Огляд судової практики Верховного Суду за 01/09/2025

Справа №920/1114/24 від 27/08/2025
1. Предметом спору є стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виплати дивідендів.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, підкресливши, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов’язання, а наявність судового рішення про стягнення боргу не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов’язання. Суд зазначив, що вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги і залежить від її долі. Також було враховано, що питання правомірності нарахування та стягнення дивідендів вже було вирішено в іншій справі, рішення в якій набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають повторному доказуванню. Суд вказав, що стаття 27 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”, на яку посилався скаржник, не регулює спірні правовідносини щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, які регулюються статтею 625 ЦК України.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/1128/23 від 26/08/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Альтер Енерго Девелопмент” про стягнення з АТ “Українська залізниця” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався такими аргументами: витрати на правничу допомогу мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг та витраченим часом; суд не має права з власної ініціативи зменшувати суму витрат на правничу допомогу, якщо інша сторона не подала відповідного клопотання; розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом і клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини, однак суд може зменшити розмір витрат, якщо вони є неспівмірними; сторона, яка заявляє про неспівмірність витрат, повинна це довести; у випадку встановлення фіксованого розміру гонорару, сторона може доводити неспівмірність витрат, посилаючись на складність справи, ціну позову, обсяг матеріалів у справі тощо; враховуючи, що правова позиція позивача була сталою, нормативно-правове регулювання не змінювалося, а адвокат був детально обізнаний з матеріалами справи, підготовка справи до касаційного розгляду не вимагала значного обсягу витраченого часу.

3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Альтер Енерго Девелопмент” та постановив стягнути з АТ “Українська залізниця” 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні решти вимог.

Справа №910/14817/22 від 26/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною односторонньої відмови від договору фінансового лізингу та внесення змін до цього договору.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що одностороння відмова від договору була правомірною, оскільки право на таку відмову було передбачено умовами договору у випадку прострочення лізингових платежів. Суд зазначив, що сторони вільні у визначенні умов договору, включаючи підстави для односторонньої відмови. Також, суд підкреслив, що Скаржник не надав належних доказів наявності форс-мажорних обставин, які б унеможливили виконання зобов’язань за договором, а також не повідомив своєчасно Відповідача про такі обставини, як це передбачено умовами договору. Суд також врахував, що Скаржник продовжував здійснювати господарську діяльність протягом періоду дії воєнного стану, що свідчить про відсутність непереборних перешкод для виконання договірних зобов’язань. Крім того, суд підкреслив, що сертифікат торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини не є беззаперечним доказом їх існування і має оцінюватися у сукупності з іншими доказами. Суд також вказав на те, що Скаржник у листі до Відповідача посилався на істотну зміну обставин, а не на форс-мажор, що є різними правовими інститутами.

3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/1256/24 від 28/08/2025
Предметом спору є стягнення збитків з ПАТ «Банк Восток» на користь корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України.

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу ПАТ «Банк Восток» на додаткову постанову апеляційного суду, яка стосувалася заяви банку про ухвалення додаткового судового рішення. Суд касаційної інстанції встановив певні порушення або неточності в додатковій постанові апеляційного суду, що стали підставою для її скасування. При цьому, для всебічного та об’єктивного вирішення питання, що виникло у зв’язку із заявою ПАТ «Банк Восток», Верховний Суд вирішив передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Це означає, що апеляційний суд повинен повторно розглянути заяву банку та ухвалити нове рішення з урахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду. У касаційній скарзі, ймовірно, були наведені аргументи щодо необґрунтованості або незаконності додаткової постанови апеляційного суду, які Верховний Суд визнав частково обґрунтованими.

Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Банк Восток», скасував додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду та передав справу в частині заяви ПАТ «Банк Восток» про ухвалення додаткового судового рішення на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Справа №911/1974/24 від 28/08/2025
Предметом спору є стягнення 10 426 594,74 грн з ТОВ «Автоспецпром» на користь держави в особі Міністерства охорони здоров’я України.

Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та відмовив у задоволенні касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду, а суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Також суд відхилив касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного суду, не встановивши порушень норм процесуального права при її прийнятті. Відсутність обґрунтованих підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій зумовила залишення їх без змін.

Суд залишив без змін рішення Господарського суду Київської області, постанову Північного апеляційного господарського суду та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду.

Справа №908/2710/24 від 28/08/2025
Предметом спору є стягнення 1 926 696,42 грн.

У рішенні не наведено жодних аргументів суду, лише вказано, що касаційну скаргу ТОВ «РДД» залишено без задоволення, а рішення попередніх інстанцій залишено без змін. Відсутність мотивувальної частини не дає змоги зрозуміти, якими саме аргументами керувався суд при прийнятті рішення.

Суд вирішив касаційну скаргу ТОВ «РДД» залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області та постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі про задоволення позову – без змін.

Справа №908/72/24 від 28/08/2025
Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про припинення порушення прав інтелектуальної власності Товариством з обмеженою відповідальністю.

Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, ймовірно, погодився з їх висновками щодо відсутності порушення прав інтелектуальної власності. Можливо, суди попередніх інстанцій встановили, що дії відповідача не порушують права позивача на об’єкт інтелектуальної власності, або що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження факту порушення. Також, можливо, суди дослідили питання щодо правомірності використання об’єкта інтелектуальної власності відповідачем на підставі ліцензії або іншої законної підстави. Суд касаційної інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень, не знайшов підстав для їх скасування. Відсутність представника відповідача в судовому засіданні може свідчити про його згоду з рішеннями судів попередніх інстанцій або про відсутність бажання оскаржувати їх.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/16800/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «Ріо Фін» у зв’язку з розглядом касаційної скарги ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву ТОВ «Ріо Фін» про стягнення судових витрат, керувався положеннями ГПК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи критерії обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності розміру таких витрат. Суд взяв до уваги договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг та інші докази, подані ТОВ «Ріо Фін». Водночас, суд відхилив вимогу про відшкодування витрат на підготовку заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на правову позицію об’єднаної палати Касаційного господарського суду. Також, суд не визнав обґрунтованими витрати на консультацію щодо перспектив захисту після прийняття постанови суду, оскільки вони не були безпосередньо пов’язані з розглядом справи в касаційній інстанції. Суд наголосив, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати, які були фактично понесені та є необхідними для розгляду справи.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Ріо Фін» та постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ріо Фін» 28 500,00 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.

Справа №922/885/24 від 27/08/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні землями оборони шляхом визнання недійсним договору оренди, скасування державної реєстрації земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію прокурора, який діяв в інтересах держави, оскільки спірні земельні ділянки розташовані в межах прикордонної смуги та відносяться до земель оборони, що згідно з законодавством України, виключає можливість їх передачі у комунальну чи приватну власність. Суд зазначив, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, оскільки Харківська ОДА, уповноважена розпоряджатися землями оборони, проявила бездіяльність у захисті цих інтересів. Також, суд відхилив аргументи скаржника щодо неналежності доказів, представлених прокурором, підкресливши, що скаржник не навів конкретних правових підстав для визнання цих доказів недопустимими. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку, якщо не було виявлено порушень порядку надання та отримання доказів.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/14479/23 (910/5873/24) від 20/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з компанії «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджарет ве Санаї А.Ш.» пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару за договором поставки.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, зменшуючи розмір пені на 50%, не надав належного обґрунтування висновку про надмірність суми пені та не проаналізував фактичні обставини і докази, які б підтверджували необхідність застосування судом дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені. Крім того, апеляційний суд не врахував, що розгляд спору відбувається в межах справи про банкрутство, де важливим є захист інтересів усіх кредиторів, а не лише відповідача. Верховний Суд наголосив, що процедура банкрутства має на меті максимальне задоволення вимог кредиторів, і зменшення суми пені може негативно вплинути на фінансове становище боржника та його здатність розрахуватися з кредиторами. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не надав правової оцінки доводам позивача про те, що дії відповідача, зокрема несвоєчасна оплата, стали однією з причин неплатоспроможності позивача. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не повно з’ясував обставини справи та порушив норми процесуального права.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру пені та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №927/903/21 від 28/08/2025
Предметом спору є стягнення 289 265 390,83 грн за позовом Оператора газотранспортної системи України до Оператора газорозподільної системи “Чернігівгаз” та зустрічний позов про визнання дій протиправними.

У рішенні суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову Оператора газотранспортної системи України, а також відмовили в задоволенні зустрічного позову Оператора газорозподільної системи “Чернігівгаз”. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, надали належну оцінку доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, суди врахували положення законодавства у сфері енергетики та особливості взаємовідносин між операторами газотранспортної та газорозподільної систем. Суд касаційної інстанції також врахував встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо обсягів фактично протранспортованого газу та розрахунків між сторонами.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу Оператора газотранспортної системи України без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №916/3116/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є клопотання ТОВ “Баско” про стягнення з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги.

2. Верховний Суд, розглядаючи клопотання ТОВ “Баско” про стягнення витрат на правничу допомогу, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, а також положеннями Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу таких витрат. Суд врахував критерії обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, а також поведінку сторін під час розгляду справи. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Також суд взяв до уваги заперечення Департаменту щодо завищеної суми витрат, але відзначив відсутність конкретної суми, яку Департамент вважає розумною. В результаті, суд частково задовольнив клопотання ТОВ “Баско”, зменшивши суму відшкодування, враховуючи необґрунтованість клопотання про закриття провадження та усталеність позиції сторін у справі.

3. Суд постановив частково задовольнити клопотання ТОВ “Баско” та стягнути з Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 21 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №910/5715/24 від 20/08/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що позивач (ОСОБА_1), який звернувся до суду, на момент подання позову вже не був власником спірної квартири, оскільки продав її третій особі, а отже, не має порушеного права, яке потребує захисту. Суд зазначив, що звернення до суду було фактично спрямоване на усунення правової невизначеності та формальне підтвердження незаконності рішення реєстратора для використання в іншому судовому провадженні, а не на реальне відновлення порушеного права позивача. Також суд врахував, що у іншій справі, де ПАТ “МТБ Банк” намагався витребувати квартиру у нового власника, Верховний Суд вже надав оцінку законності рішення реєстратора і відмовив у задоволенні позову банку. Суд касаційної інстанції вказав, що хоча суди попередніх інстанцій і припустилися помилки, передчасно перейшовши до розгляду спору по суті, це не вплинуло на правильність висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/9587/21 від 27/08/2025
Предметом спору у справі є витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності та скасування арешту, накладеного на це майно.

Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів правомірність набуття права власності на спірне майно, яке було визнано самочинним будівництвом у попередньому судовому рішенні, що має преюдиційне значення для даної справи; крім того, суд касаційної інстанції не встановив порушень норм процесуального права судом апеляційної інстанції, зокрема, не знайшов підтвердження факту прийняття рішення про права та обов’язки особи, не залученої до участі у справі. Верховний Суд також зазначив, що обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин у справах, на які посилався скаржник, тому висновки Верховного Суду в тих справах не можуть бути застосовані до даного випадку. Суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №303/55/23 від 21/08/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було залишено в силі виправдувальний вирок щодо особи, обвинуваченої у незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України).

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції. При цьому, в резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, однак зазначено про необхідність нового апеляційного розгляду. Можна припустити, що суд виявив певні порушення кримінального процесуального закону, допущені апеляційним судом при перевірці законності та обґрунтованості виправдувального вироку, або ж не погодився з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції. Оскільки повний текст постанови буде оголошено пізніше, остаточні висновки про мотиви прийнятого рішення можна буде зробити після його аналізу. Важливо, що суд касаційної інстанції не вказав на необхідність зміни кваліфікації дій обвинуваченого або на наявність підстав для засудження, а лише наголосив на необхідності повторного розгляду справи апеляційним судом.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №303/55/23 від 21/08/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку ОСОБА_7 за обвинуваченням у незаконному придбанні та зберіганні бойових припасів і вибухових пристроїв (ч. 1 ст. 263 КК України).

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до перегляду вироку, не забезпечивши повноцінного дослідження доказів і не розглянувши клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, що є порушенням статей 2, 22, 404 КПК України. Апеляційний суд зобов’язаний ретельно перевірити аргументи апеляційної скарги, використовуючи всі процесуальні можливості, включаючи проведення судового слідства в необхідному обсязі. Невиконання цього обов’язку призвело до невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України, які визначають вимоги до законності та обґрунтованості судового рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд фактично є останньою інстанцією для перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, і це покладає на нього обов’язок щодо ретельної оцінки доказів, особливо коли йдеться про скасування виправдувального вироку.

3. Верховний Суд скасував ухвалу Львівського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №215/3325/17 від 21/08/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 1 ст. 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження).

2. Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, оскільки апеляційний суд належним чином перевірив доводи засудженого щодо можливих порушень під час досудового розслідування, зокрема, щодо автентичності підпису прокурора на процесуальних документах, і встановив, що ці доводи не знайшли підтвердження. Апеляційний суд врахував результати розслідування Державного бюро розслідувань, яке не виявило фактів підробки підпису прокурора. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано відхилив клопотання сторони захисту про витребування додаткових документів та призначення експертизи, оскільки ці клопотання не були належним чином мотивовані. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд надав належну оцінку доводам засудженого щодо відмови суду першої інстанції в допиті понятих, які були присутні під час слідчих експериментів, і дійшов висновку про відсутність підстав сумніватися в достовірності відомостей, зафіксованих у протоколах цих слідчих дій.

3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №953/6587/22 від 21/08/2025
1. Предметом спору є правильність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 4 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений у великих розмірах) на ч. 1 ст. 355 КК України (примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань).

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду апеляційної скарги прокурора, не перевірив належним чином доводи сторони обвинувачення та не надав їм належної оцінки. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що для кваліфікації дій за ст. 355 КК України необхідна наявність взаємопов’язаних дій: вимоги виконати цивільно-правове зобов’язання та погрози пошкодити чи знищити майно. Суд також не врахував, що ст. 355 КК України не передбачає такого способу вчинення злочину, як вилучення чужого майна для спонукання потерпілого до виконання цивільно-правового зобов’язання. Натомість, судами було встановлено, що обвинувачений вилучив мобільний телефон у потерпілого, вартість якого значно перевищувала суму боргу, що може свідчити про інший злочин, ніж примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань. Апеляційний суд не проаналізував, чи були дії обвинуваченого спрямовані саме на примушування до виконання зобов’язання, чи на заволодіння майном.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №953/5468/23 від 27/08/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України.

2. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника засудженого. У рішенні не наведено детальних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції, оскільки оголошено лише резолютивну частину. Повний текст постанови з обґрунтуванням позиції суду буде проголошено пізніше. Проте, можна припустити, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини особи у вчиненні дій, спрямованих на виправдовування або заперечення збройної агресії РФ проти України, враховуючи суспільну небезпеку таких дій та їх вплив на національну безпеку. Суд також міг врахувати практику Європейського суду з прав людини щодо меж свободи вираження поглядів у контексті захисту демократичного суспільства та територіальної цілісності держави.

3. Верховний Суд постановив залишити вирок Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №686/8195/23 від 27/08/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення ряду кримінальних правопорушень, включаючи крадіжку, викрадення документів, розбій, умисне вбивство та умисне пошкодження майна.

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, частково її задовольнив, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції та апеляційний суд припустилися помилки, врахувавши як доказ винуватості особи висновок судово-біологічної експертизи, який, на думку Верховного Суду, не відповідав вимогам належності та допустимості доказів у кримінальному провадженні. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності ретельного дослідження доказів та їх оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття законного та обґрунтованого рішення. Врахування неналежного доказу, на думку суду, могло вплинути на об’єктивність судового розгляду. Проте, інші докази були визнані достатніми для підтвердження винуватості особи, тому вирок та ухвала в решті були залишені без змін.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, виключивши з мотивувальної частини судових рішень посилання на висновок судово-біологічної експертизи як доказ винуватості, але в решті залишив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №183/3464/24 від 27/08/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін, підтримавши таким чином рішення суду апеляційної інстанції. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, проте, залишення вироку без змін свідчить про те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, правильності кваліфікації його дій та обґрунтованості призначеного покарання. Також, ймовірно, суд не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Оскільки повний текст постанови буде складено пізніше, більш детальний аналіз мотивів суду наразі неможливий.

Суд ухвалив: Вирок Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Справа №922/2728/21 від 27/08/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

2. Суд задовольнив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник надав належні докази понесення таких витрат, а саме договір про надання правової допомоги, додаток до договору з фіксованим розміром гонорару та акт виконаних робіт. Суд врахував обсяг наданих послуг, а саме складання відзиву на касаційну скаргу, а також відхилив клопотання відповідача про зменшення витрат, оскільки відповідач не довів неспівмірність витрат зі складністю справи та обсягом матеріалів. Суд також зазначив, що гонорар не є очевидно завищеним і не викликає обґрунтованих сумнівів щодо своєї реальності. Суд підкреслив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх вартість вже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Також, суд прийняв до уваги, що касаційну скаргу було задоволено частково, але не з підстав, викладених у ній.

3. Суд вирішив стягнути з Приватного підприємства “Золота Нива 1” на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Справа №921/372/22 від 13/08/2025
1. Предметом спору є клопотання ліквідатора про покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника товариства-банкрута за зобов’язаннями товариства на підставі порушення ним обов’язку звернутися до суду із заявою про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні клопотання ліквідатора, оскільки загроза неплатоспроможності товариства виникла ще до призначення колишнього керівника на посаду, а чинний на той момент Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не передбачав обов’язку керівника звертатися до суду із заявою про банкрутство у випадку загрози неплатоспроможності та солідарної відповідальності за невиконання цього обов’язку. Суд зазначив, що положення Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) про солідарну відповідальність керівника не мають зворотної дії в часі та не можуть застосовуватися до подій, які відбулися до набрання чинності цим Кодексом. Суд підкреслив, що для покладення солідарної відповідальності важливо встановити момент виникнення у керівника обов’язку звернутися до суду із заявою про банкрутство, який залежить від наявності об’єктивних фактів, що підтверджують загрозу неплатоспроможності. Суд також вказав, що стягнення коштів з керівника на підставі частини шостої статті 34 КУзПБ має здійснюватися на користь боржника з подальшим зарахуванням цих коштів до ліквідаційної маси.

3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні клопотання ліквідатора щодо покладення солідарної відповідальності на колишнього керівника товариства-банкрута.

Справа №925/696/24 від 26/08/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Відео маркет” про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

2. Суд відмовив у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, понесених в апеляційній інстанції, оскільки, на його думку, розподіл цих витрат має здійснюватися саме апеляційним судом, який ухвалив нове рішення у справі. Щодо касаційної інстанції, суд визнав завищеною вартість правничих послуг, заявлену до відшкодування, враховуючи незначну складність справи та обсяг підготовлених документів. Суд також взяв до уваги заперечення прокуратури щодо неспівмірності витрат та, керуючись принципами розумності та співмірності, частково задовольнив заяву, зменшивши суму відшкодування. Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, необхідно виходити з критеріїв реальності понесених витрат, їх необхідності та розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи. Суд також підкреслив, що не може з власної ініціативи зменшувати суму судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, а лише на підставі клопотання іншої сторони.

3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Відео маркет”, стягнувши з Черкаської обласної прокуратури 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, та відмовив у задоволенні решти вимог заяви.

Справа №910/12321/24 від 27/08/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності, припинення права власності, знесення об’єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що будівля, зареєстрована за відповідачем, є самочинним будівництвом, оскільки земельна ділянка не була відведена для цієї мети, а дозвільні документи на будівництво не видавалися. Суд підкреслив, що згідно зі статтею 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, і якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на самочинне майно, воно підлягає знесенню. Суд зазначив, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму, і власник земельної ділянки має право вимагати усунення порушень його прав, зокрема шляхом знесення самочинного майна. Доводи скаржника про необхідність застосування статті 388 ЦК України щодо витребування майна з чужого незаконного володіння були відхилені, оскільки ця норма не застосовується до правовідносин, пов’язаних із самочинним будівництвом. Крім того, суд відхилив аргументи про порушення процесуальних норм, оскільки встановлені обставини справи свідчать про відсутність дозвільних документів на будівництво та введення об’єкта в експлуатацію.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши рішення про знесення самочинного будівництва.

Справа №906/1154/20 (906/1547/23) від 20/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів між СТОВ “Бондарівське” та ТОВ “Солар Південь” у межах справи про банкрутство СТОВ “Бондарівське”.

2. Суд, залишаючи в силі рішення попередніх інстанцій, виходив з того, що ліквідатор СТОВ “Бондарівське” обґрунтовано довів фраудаторність оспорюваних договорів. Суди встановили, що письмові договори купівлі-продажу та надання послуг між СТОВ “Бондарівське” та ТОВ “Солар Південь” відсутні, хоча оплати проводились з посиланням на них. Наявні лише видаткові накладні та акти надання послуг, що свідчить про укладення договорів шляхом вчинення конклюдентних дій. Також було встановлено, що ТОВ “Солар Південь” не зареєструвало податкові накладні на поставку жита, а надані ТТН містять недостовірну інформацію про транспортні засоби, що підтверджується відповіддю Головного сервісного центру МВС. Суд також врахував, що обидві компанії були пов’язані між собою через спільних засновників, що давало їм можливість формувати будь-які первинні документи без фактичного руху активів. Враховуючи ці обставини, суди дійшли висновку, що оспорювані договори були укладені з метою виведення активів СТОВ “Бондарівське” та ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Солар Південь” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/23387/16 (910/13637/22) від 14/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, а саме нежитлових приміщень, що перебували у комунальній власності та були передані банкруту на праві господарського відання.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, ґрунтуючись на тому, що для продажу майна комунального підприємства, яке перебуває у нього на праві господарського відання, необхідна згода власника – територіальної громади в особі Київської міської ради, якої в даному випадку не було. Суд також зазначив, що ліквідатор та організатор аукціону порушили вимоги Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” щодо належного інформування про проведення аукціону, зокрема, відсутність оголошення про продаж майна безпосередньо на об’єкті нерухомості, а також не надали повної інформації про обтяження майна. Крім того, суд звернув увагу на те, що майно було реалізовано за значно заниженою ціною, що також свідчить про порушення прав кредиторів банкрута. Суд підкреслив, що ліквідатор зобов’язаний діяти добросовісно та розсудливо, забезпечуючи продаж майна за найвищою можливою ціною.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/6004/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді касаційної інстанції.
2. Суд задовольнив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач надав докази, що підтверджують понесені витрати, а відповідач не оскаржив їх розмір та не подав клопотання про їх зменшення. Суд підкреслив, що зменшення суми судових витрат можливе лише за клопотанням іншої сторони, яка повинна довести неспівмірність витрат. Також суд врахував критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, а також результат перегляду справи в касаційному порядку. Суд зазначив, що відсутність заперечень відповідача та клопотання про зменшення витрат позбавляє суд права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат з власної ініціативи, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності. Суд також посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо компенсації судових витрат, яка передбачає доведення фактичності, неминучості та обґрунтованості розміру таких витрат.
3. Суд ухвалив стягнути з відповідача на користь позивача 137 500,00 грн на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Справа №910/15584/16 від 20/08/2025
1. Спір у цій справі стосується покладення субсидіарної відповідальності на колишніх керівників та засновників ТОВ “Борком” у зв’язку з доведенням компанії до банкрутства.

2. Суд відмовив у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності, оскільки ліквідатор не надав достатніх доказів, які б підтверджували наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями або бездіяльністю відповідачів та доведенням ТОВ “Борком” до банкрутства. Суд зазначив, що ліквідатор не довів, що саме дії відповідачів призвели до неможливості погашення вимог кредиторів. Також, суд врахував, що на момент укладення спірних договорів, повноваження органів управління та власників майна ТОВ “Кочубей” (власника 95% частки в статутному капіталі ТОВ “Борком”) були припинені та перейшли до ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ “Кочубей”, що виключає можливість засновників ТОВ “Кочубей” впливати на рішення керівних органів ТОВ “Борком”. Суд підкреслив, що неплатоспроможність боржника сама по собі не означає, що боржник доведений до банкрутства, та не доводить автоматично вину засновників, керівників боржника. Суд також зазначив, що ліквідатор не надав доказів умислу відповідачів у доведенні товариства до банкрутства.

3. Суд вирішив залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №902/941/24 від 27/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди та додаткової угоди до нього, а також повернення орендованого майна, оскільки прокуратура вважає, що майно державного навчального закладу використовується не за призначенням, що суперечить законодавству про освіту.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що чинне законодавство про освіту дозволяє надавати в оренду майно закладів освіти лише для використання, пов’язаного з навчально-виховним процесом. У даному випадку, ПП “УКР ТЕРРА ПЛЮС” використовувало будівлі та споруди для власної господарської діяльності, яка не має відношення до освітнього процесу коледжу. Суд також врахував, що на момент укладення договору оренди вже існували законодавчі обмеження щодо використання майна освітніх закладів. Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не були підтверджені. Суд також відхилив аргументи про порушення прав орендаря, оскільки останній був обізнаний про статус майна ще до укладення договору. Щодо позовної давності, суд погодився, що строк не було пропущено, враховуючи карантинні обмеження та воєнний стан.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №761/9697/24 від 27/08/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження прокурором ухвали Київського апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту).

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд справи в апеляційній інстанції. Судді касаційного суду, ймовірно, виявили порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом під час розгляду справи, що могли вплинути на законність та обґрунтованість ухвали. Можливо, апеляційний суд не повною мірою дослідив докази, надані сторонами, або неправильно застосував норми матеріального права. Також, можливо, були порушені права учасників процесу, що стало підставою для скасування ухвали. Для більш точного розуміння причин скасування необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде проголошено пізніше.

Рішення суду: Ухвалу Київського апеляційного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №755/16594/21 від 21/08/2025
1. Предметом спору є законність вироку та ухвали щодо засудження особи за крадіжку, враховуючи факт смерті засудженого під час апеляційного провадження.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки апеляційний суд не закрив кримінальне провадження після отримання інформації про смерть обвинуваченого, що є прямим порушенням ст. 417 КПК України. Суд зазначив, що апеляційний суд був зобов’язаний скасувати обвинувальний вирок і закрити провадження, оскільки не було доказів, що родичі вимагали продовження провадження для реабілітації померлого. Також, ВС наголосив, що з моменту смерті обвинуваченого повноваження його захисника припиняються, і підтримання скарги захисником не створює умов для здійснення кримінального провадження. Таким чином, апеляційний суд допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до скасування оскаржених рішень.

3. Верховний Суд скасував вирок та ухвалу щодо засудженого та закрив кримінальне провадження у зв’язку з його смертю.

Справа №755/16594/21 від 21/08/2025
1. Предметом спору було оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за крадіжку, передбачену ч. 2 ст. 185 КК України.

2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив кримінальне провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України. Суд керувався тим, що обвинувачений помер, що є безумовною підставою для закриття кримінального провадження. Наявність касаційної скарги прокурора не змінює цієї обставини, оскільки смерть особи унеможливлює подальше провадження у справі. Суд констатував, що кримінальне провадження підлягає закриттю незалежно від стадії судового розгляду, якщо встановлено факт смерті обвинуваченого.

3. Верховний Суд скасував вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій і закрив кримінальне провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого.

Справа №916/3116/24 від 20/08/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди комунального майна, виселення орендаря та стягнення заборгованості з орендної плати та пені.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, оскільки договір оренди припинив свою дію у зв’язку із закінченням строку, на який його було укладено, а орендар вчинив всі залежні від нього дії для повернення майна. Суд зазначив, що Закон України “Про оренду державного та комунального майна” не передбачає автоматичного продовження договору оренди за принципом “мовчазної згоди”, а вимагає від орендаря активних дій, зокрема подання заяви про продовження договору та надання звіту про оцінку майна. Оскільки орендар не надав звіт про оцінку майна, а орендодавець не прийняв рішення про продовження договору у встановлений строк, договір вважається припиненим. Також, суд касаційної інстанції погодився з рішенням про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вважає їх обґрунтованими та пропорційними до складності справи.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №908/1144/23 від 20/08/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з орендної плати за землю з товариства, яке набуло право власності на нерухоме майно, розташоване на цій землі.

2. Суд касаційної інстанції зазначив, що при переході права власності на нерухомість, розташовану на орендованій земельній ділянці, відбувається автоматична заміна орендаря в договорі оренди землі, і новий власник нерухомості набуває права оренди на тих самих умовах. Суд вказав, що всі власники нерухомого майна на ділянці стають землекористувачами та зобов’язані сплачувати орендну плату пропорційно до площі, яку вони використовують. Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність інших власників нерухомості на спірній ділянці та безпідставно застосували норми про безпідставне збагачення, оскільки між сторонами існують договірні відносини. Крім того, суд зазначив, що відповідач мав право спростувати надані позивачем докази, подавши власний контррозрахунок, а суди повинні були оцінити всі докази в сукупності. Оскільки суди попередніх інстанцій не повною мірою дотрималися норм процесуального права, справа підлягає направленню на новий розгляд.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №922/1903/18 від 20/08/2025
1. Предмет спору – оскарження постанови про визнання ТОВ “Рекуперація свинцю” банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у зв’язку з закінченням строку санації та відсутністю позитивних результатів.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, оскільки процедури банкрутства мають строковий характер, і чергове продовження процедури санації є порушенням законодавства. Суд зазначив, що план санації має містити заходи щодо відновлення платоспроможності, а процедура санації припиняється достроково в разі невиконання умов плану. У даній справі процедура санації тривала вже тривалий час, але платоспроможність боржника не покращилася, а кредиторські вимоги залишилися непогашеними. Також, зборами кредиторів не було прийнято рішення щодо подальшої процедури банкрутства, що дало суду право самостійно прийняти рішення про ліквідацію. Суд врахував, що активи боржника значно менші за його зобов’язаннями, що свідчить про неможливість відновлення платоспроможності.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання ТОВ “Рекуперація свинцю” банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури – без змін.

Справа №910/14479/23 (910/5871/24) від 27/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Транс Вантаж Сервіс» на користь ТОВ «Гран Комплект» заборгованості за договором поставки, а також нарахованих штрафних санкцій.

2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки апеляційний суд не врахував, що справа розглядається в межах провадження про банкрутство ТОВ “Гран Комплект”, а метою банкрутства є максимальне задоволення вимог кредиторів. Суд зазначив, що апеляційний суд, зменшуючи розмір штрафних санкцій, по суті, врахував лише приватний інтерес однієї юридичної особи (ТОВ «Транс Вантаж Сервіс»), але не врахував інтереси кредиторів у справі про банкрутство ТОВ “Гран Комплект”. Також, суд касаційної інстанції послався на власну постанову від 05 серпня 2025 року у справі № 910/14479/23 (910/5872/24), в якій зазначено, що під час вирішення питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен враховувати як обставини, передбачені законом, так і ті, що мають індивідуальний характер для конкретних правовідносин. Суд також наголосив на необхідності дотримання балансу між захистом публічного та приватного інтересів у процедурі банкрутства. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не здійснив належної оцінки всім обставинам справи та інтересам кредиторів, що є порушенням норм процесуального права.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зменшення розміру штрафних санкцій та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Справа №910/15007/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором між ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” та ТОВ “Прогресивні нафтогазові технології”, де кожна зі сторін висунула зустрічні вимоги.

2. Верховний Суд залишив без змін рішення попередніх інстанцій, підтримавши їхні висновки. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, ретельно дослідили обставини справи, надані докази та застосували відповідні норми матеріального і процесуального права. Рішення судів попередніх інстанцій ґрунтувалися на повному та всебічному розгляді обставин справи, оцінці доказів кожної зі сторін та правильному застосуванні норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини. Відсутність задоволення касаційної скарги свідчить про те, що Верховний Суд не виявив істотних порушень норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних рішень.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №918/1354/23(918/1108/24) від 27/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними правочинів та витребування майна в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи.

2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки позивач не з’явився у судове засідання, не повідомив про причини неявки та не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, що є підставою для залишення позову без розгляду згідно з Господарським процесуальним кодексом України. Суд зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, оскільки залишення позову без розгляду не залежить від того, чи була явка позивача обов’язковою, а також відхилив аргументи апеляційного суду про необхідність оцінки того, як неявка позивача перешкоджала розгляду справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Суд також врахував прецедентну практику Європейського суду з прав людини щодо обов’язку позивача цікавитися провадженням у його справі та добросовісно користуватися процесуальними правами.

3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду.

Справа №911/22/24 (910/13920/21 (910/6606/24)) від 13/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог у справі про банкрутство, оскільки позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги, на підставі якого було здійснено зарахування, є недійсним.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, керуючись тим, що висновок експерта підтверджує підписання договору про відступлення права вимоги уповноваженою особою, а дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування дозволяє використовувати цей висновок як доказ. Суд врахував принцип вірогідності доказів, згідно з яким докази відповідача є більш переконливими, ніж заява свідка позивача, яка заперечує факт підписання договору. Також, суд зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, і відсутність представника позивача не є безумовною підставою для відкладення, особливо якщо не надано доказів неможливості участі представника та не заявлено про намір надати нові докази.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №916/3133/24 від 27/08/2025
1. Спір стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу частки будівлі автосервісу, укладеного між ТОВ «Автоград Херсон» та фізичною особою ОСОБА_1, через ознаки фраудаторності.

2. Суд апеляційної інстанції визнав договір фраудаторним, оскільки він був укладений між пов’язаними особами (чоловіком та дружиною) в період існування невиконаного грошового зобов’язання ТОВ «Автоград Херсон» перед ТОВ «Авто-Плаза», і докази відсутності іншого майна у боржника були визнані більш вірогідними. Верховний Суд, однак, скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що для вирішення питання юрисдикції суди повинні були з’ясувати, чи виступала фізична особа ОСОБА_1 у спірних правовідносинах як суб’єкт господарювання, оскільки вона придбала майно як фізична особа, а не як підприємець. Суд касаційної інстанції вказав, що відсутність статусу підприємця у ОСОБА_1 виключає можливість розгляду спору в господарському суді, оскільки спір виник з правовідносин, які не є господарськими. Верховний Суд підкреслив, що розгляд справи господарськими судами відбувся з порушенням правил юрисдикції, що є безумовною підставою для скасування рішень.

3. Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, закривши провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Справа №378/885/20 від 25/08/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо особи, засудженої за ст. 118 КК України (перевищення меж необхідної оборони).

2. У резолютивній частині постанови не наводяться аргументи суду. З тексту вбачається лише те, що Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду та відмовив у задоволенні касаційної скарги представника потерпілих. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви суду, буде проголошено пізніше.

3. Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року щодо ОСОБА_9 залишено без змін, а касаційну скаргу представника потерпілих – без задоволення.

Справа №320/16900/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Ексон Оіл» штрафу у розмірі 23704,72 грн на користь Державного бюджету України.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву Держпродспоживслужби через несплату судового збору у встановлений строк. Суд зазначив, що суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про продовження строку для сплати судового збору, незважаючи на обґрунтування відсутності коштів, що є порушенням процесуальних прав позивача. Апеляційний суд, у свою чергу, проігнорував ці порушення, підтримавши рішення суду першої інстанції. Верховний Суд наголосив, що хоча продовження процесуального строку є правом суду, а не обов’язком, відмова у продовженні має бути належним чином мотивована. Також, суд першої інстанції порушив строки повернення позовної заяви, що створило стан правової невизначеності для позивача.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №580/890/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норми матеріального права, а саме статті 116, 117 Кодексу законів про працю України, не врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, навіть якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі судового рішення. Суд зазначив, що необхідно враховувати зміни в законодавстві, внесені Законом України № 2352-IX, який обмежив період виплати середнього заробітку шістьма місяцями, та розділити період затримки розрахунку на дві частини: до та після набрання чинності цим законом. Суд також вказав на обов’язок суду першої інстанції встановити всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та надати їм належну юридичну оцінку.

3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №2-5378/2010 від 26/08/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором між банком та позичальником, а також поручителем.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що банк, вчинивши виконавчий напис про стягнення заборгованості за кредитом, фактично змінив строк виконання основного зобов’язання, що, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, позбавляє кредитора права нараховувати проценти та пеню після цієї зміни. Суд також врахував, що позивач не заявляв вимог про стягнення коштів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Крім того, суд зазначив, що стягнення заборгованості за відсотками за період до вчинення виконавчого напису також не підлягає задоволенню, оскільки цей період вже був включений до суми, стягнутої за виконавчим написом. Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за відсотками та пенею, оскільки банк змінив строк виконання зобов’язання та не заявляв вимог відповідно до статті 625 ЦК України.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення заборгованості за відсотками та пенею і відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Справа №366/2666/23 від 20/08/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження землями лісового фонду шляхом визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію та повернення земельної ділянки державі.

2. Суд відмовив у задоволенні позову прокурора, оскільки вважає, що у даному випадку ефективним способом захисту порушеного права держави є віндикаційний позов, а не негаторний, як стверджував прокурор. Суд зазначив, що земельна ділянка вже зареєстрована у власності відповідача, тому держава втратила фактичне володіння нею. Суд апеляційної інстанції дослідив матеріали справи та встановив, що спірна земельна ділянка не накладається на землі лісового фонду, що спростовує аргументи прокурора про часткове накладення. Суд також підкреслив, що неправильно обраний спосіб захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Суд врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування віндикаційного та негаторного позовів, а саме критерій наявності чи відсутності володіння майном на момент звернення до суду.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №803/19/25 від 21/08/2025
1. Предметом спору є скасування рішення третейського суду про стягнення заборгованості.
2. Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасувавши ухвалу апеляційного суду та відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення третейського суду. Суд касаційної інстанції, очевидно, дійшов висновку, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального та/або процесуального права при розгляді справи про скасування рішення третейського суду. Можливо, апеляційний суд не врахував доводи ОСОБА_2 щодо правомірності рішення третейського суду або наявності підстав для його скасування, передбачених законом. Рішення третейського суду визнано таким, що відповідає вимогам закону. Також, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, залишивши рішення третейського суду в силі.

Справа №279/3076/23 від 13/08/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, а також стягнення заборгованості з орендної плати.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що суди не повною мірою сприяли всебічному розгляду справи, не вичерпали всіх процесуальних заходів для перевірки та встановлення обставин, які необхідні для правильного вирішення справи, зокрема, не дослідили всі зібрані докази, залишили поза увагою важливі повідомлення орендаря про зміну власника, не вирішили клопотання про призначення експертизи для встановлення розміру збитків, а також не застосували заходів процесуального примусу до приватного нотаріуса, який не виконав ухвалу суду про витребування копії договору оренди. Суд також зазначив, що суди не врахували обов’язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату та не встановили обставини щодо розірвання договору суборенди. В результаті, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та необґрунтованими, оскільки не відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №461/4947/22 від 22/08/2025
1. Предметом спору є визнання незаконною державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення за банком, визнання недійсним договору купівлі-продажу цих приміщень та витребування майна у нового власника.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що банк належним чином повідомив позивачку про звернення стягнення на предмет іпотеки, надіславши вимоги про усунення порушень за адресою, вказаною в договорі. Факт неотримання позивачкою цих вимог був розцінений як її недбалість або ухилення від отримання. Суд також зазначив, що банк надав державному реєстратору всі необхідні документи, включаючи звіт про оцінку майна, чинний на момент переходу права власності. Доводи позивачки про те, що ціна іпотеки не була з нею погоджена, були відхилені, оскільки вона не оспорила звіт про оцінку майна та не довела, що його вартість є вищою. Суд також врахував, що відсутність у банку інформації про контактний номер телефону позивачки не впливає на правомірність дій банку щодо належного надсилання вимоги.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №480/3476/22 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суди попередніх інстанцій, ймовірно, визнали накази Адміністрації Державної прикордонної служби України протиправними, виходячи з того, що вони були видані з порушенням норм чинного законодавства, можливо, без урахування прав та інтересів позивачів – Первинної профспілкової організації та Громадської організації «СУМСЬКЕ КАДЕТСТВО». Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, підтвердивши законність та обґрунтованість їх рішень. При цьому, суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій, оскільки Адміністрація Державної прикордонної служби України не надала достатніх аргументів на користь правомірності оскаржуваних наказів. Участь представника відповідача у судовому засіданні не вплинула на рішення суду, оскільки надані ним пояснення не переконали суд у законності дій Адміністрації Державної прикордонної служби України.

3. Рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України залишено без змін.

Справа №572/2133/19 від 28/08/2025
1. Предметом спору є перегляд постанови суду у справі про адміністративне правопорушення на підставі рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яке встановило порушення Україною міжнародних зобов’язань.

2. Суддя Великої Палати Верховного Суду розглядає заяву про перегляд судових рішень у справі про адміністративне правопорушення, враховуючи рішення ЄСПЛ у справі «Ситник проти України», де було констатовано порушення Україною статей 6, 8 та 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявник посилається на те, що рішення ЄСПЛ є підставою для перегляду справи відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. Суддя зазначає, що заява захисника відповідає вимогам КУпАП і подана з дотриманням встановленого порядку. Враховуючи це, суддя вважає за необхідне витребувати з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення ЄСПЛ для подальшого розгляду справи.

3. Суд вирішив витребувати з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ситник проти України».

Справа №374/155/21 від 26/08/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства померлої особи для оформлення спадщини.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив позов, встановивши факт батьківства померлого ОСОБА_5 стосовно ОСОБА_2, оскільки відповідач ОСОБА_3 ухилився від проведення судово-генетичної експертизи, призначеної для встановлення кровного споріднення, що було розцінено як свідоме ухилення від доказування. Суди врахували, що сторони були належним чином повідомлені про необхідність з’явитися для проведення експертизи, але ОСОБА_3 не з’явився. Суди також взяли до уваги покази свідків та інші докази, які підтверджували спільне проживання та ведення господарства позивачкою та померлим. Верховний Суд підкреслив, що хоча спірні правовідносини регулюються нормами КпШС України, враховуючи дату народження дитини, суди правильно застосували статтю 109 ЦПК України щодо наслідків ухилення від участі в експертизі. Верховний Суд також зазначив, що ДНК-тест є найбільш точним методом встановлення батьківства, і ухилення від його проведення може бути розцінено як визнання факту, для з’ясування якого експертиза була призначена.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №461/4367/23 від 20/08/2025
1. Предметом спору є витребування Львівською міською радою квартири з чужого незаконного володіння у фізичної особи.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що квартира вибула з володіння міської ради поза її волею, але відсутні докази недобросовісності набувача, а перекладення наслідків протиправних дій інших осіб на добросовісного набувача буде непропорційним втручанням у його права. Верховний Суд не погодився з цими висновками, вказавши, що добросовісність набувача не є безумовною перешкодою для витребування майна, оскільки стаття 388 ЦК України передбачає випадки, коли майно може бути витребувано і від добросовісного набувача, якщо воно вибуло з володіння власника поза його волею. **** Суд також врахував, що після ухвалення рішень судами попередніх інстанцій набув чинності Закон, який посилює захист прав добросовісних набувачів, але має ретроспективну дію в частині компенсації вартості майна. Суд зазначив, що необхідно встановити розмір компенсації вартості витребуваного майна, а також дослідити обставини щодо проживання та реєстрації інших осіб у квартирі на момент її відчуження.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення розміру компенсації добросовісному набувачеві та дослідження інших важливих обставин.

Справа №199/3191/23 від 13/08/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор не довів належними та допустимими доказами неправомірність набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, не надав доказів підробки наказу, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд зазначив, що наявність двох копій наказу з різним змістом не є безумовним доказом підробки, а електронний документ має юридичну силу оригіналу, якщо він оформлений відповідно до вимог законодавства. Водночас, суд касаційної інстанції виявив порушення правил юрисдикції, оскільки спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП “Ілліч-Агро Донбас”) щодо земельної ділянки підлягає розгляду в господарському, а не цивільному судочинстві. Суд також вказав, що відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу з прокурора на користь ДП “Ілліч-Агро Донбас” у зв’язку із закриттям провадження в частині позову до цього підприємства.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до фізичної особи та скасувавши рішення в частині вимог до юридичної особи, закривши провадження в цій частині.

Справа №279/87/21 від 13/08/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про передачу у власність земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності на ці ділянки, оскільки вони частково накладаються на вже існуючу приватну власність.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що задоволення позову про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, які лише частково накладаються на ділянку позивача, призведе до непропорційного втручання у право власності відповідачів, оскільки вони будуть позбавлені права власності не лише на спірну частину, а й на ту, правомірність надання якої не оспорюється. Суд наголосив, що ефективним способом захисту в такому випадку є віндикаційний позов, який дозволяє витребувати лише ту частину земельної ділянки, яка накладається на ділянку позивача, забезпечуючи баланс інтересів сторін. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що суди не звернули увагу на те, що орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржуються, не був залучений до участі у справі як відповідач.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог однієї з позивачок та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №240/3040/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1, особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі, передбаченому статтею 54 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суд наголосив, що держава, змінюючи законодавство у сфері соціального захисту чорнобильців, не повинна погіршувати досягнутий рівень їх соціального захисту. ВС зазначив, що Закон № 1584-IX, хоч і був прийнятий на виконання рішення Конституційного Суду, фактично встановив менші розміри пенсій, ніж ті, що були передбачені попередньою редакцією Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Суд підкреслив, що Конституція України має найвищу юридичну силу, і суди повинні застосовувати її норми прямої дії, відмовляючись від застосування законів, які їй суперечать. ВС також врахував попередні рішення Конституційного Суду України, які наголошують на необхідності посиленого соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і на тому, що їхні пенсії не можуть бути зменшені або скасовані. Суд також послався на власну практику у подібних справах, де було підтверджено право на отримання пенсії відповідно до попередньої редакції закону.

3. Суд задовольнив позов ОСОБА_1, визнавши протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та зобов’язавши його перерахувати і виплатити пенсію у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Справа №502/819/13-ц від 20/08/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції щодо поновлення строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, не врахував, що ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, що є порушенням його права на апеляційне оскарження та справедливий суд. Суд першої інстанції знав про зміну місця проживання ОСОБА_1, але не вжив заходів для його належного повідомлення, як це передбачено процесуальним законом. Апеляційний суд неправильно обчислив строк на апеляційне оскарження, оскільки не врахував, що строк починає відраховуватися з моменту отримання копії судового рішення, а не з моменту, коли особа дізналася про існування рішення від третіх осіб. Також, апеляційний суд не врахував, що річний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на осіб, які не були повідомлені про розгляд справи. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №320/15127/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у м. Києві щодо постійного представництва компанії “Xinjiang Communications Construction Group Co., Ltd”.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду питання поновлення строку на апеляційне оскарження. Хоча несвоєчасне отримання копії рішення суду першої інстанції через неналежну організацію процесу отримання документів в електронному кабінеті не є поважною причиною пропуску строку, суд має враховувати всі обставини, зокрема, період часу, який минув з моменту, коли особа дізналась про рішення, та дії особи протягом цього часу. У даному випадку, податковий орган подав апеляційну скаргу протягом розумного строку після отримання копії рішення суду першої інстанції, що свідчить про намір реалізувати право на апеляційне оскарження. Також, сплата судового збору підтверджує, що податковий орган намагався вчинити всі залежні від нього процесуальні дії у розумний строк. Враховуючи це, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд порушив право податкового органу на судовий захист, відмовивши у відкритті апеляційного провадження.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №160/849/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення щодо нарахування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не дослідили обставини справи в повному обсязі. Суд наголосив, що платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в період дії мораторію, запровадженого пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а саме з 01 березня 2020 року по 26 травня 2022 року. Водночас, якщо податкові накладні були складені в період з 1 лютого по 31 травня 2022 року, але зареєстровані після 15 липня 2022 року, контролюючий орган має право застосовувати штрафні санкції. Також, зменшені розміри штрафних санкцій, введені Законом №2876-IX, застосовуються лише до податкових накладних, складених та зареєстрованих після 8 лютого 2023 року або до тих, строк реєстрації яких не закінчився на цю дату. Суд вказав на необхідність перевірки правильності нарахування штрафних санкцій з урахуванням зазначених періодів та положень законодавства.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/849/24 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

2. Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували змін у законодавстві, які регулюють строки реєстрації податкових накладних та розміри штрафних санкцій за їх порушення протягом періоду воєнного стану. Суд наголосив, що з моменту набрання чинності Законом №2876-IX (08.02.2023), яким було внесено зміни до Податкового кодексу, зменшені розміри штрафних санкцій можуть застосовуватися лише до податкових накладних, складених та зареєстрованих несвоєчасно після цієї дати, або до тих накладних, строк реєстрації яких не закінчився на момент набрання чинності цим законом. Також, суд вказав на необхідність врахування періодів дії мораторію на застосування штрафних санкцій, запровадженого у зв’язку з карантином та воєнним станом, а також положень щодо звільнення від відповідальності платників податків, які мали можливість своєчасно виконувати свої податкові обов’язки. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили чітко обставини щодо періодів порушення строків реєстрації кожної податкової накладної та не перевірили правильність застосування розмірів штрафних санкцій з урахуванням змін у законодавстві, Верховний Суд визнав це порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування всіх фактичних обставин та правильного застосування норм матеріального права.

Справа №196/274/24 від 21/08/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

2. Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування, оскільки дочка спадкодавця прийняла спадщину за заповітом у встановлений законом строк, не подавала заяву про відмову від спадщини, і сам факт відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права на цю спадщину, а лише вказує на необхідність усунення недоліків для її оформлення. Суд також зазначив, що спадкоємець, який прийняв спадщину, є її власником з моменту відкриття, а відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його прав володіння та користування майном. Суд врахував, що спадкоємиця подала заяву про прийняття спадщини за заповітом у встановлений законом строк, що підтверджується матеріалами спадкової справи. Суд також взяв до уваги, що відмова нотаріуса у видачі свідоцтва була обумовлена відсутністю оригіналу заповіту, а не відмовою від спадщини.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №127/25459/22 від 20/08/2025
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту, а саме факту непроживання померлої особи за певною адресою.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, повертаючи апеляційну скаргу заявнику через неусунення недоліків, порушив його право на апеляційне оскарження, що є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що надсилання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху на електронну пошту, яка не є офіційною (тобто не зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі), не є належним повідомленням учасника справи. Суд підкреслив, що матеріали справи не містять доказів надсилання ухвали заявнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як це передбачено Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України. **** Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, де зазначено, що надсилання процесуальних документів на електронну адресу сторони не замінює належне надсилання у порядку, передбаченому ЦПК України, і є лише додатковим засобом інформування.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу задовольнити, а ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №420/2883/22 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Державної аудиторської служби України щодо зобов’язання Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” забезпечити відшкодування коштів приватними підприємствами.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивач пропустив строк на апеляційне оскарження і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що причини пропуску строку, пов’язані з внутрішньою організацією роботи підприємства, не є об’єктивно непереборними обставинами. Також суд вказав, що запровадження воєнного стану саме по собі не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків, якщо не доведено, що воєнний стан безпосередньо унеможливив вчинення процесуальних дій. Суд підкреслив важливість дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також обов’язку добросовісного користування процесуальними правами. Суд також відрізнив обставини цієї справи від обставин у справі №804/4573/17, на яку посилався скаржник, вказавши на їхню неподібність та інше нормативне регулювання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №320/40276/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині скасування штрафу на суму 2 572 728,01 грн, оскільки суди не врахували, що з 27 травня 2022 року положення про мораторій на штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних під час карантину COVID-19 припинили свою дію. Суд зазначив, що зменшені розміри штрафних санкцій, введені Законом № 2876-IX, застосовуються лише до податкових накладних, складених та зареєстрованих несвоєчасно після 8 лютого 2023 року або до накладних, строк реєстрації яких не закінчився на цю дату. Водночас, ВС погодився з тим, що податкове повідомлення-рішення було неправомірним в частині нарахування штрафу на суму 210 489,88 грн за податкові накладні, які не були відображені в акті перевірки, оскільки контролюючий орган не може виходити за межі встановлених в акті перевірки порушень. Суд підкреслив, що має право скасувати рішення контролюючого органу в частині, якщо сума грошових зобов’язань визначена за конкретними окремими підставами, відображеними в акті перевірки.

3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Справа №440/16457/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених податковим органом на адресу ТОВ «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат».

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, посилаючись на пропуск річного строку для подання апеляційної скарги суб’єктом владних повноважень, передбаченого ч. 2 ст. 299 КАС України. Верховний Суд підкреслив, що річний строк обчислюється з дня складення повного судового рішення суду першої інстанції до дня подання апеляційної скарги. У даній справі, апеляційна скарга була подана податковим органом в межах цього річного строку, що робить відмову у відкритті апеляційного провадження необґрунтованою. Суд касаційної інстанції вказав на поверхневий підхід апеляційного суду до перевірки строків оскарження, що призвело до порушення норм процесуального права. В результаті, Верховний Суд наголосив на необхідності забезпечення справедливого та своєчасного вирішення справи, що є завданням адміністративного судочинства.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №803/19/25 від 21/08/2025
1. Предметом спору є скасування рішення третейського суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики, пені, 3% річних та витрат на третейський збір і правничу допомогу.

2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення третейського суду, мотивуючи це тим, що склад третейського суду не відповідав вимогам закону, оскільки не було отримано згоди сторін на призначення конкретного третейського судді. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що сторони в третейській угоді погодили розгляд спору в конкретному третейському суді та визначили, що розгляд здійснюватиметься одноособово згідно з регламентом цього суду. Призначення третейського судді відбулося відповідно до регламенту, що відповідає умовам, погодженим сторонами. Верховний Суд підкреслив, що інші підстави для скасування рішення третейського суду, на які посилався заявник, не входять до переліку підстав, передбачених законом.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду, а також стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги.

Справа №160/27644/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування фізичній особі орендної плати за землю.

2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду, але залишив без змін суть рішення про задоволення позову фізичної особи. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що фізична особа не є платником орендної плати у 2023 році, оскільки строк дії договору оренди закінчився, і відсутні підстави для його автоматичного продовження. Водночас, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині, яка не оскаржувалась позивачем. Суд касаційної інстанції зазначив, що фізична особа є платником земельного податку як власник частини нежитлової будівлі, але податкове повідомлення-рішення було неправомірно винесене, оскільки нараховувало орендну плату, а не земельний податок.

3. Суд касаційної інстанції постановив змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши в іншій частині постанову без змін, тобто податкове повідомлення-рішення було визнано протиправним та скасовано.

Справа №580/6270/23 від 28/08/2025
1. Предметом спору є бездіяльність Головного управління Національної поліції в Черкаській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

2. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій частково неправильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 117 Кодексу законів про працю України (КЗпП), при визначенні періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Суд зазначив, що необхідно враховувати зміни в редакції статті 117 КЗпП, які набрали чинності 19 липня 2022 року. До цієї дати діяла редакція, яка не обмежувала період виплати середнього заробітку, а після – редакція, яка обмежує його шістьма місяцями. Також суд вказав, що до 19.07.2022 слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку, а після цієї дати – ні. Верховний Суд підкреслив, що суди не встановили всіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, і обмежений у праві додаткової перевірки доказів.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №824/24/25 від 28/08/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості за поставлений товар та витрат зі сплати арбітражного збору з компанії зі Словацької Республіки на користь української компанії.

2. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду. Суд виходив з того, що апеляційний суд правильно застосував норми процесуального права при розгляді справи. Зокрема, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи заявника щодо можливих порушень під час арбітражного розгляду, але не виявив підстав для скасування рішення арбітражу. Суд врахував, що сторони мали можливість представити свої аргументи та докази в арбітражному процесі, і не було встановлено порушень публічного порядку України. Також, суд зазначив, що перегляд рішення міжнародного комерційного арбітражу можливий лише за чітко визначених законом підстав, які в даному випадку не були встановлені.

3. Верховний Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду без змін.