Справа №908/1634/24(908/2821/25) від 13/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Поручитель звернувся до суду з позовом про визнання поруки припиненою через пропуск кредитором строків пред’явлення вимог, передбачених статтею 559 Цивільного кодексу України.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив з того, що оскільки раніше вже було ухвалено судове рішення про солідарне стягнення заборгованості з позичальника та поручителя, яке набрало законної сили, окремий позов про припинення поруки є неефективним способом захисту. Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати, наголосив, що питання припинення поруки мало вирішуватися під час розгляду справи про стягнення боргу, а не шляхом ініціювання нового судового процесу. Поручитель не може використовувати позов про припинення поруки як превентивний засіб, якщо спір про стягнення коштів уже був предметом судового розгляду. Суд зазначив, що правова визначеність у відносинах сторін була досягнута саме в межах попереднього судового провадження. Відтак, спроба оскаржити дію поруки окремим позовом після того, як борг уже був стягнутий судом, є юридично безперспективною. Суд також відхилив посилання скаржниці на старі висновки Верховного Суду, вказавши, що актуальна практика Великої Палати має пріоритет.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову про визнання поруки припиненою було відмовлено.
Справа №914/1437/24 від 11/08/2026
Предметом цього спору є питання визначення належної юрисдикції для розгляду позову податкового органу про визнання недійсним договору поставки, укладеного між суб’єктами господарювання, з підстав його фіктивності.
Верховний Суд у цій справі керувався такими аргументами:
1. Суд підтвердив, що спори, які виникають у зв’язку з реалізацією податковим органом своїх владних повноважень (зокрема, щодо контролю за податковою вигодою), мають публічно-правовий характер і підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не господарського.
2. Верховний Суд наголосив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і не може бути використане як інструмент для ігнорування правил предметної юрисдикції, встановлених законом.
3. Ключовим моментом стало те, що позивач (податковий орган) втратив можливість розгляду справи в адміністративному суді виключно через власну процесуальну недбалість — несплату судового збору та пропуск строків на апеляційне оскарження.
4. Суд зазначив, що процесуальна поведінка сторін не може бути підставою для порушення імперативних норм про юрисдикцію, оскільки питання «суду, встановленого законом» є питанням публічного порядку.
5. Верховний Суд відхилив аргумент апеляційної інстанції про те, що забезпечення доступу до правосуддя має пріоритет над правилами юрисдикції у випадку, коли перешкоди створені самим же заявником.
6. Таким чином, суд дійшов висновку, що господарський суд не має повноважень розглядати публічно-правовий спір лише тому, що позивач не зміг належним чином реалізувати свої права в адміністративному процесі.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі через її непідвідомчість господарським судам.
Справа №910/9573/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності визнання грошових вимог кредитора (АТ “Втормет”) у справі про банкрутство ТОВ “Нікморсервіс Ніколаєв”, які ґрунтуються на договорах відступлення права вимоги.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підкреслив, що у справах про банкрутство діє підвищений стандарт доказування, тому визнання боржником вимог не звільняє кредитора від обов’язку надати достатні докази їх виникнення та розміру.
– Суд зазначив, що при послідовному відступленні права вимоги необхідно досліджувати весь ланцюг правочинів, щоб переконатися у безперервності переходу права та відповідності його обсягу.
– Щодо другої частини вимог, суди попередніх інстанцій припустилися помилки, обмежившись лише формальним посиланням на договір переведення боргу, не дослідивши його взаємозв’язок із первісним кредитним зобов’язанням.
– Верховний Суд вказав, що презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) не замінює обов’язку кредитора довести факт існування та обсяг переданого права вимоги.
– Щодо позовної давності, суд підтвердив правильність застосування норм про її продовження та зупинення під час карантину та воєнного стану, а також врахував переривання строку через підписання актів звірки.
– Водночас Суд відхилив доводи скаржника про порушення порядку апеляційного розгляду, зазначивши, що обмеження часу на виступ не позбавило представника можливості викласти позицію, оскільки він не просив додаткового часу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог за договором від 01.07.2021 та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши решту вимог без змін.
Справа №904/2949/22 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір цієї справи:
1. **Предмет спору:** Позов про зобов’язання відповідача повернути товар (плити мобільного дорожнього покриття), який нібито був переданий на відповідальне зберігання за договором.
2. **Аргументи суду:**
– Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що спірні плити належать на праві власності іноземній компанії (SUIFENHE XIN-RESISTANT TECHNOLOGY DEVELOPMENT CO. LTD), а не позивачу.
– Було доведено, що договір зберігання між позивачем та відповідачем був фіктивним, оскільки жодних реальних дій з передачі майна, оплати послуг чи податкової звітності не здійснювалося.
– Суд врахував докази (митні декларації, договори поставки, рішення міжнародного арбітражу), які підтверджують, що реальним власником майна є третя особа, яка раніше передала ці плити на зберігання відповідачу за іншим договором.
– Верховний Суд підтвердив правомірність залучення іноземної компанії до справи як третьої особи, оскільки рішення суду першої інстанції безпосередньо зачіпало її майнові права.
– Доводи скаржника щодо неналежного оформлення повноважень представника третьої особи були відхилені, оскільки адвокат діяв у межах наданих йому повноважень, а довіреність відповідала вимогам законодавства.
– Суд касаційної інстанції наголосив, що не має права переоцінювати докази, а оскільки апеляційний суд правильно встановив фактичні обставини, підстав для скасування його постанови немає.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду, якою було відмовлено в позові, залишив без змін.
Справа №916/3539/25 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати разом із пенею через систематичне невиконання орендарем своїх фінансових зобов’язань.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що згідно з пунктом «д» частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, систематична несплата орендної плати (два і більше випадків) є самостійною та достатньою підставою для припинення права користування земельною ділянкою. Верховний Суд підкреслив, що орендар зобов’язаний сплачувати орендну плату незалежно від результатів своєї господарської діяльності. Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначив, що наданий лист Торгово-промислової палати України має загальний інформаційний характер і не є сертифікатом, який підтверджує неможливість виконання зобов’язань за конкретним договором. Суд також вказав, що відповідач не довів причинно-наслідкового зв’язку між воєнним станом та неможливістю сплати оренди саме за цією ділянкою. Крім того, Верховний Суд відхилив доводи скаржника про необхідність відступлення від попередніх правових позицій, оскільки вони є сталими, відповідають практиці Великої Палати Верховного Суду та не втратили своєї актуальності. Зрештою, суд дійшов висновку, що доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Сезон» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №914/1649/25 від 11/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором поставки товару та правомірність припинення цього зобов’язання шляхом одностороннього зарахування зустрічних вимог, які виникли з інших правовідносин.
2. Суд виходив із того, що для припинення зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог обов’язковою умовою є їхня безспірність, тобто відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язань. У цій справі відповідач намагався зарахувати вимоги, що базувалися на сумнівних збитках, які виникли з іншого договору (інжинірингу), де позивач навіть не був стороною, а методика розрахунку цих збитків була непрозорою. Суд підкреслив, що наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування, які є аргументованими та підтвердженими, свідчить про спірність вимог, що унеможливлює таке зарахування. Також суд зазначив, що відповідач не надав вагомих підстав для повернення до стадії підготовчого провадження, оскільки мав усі можливості реалізувати свої процесуальні права раніше. Верховний Суд вказав, що незгода скаржника з оцінкою доказів не є підставою для перегляду справи, оскільки суд касаційної інстанції не встановлює фактичні обставини заново. Зрештою, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, дослідивши докази та надавши їм належну оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Вестнол” без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №521/9157/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо скасування тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами через несплату аліментів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми щодо строків оскарження мають суворо дотримуватися для забезпечення правової визначеності. Суд встановив, що апеляційний суд безпідставно відкрив провадження, не перевіривши належним чином докази своєчасності подання скарги. Зокрема, використання послуг кур’єрської служби, яка не є офіційним оператором поштового зв’язку, не дає права вважати дату передачі документів кур’єру датою подання скарги до суду. Крім того, надані скаржником квитанції від такого «кур’єра» не містили обов’язкових реквізитів, що робить їх неналежними доказами. Апеляційний суд мав перевірити факт реєстрації кур’єрської служби в Єдиному державному реєстрі операторів поштового зв’язку, чого зроблено не було. Таким чином, висновок апеляції про дотримання строку на апеляційне оскарження виявився передчасним та необґрунтованим. Верховний Суд підкреслив, що недбале ставлення до процесуальних вимог та вибір неповноважних суб’єктів доставки не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу про відкриття апеляційного провадження та постанову апеляційного суду, направивши справу до апеляційної інстанції для повторного вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №643/10152/23 від 12/08/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судами першої та апеляційної інстанцій зустрічної позовної заяви відповідачок через нібито пропуск ними процесуального строку на її подання.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання, проігнорувавши доводи відповідачок про те, що зустрічний позов був надісланий до суду вчасно, але помилково потрапив до матеріалів іншої справи (скарги на дії виконавця).
2. Верховний Суд підкреслив, що цивільний процес має ґрунтуватися на принципах змагальності та сприяння суду в реалізації прав учасників, а не на надмірному формалізмі, який обмежує доступ до правосуддя.
3. Під час касаційного перегляду було встановлено, що матеріали іншої справи, які надійшли до Верховного Суду, дійсно містили зустрічну позовну заяву, датовану груднем 2024 року, що підтверджує своєчасність дій відповідачок.
4. Суд зазначив, що якщо обставини, через які позов не був вчасно зареєстрований у відповідній справі, не залежали від волі сторони, то повернення позову з мотивів пропуску строку є безпідставним.
5. Оскільки суди не перевірили належним чином матеріали іншої справи та не врахували об’єктивні докази своєчасного звернення, їхні висновки про пропуск строку визнано помилковими.
6. В результаті Верховний Суд констатував порушення норм процесуального права, що стало підставою для скасування попередніх рішень.
Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження за зустрічним позовом.
Справа №641/4705/19 від 21/08/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про визначення територіальної підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного апеляційного суду до іншого для розгляду апеляційної скарги.
2. Суд розглянув подання Харківського апеляційного суду, який ініціював питання про передачу справи до іншого суду апеляційної інстанції. Верховний Суд проаналізував обставини, що унеможливлюють розгляд справи у межах юрисдикції Харківського апеляційного суду, та дійшов висновку про необхідність зміни підсудності. Ключовим завданням суду в таких випадках є забезпечення об’єктивного, неупередженого та ефективного розгляду справи, що відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства. Суд врахував процесуальну доцільність та необхідність дотримання прав учасників провадження на доступ до правосуддя. На підставі норм Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів визнала аргументи щодо зміни підсудності обґрунтованими. У результаті було прийнято рішення про передачу матеріалів провадження до іншого апеляційного суду для подальшого розгляду по суті.
3. Верховний Суд задовольнив подання та направив кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого на розгляд до Полтавського апеляційного суду.
Справа №914/2276/25 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є вимога Львівської міської ради про визнання укладеним договору про внесення змін до договору оренди землі в частині розміру орендної плати та інших умов через зміну нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
2. Суд виходив з того, що вимога про визнання укладеною додаткової угоди у зв’язку зі зміною нормативної грошової оцінки (НГО) не є належним та ефективним способом захисту прав. Верховний Суд наголосив, що обов’язок сплачувати орендну плату у новому розмірі виникає в орендаря автоматично з моменту набрання чинності рішенням ради про нову НГО, тому внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди не є обов’язковим. Орендодавець у такому випадку має право вимагати стягнення орендної плати у судовому порядку, що є дієвим механізмом захисту інтересів громади. Суд також зазначив, що умови договору, які дублюють імперативні норми закону, не потребують перегляду через суд. Щодо інших змін до договору, позивач не довів істотного порушення умов орендарем або наявності підстав для примусового внесення змін. Таким чином, позов було визнано безперспективним з огляду на обраний спосіб захисту, який не призводить до відновлення прав позивача.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу Львівської міської ради — без задоволення.
Справа №905/169/25 (905/125/20) від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення збитків (упущеної вигоди) та коштів за безпідставне видобування відповідачем вугілля на ділянці надр, наданій у користування позивачу.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх інстанцій через те, що вони формально підійшли до питання зміни розміру позовних вимог, не врахувавши право позивача на уточнення періоду нарахування збитків під час нового розгляду справи. Верховний Суд наголосив, що зміна кількісних показників позову (періоду нарахування) не є зміною предмета чи підстав позову, тому суди повинні були розглянути вимоги в повному обсязі, а не обмежуватися попередніми сумами. Крім того, суд вказав на необхідність застосування принципу *jura novit curia* («суд знає закони»): якщо позивач помилився у правовій кваліфікації (наприклад, назвав вимогу збитками замість кондикційного позову про безпідставне збагачення), суд зобов’язаний самостійно визначити правильну норму права, а не відмовляти у позові через «неправильну назву». Також суди попередніх інстанцій безпідставно відхилили клопотання про призначення експертизи, яка була необхідною для встановлення розміру економічних втрат. Верховний Суд підкреслив, що суди мають дослідити, чи дійсно видобуте вугілля було майном позивача, чи це шкода довкіллю, що належить державі. Важливо, що суд не погодився з позицією, ніби факт захоплення території озброєними особами автоматично знімає з відповідача відповідальність за видобуток вугілля на чужій ділянці надр.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження обставин справи.
Справа №904/3140/23 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки водного фонду та зобов’язати відповідача повернути їх територіальній громаді через незаконність пролонгації договору оренди.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили державну реєстрацію речового права з державною реєстрацією самого договору оренди, що є різними процедурами. Суд наголосив, що для договорів, укладених до 1 січня 2013 року, саме державна реєстрація договору була обов’язковою умовою набрання ним чинності, чого в даному випадку не було дотримано щодо додаткової угоди. Також суд зазначив, що суди нижчих інстанцій формально підійшли до розгляду заяви прокурора про зміну предмета позову, не дослідивши належним чином, чи дійсно відбулася одночасна зміна предмета та підстав позову, що заборонено процесуальним законом. Верховний Суд підкреслив, що суди не надали оцінки доводам прокурора про ефективність обраного способу захисту з урахуванням нових висновків Великої Палати Верховного Суду. В результаті, через порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, судові рішення були визнані передчасними. ****: Суд у цьому рішенні прямо посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 925/632/19, яка підтверджує сталу практику щодо моменту набрання чинності договорами оренди землі, підписаними до 2013 року, та розмежовує процедури реєстрації договору та речового права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №916/926/21 від 11/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди та припинення цього права через нецільове використання землі (забудова дачними будинками в межах прибережної захисної смуги та заповідного урочища).
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що землі прибережних захисних смуг мають особливий правовий режим, а їхні розміри встановлені законом (стаття 88 Водного кодексу України), тому відсутність окремого проєкту землеустрою не спростовує факту існування такої смуги.
* Суд підкреслив, що розміщення дачних будинків у межах прибережної захисної смуги прямо заборонено законом, незалежно від того, чи є вони капітальними спорудами, чи ні.
* Було встановлено, що спірна ділянка входить до складу заповідного урочища «Дністровські плавні», що накладає додаткові обмеження на будь-яку господарську діяльність.
* Верховний Суд вказав на помилковість висновків апеляції, яка безпідставно поставила законність використання землі в залежність від наявності висновку судової експертизи, ігноруючи норми прямої дії.
* Суд зазначив, що факт державної реєстрації права власності на дачні будинки на цій ділянці сам по собі підтверджує їх використання як об’єктів нерухомості, що суперечить цільовому призначенню земель водного фонду.
* Колегія суддів підтвердила, що порушення орендарем режиму використання природоохоронних земель є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов прокурора було задоволено повністю.
Справа №751/4427/25 від 21/08/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК України).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення апеляційної інстанції через порушення вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції перевіряє, чи було дотримано процедуру розгляду справи, чи належним чином оцінені докази та чи вмотивовані висновки апеляційного суду. У даному випадку колегія суддів встановила, що апеляційний суд припустився помилок, які перешкодили ухваленню законного та обґрунтованого рішення. Оскільки касаційний суд не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи або переоцінювати докази, він зобов’язаний повернути справу на новий розгляд. Це дозволяє забезпечити право засудженого на справедливий суд та виправлення судових помилок на рівні апеляції. Таким чином, Верховний Суд діяв у межах своїх повноважень для забезпечення правильного застосування норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №752/4003/23 від 12/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Київська міська рада звернулася з позовом про скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, припинення права власності на нього та зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованого об’єкта.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, а будь-які дозвільні документи на будівництво чи право користування землею у відповідачів відсутні, що автоматично кваліфікує будинок як об’єкт самочинного будівництва.
– Верховний Суд підтвердив, що вимоги про скасування реєстрації права власності є неналежним способом захисту, оскільки вони не вирішують юридичну долю самочинного об’єкта, тому в цій частині позовні вимоги були відхилені.
– Проте суд наголосив, що невідповідність позовних вимог належному способу захисту не є підставою для відмови в позові, якщо прагнення позивача (повернути землю) є зрозумілим, а позов можна витлумачити як вимогу про знесення будівлі.
– Суд визначив, що належним відповідачем у негаторному позові про знесення самочинного будівництва є саме останній набувач майна, оскільки він чинить перешкоди власнику землі у користуванні його ділянкою.
– Аргументи відповідача про його «добросовісність» як набувача були відхилені, оскільки право власності на самочинне будівництво не виникає в силу закону, а покупець мав проявити обачність та перевірити правовий статус земельної ділянки.
– Суд також зазначив, що відсутність компенсації за знесення самочинного будівництва не порушує справедливий баланс, оскільки відповідач не був позбавлений права звернутися з позовом про відшкодування збитків до особи, у якої він придбав цей об’єкт.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було зобов’язано відповідача звільнити земельну ділянку шляхом знесення самочинного житлового будинку.
Справа №922/3717/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Елат» за заявою кредитора (ФОП Ходєєвої О.О.) на підставі заборгованості за договором поставки товару.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що ініціюючий кредитор надав достатній пакет документів (договір, рахунок, видаткову накладну), які в сукупності підтверджують факт виникнення грошового зобов’язання, його розмір та факт поставки товару.
* Суд наголосив, що відсутність окремого документа під назвою «специфікація» не є критичною, оскільки сторони в договорі чітко погодили порядок визначення номенклатури та ціни товару через рахунки та видаткові накладні.
* Важливим фактором стало те, що боржник у відзиві визнав наявність заборгованості та не заперечував проти відкриття провадження, що свідчить про відсутність спору про право на цій стадії.
* Суд відхилив доводи скаржника про фіктивність операції, зазначивши, що на етапі відкриття провадження суд не наділений повноваженнями досліджувати правочини на предмет їх фраудаторності (фіктивності), оскільки для цього існують інші механізми в межах процедури банкрутства.
* Щодо процесуальних питань, суд підтвердив правильність відмови апеляційної інстанції у прийнятті нових доказів, які не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.
* Верховний Суд також вказав, що ініціюючий кредитор не зобов’язаний доводити неплатоспроможність боржника — це обов’язок самого боржника, який у даному випадку не надав доказів спроможності погасити борг.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №991/8984/25 від 21/08/2026
1. Предметом спору є визнання активів відповідачів необґрунтованими та їх примусове стягнення в дохід держави в межах процедури цивільної конфіскації.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що прокурором було надано достатньо доказів на підтвердження того, що вартість активів значно перевищує законні доходи відповідачів. Під час розгляду справи було встановлено відсутність легальних джерел походження коштів, за які було придбано вказане майно, включаючи нерухомість та транспортний засіб. Суд ретельно проаналізував фінансовий стан відповідачів та порівняв його з обсягом здійснених ними витрат протягом відповідного періоду. Відповідачі не змогли надати переконливих доказів законності набуття права власності на спірні об’єкти. Суд також врахував положення антикорупційного законодавства, які передбачають можливість цивільної конфіскації активів, якщо їхня необґрунтованість доведена за стандартом «балансу ймовірностей». У підсумку, суд дійшов висновку, що правові підстави для утримання відповідачами цього майна відсутні, а тому воно підлягає вилученню на користь держави.
3. Суд ухвалив рішення про повне задоволення позову, визнавши активи необґрунтованими та стягнувши їх у дохід держави.
Справа №916/800/26 від 10/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є заява Петровірівської сільської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 112 земельних ділянок та заборони вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо них до моменту розгляду справи по суті про витребування цих ділянок із чужого незаконного володіння.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є механізмом запобігання порушенню прав позивача, якщо невжиття таких заходів може ускладнити або унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Встановлено, що в даній справі існує реальний ризик відчуження спірних земельних ділянок, оскільки суди зафіксували неодноразову зміну як власників, так і користувачів цього майна протягом короткого проміжку часу. Суд підкреслив, що заходи забезпечення мають бути співмірними, а в даному випадку арешт та заборона реєстраційних дій є адекватними, оскільки вони спрямовані виключно на збереження майна до вирішення спору. Важливим аргументом стало те, що скаржник (ТОВ «Державний Земельний Банк») не надав належних доказів того, що на момент вжиття заходів вже проводилися публічні аукціони, втручання в які заборонено законом. Суд також відхилив доводи про зловживання процесуальними правами з боку сільської ради, зазначивши, що повторне звернення до суду після залишення позову без розгляду є законним правом позивача. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили обставини справи та забезпечили баланс інтересів сторін, не допустивши порушення норм процесуального права.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Державний Земельний Банк» без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №918/718/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційної скарги боржника на рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про його неплатоспроможність через недобросовісну поведінку та невідповідність плану реструктуризації боргів меті процедури.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що інститут неплатоспроможності фізичних осіб створений виключно для «чесних та сумлінних» боржників, які опинилися у скрутній ситуації не через власні зловживання.
– Суд встановив, що боржник не надав обґрунтованих пояснень щодо причин виникнення боргів та напрямів використання кредитних коштів, отриманих ще у 2008 році, обмежившись лише загальними фразами про світову фінансову кризу.
– Запропонований план реструктуризації передбачав списання близько 95% боргу при мізерних виплатах, що, на думку суду, свідчить не про реабілітацію, а про спробу ухилитися від виконання зобов’язань.
– Суд підкреслив, що право на реструктуризацію вимагає від боржника відкритої взаємодії з кредиторами та судом, чого в даному випадку не було продемонстровано.
– Верховний Суд підтвердив, що суди мають право закривати провадження, якщо план реструктуризації є економічно необґрунтованим, а поведінка боржника вказує на зловживання правом на доступ до суду.
– Також було зазначено, що за понад 120 днів провадження боржник не зміг узгодити прийнятний план, що свідчить про відсутність дієвого прагнення до компромісу з банком.
– Суд дійшов висновку, що попередні інстанції правильно застосували критерій добросовісності, не підмінивши його суто арифметичними розрахунками, а оцінивши ситуацію в комплексі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі — без змін.
Справа №199/13500/25 від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через нібито пропуск строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження виникає з моменту фактичного отримання стороною повного тексту судового рішення, а не з моменту його оприлюднення в реєстрі. Суд підкреслив, що обов’язок вручення рішення покладається на суд першої інстанції, і в даному випадку докази вручення рішення банку в матеріалах справи були відсутні. Апеляційний суд припустився надмірного формалізму, оскільки проігнорував дані підсистеми «Електронний суд» щодо реальної дати доставки документа, яка дозволяла банку вкластися у встановлений законом 30-денний строк. Верховний Суд зазначив, що відмова у відкритті провадження за таких обставин порушує право на ефективний судовий захист та доступ до правосуддя. Також суд вказав, що при передачі справи на новий розгляд розподіл судових витрат має здійснюватися тим судом, який ухвалить остаточне рішення по суті спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №2-2744/2010 від 12/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надану постанову Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження боржником бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного в межах виконавчого провадження, матеріали якого були знищені у зв’язку із закінченням строків зберігання.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що у разі знищення матеріалів виконавчого провадження виконавець зобов’язаний вжити заходів щодо їх відновлення на підставі відомостей автоматизованої системи та інших доступних документів.
* Суди попередніх інстанцій не дослідили питання відновлення матеріалів справи, хоча це є ключовим для встановлення підстав завершення провадження та правомірності утримання арешту.
* Суд підкреслив, що визначення посадової особи, уповноваженої зняти арешт, безпосередньо залежить від конкретних обставин і підстав завершення виконавчого провадження, які не були встановлені судами.
* Верховний Суд послався на свою попередню практику (зокрема, постанову Великої Палати від 14 травня 2025 року), згідно з якою суди повинні зобов’язати виконавчу службу надати матеріали відновленого провадження.
* Без встановлення фактичних обставин завершення провадження (чи було воно закінчено, чи повернуто виконавчий документ) неможливо зробити висновок про наявність або відсутність порушень прав боржника.
* Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не виконали процесуальний обов’язок щодо з’ясування цих обставин, їхні рішення визнано передчасними та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу боржника, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №920/1528/24 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 920/1528/24:
1. Предметом спору є вимога фермерського господарства про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельних ділянок на новий строк.
2. Суд виходив з того, що переважне право орендаря на поновлення договору не є абсолютним і не позбавляє орендодавця (органу місцевого самоврядування) права відмовити в продовженні оренди, якщо це обґрунтовано законними інтересами територіальної громади. У цій справі Буринська міська рада прийняла рішення про відмову, мотивуючи його наміром виставити земельні ділянки на торги для отримання вищої орендної плати, що відповідає інтересам місцевого бюджету. Суд встановив, що орендодавець діяв у межах своїх повноважень, своєчасно розглянув звернення орендаря та повідомив про свою відмову, навівши відповідні мотиви. Оскільки сторони не досягли згоди щодо істотних умов майбутнього договору (зокрема, розміру орендної плати), переважне право орендаря припинилося. Суд також підкреслив, що в межах розумної та добросовісної поведінки орган місцевого самоврядування має право розпоряджатися комунальною власністю найбільш ефективним способом, зокрема через конкурентні процедури.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими фермерському господарству було відмовлено у задоволенні позову.
Справа №914/2628/23 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 914/2628/23:
**Предмет спору**
Предметом спору є позов Львівської міської ради до ПП «Джеремі» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованої нежитлової будівлі та припинення права власності відповідача на цей об’єкт.
**Аргументи суду**
Суд виходив із того, що будівництво було здійснено на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, а також за відсутності дозвільної документації, що згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України визначає об’єкт як самочинне будівництво. Верховний Суд підкреслив, що правовий режим самочинного будівництва не змінюється внаслідок його неодноразової перепродажі чи державної реєстрації права власності за наступними набувачами. Суд зазначив, що належним способом захисту прав власника землі у таких правовідносинах є саме негаторний позов про знесення об’єкта, оскільки це відновлює стан єдності юридичної долі земельної ділянки та нерухомості. Водночас суд визнав вимогу про припинення права власності неналежним способом захисту, оскільки вона не вирішує юридичну долю самочинно збудованого майна. Суд також відхилив доводи відповідача про необхідність відступлення від усталеної практики, вказавши на відсутність вагомих підстав для зміни підходу, який вже неодноразово підтверджувався Великою Палатою Верховного Суду. Насамкінець, суд врахував новітні висновки Верховного Суду, ухвалені після подання касаційної скарги, щодо неефективності вимог про припинення права власності у спорах про самочинне будівництво.
**Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині припинення права власності відповідача (у цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові) та залишивши без змін рішення в частині зобов’язання знести самочинно збудовану будівлю.
Справа №910/1712/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення з покупця (ТОВ «Оператор ГТС») вартості товару, який він відмовився прийняти, посилаючись на нібито розірвання договору, а також відшкодування збитків за його зберігання.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що договір між сторонами не був розірваний належним чином, оскільки повідомлення покупця про «закриття» договору не відповідало умовам контракту та вимогам законодавства.
* Суд підкреслив, що обов’язок покупця прийняти товар випливає з умов договору, а не лише з наявності чи відсутності письмових заявок, особливо коли обсяг та характеристики товару вже були чітко погоджені в специфікації.
* Важливим аргументом стало застосування ч. 4 ст. 692 Цивільного кодексу України: якщо покупець безпідставно ухиляється від прийняття та оплати товару, продавець має право вимагати його оплати, навіть якщо фактична передача товару не відбулася через перешкоди з боку покупця.
* Суд відхилив доводи «Оператора ГТС» про преюдиційність обставин, зазначивши, що суди попередніх інстанцій правильно врахували лише факти, встановлені в іншій справі, а не просто перейняли правову оцінку.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними, підкресливши, що відповідач не надав доказів їхньої неспівмірності, а часткове задоволення позову було враховане при пропорційному розподілі судових витрат.
* Суд також зазначив, що оприлюднення звіту про виконання договору в системі закупівель є лише фіксацією події, а не самостійною підставою для припинення зобов’язань, якщо договір не був розірваний юридично грамотно.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС», а рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині — без змін.
Справа №1806/2-899/11 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження боржником постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження через пропуск строку на звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що згідно з нормами ЦПК України, скарга на дії виконавця має бути подана протягом 10 днів з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
* Апеляційний суд на підставі доказів (фіскального чека та даних про вручення поштового відправлення) встановив, що боржник отримав постанову про відкриття провадження ще 30 квітня 2020 року.
* Оскільки скаргу було подано лише у вересні 2024 року, тобто через 4,5 роки, суд констатував значний пропуск процесуального строку.
* Доводи скаржника про те, що поштове відправлення не існує, суд відхилив, зазначивши, що згідно з правилами поштового зв’язку, інформація про відправлення зберігається лише 6 місяців, тому відсутність даних на сайті через роки є цілком логічною.
* Суд підкреслив, що пропуск строку без поважних причин є самостійною та достатньою підставою для залишення скарги без розгляду, а не для відмови в її задоволенні по суті.
* Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів, на які посилався скаржник, не входить до повноважень касаційної інстанції, а рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про залишення скарги боржника без розгляду — без змін.
Справа №16/454 від 10/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника після повернення виконавчого документа стягувачу.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
* Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції 2015 року) не є тотожним закінченню виконавчого провадження, тому воно не тягне за собою автоматичного зняття арешту з майна.
* Суд підкреслив, що обов’язок виконавця зняти арешт виникає лише у випадках, прямо передбачених законом, тоді як повернення документа стягувачу залишає за останнім право повторного пред’явлення наказу до виконання.
* Оскільки заборгованість за судовим наказом не була погашена, у стягувача зберігаються майнові претензії до боржника, що виключає можливість визнання арешту безпідставним втручанням у право власності.
* Суд зазначив, що посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду є недоречними, оскільки в тих справах арешт скасовувався за умови відсутності майнових претензій, тоді як у цій справі борг залишається невиконаним.
* Верховний Суд підтримав позицію Великої Палати, згідно з якою повернення виконавчого документа не свідчить про неможливість примусового виконання рішення в майбутньому, а отже, арешт продовжує виконувати свою функцію забезпечення виконання рішення суду.
* Суд також вказав, що доводи скаржника про знищення матеріалів виконавчого провадження не звільняють боржника від обов’язку виконати судове рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП «Берегиня» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №911/2207/21 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 911/2207/21:
1. Предметом спору є законність рішень органу місцевого самоврядування та наступних правочинів щодо відчуження земельної ділянки, яку позивач (АТ «Укрзалізниця») вважає частиною земель залізничного транспорту, що перебувають у його постійному користуванні.
2. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконними рішень міської ради, скасування державної реєстрації та визнання недійсними договорів купівлі-продажу є неефективним способом захисту порушеного права. Верховний Суд наголосив, що у випадках, коли право власності на нерухоме майно вже зареєстроване за іншою особою, належним та ефективним способом захисту є виключно віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння). Суд підкреслив, що задоволення віндикаційного позову автоматично є підставою для внесення змін до Державного реєстру речових прав, тому оскарження окремих проміжних рішень чи записів є зайвим. Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, це є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших обставин справи. Відповідно, суд касаційної інстанції визнав передчасним дослідження доказів щодо наявності чи відсутності майна позивача на спірній ділянці, оскільки обраний спосіб захисту апріорі не міг призвести до відновлення прав позивача.
3. Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, змінивши лише їхню мотивувальну частину з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту права.
Справа №910/11480/25 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. Предметом спору є стягнення вартості фактично виконаних проектних робіт та повернення коштів, отриманих замовником за банківськими гарантіями після розірвання договору підряду.
2. **** Верховний Суд відступив від формалістичного підходу судів попередніх інстанцій, які відмовили у позові лише через відсутність підписаних актів приймання-передачі робіт. Суд наголосив, що правові наслідки створює реальна господарська операція (фактичне виконання робіт), а не лише наявність первинних документів. Суди попередніх інстанцій зобов’язані були встановити реальний обсяг виконаних робіт, чи мають вони самостійну цінність для замовника та чи підлягають вони оплаті, навіть якщо кінцевий результат етапу не був досягнутий. Верховний Суд підкреслив, що “невиконані” та “неналежно виконані” роботи — це різні поняття, і замовник не може безпідставно збагачуватися за рахунок результатів праці підрядника. Також суд роз’яснив, що вимога про стягнення коштів за банківською гарантією повернення авансу є окремим грошовим зобов’язанням, проте якщо основне зобов’язання було частково виконане, стягнення всієї суми авансу може бути кваліфіковане як безпідставне збагачення. Відтак, суди повинні дослідити докази реального виконання робіт, а не обмежуватися констатацією відсутності підписаних актів.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні вартості робіт та безпідставно набутих коштів за гарантією, і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №520/16406/23 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період з березня по грудень 2022 року та зобов’язання здійснити такі виплати.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що саме по собі перебування військовослужбовця в районі ведення бойових дій не є достатньою підставою для отримання «бойових» 100 000 грн. Ключовим критерієм для зенітних ракетних військ є безпосереднє виконання бойових завдань із вогневого ураження повітряних цілей. Суд встановив, що оскільки військова частина не входила до складу діючих угруповань військ, які ведуть безперервні бойові дії, право на підвищену винагороду виникає лише за дні фактичного здійснення пусків ракет. Суди попередніх інстанцій правильно дослідили журнали бойових дій та встановили конкретні дати, коли такі пуски відбувалися, незалежно від того, чи було підтверджено ураження цілі. Водночас суд відхилив доводи позивача про те, що будь-яке бойове чергування чи моніторинг повітряного простору прирівнюються до безпосередньої участі в бойових діях. Таким чином, суд дійшов висновку, що виплата має бути здійснена лише пропорційно дням фактичного бойового застосування зенітно-ракетного комплексу, а не за весь період перебування в зоні бойових дій.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено частково (лише за дні фактичних пусків ракет), а в іншій частині вимог — відмовлено.
Справа №911/1778/24 від 18/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. Предметом спору є правомірність залишення судом без розгляду заяви кредитора про визнання грошових вимог у справі про банкрутство через невиконання ним вимоги суду щодо розкриття інформації про кінцевих бенефіціарних власників.
2. Суд виходив із того, що господарський процес базується на обов’язковості виконання судових рішень, які набрали законної сили, згідно зі статтею 129-1 Конституції України. Верховний Суд підкреслив, що при розгляді кредиторських вимог у банкрутстві застосовуються загальні норми Господарського процесуального кодексу України щодо витребування доказів. Оскільки заявник проігнорував ухвалу суду про надання структури власності та даних про бенефіціарів, суд мав повне право застосувати процесуальні наслідки, передбачені частиною 10 статті 81 ГПК України. Аргументи скаржника про воєнний стан та відсутність обов’язку розкривати дані були відхилені, оскільки в межах судового провадження визначальним є факт невиконання прямого розпорядження суду. Суд наголосив, що змагальність сторін передбачає ризик настання негативних наслідків за невчинення процесуальних дій. Таким чином, залишення заяви без розгляду було визнано законним та обґрунтованим заходом процесуального впливу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №927/721/25 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 927/721/25:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення з Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь АТ «Облтеплокомуненерго» заборгованості у розмірі 23 743 299,53 грн, що виникла як різниця між економічно обґрунтованими та фактично застосованими тарифами на послуги з теплопостачання для населення за листопад 2021 року.
**2. Основні аргументи суду**
* Суд встановив, що орган місцевого самоврядування, встановлюючи тарифи на рівні, нижчому за економічно обґрунтовані, зобов’язаний відшкодувати підприємству відповідну різницю згідно зі статтею 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення».
* Рішення міської ради № 662 від 03.11.2021 прямо передбачало обов’язок відшкодування таких втрат, що створює для підприємства право на отримання компенсації, яке виникає в силу закону та прийнятого рішення органу влади.
* Суд відхилив доводи відповідача про застосування спеціального механізму врегулювання заборгованості (згідно із Законом № 1730-VIII), оскільки між сторонами не було укладено договору про організацію взаєморозрахунків, що унеможливлює застосування процедури субвенції з державного бюджету у цьому конкретному спорі.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виключили суму ПДВ із суми відшкодування, оскільки це відповідає затвердженому міською радою Порядку відшкодування втрат.
* Верховний Суд підкреслив, що оскільки рішення міської ради про встановлення тарифів не було скасоване, воно є обов’язковим для виконання, а відмова відповідача у виплаті компенсації є порушенням прав позивача.
* Касаційні доводи відповідача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування низки законів були визнані безпідставними, оскільки правовідносини у цій справі чітко врегульовані нормами цивільного законодавства та законодавства про ціноутворення, а фактичні обставини вже були оцінені судами.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову — без змін.
Справа №910/15712/23 від 11/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/15712/23:
**1. Предмет спору:**
Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, прийняті нотаріусом на користь позивача та інших осіб.
**2. Аргументи суду:**
Суд наголосив, що Міністерство юстиції при розгляді скарг на дії реєстраторів оцінює лише законність адміністративної процедури, а не вирішує спір про право власності по суті. Верховний Суд підкреслив, що в таких категоріях справ Міністерство юстиції не може бути єдиним відповідачем, оскільки між позивачем та міністерством відсутній спір про речові права. Належним відповідачем у спорах про скасування реєстраційних дій має бути особа, чиє право на майно оспорюється та щодо якої було здійснено відповідний запис у реєстрі. Суди попередніх інстанцій помилково зосередилися на питанні «неналежного способу захисту», тоді як ключовою проблемою є пред’явлення позову до неналежного відповідача. Оскільки позивач не залучив до справи особу, чиї права на майно є предметом спору, це є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Таким чином, Верховний Суд залишив рішення про відмову в позові в силі, але суттєво змінив його мотивувальну частину, вказавши на неправильне визначення складу учасників процесу.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив у силі їхній кінцевий висновок про відмову в задоволенні позову.
Справа №910/9573/25 від 20/08/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Визначення дати подання кредиторської заяви у справі про банкрутство та наслідки пропуску 30-денного строку для її подання через помилкове направлення документа до іншого господарського суду через підсистему «Електронний суд».
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що строк для подання вимог кредиторів, передбачений статтею 45 Кодексу України з процедур банкрутства, є спеціальним та не підлягає поновленню незалежно від поважності причин пропуску.
* Верховний Суд розмежував поняття «відправлення документа» та «подання до належного суду», зазначивши, що направлення заяви до іншого суду не створює правових наслідків для справи, яка розглядається в іншому провадженні.
* Помилка користувача при виборі адресата в системі «Електронний суд» не є технічним збоєм системи, тому відповідальність за таку помилку лежить виключно на заявнику.
* Суд підкреслив, що норми ГПК України щодо передачі справ за підсудністю не застосовуються автоматично до ситуацій, коли кредитор сам помилково обрав не той суд для подання заяви.
* Обмеження права вирішального голосу для кредиторів, які пропустили строк, є пропорційним заходом, що спрямований на забезпечення правової визначеності та рівності всіх учасників процедури банкрутства.
* Оскільки майнові вимоги підприємства були визнані судом у повному обсязі, застосування процесуального обмеження (відсутність права голосу) не порушує сутність права на доступ до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків у подібних справах та залишив без задоволення касаційну скаргу в іншій частині, залишивши рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №384/138/24 від 18/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Заявник намагався в судовому порядку встановити факт здійснення ним постійного стороннього догляду за дружиною з інвалідністю II групи для отримання відстрочки від мобілізації та дозволу на виїзд за кордон.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підкреслив, що суди розглядають лише ті справи, для яких законом не встановлено іншого, позасудового порядку вирішення питання. У даному випадку законодавство (зокрема Закон України «Про соціальні послуги» та постанови Кабміну) чітко визначає механізм підтвердження факту догляду через органи місцевого самоврядування та відповідні реєстри. Суд зазначив, що встановлення юридичного факту в суді можливе лише тоді, коли заявник не має жодної іншої можливості отримати документ, що підтверджує такий факт. Оскільки процедура отримання довідки про догляд є адміністративною та врегульованою підзаконними актами, звернення до суду в порядку окремого провадження є безпідставним. Суд також наголосив, що підтвердження права на відстрочку — це складний юридичний склад, який базується на сукупності документів, а не на одному судовому рішенні. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно закрили провадження, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №522/13497/23 від 05/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження боржником бездіяльності державного виконавця щодо відмови у скасуванні постанови про тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами через те, що така робота є його єдиним джерелом доходу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при вирішенні таких спорів суди зобов’язані перевіряти, чи не позбавляє застосоване обмеження боржника основного законного джерела засобів до існування, що прямо заборонено частиною 10 статті 71 Закону України «Про виконавче провадження». Суд зазначив, що апеляційна інстанція формально підійшла до справи, не дослідивши належним чином доводи заявника про те, що робота водієм є його єдиним доходом. Верховний Суд підкреслив конституційне право на працю та необхідність дотримання принципу пропорційності: обмеження права керування не повинно унеможливлювати отримання боржником доходу, з якого, власне, і мають вираховуватися аліменти. Суд вказав, що державний виконавець та суди попередніх інстанцій мали оцінити, чи не є таке обмеження надмірним втручанням у право на працю. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки цим ключовим обставинам, його рішення визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам повноти судового розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №390/2578/25 від 20/08/2026
1. Предметом спору є вирішення питання про можливість направлення кримінального провадження щодо обвинуваченого за ч. 1 ст. 125 КК України з одного суду до іншого, що знаходяться в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Суд при розгляді подання виходив із того, що питання зміни територіальної підсудності має бути чітко обґрунтованим та відповідати вимогам кримінального процесуального закону. Колегія суддів проаналізувала доводи, викладені у поданні Кропивницького апеляційного суду, на предмет наявності виключних обставин, що унеможливлюють розгляд справи у визначеному суді. Суд врахував, що загальним правилом є розгляд справи тим судом, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. Оскільки подання не містило достатніх та переконливих підстав для відступу від цього правила, суд не знайшов законних підстав для задоволення клопотання. Верховний Суд наголосив на важливості дотримання принципу визначеності суду, який має розглядати справу, для забезпечення права на справедливий суд. У результаті, оцінивши всі обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зміни підсудності у даному конкретному провадженні.
3. Верховний Суд постановив залишити подання Кропивницького апеляційного суду про направлення кримінального провадження до іншого суду без задоволення.
Справа №911/2644/25 від 11/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога орендодавця про усунення перешкод у користуванні майном шляхом примусового виселення орендаря через нібито розірвання договору оренди.
2. Верховний Суд вказав на низку суттєвих процесуальних порушень, допущених апеляційною інстанцією при розгляді справи. По-перше, суд не дослідив належним чином докази щодо додаткової угоди про продовження строку оренди, зокрема, не оцінив її як електронний доказ та не перевірив достовірність скан-копії, що не містить КЕП. По-друге, апеляційний суд безпідставно обмежив право позивача на представництво, не визнавши повноваження адвоката, попри наявність належного ордера. Суд наголосив, що згідно з позицією Великої Палати, відомості з ЄДР щодо повноважень директора мають презумпцію достовірності, і контрагент не зобов’язаний перевіряти внутрішні статутні обмеження компанії. Також суд підкреслив, що паперова копія електронного доказу не є автоматично недопустимою, а її оцінка залежить від того, чи ставить суд або інша сторона під сумнів її відповідність оригіналу. В результаті, висновки апеляції про чинність договору та відсутність підстав для виселення визнані передчасними через неповне з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Справа №913/318/23 від 19/08/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсними результати тендеру та договір поставки продуктів харчування через вчинення учасниками торгів антиконкурентних узгоджених дій, що, на його думку, суперечить інтересам держави.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що сам факт антиконкурентних дій учасників тендеру не є автоматичною підставою для визнання договору недійсним за статтею 228 Цивільного кодексу України. Суд наголосив, що ця норма застосовується лише у виключних випадках, коли правочин прямо посягає на суспільні, економічні чи соціальні основи держави, що має бути підтверджено, наприклад, вироком суду або доведеними значними збитками. У цій справі договір був повністю виконаний, товар поставлений, а ціна була навіть нижчою за ринкову, тому інтереси держави не постраждали. Суд також вказав на сталість своєї практики, сформованої об’єднаною палатою, і відмовився відступати від неї, оскільки прокурор не навів вагомих підстав для зміни правового підходу. Крім того, відповідач уже поніс відповідальність у вигляді штрафу від Антимонопольного комітету, що є достатньою реакцією на порушення конкуренції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду про відмову в задоволенні позову прокурора.
Справа №914/544/25 від 21/08/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи в суді касаційної інстанції.
2. Суд керувався тим, що хоча розмір гонорару визначається за домовленістю між адвокатом і клієнтом (принцип свободи договору), при розподілі судових витрат суд зобов’язаний перевіряти їх на відповідність критеріям реальності, необхідності та розумності розміру. Верховний Суд наголосив, що фіксований розмір гонорару не позбавляє суд права оцінювати його співмірність зі складністю справи та обсягом виконаної роботи. У цій справі суд врахував, що адвокат супроводжував справу з першої інстанції, тому був повністю обізнаний з матеріалами, а правова позиція позивача залишалася незмінною. Суд також взяв до уваги, що для цілей відшкодування витрат іншою стороною договірні умови про оплату не є обов’язковими для суду в повному обсязі, якщо заявлена сума є завищеною. Відтак, суд застосував свій дискреційний розсуд для визначення справедливого розміру компенсації, виходячи з фактичного обсягу роботи в касації.
3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з відповідача 30 000 грн замість заявлених 50 000 грн витрат на правничу допомогу.
Справа №913/288/25 від 11/08/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Банк звернувся до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно, оскільки державний реєстратор відмовив у внесенні відомостей про це право до Державного реєстру через відсутність підтверджувальної інформації від органів БТІ, які залишилися на тимчасово окупованій території.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при розмежуванні юрисдикції судів ключовим є характер спірних правовідносин, а не лише суб’єктний склад. Суд зазначив, що спір про визнання права власності має приватноправовий характер, навіть якщо він виник через дії чи бездіяльність державного реєстратора. Участь реєстратора як відповідача у справі не перетворює такий спір на публічно-правовий, що підлягає розгляду в адміністративному суді. Відтак, апеляційний суд помилково закрив провадження у справі, пославшись на адміністративну юрисдикцію. Верховний Суд підкреслив, що апеляційна інстанція повинна була розглянути справу по суті, а не ухилятися від вирішення спору. Також суд вказав на необхідність перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та належності визначених відповідачів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду про закриття провадження та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції для розгляду по суті.
Справа №640/3940/21 від 21/08/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання протиправною бездіяльності Адміністрації Держспецзв’язку щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2019 рік із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що індексація грошового забезпечення є обов’язковою державною гарантією, яка не залежить від наявності чи відсутності бюджетних коштів у конкретного відомства.
– Ключовим фактором для визначення базового місяця є підвищення посадових окладів, яке для військовослужбовців відбулося у січні 2008 року на підставі постанови КМУ № 1294.
– Попри те, що Держспецзв’язок до 2011 року регулювався окремою постановою № 1588, суд встановив, що саме січень 2008 року є точкою відліку для індексації, оскільки саме тоді відбулося загальне підвищення окладів, що вплинуло на розрахунки.
– Суд відхилив доводи відповідача про неможливість застосування постанови № 1294 до працівників Держспецзв’язку у той період, зазначивши, що механізм індексації є універсальним для всіх державних органів.
– Щодо процесуального питання про назву відповідача, суд вказав, що помилка в найменуванні («Державна служба» замість «Адміністрація Державної служби») не є підставою для скасування рішення, оскільки це технічний момент, який можна виправити шляхом виправлення описки.
– Суд також підтвердив право позивача на компенсацію податку з доходів фізичних осіб, що утримується з сум індексації, згідно з відповідним порядком КМУ.
– У задоволенні вимоги щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було відмовлено, оскільки на момент розгляду справи неможливо було встановити дату фактичної виплати заборгованості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Адміністрації Держспецзв’язку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №127/40502/24 від 17/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність рішення Управління Державної міграційної служби про примусове видворення громадянина Республіки Молдова, у якого було скасовано рішення про набуття громадянства України.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, не здійснивши повного та всебічного з’ясування обставин справи. Зокрема, суди обмежилися лише констатацією факту незаконного перебування особи в Україні, не надавши оцінки правовим підставам, на які посилався міграційний орган у своєму рішенні. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що відповідач застосував норму закону (частину 17 статті 4 Закону № 3773-VI), яка набрала чинності вже після того, як було скасовано громадянство позивача, що потребує окремого правового аналізу. Також суди не перевірили, чи відповідає рішення про видворення критеріям обґрунтованості, встановленим статтею 2 КАС України, та не надали відповіді на аргументи позивача щодо наявності в нього соціальних зв’язків та кримінального провадження. Верховний Суд наголосив, що суди повинні були ретельно перевірити, чи дотримано процедуру примусового видворення, передбачену законом, а не просто формально підійти до розгляду справи. В результаті, через неповне дослідження доказів та відсутність належної мотивації, Верховний Суд визнав висновки нижчих інстанцій передчасними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №280/4779/25 від 21/08/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду позовної заяви ТОВ «АСК АВТО» про скасування постанов державного виконавця про накладення штрафу через пропуск позивачем десятиденного строку на оскарження.
2. Суд виходив з того, що процесуальні строки в адміністративному судочинстві є гарантією юридичної визначеності, а їх дотримання є обов’язком учасників справи. Суди встановили, що спірні постанови були доставлені до електронного кабінету позивача в системі ЄСІТС у дні їх винесення, що є належним повідомленням і запускає відлік строку на оскарження. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження об’єктивних, непереборних обставин, які б унеможливили вчасне звернення до суду. Посилання на перебування директора за кордоном та відсутність доступу до електронного підпису суд визнав суб’єктивними причинами, що не звільняють від виконання процесуальних обов’язків. Суд підкреслив, що право на доступ до суду не є абсолютним і потребує дотримання встановлених законом процедур. Відтак, причини пропуску строку були визнані неповажними, а позовна заява — обґрунтовано залишеною без розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «АСК АВТО» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
