Справа №404/5640/25 від 07/07/2026
Предметом цього спору є перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне заволодіння транспортним засобом (ч. 1 ст. 289 КК України).
Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили всі докази, надані стороною обвинувачення та захисту. Колегія суддів встановила, що кваліфікація дій засудженого за частиною 1 статті 289 КК України є правильною та відповідає фактичним обставинам справи, встановленим під час судового розгляду. Суд не знайшов підстав для задоволення доводів захисту щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Також було підтверджено, що призначене покарання відповідає вимогам загальних засад призначення покарання, є справедливим та необхідним для виправлення засудженого. Усі процесуальні права учасників провадження були дотримані, а оцінка доказів судами нижчих інстанцій була здійснена відповідно до вимог статті 94 КПК України. Відтак, підстав для втручання у вирок та ухвалу апеляційного суду касаційна інстанція не вбачає.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №756/11990/25 від 14/07/2026
Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції у справі про порушення правил безпеки дорожнього руху.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване у встановлені законом процесуальні строки. Верховний Суд зазначив, що сторона захисту не надала переконливих та об’єктивних доказів, які б свідчили про наявність поважних причин для пропуску строку, передбаченого статтею 395 КПК України. Колегія суддів підкреслила, що пропуск строку без поважних причин є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження, оскільки це забезпечує принцип правової визначеності. Суд також звернув увагу на те, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи захисника та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення строку. Таким чином, рішення апеляційної інстанції було визнано таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Будь-яких порушень, які б давали підстави для скасування оскаржуваної ухвали, під час касаційного розгляду не встановлено.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження — без змін.
Справа №757/23689/20-к від 14/07/2026
1. Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у кримінальному провадженні.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване у чітко визначені законом строки, а їх пропуск без поважних причин є підставою для відмови у відкритті провадження. Верховний Суд проаналізував доводи захисника та дійшов висновку, що апеляційний суд правильно оцінив відсутність об’єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали вчасному поданню скарги. У рішенні наголошено, що сторона захисту була належним чином поінформована про хід провадження, а тому не мала підстав для поновлення процесуального строку. Суд також підкреслив, що дискреційні повноваження апеляційного суду щодо оцінки поважності причин пропуску строку були використані в межах вимог Кримінального процесуального кодексу України. Таким чином, касаційна інстанція не знайшла порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №405/7039/21 від 16/07/2026
Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення особи у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України).
Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу прокурора, проаналізував дотримання судом апеляційної інстанції норм кримінального процесуального законодавства під час перегляду вироку чи ухвали суду першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд у своєму рішенні від 20 жовтня 2025 року діяв у межах своїх повноважень та надав належну оцінку доводам сторін. Суд не виявив істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваного рішення. Аргументація прокурора щодо неправомірності дій апеляційної інстанції не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження. Таким чином, Верховний Суд визнав, що оскаржувана ухвала є законною, обґрунтованою та вмотивованою. Втручання у рішення апеляційного суду в даному конкретному випадку було визнано недоцільним та таким, що не відповідає завданням кримінального судочинства.
Верховний Суд залишив ухвалу Кропивницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №405/7039/21 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Кримінальне провадження щодо обвинувачення особи у службовій недбалості (ч. 2 ст. 367 КК України) під час здійснення технічного нагляду за ремонтом автомобільних доріг, що, на думку обвинувачення, призвело до завдання збитків державі.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на стандарті доведення «поза розумним сумнівом»: сторона обвинувачення не надала достатніх доказів того, що саме дії обвинуваченого призвели до збитків.
* Було встановлено, що обвинувачений не мав реальних повноважень чи технічної можливості контролювати кожен етап постачання матеріалів (зокрема, зважування асфальтобетону), оскільки це входило до обов’язків інших працівників.
* Ключовий доказ обвинувачення — висновок будівельно-технічної експертизи — був визнаний недопустимим, оскільки відбір зразків (кернів) відбувся з порушенням встановлених ДБН строків (через рік і більше після завершення робіт), що унеможливило об’єктивну оцінку якості покриття.
* Суд зазначив, що висновок економічної експертизи був похідним від будівельно-технічної, тому також втратив доказове значення.
* Показання обвинуваченого щодо обсягу його повноважень та порядку здійснення нагляду не були спростовані іншими доказами.
* Апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи прокурора, надав їм оцінку та обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність складу злочину.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення, остаточно підтвердивши виправдання особи.
Справа №127/5836/22 від 16/07/2026
Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та повернення апеляційної скарги заявнику.
Верховний Суд, аналізуючи матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на оскарження не в повній мірі дотримався вимог кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельної перевірки обґрунтованості причин пропуску строку, на які посилався заявник, та оцінки їх на предмет поважності. При цьому було наголошено, що формальний підхід до вирішення питання про поновлення процесуальних строків може призвести до порушення права особи на доступ до правосуддя, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційний суд не навів достатніх мотивів, чому доводи заявника не є переконливими, що свідчить про неповноту судового розгляду. Відтак, для забезпечення законності та обґрунтованості судового рішення, матеріали справи мають бути переглянуті апеляційною інстанцією з урахуванням усіх обставин, що перешкоджали своєчасному зверненню.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №320/29450/24 від 16/07/2026
Предметом спору є вимога громадянина про визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України та скасування окремих положень урядової постанови № 481, що стосуються порядку грошового забезпечення військовослужбовців.
Суд при винесенні рішення керувався принципом розподілу владних повноважень, згідно з яким Кабінет Міністрів України має виключну компетенцію у сфері регулювання питань грошового забезпечення військовослужбовців на підставі закону. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій вийшли за межі своїх повноважень, намагаючись втрутитися у дискреційні повноваження уряду щодо прийняття нормативно-правових актів. Колегія суддів зазначила, що оскаржувана постанова була прийнята в межах наданих уряду законом повноважень та з дотриманням процедури, передбаченої законодавством. Суд підкреслив, що питання зміни розмірів грошового забезпечення є питанням державної політики та бюджетного планування, а не предметом судового оскарження змісту нормативного акта у спосіб, обраний позивачем. Також було враховано, що суди нижчих інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. В результаті, касаційна інстанція констатувала відсутність правових підстав для втручання у зміст нормативного акта уряду.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справа №741/310/25 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, що необхідно заявниці для отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що для визнання осіб сім’єю ключовими є спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків. Апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, правомірно врахував сукупність доказів: офіційні документи, де загиблий вказував адресу заявниці як місце свого постійного проживання, а її саму — як дружину, а також свідчення очевидців про їхній спільний побут. Суд наголосив, що закон не містить вичерпного переліку доказів, тому оцінка їхньої належності та достатності належить до дискреції суду. Касаційна скарга Міністерства оборони була відхилена, оскільки доводи відомства зводилися до спроби переоцінити докази, що виходить за межі повноважень Верховного Суду. Рішення апеляції визнано таким, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду, а не суперечить їй.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №522/14201/24 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення покарання за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України (ч. 1 ст. 114-1 КК України) через незгоду засудженого та його захисника з його суворістю.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що суд першої інстанції правомірно застосував процедуру скороченого розгляду (ст. 349 КПК), оскільки засуджений чітко розумів наслідки та добровільно погодився на такий порядок.
– Суд касаційної інстанції наголосив, що призначення покарання має базуватися на принципах справедливості, індивідуалізації та адекватності вчиненому діянню.
– Колегія суддів врахувала, що засуджений раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, повністю визнав вину та щиро розкаявся.
– Важливим фактором стало активне сприяння розкриттю злочину та добровільна сплата значної суми коштів на підтримку Збройних Сил України.
– Суд дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання, оскільки цілі покарання (виправлення та запобігання новим злочинам) можуть бути досягнуті шляхом застосування іспитового строку.
– Отже, касаційний суд визнав, що апеляційний суд безпідставно скасував звільнення від відбування покарання, призначене судом першої інстанції, і вирішив відновити можливість застосування ст. 75 КК України.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінив вирок апеляційного суду та звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 2 роки.
Справа №404/5640/25 від 07/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій засудженого, який шляхом обману отримав автомобіль у користування, а згодом продав його, та обґрунтованість призначеного йому покарання у виді позбавлення волі.
2. Верховний Суд підтвердив, що дії особи, яка від самого початку не мала наміру користуватися автомобілем на умовах оренди, а використала цей договір як спосіб заволодіння майном, правильно кваліфіковані за ст. 289 КК України (незаконне заволодіння транспортним засобом). Суд наголосив, що ст. 289 КК є спеціальною нормою, яка має пріоритет над загальними нормами про злочини проти власності (шахрайство чи привласнення), якщо обман був лише інструментом для отримання контролю над транспортним засобом. Колегія суддів звернула увагу на те, що засуджений діяв послідовно та заздалегідь спланував злочин, залучивши спільника для продажу авто, що спростовує версію захисту про «легальне володіння». Щодо покарання, суд визнав його справедливим, оскільки засуджений не лише вчинив злочин, а й тривалий час переховувався та вводив власника в оману щодо долі автомобіля. Таким чином, касаційні доводи захисту про необхідність перекваліфікації на ст. 192 КК та застосування іспитового строку були визнані безпідставними.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №334/10515/24 від 16/07/2026
Предметом спору є перегляд у касаційному порядку законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення державної зради в умовах воєнного стану (ч. 2 ст. 111 КК України).
Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, проаналізував доводи захисту щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права під час розгляду справи в судах нижчих інстанцій. Колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили докази, надані стороною обвинувачення, та надали їм належну правову оцінку. Суд встановив, що кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 111 КК України є обґрунтованою, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного. Процесуальних порушень, які б могли бути підставою для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень, касаційна інстанція не виявила. Аргументи захисника про безпідставність засудження були визнані неспроможними, оскільки вони не спростовують встановлених судами фактів вчинення злочину. Таким чином, Верховний Суд підтвердив правильність застосування норм кримінального закону та дотримання процедури розгляду справи.
Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №120/7001/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності дій та рішення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти щодо встановлення факту академічного плагіату в дисертації позивача та звернення до МОН про позбавлення його наукового ступеня кандидата медичних наук.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що на момент початку перевірки скарги (вересень 2023 року) Національне агентство не мало чітко визначених законом повноважень на затвердження порядку розгляду скарг щодо академічного плагіату для наукових ступенів кандидата чи доктора наук.
– Відповідач фактично діяв на підставі власних внутрішніх порядків, які були розроблені для іншого рівня освіти (ступеня доктора філософії), що є порушенням принципу правової визначеності.
– Суд підкреслив, що органи державної влади зобов’язані діяти виключно в межах та у спосіб, передбачені законом, а не створювати власні процедури «за аналогією» без належного делегування повноважень.
– Лише з 8 травня 2024 року, після внесення змін до Постанови КМУ №1197, Національне агентство отримало право встановлювати порядок розгляду таких звернень, проте ці зміни не мають зворотної сили щодо спірних правовідносин.
– Суд наголосив, що недотримання органом влади власної процедури або відсутність законодавчої бази для такої процедури свідчить про свавільність дій, що суперечить принципу верховенства права.
– У результаті суд дійшов висновку, що оскільки процедура була розпочата та проведена без належних правових підстав, усі подальші рішення, прийняті в межах цієї процедури, є протиправними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, а рішення Національного агентства — скасовано.
Справа №522/7480/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційне оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), через неповноту судового розгляду та незгоду з кваліфікацією дій.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний надати вичерпні та мотивовані відповіді на кожен довід сторони захисту, чого в даному випадку зроблено не було. Суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду справи, обмежившись лише переліком доказів без їх належної оцінки та спростування аргументів захисника щодо суперечливості показань свідків. Також було проігноровано важливий процесуальний момент: наявність постанови про виділення матеріалів щодо можливої причетності інших осіб до заподіяння тілесних ушкоджень, що безпосередньо впливає на кваліфікацію дій засудженого. Апеляційний суд фактично продублював висновки суду першої інстанції, не провівши власного всебічного аналізу доказів. Це є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ст. 419 КПК України), оскільки позбавляє сторони права на ефективний судовий контроль. В результаті, через неможливість перевірити законність вироку без належної ухвали апеляції, Верховний Суд визнав рішення апеляційного суду передчасним та необґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/7263/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність рішення Антимонопольного комітету України про притягнення ТОВ «Видавництво «Розумники» до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії під час участі у публічних закупівлях та накладення штрафу.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання тривалості розгляду антимонопольної справи (понад 6 років), не дослідивши належним чином, чи були причини такої тривалості об’єктивними та поважними.
* Суд підкреслив, що сам по собі факт тривалого розслідування не є автоматичною підставою для скасування рішення АМК, якщо позивач не довів, як саме це порушило його права чи обмежило можливість захисту.
* Колегія суддів зазначила, що суди повинні оцінювати тривалість провадження крізь призму індивідуальних обставин кожної справи, а не формально посилатися на практику в інших справах, які не мають преюдиційного значення.
* Верховний Суд вказав на необхідність перевірки того, чи була реалізація позивачем права на захист ускладнена діями або бездіяльністю АМК, та чи вплинув строк розслідування на майнові інтереси суб’єкта господарювання.
* Суди першої та апеляційної інстанцій порушили принципи змагальності та стандарти доказування, оскільки не надали належної оцінки доводам АМК щодо обґрунтованості строків збору доказів у цій конкретній справі.
* Відтак, висновок судів про скасування рішення АМК був визнаний передчасним, оскільки не було встановлено всіх фактичних обставин, що мають вирішальне значення для справи.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №906/939/23 (906/656/25) від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсним договору про переведення боргу, укладеного боржником у процедурі банкрутства, та стягнення сплачених за ним коштів як фраудаторного правочину.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що при оцінці фраудаторності правочину не можна формально ототожнювати вибуття ліквідних грошових коштів з набуттям права вимоги до іншої особи, оскільки реальна вартість такої вимоги може бути значно нижчою. Суд підкреслив, що боржник у стані неплатоспроможності зобов’язаний діяти добросовісно та економічно обґрунтовано, а не приймати на себе чужі борги без реальної вигоди для власної господарської діяльності. Апеляційний суд помилково обмежився лише фактом наявності дебіторської заборгованості, не дослідивши, чи була ця операція спрямована на виведення активів на шкоду кредиторам. Верховний Суд підтвердив, що інститут визнання недійсними правочинів за ст. 42 КУзПБ у поєднанні із загальними принципами добросовісності (ст. 3, 13 ЦК України) є ефективним механізмом захисту майнових інтересів кредиторів. Встановлено, що оспорюваний договір не мав розумної економічної мети та призвів до безпідставного зменшення активів боржника, що є неприпустимим у процедурі банкрутства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено, а договір про переведення боргу визнано недійсним.
Справа №158/3647/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини для набуття права на спадкування за законом у четверту чергу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, встановив, що позивачка не надала достатніх доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних членам сім’ї.
– Суд зазначив, що допомога літній особі та участь у її похованні самі по собі не є підставою для визнання факту проживання однією сім’єю у розумінні спадкового законодавства.
– Верховний Суд підтвердив право прокурора на представництво інтересів держави в особі органу місцевого самоврядування, оскільки міська рада не вжила належних заходів для захисту інтересів територіальної громади щодо потенційно відумерлої спадщини.
– Щодо процесуальних питань, суд визнав поважними причини пропуску прокурором строку на апеляційне оскарження, врахувавши необхідність захисту публічного інтересу та обставини, за яких прокурор дізнався про рішення.
– Суд наголосив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені.
– Верховний Суд констатував, що оскаржувана постанова апеляційного суду ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника про порушення судом процедури є безпідставними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду — без змін.
Справа №522/7485/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Працівник звернувся до суду з позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, оскільки не вжив належних заходів для захисту своїх прав протягом тривалого часу.
– Було доведено, що роботодавець неодноразово намагався повідомити працівника про звільнення та запрошував його для отримання наказу, що підтверджується актом та показаннями свідків.
– Суд наголосив, що позивач знав про своє звільнення ще у день видання наказу, проте свідомо ухилявся від отримання документів, що свідчить про його пасивну поведінку.
– Поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні обставини, тоді як у цій справі пропуск строку став наслідком виключно бездіяльності самого позивача.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок дотримання строків звернення до суду є складовою механізму правового захисту, а зловживання правом або недобросовісна поведінка сторін у трудових відносинах є неприпустимими.
– Додатково суд звернув увагу на те, що позивач звертався із запитом про отримання наказу лише у 2024 році, хоча звільнення відбулося у 2022 році, що остаточно спростувало його доводи про необізнаність.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №907/1045/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Учасник товариства з обмеженою відповідальністю звернувся до суду з позовом про зобов’язання товариства надати доступ до широкого переліку документів про його господарську діяльність, фінансовий стан та управління, посилаючись на порушення своїх корпоративних прав.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що право учасника на отримання інформації про діяльність товариства є фундаментальним корпоративним правом, закріпленим у Цивільному кодексі та Законі «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
* Верховний Суд підтвердив, що перелік документів, визначений у ст. 43 профільного Закону, не є вичерпним, тому учасник має право запитувати будь-яку інформацію, що стосується діяльності товариства, якщо вона не є інформацією з обмеженим доступом.
* Суд відхилив доводи відповідача про те, що наявність публічного доступу до певних відомостей (наприклад, через реєстри) звільняє товариство від обов’язку надавати ці документи учаснику на його вимогу.
* Щодо захисту персональних даних, суд зазначив, що це не є підставою для повної відмови у наданні документів; товариство зобов’язане надати запитувану інформацію, здійснивши при цьому знеособлення персональних даних або вилучивши конфіденційні відомості, які не впливають на суть управлінських рішень.
* Суд також наголосив, що відповідач не надав доказів об’єктивної неможливості надання документів (наприклад, їх знищення у зв’язку із закінченням строків зберігання), а тому відмова у наданні інформації є неправомірною.
* Касаційна інстанція підкреслила, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову — без змін.
Справа №904/7413/21 від 17/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий виклад справи:
1. Предметом спору є правомірність дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника та відмова у поверненні стягнутих коштів.
2. Суд виходив з того, що закон надає право приватному виконавцю відкривати провадження не лише за місцем реєстрації боржника, а й за місцем знаходження його майна. У цій справі стягувач надав виконавцю інформацію з Державного реєстру речових прав, яка підтверджувала наявність нерухомості боржника у межах виконавчого округу, що є достатньою підставою для відкриття провадження. Суд наголосив, що наявність хоча б одного з альтернативних критеріїв (місцезнаходження боржника або його майна) робить дії виконавця законними. Щодо вимоги про повернення коштів, суд зазначив, що вони вже були перераховані стягувачу на підставі чинного судового наказу. Оскільки виконавець лише виступав посередником у перерахуванні коштів, а не їх отримувачем, підстав для їх стягнення з нього немає. Також суд підкреслив, що доводи скаржника про відсутність документів у виконавця фактично зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у задоволенні скарги АТ «Укрсиббанк» на дії приватного виконавця.
Справа №750/1242/26 від 14/07/2026
1. Предметом спору є законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою захисника на ухвалу слідчого судді, постановлену в межах кримінального провадження.
2. Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження ухвал слідчого судді є чітко обмеженим нормами Кримінального процесуального кодексу України. Суд наголосив, що перелік ухвал, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, є вичерпним, і розширеному тлумаченню він не підлягає. У даному випадку апеляційний суд правильно встановив, що оскаржувана ухвала слідчого судді не входить до переліку судових рішень, які підлягають апеляційному перегляду окремо від вироку. Відповідно, відмова у відкритті провадження була визнана такою, що відповідає вимогам процесуального закону. Верховний Суд підкреслив, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним і має реалізовуватися виключно у спосіб, визначений законом. Таким чином, будь-які спроби оскаржити проміжні рішення слідчого судді, що не передбачені КПК, є безпідставними та не підлягають розгляду по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №357/10997/19 від 14/07/2026
Предметом цього спору є правильність кваліфікації дій засудженого, який завдав потерпілому удару кулаком, що призвело до смерті останнього, та питання наявності умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що для кваліфікації злочину за частиною 2 статті 121 КК України обвинувачення зобов’язане довести поза розумним сумнівом спрямованість умислу саме на заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю. У цій справі суди попередніх інстанцій не навели достатніх доказів того, що удар був «значної сили» або що засуджений мав намір влучити в таку ділянку тіла, яка завідомо призводить до летальних наслідків. Навпаки, експертиза підтвердила, що смерть настала через складний комплекс фізіологічних факторів, включаючи стан сп’яніння потерпілого, а не лише через силу удару. Суд врахував, що конфлікт був раптовим, засуджений не володів спеціальними бойовими навичками, а його поведінка після інциденту свідчила про відсутність умислу на вбивство чи завдання тяжкої шкоди. Оскільки сторона обвинувачення не спростувала версію захисту про необережний характер дій, суд дійшов висновку про неможливість застосування статті 121 КК. Відтак, дії засудженого було перекваліфіковано на статтю 119 КК України (вбивство через необережність).
Суд постановив перекваліфікувати дії засудженого на частину 1 статті 119 КК України, звільнити його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закрити кримінальне провадження.
Справа №200/8962/17 від 16/07/2026
Предметом цього спору є розгляд касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду у кримінальному провадженні щодо обвинувачення осіб у шахрайстві та підробленні документів.
Суд при винесенні цього рішення керувався виключно процесуальними нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють порядок касаційного провадження. Оскільки в тексті наведена лише резолютивна частина ухвали, ми бачимо, що колегія суддів дійшла висновку про неможливість подальшого розгляду скарги по суті. Верховний Суд застосував положення статей 432 та 441 КПК України, які визначають підстави для закриття касаційного провадження. Ймовірно, під час підготовки до розгляду або безпосередньо в судовому засіданні було виявлено обставини, що унеможливлюють перегляд оскаржуваного рішення в касаційному порядку. Судді діяли в межах своїх повноважень, забезпечуючи дотримання процесуальної дисципліни та остаточність судових рішень. Це рішення свідчить про те, що касаційна скарга прокурора не відповідала вимогам закону або ж вичерпала правові підстави для її розгляду.
Суд постановив закрити касаційне провадження за скаргою прокурора.
Справа №468/2215/23 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався в судовому порядку поновити договір оренди земельних ділянок, посилаючись на своє переважне право орендаря, та оскаржував укладення орендодавцем нового договору з іншою особою.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що реалізація переважного права на поновлення оренди землі є чітко регламентованою процедурою, яка вимагає від орендаря не лише письмового повідомлення, а й обов’язкового додавання до нього проєкту додаткової угоди. Оскільки позивач проігнорував цю імперативну вимогу закону, він не ініціював належним чином процедуру поновлення договору, тому у орендодавця не виникло обов’язку розглядати таку пропозицію. Суд підкреслив, що норми статті 33 Закону України «Про оренду землі» є імперативними і не передбачають альтернативних способів реалізації цього права. Також було зазначено, що посилання позивача на попередню практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини тих справ суттєво відрізнялися від поточної ситуації. Суд також звернув увагу на відсутність у матеріалах справи доказів наявності виняткових обставин (наприклад, воєнного стану чи окупації), які б об’єктивно унеможливили виконання орендарем формальних вимог закону. У підсумку, суд дійшов висновку, що орендодавець діяв правомірно, уклавши договір з іншою особою після закінчення строку дії попереднього договору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №443/683/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо їхньої неповнолітньої доньки через її ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності доведеної винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками. Суд наголосив, що проста бездіяльність або відсутність спілкування не завжди є достатньою підставою для повного розриву сімейних зв’язків, якщо не доведено реальної загрози для розвитку дитини. При цьому суд врахував практику Європейського суду з прав людини, яка вимагає від судів ретельної оцінки пропорційності такого втручання та пріоритету найкращих інтересів дитини. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своєї дискреції, оцінюючи докази, і правильно встановили відсутність підстав для позбавлення прав у даний момент. Водночас, з метою захисту прав дитини, суд визнав за необхідне застосувати превентивний захід — офіційне попередження матері про необхідність змінити ставлення до виховання доньки. Також суд поклав на орган опіки та піклування обов’язок контролювати виконання відповідачкою її батьківських обов’язків у майбутньому.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій шляхом доповнення резолютивної частини попередженням матері про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків та встановленням контролю за нею з боку органу опіки, в іншій частині рішення залишено без змін.
Справа №753/10384/24 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позов про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та її спростування через поширення в мережі Інтернет висловлювань, які позивач вважав неправдивими фактами.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на фундаментальній різниці між фактичними твердженнями та оціночними судженнями, зазначивши, що останні не підлягають спростуванню, оскільки є суб’єктивною думкою автора.
* Верховний Суд підкреслив, що межа допустимої критики щодо публічних осіб (політиків) є значно ширшою, ніж щодо пересічних громадян, і вони мають бути толерантними до гострої чи навіть некоректної критики.
* Спірне висловлювання було викладене у формі запитання та роздумів, що в контексті обговорення суспільно-політичних питань є формою оціночного судження, а не констатацією факту.
* Суд визнав, що експертний висновок, наданий позивачем, містив суперечливі висновки та не міг бути покладений в основу рішення, оскільки експерт вийшов за межі лінгвістичного аналізу, намагаючись дати юридичну оцінку термінам.
* Також було враховано, що позивач не оспорював ту частину висловлювання, яка містила фактичні дані (про проведення форуму), а решта фрази не містила неправдивих фактів, що могли б бути предметом судового захисту.
* Щодо розподілу судових витрат, суд підтвердив право відповідача на відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки вони були належним чином підтверджені, а позивач не надав обґрунтованих заперечень щодо їх співмірності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою в задоволенні позову було відмовлено повністю.
Справа №344/8185/19 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 344/8185/19:
1. Предметом спору є перегляд законності засудження інспектора патрульної поліції за перевищення службових повноважень (ч. 2 ст. 365 КК України), що супроводжувалося незаконним застосуванням фізичної сили до громадянина, а також питання належного відповідача за цивільним позовом про відшкодування шкоди.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив обґрунтованість висновків нижчих судів щодо винуватості поліцейського, оскільки матеріали справи, включаючи відеозапис з нагрудної камери, довели відсутність законних підстав для проведення поверхневої перевірки та застосування фізичної сили (залому руки) до потерпілого. Суд наголосив, що поліцейський не мав підстав для таких дій, а його версії подій були спростовані показаннями свідків та матеріалами справи. Важливим аспектом стало підтвердження допустимості висновків судово-медичних експертиз, які чітко встановили причинно-наслідковий зв’язок між діями засудженого та отриманими потерпілим тілесними ушкодженнями середньої тяжкості. Водночас, ****, суд відступив від попередньої практики в частині визначення належного відповідача за цивільним позовом, керуючись правовою позицією Великої Палати Верховного Суду. Суд зазначив, що шкода, завдана службовою особою під час виконання обов’язків, має відшкодовуватися державою, а не безпосередньо засудженим, що вимагає розгляду позову в порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд залишив у силі вирок у частині визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, але скасував судові рішення в частині вирішення цивільного позову, направивши справу на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Справа №758/16381/19 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики, включаючи основну суму, відсотки за користування коштами, пеню та 3% річних.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив факт укладення договору позики, оскільки позивач надав договір із підписами сторін, а відповідач не спростував факт отримання коштів належними доказами.
– Щодо пені, суд дійшов висновку, що після настання строку повернення позики (30 травня 2018 року) правовідносини сторін переходять в «охоронну» стадію, де відповідальність боржника за прострочення грошового зобов’язання регулюється виключно статтею 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних), а не договірною пенею.
– Верховний Суд підтримав позицію апеляції, посилаючись на сталу практику Великої Палати, згідно з якою нарахування договірної неустойки припиняється після спливу строку повернення позики.
– Щодо відмови відповідача від проведення почеркознавчої експертизи, суд зазначив, що відповідач зловживав своїми правами: отримав ухвалу про призначення експертизи, був повідомлений про необхідність оплати, але не вчинив жодних дій для її проведення.
– Суд наголосив, що принцип змагальності сторін передбачає обов’язок сторін доводити свої вимоги та заперечення, а пасивна поведінка відповідача не може бути підставою для скасування рішення.
– Верховний Суд не знайшов підстав для відступлення від своїх попередніх висновків, оскільки правова позиція у цій справі повністю відповідає усталеній судовій практиці.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій (у незміненій частині) — без змін.
Справа №145/2218/24 від 15/07/2026
Предметом спору у цій справі є розгляд касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 286-1 КК України, яка завершилася процесуальним вирішенням питання про подальший рух провадження.
Суд при винесенні рішення керувався насамперед процесуальними нормами Кримінального процесуального кодексу України, що регулюють права сторін у касаційному провадженні. Ключовим фактором стало волевиявлення прокурора, який офіційно відмовився від поданої ним касаційної скарги, що є його процесуальним правом. Оскільки відмова від скарги є безумовною підставою для припинення перегляду справи, суд не вбачав підстав для продовження касаційного провадження. Водночас клопотання захисника про закриття провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого було залишено без розгляду, оскільки першочерговим стало питання відмови прокурора від своїх вимог. Суд не входив у розгляд справи по суті, обмежившись виключно процесуальними наслідками дій сторін. Таким чином, колегія суддів діяла в межах своїх повноважень, забезпечуючи дотримання принципу диспозитивності в кримінальному процесі.
Верховний Суд ухвалив залишити клопотання захисника без розгляду та закрити касаційне провадження у зв’язку з відмовою прокурора від касаційної скарги.
Справа №931/755/24 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні землею та скасування державної реєстрації права оренди, оскільки договір оренди був укладений без його волевиявлення та підписаний іншою особою.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що правочин є вольовою дією, і якщо сторона не підписувала договір та не виявляла волі на його укладення, такий правочин є неукладеним. Суди попередніх інстанцій помилково застосували доктрину «заборони суперечливої поведінки», вважаючи, що отримання орендної плати автоматично підтверджує дійсність договору. Проте суд касаційної інстанції встановив, що отримані кошти були лише компенсацією за фактичне користування землею, а не виконанням умов неіснуючого договору. Факт непідписання договору, підтверджений судовою почеркознавчою експертизою, є ключовим доказом відсутності правових підстав для користування ділянкою відповідачем. Суд підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідач не надав належних доказів виникнення орендних правовідносин. Відтак, реєстрація права оренди на підставі підробленого документа є незаконною та порушує права власника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов власника земельної ділянки в повному обсязі, зобов’язавши фермерське господарство повернути землю та скасувавши державну реєстрацію права оренди.
Справа №752/21643/24 від 08/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, я проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих відповідачці, оскільки після поновлення йому строку для прийняття спадщини він також претендує на частку в майні померлої матері.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обрання способу захисту має відповідати характеру порушеного права, а визнання свідоцтва про спадщину недійсним є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності «вад» самого документа на момент його видачі. Суд роз’яснив, що у випадках, коли спадкоємець, який прийняв спадщину, виявляється пізніше або змінюються частки спадкоємців, належним способом захисту є саме внесення змін до свідоцтва, а не його повне скасування. Визнання свідоцтва недійсним у цілому, коли особа має право на спадкування, але в меншому розмірі, є непропорційним втручанням у право власності. Суд підкреслив свою активну роль у наданні правильної юридичної кваліфікації вимогам позивача, навіть якщо той обрав формально неефективний спосіб захисту. Враховуючи, що позивач фактично прагнув перерозподілу часток, а не позбавлення відповідачки спадщини, суд самостійно перекваліфікував вимоги для забезпечення ефективного захисту прав обох сторін. Таким чином, Верховний Суд підтвердив сталість своєї позиції, викладеної у справі № 504/3606/14-ц, щодо розмежування понять «визнання недійсним» та «внесення змін» до свідоцтва.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині визнання свідоцтв недійсними та ухвалив нове рішення про внесення змін до свідоцтв про право на спадщину, зменшивши частку відповідачки з 1/2 до 1/4.
Справа №705/1005/23 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди землі, укладеного орендодавцем з новим орендарем під час дії попереднього договору оренди, та припинення права оренди за цим новим договором.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, виходячи з того, що орендодавець діяв недобросовісно, уклавши новий договір оренди на ту саму ділянку, попри чинність попереднього договору, який фактично виконувався сторонами. Суд наголосив, що додаткова угода про продовження строку оренди, хоч і не була зареєстрована в реєстрі, була підписана сторонами та виконувалася (орендодавець отримував орендну плату), що свідчить про її чинність та наявність правових відносин. Верховний Суд підкреслив, що вільне розпорядження земельною ділянкою власником шляхом укладення нового договору під час дії попереднього порушує права первинного орендаря. Суд також зазначив, що розмежування моменту укладення договору (досягнення згоди) та моменту виникнення речового права (реєстрація) є ключовим для розуміння чинності зобов’язальних правовідносин. Зрештою, суд дійшов висновку, що визнання договору недійсним є ефективним способом захисту прав первинного орендаря, який дозволяє відновити його право користування.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №500/6492/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов’язання їх зареєструвати.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що процедура зупинення реєстрації податкових накладних має превентивний характер і не повинна підміняти собою повноцінну податкову перевірку, де досліджується реальність господарських операцій.
– Суд зазначив, що комісія податкового органу має право оцінювати достатність документів, але ця оцінка повинна базуватися на змісті операції, а не на формальній повноті переліку витребуваних документів.
– Апеляційний суд припустився помилки, визнавши відмову правомірною лише через формальне ненадання платником частини додаткових документів, не проаналізувавши при цьому, чи підтверджували вже надані документи суть операції.
– Суд підкреслив, що такі документи, як статистична звітність чи відомості про загальну кількість трудових ресурсів, не є критично важливими для підтвердження конкретної операції з поставки товару, якщо основні первинні документи (договори, накладні, банківські виписки) є в наявності.
– Верховний Суд підтвердив, що податковий орган має право витребовувати додаткові документи, проте їх ненадання не дає автоматичного права на відмову в реєстрації, якщо сукупність інших документів дозволяє ідентифікувати операцію.
– У підсумку, суд першої інстанції правильно дослідив надані докази, тоді як апеляційний суд безпідставно надав перевагу формальному підходу, ігноруючи доведеність реальності операцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги платника податків були задоволені.
Справа №910/2188/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні заяви приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать третій особі (боржнику вашого боржника), у межах примусового виконання судового рішення.
2. Суд виходив з того, що при зверненні стягнення на кошти третіх осіб у порядку статті 336 ГПК України необхідно суворо дотримуватися принципу диспозитивності та пропорційності. Верховний Суд наголосив, що загальна сума вимог за такими заявами не може перевищувати розмір заборгованості, визначений виконавчим документом, оскільки це створює ризик надмірного стягнення та невизначеності обсягу зобов’язань. Виконавець подав одночасно кілька заяв до різних осіб, загальна сума яких утричі перевищувала борг, що унеможливлювало для суду визначення конкретних часток стягнення без ризику порушення прав сторін. Суд підкреслив, що не має повноважень самостійно обирати, з кого саме стягувати кошти, аби уникнути подвійного стягнення. Також було враховано, що судове рішення не може ухвалюватися щодо абстрактних або остаточно не визначених вимог. В результаті, дії виконавця були визнані такими, що не відповідають завданню господарського судочинства щодо ефективного та справедливого захисту прав.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги приватного виконавця.
Справа №902/172/23 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Законність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою представника працівників боржника на постанову про визнання підприємства банкрутом.
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався статтею 272 ГПК України, яка обмежує право на повторне апеляційне оскарження, якщо доводи скаржника вже були предметом розгляду під час попереднього апеляційного перегляду справи за скаргою іншої особи.
– Апеляційний суд встановив, що аргументи представника працівників щодо фінансового стану боржника, процедури інвентаризації та легітимності зборів кредиторів є тотожними тим, що вже були оцінені в попередній постанові апеляції від 16.02.2026.
– Верховний Суд підкреслив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має реалізовуватися в межах процесуальних процедур, встановлених законом для забезпечення стабільності судових рішень.
– Суд зазначив, що представник працівників не був позбавлений можливості захищати інтереси трудового колективу в межах ліквідаційної процедури, зокрема щодо виплати заробітної плати.
– Касаційна інстанція наголосила, що не має повноважень на переоцінку доказів або встановлення нових обставин, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
– Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду є законною, оскільки повторний розгляд ідентичних доводів суперечив би принципу правової визначеності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті провадження — без змін.
Справа №1-34/06 від 30/06/2026
Предметом спору є законність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді вироку 2006 року за нововиявленими обставинами щодо засудженого ОСОБА_5.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами є виключним механізмом, який можливий лише за наявності чітко визначених законом підстав, що існували на момент ухвалення рішення, але не були відомі суду. Верховний Суд перевірив дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді заяви захисника. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи засудженого у касаційній скарзі не містять обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваних ухвал, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність юридичних фактів, які б свідчили про наявність нововиявлених обставин у розумінні кримінального процесуального закону. Суд підкреслив, що незгода з вироком, який набрав законної сили багато років тому, не може бути підставою для його перегляду в такому порядку без надання належних доказів, які б спростовували встановлені раніше обставини. Таким чином, касаційна інстанція підтвердила, що процесуальні рішення судів нижчих ланок були прийняті у відповідності до вимог КПК України.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, а ухвали судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №756/11990/25 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції, поданого захисником із пропуском встановленого законом тридцятиденного терміну.
2. Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження має бути реалізоване в межах чітко визначених процесуальних строків, які забезпечують правову визначеність. Суд наголосив, що отримання копії вироку пізніше дати його проголошення автоматично не означає наявність поважних причин для пропуску строку, якщо сторона мала достатньо часу для підготовки скарги після ознайомлення з рішенням. У даному випадку захисник отримала копію вироку 23 жовтня, тоді як строк на оскарження спливав лише 14 листопада, що надавало їй понад три тижні для вчинення процесуальних дій. Суд підкреслив, що сторона захисту зобов’язана діяти сумлінно та вживати розумних заходів для реалізації своїх прав без невиправданих затримок. Оскільки захисник не навела жодних об’єктивних перешкод, які завадили б їй подати скаргу в період з 23 жовтня по 14 листопада, підстави для поновлення строку відсутні. Відтак, рішення апеляційного суду було визнано законним, вмотивованим та таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження — без змін.
Справа №161/3017/20 від 15/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо особи, обвинуваченої у вчиненні розбою за частиною 2 статті 187 Кримінального кодексу України.
2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи захисника щодо можливих порушень норм кримінального та процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції. Суд проаналізував матеріали провадження та дійшов висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі аргументи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі. Колегія суддів встановила, що висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні зібраних доказів у їх сукупності. Процесуальних порушень, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, касаційний суд не виявив. Суд підтвердив, що кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною та відповідає встановленим фактичним обставинам справи. Таким чином, підстави для втручання у рішення апеляційного суду відсутні.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Волинського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №718/2895/24 від 15/07/2026
Предметом спору є перегляд законності вироку апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ч. 1 ст. 263 КК України).
Верховний Суд, перевіряючи матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій діяли в межах своїх повноважень та дотрималися вимог кримінального процесуального законодавства. Колегія суддів проаналізувала доводи касаційної скарги захисника, проте не знайшла обґрунтованих підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення апеляційного суду. Суд встановив, що висновки апеляційної інстанції щодо винуватості особи у вчиненні інкримінованого злочину ґрунтуються на належних та допустимих доказах, які були досліджені в повному обсязі. Також було перевірено правильність кваліфікації дій засудженого та відповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення і особі винного. Верховний Суд не виявив істотних порушень норм права, які могли б стати підставою для втручання в рішення апеляційного суду. У підсумку, касаційна інстанція визнала оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим.
Верховний Суд залишив вирок Івано-Франківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №759/10092/25 від 08/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги судом апеляційної інстанції через технічні особливості її подання в електронному вигляді.
2. Верховний Суд наголосив, що надмірний формалізм у питаннях доступу до правосуддя є неприпустимим. Суд зазначив, що якщо апеляційна скарга подана через систему «Електронний суд» і підписана кваліфікованим електронним підписом (КЕП), вона вважається підписаною належним чином, навіть якщо технічно була завантажена як додаток до супровідного листа. Верховний Суд підкреслив, що сервіс «Електронний суд» забезпечує ідентифікацію особи, тому висновок апеляції про «непідписання» скарги є помилковим. Крім того, суд вказав, що при виявленні недоліків у формі скарги апеляційний суд зобов’язаний спочатку залишити її без руху для усунення недоліків, а не одразу повертати заявнику. Такий підхід гарантує реалізацію конституційного права особи на апеляційний перегляд справи. Суд також послався на власну сталу практику, яка вимагає від судів уникати надмірного формалізму, що нівелює право на судовий захист.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №757/43018/24-ц від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Українська залізниця» невиплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, доплати за вчений ступінь та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що матеріальна допомога та доплати за вчений ступінь є частиною заробітної плати, тому їх невиплата при звільненні є прямим порушенням трудового законодавства.
– Роботодавець не мав права в односторонньому порядку призупиняти виплати, передбачені колективним договором, оскільки зміни до таких договорів вносяться лише за взаємною згодою сторін.
– Рішення правління АТ «Українська залізниця» про призупинення виплат було прийняте 14 березня 2022 року, тоді як профільний Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24 березня 2022 року, тому він не має зворотної дії в часі.
– Суд підкреслив, що стаття 9 КЗпП України автоматично визнає недійсними умови договорів, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством, без необхідності окремого судового визнання їх недійсними.
– Щодо середнього заробітку за час затримки, суд застосував принцип пропорційності та справедливості, підтримавши рішення апеляції про зменшення суми стягнення, враховуючи обставини воєнного стану.
– Верховний Суд також послався на свою попередню практику, підтвердивши, що одностороннє скасування соціальних гарантій роботодавцем є незаконним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №904/6017/23 (904/6775/23) від 17/07/2026
Предметом цього спору є правомірність зупинення апеляційного провадження у справі про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу до вирішення іншої справи, в якій розглядається питання застосування мораторію на виконання зобов’язань за цим же договором.
Суд виходив із того, що зупинення провадження є обґрунтованим, оскільки результат розгляду справи про мораторій безпосередньо впливає на обсяг та строки виконання грошового зобов’язання, що є предметом стягнення. Верховний Суд підкреслив, що застосування мораторію згідно з нормами Цивільного кодексу України тягне за собою не лише зупинення примусового стягнення, а й зміну графіка платежів та продовження строків дії договорів лізингу і поруки. Хоча сама по собі взаємопов’язаність справ не є підставою для зупинення, у даному випадку суд встановив об’єктивну неможливість визначити правовий режим виконання зобов’язання без вирішення спору щодо мораторію. Суд зазначив, що розгляд справи без урахування результатів іншого процесу міг би призвести до ухвалення суперечливих рішень щодо одного й того самого зобов’язання. Таким чином, апеляційний суд правильно застосував процесуальні норми, не допустивши порушення права на розгляд справи в розумні строки.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про зупинення провадження — без змін.
Справа №910/10828/25 від 07/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/10828/25:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ТОВ «ФК «Рікард» про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Алюм-Холдинг» через наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що ТОВ «Алюм-Холдинг» є солідарним боржником за кредитним договором, зобов’язання за яким раніше вже були предметом судового розгляду.
* Ключовим фактом стало те, що в іншій справі (№ 905/263/25) було встановлено повне погашення заборгованості за цим же кредитним договором, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили.
* Суд застосував положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що обставини, встановлені в іншій справі щодо того самого кредитора та того самого зобов’язання, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доведення.
* Оскільки виконання солідарного обов’язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.
* Суд також наголосив, що ініціюючий кредитор не надав достатніх доказів існування безспірної заборгованості, яка б виправдовувала введення процедури банкрутства.
* Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень переоцінювати фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, якщо ті діяли в межах процесуального закону.
* Зрештою, суд визнав аргументи скаржника декларативними та такими, що не спростовують факту припинення зобов’язання.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ТОВ «ФК «Рікард», а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №163/1570/21 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний аналіз цього рішення:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за незаконне придбання, зберігання та збут бурштину (ч. 3 ст. 240-1 КК) та службове підроблення (ч. 1 ст. 366 КК) у зв’язку з касаційними скаргами засудженого та прокурора.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що висновки про винуватість ґрунтуються на належних та допустимих доказах, зокрема показаннях свідків, протоколах слідчих дій та висновках експертиз.
* Верховний Суд наголосив, що стандарт доведення «поза розумним сумнівом» було дотримано, а доводи засудженого про відсутність події злочину є спробою переоцінити фактичні обставини, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
* Суд роз’яснив важливу відмінність: звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 49 КК) потребує згоди особи, тоді як звільнення від покарання (ч. 5 ст. 74 КК) у зв’язку зі спливом строків давності є обов’язком суду і не потребує такої згоди.
* Щодо статусу суб’єкта злочину, суд підкреслив, що особа, яка має службові повноваження, може нести відповідальність за ст. 240-1 КК як фізична особа, якщо вона діяла з використанням свого службового становища.
* Суд також зазначив, що апеляційна інстанція належним чином перевірила доводи сторін і надала на них вичерпні відповіді, не допустивши порушень процесуального закону.
* Щодо конфіскації майна, суд вказав на помилковість її застосування при звільненні від основного покарання з випробуванням (ст. 77 КК), проте зазначив, що це питання має вирішуватися в порядку виконання судових рішень, а не шляхом скасування вироку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №127/1035/25 від 16/07/2026
1. Предметом спору є правомірність вирішення цивільного позову про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у межах кримінального провадження за обвинуваченням водія у вчиненні ДТП.
2. Суд при винесенні рішення керувався необхідністю розмежування юрисдикцій при вирішенні цивільно-правових вимог до юридичної особи, яка не є безпосереднім обвинуваченим у кримінальному провадженні. Верховний Суд дійшов висновку, що питання цивільної відповідальності комунального підприємства як власника джерела підвищеної небезпеки потребує детального дослідження в межах цивільного, а не кримінального процесу. Суд звернув увагу на те, що залучення цивільного відповідача у кримінальному процесі має свої межі, які не повинні підміняти собою повноцінний розгляд цивільного спору. Відтак, попередні судові інстанції припустилися порушень норм процесуального права, розглянувши позовні вимоги до підприємства у кримінальному провадженні. Це призвело до порушення права на ефективний судовий захист та належну процедуру розгляду цивільних вимог. В результаті, для забезпечення повноти дослідження доказів та дотримання процесуальних прав сторін, справу в частині цивільного позову було спрямовано на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення цивільного позову та призначивши новий розгляд цієї частини вимог у порядку цивільного судочинства.
Справа №757/23689/20-к від 14/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Законність відмови апеляційного суду у поновленні захиснику строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду про закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження має реалізовуватися сумлінно, а поновлення строку можливе лише за наявності об’єктивних і поважних причин, які перешкоджали вчиненню процесуальної дії вчасно.
– Апеляційний суд правомірно встановив, що захисник не навів жодних обґрунтованих причин, чому він не міг ознайомитися з рішенням раніше, враховуючи, що ухвала була доступна в Єдиному державному реєстрі судових рішень ще з січня 2025 року.
– Верховний Суд підкреслив, що захисник проявив пасивність, оскільки навіть після отримання копії ухвали на електронну пошту 3 червня 2025 року, він не вжив негайних заходів для подання скарги, очікуючи на паперовий примірник.
– Колегія суддів зазначила, що очікування на паперову копію за наявності електронної не є поважною причиною для пропуску строку, особливо коли затримка звернення до суду становить майже вісім місяців.
– Суд вказав, що захисник не довів наявності непереборних обставин, які б об’єктивно завадили йому реалізувати своє право в межах розумного строку.
– Таким чином, апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, правильно застосувавши норми КПК України щодо процесуальних строків та наслідків їх пропуску.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №120/13731/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом про скасування нових рішень селищної ради щодо звільнення голови, які суди помилково розцінили як спосіб контролю за виконанням попереднього судового рішення.
2. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій припустилися фундаментальної помилки, ототожнивши новий позов про оскарження свіжих індивідуальних актів із процедурою судового контролю за виконанням рішення у старій справі. Суд роз’яснив, що предмет позову визначається конкретними матеріально-правовими вимогами, і в даному випадку позивачка оскаржує нові розпорядження та рішення ради, прийняті після поновлення на посаді, що є самостійним предметом спору. Верховний Суд підкреслив, що посилання позивачки на невиконання попереднього рішення є лише частиною аргументації, а не тотожністю підстав позову. Застосування статті 383 КАС України (судовий контроль) є доречним лише для оскарження процедурних дій у межах виконавчого провадження, а не для перевірки законності нових актів органу місцевого самоврядування. Відтак, відмова у відкритті провадження була визнана незаконною, оскільки вона фактично позбавила особу права на повноцінний судовий захист. Суд зазначив, що нові акти індивідуальної дії потребують окремого розгляду по суті для перевірки їх на відповідність критеріям правомірності, визначеним статтею 2 КАС України.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №1-34/06 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у перегляді вироку за нововиявленими обставинами, на яких наполягав засуджений до довічного ув’язнення.
2. Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами є виключною і не може використовуватися для повторного розгляду справи по суті чи переоцінки доказів. Верховний Суд підкреслив, що заявлені захистом обставини (зокрема, твердження про неправдивість показань понятої) не є «нововиявленими» у розумінні закону, оскільки не підтверджені окремим судовим рішенням про встановлення факту фальсифікації доказів. Суд зазначив, що навіть за умови сумнівності окремих протоколів, вони не були єдиними доказами винуватості, а отже, не мають того «істотного значення», яке здатне змінити вирок. Також було відхилено доводи засудженого щодо порушення підсудності та необґрунтованої відмови у відводах, оскільки ці питання вже були предметом розгляду і не знайшли свого підтвердження. Суд вказав, що доводи про катування також не належать до переліку підстав для перегляду за нововиявленими обставинами. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що суди нижчих ланок діяли в межах закону, а скарга засудженого фактично спрямована на переоцінку доказів, що заборонено на цій стадії.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №299/4294/23 від 08/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Позов про позбавлення батька батьківських прав щодо двох малолітніх дітей та стягнення аліментів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним, крайнім заходом впливу, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька на краще неможливо.
– Апеляційний суд встановив, що позивачка не надала достатніх доказів свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків, а також не довела, що до батька раніше застосовувалися будь-які заходи виховного чи попереджувального характеру.
– Верховний Суд підкреслив, що сам факт наявності заборгованості зі сплати аліментів або окремі негативні характеристики особи не є автоматичною підставою для позбавлення батьківських прав.
– Суд звернув увагу на те, що відповідач виявляє інтерес до справи, оскаржуючи рішення судів, що свідчить про відсутність повної байдужості до свого правового статусу як батька.
– Важливим фактором стало те, що орган опіки та піклування не надав чіткого обґрунтування необхідності позбавлення прав, залишивши це питання на розсуд суду.
– Суд зазначив, що розрив сімейних зв’язків є серйозним втручанням у життя дитини, тому такі рішення мають прийматися лише за наявності реальної загрози для здоров’я чи розвитку дітей, яка в даному випадку не була доведена.
– Верховний Суд також вказав, що у разі повторного звернення з таким позовом тягар доведення зміни свого ставлення до дітей перекладається на батька, проте відсутність попередніх заходів впливу унеможливлює застосування крайньої міри зараз.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, але офіційно попередив батька про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків під контролем органу опіки.
Справа №167/72/24 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності засудження особи за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть, у контексті правомірності дій засудженого в стані необхідної оборони.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій помилково оцінили динаміку конфлікту, проігнорувавши той факт, що напад потерпілого був раптовим, інтенсивним та супроводжувався реальними погрозами життю. Суд наголосив, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент самого нападу, а й при створенні реальної загрози, а перехід знаряддя злочину до того, хто обороняється, не завжди свідчить про закінчення посягання. Важливим фактором стало підтверджене експертизою сильне душевне хвилювання засудженого, яке позбавляло його можливості холоднокровно оцінити обстановку та межі необхідної оборони. Суд підкреслив, що суб’єктивне сприйняття загрози особою в момент нападу є вирішальним, що також узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо «щирого переконання» у наявності небезпеки. Враховуючи численні травми засудженого та відсутність часового розриву між нападом і діями у відповідь, Суд дійшов висновку, що засуджений діяв у межах допустимого захисту. Відтак, будь-які сумніви щодо правомірності дій особи в стані сильного душевного хвилювання, викликаного нападом, мають тлумачитися на користь особи, яка захищалася.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, закривши кримінальне провадження щодо засудженого через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Справа №686/3625/23 від 15/07/2026
1. Предметом спору є законність призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна особі, засудженій за колабораційну діяльність та виправдовування збройної агресії РФ проти України.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом індивідуалізації покарання та необхідністю суворого дотримання вимог Кримінального кодексу України щодо застосування конфіскації майна. Колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій припустилися помилки, призначивши конфіскацію майна як додаткове покарання за злочин, передбачений частиною 3 статті 436-2 КК України, оскільки санкція цієї норми на момент вчинення діяння не передбачала такого виду покарання. Верховний Суд наголосив, що призначення покарання, не передбаченого санкцією статті, є істотним порушенням вимог кримінального закону. Відтак, суд зобов’язаний був привести вирок у відповідність до чинних законодавчих приписів, виключивши надмірне та незаконне стягнення. Це рішення спрямоване на виправлення судової помилки та забезпечення правової визначеності у питанні призначення покарань.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши судові рішення шляхом виключення додаткового покарання у виді конфіскації майна та залишивши основне покарання у виді 5 років позбавлення волі без змін.
Справа №910/1885/23 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМК) про накладення на ТОВ «Енжі Енерджи Менеджмент Юкрейн» штрафу за неподання інформації на вимогу державного уповноваженого.
**2. Аргументи суду**
* Суд наголосив, що при реалізації своїх дискреційних повноважень АМК зобов’язаний діяти добросовісно та мати обґрунтовані підстави вважати, що запитувана інформація дійсно перебуває у володінні або доступі особи, до якої звернена вимога.
* Колегія суддів підкреслила, що вимога АМК має відповідати «вимозі придатності» (як складовій принципу пропорційності), тобто мета має бути досяжною, а обов’язки — здійсненними на практиці.
* Суди попередніх інстанцій, виконуючи вказівки Верховного Суду, встановили, що позивач не був учасником проєкту «Північний потік-2» і не мав об’єктивної можливості отримати конфіденційну інформацію від іноземної компанії-нерезидента, яка підпорядковується законодавству Швейцарії.
* Верховний Суд зазначив, що сама по собі належність компаній до однієї групи суб’єктів господарювання не створює автоматичного обов’язку обміну інформацією щодо правопорушення, якщо немає доведеного вирішального впливу або реальної можливості доступу до даних.
* АМК не довів, що позивач мав реальну можливість виконати вимогу, а також не обґрунтував наявність впливу на конкуренцію на території України, що робить накладення штрафу неправомірним.
* Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди першої та апеляційної інстанцій повною мірою виконали попередні вказівки Верховного Суду та правильно застосували норми матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання недійсним рішення АМК — без змін.
Справа №211/1832/25 від 08/07/2026
Предметом цього спору є відмова судів у задоволенні заяви матері про оголошення її сина-військовослужбовця померлим через те, що він зник безвісти в зоні активних бойових дій, де наразі не спливли встановлені законом строки.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що законодавство встановлює чіткі часові запобіжники для оголошення особи померлою, щоб уникнути передчасних рішень в умовах воєнної невизначеності. Суд підкреслив, що згідно з частиною 2 статті 46 Цивільного кодексу України, якщо особа зникла під час воєнних дій, відлік строку для оголошення її померлою розпочинається лише після закінчення таких дій. У цій справі ключовим фактором стало те, що місце зникнення військовослужбовця (н.п. Кліщіївка) на момент розгляду справи офіційно визнано територією активних бойових дій. Суд зазначив, що навіть наявність періодів відносного затишшя в минулому не скасовує поточного статусу території як зони активних бойових дій. Відповідно, застосування скороченого шестимісячного строку, на який посилалася заявниця, є неможливим, оскільки він не може почати відлік, поки тривають активні бойові дії. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, забезпечивши баланс між інтересами родини та необхідністю правової визначеності.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №916/3527/20(916/4440/24) від 21/05/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Ліквідатор банкрута звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір поставки обладнання (соковитискачів), укладений з пов’язаною особою, та повернути майно або стягнути його вартість, оскільки вважає цей правочин фраудаторним (спрямованим на виведення активів на шкоду кредиторам).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід, оцінюючи кожен епізод справи ізольовано, замість того, щоб проаналізувати їх у сукупності як єдиний ланцюг дій з виведення активів. Суд наголосив, що при вирішенні питання про фраудаторність правочину необхідно комплексно досліджувати не лише момент укладення договору, а й усі подальші дії сторін: внесення змін до ціни, проведення зарахування зустрічних вимог та фактичне вибуття майна. Верховний Суд підкреслив, що акти технічного огляду, які стали підставою для дворазового зниження ціни обладнання, були підписані особою, що одночасно працювала в обох компаніях-контрагентах, що ставить під сумнів їхню об’єктивність. Також суд зазначив, що тягар доказування обґрунтованості зниження ціни мав лежати на відповідачеві, який володів майном, а не на ліквідаторі. Відтак, суди не забезпечили всебічного дослідження доказів, що є порушенням процесуальних норм.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Справа №420/26467/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ через невизнання витрат на обслуговування акваріума, харчування працівників та отримання залізничних послуг від контрагента.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що витрати на обслуговування акваріума та харчування працівників (згідно з колективним договором) правомірно віднесені до «інших витрат діяльності» відповідно до П(С)БО 16, оскільки вони виникли в процесі діяльності підприємства.
* Щодо залізничних послуг, суд підкреслив, що через специфічне географічне розташування терміналу позивача, отримання послуг від контрагента (ТОВ «ТІС») є технологічно неминучим для здійснення господарської діяльності з перевалки вантажів.
* Суд критично оцінив доводи податкової щодо відсутності залізничних накладних, оскільки позивач не є стороною договору перевезення з «Укрзалізницею», а тому не зобов’язаний мати ці документи.
* Ключовим доказом стали висновки судових експертиз (економічної та комплексної будівельно-технічної), які підтвердили реальність господарських операцій та їх економічну обґрунтованість.
* **:** Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2023 року (справа № 712/4126/22), відступив від попередньої практики щодо неможливості відшкодування витрат на експертизу, проведену до звернення до суду, зазначивши, що головним критерієм є пов’язаність витрат із розглядом справи та їх вплив на результат.
* Суд зазначив, що податковий орган не надав належних доказів на спростування реальності операцій, а його аргументи зводилися до формального тлумачення без урахування специфіки технологічного процесу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги платника податків були задоволені в повному обсязі, включаючи стягнення судових витрат на експертизи.
Справа №910/12961/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Розгляд касаційних скарг на судові рішення щодо відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Філософія девелопмента» за заявою кредитора (ТОВ «Каса народної допомоги») та питання правомірності залишення без розгляду заяви іншого кредитора (ТОВ «Монтаді»).
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався принципом концентрації справ про банкрутство, який передбачає розгляд лише однієї справи щодо одного боржника, де всі вимоги мають вирішуватися в межах єдиного провадження.
– Верховний Суд підтвердив, що при надходженні кількох заяв про банкрутство суд зобов’язаний спочатку розглянути ту, що надійшла першою, і лише у разі її необґрунтованості переходити до розгляду наступних.
– Оскільки заява ТОВ «Каса народної допомоги» була подана першою та підтверджена належними доказами (кредитний договір, виписки про надання траншів), суд визнав її обґрунтованою та правомірно відкрив провадження.
– Щодо заяви ТОВ «Монтаді», суд зазначив, що після відкриття провадження за першою заявою, наступні заяви мають бути залишені без розгляду, а не трансформовані в вимоги конкурсного кредитора на стадії підготовчого засідання.
– Суд відхилив доводи скаржників про наявність «спору про право», вказавши, що кредитний договір не визнаний недійсним, а докази заборгованості є належними та достовірними.
– Також суд врахував, що спроби оскарження через зміну керівництва боржника були пов’язані з рейдерськими діями, які були заблоковані судовими заходами забезпечення, тому аргументи скаржників щодо «нелегітимності» документів були відхилені.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції (в частині змін, внесених апеляцією) — без змін.
Справа №908/1101/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є оскарження прокурором бездіяльності державного виконавця, який протягом тривалого часу не вживав передбачених законом заходів примусового виконання рішення суду щодо розподілу гуманітарної допомоги (транспортних засобів).
2. Суд виходив з того, що виконання судового рішення є обов’язковим, а державний виконавець зобов’язаний вживати всіх передбачених законом заходів для його реалізації. Суд наголосив, що оскільки транспортні засоби мають індивідуальні ознаки (VIN-коди), їх передача стягувачу можлива без особистої участі боржника, тому посилання виконавця на неможливість виконання є безпідставними. Також було встановлено, що виконавець проігнорував інформацію про можливе місцезнаходження майна, надану прокурором, та не здійснив вихід за вказаною адресою. Суд підкреслив, що норми Закону України «Про виконавче провадження» є пріоритетними при здійсненні примусового виконання, а не норми спеціального законодавства про гуманітарну допомогу, на які посилався скаржник. Окрім того, виконавець грубо порушив процедуру, не здійснивши повторну перевірку виконання рішення, не наклавши штраф у подвійному розмірі та не повідомивши органи досудового розслідування про кримінальне правопорушення. Таким чином, бездіяльність виконавця була визнана неправомірною, а постанова начальника відділу ДВС про відсутність порушень — скасована.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби — без задоволення.
Справа №910/2188/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать третій особі (дебітору боржника), в рахунок погашення заборгованості за виконавчим документом.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що звернення стягнення на кошти третіх осіб у порядку статті 336 ГПК України має здійснюватися з дотриманням принципів диспозитивності та пропорційності, щоб не допустити надмірного стягнення, яке перевищує суму боргу за виконавчим документом.
– Верховний Суд вказав, що виконавець одночасно подав кілька аналогічних заяв до різних дебіторів на загальну суму, яка втричі перевищує розмір заборгованості боржника, що створює правову невизначеність щодо обсягу зобов’язань кожної особи.
– Суд підкреслив, що він не наділений повноваженнями самостійно обирати, яку саме заяву задовольнити або як розподіляти частки стягнення між дебіторами, оскільки це порушує межі судового розгляду.
– Було зазначено, що судове рішення не може ухвалюватися щодо абстрактних або остаточно не визначених вимог, а задоволення таких заяв у повному обсязі призвело б до ризику подвійного стягнення.
– Суд також врахував, що виконавець не довів неможливість стягнення боргу безпосередньо з основного боржника, а також не надав чіткого механізму дій у разі, якщо суми, стягнуті з декількох дебіторів, сукупно перевищать суму боргу.
– Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні заяви, оскільки вона не відповідала вимогам щодо обґрунтованості та визначеності обсягу стягнення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу приватного виконавця — без задоволення.
Справа №908/1946/22 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є заява Комунального підприємства «Облводоканал» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.
**2. Аргументи суду**
Суд при винесенні рішення керувався тим, що процедура перегляду справи за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок чи повторного розгляду справи, а має виключний характер. Верховний Суд наголосив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент розгляду справи, бути невідомими заявнику та бути істотними для вирішення спору. У даному випадку суд встановив, що посилання заявника на лист АТ «Запоріжжяобленерго» та результати внутрішнього службового розслідування не є нововиявленими обставинами, а фактично є новими доказами. Суд підкреслив, що нові докази, які не були подані вчасно, не можуть бути підставою для перегляду остаточного судового рішення. Крім того, суд зазначив, що обставини, на які посилається підприємство, не спростовують факти, покладені в основу первинного рішення, а лише відображають спробу сторони надати нову оцінку вже дослідженим фактам. Таким чином, суд дійшов висновку, що заявник не довів наявності підстав, передбачених статтею 320 ГПК України, для скасування рішення, що набрало законної сили.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.
Справа №420/1340/26 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію.
2. Суд виходив з того, що контролюючий орган не виконав вимогу щодо чіткого зазначення у квитанції про зупинення реєстрації переліку конкретних документів, необхідних для розблокування накладної, що позбавило платника податків можливості належним чином обґрунтувати операцію. Верховний Суд наголосив, що податкова не має права діяти довільно, вимагаючи документи на власний розсуд, а повинна чітко вказувати на конкретні недоліки. Також суд підкреслив, що процедура реєстрації накладної не є тотожною податковій перевірці, тому контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз реальності господарських операцій на цій стадії. Суди попередніх інстанцій правомірно врахували надані позивачем документи, які в сукупності підтверджували факт здійснення операції, попри заперечення податкової. Крім того, суд зазначив, що чинне законодавство не вимагає обов’язкової наявності сертифікатів якості для внутрішніх операцій з реалізації соняшнику, на відсутності яких наполягала податкова. Таким чином, рішення податкового органу було визнано необґрунтованим через відсутність належної аргументації та ігнорування наданих платником доказів.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши протиправність відмови в реєстрації податкової накладної.
Справа №2-4354/11 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження бездіяльності державного виконавця щодо неповернення виконавчого листа до суду після відкриття апеляційного провадження та визнання протиправною постанови про виділення в окреме провадження стягнення виконавчого збору.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що державний виконавець був зобов’язаний повернути виконавчий документ до суду на підставі ухвали про відкриття апеляційного провадження, проте не зробив цього, що є порушенням процедури завершення виконавчого провадження.
– Оскільки виконавче провадження було знищене через сплив строків зберігання, суд застосував принцип тлумачення сумнівів на користь боржника, оскільки відсутні докази належного вручення йому постанов державного виконавця.
– Суд наголосив, що стягнення виконавчого збору можливе лише за умови, що боржник був належним чином повідомлений про відкриття виконавчого провадження та мав можливість добровільно виконати рішення, чого в даному випадку не було доведено.
– Верховний Суд підтвердив, що повернення виконавчого документа до суду та закінчення виконавчого провадження є формами завершення стадії виконання, після яких будь-які дії, зокрема стягнення збору, є неправомірними.
– Щодо строків на оскарження, суд зазначив, що перебіг десятиденного строку починається лише з моменту, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав (отримання копії постанови), тому поновлення строку судами попередніх інстанцій було обґрунтованим.
– Касаційні доводи виконавчої служби були відхилені як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №490/10582/23 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є законність рішення органу опіки та піклування про надання дозволу на зміну прізвища малолітньої дитини на прізвище матері без згоди батька.
2. Суд керувався принципом пріоритетності найкращих інтересів дитини, які мають переважати над інтересами батьків у сімейних спорах. Верховний Суд підкреслив, що зміна прізвища без згоди одного з батьків можлива лише за наявності вагомих підстав, які доводять, що це відповідає інтересам дитини, а не просто є бажанням одного з батьків. У цій справі суд встановив, що батько не був позбавлений батьківських прав, регулярно сплачував аліменти та не самоусувався від виконання обов’язків, попри проживання окремо. Суди критично поставилися до аргументів матері про «самоідентифікацію» дитини з новою родиною, зазначивши, що це не є достатньою підставою для розірвання соціального зв’язку дитини з батьком через зміну прізвища. Також було наголошено, що сама по собі відсутність спільного прізвища у матері та дитини не створює перешкод для виховання чи соціалізації дитини. Зрештою, суд дійшов висновку, що рішення органу опіки було необґрунтованим, оскільки не враховувало рівність прав батьків та не довело наявності негативних наслідків для дитини у разі збереження прізвища батька.
3. Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими рішення органу опіки та піклування про зміну прізвища дитини було визнано незаконним та скасовано.
Справа №295/7551/22 від 15/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з відповідачів-спадкоємців заборгованості за кредитним договором, укладеним померлим позичальником.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що відповідальність спадкоємців за боргами померлого є частковою (пропорційною їхній частці у спадщині), а не солідарною, як помилково вирішили суди нижчих інстанцій.
* Важливим аспектом стало питання належного складу відповідачів: суд першої інстанції не розмежував статус особи як законного представника неповнолітньої дитини та як особистого боржника, що призвело до плутанини в процесуальному статусі ОСОБА_1.
* Верховний Суд вказав на процесуальну помилку судів попередніх інстанцій, які не врахували уточнену позовну заяву банку, де кількість відповідачів була змінена, і не оформили це відповідними процесуальними документами.
* Суд підкреслив, що обов’язок спадкоємця відповідати за боргами померлого обмежений виключно вартістю отриманого у спадщину майна, що вимагає ретельного встановлення обсягу та вартості такого майна.
* Також було зазначено, що суд не має права з власної ініціативи залучати співвідповідачів, оскільки визначення складу сторін є виключним правом позивача, проте суд зобов’язаний перевіряти належність відповідачів ex officio.
* Оскільки суди попередніх інстанцій не визначили чітко склад сторін та не розмежували відповідальність, це унеможливило правильне вирішення справи по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до ОСОБА_1 та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши рішення без змін в іншій частині.
****
У цьому рішенні Верховний Суд чітко підтвердив позицію про те, що відповідальність спадкоємців за зобов’язаннями спадкодавця не є солідарною, відступаючи від практики судів нижчих інстанцій, які безпідставно покладали на спадкоємців солідарний обов’язок погашення кредиту.
Справа №160/22242/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги дитині, яка була зачата за життя загиблого військовослужбовця, але народилася вже після його смерті.
2. Верховний Суд наголосив, що одноразова грошова допомога має компенсаторний характер і спрямована на підтримку сім’ї загиблого, тому виключення дитини з кола отримувачів лише через дату її народження є дискримінаційним. Суд підкреслив, що право дитини на захист та соціальне забезпечення, закріплене в Конвенції про права дитини та національному законодавстві, не може залежати від формальних обставин, таких як момент народження. Хоча пізніше законодавство було прямо доповнено нормами про права дітей, зачатих за життя загиблого, суд вказав, що ці принципи діяли і раніше, виходячи з мети закону. Відмова Міноборони була визнана помилковою, оскільки вона суперечила принципу рівності прав дітей. Суд також звернув увагу, що питання перерозподілу коштів між членами сім’ї є вторинним і не може бути підставою для відмови у визнанні самого права дитини на таку допомогу. Важливо, що суд розмежував цю справу з іншими випадками, де вже виплачені кошти вимагають перерозподілу через цивільний позов, вказавши на необхідність повторного розгляду заяви позивачки.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав Міністерство оборони України повторно розглянути заяву про призначення допомоги дитині з урахуванням висновків суду.
Справа №600/709/25-а від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності повернення судами першої та апеляційної інстанцій позовної заяви про скасування наказів щодо призову на військову службу та зарахування до списків особового складу через пропуск позивачем місячного строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що спори щодо проходження військової служби належать до публічної служби, тому до них застосовується спеціальний місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України.
– Верховний Суд наголосив, що перебіг строку починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з моменту отримання на руки паперових копій наказів.
– Встановлено, що позивач та його адвокат ще у серпні 2024 року вчиняли активні дії (адвокатські запити), що свідчить про їхню обізнаність щодо факту призову на службу.
– Суд зазначив, що наявність представника-адвоката та укладення договору про правову допомогу ще в липні 2024 року спростовують доводи про неможливість вчасного звернення до суду через перебування на службі чи відсутність доступу до правових ресурсів.
– Відсутність на руках оскаржуваних наказів не є перешкодою для звернення до суду, оскільки процесуальний закон дозволяє подати позов із клопотанням про витребування доказів.
– Суд підкреслив, що поважними причинами пропуску строку можуть бути лише об’єктивні, непереборні обставини, які не залежали від волі позивача, чого в даному випадку доведено не було.
– Верховний Суд вказав, що безпідставне поновлення процесуальних строків порушує принцип правової визначеності та нівелює дисциплінуючу функцію строків у судовому процесі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви — без змін.
Справа №910/10477/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення з НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «Кіровоградська ОЕК» заборгованості за надані послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. Суд виходив із того, що факт надання послуг та наявність заборгованості підтверджені належними доказами, а доводи відповідача про відсутність вини через складний майновий стан або специфіку тарифного фінансування не звільняють його від виконання зобов’язань. Верховний Суд підкреслив, що прострочення грошового зобов’язання за своєю суттю є «користуванням чужими коштами», що дає кредитору право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат. **** Суд зазначив, що відступає від попередньої позиції (конкретизує її), наголошуючи, що законодавчо встановлений розмір у 3% річних є мінімальним і не підлягає зменшенню судом, навіть за наявності клопотання боржника. Також було вказано, що господарська діяльність здійснюється на власний ризик, і відсутність коштів у тарифі не є форс-мажором чи підставою для звільнення від відповідальності. Суд також зауважив, що відповідач не довів наявності обставин, які б дозволяли зменшити розмір санкцій, та не надав відповідних доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №420/25243/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку використання реєстраторів розрахункових операцій (РРО).
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо процедурних порушень під час проведення фактичної перевірки. Зокрема, суди проігнорували той факт, що законність наказу про проведення цієї перевірки наразі є предметом розгляду в іншому судовому провадженні. Суд підкреслив, що згідно з усталеною практикою, платник податків має право оскаржувати наслідки перевірки, посилаючись на порушення порядку її проведення, і суди зобов’язані перевіряти ці доводи в першу чергу. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили, чи був наказ про перевірку фактично реалізований та чи мали перевіряючі законні підстави для допуску, рішення не можна вважати обґрунтованими. Суд зазначив, що принцип офіційного з’ясування обставин справи вимагає від суду всебічного дослідження доказів, чого в даному випадку зроблено не було. Відтак, без встановлення цих ключових обставин, висновки про правомірність штрафних санкцій є передчасними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №199/9539/19 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил охорони вод, що спричинило забруднення поверхневих вод та створило небезпеку для довкілля (ст. 242 ч. 1 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що вина засудженого повністю підтверджується сукупністю зібраних доказів, включаючи показання свідків, протоколи огляду місця події, висновки інженерно-екологічної експертизи та акти перевірок природоохоронних органів.
– Щодо доводів захисту про недопустимість доказів через їх отримання у нічний час, суд зазначив, що діяльність правоохоронних органів не обмежується часом доби, а процесуальний закон не містить заборони на прийняття таких рішень у неробочий час.
– Суд відхилив аргументи про порушення строків досудового розслідування, підкресливши, що після повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків, стадія досудового розслідування вважається закінченою, а перебіг строків не відновлюється.
– Щодо процедурних питань, суд вказав, що надання стороні захисту права на репліку було забезпечено, а долучення додаткових матеріалів (фото/відео) відбулося в межах повноважень суду для забезпечення повноти судового розгляду.
– Верховний Суд наголосив, що оцінка доказів є виключною компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд не має права переоцінювати фактичні обставини справи.
– Суд також підтвердив, що стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» у цій справі був повністю дотриманий, а всі клопотання сторін розглянуті з дотриманням принципів змагальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №911/2468/24 (911/2206/25) від 17/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є стягнення з відповідача на користь боржника (який перебуває у процедурі банкрутства) 252 000 грн заборгованості, що виникла внаслідок неповернення поворотної фінансової допомоги.
2. Суд виходив із того, що факт надання коштів підтверджується банківськими виписками, у яких чітко вказано призначення платежу — «поворотна фінансова допомога». Відповідач, попри вимоги суду, не надав жодних доказів на спростування правової природи цих коштів або доказів їх повернення. Суди попередніх інстанцій правомірно кваліфікували ці правовідносини як договір позики, де обов’язок повернення коштів виникає після пред’явлення відповідної вимоги ліквідатором. Верховний Суд зазначив, що посилання відповідача на податковий облік цих коштів як доходу не змінює їхньої цивільно-правової природи як позики. Також суд відхилив доводи про порушення правил підсудності та процедури розгляду справи, оскільки ціна позову відповідала критеріям спрощеного провадження. Зрештою, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки відповідач не довів подібності правовідносин у наведених ним постановах Верховного Суду до обставин цієї справи.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.
Справа №28/29-б-43/212-2012 від 07/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями боржника (ТОВ «Тридента Агро») на його колишніх керівників та засновників у зв’язку з доведенням товариства до банкрутства.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що протягом 2010–2012 років керівники та засновники боржника здійснювали виведення активів на користь пов’язаних осіб через безтоварні операції, що призвело до неможливості виконання зобов’язань перед кредиторами. Також було підтверджено умисне знищення іпотечного майна, яке перебувало в заставі банку, що свідчить про цілеспрямовані дії на шкоду кредиторам. Суд застосував презумпцію вини осіб, які визначали дії боржника, зазначивши, що відповідачі не надали доказів своєї добросовісності чи економічної доцільності проведених операцій. Водночас суд апеляційної інстанції виключив із кола відповідальних осіб одного із засновників (ОСОБА_3), оскільки вона володіла лише 33% капіталу, не мала повноважень на одноосібне прийняття рішень, не була керівником і не вчиняла правочинів від імені товариства. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що субсидіарна відповідальність вимагає доведення конкретної ролі особи у доведенні до банкрутства, а не лише факту її формального статусу засновника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було підтверджено субсидіарну відповідальність керівників та мажоритарного засновника, але відмовлено у притягненні до такої відповідальності міноритарного засновника (ОСОБА_3).
Справа №380/555/23 від 16/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності Державного підприємства «Украерорух» щодо невиплати військовослужбовцю, відрядженому до цього підприємства, додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, передбаченої постановою КМУ № 168.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що правовий статус військовослужбовців, відряджених до державних підприємств, регулюється окремим нормативним актом — постановою КМУ № 104, яка визначає специфічний порядок виплати грошового забезпечення.
– Ключовим стало застосування правової позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою додаткова винагорода за постановою № 168 є стимулюючою виплатою саме для військовослужбовців, які безпосередньо виконують бойові завдання у складі підрозділів ЗСУ.
– Суд наголосив, що відряджені особи отримують грошове забезпечення за рахунок коштів підприємства, до якого вони відряджені, і на них не поширюються загальні умови виплат, встановлені для військовослужбовців, що проходять службу безпосередньо у військових частинах.
– **:** Суд у цій справі офіційно відступив від своєї попередньої позиції, викладеної у постанові від 29 лютого 2024 року у справі № 320/2090/23, де раніше визнавалося право відряджених військовослужбовців на отримання такої винагороди.
– Верховний Суд підкреслив, що керівники державних підприємств не мають повноважень видавати накази про виплату винагороди, передбаченої «воєнною» постановою № 168, оскільки це виходить за межі їхньої компетенції.
– Відтак, суд дійшов висновку, що відсутність виплати не є протиправною бездіяльністю, оскільки для неї немає законних підстав у межах спеціального регулювання для відряджених осіб.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №910/7869/23 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви ліквідатора про припинення податкової застави на нерухоме майно боржника, яке було незаконно відчужене третій особі, а згодом повернуто у власність боржника за рішенням суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що податкова застава є способом забезпечення виконання зобов’язань конкретного платника податків, який має податковий борг, і може поширюватися лише на майно, що належить саме цьому боржнику.
– Оскільки договори купівлі-продажу, за якими майно перейшло до третьої особи (ТОВ «Тотал Кепітл Корпорейшн»), були визнані недійсними, право власності на майно фактично залишалося за боржником, а отже, податкова застава, накладена через борги третьої особи, є безпідставною.
– Суд підкреслив, що з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діють спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства, які вимагають зняття арештів та обмежень для формування ліквідаційної маси.
– Верховний Суд відхилив доводи податкової служби про необхідність відступу від попередніх правових позицій, вказавши на відсутність належного обґрунтування та суперечливість аргументів скаржника.
– Також було підтверджено, що позов про припинення податкової застави є належним способом захисту прав власника майна, якому податковий орган створює перешкоди у користуванні та розпорядженні майном.
– Суд зазначив, що наявність записів про податкову заставу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно прямо перешкоджає ліквідатору у виконанні його обов’язків щодо реалізації майна банкрута.
– У підсумку, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно зобов’язали скасувати обтяження, оскільки майно не може бути об’єктом податкової застави за боргами особи, яка не є його законним власником.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкової служби без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про припинення податкової застави та скасування відповідних записів у реєстрах — без змін.
Справа №367/1666/23 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 367/1666/23:
1. Предметом спору є вимога позивача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої сусідом через систематичне порушення правил добросусідства (забруднення ділянки, шум, пошкодження майна).
2. Суд встановив, що відповідач систематично вчиняв протиправні дії, які порушували права позивача на спокійне користування власністю, що підтверджується показаннями свідків та відеозаписами. Верховний Суд підкреслив, що електронні докази (відеозаписи) є належними та допустимими, навіть якщо вони подані на флеш-носії, оскільки їх зміст не був спростований відповідачем, а сам факт наявності копії на іншому носії не позбавляє їх доказової сили. Суд зазначив, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, викликаних тривалими конфліктами, стресом та порушенням звичного способу життя сім’ї позивача. При цьому суд відхилив доводи відповідача про недопустимість доказів через відсутність електронного підпису, вказавши, що закон не вимагає обов’язкового підписання кожного електронного файлу для визнання його доказом. Також суд визнав обґрунтованим розмір компенсації у 50 000 грн, враховуючи принципи розумності та справедливості, та відхилив вимоги про відшкодування майнової шкоди через недоведеність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та витратами позивача на відеокамери чи ролети.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позов у частині стягнення моральної шкоди та відмовлено у задоволенні інших вимог.
Справа №756/11915/22 від 07/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Перегляд законності вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за вчинення низки злочинів проти основ національної безпеки, громадського порядку та миру (зокрема, публічні заклики до зміни меж території України, розпалювання ворожнечі та виправдовування збройної агресії РФ).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій належним чином оцінили докази, зокрема висновки психолого-лінгвістичної експертизи, які чітко вказують на наявність у публікаціях засудженої закликів до повалення конституційного ладу та зміни меж території України.
– Суд наголосив, що вилучення грошових коштів під час обшуку не впливає на допустимість інших доказів у справі, а твердження захисту про незаконний склад суду при наданні дозволу на обшук не було підкріплено конкретними фактами.
– Щодо відсутності захисника під час обшуку, Верховний Суд вкотре підкреслив, що чинний Кримінальний процесуальний кодекс не містить вимоги про обов’язкову присутність адвоката при проведенні цієї слідчої дії.
– Суд визнав безпідставними доводи захисту про неконкретність обвинувачення, оскільки у вироку детально описано, які саме дії засудженої у соціальній мережі утворюють склад інкримінованих злочинів.
– Також було відхилено аргументи щодо порушень при реєстрації провадження в ЄРДР, оскільки технічні моменти внесення відомостей не спростовують доведеності факту вчинення злочинів.
– Верховний Суд констатував, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі доводи захисту, а оскаржувані рішення відповідають вимогам законності та вмотивованості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №140/11483/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким Товариству було донараховано податок на прибуток через невизнання витрат на відсотки за кредитом, сумнівів у реальності господарських операцій із контрагентами та незастосування коригування фінансового результату за операціями з нерезидентами.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що придбані Товариством інвестиційні сертифікати не є «кваліфікаційними активами» у розумінні П(С)БО 31, оскільки не потребують тривалого часу для створення, тому відсотки за кредитом правомірно віднесені до витрат періоду.
– Щодо господарських операцій із ФОП, суд наголосив, що податковий орган не довів нереальність послуг, а надані первинні документи (звіти, акти, договори) є достатніми для ідентифікації змісту та обсягу виконаних робіт.
– Суд відхилив доводи податкової про неможливість виконання ремонтних робіт, оскільки площа об’єктів у користуванні Товариства була достатньою, а технічні розбіжності в актах не спростовують факту виконання робіт.
– Стосовно операцій з нерезидентами, суд зазначив, що податкова не витребувала у платника документацію для перевірки відповідності цін принципу «витягнутої руки», тому підстави для автоматичного збільшення фінансового результату на 30% відсутні.
– Щодо витрат на правничу допомогу, суд підтримав позицію першої інстанції про зменшення суми гонорару з 50 000 до 25 000 грн, визнавши такий розмір співмірним зі складністю справи та фактично виконаною адвокатом роботою.
– Верховний Суд підкреслив, що тягар доказування правомірності податкового повідомлення-рішення лежить на податковому органі, який у цій справі не надав належних доказів на спростування позиції платника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області — без задоволення.
Справа №140/11483/25 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким до ТОВ «КОМПАНІЯ АЛТЕКС» було застосовано грошові зобов’язання з податку на прибуток через невизнання податковим органом витрат за кредитними відсотками, операціями з контрагентами-ФОП та нездійснення коригування фінансового результату за операціями з нерезидентами.
2. Суд дійшов висновку про безпідставність вимог податкового органу, керуючись такими аргументами:
* Інвестиційні сертифікати не є «кваліфікаційними активами» у розумінні П(С)БО 31, оскільки не потребують тривалого часу для створення, тому відсотки за кредитом правомірно віднесені до витрат поточного періоду.
* Податковий орган не довів штучність процентної ставки за кредитом, оскільки відсутність забезпечення за позикою об’єктивно зумовлює вищу вартість запозичення порівняно з банківськими кредитами.
* Реальність господарських операцій з ФОП підтверджена належними первинними документами, а незначні технічні недоліки в актах не спростовують факту надання послуг та виконання робіт.
* Відсутність у контрагентів-ФОП великої кількості працівників чи матеріальних ресурсів не є безумовним доказом фіктивності операцій, якщо платник податків не був обізнаний про протиправну діяльність контрагента.
* Щодо операцій з нерезидентами, суд зазначив, що податковий орган не витребував у платника документацію для перевірки відповідності цін принципу «витягнутої руки», тому підстави для автоматичного коригування фінансового результату на 30% відсутні.
* Розмір витрат на правничу допомогу був обґрунтовано зменшений судом першої інстанції з 50 000 до 25 000 грн з урахуванням критеріїв розумності та співмірності, що відповідає практиці Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги податкового органу — без задоволення.
Справа №380/18149/24 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом податку на доходи фізичних осіб та військового збору на суму прощеного банком кредитного боргу, який виник внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні інстанції не дослідили ключові обставини справи, необхідні для правильного застосування податкового законодавства. Зокрема, суди не встановили структуру прощеної заборгованості, оскільки до бази оподаткування як додаткове благо включається лише основна сума боргу, а не відсотки чи штрафні санкції. Також суд наголосив на необхідності перевірки того, чи було прощення боргу здійснено в межах строку позовної давності, оскільки це безпосередньо впливає на застосування відповідних норм Податкового кодексу України. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позивача щодо спливу позовної давності, що є порушенням принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що без встановлення факту дотримання умов, визначених у підпункті «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України, висновки про правомірність донарахувань є передчасними. Таким чином, суди не виконали вимог щодо повного та всебічного дослідження доказів, що унеможливило встановлення законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №126/399/25 від 16/07/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито неусунення позивачем недоліків апеляційної скарги у встановлений строк.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що право на доступ до правосуддя є фундаментальною гарантією, закріпленою як у Конституції України, так і в практиці Європейського суду з прав людини.
2. Апеляційний суд помилково констатував невиконання вимог ухвали про залишення скарги без руху, оскільки на момент прийняття рішення не врахував, що позивач своєчасно направив заяву про усунення недоліків.
3. Матеріали справи підтвердили, що позивач отримав ухвалу суду 3 грудня 2025 року, а відповідну заяву з додатками відправив поштою 10 грудня 2025 року, тобто в межах наданого десятиденного строку.
4. Верховний Суд підкреслив, що відсутність у суду інформації про відправлення заяви на момент винесення ухвали не звільняє його від обов’язку перевірити фактичні обставини, оскільки затримка в поштовому обігу не повинна позбавляти особу права на судовий захист.
5. Дії позивача не містили ознак зловживання процесуальними правами чи необґрунтованого зволікання, тому відмова у відкритті провадження була визнана передчасною та незаконною.
6. Внаслідок порушення норм процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню для забезпечення права особи на апеляційний перегляд.
Верховний Суд постановив скасувати ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №380/5508/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність реєстрації Державною інспекцією архітектури та містобудування України (ДІАМ) повідомлення про початок будівельних робіт на території, яка, на думку позивача, є охоронною зоною пам’ятки національного значення.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій помилково закрили провадження, оскільки цей спір має ознаки публічно-правового. Суд наголосив, що участь суб’єкта владних повноважень (ДІАМ) у відносинах щодо реєстрації повідомлення про початок будівництва є визначальною, адже це є адміністративною послугою. Колегія суддів підкреслила, що індивідуальний акт може оскаржувати не лише особа, стосовно якої він прийнятий, а й та, чиї права чи інтереси він фактично зачіпає. Оскільки позивач обґрунтовує позов захистом публічного інтересу у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, такий спір підлягає розгляду саме в адміністративному суді. Суд зазначив, що дотримання містобудівного порядку є суспільним інтересом, захист якого входить до завдань адміністративного судочинства. Відтак, висновок нижчих судів про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства визнано помилковим.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/19189/23 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договорами поставки скрапленого газу та нафтопродуктів у загальному розмірі понад 130 млн грн, що виникла у період з січня по березень 2024 року.
2. Суд апеляційної інстанції, рішення якого залишив у силі Верховний Суд, керувався такими аргументами:
* Позивач надав належні докази (видаткові накладні), які підтверджують факт поставки товару та розмір заборгованості.
* Суд визнав поважними причини пропуску строку на подання доказів у суді першої інстанції, оскільки позивач намагався подати їх через систему «Електронний суд», але через технічний збій документи не надійшли до суду, хоча були надіслані іншим учасникам.
* Для перевірки обсягів поставки та розрахунків було призначено судово-економічну експертизу, висновки якої підтвердили обґрунтованість позовних вимог.
* Верховний Суд зазначив, що оцінка доказів є виключною прерогативою судів попередніх інстанцій, а доводи скаржника фактично зводяться до спроби переоцінити докази, що заборонено в касації.
* Суд відхилив посилання скаржника на неврахування правових позицій Верховного Суду, оскільки правовідносини у наведених скаржником справах не є подібними до обставин цієї справи.
* Верховний Суд наголосив, що принцип змагальності не зобов’язує суд вважати доведеною обставину лише на підставі тверджень сторони, якщо інша сторона не спростувала їх, а висновок експертизи є належним доказом у сукупності з іншими документами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Укрнафта» без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №638/6833/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення суду Республіки Узбекистан про стягнення заборгованості зі сплати аліментів та неустойки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що між Україною та Республікою Узбекистан діє Договір про правову допомогу, який є пріоритетним при вирішенні питання про визнання іноземних рішень.
* Ключовим питанням було дотримання права боржника на участь у процесі, зокрема, чи був він належним чином повідомлений про розгляд справи.
* Верховний Суд підтвердив, що матеріали справи містять достатньо доказів повідомлення боржника: телефонограми, довідки суду та факт участі представника боржника за довіреністю у судових засіданнях.
* Суд наголосив, що боржник, маючи представника, був зобов’язаний проявляти обачність та цікавитися станом судового провадження, тому твердження про «неповідомлення» є безпідставними.
* Також суд врахував, що раніше іноземний суд намагався вручити документи через українські органи юстиції, проте боржник ухилявся від отримання кореспонденції.
* Верховний Суд зазначив, що перегляд справи в касації не може підміняти собою апеляцію та зводитися до переоцінки доказів, які вже були досліджені судом апеляційної інстанції.
* У підсумку суд дійшов висновку, що підстави для відмови у виконанні рішення, передбачені статтею 468 ЦПК України та відповідним Договором, відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу боржника — без задоволення, тим самим надавши дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду в Україні.
Справа №5011-15/2045-2012 (910/839/24) від 17/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є заява ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» про стягнення з Міністерства юстиції України витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу виникає лише за умови доведення їх реальності, необхідності та розумності розміру. Верховний Суд зазначив, що хоча зменшення розміру витрат за власною ініціативою суду без клопотання іншої сторони є неприпустимим, суд все одно зобов’язаний перевіряти подані докази на предмет їх достовірності та відповідності фактично наданим послугам. У даному випадку суд встановив, що відзив на касаційну скаргу був поданий керівником товариства, а не адвокатом, а розгляд справи відбувався у письмовому провадженні без участі представників. Відтак, наданий акт приймання-передачі послуг не підтвердив реального виконання адвокатом заявленого обсягу робіт у межах цього провадження. Суд дійшов висновку, що заявлені витрати не відповідають критеріям реальності та документальної обґрунтованості, що унеможливлює їх стягнення.
3. Суд прийняв рішення відмовити у задоволенні заяви про покладення на Міністерство юстиції України судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №991/6646/20 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний розгляд законності вироку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, яким було скасовано виправдувальний вирок суду першої інстанції та засуджено двох осіб за зловживання службовим становищем та службове підроблення при закупівлі автокрана для потреб державного підприємства.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що засуджені діяли умисно та за попередньою змовою, організувавши закупівлю автокрана, який не відповідав тендерним вимогам (був 2008 року випуску замість 2018-го), що завдало державі збитків на суму 2,49 млн грн.
* Верховний Суд підтвердив, що колегіальний характер прийняття рішень тендерним комітетом не звільняє окремих посадових осіб від персональної кримінальної відповідальності за зловживання, якщо вони мали вирішальний вплив на результат закупівлі.
* Суд визнав неспроможними доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема протоколу обшуку, вказавши, що допущена в ухвалі слідчого судді технічна описка в адресі не нівелює законність проведення слідчої дії.
* Апеляційний суд обґрунтовано відхилив версію захисту про “відсутність зв’язку” між засудженими, оскільки комплекс послідовних дій (зустрічі, ігнорування зауважень антикорупційного уповноваженого, підписання фіктивних документів) свідчить про єдиний злочинний умисел.
* Суд підкреслив, що факт добровільного відшкодування збитків не скасовує факту вчинення злочину, оскільки склад злочину за ст. 364 КК є матеріальним і вважається закінченим з моменту завдання тяжких наслідків.
* Верховний Суд погодився з позицією апеляції щодо правомірності застосування норм кримінального процесуального закону при кваліфікації сукупності злочину та кримінального проступку, а також підтвердив, що призначене покарання є справедливим та відповідає ступеню тяжкості вчиненого.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №201/8855/25 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у прийнятті зустрічного позову боржника до фінансової компанії, яка набула права вимоги за кредитним договором.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальний статус сторін у спорі визначається не лише первинним підписанням договору, а наявністю матеріально-правових відносин на момент розгляду справи. Оскільки фінансова компанія виступила позивачем за первісним позовом, вона стала новим кредитором, який набув усіх прав та обов’язків за кредитним договором, включаючи відповідальність за зустрічними вимогами боржника. Суди попередніх інстанцій помилково обмежилися формальним підходом, вказавши, що компанія не є стороною договору, хоча вона є стороною у спорі про стягнення заборгованості. Верховний Суд підкреслив, що зустрічний позов спрямований саме до того суб’єкта, який наразі вимагає виконання зобов’язань. Відтак, відмова у прийнятті зустрічного позову порушила право відповідача на ефективний судовий захист та процесуальну економію. Суд також послався на власну сталу практику, яка підтверджує, що новий кредитор, який звернувся до суду, стає належним відповідачем за зустрічними вимогами щодо оскарження умов кредитного договору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №580/5493/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення розміру одноразової грошової допомоги членам сім’ї військовослужбовця, який помер внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини (15 млн грн за «воєнною» постановою № 168 чи 750-кратний прожитковий мінімум за загальним порядком № 975).
2. **Аргументи суду ():**
Верховний Суд у складі судової палати відступив від попередніх правових позицій, які дозволяли широке тлумачення «воєнної» постанови № 168. Суд наголосив, що право на виплату у розмірі 15 млн грн виникає лише у разі загибелі військового або смерті, що сталася внаслідок поранення, контузії, травми чи каліцтва, отриманих під час захисту держави. Сам по собі висновок військово-лікарської комісії про те, що смерть настала внаслідок «захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини», не є автоматичною підставою для отримання збільшеної виплати. Суд роз’яснив, що поняття «загибель» та «смерть внаслідок захворювання» мають різне юридичне значення. Оскільки в даній справі смерть настала від серцево-судинної недостатності, а не від бойового ушкодження, застосування норми про 15 млн грн є безпідставним. Таким чином, суд чітко розмежував соціальні гарантії для випадків бойових втрат та випадків смерті від загальних хвороб під час служби.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, відмовивши позивачці у задоволенні позову про виплату 15 млн грн.
Справа №753/10781/23 від 08/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є поділ спільного сумісного майна подружжя, зокрема двох квартир, транспортних засобів, корпоративних прав та грошових коштів, знятих одним із подружжя з банківських рахунків напередодні розірвання шлюбу.
**2. Аргументи суду**
* Суд підтвердив, що майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, і при його поділі частки подружжя є рівними.
* Щодо нерухомості (квартир), суд зазначив, що оскільки позивачка не внесла на депозитний рахунок суду 1/2 вартості квартири, яку вона хотіла залишити у своїй власності, суд правомірно визнав за кожним із подружжя право власності на 1/2 частку в цій квартирі.
* Верховний Суд роз’яснив, що обов’язок внесення коштів на депозитний рахунок суду виникає лише тоді, коли позивач заявляє вимогу про припинення права власності іншого з подружжя на частку у спільному майні (за ст. 365 ЦК України).
* У даній справі позивачка просила поділити майно, тому суд мав право застосувати комбінований спосіб поділу: передачу речей у власність з виплатою компенсації або визнання ідеальних часток.
* Суд визнав правомірним врахування при поділі грошових коштів, які були зняті з рахунків одним із подружжя та приховані, оскільки не було доведено їх використання в інтересах сім’ї.
* Щодо орендних платежів, суд обґрунтовано надав перевагу доказам, які містили деталізацію щомісячних надходжень, відхиливши загальні довідки без конкретики.
* Верховний Суд наголосив, що касаційна інстанція не здійснює переоцінку доказів, а лише перевіряє правильність застосування норм права, і в даному випадку суди попередніх інстанцій діяли в межах закону.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №750/1242/26 від 14/07/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою захисника на ухвалу слідчого судді про продовження строку досудового розслідування.
Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що право на апеляційне оскарження у кримінальному процесі не є абсолютним і реалізується лише у випадках, прямо передбачених Кримінальним процесуальним кодексом. Суд наголосив, що частина 9 статті 295-1 КПК України містить імперативну заборону на оскарження ухвал слідчого судді, постановлених за результатами розгляду клопотань про продовження строків досудового розслідування. Аргументи захисника про можливість оскарження таких рішень з посиланням на практику Великої Палати були відхилені, оскільки ця практика стосується випадків, коли слідчий суддя виходить за межі своєї компетенції, тоді як у цій справі процедура була дотримана. Також Суд зазначив, що навіть якщо слідчий суддя перебрав на себе повноваження прокурора щодо продовження строків, це не порушує прав підозрюваного, а навпаки — забезпечує посилений судовий контроль. Щодо доводів про незаконний склад суду, Верховний Суд встановив, що матеріали справи не містять заяви про відвід, а попередня участь судді в інших процесуальних питаннях того ж провадження не є підставою для його відводу. У підсумку, касаційна інстанція підтвердила, що апеляційний суд діяв у межах закону, відмовивши у відкритті провадження.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №910/2188/25 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у задоволенні заяви приватного виконавця про звернення стягнення на грошові кошти, що належать третій особі (боржнику боржника), у межах примусового виконання рішення господарського суду.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що процедура звернення стягнення на кошти третіх осіб (ст. 336 ГПК України) є спеціальним інструментом для забезпечення реального виконання судового рішення, а не способом отримання стягувачем надмірних сум.
* Ключовим принципом господарського судочинства є диспозитивність, яка зобов’язує суд розглядати справу виключно в межах заявлених вимог, не підміняючи собою позивача чи виконавця у формуванні обсягу стягнення.
* Суд встановив, що одночасне подання виконавцем кількох заяв до різних осіб на загальну суму, яка втричі перевищує розмір боргу за виконавчим документом, створює ризик безпідставного подвійного або надмірного стягнення.
* Колегія суддів зазначила, що судове рішення не може ухвалюватися щодо абстрактних або остаточно не визначених вимог, оскільки це порушує принципи пропорційності та законності.
* Суд підкреслив, що виконавець не надав чіткого обґрунтування механізму виконання у разі задоволення всіх поданих ним заяв, що унеможливлює прийняття судом обґрунтованого рішення.
* Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно відмовили у задоволенні заяви, оскільки вона не відповідала вимогам щодо визначеності та пропорційності стягнення.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу приватного виконавця — без задоволення.
Справа №925/1919/15(925/1182/25) від 07/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався визнати недійсними результати аукціону з продажу права вимоги до нього (як до боржника) та відповідний акт про придбання цього права, посилаючись на порушення процедури продажу та наявність мораторію на задоволення вимог кредиторів у його власній справі про неплатоспроможність.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право вимоги є майновим активом, який входить до ліквідаційної маси банкрута, тому його продаж має відбуватися виключно в межах справи про банкрутство того підприємства, якому це право належить.
– Верховний Суд роз’яснив, що мораторій на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність фізичної особи не перешкоджає заміні кредитора у зобов’язанні, оскільки це не є тотожним примусовому стягненню боргу.
– Суд підкреслив, що чинне законодавство (ст. 512 ЦК України) прямо забороняє боржнику викуповувати власний борг, тому доводи позивача про те, що він або його родичі могли б «викупити» цей борг на аукціоні, є юридично неспроможними.
– Щодо повідомлення про аукціон, суд зазначив, що заміна кредитора у зобов’язанні може відбуватися без згоди боржника, а відсутність повідомлення не тягне за собою недійсність аукціону, а лише створює певні ризики для нового кредитора.
– Також було відхилено доводи про необхідність повідомлення кредиторів позивача, оскільки вони не є заінтересованими особами стосовно боржника, чиє майно продавалося на аукціоні.
– Нарешті, суд вказав, що порушення строків виготовлення повного тексту рішення судами попередніх інстанцій не є підставою для його скасування, якщо це не обмежило право сторони на апеляційне чи касаційне оскарження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність продажу права вимоги на аукціоні.
Справа №926/3228/24 від 07/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Законність закриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» у зв’язку з погашенням власником корпоративних прав усіх вимог кредиторів, окрім неустойки (штрафів та пені).
2. **Аргументи суду:**
– Суд керувався частиною 7 статті 41 КУзПБ, яка прямо надає право власнику корпоративних прав погасити вимоги кредиторів для закриття провадження у справі про банкрутство.
– Верховний Суд підтвердив, що вимоги щодо неустойки (штрафів та пені) у такому випадку вважаються погашеними автоматично в силу закону, тому їх несплата не є перешкодою для закриття справи.
– Щодо відсутності у боржника майна, суд зазначив, що це не є безумовною підставою для відмови у закритті провадження, оскільки закон дозволяє наділення товариства активами його учасником вже після виходу з процедури банкрутства.
– Суд визнав дії власника корпоративних прав (ОСОБА_1) щодо погашення значної суми боргу реальними та спрямованими на відновлення платоспроможності, що відповідає меті законодавства про банкрутство.
– Аргументи податкової служби про необхідність наявності активів для продовження діяльності були відхилені, оскільки головним критерієм для закриття справи є відсутність непогашеного пасиву (боргів).
– Суд також підкреслив, що скаржник не навів належного обґрунтування щодо відсутності висновків Верховного Суду з цього питання, а самі доводи податкової зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування законних рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі про банкрутство, залишивши касаційну скаргу податкової служби без задоволення.
Справа №902/1068/20 від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 902/1068/20:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви кредитора про покладення субсидіарної відповідальності на керівника та засновників боржника (ТОВ «Агростар Центр») у зв’язку з доведенням підприємства до банкрутства.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що заявник не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність умисних дій чи бездіяльності відповідачів, спрямованих на доведення боржника до стану неплатоспроможності.
– Проведений фінансовий аналіз діяльності підприємства не виявив ознак фіктивного банкрутства або цілеспрямованого доведення до нього, а виявлена неплатоспроможність була наслідком звичайного господарського обороту.
– Суд критично оцінив доводи кредитора щодо виведення коштів, встановивши, що спірні перерахування були поверненням поворотної фінансової допомоги, а погашення боргів перед іншими кредиторами здійснювалося за рахунок третіх осіб, а не за рахунок активів боржника.
– Щодо посилань на протоколи допитів у кримінальному провадженні, суд визнав їх недопустимими доказами, оскільки вони є відомостями досудового розслідування, розголошення яких без дозволу слідчого чи прокурора заборонено статтею 222 КПК України.
– Суд наголосив, що субсидіарна відповідальність має деліктну природу, тому для її застосування необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між конкретними винними діями суб’єктів та настанням банкрутства, чого в даному випадку зроблено не було.
– Апеляційний суд під час нового розгляду повністю виконав вказівки Верховного Суду, надавши оцінку всім аргументам сторін та дослідивши матеріали справи в їх сукупності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги кредитора.
Справа №317/7021/23 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є позов колишньої дружини до боржника та кредитора про поділ спільного майна подружжя (житлового будинку та земельної ділянки) та звільнення частки майна з-під арешту, накладеного в межах виконавчого провадження.
2. Суд виходив з того, що хоча майно, набуте у шлюбі, за загальним правилом є спільною сумісною власністю, поділ такого майна не може бути інструментом для уникнення виконання грошових зобов’язань перед кредиторами. Суд встановив, що боргові зобов’язання чоловіка виникли в період шлюбу, а позивачка не довела, що ці кошти не були використані в інтересах сім’ї, що за законом покладає на неї солідарну відповідальність. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили факт недобросовісної поведінки обох з подружжя, які вчиняли дії, спрямовані на відчуження майна для перешкоджання виконанню судових рішень. Верховний Суд підкреслив, що правопорядок не може ігнорувати зловживання правом, коли поділ майна використовується виключно для того, щоб вивести активи з-під стягнення. Відтак, посилання позивачки на її право власності було відхилено через доведену недобросовісність дій колишнього подружжя. Суд також зазначив, що доводи скарги зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову — без змін.
Справа №910/8243/25 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність рішення Антимонопольного комітету України про притягнення ТОВ «БКГ «Базис» до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії, що призвели до спотворення результатів торгів, а також вимоги позивача про скасування цього рішення та виключення компанії з відповідного реєстру порушників.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що суди попередніх інстанцій помилково вирахували строк давності притягнення до відповідальності, проігнорувавши норму закону про його зупинення на час розгляду справи органами АМК.
* Верховний Суд наголосив на принципі диспозитивності: суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, самостійно досліджуючи обставини, на які позивач навіть не посилався у своїй заяві.
* Колегія суддів підкреслила, що відповідальність за порушення антимонопольного законодавства має індивідуальний характер, тому оскарження рішення АМК має стосуватися лише прав конкретного позивача, а не інших учасників справи.
* Суд роз’яснив, що збір інформації органами АМК до моменту офіційного відкриття справи є законним інструментом, якщо він не триває невиправдано довго і не порушує баланс інтересів сторін.
* Щодо вимоги про виключення з реєстру, суд зазначив, що це не є самостійним способом захисту, оскільки виключення відбувається автоматично після скасування рішення АМК у судовому порядку.
* Враховуючи відсутність доказів порушення строків розгляду справи та правомірність дій АМК, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив ТОВ «БКГ «Базис» у задоволенні позовних вимог.
Справа №127/1035/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення належного відповідача за цивільним позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за наявності укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при поєднанні деліктних відносин (завдання шкоди) з відносинами обов’язкового страхування, боржником у межах страхового відшкодування виступає саме страховик, а не власник транспортного засобу.
– Суд підкреслив, що покладання обов’язку з відшкодування шкоди на страхувальника, який сплачує страхові внески, суперечить самій меті інституту страхування.
– Апеляційний суд припустився істотного порушення процесуального закону, оскільки формально підійшов до розгляду скарги, не дослідивши належним чином договір страхування, наданий відповідачем.
– Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій зобов’язані були перевірити, чи був наявний чинний поліс на момент ДТП, оскільки це безпосередньо впливає на визначення належного відповідача.
– Невиконання обов’язку щодо з’ясування обставин, які мають істотне значення для справи, призвело до ухвалення необґрунтованого рішення в частині цивільного позову.
– Верховний Суд зазначив, що встановлення належності відповідачів є прямим обов’язком суду, а не лише правом позивача, тому ігнорування доводів про наявність страхового покриття є неприпустимим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення в частині вирішення цивільного позову та направив справу на новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
Справа №913/375/23(913/211/23) від 14/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ «Енера Схід» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» пені та штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що зменшення розміру неустойки є дискреційним правом суду, яке реалізується з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд наголосив, що неустойка має компенсаційний, а не каральний характер, тому її розмір не повинен ставати непомірним тягарем для боржника. Суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували відсутність у боржника основної заборгованості та доказів завдання позивачу реальних збитків. Ключовим фактором для зменшення санкцій на 70% стала складна фінансова ситуація відповідача, зумовлена військовою агресією РФ, а також той факт, що його місцезнаходженням є тимчасово окупована територія. Верховний Суд підкреслив, що не існує універсального алгоритму чи відсоткового обмеження для зменшення неустойки, оскільки кожна справа має індивідуальний характер. Відтак, касаційні доводи позивача про неправильне застосування норм права були відхилені як безпідставні.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги про стягнення пені та штрафу були задоволені лише частково.
Справа №910/14782/23 від 09/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував рішення загальних зборів релігійної громади щодо зміни її канонічної підлеглості (з УПЦ на ПЦУ), прийняття нової редакції статуту та подальшу державну реєстрацію цих змін, стверджуючи, що збори були проведені неповноважними особами.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що чинне законодавство та статут релігійної організації не містять чіткого механізму фіксованого членства, тому відхилив доводи позивача про участь у зборах сторонніх осіб, оскільки позивач не надав доказів, які б спростовували членство учасників зборів.
– Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, суд застосував критерій «територіального зв’язку» (проживання у місцевості, де діє громада) як об’єктивний показник, що дозволяє вірянину регулярно відвідувати богослужіння.
– Суд підкреслив, що релігійна громада має виключне право на вільну зміну своєї канонічної підлеглості, а рішення про це приймаються загальними зборами її членів.
– Оскільки позивач не довів, що учасники зборів не відповідали критеріям членства (зокрема, щодо віку та територіального зв’язку), суд визнав процедуру прийняття рішень правомірною.
– Суд також зазначив, що реєстрація статуту в новій редакції була здійснена уповноваженою особою з дотриманням вимог Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
– Зрештою, суд вказав, що позивач не довів порушення своїх прав, а обрані ним способи захисту (скасування розпорядження адміністрації) у певних частинах є неналежними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши законність зміни канонічної підлеглості релігійної громади.
Справа №402/549/24 від 15/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними наказів про передачу земельної ділянки у власність, скасування державної реєстрації права власності та повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду територіальній громаді.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок позивача вносити вартість майна на депозитний рахунок суду (згідно з новими змінами до ЦК та ЦПК України) стосується виключно випадків витребування майна у **добросовісного** набувача. Оскільки прокурор у позові обґрунтовував недобросовісність набувача земельної ділянки, застосування цих нових процесуальних вимог є помилковим. Апеляційний суд передчасно залишив позов без розгляду, не дослідивши питання добросовісності набувача по суті. Суд підкреслив, що якщо набувач недобросовісний, то приписи про попередню компенсацію вартості майна не підлягають застосуванню. Верховний Суд підтвердив, що у разі доведення недобросовісності позов має розглядатися на підставі статті 387 ЦК України. Таким чином, апеляційна інстанція зобов’язана була розглянути справу по суті, а не блокувати її розгляд через формальне невиконання вимог, які не стосуються даного спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №645/1081/25 від 15/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався встановити факт свого вселення та визнати за собою право користування житловим приміщенням (квартирою), у якій раніше проживали його померлі вітчим та мати.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що право користування житлом у державному фонді виникає лише за умови вселення в установленому законом порядку, що передбачає наявність ордера або письмової згоди наймача та членів його сім’ї.
– Позивач не надав переконливих доказів того, що він був вселений саме як член сім’ї наймача, а не просто перебував у квартирі тимчасово.
– Надані позивачем докази (акти про перевірку вентиляції, показання свідків) суд визнав недостатніми, оскільки вони не підтверджують факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету чи постійного проживання позивача в цій квартирі.
– Суд зазначив, що наявність реєстрації (яка у позивача була лише на один день у 1998 році) або випадкові візити до квартири не є автоматичною підставою для набуття права користування житлом.
– Також було враховано, що позивач не довів відсутності іншого постійного місця проживання, що є критичним фактором у спорах про право користування житлом.
– Верховний Суд відхилив посилання позивача на попередні рішення ВС, оскільки фактичні обставини тих справ (де позивачі довели факт спільного проживання та ведення господарства) суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у визнанні права користування житлом, — без змін.
Справа №638/8416/23 від 13/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, а також витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння.
2. Верховний Суд виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи є правомірним, якщо первісний кредитор (банк) перебував у стадії ліквідації або під дією тимчасової адміністрації. Суд встановив, що оспорювані договори були укладені саме в період ліквідації ПАТ «Енергобанк», що знімає законодавчі обмеження щодо суб’єктного складу нового кредитора. Також суд зазначив, що позивачка не довела факту порушення своїх прав самими договорами відступлення, оскільки заборгованість за кредитом була підтверджена судовими рішеннями, що набрали законної сили. Щодо процесуальних моментів, суд визнав правомірною відмову в допиті свідка, оскільки відповідне клопотання було подане з порушенням строків після закриття підготовчого провадження. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що доводи скаржника зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. У підсумку, оскільки правові підстави для визнання правочинів недійсними відсутні, а порушення прав позивачки не доведено, підстав для задоволення позову немає.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №639/7036/25 від 16/07/2026
Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження та повернення скарги начальника органу пробації, поданої на рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд при розгляді цієї справи виходив із того, що процесуальний закон чітко визначає коло осіб, які мають право на апеляційне оскарження, та порядок реалізації цього права. Суд перевірив дотримання апеляційним судом вимог Кримінального процесуального кодексу України щодо прийнятності скарги та підстав для її повернення. Колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, правильно застосувавши норми процесуального права, які регулюють питання відкриття та закриття провадження. Аргументи касаційної скарги не містили переконливих підстав для спростування висновків апеляційної інстанції щодо неможливості розгляду поданої скарги по суті. Суд також врахував, що право на апеляцію не є абсолютним і має здійснюватися у спосіб, передбачений законом, без порушення встановлених процедурних обмежень. Відтак, підстави для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду були відсутні.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №320/3023/22 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги на дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності на земельну ділянку.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи та не перевірили ключові процедурні аспекти, які мають вирішальне значення для законності оскаржуваного наказу. Зокрема, суди не надали оцінки доводам позивача щодо пропуску скаржником (сільською радою) встановленого законом двомісячного строку на подання скарги до Мін’юсту. Також залишилося нез’ясованим питання, чи був позивач належним чином повідомлений про розгляд скарги та чи мав він реальну можливість надати свої пояснення, що є важливою гарантією захисту прав заінтересованої особи. Окрім того, суд першої інстанції проігнорував клопотання про залучення сільської ради як третьої особи, чиї права безпосередньо зачіпаються цим спором. Верховний Суд наголосив, що без встановлення цих обставин висновки судів про законність наказу Мін’юсту є передчасними. У підсумку, через порушення норм процесуального права та неповне з’ясування обставин, суди не забезпечили справедливого судового розгляду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №760/2697/23 від 08/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що між заявницею та Міністерством оборони України існує спір про право, який унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження.
* Верховний Суд наголосив, що Міністерство оборони України у таких правовідносинах виступає лише заінтересованою особою, а не суб’єктом, який претендує на отримання вказаної допомоги, тому спору про право між ними бути не може.
* Суд підкреслив, що встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення або зміна майнових прав громадян, є прямим завданням цивільного судочинства в порядку окремого провадження.
* Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою відсутність іншого позасудового способу отримання документа, що посвідчує факт, є підставою для звернення саме до суду.
* Суди попередніх інстанцій не врахували, що мета встановлення факту (отримання соціальної допомоги) не перетворює заяву на спір про право, якщо немає іншого претендента на ці кошти.
* Таким чином, Верховний Суд визнав, що перешкод для розгляду заяви по суті в порядку окремого провадження не існувало, а дії судів щодо залишення заяви без розгляду були незаконними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №369/14957/24 від 15/07/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у відкритті провадження за скаргою на бездіяльність органу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна через нібито пропуск строку на звернення до суду.
2. Верховний Суд наголосив, що бездіяльність виконавця щодо незняття арешту з майна має триваючий характер, тому право на її оскарження не обмежується жорстким строком, оскільки порушення прав власника триває до моменту фактичного зняття обтяження. Суд зазначив, що попередні інстанції проявили надмірний формалізм, проігнорувавши той факт, що заявник намагався захистити свої права в інший спосіб (через позовне провадження), а після отримання роз’яснення суду оперативно звернувся зі скаргою. Верховний Суд підкреслив, що право на судовий захист є фундаментальним, а процедурні перепони не повинні ставати інструментом для позбавлення особи доступу до правосуддя. Також було враховано позицію Конституційного Суду України щодо необхідності забезпечення дієвого механізму реального захисту прав громадян у виконавчому провадженні. Важливо, що Верховний Суд підтвердив свою сталу практику щодо кваліфікації бездіяльності виконавця як триваючого правопорушення, що автоматично відкладає початок перебігу строку на оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Справа №369/11582/23 від 09/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність закриття кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 10 частини 1 статті 284 КПК України (у зв’язку із закінченням строків досудового розслідування) щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що містить ознаки погрози насильством, небезпечним для життя та здоров’я.
**2. Аргументи суду**
Верховний Суд наголосив, що пункт 10 частини 1 статті 284 КПК України містить імперативний виняток: кримінальне провадження не підлягає закриттю через сплив строків, якщо особі повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи. Суд роз’яснив, що поняття «злочин проти життя та здоров’я» не обмежується лише відповідним розділом Кримінального кодексу, а охоплює також склади злочинів з інших розділів, де життя та здоров’я виступають додатковим об’єктом посягання. У даній справі інкримінований злочин (ч. 3 ст. 289 КК України) передбачає погрозу насильством, небезпечним для життя та здоров’я, що робить ці цінності додатковим об’єктом злочину. Оскільки цей злочин за своєю санкцією належить до категорії особливо тяжких, він підпадає під дію згаданого винятку. Відтак, суди попередніх інстанцій помилково застосували норму про закриття провадження, не врахувавши доктринальне тлумачення об’єктів злочину та практику Об’єднаної палати Верховного Суду. В результаті, рішення про закриття справи було визнано незаконним через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора частково, скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №293/1233/24 від 14/07/2026
Предметом цього спору є перегляд законності судових рішень у справі про ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема питання можливості застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що при призначенні покарання суди мають збалансувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу та необхідність досягнення мети покарання. Суд наголосив, що в умовах збройної агресії проти України захист територіальної цілісності є пріоритетним обов’язком, тому ухилення від мобілізації становить підвищену суспільну небезпеку. Хоча захист посилався на сімейні обставини, такі як хвороба матері, суд визнав їх недостатніми для застосування статті 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Верховний Суд підкреслив, що покарання має бути не лише справедливим, а й дієвим засобом запобігання новим правопорушенням як самим засудженим, так і іншими громадянами. Враховуючи характер злочину, колегія суддів погодилася з висновком апеляції, що реальне позбавлення волі є необхідним та достатнім заходом примусу. Суд також послався на свою попередню практику, підтверджуючи сталість підходу до призначення покарань за ухилення від мобілізації.
Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника — без задоволення.
Справа №701/1167/23 від 14/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Касаційний перегляд вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за хуліганство із застосуванням спеціально підготовленого предмета (ч. 4 ст. 296 КК України).
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що дії засудженого не були необхідною обороною, оскільки він діяв агресивно, першим застосував силу, а його поведінка була спрямована на розправу, а не на захист.
– Доведено, що засуджений заздалегідь підготував знаряддя злочину (дерев’яну палицю), що в поєднанні з публічним місцем та присутністю сторонніх осіб підтверджує наявність хуліганського мотиву.
– Суд підкреслив, що прокурор має право самостійно визначати обсяг доказів, які він подає до суду, тому відсутність окремих матеріалів або речового доказу (палиці) не є порушенням, якщо вина доведена іншими даними.
– Щодо відмови апеляційного суду в повторному дослідженні доказів, суд зазначив, що це є правом, а не обов’язком апеляції, і незгода захисту з оцінкою доказів першої інстанції не є автоматичною підставою для їх переоцінки.
– Суд визнав, що хоча вирок першої інстанції не містив викладу показань потерпілого, апеляційний суд усунув цей недолік, виклавши їх у своєму рішенні, що не вплинуло на законність вироку в цілому.
– Також було підтверджено, що хуліганство із застосуванням зброї (ч. 4 ст. 296 КК) належить до злочинів проти здоров’я, тому підстави для закриття провадження за «строками» (п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК) відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого — без задоволення.
Справа №756/11915/22 від 07/07/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження особи за вчинення низки злочинів проти основ національної безпеки, громадського порядку та миру.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи в апеляційному порядку не було допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Колегія суддів дійшла висновку, що доводи захисника у касаційній скарзі не містять переконливих підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Суд підтвердив, що кваліфікація дій засудженої за статтями 109, 110, 161, 436-1 та 436-2 КК України є правильною та відповідає зібраним у справі доказам. Також було враховано, що апеляційний суд належним чином перевірив усі доводи сторони захисту, викладені в апеляційній скарзі, та надав на них вичерпні відповіді. Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки це виходить за межі його повноважень, визначених процесуальним законом. У підсумку, касаційна інстанція визнала висновки апеляційного суду вмотивованими та такими, що ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
3. Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду — без змін.
Справа №320/29450/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність дій Кабінету Міністрів України щодо прийняття постанови № 481, якою було встановлено фіксований розмір (1 762 грн) як базову величину для розрахунку посадових окладів військовослужбовців, та вимога позивача про скасування відповідного пункту цієї постанови.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», саме Кабінету Міністрів України делеговано повноваження щодо встановлення умов, порядку та розмірів грошового забезпечення військовослужбовців.
* Суд зазначив, що Уряд діє в межах своїх дискреційних повноважень, коли визначає базовий критерій для розрахунку окладів, і чинне законодавство не містить прямої заборони на встановлення такого критерію у фіксованому розмірі.
* Касаційна інстанція вказала, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили цей спір із пенсійними справами, де діють інші законодавчі обмеження (зокрема, щодо неможливості зміни умов пенсійного забезпечення актами Уряду без внесення змін до профільних законів).
* Суд підкреслив, що позивач не довів реального порушення своїх прав, а лише висловив незгоду з нормативним регулюванням, що не є підставою для задоволення позову в адміністративному судочинстві.
* Також було зазначено, що оскаржувана норма (пункт 2 постанови № 481) на момент розгляду справи вже вичерпала свою дію, оскільки стала частиною нормативного акта, до якого була внесена, тому її судова оцінка в такому контексті була юридично некоректною.
* Верховний Суд підсумував, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, безпідставно обмеживши повноваження Уряду у сфері регулювання грошового забезпечення військовослужбовців.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа №991/2510/23 від 17/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/2510/23:
1. Предметом спору є кримінальне провадження за обвинуваченням судді у вчиненні корупційного злочину — одержанні неправомірної вигоди за ухвалення судового рішення в інтересах особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що вина обвинуваченого повністю підтверджується сукупністю зібраних доказів, включаючи результати негласних слідчих (розшукових) дій, протоколи обшуків та свідчення учасників подій. Суд встановив наявність прямого умислу у діях судді, який діяв у групі осіб за попередньою змовою з адвокатом, що виступав пособником у передачі коштів. Було доведено, що суддя, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, через адвоката отримав 1000 доларів США за закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Суд критично оцінив позицію захисту та врахував повне визнання вини обвинуваченим, його щире каяття та позитивну характеристику як обставини, що пом’якшують покарання. Водночас суд наголосив на значній суспільній небезпеці злочину, вчиненого професійним суддею, що підриває довіру до судової системи.
3. Суд визнав обвинуваченого винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, та призначив йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади на 3 роки та конфіскацією 1/2 частини майна.
Справа №260/8087/23 від 17/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження замовником висновку Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі, яким було встановлено порушення процедури та зобов’язано замовника розірвати договір з переможцем.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, чи є виявлене порушення (неналежне засвідчення копії свідоцтва про реєстрацію техніки) формальною помилкою, яка не впливає на зміст тендерної пропозиції. Суд підкреслив, що будь-які порушення мають оцінюватися крізь призму принципу пропорційності, особливо коли йдеться про вимогу розірвати вже виконаний або виконуваний договір. Апеляційний суд не дослідив, чи призвело це порушення до нівелювання технічного потенціалу учасника та чи було воно достатньо суттєвим для застосування настільки радикального заходу, як розірвання договору. Також було проігноровано доводи позивача про те, що на момент розгляду справи договір уже був фактично виконаний, що має критичне значення для оцінки співмірності дій контролюючого органу. Відтак, суди не встановили всіх фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що є процесуальним порушенням.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного з’ясування обставин.
Справа №200/6836/25 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ПрАТ «Красногорівський вогнетривкий завод» заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з серпня 2020 року по червень 2025 року.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що обов’язок підприємства відшкодовувати пільгові пенсії виникає лише за умови належного направлення йому органом Пенсійного фонду відповідних розрахунків витрат.
* Позивач не надав належних доказів фактичного направлення розрахунків відповідачу, оскільки скріншоти з внутрішньої системи документообігу лише підтверджують реєстрацію документів, а не їх відправку.
* Щодо періоду після 03.05.2024, суд врахував зміни до Інструкції № 21-1, які прямо забороняють надсилати розрахунки підприємствам, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях.
* Суд роз’яснив, що перебування підприємства на окупованій території не скасовує обов’язок відшкодування, проте змінює порядок обліку: такі суми не підлягають примусовому стягненню, а мають обліковуватися в окремих відомостях до моменту деокупації або зміни місцезнаходження.
* Позивач не довів належними засобами доказування факт вручення або направлення розрахунків за період до окупації, що унеможливлює задоволення позову.
* Верховний Суд підтвердив, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, вірно оцінивши відсутність доказів комунікації між фондом та підприємством.
* Таким чином, позовні вимоги визнані необґрунтованими через недотримання процедури повідомлення платника та наявність законодавчих обмежень щодо стягнення коштів з підприємств на окупованих територіях.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову у стягненні заборгованості — без змін.
Справа №640/14683/21 від 17/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності виконавчої служби щодо невчинення дій із закінчення виконавчого провадження стосовно ліквідованого банку та зобов’язання вчинити такі дії.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для застосування пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (закінчення провадження у зв’язку з ліквідацією банку) боржником у виконавчому документі має бути саме банк як юридична особа.
– Водночас суд підкреслив, що «банк» та «уповноважена особа Фонду» є різними суб’єктами правовідносин, тому їх не можна ототожнювати в межах виконавчого провадження.
– Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили ключовий факт: хто саме визначений боржником у конкретному виконавчому провадженні — банк чи уповноважена особа Фонду.
– Матеріали справи містять суперечливі дані щодо особи боржника, оскільки в одних документах вказано банк, а в інших — уповноважену особу Фонду.
– Оскільки суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи або переоцінювати докази, він не зміг остаточно вирішити спір по суті.
– Відтак, рішення судів попередніх інстанцій визнано передчасними через неповне з’ясування фактичних обставин, що стало підставою для їх скасування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №240/5476/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій державного реєстратора щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яку позивач вважає протиправною та такою, що порушує його права як заставодержателя.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що державна реєстрація прав є адміністративною процедурою, під час якої реєстратор як суб’єкт владних повноважень зобов’язаний перевіряти відповідність документів вимогам закону та відсутність суперечностей між правами. Суд зазначив, що розмежування юрисдикцій не повинно базуватися лише на формальному впливі на майнові права, адже визначальним є природа правовідносин та характер функцій, які виконував реєстратор. Оскільки позивач оскаржує саме процедуру вчинення реєстраційної дії, а не безпосередньо підстави набуття права власності іншою особою, такий спір має публічно-правовий характер. Відтак, розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є належним способом захисту прав особи від порушень з боку суб’єкта владних повноважень. Суди попередніх інстанцій помилково відмовили у відкритті провадження, фактично позбавивши позивача доступу до правосуддя в адміністративному порядку. Водночас Верховний Суд не вбачав підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати, оскільки скаржник не навів переконливих доказів існування виключної правової проблеми.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №160/15337/25 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Міністерства у справах ветеранів у призначенні одноразової грошової допомоги члену сім’ї загиблої волонтерки через відсутність у пакеті документів свідчення командира військового підрозділу, яке стало обов’язковим лише після смерті волонтерки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на фундаментальному принципі права, закріпленому у статті 58 Конституції України: закони та нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
* Верховний Суд визначив, що право на отримання допомоги виникає безпосередньо в момент загибелі волонтера, тому саме на цю дату мають визначатися умови реалізації такого права, включаючи перелік необхідних документів.
* Суд зазначив, що зміни до Порядку №604, внесені постановою №310 від 07.04.2023, якими свідчення командира стали обов’язковим додатком, не можуть поширюватися на випадки, що сталися до набрання ними чинності.
* Попередні інстанції помилково застосували редакцію нормативного акта, чинну на момент розгляду заяви, а не на момент виникнення права на виплату.
* Суд підкреслив, що в редакції, яка діяла на момент загибелі дружини позивача, свідчення командира були лише додатковим доказом, який подавався «у разі необхідності», а не обов’язковою умовою.
* Відтак, відмова комісії, що ґрунтувалася на нових, більш жорстких вимогах до документів, є протиправною, оскільки погіршує становище заявника порівняно з тим, яке існувало на момент трагічної події.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов, визнавши відмову Міністерства протиправною та зобов’язавши його повторно розглянути заяву позивача без витребування документів, які не були обов’язковими на момент загибелі волонтерки.
Справа №320/30984/25 від 17/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів у відкритті провадження за позовом адвоката до ОСББ про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на адвокатський запит.
2. Верховний Суд погодився з висновком попередніх інстанцій про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ОСББ не є суб’єктом владних повноважень, а запитувана інформація не є публічною. Суд наголосив, що відносини між адвокатом та ОСББ щодо надання інформації регулюються спеціальним законодавством, а не Законом «Про доступ до публічної інформації». Ключовим аргументом стало те, що для захисту права адвоката на отримання інформації на запит законом встановлено спеціальний механізм — притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП. Верховний Суд підкреслив, що позивачка обрала некоректний спосіб захисту, намагаючись вирішити питання через позов про визнання бездіяльності протиправною, тоді як вона мала звернутися до ради адвокатів для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно відмовили у відкритті провадження, проте помилково вказали, що справа підсудна судам цивільної юрисдикції, оскільки такий спір взагалі не підлягає судовому розгляду в межах позовного провадження.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому в силі відмову у відкритті провадження.
Справа №320/60179/24 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження нормативно-правового акта (постанови Кабінету Міністрів України № 1165) в частині встановлення обмежень та спеціального порядку виплати пенсійних заборгованостей внутрішньо переміщеним особам.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що Кабінет Міністрів України, як орган виконавчої влади, зобов’язаний діяти виключно в межах повноважень, визначених законом, і не має права змінювати чи звужувати зміст прав, гарантованих законами України.
– Ключовим аргументом стало те, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є актом вищої юридичної сили, який не передбачає можливості встановлення підзаконними актами обмежень щодо строків чи черговості виплати вже нарахованих пенсій.
– Суд підкреслив, що після нарахування пенсії держава має безумовний грошовий обов’язок перед особою, а відсутність бюджетних коштів не може бути виправданням для невиконання соціальних зобов’язань.
– Окремо зазначено, що статус внутрішньо переміщеної особи не може бути підставою для дискримінації або встановлення для таких громадян менш сприятливих умов реалізації права на пенсію порівняно з іншими пенсіонерами.
– Суд звернув увагу на те, що навіть Міністерство юстиції під час правової експертизи проєкту цієї постанови вказувало на її невідповідність чинному законодавству, проте Кабмін проігнорував ці зауваження.
– Встановлено, що оскаржувані норми порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, оскільки нарахована пенсія є майном особи, на яке держава не може посягати через підзаконні акти.
– **** Верховний Суд у цій справі підтвердив свою попередню правову позицію щодо недопустимості звуження соціальних гарантій підзаконними актами, посилаючись на сталі висновки Конституційного Суду України та власну практику, зокрема постанову від 18 грудня 2025 року у справі № 320/31536/23.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими оскаржувані положення постанови № 1165 визнано протиправними та нечинними, — без змін.
Справа №420/10025/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов’язання ДПС України здійснити таку реєстрацію.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що контролюючий орган зобов’язаний діяти послідовно та обґрунтовано, а кожен індивідуальний акт повинен містити чіткі фактичні та юридичні підстави для обмеження прав платника.
– Верховний Суд зазначив, що формальне посилання на пункти Критеріїв ризиковості без розкриття змісту конкретної податкової інформації, яка свідчить про ризиковість операції, є порушенням вимог щодо обґрунтованості рішення.
– Суд підкреслив, що механізм зупинення реєстрації накладних не може використовуватися як інструмент для проведення загальної податкової перевірки діяльності підприємства.
– Податковий орган не довів, які саме документи були відсутні або оформлені неналежним чином, а також не пояснив, чому подані платником пояснення не спростували сумніви щодо реальності операцій.
– Суд вказав, що суб’єкт владних повноважень не має права під час судового розгляду доповнювати підстави свого рішення новими обставинами, які не були зазначені в самому рішенні на момент його прийняття.
– Встановлено, що податкова не надала доказів, які б підтверджували участь позивача у ризикових операціях, що робить відмову в реєстрації накладних безпідставною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №340/6616/24 від 16/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду у видачі довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням актуального розміру прожиткового мінімуму.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що гарантії незалежності суддів, закріплені в Конституції та Законі «Про судоустрій і статус суддів», не можуть бути звужені шляхом встановлення в законах про Державний бюджет окремих, занижених розрахункових величин для визначення посадового окладу. Верховний Суд підкреслив, що для обчислення суддівської винагороди має застосовуватися прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року, без винятків. Суд зазначив, що попередня практика, яка дозволяла використання «спеціального» показника у 2102 грн, була переглянута судовою палатою, яка сформувала правовий висновок про необхідність застосування загального показника прожиткового мінімуму. Важливо, що суд критично оцінив посилання апеляційної інстанції на іншу постанову Великої Палати, вказавши на відсутність подібності правовідносин, оскільки в тій справі йшлося про виплати при звільненні, а не про перерахунок довічного утримання. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що будь-яке збільшення прожиткового мінімуму з 1 січня є підставою для перерахунку суддівського утримання. **** Суд у своєму рішенні прямо зазначає, що він відступає від попередньої позиції, яка була викладена в інших рішеннях Верховного Суду (зокрема, у справі № 520/32171/24), щодо застосування окремого показника прожиткового мінімуму у 2102 грн.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги судді у відставці були задоволені.
Справа №460/3870/25 від 16/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір ситуації:
1. **Предмет спору:** Позивач вимагав зобов’язати територіальне управління БЕБ підготувати та направити до Пенсійного фонду оновлену довідку про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням зміни прожиткового мінімуму у 2025 році.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на перерахунок пенсії виникає лише у разі підвищення грошового забезпечення вже після того, як особі було призначено пенсію.
* Суд встановив, що позивач звільнився зі служби та отримав право на пенсію лише у січні 2025 року, тому зміни, що відбулися до цього моменту, не можуть бути підставою для перерахунку вже призначеної пенсії.
* Суди попередніх інстанцій припустилися помилки, оскільки не з’ясували ключові факти: чи дійсно пенсія була призначена до моменту виникнення підстав для перерахунку, та чи не є цей спір насправді питанням щодо правильності призначення пенсії, а не її перерахунку.
* Верховний Суд підкреслив, що суди зобов’язані діяти активно (принцип «ex-officio») та самостійно з’ясовувати всі обставини справи, чого в даному випадку зроблено не було.
* Через неповне встановлення фактичних обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили передчасні рішення, що унеможливило правильне вирішення спору.
* Оскільки касаційна інстанція не має повноважень самостійно встановлювати нові обставини або переоцінювати докази, справу необхідно повернути на новий розгляд.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
