Це рішення у справі «Баженов та інші проти Росії та України» стосується систематичного скасування прав власності на землю в Севастополі, Крим, російською окупаційною владою після анексії 2014 року. Заявники, які первинно набули право власності на землю згідно з українськими адміністративними процедурами, зіткнулися з анулюванням своїх правовстановлюючих документів російськими «судами» під приводом того, що ця земля нібито є лісовим фондом і, таким чином, була приватизована неналежним чином. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) дослідив, чи порушують ці дії право на мирне володіння майном та право на справедливий судовий розгляд. Суд дійшов висновку, що російська судова система в Криму діяла всупереч міжнародному гуманітарному праву (МГП) та Європейській конвенції з прав людини. Як наслідок, Суд постановив, що позбавлення майна було незаконним, а заявникам було відмовлено у справедливому розгляді справи судом, встановленим законом. Це рішення є вагомим правовим підтвердженням принципу невизнання російських адміністративних та судових актів на окупованих територіях.
### Структура та положення
Рішення структуроване таким чином:
* **Юрисдикція та прийнятність:** Суд підтверджує свою юрисдикцію щодо Росії стосовно дій, що відбулися до її виходу з Ради Європи у 2022 році. Він викреслює зі списку справ скарги проти України на прохання заявників та роз’яснює «статус жертви» сторін, які беруть участь у справі.
* **Стаття 1 Протоколу № 1 (Майно):** Суд проводить розмежування між тими, хто мав правомірні очікування щодо майна (перший, четвертий та п’ятий заявники), та тими, чиї права власності були визнані недійсними за специфічних обставин окупації (другий заявник).
* **Стаття 6 § 1 (Справедливий судовий розгляд):** Суд підтверджує, що російські «суди» в Криму не є «судами, встановленими законом», оскільки вони функціонують у супереч із Конвенцією та МГП.
* **Справедлива сатисфакція:** Суд присуджує загальні суми як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнаючи неможливість *restitutio in integrum* (відновлення попереднього стану) через діючі обмеження щодо права власності на землю в Криму.
Порівняно з попередніми рішеннями, це судове рішення прямо застосовує висновки Великої палати у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» до індивідуальних майнових спорів, закріплюючи правову позицію про те, що російські судові акти в окупованому Криму не мають статусу «закону» згідно з Конвенцією.
### Ключові положення для практичного використання
Для практиків та спостерігачів найбільш критичними є такі елементи:
1. **Невизнання «права»:** Суд повторює, що масове застосування російського законодавства в Криму суперечить Конвенції та МГП. Відтак, будь-яке судове рішення, що ґрунтується на російському праві в цьому контексті, не може вважатися таким, що прийняте «відповідно до закону» для цілей статті 1 Протоколу № 1.
2. **Обмеження «Намібійського винятку»:** Суд роз’яснює, що «Намібійський виняток» (який дозволяє визнання певних адміністративних актів на окупованих територіях задля захисту прав жителів) тут не застосовується. Оскільки російська судова система в Криму є фундаментально несумісною з Конвенцією, її акти не можуть бути легітимізовані через цей виняток.
3. **Триваючий стан позбавлення:** Суд підтверджує, що скасування прав власності на землю недійсним правовим актом створює «триваючий стан» позбавлення майна. Це має вирішальне значення для подолання правила про шестимісячний строк звернення, оскільки порушення розглядається не як одномоментна дія, а як безперервне втручання у право власності.
4. **Заборона конфіскації:** Суд наголошує, що позбавлення майна не було виправданим згідно з МГП, посилаючись, зокрема, на статтю 46 Гаазьких положень 1907 року, яка передбачає безумовну заборону конфіскації приватної власності.
5. **Суди, не встановлені законом:** Висновок про те, що російські «суди» в Криму не є «встановленими законом», створює чіткий прецедент для оскарження будь-якого судового результату, що походить від цих органів, оскільки вони не мають необхідної юридичної легітимності в межах системи Конвенції.
