Це рішення стосується трьох заяв проти України щодо неналежних умов тримання під вартою та відсутності ефективних засобів правового захисту. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статей 3 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через погані умови тримання під вартою, включаючи переповненість, відсутність доступу до базової гігієни та неналежне забезпечення постільними речами. Суд також зазначив відсутність ефективних внутрішніх засобів правового захисту щодо цих скарг. В одній із заяв Суд встановив додаткові порушення, пов’язані з надмірною тривалістю кримінального провадження та відсутністю ефективного засобу правового захисту, посилаючись на свою усталену судову практику. Суд зобов’язав Україну виплатити заявникам суми від 4 000 до 9 800 євро в якості компенсації матеріальної та моральної шкоди. Рішення підкреслює важливість забезпечення належних умов тримання під вартою та ефективних засобів правового захисту щодо скарг на такі умови.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, в якій викладено походження справи та повідомлення українського уряду. Потім представлено факти, включаючи деталі про заявників та їхні скарги. Правовий аналіз включає об’єднання заяв через їхню подібну тематику, після чого йде детальний розгляд заявлених порушень статей 3 та 13. Суд посилається на свою усталену судову практику щодо неналежних умов тримання під вартою та необхідний стандарт доказування. Він також розглядає інші заявлені порушення в одній із заяв, посилаючись на добре усталену судову практику. Нарешті, він розглядає застосування статті 41 щодо компенсації. Рішення завершується рішенням Суду, яким оголошено заяви прийнятними, встановлено, що мало місце порушення статей 3 та 13, і зобов’язано державу-відповідача виплатити заявникам зазначені суми.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що підтверджують порушення статей 3 та 13 Конвенції через неналежні умови тримання під вартою та відсутність ефективних засобів правового захисту. Посилання Суду на свою усталену судову практику, зокрема Muršić проти Хорватії та Sukachov проти України, підсилює існуючі стандарти для оцінки умов тримання під вартою. Рішення також підкреслює обов’язок держави надавати первинні докази, такі як плани поверхів камер та кількість ув’язнених, щоб спростувати твердження про неналежне поводження. Крім того, рішення про присудження компенсації заявникам підкреслює відчутні наслідки порушення Конвенції. Це рішення є особливо актуальним для України, оскільки воно висвітлює системні проблеми в її установах тримання під вартою та необхідність ефективних засобів правового захисту.
