Справа №569/3036/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Військовослужбовець звернувся до суду з позовом про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, викладеної у службовій телеграмі, яка стала підставою для його відкликання з відрядження.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що ефективний судовий захист можливий лише тоді, коли права особи дійсно порушені, а обраний спосіб захисту відповідає закону. Суд встановив, що оскаржувана телеграма є внутрішньою службовою кореспонденцією, яка не створює самостійних прав чи обов’язків для позивача, а тому не може бути предметом окремого позову про спростування. Вимоги позивача фактично спрямовані на втручання у зміст службових документів, що не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав. Суд підкреслив, що такі документи не є рішеннями суб’єкта владних повноважень, які підлягають оскарженню, а самі по собі не є джерелом юридичного спору. Верховний Суд зазначив, що якщо позивач вважає, що через цю телеграму було порушено його право на проходження військової служби, він має оскаржувати саме управлінське рішення про відкликання з відрядження в порядку адміністративного судочинства, де ця телеграма буде оцінюватися лише як доказ. Відтак, оскільки заявлені вимоги про спростування інформації в службовій кореспонденції взагалі не підлягають судовому розгляду в жодному виді судочинства, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті замість того, щоб закрити провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і закрив провадження у справі, оскільки заявлені вимоги не підлягають судовому розгляду.
Справа №380/6090/21 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір цієї справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження прокурором рішення кадрової комісії про його неуспішне проходження атестації, що стало підставою для звільнення з посади, з вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що хоча кадрові комісії мають дискреційні повноваження, їхні рішення не є «автоматично» правомірними і повинні бути належним чином вмотивованими, щоб підлягати судовому контролю. Верховний Суд підкреслив, що комісія зобов’язана не просто констатувати сумніви, а навести конкретні факти та докази, які підтверджують невідповідність прокурора критеріям професійної етики чи компетентності. У даній справі комісія не довела суттєвість порушень, які вона інкримінувала позивачу, та не надала належної оцінки його поясненням. Також суд зазначив, що оцінка професійної компетентності не може базуватися виключно на результатах практичного завдання, ігноруючи попередні етапи атестації. Важливим аспектом стало врахування правової позиції Конституційного Суду України щодо неконституційності пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що суди мають право перевіряти обґрунтованість рішень комісій, оскільки відсутність належної мотивації порушує право особи на судовий захист.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційної інстанції про поновлення прокурора на посаді та стягнення середнього заробітку, доповнивши лише мотивувальну частину постанови додатковими правовими аргументами.
Справа №120/1248/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження позивачем ухвал судів першої та апеляційної інстанцій про повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду з вимогою про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду є фундаментальною гарантією, яка не повинна бути ілюзорною, а суди зобов’язані надавати оцінку всім доводам позивача щодо поважності причин пропуску строку в кожному конкретному випадку.
– Суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання, проігнорувавши той факт, що позивач протягом тривалого часу намагався захистити свої права, однак через процесуальні помилки судів та тривалий розгляд попередніх справ не зміг вчасно реалізувати своє право.
– Верховний Суд підкреслив, що надто суворе тлумачення процесуальних норм, без урахування обставин справи та поведінки заявника, призводить до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
– Суд зазначив, що необхідно розрізняти пасивну поведінку позивача та ситуації, коли особа послідовно ініціює захист, але стикається з практичними перешкодами, що зумовлюють затримку.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки аргументам позивача про вину суду у затягуванні процесу, їхні висновки про неповажність причин пропуску строку визнано передчасними.
– Верховний Суд вказав, що питання дотримання строків має вирішуватися з певною гнучкістю, уникаючи надмірного формалізму, який перешкоджає доступу до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №320/15431/23 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запитання.
1. Предметом спору є правомірність відмови Державного підприємства обслуговування повітряного руху України («Украерорух») у виплаті військовослужбовцю, відрядженому до цього підприємства, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.
2. **** Суд при винесенні рішення керувався тим, що на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, не поширюється дія постанови КМУ №168 щодо виплати додаткової винагороди. Верховний Суд у складі Судової палати офіційно відступив від своїх попередніх правових позицій, які раніше допускали таку можливість. Суд зазначив, що грошове забезпечення таких осіб регулюється окремим актом — постановою КМУ №104, яка не передбачає виплату додаткової винагороди, встановленої «воєнною» постановою №168. Системне тлумачення законодавства, з урахуванням преамбули постанови №168, вказує на те, що ця винагорода призначена виключно для військовослужбовців, які безпосередньо виконують бойові завдання у складі Збройних Сил України. Оскільки право на отримання додаткової винагороди відсутнє, суд також визнав правомірним скасування додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки воно є похідним від основного рішення, яке було ухвалено на користь відповідача.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №640/5158/19 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ та від’ємного значення податку через нібито нереальність господарських операцій із контрагентами.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що наявність первинних документів не є безумовним доказом реальності операції, якщо вони не відображають дійсного руху активів.
– Суд підкреслив, що податкова інформація про контрагентів (відсутність ресурсів, персоналу) сама по собі не є доказом правопорушення, але має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами.
– Платник податків зобов’язаний проявляти «належну обачність» при виборі контрагента, і ризики співпраці з недобросовісними партнерами лежать на самому платнику.
– Суд апеляційної інстанції формально підійшов до справи, обмежившись лише перевіркою наявності документів, не дослідивши фактичну спроможність контрагентів виконати поставки.
– Також суд вказав на необхідність врахування преюдиціальних обставин, встановлених у попередніх справах щодо тих самих контрагентів, які мають значення для справи.
– Через неповноту дослідження доказів апеляційним судом, Верховний Суд не зміг самостійно вирішити спір по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №380/4120/24 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Стягнення з військової частини середнього грошового забезпечення за час затримки повного розрахунку при звільненні військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що обов’язок роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є безумовним, а затримка виплати належних сум тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.
– Суд відхилив позицію апеляційної інстанції про те, що відсутність спору на момент звільнення звільняє роботодавця від відповідальності, підкресливши, що право на компенсацію виникає навіть тоді, коли остаточний розрахунок проведено лише на виконання рішення суду.
– Колегія суддів зазначила, що жодна норма права не обмежує строк, протягом якого особа може звернутися за виплатою належних їй сум, що в подальшому впливає на право на отримання середнього заробітку за час затримки.
– Суд застосував диференційований підхід до періодів затримки: до 19 липня 2022 року (без обмеження строком, але з урахуванням принципу співмірності) та після цієї дати (з урахуванням законодавчого обмеження у шість місяців).
– Верховний Суд підтвердив, що суд має право зменшувати розмір відшкодування, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, навіть у межах встановленого законом шестимісячного строку.
– Враховуючи, що суд першої інстанції правильно застосував ці критерії та врахував межі позовних вимог, касаційна інстанція визнала його рішення законним та обґрунтованим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №240/19671/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності залишення судом без розгляду позовних вимог військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення через пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду у справах про виплату сум, що належать при звільненні, становить три місяці з дня отримання письмового повідомлення про такі суми.
– Верховний Суд визначив, що грошовий атестат, виданий при звільненні, є належним документом, який підтверджує обізнаність особи про нараховані та виплачені суми, а отже, саме з моменту його отримання починається відлік вказаного тримісячного строку.
– Суд наголосив, що позивач отримав грошовий атестат 21 червня 2024 року, проте звернувся до суду лише 05 серпня 2025 року, тобто через рік після звільнення.
– Аргумент позивача про те, що строк має обчислюватися з моменту отримання відповіді на адвокатський запит у 2025 році, був відхилений, оскільки такий підхід дозволяв би позивачам довільно маніпулювати строками звернення до суду.
– Суд зазначив, що тримісячний строк надається саме для того, щоб особа могла вжити заходів щодо отримання необхідної інформації та реалізувати своє право на судовий захист.
– Оскільки позивач не довів наявності об’єктивних, непереборних перешкод, які завадили йому звернутися до суду вчасно, суд дійшов висновку про відсутність поважних причин для поновлення пропущеного строку.
– Таким чином, застосування наслідків пропуску строку є правомірним і не порушує право на доступ до правосуддя, оскільки воно спрямоване на забезпечення принципу юридичної визначеності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову без розгляду — без змін.
Справа №991/366/22 від 02/07/2026
1. Предметом спору є розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, якою було відмовлено у визнанні виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
2. Суд апеляційної інстанції при перегляді справи керувався нормами цивільного процесуального законодавства, що регулюють порядок виконання судових рішень та процедуру оскарження дій, пов’язаних із примусовим виконанням. Колегія суддів ретельно перевірила доводи апелянта щодо наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, проте не знайшла об’єктивних доказів, які б свідчили про припинення зобов’язання або інші обставини, передбачені законом для задоволення такої заяви. Суд дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції була постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування. Аргументи заявника були визнані необґрунтованими, оскільки вони не спростовували законність видачі виконавчого документа. Таким чином, суд підтвердив стабільність та законність попереднього судового рішення, не вбачаючи порушень, які б призвели до неможливості виконання рішення суду.
3. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №440/10955/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення податкового органу про відповідність платника податків критеріям ризиковості та зобов’язання виключити його з відповідного переліку.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що рішення про віднесення платника до категорії ризикових є індивідуальним актом, який має бути належним чином вмотивованим, а не формальним відтворенням кодів податкової інформації.
– Контролюючий орган зобов’язаний не просто послатися на наявність податкової інформації, а розкрити її зміст, довівши зв’язок між конкретними господарськими операціями та ризиками порушення законодавства.
– Суд підкреслив, що сам факт здійснення операцій з контрагентом, який вже має статус ризикового, не є автоматичним доказом ризиковості самого позивача, особливо якщо операції відбулися до набуття контрагентом такого статусу.
– Податкова служба не надала доказів, чому подані платником документи (46 додатків) не спростовують висновки про ризиковість, і не конкретизувала, яких саме відомостей їм забракло.
– Суд визнав, що посилання на інформацію від правоохоронних органів (БЕБ) без встановлення конкретних фактів фіктивності операцій у судовому порядку не є достатньою підставою для блокування діяльності платника.
– Також було підтверджено, що скасування рішення про ризиковість без зобов’язання виключити платника з переліку не забезпечує ефективного захисту прав, тому вимога про зобов’язання вчинити такі дії є правомірною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову — без змін.
Справа №640/2383/21 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 640/2383/21:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ та від’ємне значення цього податку через висновки про нереальність господарських операцій з низкою контрагентів.
2. **Аргументи суду:** Суд виходив із того, що для формування податкового кредиту недостатньо лише наявності формально складених первинних документів, оскільки вони мають відображати реальні господарські операції, що спричиняють зміни в майновому стані платника. У ході перевірки було встановлено, що контрагенти позивача не мали необхідних трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення задекларованих операцій з постачання зерна. Також суд звернув увагу на відсутність доказів законного джерела походження товару, оскільки контрагенти не були виробниками зерна, а ланцюг постачання свідчив про перепродаж товарів, номенклатура яких не збігалася з іншою діяльністю цих суб’єктів. Суд підкреслив, що позивач не надав належних доказів (зокрема, даних з Реєстру складських документів на зерно) на підтвердження наявності зерна у контрагентів. Відсутність розумної економічної мети в операціях, де контрагенти не мають реальної можливості виконати договір, позбавляє платника права на податкові вигоди. Таким чином, суд дійшов висновку, що податковий орган довів факт безпідставного документального оформлення операцій, які фактично не відбулися.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №420/17627/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати компенсації за затримку виплати індексації грошового забезпечення та зобов’язання здійснити такі нарахування за весь період затримки.
2. Верховний Суд наголосив, що право на компенсацію втрати частини доходів виникає у особи з моменту фактичного порушення строку виплати доходу, а не з дати набрання законної сили судовим рішенням, яким цей дохід було присуджено. Суд зазначив, що попередні інстанції помилково обмежили період нарахування компенсації лише датою набрання чинності рішенням суду, тоді як закон вимагає враховувати весь період невиплати. Також було підкреслено, що компенсація має нараховуватися включно по день фактичної виплати заборгованості, оскільки саме цей юридичний факт є визначальним для застосування Закону № 2050-ІІІ. Верховний Суд відхилив посилання нижчих судів на практику, яка стосувалася інших правовідносин, та підтвердив, що наявність судового рішення лише підтверджує право на виплату, але не змінює момент виникнення права на компенсацію. Таким чином, період затримки має рахуватися з моменту, коли індексація мала бути виплачена вперше, і до дня її фактичного отримання військовослужбовцем.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги військовослужбовця.
Справа №560/5239/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність залишення без розгляду позову прокурора про скасування протоколу, наказу та спеціального дозволу на користування надрами через нібито пропуск строку звернення до суду.
**2. Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що строки звернення до суду є гарантією стабільності правовідносин, а їх пропуск без поважних причин є підставою для залишення позову без розгляду.
* Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили передчасні висновки про обізнаність прокурора про порушення, базуючись лише на припущеннях, а не на встановлених фактах.
* Суд підкреслив, що сам факт оприлюднення документів у відкритих реєстрах не є автоматичним доказом того, що прокурор дізнався про порушення інтересів держави саме в цей момент.
* Важливим є з’ясування того, чи міг прокурор ідентифікувати порушення лише після аналізу специфічних документів, які не були очевидними з відкритих джерел.
* Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки матеріалам кримінального провадження, зокрема, які саме документи там витребовувалися та чи містили вони інформацію, достатню для звернення до суду.
* Верховний Суд вказав, що для правильного вирішення питання про поважність пропуску строку необхідно встановити точний момент, коли прокурор отримав реальну можливість виявити порушення, а не просто формально підходити до дати публікації документів.
* Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили ці ключові обставини, Верховний Суд не мав можливості вирішити спір по суті та направив справу на новий розгляд.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокуратури, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №560/4717/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення порядку ведення обліку товарних запасів та непроведення розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій (РРО/ПРРО).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що ФОП, які реалізують вироби медичного призначення (навіть у межах надання стоматологічних послуг), зобов’язані вести облік товарних запасів згідно з вимогами Закону №265/95-ВР.
– Суд підкреслив, що наявність медичної ліцензії та специфіка стоматологічної діяльності не звільняють підприємця від обов’язку документально підтверджувати походження товарів (коронок, протезів тощо) та вести їх облік.
– Використання контролюючими органами даних із Системи обліку даних РРО (СОД РРО) визнано належним доказом, що може бути самостійною підставою для висновків про порушення під час фактичної перевірки.
– Щодо штрафу за непроведення операцій, суд вказав, що якщо до суми розбіжностей помилково включено банківську комісію, це не є підставою для скасування всього податкового повідомлення-рішення.
– Суд зазначив, що в таких випадках адміністративний суд має самостійно встановити суму комісії та скасувати рішення податкової лише в частині, а не повністю.
– Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили точний розмір комісії, Верховний Суд направив справу на новий розгляд саме в цій частині для уточнення розрахунків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу: скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у позові щодо скасування штрафу за відсутність обліку товарів, а в частині штрафу за непроведення розрахункових операцій — направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №140/12934/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про відмову в реєстрації податкових накладних через нібито ненадання документів, що підтверджують реальність господарських операцій.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процедура реєстрації податкових накладних передбачає чіткий алгоритм взаємодії: якщо податкова після отримання первинних документів надсилає повідомлення про необхідність додаткових пояснень, платник зобов’язаний на них відреагувати. У цій справі контролюючий орган надіслав конкретні запити щодо документів (банківські виписки, акти КБ-2в, КБ-3, дані про трудові ресурси), проте позивач повністю проігнорував ці повідомлення. Суд підкреслив, що платник не має права ігнорувати запит, а потім у суді доводити, що документи були нерелевантними або вже подавалися раніше. Оскільки позивач не скористався своїм правом надати додаткові пояснення у 5-денний строк, він фактично втратив можливість спростувати позицію податкової на етапі адміністративного оскарження. Таким чином, суд дійшов висновку, що відмова в реєстрації була правомірною саме через процедурну пасивність самого платника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позивачу було відмовлено у задоволенні позову.
Справа №560/8374/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 560/8374/25:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів першої та апеляційної інстанцій у відкритті провадження за позовом військовослужбовця про скасування акта службового розслідування щодо обставин отримання ним травми під час проходження військової служби.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у розгляді справи, не дослідивши належним чином природу спірних правовідносин. Верховний Суд наголосив, що суди механічно застосували практику, яка стосувалася дисциплінарних розслідувань, тоді як у цій справі йдеться про встановлення юридичного факту травмування, що безпосередньо впливає на соціальні гарантії військовослужбовця. Суд підкреслив, що не можна ототожнювати акти службових розслідувань, які мають різні правові наслідки, без аналізу конкретних обставин справи. Верховний Суд зазначив, що суди зобов’язані з’ясувати, чи створює оскаржуваний акт перешкоди для реалізації прав особи, оскільки право на судовий захист є фундаментальним. Відтак, суди не виконали завдання адміністративного судочинства щодо перевірки обґрунтованості позову по суті.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №200/7238/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження приватним виконавцем рішення Ради приватних виконавців України про відкриття дисциплінарного провадження та направлення запиту до Комітету з етики щодо перевірки дій виконавця.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для визначення юрисдикції спору необхідно виходити із суті права, за захистом якого звернулася особа, та характеру спірних правовідносин.
* Верховний Суд встановив, що Асоціація приватних виконавців України, реалізуючи повноваження щодо дисциплінарної процедури, діє як суб’єкт, що здійснює публічно-владні управлінські функції.
* Оскільки спір стосується правомірності рішення, яке безпосередньо впливає на професійну діяльність виконавця та може призвести до дисциплінарної відповідальності, він має публічно-правовий характер.
* Суд відхилив позицію попередніх інстанцій про те, що цей спір не підлягає судовому розгляду, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією.
* Верховний Суд підтвердив, що адміністративне судочинство є належним механізмом для оскарження таких рішень, оскільки вони породжують правові наслідки для приватного виконавця.
* Суд також зазначив, що не вбачає підстав для відступу від власної правової позиції, викладеної у постанові від 10 червня 2026 року у справі №200/8285/24, яка є аналогічною за предметом спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.
Справа №240/1163/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у врахуванні пільгової вислуги років військовослужбовця при обчисленні загального стажу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного дослідження обставин справи. Зокрема, апеляційний суд не перевірив доводи позивача щодо наявності пільгової вислуги, набутої під час виконання бойових завдань, яка була зафіксована у попередніх наказах. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для визначення права на отримання допомоги (наявність 10 років вислуги) має враховуватися як календарна, так і пільгова вислуга років. Апеляційний суд помилково ототожнив поняття «умова набуття права на виплату» та «порядок обчислення розміру допомоги», що призвело до передчасних висновків. Крім того, суд не надав оцінки доказам щодо фактичного стажу позивача, посилаючись на суперечливі дані з наказів різних періодів. Верховний Суд наголосив, що не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини, тому справа потребує додаткового дослідження доказів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №240/21892/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність повернення судом позовної заяви без розгляду через пропуск військовослужбовцем тримісячного строку звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що з 19 липня 2022 року до трудових спорів, зокрема щодо виплат при звільненні, застосовується тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Суд наголосив, що цей строк починає відраховуватися не з моменту отримання щомісячних виплат, а з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, що підтверджується отриманням письмового повідомлення про нараховані суми (наприклад, грошового атестата). Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили факт отримання грошового забезпечення з моментом, коли позивач об’єктивно дізнався про неправильність його нарахування. Верховний Суд зазначив, що суди не дослідили питання, чи був позивач належним чином ознайомлений з розрахунками при звільненні, що є критично важливим для визначення початку перебігу строку. Відтак, висновок про пропуск строку був передчасним, оскільки суди не встановили дату отримання позивачем документа, що відображає фактичні суми нарахувань. Таким чином, порушення норм процесуального права призвело до незаконного обмеження доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №990/603/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржила рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати її кваліфікаційного оцінювання в межах конкурсу на посаду судді апеляційного суду, вимагаючи скасувати зниження балів за критеріями доброчесності та професійної етики.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підкреслив, що кваліфікаційне оцінювання є дискреційним повноваженням ВККС, а суд не має права підміняти внутрішнє переконання членів Комісії власною оцінкою.
* Встановлено, що позивачка систематично порушувала строки внесення рішень до ЄДРСР (28% справ), що свідчить про недостатню ефективність організації роботи, причому посилання на воєнний стан суд відхилив, оскільки порушення мали місце і в попередні роки.
* Щодо помилок у деклараціях (незазначення майна та корпоративних прав), суд зазначив, що навіть за відсутності умислу, такі дії свідчать про низький рівень правової дисципліни та несумлінність.
* Суд вказав, що повнота та достовірність відомостей у деклараціях доброчесності не залежать від суб’єктивної оцінки суддею правових наслідків подій, тому повторювані помилки є підставою для зниження балів.
* Аргументи позивачки про «недостатню вмотивованість» рішення ВККС були відхилені, оскільки Комісія детально виклала фактичні обставини та правові підстави для зниження балів.
* Суд також наголосив, що порівняння результатів оцінювання з іншими кандидатами є некоректним, оскільки процедура передбачає індивідуальний підхід до кожного претендента.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, визнавши рішення ВККС законним та обґрунтованим.
Справа №480/6919/24 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі №480/6919/24:
1. Предметом спору є правомірність нарахування та виплати військовослужбовцю грошового забезпечення за період тимчасового виконання обов’язків за вищою посадою у військовій частині, де він проходив службу на той момент.
2. Суди попередніх інстанцій помилково відмовили у позові, вважаючи, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки на момент звільнення зі служби він перебував у штаті іншої військової частини. Верховний Суд наголосив, що належність відповідача визначається матеріальним правовідношенням, а не лише фактом останнього місця служби при звільненні. Суд зазначив, що спір стосується виплат за період, коли позивач реально проходив службу та отримував забезпечення саме у відповідача, а не виплат, пов’язаних безпосередньо зі звільненням. Суди першої та апеляційної інстанцій не з’ясували правову природу спірних виплат та не виконали процесуальний обов’язок щодо перевірки належності відповідача. Замість того, щоб вирішити питання про залучення належного відповідача чи співвідповідача відповідно до статті 48 КАС України, суди безпідставно відмовили у позові. Таким чином, суди порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/11858/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність застосування заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА) про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності (зупинення права на заняття адвокатською діяльністю).
2. Верховний Суд наголосив, що інститут забезпечення позову не може використовуватися для фактичного вирішення спору по суті до завершення судового розгляду. Суд зазначив, що зупинення дії рішення дисциплінарного органу про накладення стягнення, яке має обмежений строк дії, фактично підміняє собою остаточне судове рішення. Колегія суддів підкреслила, що негативні наслідки для професійної діяльності чи репутації адвоката, які неминуче виникають при застосуванні дисциплінарного стягнення, самі по собі не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Суд вказав, що оцінка пропорційності дисциплінарного стягнення вчиненому проступку має здійснюватися виключно під час розгляду справи по суті, а не на стадії вирішення питання про забезпечення позову. Також було зазначено, що суди попередніх інстанцій не довели наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди, яка була б незворотною без вжиття таких заходів. Зрештою, Верховний Суд констатував, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, не врахувавши сталу практику Верховного Суду щодо недопустимості підміни судового рішення заходами забезпечення.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ВКДКА, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №320/61557/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган донарахував податок на прибуток, ПДФО та військовий збір через нібито нереальність господарських операцій та кваліфікацію списаних товарів як «додаткового блага» для керівника.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що позивач надав належні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій, а податкова не спростувала ці докази та не довела відсутність руху активів.
– Щодо податку на прибуток, суд підкреслив, що послуги від контрагентів-нерезидентів були використані для надання аналогічних послуг резидентам України, що підтверджується договорами, актами та податковими накладними.
– Щодо «додаткового блага», суд зазначив, що для застосування цієї норми дохід має бути персоніфікованим, тобто пов’язаним із конкретною фізичною особою, чого податкова не довела.
– Списання товарів, які не були використані в господарській діяльності, було належним чином відображено в обліку та податковій звітності, що виключає підстави для нарахування ПДФО та військового збору.
– Суд наголосив, що податкова не довела недобросовісність платника податків або недостовірність наданих ним документів.
– Посилання податкової на попередню практику Верховного Суду визнано безпідставним, оскільки ті рішення ухвалювалися за інших фактичних обставин справи.
– Суд підтвердив, що обов’язок доказування правомірності податкових нарахувань лежить на контролюючому органі, який у цій справі не виконав його належним чином.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу податкового органу, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов платника податків було задоволено, залишив без змін.
Справа №826/6388/17 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність звільнення військовослужбовця Управління державної охорони України з військової служби через службову невідповідність.
2. Суд дійшов висновку, що наказ про звільнення та висновок атестаційної комісії є взаємопов’язаними елементами одного юридичного складу, тому суд має право і зобов’язаний перевіряти правомірність атестації навіть за відсутності окремої позовної вимоги про її скасування. Суд встановив, що процедура атестації була проведена з істотними порушеннями: позивача повідомили про засідання комісії лише в день його проведення, не провели попередню бесіду, а саме звільнення відбулося в день оформлення результатів атестації. Крім того, підстави для звільнення (дисциплінарні стягнення) були раніше скасовані судом, що автоматично нівелювало обґрунтованість висновку атестаційної комісії. Суд також наголосив, що внутрішній порядок оскарження атестації не є обов’язковою досудовою процедурою, яка б обмежувала право особи на судовий захист. Зрештою, відповідач не довів правомірність висновку про «низькі морально-ділові якості» позивача, оскільки ці доводи базувалися на обставинах, які вже були визнані судом протиправними в інших справах.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши незаконність звільнення позивача та зобов’язавши УДО поновити його на службі та виплатити грошове забезпечення.
Справа №380/13688/22 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується відмови судів у відкритті провадження за заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, де заявник намагався використати нову правову позицію Верховного Суду як підставу для такого перегляду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що перелік підстав для перегляду за нововиявленими обставинами, визначений статтею 361 КАС України, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
– Ключовим аргументом стало розмежування «нововиявлених обставин» та «нової правової позиції»: зміна правового висновку Верховного Суду в іншій справі не є юридичним фактом, що існував на момент ухвалення рішення, а тому не може бути підставою для перегляду.
– Суд підкреслив, що інститут перегляду за нововиявленими обставинами спрямований на встановлення істини через факти, які не були відомі раніше, а не на виправлення помилок у застосуванні права.
– Заявник фактично намагався ініціювати перегляд через незгоду з попереднім тлумаченням норм матеріального права, що є неприпустимим у межах цього процесуального механізму.
– Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у відкритті провадження, оскільки заява була явно неприйнятною за своєю правовою природою.
– Суд також послався на усталену практику, згідно з якою перегляд за нововиявленими обставинами не є способом усунення судових помилок, для чого існують процедури апеляційного та касаційного оскарження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №990/58/26 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) про непідтвердження здатності позивачки здійснювати правосуддя в апеляційному суді та зобов’язання Комісії повторно розглянути це питання.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що хоча оцінювання кандидатів є дискреційним повноваженням ВККС, рішення Комісії має бути вмотивованим, а не формальним, і підлягає судовому контролю на предмет обґрунтованості.
* Верховний Суд встановив, що ВККС не надала належної оцінки позитивним показникам професійної діяльності кандидатки, проігнорувавши надані нею докази та пояснення, що свідчить про вибірковість підходу.
* Суд вказав на порушення принципу юридичної визначеності: ВККС змінила свою оцінку щодо тих самих фактів (проживання в Криму), які раніше вже були предметом оцінки Комісії у пленарному складі та визнані такими, що не перешкоджають зайняттю посади.
* Комісія не обґрунтувала належним чином, чому за критерієм «доброчесність» було виставлено 0 балів, оскільки методологія передбачає зниження балів за конкретні порушення, а не автоматичне обнулення без детального мотивування.
* Суд підкреслив, що негативне рішення має містити чіткий причинно-наслідковий зв’язок між виявленими недоліками та висновком про нездатність особи здійснювати правосуддя, чого в оскаржуваному рішенні не було дотримано.
* Суд зазначив, що кваліфікаційне оцінювання є єдиною процедурою, і Комісія не може без вагомих підстав відступати від своїх попередніх позитивних висновків щодо того самого кандидата.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив позов, визнав протиправним та скасував рішення ВККС, зобов’язавши Комісію повторно розглянути питання щодо підтвердження здатності позивачки здійснювати правосуддя.
Справа №480/3425/23 від 03/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі за позовом військовослужбовця про виплату індексації грошового забезпечення через наявність іншого судового рішення, що набрало законної сили, між тими ж сторонами та з того ж предмета спору.
2. Суд виходив із того, що процесуальне законодавство забороняє повторний розгляд тотожних позовів, аби уникнути конфлікту судових рішень. У даному випадку позивач уже звертався з аналогічними вимогами щодо індексації за той самий період у справі № 620/1569/22, де суд надав оцінку правомірності дій військової частини. Верховний Суд підкреслив, що зміна формулювань позовних вимог або стилістичне переоформлення аргументів не змінює правової природи спору, якщо фактичні обставини залишаються тими самими. Оскільки позивач не оскаржив в апеляційному порядку рішення у першій справі в частині відмови у стягненні конкретної суми індексації, він втратив право на повторне звернення з цим же питанням. Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо можливості окремого розгляду вимог про індексацію є безпідставним, оскільки в тих справах суди не досліджували питання по суті, на відміну від ситуації позивача. Таким чином, закриття провадження було визнано єдиним законним способом реагування на спробу повторного перегляду вже вирішеного спору.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №914/2968/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є визнання договору дарування частки в статутному капіталі товариства удаваним правочином, який приховував договір купівлі-продажу, та переведення на позивача прав та обов’язків покупця цієї частки.
2. Суд виходив з того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження оплатності спірного правочину, що є обов’язковою умовою для визнання договору купівлі-продажу. Суди встановили, що договір дарування був укладений між особами, які перебували у дружніх відносинах, що є цілком логічним мотивом для безоплатної передачі майна. Важливим аргументом стала відсутність у матеріалах справи доказів проведення будь-яких грошових розрахунків між відповідачами. Суд також звернув увагу на те, що позивач протягом трьох років не оскаржував договір і фактично визнавав нового учасника, що свідчить про те, що позов спрямований на вирішення корпоративного конфлікту, а не на захист переважного права. Принцип змагальності зобов’язує позивача доводити свої вимоги, проте в даному випадку доводи позивача ґрунтувалися лише на припущеннях. Крім того, суд зазначив, що навіть не враховуючи висновок експертизи з поліграфом, наявних доказів було достатньо для висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено повністю.
Справа №348/250/25 від 09/06/2026
Предметом цього спору є правомірність застосування судами першої та апеляційної інстанцій спеціальної конфіскації транспортного засобу, який був знаряддям злочину, в межах затвердженої угоди про визнання винуватості.
Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що процедура укладення угоди про визнання винуватості є чітко регламентованою і вимагає обов’язкового узгодження сторонами всіх істотних умов, включаючи питання спеціальної конфіскації. Суд наголосив, що згідно зі статтею 472 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), умови застосування спеціальної конфіскації мають бути прямо передбачені в тексті самої угоди. Оскільки в угоді, укладеній між прокурором та обвинуваченим, питання конфіскації автомобіля не було врегульовано, суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, самостійно застосувавши цей захід при затвердженні угоди. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не врахували вимоги закону щодо обов’язкового відображення всіх умов у тексті угоди, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Апеляційний суд, своєю чергою, не виправив цю помилку, залишивши незаконне рішення в силі. Відтак, касаційна інстанція дійшла висновку, що застосування спеціальної конфіскації за відсутності відповідних домовленостей в угоді є порушенням права на справедливий суд та вимог КПК.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши судові рішення шляхом виключення з них пункту про спеціальну конфіскацію автомобіля та скасування арешту на нього.
Справа №520/9375/22 від 03/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Визнання протиправною бездіяльності податкових органів щодо невнесення заяви платника до Реєстру заяв про повернення бюджетного відшкодування ПДВ та стягнення з Державного бюджету України на користь позивача суми такого відшкодування у розмірі 20 541 666,66 грн.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що право позивача на бюджетне відшкодування виникло у період, коли він був зареєстрований як платник ПДВ, що підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили.
* Верховний Суд наголосив, що подальше скасування реєстрації платника ПДВ не позбавляє суб’єкта права на отримання відшкодування за період, коли він мав відповідний статус.
* Суд підкреслив, що податкові органи тривалий час ігнорували виконання попередніх судових рішень, які зобов’язували їх вчинити дії щодо реєстрації розрахунків коригування та внесення даних до Реєстру.
* Використання позивачем поштового зв’язку для подання декларації було визнано правомірним, оскільки це стало єдино можливим способом захисту прав в умовах бездіяльності контролюючого органу.
* Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, справу «Інтерсплав проти України»), суд вказав, що право на бюджетне відшкодування є «майновим правом», яке підлягає захисту згідно з Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини.
* Враховуючи систематичне невиконання податковими органами своїх обов’язків, суд дійшов висновку, що лише стягнення коштів безпосередньо з бюджету є ефективним способом захисту, який реально поновлює порушені права платника.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення бюджетного відшкодування — без змін.
Справа №918/1001/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. Предметом спору є правомірність нарахування оператором газорозподільних мереж вартості необлікованого природного газу через нібито пропуск споживачем (ОСББ) строку періодичної повірки лічильника.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, керувався тим, що постанова Кабінету Міністрів України № 440 від 07.04.2023 надає споживачам право на проведення повірки лічильників протягом трьох місяців після завершення опалювального періоду. Суд встановив, що ця норма діє незалежно від того, чи припадає дата закінчення повірки на опалювальний чи міжопалювальний сезон, оскільки постанова не містить обмежень щодо цього. Оскільки ОСББ звернулося до оператора ГРМ у межах цього пільгового періоду, дії споживача були визнані правомірними. Відповідно, у оператора ГРМ не було законних підстав для складання акта про порушення та здійснення донарахувань. Суд також підкреслив, що застосування спеціальної постанови КМУ має пріоритет над внутрішніми наказами чи загальними положеннями Кодексу газорозподільних систем, які суперечать цій постанові. Таким чином, рішення комісії оператора про нарахування штрафних санкцій було визнано протиправним та скасовано.
3. Верховний Суд залишив у силі постанову апеляційного суду, відмовивши оператору ГРМ у задоволенні касаційної скарги та підтвердивши правомірність зустрічного позову ОСББ.
Справа №910/10715/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний аналіз:
1. Предметом спору є розірвання договору оренди нежитлової споруди (бетонного майданчика) та виселення орендаря через нібито порушення умов щодо проведення ремонту без згоди орендодавця та відсутності страхування майна.
2. Суд дійшов висновку, що позивач не надав належних доказів того, що ремонтні роботи проводилися саме на орендованому об’єкті, оскільки надані фотознімки не містили прив’язки до меж ділянки, а акти перевірки складалися без участі орендаря. Щодо страхування, суд встановив, що на момент звернення до суду договір страхування був чинним, а сам договір оренди не передбачав розірвання як санкцію за тимчасову відсутність страховки. Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази, які вже були досліджені судами попередніх інстанцій. Також суд зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини у наведених скаржником справах суттєво відрізнялися від обставин цієї справи. Вимога про виселення була відхилена як похідна, оскільки основна вимога про розірвання договору не була задоволена.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу Департаменту — без задоволення.
Справа №213/3981/25 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції через нібито недостатню сплату судового збору.
2. Верховний Суд у своєму рішенні виходив із того, що при визначенні розміру судового збору за подання апеляційної скарги необхідно враховувати розмір збору, який фактично підлягав сплаті за подання позову. Оскільки позивач подавав позов через систему «Електронний суд», до базової ставки судового збору (0,2 прожиткового мінімуму) правомірно було застосовано понижуючий коефіцієнт 0,8. Відповідно, апеляційний збір має становити 150% від цієї вже зменшеної суми, а не від повної ставки, як помилково вважав апеляційний суд. Суд наголосив, що право на доступ до правосуддя є фундаментальним, а неправильний розрахунок збору апеляційною інстанцією створив штучні перешкоди для розгляду справи по суті. Верховний Суд підкреслив, що Закон «Про судовий збір» чітко визначає порядок розрахунку, і застосування понижуючого коефіцієнта при електронній подачі документів є обов’язковим. Таким чином, дії Департаменту патрульної поліції щодо сплати збору були повністю законними та відповідали вимогам процесуального законодавства.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про повернення скарги та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №751/368/26 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій газорозподільної компанії щодо припинення постачання газу та вимога про визнання недійсними актів про порушення, складених за тривалий період часу.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що акти про порушення або припинення газопостачання є лише службовими документами, які фіксують певні обставини, а не правочинами чи рішеннями суб’єктів владних повноважень, тому вони не створюють самостійних юридичних наслідків.
* Оскарження таких актів як окремого предмета судового розгляду не передбачено законом, оскільки вони є різновидом претензії, а не актами, що встановлюють обов’язки.
* Суд зазначив, що ці акти можуть бути оцінені лише як докази в межах іншого спору, наприклад, про відшкодування збитків, де суд надасть їм відповідну правову оцінку.
* Окремо суд підкреслив, що філії та представництва не є юридичними особами, не мають цивільної процесуальної дієздатності та не можуть бути належними відповідачами у судовому процесі.
* Оскільки обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним і не передбачений законом, суд дійшов висновку про відсутність спору, який підлягає судовому розгляду.
* Додатково суд врахував, що в іншій частині позовні вимоги позивача вже були залишені без розгляду за його власною заявою, що фактично вичерпало спір між сторонами.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №520/9375/22 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є оскарження бездіяльності податкових органів щодо невнесення заяви платника до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та вимога про стягнення з Державного бюджету України суми такого відшкодування у розмірі 20 541 666,66 грн.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що право позивача на бюджетне відшкодування виникло у 2015 році, коли він перебував у статусі платника ПДВ, і це право не втрачається навіть у разі подальшого анулювання реєстрації платника.
* Верховний Суд наголосив, що оскільки рішення суду, яким було зобов’язано податківців вчинити дії щодо реєстрації розрахунків коригування, набрало законної сили, воно підлягало виконанню, а подальша зміна статусу платника не нівелює набуте право на відшкодування.
* Суд підкреслив, що бездіяльність податкових органів щодо невнесення даних до Реєстру порушує майнові права позивача, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
* Важливим аргументом стало те, що подання декларації та заяви засобами поштового зв’язку в даній ситуації було єдино можливим способом реалізації права на захист, тому відмова податківців у їх прийнятті була визнана неправомірною.
* Суд дійшов висновку, що в умовах тривалого невиконання податковими органами своїх обов’язків, визнання бездіяльності протиправною є недостатнім, тому стягнення коштів безпосередньо з бюджету є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.
* Касаційна інстанція підтвердила, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, а доводи податківців не спростовують правомірності вимог позивача.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №589/3656/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою, в якій сторони фактично намагалися врегулювати питання сплати аліментів на дитину.
2. Верховний Суд керувався тим, що справа за ціною позову (20 000 доларів США) не є малозначною, а тому її розгляд судом першої інстанції у спрощеному позовному провадженні був грубим порушенням процесуального закону. Суд зазначив, що згідно з пунктом 7 частини 3 статті 376 ЦПК України, таке порушення є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд діяв вірно, коли самостійно скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове, оскільки процесуальний закон у цьому випадку не передбачає направлення справи на новий розгляд. Верховний Суд також підкреслив, що апеляційний розгляд відбувався з дотриманням права сторін на участь у засіданні, а відсутність доказів поважності причин неявки представника позивача не зобов’язувала суд відкладати розгляд. Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними, оскільки вони підтверджені належними доказами, а інша сторона не подала заперечень щодо їх розміру.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, додатково стягнувши з позивача витрати на правничу допомогу в касаційній інстанції.
Справа №553/3599/15-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Великої Палати Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання незаконними дій роботодавця щодо збору та обробки персональних даних працівника (інформації про телефонні розмови та місцеперебування) без його згоди.
2. **Аргументи суду:** Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що попередні судові інстанції обмежилися лише формальним аналізом того, чи підпадає отримана інформація під вузьке визначення «персональних даних» згідно з національним законодавством. Суд наголосив, що право на приватність, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини, є значно ширшим за національні визначення і вимагає від роботодавця дотримання критеріїв пропорційності та законності моніторингу. Оскільки Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Гуйван проти України» вже встановив порушення Україною позитивних зобов’язань через відсутність належного судового аналізу цих критеріїв, національні суди зобов’язані виправити цю помилку. Суд підкреслив, що право роботодавця на контроль за робочим часом не є абсолютним і не може виправдовувати свавільне втручання у приватне життя працівника. Відтак, суди повинні були оцінити, чи було втручання виправданим, чи був працівник повідомлений про моніторинг та чи існували менш обтяжливі методи контролю. Оскільки попередні рішення не містили такої змістовної оцінки, вони не забезпечили ефективного захисту прав людини, що є суттєвим процедурним недоліком.
3. **Рішення суду:** Велика Палата Верховного Суду задовольнила заяву частково: скасувала рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і направила справу на новий розгляд до Подільського районного суду міста Полтави.
Справа №910/2919/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Позивач (ТОВ «Діос Машинері») звернувся до суду з позовом до ТОВ «ОТП Лізинг» про визнання права власності на сільськогосподарську техніку (сівалку), її витребування з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у користуванні нею шляхом зняття обтяжень у відповідному реєстрі.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві порушення норм процесуального права, не дослідивши належним чином усі докази у справі.
* Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили в позові лише через те, що позивач об’єднав в одній заяві віндикаційні (про витребування) та негаторні (про усунення перешкод) вимоги, що є проявом надмірного формалізму.
* Суд наголосив на принципі «суд знає закони» (*jura novit curia*): у разі поєднання таких вимог суд має не відмовляти в позові, а визначити мету позивача та застосувати належні норми права для захисту його інтересів.
* Також було зазначено, що суди не надали оцінки доводам позивача щодо ланцюга відчуження майна та не з’ясували обставин придбання техніки, обмежившись формальним аналізом відсутності актів приймання-передачі.
* Верховний Суд підкреслив, що реєстрація транспортного засобу не є безумовним доказом права власності, тому суди повинні були глибше дослідити умови договорів поставки та фактичні обставини переходу права власності.
* Рішення судів попередніх інстанцій було визнано передчасним, оскільки вони не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, через неналежне дослідження доказів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №293/971/24 від 09/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 293/971/24:
1. Предметом спору є перекваліфікація дій засудженого з умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України) на умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), та відповідність призначеного покарання тяжкості злочину.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для розмежування вказаних складів злочинів ключовим є встановлення спрямованості умислу винного, а не лише настання смерті як наслідку. Апеляційний суд, повторно дослідивши докази, встановив, що засуджений не мав прямого умислу на позбавлення життя, а діяв із метою залякування, що підтверджується його поведінкою після вчинення злочину (активна участь у гасінні вогню та наданні допомоги). Також було враховано висновок судово-психіатричної експертизи про наявність у засудженого легкої розумової відсталості, що впливало на його здатність повною мірою усвідомлювати наслідки своїх дій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд належним чином виконав вимоги процесуального закону щодо дослідження доказів та надав вмотивовану відповідь на доводи прокурора. Встановлено, що інтелектуальна та вольова ознаки умислу на вбивство в даному випадку не були доведені в повному обсязі, що унеможливлює кваліфікацію за ст. 115 КК. Відтак, рішення про перекваліфікацію визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.
Справа №420/9554/20 від 03/07/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є стягнення з держави матеріальної шкоди, завданої прокурору внаслідок виплати заробітної плати у меншому розмірі через застосування положень Бюджетного кодексу, які згодом були визнані Конституційним Судом неконституційними.
2. Верховний Суд, спираючись на правову позицію Об’єднаної палати у справі № 160/6949/20, наголосив, що неконституційність закону зумовлює право особи на компенсацію за обмеження її гарантій, а відсутність спеціального закону про порядок таких виплат не звільняє державу від відповідальності. Суд зазначив, що належне матеріальне забезпечення прокурорів є гарантією їхньої незалежності, тому застосування неконституційної норми, що звузила ці гарантії, є підставою для відшкодування шкоди. Водночас Суд чітко розмежував періоди: шкода підлягає відшкодуванню лише за час дії неконституційного обмеження до моменту набрання чинності Законом № 113-IX, який запровадив нове регулювання оплати праці. Суд також підкреслив, що належним відповідачем є орган прокуратури, який здійснював нарахування, а не Казначейство. Враховуючи висновки експертизи, Суд самостійно здійснив перерахунок суми шкоди, виключивши періоди, за які позивач не мав права на такі виплати. **** У цьому рішенні Верховний Суд фактично закріпив уніфікований підхід до вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої неконституційними актами, відступаючи від попередньої практики, де суди часто відмовляли у позовах через відсутність спеціального законодавчого механізму виплат.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині відмови в позові та ухвалив нове рішення про стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 2 373 042,69 грн.
Справа №460/961/19 від 03/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є стягнення з колишнього курсанта на користь вищого військового навчального закладу витрат, пов’язаних з його утриманням під час навчання, у зв’язку з достроковим розірванням контракту за власним бажанням.
2. Суд виходив з того, що обов’язок відшкодування витрат прямо передбачений частиною 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» у разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання. Суди встановили, що відповідач власноруч подав рапорт про відрахування саме з цієї підстави, що зафіксовано в наказах Академії. Аргументи відповідача про те, що контракт мав бути розірваний за станом здоров’я, суд відхилив, оскільки для застосування відповідної норми закону (звільнення за станом здоров’я) необхідний висновок військово-лікарської комісії, якого в матеріалах справи не було. Також суд розмежував поняття «цільова підтримка на навчання» та «витрати на утримання», зазначивши, що статус учасника бойових дій не звільняє від обов’язку відшкодування витрат на забезпечення (харчування, речове майно, комунальні послуги). Суд наголосив, що питання правомірності підстав звільнення не є предметом цього спору, а наявні докази підтверджують добровільне прийняття відповідачем зобов’язання відшкодувати кошти. Отже, оскільки контракт було розірвано через небажання продовжувати навчання, законні підстави для стягнення витрат є доведеними.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів з відповідача — без змін.
Справа №991/1824/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання необґрунтованим та стягнення в дохід держави автомобіля «Audi Q7» 2023 року випуску, який був оформлений на третіх осіб, але, на думку прокурора, фактично належав та використовувався Самбірським міським головою.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що автомобіль був придбаний близькими особами посадовця, проте фактично перебував у його систематичному користуванні, що підтверджується даними систем відеоспостереження та геолокації мобільного телефону посадовця.
* Ключовим доказом стала наявність довіреностей на право розпорядження автомобілем, виданих посадовцю одразу після його придбання, що суперечить твердженням про «особисті потреби» формальних власників.
* Суд звернув увагу на «поспішність» відчуження автомобіля іншому відповідачу (ОСОБА_2) безпосередньо після того, як детектив НАБУ повідомив посадовця про початок перевірки, що свідчить про фіктивність угоди.
* Фінансовий аналіз доходів родини посадовця та формальних власників показав відсутність у останніх легальних коштів для придбання дороговартісного активу.
* Суд відхилив доводи захисту про «звичайні сімейні відносини», оскільки системність користування та відсутність реальних розрахунків за договорами купівлі-продажу вказують на те, що посадовець був справжнім бенефіціаром майна.
* Апеляційна інстанція підтвердила, що докази прокурора є більш переконливими та логічними, ніж пояснення відповідачів, які не змогли спростувати факт контролю посадовця над активом.
3. **Рішення суду:** Апеляційні скарги залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції про стягнення автомобіля в дохід держави — без змін.
Справа №910/13213/24 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання укладеним договору оренди земельної ділянки між ТОВ «Парі Рітейл» та Київською міською радою у редакції, запропонованій позивачем, через наявність розбіжностей щодо умов сплати коштів за користування землею до моменту реєстрації права оренди.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до вирішення спору, обмежившись констатацією відсутності згоди сторін щодо спірної умови договору. Суд наголосив, що при розгляді справ про спонукання до укладення договору суд зобов’язаний не просто відмовити у позові, а самостійно оцінити зміст договору на відповідність закону та вирішити розбіжності між сторонами. Також суд підкреслив важливість принципу добросовісності: якщо орган місцевого самоврядування безпідставно ухиляється від укладення договору або пропонує неприйнятні умови, це може розцінюватися як зловживання правом. Верховний Суд звернув увагу на принцип єдності юридичної долі будівлі та земельної ділянки, який зобов’язує орган влади оформити право користування землею за власником нерухомості. Оскільки суди не надали оцінки добросовісності поведінки відповідача та не перевірили, чи не суперечить спірна умова договору законодавству, їхні рішення були визнані передчасними. **** Суд в цій постанові відступає від попередньої позиції, яка була в інших рішеннях Верховного Суду, щодо неможливості вирішення судом спору про укладення договору в разі відсутності згоди сторін щодо його істотних умов, вказуючи, що саме для вирішення таких розбіжностей і передбачено судовий порядок.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №334/620/23 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Касаційна скарга захисника на вироки судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вчинення крадіжок в умовах воєнного стану, зокрема щодо суворості призначеного покарання та процедури розгляду справи.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд підтвердив, що суд першої інстанції правомірно застосував спрощений порядок розгляду справи (ч. 3 ст. 349 КПК), оскільки обвинувачений повністю визнав вину, а учасники процесу не заперечували проти такого порядку.
– Щодо доводів про суворість покарання, колегія суддів зазначила, що апеляційний суд обґрунтовано скасував звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), врахувавши рецидивний характер злочинів та особу засудженого.
– Суд наголосив, що призначення мінімального покарання (5 років позбавлення волі) за ч. 4 ст. 185 КК є пропорційним та справедливим заходом, враховуючи, що засуджений раніше 15 разів притягався до кримінальної відповідальності.
– Доводи захисту про стан здоров’я засудженого були відхилені, оскільки необхідне лікування може бути забезпечене в умовах пенітенціарної системи.
– Щодо відсутності засудженого під час оголошення вироку в апеляції, суд встановив, що він самовільно залишив залу судового засідання (відеоконференції), тому порушень процесуальних прав не виявлено.
– Верховний Суд не знайшов підстав для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх дискреційних повноважень та дотрималися норм матеріального і процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №200/11900/21 від 03/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором свого звільнення з адміністративної посади через нібито неналежне виконання обов’язків та вимога про стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що звільнення прокурора з адміністративної посади не є дисциплінарним стягненням, тому процедура його проведення не може підмінятися дисциплінарним провадженням.
– Верховний Суд наголосив, що Кадрова комісія, створена для розгляду дисциплінарних скарг, не мала законних повноважень розглядати питання про звільнення з адміністративної посади, навіть попри внесені Генеральним прокурором зміни до внутрішніх порядків.
– Суди попередніх інстанцій правильно визнали звільнення незаконним, оскільки комісія діяла за межами своєї компетенції та у спосіб, не передбачений законом.
– Водночас, у частині стягнення різниці в заробітку суд виявив процесуальні порушення: суд першої інстанції самовільно вийшов за межі позовних вимог та змінив спосіб захисту, не витребувавши необхідні докази для розрахунку суми.
– Суд касаційної інстанції підкреслив, що адміністративний суд має бути активним, але не може ігнорувати принцип диспозитивності, підміняючи собою позивача у формуванні вимог.
– Через відсутність належного обґрунтування розрахунків та порушення процесуального права, питання грошових виплат потребує повторного розгляду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення про поновлення прокурора на посаді, але скасував рішення в частині стягнення різниці в заробітку, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного розрахунку суми виплат.
Справа №200/11900/21 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з адміністративної посади за рішенням кадрової комісії та питання стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
2. Верховний Суд підтвердив, що звільнення прокурора з адміністративної посади не є дисциплінарним проступком, тому кадрові комісії, створені виключно для розгляду дисциплінарних скарг, не мали законних повноважень приймати рішення про таке звільнення. Суд наголосив, що процедура звільнення з адміністративної посади та дисциплінарне провадження мають різні правові підстави та наслідки, які не можна ототожнювати. Водночас, касаційна інстанція критично оцінила дії судів попередніх інстанцій у частині розрахунку грошових виплат. Суд вказав, що перша інстанція безпідставно вийшла за межі позовних вимог, змінивши спосіб захисту прав позивача, замість того, щоб витребувати необхідні докази для точного розрахунку суми. Оскільки суди не встановили фактичний розмір різниці в заробітку та не дослідили належним чином докази, це унеможливило ухвалення остаточного рішення в цій частині. Таким чином, Верховний Суд застосував принцип диспозитивності, підкресливши, що суд не може самовільно підміняти вимоги позивача, а має забезпечити повне з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд залишив у силі рішення про поновлення прокурора на посаді, але скасував рішення в частині стягнення різниці в заробітку та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного розрахунку суми виплат.
Справа №380/9971/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність прийняття Головним управлінням ДПС податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов’язань, зменшення від’ємного значення ПДВ, нарахування пені та застосування штрафних санкцій за результатами документальної перевірки ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія».
2. **Основні аргументи суду:**
* **Реальність господарських операцій:** Суд підтвердив, що агентські послуги нерезидента (TIPMS GmbH) мали реальний економічний зміст та ділову мету, спрямовану на вихід на ринок Австрії, а наявність прямих контрактів із покупцем не виключає доцільності залучення посередника.
* **Витрати виконавчого провадження:** Суд роз’яснив, що виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не є штрафними санкціями чи пенею у розумінні податкового законодавства, тому не підлягають коригуванню фінансового результату до оподаткування.
* **База оподаткування ПДВ:** Суд наголосив, що при експорті самостійно виготовленої продукції база оподаткування визначається за договірною ціною, а обов’язок доведення її невідповідності ринковій ціні покладається виключно на податковий орган, який у цій справі не надав належних доказів.
* **Строки реєстрації розрахунків коригування:** Суд застосував правову позицію, згідно з якою 15-денний строк для реєстрації розрахунків коригування на зменшення суми компенсації обчислюється з дати їх фактичного отримання покупцем, а не з дати складання постачальником.
* **Додаткове благо:** Суд вказав, що заправка службового авто у вихідні дні за наказом підприємства для забезпечення безперервної діяльності в умовах воєнного стану не є додатковим благом, якщо податкова не довела використання пального в особистих цілях працівників.
* **Поворотна фінансова допомога:** Суд визнав, що надані працівникам позики не є безповоротною допомогою, оскільки строк позовної давності не сплив, а кошти були фактично повернуті до каси підприємства.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позовні вимоги ТзОВ «Львівська ізоляторна компанія» були частково задоволені, — без змін.
Справа №480/7731/22 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження звільнення державного службовця з посади через встановлення факту наявності у нього громадянства іноземної держави (російської федерації).
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що згідно із Законом «Про державну службу», встановлення факту наявності іноземного громадянства є безумовною підставою для звільнення особи, що не потребує проведення додаткових службових розслідувань.
– Суд визнав, що Служба безпеки України, діючи в межах своїх повноважень із забезпечення національної безпеки, є компетентним органом, чия інформація про наявність іноземного громадянства є належним та допустимим доказом для роботодавця.
– Колегія суддів відхилила позицію судів попередніх інстанцій про те, що лист СБУ та роздруківки з офіційних іноземних реєстрів потребують додаткового підтвердження або засвідчення, оскільки це створює загрозу національній безпеці.
– Суд підкреслив, що перебування на керівній посаді особи з іноземним громадянством є неприпустимим через ризики витоку службової інформації.
– Оскільки позовні вимоги позивача про поновлення на посаді були визнані безпідставними, Верховний Суд також скасував рішення про стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу.
– Верховний Суд чітко зазначив, що не вбачає підстав для відступу від своїх попередніх правових позицій, викладених у справах № 0940/1503/18 та № 640/4337/19, які підтверджують правомірність звільнення за таких обставин.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.
Справа №9/41 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є правомірність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та відмова у закритті цього провадження у зв’язку з нібито відсутністю у боржника майна, яке підлягає поверненню стягувачу в натурі.
2. Суд виходив з того, що боржник не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт відсутності усього переліку майна, визначеного судовим рішенням, зокрема рухомого майна, обладнання та інвентарю. Суди встановили, що просте посилання на відчуження нерухомості або односторонні довідки самого боржника про відсутність майна не є достатньою підставою для припинення виконавчого провадження. Виконавець зобов’язаний вчинити комплекс дій, передбачених статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», включаючи вихід на місце, огляд та складення відповідних актів, чого зроблено не було. Оскільки матеріали справи не містили акта про неможливість виконання рішення, підстави для застосування пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» були відсутні. Суд наголосив, що виконання судового рішення є обов’язковим, а обов’язок доведення неможливості такого виконання лежить на боржнику, який у даному випадку не виконав цей обов’язок належним чином.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №462/2666/21 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Скаржник оскаржував дії державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку з нібито неповним виконанням рішення суду про стягнення компенсаційних виплат із заробітної плати, оскільки фактично отримана сума була зменшена на розмір податків та зборів.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що роботодавець, виконуючи судове рішення про виплату заробітної плати або середнього заробітку, виступає податковим агентом і зобов’язаний самостійно утримувати податки та збори з нарахованої суми. Суд підкреслив, що відрахування податків не є порушенням прав працівника, оскільки ці платежі підлягали б сплаті і у випадку звичайної виплати зарплати. Навіть якщо в резолютивній частині рішення суду прямо не зазначено про утримання податків, це не звільняє роботодавця від обов’язку їх нарахування та сплати згідно з Податковим кодексом України. Верховний Суд також звернув увагу на те, що питання роз’яснення суми до виплати має вирішуватися в порядку статті 271 ЦПК України, що і було зроблено судом першої інстанції шляхом роз’яснення рішення. Оскільки виконавець діяв у межах закону, а сума була виплачена з урахуванням обов’язкових податкових відрахувань, підстави для визнання дій виконавця неправомірними відсутні. Відтак, апеляційний суд помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, не врахувавши статус роботодавця як податкового агента та наявність роз’яснення судового рішення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги на дії виконавця.
Справа №824/157/23 від 02/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті справи:
1. Предметом цього спору є вирішення питання про розподіл судових витрат, а саме стягнення з іноземної компанії на користь держави витрат, понесених Верховним Судом на переклад процесуальних документів у справі про визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
2. При винесенні рішення суд керувався принципом обов’язковості відшкодування судових витрат стороною, яка програла справу, що закріплено у статтях 133 та 141 ЦПК України. Суд встановив, що оскільки компанія-позивач (UAB Generatorius) свідомо уникала участі у процесі в Україні, Верховний Суд був змушений самостійно забезпечити переклад документів для їх належного направлення до Литовської Республіки. Ці витрати були понесені за рахунок державного бюджету, що суперечить принципу покладення фінансового тягаря на сторону, чиї вимоги були визнані безпідставними. Суд наголосив, що завдання цивільного судочинства, які включають справедливий розподіл витрат, превалюють над іншими міркуваннями. Враховуючи, що в основній постанові питання компенсації витрат на переклад не було вирішено, суд скористався своїм правом на ухвалення додаткового рішення. Таким чином, суд забезпечив захист інтересів держави, поклавши обов’язок відшкодування витрат на іноземну юридичну особу, яка ініціювала процес.
3. Суд прийняв рішення стягнути з Закритого акціонерного товариства «Генераторіус» на користь держави Україна 3 267,00 грн витрат на переклад документів.
Справа №363/727/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Спір стосується розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами у справі за первісним та зустрічним позовами про стягнення коштів, у задоволенні яких судом було відмовлено.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що навіть за наявності договору з фіксованим розміром гонорару, сторона зобов’язана надати детальний опис виконаних адвокатом робіт для розподілу витрат. Суд підкреслив, що такий опис не є «самоціллю», а є необхідним інструментом для перевірки реальності, обґрунтованості та співмірності витрат, які покладаються на іншу сторону. У даній справі адвокат представляв інтереси клієнтки як за первісним, так і за зустрічним позовом, проте не конкретизував обсяг послуг саме щодо захисту від первісного позову. Суд зазначив, що фіксований гонорар не звільняє від обов’язку доведення обсягу наданої допомоги, оскільки суд має оцінювати не лише факт оплати, а й необхідність та розумність витрат. Оскільки представник не надав суду першої інстанції детального опису робіт, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у стягненні цих витрат. Верховний Суд також уточнив, що в цій ситуації суди не зменшували розмір витрат з власної ініціативи, а констатували неможливість їх розподілу через відсутність належного документального підтвердження обсягу виконаної роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №305/614/18 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно через порушення процедури передачі землі у власність та порушення прав суміжного землекористувача.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився на процесуальних порушеннях, зокрема на питанні неупередженості судді першої інстанції. Суд встановив, що заява про відвід судді була безпідставно залишена без розгляду, оскільки містила нові вагомі обставини, які не були предметом попереднього розгляду. Зокрема, суддя раніше вже розглядав іншу справу, де фактично підтвердив законність документів, які тепер оскаржуються в поточному процесі. Це створило обґрунтовані сумніви у його безсторонності, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини. Суд наголосив, що правосуддя має не лише здійснюватися, а й виглядати таким в очах стороннього спостерігача. Оскільки справу розглядав неповноважний склад суду, це стало безумовною підставою для скасування рішень нижчих інстанцій. Інші доводи сторін по суті спору Верховний Суд не досліджував, оскільки першочерговим є дотримання фундаментальних процесуальних гарантій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/11869/25 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму, а також питання дотримання позивачем строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що спори щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцям після їх звільнення регулюються частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду.
* Ключовим моментом для початку відліку цього строку є дата, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, через отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми (наприклад, грошового атестата).
* Суди попередніх інстанцій помилково пов’язали початок перебігу строку з датою виключення позивача зі списків особового складу, автоматично припустивши, що він був обізнаний про всі виплати.
* Верховний Суд наголосив, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що військова частина фактично вручила позивачеві грошовий атестат або інше повідомлення про розрахунок при звільненні.
* Оскільки обов’язок доведення факту вручення відповідних документів лежить на відповідачеві, а такі докази відсутні, висновок про пропуск строку звернення до суду є передчасним.
* Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення процесуального права, що перешкоджає подальшому розгляду справи по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №910/10837/25 від 01/07/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Три О» про визнання недійсним договору, укладеного між двома державними банками.
2. Велика Палата Верховного Суду при винесенні рішення керувалася необхідністю забезпечення єдності судової практики та дотримання процесуальних норм, що регулюють розгляд господарських справ. Суд дійшов висновку, що постанова апеляційної інстанції була прийнята з порушенням норм процесуального права, які вплинули на правильність вирішення питання про можливість розгляду даного позову в межах господарського судочинства. Велика Палата проаналізувала правову природу спірного договору та повноваження судів попередніх інстанцій щодо оцінки правочинів за участю державних банків. Враховуючи специфіку правовідносин, суд визнав аргументи АТ «Державний ощадний банк України» обґрунтованими, оскільки вони базувалися на правильному тлумаченні процесуального закону. Важливим аспектом стало те, що суд надав пріоритет законності процесуального рішення суду першої інстанції, яке було безпідставно скасовано апеляційним судом. У підсумку, Велика Палата підтвердила, що ухвала суду першої інстанції відповідала вимогам закону, а подальший перегляд справи в апеляції був помилковим.
3. Велика Палата Верховного Суду задовольнила касаційну скаргу, скасувала постанову апеляційного суду та залишила в силі ухвалу суду першої інстанції.
Справа №824/117/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є розгляд заяви компанії «NANOTECH DEFENCE LTD» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, яким з компанії було стягнуто понад 28 мільйонів євро попередньої оплати на користь ДП «Укроборонсервіс».
2. Верховний Суд, переглядаючи справу, проаналізував законність ухвали апеляційного суду, яка раніше була предметом оскарження. Суд виходив із того, що процедура скасування арбітражного рішення є виключною і можлива лише за наявності чітко визначених процесуальним законом підстав, які в даному випадку не були доведені заявником. Колегія суддів перевірила дотримання арбітражем норм матеріального та процесуального права, а також переконалася у відсутності порушень публічного порядку України. Суд дійшов висновку, що аргументи скаржника щодо неправомірності арбітражного рішення не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. В результаті було встановлено, що рішення арбітражу відповідає вимогам закону та умовам контракту, укладеного між сторонами. Відтак, підстави для втручання у рішення арбітражного суду та його скасування були відсутні.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.
Справа №990/96/25 від 18/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення Великої Палати Верховного Суду. Нижче наводжу детальний аналіз для вашого матеріалу.
**1. Предмет спору**
Позивач оскаржив рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про результати кваліфікаційного іспиту, вимагаючи їх скасування та зобов’язання Комісії провести повторне оцінювання практичних завдань, оскільки вважав процедуру оцінювання невмотивованою та такою, що порушує його права.
**2. Основні аргументи суду**
* Суд підтвердив, що ВККС є колегіальним органом, який діє в межах дискреційних повноважень, і оцінювання практичних завдань здійснюється членами екзаменаційної комісії за їхнім внутрішнім переконанням.
* Велика Палата наголосила, що чинне законодавство та Положення про проведення іспиту не містять вимоги щодо обов’язкової деталізації балів за кожним окремим елементом практичного завдання у рішенні Комісії.
* Суд зазначив, що затверджені ВККС «Методичні вказівки» мають допоміжний (інструктивний) характер для уніфікації підходів, а не встановлюють імперативний обов’язок фіксувати поелементне оцінювання у підсумковому рішенні.
* Аргументи позивача щодо неможливості якісної перевірки робіт у вихідні дні або під час тимчасової непрацездатності членів комісії були відхилені, оскільки закон не забороняє виконання службових функцій у такий час, а сам факт перевірки не свідчить про необ’єктивність.
* Суд підкреслив, що анонімність кваліфікаційного іспиту є фундаментальною гарантією, тому повторна перевірка роботи конкретного кандидата в судовому порядку порушила б принцип рівності стосовно інших учасників конкурсу.
* Велика Палата констатувала, що оскаржувані рішення ВККС є законними, вмотивованими та такими, що відповідають критеріям статті 2 КАС України, а тому підстави для втручання суду в результати оцінювання відсутні.
**3. Рішення суду**
Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККС, скасувала рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалила нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №320/830/21 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з посади через неуспішне проходження атестації, спричинене його неявкою на іспит у зв’язку з перебуванням під вартою.
2. Суд підтвердив, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації було законним, оскільки позивач не виконав процедурний обов’язок щодо своєчасного повідомлення комісії про причини неявки, попри наявність об’єктивних обставин (тримання під вартою). Водночас, щодо наказу про звільнення, Верховний Суд застосував нові правові позиції, сформовані після ухвалення рішень Конституційного Суду України. Суд наголосив, що приписи Закону № 113-IX, які дозволяли звільнення прокурорів без дотримання гарантій трудового законодавства (зокрема, щодо пропонування вакантних посад), були визнані неконституційними. Оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки діям відповідача щодо дотримання процедури вивільнення та не врахували ці конституційні гарантії, рішення в частині звільнення та поновлення на посаді було скасовано. **** Суд фактично відступив від попередньої практики застосування норм Закону № 113-IX, врахувавши рішення Конституційного Суду України та нові висновки Верховного Суду щодо прямої дії Конституції України при оцінці правомірності звільнення прокурорів.
3. Верховний Суд залишив у силі рішення про правомірність результатів атестації, але скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині звільнення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для перевірки дотримання процедури звільнення з урахуванням конституційних гарантій.
Справа №293/971/24 від 09/06/2026
1. Предметом спору є перевірка законності ухвали апеляційного суду, якою було залишено без змін рішення у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у вчиненні умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд під час касаційного розгляду перевіряв доводи прокурора щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судом апеляційної інстанції. Колегія суддів проаналізувала матеріали кримінального провадження та дійшла висновку, що апеляційний суд належним чином перевірив усі обставини справи та надав їм відповідну правову оцінку. Суд касаційної інстанції не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Аргументи прокурора, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час судового засідання та не спростували законності висновків апеляційного суду. Таким чином, суд дійшов переконання, що оскаржувана ухвала є вмотивованою, обґрунтованою та постановленою відповідно до вимог чинного законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду — без змін.
Справа №348/250/25 від 09/06/2026
Предметом спору є правомірність застосування спеціальної конфіскації транспортного засобу, який був використаний для вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 246 КК України (незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу).
Суд при винесенні рішення керувався тим, що спеціальна конфіскація майна є заходом кримінально-правового характеру, який має застосовуватися з дотриманням принципів пропорційності та справедливості. Колегія суддів проаналізувала обставини справи та встановила, що автомобіль «ЗІЛ 157» не був знаряддям злочину у розумінні ст. 96-2 КК України, оскільки не був спеціально пристосований для вчинення правопорушення, а лише використовувався як засіб транспортування. Суд наголосив, що автоматичне застосування спеціальної конфіскації без врахування ступеня участі майна у злочині та його вартості порівняно з тяжкістю вчиненого діяння є порушенням права власності. Також було враховано, що арешт на майно, яке не підлягає конфіскації, має бути скасований для відновлення прав власника. Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність виключення положень про конфіскацію автомобіля з оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував арешт на автомобіль та виключив рішення про його спеціальну конфіскацію, повернувши транспортний засіб власнику.
Справа №927/404/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з вимогою про повернення територіальній громаді земельних ділянок, які, на його думку, були отримані в оренду незаконно, без проведення обов’язкових земельних торгів.
2. **Аргументи суду:**
– Суди попередніх інстанцій відмовили в позові, вважаючи, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту (негаторний позов замість віндикаційного), що є самостійною підставою для відмови.
– Верховний Суд зазначив, що суди формально підійшли до оцінки позовних вимог, не врахувавши принцип «jura novit curia» (суд знає право), який зобов’язує суд самостійно кваліфікувати правовідносини.
– Верховний Суд наголосив, що якщо правочин є нікчемним (порушує публічний порядок), суд має не відмовляти в позові через «неправильний спосіб захисту», а перевірити доводи про нікчемність і відобразити цей висновок у мотивувальній частині рішення.
– Також було підкреслено, що надання земельних ділянок для фермерського господарства без торгів можливе лише при створенні господарства, а не для розширення земельного банку вже існуючого суб’єкта.
– Верховний Суд вказав, що договори, укладені в період, коли законодавство допускало пільгову процедуру, є оспорюваними, а не нікчемними, тому суди повинні були детально дослідити обставини отримання ділянок.
– В результаті, через неповне дослідження доказів та неправильне застосування норм права щодо способів захисту, попередні рішення були визнані передчасними.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.
Справа №580/774/24 від 03/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження повернення позовної заяви через нібито пропуск строку звернення до суду у справі про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій допустили процесуальну помилку, не встановивши належним чином статус позивача на момент виникнення спірних правовідносин. Суд підкреслив, що для правильного застосування статті 233 КЗпП України необхідно чітко з’ясувати, чи був позивач звільнений зі служби, чи продовжував її, оскільки від цього залежить початок відліку строку звернення до суду. Суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували той факт, що позивач не отримував від військової частини письмового повідомлення про нараховані суми, що є критично важливим для визначення початку перебігу строку. Верховний Суд зазначив, що висновок про пропуск строку був передчасним, оскільки суди не надали оцінку доводам позивача про відсутність відповіді на адвокатський запит як на обставину, що перешкоджала реалізації права на судовий захист. Таким чином, суди не встановили фактичні обставини, необхідні для правильного застосування норм матеріального права, що регулюють строки звернення до суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №520/27800/25 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності повернення судом позовної заяви Військової академії про стягнення з колишнього курсанта витрат на його утримання через передчасність звернення до суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив, що право на стягнення витрат у судовому порядку виникає у навчального закладу лише після того, як особа відмовилася від добровільного відшкодування коштів у встановлений строк. Суд встановив, що позивач не надав відповідачу чітко визначеного терміну для добровільної оплати, оскільки у довідці-розрахунку була відсутня відповідна дата. Хоча суди попередніх інстанцій правильно повернули позов, вони помилково посилалися на неактуальні нормативні акти та неправильно обґрунтували механізм виникнення права на позов. Верховний Суд наголосив, що сама по собі незгода курсанта з розрахунком не є автоматичною відмовою від добровільного виконання зобов’язання, якщо йому не було надано належного часу для оплати. Відтак, звернення до суду до спливу розумного строку на добровільне погашення боргу є передчасним. Суд касаційної інстанції залишив рішення про повернення позову в силі, але суттєво змінив їхню мотивувальну частину, виправивши правові помилки нижчих інстанцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, проте залишив у силі їхній кінцевий висновок про повернення позовної заяви позивачеві.
Справа №910/9297/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення штрафу у розмірі 20% від ціни договору за порушення постачальником строку надання копії реєстраційного посвідчення на лікарський засіб.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив факт прострочення виконання зобов’язання, оскільки реєстраційне посвідчення було отримане відповідачем пізніше встановленого договором 60-денного строку.
– Водночас суд врахував, що процес державної реєстрації лікарського засобу здійснюється Міністерством охорони здоров’я і об’єктивно не залежить від волі чи дій постачальника.
– Суд наголосив, що відповідач діяв добросовісно та надав копію посвідчення одразу після його отримання від регулятора.
– Важливим фактором стало те, що кінцеві строки поставки товару за договором на момент виникнення спору ще не спливли, а позивач не довів завдання йому будь-яких збитків через затримку.
– Суд також взяв до уваги умови воєнного стану та соціальну значущість діяльності відповідача, який забезпечує медичні заклади України життєво необхідними ліками.
– З огляду на принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд визнав розмір штрафу (20% від ціни договору) неспівмірним із наслідками порушення.
– На підставі дискреційних повноважень, передбачених ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, суд зменшив розмір штрафних санкцій на 99%.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову (стягнення штрафу у зменшеному розмірі).
Справа №420/3078/25 від 03/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження депутатом Одеської обласної ради довідки НАЗК про результати повної перевірки його декларації за 2022 рік, у якій зафіксовано недостовірні відомості.
2. **Основні аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що довідка НАЗК за результатами повної перевірки декларації є індивідуальним актом суб’єкта владних повноважень, оскільки вона видана на виконання контрольних функцій і безпосередньо впливає на права та інтереси особи.
– Суд зазначив, що адміністративний суд зобов’язаний перевіряти законність такої довідки на відповідність критеріям обґрунтованості, пропорційності та процедурної справедливості, визначеним статтею 2 КАС України.
– Важливим аргументом стало розмежування юрисдикцій: адміністративний суд оцінює законність дій НАЗК, тоді як кримінальний суд або суд у справах про адмінправопорушення оцінює докази для притягнення особи до відповідальності.
– Суд підкреслив, що наявність кримінального провадження не «поглинає» адміністративний спір, оскільки ці провадження мають різні завдання та предмети дослідження.
– **:** Верховний Суд офіційно відступив від своєї попередньої правової позиції (зокрема, викладеної у справі № 520/25012/21), згідно з якою довідка НАЗК не могла бути предметом окремого оскарження в адміністративному суді, якщо за її результатами було відкрито кримінальне провадження.
– Суд дійшов висновку, що відмова у доступі до правосуддя в таких справах порушує конституційне право на судовий захист та принцип верховенства права.
– Відтак, будь-яка довідка НАЗК може бути самостійно оскаржена в адміністративному порядку, незалежно від того, чи розпочато стосовно декларанта кримінальне чи адміністративне переслідування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду про закриття провадження та направив справу до П’ятого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду по суті.
Справа №480/8698/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом орендної плати за землю за 2022–2023 роки, попри наявність у платника податків пільги, передбаченої «воєнними» змінами до Податкового кодексу України.
2. Суд виходив з того, що норми права не мають зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено законом, тому зміни, внесені Законом № 3050-ІХ, не можуть погіршувати становище платника за періоди, коли діяли попередні, більш сприятливі правила. Суд підкреслив, що платник податків мав законні очікування на застосування пільги, яка діяла на момент декларування зобов’язань. Важливим аргументом стало застосування презумпції правомірності дій платника податків (пункт 56.21 статті 56 ПК України), згідно з якою будь-яка невизначеність у законодавстві має трактуватися на користь бізнесу. Суд також наголосив на принципах правової визначеності та передбачуваності, які є невід’ємними складовими верховенства права. Аргументи податкової про «ретроактивну дію» закону через його мету були відхилені як такі, що не ґрунтуються на чітких приписах законодавства. У підсумку, суд дійшов висновку, що платник правомірно скористався пільгою, а донарахування податків було безпідставним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь платника податків — без змін.
Справа №380/13382/24 від 03/07/2026
Предметом цього спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким контролюючий орган донарахував підприємству податкові зобов’язання з ПДВ через нібито фіктивний характер господарських операцій з низкою контрагентів.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що для формування податкового кредиту ключовим є факт реального здійснення господарської операції, який підтверджується належно оформленими первинними документами. Верховний Суд наголосив, що самі по собі недоліки в оформленні окремих документів або припущення податківців про неможливість виконання операцій контрагентами не є достатньою підставою для відмови у податковому кредиті. У цій справі позивач надав повний пакет документів — від специфікацій до доказів фактичного використання придбаних товарів у виробничому процесі та подальшої утилізації відходів. Суд також зазначив, що податковий орган не надав переконливих доказів, які б спростовували реальність цих операцій, а посилання на кримінальні провадження без надання відповідних вироків суду є юридично неспроможними. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, встановивши, що господарська діяльність була реальною, а не удаваною.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №320/25851/24 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків правомірності нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що граничний строк реєстрації розрахунків коригування на зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг має обчислюватися не з дати їх складання, а з моменту фактичного отримання такого документа покупцем. Суд підкреслив, що покупець не може нести відповідальність за дії постачальника (дату складання чи надсилання документа), на які він об’єктивно не впливає. Водночас, суд апеляційної інстанції припустився процесуальної помилки, оскільки, встановивши неправомірність підходу податкової, він не здійснив самостійного розрахунку штрафних санкцій для тих випадків, де пропуск строку реєстрації все ж мав місце. Суд апеляційної інстанції мав використати принцип офіційного з’ясування обставин справи та, за необхідності, витребувати дані з інформаційних систем ДПС для точного визначення дат отримання розрахунків. Оскільки апеляційний суд фактично «самоусунувся» від встановлення фактичних обставин та не визначив суму штрафу, яка підлягає скасуванню, рішення не може вважатися законним. Відтак, справа потребує нового розгляду для проведення належного розрахунку та перевірки кожного епізоду реєстрації.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позову та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/8888/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Стягнення з ПрАТ «НЕК «Укренерго» на користь ТОВ «ЖОЕК» інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих через прострочення оплати послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електроенергії з альтернативних джерел.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив факт наявності грошового зобов’язання та його невиконання відповідачем у встановлені договором строки, що є достатньою підставою для застосування відповідальності за статтею 625 Цивільного кодексу України.
* Верховний Суд наголосив, що відсутність коштів у тарифі чи фінансові труднощі боржника не звільняють його від обов’язку сплачувати інфляційні втрати та 3% річних за прострочення грошового зобов’язання.
* Суд відхилив доводи скаржника щодо неправильності розрахунків, оскільки відповідач не надав належного контррозрахунку, який би спростовував арифметичну правильність нарахувань позивача.
* Щодо заокруглення сукупного індексу інфляції до сотих, суд підтвердив, що якщо другим числом після коми є «0», це не впливає на загальний результат розрахунку і не є порушенням методики.
* Суд також зазначив, що правило про ненарахування інфляції за неповний місяць (менше 15 днів) застосовується лише у випадках повного погашення боргу, а не при часткових платежах, коли основний борг продовжує існувати.
* Верховний Суд підкреслив, що касаційна скарга не містила обґрунтованих доводів щодо порушення норм права, а лише незгоду з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування правильних по суті рішень.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу НЕК «Укренерго» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення коштів — без змін.
Справа №910/16716/23 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність повернення судом без розгляду заяви ДПЗД «Укрінтеренерго» про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами через несплату заявником судового збору у повному обсязі.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що заявник при поданні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами сплатив судовий збір у розмірі 86,03 грн, тоді як розрахункова сума, виходячи з оспорюваної суми та вимог Закону «Про судовий збір», становила 3220,80 грн.
– Верховний Суд підкреслив, що обов’язок правильного обчислення та сплати судового збору лежить на заявнику, а не на суді.
– Суд відхилив доводи скаржника про «надмірний формалізм», зазначивши, що процесуальні норми щодо сплати судового збору є імперативними та обов’язковими для виконання.
– Суд вказав, що навіть якщо в ухвалі про залишення заяви без руху була вказана сума, що не повністю відповідала розрахункам заявника, це не звільняє останнього від обов’язку сплатити збір у розмірі, визначеному законом.
– Повернення заяви без розгляду через несплату збору не є порушенням права на доступ до правосуддя, оскільки заявник не позбавлений можливості звернутися до суду повторно після усунення недоліків.
– Верховний Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику ВС щодо «надмірного формалізму» є безпідставним, оскільки ті висновки були сформовані за інших фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДПЗД «Укрінтеренерго» без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу суду першої інстанції — без змін.
Справа №400/7775/25 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви через пропуск строку звернення до суду у справі про визнання протиправним рішення міграційної служби щодо недійсності паспорта.
2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач пропустила шестимісячний строк, оскільки отримала повідомлення про рішення міграційної служби ще у вересні 2024 року, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням. Проте Верховний Суд встановив, що суди не надали належної оцінки тому факту, що в поштовому повідомленні відсутнє прізвище особи, яка отримала лист, а підпис на ньому візуально відрізняється від підпису позивача. Суд касаційної інстанції наголосив, що презумпція добросовісного виконання обов’язків працівниками пошти може бути спростована, якщо повідомлення не містить ідентифікації отримувача. Оскільки позивач заперечувала факт отримання листа, суди мали критично оцінити цей доказ як єдину підставу для обчислення строку звернення. Відтак, висновки нижчих судів про пропуск строку визнано передчасними та такими, що ґрунтуються на неналежних доказах.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №520/9375/22 від 03/07/2026
Предметом цього спору є перегляд законності судового рішення в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з податкових органів на користь платника податків.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, такі витрати повинні бути співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та витраченим часом. Суд наголосив, що при розподілі витрат необхідно враховувати реальну доцільність дій адвоката, а не лише формальні акти виконаних послуг. Зокрема, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив суму відшкодування, встановивши, що підготовка процесуальних документів дублювала вже відомі обставини, а участь у засіданнях в режимі відеоконференції не потребувала значних витрат часу. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, проте податкові органи не надали переконливих доказів для подальшого зменшення суми. Суд також зазначив, що представництво інтересів одним і тим самим об’єднанням протягом тривалого часу спрощувало роботу адвокатів, що виключає необхідність значних зусиль для вивчення справи. У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що визначена апеляційним судом сума у 20 000 гривень є справедливою та відповідає критеріям розумності.
Верховний Суд залишив касаційні скарги податкових органів без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №320/20473/24 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є правомірність пункту 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, який обмежує виїзд за кордон певних категорій посадових осіб (зокрема народних депутатів) виключно у службові відрядження в умовах воєнного стану.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив, що Кабінет Міністрів України діяв у межах своїх повноважень, виконуючи обов’язкове рішення Ради національної безпеки і оборони України, введене в дію Указом Президента.
* Суд зазначив, що в умовах воєнного стану конституційні права громадян, включаючи свободу пересування, можуть бути тимчасово обмежені на підставі законів та указів Президента, що є необхідним заходом для забезпечення національної безпеки.
* Колегія суддів підкреслила, що апеляційний суд припустився помилки, застосувавши доктрину «actio popularis» (захист публічного інтересу), оскільки позивач звертався до суду виключно за захистом власних прав як народного депутата, а не в інтересах невизначеного кола осіб.
* Суд вказав, що апеляційна інстанція вийшла за межі своїх повноважень, фактично надавши оцінку правомірності Указу Президента та рішення РНБО, що не входить до компетенції адміністративних судів у межах даного позову.
* Верховний Суд встановив, що обмеження виїзду для народних депутатів не порушує їхніх депутатських повноважень, оскільки право на вільний перетин кордону не є складовою частиною депутатського мандата.
* Також суд підтвердив, що оскаржуваний пункт Правил прийнятий на виконання статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», що спростовує доводи позивача про відсутність законодавчих підстав для таких обмежень.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №380/13904/24 від 03/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що виникла внаслідок несвоєчасної виплати належних сум після перерахунку за рішенням суду.
2. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції помилково застосував застарілу правову позицію, яка обмежувала право на компенсацію затримки розрахунку лише тими випадками, коли спір виник одразу після звільнення. Натомість Суд наголосив, що чинне законодавство не встановлює часових обмежень для звернення особи до суду щодо незгоди з розміром виплат, навіть якщо це відбувається через тривалий час після звільнення. Верховний Суд підкреслив, що право на середній заробіток за час затримки розрахунку виникає незалежно від того, коли саме було ініційовано спір про розмір належних сум. Крім того, було підтверджено, що приписи статті 117 КЗпП України є застосовними до військовослужбовців у частині відповідальності за затримку розрахунку, оскільки спеціальне законодавство не врегульовує це питання. Суд апеляційної інстанції не дослідив фактичні обставини справи в контексті цієї актуальної практики, що стало підставою для скасування його рішення. Відтак, Верховний Суд зобов’язав апеляційний суд переглянути справу з урахуванням того, що право на компенсацію не втрачається через тривалий проміжок часу між звільненням та судовим спором про перерахунок виплат.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №240/16363/25 від 03/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності залишення судами попередніх інстанцій без розгляду позовної заяви військовослужбовця про перерахунок грошового забезпечення через нібито пропуск ним тримісячного строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для спорів про виплату належних при звільненні сум застосовується тримісячний строк, який починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Суд підкреслив, що початок цього строку пов’язується з моментом отримання працівником документально підтвердженої інформації про обсяг нарахованих та виплачених сум (наприклад, розрахункового листа чи довідки). Хоча суди попередніх інстанцій вірно визначили правову природу строку, вони помилково припустили, що позивач був ознайомлений з грошовим атестатом 15.09.2022. Верховний Суд встановив, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичного вручення позивачу грошового атестату при звільненні. Відповідно, висновок про пропуск строку звернення до суду є передчасним, оскільки не доведено факт обізнаності позивача про порушення його прав у вказану дату. Суд також підтвердив застосування єдиного підходу до обчислення строків, сформованого Судовою палатою у справі № 460/21394/23.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №520/9375/22 від 03/07/2026
Предметом цього спору є питання правомірності визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з податкових органів на користь платника податків за результатами розгляду справи про бюджетне відшкодування.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що хоча сторона має право на відшкодування витрат на адвоката, такі витрати мають бути співмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт та витраченим часом. Суд наголосив, що при розподілі витрат необхідно враховувати, чи не є заявлений гонорар завищеним, а також чи не дублюють процесуальні документи раніше викладені обставини. У цій справі апеляційний суд обґрунтовано зменшив суму відшкодування, оскільки адвокати вже були обізнані з матеріалами справи, а участь у засіданнях відбувалася в режимі відеоконференції, що значно спрощувало роботу. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, проте податкові органи не надали переконливих доказів, які б спростовували висновки апеляції. Суд також зазначив, що він не зобов’язаний присуджувати всі заявлені витрати, якщо вони не відповідають принципам справедливості та розумності. Таким чином, касаційна інстанція підтримала позицію апеляційного суду щодо зменшення розміру витрат до 20 000 гривень як найбільш відповідного обсягу наданих послуг.
Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги податкових органів, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №916/2438/25 від 23/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. Предметом спору є вимога прокурора визнати недійсним пункт договору поставки медичного обладнання в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнути ці кошти як безпідставно набуті, оскільки, на думку позивача, операція мала бути звільнена від оподаткування.
2. Суд виходив з того, що для застосування податкової пільги (звільнення від ПДВ) згідно з підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України, необхідно довести наявність трьох обов’язкових умов: постачання товару закладу охорони здоров’я, включення товару до переліку КМУ та, найголовніше, цільове призначення обладнання для надання допомоги пораненим учасникам АТО/ООС та особам, що постраждали внаслідок воєнної агресії. У цій справі суди встановили, що лікарня закуповувала апарати ШВЛ для загальних потреб населення району, а не для спеціалізованого лікування вказаної категорії осіб. Тендерна документація та договір не містили жодних застережень щодо спеціального цільового призначення обладнання. Суд наголосив, що оскільки замовник не визначив мету закупівлі як таку, що підпадає під пільговий режим, операція підлягає оподаткуванню на загальних підставах. Також суд зазначив, що стягнення ПДВ з постачальника, який вже сплатив цей податок до бюджету, створило б надмірний фінансовий тягар для добросовісного суб’єкта господарювання.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог прокурора.
Справа №200/11900/21 від 03/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність звільнення прокурора з адміністративної посади за рішенням кадрової комісії та питання стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
2. Верховний Суд підтвердив позицію судів попередніх інстанцій про те, що кадрова комісія з розгляду дисциплінарних скарг не мала законних повноважень розглядати питання про звільнення прокурора з адміністративної посади, оскільки процедури дисциплінарного провадження та звільнення з адміністративної посади є різними за своєю природою. Суд наголосив, що внесені Генеральним прокурором зміни до внутрішнього Порядку №266 не можуть розширювати компетенцію комісії, визначену законом. Водночас Верховний Суд критично оцінив дії суду першої інстанції щодо вирішення питання про виплату різниці в заробітку. Суд вказав, що замість витребування доказів для точного розрахунку суми, суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог та змінив спосіб захисту, зобов’язавши прокуратуру здійснити нарахування без визначення конкретних сум. Це було визнано порушенням норм процесуального права, оскільки суд зобов’язаний дотримуватися принципу диспозитивності та змагальності сторін. У результаті, питання розрахунку різниці в заробітку потребує додаткового дослідження доказів, що неможливо зробити на стадії касаційного перегляду.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування звільнення та поновлення на посаді, проте скасував їх у частині стягнення різниці в заробітку та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення точного розміру виплат.
