зловживання монопольним становищем медіагрупами.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки ТОВ “Мережа Ланет” не довело факту зловживання медіагрупами монопольним становищем; суди встановили, що медіагрупи мали ознаки монопольного становища на ринку надання прав на ретрансляцію телеканалів, але розірвання договорів з ТОВ “Мережа Ланет” було зумовлено порушеннями умов договорів з боку останнього, а не зловживанням монопольним становищем; АМКУ обґрунтовано відмовив у розгляді справи, посилаючись на відсутність ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції; правомірні дії, навіть якщо вони ущемлюють права споживачів, не свідчать про порушення антимонопольного законодавства; суди враховують виключні повноваження органів АМКУ щодо встановлення наявності/відсутності порушень законодавства про захист економічної конкуренції; касаційна інстанція не має права переоцінювати докази, які були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Мережа Ланет” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №214/9035/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що працівницю було поновлено на роботі рішенням суду, і їй вже було виплачено середній заробіток за частину періоду вимушеного прогулу в межах попередніх позовних вимог. Суд зазначив, що працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки був незаконно позбавлений можливості працювати. Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про обмеження строку виплати середнього заробітку одним роком, оскільки не було доведено умисних дій працівниці, спрямованих на затягування розгляду справи. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не перевірив дотримання строку звернення до суду, що є обов’язком суду при вирішенні трудових спорів. Суд касаційної інстанції зазначив, що перевірка дотримання строків звернення до суду здійснюється судом незалежно від заяви відповідача про пропуск строку.
3. Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №913/375/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство компанії “Енера Схід” компанією “Луганське енергетичне об’єднання”, яка не була залучена до участі у справі на момент відкриття провадження.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд дійшов суперечливих висновків щодо того, чи вирішувала ухвала суду першої інстанції питання про права та обов’язки “Луганського енергетичного об’єднання”. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для оскарження судового рішення особою, яка не є учасником справи, необхідно встановити безпосередній та очевидний зв’язок між оскаржуваним рішенням та правами й обов’язками цієї особи. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково визначив, що ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство прийнята про права та обов’язки “Луганського енергетичного об’єднання”, не встановивши, в якій частині рішення суду першої інстанції прямо вказано про ці права та обов’язки. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження, оскільки не було встановлено порушення прав скаржника оскаржуваним судовим рішенням. Суд касаційної інстанції також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою конкурсні кредитори набувають статусу учасника справи про банкрутство лише після пред’явлення грошових вимог, доведення права вимоги перед судом та визнання цих вимог судом.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №910/13746/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку суми за банківською гарантією у зв’язку з неналежним виконанням підрядником зобов’язань за договором підряду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 560, 562, 563, 565 Цивільного кодексу України, щодо незалежності зобов’язань гаранта від основного зобов’язання. Апеляційний суд помилково досліджував обставини порушення основного зобов’язання боржником (підрядником), тоді як гарант зобов’язаний виплатити кошти за гарантією, якщо вимога бенефіціара (замовника) та додані документи відповідають умовам гарантії. Суд касаційної інстанції підкреслив, що гарант не має права втручатися у відносини між бенефіціаром і принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал зобов’язання за договором. Суд також врахував, що умовами банківської гарантії передбачено виплату коштів за першою вимогою бенефіціара без будь-яких додаткових умов. **** Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував висновки об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20, в якій було відступлено від попередньої позиції щодо обов’язку гаранта перевіряти факт порушення основного зобов’язання боржником.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №925/733/22 від 09/12/2025
1. Предметом спору є вимога учасника приватного підприємства до підприємства щодо надання інформації та копій документів про діяльність товариства.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги обох сторін, підтримав висновок судів попередніх інстанцій про те, що Приватне підприємство “Агротрейд Групп” за своїми ознаками є товариством з обмеженою відповідальністю, до якого застосовуються норми Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність застосування аналогії закону, оскільки відносини вже врегульовані спеціальним законодавством. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що перелік документів, які товариство зобов’язане надати учаснику згідно зі статтею 43 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, є вичерпним, зазначивши, що ця норма не містить вичерпного переліку і товариство зобов’язане надавати будь-яку інформацію про свою діяльність, а суди попередніх інстанцій не дослідили, чи підпадають запитувані документи під дію статті 43 Закону. Суд також вказав, що стаття 43 Закону не встановлює часових обмежень для надання інформації учаснику.
3. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення касаційну скаргу Приватного підприємства “Агротрейд Групп”, задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_1 частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №990/163/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду, погодилась з аргументами суду першої інстанції. Суд, ймовірно, врахував доводи позивача щодо протиправності рішення ВККСУ, можливо, через порушення процедури, необґрунтованість висновків або невідповідність рішення вимогам законодавства. Також, суд міг взяти до уваги аргументи представника позивача, адвоката Баранова Д.М. Суд апеляційної інстанції підтримав попереднє рішення, вважаючи його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу ВККСУ – необґрунтованою. Рішення суду ґрунтується на статтях Кодексу адміністративного судочинства України, які регулюють питання апеляційного перегляду та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду – без змін.
Справа №904/4870/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з приватного підприємства “Сармат” на користь ТОВ “Логістіклакіфлоу” штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку з несвоєчасною оплатою послуг з перевезення вантажів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що договір між ТОВ “Логістіклакіфлоу” та ПП “Сармат” не містить чітко визначеного строку оплати послуг, оскільки пункт 3.3 договору вказує на оплату кожні 10 календарних днів, але не визначає початок відліку цього строку. Суд підкреслив, що тлумачення договору, здійснене судом першої інстанції, фактично створило нову умову договору, чого не допускається. Оскільки строк оплати не був узгоджений, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про часткове задоволення заяви ПП “Сармат”, оскільки ТОВ “Логістіклакіфлоу” не довело неспівмірність цих витрат та факт ненадання відповідних послуг.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Логістіклакіфлоу” без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №824/131/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо винесення постанови про відвід у виконавчому провадженні на підставі можливого конфлікту інтересів.
2. Суд виходив з того, що згідно із Законом України “Про виконавче провадження”, приватний виконавець зобов’язаний заявити самовідвід у разі наявності реального або потенційного конфлікту інтересів зі стягувачем, а стягувач має право оскаржити постанову про самовідвід. Суд зазначив, що з’ясування обставин щодо наявності конфлікту інтересів відбувається під час надходження заяви про примусове виконання рішення. Також, суд вказав, що законодаство не вимагає обов’язкового відкриття виконавчого провадження для реалізації права на самовідвід. Суд підкреслив, що право стягувача на оскарження постанови про самовідвід спрямоване на забезпечення неупередженості та об’єктивності виконавчого провадження. Суд погодився з попередніми судовими інстанціями, що у виконавця було право на самовідвід за наявності потенційного конфлікту інтересів.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №712/15921/19 від 19/11/2025
1. Предметом спору є поділ майна, набутого подружжям під час шлюбу, а саме квартири та транспортних засобів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не встановив усіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, зокрема, не визначив повний обсяг спільного майна, яке підлягає поділу, та не врахував інтереси обох сторін при розподілі майна. Суд апеляційної інстанції не врахував, що суд може застосувати різні способи поділу майна, включаючи розподіл речей з урахуванням їх вартості та присудження компенсації. Крім того, апеляційний суд неправомірно відмовив у виділенні позивачці автомобіля лише на підставі того, що вона не внесла на депозит суду відповідну суму компенсації, не розглянувши інші можливі варіанти поділу майна. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу процесуальної економії та необхідності всебічного дослідження обставин справи для справедливого вирішення спору. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №752/12605/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є клопотання ЗАТ «Вейка» про надання дозволу на виконання в Україні виконавчого напису нотаріуса Литовської Республіки про стягнення грошових коштів з громадянина цієї ж республіки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівки Верховного Суду щодо необхідності вирішення питання про процесуальне правонаступництво боржника, який помер після подання клопотання про виконання рішення іноземного суду. Суд наголосив, що суди повинні були з’ясувати, чи можливо замінити померлого боржника його правонаступником у справі, перш ніж розглядати клопотання по суті. Верховний Суд вказав, що якщо правонаступництво неможливе, провадження у справі підлягає закриттю. Суд також зазначив, що положення ЦПК України не врегульовують питання визнання та виконання рішення іноземного суду у випадку смерті боржника, тому слід застосовувати аналогію закону, а саме положення про закриття провадження у справі у разі неможливості правонаступництва. Суд підкреслив, що ігнорування смерті заінтересованої особи та продовження розгляду справи без вирішення питання про правонаступництво суперечить засадам цивільного судочинства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про можливість процесуального правонаступництва.
Справа №908/3413/21 (908/2262/22) від 02/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів, договорів іпотеки та інших правочинів, пов’язаних з переходом права власності на нерухоме майно, а також скасування рішень про державну реєстрацію прав на це майно.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали недійсними оспорювані правочини, оскільки ТОВ “Техно Буд Рітейл” (боржник) уклало договір іпотеки з ОСОБА_2, маючи невиконані зобов’язання перед ОСОБА_1, що було розцінено як виведення ліквідних активів з метою уникнення погашення боргу. Суд зазначив, що договір іпотеки був укладений для забезпечення зобов’язань засновника боржника, а відчуження майна відбулося незадовго до відкриття провадження у справі про банкрутство, що свідчить про фраудаторний характер правочину. Суд також підкреслив, що законодавство про банкрутство містить спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які застосовуються у випадках, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі. Суд відхилив аргументи ТОВ “Яворина Едванс” про добросовісність набуття майна, оскільки ці доводи не були заявлені під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Яворина Едванс” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/10182/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є скасування права власності на квартиру, набутого іпотекодержателем у позасудовому порядку, та скасування рішення про державну реєстрацію цього права власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що договір іпотеки містив застереження про право іпотекодержателя набути право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що відповідає вимогам Закону України “Про іпотеку”. Суд відхилив аргументи позивачки про порушення порядку державної реєстрації, оскільки попередній іпотекодержатель належним чином надіслав вимогу про усунення порушень, а новий іпотекодержатель не зобов’язаний повторно надсилати таку вимогу. Також, суд не знайшов підстав для застосування Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, оскільки сторони змінили валюту зобов’язання на гривню. Суд також зазначив, що реєстрація місця проживання дитини у квартирі відбулася після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, що є порушенням умов договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №750/1315/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи про скасування реєстраційного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме про призначення її директором товариства з обмеженою відповідальністю.
2. Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник із корпоративних відносин, а саме щодо управління юридичною особою, що відповідно до Господарського процесуального кодексу України відноситься до юрисдикції господарських судів. Суд врахував, що позивач оскаржує дії державного реєстратора щодо реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, а саме про призначення його директором ТОВ, що фактично стосується управління товариством. Верховний Суд зазначив, що суди повинні були перевірити дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін, і у разі виявлення порушень закрити провадження у справі. Також, суд касаційної інстанції врахував висновок Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, що вказує на обов’язок суду касаційної інстанції перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів касаційної скарги та закривати провадження у разі їх порушення.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до суду господарської юрисдикції.
Справа №990/314/25 від 15/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зобов’язання вчинити певні дії.
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз позиції суду, а також встановлення, чи відступав суд від попередньої правової позиції Верховного Суду.
Суд повністю відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Справа №299/4/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на цю ділянку.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, мотивуючи це тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав. Суд зазначив, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування є неефективним, оскільки воно вже виконане, а скасування державної реєстрації не відновить право позивача. Замість цього, належним способом захисту є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки саме задоволення такого позову є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суд також підкреслив, що вимога про скасування державної реєстрації не є належним способом захисту, оскільки реєстрація вичерпує свою дію в момент її проведення. Таким чином, суди попередніх інстанцій не врахували, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.
Справа №916/2102/25 від 17/12/2025
1. Предметом спору є правомірність повернення судом зустрічної позовної заяви ТОВ «ППЛ 33-35» до Антимонопольного комітету України (АМКУ) та Міністерства економіки України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули зустрічну позовну заяву ТОВ «ППЛ 33-35», оскільки не було встановлено взаємозв’язку між первісним позовом АМКУ про стягнення штрафу та зобов’язання припинити порушення і зустрічним позовом ТОВ «ППЛ 33-35» про зобов’язання АМКУ та Міністерства економіки запровадити державне регулювання цін; суд зазначив, що задоволення зустрічного позову не вплине на виконання первісного, оскільки виконання рішення АМКУ не залежить від ухвалення додаткових рішень державними органами; суд також вказав, що обов’язок припинити порушення випливає безпосередньо із Закону України «Про захист економічної конкуренції» та рішення АМКУ, а не від дій Міністерства економіки; суд наголосив, що відсутність взаємозв’язку між позовами виключає доцільність їх спільного розгляду, що є підставою для повернення зустрічної позовної заяви.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ППЛ 33-35» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/4489/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди та зобов’язання повернути земельну ділянку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення попередніх інстанцій, якими було задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати та розірвання договору оренди, виходячи з того, що відповідач систематично порушував умови договору оренди, сплачуючи орендну плату в меншому розмірі протягом тривалого періоду, що є істотним порушенням умов договору, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України. Суд зазначив, що сплата відповідачем заборгованості з орендної плати під час апеляційного провадження не впливає на право орендодавця вимагати розірвання договору. Також суд відхилив доводи відповідача про наявність спору щодо розміру орендної плати, оскільки зміна нормативної грошової оцінки землі є підставою для автоматичної зміни розміру орендної плати без необхідності внесення змін до договору. Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила правову позицію щодо застосування частини 2 статті 651 ЦК України у подібних правовідносинах.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №204/2584/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є скасування реєстрації права власності на гараж, визнання права власності на нього в порядку спадкування за заповітом та витребування цього майна.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, дійшов наступних висновків: по-перше, вимога про визнання незаконною довідки не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не є належним способом захисту цивільного права; по-друге, вимога про визнання незаконним та скасування права власності на гараж також є неефективним способом захисту, оскільки не призведе до поновлення прав позивачки; по-третє, у вимозі про визнання права власності в порядку спадкування, пред’явленій до неналежного відповідача (ОК «ГК «Автолюбитель-5»), слід відмовити, оскільки належним відповідачем у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, або орган місцевого самоврядування у разі відсутності спадкоємців; по-четверте, щодо вимоги про витребування гаража, суди попередніх інстанцій не встановили всіх юридичних фактів, необхідних для вирішення спору, зокрема, чи набула позивачка право власності на гараж, чи є відповідач добросовісним набувачем, та чи вибуло майно з володіння попереднього власника не з його волі.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши судові рішення в частині вимог про визнання незаконною довідки та закривши провадження в цій частині, змінив судові рішення в частині вимог про визнання незаконним та скасування права власності, визнання права власності в порядку спадкування, виклавши їх мотивувальні частини в новій редакції, та скасував судові рішення в частині вимог про витребування гаража, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/4811/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення пені та штрафу з постачальника за несвоєчасну поставку товару за договором поставки, а також зустрічні вимоги постачальника про розірвання договору та стягнення безпідставно збережених коштів банківської гарантії.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що постачальник порушив договірні зобов’язання щодо своєчасної поставки товару, що є підставою для нарахування пені та штрафу згідно з умовами договору; посилання постачальника на неналежну методику тестування товару покупцем є необґрунтованими, оскільки методика була узгоджена сторонами в додатку до договору; постачальник не надав доказів, які б звільняли його від відповідальності за порушення зобов’язань; суд апеляційної інстанції правильно оцінив доводи сторін та умови договору, встановивши, що покупець правомірно вимагав сплату коштів за банківською гарантією у зв’язку з порушенням постачальником зобов’язань; доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду; і що положення статей 538, 690 та частини другої статті 613 ЦК України суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору не застосовував.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №752/24412/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, врахував, що між позивачем та відповідачем був укладений трудовий контракт, умови якого мають переважне значення при вирішенні спору щодо оплати праці. Суд зазначив, що зміни до контракту щодо розміру посадового окладу не вносилися, тому слід виходити з умов, визначених у контракті. Також, суд врахував обставини, що перешкоджали відповідачу своєчасно здійснити розрахунок з позивачем при звільненні, зокрема, зупинення фінансових операцій банком та арешт грошових коштів у кримінальному провадженні. Суд наголосив, що відсутність вини роботодавця у затримці розрахунку виключає його відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки. Крім того, суд касаційної інстанції здійснив перерозподіл судових витрат між сторонами, враховуючи часткове задоволення касаційної скарги відповідача. **** Суд касаційної інстанції підкреслив, що при тлумаченні трудового контракту слід виходити з принципів добросовісності, справедливості та розумності, а сумніви щодо його дійсності мають тлумачитися на користь його дійсності, за умови, що положення контракту не погіршують становище працівників.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасувавши рішення апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та відмовив у задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №366/1344/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з Державного підприємства «Центр організаційно-технічного і інформаційного забезпечення управління зоною відчуження» на користь колишнього директора доплати за інтенсивність праці, премії, матеріальної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки розрахунку при звільненні.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінивши мотивувальну частину рішення щодо відмови у стягненні премії, скасувавши рішення в частині відмови у стягненні матеріальної допомоги та направивши справу на новий розгляд, а також залишивши без змін рішення в частині відмови у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд вказав, що для виплати премії необхідне рішення голови ДАЗВ, якого не було, а вихідна допомога, передбачена законом, не є тотожною матеріальній допомозі, передбаченій колективним договором. Щодо вимушеного прогулу, суд підкреслив, що відсутні протиправні дії роботодавця, які б позбавили працівника можливості працювати, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за цей час. Суд також звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили чи було пропущено строк звернення до суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінивши рішення в частині мотивів відмови у стягненні премії, скасувавши рішення щодо матеріальної допомоги та направивши справу на новий розгляд, а в решті залишив без змін.
Справа №467/1562/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою водного фонду шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу ділянки у приватну власність, визнання недійсним договору оренди та повернення ділянки територіальній громаді.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що передача у приватну власність земель водного фонду під руслами малих річок та їх прибережними захисними смугами є порушенням земельного та водного законодавства, однак, оскільки у справі встановлено лише часткове накладання спірної земельної ділянки на русло річки та її прибережну захисну смугу, то поверненню підлягає лише частина ділянки, яка накладається на землі водного фонду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що позбавлення особи права власності на частину земельної ділянки, яка не накладається на водний об’єкт, суперечить Конституції України та Цивільному кодексу України, які гарантують непорушність права приватної власності. Суд також врахував висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що витребування майна із чужого незаконного володіння не може застосовуватися до всієї площі земельних ділянок, а лише до тієї частини, яка накладається на прибережну смугу. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що незайнята прибережною захисною смугою частина земельної ділянки не є сформованою, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки в натурі межі частини земельної ділянки, яка накладається на водний об’єкт та його прибережну смугу, не визначені.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №131/1549/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що позивач не довів наявності поважних причин для пропуску строку прийняття спадщини. Суд зазначив, що незнання про смерть спадкодавця, відсутність інформації про спадкове майно, або юридична необізнаність не є достатніми підставами для поновлення строку. Суд наголосив, що поважними причинами є об’єктивні, непереборні та істотні труднощі, які перешкоджали спадкоємцю вчасно подати заяву. Важливо, що оцінка поважності причин має стосуватися саме шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини. Оскільки позивач не надав доказів існування таких перешкод протягом цього періоду, суд визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд неправильно оцінив обставини справи та скасував законне рішення суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Справа №924/23/25 від 15/12/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу, понесених Фермерським господарством “Котик” у зв’язку з розглядом касаційної скарги Селянського (Фермерського) господарства “Криниченька”.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався положеннями Господарського процесуального кодексу України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, враховуючи критерії обґрунтованості, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Суд зазначив, що розмір витрат має бути підтверджений належними доказами, відповідати складності справи, обсягу наданих послуг та їх значенню для сторони. Суд також врахував заперечення відповідача щодо завищеного розміру витрат та необхідність дотримання балансу між правом сторони на відшкодування витрат і недопущенням надмірного збагачення. Суд взяв до уваги, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд оцінює витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність.
3. Суд частково задовольнив заяву Фермерського господарства “Котик” та постановив стягнути з Селянського (Фермерського) господарства “Криниченька” 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши у задоволенні решти суми.
Справа №359/4512/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є встановлення фактів розірвання шлюбу та укладення нового шлюбу, які були зареєстровані на тимчасово окупованій території України.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на необхідності врахування особливого правового режиму тимчасово окупованої території та необхідності захисту прав громадян України, які там проживають. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили докази, надані заявниками, та не врахували положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», які дозволяють враховувати документи, видані окупаційними органами, зокрема, акти цивільного стану. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини та Міжнародного суду ООН, які допускають визнання актів окупаційної влади у випадках, коли це необхідно для захисту прав людини. Суд підкреслив, що встановлення факту розірвання та реєстрації шлюбу має значення для реалізації особистих немайнових прав заявників. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково обмежили право заявників на судовий захист, посилаючись на невизначеність норм процесуального права.
3. Суд ухвалив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/1113/25 від 17/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні заяви позивача про зміну предмета позову.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ТОВ «Аллой Трейд» про зміну предмета позову, оскільки фактично відбулася спроба одночасної зміни як предмета, так і підстав позову, що суперечить положенням ГПК України. Суд зазначив, що первісні вимоги стосувалися стягнення заборгованості за договором поставки, тоді як змінені вимоги включали визнання недійсними інших договорів, що регулюються іншими нормами цивільного законодавства. Суд підкреслив, що заява про зміну предмета позову містила самостійні матеріально-правові вимоги з новими обставинами та правовими підставами, що фактично є новим позовом. Суд також врахував принцип res judicata, який вимагає поваги до остаточних судових рішень, і не знайшов підстав для відступу від цього принципу. Суд вказав, що особі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Аллой Трейд» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №824/90/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) про стягнення з естонської компанії OU Venkon Petrol на користь українського підприємства “Ай-Енд-Ю Енерго” попередньої оплати за непоставлений товар.
2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні скарги OU Venkon Petrol, виходячи з наступного: сторони уклали арбітражну угоду, за якою всі спори підлягають розгляду в МКАС, і ця угода є чинною; естонська компанія не заперечувала компетенцію МКАС під час розгляду справи; порушення провадження у справі про банкрутство в Естонії не є перешкодою для розгляду спору в МКАС, оскільки керуючий банкрутством дозволив компанії брати участь у справі; суд не має права переглядати рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті; доводи про порушення публічного порядку України є необґрунтованими, оскільки не доведено, що рішення МКАС впливає на суспільні, економічні чи соціальні основи держави. Суд також зазначив, що арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов’язує сторони передавати спори в арбітраж і перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді.
3. Суд ухвалив залишити апеляційну скаргу OU Venkon Petrol без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №490/3041/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним електронного аукціону з реалізації житлового будинку, організованого приватним виконавцем.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що приватний виконавець вчинив усі необхідні дії для встановлення зареєстрованих осіб у житловому будинку перед реалізацією, зокрема, надсилав запити до відповідних органів і отримав відповідь про відсутність зареєстрованих осіб за вказаною адресою. Суд також врахував, що реєстрація дитини за старою адресою, після зміни адреси будинку, не створює юридичних наслідків. Крім того, було встановлено, що дитина має право користування іншим житловим будинком, що належить її батьку, тому продаж спірного будинку не є крайньою формою втручання в право на житло. Суд наголосив, що дії виконавця, вчинені до призначення торгів, підлягають оскарженню в окремому порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а не шляхом визнання торгів недійсними.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про визнання електронного аукціону недійсним було відмовлено.
Справа №920/1471/24(920/1321/20) від 17/12/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження, а саме боржника, у справі про стягнення заборгованості за поставлений газ.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, наголошуючи, що суди невірно застосували статтю 22 Закону України “Про теплопостачання”, яка регулює правонаступництво за борговими зобов’язаннями у сфері теплопостачання. Суд вказав, що ця норма є спеціальною по відношенню до загальних положень Цивільного кодексу про переведення боргу, і передбачає особливий порядок сингулярного правонаступництва, коли новий користувач цілісного майнового комплексу з виробництва теплової енергії автоматично стає правонаступником за борговими зобов’язаннями попереднього користувача. Суд також зазначив, що суди не врахували, що кінцевим бенефіціарним власником і боржника, і нового користувача є одна й та сама особа, що робить обґрунтованим перехід боргових зобов’язань. Суд підкреслив, що критерій “надання в користування” слід тлумачити ширше, враховуючи фактичне використання майнового комплексу для виробництва теплової енергії, а не лише формальну назву правочину.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №921/10/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога Комунального підприємства “Тернопільводоканал” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Конкорд – Тер” про усунення порушень режиму користування охоронними зонами інженерних мереж шляхом демонтажу торгових кіосків, розташованих на земельній ділянці, де проходить водопровідна мережа.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів, які б підтверджували порушення відповідачем норм щодо розміщення тимчасових споруд в охоронній зоні водопровідної мережі. Суд зазначив, що висновок експерта не є достовірним доказом, оскільки заміри проводились відносно тимчасових споруд, які не є об’єктами нерухомості, а проходження водопровідної мережі визначено орієнтовно, без точних даних та наявності оглядових колодязів. Також, суд вказав, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах є необґрунтованим, оскільки заявник не навів конкретних висновків щодо застосування норм права, які мали бути враховані, а правовідносини у наведених справах не є подібними до даної справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Комунального підприємства “Тернопільводоканал” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, закривши касаційне провадження у частині, відкритій за виключним випадком.
Справа №922/546/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з управителя арештованого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що обов’язок зі сплати за землю покладається на власника нерухомого майна, розташованого на цій ділянці, а не на управителя арештованого майна, оскільки передача активу в управління не змінює суб’єкта цього обов’язку. Суд вказав, що управління активами має тимчасовий та цільовий характер, спрямований на збереження майна, а не на набуття управителем самостійного речового права. Також, суд зазначив, що договір управління не містить прямої вказівки на обов’язок управителя сплачувати орендну плату. Суд наголосив, що обмеження у користуванні майном, запроваджені у зв’язку з арештом, не змінюють суб’єкта обов’язку зі сплати за землю, а власник майна може реалізувати механізм захисту своїх прав шляхом звернення з позовом про відшкодування шкоди. Суд також врахував, що управитель не є вигодоодержувачем від управління майном, оскільки доходи від управління спрямовуються до державного бюджету.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №569/22948/19 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування майна з незаконного володіння та стягнення доплати за договорами пайової участі в будівництві.
2. Суд задовольнив позов, витребувавши майно на користь позивача, оскільки встановив, що позивач повністю сплатила пайові внески за договорами пайової участі, а спірні об’єкти нерухомості були відчужені без її волі. Суд також врахував, що відповідач був недобросовісним набувачем, оскільки на момент придбання майна в Єдиному державному реєстрі судових рішень було оприлюднено рішення суду, яке стосувалося одного зі спірних приміщень, а також враховано покази свідків та обставини придбання майна за ціною, яка значно нижча за ринкову. Суд зазначив, що забудовник не має права відчужувати об’єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи, якщо інвестор виконав умови інвестиційного договору. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо захисту прав інвестора, який виконав умови інвестування. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони ґрунтуються на встановлених фактичних обставинах справи та нормах матеріального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/5066/17 від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога позивача про скасування розпорядження про передачу відповідачці земельної ділянки, визнання недійсним свідоцтва про право власності на цю ділянку та скасування державної реєстрації цього права, оскільки він вважає, що ця ділянка накладається на його власні земельні ділянки.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов, вважаючи, що вимоги позивача є належними способами захисту його права власності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, а також від характеру порушення права. Верховний Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка накладається на ділянку позивача, а не скасування розпорядження, свідоцтва чи реєстрації права власності відповідачки, оскільки це може призвести до втручання в її право на майно, щодо якого немає спору. Суд також врахував висновки судових експертиз, які встановили факт накладення меж земельних ділянок.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, залишивши відмову в задоволенні позову в силі, але змінивши мотивувальну частину рішення.
Справа №214/3756/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є зміна розміру аліментів, де позивач звернувся до суду з відповідним позовом, а відповідач оскаржував правомірність представництва інтересів позивача адвокатом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Суд зазначив, що адвокат може підтвердити свої повноваження не лише ордером, а й договором про надання правничої допомоги. Важливо, що договір може бути укладений на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах, навіть якщо клієнт не може особисто оформити доручення, наприклад, через перебування в полоні. Суд також врахував, що відсутність запиту суду до адвоката щодо підтвердження повноважень позбавило його можливості надати договір про правову допомогу. Крім того, суд підкреслив, що за відсутності доказів недійсності свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, немає підстав сумніватися в статусі представника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №946/1229/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визначення способу участі батька та інших родичів у вихованні дитини після розлучення батьків.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на формальний підхід судів попередніх інстанцій до вирішення спору, який стосується інтересів дитини; суди не врахували важливі обставини, такі як факти завдання тілесних ушкоджень батьком дитини матері та дідусю, що могло вплинути на психічний стан дитини, а також не з’ясували думку дитини щодо спілкування з батьком та іншими родичами; суди не врахували, що дитина має захворювання і потребує спеціальної дієти; суд не врахував, що між батьком і дитиною відсутній сталий психологічний зв’язок і дитина повноцінно не сприймає батька; суд не врахував, що в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи; суд не надав належної оцінки висновку органу опіки та піклування.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №755/14095/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на квартиру, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що квартира вибула з власності територіальної громади поза її волею, оскільки не було прийнято рішень про приватизацію квартири, і свідоцтво про право власності не видавалося. Суд також підкреслив, що останній набувач квартири, ОСОБА_1, міг знати про можливі перешкоди для укладення угоди, але не вжив достатніх заходів для перевірки законності попередніх правочинів. Водночас, Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, оскільки вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є ефективним способом захисту права, а оспорювання попередніх рішень та договорів не є необхідним. Суд зазначив, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові у відповідній частині.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування державної реєстрації та визнання недійсними договорів купівлі-продажу, відмовивши в задоволенні цих вимог, але залишив в силі рішення про витребування квартири на користь територіальної громади.
Справа №910/15180/24 від 16/12/2025
Предметом спору є визнання недійсним одностороннього правочину, ініційоване фізичною особою-підприємцем проти комунального підприємства.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки доказам, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, залишилися поза увагою суду питання щодо відповідності одностороннього правочину вимогам закону та його впливу на права та інтереси позивача. Також, суди не з’ясували, чи було дотримано процедуру вчинення одностороннього правочину, та чи не порушує він умови договору між сторонами. Крім того, не було досліджено питання щодо наявності підстав для визнання правочину недійсним згідно з нормами Цивільного кодексу України. Враховуючи зазначені недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Суд прийняв рішення касаційну скаргу задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №757/22189/22-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок підриву на міні в зоні АТО.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки відсутній закон, який би визначав порядок відшкодування моральної шкоди в таких випадках, і, відповідно, у позивача не виникло легітимного очікування на отримання компенсації. Суд також зазначив, що сам факт поранення на підконтрольній території не означає автоматичного порушення державою права на життя, гарантованого статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки позивач не довів, що держава могла, але не вжила заходів для усунення ризику. Крім того, суд вказав на відсутність причинно-наслідкового зв’язку між пораненням позивача та неналежним виконанням державою обов’язку щодо гарантування його права на життя. Також, суд врахував, що триваючі бойові дії ускладнюють розслідування злочину, і позивач не обґрунтував, чому вважає розслідування надмірно тривалим. Суд також послався на те, що держава Україна в особі Мінсоцполітики взяла на себе позитивний матеріальний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, каліцтва цивільних осіб через збройну агресію рф.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1.
Справа №907/237/25 від 16/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Карпатського біосферного заповідника 314 342,00 грн шкоди, завданої довкіллю.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши постанову апеляційного суду, та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції. У судовому засіданні були присутні представники прокуратури, але не з’явилися представники позивачів та відповідача. Суд касаційної інстанції, ймовірно, встановив певні порушення норм процесуального або матеріального права, допущені апеляційним судом, що і стало підставою для скасування рішення та направлення справи на новий розгляд. При цьому, конкретні аргументи суду не наведені у вступній та резолютивній частинах постанови.
3. Верховний Суд скасував постанову Західного апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до цього ж суду.
Справа №207/4775/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни ідеальних часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не залучили до участі у справі всіх співвласників спірного майна, а саме ОСОБА_1, що є порушенням норм процесуального права, оскільки рішення органу місцевого самоврядування безпосередньо впливає на обсяг її майнових прав. Суд наголосив, що розгляд справи про зміну часток співвласників без участі всіх зацікавлених осіб порушує їхнє право на судовий захист та принцип змагальності сторін. Також, ВС зазначив, що визначення належного суб’єктного складу учасників справи є обов’язком суду, а незалучення співвідповідача є підставою для відмови у задоволенні позову. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спір безпосередньо стосується прав власності, а тому розгляд справи без участі всіх співвласників є неприпустимим.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
