1. Предметом спору є стягнення з роботодавця заборгованості з заробітної плати, компенсації за затримку виплат, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, індексації та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 117 КЗпП України в редакції, чинній після 19 липня 2022 року, замість редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, а також не врахували висновки Верховного Суду щодо розподілу тягаря доказування у трудових спорах, поклавши на працівника обов’язок довести факт невикористання відпустки. Крім того, суди не врахували, що порушення трудових прав працівника може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, і не дослідили обставини, що свідчать про моральні страждання позивача. Суд також зазначив, що компенсація моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин. **:** Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, щодо застосування статей 116, 117 та 237-1 КЗпП України, а також щодо розподілу тягаря доказування у трудових спорах.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат, і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
