1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення позивача з посади першого заступника Директора Державного бюро розслідувань (ДБР) у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили фактичні обставини справи та не надали належної правової оцінки доводам сторін, зокрема, щодо наявності чи відсутності конфлікту інтересів у позивача, можливості врегулювання конфлікту інтересів шляхом переведення на іншу посаду, а також не дослідили коло повноважень Першого заступника Директора ДБР щодо можливості впливу на хід досудового розслідування у кримінальних провадженнях. Суд зазначив, що суди не дослідили, чи дійсно пропонувалися інші посади позивачу, та не надали оцінку доводам позивача про наявність на момент звільнення вакантних посад, які він згоден був обійняти. Суд також підкреслив, що суди не врахували, що звільнення є крайнім заходом врегулювання конфлікту інтересів, і його застосування можливе лише у разі неможливості врегулювання конфлікту інтересів в інший спосіб. **** Суд вказав, що зазначений у листі НАЗК постійний конфлікт інтересів у діяльності позивача, який не досліджувався судами попередніх інстанцій, не є реалізацією дискреційних повноважень НАЗК, а є підставою для видання наказу про звільнення, який має перевірятися судом на відповідність вимогам, зазначеним у частині другій статті 2 КАС України, і доводитись суб`єктом владних повноважень.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
