Справа №217/296/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення компенсації за зруйновану внаслідок збройної агресії рф квартиру.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що позивачі мають право вимагати від держави компенсації за невиконання зобов’язань щодо виплати грошової компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії рф, посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ. Суд вказав, що регіональний орган захисту населення, як структурний підрозділ Донецької обласної державної адміністрації, є відповідальним за завершення процедури виплати компенсації. Проте, суди попередніх інстанцій не врахували, що до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не надходило подання від регіонального органу соціального захисту, який не був залучений до справи як відповідач. Верховний Суд підкреслив, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту, оскільки фактично оскаржують бездіяльність компетентного органу щодо невиплати компенсації, оцінку якої суд в цій справі зробити не може. Суд також зазначив, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів відмови в позові, вказавши на обрання позивачами неналежного способу захисту.
Справа №127/324/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки квартири, укладеного між дідусем позивача, батьком (як законним представником позивача) та відповідачем, оскільки позивач вважає, що його права були порушені при продажу майна, яке належало йому на праві власності.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не врахували, що одна зі сторін оспорюваного договору (бабуся позивача) була залучена до справи як третя особа, а не як співвідповідач, що є порушенням процесуального права, оскільки у справах про визнання недійсними правочинів всі сторони правочину мають бути залучені як відповідачі. Крім того, суд зазначив, що позов був пред’явлений до неналежного відповідача, а саме до батька позивача, який виступав його представником при укладенні договору, в той час як належним відповідачем є інша сторона договору. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції також врахував клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позов було відхилено, і задовольнив його.
3. Суд ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №176/1745/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат».
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги стягувача на дії державного виконавця. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на виконанні у державного виконавця перебуває зведене виконавче провадження, до якого приєднані виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій. ВС наголосив, що для визначення юрисдикції суду вирішальне значення має суть оспорюваних дій, а саме оскарження рішень та дій державного виконавця, що відбувається під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. Враховуючи, що суди не встановили факт того, що у момент зупинення вчинення виконавчих дій виконавче провадження було виведено зі зведеного виконавчого провадження, ВС дійшов висновку, що суди зробили помилковий висновок про розгляд цієї скарги у порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Справа №686/18943/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, надмірною тривалістю кримінального провадження, порушеного за його заявою.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, її розмір, а також причинно-наслідковий зв’язок між шкодою та бездіяльністю відповідача, що є його процесуальним обов’язком. Суд зазначив, що сам факт винесення слідчим суддею ухвал, якими зобов’язано відповідача вчинити певні процесуальні дії, не є доказом заподіяння моральної шкоди. Також, суд врахував, що право ОСОБА_1 на належне оформлення документів було поновлено шляхом видачі нового паспорта, і він вже отримував компенсацію за попередню бездіяльність у цій справі. Суд підкреслив, що чинним законодавством не передбачено багаторазове відшкодування моральної шкоди за затримку виконання рішення суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №344/17183/23 від 04/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Івано-Франківськгаз» на користь ОСОБА_1 заборгованості, що виникла за невиплату належних платежів при звільненні, та стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що премія, виплачена позивачу на підставі рішення Наглядової ради, має одноразовий характер, оскільки не є систематичною та не відображає постійні умови праці, а є захоченням. Суд зазначив, що згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, одноразові виплати не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки та вихідної допомоги. Суд також відхилив посилання заявника на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать зазначеним висновкам, оскільки суди встановили, що відповідач провів розрахунок з позивачем у повному обсязі, заборгованість відсутня, тому вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум за статтею 116 КЗпП України не підлягають задоволенню. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судової економічної експертизи, оскільки позивач не надав доказів об`єктивної неможливості заявити у суді першої інстанції клопотання про витребування у відповідача доказів, необхідних для проведення експертизи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №132/3304/22 від 02/07/2025
1. Предметом спору є витребування майна та повернення його у володіння співвласникам майнових паїв колишнього КСП «Мир».
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували, що позивач, як співвласник майна колишнього КСП «Мир», має право на захист права володіння за позовом до володіючого невласника щодо всього нерозподіленого пайового фонду, діючи в інтересах всіх співвласників. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що єдиним способом реалізації прав позивача є отримання паю натурою чи грішми, і що він не має права на захист інтересів усіх співвласників. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій допустили поверховий підхід до вирішення спору, не дослідили всі обставини справи та не надали належної оцінки доказам. Також, суди не виклали достатньо мотивів, на яких ґрунтуються їх рішення, що є порушенням вимог цивільного процесуального законодавства.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №755/15628/14-ц від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту з позичальника та поручителів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов банку до одного з поручителів, ОСОБА_1. Суд врахував, що право банку нараховувати проценти за кредитом припиняється після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. Оскільки банк надіслав вимогу про дострокове повернення, заборгованість розрахована на дату, коли ця вимога вважається отриманою. Також, суд застосував положення про припинення поруки в частині зобов’язань, строк виконання яких настав за шість місяців до подання позову. Суд відхилив доводи касаційної скарги про відсутність предмета спору, оскільки повідомлення про анулювання боргу було видане після ухвалення рішення судом першої інстанції, і не може бути підставою для закриття провадження. Суд зазначив, що він не відступає від попередніх висновків, викладених у постановах Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №306/1029/22 від 01/07/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд до суду за місцем реєстрації відповідачки, оскільки апеляційний суд встановив, що справа була розглянута з порушенням правил територіальної підсудності, адже відповідачка зареєстрована в іншому районі, і позов мав бути поданий за місцем її реєстрації. Суд касаційної інстанції підкреслив, що визначення територіальної підсудності є важливим для забезпечення доступності правосуддя та розгляду справ у розумні строки. Також, суд касаційної інстанції відхилив клопотання про визнання зловживанням процесуальними правами та постановлення окремої ухвали, оскільки не було встановлено умислу на перешкоджання судочинству. Суд касаційної інстанції наголосив на неприпустимості обмеження права на доступ до правосуддя та професійну правничу допомогу, гарантованих Конституцією України та міжнародними актами. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не встановлено порушень норм процесуального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №752/24264/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку договору користування будинком відпочинку.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що вимога про визнання незаконним розірвання договору не є ефективним способом захисту, оскільки навіть у разі задоволення позову, це рішення неможливо буде примусово виконати, а майнові права позивача не будуть відновлені. Суди також зазначили, що такий спосіб захисту не передбачений ні умовами договору, ні законом. Суди послалися на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо обрання належного та ефективного способу захисту, наголошуючи, що спосіб захисту має бути таким, що гарантує особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання відповідного відшкодування. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає цим критеріям.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №285/6397/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є припинення права власності громадянина рф на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, успадковані ним, через невідчуження їх протягом року, як того вимагає Земельний кодекс України.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що згідно з Конституцією України, земля є об’єктом права власності Українського народу та перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується і реалізується відповідно до закону. Земельний кодекс України встановлює, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземцям, а якщо такі землі успадковані іноземцями, вони підлягають відчуженню протягом року. У разі невиконання цього обов’язку, земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, і позов про конфіскацію подається органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Суд наголосив, що конфіскована земельна ділянка підлягає продажу на земельних торгах, а колишньому власнику виплачується ціна продажу за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем. Верховний Суд підкреслив, що конфіскація на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру є необхідною передумовою для подальшого продажу землі на торгах.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалив рішення про конфіскацію земельних ділянок у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру для подальшого продажу на земельних торгах.
Справа №176/2281/23 від 04/06/2025
Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок хронічного професійного захворювання.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні дії державного виконавця вчинені в рамках зведеного виконавчого провадження, до якого входять виконавчі документи, видані судами різних юрисдикцій. Суд наголосив, що для визначення юрисдикції спору вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Оскільки оскарження дій державного виконавця відбувалося під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій, то цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд також зазначив, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в адміністративному суді.
Справа №176/2319/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з підприємства на користь фізичної особи відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що справа розглядалася в порядку цивільного судочинства помилково, оскільки спір виник у межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій (господарської та цивільної). Верховний Суд підкреслив, що спори щодо оскарження дій державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, яке включає рішення різних юрисдикцій, підлягають розгляду в адміністративному судочинстві. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції таких спорів. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій мали врахувати ці висновки та закрити провадження у справі, оскільки вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши стягувачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №953/9152/20 від 30/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування права власності та повернення земельної ділянки Харківській міській раді, оскільки рішення про передачу ділянки відповідачу було прийнято з порушеннями.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки вимога про повернення земельної ділянки (негаторний позов) не є належним способом захисту в даному випадку, коли держава позбавлена володіння земельною ділянкою. Належним способом захисту у цій ситуації є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), проте прокурор таких вимог не заявляв. Суд зазначив, що витребування земельної ділянки потребує оцінки добросовісності набувача та пропорційності втручання у його право власності. Суд також врахував принцип диспозитивності цивільного процесу, згідно з яким суд не може виходити за межі позовних вимог, заявлених позивачем. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи прокурора щодо незастосування судами принципу “jura novit curia”, оскільки в даному випадку суд правильно кваліфікував спірні правовідносини, але прокурор не заявив належних вимог.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №490/7829/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що апеляційний суд безпідставно прийняв до уваги нові докази, подані банком, які не були надані до суду першої інстанції без належного обґрунтування причин, що є порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що банк не довів, що відповідач своїми діями сприяв втраті або незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції, а сумніви мають тлумачитися на користь споживача. Суд також зазначив, що банк у суді першої інстанції заперечував будь-які звернення відповідача щодо блокування карткового рахунку, а в апеляційній скарзі посилався на докази, які суперечать попередній позиції, що є недобросовісною поведінкою. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості дотримання принципу змагальності сторін та обов’язку кожної сторони доводити обставини, на які вона посилається.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, а також стягнув з банку на користь відповідача судові витрати, понесені у суді касаційної інстанції.
Справа №359/2708/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеного між банком та фінансовою компанією, та скасування державної реєстрації прав.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не дослідили належним чином всі обставини справи, зокрема не витребували оригінали документів, що мають значення для справи, і ухвалили рішення на підставі копій, достовірність яких не була підтверджена. Також, суди не перевірили належним чином повноваження представника банку, який подавав докази, та не надали належної оцінки доводам позивача щодо порушення його права бути почутим. Суд також зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано вважав, що боржник не має права оскаржувати договір купівлі-продажу прав вимоги, оскільки такий договір безпосередньо зачіпає його права та обов’язки. Суд наголосив на необхідності всебічного та повного з’ясування обставин справи, а також на врахуванні того, що банк є професійним учасником ринку фінансових послуг, до якого висуваються підвищені вимоги щодо дотримання правил та процедур.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №916/2001/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору є вимога ФОП Зарічанського А.А. про визнання недійсним рішення Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій щодо реєстрації торговельної марки ФОП Кривенка С.О., оскільки, на думку позивача, це порушує його права на комерційне найменування та логотип.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не встановили ключові обставини, а саме: на захист якого саме права інтелектуальної власності позивача спрямований позов; підстави виникнення у позивача цього права; обсяг охорони цього права, зокрема, обставини комерційного використання спірного позначення позивачем для надання послуг і наявність доказів цього. Суд зазначив, що суди не звернули увагу на те, що до предмета доказування входять обставини здійснення комерційної діяльності безпосередньо позивачем, як суб`єктом підприємницької діяльності, з надання ним послуг з використанням спірного позначення, з необхідністю доведення вказаних обставин станом на момент виникнення спірних правовідносин належними та допустимими доказами. Суд також підкреслив, що питання визначення комерційного найменування та його відомості є питаннями права, а не факту, і мають вирішуватись судом на основі оцінки доказів, а не лише висновком експерта.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині визнання незаконним рішення про реєстрацію знака та розподілу судових витрат, передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №176/1007/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення моральної шкоди з державного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій (господарської та цивільної). Верховний Суд наголосив, що оскарження дій виконавця у зведеному виконавчому провадженні, яке включає рішення різних юрисдикцій, має розглядатися адміністративним судом. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували цей факт і помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Також, суд врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року в справі № 176/1715/23 (провадження № 61-13883сво24) та обов`язковість його застосування. Суд вказав, що апеляційний суд перевіряє дотримання судом першої інстанції правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у заяві, відзиві, скарзі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши стягувачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №176/113/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок професійного захворювання.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що на виконанні у державного виконавця перебуває зведене виконавче провадження, до якого приєднані виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій. Верховний Суд підкреслив, що для визначення юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій виконавця. Оскільки оскарження дій державного виконавця відбувається під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Суди попередніх інстанцій не врахували, що в такому випадку спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Справа №199/2213/20 від 30/06/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними дій та скасування рішень органу місцевого самоврядування, рішень про державну реєстрацію, записів про право власності, державної реєстрації земельної ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права на завершення процедури приватизації землі.
2. Верховний Суд розглянув заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з касаційним переглядом справи. Суд зазначив, що згідно з ЦПК України, питання розподілу судових витрат має бути вирішене в резолютивній частині постанови. Враховуючи, що позивач подав докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п’яти днів після отримання копії постанови ВС, суд поновив строк для подання цих доказів. ВС наголосив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони. Оскільки в поданих документах не було інформації про час, витрачений адвокатом, а правова позиція позивача була сталою, суд вирішив частково задовольнити заяву, зменшивши суму відшкодування до 6 000 грн, виходячи з критеріїв реальності та розумності витрат.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 2 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Справа №161/2205/23 від 30/06/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався положеннями ЦПК України, які регулюють розподіл судових витрат, зокрема статтями 137, 141 та 270. Суд врахував критерії дійсності, необхідності та розумності розміру витрат, а також складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, час, витрачений адвокатом, та відсутність заперечень з боку позивача щодо розміру заявлених витрат. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо відшкодування судових витрат, зокрема на рішення у справах “Лавентс проти Латвії” та “Схід / Захід Альянс Лімітед проти України”, де наголошується на необхідності доведення фактичності, неминучості та обґрунтованості витрат. Суд зазначив, що позивач не звертався із заявою про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, хоча був повідомлений про подання відповідної заяви відповідачем.
3. Суд частково задовольнив заяву відповідача та постановив стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.
Справа №176/730/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що на виконанні у державного виконавця перебуває зведене виконавче провадження, до якого приєднані виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій (цивільної та господарської). Суд наголосив, що для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій, а саме оскарження рішень та дій державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, що відносить спір до юрисдикції адміністративного суду. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій не встановили факт виведення виконавчого провадження зі зведеного на момент зупинення виконавчих дій, що також впливає на визначення юрисдикції. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду аналогічних спорів в порядку адміністративного судочинства.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Справа №362/3289/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ПрАТ «Київметалопром» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я на виробництві.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, зазначив, що згідно з актом про нещасний випадок на виробництві, травма позивача сталася під час виконання ним трудових обов’язків. Суд наголосив, що підприємство несе відповідальність за створення безпечних умов праці, і наявність вини працівника у нещасному випадку не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди, а має враховуватися при визначенні її розміру. Суд також вказав на те, що вина власника не є обов’язковим елементом для виникнення права на відшкодування моральної шкоди у випадках травмування на виробництві. Суд врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 серпня 2023 року у справі № 761/553/21, провадження № 61-12772св22. Суд також послався на висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19, провадження № 61-21511сво19.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №176/567/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я внаслідок професійного захворювання.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що на виконанні у державного виконавця перебуває зведене виконавче провадження, до якого приєднані виконавчі провадження щодо виконання судових рішень, ухвалених за правилами різних юрисдикцій (цивільної та господарської). Суд наголосив, що для визначення юрисдикції спору вирішальне значення має сутність оспорюваних дій державного виконавця. Оскільки оскарження дій державного виконавця відбувається під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій, то спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували, що розгляд таких скарг належить до юрисдикції адміністративних судів, а також не встановили факт виведення виконавчого провадження зі зведеного на момент зупинення виконавчих дій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Справа №672/5/23 від 30/06/2025
Предмет спору – визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення цієї ділянки, оскільки прокуратура вважає, що ділянка відноситься до земель водного фонду.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які зобов’язали відповідача повернути земельну ділянку, оскільки вона належить до земель водного фонду, що має спеціальний правовий режим і обмеження в обороті. Суди встановили, що наявні докази, зокрема дані Держгеокадастру та Регіонального офісу водних ресурсів, підтверджують, що ділянка перетинає водний об’єкт (пересихаючий струмок), і тому не могла бути передана у приватну власність. Суд також зазначив, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не спростовує факту її існування, оскільки розміри таких смуг встановлені законом. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду про неможливість заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам законодавства.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/11888/20 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання права користування земельною ділянкою та зобов’язання вчинити певні дії щодо відновлення стану земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не виконав обов’язкових вказівок, що містилися в попередній постанові касаційного суду, а саме не з’ясував, на якій саме частині земельної ділянки відповідач встановив паркан та чи має позивач право користування цією частиною, враховуючи рішення Господарського суду м. Києва від 2010 року, яким було припинено право постійного користування позивача частиною спірної земельної ділянки. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд формально послався на висновки Верховного Суду, але не виконав їх, не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не оцінив докази у їх сукупності. Також суд касаційної інстанції вказав на обов’язковість судових рішень, що набрали законної сили для всіх органів державної влади та фізичних осіб.
3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/21247/20 від 25/06/2025
1. Предметом спору є позов ОСОБА_1 до компанії «Візз Ейр Хангарі Лтд.» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штату).
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. ВС підкреслив, що апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. ВС також зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував, що визначення продуктивності праці працівника є прерогативою роботодавця, і що у даній справі не було доведено порушення переважного права позивача на залишення на роботі, а також не було надано доказів наявності вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №160/8007/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ДІАМ, скасування дозволу на будівництво та припинення права на виконання будівельних робіт.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, мотивуючи це тим, що заява про забезпечення позову була раніше повернута прокурору. ВС наголосив, що суд має право вживати заходів забезпечення позову не лише за заявою учасника справи, а й з власної ініціативи, особливо після відновлення провадження у справі після касаційного перегляду. Суд першої інстанції розглянув обставини, наведені прокурором, і дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити захист порушених прав. Апеляційний суд зосередився на формальному порушенні процедури подання заяви, не надавши оцінки доводам прокурора щодо обґрунтованості застосування заходів забезпечення позову. Такий формальний підхід не узгоджується з метою адміністративного судочинства, яке має забезпечувати ефективний судовий захист.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №160/9737/24 від 02/07/2025
Предметом спору є оскарження фермерським господарством податкових повідомлень-рішень, винесених податковою службою за результатами перевірки.
Суд, розглядаючи справу, встановив, що фермерське господарство надало достатньо первинних документів, які підтверджують реальність здійснених господарських операцій з контрагентами, а також операцій зі збору врожаю кукурудзи, зокрема, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт, платіжні інструкції та податкові накладні. Податкова служба, у свою чергу, не змогла надати переконливих доказів, які б спростовували ці факти або свідчили про відсутність ділової мети в цих операціях. Суд також зазначив, що відсутність залишків незавершеного виробництва в бухгалтерському обліку не є автоматичною підставою для визнання операцій нереальними, оскільки податковий кодекс визначає інші критерії для цього. Крім того, суд врахував ризики сільськогосподарського виробництва, зокрема, можливість втрат врожаю через несприятливі погодні умови, і визнав, що витрати, понесені на вирощування загиблих посівів, також є частиною господарської діяльності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/13098/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Полтавського державного аграрного університету щодо утримання в належному стані захисної споруди цивільного захисту.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про залишення позову без розгляду, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах ДСНС та районної військової адміністрації, які не мають повноважень на звернення до суду з такими вимогами. Суд зазначив, що хоча зміни до законодавства розширили повноваження ДСНС, вони вимагають чіткої законодавчої кореляції для звернення до суду. Також, повноваження військових адміністрацій є вичерпними і не включають право на подібні позови. Суд підкреслив, що прокурор може представляти інтереси держави лише у випадках, коли відповідний орган не здійснює захист або робить це неналежно, але в даному випадку, визначені прокурором позивачі не мають права на звернення до суду з цим позовом. Суд також зазначив, що попередні рішення Великої Палати Верховного Суду не є релевантними, оскільки базувалися на іншому законодавчому регулюванні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №240/33934/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації за затримку виплати грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала достатньо поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що фінансові труднощі військової частини, зумовлені бюджетним фінансуванням, не є об’єктивною та безумовною підставою для поновлення строку, оскільки обов’язок сплати судового збору встановлений законом для всіх учасників процесу. Також суд не визнав поважними причинами кадрові зміни та передислокацію військової частини, оскільки це є внутрішніми організаційними питаннями, які не звільняють від обов’язку дотримуватися процесуальних строків. Суд підкреслив, що надання переваг державним органам у сплаті судового збору створить дискримінаційне становище для інших учасників судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №480/1194/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні та стягнення відповідних сум.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зосередився на питанні визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи зміни в законодавстві, а саме в статті 117 КЗпП України. Суд зазначив, що необхідно розмежовувати періоди затримки виплати до та після 19 липня 2022 року, коли набрала чинності нова редакція статті 117 КЗпП, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду може застосовуватися принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування. Суд також врахував висновки Судової палати Касаційного адміністративного суду щодо застосування статті 117 КЗпП України та неможливість застосування принципу співмірності до правовідносин, які регулюються новою редакцією цієї статті.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення апеляційного суду в частині суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши її в розмірі 70 789 грн 96 коп.
Справа №520/25719/21 від 02/07/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству було зменшено суму від’ємного значення ПДВ, що зараховується до податкового кредиту.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що господарська операція з технічного обслуговування пожежної системи була реальною та підтверджена належними первинними документами (актом виконаних робіт, податковою накладною, платіжним дорученням), які містять достатньо інформації про зміст операції та її учасників. Суд зазначив, що контролюючий орган не надав переконливих доводів, які б спростовували фактичне здійснення господарської операції, а посилання на кримінальне провадження проти контрагента не є безумовним доказом нереальності операції, особливо за відсутності вироку суду. Суд також підкреслив, що податкова інформація про контрагента, отримана контролюючим органом, має лише інформативний характер і не може бути єдиною підставою для висновку про нереальність операції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що під час здійснення господарських операцій платник податків може не знати про можливі порушення з боку контрагента, якщо фактично отримав товари/послуги.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №338/865/24 від 02/07/2025
Предметом спору є оскарження постанови про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка не має відповідних документів).
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на оскарження, мотивуючи це тим, що апелянт (Управління патрульної поліції) отримав копію рішення суду першої інстанції в електронному вигляді. ВС зазначив, що суди повинні належним чином вносити інформацію про учасників справи до автоматизованої системи документообігу суду, зокрема, правильно вказувати код ЄДРПОУ. У даній справі, через некоректне внесення інформації судом першої інстанції, відповідач не мав доступу до матеріалів справи в електронному кабінеті, що унеможливило своєчасне отримання рішення суду. Тому, посилання апеляційного суду на довідку про доставку електронного листа як доказ отримання рішення є необґрунтованим. ВС підкреслив, що дата оприлюднення судового рішення не вважається днем його вручення учаснику справи.
Суд касаційної інстанції постановив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №200/275/23 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, за участь у заходах з національної безпеки і оборони у період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно з’ясували обставини справи, зокрема, не дослідили обсяг завдань, які виконував позивач, тривалість та місце їх виконання, а також документи, що підтверджують ці обставини. Суди не врахували звернення представника позивача з адвокатськими запитами щодо надання копій документів, які підтверджують участь позивача у бойових діях, а також не надали належної оцінки довідці про участь у бойових діях, виданій військовою частиною. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій поклали на позивача обов’язок доказування неправомірності бездіяльності відповідача, що суперечить принципу презумпції винуватості суб’єкта владних повноважень. Суд вказав, що для визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, у спірний період підлягають застосуванню накази Адміністрації Держприкордонслужби №392 та №628.
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №826/17689/18 від 02/07/2025
1. Предметом спору було податкове повідомлення-рішення, яким ПАТ «Чернігівгаз» було збільшено суму екологічного податку за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що контролюючий орган не встановив фактичні обсяги викидів забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення ПАТ «Чернігівгаз», а помилково ототожнив виробничо-технологічні витрати та нормовані втрати газу з викидами в атмосферне повітря. Суд підкреслив, що об’єктом оподаткування екологічним податком є саме фактичні обсяги викидів, а не обсяги втрат газу в межах технологічного процесу. Також, суд врахував висновок експертизи, яка підтвердила, що розрахунок податкового органу не відповідає принципам достовірності та суперечить нормам Податкового кодексу України. Суд зауважив, що сам факт втрат у межах технологічного процесу не може вважатися підтвердженням здійснення викидів у розумінні положень ПК України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що правові позиції Верховного Суду, на які посилався податковий орган, підтверджують, що метан як забруднююча речовина може бути об’єктом оподаткування лише за умови наявності достовірно встановлених фактичних обсягів його викидів у атмосферу, чого в даній справі не було встановлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №240/29489/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військових частин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, зокрема, у зв’язку з застосуванням різних підходів до визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного:
* Він підкреслив, що суди повинні вирішувати справи в межах заявлених позовних вимог, і суд не може самостійно змінювати предмет позову.
* Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України має повноваження визначати розміри грошового забезпечення військовослужбовців.
* Суд вказав, що у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, належним способом захисту є оскарження цього акту, а не оскарження дій суб’єкта владних повноважень, який діяв на підставі цього акту.
* Суд врахував, що на час виплати оскаржуваного грошового забезпечення діяла постанова Кабінету Міністрів України, яка встановлювала порядок розрахунку виплат, і відповідач діяв відповідно до цієї постанови.
* Суд наголосив, що органи державної влади повинні діяти в межах своїх повноважень і не можуть свавільно змінювати встановлений порядок.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/11771/24 від 02/07/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності 3 Державного пожежно-рятувального загону щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за певний період.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, оскільки спірні правовідносини виникли до цієї дати. Суд врахував, що до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати, а запровадження карантину продовжувало строки, визначені статтею 233 КЗпП України. Суд також послався на висновок Верховного Суду у справі № 460/21394/23, де зазначено, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП України. Враховуючи, що спір виник у зв’язку з невиплатою індексації за період з 2015 по 2020 рік, суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду.
Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №120/14477/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є правомірність застосування ТОВ «Жмеринський елеватор» зменшеної ставки податку на доходи нерезидента при виплаті процентів компанії ALLIS ENTERPRISES LIMITED, резиденту Республіки Кіпр.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали правомірним застосування ТОВ «Жмеринський елеватор» зменшеної ставки податку на доходи нерезидента, оскільки компанія ALLIS ENTERPRISES LIMITED є бенефіціарним власником доходу. Суди встановили, що ALLIS ENTERPRISES LIMITED отримала право вимоги за кредитними договорами не як агент чи номінальний власник, а в результаті реструктуризації групи компаній. Суди також врахували, що договір та додаткові угоди не містять зобов’язань ALLIS ENTERPRISES LIMITED з передачі отриманих процентів третім особам, а компанія має повне право використовувати ці кошти. Крім того, суди дослідили фінансову звітність ALLIS ENTERPRISES LIMITED та встановили, що компанія не здійснювала послідовних операцій з переказу отриманого процентного доходу, а також несе самостійні ризики, пов’язані з фінансовою діяльністю. Суд касаційної інстанції наголосив, що податковий орган не довів наявність транзитного руху коштів та не врахував усі грошові надходження компанії ALLIS ENTERPRISES LIMITED.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/9188/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що порушення порядку оформлення документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті додаткової винагороди, якщо факт участі у бойових діях підтверджується іншими доказами. Суд врахував, що військовослужбовець не може нести відповідальність за недоліки в організації документообігу між військовими частинами, особливо коли він був відряджений до оперативного угрупування, яке не є юридичною особою, що ускладнює отримання необхідних документів. Суд також зазначив, що обов’язок доведення відсутності підстав для виплати винагороди покладається на суб’єкта владних повноважень, а відсутність необхідної інформації в матеріалах справи не може бути використана проти позивача. Суд підкреслив, що підтвердження безпосередньої участі у бойових діях може здійснюватися на підставі комплексу документів, а не лише окремих витягів з журналів бойових дій. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду щодо неприпустимості відмови у виплатах через порушення порядку передання документів, якщо факт участі у бойових діях підтверджений іншими доказами.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов військовослужбовця було задоволено.
Справа №120/17511/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокуратурою відмови судів попередніх інстанцій відкрити провадження за позовом про зобов’язання Вінницької обласної ради та ліцею привести у готовність протирадіаційне укриття.
2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що прокурор не обґрунтував належним чином підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки:
* Законодавством визначено орган, відповідальний за контроль у сфері цивільного захисту, – Державна служба з надзвичайних ситуацій (ДСНС), і саме на неї покладено функції контролю за готовністю захисних споруд.
* Обмеження на проведення перевірок ДСНС у воєнний час не означають відсутність у цього органу повноважень у відповідній сфері.
* ДСНС має право звертатися до суду із позовами про зупинення діяльності підприємств, які порушують вимоги цивільного захисту, що є заходом реагування на виявлені порушення.
* Прокурор не може підміняти повноваження ДСНС і звертатися до суду з позовами зобов’язального характеру, оскільки це суперечить принципу, згідно з яким захищати інтереси держави повинні насамперед уповноважені органи.
* Вимоги прокурора сформульовані надто загально, без конкретизації обставин, які перешкоджають використанню укриттів за призначенням, та без обґрунтування неможливості застосування адміністративних заходів для вирішення питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/244/23 від 02/07/2025
Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення недоотриманої винагороди.
У рішенні зазначено, що суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1. На жаль, з наданого тексту неможливо зрозуміти аргументи суду, оскільки відсутня мотивувальна частина рішення. Відомо лише, що рішення ухвалено колегією суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та що є окрема думка щодо цього рішення. Також, рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про стягнення недоотриманої винагороди.
Справа №500/6338/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору було оскарження бездіяльності Споживчого товариства щодо неприведення захисної споруди цивільного захисту у належний стан та зобов’язання привести її у стан, придатний для використання за призначенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив позов без розгляду, підкресливши, що захист інтересів держави повинні здійснювати насамперед уповноважені суб’єкти владних повноважень, а прокурор виконує субсидіарну роль лише у виключних випадках, коли ці суб’єкти не здійснюють захист або роблять це неналежно. Суд зазначив, що повноваження органів ДСНС щодо звернення до адміністративного суду є обмеженими і не включають право на подання позову з вимогою про приведення захисної споруди у належний стан. Суд вказав, що прокурор не довів, що ГУ ДСНС у Тернопільській області, в інтересах якого подано позов, має право на таке звернення, не навів конкретних норм закону, які б наділяли ДСНС правом на звернення до суду з таким позовом, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про залишення позову без розгляду. Суд також зазначив, що зміни до законодавства не наділили ДСНС правом звертатися до суду з позовами щодо приведення у готовність захисних споруд, тому прокурор не може від імені ДСНС заявляти такий позов. Суд відхилив доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 820/4717/16, оскільки обставини цієї справи та нормативне регулювання є відмінними.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №380/7279/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, непроведення перерахунку грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму та не надання оновленої довідки до пенсійного фонду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала достатніх доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що відсутність коштів на сплату судового збору не є об’єктивною та поважною причиною для поновлення строку, особливо коли військова частина не вчиняла активних дій для сплати збору після першого повернення апеляційної скарги. Суд також підкреслив, що посилання на практику ЄСПЛ є недоречним, оскільки Конвенція захищає права фізичних та юридичних осіб від дій держави, а не навпаки. Суд вказав, що обов’язок сплати судового збору встановлений законом і є рівним для всіх учасників процесу. Суд також зазначив, що участь військової частини у заходах із забезпечення оборони України не звільняє її від обов’язку дотримуватися процесуальних строків.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №216/3257/14 від 01/07/2025
1. Предметом спору є вимога Управління комунальної власності про повернення ОСОБА_1 нежитлового приміщення, яке використовувалося на підставі договору оренди, строк дії якого, на думку позивача, закінчився.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, що є порушенням процесуальних норм, оскільки у справі заявлено вимогу немайнового характеру. Верховний Суд наголосив, що розгляд справи без повідомлення сторін позбавив їх можливості представляти свої інтереси та користуватися процесуальними правами, зокрема правом на відкритий та публічний судовий розгляд. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, оскільки матеріалами справи це не підтверджується. Враховуючи порушення апеляційним судом вимог процесуального закону, Верховний Суд не перевіряв доводи касаційної скарги по суті вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №332/1495/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, пов’язаний зі звільненням працівника у зв’язку зі скороченням штату.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували, що при звільненні працівників у зв’язку зі скороченням штату роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакантні посади, які існують на підприємстві на день звільнення, незалежно від структурного підрозділу, в тому числі й у новостворених підрозділах, а також не перевірили причини, з яких позивачу не були запропоновані відповідні вакансії, та не з’ясували, чи були запропоновані позивачу вакантні посади на день її звільнення, в тому числі в інших підрозділах по Запорізькій області. Суди попередніх інстанцій обмежились формальним аналізом дій роботодавця, не дослідивши повною мірою обставини щодо наявності вакансій та їх пропонування позивачу, що є порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку роботодавця запропонувати всі наявні вакансії, які працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду, а також на обов’язку судів перевірити виконання цього обов’язку роботодавцем.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №599/268/23 від 25/06/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права оренди земельних ділянок та розірвання договорів оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки належним способом захисту в даному випадку є вимога про визнання відсутнім права оренди, а не скасування державної реєстрації цього права; суди попередніх інстанцій не врахували, що на час розгляду справи ТОВ «Західна агровиробнича компанія» використовує спірні земельні ділянки як орендар за договорами від 02 квітня 2016 року, укладеними між позивачем та ТОВ «Розтоцьке»; право оренди ТОВ «Західна агровиробнича компанія» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі додаткових угод до договорів оренди землі, якими, зокрема, замінено орендаря з ТОВ «Розтоцьке» на ТОВ «Західна агровиробнича компанія», змінено строк оренди; оскільки як підставу для розірвання договорів оренди 02 квітня 2016 року позивач посилалась на невиконання ТОВ «Розтоцьке» зобов`язань щодо сплати орендної плати, яке станом на час розгляду справи не є стороною за вказаними договорами оренди, то відсутні підстави для їх розірвання відповідно до пункту д) частини першої статті 141 ЗК України. Суд зазначив, що відступає від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 130/8/23 (провадження № 61-6874св24), в якій було зроблено висновок про те, що ефективним способом захисту у випадку реєстрації неукладеного договору оренди є скасування державної реєстрації.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №380/2797/24 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором бездіяльності відділу освіти щодо утримання захисних споруд цивільного захисту в належному стані та зобов’язання вчинити дії з приведення їх у готовність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви прокурору, оскільки ГУ ДСНС у Львівській області, в інтересах якого прокурор звернувся до суду, не має повноважень на звернення до суду з такими вимогами, виходячи з аналізу положень Кодексу цивільного захисту України та інших нормативно-правових актів, які чітко не визначають право ДСНС звертатися до суду з позовами щодо зобов’язання приведення захисних споруд у готовність; суд зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу; суд підкреслив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави; суд також врахував, що чинне законодавство не наділяє ДСНС правом на звернення до суду з позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та оскарження бездіяльності балансоутримувачів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/15886/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України щодо внесення змін до меж території пам’ятки археології місцевого значення “Поселення Харків” у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо бездіяльності Департаменту культури і туризму, оскільки Департамент, отримавши від ТОВ “АЗС-АГЗС Греківська” документи про виключення земельних ділянок товариства з території пам’ятки археології, не склав та не направив до Міністерства культури та інформаційної політики України подання про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як це передбачено Порядком обліку об’єктів культурної спадщини. Суд зазначив, що внесення змін лише до облікової картки пам’ятки не є достатнім для зміни меж території пам’ятки. ВС також вказав, що відсутність затвердженого Урядом Порядку визначення меж та режимів використання території пам’ятки не може позбавляти осіб права на вільне володіння та використання власного майна. ВС не погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо бездіяльності Міністерства культури, оскільки для розгляду питання про внесення змін до Державного реєстру необхідне подання від Департаменту, яке так і не було направлено. Доводи прокурора про відсутність підстав для внесення змін до реєстру мають оцінюватися Міністерством, а не судом.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №580/5488/24 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суди попередніх інстанцій закрили провадження у справі, вважаючи, що спір вже був вирішений рішенням у справі № 580/10234/21, де суд зобов’язав військову частину виплатити середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, і що позивач не згоден з сумою, виплаченою на виконання цього рішення, а тому має звертатися в порядку судового контролю за виконанням судового рішення. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що у справі № 580/10234/21 вирішувалося лише питання про право на отримання середнього заробітку, але не визначався конкретний розмір суми, яка підлягає виплаті, а тому позивач має право оскаржувати правильність нарахування цієї суми в окремому позові. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій здійснили неправильний порівняльний аналіз обставин, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги у справі, що розглядається та у справі № 580/10234/21.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №915/273/21 від 02/07/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “Ніконджитбудсервіс” передати у власність територіальної громади міста Миколаєва частку гуртожитку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов Миколаївської міської ради, помилково застосували підпункт “б” пункту 1 частини 3 статті 14 Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, який передбачає безоплатну передачу гуртожитків у комунальну власність, не врахувавши рішення Конституційного Суду України, яким цей підпункт визнано неконституційним. Суд касаційної інстанції наголосив, що рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які тривають на момент прийняття рішення, а отже, суди мали врахувати цей факт при розгляді справи. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність врахування практики Великої Палати Верховного Суду щодо застосування рішень Конституційного Суду України в часі. Суд не погодився з доводами позивача про те, що правовідносини у цій справі не є подібними до тих, у яких вже висловлювався Верховний Суд, оскільки спірні правовідносини є подібними за змістовим критерієм. Водночас, суд відхилив доводи скаржника про незастосування Закону України “Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків”, оскільки спірний гуртожиток був переданий до статутного капіталу ТОВ “Ніконджитбудсервіс”.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/3532/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ), яким Краматорську міську військову адміністрацію було визнано винною в антиконкурентних діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували, як саме оскаржуване розпорядження міської військової адміністрації вплинуло на конкуренцію на ринку ритуальних послуг, а також не врахували, що відповідність дій суб’єктів господарювання цивільному законодавству не означає автоматичного дотримання антимонопольного законодавства. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зосередились на правовій природі виданого Адміністрацією розпорядження, проте залишили поза увагою те яким чином таке розпорядження вплинуло на конкуренцію у регіоні. Крім того, Верховний Суд вказав на необхідність врахування дискреційних повноважень органів державної влади, які повинні сприяти розвитку конкуренції. Суд також зазначив, що при перевірці рішень АМКУ, суд не повинен втручатись в дискрецію АМКУ, а повинен з’ясовувати наявність чи відсутність підстав для визнання недійсним рішення АМКУ.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №440/13097/23 від 04/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Полтавського державного аграрного університету щодо утримання захисної споруди цивільного захисту в належному стані та зобов’язання вчинити певні дії для приведення її у готовність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який залишив позов без розгляду, оскільки прокурор не обґрунтував належним чином підстави для звернення до суду в інтересах держави. Суд зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках, коли захист цих інтересів не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу. Суд також підкреслив, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб’єкти владних повноважень, а не прокурор, який виконує субсидіарну роль. Суд вказав, що ані ГУ ДСНС в Полтавській області, ані Лубенська РВА не мають чітко визначених законом повноважень на звернення до суду з подібними позовами. Також, суд зазначив на помилковості визначення відповідача у справі, оскільки ним виступає юридична особа, яка не є суб’єктом владних повноважень, що суперечить положенням КАС України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/5450/21 (910/1839/23) від 24/06/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про надання транспортно-експедиційних послуг та зобов’язання повернути кошти в межах справи про банкрутство ТОВ “Астрал Транс”.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу ліквідатора ТОВ “Астрал Транс”, погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними майнових дій та стягнення коштів з ФОП Мотрича Р.І. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ліквідатор не надав достатніх доказів фраудаторності дій, а ФОП Мотрич, навпаки, надав докази на підтвердження реальності господарських операцій, за якими ТОВ “Астрал Транс” перераховувало кошти. ВС наголосив, що дії боржника, які мають юридичним наслідком зменшення майнових активів боржника можуть оспорюватися та визнаватися недійсними на підставі положень статті 42 КУзПБ, адже є тим способом захисту, який дозволяє з максимальною ефективністю забезпечити відновлення порушених прав внаслідок вчинення боржником дій із використанням права на шкоду. Суд також зазначив, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, підкреслюючи важливість ефективного захисту прав кредиторів у справах про банкрутство. ВС вказав, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Астрал Транс” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №212/5811/20 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, пов’язані зі звільненням працівника у зв’язку з відмовою від продовження роботи через зміну істотних умов праці.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, оскільки роботодавець дотримався вимог трудового законодавства при звільненні позивача; суди встановили, що на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва та праці, що зумовило необхідність попередження працівника про зміну істотних умов праці, а працівник був належним чином повідомлений про ці зміни, але відмовився від продовження роботи на нових умовах; факт ознайомлення позивача з наказами і попередженням підтверджується актом, складеним у зв’язку з відмовою працівника підписати відповідні документи; суди також врахували, що вимога про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про поновлення на роботі, і оскільки в поновленні було відмовлено, то відсутні підстави для задоволення цих вимог; суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що зміна істотних умов праці відбулася без попередження, оскільки суди встановили факт ознайомлення працівника з відповідними документами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №583/3136/21 від 23/10/2024
1. Предметом спору є визнання недійсними виконавчих документів та стягнення безпідставно отриманих коштів, а також розподіл судових витрат.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково залишив без розгляду заяву про розподіл судових витрат, вважаючи, що її подано з пропуском встановленого законом строку. Верховний Суд підкреслив, що датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту рішення, а не дата судового засідання. Оскільки повний текст рішення апеляційного суду було складено пізніше, ніж відбулося судове засідання, то строк подання заяви про розподіл судових витрат не було пропущено. Суд також зазначив, що вимога про розподіл судових витрат була заявлена заявником ще в апеляційній скарзі. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про розподіл судових витрат.
Справа №910/6804/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ.
2. Верховний Суд частково задовольнив заяву ОСББ про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з таких аргументів:
* Право на професійну правничу допомогу гарантоване Конституцією та процесуальним законодавством.
* Витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, але їх розмір має бути доведений, обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності.
* Суд враховує критерії реальності адвокатських витрат (їх дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, зважаючи на конкретні обставини справи.
* Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.
* Позивачка не скористалася правом подати заяву про зменшення витрат на правничу допомогу.
* Фактично, послуги адвоката полягали у підготовці відзиву на касаційну скаргу та участі у судовому засіданні, що не вимагало значного обсягу роботи.
3. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСББ “Володимирська, №49А” 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, що є менше заявленої суми.
Справа №520/15886/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України щодо внесення змін до меж території пам’ятки археології місцевого значення “Поселення Харків” у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо бездіяльності Департаменту, оскільки, отримавши від ТОВ “АЗС-АГЗС Греківська” документи про виключення земельних ділянок товариства з території пам’ятки археології, Департамент не склав та не направив до Міністерства культури та інформаційної політики України подання про внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як це передбачено Порядком обліку об’єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України №158. Суд зазначив, що внесення змін до облікової картки пам’ятки без подання відповідних документів до Міністерства не є належним виконанням обов’язків Департаментом. Також, Верховний Суд відхилив доводи про неможливість складання подання через відсутність відповідної підстави у встановленій формі, вказавши, що перелік підстав не є вичерпним, і Департамент міг зазначити наявні обставини. Водночас, суд касаційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції щодо бездіяльності Міністерства культури та інформаційної політики України, оскільки Департамент не надіслав до Міністерства саме подання, а лише облікову картку пам’ятки, що не є достатнім для виникнення у Міністерства обов’язку розглядати питання про внесення змін до реєстру. Суд також підкреслив, що відсутність затвердженого Урядом порядку визначення меж та режимів використання території пам’ятки не може позбавляти осіб права на вільне володіння та використання власного майна.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №240/30251/23 від 04/07/2025
1. Предметом спору є правомірність звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі ДСНС з вимогою зобов’язати комунальне підприємство привести в готовність протирадіаційне укриття.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили позов прокурора без розгляду, мотивуючи це тим, що прокурор звернувся до суду в інтересах органу, який не має самостійного права на звернення до суду з даним позовом. Суд зазначив, що хоча зміни до Кодексу цивільного захисту України розширили перелік випадків, коли ДСНС може бути позивачем у суді, ці випадки мають бути чітко визначені законом. Суд підкреслив, що ні Кодекс цивільного захисту України, ні інші закони не надають ДСНС права звертатися до суду з позовом про зобов’язання власників/балансоутримувачів привести захисні споруди цивільного захисту у належний стан. Суд також наголосив, що прокурор не може вважатися альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №527/2565/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним правочину, за яким було відчужено частку у складеному капіталі фермерського господарства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір виник з корпоративних відносин, а отже, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а не цивільного. Суд врахував, що предметом позову є визнання недійсним правочину щодо відчуження частки у складеному капіталі фермерського господарства, що є корпоративним правом. Суд також зазначив, що пред’явлення позову фізичною особою не змінює правову природу спору, якщо він стосується корпоративних відносин. Суд відхилив посилання заявника на попередні рішення Верховного Суду, оскільки обставини в тих справах були іншими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №906/356/24 від 02/07/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором безвідсоткової цільової позики та визнання цього договору недійсним.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, погодився з судом апеляційної інстанції в частині наявності підстав для стягнення суми основного боргу, оскільки договір позики був укладений з дотриманням усіх істотних умов, а відповідач отримав та використовував кошти. Водночас, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував положення пункту 18 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного кодексу України, який звільняє позичальника від відповідальності у вигляді сплати річних, пені та штрафів за прострочення виконання грошового зобов’язання в період дії воєнного стану. Тому суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду в частині стягнення цих сум, залишивши в силі рішення про стягнення основного боргу. Суд також зазначив, що не досліджував рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, оскільки воно не було предметом перегляду в апеляційній інстанції.
Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення апеляційного суду в частині стягнення річних, пені та штрафу, а в іншій частині залишив його без змін.
Справа №922/829/22 від 03/07/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення коштів з АТ “Харківгаз”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги АТ “Харківгаз” на дії приватного виконавця. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що АТ “Харківгаз” не надало достатніх доказів наявності частки держави у своєму статутному капіталі, що перевищує 25%, а отже, відсутні підстави для обмеження компетенції приватного виконавця. Суд касаційної інстанції підкреслив, що місцезнаходження майна боржника, зокрема банківського рахунку, у виконавчому окрузі приватного виконавця є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження. Крім того, суд зазначив, що стягувач надав докази наявності відкритого банківського рахунку боржника у місті Києві, що відповідає вимогам територіальності виконавчого провадження. **** Важливо, що Верховний Суд відступив від правового висновку, викладеного у попередній постанові від 19.12.2024 у справі № 903/62/23, щодо тотожності управління активами АРМА та права власності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ “Харківгаз” без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №306/1808/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцями на момент їх смерті та визнання права власності на спадкове майно за законом.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували важливі обставини, а саме: для вирішення питання про право на спадщину важливим є встановлення місця постійного проживання спадкодавця і спадкоємця, а не лише факт їх проживання на момент смерті; не є обов’язковим пред’явлення окремих позовних вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, оскільки це встановлюється під час розгляду спору про спадщину; суд першої інстанції зробив суперечливі висновки, встановивши факт проживання спадкоємців з позивачем, але відмовивши у визнанні права власності; апеляційний суд не проаналізував доводи апеляційної скарги та докази щодо факту постійного проживання. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди повинні належним чином досліджувати та оцінювати всі докази, а також враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №824/144/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) про стягнення з польської компанії PVNT INSTALATOR Sp. z o.o. на користь української компанії ТОВ «Агро Трейдінг» заборгованості за поставлений товар.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, відмовляючи у задоволенні заяви про скасування рішення МКАС, виходячи з наступного:
* Сторона, яка подає заяву про скасування рішення МКАС, повинна довести наявність підстав для цього.
* Національний суд не має повноважень переглядати рішення МКАС по суті спору, його повноваження обмежені перевіркою наявності підстав для скасування, визначених законом.
* Доводи заявника про неможливість виконання зобов’язань через форс-мажорні обставини (військову агресію рф) не є підставою для скасування рішення МКАС, оскільки МКАС вже надав оцінку цим запереченням.
* Рішення МКАС у спорі між двома господарюючими суб’єктами не суперечить публічному порядку України, який стосується захисту основ правопорядку держави, її незалежності, цілісності, конституційних прав і свобод.
* Несвоєчасне надання можливості ознайомитися з матеріалами справи не було критичним порушенням, оскільки представник заявника мав таку можливість і нею не скористався.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №990/239/24 від 19/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про непідтвердження суддею здатності здійснювати правосуддя у зв’язку з накладенням дисциплінарного стягнення.
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та визнала протиправним рішення ВККС, вказавши на те, що ВККС, оцінюючи суддю, не врахувала мету кваліфікаційного оцінювання після дисциплінарного стягнення, а саме перевірку ефективності навчання судді в Національній школі суддів України (НШСУ) для усунення недоліків, які стали підставою для дисциплінарної відповідальності. Суд зазначив, що ВККС зосередилася на попередніх дисциплінарних стягненнях, а не на позитивних змінах у професійній діяльності судді після навчання. Суд підкреслив, що оцінка критеріїв професійної етики та доброчесності в 0 балів, попри відповідність судді більшості показників, є невмотивованою та непропорційною. Суд наголосив, що кваліфікаційне оцінювання не повинно бути “відтермінованим у часі звільненням судді”, а має об’єктивно оцінювати професійну компетентність. Суд також вказав на те, що ВККС не пояснила, чому вона оцінила суддю за критеріями професійної етики та доброчесності в 0 балів, у розрізі мети проведеного оцінювання та констатації нею ж самою факту відповідності позивачки переважній більшості показників цих критеріїв.
3. Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши комісію продовжити кваліфікаційне оцінювання судді зі стадії “Дослідження досьє та проведення співбесіди”.
Справа №824/144/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є заява про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення заборгованості.
2. У цій справі Верховний Суд розглядав апеляційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду, який відмовив у скасуванні рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду. Суд заслухав представників сторін, зокрема представника ТОВ «Агро Трейдінг» в режимі відеоконференції. Враховуючи обмеженість наданої інформації, неможливо детально проаналізувати аргументи суду. Однак, з огляду на результат розгляду апеляційної скарги, можна припустити, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Можливо, апелянт не надав достатніх доказів порушення процедури арбітражу або не довів, що рішення арбітражу суперечить публічному порядку України. Суд також міг врахувати принцип остаточності арбітражних рішень та обмежені підстави для їх скасування, передбачені процесуальним законодавством.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №380/794/24 від 03/07/2025
1. Предметом спору є законність ухвали Львівської міської ради, якою було внесено зміни до програми здійснення внесків до статутних капіталів комунальних підприємств.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали ухвалу Львівської міської ради незаконною, з наступних міркувань:
* Бюджетним законодавством визначено невичерпний перелік видатків місцевих бюджетів, що дозволяє передбачати інші програми, пов’язані з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування.
* Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення Бюджетного кодексу, які не були чинними на момент прийняття оскаржуваної ухвали.
* Внески до статутного капіталу мають відплатний характер, оскільки в обмін на них міська рада отримує частку корпоративних прав.
* Бюджетні кошти, після їх передачі комунальному підприємству, стають його власністю і їх використання регламентується статутом підприємства, а не бюджетним законодавством.
* Суди попередніх інстанцій не врахували положення Господарського кодексу України, які регулюють право господарського відання комунальних підприємств.
* Внесок у статутний капітал комунального підприємства є інвестицією власника (міської ради) у своє підприємство з метою забезпечення виконання статутної діяльності.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити, а рішення судів попередніх інстанцій скасувати, відмовивши в задоволенні позову про визнання незаконною ухвали міської ради.
Справа №823/730/18 від 02/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно з’ясували обставини справи. Зокрема, суди невірно встановили умови договору, не з’ясували походження мінеральних добрив, не надали оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагента необхідних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не дослідили наявність довіреності на отримання товару, не взяли до уваги відсутність записів у книзі обліку агрохімікатів та не надали оцінку відсутності допусків на роботу з пестицидами та агрохімікатами. Суд також зазначив, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №759/27141/21 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування садового будинку, скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації права власності, а також внесення цього майна до спадкової маси.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору дарування. Суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент відчуження садового будинку не було обмежень щодо розпорядження майном, а також відсутні рішення суду про стягнення заборгованості з поручителя. Суд зазначив, що сам по собі факт вчинення оспорюваного правочину до ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому. Крім того, суди не надали належної оцінки доказам щодо обізнаності дарувальника про наявність заборгованості та судового спору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для кваліфікації договору як фраудаторного необхідна сукупність обставин, які свідчать про недобросовісність дій сторін, а в даному випадку таких обставин встановлено не було.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №440/4814/22 від 24/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності податкового органу щодо неприйняття рішення про визнання податкового боргу безнадійним та зобов’язання вчинити дії щодо списання цього боргу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що ключовим моментом у визначенні статусу податкового зобов’язання як узгодженого є дата набрання законної сили рішенням суду, а саме 22.04.2021. Суд підкреслив, що повторне оскарження податкового повідомлення-рішення не може змінювати статус узгодженого зобов’язання, за винятком випадків скасування такого рішення судом. Оскільки податковий борг набув статусу узгодженого 22.04.2021, то на момент звернення Підприємства до суду з позовом, строк у 1095 днів, після якого борг може бути визнаний безнадійним, ще не минув. Суд також врахував, що контролюючий орган вжив необхідних заходів для стягнення боргу, зокрема виставив податкову вимогу та прийняв рішення про опис майна у податкову заставу.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову у задоволенні позову Підприємства.
Справа №160/9196/23 від 01/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Дніпроагроальянс» було нараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафні санкції.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині мотивів. Суд зазначив, що під час дії воєнного стану податкові перевірки дозволені у випадках, прямо передбачених Податковим кодексом України, зокрема, перевірки з питань оподаткування доходів нерезидентів. Водночас, для призначення перевірки необхідна наявність чітких підстав, які свідчать про порушення податкового законодавства, а запит контролюючого органу повинен містити конкретні факти, що викликають сумніви у правильності оподаткування. У даному випадку, податковий орган не надав достатніх доказів обґрунтованості призначення перевірки, а також допустив помилку в назві компанії-нерезидента в наказі про проведення перевірки. Суд наголосив, що встановлені порушення процедури призначення перевірки є самостійною підставою для визнання протиправним податкового повідомлення-рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині мотивів, але залишив без змін рішення про скасування податкового повідомлення-рішення.
Справа №522/16508/22 від 04/12/2024
Предмет спору – стягнення з ТОВ «СТЮН» заборгованості за договорами про надання поворотної фінансової допомоги.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту на майно відповідача, яке було передано в іпотеку, не врахувавши правові висновки Верховного Суду про те, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому та не скасовує правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Крім того, апеляційний суд передчасно дійшов висновку про наявність у банку, який є іпотекодержателем, права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, не встановивши, чи вирішувалося судовим рішенням питання про права та інтереси цього банку. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний спочатку вирішити питання про наявність у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на апеляційне оскарження, і лише у разі встановлення, що судовим рішенням вирішено питання про її права та інтереси, здійснювати перегляд такого судового рішення в апеляційному порядку.
Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №953/18185/21 від 25/06/2025
1. Предметом спору є вимога банку про застосування наслідків нікчемного правочину, а саме договору безоплатного користування житловим приміщенням, шляхом зняття з реєстрації місця проживання третіх осіб в іпотечній квартирі.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, не звернули увагу на те, що банк звернувся до суду з вимогою про зняття з реєстрації місця проживання третіх осіб, пред’явивши позов до неналежних відповідачів, а саме до власників квартири, які вже є боржниками у виконавчому провадженні, при цьому третіх осіб, яких потрібно зняти з реєстрації, банк залучив до справи як третіх осіб, а не як відповідачів, і не заявляв клопотань про залучення їх як співвідповідачів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд також зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки існують інші механізми вирішення питання виконання судового рішення в межах виконавчого провадження, зокрема, звернення виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на майно, в якому зареєстровані діти.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №910/18143/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є стягнення з Державної казначейської служби України та Одеської митниці майнової шкоди, завданої, як стверджує позивач, неправомірними діями Одеської митниці.
2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не дослідив належним чином обставини справи та докази, зокрема, не встановив, чи було прийнято вмотивоване письмове рішення керівника митного органу або його заступника про взяття проб (зразків) товарів, як це передбачено Митним кодексом України, а також не надав належної оцінки висновкам судової експертизи, проведеної в ході додаткової перевірки. Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені в адміністративній справі, та не обґрунтував відсутність підстав для застосування положень Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиції. Також, суд апеляційної інстанції не дослідив доводи позивача щодо незабезпечення Одеською митницею зберігання вилученого товару на складі митного органу та не оцінив дії митниці щодо дотримання строків проведення процедури митного оформлення.
3. Верховний Суд постановив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду та направити справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Справа №638/18926/23 від 03/07/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 5 ст. 111-1 КК України (колабораційна діяльність).
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги засудженого та його захисника, дійшов висновку про необхідність передачі кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду. Судді врахували складність справи та необхідність забезпечення єдності судової практики. Конкретні аргументи, якими керувалися суди попередніх інстанцій, не наводяться в резолютивній частині ухвали, але можна припустити, що вони стосуються кваліфікації дій засудженого як колабораційної діяльності, доведеності вини та/або правильності застосування кримінального закону. Передача справи на розгляд об’єднаної палати свідчить про наявність питань, які потребують вирішення на рівні всього Касаційного кримінального суду.
Суд ухвалив передати кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Справа №15/81 (910/14936/24) від 25/06/2025
1. Предметом спору є заміна позивача (Міністерства економіки України) на його правонаступника (Фонд державного майна України) у справі про визнання недійсними результатів публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна.
2. Верховний Суд не погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції про заміну сторони, мотивуючи це тим, що обставини для правонаступництва існували ще до відкриття провадження у справі. ВС наголосив, що процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним і виникає у зв’язку з вибуттям особи зі спірних правовідносин. Суд підкреслив, що для заміни сторони важливо встановити факт переходу матеріальних прав до правонаступника, що і було зроблено судом першої інстанції. ВС вказав, що Господарський процесуальний кодекс України не містить положень, які б забороняли заміну сторони, якщо перехід прав відбувся до подання позову. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не спростував фактів, встановлених судом першої інстанції, і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для заміни сторони.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про заміну Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як позивача у справі.
Справа №904/5357/23 від 03/07/2025
Предметом спору є закриття апеляційного провадження за скаргою прокуратури, яка діяла в інтересах Дніпровської міської ради, на рішення суду першої інстанції у справі про витребування майна (автозаправних станцій).
Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який закрив апеляційне провадження, оскільки прокуратура не довела, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав, інтересів чи обов’язків Дніпровської міської ради. Суд зазначив, що для оскарження рішення особою, яка не була залучена до справи, необхідно довести наявність очевидного та безумовного правового зв’язку між її правами та судовим рішенням. Суд апеляційної інстанції встановив, що рішення суду першої інстанції не містить висновків про права та обов’язки міської ради, а питання розпорядження землями під АЗС не було предметом розгляду у цій справі. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (лише між сторонами) і не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у справі.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №212/1970/18 від 03/07/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України (перевищення влади або службових повноважень).
У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду. Тому я не можу надати інформацію про аргументи суду.
Суд ухвалив: касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 – без зміни.
Справа №916/491/24 від 25/06/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яку прокуратура вважає незаконно переданою у оренду приватній фірмі.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов прокурора, мотивуючи це тим, що позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність. ВС зазначив, що спірні правовідносини виникли на підставі договору оренди, який прокурор просив визнати недійсним, а отже, позов не є негаторним. Суд також підкреслив, що держава бере участь у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками, і на неї поширюються положення про позовну давність. ВС вказав, що апеляційний суд не врахував, що держава в особі її органів повинна була дізнатися про порушення своїх прав ще у 2015 році, коли були затверджені матеріали базового лісовпорядкування, а з позовом прокурор звернувся лише у 2024 році, тобто з пропуском позовної давності. Враховуючи це, ВС дійшов висновку, що апеляційний суд помилково задовольнив позовні вимоги, а місцевий господарський суд мав відмовити в позові через пропуск позовної давності.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, залишивши в силі відмову в задоволенні позову, але з іншою мотивацією – через пропуск строку позовної давності.
Справа №902/884/21 від 04/07/2025
1. Предметом спору є скарга ТОВ “Будівельна компанія “Нові мінерали” на дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та списання коштів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги ТОВ “Будівельна компанія “Нові мінерали”, оскільки приватний виконавець діяв на підставі чинного на момент вчинення виконавчих дій судового наказу про стягнення заборгованості, а також ухвали суду про заміну боржника у виконавчому провадженні. Верховний Суд зазначив, що компанія реалізовувала свої права, надані їй Законом України “Про виконавче провадження”. Суд також врахував, що на момент звернення стягувача до приватного виконавця з заявою про відкриття виконавчого провадження, ухвала суду про заміну боржника була чинною і не скасованою. Верховний Суд підкреслив, що висновки щодо неправомірності заміни боржника у наказі, викладені в іншій постанові Верховного Суду, не можуть впливати на правомірність дій приватного виконавця, який діяв на підставі чинного на той момент судового рішення. Суд також наголосив на обов’язковості виконання судових рішень, які набрали законної сили.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Будівельна компанія “Нові мінерали” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/10776/24 від 02/07/2025
1. Предметом спору є вимога члена обслуговуючого кооперативу зобов’язати кооператив надати документи та інформацію про його діяльність.
2. Суд задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що позивач є засновником і членом кооперативу, що підтверджується даними ЄДР та статутом, а отже, має корпоративні права, зокрема право на отримання інформації про діяльність кооперативу; відповідач не надав доказів припинення членства позивача; ненадання кооперативом запитуваної інформації є порушенням корпоративних прав позивача, які підлягають захисту. Суд також врахував, що статут кооперативу передбачає право членів на отримання інформації про діяльність кооперативу, його фінансовий стан та витрати. Доводи відповідача про те, що позивач не сплатив вступний та пайовий внески, не були прийняті судом, оскільки процедура вступу для нових членів не поширюється на засновників кооперативу. Суд касаційної інстанції підтримав позицію судів попередніх інстанцій, зазначивши, що відповідачем не доведено факту припинення членства позивача, а також не надано доказів, яка саме запитувана інформація містить конфіденційні дані.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
