Справа №991/2538/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/2538/25:
1. **Предмет спору:** Визнання необґрунтованими активів (автомобіля та чотирьох об’єктів нерухомості) та їх стягнення в дохід держави у зв’язку з неможливістю підтвердження їх набуття за рахунок законних доходів особи, уповноваженої на виконання функцій держави.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідач (посадова особа ДПС) є суб’єктом, на якого поширюється антикорупційне законодавство, а активи були набуті після набрання чинності відповідним законом.
* Суд дійшов висновку про наявність стійкого фактичного зв’язку між посадовцем, його дружиною та спірними активами, попри те, що юридично вони були оформлені на тещу та близьких знайомих.
* Суд визнав, що фактичне управління майном, комунікація з обслуговуючими організаціями та сплата комунальних платежів здійснювалися дружиною посадовця, що свідчить про контроль над активами з боку сім’ї відповідача.
* Суд проаналізував доходи сім’ї та встановив значну невідповідність між офіційними доходами і вартістю придбаного майна, відхиливши версію відповідачів про наявність готівкових заощаджень, отриманих у спадок чи від родичів, через відсутність належних доказів.
* Суд критично оцінив висновок експерта, наданий відповідачами, оскільки він базувався на механічному підрахунку доходів без урахування реальних витрат сім’ї та не доводив наявності реальних накопичень.
* Суд застосував стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів», визнавши версію прокурора про приховування активів через третіх осіб більш правдоподібною, ніж версію відповідачів про самостійне набуття майна за законні кошти.
3. **Рішення суду:** Суд частково задовольнив позов, визнавши активи необґрунтованими та стягнувши їх у дохід держави, відмовивши при цьому у вимозі про солідарне стягнення.
Справа №522/2774/24 від 22/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів).
2. При винесенні рішення Верховний Суд керувався принципом перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд проаналізував доводи касаційної скарги захисника на предмет наявності істотних порушень кримінального процесуального закону, які могли б вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд у межах своїх повноважень належним чином перевірив матеріали справи та доводи апеляційної скарги, надавши їм вмотивовану оцінку. Суд не встановив підстав для скасування або зміни ухвали апеляційного суду, оскільки висновки суду про винуватість особи ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні. Процесуальних порушень, які б тягнули за собою обов’язкове скасування судового рішення, виявлено не було. Відтак, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, а оскаржуване рішення — таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Одеського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №824/147/25 від 23/07/2026
Предметом спору є розгляд заяви компанії NAVITEC Sp. z o.o. про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України щодо стягнення з неї на користь військової частини Національної гвардії України понад 795 тисяч євро заборгованості.
Верховний Суд, переглядаючи ухвалу Київського апеляційного суду, зосередився на перевірці дотримання процесуальних норм при розгляді заяви про скасування арбітражного рішення. Суд дійшов висновку, що підстави, на які посилався боржник для скасування рішення арбітражу, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду. Арбітражний суд діяв у межах своєї компетенції, а процедура розгляду справи відповідала вимогам законодавства та арбітражної угоди. Верховний Суд підкреслив, що втручання державних судів у рішення міжнародного комерційного арбітражу є обмеженим і можливе лише у виключних випадках, передбачених законом. Оскільки заявник не довів наявності порушень публічного порядку чи інших критичних процедурних помилок, підстави для скасування арбітражного рішення відсутні. Таким чином, рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні вимог боржника, визнано законним та обґрунтованим.
Верховний Суд залишив апеляційну скаргу компанії NAVITEC Sp. z o.o. без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №686/28457/21 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження прокурором виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у шахрайстві та підбурюванні до надання неправомірної вигоди, через незгоду з висновком судів про провокацію злочину з боку правоохоронних органів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що згідно з практикою ЄСПЛ, підбурювання має місце тоді, коли правоохоронці не обмежуються пасивним розслідуванням, а активно схиляють особу до вчинення злочину, який без їхнього втручання не був би вчинений.
– Встановлено, що правоохоронні органи систематично контактували із заявником задовго до офіційного початку провадження, координували його дії та спонукали бути ініціатором спілкування з обвинуваченим.
– Матеріали справи не містили жодних доказів того, що обвинувачений сам виявляв ініціативу у вчиненні злочинних дій; навпаки, він уникав контактів, на яких наполягав заявник під контролем спецслужб.
– Суд підкреслив, що обвинувачення не довело винуватість особи поза розумним сумнівом, оскільки зібрані докази були визнані недопустимими через штучне створення ситуації злочину (провокацію).
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки прокурор не обґрунтував, у чому саме полягала неповнота їх дослідження судом першої інстанції.
– У підсумку, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а доводи прокурора про наявність достатніх доказів вини є безпідставними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №638/4326/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов матері до колишнього чоловіка про позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітнього сина через тривале ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте він є цілком виправданим, якщо батько свідомо та систематично нехтує своїми обов’язками протягом тривалого часу (у цій справі — понад 14 років). Суд встановив, що відповідач не брав жодної участі у вихованні, розвитку чи навчанні дитини, а сплата аліментів через примусове стягнення виконавчою службою не є повноцінним виконанням батьківських обов’язків. Важливим фактором стало ігнорування апеляційним судом думки самої дитини, яка досягла 16-річного віку, чітко висловила небажання підтримувати зв’язок із біологічним батьком та ідентифікує себе з родиною вітчима. Суд підкреслив, що відсутність доказів перешкоджання спілкуванню з боку матері та відсутність ініціативи з боку батька щодо встановлення контакту свідчать про його байдужість до долі сина. Враховуючи найкращі інтереси дитини, Верховний Суд дійшов висновку, що збереження формальних батьківських прав суперечить інтересам неповнолітнього, який фактично вже інтегрувався в іншу сім’ю.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу матері, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про позбавлення відповідача батьківських прав.
Справа №607/11854/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність розгляду в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків для отримання відстрочки від мобілізації.
2. Суд виходив із того, що встановлення такого факту нерозривно пов’язане зі спором про право, оскільки воно передбачає оцінку виконання іншим з батьків своїх обов’язків та може впливати на обсяг прав матері. Верховний Суд наголосив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, а їх невиконання має встановлюватися виключно у позовному провадженні, де забезпечується змагальність сторін та участь органу опіки. Окреме провадження не може бути використане для створення преюдиційних фактів, які зачіпають інтереси інших осіб, зокрема матері та самої дитини. Суд також підкреслив, що інститут окремого провадження призначений для безспірних фактів, тоді як питання виховання дитини за своєю природою є спірними. Щодо доводів про нерозгляд відводу, суд встановив, що заяву було подано вже після завершення судового засідання, тому процесуальних порушень не виявлено. Важливо, що суд у своїх висновках спирався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, яка чітко розмежовує межі окремого та позовного провадження у сімейних справах.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №675/261/21 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність засудження особи за одержання неправомірної вигоди та питання дотримання строків досудового розслідування при направленні обвинувального акта до суду.
2. Верховний Суд акцентував увагу на тому, що апеляційний суд формально підійшов до перевірки доводів захисту щодо порушення строків досудового розслідування. Ключовим моментом є те, що строк досудового розслідування закінчується саме в момент фактичного направлення обвинувального акта до суду, а не в момент його складання чи підписання. Суд підкреслив, що для зупинення відліку строку досудового розслідування на час ознайомлення з матеріалами (ст. 290 КПК), сторона обвинувачення повинна мати беззаперечні докази належного повідомлення підозрюваного про завершення розслідування. У цій справі прокуратура не надала доказів того, що повідомлення було вручене або надіслане захисту вчасно, а проста реєстрація документа у внутрішньому журналі кореспонденції не є належним доказом. Оскільки апеляційний суд не перевірив ці обставини належним чином, він порушив вимоги статей 370 та 419 КПК України. Відтак, висновки апеляції про дотримання процесуальних строків були визнані передчасними та необґрунтованими.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №205/4192/23 від 23/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було завершено розгляд кримінального провадження щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, пов’язаного з незаконним обігом наркотичних засобів (ч. 2 ст. 307 КК України).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час апеляційного перегляду справи. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не забезпечив належної перевірки доводів сторони обвинувачення, що є обов’язковим для ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Зокрема, було проігноровано вимоги щодо повноти дослідження матеріалів провадження та надання вмотивованих відповідей на аргументи, викладені в апеляційній скарзі. Оскільки процедура апеляційного розгляду була порушена, це унеможливило встановлення істини у справі та винесення справедливого вироку. Відтак, для усунення допущених недоліків та забезпечення права на належний судовий розгляд, Верховний Суд визнав за необхідне повернути справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №947/24990/21 від 22/07/2026
Предметом спору є законність призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна особі, засудженій за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю приведення вироку у відповідність до актуальних вимог кримінального законодавства та практики застосування покарань. Зокрема, колегія суддів проаналізувала доводи захисту щодо безпідставності застосування конфіскації майна як додаткового покарання у даному конкретному випадку. Суд врахував, що призначення такого виду покарання має бути обґрунтованим та відповідати принципам індивідуалізації відповідальності. Оскільки підстави для застосування конфіскації в межах інкримінованого діяння не були належним чином підтверджені або обґрунтовані в попередніх інстанціях, Суд дійшов висновку про необхідність виключення цього пункту з вироку. При цьому інші аспекти кваліфікації злочину та основне покарання були визнані законними та обґрунтованими. Таким чином, рішення спрямоване на виправлення юридичної помилки щодо обсягу призначеного покарання без зміни суті вироку в частині доведеності вини.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, проте частково змінив судові рішення, виключивши з них положення про конфіскацію майна засудженої.
Справа №824/147/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є заява компанії NAVITEC Sp. z o.o. про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, яким з компанії було стягнуто штрафні санкції та проценти за прострочення поставки товару за контрактом з військовою частиною.
2. Верховний Суд керувався тим, що повноваження національних судів при розгляді заяв про скасування арбітражних рішень є суворо обмеженими та не передбачають перегляду справи по суті чи переоцінки доказів. Суд підкреслив, що тягар доведення підстав для скасування рішення (зокрема, порушення публічного порядку) лежить виключно на заявнику. У даному випадку заявник не зміг довести, що арбітражне рішення якимось чином загрожує незалежності, цілісності чи фундаментальним основам правопорядку України. Суд зазначив, що стягнення штрафних санкцій за порушення умов контракту є приватноправовим спором, а не питанням публічного порядку. Також було встановлено, що арбітражний суд належним чином розглянув клопотання про відвід арбітра та виклик свідка, надавши їм відповідну оцінку. Відтак, доводи скаржника про порушення принципів змагальності та рівності сторін визнано безпідставними.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у скасуванні рішення арбітражу — без змін.
Справа №127/4632/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору у цій справі є вирішення питання про стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у всіх судових інстанціях.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач довів факт надання правничої допомоги та її реальну вартість, надавши відповідний договір, ордер та детальний акт виконаних робіт. Верховний Суд підкреслив, що питання розподілу судових витрат має вирішуватися з урахуванням критеріїв реальності, необхідності та розумності розміру таких витрат. Суд врахував складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також той факт, що позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі. Оскільки відповідачі не надали заперечень щодо розміру витрат, суд визнав заявлену суму обґрунтованою та співмірною. Також суд поновив строк на подання доказів витрат, оскільки заявник діяв у межах розумного строку після отримання постанови суду касаційної інстанції.
3. Суд прийняв рішення задовольнити заяву ТОВ «Брайт Інвестмент» та стягнути з відповідачів на його користь 21 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу (по 10 500 гривень з кожного).
Справа №296/5557/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки, укладені у 2007 році, стверджуючи, що банк ввів її в оману та застосував нечесну підприємницьку практику через ненадання повної інформації про умови кредитування.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), зазначивши, що для визнання договору недійсним позивачка мала довести наявність умислу банку на введення в оману (обман) або факт нечесної підприємницької практики, чого зроблено не було.
* Верховний Суд підтвердив, що підписання позивачкою кредитного договору та додатків до нього, де міститься пункт 7.12 про отримання інформаційного листа та розуміння умов, є належним підтвердженням поінформованості споживача.
* Суд зазначив, що ненадання чи неповне надання інформації про послуги саме по собі не є безумовною підставою для визнання кредитного договору недійсним, якщо сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов.
* Було враховано, що позивачка протягом тривалого часу виконувала умови договору, що свідчить про її волевиявлення на отримання кредитних коштів та відсутність реального впливу стверджуваних порушень на її рішення укласти договір.
* Щодо валютних ризиків, суд вказав, що банк виконав обов’язок попередити про них, а зміна курсу валют є ризиком, який позичальник могла передбачити при укладенні договору в іноземній валюті.
* Суд також відхилив доводи про недійсність іпотеки та поруки, оскільки вони є похідними від основного кредитного зобов’язання, яке залишилося чинним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №229/1345/23 від 23/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення умисного вбивства, вчиненого з корисливих мотивів (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції. Зокрема, суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам сторони захисту, які могли суттєво вплинути на законність та обґрунтованість вироку. Оскільки апеляційний розгляд був проведений неповно, це унеможливило ухвалення законного рішення за результатами перегляду справи. Суд наголосив на важливості дотримання стандартів доказування та забезпечення права на захист під час апеляційного провадження. У зв’язку з цим, для усунення виявлених недоліків та забезпечення справедливого правосуддя, справу необхідно направити на новий розгляд до апеляційного суду. При цьому, з огляду на тяжкість інкримінованого злочину, суд обрав обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №757/39882/24-ц від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання незаконним та скасування наказу про звільнення за угодою сторін, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що звільнення за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) вимагає реального та добровільного волевиявлення обох сторін, чого в даному випадку не було доведено.
– Ключовим фактором стала відсутність оригіналу заяви працівника в матеріалах кадрової справи: відповідач намагався обґрунтувати звільнення лише фотокопією заяви, що не є належним доказом волевиявлення.
– Суд критично оцінив покази свідків з боку роботодавця, які підтвердили, що підписали акт про відмову від ознайомлення з наказом формально, не будучи очевидцями реальних подій.
– Встановлено, що позивач не був ознайомлений з наказом належним чином, а його спроба анулювати домовленість (усне заперечення) відбулася до моменту видачі наказу.
– Суд наголосив, що обов’язок доведення правомірності звільнення та дотримання процедури лежить виключно на роботодавці, який не зміг надати переконливих доказів.
– Також суд підкреслив, що проведення фінансового розрахунку є обов’язком роботодавця, а не доказом законності самого звільнення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ДП «Ліси України», а рішення судів попередніх інстанцій про поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку — без змін.
Справа №361/6079/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, укладеним у гривні з визначенням еквівалента в іноземній валюті, та відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що сторони у договорі чітко зафіксували суму боргу у гривні з прив’язкою до еквівалента в доларах США, що є законним способом захисту від інфляційних ризиків.
* Верховний Суд підкреслив, що хоча гривня є єдиним законним засобом платежу, визначення грошового еквівалента в іноземній валюті не заборонено і дозволяє правильно розрахувати суму до повернення на день платежу.
* Суд відхилив доводи відповідача про те, що зобов’язання мало виконуватися виключно у гривні без урахування курсової різниці, оскільки це суперечило б домовленостям сторін, зафіксованим у договорах.
* Важливим аспектом стало виправлення помилки судів нижчих інстанцій, які стягнули борг безпосередньо у доларах США, тоді як закон вимагає стягнення суми в гривні, еквівалентній валюті на день виконання рішення.
* Суд зазначив, що нарахування 3% річних за статтею 625 ЦК України є правомірною мірою відповідальності за прострочення, незалежно від того, чи було забезпечено позику іпотекою, яка згодом була визнана недійсною.
* Верховний Суд застосував сталу практику, згідно з якою при наявності валютного еквівалента в договорі, сума до стягнення має бути чітко визначена як гривневий еквівалент іноземної валюти на момент фактичного виконання рішення суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом уточнення, що стягнення має відбуватися у сумі, еквівалентній 81 756,17 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.
Справа №753/9267/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Працівниця з інвалідністю оскаржувала дії роботодавця щодо відмови у наданні дистанційної роботи, вимагаючи стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної та майнової шкоди, а також зобов’язання підприємства змінити внутрішні документи для забезпечення інклюзії.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивачка не надала належних медичних доказів (актуальної індивідуальної програми реабілітації), які б підтверджували необхідність саме дистанційної форми праці як обов’язкового «розумного пристосування».
– Роботодавець довів, що в умовах воєнного стану виробнича потреба вимагала фізичної присутності керівника відділу для верифікації фінансових документів та координації роботи підлеглих, що виключало можливість дистанційного виконання обов’язків.
– Суд зазначив, що дистанційна робота за статтею 60-2 КЗпП України є правом, а не безумовним обов’язком роботодавця, якщо інше не передбачено законом або трудовим договором.
– Факт дискримінації за ознакою інвалідності не знайшов свого підтвердження, оскільки позивачка не довела, що її стан здоров’я об’єктивно перешкоджав виконанню роботи в офісі, а умови праці на підприємстві відповідали вимогам безбар’єрності.
– Суд підкреслив, що відсутність позивачки на робочому місці без поважних причин (перебування за кордоном не було належним чином обґрунтоване як неможливість виконання роботи) позбавляє її права на отримання заробітної плати за цей період.
– Вимоги щодо зміни Статуту підприємства визнані безпідставними, оскільки це належить до виключної компетенції власника (Київської міської ради), а не є способом захисту трудових прав у межах цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивачки без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №761/45738/25 від 22/07/2026
Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою заявниці на рішення суду першої інстанції про відмову у продовженні обмежувального припису через пропуск нею процесуального строку.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має здійснюватися в межах встановлених законом строків для забезпечення принципу правової визначеності.
2. Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні обставини, які унеможливлюють вчинення процесуальних дій, що має бути підтверджено належними доказами.
3. Суд встановив, що амбулаторне лікування або догляд за дітьми самі по собі не є безумовною підставою для поновлення строку, оскільки вони не позбавляють особу можливості звернутися до суду, зокрема через представника або підсистему «Електронний суд».
4. Заявниця не довела наявність об’єктивних перешкод, які б унеможливлювали подання скарги вчасно, при цьому було враховано, що в аналогічний період вона активно вчиняла інші процесуальні дії в інших справах.
5. Верховний Суд підтвердив, що вирішення питання про поновлення строку належить до дискреційних повноважень суду, який має дотримуватися балансу між приватним інтересом та принципом остаточності судового рішення (res judicata).
6. Відмова у відкритті апеляційного провадження у цьому випадку не порушила сутність права на доступ до суду, оскільки обмеження було пропорційним та переслідувало легітимну мету.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №544/1140/25 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання заявниці однією сім’єю з її загиблим братом-військовослужбовцем для отримання одноразової грошової допомоги.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент загибелі військовослужбовця (серпень 2023 року) чинне законодавство містило вичерпний перелік осіб, які мають право на таку допомогу, і сестри до цього переліку не входили.
– Суд наголосив, що зміни до законодавства, які розширили коло отримувачів допомоги (включивши осіб, що проживали однією сім’єю без шлюбу), набрали чинності лише у 2024 році.
– Відповідно до Конституції України, закон не має зворотної дії в часі, тому нові норми не поширюються на правовідносини, що виникли до їх прийняття.
– Суд зазначив, що встановлення факту проживання однією сім’єю в порядку окремого провадження має сенс лише тоді, коли це породжує юридичні наслідки для заявника.
– Оскільки в даному випадку навіть підтвердження факту спільного проживання не надає права на виплату через відсутність законодавчих підстав на момент смерті брата, такий факт не має юридичного значення для цієї справи.
– Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не вирішували спір про право по суті, а лише констатували відсутність юридичних наслідків для заявниці, що є правильним застосуванням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №185/2432/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск відповідачкою строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що сам по собі факт воєнного стану або обстрілів міста не є автоматичною підставою для поновлення процесуальних строків. Суд зазначив, що заявниця не надала належних доказів неможливості подання скарги після завершення періоду її стаціонарного лікування. Крім того, суд звернув увагу на активну процесуальну поведінку відповідачки під час розгляду справи в суді першої інстанції, що спростовує її доводи про повну неможливість реалізації права на захист через безпекову ситуацію. Суд підкреслив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивно непереборні обставини, які унеможливлюють вчинення дій, а не суб’єктивні твердження про відсутність адвокатів чи складні умови. Також було наголошено, що інститут процесуальних строків є необхідним для забезпечення юридичної визначеності та дисциплінування учасників процесу. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх дискреційних повноважень, правильно оцінивши відсутність поважних причин для поновлення строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №202/15617/23 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Визначення належної судової юрисдикції (цивільної чи господарської) для розгляду позовних вимог ТОВ «Морганіт» до Дніпровської міської ради щодо визнання права власності на об’єкт самочинного будівництва (автозаправну станцію) та введення його в експлуатацію.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що для розмежування юрисдикції недостатньо лише факту участі фізичної особи у справі, необхідно враховувати характер правовідносин та суб’єктний склад сторін.
* Суд зазначив, що спір стосується легалізації об’єкта самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, де належним відповідачем є саме міська рада як власник землі.
* Оскільки сторонами спору в цій частині є юридичні особи (ТОВ та міська рада), а предмет спору стосується господарської діяльності та права власності на нерухомість, такі вимоги підлягають розгляду виключно в порядку господарського судочинства.
* Суд підкреслив, що об’єднання позивачем кількох вимог в одній заяві не змінює правил юрисдикції, тому вимоги до міської ради мають бути виокремлені.
* Верховний Суд послався на статтю 376 Цивільного кодексу України, вказавши, що визнання права власності на самочинне будівництво має відбуватися за чітким алгоритмом, де власник земельної ділянки виступає ключовим відповідачем.
* Апеляційний суд помилково вважав, що наявність фізичної особи серед відповідачів автоматично «підтягує» всі вимоги до цивільного судочинства, ігноруючи спеціальний характер спору про нерухомість.
* В результаті, Верховний Суд підтвердив правильність позиції суду першої інстанції про необхідність закриття провадження в цивільному суді щодо вимог до міської ради.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог до Дніпровської міської ради, роз’яснивши позивачу право звернутися до господарського суду.
Справа №740/3106/24 від 23/07/2026
Предметом спору є перегляд законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за ч. 2 ст. 194 КК України (умисне знищення або пошкодження майна).
Верховний Суд, проаналізувавши матеріали провадження, дійшов висновку про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених судом апеляційної інстанції при перегляді вироку. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам, викладеним у скарзі засудженого, що є обов’язковим для забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Зокрема, було порушено вимоги щодо вмотивованості судового рішення, оскільки апеляційний суд не навів достатніх аргументів на спростування позиції сторони захисту. Таке ігнорування процесуальних обов’язків унеможливило перевірку законності та обґрунтованості вироку в повному обсязі. У зв’язку з цим, колегія суддів визнала, що висновки апеляційного суду є передчасними, а процедура розгляду — неповною. Відтак, для усунення допущених порушень та забезпечення прав засудженого, справа потребує повторного розгляду в апеляційному порядку.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №308/3120/15-ц від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Визнання незаконними рішень міської ради про передачу земельних ділянок у приватну власність, скасування державних актів на право власності та витребування цих ділянок на користь територіальної громади через їх незаконне вибуття з комунальної власності.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при розгляді справ про витребування майна належним відповідачем є саме останній набувач, незалежно від кількості попередніх перепродажів.
– Суд встановив, що апеляційна інстанція припустилася помилки, не дослідивши питання сингулярного правонаступництва: на момент розгляду справи в апеляції відповідач ОСОБА_25 вже не був власником спірної ділянки, оскільки вона була відчужена іншим особам.
– Апеляційний суд передчасно відмовив у позові, не з’ясувавши належний склад сторін та не врахувавши, що зміна власника майна вимагає залучення нових осіб до участі у справі.
– Також Верховний Суд вказав на необхідність перевірки доводів прокурора щодо незаконності первісного вибуття землі з комунальної власності, зокрема через порушення містобудівного та земельного законодавства.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доказам, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
– Верховний Суд не погодився з автоматичним застосуванням апеляційним судом нових норм законодавства (щодо захисту добросовісного набувача) без належного аналізу обставин справи та правового статусу сторін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для належного встановлення складу сторін та вирішення спору по суті.
Справа №915/514/24 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність стягнення з Військової частини витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у господарській справі.
2. Суд виходив із того, що розподіл судових витрат є обов’язком суду, який має здійснюватися на засадах змагальності та оцінки доказів за внутрішнім переконанням. Суд підкреслив, що критерій співмірності витрат на адвоката є оціночною категорією, тому суд має право зменшити суму гонорару, якщо вона не відповідає складності справи або обсягу виконаної роботи. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили надані відповідачем акти та рахунки, встановивши фактичний обсяг наданих послуг. Верховний Суд зазначив, що сама лише незгода скаржника з оцінкою доказів не є підставою для скасування рішення, оскільки суди попередніх інстанцій діяли в межах своєї дискреції. Також було наголошено, що посилання скаржника на попередні постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки ті рішення не встановлювали заборону на стягнення витрат, а лише підтверджували право суду зменшувати їх розмір залежно від конкретних обставин. В результаті, Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій правильно застосували норми процесуального права, врахувавши як інтереси сторони, так і критерії розумності та реальності витрат.
3. Верховний Суд залишив без змін додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду, якими було частково задоволено заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, а касаційну скаргу Військової частини — без задоволення.
Справа №910/7753/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався через суд зобов’язати військову частину документально оформити передачу трьох автомобілів, які були передані на потреби оборони в перші дні повномасштабного вторгнення, шляхом направлення звернення до ТЦК та СП для складання відповідних нарядів та актів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що хоча передача автомобілів відбулася без дотримання формальної процедури, передбаченої Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимога про «примусове оформлення» документів не є ефективним способом захисту прав.
* Верховний Суд підкреслив, що суди не повинні займатися створенням доказів для сторін, оскільки акти приймання-передачі лише фіксують юридичні факти, а не створюють право на повернення майна.
* Колегія суддів зазначила, що для належного оформлення передачі за законом необхідна участь третіх осіб (ТЦК та СП), тому покладення такого обов’язку виключно на військову частину є неможливим.
* Суд вказав, що відсутність ідеально оформленого акта не позбавляє підприємство права захищати свої інтереси в майбутньому, зокрема вимагати повернення майна після демобілізації або відшкодування збитків у разі його втрати чи пошкодження.
* Було наголошено, що ретроспективне (заднім числом) оформлення документів не здатне відновити реальний стан речей на момент передачі, а отже, не досягає мети ефективного захисту права.
* Суд дійшов висновку, що наявний акт передачі-приймання матеріальних цінностей, складений у 2022 році, у сукупності з іншими доказами є достатнім для підтвердження факту вибуття майна з володіння підприємства.
* Враховуючи викладене, суд визнав, що обраний позивачем спосіб захисту є формальним і не призводить до реального поновлення майнових прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні позовних вимог, — без змін.
Справа №902/1111/25 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 902/1111/25:
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення комісії АТ «Вінницяобленерго», яким на Гаражне товариство було покладено обов’язок усунути порушення правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) через нібито використання побутового тарифу для здійснення комерційної діяльності.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що оператор системи розподілу не надав достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували факт використання позивачем електроенергії саме для господарських потреб. Зокрема, надані фотографії рекламних вивісок були визнані неналежними доказами, оскільки вони не мали прив’язки до конкретної адреси чи об’єкта позивача та не ідентифікували його як суб’єкта господарювання. Суд наголосив, що для доведення порушення недостатньо лише зафіксувати зовнішню вивіску, а необхідно провести обстеження внутрішніх мереж та струмоприймачів, що підтвердило б реальне споживання енергії на комерційні цілі. Верховний Суд підкреслив, що стандарт доказування вимагає від сторони, яка стверджує про порушення, надання переконливих доказів, а не лише припущень. Оскільки відповідач не виконав свій тягар доказування, суди попередніх інстанцій правомірно застосували стандарт вірогідності доказів на користь позивача. Верховний Суд також відхилив доводи скаржника про неврахування попередньої практики, зазначивши, що суди мають право індивідуалізувати застосування норм права залежно від конкретних обставин справи.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго» — без задоволення.
Справа №320/54376/24 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність донарахування податковим органом податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору на суму коштів, отриманих платником податків як проценти за договором позики, які позивач вважав неоподатковуваними штрафними санкціями.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що для цілей оподаткування ключовим є не цивільно-правова природа виплати (як міри відповідальності за ст. 625 ЦК України), а факт отримання платником доходу, який підлягає оподаткуванню згідно з Податковим кодексом України. Суд підкреслив, що отримані кошти за своєю суттю є винагородою за користування грошовими коштами, що прямо підпадає під дію підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Верховний Суд визнав помилковим посилання апеляційного суду на практику щодо цивільно-правової відповідальності, оскільки ці рішення не стосуються питань податкового адміністрування. Також було підтверджено обов’язок платника податків вести облік доходів, а відсутність такого обліку (Книги обліку доходів і витрат) є самостійним порушенням податкового законодавства. У підсумку, суд дійшов висновку, що податковий орган правомірно кваліфікував отримані суми як оподатковуваний дохід, а не як штрафні санкції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень було відмовлено.
Справа №560/2581/25 від 23/07/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом позовної заяви через невиконання позивачкою вимог щодо чіткого формулювання позовних вимог до кожного із зазначених відповідачів.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Процесуальне законодавство (ст. 160 КАС України) імперативно вимагає від позивача зазначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з відповідачів, якщо їх у справі декілька.
2. Суд наголосив, що саме позивач, а не суд, наділений виключним правом та обов’язком визначати предмет позову та формулювати спосіб захисту своїх прав.
3. Оскільки позивачка у заяві про усунення недоліків не сформулювала жодних вимог до Управління ДМС, яке вона сама ж визначила як співвідповідача, суд першої інстанції правомірно констатував невиконання вимог ухвали про залишення позову без руху.
4. Суд підкреслив, що наявність у територіального органу матеріалів справи чи факт повідомлення ним позивачки про рішення не звільняє останню від обов’язку чітко визначити, які саме дії чи рішення цього органу вона оскаржує.
5. Верховний Суд підтвердив, що повернення позову в такій ситуації не є порушенням права на доступ до правосуддя, оскільки позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду повторно, виправивши процесуальні помилки.
6. Колегія суддів послалася на усталену практику, зокрема позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою предмет позову має бути чітко визначеним для забезпечення ефективного судового захисту.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви — без змін.
Справа №160/17107/25 від 22/07/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податковими органами податкових повідомлень-рішень, якими на ТОВ «ЛЮБИМІВКА» було накладено фінансові санкції.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення єдності судової практики та дотримання норм матеріального права при оцінці податкових правопорушень. Суд проаналізував доводи обох сторін, надані в межах касаційних скарг, та дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції були більш обґрунтованими та відповідали фактичним обставинам справи. Колегія суддів встановила, що апеляційний суд при перегляді справи помилково скасував законне рішення окружного суду, не врахувавши належним чином доказову базу, надану платником податків. Верховний Суд підкреслив, що податкові органи зобов’язані діяти виключно в межах та у спосіб, передбачений законом, а будь-які сумніви щодо правомірності нарахувань мають трактуватися на користь платника. У результаті касаційна інстанція відновила справедливість, повернувши в дію рішення суду першої інстанції, яке було визнано таким, що відповідає вимогам закону.
Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, задовольнив скаргу ТОВ «ЛЮБИМІВКА» та залишив у силі рішення суду першої інстанції, скасувавши протилежне рішення апеляційного суду.
Справа №560/8482/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу в реєстрації податкової накладної ПрАТ «Теофіпольський цукровий завод» та зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію.
2. Суд дійшов висновку, що податковий орган діяв протиправно, оскільки позивач надав вичерпний пакет документів, що підтверджують реальність господарської операції. Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган на стадії реєстрації накладної не має повноважень проводити глибокий аналіз економічної доцільності операцій, а повинен обмежуватися перевіркою формальних критеріїв. Важливим аргументом стало те, що рішення про «ризиковість» платника податків, на які посилалася податкова, були скасовані в судовому порядку ще до моменту виникнення спірних правовідносин. Крім того, суд вказав на дефектність самого рішення про відмову, оскільки податкова не конкретизувала, яких саме документів не вистачало, обмежившись формальними фразами. Суд підкреслив, що обов’язок доказування обґрунтованості відмови лежить на податковому органі, а не на платнику. Зрештою, суд визнав, що за умови підтвердження реальності операції, реєстрація накладної є імперативним обов’язком, а не дискреційним правом податкової.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, зобов’язавши ДПС України зареєструвати податкову накладну датою її первісного подання.
Справа №917/680/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний висновок:
1. Предметом спору є стягнення з комунального підприємства «Полтаватеплоенерго» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз України» заборгованості за природний газ, поставлений у травні 2024 року в статусі постачальника «останньої надії», а також пені, інфляційних втрат та 3% річних.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що факт споживання газу відповідачем та наявність боргу є доведеними, а тому основна сума заборгованості підлягає стягненню в повному обсязі. Щодо пені, суд застосував дискреційні повноваження, передбачені ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, для оцінки її розміру. Суд врахував складний майновий стан відповідача, спричинений передачею йому зруйнованого майна іншого підприємства та соціальною значущістю його діяльності. Водночас суд взяв до уваги, що відсутність коштів у боржника чи невиконання обов’язків його контрагентами не звільняє від відповідальності. Апеляційний суд дійшов висновку, що зменшення пені на 50% є справедливим балансом між інтересами кредитора та боржника в умовах воєнного стану. Верховний Суд підтвердив, що питання зменшення неустойки є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, які оцінюють обставини справи за внутрішнім переконанням. Оскільки суди попередніх інстанцій не порушили норм права, касаційні скарги обох сторін були відхилені.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову Східного апеляційного господарського суду, якою було стягнуто основний борг та зменшено розмір пені на 50%.
Справа №320/28020/23 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків (ПАТ «Укрнафта») податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що платник податків вчинив усі залежні від нього дії для реєстрації документів у межах операційного дня, а затримка була зумовлена технічними особливостями роботи системи, що підтверджується даними програмного забезпечення «M.E.Doc».
– Верховний Суд підкреслив, що визначальною є дата фактичного відправлення документа платником, а не дата його реєстрації в системі контролюючого органу.
– Щодо розрахунків коригування, складених на неплатників ПДВ, суд зазначив, що вони не створюють правових наслідків для бюджету, тому застосування до них штрафів за загальними правилами є безпідставним.
– Суд вказав на помилковість розрахунків податкового органу, який неправильно визначив граничні строки реєстрації та безпідставно застосував штрафні санкції до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою.
– Також було наголошено на принципі презумпції правомірності рішень платника податків у разі неоднозначного трактування норм законодавства.
– Верховний Суд відхилив доводи податкового органу про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій у інших справах, оскільки обставини цих справ були суттєво відмінними від ситуації ПАТ «Укрнафта».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою скасовано штрафні санкції, — без змін.
Справа №916/3085/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання укладеним договору оренди комунального майна за результатами електронного аукціону, який не був підписаний через відсутність офіційного запрошення орендодавця до його укладення.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, саме на орендодавця покладено обов’язок запросити переможця аукціону до підписання договору у визначений час і місце.
– Надані відповідачем скріншоти з месенджера Telegram суд відхилив як неналежні докази, оскільки вони не дозволяють ідентифікувати авторів листування та не містять доказів накладення електронних підписів.
– Суд наголосив, що просте направлення проєкту договору в месенджері не замінює офіційного запрошення до підписання, яке вимагається нормами права.
– Аргумент відповідача про несплату позивачем авансового внеску та депозиту був відхилений, оскільки ці платежі мають бути здійснені в день підписання договору, а оскільки орендодавець не організував процедуру підписання, провини орендаря у несплаті немає.
– Суд зазначив, що позивач неодноразово звертався до Департаменту з повідомленнями про готовність підписати договір, що спростовує доводи про ухилення орендаря від виконання зобов’язань.
– Верховний Суд підкреслив, що не вправі переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, та підтвердив законність їхніх висновків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання договору оренди укладеним — без змін.
Справа №922/3937/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3937/25:
1. Предметом спору було визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю електроенергії та стягнення коштів, сплачених за цими угодами, через нібито безпідставне збільшення ціни за одиницю товару понад встановлений законом ліміт у 10%.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували загальне 10-відсоткове обмеження зміни ціни, передбачене пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі». Суд наголосив, що у цій справі сторони у договорі чітко погодили формульний механізм ціноутворення, прив’язаний до середньозважених цін на ринку «на добу наперед». Такий порядок регулюється підпунктом 7 пункту 19 «Особливостей здійснення публічних закупівель» (постанова КМУ № 1178), який є спеціальною нормою для періоду воєнного стану. Верховний Суд зазначив, що цей механізм є самостійним і не передбачає обмеження у 10% для зміни ціни, оскільки ціна змінюється автоматично залежно від ринкових показників. Відтак, дії сторін щодо підписання додаткових угод відповідали умовам договору та вимогам законодавства, що діяло на той момент. **** Суд фактично розмежував підстави для зміни ціни договору, вказавши, що 10% обмеження не застосовується до випадків зміни ціни через коливання середньозважених цін на ринку «на добу наперед», якщо такий порядок прямо передбачений договором.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову та ухвалив нове рішення про повну відмову в позові.
Справа №922/3982/23 від 20/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали суду про застосування до учасника справи заходів процесуального примусу у вигляді штрафу за систематичне невиконання вимог суду та перешкоджання проведенню судової експертизи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що виконання судових рішень та ухвал є обов’язковим, а заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення добросовісної поведінки учасників процесу.
– Встановлено факт систематичного ігнорування відповідачем трьох ухвал суду та клопотань експерта щодо надання доступу до об’єктів дослідження.
– Верховний Суд підкреслив, що тягар доведення поважності причин невиконання процесуальних обов’язків лежить виключно на самому учаснику справи.
– Суд зазначив, що якщо учасник мав об’єктивні перешкоди, він був зобов’язаний своєчасно повідомити про це суд першої інстанції, а не намагатися виправдовуватися лише на етапі апеляційного чи касаційного оскарження.
– Застосування штрафу визнано дискреційним повноваженням суду, а його розмір (15 прожиткових мінімумів) — пропорційним та таким, що відповідає межам, встановленим законом для випадків систематичного порушення.
– Суд також роз’яснив, що механізм скасування штрафу через доведення поважності причин (згідно з ч. 6 ст. 135 ГПК) має реалізовуватися саме через звернення до того суду, який цей штраф наклав, а не через скасування ухвали в апеляції чи касації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про накладення штрафу — без змін.
Справа №925/290/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення вартості необлікованої електричної енергії у розмірі 573 229,02 грн через виявлене порушення схеми підключення лічильника та зустрічний позов про скасування акта про це порушення.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що оператор системи розподілу діяв у межах своїх повноважень, а факт порушення (пошкодження кіл напруги фази «В») був належним чином зафіксований актом, підписаним представником споживача.
* Верховний Суд підкреслив, що характер виявленого порушення (втручання у схему обліку) не потребує обов’язкового проведення експертизи, оскільки факт зміни показів лічильника доведено іншими доказами, зокрема матеріалами фото- та відеофіксації.
* Суд відхилив доводи скаржника про порушення процедури розгляду акта комісією, оскільки споживач був належним чином повідомлений про засідання, а сама процедура відповідала вимогам Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ).
* Щодо посилань скаржника на практику Верховного Суду, суд зазначив, що вони є нерелевантними, оскільки наведені справи стосувалися інших правовідносин (стягнення збитків, корпоративні спори тощо) і не мають аналогічних фактичних обставин.
* Суд наголосив, що скаржник фактично намагався домогтися переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №480/9238/23 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за відсутність реєстрації акцизного складу та рівнеміра-лічильника на резервуарах, які позивач вважав технологічними паливними баками.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що для застосування винятку щодо «паливного бака» (підпункт «г» п. 14.1.6 ПКУ) недостатньо лише факту подачі пального до обладнання трубопроводом, необхідно довести, що ємність є невід’ємною частиною конструкції заводу.
– Позивач не надав належних технічних доказів (паспортів, специфікацій виробника), які б підтверджували неможливість використання цих резервуарів окремо від заводу для зберігання пального.
– Суд звернув увагу на суперечливу поведінку платника: отримання ліцензії на зберігання пального та добровільну реєстрацію акцизного складу до початку перевірки, що свідчить про визнання ним статусу цих об’єктів як місць зберігання.
– Встановлено, що обсяги отриманого товариством пального (понад 1000 куб. м на рік) виключають можливість застосування винятку, передбаченого підпунктом «б» п. 14.1.6 ПКУ, навіть за умови використання пального виключно для власних потреб.
– Посилання позивача на попередні рішення Верховного Суду відхилено, оскільки в тих справах судами було встановлено фактичну невід’ємність резервуарів від обладнання, чого в даному випадку доведено не було.
– Суд наголосив, що обов’язок реєстрації акцизного складу виникає з моменту настання відповідних обставин, а не з моменту виявлення порушення податковим органом.
– Верховний Суд підкреслив, що питання технічних характеристик резервуарів належить до сфери оцінки доказів, яку суд апеляційної інстанції вже здійснив, і переоцінка цих фактів не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «НОРД ТРЕК» без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову в позові — без змін.
Справа №280/3357/23 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність проведення податковим органом документальної планової виїзної перевірки під час дії карантинного мораторію та, як наслідок, законність прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.
2. Суд виходив із того, що на момент проведення перевірки (лютий-травень 2021 року) пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України було прямо встановлено мораторій на проведення документальних планових перевірок. Верховний Суд наголосив, що Податковий кодекс має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України № 89, тому уряд не мав повноважень змінювати або скорочувати строк дії мораторію, встановленого законом. Суд зазначив, що проведення перевірки всупереч прямій законодавчій забороні є фундаментальним порушенням, яке стосується самих повноважень контролюючого органу. Це порушення об’єктивно вплинуло на законність усіх подальших рішень, прийнятих за результатами такої перевірки. Відтак, суд дійшов висновку, що за наявності такого порушення перевірка не повинна була відбутися, а її результати не можуть бути підставою для донарахування податкових зобов’язань. Суд також підкреслив, що дотримання податкового обов’язку платником не звільняє податківців від обов’язку діяти виключно в межах та у спосіб, визначений законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими податкові повідомлення-рішення були скасовані, — без змін.
Справа №320/1832/24 від 23/07/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення судом позовної заяви військовослужбовця про скасування дисциплінарного стягнення через пропуск ним місячного строку звернення до суду.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що спори щодо проходження публічної служби, до якої належить і військова служба, підпадають під дію спеціальної норми — частини 5 статті 122 КАС України, яка встановлює місячний строк для звернення до суду. Верховний Суд наголосив, що цей строк є спеціальним і має перевагу над загальним шестимісячним строком. Оскільки позивач звернувся до суду після спливу місяця з моменту прийняття наказу про стягнення, він був зобов’язаний надати докази поважності причин такого пропуску. Суд встановив, що позивач не надав жодних документальних підтверджень того, що він дізнався про наказ пізніше, ніж він був виданий, або що існували об’єктивні перешкоди для своєчасного звернення. Позиція суду полягає в тому, що право на судовий захист не є абсолютним і вимагає від особи добросовісного виконання процесуальних обов’язків. Оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у визначений судом строк, повернення позову було визнано законним та обґрунтованим.
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №320/49040/23 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Колишній керівник ПАТ «Укрнафта» намагався в судовому порядку оскаржити дії Держаудитслужби щодо проведення аудиту та ревізії діяльності товариства, а також скасувати вимогу про усунення виявлених порушень, вважаючи, що ці документи безпосередньо порушують його права та законні інтереси.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що правовідносини у сфері державного фінансового контролю виникають виключно між контролюючим органом (Держаудитслужбою) та підконтрольною установою (ПАТ «Укрнафта»).
– Вимога про усунення порушень є індивідуальним актом, який створює юридичні наслідки лише для юридичної особи-адресата, а не для її колишніх посадових осіб.
– Суд зазначив, що право на оскарження таких актів має лише саме підприємство, а не фізичні особи, які раніше обіймали там керівні посади.
– Твердження позивача про те, що висновки аудиту можуть стати підставою для майбутніх цивільних чи господарських позовів проти нього, суд визнав «прогностичними» та такими, що не створюють реального порушення прав на момент звернення до суду.
– Щодо процесуальних порушень (відводи суддям, розгляд справи у спрощеному провадженні), суд не знайшов підтверджень упередженості чи порушень, які б вплинули на законність ухвалених рішень.
– Верховний Суд підкреслив, що адміністративний суд захищає лише реально порушені права, а не відновлює абстрактну законність у публічних правовідносинах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №920/1061/23(920/800/25) від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (включаючи інфляційні втрати та 3% річних) до нежитлового приміщення, що розташоване у багатоквартирному будинку.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічного та повного дослідження обставин справи, що є порушенням процесуальних норм.
– Суд вказав на необхідність обов’язкового перекладу українською мовою документів, складених іноземною (російською) мовою, з належним нотаріальним засвідченням, інакше такі докази є неналежними.
– Суди не надали оцінки доводам відповідача щодо невідповідності застосованих позивачем редакцій Методики розподілу № 315 датам їх фактичного набрання чинності.
– Залишилися недослідженими питання щодо виконання позивачем обов’язку з повідомлення споживача про зміну тарифів та надання рахунків на оплату, як того вимагає договір.
– Суд підкреслив, що хоча власник нежитлового приміщення, навіть відключеного від центрального опалення, зобов’язаний сплачувати частку витрат на опалення місць загального користування, розрахунок цих сум має бути арифметично коректним та підтвердженим належними доказами.
– Верховний Суд зазначив, що суди не здійснили належної оцінки технічних паспортів приміщень та інших доказів, наданих відповідачем, що ставить під сумнів обґрунтованість висновків про наявність заборгованості.
– **** Суд вказав, що при оцінці доказів, викладених недержавною мовою, суди повинні керуватися правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.03.2025 у справі № 910/20940/21 (910/19964/23), щодо обов’язковості нотаріального засвідчення перекладу таких документів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Справа №914/2417/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів уповноважених представників колективного підприємства в частині заміни учасника (правонаступника) та скасування відповідної державної реєстрації цих змін.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що позивач не довів порушення своїх корпоративних прав оскаржуваним рішенням, оскільки воно стосується лише заміни іншого учасника на його правонаступника. Було встановлено, що відповідач належним чином виконав обов’язок щодо повідомлення учасників про проведення зборів, а сам позивач фактично взяв у них участь. Суд зазначив, що до юридичної особи-правонаступника переходять усі права та обов’язки попередника (універсальне правонаступництво), тому участь правонаступника у зборах є правомірною. Також суд вказав на відсутність доказів порушення процедури скликання зборів та наявність кворуму. Оскільки позивач не зміг обґрунтувати, як саме заміна іншого учасника порушує його власні права, підстави для задоволення позову відсутні.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №320/30749/24 від 23/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність дій суду щодо відмови в ознайомленні представника позивача з матеріалами справи, які позивач намагався оскаржити шляхом подання окремого адміністративного позову до суду.
2. Верховний Суд підтримав позицію попередніх інстанцій, наголосивши, що процесуальна діяльність суду при здійсненні правосуддя не є владно-управлінською функцією, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів. Суд підкреслив, що оскарження дій чи бездіяльності суддів, вчинених у межах розгляду конкретної справи, не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду. Будь-які процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, мають виправлятися виключно в межах апеляційного чи касаційного оскарження саме тієї справи, у якій вони виникли. Верховний Суд зазначив, що такі вимоги не підлягають розгляду в судах жодної юрисдикції, оскільки це є гарантією суддівської незалежності та правової визначеності. Відтак, відмова у відкритті провадження є законним способом захисту від спроб підмінити процесуальний порядок оскарження окремими позовами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №914/378/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, а також інфляційних втрат та 3% річних через непоставку оплаченого товару.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що апеляційна інстанція припустилася суттєвих процесуальних порушень, не розглянувши клопотання відповідача про долучення нових доказів (видаткових накладних). Відповідач обґрунтовував неможливість подання цих документів до суду першої інстанції тим, що вони були отримані від перевізника лише під час апеляційного провадження. Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був перевірити причини неподання доказів раніше та вирішити питання про їх прийняття або відмову в цьому. Оскільки ці докази могли вплинути на встановлення фактичного розміру заборгованості, їх ігнорування є порушенням принципу повноти судового розгляду. Також суд зазначив, що оскільки додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу є похідним від основного, воно втрачає силу при скасуванні рішення по суті. Відтак, для забезпечення законності та обґрунтованості процесу, справу необхідно направити на повторний розгляд до апеляційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанови апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/13658/25 від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/13658/25:
1. Предметом спору є зобов’язання банку прийняти від сільськогосподарського товаровиробника заявку на отримання часткової компенсації вартості вітчизняної техніки у ситуації, коли оплата за товар здійснювалася через декілька банківських установ.
2. Суд виходив із того, що на уповноважений банк покладається обов’язок перевірки документів клієнта для участі у державній програмі, оскільки саме банк формує перелік отримувачів компенсації. Верховний Суд констатував наявність прогалини у нормативному регулюванні (Порядку № 130), оскільки в ньому прямо не врегульовано алгоритм дій при оплаті техніки через різні банки. Проте суд наголосив, що така прогалина не може бути підставою для позбавлення суб’єкта господарювання права на державну підтримку. Тлумачення норм має здійснюватися з урахуванням принципу ефективності правового регулювання, а не формального підходу, що нівелює мету державної програми. Банк, через який було проведено частину оплати (зокрема, кредитні кошти), не має правових підстав відмовляти у прийнятті заявки. Відтак, дії банку щодо відмови у прийнятті документів були визнані неправомірними, а позовні вимоги — обґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а касаційну скаргу банку — без задоволення.
Справа №910/9426/25 від 21/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження у справі про банкрутство державного підприємства «Укрліктрави» за заявою кредитора.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували обмеження щодо заборони процедур санації та ліквідації державних підприємств, передбачені Законом № 145-ІХ, оскільки строк дії цих обмежень (три роки) закінчився ще 20 жовтня 2022 року.
– Суд наголосив, що чинне законодавство, зокрема Кодекс України з процедур банкрутства, не містить прямої заборони на відкриття провадження у справі про банкрутство державних підприємств.
– Верховний Суд зазначив, що суди нижчих інстанцій підійшли до розгляду справи надто формально, фактично переписавши аргументи боржника без надання власної правової оцінки доводам кредитора.
– Було підкреслено, що завданням підготовчого засідання є перевірка обґрунтованості вимог кредитора, а не автоматична відмова через статус боржника, якщо законних підстав для такої відмови немає.
– Суд вказав на порушення принципу змагальності та права бути почутим, оскільки аргументи кредитора щодо закінчення дії законодавчих обмежень були проігноровані апеляційним судом.
– Верховний Суд підкреслив, що відмова у відкритті провадження без належного дослідження доказів та аргументів сторін є передчасною та не відповідає вимогам процесуального закону щодо законності та обґрунтованості судових рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Справа №420/12006/22 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність вимоги Південного офісу Держаудитслужби до Суворовської (нині — Пересипської) районної адміністрації щодо усунення порушень, виявлених під час перевірки закупівель, зокрема в частині розірвання договору підряду та взяття на баланс об’єктів благоустрою.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих порушень процесуального права, оскільки не здійснили всебічного та повного дослідження доказів. Суди прийняли рішення на користь позивача, посилаючись на документи, які суперечать матеріалам перевірки, проведеної Держаудитслужбою. Зокрема, суди не надали оцінки тому факту, що під час самої перевірки сторони договору (замовник та підрядник) фактично визнавали відсутність первинних документів, що підтверджують виконання робіт. Також залишилося поза увагою суперечливе питання щодо укладання додаткових угод про продовження строків виконання робіт, які, за твердженням підрядника, були завершені ще до підписання цих угод. Суди не проаналізували належним чином зміст договору № 689, у якому були відсутні істотні умови, такі як строки виконання та ціна. Крім того, суди безпідставно ухилилися від перевірки аргументів аудиторів щодо відсутності технічної документації на майданчики, обмежившись лише посиланням на те, що ці питання належать до компетенції іншого органу (Департаменту благоустрою). Верховний Суд наголосив, що судова оцінка має бути комплексною: не можна аналізувати надані позивачем документи у відриві від матеріалів перевірки та пояснень, які сторони давали контролюючому органу раніше.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду для належного дослідження всіх обставин.
Справа №805/1288/17-а від 22/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Управління державної служби охорони (УДСО) при ГУ МВС України в Донецькій області податкового боргу в сумі понад 3,2 млн грн у примусовому порядку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відповідач перебуває в стані ліквідації, яка не пов’язана з банкрутством, тому до спірних правовідносин застосовуються норми статті 97 Податкового кодексу України, а не статті 98, на яку посилався податковий орган.
– Ліквідація юридичної особи передбачає припинення її прав та обов’язків без правонаступництва, а задоволення вимог кредиторів має відбуватися виключно в порядку черговості, встановленої статтею 112 Цивільного кодексу України.
– Стягнення податкового боргу в судовому порядку з рахунків підприємства, що ліквідується, порушує встановлену законом черговість задоволення вимог кредиторів, оскільки таке стягнення відбувається поза межами ліквідаційної процедури.
– Суд зазначив, що податковий орган уже звернувся до господарського суду з вимогою про включення боргу до реєстру кредиторів, що є належним способом захисту прав у межах ліквідаційної процедури.
– Доводи податкового органу щодо правонаступництва органів поліції охорони були відхилені, оскільки матеріали справи не містять доказів передачі саме податкових обов’язків (боргів) від ліквідованого підрозділу ДСО до новостворених органів поліції.
– Верховний Суд підкреслив, що передача майна між державними органами не означає автоматичного переходу податкових боргів, якщо це не передбачено актами приймання-передачі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №380/25650/24 від 22/07/2026
Предметом цього спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Верховний Суд при розгляді цієї справи дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися суттєвих порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, суд касаційної інстанції вказав на неповноту дослідження доказів та неналежну оцінку аргументів сторін, що є обов’язковою умовою для винесення законного рішення. Верховний Суд наголосив, що для правильного вирішення податкового спору суди повинні були детально проаналізувати первинні документи та правові підстави для нарахування податкових зобов’язань. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не виконали ці процесуальні вимоги, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно виправити ці недоліки. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та повного з’ясування обставин справи, необхідним є повторний розгляд спору в суді першої інстанції. Такий підхід гарантує дотримання принципу змагальності сторін та об’єктивності судового процесу.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/2010/19 (910/10662/24) від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позов ліквідатора банкрута про визнання недійсними результатів аукціону з продажу права вимоги (дебіторської заборгованості) та відповідного акта про придбання майна через нібито неповноважність комітету кредиторів, який погоджував умови продажу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що доводи ліквідатора про відсутність повноважень у представників кредиторів (ТОВ «Нуфарм Україна» та ТОВ «БАСФ Т.О.В.») не підтвердилися матеріалами справи.
– Щодо представника ТОВ «Нуфарм Україна», суд вказав, що наявна у протоколах технічна описка щодо реквізитів довіреності не нівелює факту наявності у представника чинної довіреності на момент прийняття рішень.
– Стосовно адвоката, який представляв ТОВ «БАСФ Т.О.В.», суд зазначив, що ордер є самостійним документом, який підтверджує повноваження, а сам факт тривалого представництва без заперечень з боку клієнта свідчить про схвалення таких дій.
– Суд наголосив, що договірні відносини між адвокатським бюро та адвокатом не входять до предмета доказування у цій справі, оскільки ордер був оформлений належним чином.
– Також суд підкреслив, що ліквідатор не довів, яким саме чином нібито «неповноважність» комітету кредиторів перешкодила продажу майна за найвищою ціною, що є обов’язковою умовою для визнання аукціону недійсним за статтею 73 КУзПБ.
– Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів, на які посилався скаржник, не входить до повноважень касаційної інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №920/815/24 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «Енера Суми» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих через прострочення оплати послуг з передачі електричної енергії за договором.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що обов’язок оплати послуг за договором є безумовним, а графік платежів чітко регламентований умовами публічного договору.
* Факт прострочення виконання грошових зобов’язань відповідачем було підтверджено матеріалами справи, а розрахунок позивача визнано арифметично правильним.
* Суд наголосив, що планові та фактичні обсяги послуг є взаємопов’язаними, тому у користувача немає права вибору — платити чи не платити за плановими показниками.
* Щодо доказів, суд зазначив, що дані системи управління ринком є публічними та доступними для відповідача через його персональний кабінет, що спростовує доводи про необізнаність щодо розміру зобов’язань.
* Верховний Суд підкреслив, що скаржник помилково ототожнює поняття «належності» та «допустимості» доказів, намагаючись через касаційну скаргу домогтися переоцінки фактичних обставин справи, що заборонено законом.
* Суд також вказав на відсутність подібності правовідносин у цій справі з тими справами, на які посилався скаржник, оскільки в кожному випадку оцінка доказів залежить від конкретних обставин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неоднакову практику та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов «Укренерго» було задоволено повністю.
Справа №120/3427/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови податкового органу в реєстрації податкової накладної ТОВ «Роська» через ненадання платником податків витребуваних додаткових документів та пояснень.
2. Суд виходив із того, що процедура зупинення реєстрації податкових накладних чітко регламентована Порядком № 1165 та Порядком № 520. Верховний Суд наголосив, що контролюючий орган має право вимагати додаткові документи, якщо в квитанції про зупинення реєстрації чітко вказано перелік необхідних відомостей. У цій справі податкова належним чином повідомила позивача про необхідність надання акта звірки, оборотно-сальдової відомості та документів щодо придбання товару. Оскільки платник податків проігнорував ці вимоги та не надав витребувані документи, він не виконав свій процесуальний обов’язок. Суд підкреслив, що відмова в реєстрації в такому разі не є «надмірним формалізмом», а є наслідком бездіяльності самого платника. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що податкова діяла в межах повноважень, а відсутність необхідних документів унеможливила перевірку реальності господарської операції.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу ТОВ «Роська» — без задоволення.
Справа №380/696/21 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та подальшого наказу про звільнення з органів прокуратури.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що рішення кадрової комісії про звільнення прокурора підлягає судовому контролю, а посилання відповідача на «дискреційні повноваження» не звільняє комісію від обов’язку обґрунтовувати свої висновки.
– Верховний Суд наголосив, що оцінка професійної компетентності не може базуватися лише на результатах практичного завдання, а має враховувати результати всіх етапів атестації.
– Рішення комісії було визнано необґрунтованим, оскільки воно не містило чітких доказів невідповідності прокурора критеріям етики та компетентності.
– **** Суд застосував правову позицію, згідно з якою він відступив від попереднього підходу щодо неможливості застосування ст. 7 КАС України до неконституційних норм, визнавши п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону «Про прокуратуру» таким, що суперечить Конституції України.
– Верховний Суд врахував Рішення Конституційного Суду України №11-р(ІІ)/2024, яке визнало неконституційною саму підставу звільнення прокурора через реорганізацію органу, що створює юридичну невизначеність.
– У підсумку, касаційна інстанція підтримала висновки попередніх судів про незаконність звільнення, доповнивши їх мотивувальну частину посиланнями на неконституційність застосованих норм.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генпрокурора лише в частині доповнення мотивувальної частини рішення правовими висновками щодо неконституційності норм, залишивши рішення про поновлення прокурора на посаді та стягнення середнього заробітку без змін.
Справа №640/1663/20 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та подальшого наказу про звільнення з органів прокуратури.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що кадрові комісії під час атестації мають право перевіряти доброчесність прокурорів, зокрема відповідність їхнього майна та витрат задекларованим доходам, і це не є дублюванням повноважень НАЗК.
* Водночас суд наголосив, що рішення кадрової комісії має бути належним чином обґрунтованим, а не базуватися лише на загальних сумнівах чи припущеннях щодо способу життя прокурора.
* Оскільки рішення комісії про неуспішне проходження атестації було визнано необґрунтованим, наказ про звільнення, виданий на його підставі, також є протиправним.
* **** Суд також врахував рішення Конституційного Суду України №11-р(ІІ)/2024, яким положення пункту 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру» (щодо звільнення у зв’язку з ліквідацією/реорганізацією) визнано неконституційним.
* Верховний Суд застосував підхід, закріплений у постанові Судової палати від 10.12.2024, згідно з яким суди мають право безпосередньо застосовувати норми Конституції України, якщо закон суперечить їй, навіть якщо цей закон був визнаний неконституційним вже після виникнення спірних правовідносин.
* На цій підставі Верховний Суд доповнив мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, підтвердивши правильність висновку про незаконність звільнення позивача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом доповнення її правовими висновками Верховного Суду, проте залишив рішення про поновлення позивача на посаді та виплату йому середнього заробітку без змін.
Справа №120/7510/23 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період безпосередньої участі у бойових діях через відсутність формальних списків, передбачених внутрішнім наказом.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що соціальний захист військовослужбовців є пріоритетом держави, а право на винагороду виникає безпосередньо з факту участі у бойових діях, а не з моменту оформлення паперових звітів. Суд наголосив, що довідка про безпосередню участь у бойових діях, видана уповноваженим командиром, є достатнім та належним доказом для здійснення виплати. Будь-які внутрішні процедури, як-от надсилання списків між військовими частинами, мають виключно допоміжний, технічний характер і не можуть бути підставою для позбавлення військового гарантованих законом виплат. Порушення порядку обміну документами між частинами не повинно негативно впливати на права військовослужбовця, оскільки він не несе відповідальності за адміністративну роботу штабів. Суд також підкреслив, що відсутність військового у списках не спростовує факту його участі в бойових діях, якщо цей факт підтверджений іншими доказами, зокрема бойовими розпорядженнями. Врешті, суд зазначив, що формалізм у питаннях соціального забезпечення захисників є неприпустимим, особливо коли факт виконання бойових завдань не заперечується відповідачем.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов військовослужбовця було задоволено.
Справа №920/837/22 від 21/07/2026
Ось професійний аналіз судового рішення у справі № 920/837/22:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у закритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи через невиконання боржником плану реструктуризації боргів.
2. Верховний Суд наголосив, що Кодекс України з процедур банкрутства не вимагає обов’язкового звернення до суду з клопотанням про закриття провадження усіх без виключення кредиторів, включених до плану реструктуризації. Суди першої та апеляційної інстанцій припустилися процесуальної помилки, відмовивши у розгляді клопотань по суті лише через відсутність інформації про виконання плану перед одним із кредиторів. Суд підкреслив, що у справах про неплатоспроможність діє принцип активного судового контролю, який зобов’язує суд оцінювати добросовісність боржника та реальність його намірів щодо виконання зобов’язань. Формальний підхід до розгляду таких клопотань є неприпустимим, оскільки він усуває суд від виконання його прямого обов’язку — перевірки дотримання балансу інтересів сторін. Відтак, суд має дослідити фактичні обставини невиконання плану кожним кредитором окремо та надати оцінку поведінці боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Сумської області для розгляду клопотань кредиторів по суті.
Справа №200/6694/25 від 23/07/2026
1. Предметом спору є правомірність рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов’язання контролюючого органу здійснити таку реєстрацію.
2. Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення податкової служби є формальними та не відповідають критеріям обґрунтованості, оскільки в них відсутня конкретизація того, які саме документи не були надані та чому їх відсутність перешкоджає реєстрації накладних. Верховний Суд наголосив, що податковий орган зобов’язаний не просто вимагати перелік документів, а оцінювати їх у сукупності з уже наданими доказами господарської операції. Суд підкреслив, що механізм зупинення реєстрації не може використовуватися як інструмент для проведення загальної податкової перевірки діяльності платника. Також було зазначено, що контролюючий орган не має права під час судового розгляду доповнювати підстави відмови обставинами, які не були відображені в самому рішенні. Оскільки податкова не довела, що надані платником договори, видаткові та товарно-транспортні накладні є недостатніми, рішення про відмову визнано протиправним. В результаті суд підтвердив, що зобов’язання податкової зареєструвати накладні є ефективним способом захисту прав платника, а не втручанням у дискреційні повноваження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову — без змін.
Справа №320/44103/23 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган намагався донарахувати податок на прибуток, визнавши діяльність представництва іноземної компанії «IPSEN PHARMA» в Україні «постійним представництвом».
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що ключовим критерієм для розмежування «постійного» та «некомерційного» представництва є характер діяльності: вона має бути виключно підготовчою або допоміжною щодо материнської компанії.
– Встановлено, що представництво не здійснювало виробничої чи збутової діяльності, а займалося лише маркетинговими дослідженнями, збором інформації та реєстрацією лікарських засобів, що за своєю природою є допоміжними функціями.
– Суд наголосив, що податковий орган не надав доказів того, що представництво отримувало дохід або виконувало функції, тотожні основній діяльності материнської компанії, як це передбачено статтею 5 Конвенції про уникнення подвійного оподаткування.
– Аргументи ДПС про те, що представництво рекламувало продукцію третіх осіб, були відхилені через відсутність доказів укладення відповідних договорів чи отримання представництвом прибутку від такої діяльності.
– Суд підкреслив, що обов’язок доказування правомірності податкового повідомлення-рішення лежить на податковому органі, який у цій справі не спромігся довести наявність ознак «постійного представництва».
– Також суд зазначив, що посилання податкової на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки ті рішення базувалися на інших фактичних обставинах, де діяльність представництв була спрямована на отримання прибутку від третіх осіб.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь компанії «IPSEN PHARMA» — без змін.
Справа №160/17107/25 від 22/07/2026
Предметом спору є правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області щодо ТОВ «ЛЮБИМІВКА» та їх подальше скасування в судовому порядку.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю забезпечення балансу між фіскальними інтересами держави та захистом прав платника податків. Верховний Суд детально проаналізував матеріали справи, оцінивши законність дій податкового органу під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. Колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції були обґрунтованими та відповідали фактичним обставинам справи, тоді як апеляційний суд припустився помилок у застосуванні норм матеріального права. Суд підкреслив, що податкові органи зобов’язані суворо дотримуватися процедурних вимог, а будь-які сумніви щодо правомірності нарахувань мають тлумачитися на користь платника податків. У підсумку, касаційна інстанція підтвердила правову позицію, викладену в рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, визнавши її такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ЛЮБИМІВКА», скасував постанову апеляційного суду в частині та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Справа №280/12206/24 від 22/07/2026
Предметом цього спору є оскарження платником податків правомірності податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Суд при винесенні рішення керувався необхідністю перевірки дотримання податковим органом процедурних норм та правильності застосування матеріального права при нарахуванні податкових зобов’язань. Верховний Суд проаналізував висновки судів попередніх інстанцій на предмет їх відповідності нормам Податкового кодексу України та фактичним обставинам справи. Колегія суддів дійшла висновку, що хоча по суті спір вирішено правильно, мотивувальна частина рішень судів першої та апеляційної інстанцій потребувала уточнення для усунення правової невизначеності. Суд акцентував увагу на важливості належного обґрунтування податковим органом підстав для прийняття оскаржуваних рішень. Враховуючи встановлені обставини, касаційна інстанція скоригувала правове обґрунтування, не змінюючи при цьому кінцевого результату вирішення спору по суті.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій та залишивши їх резолютивні частини без змін.
Справа №927/213/25 від 23/07/2026
Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
Верховний Суд, розглядаючи заяву про стягнення 20 000 грн витрат на адвоката, керувався принципом співмірності та розумності судових витрат. Суд зазначив, що хоча факт надання послуг адвокатом підтверджений документально, заявлена сума не відповідає складності справи. Судді підкреслили, що правова позиція позивача у касації значною мірою дублювала аргументи, вже викладені ним на попередніх стадіях процесу, тому робота адвоката не вимагала надмірних зусиль. Верховний Суд наголосив, що стягнення витрат не може бути способом збагачення сторони або джерелом отримання доходу. Також суд врахував, що спір не містив виключних правових проблем чи необхідності аналізу великого обсягу нормативної бази. На цій підставі суд дійшов висновку про необхідність зменшення суми відшкодування до 10 000 грн, що, на думку колегії, є справедливим та пропорційним результатом.
Верховний Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 10 000 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 20 000 грн.
Справа №922/3096/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з орендаря заборгованості з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності, що виникла внаслідок застосування орендодавцем щомісячної кумулятивної індексації.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив з того, що договір оренди прямо передбачає обов’язок обчислення орендної плати з урахуванням індексів інфляції, що є механізмом захисту від знецінення грошових коштів. Суд наголосив, що для зміни розміру орендної плати у разі зміни нормативної грошової оцінки землі не потрібно щоразу укладати додаткові угоди, оскільки такий обов’язок виникає в силу закону (Податкового кодексу України) з моменту набрання чинності новою оцінкою. Апеляційний суд помилково кваліфікував застосування індексації як порушення принципів свободи договору та добросовісності, оскільки індексація є імперативною вимогою для збереження реальної вартості платежів. Верховний Суд підкреслив, що індексація орендної плати є кумулятивною, тобто застосовується послідовно до суми, яка вже була проіндексована у попередньому періоді. Таким чином, розрахунок позивача був визнаний обґрунтованим, а доводи відповідача про необхідність виключно письмового погодження кожної зміни розміру плати — безпідставними. Рішення апеляційної інстанції було скасовано через неправильне застосування норм матеріального права та порушення стандартів доказування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Харківської міської ради, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості з орендаря.
Справа №906/580/25 від 21/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 906/580/25:
1. Предметом спору є стягнення Службою безпеки України з ТОВ «Українська промислова компанія «Крок» штрафних санкцій за неналежне виконання договору поставки взуття, зокрема за прострочення поставки та постачання неякісного товару.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що питання зменшення розміру штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду, який має забезпечити баланс інтересів сторін. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували часткове виконання зобов’язань відповідачем та вжиття ним заходів для їх виконання. Також було взято до уваги стислі строки для виготовлення продукції через пізнє затвердження зразків та поведінку позивача, який тривалий час не реагував на повідомлення про готовність товару. Суд наголосив, що штрафні санкції мають компенсаційний, а не каральний характер, тому їх розмір має бути співмірним наслідкам порушення. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій належним чином оцінили всі обставини справи, Верховний Суд не вбачає підстав для втручання у їхні дискреційні повноваження щодо зменшення розміру неустойки.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу Служби безпеки України, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/3155/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався зобов’язання постачальника виконати договір поставки паливної деревини в натурі (примусово поставити товар) та стягнення з нього неустойки за прострочення виконання зобов’язань.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що примусове виконання зобов’язання в натурі не є універсальним способом захисту, оскільки його застосування залежить від характеру предмета договору. Суд встановив, що паливна деревина є товаром, визначеним родовими ознаками, тому у разі відмови продавця від поставки, покупець має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків або стягнення неустойки, а не вимагати примусової поставки. Суди попередніх інстанцій помилково застосували норми про примусове виконання, не врахувавши спеціальні положення статті 665 Цивільного кодексу України, що регулюють наслідки відмови продавця від передання товару. Водночас Верховний Суд підтвердив, що припинення підприємницької діяльності фізичною особою не звільняє її від відповідальності за зобов’язаннями, що виникли під час такої діяльності. Щодо неустойки, суд визнав її стягнення правомірним, оскільки суди нижчих інстанцій належним чином оцінили всі обставини, включаючи майновий стан сторін та відсутність виняткових підстав для зменшення штрафних санкцій. Таким чином, Верховний Суд розмежував правомірність стягнення грошових санкцій та неможливість примусового виконання договору поставки товару, визначеного родовими ознаками.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині зобов’язання поставити товар та ухваливши в цій частині нове рішення про відмову в позові, залишивши при цьому в силі стягнення неустойки.
Справа №915/347/25 від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є витребування (повернення) земельної ділянки водного фонду, розташованої в прибережній захисній смузі, з незаконного володіння приватної компанії до комунальної власності територіальної громади.
2. Суд виходив з того, що спірна ділянка належить до земель водного фонду, які за законом не могли бути передані у приватну власність, а отже, первинне рішення міської ради про її відведення було незаконним. Апеляційний суд кваліфікував позов як негаторний, оскільки територіальна громада фактично не втрачала володіння, а лише потребувала усунення перешкод у користуванні землею. Суд наголосив, що відповідач, проявляючи розумну обачність, мав усвідомлювати ризики набуття ділянки, яка за своїми природними ознаками знаходиться в прибережній зоні. Щодо нових змін до Цивільного кодексу (Закон № 4292-IX), суд зазначив, що вони не мають зворотної дії в часі, тому не застосовуються до позовів, поданих до набрання ними чинності. Відтак, посилання відповідача на ці норми як на підставу для зміни правового режиму спору було відхилено. Суд також підкреслив, що правові висновки Верховного Суду не є універсальними та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційної інстанції, якою позов було задоволено та зобов’язано ТОВ «МК-Трейд» повернути земельну ділянку територіальній громаді.
Справа №320/54376/24 від 23/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору на суму відсотків, отриманих громадянином від іншої фізичної особи за договором позики.
2. Верховний Суд у своєму рішенні виходив із пріоритетності норм Податкового кодексу України над цивільно-правовими конструкціями у питаннях оподаткування. Суд наголосив, що будь-який дохід, отриманий платником податків, підлягає оподаткуванню, якщо інше прямо не передбачено законом. Хоча позивач стверджував, що отримані ним 30% річних є штрафною санкцією за прострочення зобов’язання (згідно зі ст. 625 ЦК України) і не повинні оподатковуватися, суд відхилив цей аргумент. Верховний Суд зазначив, що для цілей оподаткування ці кошти слід розглядати як винагороду за користування грошовими коштами, що підпадає під визначення оподатковуваного доходу згідно з п.п. 164.2.2 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Також суд підкреслив, що посилання апеляційного суду на практику Верховного Суду щодо цивільно-правової відповідальності є нерелевантними, оскільки ті справи не стосувалися питань податкового адміністрування. Відтак, позивач був зобов’язаний задекларувати цей дохід та сплатити з нього податки, а ненадання Книги обліку доходів і витрат лише підтвердило порушення податкового законодавства.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову платника податків було відмовлено повністю.
Справа №910/9704/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом пропорційності та обґрунтованості витрат на правову допомогу, закріпленим у Господарському процесуальному кодексі України. Верховний Суд підкреслив, що сам факт подання доказів оплати послуг адвоката не є безумовною підставою для їх повного відшкодування, оскільки суд зобов’язаний оцінити їхню реальність, необхідність та розумність розміру. У даному випадку суд визнав, що підготовка заперечень проти відкриття касаційного провадження була процесуально недоцільною, оскільки ці заперечення фактично дублювали позицію по суті спору і не були враховані судом. Посилаючись на власну сталу практику, Верховний Суд зазначив, що неприйняття судом підготовлених адвокатом документів є підставою для зменшення суми відшкодування. Відтак, суд відкинув частину витрат, пов’язану з цими запереченнями, залишивши лише ту суму, яка відповідає фактично наданим та необхідним послугам. Такий підхід забезпечує баланс інтересів сторін та запобігає зловживанню правом на отримання компенсації за рахунок опонента.
3. Суд частково задовольнив заяву позивача, стягнувши з відповідача 25 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу замість заявлених 33 600,00 грн.
Справа №922/3252/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, та відмова суду у затвердженні мирової угоди між сторонами на стадії апеляційного перегляду.
**2. Аргументи суду**
Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження для особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. У даному випадку апеляційний суд встановив, що оскаржуване рішення про стягнення коштів з підприємця не містить жодних висновків щодо майна його дружини, а її посилання на можливе звернення стягнення на спільне майно є лише припущенням. Верховний Суд підкреслив, що потенційні ризики під час виконавчого провадження не є підставою для визнання особи такою, чиї права були порушені рішенням суду. Оскільки право на апеляційне оскарження не було підтверджено, суд апеляційної інстанції правомірно закрив провадження за скаргою цієї особи. Відповідно, після закриття провадження у суду зникли процесуальні підстави для розгляду заяви про затвердження мирової угоди в межах цього ж провадження. Суд також роз’яснив, що сторони не позбавлені права укласти мирову угоду на стадії виконання рішення через виконавця, що є належним способом врегулювання спору у такій ситуації.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №910/2010/19 (910/10638/24) від 21/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є вимога ліквідатора боржника про визнання недійсними результатів аукціону з продажу права вимоги через нібито неповноважність комітету кредиторів, який погоджував умови цього продажу.
2. Суд встановив, що доводи ліквідатора про відсутність повноважень у представників кредиторів є безпідставними, оскільки на момент прийняття рішень представники діяли на підставі чинних довіреностей або в межах адвокатських повноважень. Суд підкреслив, що навіть за наявності певних технічних описок у протоколах, фактична наявність повноважень у представників була підтверджена матеріалами справи. Важливим аргументом стало те, що кредитори, інтереси яких представляли ці особи, тривалий час не заперечували проти такого представництва, що свідчить про схвалення ними дій своїх представників. Крім того, суд зазначив, що ліквідатор не довів, яким саме чином оскаржувані дії комітету кредиторів перешкодили продажу майна за найвищою ціною або порушили права боржника. Верховний Суд наголосив, що оскільки процедура аукціону була дотримана, а порушень, які б вплинули на результат торгів, не встановлено, підстави для визнання аукціону недійсним відсутні. Також суд вказав, що не може переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №300/6768/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність висновку з оцінки впливу на довкілля (ОВД) щодо будівництва асфальтобетонного заводу, який сільська рада вимагала скасувати через нібито процедурні порушення під час громадських слухань.
**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що головною метою процедури ОВД є забезпечення реальної участі громадськості та отримання нею повної інформації, а не формальне дотримання бюрократичних процедур.
* Верховний Суд встановив, що відсутність документального підтвердження повноважень представника забудовника безпосередньо під час слухань є лише формальним недоліком, якщо ці повноваження були підтверджені згодом.
* Суд зазначив, що чинне законодавство не містить імперативного обов’язку перевіряти довіреності представників суб’єкта господарювання безпосередньо в момент проведення громадських слухань.
* Щодо залучення представника розробника звіту замість самого замовника, суд визнав це правомірним, оскільки закон дозволяє залучати експертів та спеціалістів для надання фахових пояснень.
* Суд підкреслив, що позивач не надав доказів того, що ці процедурні нюанси якось обмежили права мешканців або вплинули на зміст підсумкового висновку з ОВД.
* Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки мета громадського обговорення була досягнута, а права громадськості не порушені, підстави для скасування висновку з ОВД відсутні.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову Ямницької сільської ради було відмовлено.
Справа №640/18230/22 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність наказу про звільнення поліцейського зі служби в органах Національної поліції за вчинення дисциплінарного проступку, що був виявлений під час службового розслідування, паралельного до кримінального провадження.
**2. Основні аргументи суду**
Суд наголосив, що дисциплінарна відповідальність поліцейського є самостійним видом юридичної відповідальності, яка не залежить від результатів кримінального провадження чи наявності обвинувального вироку. Верховний Суд підтвердив, що підстави для звільнення за порушення службової дисципліни та за вчинення кримінального правопорушення є різними правовими категоріями. Суд встановив, що під час службового розслідування комісія не підміняла собою органи досудового розслідування, а лише оцінювала дії позивача на предмет дотримання правил службової етики та професійних обов’язків. Матеріали справи підтвердили, що поліцейський допустив низку порушень, зокрема, несанкціоноване використання службових баз даних та неналежне виконання обов’язків, що підриває авторитет поліції. Суд також відхилив доводи позивача щодо порушення процедури розслідування, зазначивши, що відповідач діяв у межах повноважень, а сам позивач ухилявся від надання пояснень. Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що факт вчинення дисциплінарного проступку був доведений належними доказами.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши законність звільнення поліцейського.
Справа №914/2379/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Управління комунальної власності намагалося через суд зобов’язати орендаря (ТОВ «Краківський ринок») надати документи (інвентаризаційні описи, аудиторський висновок, передавальний баланс), необхідні для проведення оцінки цілісного майнового комплексу та подальшого перегляду розміру орендної плати.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що примусове виконання обов’язку в натурі можливе лише тоді, коли такий обов’язок прямо передбачений законом або договором, чого в даному випадку позивач не довів. Суд зазначив, що сам по собі статус орендаря як балансоутримувача не створює автоматичного обов’язку надавати орендодавцю документи, які фактично ще не були сформовані або не існували в природі на момент звернення. Позивач намагався спонукати відповідача до вчинення комплексу дій зі створення нових документів, а не до передачі вже існуючих, що виходить за межі заявлених вимог. Також суд вказав, що орендодавець не позбавлений можливості провести інвентаризацію самостійно, дотримуючись процедури, передбаченої законодавством, замість того, щоб перекладати цей обов’язок на орендаря. Оскільки позивач не навів жодної норми права чи пункту договору, які б зобов’язували відповідача готувати та передавати саме ці документи, позовні вимоги визнано безпідставними. Зрештою, суд підкреслив, що не можна примусити особу до дій, які не є для неї обов’язковими за законом чи договором.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неврахування попередніх висновків та залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові без змін.
Справа №380/2461/21 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та наказу про звільнення з органів прокуратури з вимогою поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд визнав правомірним рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, оскільки позивач не набрав встановлений прохідний бал (69 замість 70), що прямо передбачено Порядком № 221.
– Водночас Верховний Суд врахував, що Конституційний Суд України своїм Рішенням від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 визнав неконституційним пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», який був підставою для звільнення прокурора.
– Суд наголосив, що згідно з частиною четвертою статті 7 КАС України, норми, що суперечать Конституції, не підлягають застосуванню, незалежно від моменту виникнення спірних правовідносин.
– Оскільки звільнення відбулося на підставі норми, яка згодом була визнана неконституційною, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином правомірність самого наказу про звільнення в контексті цих конституційних змін.
– Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення комісії, проте вказав на необхідність перегляду питання законності звільнення.
– У зв’язку з цим справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для оцінки процедури звільнення з урахуванням висновків Конституційного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі рішення про неуспішну атестацію, але скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині звільнення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/2681/21-а від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з посади та органів прокуратури через неуспішне проходження атестації та відсутність належного обґрунтування підстав такого звільнення.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд підтвердив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є законним, оскільки позивач завершив тестування, отримав менше прохідного бала, а процедура атестації не передбачала можливості повторного складання іспиту в таких умовах.
* Суд наголосив, що повторне проходження атестації можливе лише у виняткових випадках (технічні збої або переривання іспиту), чого в даній справі не було.
* Водночас, щодо наказу про звільнення, суд вказав на необхідність врахування нових правових позицій, зокрема Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року №11-р(ІІ)/2024, яким пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визнано неконституційним.
* Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином складну структуру підстав звільнення, де наказ базувався як на результатах атестації, так і на звільненні з військової служби у зв’язку зі скороченням штатів.
* Важливим є те, що суд застосував принцип офіційного з’ясування обставин, вказавши на обов’язок суду перевіряти відповідність наказу про звільнення чинному законодавству, враховуючи неконституційність норм, на які посилався роботодавець.
* **:** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої позиції (викладеної у постанові від 21 березня 2023 року у справі №240/7411/21) щодо неможливості застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, визнаних неконституційними, підтвердивши право судів безпосередньо застосовувати Конституцію України як норму прямої дії.
* Суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція не надала оцінки всім підставам звільнення, тому справа потребує нового розгляду в цій частині.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у поновленні на посаді та стягненні заробітку, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині (щодо рішення кадрової комісії) залишив рішення без змін.
Справа №320/28020/23 від 22/07/2026
Предметом цього спору є правомірність винесення податковим органом податкового повідомлення-рішення, яким до ПАТ «Укрнафта» було застосовано певні фінансові санкції.
Суд при винесенні рішення керувався принципом верховенства права та необхідністю суворого дотримання податкового законодавства під час проведення перевірок та нарахування зобов’язань. Колегія суддів проаналізувала доводи податкового органу та дійшла висновку, що вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності законних підстав для прийняття оскаржуваного рішення. Суд підкреслив, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність його дій у межах спірних правовідносин. Також було враховано, що будь-які сумніви щодо трактування норм податкового законодавства мають тлумачитися на користь платника податків. В результаті, суд не знайшов підстав для переоцінки встановлених обставин справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №904/3443/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором про надання послуг з передачі електричної енергії, а також інфляційних втрат та 3% річних.
2. **Аргументи суду:**
* Суд касаційної інстанції встановив, що попередні суди не повно дослідили обставини щодо фактичного надання послуг та обґрунтованості розрахунків, поклавшись лише на акти, які оспорюються відповідачем.
* Ключовим питанням є правомірність вирахування технологічних витрат електричної енергії (ТВЕ) з вартості послуг «Укренерго», оскільки відповідач стверджує, що був вимушений використовувати власні мережі для транзиту енергії через пошкодження інфраструктури позивача.
* Верховний Суд наголосив, що акти приймання-передачі послуг не є беззаперечною підставою для стягнення боргу, якщо між сторонами існує реальний спір щодо обсягів та факту надання таких послуг.
* Суд вказав на необхідність застосування пункту 6.6 договору щодо черговості зарахування платежів, зазначивши, що боржник не може в односторонньому порядку змінювати договірний порядок зарахування коштів через призначення платежу в платіжній інструкції.
* Верховний Суд підкреслив, що якщо оператор системи передачі використовує мережі оператора системи розподілу для своєї діяльності, витрати на це не можуть автоматично перекладатися на останнього, якщо це не передбачено регуляторними механізмами.
* Суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином дані щодо обсягів споживання конкретними споживачами та обґрунтованість вирахування технологічних витрат, що є критично важливим для визначення суми боргу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №914/3177/24 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості, інфляційних втрат та штрафних санкцій між замовником та підрядником у межах договору підряду, що виникло через взаємні претензії щодо обсягів, якості робіт та своєчасності їх оплати.
2. Суд виходив із того, що правовідносини сторін регулюються умовами договору підряду, де оплата робіт має бути прив’язана до їх реального виконання, а не лише до факту підписання актів. Суд встановив, що замовник частково порушив графік платежів, що, згідно з умовами договору, надавало підряднику право на зупинення робіт та продовження строків їх виконання. Водночас суд критично оцінив вимоги підрядника щодо оплати додаткових робіт, які не були належним чином погоджені із замовником. На підставі висновку судової будівельно-технічної експертизи суд визначив фактичний обсяг виконаних робіт та здійснив перерахунок взаємних зобов’язань сторін. Верховний Суд підкреслив, що непідписання актів замовником без надання вмотивованої відмови не звільняє його від обов’язку оплатити фактично виконані роботи. Також суд зазначив, що касаційна скарга фактично спрямована на переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неврахування висновків Верховного Суду та залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №910/10101/25 від 22/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Укртрансгаз» коштів, отриманих за банківською гарантією, як безпідставно набутого майна через нібито відсутність гарантійного випадку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив з того, що банківська гарантія є безумовною та безвідкличною, а відносини між гарантом і бенефіціаром є окремим грошовим зобов’язанням, незалежним від основного договору підряду.
– Було встановлено, що АТ «НВКГ «Зоря» – «Машпроект» не виконало роботи в повному обсязі та не досягло мети договору, що підтверджується преюдиційними фактами з інших судових справ між тими ж сторонами.
– Суд відхилив доводи позивача про прострочення кредитора (замовника), зазначивши, що окремі затримки в оплаті не звільняють підрядника від обов’язку виконати роботи в строк і не є підставою для автоматичного припинення зобов’язань.
– Аргументи щодо форс-мажорних обставин були визнані неспроможними, оскільки вони не мають ознак абсолютної неможливості виконання зобов’язання в цілому.
– Суд наголосив, що оскільки факт порушення підрядником умов договору підтверджений, отримання замовником коштів за банківською гарантією є правомірним і не підпадає під ознаки безпідставного збагачення.
– Також суд підкреслив, що не вправі переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій, оскільки діє в межах касаційного перегляду питань права, а не факту.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №920/1615/25 від 22/07/2026
Вітаю. Ось детальний юридичний аналіз вказаного судового рішення:
1. **Предмет спору:** Визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк на змінених орендарем умовах.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що після законодавчих змін 2020 року процедура поновлення договорів оренди землі суттєво змінилася, розділивши поняття «переважного права» та «автоматичного поновлення» за статтею 126-1 Земельного кодексу України. Суд зазначив, що оскільки договір між сторонами вже був змінений після набрання чинності Законом № 340-IX, його поновлення можливе лише за правилами статті 126-1 ЗК України, тобто на той самий строк і на тих самих умовах, без укладення додаткових письмових правочинів. Позивач же намагався поновити договір на нових, змінених ним умовах, що суперечить механізму автоматичного поновлення, передбаченому для таких договорів. Хоча суд визнав, що наявність у власності орендаря нерухомості на ділянці створює особливий правовий зв’язок, це не дає права в односторонньому порядку нав’язувати орендодавцю нові істотні умови договору через суд. Відтак, вимога про визнання укладеною додаткової угоди на змінених умовах є безпідставною, оскільки сторони не досягли згоди щодо них, а процедура «автоматичного поновлення» не передбачає зміни умов. Суд підкреслив, що орендар має право ініціювати укладення нового договору оренди, де сторони можуть узгодити всі істотні умови, але не може примусово поновити старий договір на нових умовах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу АТ «Укрнафта», змінивши лише мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, залишивши їх резолютивні частини про відмову в позові без змін.
Справа №160/30552/25 від 23/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував грошові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ через нібито нереальність господарських операцій із низкою контрагентів.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що податковий облік має ґрунтуватися на реальних господарських операціях, які підтверджуються належними первинними документами, що відображають рух активів.
* Встановлено, що позивач надав повний пакет документів (договори, акти, ТТН, податкові накладні), які підтверджують фактичне виконання робіт та отримання послуг, що не було спростовано податковим органом.
* Суд підкреслив, що податкова інформація (бази даних ДПС) про відсутність у контрагентів достатніх ресурсів має лише довідковий характер і не є беззаперечним доказом нереальності операцій.
* Було враховано, що контрагенти позивача на момент здійснення операцій не мали статусу «ризикових» або були виключені з такого переліку, а наявність у них трудових та матеріальних ресурсів підтверджувалася матеріалами справи.
* Суд зазначив, що податкова дисципліна контрагентів не може автоматично ставити під сумнів правомірність податкового кредиту покупця, якщо останній діяв добросовісно та мав реальні витрати.
* Також суд вказав, що наявність вироків у кримінальних провадженнях щодо посадових осіб контрагентів не є автоматичною підставою для визнання операцій фіктивними, якщо ці вироки не стосуються безпосередньо відносин із позивачем.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що податковий орган не виконав обов’язок доказування протиправності дій платника, покладаючись лише на припущення, а не на належні докази.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено повністю, — без змін.
Справа №904/4536/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за договором підряду та зустрічних вимог про стягнення штрафних санкцій за порушення строків виконання робіт і гарантійних зобов’язань щодо якості дорожнього покриття.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили надмірний формалізм, відхиливши докази замовника (звіт про стан дороги та акт виявлених недоліків) лише через те, що вони не були оформлені як висновок судового експерта. Суд підкреслив, що згідно з Цивільним кодексом України, саме на підрядника покладається обов’язок довести, що дефекти виникли не з його вини, а внаслідок природного зносу чи неправильної експлуатації. Суди не мають права ігнорувати письмові докази, які відображають технічний стан об’єкта, оскільки вони мають оцінюватися в сукупності з іншими матеріалами справи. Верховний Суд вказав, що чинне законодавство не вимагає підтвердження дефектів виключно висновком судового експерта, тому відмова у позові без належного дослідження всіх наданих доказів є передчасною. Такий підхід порушує принципи змагальності та всебічного розгляду справи, що є неприпустимим у господарському процесі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови у стягненні штрафу за порушення гарантійних зобов’язань та направив справу на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.
Справа №910/7211/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався розірвання договору поставки та стягнення штрафних санкцій через порушення постачальником строків передачі товару, попри відсутність окремої письмової заявки від покупця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що підставою для виникнення обов’язку з поставки є сам договір, а не додаткові заявки покупця, які мають лише допоміжний характер для уточнення логістики. Суд зазначив, що ненадання покупцем заявки не звільняє постачальника від обов’язку виконати зобов’язання у встановлений договором строк. Апеляційний суд помилково ототожнив право покупця на подання заявки з обов’язком, що фактично дозволяло постачальнику ухилятися від виконання контракту. Верховний Суд підкреслив, що така поведінка постачальника суперечить принципу добросовісності та доктрині заборони суперечливої поведінки. Також було враховано, що договір укладено за результатами публічних закупівель, де постачальник був обізнаний про умови та ризики відповідальності. Зрештою, суд підтвердив, що відсутність товару у виробника не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено повністю, а з відповідача стягнуто штрафні санкції та судові витрати.
Справа №910/3198/25 від 21/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск Регіональним відділенням Фонду державного майна України строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Суд виходив з того, що процесуальні строки є обов’язковими для всіх учасників, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які не залежали від волі скаржника. Верховний Суд наголосив, що проблеми з внутрішньою організацією роботи державного органу, відсутність бюджетного фінансування або затримки у виділенні коштів на сплату судового збору не є поважними причинами для пропуску строку. Скаржник мав достатньо часу (близько чотирьох місяців) для вчинення необхідних дій, проте діяв недобросовісно, неодноразово подаючи скарги без сплати судового збору. Суд підкреслив, що державні органи не мають переваг перед іншими учасниками процесу, а принцип «належного врядування» зобов’язує їх діяти вчасно. Безпідставне поновлення строку на оскарження порушувало б право іншої сторони на справедливий судовий розгляд у розумні строки. Отже, апеляційний суд правомірно визнав наведені причини пропуску строку неповажними та відмовив у відкритті провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
