Справа №369/16696/20 від 29/10/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення грошових коштів, які, на думку позивача, були передані відповідачу на підставі нікчемного правочину (усного договору доручення) для організації бізнесу та придбання квартири.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували, що справа має іноземний елемент, а саме: позивач є громадянином Великобританії, кошти перераховувалися з рахунку у Великобританії, і у призначенні платежу було вказано “GIFT” англійською мовою. Суди не з’ясували, чи була згода сторін щодо вибору права, яке підлягає застосуванню (українського чи британського), і передчасно застосували українське право. Суд наголосив, що юридична кваліфікація обставин справи, надана позивачем, не є визначальною, і суд самостійно визначає норми права, які слід застосувати. Також, оскільки апеляційну постанову було скасовано, додаткова постанова про стягнення витрат на правову допомогу також втрачає чинність.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №759/14735/23 від 22/10/2025
1. Предметом спору у цій справі є стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, при цьому саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті аліментів. Суд підкреслив, що у випадку, коли позивач пред’явив позов про стягнення пені за декілька місяців, розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. ВС вказав, що суди попередніх інстанцій не з’ясували обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені, та не вжили заходів для витребування необхідної інформації у державного виконавця, зокрема, щодо заборгованості станом на 01 червня 2022 року. Також, ВС не погодився з апеляційним судом, що часткова сплата боржником аліментів не дає можливості суду самостійно визначити суму пені. ВС підкреслив, що апеляційний суд правильно мотивував необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про стягнення неустойки (пені) в сумі 100 164,70 грн та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а ухвалу апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження залишив без змін.
Справа №275/54/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про припинення договору оренди землі та поновлення цього договору.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що для захисту переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі, належним способом захисту є вимога про визнання додаткової угоди укладеною, з обов’язковим викладенням тексту цієї угоди в позовній заяві. Суд підкреслив, що вимоги про скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання договору поновленим не є ефективними способами захисту, оскільки не забезпечують укладення додаткової угоди, як це передбачено законом. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка наголошує на необхідності повного судового захисту, що відповідає принципу процесуальної економії. Суд вказав, що вимога про визнання додаткової угоди укладеною є належним способом захисту, оскільки забезпечує реальне поновлення орендних відносин. Суд зазначив, що вибір неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив в силі рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №532/2682/19 від 28/10/2025
1. Предметом спору є законність окремої ухвали апеляційного суду щодо судді, яка нібито несвоєчасно надала матеріали для апеляційного розгляду.
2. Апеляційний суд постановив окрему ухвалу через те, що суддя першої інстанції, на їхню думку, безпідставно не надала вчасно матеріали для розгляду апеляційної скарги, що призвело до порушення строків. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що запит на матеріали був підписаний не уповноваженою особою, а суддя першої інстанції правомірно звертала увагу на це. Крім того, апеляційний суд не обґрунтував, яким чином дії судді першої інстанції порушують права учасників процесу. Верховний Суд також встановив, що суддя першої інстанції вчасно передала матеріали до канцелярії суду, але вони були відправлені до апеляційного суду із затримкою з вини працівників апарату суду, за що відповідальну особу було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що не було явних порушень з боку судді, які б виправдовували постановлення окремої ухвали.
3. Верховний Суд скасував окрему ухвалу апеляційного суду щодо судді першої інстанції.
Справа №515/319/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за розбій, вчинений в умовах воєнного стану, та зґвалтування.
2. Верховний Суд залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні інкримінованих злочинів, спираючись на покази потерпілої, висновки експертиз (трасологічної, медичної та молекулярно-генетичної), які підтверджують її присутність на місці злочину та наявність тілесних ушкоджень. Суд зазначив, що покази потерпілої є послідовними та деталізованими, відсутні підстави для її обмови, а висновки експертиз, хоч і не містять прямої вказівки на зґвалтування, підтверджують факт перебування обвинуваченого на місці злочину та наявність його генетичного матеріалу під нігтями потерпілої. ВС наголосив, що дії, пов’язані з оральним проникненням, також кваліфікуються як зґвалтування згідно з чинним законодавством. Суд також підкреслив, що призначене покарання є справедливим, співмірним тяжкості злочинів та відповідає особі засудженого.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за розбій та зґвалтування, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №161/5388/23 від 28/10/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 5 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, на думку Верховного Суду, обґрунтовано встановили добровільну участь засудженої в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, спираючись на покази свідка, протоколи оглядів та інформацію СБУ. ВС зазначив, що доводи захисту про відсутність добровільності дій засудженої через розгляд справи in absentia є необґрунтованими, оскільки суди належним чином дослідили та оцінили докази у їх сукупності. Також ВС відхилив доводи про надмірну суворість призначеного покарання, вказавши, що воно відповідає тяжкості злочину та особі засудженої, враховуючи відсутність пом’якшуючих обставин. Апеляційний суд, на думку ВС, надав вичерпні відповіді на всі аргументи апеляційної скарги, а істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування судових рішень, не було виявлено.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №753/4198/23 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку ОСОБА_7 за обвинуваченням у замаху на крадіжку в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора щодо законності та обґрунтованості виправдувального вироку, не надав їм належної оцінки, та не врахував положення глави 36-1 КПК, яка регламентує розгляд кримінального провадження щодо діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність. Суд зазначив, що апеляційний суд повинен був розглянути апеляційну скаргу прокурора по суті, дати мотивовані відповіді на її доводи та прийняти одне з рішень, передбачених ст. 407 КПК, з урахуванням приписів статей 284, 417 та 479-2 КПК. На думку касаційного суду, апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №487/4650/21 від 22/10/2025
1. Предметом спору є захист авторських прав позивача на фотографії, створені в період з 2008 по 2017 роки.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено в задоволенні позову про захист авторських прав на фотографії, оскільки позивачем не було доведено одноосібного авторства на спірні фотографії, а наявні докази свідчать про створення цих фотографій у співавторстві з відповідачем або іншими особами. Суд зазначив, що позивач не заявляв вимог про визнання її авторських прав як співавтора, а законодавство про авторське право не передбачає визнання авторства на всі твори “гуртом”, а вимагає доведення авторства на кожний фотографічний твір окремо. Суд також врахував, що електронні копії фотографій, надані позивачем для реєстрації авторського права, містять інформацію про співавторство з відповідачем. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №308/17585/23 від 22/10/2025
Предметом спору є клопотання компанії-резидента Словаччини про визнання та надання дозволу на примусове виконання в Україні рішення словацького суду щодо стягнення заборгованості з громадянина України.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, який відмовив у задоволенні клопотання, мотивуючи це тим, що громадянин України не був належним чином повідомлений про розгляд справи в іноземному суді. ВС підкреслив, що апеляційний суд не врахував, що громадянин України не скористався правом подати заперечення проти клопотання про примусове виконання рішення іноземного суду у встановлений строк, хоча був належним чином проінформований про таке право. ВС зазначив, що процесуальний закон надає особі, яка не брала участі у судовому процесі через неналежне повідомлення, можливість звернутися до суду із запереченнями проти клопотання про примусове виконання рішення. Оскільки громадянин України не скористався цим правом, суд першої інстанції правомірно задовольнив клопотання про примусове виконання рішення іноземного суду.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про задоволення клопотання.
Справа №447/117/24 від 22/10/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні, в якому її було виправдано.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач у іншому кримінальному провадженні, яке було об’єднане з тим, у якому його виправдали, добровільно надав слідчому завідомо неправдиві показання (самообмова) про обставини вчинення злочину, що сприяло незаконному притягненню його до кримінальної відповідальності. Суд врахував, що самообмова була добровільною і зафіксована в матеріалах справи, а позивач не надав доказів, що вона стала наслідком насильства чи погроз. Суд також зазначив, що відшкодування шкоди можливе лише при повній реабілітації, а в даному випадку позивач вчинив дії, які перешкоджали з’ясуванню істини. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ці висновки узгоджуються з попередньою практикою Верховного Суду щодо застосування статті 1176 Цивільного кодексу України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову у відшкодуванні моральної шкоди.
Справа №484/5574/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору було встановлення факту настання нещасного випадку на виробництві, що стався з працівником ТОВ «АС-АГРО» під час виконання ним трудових обов’язків.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, встановивши факт нещасного випадку на виробництві, виходячи з того, що загибель працівника під час виконання трудових обов’язків підтверджена матеріалами справи, а відповідач не провів розслідування цього випадку. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для встановлення факту нещасного випадку, оскільки роботодавець не дотримався вимог законодавства щодо розслідування нещасного випадку. Водночас, Верховний Суд зазначив, що питання про те, чи пов’язаний цей нещасний випадок з виробництвом, має вирішуватися не судом, а спеціальною комісією з розслідування нещасних випадків. Суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «АС-АГРО», змінивши рішення судів попередніх інстанцій, виключивши з них висновки щодо пов’язаності нещасного випадку з виробництвом, але залишив в силі рішення про встановлення факту нещасного випадку на виробництві.
Справа №756/2712/19 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної ОСОБА_10 за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, оскільки таке рішення не було належним чином мотивоване. Апеляційний суд врахував тяжкість злочину, наслідки у вигляді смерті людини, а також те, що ОСОБА_10 тривалий час не визнавала своєї вини, а часткове відшкодування шкоди не є безумовною підставою для звільнення від покарання. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи засудженої про порушення ПДР потерпілим, про неповноту судового розгляду та про необхідність призначення додаткових експертиз, зазначивши, що апеляційний суд належним чином оцінив усі обставини справи та докази, а касаційний суд не має підстав втручатися в оцінку доказів, надану судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що призначене покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нових злочинів.
3. Суд ухвалив залишити касаційну скаргу засудженої ОСОБА_10 без задоволення, а вирок Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року – без змін.
Справа №638/13414/18 від 22/10/2025
1. Предметом спору є визнання самочинним будівництва та зобов’язання знести самочинно збудовані поверхи, здійснені ТОВ фірма «Мангуст ЛТД», оскільки це будівництво, на думку позивача, порушує його права як власника квартири та співвласника прибудинкової території.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що суди не дослідили належним чином обставини справи та не врахували важливі аргументи позивача. Зокрема, суди не звернули увагу на те, що позивач є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, включаючи прибудинкову територію, і що будь-які зміни на цій території вимагають згоди всіх співвласників. Крім того, суди не врахували доводи позивача щодо порушення будівельних норм і правил, зокрема, щодо відстані між будівлями та інсоляції. Суд також вказав на помилковість висновку судів про те, що позивач не оплатив вартість експертизи, оскільки в матеріалах справи є квитанція про оплату. Суд підкреслив, що суди не дослідили всі підстави позову, а саме порушення санітарних та протипожежних норм, а також вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №199/7142/24 від 22/10/2025
Предметом спору є оскарження рішення Дніпровської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України».
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження, виходив з того, що згідно з нормами ЦК України та ЦПК України, філія юридичної особи не є юридичною особою і не може бути стороною в цивільному процесі. Суд першої інстанції правильно закрив провадження, оскільки позивач подав позов до неналежного відповідача, який не має цивільної процесуальної дієздатності. Апеляційний суд, скасовуючи це рішення, не врахував, що позов до філії юридичної особи взагалі не підлягає розгляду в суді. Суд касаційної інстанції також послався на висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, де вказано, що філії та представництва, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати стороною в цивільному процесі.
Суд касаційної інстанції ухвалив задовольнити касаційну скаргу та скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Справа №759/18899/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції щодо роз’яснення рішення суду.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана в межах встановленого законом строку. Верховний Суд підкреслив, що згідно з процесуальним законодавством, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення або складення повного тексту. У даному випадку, апеляційна скарга була подана вчасно, а отже, апеляційний суд не мав підстав для відмови у відкритті провадження. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до порушення права заявника на апеляційний перегляд справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №757/18070/16-ц від 25/06/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності на майно, набуте під час такого проживання.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, дійшов таких висновків: вимога про встановлення факту спільного проживання не є належним способом захисту права у випадку наявності майнових вимог, оскільки цей факт є лише підставою для вирішення спору про майно; факт спільного проживання позивачки та спадкодавця однією сім’єю без реєстрації шлюбу доведений належними доказами; майно, набуте позивачкою та спадкодавцем у період спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними; батьки та син спадкодавця не спростували презумпцію спільності майна, набутого позивачкою та спадкодавцем у період спільного проживання; у разі заявлення вимоги про визнання права власності на частку спільного сумісного майна, суд визнає право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на відповідне майно.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині встановлення факту спільного проживання, відмовивши в задоволенні цієї вимоги, та змінив рішення в частині визнання права власності на майно, визнавши за позивачкою право на 1/2 частку в праві спільної часткової власності на спірне майно.
Справа №757/29843/19-к від 30/10/2025
1. Предметом спору є право прокурора на подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про відмову в роз’ясненні попередньої ухвали.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу прокурору, мотивуючи це тим, що скаргу подала неналежна особа. Верховний Суд підкреслив, що згідно з кримінальним процесуальним кодексом, прокурор, визначений у групі прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, має право на подання апеляційної скарги, незалежно від його участі в судових засіданнях на попередніх етапах. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що група прокурорів діє як єдиний суб’єкт обвинувачення, і всі прокурори в групі мають однакові права та обов’язки. Оскільки прокурор, який подав апеляційну скаргу, входив до складу групи прокурорів у даному кримінальному провадженні, апеляційний суд безпідставно відмовив у прийнятті його скарги. Таке рішення апеляційного суду є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги прокурора та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №515/319/24 від 30/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 4 ст. 186 (грабіж, вчинений у великих розмірах) та ч. 1 ст. 152 (зґвалтування) КК України.
У цій резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, а лише зазначено, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Для надання розгорнутої відповіді необхідний повний текст судового рішення.
Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №944/6614/21 від 03/11/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 305 Кримінального кодексу України (контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів).
У зв’язку з тим, що складання повного тексту ухвали потребує значного часу, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду, керуючись статтями 376 та 441 Кримінального процесуального кодексу України, вирішила обмежитися складанням та оголошенням лише резолютивної частини судового рішення. Суд врахував положення статей 369, 376, 434-1, 434-2, 441 КПК України. Зважаючи на необхідність забезпечення єдності судової практики та повноти розгляду справи, суд вирішив передати кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Таке рішення обумовлено важливістю справи та необхідністю її розгляду більш широким складом суддів для забезпечення об’єктивності та обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд ухвалив передати кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Справа №903/1313/23 від 03/11/2025
1. Предметом спору є заява про розподіл судових витрат, а саме стягнення з відповідача витрат на сплату судового збору за подання касаційної скарги та повернення надмірно сплаченої суми судового збору.
2. Верховний Суд, задовольняючи заяву про розподіл судових витрат, керувався наступними аргументами:
* Відповідно до ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, і підлягають розподілу між сторонами залежно від результатів розгляду справи.
* У випадку скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції повинен здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
* За подання касаційної скарги сплачується судовий збір у розмірі 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
* У даній справі прокурором було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги, і оскільки касаційну скаргу було задоволено, понесені витрати підлягають стягненню з відповідача.
* Суд також встановив, що прокурором було надмірно сплачено судовий збір, і ця сума підлягає поверненню з Державного бюджету України.
3. Суд ухвалив задовольнити заяву про розподіл судових витрат, стягнути з відповідача на користь прокуратури витрати на сплату судового збору за подання касаційної скарги та повернути прокуратурі надмірно сплачену суму судового збору з Державного бюджету України.
Справа №911/1718/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є стягнення прокурором в інтересах держави з ТОВ “Автоспецпром” пені та штрафу за неналежне виконання умов договору про закупівлю автомобілів швидкої медичної допомоги, укладеного з ДП “Медичні закупівлі України”.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що згідно з умовами договору, неустойка за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника (ДП “Медичні закупівлі України”), а не до Державного бюджету, і стаття 29 Бюджетного кодексу України не регулює договірні відносини щодо сплати пені. Суд підкреслив, що сторони договору вільні у визначенні його умов, і походження бюджетних коштів, за рахунок яких оплачено закупівлю, не є підставою для зміни договірних умов. Також суд вказав, що прокурор не довів, що спірний договір є тристороннім або містить обов’язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, які не є сторонами договору. Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків ВС, оскільки правовідносини у справах, на які посилався прокурор, не є подібними. Суд задовольнив клопотання ТОВ “Автоспецпром” про стягнення з прокуратури витрат на професійну правничу допомогу, оскільки прокурор не надав обґрунтованих заперечень щодо їх неспівмірності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/11640/24 від 31/10/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Агрофірма ім. Чкалова” про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з касаційним розглядом справи.
2. Верховний Суд частково задовольнив заяву, керуючись тим, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, але їх розмір має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд врахував, що адвокат позивача надав послуги з підготовки та подання відзиву на касаційну скаргу, але відмовив у відшкодуванні витрат за інші послуги, які були нерозривно пов’язані з підготовкою відзиву або не були підтверджені доказами. Також суд взяв до уваги заперечення відповідача щодо неспівмірності заявлених витрат, врахував, що справа не є складною та не вимагає значного аналізу нормативно-правових актів. Суд зазначив, що фіксована форма гонорару не виключає обов’язок доведення співмірності витрат.
3. Суд постановив стягнути з ДП “Гарантований покупець” на користь ТОВ “Агрофірма ім. Чкалова” 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні решти вимог.
Справа №619/3071/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок апеляційного суду щодо особи, засудженої за шахрайство (ч. 2 ст. 190 КК).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши рішення апеляційного суду в частині призначеного покарання. Суд врахував попередні судимості особи за аналогічні злочини (шахрайство) та, застосувавши правила складання покарань за сукупністю злочинів, збільшив строк позбавлення волі. Основним аргументом суду було забезпечення відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного, а також необхідність врахування попередніх вироків для досягнення мети покарання, зокрема, виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Суд частково склав покарання, призначені за цим вироком та попередніми вироками, щоб визначити остаточне покарання. У решті вирок апеляційного суду залишився без змін.
3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, збільшивши строк позбавлення волі для засудженої особи до 3 років шляхом часткового складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушень.
Справа №344/10988/24 від 28/10/2025
Предметом спору є законність конфіскації автомобіля “Volkswagen Amarok” в дохід держави у кримінальному провадженні, закритому через не встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінчення строків давності.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що відповідно до ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, що можуть бути використані як доказ. Згідно з п. 5 ч. 9 ст. 100 КПК, майно, що було предметом кримінального правопорушення, конфіскується, крім тих випадків, коли воно повертається законному власнику. У даному випадку, у ході досудового розслідування було встановлено, що у автомобілі змінено ідентифікаційний номер шасі, а ОСОБА_7 не надав доказів законності набуття права на автомобіль. Суд підкреслив, що автомобіль зі зміненим ідентифікаційним номером є предметом кримінального правопорушення, експлуатація якого заборонена, а законний власник не встановлений. Апеляційний суд також підтримав цю позицію, зазначивши, що ОСОБА_7 не надав документів, які б підтверджували законність набуття ним права власності на автомобіль.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін, підтвердивши законність конфіскації автомобіля в дохід держави.
Справа №922/5404/23 від 04/11/2025
Предметом спору є зобов’язання “Харківобленерго” здійснити перерахунок вартості наданих послуг на користь Головного управління Національної поліції в Харківській області.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши позицію Нацполіції. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги Нацполіції, зобов’язавши “Харківобленерго” здійснити перерахунок вартості наданих послуг. “Харківобленерго” оскаржувало ці рішення, наполягаючи на правильності нарахувань. Проте, Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги “Харківобленерго”, підтвердивши законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції погодився з висновками попередніх судів щодо необхідності перерахунку вартості послуг, наданих Нацполіції. У касаційній скарзі “Харківобленерго” не змогло навести переконливих аргументів, які б спростували правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій.
Суд залишив касаційну скаргу “Харківобленерго” без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін.
Справа №905/1008/22 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у справі про банкрутство ПрАТ «Корум Україна», ліквідацію юридичної особи та закриття провадження у справі.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ліквідатор виконав усі необхідні дії, передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, для виявлення активів боржника, формування ліквідаційної маси та задоволення вимог кредиторів, хоча майна виявилось недостатньо для повного погашення боргів. Суд врахував, що ліквідатор вживав заходів для пошуку майна, проводив інвентаризацію, організовував аукціони з продажу активів, а також вживав заходів для виявлення дебіторської заборгованості. Також, суд зазначив, що кредитори не висловили заперечень щодо звіту ліквідатора та не ініціювали питання про субсидіарну відповідальність посадових осіб боржника. Суд підкреслив, що кредитори повинні активно захищати свої інтереси у справі про банкрутство, а не покладатись виключно на дії ліквідатора. Суд також зазначив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №521/27547/23 від 03/11/2025
Предметом спору у цій справі є визначення порядку участі батька у вихованні дітей після розлучення з матір’ю.
Суд, враховуючи інтереси дітей, їхній вік, стан здоров’я молодшого сина, який є інсулінозалежним, а також думку старшої дочки, яка не виявила бажання спілкуватися з батьком, визначив графік зустрічей батька з дітьми за умови їхньої згоди. Суд також взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, який рекомендував враховувати стан здоров’я дітей та забезпечувати їхній духовний, фізичний і моральний розвиток під час зустрічей з батьком. Суд відхилив вимоги батька щодо більш широкого графіку зустрічей, зокрема з ночівлею, вважаючи, що це не відповідає інтересам дітей, особливо з огляду на стан здоров’я сина. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, підкресливши, що воно відповідає якнайкращим інтересам дітей.
Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №165/1148/21 від 21/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого та його захисника на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у шахрайстві та підбурюванні до замаху на дачу хабара.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, тому наразі неможливо надати розгорнутий аналіз мотивів, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення. Після ознайомлення з повним текстом постанови, я зможу надати більш детальний аналіз.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційному суді.
Справа №132/2491/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення покарання Особі_6 за ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін вирок апеляційного суду, погодившись з тим, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідає тяжкості злочину та обставинам справи, зокрема, відсутності щирого каяття у засудженого. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував суспільну небезпеку злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, та дійшов висновку, що формальне визнання вини без наміру виправити ситуацію не є підставою для застосування ст. 75 КК України. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що наявність у засудженого родини, яка потребує догляду, було враховано при призначенні мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, і не є безумовною підставою для звільнення від відбування покарання. Суд відхилив доводи захисника про наявність підстав для бронювання або відстрочки від призову, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що таких підстав не було.
3. Верховний Суд залишив вирок Вінницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №527/1615/22 від 04/11/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за злочини, передбачені ч. 2 ст. 121 (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) та ч. 4 ст. 186 (грабіж, вчинений у великих розмірах) КК України.
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та доводи апеляційної скарги захисника. Зокрема, залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції питання щодо правильності кваліфікації дій засудженої, а також обґрунтованість призначеного покарання. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельної перевірки всіх доводів, наведених в апеляційній скарзі, та надання їм належної оцінки з точки зору повноти, всебічності та об’єктивності розгляду справи. Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що при новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо дотримання справедливого судового розгляду. Враховуючи тяжкість злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_7, та з метою забезпечення її належної поведінки під час нового апеляційного розгляду, Верховний Суд обрав їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Рішення суду: Касаційну скаргу захисника задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №398/4573/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є законність застосування судом першої інстанції до засудженого ОСОБА_7 звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з чим не погодився прокурор, подавши касаційну скаргу.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, погодившись з висновком суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Суд врахував ступінь тяжкості злочину, обставини справи, поведінку потерпілого, ставлення обвинуваченого до вчиненого, дані про особу обвинуваченого (позитивні характеристики, участь в АТО, відсутність судимостей та перебування на обліках у психіатра й нарколога), а також часткове відшкодування завданої шкоди. Суд також взяв до уваги, що прокурор в обвинувальному акті визнав щире каяття ОСОБА_7 обставиною, що пом’якшує покарання. Суд касаційної інстанції зазначив, що на даний момент засуджений проходить військову службу та продовжує відшкодовувати шкоду потерпілому, і відсутні дані про порушення ним дисципліни або покладених на нього обов’язків.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №904/537/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Високовольтні мережі” на користь приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” боргу за послуги з передачі електричної енергії, 3% річних та інфляційних втрат.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.01.2025 у справі № 905/1743/23, яка стосується подібних правовідносин між тими ж сторонами, де було встановлено, що технологічні витрати електроенергії на її передачу для позивача транзитними ЛЕП-110кВ відповідача мають бути вираховані з нарахованої позивачем плати за послуги з передачі електричної енергії. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували обставини щодо використання позивачем мереж відповідача при передачі електроенергії та не дослідили питання включення до актів обсягів спожитої електроенергії КП “Компанія “Вода Донбасу”, що має значення для правильного вирішення спору. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що саме по собі прийняття відповідачем актів приймання-передачі послуг та актів коригування не є беззаперечною підставою для сплати визначених у них сум за наявності спору щодо факту надання/обсягу послуг.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №911/682/21 від 22/10/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій та збитків між двома товариствами з обмеженою відповідальністю (“Манад” та “Ічня Екопродукт”) за договором поставки кукурудзи.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, виходячи з наступного:
* Щодо кількості недопоставленого товару, суд погодився з попередніми інстанціями, що ТОВ “Манад” не реалізувало належним чином своє право на вибір обсягу поставки в межах +/- 10%, оскільки не повідомило про це ТОВ “Ічня Екопродукт” у письмовій формі.
* Щодо збитків у вигляді додаткових витрат на заміну недопоставленого товару, суд підтримав рішення про їх стягнення, оскільки сторони в договорі передбачили порядок визначення таких збитків, і ТОВ “Ічня Екопродукт” порушило умови договору щодо своєчасної поставки.
* Щодо штрафу за порушення строку поставки товару, суд не знайшов підстав для його зменшення, оскільки ТОВ “Ічня Екопродукт” не довело наявності обставин, які б дозволили зменшити розмір штрафу.
* Щодо штрафу за прострочення реєстрації податкових накладних, суд погодився з апеляційним судом, що встановлення договірної відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних суперечить Податковому кодексу України.
* Щодо збитків у вигляді втраченої вигоди, суд підтримав відмову в їх стягненні, оскільки ТОВ “Манад” не довело факту завдання збитків та їх дійсного розміру.
* Щодо збитків, понесених внаслідок вимушеного поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ, суд погодився з тим, що ці кошти не є збитками, оскільки вони використовуються у формуванні податкових зобов’язань і можуть бути повернуті.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги обох товариств без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №Б8/180-10 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відхилення кредиторських вимог фізичної особи до підприємства-банкрута щодо виплати заборгованої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками попередніх судів, які відмовили у задоволенні вимог кредитора, мотивуючи це тим, що кредитор припинив виконувати трудову функцію, перебуваючи під вартою, і що суди ототожнили виконання трудової функції виключно з фізичною присутністю на робочому місці. Верховний Суд вказав на обов’язок арбітражного керуючого внести відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати до реєстру кредиторів, незалежно від заперечень боржника, та наголосив на необхідності врахування юридичної природи трудових відносин і дійсного обсягу обов’язків члена наглядової ради, визначених законом та статутом товариства. Суд також зазначив, що суди не перевірили належним чином виконання арбітражним керуючим обов’язку щодо внесення вимог до реєстру та не з’ясували обставини передачі документації боржника від одного керуючого санацією до іншого. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку про неповне з’ясування обставин справи та передчасність висновків судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/19635/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є скарга АТ “Укрбудінвестбанк” на дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження для стягнення судового збору на користь Національної поліції України.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій, задовольнивши скаргу АТ “Укрбудінвестбанк”, оскільки суди попередніх інстанцій помилково застосували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка не є релевантною до спірних правовідносин, адже витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, не є витратами банку, пов’язаними з веденням ліквідаційної процедури. Суд зазначив, що відкриття виконавчого провадження щодо банку, який перебуває в стадії ліквідації, суперечить Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, який встановлює спеціальний порядок задоволення вимог кредиторів таких банків. Крім того, суд врахував, що Національна поліція України вже включила вимогу про стягнення судового збору до реєстру кредиторських вимог АТ “Укрбудінвестбанк”, що може призвести до подвійного задоволення цієї вимоги. Також, суд закрив провадження в частині скарги щодо оскарження постанов про стягнення витрат на проведення виконавчих дій та виконавчого збору, оскільки такі спори підлягають розгляду в адміністративному суді.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій та задовольнив скаргу АТ “Укрбудінвестбанк” частково, визнавши неправомірними дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та скасувавши відповідну постанову.
Справа №910/4231/25 від 03/11/2025
Предметом спору є обґрунтованість повернення судом першої інстанції зустрічної позовної заяви ТОВ “СПВ Інвест”.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення зустрічної позовної заяви, оскільки ТОВ “СПВ Інвест” пропустило встановлений судом строк для її подання, а клопотання про поновлення цього строку до суду не подавало. Суд зазначив, що встановлення процесуальних строків має на меті дисциплінування учасників судового процесу. Також, суд відмітив, що ТОВ “СПВ Інвест” не довело неможливість подання зустрічного позову у встановлений строк, враховуючи наявність декількох представників, уповноважених представляти інтереси компанії в суді. Суд відхилив доводи скаржника про те, що суд мав прийняти зустрічний позов для забезпечення завдань судочинства, оскільки скаржник не скористався правом на поновлення пропущеного строку. Суд також вказав на те, що не може брати до уваги аргументи про введення воєнного стану, оскільки вони мали бути викладені в заяві про поновлення строку, якої не було подано.
Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “СПВ Інвест” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №686/384/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є стягнення з Хмельницької обласної ради матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу, придбаного ним на аукціоні.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у зв’язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу майна, укладеного в порядку приватизації комунального майна через аукціон, і поверненням сторін у попередній стан (реституція). Верховний Суд наголосив, що такі спори, пов’язані з приватизацією, відносяться до юрисдикції господарських судів, згідно з Господарським процесуальним кодексом України. Суд врахував, що майно було придбано в рамках Програми приватизації об’єктів спільної власності територіальних громад, затвердженої Хмельницькою обласною радою. Також було встановлено, що попередні судові рішення у подібних справах вказували на необхідність розгляду таких спорів саме господарськими судами. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили правила юрисдикції, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, а не господарського.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до господарського суду.
Справа №501/3279/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки працівницю було звільнено у зв’язку зі скороченням штату, але вона вважає звільнення незаконним.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивачки було незаконним, оскільки роботодавець створив ситуацію правової невизначеності, не повідомивши працівницю про перенесення строків ліквідації структурного підрозділу та не запропонувавши всі вакантні посади, які з’явилися на підприємстві після попередження про звільнення. Суд врахував, що тривалий час після попередження про звільнення (вісім місяців) міг створити у працівниці враження, що роботодавець відмовився від звільнення. Також суд звернув увагу на те, що позивачка є матір’ю малолітньої дитини з інвалідністю, що вимагало від роботодавця особливої уваги до дотримання трудового законодавства. Суд підкреслив, що як працівник, так і роботодавець повинні діяти добросовісно, не допускаючи зловживання правом та створення ситуацій правової невизначеності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши законність поновлення працівниці на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Справа №523/20607/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є усунення особи від права на спадкування за законом на підставі ухилення від надання допомоги спадкодавцю, який через тяжку хворобу був у безпорадному стані.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позову про усунення від права на спадкування, оскільки позивачем не було доведено сукупності обставин, необхідних для задоволення позову, а саме: ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потребу спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Суд зазначив, що визнання відповідачем апеляційної та касаційної скарг не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки суд повинен переконатися у наявності законних підстав для цього. Також, суд касаційної інстанції вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/17578/25-к від 04/11/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність прокуратури щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не встановив належним чином дату отримання ОСОБА_5 копії ухвали слідчого судді, що є важливим для визначення строку на апеляційне оскарження, особливо коли особа не була викликана в судове засідання. Суд зазначив, що матеріали провадження не містять даних про належне повідомлення ОСОБА_5 про дату, час і місце розгляду його скарги в місцевому суді та направлення йому ухвали слідчого судді від 07 травня 2025 року на його поштову адресу, відтак і не містять інформації щодо отримання ним копії вказаної ухвали до тієї дати, яка визнається ОСОБА_5 , а саме 16 червня 2025 року. Суд також послався на власну попередню практику, згідно з якою строк апеляційного оскарження для особи, не викликаної в суд, обчислюється з дня отримання копії судового рішення, незалежно від інших джерел інформування. Суд підкреслив, що положення абзацу другого частини третьої статті 395 КПК про обчислення строку апеляційного оскарження для особи, без виклику якої постановлено ухвалу суду або слідчого судді, з дня отримання нею копії судового рішення слід розуміти насамперед як відповідну процесуальну гарантію реалізації права апеляційного оскарження для такої особи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №910/3715/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було анульовано рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивач звернувся до неналежного відповідача, а саме до Міністерства юстиції України, замість особи, чиє право власності оспорюється, що унеможливлює ефективний захист порушених прав позивача. Суд зазначив, що спірні правовідносини виникли через незгоду позивача з наказом Міністерства юстиції, а не з діями особи, яка володіє правом на спірне майно, і саме до цієї особи мають бути звернуті вимоги позивача. Суд підкреслив, що визначення відповідачів є правом позивача, але встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, який має ґрунтуватися на аналізі природи спірних правовідносин. Суд врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, висловлені у справі № 910/2546/22, згідно з якими Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем у спорі про речове право на майно. Суд також зазначив, що звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №370/1140/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвал суду першої та апеляційної інстанцій у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив без змін ухвали Макарівського районного суду Київської області та Київського апеляційного суду, а касаційну скаргу прокурора залишив без задоволення.
Справа №203/485/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є нежитлове (підвальне) приміщення у багатоквартирному будинку, щодо якого ОСББ оскаржує правомірність набуття права власності територіальною громадою та подальшого продажу цього приміщення фізичній особі.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги ОСББ та міської ради, дійшов таких висновків:
* Вимоги ОСББ про визнання незаконним рішення міської ради щодо прийняття у комунальну власність підвального приміщення, скасування запису про реєстрацію права власності та зобов’язання передати це приміщення ОСББ, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки стосуються спору між юридичними особами щодо правомірності набуття речового права.
* Суди попередніх інстанцій помилково вважали неефективним способом захисту вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення, оскільки допоміжні приміщення багатоквартирного будинку мають специфічний правовий режим, і такий спосіб захисту може бути застосований для захисту прав співвласників.
* Верховний Суд підкреслив, що належним способом захисту прав співвласників багатоквартирного будинку на допоміжні приміщення може бути визнання недійсним договору, за яким це приміщення було придбане без їхньої згоди.
* Віндикаційний позов також може бути застосований, якщо ОСББ має намір зареєструвати право власності на приміщення за собою, але відмова у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу через її неефективність не узгоджується з висновками Верховного Суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, закрив провадження в частині вимог, що підлягають розгляду в господарському суді, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу.
Справа №127/5836/22 від 30/10/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження за відсутності заявника, належним чином не повідомивши його про дату, час і місце судового засідання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з КПК, повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи є обов’язковим, і апеляційний суд повинен був переконатися, що особа отримала повідомлення про виклик. Наявна в матеріалах провадження довідка про доставку електронного листа не підтверджує його отримання у розумінні частини 2 статті 136 КПК. Оскільки апеляційний суд не встановив належним чином факт отримання повідомлення заявником, це є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №990/144/25 від 09/10/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо нерозгляду дисциплінарної скарги на суддю у встановлений законом строк.
2. Суд, закриваючи провадження, виходив з того, що право на звернення до ВРП зі скаргою не означає права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження через суд. Закон не передбачає права особи оскаржувати дії ВРП на етапі попередньої перевірки скарги. Тривалість дисциплінарного провадження сама по собі не порушує прав скаржника. Позивач не є безпосереднім учасником правовідносин щодо притягнення судді до відповідальності, тому оцінювати дії судді має право лише ВРП. Рішення ВРП створюють наслідки для судді, а не для скаржника. Подання скарги не є способом захисту скаржника в інших правовідносинах.
3. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та закрила провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Справа №619/3071/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення покарання за шахрайство, вчинене повторно, з урахуванням попередніх вироків.
2. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу прокурора, який стверджував, що апеляційний суд неправильно застосував закон про кримінальну відповідальність, двічі застосувавши правила ч. 4 ст. 70 КК, що призвело до подвійного часткового складання покарань і погіршило становище обвинуваченої. Суд першої інстанції не врахував один із попередніх вироків при призначенні покарання, а апеляційний суд, хоч і виправив це, але зробив це у спосіб, що суперечить усталеній практиці. Апеляційний суд не дав належної оцінки обставинам, що обтяжують покарання, таким як вчинення шахрайських дій щодо осіб похилого віку, відсутність відшкодування збитків, посередня характеристика за місцем проживання та відсутність бажання стати на шлях виправлення. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд застосував подвійне складання покарань, що суперечить правовій позиції об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінивши вирок апеляційного суду в частині призначення покарання, виключивши подвійне застосування ч. 4 ст. 70 КК та визначивши остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Справа №165/1148/21 від 21/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство та зловживання впливом, а також питання про реабілітацію померлого засудженого.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам сторони захисту щодо неправильної кваліфікації дій засудженого одночасно за статтями про шахрайство та зловживання впливом, оскільки така кваліфікація може бути суперечливою. Суд зазначив, що для кваліфікації дій як шахрайства необхідно довести наявність умислу на заволодіння коштами шляхом обману без наміру вчинити вплив на прийняття рішення уповноваженою особою. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що апеляційний суд не врахував докази, які свідчать про те, що засуджений міг мати намір вплинути на суддю до моменту затримання, а також обставини, що засуджений обіцяв повернути кошти у разі неприйняття потрібного рішення. Враховуючи зазначені обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не усунув суперечності та не перевірив ретельно доводи апеляційних скарг сторони захисту, що ставить під сумнів законність рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №377/602/21 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконний обіг психотропних речовин.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема статті 419 КПК, оскільки не надав належної оцінки всім доводам, викладеним у зміненій апеляційній скарзі засудженого, та не навів достатніх мотивів для відхилення цих доводів; апеляційний суд невірно визначив межі перегляду вироку місцевого суду в аспекті положень частини 1 статті 404 КПК, що призвело до порушення вимог статті 419 КПК; в ухвалі апеляційного суду зазначені вимоги апелянта, які не відповідають його вимогам, зазначеним в зміненій апеляційній скарзі; такі порушення розцінюються як такі, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №761/11141/22 від 27/10/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за замах на крадіжку та крадіжку, вчинені в умовах воєнного стану.
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, мотивуючи це тим, що після вчинення злочину, а саме 09 серпня 2024 року, набрав чинності Закон України № 3886-IX, яким збільшено розмір дрібного викрадення з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що вплинуло на кваліфікацію діяння. Суд зазначив, що відповідно до ст. 5 КК України, закон, який скасовує кримінальну протиправність діяння, має зворотну дію в часі. Оскільки вартість майна, яке було предметом замаху на крадіжку, не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, кримінальне провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Водночас, суд залишив без змін вирок в частині засудження особи за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану, оскільки вартість викраденого майна перевищувала встановлений ліміт. Суд також врахував позицію засудженого, який не заперечував проти закриття кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив судові рішення попередніх інстанцій, закривши кримінальне провадження в частині обвинувачення за замах на крадіжку, та залишив без змін вирок в частині засудження за крадіжку.
Справа №607/14356/23 від 03/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_7 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за замах на умисне вбивство з обтяжуючими обставинами та незаконне поводження зі зброєю.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Суд касаційної інстанції, очевидно, не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, вважаючи їх законними та обґрунтованими. Аргументи, наведені в касаційній скарзі засудженого, були визнані Верховним Судом неспроможними. Таким чином, касаційний суд підтримав позицію судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 та міри покарання, призначеної йому. В ухвалі не зазначено детальних мотивів прийнятого рішення, оскільки оголошено лише резолютивну частину, а повний текст буде оприлюднено пізніше.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №910/14289/24 від 03/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки товару, де покупець (Укрзалізниця) не здійснив оплату поставленого товару.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повно з’ясував обставини справи, зокрема, не надав оцінку аргументам позивача щодо своєчасного направлення платіжної інструкції відповідачем до казначейства, враховуючи графік роботи казначейства, а також не з’ясував, чи вчиняв відповідач дії для виконання умов договору у наступні періоди. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що поставка та отримання товару відбулися, і не врахував, що відповідач міг бути обізнаний з особливостями роботи казначейства наприкінці бюджетного року. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не розглянув питання щодо наявності вини відповідача у несвоєчасній оплаті, що є важливим для вирішення спору. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання принципу змагальності та права бути почутим, що передбачає обов’язок суду надати оцінку всім аргументам учасників справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №Б8/180-10 від 15/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство ПрАТ “Білицький завод “Теплозвукоізоляція” у зв’язку з виконанням боржником усіх зобов’язань перед кредиторами.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі постанову апеляційного суду, яким було скасовано ухвалу суду першої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство, зважаючи на те, що в матеріалах справи наявні обставини, які свідчать про передчасність висновку суду першої інстанції про припинення провадження у справі. Зокрема, апеляційний суд встановив, що один з учасників справи про банкрутство має охоронюваний законом інтерес, який може бути захищений в судовому порядку, а також виявив факти відчуження майна боржника без проведення аукціону, що є порушенням встановленого порядку. Крім того, суд врахував наявність невирішених спорів за участю боржника, які перебувають на розгляді в межах справи про банкрутство та стосуються спірних правовідносин щодо належного боржнику майна. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи скаржника про те, що виконання боржником усіх зобов’язань перед кредиторами є безумовною підставою для припинення провадження у справі, оскільки в даному випадку необхідно враховувати інтереси всіх учасників справи та дотримуватися встановленого порядку реалізації майна боржника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №758/11381/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту родинних відносин, зміна черговості права на спадкування та визнання заповіту недійсним.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не надали достатніх доказів, які б підтверджували їх родинний зв’язок з померлою, а саме, що вона є їх троюрідною тіткою, що є необхідною умовою для зміни черговості спадкування. Суд також зазначив, що позивачі не довели факту недієздатності померлої на момент складання заповіту або наявності обставин, які б свідчили про те, що її волевиявлення не було вільним. Суд врахував покази свідків, але визнав їх недостатніми для встановлення факту родинних відносин, оскільки свідчення були отримані зі слів інших осіб, а не з особистого досвіду. Суд також взяв до уваги, що позивачі не надали доказів того, що вони здійснювали догляд за померлою та несли витрати на її поховання. Суд підкреслив, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
Справа №295/8334/24 від 31/10/2025
Предметом спору є встановлення факту перебування трьох малолітніх дітей на утриманні заявника для отримання відстрочки від мобілізації.
Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який залишив заяву про встановлення факту перебування на утриманні без розгляду, оскільки вбачається спір про право. Суд зазначив, що Сімейний кодекс України визначає обов’язки батьків щодо утримання дитини, і ці обов’язки не можуть бути передані іншій особі, крім випадків, коли батьківські права припинені на підставі законних актів. Встановлення факту перебування на утриманні дітей заявником, який не є їхнім батьком, за наявності живого батька, який не позбавлений батьківських прав, може вплинути на права та обов’язки батьків щодо дітей, а отже, є спором про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження із залученням органу опіки та піклування. Суд також підкреслив, що ухилення від виконання обов’язків щодо виховання та утримання дитини є підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, що також свідчить про наявність спору про право.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №573/838/24 від 27/10/2025
1. Предметом спору є кримінальна відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, коли особа посилається на релігійні переконання, які не дозволяють їй проходити військову службу.
2. Об’єднана палата Верховного Суду зазначила, що право на свободу совісті та релігії не є абсолютним і може бути обмежене в інтересах громадської безпеки та оборони держави, особливо в умовах воєнного стану; законодавство України чітко розрізняє строкову військову службу та службу за призовом під час мобілізації, і можливість альтернативної служби передбачена лише для строкової служби; неможливість відмовитися від військової служби під час мобілізації має легітимну мету – захист держави від агресії, що виправдовує обмеження прав людини в умовах загрози існуванню нації; хоча ЄСПЛ визнає право на відмову від військової служби з релігійних переконань, ситуація в Україні, яка перебуває у стані війни, вимагає інших підходів; держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження, включаючи мобілізацію, але при цьому має враховувати релігійні переконання мобілізованих, не примушуючи їх до дій, що суперечать їхнім переконанням, зокрема, до носіння та використання зброї. Суд відступив від висновку, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 15 квітня 2025 року (справа № 573/406/24, провадження № 51-317км25).
3. Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, але змінив рішення судів попередніх інстанцій в частині форми реалізації кримінальної відповідальності, звільнивши засудженого від відбування покарання з іспитовим строком.
Справа №487/2438/17 від 27/10/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо вироку особі, засудженій за перевищення службових повноважень, що виразилось у застосуванні сльозогінного газу до потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції розглянув доводи касаційних скарг захисників засудженого, які стверджували про істотні порушення кримінального процесуального закону, зокрема щодо допустимості доказів, зібраних прокурором з порушенням строків передачі матеріалів до органу досудового розслідування, а також щодо оцінки доказів судами попередніх інстанцій. Суд зазначив, що порушення прокурором строку передачі матеріалів не є безумовною підставою для визнання доказів недопустимими, а має оцінюватися з урахуванням обсягу і характеру дій прокурора, тривалості порушення. Суд також вказав, що апеляційний суд мав право повторно дослідити докази, навіть за відсутності клопотання сторони захисту, а винуватість засудженого доведена поза розумним сумнівом, оскільки встановлено, що після застосування кайданок до потерпілого, необхідності в застосуванні сльозогінного газу не було. Суд відхилив доводи захисту про недопустимість доказів та порушення права на захист, підкресливши, що суди попередніх інстанцій дали належну оцінку всім доказам, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам закону.
3. Суд вирішив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №759/17984/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_10 та ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений у великих розмірах або в умовах воєнного стану).
2. Верховний Суд залишив касаційні скарги захисників без задоволення, погодившись із рішенням апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_10 та ОСОБА_5 у вчиненні грабежу. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційних скарг сторони захисту та дав на них обґрунтовані відповіді. ВС врахував тяжкість злочину, обставини його вчинення, а також роль кожного із засуджених. Водночас, ВС частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_10, вказавши на помилкове зазначення у вироку апеляційного суду відомостей про наявність у нього судимості, якої насправді не було. Це могло вплинути на призначення покарання, тому Суд вирішив виправити цю неточність.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_10, виключивши з вироку згадку про його судимість, але в іншому залишив вирок апеляційного суду без змін.
Справа №285/4621/19 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 286 КК України у зв’язку з ДТП, що спричинила загибель дев’яти осіб.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкреслюючи, що суди попередніх інстанцій всебічно дослідили обставини справи та надали належну оцінку доказам, зокрема висновкам експертиз та показанням свідків. Суд зазначив, що причинний зв’язок між порушеннями ПДР, допущеними ОСОБА_6, та наслідками ДТП доведено. Суд відхилив доводи захисту про порушення ПДР водієм автобуса, які нібито стали причиною ДТП, вказавши, що це не знімає відповідальності з ОСОБА_6 за недотримання безпечної швидкості та неналежну оцінку дорожньої обстановки. Також, суд підкреслив, що невідкриття стороні захисту медичної документації, використаної при проведенні СМЕ, не є істотним порушенням, оскільки сторона захисту не клопотала про надання доступу до цих документів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/17984/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за грабіж, вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив без задоволення касаційні скарги захисників, погодившись з рішенням апеляційного суду про реальне позбавлення волі, оскільки враховано тяжкість злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, попередня злочинна діяльність засуджених, хоча і були пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та відшкодування збитків. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано застосував покарання нижче найнижчої межі санкції статті, але звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме меті покарання. Суд відхилив доводи захисту про добровільну передачу майна потерпілим, оскільки вони не підтверджені матеріалами справи, і визнав правомірною кваліфікацію дій засуджених за ознакою вчинення злочину в умовах воєнного стану. Суд також відхилив доводи про порушення права на захист, оскільки в матеріалах справи є підтвердження роз’яснення прав засудженим.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу одного із засуджених, виключивши з вироку згадку про судимість, оскільки на момент вчинення злочину вона була погашена, але в іншій частині вирок залишив без змін.
Справа №331/2475/21 від 08/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту перебування у трудових відносинах та стягнення заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно з’ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам, наданим позивачем, зокрема, графікам роботи, книгам обліку відвідування, реєстрації автотранспорту, пропускам зі штампами та іншим документам. Суди не врахували, що у трудових правовідносинах діє презумпція вини роботодавця, якого у цій справі відповідачем не спростовано. Суди поклали на працівника надмірний тягар доказування обставин документального оформлення його на роботу, у той час як закон покладає такий обов’язок саме на роботодавця. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди не встановили, який характер правовідносин між сторонами склався, враховуючи надані докази. Суд також вказав, що суди не визначили обсяг позовних вимог і період, за який позивач просив встановити факт перебування у трудових відносинах.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №991/381/25 від 22/10/2025
1. Предметом спору є позов прокурора про визнання необґрунтованим активом та стягнення в дохід держави автомобіля BMW IX XDRIVE 40, власником якого є ОСОБА_2, як майна, пов’язаного з ОСОБА_1, колишньою посадовою особою податкових органів.
2. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це тим, що прокурор не довів зв’язку між ОСОБА_1 та спірним автомобілем, який належить ОСОБА_2, чоловіку її племінниці. Суд зазначив, що факт видачі довіреності чоловікові ОСОБА_1 на реєстрацію автомобіля не свідчить про її причетність до майна, оскільки довіреність була видана для одноразової дії. Також, виявлені в автомобілі документи на ім’я чоловіка ОСОБА_1 пояснюються тим, що він займався обслуговуванням автомобіля на прохання власника. Суд критично оцінив докази прокурора щодо використання електрокабелю для зарядки автомобіля від квартири ОСОБА_1, а також дані з камер відеоспостереження, які не підтверджують систематичне використання автомобіля ОСОБА_1. Враховуючи, що ОСОБА_2 не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави, суд не перевіряв наявність у нього коштів для придбання автомобіля.
3. Апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову залишено без змін, арешт з автомобіля знято.
Справа №201/12587/21 від 29/10/2025
1. Предметом спору є розірвання депозитних договорів та стягнення коштів за цими договорами, включаючи вклади, проценти, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
2. Суд касаційної інстанції, переглянувши справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності договірних відносин між позивачем та банком, підтверджених належними доказами, зокрема, договорами, квитанціями, меморіальними ордерами та висновками експертиз, які підтверджують підписи уповноваженої особи банку; суди правильно зазначили, що недоліки у внутрішньому контролі банку та можливі зловживання його працівників не можуть ставити під сумнів факт укладення договорів та зобов’язання банку повернути вклади; суди обґрунтовано відхилили аргументи банку про відсутність доказів внесення коштів, оскільки письмова форма договору банківського вкладу є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми банку; суди врахували, що банк не надав доказів повернення вкладів позивачу, а тому дійшли обґрунтованого висновку про стягнення сум депозитів та відсотків; водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки суди не врахували умови строкових договорів банківського вкладу та неправильно визначили строк, з якого почалося прострочення виконання грошового зобов’язання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення сум депозитів та відсотків, а в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та розподілу судових витрат скасував і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990SСGС/15/25 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо притягнення суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду до дисциплінарної відповідальності.
2. Велика Палата Верховного Суду залишила без задоволення скарги суддів, пославшись на те, що ВРП діяла в межах своїх повноважень та відповідно до закону. Судді-скаржники не надали достатніх доказів, які б свідчили про незаконність чи необґрунтованість рішення ВРП. Суд також врахував, що процедура розгляду дисциплінарної справи була дотримана, а висновки ВРП ґрунтуються на об’єктивному аналізі обставин справи. Крім того, Велика Палата взяла до уваги важливість забезпечення незалежності судової влади та недопустимість зловживання правом на оскарження дисциплінарних рішень. Судді не змогли переконати Велику Палату у наявності порушень, які б могли бути підставою для скасування рішення ВРП.
3. Суд вирішив залишити скарги без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя без змін.
Справа №362/7854/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України.
2. Апеляційний суд частково задовольнив позов, виходячи з того, що збройна агресія РФ спричинила позивачці моральну шкоду, врахувавши характер правопорушення, глибину душевних страждань, вимушене переселення та вимоги розумності й справедливості; Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди може відрізнятися в залежності від обставин, на які посилається позивач, таких як смерть близьких, каліцтво, місце проживання, пошкодження майна, порушені права; ВС підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів; ВС також вказав на принцип “заборони повороту до гіршого”, що означає неможливість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення; ВС погодився з апеляційним судом, що позивачка зазнала моральних втрат, але не знайшов підстав для збільшення суми відшкодування, оскільки позивачка не надала достатніх доказів для обґрунтування більшого розміру компенсації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №370/1140/23 від 30/10/2025
Предметом спору є законність звільнення особи від кримінальної відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки.
Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу прокурора на рішення судів попередніх інстанцій, які звільнили особу від кримінальної відповідальності на підставі статті 47 КК України, передавши її на поруки трудового колективу. Прокурор стверджував, що особа вчинила чотири окремі злочини, що виключає можливість застосування статті 47 КК, оскільки це утворює реальну сукупність злочинів. Суд, однак, не погодився з цим аргументом, зазначивши, що дії особи були об’єднані єдиним злочинним наміром і, по суті, є продовжуваним злочином, а не сукупністю окремих злочинів. Суд також врахував, що особа раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, щиро розкаялася та активно сприяла розкриттю злочину. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували статтю 47 КК, враховуючи всі обставини справи.
Суд залишив ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №750/13859/23 від 30/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за державну зраду та добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вина особи доведена поза розумним сумнівом на основі сукупності належних, допустимих та достовірних доказів, зокрема, показань свідків, рапорту старшого оперуповноваженого, копії наказу про призначення на посаду в незаконному правоохоронному органі, протоколу впізнання особи, копії наказу про введення в дію плану евакуації, висновку дисциплінарної комісії. Суд відхилив доводи захисника про недопустимість окремих доказів, вказавши, що рапорт старшого оперуповноваженого є заявою про вчинення кримінального правопорушення, а наявність доручення на проведення слідчих дій не викликає сумнівів. Також суд зазначив, що відсутність підпису на копії наказу про призначення на посаду не впливає на доведеність вини особи з огляду на сукупність інших доказів. Суд апеляційної інстанції належним чином проаналізував усі зауваження захисту в апеляційній скарзі та обґрунтовано залишив її без задоволення.
3. Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №991/10401/25 від 03/11/2025
Предметом спору є кримінальне провадження щодо зловживання владою та службового підроблення, вчинених двома посадовими особами, що призвело до неправомірного отримання ТОВ «Український волоський горіх» державної компенсації.
Суд обґрунтував своє рішення тим, що між прокурором та обвинуваченими було укладено угоду про визнання винуватості, яка відповідає вимогам КПК України та закону про кримінальну відповідальність. Суд врахував, що обвинувачені повністю визнали свою вину, відшкодували завдану шкоду, а також добровільно погодилися на покарання, передбачене угодою. Суд також взяв до уваги пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Крім того, суд врахував суспільний інтерес у швидкому та ефективному розслідуванні корупційних злочинів, а також необхідність запобігання подібним правопорушенням у майбутньому. Суд зазначив, що узгоджене сторонами покарання є співмірним та достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення нових злочинів. Щодо одного з обвинувачених, суд застосував положення про звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності за одним з інкримінованих злочинів.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості та виніс обвинувальний вирок, призначивши узгоджене сторонами покарання.
Справа №742/2768/24 від 30/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного батьком позивача на користь відповідача.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач вважав, що нотаріус посвідчив заповіт з порушенням вимог закону, зокрема, поза межами свого нотаріального округу, а також, що волевиявлення заповідача не було вільним. Суд зазначив, що посвідчення заповіту нотаріусом поза межами свого нотаріального округу не є підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки це не впливає на форму правочину та не порушує вимоги щодо його посвідчення, встановлені Цивільним кодексом України. Суд також врахував, що позивач не надав належних доказів того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Суд взяв до уваги, що після складання заповіту, заповідач видав довіреність на ім’я позивача, що свідчить про те, що він не змінив свого рішення щодо розпорядження майном на випадок смерті. Суд також зазначив, що покази свідків позивача не є вирішальними, оскільки вони не були очевидцями посвідчення заповіту.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/319/23 від 23/10/2025
Предметом спору є оскарження суддею дій Вищої кваліфікаційної комісії України (ВККС) щодо проведення пленарного засідання, на якому розглядалося питання про його відповідність займаній посаді.
Суд, розглядаючи справу, зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони не завдають шкоди суті права та є пропорційними. Суд також наголосив, що для звернення до суду за захистом порушеного права, таке порушення має бути обґрунтованим та реальним. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що оспорювані дії ВККС не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки вони є частиною процесу ухвалення рішення, яке вже було прийнято і могло бути оскаржене окремо. Суд зазначив, що позивач фактично ототожнює дії ВККС щодо проведення пленарного засідання з прийнятим на цьому засіданні рішенням, яке, на його думку, власне і є тим правовим актом, що порушує його законні права.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №990SСGС/35/25 від 16/10/2025
1. Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у виді попередження за безпідставне затягування розгляду цивільної справи.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) погодилася з рішенням ВРП, зазначивши, що суддя порушила строки розгляду справи, не вжила достатніх заходів для її своєчасного вирішення, а також безпідставно відкладала судові засідання. ВП ВС підкреслила, що надмірне навантаження не є виправданням порушення строків, якщо суддя не вжила всіх можливих заходів для належного розгляду справи. Суд також зазначив, що для притягнення до відповідальності за невжиття заходів для розгляду справи в строк достатньо недбалості, а не лише умислу. ВП ВС врахувала, що суддя не навела переконливих доводів щодо об’єктивної неможливості розгляду справи вчасно, а також погодилася з тим, що відкликання скарги заявником не є підставою для припинення дисциплінарного провадження.
3. Суд вирішив залишити скаргу судді без задоволення, а рішення ВРП – без змін.
Справа №910/4062/24 від 24/09/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами про надання послуг з організації перевезень залізничним транспортом вантажів, де позивачем виступає “Укрзалізниця”, а відповідачем – Міністерство оборони України.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що “Укрзалізниця” надала послуги з перевезення вантажів, включаючи гуманітарну допомогу, на підставі витягів з планів військових перевезень, і ці послуги були фактично отримані Міністерством оборони України. Суд вказав, що факт отримання вантажів військовими частинами, зазначеними у додатках до договорів, підтверджує обов’язок Міноборони оплатити ці перевезення. Суд також врахував, що в умовах воєнного стану оформлення документів може мати певні особливості з метою забезпечення секретності та безпеки перевезень. Крім того, суд відхилив аргументи Міноборони щодо незастосування постанови КМУ № 379, оскільки не було дотримано всіх умов, необхідних для її застосування, зокрема, відсутність договору між “Укрзалізницею” та військовою адміністрацією про організацію перевезень гуманітарних вантажів. Суд також послався на принцип res judicata, наголошуючи на необхідності поваги до остаточних судових рішень і відсутності вагомих підстав для їх перегляду.
3. Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а постанову апеляційного суду про стягнення заборгованості на користь “Укрзалізниці” – без змін.
Справа №918/1181/24 від 29/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання послуг з обробітку землі та повернення земельних ділянок, оскільки прокурор вважав, що фактично було укладено договір оренди землі з порушенням вимог законодавства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову прокурора, оскільки не було доведено, що договір про надання послуг є удаваним та фактично приховує орендні відносини, а також не було встановлено порушень вимог Закону України “Про освіту”. Суд зазначив, що залучення освітнім закладом третіх осіб до виконання робіт на земельній ділянці не є використанням землі для діяльності, не передбаченої законом, або передачею її в оренду, якщо не відбувається передачі прав користування ділянкою. Суд також підкреслив, що у справі не було встановлено обставин, які б свідчили про передачу Коледжем прав користування земельною ділянкою ФГ “Голдфілд” або про фактичне користування Відповідачем 2 ділянкою поза межами організаційно-господарських відносин, пов’язаних із виконанням робіт на ній. Суд вказав, що вже сформував позицію, що передання майна закладів освіти у користування іншим особам для провадження діяльності, що не має безпосереднього зв’язку з навчальним процесом, є недопустимим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №404/8908/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у справі про адміністративне правопорушення.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву ОСОБА_18 про перегляд рішення апеляційного суду, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Спектор проти України», де було констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з відмовою в доступі до суду вищої інстанції. Суд зазначив, що право на справедливий суд включає право на розгляд справи, а обмеження доступу до суду у зв’язку з пропуском строку слід застосовувати гнучко, з урахуванням обставин справи. Велика Палата ВС встановила, що в матеріалах справи відсутні переконливі докази своєчасного отримання ОСОБА_18 копії постанови суду першої інстанції, що унеможливило своєчасне подання апеляційної скарги. Суд також наголосив на важливості забезпечення особі можливості реалізації права на оскарження судового рішення без будь-яких перешкод.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №676/3341/20 від 30/10/2025
Предметом спору є касаційна скарга захисника на ухвалу апеляційного суду стосовно особи, щодо якої ведеться кримінальне провадження.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду дійшла висновку, що справа містить виключну правову проблему, що потребує вирішення на найвищому рівні судової системи. Судді вирішили, що для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики у кримінальних провадженнях, це питання має бути розглянуто Великою Палатою Верховного Суду. Таке рішення ґрунтується на аналізі матеріалів кримінального провадження та доводів, викладених у касаційній скарзі. Суд врахував необхідність забезпечення єдності судової практики у складних правових питаннях. Враховуючи значний обсяг роботи, необхідний для складання повного тексту ухвали, суд обмежився оголошенням її резолютивної частини.
Суд постановив передати кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Справа №686/2657/21 від 28/10/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_6 було засуджено за несанкціонований збут та копіювання інформації з обмеженим доступом з автоматизованої системи ДПС.
2. Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, визнав доведеним факт несанкціонованого копіювання та збуту інформації з обмеженим доступом, встановивши, що ОСОБА_6, використовуючи службове становище, скопіював інформацію з бази даних ДПС на флеш-накопичувач та передав її третій особі. Суд апеляційної інстанції критично оцінив доводи захисту щодо недопустимості доказів, зокрема протоколу НСРД та висновку експерта, зазначивши, що порушення, допущені при їх отриманні, не були істотними та не вплинули на права обвинуваченого. Також суд не погодився з твердженнями про загальнодоступність інформації, встановивши, що відомості про фінансово-господарські операції ТОВ «Вайнет» не є публічними. Апеляційний суд врахував пом’якшуючі обставини, такі як відсутність судимостей та позитивні характеристики, призначивши покарання у виді позбавлення волі, але звільнивши від його відбування з випробуванням.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №127/5836/22 від 30/10/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР та повернення апеляційної скарги.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження за відсутності заявника, належним чином не повідомивши його про дату, час і місце судового засідання. Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з КПК, особа має бути належним чином повідомлена про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії. Перевірка підтвердження отримання особою повідомлення є складовою частиною повідомлення як процесуальної дії. Відсутність в матеріалах провадження відомостей про отримання особою у передбачений законом спосіб повідомлення про здійснення розгляду її апеляційної скарги є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №161/5388/23 від 28/10/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудженої ОСОБА_7.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу захисника ОСОБА_5. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, однак зазначено, що Суд, розглянувши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування чи зміни попередніх судових рішень. Мотиви прийняття рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде оголошено пізніше. Суд врахував доводи касаційної скарги, але визнав їх недостатніми для зміни вироку та ухвали. Також, суд взяв до уваги обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, і дійшов висновку про їх законність та обґрунтованість.
Суд ухвалив: вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 березня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 липня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 – без задоволення.
Справа №991/2242/21 від 30/10/2025
1. Предметом спору є законність ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою обвинуваченого на ухвалу про накладення арешту на його майно.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, керуючись тим, що відповідно до усталеної практики, зокрема висновку об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, ухвала про накладення арешту на майно, винесена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення остаточного рішення, не підлягає окремому апеляційному оскарженню. Суд зазначив, що існують інші механізми перегляду такого арешту, зокрема оскарження разом із вироком або скасування арешту в порядку, передбаченому ст. 174 КПК України. ВС наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може бути обмежене, якщо це не спотворює сутність цього права, а в даному випадку існують інші способи захисту прав особи. Суд також врахував, що хоча апеляційний суд допустив певні неточності в обґрунтуванні своєї ухвали, це не вплинуло на правильність прийнятого рішення.
3. Суд вирішив залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу обвинуваченого – без задоволення.
Справа №761/19144/21 від 22/10/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою відповідача на рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що апеляційна скарга була подана після спливу одного року з дня ухвалення рішення судом першої інстанції, що є безумовною підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження згідно з процесуальним законодавством. Верховний Суд підкреслив, що відповідач був обізнаний про розгляд справи, оскільки отримував копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву, а його твердження про отримання документів по іншій справі не є достатнім виправданням для пропуску строку на оскарження. Суд також зазначив, що учасники судового процесу зобов’язані добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та цікавитися ходом справи, а процесуальна бездіяльність не може ставити під сумнів здійснення судочинства. ВС наголосив, що встановлений процесуальний строк відповідає завданням цивільного судочинства та забезпечує змагальність сторін і недопустимість зловживання процесуальними правами.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №990/142/25 від 09/10/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою Указу Президента України про застосування санкцій, а саме позиції в додатку до рішення РНБО, якою до позивача застосовано санкції.
2. Суд відмовив у відкритті провадження, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений КАС України, і не надав поважних причин для його поновлення. Суд врахував, що позивач вже звертався з аналогічним позовом, який було залишено без розгляду через його систематичну неявку та неявку його представника в судові засідання без поважних причин, що свідчить про зловживання процесуальними правами. Суд підкреслив, що залишення первинного позову без розгляду було зумовлено недобросовісною процесуальною поведінкою позивача, і ця обставина не може бути підставою для поновлення строку на повторне звернення до суду. Суд також зазначив, що позивач не надав жодних об’єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого строку. Суд послався на практику ЄСПЛ, згідно з якою застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №947/14492/23 від 29/10/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частки в квартирі та машиномісцях.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів спільного проживання з відповідачкою як сім’я без реєстрації шлюбу, ведення спільного бюджету та господарства, а також придбання майна за спільні кошти. Суд зазначив, що факт спільного відпочинку, відвідування свят та перекази коштів самі по собі не свідчать про усталені відносини, притаманні подружжю. Суд також врахував, що спірне майно було придбано відповідачкою до реєстрації шлюбу з позивачем. Суд першої інстанції проаналізував доходи позивача, враховуючи придбання ним нерухомості в Болгарії. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №946/2804/24 від 04/11/2025
Предметом спору у цій справі є позбавлення батьківських прав матері відносно її неповнолітньої дочки.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов’язків. Суди врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо. Також суди обґрунтовано не погодилися з висновком органу опіки та піклування, оскільки він був недостатньо обґрунтованим і не містив відомостей про наявність виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування матір’ю своїми обов’язками або загрозу для дитини. Суди виходили з того, що інтереси дитини є пріоритетними, але в даному випадку не було доведено необхідності застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що переоцінка доказів не входить до його повноважень.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №761/25624/20 від 03/11/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, двох автомобілів та грошових коштів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який, скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що квартира є особистою власністю відповідача на підставі договору дарування, а один з автомобілів був проданий ще під час шлюбу, тому не підлягає поділу. Щодо іншого автомобіля, суд визнав його спільною сумісною власністю, оскільки він був придбаний під час шлюбу, і відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя. Щодо грошових коштів, суд також визнав їх спільною сумісною власністю, оскільки відповідач не довів, що ці кошти були заощаджені з його особистих доходів після розірвання шлюбу, враховуючи його задекларовані доходи та необхідність витрат на життєдіяльність. Суд касаційної інстанції підкреслив, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №905/55/24 від 01/10/2025
1. Предметом спору є заява ПАТ «Донбасенерго» про покладення солідарної відповідальності на колишніх керівників ТОВ «ДТЕК Східенерго» у межах справи про банкрутство останнього.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Донбасенерго», виходив з того, що для покладення солідарної відповідальності на керівника боржника необхідно довести факт порушення ним обов’язку звернутися до суду із заявою про банкрутство при наявності ознак неплатоспроможності. У даній справі суди встановили, що ознаки неплатоспроможності виникли у ТОВ «ДТЕК Східенерго» вже після початку воєнних дій, а до цього періоду таких ознак не було, отже, відсутні підстави для покладення відповідальності на колишніх керівників. Суд також врахував висновки судових експертиз та аудиторського звіту, які не підтвердили фактів доведення до банкрутства чи фіктивного банкрутства. Крім того, суд зазначив, що згідно з пунктом 1-6 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ, під час дії воєнного стану не застосовується відповідальність до органів управління боржника, якщо боржник не звернувся до суду із заявою про відкриття провадження у справі внаслідок збройної агресії проти України. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «Донбасенерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №27/55(914/319/24) від 01/10/2025
Предметом спору є припинення права користування земельною ділянкою, ініційоване Жовківською міською радою щодо Спільного українсько-німецького підприємства “Тристалко” через систематичну несплату земельного податку.
Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції, вказавши, що згідно із Земельним кодексом України, припинення права користування земельною ділянкою через систематичну несплату земельного податку має відбуватися у позасудовому порядку – за рішенням компетентного органу місцевого самоврядування, а не через суд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перелік підстав для примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним і систематична несплата податку до нього не входить. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції не мав повноважень приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою на підставі несплати податку, оскільки це є компетенцією органів місцевого самоврядування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правильно застосував норми статті 141 Земельного кодексу України.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №855/11/25 від 29/10/2025
1. Предметом спору є вимога Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про припинення релігійної організації Київська Митрополія Української Православної Церкви шляхом ліквідації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви Київської Митрополії Української Православної Церкви про забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення позову мають бути співмірними з позовними вимогами, а у даній справі вимога про заборону Державній службі України з етнополітики та свободи совісті надсилати приписи про усунення порушень релігійним організаціям, які входять до структури Київської Митрополії, не є предметом даного позову, оскільки предметом позову є лише припинення Київської Митрополії УПЦ, а не інших 154 релігійних організацій. Суд зазначив, що припущення про можливе припинення 154 релігійних організацій у майбутньому не є достатньою підставою для забезпечення позову. Також, суд вказав, що оскарження результатів дослідження щодо афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією не є предметом даного позову, а вирішення питання про відповідність Конституції України законів України належить до компетенції Конституційного Суду України.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу Київської Митрополії Української Православної Церкви без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Справа №320/63201/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ПрАТ «Будматеріали» податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та рішень за результатами розгляду скарг, а також відмова суду апеляційної інстанції в призначенні судової економічної експертизи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки вважає, що перевірка оскаржуваних рішень податкового органу на відповідність критеріям, встановленим законом, є суто правовим питанням, яке не вимагає спеціальних знань. Суд зазначив, що експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях, які не можуть бути з’ясовані судом на основі чинного законодавства. Суд підкреслив, що питання, поставлені позивачем на вирішення експерта, фактично делегують експерту функції суду, оскільки оцінка правомірності застосування законодавства не може бути предметом експертного дослідження. Суд також врахував, що позивач не надав обґрунтованих доводів на підтвердження необхідності скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Будматеріали» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №914/2350/18 (914/3089/20) від 24/09/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати гуртожиток у комунальну власність територіальної громади м. Львова та скасування державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який зобов’язав ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» передати гуртожиток у комунальну власність на компенсаційній основі, враховуючи попереднє рішення Конституційного Суду України, яким було визнано неконституційним безоплатне передання гуртожитків, включених до статутного капіталу товариств. Суд зазначив, що хоч процесуальні норми прямо не передбачають зміну підстави позову під час перегляду справи за виключними обставинами, але в даному випадку це є справедливим та ефективним заходом для захисту прав територіальної громади. Суд також врахував, що первісно міська рада просила передати гуртожиток у комунальну власність без визначення способу передачі, і лише після рішення Конституційного Суду України виникла необхідність у компенсаційній передачі. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення ефективного захисту прав, який би уникнув необхідності повторного звернення до суду, та відзначив, що надмірний формалізм у застосуванні процесуальних норм може порушити справедливість судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «ЛЕЗ «Іскра» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №320/7348/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Державної служби геології та надр України (Держгеонадра) про позбавлення ТОВ «ФАЙНШТЕЙН» права на отримання спеціального дозволу на користування надрами.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що ТОВ «ФАЙНШТЕЙН», хоч і виграло аукціон на отримання спеціального дозволу на користування надрами, але не виконало всіх необхідних умов для його отримання, а саме не надало належним чином оформлену угоду про умови користування надрами, яка є невід’ємною частиною дозволу, оскільки в ній була відсутня інформація щодо строків проведення робіт. Суд зазначив, що Держгеонадра правомірно позбавила компанію права на отримання дозволу, оскільки ТОВ «ФАЙНШТЕЙН» не усунуло недоліки в угоді, а відсутність зобов’язання у Держгеонадра самостійно вносити зміни до угоди спростовує висновки попередніх судів про протиправну бездіяльність відповідача. Суд також врахував, що сам факт відвідування ТОВ «ФАЙНШТЕЙН» Держгеонадра не свідчить про намір укласти угоду або виправити недоліки. Додатково, суд визнав обґрунтованим рішення апеляційного суду щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивачем.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «ФАЙНШТЕЙН».
Справа №420/4433/23 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Грейн Пауер» було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ та розмір від’ємного значення суми ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову ТОВ «Грейн Пауер», оскільки товариство не змогло підтвердити реальність господарських операцій з придбання пшениці у ТОВ «Фірма «Трансферри» та ТОВ «Фірма Адверс». Суд зазначив, що для підтвердження податкового кредиту господарська операція має бути фактично здійсненою та підтвердженою належними первинними документами, які відображають реальність операції та зміни майнового стану платника податку. Апеляційний суд встановив технічну неможливість контрагентів здійснити поставки, відсутність у них документів на придбання пшениці та неможливість встановити виробників товару, що свідчить про нереальність взаємовідносин. Верховний Суд підкреслив, що не має права встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, а тому погодився з висновками апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ГРЕЙН ПАУЕР» без задоволення, а постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду – без змін.
Справа №5016/2351/2012(18/58)(915/211/20) від 24/09/2025
1. Предметом спору є вимога ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, визнання права власності на майно та його витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, не врахував обставини фраудаторності оспорюваних правочинів та недобросовісність відповідачів, які знали про фінансові проблеми боржника та безоплатне відчуження майна. Суд наголосив, що апеляційний суд не оцінив, чи узгоджується з принципами справедливості та добросовісності посилання відповідачів на пропуск позовної давності, враховуючи їхню недобросовісність як набувачів майна. Також, суд вказав на помилкове відхилення апеляційним судом посилання ліквідатора на обставини, встановлені ухвалою у кримінальному провадженні, які свідчать про відчуження майна за заниженою ціною. Враховуючи ці обставини, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд не повно з’ясував обставини справи щодо поважності причин пропуску строку позовної давності та зловживання правом з боку відповідачів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції для належної оцінки обставин пропуску строку позовної давності та зловживання правом.
Справа №920/1061/23(920/656/24) від 01/10/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про порушення ТОВ “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт” законодавства про захист економічної конкуренції через зловживання монопольним становищем на ринку централізованого опалення.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що ТОВ “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт”, маючи монопольне становище, не здійснило перерахунок вартості послуг з централізованого опалення для населення у зв’язку зі зниженням ціни на газ у 2019-2020 роках, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України №1082. Суд відхилив аргументи підприємства про неможливість такого перерахунку через регулювання тарифів НКРЕКП, підкресливши, що постанова №1082 надавала правові підстави для самостійного коригування нарахувань. Суд також врахував, що підприємство здійснило перерахунок лише за один місяць, що свідчить про вибірковість у застосуванні механізму перерахунку. Суд наголосив, що відповідальність настала саме за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а не за недотримання ліцензійних умов. Суд відзначив, що Кабінет Міністрів України, як уповноважений орган, вчинив прямі конкретно-визначені дії щодо державного регулювання, які полягають в обов`язковому коригуванні ціни.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Шосткинське підприємство “Харківенергоремонт” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/10203/24 від 28/10/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Агрофірма Прогрес-В» було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не проаналізували рух грошових коштів компанії-нерезидента AGROPROSPERIS 2 LIMITED, враховуючи не лише отримані відсотки, але й інші надходження та виплати, а також не надали належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження статусу бенефіціарного власника доходу компанією-нерезидентом. Суд зазначив, що для визначення бенефіціарного власника доходу необхідно встановити, чи має компанія-нерезидент право вільно розпоряджатися доходом, чи пов’язана вона зобов’язаннями щодо його перерахування третім особам, а також чи несе вона ризики, пов’язані з діяльністю. Суд також вказав на необхідність дослідження економічної присутності компанії-нерезидента в країні її реєстрації та наявності у неї необхідних ресурсів для здійснення діяльності. Крім того, суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача та не обґрунтували відхилення наданих ним доказів.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №904/6735/20 (904/2251/23) від 24/09/2025
1. Предметом спору є розірвання договорів оренди землі та повернення земельних ділянок у комунальну власність через порушення умов договорів орендарем.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який розірвав договори оренди, вважаючи самовільне будівництво теплиць достатньою підставою, навіть після їх знесення, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки істотності порушення умов договорів оренди, не врахував, що норма статті 32 Закону України «Про оренду землі» не містить імперативних вказівок щодо неодмінного та безумовного розірвання договорів оренди землі за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також не врахував доводи скаржника про те, що позивачем не доведено належними доказами вчинення орендарем земельних ділянок істотного порушення Договорів оренди землі, а також наявність реальної шкоди, які в сукупності дають можливість розірвання договорів в судовому порядку. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що апеляційний суд помилково застосував стандарт вірогідності доказів щодо факту направлення листа-відповіді на клопотання про передачу землі в суборенду, оскільки наявність копії листа не є доказом його відправлення. Суд касаційної інстанції зазначив, що оцінка належного виконання орендарем своїх обов`язків повинна враховувати фактичні обставини справи, характер взаємовідносин сторін, наявність чи відсутність претензій з боку орендодавця протягом строку дії договору, а також загальний баланс прав та обов`язків сторін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №160/9573/25 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного контролюючим органом.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що контролюючий орган не допустив необ’єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, оскільки повторно подав її на наступний робочий день після отримання ухвали про повернення першої скарги через несплату судового збору в повному обсязі. Суд також наголосив, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення, якщо недоліки усунуті без зволікань. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування обставин, які стали підставою для повернення попередньої скарги, а також процесуальної поведінки скаржника щодо виконання своїх обов’язків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що контролюючий орган продемонстрував добросовісне ставлення до реалізації права на апеляційне оскарження та вжив усіх залежних від нього заходів для усунення недоліків.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
