Огляд судової практики Верховного Суду за 31/07/2026

Справа №296/5083/17 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за надання неправомірної вигоди службовим особам (ч. 1 ст. 369 КК України) та перевірка доводів захисту щодо недопустимості доказів і провокації злочину.

2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що працівники поліції, яким було надано кошти, мали статус службових осіб, оскільки виконували доручення в межах кримінального провадження і мали реальну можливість впливати на хід розслідування.
– Щодо доводів про провокацію, суд послався на практику ЄСПЛ, зазначивши, що захист від провокації вимагає визнання факту вчинення дій, тоді як засуджений заперечував сам факт злочину, що є непослідовною позицією.
– Суд підтвердив законність проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки вони проводилися в публічно недоступному місці на підставі ухвали слідчого судді.
– Щодо доводів про порушення права на захист під час затримання, суд вказав, що огляд місця події є невідкладною дією, яка може проводитися до офіційного затримання, а права підозрюваного були роз’яснені належним чином одразу після фактичного затримання.
– Суд визнав докази (протоколи НСРД, відеозаписи, показання свідків) належними та допустимими, а їх сукупність — достатньою для доведення вини поза розумним сумнівом.
– Також суд підтримав рішення про звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності, посилаючись на актуальну позицію об’єднаної палати Верховного Суду.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №911/3646/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договору дарування частки у статутному капіталі товариства, акта приймання-передачі цієї частки та скасування відповідних записів у Єдиному державному реєстрі.

2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання недійсними правочинів та скасування реєстраційних записів) є неефективним для відновлення корпоративних прав у даному випадку.
– Верховний Суд наголосив, що для захисту прав учасника, чиї корпоративні права були порушені змінами у складі учасників або розмірах часток, законом передбачено спеціальний спосіб — позов про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників.
– Суд підкреслив, що перелік способів захисту, визначений статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб…», є вичерпним для таких правовідносин.
– Аргументи позивача про те, що цей спосіб захисту застосовується лише до виключених учасників, були відхилені як такі, що ґрунтуються на вибірковому тлумаченні судової практики.
– Суд зазначив, що оскільки позивач не оспорював порушення переважного права на придбання частки, а прагнув лише відновити попередній склад учасників, він мав обрати саме позов про визначення розміру часток.
– Також суд здійснив перерозподіл витрат на правничу допомогу, суттєво зменшивши суму стягнення з позивача, оскільки визнав заявлені витрати відповідача на касаційній стадії необґрунтовано завищеними та непропорційними складності справи.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги позивача.

Справа №910/17/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/17/25:

1. Предметом спору є усунення перешкод територіальній громаді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення об’єкта нерухомості, який позивач вважає самочинним будівництвом.

2. Суд виходив із того, що будівництво було здійснено на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, що є самостійною підставою для кваліфікації об’єкта як самочинного згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України. Верховний Суд наголосив, що реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму і не легітимізує незаконне захоплення землі. Оскільки відповідач не мав жодних речових прав на земельну ділянку, він не міг набути законного права власності на споруду, розташовану на ній. Суд підкреслив принцип єдності долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель, де пріоритет належить захисту прав власника землі. Також було зазначено, що відповідач, як покупець, мав проявити розумну обачність і перевірити наявність прав продавця на землю, чого зроблено не було. Відтак, знесення об’єкта є пропорційним заходом для відновлення порушених прав територіальної громади.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов про знесення об’єкта самочинного будівництва було задоволено.

Справа №990/146/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Кандидат на посаду судді оскаржив рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту, вимагаючи визнати їх протиправними через відсутність детального поелементного обґрунтування виставлених балів за практичне завдання.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що ВККС наділена широкими дискреційними повноваженнями, а оцінювання практичних завдань здійснюється членами комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство (Закон № 1402-VIII та Положення № 185/зп-24) не містить вимог щодо обов’язкової фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання в екзаменаційних відомостях.
* Затверджені ВККС «Методичні вказівки № 228/зп-24» мають інструктивний та допоміжний характер для уніфікації підходів, а не імперативний обов’язок деталізувати оцінку в рішенні.
* Суд зазначив, що оцінюється практичне завдання в цілому, а не сума балів за окремі його частини, тому відсутність поелементної деталізації не свідчить про порушення процедури чи свавільність рішення.
* Незгода кандидата з отриманим балом є лише суб’єктивним ставленням і не може бути підставою для скасування результатів іспиту, якщо процедура була дотримана.
* Вмотивованість рішення ВККС полягає у дотриманні процедурних вимог, а не в наданні розгорнутого математичного чи словесного пояснення кожної виставленої оцінки.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу кандидата без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, підтвердивши правомірність дій ВККС.

Справа №11/Б-664 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність відхилення судами попередніх інстанцій грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство через пропуск 1095-денного строку давності для стягнення податкового боргу.

2. Суд виходив із того, що податковий орган звернувся із заявою про визнання грошових вимог до боржника, які виникли у 2012–2014 роках, лише у 2025 році, що значно перевищує встановлений статтею 102 Податкового кодексу України 1095-денний строк. Суд наголосив, що цей строк є імперативним, і його сплив робить податковий борг безнадійним, що унеможливлює його стягнення у процедурі банкрутства. Щодо спроби податкового органу долучити нові докази (судове рішення 2014 року) на стадії апеляції, суд зазначив, що заявник не довів поважності причин їх неподання раніше, а посилання на реорганізацію органів ДПС визнав безпідставними. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доказування обґрунтованості вимог лежить на кредиторі, а процесуальна недбалість не може бути виправдана формальними посиланнями на внутрішні організаційні зміни. Також суд звернув увагу на неприпустимість затягування процедур банкрутства, які тривають десятиліттями, що порушує право на розумні строки судового розгляду. У підсумку, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції, якими було відхилено грошові вимоги податкового органу в частині 1 034 638,59 грн.

Справа №990/389/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є законність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про визнання кандидата на посаду судді апеляційного суду таким, що не підтвердив здатність здійснювати правосуддя за критерієм «особиста компетентність».

**2. Аргументи суду**
* Велика Палата наголосила, що ВККС має широкі дискреційні повноваження при оцінюванні кандидатів, а суди не повинні підміняти собою Комісію, переоцінюючи результати співбесіди чи бали, виставлені за внутрішнім переконанням членів ВККС.
* Суд зазначив, що оцінювання за критеріями особистої та соціальної компетентності не передбачає презумпції відповідності кандидата, тому саме на претендента покладається обов’язок довести свою відповідність, а не навпаки.
* Важливим висновком стало те, що поведінка особи у приватному житті (зокрема, виконання батьківських обов’язків) є релевантною для оцінки «відповідальності» як професійної якості судді, оскільки високі стандарти доброчесності мають бути притаманні судді як на роботі, так і поза нею.
* Суд визнав, що ВККС не допустила втручання у приватне життя, оскільки дослідження чутливих обставин відбувалося у закритому режимі, а в публічному рішенні були використані лише відомості з відкритих джерел.
* Велика Палата підкреслила, що оцінювання в межах конкурсу є конкурентною процедурою, де Комісія порівнює кандидатів між собою, і незгода суду першої інстанції з рівнем деталізації мотивів ВККС не є підставою для скасування рішення, якщо воно не є свавільним.
* Також суд підтвердив правомірність застосування ВККС нових правил конкурсу, оскільки вони були чинними на момент проведення відповідних етапів оцінювання, а позивач добровільно погодився на участь у конкурсі за цими умовами.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №446/1339/21 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Визнання права власності на гідротехнічні споруди (греблю та водопідвідні конструкції) та законність затвердження мирової угоди між фізичною особою та органом місцевого самоврядування щодо цього майна.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що гідротехнічні споруди є інженерними об’єктами, які не можуть існувати окремо від водного об’єкта, тому вони є його приналежністю і не можуть бути самостійним об’єктом права власності. Суд зазначив, що власником такої споруди може бути лише власник земельної ділянки, на якій розташований водний об’єкт, що унеможливлює приватизацію споруд окремо від землі. Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи є спірні споруди самочинним будівництвом та чи не порушують вони правовий режим земель водного фонду, які за законом не підлягають приватизації. Верховний Суд підкреслив, що мирова угода не може бути затверджена, якщо вона суперечить закону або порушує інтереси держави, а суди не дослідили питання цільового призначення земельної ділянки. Також було враховано висновки, викладені в інших постановах Верховного Суду, що гідроспоруди не підлягають державній реєстрації як окремі об’єкти нерухомості. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не встановили ці ключові фактичні обставини, їхні рішення визнано передчасними та такими, що не відповідають вимогам матеріального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення всіх необхідних обставин.

Справа №201/6915/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.

1. **Предмет спору:** встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, поділ одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю поліцейського та визнання права власності на майно, набуте під час спільного проживання.

2. **Основні аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що поліцейські не є військовослужбовцями, тому до спірних правовідносин щодо виплати одноразової грошової допомоги застосовуються норми Закону України «Про Національну поліцію», а не Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців».
* Суд підкреслив, що згідно зі статтею 101 Закону «Про Національну поліцію», за наявності спору орган, уповноважений на виплату, зобов’язаний призупинити її до набрання судовим рішенням законної сили, що робить такий захід забезпечення позову правомірним.
* Щодо арешту автомобіля, суд визнав його обґрунтованим, оскільки позивачка навела докази того, що відповідач намагалася відчужити майно, яке є предметом спору, що створювало реальний ризик унеможливлення виконання майбутнього рішення суду.
* Водночас Верховний Суд погодився з апеляційною інстанцією в тому, що накладення арешту на банківський рахунок, на який надходять соціальні виплати, є недопустимим з огляду на пряму заборону, встановлену частиною 4 статті 150 ЦПК України.
* Суд зазначив, що заходи забезпечення позову не вирішують спір по суті, а лише зберігають існуючий стан речей, запобігаючи недобросовісним діям відповідача.
* Верховний Суд констатував, що апеляційний суд помилково скасував заходи забезпечення позову в частині зупинення виплат та арешту авто, оскільки ці заходи є співмірними та необхідними для захисту прав позивачки.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у зупиненні виплат та арешті авто, залишивши в цій частині в силі ухвалу суду першої інстанції, а в іншій частині (щодо арешту коштів) залишив рішення апеляційного суду без змін.

Справа №736/1003/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:

1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час касаційного провадження у справі за скаргою на дії приватного виконавця.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що заявник пропустив п’ятиденний строк для подання доказів витрат, проте визнав причини пропуску поважними, оскільки докази були подані одразу після того, як текст постанови Верховного Суду став доступним у реєстрі.
* Верховний Суд підкреслив, що право на поновлення процесуального строку існує, якщо сторона довела об’єктивність перешкод, що завадили вчасному зверненню.
* Щодо суті витрат, суд керувався принципом змагальності: оскільки заявник надав договір, акт виконаних робіт та докази оплати, ці витрати вважаються реальними та обґрунтованими.
* Важливим фактором стало те, що опонент (ОСОБА_1) була належним чином повідомлена про заяву, але не надала жодних заперечень щодо розміру гонорару чи клопотань про його зменшення.
* Суд наголосив, що за відсутності заперечень іншої сторони, він не зобов’язаний з власної ініціативи зменшувати розмір витрат, якщо вони виглядають співмірними зі складністю справи.
* Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення, суд дійшов висновку про справедливість покладення обов’язку з відшкодування витрат саме на неї.
* Таким чином, суд підтвердив, що 5 000 грн за підготовку відзиву є розумною та співмірною сумою для даної категорії справ.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», поновив строк на подання доказів та стягнув з ОСОБА_1 на користь товариства 5 000 гривень витрат на правничу допомогу.

Справа №910/20417/21 від 09/07/2026
1. Предметом спору є оскарження дій Міністерства юстиції України щодо прийняття наказів у сфері державної реєстрації прав, які позивач (ПАТ «МТБ Банк») вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

2. Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та межами повноважень Міністерства юстиції як органу, що здійснює контроль у сфері державної реєстрації. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору. Суд зазначив, що позивач не довів наявності правових підстав для скасування оскаржуваних наказів, оскільки дії відповідача відповідали вимогам чинного законодавства на момент їх вчинення. Також було враховано, що процедурні питання, порушені банком, не вплинули на законність прийнятих Міністерством рішень по суті. Суд наголосив, що втручання в дискреційні повноваження органу державної влади можливе лише у разі виявлення грубих порушень закону, чого в даному випадку встановлено не було. Відтак, аргументи касаційної скарги були визнані безпідставними та такими, що не спростовують висновків апеляційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.

Справа №904/3031/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позов Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно реконструйованих об’єктів нерухомості та скасування дозвільної документації на будівництво.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до справи, не дослідивши правовий статус «тіньових навісів» до їх реконструкції — чи були вони самостійними об’єктами нерухомості, чи лише допоміжними спорудами. Суд наголосив, що реконструкція об’єкта, який не був належним чином оформлений як нерухомість, може свідчити про створення нового об’єкта без належного відведення земельної ділянки, що є ознакою самочинного будівництва. Також було підкреслено, що право власності на будівлю та право на землю мають нерозривний зв’язок, тому неможливо ігнорувати відсутність у відповідача прав на земельну ділянку комунальної власності. Суди не надали оцінки доводам позивача про те, що ділянка ніколи не виділялася під забудову, а відповідач намагається легалізувати об’єкти шляхом зміни їхніх технічних характеристик. Верховний Суд вказав на ігнорування судами попередніх інстанцій вказівок, наданих у попередній постанові щодо цієї ж справи, що є грубим порушенням процесуального закону. У підсумку, суд дійшов висновку, що без встановлення факту законності виникнення права власності на первинні споруди та правових підстав використання землі, рішення про відмову в позові є передчасним.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Справа №910/20417/21 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивач (ПАТ «МТБ Банк») звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування наказів, якими було скасовано рішення державного реєстратора щодо реєстрації іпотеки на користь банку.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що спір за своєю суттю є спором про речові права на нерухоме майно, оскільки стосується правомірності реєстрації іпотеки.
* Керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22, суд зазначив, що у таких справах Мін’юст не може бути єдиним відповідачем, оскільки з ним у позивача відсутній спір про речові права.
* Належними відповідачами у цій категорії справ мають бути особи, за скаргою яких Мін’юст скасував реєстраційні дії (у даному випадку — іпотекодавці), оскільки саме їхні майнові інтереси безпосередньо зачіпаються судовим рішенням.
* Суд підкреслив, що визначення відповідача є виключним правом позивача, а звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
* Також суд вказав, що процесуальне законодавство не надає суду права самостійно залучати співвідповідачів на стадії апеляційного перегляду без відповідного волевиявлення позивача.
* Оскільки банк не залучив належних відповідачів (іпотекодавців), а позов був пред’явлений лише до Міністерства юстиції, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позову.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «МТБ Банк» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду, якою було відмовлено у позові, — без змін.

Справа №990/156/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту та відмову в допуску до наступного етапу конкурсу через нібито неналежне оцінювання практичного завдання.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що ВККС є органом з широкими дискреційними повноваженнями, а оцінювання практичних завдань здійснюється членами комісії на основі їхнього внутрішнього професійного переконання.
* Велика Палата зазначила, що чинне законодавство та внутрішні положення ВККС не містять імперативної вимоги щодо фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання в екзаменаційних відомостях.
* Суд визнав, що Методичні вказівки № 228/зп-24 мають допоміжний, інструктивний характер для уніфікації підходів, а не встановлюють обов’язкову процедуру поелементного нарахування балів, яка б підлягала судовому контролю.
* Щодо доводів про порушення процедури (робота членів комісії під час відпустки чи лікарняного), суд вказав, що це не заборонено законом, якщо не доведено неможливість особистого ознайомлення з роботою кандидата.
* Суд наголосив, що втручання в дискреційні повноваження ВККС щодо оцінки професійних навичок кандидатів є неприпустимим, якщо не доведено очевидної свавільності чи істотних процедурних порушень, передбачених статтею 88 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
* Всі аргументи позивачки щодо несанкціонованого доступу до робіт чи підробки результатів були відхилені як такі, що ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені належними доказами.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове — про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №990/156/23 від 09/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога колишнього члена Вищої ради правосуддя (ВРП) про визнання протиправною бездіяльності Ради щодо невиплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недопуску до виконання повноважень після скасування судом наказу про його відрахування зі штату.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що скасування наказу про відрахування позивача зі штату ВРП у попередньому судовому процесі фактично відновило його правовий статус як члена Ради, що дає йому право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас Велика Палата наголосила, що оскільки ВРП є колегіальним органом із чітко визначеною кількістю членів за квотою Президента, призначення на ці посади інших осіб у законному порядку унеможливило фактичне повернення позивача до роботи. Суд застосував принцип «закон не вимагає неможливого», зазначивши, що після заповнення вакантних посад іншими кандидатами (10 лютого 2020 року) позивач об’єктивно не міг виконувати свої повноваження, тому виплата заробітку за період після цієї дати є безпідставною. Суд також підкреслив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є еквівалентом заробітної плати, тому його нарахування можливе лише за той період, коли особа мала реальну можливість працювати, але була позбавлена такої можливості з вини роботодавця. На цій підставі суд обмежив період стягнення коштів часом від моменту незаконного відрахування до моменту, коли посади за президентською квотою були остаточно зайняті іншими особами.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила позов, визнавши бездіяльність ВРП протиправною та стягнувши на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 09 лютого 2020 року в розмірі 1 744 741,84 грн (з урахуванням податків), відмовивши у задоволенні решти вимог.

Справа №990/201/25 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження кандидатом на посаду судді Вищого антикорупційного суду (ВАКС) рішення ВККС та ГРМЕ про визнання його таким, що не відповідає критеріям доброчесності, та припинення його участі у конкурсі.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що оцінювання кандидатів на посади суддів ВАКС є виключною дискреційною компетенцією ВККС та ГРМЕ, тому суд не має повноважень здійснювати переоцінку фактів, які стали підставою для висновків Комісії.
– Судовий контроль обмежується перевіркою дотримання процедури та вмотивованості рішення, а не переглядом по суті висновків про доброчесність.
– Щодо показника «неупередженість», суд визнав обґрунтованим висновок про грубе порушення процесуального права (незастосування правил підсудності у справі, де стороною був інший суддя), що негативно вплинуло на авторитет правосуддя.
– Щодо показника «чесність», суд підтримав позицію ВККС про непослідовність пояснень кандидата стосовно отримання дорогого подарунка в криптовалюті, оскільки кандидат суттєво змінював свої свідчення щодо джерела походження активів після уточнювальних запитів.
– Велика Палата підкреслила, що доброчесність є ключовою категорією, і наявність обґрунтованих сумнівів у цій сфері є достатньою підставою для припинення участі кандидата в конкурсі, якщо рішення про його відповідність не набрало необхідної кількості голосів.
– Суд зазначив, що баланс між інтересами кандидата та суспільним інтересом у формуванні якісного складу антикорупційного суду був дотриманий.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Справа №990/433/25 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про залишення без розгляду заяви кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду та відмова у внесенні рекомендації про його призначення.

2. Суд виходив із того, що розгляд справи має відбуватися виключно в межах заявлених позовних вимог, які стосуються безпосередньо прав позивача, а не інших учасників конкурсу. Велика Палата підтвердила, що позивач не має права оскаржувати результати конкурсу щодо інших кандидатів, оскільки це не змінює правову природу оскаржуваних актів стосовно нього самого. Суд зазначив, що предмет доказування обмежується перевіркою дотримання прав самого позивача, а не дослідженням конфлікту інтересів у третіх осіб. Оскільки всі вакантні посади в обраному позивачем суді були зайняті кандидатами з вищим рейтингом, рішення ВККС про залишення заяви без розгляду було визнано законним. Суд також підкреслив, що позивач мав рівні умови з іншими учасниками та можливість вільного вибору суду, якою він скористався, але не отримав бажаного результату через об’єктивні показники рейтингу. Відтак, порушень прав позивача з боку ВККС встановлено не було.

3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Справа №1/679/12/2013 від 22/07/2026
Предметом спору є перегляд судових рішень у кримінальній справі за виключними обставинами через встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань при розгляді справи щодо ОСОБА_21.

Суд розглядав заяву захисника, подану у зв’язку з констатацією міжнародною інстанцією порушень прав особи під час кримінального провадження. Велика Палата Верховного Суду проаналізувала наявність підстав для перегляду вироку та ухвал, винесених судами попередніх інстанцій, з огляду на вимоги чинного законодавства та міжнародні зобов’язання держави. Ключовим аспектом стало визнання того, що попередні судові рішення не повною мірою відповідали стандартам справедливого судового розгляду, закріпленим у міжнародних актах. Суд дійшов висновку, що виявлені порушення є достатньою підставою для скасування актів апеляційної та касаційної інстанцій. При цьому Велика Палата не входила у переоцінку доказів винуватості, а зосередилася на процесуальній необхідності повторного розгляду справи з урахуванням висновків міжнародної установи. Такий підхід забезпечує дотримання принципу правової визначеності та відновлення порушених прав особи в межах національної судової системи.

Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву частково, скасувала ухвали апеляційного та касаційного судів і направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №953/8079/24 від 22/07/2026
1. Предметом спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду в кримінальному провадженні щодо обвинувачення особи у незаконному заволодінні транспортним засобом (ч. 3 ст. 289 КК України).

2. Суд касаційної інстанції проаналізував доводи захисту щодо неправильної кваліфікації дій засудженого та наявності обтяжуючих обставин. Верховний Суд дійшов висновку, що кваліфікуюча ознака «повторність» у даному конкретному випадку була застосована судами попередніх інстанцій без належного правового обґрунтування або всупереч матеріалам справи. Колегія суддів встановила, що фактичні обставини, встановлені під час розгляду, не підтверджують наявність повторності як кваліфікуючої ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Водночас, суд не знайшов підстав для повного скасування вироку чи закриття провадження, оскільки основна кваліфікація злочину залишилася обґрунтованою. Відтак, суд застосував свої повноваження щодо зміни судових рішень без направлення справи на новий розгляд. Це дозволило усунути юридичну помилку в частині формулювання обвинувачення, не змінюючи при цьому суті вироку в частині доведеності вини та призначеного покарання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, проте змінив судові рішення попередніх інстанцій, виключивши з обвинувачення посилання на кваліфікуючу ознаку «повторність».

Справа №918/1134/25 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:

1. **Предмет спору:** Спір стосувався визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на новий строк на узгоджених сторонами умовах (строк 7 років, орендна плата 5% від нормативної грошової оцінки).

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності та обов’язковості остаточних судових рішень (res judicata), оскільки правомірність реалізації орендарем переважного права та наявність домовленостей щодо умов оренди вже були встановлені в межах попередньої справи між тими ж сторонами.
* Суд зазначив, що оскільки сторони в процесі листування фактично досягли згоди щодо істотних умов (строку та розміру плати), ухилення орендодавця від підписання угоди є безпідставним.
* Верховний Суд підкреслив, що орендар, який належно виконував обов’язки, має законне право на поновлення договору, а суди не повинні ігнорувати вже встановлені в інших справах факти щодо наявності такої домовленості.
* Апеляційний суд помилково скасував рішення першої інстанції, оскільки він не врахував, що попереднє судове рішення усунуло стан правової невизначеності щодо права орендаря на продовження відносин.
* Суд касаційної інстанції вказав, що в разі досягнення згоди щодо істотних умов, але подальшого зволікання орендодавця, орендар має право вимагати укладення договору в судовому порядку саме на тих умовах, які були погоджені під час переговорів.
* Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції, яке задовольнило позов, відповідає нормам матеріального права та принципам справедливості, тому підстави для його скасування були відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов СГК «Еліт» було задоволено.

Справа №916/1845/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з забудовника (ТОВ «Кадор») на користь органу місцевого самоврядування коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних втрат та 3% річних.

2. **Аргументи суду:**
– Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення спору, не дослідивши належним чином фактичні обставини виконання договору.
– Верховний Суд підкреслив, що згідно з принципом «суд знає закон», помилка позивача у виборі правової норми чи способу захисту не є безумовною підставою для відмови в позові, якщо суть вимог зрозуміла.
– Апеляційний суд безпідставно відмовив у позові лише через нібито «неналежний спосіб захисту», не надавши оцінки тому, чи був договір чинним та чи виник у забудовника обов’язок сплати коштів.
– Суд зазначив, що договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020, продовжують діяти до їх повного виконання, а обов’язок забудовника сплатити внесок не анулюється автоматично.
– Верховний Суд вказав на необхідність встановити, чи було порушено строк сплати внеску та чи не було з боку забудовника ухилення від виконання зобов’язань.
– Оскільки апеляційний суд не дослідив докази та не встановив ключові факти (зокрема, щодо обсягів будівництва та строків виконання договору), рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
– Відтак, касаційна інстанція дійшла висновку, що справу необхідно передати на новий розгляд для повного з’ясування обставин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №183/3647/14 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку з нібито повним виконанням рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, тому виконавець зобов’язаний діяти суворо в межах виконавчого документа. Оскільки в резолютивній частині рішення суду 2014 року сума заборгованості була чітко визначена у гривневому еквіваленті, виконавець був зобов’язаний керуватися саме цією сумою, а не валютним еквівалентом на момент платежу. Суди встановили, що хоча кошти були стягнуті з боржника, вони не були фактично перераховані новому стягувачу, що робить постанову про закінчення провадження передчасною. Верховний Суд підкреслив, що виконавець не має повноважень самостійно перераховувати валютні зобов’язання, якщо рішення суду містить фіксовану суму в національній валюті. Принцип правової визначеності вимагає від виконавця виконання рішення саме в тому вигляді, в якому воно викладене в резолютивній частині. Таким чином, дії виконавця щодо закриття провадження були визнані неправомірними через невиконання рішення в повному обсязі (кошти не дійшли до стягувача).

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження та здійснено заміну сторони стягувача.

Справа №990SСGС/8/26 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади через поведінку, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

**2. Аргументи суду**
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що поведінка судді під час зупинки працівниками поліції та подальшого розгляду справи про адміністративне правопорушення була свідомо спрямована на уникнення відповідальності, що є несумісним зі статусом судді. Суд наголосив, що посада судді покладає на особу підвищені етичні вимоги, які передбачають не лише дотримання закону, а й сприяння встановленню істини, чого в даному випадку не було продемонстровано. Ключовим фактором стало встановлення факту використання суддею сфальсифікованого медичного висновку для введення суду в оману, що є грубим порушенням професійної етики. Суд також підкреслив принцип автономності дисциплінарного провадження, зазначивши, що закриття адміністративної справи щодо судді не перешкоджає ВРП оцінювати його дії в контексті етичних стандартів. Щодо строків, Велика Палата підтвердила, що дисциплінарне провадження не було пропущено, оскільки період його здійснення не включається до трирічного строку притягнення до відповідальності, а законодавчі зміни щодо 18-місячного строку не мають зворотної сили для проваджень, розпочатих раніше. Зрештою, суд визнав застосоване стягнення у виді звільнення пропорційним, оскільки дії судді підірвали довіру до судової влади в цілому.

**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду постановила залишити скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.

Справа №527/1096/19 від 22/07/2026
Предметом спору є перегляд законності засудження особи за протиправне заволодіння майном підприємства (ст. 206-2 КК України), а також за підроблення та використання підроблених документів (ст. 358, 205-1 КК України).

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи матеріали справи, дійшла висновку про необхідність часткового скасування вироку апеляційного суду. Суд встановив, що в діях засудженого відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 206-2 КК України, яка стосується протиправного заволодіння майном підприємства. Це рішення базується на ретельному дослідженні доказів та правовій оцінці обставин, які не утворюють об’єктивної сторони вказаного злочину. Оскільки ключове обвинувачення було визнано необґрунтованим, суд постановив закрити провадження в цій частині. Водночас, щодо інших інкримінованих статей (підроблення документів), вирок залишено без змін, оскільки в цій частині суд не знайшов підстав для скасування рішень. Також суд вирішив залишити цивільні позови потерпілих без розгляду, що є процесуальним наслідком закриття частини провадження.

Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував вирок в частині засудження за статтею 206-2 КК України із закриттям провадження, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.

Справа №757/963/22-ц від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:

1. **Предмет спору:** Стягнення з держави моральної та матеріальної шкоди, завданої особі внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження та бездіяльності органів досудового розслідування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що тривала невизначеність правового статусу особи, спричинена неефективністю розслідування, є підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 1176 Цивільного кодексу України.
– Верховний Суд наголосив, що розмір компенсації має визначатися судом на основі принципів розумності та справедливості, а не лише автоматичним розрахунком за формулою.
– Було встановлено, що суди попередніх інстанцій не навели достатнього обґрунтування для стягнення саме 884 400 грн, оскільки позивач не довів, що наявність застарілої інформації в реєстрах суттєво погіршила його стан після закриття справ.
– Суд відхилив доводи прокурора про використання спеціальної «бюджетної» мінімальної зарплати для розрахунків, підтвердивши пріоритет спеціального закону про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів слідства.
– Верховний Суд самостійно переоцінив обсяг моральних страждань позивача, врахувавши період перебування під слідством та відсутність доказів додаткової шкоди від наявності записів у базах даних МВС.
– У підсумку суд дійшов висновку, що сума в 600 000 грн є більш справедливою та співмірною з реальними немайновими втратами особи в цій конкретній ситуації.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, змінивши рішення судів нижчих інстанцій та зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 884 400 грн до 600 000 грн.

Справа №990/156/25 від 23/07/2026
1. Предметом спору є оскарження позивачкою рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо процедурних питань її участі у кваліфікаційному оцінюванні та вимоги про зобов’язання комісії вчинити певні дії.

2. Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу, дійшла висновку, що дії та рішення ВККС у межах спірних правовідносин відповідали вимогам чинного законодавства та дискреційним повноваженням органу. Суд наголосив, що втручання у процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів можливе лише у разі очевидного порушення процедури, яке впливає на результат, чого в даному випадку встановлено не було. Аргументація суду базується на принципі автономії ВККС у питаннях оцінювання професійної компетентності та доброчесності кандидатів. Суд також підкреслив, що суди не повинні підміняти собою спеціальний орган, перебираючи на себе функції з оцінювання кандидатів на посади суддів. Встановлено, що позивачка не довела наявності порушень, які б свідчили про протиправність дій Комісії. Відтак, підстави для скасування рішень ВККС відсутні, оскільки вони були прийняті в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом.

3. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.

Справа №731/585/25 від 22/07/2026
Ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору є правомірність звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності за самовільне залишення місця служби (ч. 5 ст. 407 КК України) у зв’язку з його наміром продовжити військову службу.

2. Верховний Суд наголосив, що ключовою умовою для звільнення від відповідальності за цією статтею є вчинення правопорушення вперше. У цій справі обвинувачений двічі самовільно залишав місце служби з великим часовим проміжком, що свідчить про відсутність єдиного умислу та наявність ознак повторності злочинів. Суд підкреслив, що особа, в діях якої вбачається повторність, не може вважатися такою, що вчинила правопорушення вперше. Апеляційний суд помилково проігнорував цей факт, застосувавши норму закону, яка в даному випадку не підлягала застосуванню. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою наявність повторності злочинів виключає можливість звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України. Таким чином, рішення апеляційної інстанції було визнано незаконним через неправильне застосування норм матеріального права.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №990/43/26 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про повернення позовної заяви через неусунення позивачем недоліків, зокрема відсутність чітких позовних вимог до одного з відповідачів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що згідно з процесуальним законом, позивач зобов’язаний чітко формулювати позовні вимоги та обґрунтовувати порушення своїх прав кожним із відповідачів окремо.
– У позовній заяві позивач визначив двох відповідачів (ВРП та суддю), проте не навів жодних конкретних вимог чи доказів порушення прав саме з боку судді.
– Заява про усунення недоліків, подана позивачем, не містила виправлень, а лише висловлювала незгоду з процесуальними діями суду, що є порушенням вимог статті 160 КАС України.
– Велика Палата підкреслила, що суд не має права самостійно визначати або доповнювати позовні вимоги замість позивача, оскільки це порушує принцип диспозитивності.
– Повернення позову через невиконання вимог суду не є надмірним формалізмом, а є легітимним інструментом забезпечення правової визначеності та доступу до правосуддя.
– Позивач зберігає право на повторне звернення до суду після належного оформлення позовної заяви, тому його право на судовий захист не було порушене.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви — без змін.

Справа №990/379/25 від 23/07/2026
1. Предметом спору є правомірність рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кандидата на посаду судді та вимога позивача про скасування цього рішення і зобов’язання Комісії вчинити певні дії.

2. Велика Палата Верховного Суду при розгляді цієї справи виходила з того, що рішення суб’єкта владних повноважень має відповідати критеріям обґрунтованості, пропорційності та базуватися на чітких нормах закону. Суд проаналізував процедуру ухвалення рішення ВККС та встановив, що Комісія припустилася порушень, які вплинули на законність результатів оцінювання позивача. Зокрема, було підкреслено, що дискреційні повноваження органу не є абсолютними і повинні здійснюватися в межах, визначених законом, без порушення прав особи на справедливий розгляд. Суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ВККС не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Таким чином, Велика Палата підтвердила правильність застосування норм матеріального та процесуального права Касаційним адміністративним судом. У цій постанові суд не відступав від попередніх правових позицій Верховного Суду, а лише підтвердив сталість судової практики у подібних правовідносинах.

3. Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду — без змін.

Справа №990/166/26 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження позивачкою процесуального рішення суду першої інстанції про повернення позовної заяви, в якій вона намагалася одночасно оскаржити дії та акти Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів та Дорадчої групи експертів щодо процедури відбору суддів Конституційного Суду України.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що позивачка порушила правила об’єднання позовних вимог, оскільки об’єднала вимоги, які підсудні різним судам, що прямо заборонено процесуальним законом.
– Велика Палата підтвердила, що Верховний Суд як суд першої інстанції розглядає лише вичерпний перелік справ, визначений статтею 22 КАС України, до якого спірні вимоги щодо оскарження дій Кабінету Міністрів не належать.
– Суд роз’яснив, що оскаржувані дії Верховної Ради України в межах законотворчого процесу не є управлінською діяльністю, тому вони не підлягають контролю в порядку адміністративного судочинства.
– Питання конституційності законів, на які посилалася позивачка, належать до виключної компетенції Конституційного Суду України, а не адміністративних судів.
– Суд зазначив, що повернення позовної заяви не позбавляє особу права на судовий захист, оскільки вона може звернутися до належного суду з окремими позовами.
– Велика Палата підкреслила свою послідовність у практиці щодо неможливості оскарження законотворчої діяльності парламенту в адміністративному порядку.
– Клопотання позивачки про ініціювання конституційного подання було відхилено як передчасне, оскільки суд апеляційної інстанції в даному провадженні перевіряв лише дотримання процесуальних норм при поверненні позову.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви — без змін.

Справа №911/1014/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є вимога власника нежитлових приміщень до ОСББ про усунення перешкод у користуванні майном (шляхом відновлення електро- та водопостачання) та відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

2. Суд виходив із того, що спір стосується не порушення права власності як такого, а порядку використання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема електрощитової. Верховний Суд підкреслив, що ОСББ не є енергопостачальною організацією і не має повноважень втручатися в роботу інженерних мереж, тому покладення на нього обов’язку з відновлення постачання є виходом за межі компетенції об’єднання. Щодо вимоги про відшкодування збитків, суд зазначив, що позивач не довів наявності повного складу цивільного правопорушення, зокрема причинного зв’язку між діями ОСББ та втраченою вигодою. Також суд вказав, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов’язком суду, і відмова у задоволенні такого клопотання не є порушенням процесуальних норм. Зрештою, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки позивач не довів підстав для скасування рішень, а його доводи зводилися до спроби переоцінки доказів, що заборонено суду касаційної інстанції.

3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №990SСGС/11/26 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження суддею рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення його до дисциплінарної відповідальності у виді попередження за ухвалення немотивованого рішення та непослідовну судову практику.

2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата наголосила, що дисциплінарний орган має право оцінювати дії судді, якщо вони свідчать про відсутність добросовісного виконання обов’язків, навіть якщо це не є прямим переглядом судового рішення по суті.
– Суд встановив, що у справі про відмову від проходження огляду на стан сп’яніння (ст. 130 КУпАП) суддя безпідставно аналізував наявність ознак сп’яніння, хоча це не входить до предмета доказування за цим складом правопорушення.
– Ключовим аргументом стала «ситуативна непослідовність» судді: в одних справах він визнавав зупинку транспортного засобу законною (посилаючись на воєнний стан), а в інших — незаконною за аналогічних обставин, не надаючи жодних раціональних пояснень такій зміні позиції.
– Суд зазначив, що така непослідовність порушує принцип правової визначеності, оскільки учасники процесу не можуть передбачити результат розгляду справи.
– Щодо істотних негативних наслідків, суд погодився з ВРП, що уникнення правопорушником відповідальності за небезпечне правопорушення (керування у стані сп’яніння) та підрив авторитету правосуддя є достатніми підставами для дисциплінарного стягнення.
– Велика Палата підкреслила, що індивідуальний характер відповідальності судді вимагає від нього послідовності у власній практиці, незалежно від того, як вирішують подібні справи інші суди.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила скаргу судді без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя — без змін.

Справа №990/81/26 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до Верховного Суду з позовом до Президента України про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про стягнення відповідних грошових сум, компенсацій та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що Президент України є суб’єктом призначення та звільнення голів місцевих державних адміністрацій, проте не виконує функцій роботодавця щодо нарахування та виплати заробітної плати.
* Відповідно до законодавства, місцеві державні адміністрації є окремими юридичними особами публічного права, саме на які покладено обов’язки з матеріального забезпечення працівників.
* Суд зазначив, що вимоги про стягнення заробітку та компенсацій не пов’язані з реалізацією Президентом України його конституційних владних управлінських функцій, тому вони не підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції.
* Щодо моральної шкоди, суд вказав, що вона обґрунтована обставинами звільнення, які вже були предметом розгляду в іншій справі, а тому не може бути предметом окремого адміністративного позову в цьому провадженні.
* Процесуальний закон забороняє об’єднувати в одне провадження вимоги, які підсудні різним судам або належать до різного судочинства.
* Оскільки позивач об’єднав вимоги, що належать до виключної юрисдикції Верховного Суду, з тими, що мають розглядатися окружними адміністративними судами, суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву.
* Велика Палата підтвердила, що повернення позову не позбавляє особу права на повторне звернення до належного суду з відповідними вимогами.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви — без змін.

Справа №910/7770/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсними рішення загальних зборів ОСББ «Антоновича, 122», посилаючись на порушення процедури їх скликання, формування порядку денного та проведення письмового опитування.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для визнання рішень загальних зборів недійсними позивач зобов’язаний довести факт порушення саме його прав та законних інтересів, а не лише формальних процедурних недоліків.
– Встановлено, що питання, винесені на письмове опитування, повністю відповідали порядку денному, а будь-які розбіжності в трактуванні не свідчать про порушення прав конкретного співвласника.
– Суд підкреслив, що ОСББ є неприбутковою організацією, тому незначні процедурні помилки, які не впливають на волевиявлення більшості, не є підставою для скасування рішень, що мають важливе значення для функціонування будинку.
– Важливим є дотримання балансу інтересів: скасування рішень через тривалий час після їх прийняття створює правову невизначеність для всіх мешканців, тому суд має уникати надмірного втручання в діяльність об’єднання.
– Суд зазначив, що проведення письмового опитування є законним інструментом, передбаченим законодавством та статутом, і не може вважатися «підміною» загальних зборів, якщо процедура була дотримана.
– Оскільки позивач не довів, що оскаржувані рішення (затвердження кошторису, зміни до статуту тощо) дискримінують його або порушують його майнові права, підстави для задоволення позову відсутні.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.

Справа №644/9444/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду стало питання правомірності виключення апеляційним судом обставини, що обтяжує покарання (вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою), із мотивувальної частини вироку за обвинуваченням у порушенні законів та звичаїв війни.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що диспозиція статті 438 КК України не містить ознаки «вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою», тому посилання на частину 2 статті 28 КК України у формулі кваліфікації є процесуально зайвим, але це не скасовує факту вчинення злочину групою осіб як обтяжуючої обставини. Суд роз’яснив, що кваліфікація за статтею 28 КК України не є обов’язковою частиною формули обвинувачення, оскільки вона не змінює склад злочину, передбачений Особливою частиною Кодексу. Водночас, вчинення злочину групою осіб є самостійною обставиною, що обтяжує покарання згідно з пунктом 2 частини 1 статті 67 КК України, і вона має бути врахована при призначенні покарання. Апеляційний суд помилково ототожнив форму співучасті з кваліфікуючою ознакою складу злочину, що призвело до безпідставного виключення обтяжуючої обставини. Верховний Суд підкреслив, що вказівка на статті Загальної частини КК України (крім стадій злочину чи ролей співучасників) у формулі кваліфікації є надлишковою, проте це не позбавляє суд права враховувати обтяжуючі обставини, передбачені статтею 67 КК України. **** Суд вказав на необхідність дотримання єдності правозастосовної практики, посилаючись на свої попередні позиції (зокрема, у справах № 163/2670/21 та № 459/176/23) щодо недоцільності включення норм Загальної частини про форми співучасті до формули кваліфікації, водночас підтвердивши обов’язковість врахування обтяжуючих обставин при призначенні покарання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №740/6120/18 від 22/07/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було розглянуто кримінальне провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні хуліганства із застосуванням зброї (ч. 4 ст. 296 КК України).

Верховний Суд, переглядаючи справу в касаційному порядку, проаналізував доводи прокурора щодо можливих порушень, допущених апеляційною інстанцією при ухваленні рішення. Судді дійшли висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень та дотримався вимог кримінального процесуального закону при оцінці доказів та перевірці матеріалів справи. Колегія суддів не знайшла підстав для висновку про те, що апеляційний суд допустив істотні порушення норм права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Аргументи прокурора були визнані необґрунтованими, оскільки вони не спростовували правильності висновків, зроблених судом апеляційної інстанції. Верховний Суд підтвердив, що процедура розгляду справи відповідала принципам законності та обґрунтованості судового рішення. Таким чином, підстав для втручання у рішення апеляційного суду касаційна інстанція не встановила.

Суд постановив залишити ухвалу Чернігівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Справа №372/1395/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору:**
Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення з колишнього чоловіка грошової компенсації у розмірі половини вартості автомобіля BMW X6, який був відчужений відповідачем без її згоди у період після фактичного припинення шлюбних відносин.

**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив на важливості презумпції спільності майна подружжя, набутого під час шлюбу, яку відповідач не спростував належними доказами.
* Суд визнав помилковим висновок апеляційної інстанції про те, що обставини, викладені в рішенні про розірвання шлюбу (щодо дати припинення спільного господарства), мають преюдиційне значення для цієї справи, оскільки ці питання не були предметом окремого дослідження в попередньому процесі.
* Колегія суддів підкреслила, що тимчасовий виїзд одного з подружжя за кордон у зв’язку з воєнним станом сам по собі не свідчить про припинення шлюбних відносин.
* Суд вказав, що оскільки відповідач сам визнавав у інших судових справах факт отримання позики на придбання авто під час шлюбу, це підтверджує спільний характер зобов’язань та майна.
* Верховний Суд роз’яснив, що при відчуженні спільного майна без згоди іншого з подружжя, компенсація має розраховуватися виходячи з ринкової вартості подібного майна на час розгляду справи, а не з ціни, довільно вказаної у договорі купівлі-продажу.
* Апеляційний суд був розкритикований за те, що він не надав оцінки доводам позивачки щодо вартості авто та не спростував її аргументи, фактично ухилившись від повного розгляду апеляційної скарги.

**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивачки, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного дослідження доказів та визначення справедливої вартості майна.

Справа №990/521/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував для вас це судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність відмови Вищої ради правосуддя (ВРП) у розгляді скарги судді на ухвалу Дисциплінарної палати про закриття дисциплінарного провадження, в якій, попри закриття, було надано негативну оцінку діям судді.

2. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що хоча формально ухвала про закриття провадження не є фінальним рішенням про притягнення до відповідальності, вона фактично містить висновки про порушення суддею присяги та Конвенції з прав людини. Суд наголосив, що такі висновки були зроблені без повноцінного розгляду справи по суті, що порушує право судді на захист та принципи справедливого судочинства. ВРП, надавши одноосібну відповідь про неможливість оскарження, фактично позбавила суддю права на перегляд рішення, яке має для нього негативні наслідки та впливає на кар’єрні перспективи. Суд підкреслив, що незалежність суддів вимагає наявності чітких процесуальних гарантій, а відсутність прямої заборони в законі на оскарження таких ухвал не повинна тлумачитися на шкоду судді. **** Велика Палата фактично відступила від вузького тлумачення процесуальних норм, встановивши, що будь-яка ухвала дисциплінарного органу, яка по суті кваліфікує дії судді як проступок, підлягає оскарженню до ВРП, незалежно від того, чи завершилося провадження закриттям.

3. Суд задовольнив позов, визнав дії ВРП протиправними та зобов’язав Раду розглянути скаргу судді по суті.

Справа №917/1789/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Військова частина звернулася з позовом до підрядника про стягнення понад 3,2 млн грн штрафних санкцій (пені) за порушення строків початку та завершення будівництва фортифікаційних споруд.

2. **Основні аргументи суду:**
– Суд встановив, що за договором будівельного підряду обов’язок надати проектну документацію, яка є істотною умовою для початку робіт, покладено на замовника.
– Докази, надані позивачем (посилання на хмарне сховище), не містили проектної документації, що стосувалася конкретного об’єкта будівництва, а лише загальні варіанти рішень, які до того ж постійно змінювалися.
– Суд підкреслив, що замовник фактично надав необхідну документацію лише 02.06.2025, що об’єктивно унеможливило виконання підрядником робіт у встановлені договором строки.
– Також було враховано, що на частині об’єктів до середини травня 2025 року проводилися роботи з розмінування, що також перешкоджало підряднику розпочати будівництво.
– Щодо додаткових витрат на правничу допомогу, суд визнав їх частково обґрунтованими, але зменшив суму стягнення, оскільки справа не була складною, а представник відповідача лише дублював позицію, висловлену в суді першої інстанції.
– Верховний Суд зазначив, що положення пункту 10 Порядку №560 про спрощений склад документації під час воєнного стану не звільняють замовника від обов’язку надати підряднику проектну документацію взагалі.
– Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та не допустили порушень норм матеріального права.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено, без змін.

Справа №924/1053/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував своє виключення зі складу членів колективного підприємства та вимагав визначити розмір статутного капіталу і часток учасників у реорганізованому ТОВ, виходячи зі стану на момент порушення його прав.

2. **Аргументи суду:**
– Суд визнав, що виключення позивача було незаконним через неналежне повідомлення про загальні збори та відсутність доказів невиконання ним статутних обов’язків.
– Водночас суд відмовив у задоволенні вимог щодо визначення розміру статутного капіталу та часток, оскільки позивач обрав формулювання вимог без урахування фактичного збільшення статутного капіталу товариства, що відбулося після його виключення.
– Верховний Суд наголосив, що рішення суду про визначення часток не має ретроспективної дії та не може ігнорувати поточний стан корпоративних відносин у товаристві.
– Позивач не оскаржував законність самого рішення про збільшення статутного капіталу, тому суд не міг «повернути час назад» і встановити частки, які існували до цих змін.
– Суд підкреслив, що захист прав учасника має бути ефективним у поточному часі, а не базуватися на ігноруванні легітимних корпоративних змін, що відбулися в товаристві.
– Суд також зазначив, що позивач мав процесуальні інструменти (забезпечення позову, зміна предмету позову або оскарження рішень про збільшення капіталу), якими не скористався.
– Отже, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні вимог, які не відповідали актуальним даним Єдиного державного реєстру та балансу інтересів усіх учасників товариства.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено лише в частині визнання недійсним рішення про виключення, а в частині визначення розміру статутного капіталу та часток — відмовлено.

Справа №905/356/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є стягнення з оператора системи розподілу (АТ «ДТЕК Донецькі електромережі») на користь оператора системи передачі (ПрАТ «НЕК «Укренерго») заборгованості за послуги з передачі електричної енергії, що виникла через включення до небалансів відповідача обсягів електроенергії, спожитої третіми особами (КП «Компанія «Вода Донбасу» та ДП «Добропіллявугілля-видобуток»).

**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що включення обсягів споживання КП «Компанія «Вода Донбасу» до небалансів відповідача є неправомірним, оскільки на цей об’єкт поширюється спеціальна норма щодо заборони відключення електропостачання (Постанова КМУ №1209), що унеможливлює покладення на оператора системи відповідальності за нездійснення такого відключення.
* Щодо обсягів ДП «Добропіллявугілля-видобуток», суд зазначив, що відповідач довів наявність об’єктивних обставин (недопуск до електроустановок, безпекова ситуація), які унеможливили припинення постачання, тому бездіяльність оператора не є безпідставною.
* Суд підкреслив, що покладення на оператора системи втрат за спожиту іншими особами електроенергію (згідно з ПРРЕЕ) є мірою відповідальності за бездіяльність, а не платою за послугу передачі, тому такі суми не можуть бути частиною договірних відносин за договором передачі.
* Важливим аргументом стало посилання на рішення у справі № 910/6820/24, яким встановлено факт неправомірного виключення КП «Компанія «Вода Донбасу» з системи управління ринком, що підтверджує штучність формування заборгованості позивачем.
* Верховний Суд підтвердив, що статус даних комерційного обліку як «сертифікованих» не є абсолютним і може бути спростований відповідачем у судовому порядку, якщо доведено їх недостовірність у розрізі конкретних споживачів.
* Суд відхилив доводи «Укренерго» про неможливість перерахунку без завершення спеціальної процедури в Датахабі, вказавши, що захист прав відповідача у судовому спорі про стягнення коштів є пріоритетним і не залежить від завершення формальних процедур позивача.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено лише частково, відмовивши у стягненні суми заборгованості, сформованої за рахунок спірних обсягів споживання третіх осіб.

Справа №990/67/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував для вас це рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось суть справи:

1. **Предмет спору:** Позивач оскаржив результати тестування когнітивних здібностей у межах конкурсу на посаду судді апеляційного суду, стверджуючи про непрофесійність використаного інструмента «PSYMETRICS» та порушення процедури проведення іспиту з боку ВККС.

2. **Аргументи суду:**
– Велика Палата наголосила, що ВККС має широкі дискреційні повноваження щодо вибору способів організації кваліфікаційного оцінювання, особливо в умовах відсутності власного програмного забезпечення на той момент.
– Суд підкреслив, що залучення зовнішнього виконавця (ТОВ «Сайметрікс-Україна») для технічного забезпечення тестування не є передачею владних функцій, а є допустимим організаційним заходом для забезпечення безперервності конкурсу.
– Аргументи позивача про «некоректність» роботи програми визнані безпідставними, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, а не на зафіксованих технічних збоях.
– Суд зазначив, що законодавство не покладає на ВККС обов’язок затверджувати окремим рішенням перелік конкретних тестових питань для когнітивних тестів, а оприлюднення таких питань суперечило б меті самого тестування.
– Щодо права на приватність, суд вказав, що публікація результатів конкурсу є законною вимогою прозорості, а добровільна участь позивача у конкурсі виключає порушення його прав.
– Врешті, суд констатував, що судовий контроль не передбачає переоцінки балів, виставлених кандидату, якщо процедура була дотримана.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове — про повну відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №178/249/22 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо законності засудження особи за вчинення розбою, поєднаного з проникненням у житло, та умисного вбивства, вчиненого з корисливих мотивів і з метою приховати інший злочин.

2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що висновки попередніх інстанцій про винуватість засудженого ґрунтуються на сукупності належних та допустимих доказів, зокрема показаннях співучасників та матеріалах негласних слідчих дій.
* Верховний Суд наголосив, що переоцінка доказів та встановлення фактичних обставин справи не належать до компетенції касаційної інстанції, яка перевіряє лише правильність застосування норм права.
* Щодо розбіжностей у часі смерті потерпілої, суд визнав обґрунтованими висновки комісійної судово-медичної експертизи, яка врахувала зовнішні фактори та можливе переміщення тіла, що пояснює певні неточності у початкових даних.
* Суд відхилив версію захисту про те, що вбивство вчинив інший співучасник, оскільки вона базується на припущеннях і спростовується показаннями свідків, які бачили, як саме засуджений вчиняв дії, що призвели до механічної асфіксії потерпілої.
* Апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, належним чином мотивувавши, чому вони не спростовують висновків про винуватість особи.
* Призначене покарання визнано справедливим та таким, що відповідає тяжкості злочинів, принципам індивідуалізації та вимогам кримінального закону.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №946/8619/23 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи та позиції Верховного Суду:

1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, якими особу було засуджено за незаконне викрадення людини та умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, вчинені групою осіб.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція є «судом права», а не «судом факту», тому він не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
– Суд підтвердив, що висновки про винуватість засудженого ґрунтуються на сукупності належних та допустимих доказів, зокрема показаннях свідків, протоколах слідчих дій та висновках судово-медичних експертиз, які підтверджують факт насильницького викрадення та завдання тілесних ушкоджень.
– Щодо кваліфікації злочину «групою осіб», суд зазначив, що для цього не обов’язкова попередня змова; достатньо спільної участі двох і більше виконавців, де дії одного сприяли вчиненню злочину іншим.
– Доводи захисту про порушення права на захист через відсутність перекладача були відхилені, оскільки засуджений є громадянином України, володіє державною мовою, що підтверджується його попередніми судимостями та власноруч написаними клопотаннями українською мовою.
– Суд також визнав обґрунтованою відмову в об’єднанні кримінальних проваджень, оскільки це призвело б до невиправданого затягування розгляду справи та порушення розумних строків тримання під вартою.
– У підсумку, касаційний суд не знайшов істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника — без задоволення.

Справа №458/1237/25 від 27/07/2026
Предметом спору є вирішення питання про визначення територіальної підсудності кримінального провадження щодо обвинувачення особи у дезертирстві в умовах воєнного стану шляхом направлення справи з одного суду до іншого.

Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення оперативності та ефективності кримінального провадження в умовах дії правового режиму воєнного стану. Верховний Суд врахував положення статті 34 КПК України, яка дозволяє зміну підсудності для забезпечення належного розгляду справи, а також спеціальні норми частини 9 статті 615 КПК України, що регулюють особливості кримінального провадження в умовах воєнного стану. Колегія суддів проаналізувала подання Львівського апеляційного суду та дійшла висновку, що передача матеріалів до іншого суду є обґрунтованою та відповідає інтересам правосуддя. Суд також зважив на організаційні можливості судів та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи за обвинуваченням у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби. Врахування цих факторів дозволило суду прийняти рішення про зміну територіальної підсудності, що є виключним заходом для забезпечення доступу до правосуддя.

Суд задовольнив подання Львівського апеляційного суду та направив кримінальне провадження на розгляд до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Справа №199/9720/22 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за договором позики після того, як кредитор у позасудовому порядку вже звернув стягнення на іпотечне майно боржника.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що після завершення позасудового врегулювання (набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки) будь-які подальші вимоги кредитора до боржника щодо виконання основного зобов’язання є недійсними.
– Суд підкреслив, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки автоматично погашає всі вимоги кредитора, незалежно від того, чи покриває вартість майна повну суму боргу.
– Апеляційний суд помилково вважав, що сторони «конклюдентними діями» (подальшими платежами) продовжили дію договору позики, оскільки такі дії не скасовують імперативну норму закону про припинення зобов’язання після іпотечного стягнення.
– Також суд визнав помилковим посилання апеляції на іншу судову справу щодо недійсного договору дарування, оскільки вона не стосувалася прав боржника у цьому спорі.
– Щодо вимоги боржника про повернення коштів, сплачених після іпотечного стягнення (як безпідставно набутих), Верховний Суд підтримав відмову, оскільки боржник добровільно здійснював ці платежі, усвідомлюючи їх цільове призначення.
– **:** Суд підтвердив свою позицію, спираючись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року (справа № 761/36873/18), що підтверджує сталість практики щодо недійсності вимог кредитора після завершення позасудового звернення стягнення на іпотеку.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу боржника, скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення боргу та залишив у силі рішення суду першої інстанції про визнання зобов’язання за договором позики припиненим.

Справа №369/270/21 від 27/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно (будинок, квартири, нежитлові приміщення), визнання недійсними низки договорів щодо цього майна та його витребування з чужого незаконного володіння.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що майно, набуте подружжям під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, тому частка померлого чоловіка у такому майні входить до складу спадщини, на яку має право позивач як спадкоємець першої черги.
– Суд наголосив, що для захисту прав спадкоємця на майно, яке було відчужене іншими особами, найбільш ефективним способом є віндикаційний позов (витребування майна з чужого незаконного володіння), а не визнання недійсними договорів, укладених між третіми особами.
– Щодо оспорюваних договорів про участь у будівництві, суд зазначив, що оскільки позивач не була їх стороною, а сам факт укладення правочину може бути спростований у межах спору про захист права власності, окремі вимоги про визнання таких договорів недійсними є неефективними.
– Суд вказав, що державна реєстрація права власності є лише одним із юридичних фактів, а не самостійною підставою виникнення права, тому скасування реєстраційних дій не є необхідним для захисту прав спадкоємця, якщо за ним визнано право власності на майно.
– Щодо квартири, яка була відчужена, а потім знову повернута у власність відповідача, суд застосував статтю 388 ЦК України, визнавши витребування майна належним способом захисту, оскільки воно вибуло з володіння спадкоємця поза його волею.
– Верховний Суд також перерозподілив судові витрати, врахувавши критерії співмірності, складності справи та фактично наданої правничої допомоги, відмовившись від стягнення витрат в іноземній валюті на користь національної.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував рішення апеляційного суду в частині визнання договорів недійсними та скасування реєстраційних дій (відмовивши у позові в цій частині), змінив спосіб захисту щодо квартири на витребування майна, а в іншій частині залишив рішення без змін, провівши новий розподіл судових витрат.

Справа №916/3027/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсними актів приймання-передачі часток у статутному капіталі товариства та, як наслідок, визначення розміру статутного капіталу і часток учасників, оскільки позивач стверджував про відсутність волевиявлення на відчуження частки у власність.

**2. Аргументи суду**
Суд апеляційної інстанції, позицію якого підтримав Верховний Суд, виходив із пріоритету реального змісту правовідносин над їх формальним оформленням. Ключовим аргументом стало те, що в актах приймання-передачі були відсутні істотні умови договору купівлі-продажу, зокрема чітко виражена воля сторін на перехід права власності та адекватна ціна. Суд встановив, що оскільки частка не була повністю оплачена, її відчуження прямо заборонено імперативними нормами Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що робить такі правочини юридично нікчемними. Також суд звернув увагу на відсутність доказів належного повідомлення позивача про загальні збори, на яких було прийнято рішення про його виключення зі складу учасників. Суд дійшов висновку, що формальне нотаріальне посвідчення підписів не підтверджує наявності вільного волевиявлення на відчуження майна, якщо фактичні обставини та економічна недоцільність угоди свідчать про інше. Зрештою, поєднання вимог про визнання актів недійсними та визначення часток було визнано єдиним ефективним способом захисту, що дозволяє відновити корпоративний контроль.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстав, що не підтвердилися, та залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов було задоволено, акти визнано недійсними, а розмір часток учасників відновлено відповідно до початкового стану.

Справа №910/9196/24 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Визнання недійсними рішень загальних зборів співвласників ОСББ «Червоний Хутір» через порушення процедури скликання зборів та відсутність необхідного кворуму.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що апеляційний суд вдруге проігнорував обов’язкові вказівки касаційної інстанції щодо всебічного дослідження обставин справи. Суд наголосив, що для визнання рішень недійсними необхідно встановити, які саме права позивача були порушені кожним окремим рішенням зборів, оскільки деякі з них стосувалися його особисто. Також апеляційний суд не перевірив належним чином наявність кворуму, оскільки матеріали справи містять суперечливі дані щодо загальної кількості співвласників. Суд не надав оцінки клопотанням позивача про витребування доказів, зокрема оригіналів листів опитування, що є критично важливим для підтвердження результатів голосування. Крім того, апеляція помилково застосувала принцип «простої більшості» до питань, які за статутом ОСББ потребують кваліфікованої більшості (дві третини голосів). У підсумку, рішення апеляційного суду було визнано передчасним та таким, що не відповідає вимогам щодо повноти встановлення фактичних обставин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №2а-14797/12/2670 від 08/07/2026
Ось аналіз цього судового рішення:

1. Предметом спору був перегляд за виключними обставинами рішень національних судів, якими у 2012 році було обмежено право на мирні зібрання у місті Києві, на підставі рішення Європейського суду з прав людини у справі «Цімейко проти України».

2. Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що рішення ЄСПЛ встановило порушення Україною статей 11 та 13 Конвенції про захист прав людини, оскільки національні суди у 2012 році обмежили право на зібрання на підставі підзаконного акту (Порядку КМДА), а не закону, що суперечить Конституції України. Суд наголосив, що право на мирні зібрання є фундаментальним, а будь-які обмеження цього права можуть встановлюватися виключно законом, прийнятим Верховною Радою України. Також було враховано, що заявники не мали ефективного засобу юридичного захисту, оскільки суди не забезпечили розгляд скарг до дати запланованих заходів. Велика Палата підкреслила, що затримка у прийнятті спеціального закону про мирні зібрання протягом десятиліть не може бути виправданою. В результаті, з метою відновлення порушених прав, суд дійшов висновку про необхідність скасування попередніх судових рішень, які базувалися на неконституційному підході.

3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву, скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення, яким повністю відмовила у задоволенні позову Київської міської державної адміністрації про обмеження права на мирні зібрання.

Справа №347/1007/24 від 27/07/2026
Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою представника органу пробації на рішення суду першої інстанції у справі стосовно ОСОБА_8.

Верховний Суд, перевіряючи доводи касаційної скарги, виходив із того, що апеляційний суд діяв у межах повноважень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством. Суд касаційної інстанції проаналізував підстави, на яких апеляційний суд відмовив у відкритті провадження, і дійшов висновку, що ці підстави є обґрунтованими та відповідають вимогам КПК України. Зокрема, було підтверджено, що скаржник не надав переконливих доводів, які б свідчили про порушення норм процесуального права, що перешкоджали б доступу до правосуддя. Верховний Суд не виявив порушень, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду. Таким чином, позиція апеляційної інстанції була визнана правильною, а процесуальні права сторін — дотриманими. Суд не знайшов підстав для перегляду справи по суті, оскільки процедурні вимоги для відкриття апеляційного провадження не були виконані належним чином.

Верховний Суд залишив ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.

Справа №924/700/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у господарському процесі та справах про банкрутство, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду.

**1. Предмет спору**
Предметом спору є законність дій арбітражного керуючого у справі про банкрутство ФГ «Золотий Жайвір», зокрема щодо припинення повноважень керівника боржника, затвердження звіту про винагороду арбітражного керуючого та переходу до ліквідаційної процедури.

**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що керівник боржника систематично перешкоджав роботі розпорядника майна, ігноруючи вимоги про надання документів та доступу до активів, що унеможливлювало проведення інвентаризації.
* Відповідно до статті 40 КУзПБ, у таких випадках суд має право припинити повноваження виконавчого органу боржника та покласти їх на розпорядника майна, що було правомірно реалізовано в цій справі.
* Щодо винагороди арбітражного керуючого, суд наголосив, що здійснення повноважень у справі про банкрутство є платною діяльністю, а відмова в оплаті праці порушує конституційні права та міжнародні конвенції про заборону примусової праці.
* Суд підтвердив, що тимчасове виконання обов’язків керівника розпорядником майна за ухвалою суду не є тотожним перебуванню на посаді керівника в розумінні обмежень статті 28 КУзПБ, тому арбітражний керуючий міг бути призначений ліквідатором.
* Факт неплатоспроможності боржника був підтверджений комплексним аналізом: значним обсягом кредиторської заборгованості, відсутністю документального підтвердження активів та наявністю ознак штучного збільшення боргів.
* Суд відхилив доводи скаржника про порушення процедури комітету кредиторів, оскільки рішення було прийнято єдиним конкурсним кредитором, що відповідає вимогам закону.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а всі оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій — без змін.

Справа №917/1105/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. Предметом спору є правомірність визнання податкового боргу фізичної особи безнадійним та його списання в межах процедури реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність.

2. Суд касаційної інстанції керувався тим, що застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 125 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), не має автоматичного характеру. Верховний Суд наголосив, що списання податкового боргу не може відбуватися виключно шляхом формального співставлення дат виникнення зобов’язань. Суд зобов’язаний комплексно дослідити майновий стан боржника, результати перевірки його декларацій та повноту виявлення активів. Крім того, критично важливою є оцінка поведінки боржника на предмет добросовісності, оскільки інститут неплатоспроможності не може бути інструментом зловживання для уникнення боргів. Оскільки суд першої інстанції не надав оцінки цим обставинам та запереченням податкового органу, рішення про списання боргу було визнано передчасним. Важливо, що суд при цьому спирався на правову позицію, сформовану судовою палатою Верховного Суду у справі № 908/1194/24, яка вимагає від судів глибшого судового контролю за процедурою реструктуризації.

3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції та направлено справу на новий розгляд для належного дослідження обставин справи.

Справа №813/5500/14 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Заява позивача про перегляд судового рішення за виключними обставинами у зв’язку з ухваленням Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) рішення, яким було встановлено порушення Україною права на розгляд справи в розумний строк.

2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що встановлене ЄСПЛ порушення стосується виключно надмірної тривалості розгляду справи та відсутності ефективних засобів захисту, а не суті спору чи правильності висновків національних судів. Суд зазначив, що перегляд справи за виключними обставинами є інструментом для відновлення попереднього юридичного стану особи, проте в даному випадку повторний розгляд не здатний усунути вже допущене порушення «розумних строків». Крім того, позивач уже отримав від держави грошову компенсацію, присуджену ЄСПЛ, що є належною сатисфакцією за встановлені порушення. Суд також підкреслив, що доводи позивача щодо невиконання рішень в інших справах не мають правового значення для перегляду саме цього судового рішення. Вся судова практика Верховного Суду з цього питання є сталою та послідовною, тому підстави для скасування попереднього рішення відсутні.

3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишила постанову Касаційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року в силі.

Справа №296/5907/21 від 22/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд кримінального провадження щодо законності засудження особи за ч. 2 ст. 187 КК України (розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб) та обґрунтованості доводів захисту про процесуальні порушення під час судового розгляду.

2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція є «судом права, а не факту», тому не має повноважень переоцінювати докази або встановлювати обставини, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
* Суд визнав законним проведення слідчих дій, зокрема впізнання за фотознімками, оскільки процедура відповідала вимогам ст. 228 КПК, а виявлені захистом неточності у товарознавчій експертизі кваліфіковані як технічні описки, що не впливають на суть висновку.
* Щодо доводів про порушення ст. 319 КПК (зміна складу суду), Верховний Суд встановив, що процедура заміни судді була дотримана: учасники процесу не заперечували проти продовження розгляду без повторного допиту свідків, а новий склад суду належним чином ознайомився з матеріалами справи.
* Суд підтвердив наявність суб’єктивної сторони злочину, вказавши, що узгоджені дії обвинувачених (спільне переслідування, розподіл ролей, спільне заволодіння майном) свідчать про наявність попередньої змови, укладеної через конклюдентні дії.
* Відмова апеляційного суду у повторному дослідженні доказів визнана правомірною, оскільки захист не навів переконливих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, для проведення такої процесуальної дії.
* Суд також зазначив, що відмова прокурора від допиту свідка обвинувачення, який не з’являвся до суду, є реалізацією процесуальних прав сторони обвинувачення і не свідчить про неповноту судового розгляду, особливо за відсутності заперечень з боку захисту під час засідання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.

Справа №185/8186/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:

1. Предметом спору є встановлення юридичного факту перебування повнолітнього сина на утриманні свого батька-військовослужбовця, який загинув під час захисту Батьківщини, що необхідно для отримання одноразової грошової допомоги.

2. Суд виходив із того, що заявник надав достатньо доказів, які в сукупності підтверджують факт перебування на утриманні: спільне проживання, ведення спільного побуту та відсутність у заявника інших доходів, крім систематичної фінансової допомоги від батька. Верховний Суд наголосив, що для визнання особи утриманцем ключовим є встановлення того, що допомога померлого була основним і постійним джерелом засобів до існування. Суд зазначив, що наявність або відсутність інших доходів не є автоматичною підставою для відмови, якщо доведено факт систематичної підтримки. Касаційна скарга Міністерства оборони була відхилена, оскільки аргументи відомства зводилися до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Також суд підкреслив, що відмінність у результатах оцінки доказів у різних справах не свідчить про неправильне застосування норм права. Важливо, що суд підтвердив правомірність розгляду таких справ у порядку цивільного судочинства, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду.

3. Верховний Суд залишив у силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими заяву про встановлення факту перебування на утриманні було задоволено.

Справа №307/698/23 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Стягнення з роботодавця (ТОВ «ФАВОРИТ-М») матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП з вини його працівника, та відшкодування моральної шкоди.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе саме володілець (роботодавець), оскільки водій перебував у трудових відносинах.
– Верховний Суд наголосив, що при визначенні розміру майнової шкоди, якщо автомобіль є фізично знищеним (вартість ремонту перевищує ринкову вартість авто), суд зобов’язаний враховувати залишкову вартість пошкодженого майна.
– Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, проігнорувавши доводи відповідача щодо необхідності врахування вартості придатних залишків автомобіля, які залишилися у власності позивача.
– Суд зазначив, що при стягненні повної вартості знищеного майна, питання про передачу залишків пошкодженого автомобіля особі, яка відшкодовує шкоду, має бути обов’язково вирішене.
– Оскільки апеляційний суд не надав оцінки цим ключовим доводам, рішення не можна вважати обґрунтованим.
– Додаткові рішення про стягнення судових витрат є похідними від основного, тому їх скасування є автоматичним наслідком скасування постанови по суті спору.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову та додаткову постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №320/6669/23 від 27/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:

1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у перерахунку та виплаті військовослужбовцю індексації грошового забезпечення за період 2010–2015 років із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, а також виплата компенсації за затримку цих виплат.

2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився суттєвих процесуальних порушень під час розгляду справи. Зокрема, Шостий апеляційний адміністративний суд при перегляді рішення суду першої інстанції фактично проігнорував частину позовних вимог позивача, які стосувалися періоду з липня 2010 року по листопад 2015 року. Суд апеляційної інстанції зосередився лише на питанні виплати компенсації за затримку індексації, залишивши поза увагою аргументи скаржника щодо самого перерахунку індексації за вказаний період. Верховний Суд наголосив, що згідно з процесуальним законодавством, суд апеляційної інстанції зобов’язаний перевірити законність рішення суду першої інстанції в межах усіх доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апеляційний суд не надав оцінки всім заявленим вимогам та не дослідив відповідні докази, це є порушенням вимог статей 242, 308 та 322 КАС України. Відтак, Верховний Суд не зміг самостійно вирішити спір по суті, оскільки це вимагало б встановлення обставин, які не були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №822/1053/18 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:

1. **Предмет спору:** Оскарження житлово-будівельним кооперативом податкового повідомлення-рішення про донарахування податку на прибуток через нібито нецільове використання коштів та нереальність господарських операцій з контрагентом.

2. **Аргументи суду:**
– Ключовим аргументом суду стало порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки воно було видане органом, який не мав на це відповідних повноважень.
– Суд встановив, що після законодавчих змін 2017 року державні податкові інспекції (ДПІ) були позбавлені функцій контрольно-перевірочної роботи, які перейшли до головних управлінь ДФС.
– Оскільки податкове повідомлення-рішення було підписане посадовою особою ДПІ, воно є нелегітимним, адже цей орган не мав компетенції на вчинення таких владних дій.
– Спроба податкового органу виправити це «листом про виправлення помилки» була відхилена судом, оскільки заміна суб’єкта прийняття рішення не є технічною опискою, а стосується істотних реквізитів документа.
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій повинні були в першу чергу оцінити процедурну правомірність акта, а не переходити одразу до аналізу реальності господарських операцій.
– Відтак, висновки нижчих судів щодо реальності операцій були визнані передчасними та виключені з мотивувальної частини, оскільки порушення компетенції органу є самостійною та достатньою підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій згідно зі своїми висновками, але залишив у силі резолютивну частину про скасування податкового повідомлення-рішення.

Справа №9901/140/21 від 27/07/2026
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «НОВАТЕК ПРОДАКШН» Указу Президента України в частині застосування до товариства персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), введених у дію рішенням РНБО.

2. Суд виходив із того, що питання застосування санкцій належить до сфери дискреційних повноважень органів державної влади, спрямованих на забезпечення національної безпеки. При розгляді справи суд перевіряв дотримання процедури прийняття рішення, оскільки саме формальна законність дій Президента та РНБО є предметом судового контролю в адміністративному судочинстві. Важливим аспектом стало те, що матеріали справи містять відомості, які становлять державну таємницю, що обмежує можливість публічного розкриття доказів, на яких ґрунтувалося рішення про санкції. Суд встановив, що оскаржуваний Указ прийнято в межах повноважень Президента України та відповідно до вимог Закону України «Про санкції». Аргументи позивача щодо протиправності санкцій не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду. Суд також врахував, що застосування санкцій є превентивним заходом, який не потребує попереднього доведення вини особи в судовому порядку, а базується на оцінці загроз національним інтересам.

3. Верховний Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «НОВАТЕК ПРОДАКШН» у повному обсязі.

Справа №340/21/24 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність залишення судами без розгляду позову прокурора про скасування рішень та спеціального дозволу на користування надрами через пропуск строку звернення до суду.

**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що прокурор, як представник держави, мав об’єктивну можливість дізнатися про порушення інтересів держави ще у 2021 році, коли отримав від Держгеонадр перелік суб’єктів, що отримали дозволи поза аукціоном. Верховний Суд наголосив, що інформація про видачу спірного дозволу була публічною та відкритою, тому посилання прокурора на пізнішу дату отримання матеріалів кримінального провадження як на початок перебігу строку є безпідставним. Суд підкреслив, що прокуратура є єдиною системою, і отримання інформації одним органом прокуратури (Офісом Генпрокурора) свідчить про обізнаність усієї системи. Також суд відхилив доводи про «триваючий характер правопорушення», зазначивши, що видача дозволу є разовим актом, а не безперервною дією. Встановлені строки звернення до суду є гарантією юридичної визначеності, тому їх пропуск без поважних причин є достатньою підставою для залишення позову без розгляду. Суд також зазначив, що прокурор не навів жодних об’єктивних, непереборних обставин, які б завадили йому звернутися до суду вчасно.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.

Справа №826/15288/17 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:

**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ через нібито нереальність господарських операцій, а також правомірність застосування штрафу за несвоєчасне подання податкової звітності.

**2. Аргументи суду**
* Суд підкреслив, що наявність первинних документів є обов’язковою, але не вичерпною умовою для формування податкового кредиту, оскільки правові наслідки виникають лише за умови фактичного здійснення господарської операції.
* Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, встановив фізичну неможливість виконання робіт контрагентами через відсутність у них достатньої кількості працівників (зафіксовано аномальну кількість людино-годин на одного працівника) та необхідної матеріально-технічної бази.
* Суд звернув увагу на відсутність у позивача специфічної для будівельної галузі документації (журналів КБ-6, актів на приховані роботи, журналів будівельних робіт тощо), що ставить під сумнів реальність виконання робіт.
* Виявлено критичну невідповідність у документах: у договорах було вказано банківські рахунки, які на момент підписання договорів ще не були відкриті, що свідчить про фіктивність оформлення правочинів.
* Щодо штрафу за звітність, суд став на бік платника податків, зазначивши, що самостійне виправлення помилок у податковій звітності шляхом подання уточнюючого розрахунку в межах встановлених строків не є підставою для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання.
* Верховний Суд підтвердив, що податкова інформація з баз даних ДФС не є єдиним доказом, але в сукупності з іншими встановленими фактами (відсутність ресурсів, дефекти документів) є достатньою для висновку про нереальність операцій.

**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність донарахувань податків та скасування штрафу за звітність.

Справа №822/3343/17 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату недоїмки, винесених податковим органом за результатами перевірки правильності формування витрат, відображення доходів та надання документів.

2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування застосовується касовий метод обліку витрат, що вимагає їх фактичної оплати для включення до податкового обліку.
– Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином, чи є виникнення кредиторської заборгованості за товарним кредитом достатньою підставою для визнання витрат без факту їх оплати у звітному періоді.
– Щодо штрафів за неподання звітності (форма 1ДФ), суд вказав, що вони є неправомірними, оскільки помилки не призвели до зміни податкових зобов’язань або зміни платника податку.
– Також суд визнав безпідставним штраф за ненадання документів, оскільки запит податкової був отриманий платником вже після завершення перевірки, що унеможливило його виконання.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали оцінку доказам щодо касового методу та не з’ясували обставини фактичного здійснення витрат, їхні рішення в цій частині визнано передчасними.
– В результаті, касаційний суд дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд для повного встановлення фактичних обставин.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині основних податкових донарахувань та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши в силі рішення про скасування штрафів за процедурні порушення.

Справа №819/2118/17 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. Предметом спору є правомірність проведення податковим органом документальної планової перевірки та законність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень через порушення процедури повідомлення платника податків.

2. Суд встановив, що контролюючий орган грубо порушив вимоги Податкового кодексу України, не вручивши платнику копію наказу та повідомлення про перевірку за 10 днів до її початку. Верховний Суд підкреслив, що навіть у разі перенесення строків перевірки через попередній недопуск, податківці зобов’язані дотримуватися процедури повідомлення. Важливим є те, що сам факт допуску посадових осіб до перевірки не позбавляє платника права оскаржувати її результати через процедурні порушення. Суд зазначив, що порушення процедури призначення перевірки є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень. Тому оцінювати суть виявлених під час такої «дефектної» перевірки порушень (як це робили суди нижчих інстанцій) було передчасним. Верховний Суд виключив ці оцінки з мотивувальної частини, оскільки процедурне порушення вже є вичерпною підставою для задоволення позову.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій згідно зі своїми висновками, проте залишив у силі рішення про скасування податкових повідомлень-рішень.

Справа №826/15288/17 від 27/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень щодо донарахування податку на прибуток та ПДВ через нереальність господарських операцій, а також нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне подання податкової звітності.

2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що наявність первинних документів є обов’язковою, але не вичерпною умовою для підтвердження реальності операцій, оскільки правові наслідки виникають лише за умови фактичного руху активів.
– Апеляційний суд встановив фізичну неможливість виконання заявлених обсягів робіт контрагентами, зважаючи на критичну невідповідність між задекларованими людино-годинами та фактичною кількістю працівників.
– Суд звернув увагу на відсутність у контрагентів необхідних матеріально-технічних ресурсів, а також на те, що їхня діяльність за даними реєстрів не відповідала специфіці будівельних робіт (придбання продуктів харчування, побутових товарів тощо).
– Важливим доказом нереальності стало ненадання позивачем специфічної виробничої документації, такої як журнали обліку виконаних робіт (КБ-6), акти на приховані роботи та журнали будівельних робіт.
– Суд також виявив невідповідність у реквізитах договору: номер банківського рахунку, вказаний у документі, був відкритий пізніше дати самого договору, що поставило під сумнів достовірність оформлення операцій.
– Щодо штрафу за звітність, суд став на бік платника, зазначивши, що самостійне виправлення помилок шляхом подання уточнюючого розрахунку в межах строків давності не є підставою для застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позов (скасовано штраф за звітність) та частково відмовлено (підтверджено правомірність донарахувань податків через нереальність операцій).

Справа №160/14876/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:

1. **Предмет спору:** Оскарження ломбардом податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував ПДФО та військовий збір, вважаючи ломбард податковим агентом щодо доходів фізичних осіб від реалізації заставленого майна.

2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що ключовим питанням є правова природа операцій: чи реалізовував ломбард майно як заставодержатель (звернення стягнення), чи продавав власне майно, набуте у власність.
– Суд зазначив, що ломбард набуває статусу податкового агента лише у разі виплати оподатковуваного доходу фізичній особі, а сам факт укладення договору застави не створює такого доходу.
– Верховний Суд виявив, що суди попередніх інстанцій допустили процесуальні порушення, оскільки не надали належної оцінки висновку судового експерта, який містив суперечливі або неповні дані щодо переходу права власності на предмети застави.
– Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо обставин переходу права власності на заставне майно, не навівши при цьому мотивів відхилення доказів.
– Верховний Суд підкреслив, що без встановлення того, кому належало майно на момент реалізації, неможливо визначити, чи виник у фізичних осіб оподатковуваний дохід, а отже, чи мав ломбард обов’язки податкового агента.
– Оскільки суди не дослідили всі зібрані докази та не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, Верховний Суд позбавлений можливості вирішити спір по суті самостійно.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №120/15720/24 від 27/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:

1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, від’ємне значення ПДВ та донарахував податкові зобов’язання разом із штрафними санкціями через нібито нереальність господарських операцій та неправильне зазначення кодів послуг у податкових накладних.

2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення процесуального права, оскільки не дослідили належним чином первинну документацію, яка підтверджує реальність господарських операцій. Суд зазначив, що договір сам по собі не є первинним документом, проте саме на підставі первинних документів (актів, накладних тощо) має встановлюватися факт руху активів та реальність операції. Також суд вказав, що помилки в кодах ДКПП у податкових накладних не повинні автоматично позбавляти платника права на податковий кредит, якщо ці помилки не перешкоджають ідентифікації суті операції, її змісту та сторін. Важливим є те, що суди не перевірили доводи позивача про те, що раніше контролюючий орган вже визнавав аналогічні накладні правомірними після процедури розблокування. Крім того, суд звернув увагу на те, що суди не встановили, чи дійсно були дотримані строки давності при перевірці витрат 2018 року. Зрештою, Верховний Суд констатував, що суди не надали оцінки всім доказам, а тому їхні висновки є передчасними.

3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.