СПРАВА A.Й. ТА Л.Е. ПРОТИ ІСПАНІЇ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі A.Й. та Л.Е. проти Іспанії:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Іспанія порушила статті 3 та 8 Конвенції про захист прав людини через неефективне розслідування заяви про сексуальне насильство з використанням хімічного пригнічення волі. Справа стосувалася неналежного розслідування органами влади заяв заявників, що ускладнювалося втратою та маніпулюванням важливими доказами під час перебування під вартою в поліції. Суд наголосив на недостатніх гарантіях незалежності під час розслідування та неадекватній реакції на провали в розслідуванні. Незважаючи на визнання початкової оперативної реакції іспанської влади, ЄСПЛ підкреслив систематичні недоліки, які підірвали ефективність розслідування. Суд підкреслив важливість забезпечення та збереження доказів, особливо у справах, пов’язаних з хімічним пригніченням волі, та відзначив неспроможність підтримувати незалежність в процесі розслідування. Зрештою, ЄСПЛ постановив, що Іспанія не забезпечила належний захист прав заявників як жертв тяжких сексуальних злочинів.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ та факти:** Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи твердження заявників про сексуальне насильство з використанням хімічного пригнічення волі в Памплоні, Іспанія, у грудні 2016 року. Детально описується початкове поліцейське розслідування, зникнення та компрометація ключових доказів (включаючи судово-медичний звіт, записи відеоспостереження та жорсткий диск), а також рішення внутрішніх органів влади не переслідувати підозрюваних.
* **Рішення внутрішніх органів влади:** У рішенні узагальнено рішення слідчого суду № 1 Памплони, провінційної Аудієнції Наварри та Конституційного суду, які відхилили клопотання про притягнення підозрюваних до відповідальності через недостатність доказів. Також детально описано окремі розслідування втрати доказів, жодне з яких не призвело до судового переслідування.
* **Відповідна правова база:** У рішенні містяться посилання на відповідні іспанські закони, включаючи Конституцію, Кримінальний кодекс і Кримінально-процесуальний кодекс, а також міжнародні матеріали, такі як Стамбульська конвенція та Рекомендація Ради Європи щодо сексуальних нападів, пов’язаних із “наркотиками для зґвалтування на побаченнях”.
* **Право:** Цей розділ містить правовий аналіз ЄСПЛ. У ньому розглядається питання прийнятності заяв, відхиляються аргументи іспанського уряду про те, що внутрішні засоби правового захисту не були вичерпані. По суті, Суд визнає порушення статей 3 і 8 Конвенції, наголошуючи на позитивних зобов’язаннях держави проводити ефективне розслідування заяв про сексуальне насильство.
* **Застосування статті 41:** Суд присуджує кожному заявнику по 20 000 євро відшкодування моральної шкоди та 5 000 євро спільно на відшкодування витрат і видатків.
3. **Основні положення та значення:**
* **Акцент на ефективному розслідуванні:** Рішення підкреслює обов’язок держави проводити ретельні, неупереджені та своєчасні розслідування заяв про сексуальне насильство, особливо тих, що пов’язані з хімічним пригніченням волі.
* **Збереження доказів:** У ньому наголошується на надзвичайній важливості забезпечення та збереження доказів, особливо у випадках, коли пам’ять жертв може бути погіршена. Систематична втрата та маніпулювання доказами були ключовими факторами у встановленні Судом факту порушення.
* **Незалежність розслідування:** У рішенні підкреслюється необхідність незалежності слідчих органів, особливо коли можуть виникати конфлікти інтересів. Сімейні стосунки між одним із підозрюваних і співробітником поліції в слідчому підрозділі викликали значне занепокоєння.
* **Захист жертв:** Рішення підкреслює важливість захисту жертв сексуального насильства та забезпечення проведення розслідувань таким чином, щоб уникнути повторної віктимізації.
* **Актуальність Стамбульської конвенції:** Суд прямо посилається на Стамбульську конвенцію, наголошуючи на необхідності оперативного та ефективного розслідування випадків насильства проти жінок.
Це рішення є нагадуванням про важливість надійних розслідувань заяв про сексуальне насильство, необхідність захисту доказів і вимогу незалежності та неупередженості в процесі розслідування.
СПРАВА АЯЛА ФЛОРЕС ПРОТИ ІТАЛІЇ
Європейський суд з прав людини розглянув справу Аяла Флорес проти Італії, що стосується пропорційності наказу про знесення будинку заявниці, який був виданий після її засудження за незаконне будівництво. Будівництво порушувало будівельні норми через його розташування в зоні високого сейсмічного ризику та в районі, що представляє особливий екологічний інтерес. Заявниця стверджувала, що виконання наказу про знесення непропорційно вплине на її право на житло згідно зі статтею 8 Конвенції. Суд встановив, що італійські суди провели оцінку пропорційності, збалансувавши захист навколишнього середовища з нехтуванням заявницею будівельними обмеженнями. Він зазначив, що подання заявниці були нечіткими та необґрунтованими, і національні органи влади не перевищили межі своєї свободи розсуду. Зрештою, Суд дійшов висновку, що порушення статті 8 Конвенції не було.
Рішення починається зі вступу, в якому окреслено предмет справи, за яким слідує резюме фактів, включаючи несанкціоноване будівництво, накази про знесення та перегляд проваджень в італійських судах. Потім детально описуються відповідна правова база та внутрішня практика щодо наказів про знесення та права на житло. Суд оцінює прийнятність заяви, розглядаючи заперечення уряду щодо строків та вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, остаточно відхиляючи ці заперечення. По суті, Суд розглядає, чи було втручання в права заявниці згідно зі статтею 8, чи було це втручання виправданим і чи було воно необхідним у демократичному суспільстві. Рішення завершується рішенням Суду, яким відхилено заперечення уряду, визнано заяву прийнятною та констатовано відсутність порушення статті 8. Додається окрема думка судді Кренца, в якій стверджується, що оцінка пропорційності була неадекватною, особливо щодо плину часу та бездіяльності влади.
Найважливіші положення цього рішення підкреслюють баланс між правами особи та суспільними інтересами, особливо у випадках незаконного будівництва. Суд підкреслює, що, хоча право на житло захищено статтею 8, це право не є абсолютним і може бути обмежене для запобігання безладу, захисту навколишнього середовища та забезпечення громадської безпеки. Рішення підкреслює важливість оцінки пропорційності в таких випадках, вимагаючи від національних судів зважувати обставини особи проти суспільних інтересів. Воно також роз’яснює, що особи, які свідомо нехтують будівельними обмеженнями в екологічно чутливих або зонах високого ризику, мають слабші підстави для оскарження наказів про знесення.
СПРАВА “ТАРТАМЕЛЛА ТА ІНШІ ПРОТИ ІТАЛІЇ”
Ось розбір рішення у справі “Тартамелла та інші проти Італії” Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Справа стосується арешту та конфіскації майна заявників, які були членами сімей осіб, засуджених за злочини. Італійські суди конфіскували ці активи, стверджуючи, що вони фактично перебували у розпорядженні правопорушників, навіть якщо формально належали заявникам. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув, чи порушували ці дії права заявників, передбачені Європейською конвенцією з прав людини, зокрема, право на власність та право на справедливий судовий розгляд. Суд встановив порушення у справі перших двох заявників, дійшовши висновку, що національні суди не змогли належним чином продемонструвати, що активи дійсно перебували у розпорядженні правопорушників.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення спочатку стосується об’єднання заяв і попередніх заперечень, висловлених італійським урядом щодо прийнятності деяких скарг.
* Потім розглядається скарга однієї заявниці (пані Кока) щодо доступу до суду відповідно до статті 6 § 1 Конвенції, і в підсумку не знаходить порушення.
* Далі Суд розглядає скарги відповідно до статті 7 Конвенції (немає покарання без закону), визнаючи їх неприйнятними, оскільки конфіскації не вважалися “покараннями” у відповідному розумінні.
* Основна частина рішення стосується статті 1 Протоколу № 1 (захист власності). Суд аналізує, чи були арешт і конфіскація активів законними, чи переслідували вони законну мету та чи були пропорційними.
* Суд розрізняє заявників, встановлюючи порушення статті 1 Протоколу № 1 лише у випадку перших двох заявників (пані Ф. Тартамелли та пані Б. Тартамелли). Він доходить висновку, що італійські суди недостатньо продемонстрували, що їхні активи перебували у розпорядженні правопорушників.
* Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи певну суму за нематеріальну шкоду першим двом заявникам і залишаючи питання про матеріальну шкоду для подальшого розгляду.
3. **Основні положення та значення:**
* **Застосовність статті 1 Протоколу № 1:** Суд підтверджує, що стаття 1 Протоколу № 1 застосовується навіть тоді, коли національні суди ставлять під сумнів дійсність правовстановлюючих документів, якщо заявники вважалися власниками для юридичних цілей до подій, про які йдеться.
* **Стандарт доказування для конфіскації:** Рішення підкреслює необхідність для національних судів продемонструвати, на основі об’єктивних елементів, що активи, формально належні третім особам, насправді перебувають у розпорядженні правопорушників. Просто довести відсутність достатнього доходу у формального власника недостатньо.
* **Тягар доказування:** Суд наголошує, що тягар доказування лежить на стороні обвинувачення, щоб продемонструвати, що активи перебувають у розпорядженні правопорушника, а не на формальному власнику, щоб довести їхнє законне право власності.
* **Індивідуальна оцінка:** Рішення підкреслює важливість конкретної та індивідуальної оцінки кожної справи, а не покладатися на загальні припущення чи підозри.
* **Вплив на національне законодавство:** Це рішення може спонукати італійські суди переглянути свою практику щодо конфіскації майна у членів сімей правопорушників, забезпечуючи вищий стандарт доказування та більш ретельну оцінку справжнього права власності на активи.
Я сподіваюся, що цей детальний опис буде корисним для ваших журналістських цілей.
СПРАВА «БАРБ’ЄРІ ТА ІНШІ ПРОТИ ІТАЛІЇ»
Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Барб’єрі та інші проти Італії», яка стосується 34 заяв щодо застосування зворотньої дії італійського Закону № 183/2010. Заявники, які працювали за строковими трудовими договорами, скаржилися на те, що застосування цього закону до проваджень, які перебувають на розгляді, порушує їхнє право на справедливий судовий розгляд і мирне володіння майном. Національні суди спочатку присудили відшкодування збитків на підставі законодавства, чинного на той час, але згодом перерахували суми відповідно до нового закону, що призвело до зменшення компенсації. Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції, що стосується права на справедливий судовий розгляд, але відхилив скарги за статтею 1 Протоколу № 1, що стосується захисту власності. Одну заяву було визнано неприйнятною через угоду про врегулювання, досягнуту між заявником і його роботодавцем.
У рішенні спочатку розглядається об’єднання заяв через їхню подібну тематику, а потім окремо розглядається заява № 70934/17, яка визнається неприйнятною. Далі Суд оцінює ймовірне порушення статті 6 § 1, викладаючи загальні принципи щодо законодавства, яке має зворотну силу, та його впливу на судові рішення. Він розглядає аргументи, представлені італійським урядом і заявниками, і зрештою встановлює, що застосування Закону № 183/2010 до проваджень, які перебувають на розгляді, порушує статтю 6 § 1. Далі в рішенні розглядається ймовірне порушення статті 1 Протоколу № 1, і скарга визнається неприйнятною. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41 Конвенції, присуджуючи заявникам певні суми в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також витрат і видатків.
Основним положенням рішення є висновок про те, що застосування Закону № 183/2010, який має зворотну силу, порушує статтю 6 § 1 Конвенції. Суд наголосив, що лише переконливі міркування загального інтересу можуть виправдати таке втручання законодавчого органу, і він не переконаний, що такі міркування існували в цьому випадку. Це підкреслює важливість захисту справедливості судового розгляду від неналежного впливу законодавства, яке має зворотну силу. Рішення також роз’яснює позицію Суду щодо законодавчих втручань, які впливають на мирне володіння майном, зазначаючи, що, хоча такі втручання повинні відповідати вимозі законності, передбаченій статтею 1 Протоколу № 1, вони все ж можуть вважатися правомірними, навіть якщо вони не служать переконливій меті суспільного інтересу.
СПРАВА «БІЛЬКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білько та інші проти України»:
1. **Суть рішення:**
Справа стосувалася трьох громадян України, яким Гостомельська сільська рада спочатку надала земельні ділянки як особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи. Згодом місцевий прокурор оскаржив ці відведення земельних ділянок, стверджуючи, що земля вже була відведена сільськогосподарському підприємству. Українські суди стали на бік прокурора, фактично позбавивши заявників їхньої землі. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Україна порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист власності), оскільки заявників було позбавлено їхньої землі без компенсації, що поклало на них непропорційний тягар. Суд виключив заяву другого заявника з розгляду у зв’язку з відсутністю зацікавленості у продовженні справи.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет спору:** Справа зосереджується на позбавленні прав власності на землю та скарзі заявників відповідно до статті 1 Протоколу № 1.
* **Передісторія:** Детальна інформація про первинне виділення землі заявникам, подальше оскарження прокурором та рішення українських судів.
* **Попередні питання:** Розглядаються питання смерті одного із заявників та продовження провадження її дочкою, а також відсутність зацікавленості з боку другого заявника.
* **Заявлене порушення статті 1 Протоколу № 1:** Цей розділ містить основний юридичний аналіз. У ньому розглядається, чи було позбавлення майна законним, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним.
* **Оцінка Суду:**
* **Прийнятність:** Суд визнав заяву прийнятною щодо першого та третього заявників, відхиливши аргумент уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів захисту.
* **Суть:** Суд встановив, що хоча втручання було законним і переслідувало законну мету, воно було непропорційним, оскільки заявникам не було компенсовано втрату їхньої землі.
* **Застосування статті 41:** Зазначається, що заявники не подали вимогу щодо справедливої сатисфакції, тому жодна сума не була присуджена.
* **Рішення:** Офіційно визнається статус дочки померлого заявника, справу другого заявника виключається з розгляду, заяву визнається прийнятною щодо решти заявників і констатується порушення статті 1 Протоколу № 1.
3. **Основні положення та значення:**
* **Порушення майнових прав:** Основним висновком є те, що позбавлення осіб їхнього майна без будь-якої форми компенсації порушує їхнє право на мирне володіння майном, як це захищено статтею 1 Протоколу № 1.
* **Пропорційність:** У рішенні підкреслюється важливість пропорційності у справах про позбавлення майна. Навіть якщо втручання є законним і переслідує законну мету, воно не повинно покладати на особу непропорційний тягар.
* **Добросовісність:** Суд взяв до уваги, що заявники набули землю добросовісно.
* **Вичерпання внутрішніх засобів захисту:** Рішення роз’яснює, що можливість отримання відшкодування збитків без відновлення права власності є релевантною для оцінки пропорційності, а не для вичерпання внутрішніх засобів захисту.
* **Принцип «належного урядування»:** Принцип «належного урядування» вимагає від органів влади діяти оперативно у виправленні своїх помилок та покладає обов’язок виплати адекватної компенсації добросовісним власникам.
Це рішення важливе для України, оскільки воно підкреслює зобов’язання держави забезпечувати, щоб на осіб не покладався несправедливий тягар, коли допускаються помилки у виділенні землі. Воно підсилює необхідність компенсації або інших форм відшкодування у випадках, коли особи позбавляються свого майна через помилки держави.
СПРАВА «БОЙКО ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
Це рішення стосується трьох заяв проти України щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів правового захисту. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статей 3 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через погані умови тримання під вартою, включаючи переповненість, відсутність доступу до елементарної гігієни та неналежне забезпечення постільними речами. Суд також відзначив відсутність ефективних національних засобів правового захисту щодо цих скарг. В одній із заяв Суд виявив додаткові порушення, пов’язані з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективного засобу правового захисту, посилаючись на свою усталену практику. Суд зобов’язав Україну виплатити заявникам суми від 4 000 до 9 800 євро в якості компенсації матеріальної та моральної шкоди. Рішення підкреслює важливість забезпечення належних умов тримання під вартою та ефективних засобів правового захисту щодо скарг на такі умови.
Рішення структуроване наступним чином: воно починається з процедури, що окреслює походження справи та повідомлення Українського уряду. Далі представлені факти, включаючи деталі про заявників та їхні скарги. Юридичний аналіз включає об’єднання заяв через їхню подібну тематику, після чого йде детальний розгляд ймовірних порушень статей 3 та 13. Суд посилається на свою усталену практику щодо неналежних умов тримання під вартою та необхідний стандарт доведення. Він також розглядає інші ймовірні порушення в одній із заяв, посилаючись на добре усталену практику. Нарешті, він розглядає застосування статті 41 щодо компенсації. Рішення завершується рішенням Суду, яким заяви визнаються прийнятними, встановлюється наявність порушень статей 3 та 13, і зобов’язується держава-відповідач виплатити заявникам зазначені суми.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що підтверджують порушення статей 3 та 13 Конвенції через неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засобів правового захисту. Посилання Суду на свою усталену практику, зокрема, Muršić v. Croatia та Sukachov v. Ukraine, підсилює існуючі стандарти оцінки умов тримання під вартою. Рішення також підкреслює обов’язок держави надавати первинні докази, такі як плани поверхів камер та кількість ув’язнених, щоб спростувати заяви про жорстоке поводження. Крім того, рішення про присудження компенсації заявникам підкреслює відчутні наслідки порушення Конвенції. Це рішення є особливо актуальним для України, оскільки воно висвітлює системні проблеми в її місцях тримання під вартою та необхідність ефективних засобів правового захисту.
СПРАВА ЧЕАКІР ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА
Це рішення стосується справи, в якій заявниця, пані Чеакір, стверджувала, що молдовські суди порушили її право на справедливий судовий розгляд через порушення змагальності процесу та рівності сторін. Ключовим питанням було обчислення податку на її майно, де вона оскаржувала суми, витребувані Державною податковою службою (ДПС). Заявниця стверджувала, що суди не зобов’язали ДПС надати документацію, що підтверджує розрахунок податку, фактично переклавши тягар доведення та позбавивши її можливості належним чином оскаржити податкове зобов’язання. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що молдовські суди дійсно порушили статтю 6 § 1 Конвенції, оскільки заявниці не було надано справедливої можливості оскаржити підстави її податкового зобов’язання через відсутність доступу до відповідних документів, що перебували у володінні ДПС. Як наслідок, ЄСПЛ присудив заявниці компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з історії провадження та фактів справи, викладаючи скарги заявниці щодо розрахунку податку на майно та провадження у внутрішніх судах. Далі подається скарга заявниці відповідно до статті 6 § 1 Конвенції, а потім відповідь Уряду. У розділі оцінки Суду детально описано загальні принципи змагальності процесу та рівності сторін, застосовано ці принципи до фактів і зроблено висновок про наявність порушення. Нарешті, розглядається застосування статті 41 Конвенції, що стосується справедливої сатисфакції, присуджується компенсація за нематеріальну шкоду та витрати, але відхиляється вимога про відшкодування матеріальної шкоди через відсутність причинно-наслідкового зв’язку. У тексті немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципів змагальності процесу та рівності сторін у контексті адміністративних спорів, зокрема щодо податкових зобов’язань. ЄСПЛ наголосив, що коли заявник оскаржує адміністративне рішення і відповідна інформація знаходиться виключно у володінні органів влади, суди повинні забезпечити заявнику доступ до цієї інформації для ефективного оскарження рішення. У рішенні підкреслюється, що національні суди не можуть просто приймати позицію органів влади без підтверджуючих доказів, особливо коли заявник спеціально просив надати відповідні документи. Це рішення слугує нагадуванням національним судам про необхідність активно забезпечувати справедливість і збалансованість у провадженнях, особливо коли існує дисбаланс влади та доступу до інформації між фізичною особою та державою.
СПРАВА “СЕДРОН-Г.І.С. SRL ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА”
Ось аналіз рішення у справі “Седрон-Г.І.С. SRL проти Республіки Молдова”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Молдова порушила статтю 6 § 1 Конвенції (право на справедливий суд) через порушення принципу правової визначеності. Молдовський суд задовольнив позов, поданий приватною компанією проти “Седрон-Г.І.С. SRL” після закінчення строку позовної давності, проігнорувавши строк позовної давності, встановлений законом. ЄСПЛ постановив, що тлумачення національними судами строків подання позову було несумісним з правовою визначеністю. Хоча компанія-заявник також скаржилася на порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності), Суд визнав недоцільним розглядати цю скаргу, враховуючи його висновки щодо статті 6 § 1. Суд присудив компанії-заявнику 3600 євро відшкодування моральної шкоди.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет справи:** У цьому розділі викладено основне питання: ймовірне порушення правової визначеності та права на мирне володіння майном через прийняття позову, поданого після закінчення строку позовної давності.
* **Факти:** Ця частина деталізує передісторію, включаючи провадження у справі про банкрутство, непогашені платежі, первісний позов та процес апеляції в Молдові.
* **Право:** У цьому розділі представлено скарги заявника відповідно до статті 6 § 1 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.
* **Оцінка Суду:**
* **Стаття 6 § 1:** Суд аналізує скаргу щодо порушення правової визначеності, посилаючись на відповідні статті Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) Молдови, що стосуються строків позовної давності. Він робить висновок, що тлумачення національними судами цих правил було помилковим і призвело до відмови у правосудді.
* **Стаття 1 Протоколу № 1:** Суд вирішує, що немає необхідності розглядати цю скаргу, враховуючи висновки щодо статті 6 § 1.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** У цьому розділі розглядаються вимоги заявника щодо відшкодування збитків. Суд відхиляє вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, але присуджує 3600 євро відшкодування моральної шкоди.
* **Резолютивна частина:** Суд оголошує скаргу за статтею 6 § 1 прийнятною, встановлює, що мало місце порушення статті 6 § 1 Конвенції, вважає, що немає необхідності розглядати прийнятність або суть скарги за статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, наказує Молдові виплатити компанії-заявнику 3600 євро відшкодування моральної шкоди та відхиляє решту вимог компанії-заявника щодо справедливої сатисфакції.
3. **Основні положення для практичного застосування:**
* **Правова визначеність та строки позовної давності:** Рішення підкреслює важливість дотримання встановлених законом строків позовної давності в цивільному процесі для забезпечення правової визначеності. Суди не можуть свавільно продовжувати або ігнорувати ці строки.
* **Відмова у правосудді:** Висновок ЄСПЛ про “відмову у правосудді” підкреслює серйозність помилки національного суду в тлумаченні строку позовної давності. Це поняття може бути застосоване в аналогічних справах, коли національні суди суттєво відхиляються від встановлених правових принципів.
* **Вплив на судовий перегляд:** Важливим є посилання на статтю 449 (h) Цивільного процесуального кодексу, яка передбачає можливість перегляду рішення суду у випадку, коли Суд встановив порушення основних прав і свобод.
СПРАВА “ДЕРВІСІС ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Дервісіс та інші проти Греції”, що стосується невиконання національного судового рішення на користь заявників та відсутності ефективного засобу правового захисту для вирішення цієї проблеми в грецькому законодавстві. Заявники скаржилися на те, що грецька влада не виконала рішення № 3050/2011 Адміністративного суду першої інстанції м. Салоніки, порушивши їхні права згідно зі статтею 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Уряд Греції стверджував, що заявники не мають статусу жертви і що невиконання було виправданим через складність адміністративної процедури. ЄСПЛ встановив, що невиконання рішення порушило права заявників відповідно до статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції, оскільки влада не доклала достатніх зусиль для виконання рішення, а заявники не мали ефективного засобу правового захисту. Суд присудив заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, в якій викладено походження справи та сторони, які беруть участь у ній. Далі представлено факти справи, за якими слідують скарги заявників щодо порушення статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції. Представлено аргументи Уряду, за якими слідує оцінка Суду, що посилається на усталену практику Суду з аналогічних питань. Суд доходить висновку, що мало місце порушення Конвенції, та розглядає застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції. Рішення завершується постановою Суду, в якій скарги оголошено прийнятними, констатовано порушення Конвенції та зобов’язано державу-відповідача виплатити заявникам компенсацію. Додаток містить інформацію про заявників, відповідне національне рішення та суми, які було присуджено.
Найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження того, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною “розгляду” відповідно до статті 6, і висновок про те, що Греція не забезпечила ефективного засобу правового захисту у зв’язку з невиконанням національних судових рішень. Це рішення підкреслює важливість забезпечення державами виконання судових рішень і надання ефективних механізмів для оскарження невиконання. Рішення також слугує нагадуванням про невиконане зобов’язання Греції виконати рішення № 3050/2011.
СПРАВА «ЕТІКІ ЕНОСІ ПЛІОКТІТОН ЕПАГГЕЛМАТІОН АЛІЕОН І МЕСОГІОС ТА ФАТУРОС ПРОТИ ГРЕЦІЇ»
У справі *Ethiki Enosi Plioktiton Epaggelmation Alieon I Mesogios and Fatouros v. Greece* Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявники скаржилися на затримку виконання національного судового рішення, винесеного на їхню користь Верховним адміністративним судом, та відсутність ефективного засобу правового захисту в грецькому законодавстві для вирішення цієї затримки. Суд визначив, що грецька влада не доклала достатніх зусиль для своєчасного виконання рішення, витративши понад рік на його повне виконання без обґрунтованих підстав. Крім того, Суд встановив, що існуючий засіб правового захисту відповідно до Закону № 3068/2002 не був ефективним для прискорення виконання національного рішення. В результаті Суд оголосив заяву прийнятною та присудив заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, де викладено походження справи та сторони, які беруть у ній участь. Далі представлено факти, у яких підсумовано скарги заявників щодо затримки виконання національного судового рішення та відсутності ефективного засобу правового захисту. Розділ “Право” детально описує твердження заявників про порушення статті 6 § 1 та статті 13, контраргументи уряду та оцінку Суду на основі його усталеної практики. Суд посилається на попередні аналогічні справи, такі як *Kanellopoulos v. Greece* та *Bousiou v. Greece*, щоб підтвердити свої висновки. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, та визначає суми, присуджені заявникам. Рішення завершується одностайною декларацією Суду про прийнятність, його висновком про порушення статті 6 § 1 та статті 13, а також наказом державі-відповідачу виплатити зазначені суми протягом трьох місяців разом із відсотками за прострочення. У додатку наведено конкретні деталі заяви, включаючи дати, імена та присуджені суми. У тексті немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями.
Найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження принципу, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6, і висновок про те, що затримка у виконанні судового рішення на строк понад рік без належного обґрунтування становить порушення цього права. Крім того, рішення підкреслює важливість ефективного національного засобу правового захисту для вирішення проблеми затримки виконання, визнаючи, що існуючий засіб правового захисту в Греції є недостатнім. Це рішення підкреслює зобов’язання держав забезпечувати своєчасне та ефективне виконання судових рішень і надавати адекватні механізми для оскарження необґрунтованих затримок.
СПРАВА “ФРАНЦЕСКАКІ ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Це рішення стосується трьох об’єднаних заяв проти Греції щодо затримки виконання внутрішнього судового рішення. Заявники, Францескакі та інші, поскаржилися на невиконання рішення № 6458/2014 Апеляційного адміністративного суду Афін на їхню користь. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що ця затримка становить порушення статті 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, включаючи виконання судових рішень. Уряд Греції стверджував, що затримка була виправдана складністю процедури виконання та фінансовим становищем держави, але Суд відхилив ці аргументи. Суд послався на свою існуючу практику з аналогічних питань, зокрема на справи “Канеллопулос проти Греції” та “Бусіу проти Греції”. Оскільки заявники не подали вимог щодо справедливої сатисфакції, Суд не присудив жодної компенсації.
Рішення структуроване наступним чином: воно починається з історії провадження, ідентифікуючи заявників та їх представництво. Потім викладаються факти справи, зокрема затримка виконання внутрішнього судового рішення. Далі йде юридичний аналіз, який стосується об’єднання заяв та ймовірного порушення статті 6 § 1. Суд посилається на попередню судову практику, щоб підтримати своє висновування про порушення. Нарешті, він розглядає застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, зрештою вирішуючи не присуджувати жодної компенсації через те, що заявники не подали вимог. Рішення є стислою оцінкою, що зосереджується на встановлених принципах права на справедливий судовий розгляд, включаючи виконання судових рішень, та застосовує їх до конкретних обставин справи.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що затримка виконання внутрішнього судового рішення порушує статтю 6 § 1 Конвенції. Це підсилює принцип, згідно з яким право на справедливий судовий розгляд включає право на своєчасне виконання судового рішення. Рішення підкреслює, що аргументи, пов’язані зі складністю адміністративних процедур або фінансовими труднощами держави, не є достатнім виправданням для тривалих затримок у виконанні. Це рішення служить нагадуванням Греції та іншим державам-членам про їхній обов’язок забезпечувати ефективне виконання судових рішень.
СПРАВА «ГЕНГЕР ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ»
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Генгер та інші проти України»:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Україна порушила статті 3 та 13 Європейської конвенції з прав людини у справі «Генгер та інші проти України». Заявники скаржилися на неналежні умови тримання під вартою, включаючи переповненість, погану гігієну та відсутність доступу до основних потреб, а також на відсутність ефективних внутрішніх засобів захисту для вирішення цих питань. Суд встановив, що умови тримання під вартою дійсно були неналежними і що заявники не мали доступу до ефективного засобу правового захисту, що призвело до порушення їхніх прав за Конвенцією. Суд зобов’язав Україну виплатити заявникам суми від 4700 до 7300 євро в якості компенсації за матеріальну та моральну шкоду.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення починається з викладу історії справи, зазначаючи, що заяви були подані проти України на підставі статті 34 Конвенції.
* **Факти:** У ньому підсумовуються скарги заявників щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів правового захисту.
* **Право:**
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати заяви спільно через їхню схожість за змістом.
* **Заявлене порушення статей 3 і 13:** Суд послався на свою усталену практику, зокрема на справу Muršić v. Croatia, щодо неналежних умов тримання під вартою, і підкреслив, що серйозна нестача місця є критичним фактором при визначенні того, чи є умови такими, що принижують гідність. Він також послався на попередні справи проти України, такі як Melnik v. Ukraine і Sukachov v. Ukraine, де були виявлені подібні порушення. Суд підтвердив свій стандарт доказування, вимагаючи від уряду надання первинних доказів, таких як плани камер і кількість ув’язнених, щоб спростувати твердження про неналежне поводження.
* **Застосування статті 41:** Суд визначив розумні суми, які мають бути присуджені заявникам, посилаючись на свою практику, зокрема на справу Sukachov, і зобов’язав Україну виплатити зазначені суми протягом трьох місяців, з нарахуванням відсотків після закінчення цього строку.
* **Рішення:** Суд одноголосно оголосив заяви прийнятними, встановив, що мало місце порушення статей 3 і 13 Конвенції, і визначив розмір компенсації, яка має бути виплачена заявникам.
* **Додаток:** Додаток містить таблицю з детальною інформацією про кожного заявника, включаючи його ім’я, дату народження, установу, де він перебував під вартою, тривалість тримання під вартою, конкретні скарги та суму, присуджену до виплати.
3. **Основні положення та значення:**
* **Порушення статей 3 і 13:** Основним висновком є те, що Україна порушила статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції.
* **Умови тримання під вартою:** Рішення підкреслює важливість належних умов тримання під вартою, посилаючись на ключові фактори, такі як переповненість, гігієна, доступ до основних потреб та загальне поводження з затриманими.
* **Ефективний засіб правового захисту:** Рішення наголошує на необхідності забезпечення ефективного внутрішнього засобу правового захисту для затриманих для вирішення скарг щодо умов тримання під вартою.
* **Стандарт доказування:** Суд підтверджує свої очікування щодо надання урядом конкретних доказів для спростування тверджень про неналежні умови, включаючи плани камер і кількість ув’язнених.
* **Компенсація:** Рішення встановлює прецедент щодо розміру компенсації у подібних справах, забезпечуючи орієнтир для майбутніх рішень.
* **Наслідки:** Рішення має наслідки для України, вимагаючи від неї покращення умов тримання під вартою та забезпечення ефективних засобів правового захисту для затриманих. Воно також слугує нагадуванням про зобов’язання України за Європейською конвенцією з прав людини.
СПРАВА “КОСТЮК ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Гаразд, ось аналіз рішення у справі “Костюк та інші проти України”.
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Україну винною у порушенні статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявники скаржилися на надмірну тривалість цивільного провадження в Україні та відсутність ефективних засобів правового захисту для прискорення цього провадження. Суд, посилаючись на свою усталену практику, дійшов висновку, що тривалість провадження дійсно була надмірною і що заявники не мали доступу до ефективних засобів правового захисту у цій справі. Отже, Суд присудив заявникам суми для відшкодування моральної шкоди.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення стосується заяв, поданих проти України щодо надмірної тривалості цивільного провадження.
* **Факти:** У рішенні міститься таблиця, яка включає перелік заявників та відповідні деталі їхніх заяв.
* **Право:**
* Суд вирішив об’єднати заяви у зв’язку з їхньою подібною тематикою.
* Суд оцінив скарги за статтею 6 § 1 та статтею 13, зазначивши критерії оцінки розумності тривалості провадження (складність, поведінка заявника, поведінка органів влади та те, що було поставлено на карту для заявника).
* Суд послався на попередню аналогічну справу проти України, “Карнаушенко проти України”, де вже було встановлено порушення.
* Суд дійшов висновку, що тривалість провадження була надмірною і що заявники не мали ефективного засобу правового захисту.
* **Застосування статті 41:** Суд визначив суми, які підлягають виплаті заявникам для відшкодування моральної шкоди, посилаючись на свою попередню практику.
* **Рішення:** Суд одноголосно:
* Об’єднав заяви.
* Визнав скарги прийнятними.
* Встановив, що мало місце порушення статті 6 § 1 та статті 13.
* Зобов’язав Україну виплатити заявникам зазначені суми протягом трьох місяців з умовою нарахування пені у разі прострочення.
* **Додаток:** Додаток містить перелік заяв, включаючи такі відомості, як ім’я заявника, дата народження, дата початку та закінчення провадження, загальна тривалість провадження, рівні юрисдикції, залучені до розгляду справи, та сума, присуджена для відшкодування моральної шкоди.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення статті 6 § 1:** Це підтверджує, що надмірно тривале цивільне провадження без обґрунтування є порушенням права на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
* **Порушення статті 13:** Відсутність ефективних засобів правового захисту для вирішення або прискорення надмірно тривалого провадження є порушенням права на ефективний засіб правового захисту.
* **Прецедент:** Рішення підсилює усталену практику ЄСПЛ щодо питання тривалості провадження, особливо щодо України, з посиланням на справу “Карнаушенко проти України”.
* **Компенсація:** Рішення містить посилання на суми, які можуть бути присуджені для відшкодування моральної шкоди у справах про надмірно тривале цивільне провадження. Суми варіюються залежно від тривалості провадження та інших факторів.
* **Строки:** У рішенні зазначено, що держава-відповідач повинна виплатити заявникам компенсацію протягом трьох місяців, після чого нараховується пеня.
* **** Рішення може бути використане громадянами України як прецедент у справах про порушення строків розгляду справ у національних судах.
СПРАВА ЛАЦКОВА ТА ЛАЦКО ПРОТИ СЛОВАЧЧИНИ
Нижче наведено аналіз рішення у справі Лацкова та Лацко проти Словаччини, винесеного Європейським судом з прав людини:
1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Словаччина порушила статтю 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через надмірну тривалість цивільного провадження у справі Лацкової та Лацка. Заявники подали позов у 2018 році щодо смерті їхнього батька, але провадження все ще перебувало на розгляді в суді першої інстанції станом на кінець 2023 року. Конституційний суд раніше відхилив їхні скарги щодо тривалості провадження, але ЄСПЛ встановив, що загальна тривалість перевищувала розумний строк, незважаючи на деякі затримки, спричинені пандемією COVID-19 та клопотаннями заявників про перенесення засідань. У результаті суд присудив заявникам 2300 євро компенсації матеріальної та моральної шкоди та 250 євро відшкодування витрат і видатків.
2. Рішення має стандартну структуру, починаючи з процедури, в якій викладено, як справа була передана до Суду. Далі детально описуються факти, включаючи початковий позов, поданий заявниками, відхилення Конституційним судом їхніх скарг та стан провадження. У розділі “Право” представлено скаргу заявників щодо порушення статті 6 § 1, аргументи уряду проти неї (включаючи аргументи щодо вичерпання внутрішніх засобів захисту) та оцінку Суду. Суд відхилив заперечення уряду, посилаючись на важливість справи для заявників і на те, що провадження все ще перебуває на розгляді. Рішення завершується ухвалою Суду, в якій оголошується заява прийнятною, констатується порушення статті 6 § 1 і визначається компенсація, яка має бути виплачена заявникам. Немає жодних явних змін порівняно з попередніми версіями аналогічних рішень, оскільки структура, як правило, є послідовною.
3. Найважливішими положеннями цього рішення є висновки Суду щодо тривалості провадження та відхилення заперечень уряду. Суд підкреслив важливість справи для заявників, яка пов’язана зі смертю їхнього батька. Рішення також роз’яснює, що заявники не зобов’язані повторно використовувати внутрішні засоби захисту, якщо такі зусилля не призвели до відшкодування. Цей аспект рішення є особливо актуальним для майбутніх справ, що стосуються тривалості судових проваджень, оскільки він підкреслює принцип, згідно з яким держави повинні забезпечувати своєчасне здійснення правосуддя, і що заявники не повинні бути надмірно обтяжені вичерпанням численних засобів захисту, коли первинні були неефективними.
СПРАВА МАРКУШ ПРОТИ УКРАЇНИ
Ось аналіз рішення у справі “Маркуш проти України” від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Україну винною у порушенні статті 8 (право на повагу до приватного життя) та статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції. Справа стосувалася звільнення пані Маркуш, судді Конституційного Суду, Верховною Радою України за нібито порушення присяги судді. ЄСПЛ дійшов висновку, що правова база для визначення того, що становить “порушення присяги судді”, не мала чіткості та передбачуваності, а мотивування національних судів було недостатнім. Суд також встановив, що пані Маркуш була по суті звільнена за її голос у конкретному рішенні Конституційного Суду, що викликає занепокоєння щодо незалежності судової влади.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи призначення пані Маркуш до Конституційного Суду, її звільнення Верховною Радою у 2014 році та подальші судові оскарження в українських судах.
* Далі детально описується відповідна внутрішня правова база і згадуються подібні справи, які раніше розглядалися ЄСПЛ (Овчаренко і Колос проти України та Головін проти України).
* Суд оцінює ймовірні порушення статті 8 та статті 6 § 1, визнаючи їх прийнятними та проводячи паралелі з вищезазначеними подібними справами.
* ЄСПЛ повторює свої висновки з попередніх справ, роблячи висновок, що відсутність чіткості в правовій базі та недостатнє мотивування національних судів становили порушення прав пані Маркуш.
* Суд відхиляє необхідність розгляду інших скарг, поданих заявницею.
* Нарешті, у рішенні розглядається застосування статті 41 (справедлива сатисфакція), відхиляючи вимогу пані Маркуш про відшкодування матеріальної шкоди, але присуджуючи їй 1500 євро на оплату юридичних послуг. Клопотання про поновлення на посаді також було відхилено.
3. **Основні положення та значення:**
* **Порушення статті 8:** Висновок про те, що Україна порушила право пані Маркуш на повагу до приватного життя через її незаконне звільнення. Це підкреслює важливість чітких і передбачуваних правових рамок при розгляді питань звільнення суддів.
* **Порушення статті 6 § 1:** Висновок про те, що право пані Маркуш на справедливий судовий розгляд було порушено через недостатнє мотивування, надане національними судами. Це підкреслює необхідність надання судами чіткого та адекватного обґрунтування своїх рішень, особливо у справах, що стосуються незалежності судової влади.
* **Акцент на незалежності судової влади:** Рішення підсилює принцип незалежності судової влади та необхідність захисту суддів від покарань за їхні голоси або думки, висловлені в суді.
* **Посилання на попередні справи:** Значна залежність від висновків у справах “Овчаренко і Колос” та “Головін” свідчить про послідовну лінію аргументації ЄСПЛ у справах про звільнення суддів Конституційного Суду в Україні за подібних обставин.
* **Відхилення клопотання про поновлення на посаді:** Рішення Суду не зобов’язувати поновити на посаді, визнаючи порушення, свідчить про перевагу поновлення провадження у національних судах як основного засобу захисту.
Це рішення стосується України.
СПРАВА “МЕГАЯННІС ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі *Мегаянніс проти Греції* розглянув скаргу щодо затримки виконання внутрішнього судового рішення в Греції та відсутності ефективного засобу правового захисту у зв’язку з такими затримками. Заявник, Анастасіос Мегаянніс, стверджував, що затримка у виконанні рішення Афінського адміністративного апеляційного суду порушила його права згідно зі статтею 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та статтею 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Уряд Греції посилався на складність процедури виконання та фінансове становище країни як на виправдання затримки. ЄСПЛ встановив, що Греція порушила як статтю 6 § 1, так і статтю 13, зазначивши, що влада не доклала достатніх зусиль для своєчасного виконання рішення, і що існуючий засіб правового захисту згідно з грецьким законодавством не був ефективним для прискорення виконання. В результаті Суд присудив заявнику 1500 євро за нематеріальну шкоду та 250 євро за витрати.
Рішення починається з викладу процедури, включаючи представництво заявника та повідомлення уряду Греції. Далі викладаються факти справи, зокрема скарги заявника щодо затримки виконання та відсутності ефективного засобу правового захисту. Основна частина рішення стосується ймовірного порушення статті 6 § 1 та статті 13, з посиланням на попередню судову практику, таку як *Канеллопулос проти Греції* та *Бусю проти Греції*, які стосувалися подібних питань. Суд доходить висновку, що скарги є прийнятними та свідчать про порушення Конвенції. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, присуджуючи заявнику компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати. У тексті немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями.
Найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження того, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною права на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6, і висновок про те, що Греція не забезпечила ефективний засіб правового захисту у зв’язку із затримкою виконання, порушивши статтю 13. Це рішення підкреслює важливість своєчасного виконання судових рішень і необхідність ефективних правових засобів захисту у випадках затримки виконання. Рішення також слугує нагадуванням Греції про необхідність забезпечення адекватних механізмів у своїй правовій системі для виконання рішень і компенсації особам за невиправдані затримки.
СПРАВА N.R. проти ТУРЕЧЧИНИ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі N.R. проти Туреччини:
1. **Суть рішення:**
Справа стосувалася громадянина Таджикистану в Туреччині, який побоювався переслідувань у Таджикистані через свої релігійні переконання та приналежність до забороненого руху. Йому загрожувала депортація, і основним питанням було те, чи мав він ефективний засіб правового захисту в Туреччині, щоб оскаржити це, враховуючи ризик жорстокого поводження в разі депортації. ЄСПЛ встановив, що, хоча заявник більше не може стверджувати, що є жертвою щодо самої загрози депортації (оскільки постанови про депортацію були скасовані), було порушення статті 13 Конвенції, оскільки на момент дії постанов про депортацію він не мав доступу до засобу правового захисту з автоматичною зупиняючою дією для оскарження його депортації. Це означало, що його депортація могла відбутися до того, як його справу було належним чином розглянуто.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи побоювання заявника щодо переслідувань, видані проти нього постанови про депортацію та його спроби отримати засоби правового захисту в Туреччині.
* Далі детально описується відповідна турецька правова база щодо депортації іноземних громадян та судового перегляду таких постанов.
* Суд оцінює передбачуване порушення статті 3 (заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини.
* Щодо статті 3, Суд встановив, що, оскільки постанови про депортацію були скасовані турецькими судами, заявник більше не може стверджувати, що є жертвою.
* Однак, щодо статті 13, Суд встановив, що побоювання заявника щодо переслідувань порушили “аргументоване” твердження, яке заслуговувало на розгляд турецькою владою. Важливо, що на момент дії постанов про депортацію наявні засоби правового захисту не мали автоматичної зупиняючої дії, а це означає, що депортація могла відбутися, навіть коли справа перебувала на розгляді.
* Суд визнав, що Туреччина відновила автоматичну зупиняючу дію оскаржень постанов про депортацію, але підкреслив, що ця зміна відбулася після того, як права заявника вже були порушені.
* Суд присудив заявнику 3000 євро на відшкодування витрат.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення статті 13:** Ключовим висновком є те, що Туреччина порушила статтю 13, оскільки заявник не мав ефективного засобу правового захисту з автоматичною зупиняючою дією для оскарження його депортації, враховуючи його обґрунтовані побоювання щодо переслідувань.
* **”Аргументоване твердження”:** Рішення уточнює, що навіть якщо основне твердження (наприклад, порушення статті 3) визнано неприйнятним, оскільки ризик зменшився, порушення статті 13 все одно може бути встановлено, якщо заявник мав “аргументоване твердження” на момент, коли йому загрожувала небезпека.
* **Зупиняюча дія:** Рішення підкреслює важливість того, щоб засоби правового захисту мали автоматичну зупиняючу дію у справах про депортацію, де існує ризик жорстокого поводження. Це гарантує, що осіб не депортують до того, як їхню справу буде належним чином розглянуто.
* **Правило 39:** Суд підкреслює, що його висновок не завдає шкоди будь-якому розгляду, який він може провести щодо виконання будь-якого нового розпорядження про видворення в майбутньому, і не перешкоджає заявнику подати нову заяву до Суду або скористатися наявними процедурами, в тому числі відповідно до правила 39 Регламенту Суду, щодо будь-яких нових обставин, які можуть виникнути, відповідно до вимог статей 34 і 35 Конвенції.
СПРАВА “НАЙДЬОНОВ І ВЕДУТЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ”
Нижче наведено аналіз рішення у справі “Найдёнов і Ведутенко проти України”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Україну винною у порушенні статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) через неналежне розслідування кримінальної справи, пов’язаної з шахрайським привласненням транспортних засобів заявників. Суд наголосив на серйозних затримках і недоліках у розслідуванні, а також на тривалому та невиправданому арешті двох транспортних засобів як речових доказів. ЄСПЛ підкреслив неспроможність держави виконати свої позитивні зобов’язання щодо захисту майнових прав заявників. Суд також визнав тривале утримання транспортних засобів непропорційним, враховуючи бездіяльність влади. У результаті Суд присудив заявникам компенсацію за моральну шкоду та судові витрати.
2. **Структура та основні положення:**
* **Предмет спору:** Справа стосувалася скарги заявників на неефективне розслідування шахрайського привласнення їхніх транспортних засобів та тривалий арешт двох транспортних засобів як доказів.
* **Передісторія:** Заявники, подружжя, взяли в лізинг транспортні засоби, які були шахрайським чином продані з використанням підроблених довіреностей. Вони повідомили про злочин, самостійно знайшли два транспортні засоби, які поліція вилучила як докази.
* **Недоліки розслідування:** Суд зазначив значні затримки та недоліки в розслідуванні, включаючи відсутність слідчих дій, не допит ключового підозрюваного (нотаріуса), а також невиправдане розділення та об’єднання кримінальних справ.
* **Тривалий арешт:** Суд визнав майже семирічний арешт транспортних засобів як речових доказів непропорційним, оскільки заявники не могли використовувати або розпоряджатися ними, в той час як їх вартість зменшувалася.
* **Прийнятність:** Суд відхилив аргумент Уряду про те, що заява була подана з пропуском строку, встановивши, що скарга стосувалася тривалого обмеження права заявників розпоряджатися своїм майном.
* **Оцінка ЄСПЛ:** Суд послався на свою усталену практику щодо позитивних зобов’язань держави щодо захисту майнових прав та пропорційності заходів, що обмежують використання майна.
* **Застосування статті 41:** Суд відхилив вимогу про відшкодування матеріальної шкоди, але присудив 3 000 євро за моральну шкоду та 1 800 євро за витрати та видатки.
3. **Основні положення для використання:**
* **Позитивні зобов’язання держави:** Рішення підсилює обов’язок держави проводити ефективні розслідування злочинів, що впливають на майнові права.
* **Пропорційність арешту:** Воно наголошує на тому, що арешт майна як доказу має бути обґрунтованим і не бути непропорційно тривалим, особливо коли влада сприяє затримці.
* **Вплив недоліків розслідування:** Рішення підкреслює, що серйозні недоліки в розслідуванні можуть призвести до порушення статті 1 Протоколу № 1.
* **Роль потерпілого:** Суд взяв до уваги власні зусилля заявників у пошуку транспортних засобів, підкреслюючи важливість дій держави, навіть коли потерпілі є активними.
**** Це рішення є актуальним для України, оскільки воно висвітлює недоліки системи кримінального правосуддя щодо майнових прав та необхідність ефективних розслідувань і пропорційних заходів. Воно також слугує нагадуванням про зобов’язання держави захищати власність громадян від злочинних посягань.
СПРАВА “НЕШКОВ ТА ІНШІ ПРОТИ БОЛГАРІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Нешков та інші проти Болгарії”, що стосується позбавлення засуджених в’язнів права голосу на виборах до законодавчих органів. Заявники, всі засуджені в’язні в Болгарії, скаржилися на те, що їхня неможливість голосувати на парламентських виборах порушує їхні права. Суд розглянув заяви спільно, посилаючись на встановлені принципи з попередньої судової практики, включаючи справи “Гірст проти Сполученого Королівства” та “Скоппола проти Італії”, які стверджують, що тотальне позбавлення в’язнів виборчих прав, незалежно від їхнього вироку чи правопорушення, є несумісним зі статтею 3 Протоколу № 1 до Конвенції. Суд встановив, що Болгарія порушила статтю 3 Протоколу № 1. Він постановив, що окремого питання за статтею 14 Конвенції не виникає. Суд вирішив, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією.
Рішення структуровано наступним чином: спочатку в ньому викладено процедуру та факти справи, включаючи перелік заявників та їхні скарги. Потім розглядається об’єднання заяв через їхню подібну тематику. Основна частина рішення зосереджена на ймовірному порушенні статті 3 Протоколу № 1, з посиланням на ключові прецеденти та повторенням принципу проти загального, автоматичного та невибіркового позбавлення в’язнів виборчих прав. Суд також коротко розглядає скарги за статтею 14 Конвенції, вважаючи, що окремого питання з них не виникає. Насамкінець, він завершує застосуванням статті 41, визначаючи, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Про зміни до попередніх версій у тексті не згадується.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципу, що тотальне позбавлення в’язнів виборчих прав є порушенням статті 3 Протоколу № 1. Це означає, що Болгарія, як і інші держави-члени Ради Європи, повинна забезпечити, щоб будь-які обмеження виборчих прав в’язнів були пропорційними та ґрунтувалися на індивідуальних обставинах, а не на загальній забороні, що базується виключно на їхньому статусі засуджених в’язнів. Це рішення підсилює позицію ЄСПЛ щодо важливості збереження виборчих прав навіть для тих, хто перебуває в ув’язненні, якщо немає конкретних і обґрунтованих причин для обмеження цих прав.
СПРАВА ОДАРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Одаренко проти України»:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Україна порушила статтю 3 та статтю 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі пані Крістіни Одаренко. Суд дійшов висновку, що пані Одаренко зазнала жорстокого поводження з боку поліції під час незадокументованого затримання, а подальше розслідування її скарг було неефективним. Крім того, Суд встановив, що покази, отримані від пані Одаренко під час відтворення злочину, яке відбулося після ймовірного жорстокого поводження, були використані під час судового розгляду її справи, що зробило провадження несправедливим. В результаті Суд присудив пані Одаренко 10 000 євро відшкодування моральної шкоди та 1 500 євро відшкодування судових витрат.
2. **Структура та основні положення:**
Рішення починається з викладу обставин справи, включаючи твердження заявниці про жорстоке поводження та національне розслідування. Далі детально описуються скарги заявниці за статтею 3 (заборона катування) та статтею 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції. Суд оцінює прийнятність скарг, визнаючи їх такими, що не є явно необґрунтованими.
Щодо статті 3, Суд наголошує, що розслідування скарг пані Одаренко було недостатньо ретельним і надмірно покладалося на покази причетних працівників поліції. Суд також підкреслює невідповідності у часовій шкалі арешту та отриманих пані Одаренко травм. Щодо статті 6 § 1, Суд підкреслює, що використання доказів, отриманих внаслідок жорстокого поводження, робить судовий процес несправедливим, незалежно від доказової цінності цих доказів. Суд встановив, що національні суди не змогли належним чином розглянути твердження заявниці про те, що її зізнання було отримано під примусом.
Насамкінець, у рішенні розглядається застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, та присуджується пані Одаренко компенсація за моральну шкоду та відшкодування судових витрат.
3. **Основні положення для використання:**
Найважливішими аспектами цього рішення є висновки Суду щодо:
* **Неефективного розслідування жорстокого поводження:** Рішення підкреслює важливість ретельного та неупередженого розслідування тверджень про жорстоке поводження з боку правоохоронних органів. Воно наголошує на тому, що розслідування не може ґрунтуватися виключно на показах обвинувачених посадових осіб і має враховувати невідповідності в доказах.
* **Використання зізнань, отриманих під примусом:** Рішення підсилює принцип, згідно з яким покази, отримані внаслідок жорстокого поводження, не можуть бути використані як докази в кримінальному провадженні, оскільки це робить судовий процес несправедливим. Суд чітко зазначає, що навіть якщо обвинувальний вирок не ґрунтувався на первинному зізнанні, нездатність національних судів виключити покази заявниці, надані під час відтворення злочину, з доказової бази зробила провадження в цілому несправедливим.
* **Незадокументоване затримання:** Суд розглядає факт незадокументованого затримання як обтяжуючу обставину, яка покладає на державу тягар доведення правдоподібного пояснення травм, отриманих особою, яка перебуває під її контролем.
**** Це рішення має наслідки для України, підкреслюючи необхідність надійних гарантій проти жорстокого поводження з боку поліції та забезпечення стандартів справедливого судового розгляду, особливо у випадках, коли висуваються звинувачення у примусі.
СПРАВА “ПАНОПУЛУ ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі *Панопулу та інші проти Греції*, що стосується невиконання рішення національного суду та відсутності ефективного засобу правового захисту у зв’язку з цим. Заявники скаржилися на те, що Греція не виконала рішення Адміністративного суду першої інстанції Афін, винесене на їхню користь. ЄСПЛ встановив, що це невиконання порушує статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Суд наголосив, що виконання рішення є невід’ємною частиною “розгляду справи” згідно зі статтею 6. Він також зазначив, що заявники не мали ефективного внутрішнього засобу правового захисту для вирішення проблеми невиконання. Отже, Суд ухвалив рішення на користь заявників і присудив їм компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
Рішення починається з процесуальної історії, в якій викладено подання заяви, сторони, які беруть участь у справі, та невдалі спроби дружнього врегулювання. Далі представлено факти справи, зосереджуючись на скарзі заявників щодо невиконання рішення національного суду. Далі йде правовий аналіз, в якому розглядається ймовірне порушення статті 6 § 1 та статті 13, посилаються на попередню судову практику з аналогічних питань і робиться висновок, що Греція не доклала всіх необхідних зусиль для виконання рішення. Насамкінець, рішення стосується застосування статті 41, присуджуючи заявникам компенсацію. У додатку наведено таблицю з конкретними деталями щодо заявників, відповідного рішення та присуджених сум. У тексті немає жодних вказівок на зміни порівняно з попередніми версіями.
Найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження того, що виконання рішення національного суду є невід’ємною частиною права на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6 § 1, та визнання того, що відсутність ефективного засобу правового захисту у зв’язку з невиконанням становить порушення статті 13. Це рішення підкреслює зобов’язання держави забезпечити ефективне виконання судових рішень і надання особам доступу до засобів правового захисту у разі невиконання. Рішення також підкреслює важливість надання адекватної компенсації жертвам таких порушень.
СПРАВА ПЕТЕДЖИЄВА ТА БОНДАРЯ ПРОТИ УКРАЇНИ
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі *Петеджиєв і Бондар проти України*:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув дві заяви, що стосувалися довічних ув’язнень в Україні без можливості звільнення. Заявники стверджували, що їхні вироки порушують статтю 3 Конвенції, яка забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Суд встановив порушення статті 3 за період до 3 березня 2023 року, оскільки до цієї дати не існувало чіткого механізму перегляду довічних вироків для оцінки того, чи є виправданим подальше ув’язнення. Однак Суд вважає, що новий механізм, запроваджений 3 березня 2023 року, надав реальну можливість для перегляду, що зробило скарги після цієї дати неприйнятними. Суд також відхилив скаргу про те, що новий механізм порушує статтю 14 (дискримінація) у поєднанні зі статтею 3, визнавши її необґрунтованою. Нарешті, Суд постановив, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку нематеріальну шкоду, завдану заявникам.
2. **Структура та основні положення:**
Рішення має таку структуру:
* **Процедура:** Коротко описує, як справа була передана до Суду.
* **Факти:** Ідентифікує заявників і підсумовує їхні скарги.
* **Право:**
* **Об’єднання заяв:** Пояснює, що Суд вирішив розглядати заяви спільно через їхню подібну тематику.
* **Заявлене порушення статті 3:** Цей розділ становить основу рішення. Він повторює усталені принципи Суду щодо довічних вироків, підкреслюючи, що такі вироки повинні бути скорочуваними як *de jure*, так і *de facto*. Він посилається на попередні справи проти України, зокрема *Пєтухов проти України (№ 2)* та *Медвідь проти України*, які стосувалися подібних питань. Суд визнає, що ситуація невизначеності щодо перегляду довічних вироків зберігалася до 3 березня 2023 року, коли запрацював новий механізм умовно-дострокового звільнення.
* **Залишкова скарга:** Розглядає аргумент заявника про те, що новий механізм умовно-дострокового звільнення порушує статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 3. Суд відхиляє цю скаргу як явно необґрунтовану, посилаючись на свої висновки у справі *Медвідь*.
* **Застосування статті 41:** Зазначає, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією.
* **Додаток:** Містить перелік заяв, включаючи такі деталі, як імена заявників, дати народження та дати їхніх довічних вироків.
3. **Основні положення та важливість:**
* **Порушення статті 3 (до 3 березня 2023 року):** Найважливішим аспектом цього рішення є підтвердження того, що до 3 березня 2023 року Україна не мала адекватного механізму перегляду довічних вироків, що призвело до порушення статті 3 Конвенції.
* **Прийняття нового механізму (після 3 березня 2023 року):** Суд визнає, що новий механізм умовно-дострокового звільнення, який повністю запрацював 3 березня 2023 року, надає реальну можливість довічно ув’язненим переглянути свої вироки. Це важливий момент, оскільки він свідчить про те, що Україна вжила заходів для вирішення системної проблеми, виявленої в попередніх справах.
* **Відхилення скарги за статтею 14:** Відхилення Судом аргументу про те, що новий механізм є дискримінаційним, також заслуговує на увагу. Суд підкреслює, що держави мають свободу вибору власних систем кримінального правосуддя і що підхід заміни довічних вироків перед умовно-достроковим звільненням є прийнятним.
* **Відсутність додаткової компенсації:** Рішення не присуджувати додаткову компенсацію, окрім встановлення порушення, узгоджується з підходом Суду в аналогічних справах.
Це рішення є важливим для України, оскільки воно визнає кроки, зроблені для вирішення питання про невідбувні довічні вироки, а також підкреслює необхідність постійної пильності у забезпеченні ефективного впровадження нового механізму перегляду відповідно до принципів Конвенції.
СПРАВА «ПОПОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
Ось аналіз рішення у справі «Попов проти України» від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини визнав Україну винною у порушенні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність обґрунтування в рішенні суду. Заявник, Павло Попов, скаржився на те, що національний апеляційний суд не розглянув ключовий аргумент щодо закінчення строку позовної давності для подання позову проти нього щодо виплати допомоги по безробіттю. ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди не надали достатніх підстав для своїх рішень, тим самим позбавивши заявника його права на обґрунтоване судове рішення. Як наслідок, Суд визнав заяву прийнятною та присудив заявнику 1500 євро відшкодування моральної шкоди.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Детально описує походження заяви, зокрема те, що її було подано проти України відповідно до статті 34 Конвенції.
* **Факти:** Коротко викладає дані заявника та відповідну довідкову інформацію.
* **Право:**
* **Передбачуване порушення пункту 1 статті 6:** Зосереджується на скарзі заявника щодо відсутності обґрунтування в рішенні суду, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції.
* Суд посилається на усталену судову практику, наголошуючи, що він не повинен діяти як суд четвертої інстанції, якщо тільки висновки національних судів не є свавільними або явно необґрунтованими.
* Він підтверджує зобов’язання національних судів надавати обґрунтування своїх рішень, але уточнює, що це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
* Суд вважає, що національні суди не розглянули важливі аргументи, висунуті заявником, зокрема щодо строку позовної давності.
* **Застосування статті 41:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, посилаючись на попередню судову практику та присуджуючи заявнику певну суму грошей.
* **Рішення:**
* Визнає заяву прийнятною.
* Встановлює, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
* Зобов’язує Україну виплатити заявнику 1500 євро протягом трьох місяців, після чого нараховуватимуться відсотки.
* **Додаток:** Надає конкретні деталі заяви, включаючи інформацію про заявника, предмет національного провадження, ключовий аргумент, який суд не розглянув, та присуджену суму.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення пункту 1 статті 6:** Основним висновком є порушення права на справедливий судовий розгляд через відсутність обґрунтування в рішенні апеляційного суду.
* **Обов’язок надавати обґрунтування:** Рішення підсилює принцип, згідно з яким національні суди повинні надавати належні обґрунтування своїх рішень, розглядаючи важливі та значущі аргументи, висунуті сторонами.
* **Аргумент щодо строку позовної давності:** Суд підкреслює важливість розгляду аргументів, пов’язаних зі строками позовної давності, оскільки вони можуть бути окремою підставою для відхилення позову.
* **Справедлива сатисфакція:** Присудження 1500 євро свідчить про оцінку Судом немайнової шкоди, завданої заявнику внаслідок порушення.
**** Це рішення безпосередньо стосується України. Воно підкреслює важливість обґрунтованих судових рішень та врахування всіх відповідних аргументів, включаючи ті, що стосуються строків позовної давності, в межах української правової системи.
СПРАВА R.G. ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини у справі R.G. проти Швейцарії:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справу громадянина Росії, R.G., який оскаржував рішення швейцарської влади про дозвіл на його видворення до Росії. R.G. стверджував, що в разі повернення до Росії він зіткнеться з реальним ризиком поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання), посилаючись на своє чеченське походження та ймовірне переслідування. Суд визнав заяву прийнятною, але зрештою дійшов висновку, що в разі видворення його Швейцарією порушення статті 3 не буде. Суд наголосив, що твердження заявника не мали достатнього індивідуального обґрунтування та підтверджуючих доказів, щоб продемонструвати реальний ризик жорстокого поводження.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу історії процедури, включаючи первісне клопотання заявника про надання притулку у Швейцарії, відхилення його швейцарською владою та подальші апеляції.
* У ньому детально описуються твердження заявника про переслідування в Росії, з акцентом на його чеченській етнічній приналежності, ймовірній причетності до опозиційної діяльності та минулому досвіді.
* Суд посилається на свої усталені принципи оцінки ризику відповідно до статті 3, зокрема, посилаючись на рішення у справі “Хасанов і Рахманов проти Росії”.
* Суд ретельно перевіряє оцінку швейцарською владою тверджень заявника, зазначаючи, що вони визнали його твердження суперечливими, нечіткими та необґрунтованими.
* ЄСПЛ проводить власну ex nunc (теперішню) оцінку ризиків, враховуючи поточну ситуацію в Росії та індивідуальні обставини заявника.
* Суд наголошує на відсутності у заявника підтверджуючих доказів та відсутності будь-яких кримінальних розслідувань чи запитів про екстрадицію проти нього.
* У рішенні розглядаються занепокоєння заявника щодо війни в Україні та потенційного примусового призову, визнаючи ці твердження в основному абстрактними та узагальненими.
* Нарешті, Суд робить висновок, що Швейцарія належним чином виконала свої процесуальні зобов’язання за статтею 3, ретельно вивчивши твердження заявника.
3. **Основні положення та важливість:**
* **Індивідуальна оцінка ризику:** Рішення підкреслює важливість індивідуалізованої та актуальної (ex nunc) оцінки ризиків, з якими стикається заявник у своїй країні походження.
* **Тягар доведення:** У ньому повторюється, що заявники, які стверджують про порушення статті 3, повинні надати суттєві докази на підтримку своїх тверджень. Самостійно повідомлені твердження без підтвердження навряд чи будуть достатніми.
* **Загальна ситуація проти індивідуального ризику:** Суд розрізняє загальну ситуацію з правами людини в країні та конкретні ризики, з якими стикається окрема особа. Визнаючи занепокоєння щодо прав людини на Північному Кавказі, Суд підкреслює, що не всі особи з цього регіону автоматично піддаються ризику жорстокого поводження.
* **Значення внутрішнього провадження:** Рішення підкреслює важливість ретельного вивчення клопотань про надання притулку національними органами влади. ЄСПЛ ретельно переглядатиме ці оцінки і навряд чи скасує їх, якщо не буде значних недоліків або нової інформації, що вимагає іншого висновку.
* **Війна в Україні та призов:** Суд розглянув аргумент щодо ризиків, пов’язаних з війною в Україні та примусовим призовом, вимагаючи конкретних та обґрунтованих доказів, а не узагальнених побоювань.
Я сподіваюся, що цей аналіз буде корисним.
СПРАВА РАНГЕЛОВ ТА ІНШІ ПРОТИ БОЛГАРІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Рангелов та інші проти Болгарії, що стосується позбавлення засуджених в’язнів права голосу на виборах до законодавчих органів. Заявники, всі засуджені в’язні, скаржилися, що їхня неможливість голосувати на парламентських виборах порушує їхні права. ЄСПЛ встановив, що Болгарія порушила статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції, яка гарантує право на вільні вибори. Суд послався на свою усталену судову практику, наголошуючи, що загальна заборона на голосування для всіх в’язнів, незалежно від характеру чи тяжкості їхніх злочинів або тривалості їхніх термінів ув’язнення, є несумісною з Конвенцією. Суд встановив, що окремого питання за статтею 14 Конвенції не виникає. Суд постановив, що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, що визначає ініціацію справи та залучені сторони. Потім представлено факти, зокрема скарги заявників щодо їхнього позбавлення права голосу. Суть рішення полягає в розділі “Право”, який включає об’єднання заяв через їхню схожу тематику та оцінку ймовірного порушення статті 3 Протоколу № 1. У цьому розділі згадуються попередні ключові справи, такі як Hirst v. the United Kingdom та Scoppola v. Italy, для підтвердження встановлених принципів. Нарешті, рішення стосується інших ймовірних порушень та застосування статті 41 Конвенції, перш ніж завершити одноголосним рішенням Суду.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що загальна, автоматична та невибіркова заборона на право голосу засуджених в’язнів є порушенням статті 3 Протоколу № 1. Це підтверджує, що держави повинні оцінювати пропорційність таких обмежень, враховуючи індивідуальні обставини кожного в’язня, характер і тяжкість їхніх злочинів та тривалість їхніх термінів ув’язнення. Це рішення підсилює принцип, згідно з яким позбавлення виборчих прав не повинно бути загальним заходом, а ретельно зваженим рішенням, що ґрунтується на індивідуальних обставинах.
СПРАВА “РОГАТЮК ПРОТИ УКРАЇНИ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув справу “Рогатюк проти України”, що стосувалася обмежень доступу до суду, і встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції. Заявник скаржився, що не міг отримати повний текст судових рішень у своїй справі, що перешкоджало йому їх оскаржити. ЄСПЛ дійшов висновку, що ці обмеження зачіпали саму сутність права заявника на доступ до суду. В результаті Суд визнав заяву прийнятною та присудив заявнику 1500 євро відшкодування моральної шкоди.
Рішення має стандартну структуру, починаючи з процедури, викладаючи факти справи, а потім розглядаючи відповідне право, зокрема статтю 6 § 1 Конвенції. Суд посилався на попередню практику для обґрунтування встановлення порушення. Рішення завершується застосуванням статті 41, присуджуючи компенсацію заявнику. Відсутні ознаки змін порівняно з попередніми версіями подібних рішень.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципу, що право на доступ до суду не є абсолютним, але обмеження не повинні порушувати саму сутність цього права. ЄСПЛ встановив, що ненадання українськими судами повного тексту рішень, що перешкоджало заявнику оскаржити їх, становило таке порушення. Це рішення підкреслює важливість забезпечення ефективного доступу осіб до судових рішень для реалізації їхнього права на оскарження. **** Це рішення має наслідки для України, наголошуючи на необхідності забезпечення її судовою системою своєчасного надання повних текстів судових рішень, щоб дозволити особам реалізувати своє право на оскарження.
СПРАВА «САКАЛІЄВ ТА ІНШІ ПРОТИ БОЛГАРІЇ»
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Сакалієв та інші проти Болгарії», що стосується позбавлення засуджених в’язнів права голосу на парламентських виборах. Суд встановив, що Болгарія порушила статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції, яка гарантує право на вільні вибори. Заявники, усі засуджені в’язні, скаржилися, що не змогли проголосувати на національних парламентських виборах через свій статус ув’язнених. ЄСПЛ розглянув скарги спільно, посилаючись на усталену судову практику, яка забороняє загальне, автоматичне та безпідставне позбавлення в’язнів виборчих прав виключно на підставі їхнього статусу ув’язнення. Суд дійшов висновку, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією для заявників.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, де викладено походження справи та сторони, які беруть участь у справі. Далі представлено факти, деталізуючи заявників та їхні скарги. Правовий аналіз включає об’єднання заяв у зв’язку з їхньою подібною тематикою, після чого Суд оцінює ймовірне порушення статті 3 Протоколу № 1. Суд посилається на попередню судову практику, зокрема на справу «Кулінський і Сабев проти Болгарії», в якій вже було встановлено порушення за подібних обставин. У рішенні також розглядаються скарги відповідно до статті 14 Конвенції, але не виявлено жодного окремого питання, що виникає. Нарешті, воно завершується застосуванням статті 41, визначаючи, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією. Змін до попередніх версій немає, оскільки це перше рішення у цих справах.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що загальна заборона засудженим в’язням голосувати на парламентських виборах є порушенням статті 3 Протоколу № 1. Це підсилює принцип, згідно з яким позбавлення виборчих прав не повинно бути автоматичним або безпідставним, а має враховувати індивідуальні обставини в’язня, характер і тяжкість їхнього злочину та тривалість їхнього покарання. Це рішення підкреслює важливість забезпечення того, щоб обмеження основних прав, таких як право голосу, були пропорційними та обґрунтованими, і не були несправедливо спрямовані проти певної групи в суспільстві.
СПРАВА “САКЕЛЛАРІС ТА ІНШІ ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Сакелларіс та інші проти Греції”, що стосується невиконання національного судового рішення на користь заявників та відсутності ефективного засобу правового захисту в грецькому праві. Заявники скаржилися на те, що грецька влада не виконала рішення, винесене Верховним адміністративним судом у 2012 році. ЄСПЛ встановив, що Греція порушила статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Суд відхилив аргумент грецького уряду про те, що заявники не вичерпали внутрішні засоби правового захисту, зазначивши, що провадження щодо виконання рішення все ще триває. ЄСПЛ наголосив, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною “судового розгляду” і що заявники не мали ефективного засобу правового захисту, щоб прискорити виконання національного рішення.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, де викладено походження справи та залучені сторони. Далі представлено факти, детально описано скарги заявників щодо невиконання національного судового рішення та відсутності ефективних засобів правового захисту. Розділ “Право” оцінює ймовірні порушення статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції, посилаючись на попередню практику ЄСПЛ у подібних питаннях. Суд робить висновок, що скарги є прийнятними та свідчать про порушення Конвенції. Насамкінець, він розглядає застосування статті 41, присуджуючи заявникам компенсацію за моральну шкоду та витрати. Це рішення підтверджує попередні рішення, такі як “Канеллопулос проти Греції” та “Бусю проти Греції”, щодо аналогічних питань невиконання національних судових рішень.
Найважливішими положеннями цього рішення є підтвердження того, що виконання національного судового рішення є невід’ємною частиною права на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6 § 1, і встановлення того, що Греція не забезпечила ефективний засіб правового захисту щодо невиконання рішення, порушуючи статтю 13. Суд чітко заявив, що засіб правового захисту, передбачений Законом № 3068/2002, не є ефективним для прискорення виконання національних рішень. Рішення також підкреслює поточний обов’язок Греції виконати рішення на користь заявників.
СПРАВА УРУСБІЄВ ТА ІНШІ ПРОТИ РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА ТА РОСІЇ
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі *Урусбієв та інші проти Республіки Молдова та Росії*:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Росія порушила права кількох заявників, яких було затримано в самопроголошеній “Молдавській Республіці Придністров’я” (“МРП”). Суд встановив порушення статті 3 (нелюдське та принизливе поводження через неналежні умови тримання під вартою), статті 5 (незаконне тримання під вартою нелегітимними “судами МРП”) та статті 34 (перешкоджання праву на індивідуальне звернення) Європейської конвенції з прав людини. Суд також встановив порушення інших статей, пов’язаних зі справедливим судом, повагою до приватного та сімейного життя, свободою вираження поглядів та свободою пересування. Суд дійшов висновку, що Молдова виконала свої позитивні зобов’язання за Конвенцією, а Росія, здійснюючи ефективний контроль над “МРП”, несе відповідальність за порушення.
2. **Структура та основні положення:**
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати заяви спільно через їх подібний предмет.
* **Юрисдикція:** Суд ствердив свою юрисдикцію, зазначивши, що події відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року.
* **Неучасть російського уряду:** Суд зазначив, що Росія не повною мірою бере участь у провадженні, і заявив, що це не перешкоджає розгляду справи.
* **Продовження розгляду:** Незважаючи на втрату зв’язку з одним із заявників, Суд вирішив продовжити розгляд заяви, посилаючись на важливість захисту прав людини в регіоні.
* **Нові скарги:** Суд відхилив нові скарги, подані після шестимісячного терміну.
* **Попередні заперечення:** Суд відхилив заперечення обох урядів щодо юрисдикції та вичерпання національних засобів захисту.
* **Порушення статей 3 та 5:** Суд встановив, що умови тримання під вартою в “МРП” порушують статтю 3, а затримання, призначені “судами МРП”, порушують статтю 5.
* **Порушення статті 34:** Суд встановив, що влада “МРП” перешкоджала праву одного з заявників звертатися до Суду.
* **Інші порушення:** Суд виявив порушення, пов’язані з незаконними засудженнями, обшуками в будинках, стеженням, обмеженнями свободи вираження поглядів та відсутністю ефективних засобів правового захисту.
* **Відповідальність:** Суд встановив, що Молдова виконала свої зобов’язання, а Росія несе відповідальність за порушення через свій контроль над “МРП”.
* **Застосування статті 41:** Суд присудив заявникам компенсацію за нематеріальну шкоду, а також витрати і видатки, які має виплатити Росія.
3. **Основні положення для використання:**
* **Відповідальність за Придністров’я:** Рішення підкреслює принцип, згідно з яким Росія несе відповідальність за порушення прав людини в Придністров’ї через свій ефективний контроль над регіоном.
* **Нелегітимність “судів МРП”:** Рішення підтверджує, що судова система в “МРП” не відповідає стандартам Конвенції, і затримання, призначені цими судами, є незаконними.
* **Умови тримання під вартою:** Рішення підкреслює неприйнятні умови тримання під вартою в установах “МРП”, що становить нелюдське та принизливе поводження.
* **Перешкоджання праву на звернення:** Дії влади “МРП”, які перешкоджають особам звертатися до ЄСПЛ, є порушенням статті 34.
* **Ефективний контроль:** Справа підкреслює концепцію “ефективного контролю” як основу для відповідальності держави за Конвенцією, навіть на територіях, що знаходяться за межами формальних кордонів держави.
Сподіваюся, цей аналіз буде корисним.
СПРАВА “VALLESINELLA S.A.S. ПРОТИ ІТАЛІЇ”
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Vallesinella S.a.s. проти Італії”:
1. **Суть рішення:**
Справа стосувалася скарги італійської компанії Vallesinella S.a.s. щодо позбавлення її земельної ділянки, на якій розташовувався старовинний замок, шляхом процедури відчуження. Муніципалітет заволодів землею для відновлення замку, який руйнувався, а згодом офіційно набув права власності на майно відповідно до закону, який згодом був визнаний неконституційним. Суд встановив, що процедура відчуження не була проведена відповідно до закону, що порушує майнові права компанії згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Визнаючи порушення, Суд вважав компенсацію, вже отриману компанією за землю, адекватною, але присудив додаткову компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи право власності компанії-заявника на землю, занепокоєння муніципалітету щодо стану замку та подальшу процедуру відчуження.
* У ньому детально описуються судові провадження на національному рівні, включаючи апеляції компанії-заявника проти наказу про відчуження та реставраційні роботи, проведені муніципалітетом.
* Потім Суд оцінює ймовірне порушення статті 1 Протоколу № 1, зосереджуючись на тому, чи було позбавлення майна законним. Він наголошує на тому факті, що відчуження було здійснено відповідно до закону, який згодом був визнаний неконституційним.
* Суд також розглядає іншу скаргу, подану компанією-заявником на підставі статті 6 Конвенції, але визнає її неприйнятною.
* Нарешті, у рішенні розглядається застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції. Суд розглядає вимоги компанії-заявника щодо матеріальної та нематеріальної шкоди, а також витрат. Він визначає, що компенсація, вже отримана за землю, була адекватною, але присуджує додаткові суми за нематеріальну шкоду та витрати.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення підкреслює принцип, згідно з яким будь-яке позбавлення майна має здійснюватися відповідно до закону та з повагою до прав власника майна.
* Воно підкреслює важливість забезпечення проведення процедур відчуження “належним чином”, а також наявності обґрунтованої та конституційної правової бази для таких заходів.
* Оцінка Судом справедливої сатисфакції містить вказівки щодо визначення адекватної компенсації за втрату майна з урахуванням ринкової вартості землі, будь-якої додаткової вартості (такої як історична чи екологічна значущість), а також коригувань на інфляцію та відсотки.
СПРАВА ВУКЕВ ТА ІНШІ ПРОТИ БОЛГАРІЇ
Це рішення стосується трьох заяв проти Болгарії щодо неналежних умов тримання під вартою. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що заявники утримувалися в умовах, які порушували статтю 3 Конвенції, яка забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Порушення випливали з таких проблем, як переповненість, відсутність природного світла та свіжого повітря, а також недостатній доступ до фізичних вправ. Суд вирішив об’єднати заяви та визнав їх прийнятними, посилаючись на свою усталену судову практику з подібних питань, зокрема на справу “Нешков та інші проти Болгарії”. Як наслідок, Суд зобов’язав Болгарію виплатити заявникам певні суми компенсації за моральну шкоду, а також за судові витрати та видатки.
Структура рішення включає процедурний огляд, виклад фактів і юридичне обґрунтування. Суд спочатку розглядає питання об’єднання заяв у зв’язку з їх подібним предметом. Потім він оцінює ймовірне порушення статті 3, посилаючись на попередню судову практику, зокрема “Муршич проти Хорватії” та “Нешков та інші проти Болгарії”, щоб підтвердити свої висновки. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41, яка стосується справедливої сатисфакції, і визначає суми, які мають бути присуджені заявникам. Немає жодних вказівок на зміни порівняно з попередніми версіями, оскільки це рішення по суті заяв.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження позиції ЄСПЛ щодо неналежних умов тримання під вартою як порушення статті 3 Конвенції. У рішенні висвітлюються конкретні проблеми, такі як переповненість, відсутність природного світла та недостатня фізична активність, як фактори, що сприяють нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню. Це рішення слугує нагадуванням Болгарії та іншим державам-членам про їхній обов’язок забезпечувати гуманні умови тримання під вартою та забезпечує чіткий критерій для оцінки дотримання статті 3 у подібних справах.
