Справа №991/8352/25 від 11/06/2026
Предметом цього спору є цивільний позов прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання низки активів відповідачів необґрунтованими та їх примусове стягнення в дохід держави.
Суд при винесенні рішення керувався принципом перевірки законності походження коштів, за які було набуто майно, порівнюючи їх із підтвердженими доходами відповідачів. Ключовим завданням суду було встановити, чи перевищує вартість активів законні доходи осіб, що є підставою для застосування механізму цивільної конфіскації. Суд детально проаналізував надані докази щодо вартості готівкових коштів, транспортних засобів та доходів від їх відчуження. Враховуючи специфіку справ про необґрунтовані активи, суд надав оцінку кожному об’єкту окремо, відокремлюючи ті, що мають ознаки необґрунтованості, від тих, щодо яких прокурор не довів свою позицію. У результаті суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, оскільки частина активів не була забезпечена легальними джерелами доходів. При цьому суд чітко розмежував обсяг відповідальності кожного з відповідачів, враховуючи їхню роль у володінні та розпорядженні спірним майном.
Суд ухвалив частково задовольнити позовні вимоги, визнавши частину активів (готівкові кошти та низку автомобілів) необґрунтованими та стягнувши їхню вартість або самі активи в дохід держави.
Справа №754/6420/25 від 21/05/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є встановлення факту смерті особи (бабусі заявниці) у 1925 році для отримання свідоцтва про смерть та подальшої реалізації прав користувача місця поховання.
2. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви, оскільки заявниця не надала належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували факт смерті та родинний зв’язок з померлою. Суди критично оцінили наданий акт обстеження місця поховання, оскільки він був підписаний самою заявницею, а не уповноваженою особою кладовища, що нівелює його доказову силу. Також було встановлено, що обраний спосіб захисту є неефективним, адже навіть встановлення факту смерті не доводить факту поховання саме цієї особи на конкретному місці, що є ключовим для набуття статусу користувача місця поховання. Суди підкреслили, що неможливо встановити юридичний факт лише на припущеннях, а архівні дані щодо реєстрації смерті за 1925 рік у вказаному населеному пункті відсутні. Верховний Суд погодився з тим, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, не допустивши порушень, які б вплинули на законність рішення.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №447/1954/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Позивач намагалася усунути відповідача від права на спадкування після смерті спільного спадкодавця, посилаючись на те, що відповідач умисно позбавив життя спадкодавця, а також просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину та витребувати майно.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що відповідач вчинив суспільно небезпечне діяння, яке за об’єктивними ознаками підпадає під вбивство, проте в межах кримінального провадження було доведено, що він перебував у стані неосудності.
* Ключовим елементом для усунення від спадкування за статтею 1224 ЦК України є наявність умислу, який є обов’язковою складовою суб’єктивної сторони злочину.
* Оскільки особа в стані неосудності не здатна усвідомлювати свої дії або керувати ними, у її діях відсутня вина у формі умислу, що виключає можливість кваліфікації діяння як злочину в розумінні кримінального закону.
* Верховний Суд наголосив, що для застосування наслідків у вигляді усунення від спадкування необхідна наявність обвинувального вироку або ухвали про закриття провадження з нереабілітуючих підстав, де встановлено вину особи.
* У даному випадку судом було застосовано примусові заходи медичного характеру, що не є тотожним визнанню особи винною у вчиненні умисного злочину.
* Таким чином, цивільний суд не має повноважень самостійно встановлювати наявність умислу в діях особи, якщо це не було встановлено у кримінальному судочинстві.
* Відсутність доведеного умислу унеможливлює застосування санкції статті 1224 ЦК України, тому підстави для позбавлення відповідача спадкових прав відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №991/2243/26 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Вищого антикорупційного суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є позов прокурора САП про визнання необґрунтованими та стягнення в дохід держави квартири та автомобіля, набутих депутатом місцевої ради та його дружиною, через нібито невідповідність вартості цих активів їхнім законним доходам.
**2. Аргументи суду:**
* Суд визнав, що відповідач (депутат) мав статус особи, уповноваженої на виконання функцій місцевого самоврядування, а активи є спільною сумісною власністю подружжя, що дає право прокурору звертатися з таким позовом.
* Ключовим етапом стало дослідження фінансової спроможності подружжя: суд не обмежився лише даними декларацій, а проаналізував реальний рух коштів на банківських рахунках за багато років.
* Суд критично поставився до позиції прокурора, який ігнорував значні суми готівкових коштів, що були зняті з рахунків відповідачами протягом тривалого часу, вважаючи їх «витраченими» без належних доказів.
* Щодо договору позики на 2 млн грн, який прокурор вважав фіктивним, суд заслухав свідка (колишнього суддю) і визнав його показання та пояснення відповідачів про наявність заощаджень переконливими.
* Суд наголосив, що виявлені помилки в декларуванні майна чи доходів не є автоматичною підставою для цивільної конфіскації, якщо в судовому процесі доведено наявність законних джерел походження коштів.
* У підсумку суд дійшов висновку, що сукупний дохід подружжя за багато років, підтверджений банківськими виписками та іншими документами, був достатнім для придбання спірних активів.
* Суд підкреслив, що прокурор не довів неможливість формування відповідачами заощаджень, тоді як докази відповідачів щодо їхньої фінансової спроможності виявилися більш переконливими.
**3. Рішення суду:**
Суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора та скасував заходи забезпечення позову у вигляді арешту на майно.
Справа №757/22799/24-ц від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Державного бюджету України компенсації моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, завданих особі внаслідок незаконного кримінального переслідування та виправдання судом.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтвердив право позивача на відшкодування шкоди, оскільки факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності був встановлений виправдувальним вироком, що набрав законної сили. Суд наголосив, що гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди (виходячи з мінімальної зарплати) є лише базовим орієнтиром, а не стелею, тому суди мають право збільшувати цю суму, враховуючи глибину душевних страждань та тривалість перебування під слідством. Водночас, касаційна інстанція критично поставилася до розрахунку витрат на адвоката, оскільки позивач надав суперечливі акти виконаних робіт. Зокрема, було виявлено дублювання послуг в актах за різні періоди та відсутність належних доказів (журналів судових засідань) на підтвердження участі захисника у низці засідань. Враховуючи ці неточності, Верховний Суд самостійно перерахував суму витрат на правову допомогу, виключивши з неї необґрунтовані нарахування. При цьому суд підкреслив, що питання визначення розміру моральної шкоди належить до дискреційних повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, якщо вони дотрималися засад розумності та справедливості.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокуратури, змінивши рішення судів нижчих інстанцій шляхом зменшення суми відшкодування витрат на правову допомогу з 489 920 грн до 435 840 грн, залишивши решту рішення (включаючи 800 000 грн моральної шкоди) без змін.
Справа №757/20538/20-ц від 17/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження за скаргою банку на рішення суду першої інстанції через пропуск річного преклюзивного строку на апеляційне оскарження.
Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що процесуальний закон встановлює імперативну заборону на відкриття апеляційного провадження, якщо скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення. Суд зазначив, що банк був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції та брав у ньому активну участь, тому не може вважатися особою, яка не знала про судовий процес. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок цікавитися станом розгляду власної справи лежить на самому учасникові, а не на суді. Аргументи банку про несвоєчасне внесення рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень були відхилені, оскільки це не звільняє сторону від обов’язку вживати заходів для отримання інформації про стан провадження. Суд також вказав, що відсутність доказів обставин непереборної сили, які б перешкоджали вчасному оскарженню, робить неможливим поновлення пропущеного строку. Таким чином, процесуальна бездіяльність банку протягом півтора року після ухвалення рішення стала вирішальним фактором для відмови у доступі до апеляційного перегляду.
Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу банку — без задоволення.
Справа №212/9719/24 від 26/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого нерухомого майна та припинення права власності на нього через скасування державної реєстрації.
2. Суд виходив із того, що право власності на земельну ділянку порушується самим фактом самочинного будівництва, а не фактом державної реєстрації права власності на такий об’єкт. Верховний Суд наголосив, що реєстрація права власності на самочинно збудоване майно лише створює додаткові юридичні перешкоди, але не змінює правової природи самого об’єкта. Суд підкреслив, що ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки у таких випадках є виключно вимога про знесення самочинного будівництва відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України. Вимоги про скасування державної реєстрації чи припинення права власності на самочинно збудоване майно визнані неналежними способами захисту, оскільки вони не вирішують юридичну долю об’єкта та не відновлюють єдність долі земельної ділянки і розташованого на ній майна. Таким чином, суд дійшов висновку, що задоволення вимоги про знесення є достатнім для захисту інтересів держави.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокуратури без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши відмову у задоволенні вимог про скасування реєстрації права власності.
Справа №346/3898/25 від 24/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив встановлений законом шестимісячний термін через перебування за кордоном.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що поважність причин пропуску строку має оцінюватися через призму об’єктивних та непереборних перешкод, а не просто факту перебування за кордоном. Суд зауважив, що позивач був обізнаний про смерть матері, проте не довів, що вживав будь-яких заходів для подання заяви дистанційно, наприклад, шляхом поштового відправлення. Також було критично оцінено посилання на хворобу та операцію, оскільки медичні документи свідчать, що хірургічне втручання відбулося через два з половиною роки після відкриття спадщини, що не пояснює пропуск строку в початковий період. Суд підкреслив, що довідка від роботодавця про відсутність відпусток не є доказом неможливості вчинити нотаріальні дії, адже позивач не довів, що звертався до роботодавця з відповідним запитом. Крім того, Верховний Суд нагадав про свою позицію, що безпідставне надання додаткового строку порушує правову визначеність та інтереси інших осіб. Зрештою, касаційна інстанція констатувала, що суди попередніх інстанцій не встановили належним чином обставини, які б об’єктивно унеможливлювали звернення спадкоємця до нотаріуса.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного встановлення фактичних обставин.
Справа №917/2305/25 від 25/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність рішень зборів Всеукраїнської громадської організації «Федерація хокею України» щодо проведення щорічного та генерального конгресів, які позивач вважає прийнятими з порушенням статуту та законодавства.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, наголосивши, що закриття провадження у справі через «відсутність предмета спору» можливе лише тоді, коли оскаржувані рішення припинили своє існування або були скасовані, чого в даному випадку не відбулося. Суд чітко розмежував поняття «предмет спору» (об’єкт правовідносин) та «предмет позову» (матеріально-правова вимога), вказавши, що відсутність у позивача порушеного права не є підставою для закриття провадження, а має досліджуватися під час розгляду справи по суті. Крім того, суд підкреслив процесуальну помилку місцевого суду, який розглянув клопотання про закриття провадження поза межами підготовчого засідання та без виклику сторін. Це порушило право позивача на судовий захист та вимоги статей 182, 185 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд зазначив, що клопотання про закриття справи мають вирішуватися виключно в підготовчому засіданні після заслуховування аргументів усіх учасників. Таким чином, суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду справи, що є неприпустимим.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою справу було повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/14691/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості у розмірі 5 689 940,61 грн за договором про надання послуг, що виникла через неоплату банком підписаних актів приймання-передачі послуг.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що сторони уклали договір, де акти приймання-передачі послуг, складені на основі погоджених звітів, є безпосередньою підставою для оплати.
– Банк підписав акти за спірний період без жодних зауважень, що свідчить про його згоду з обсягом та вартістю наданих послуг.
– Суд застосував доктрину «естопель» (заборона суперечливої поведінки), зазначивши, що після тривалого погодження та оплати аналогічних послуг у минулому, банк не може раптово відмовитися від оплати, посилаючись на нібито невідповідність тарифів.
– Щодо процесуальних порушень, суд визнав відмову апеляційної інстанції в задоволенні клопотання про відкладення розгляду правомірною, оскільки банк не довів неможливість участі представника в режимі відеоконференції.
– Верховний Суд підкреслив, що не є «судом факту» і не може переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами нижчих інстанцій.
– Також суд вказав, що посилання скаржника на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки фактичні обставини у наведених банком справах не є подібними до обставин цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №922/5290/23 (910/10171/24) від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Якабу Трейд» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії), укладеного між ПП «Рідна мова» та ТОВ «Сервіс Клієнт», через нібито порушення санкційного законодавства та мораторію, встановленого постановою КМУ № 187.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, оскільки суди формально підійшли до оцінки доказів та не встановили ключових обставин. По-перше, суди не з’ясували, чи мав кінцевий бенефіціарний власник відповідача (громадянин РФ) законні підстави для проживання в Україні, що є критичним для застосування мораторію, передбаченого постановою КМУ № 187. По-друге, суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо застосування до відповідача персональних санкцій РНБО, які обмежують право розпоряджатися активами, включаючи права вимоги. По-третє, суд касаційної інстанції вказав, що суди не дослідили причини ненадання сторонами документів для проведення експертизи, безпідставно поклавши ризик цього на позивача. Верховний Суд наголосив на неприпустимості формалізму та обов’язку суду сприяти з’ясуванню всіх обставин справи для забезпечення балансу публічних та приватних інтересів. Таким чином, рішення було скасовано через неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду та рішення Господарського суду Харківської області, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №757/34770/23-ц від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Стягнення з Національного банку України моральної шкоди, завданої неправомірним поверненням без виконання платіжної інструкції державного виконавця про примусове списання коштів з рахунку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
2. **Основні аргументи суду:** **** Верховний Суд відступив від попередньої позиції, яка була викладена в інших рішеннях, зокрема у справі № 757/50881/21-ц, щодо застосування статті 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суд наголосив, що виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, а тому обмеження щодо використання коштів Фонду, передбачені вказаним законом, не звільняють його від обов’язку відшкодувати судові витрати, стягнені на користь особи. НБУ, як банківська установа, що обслуговує рахунки Фонду, зобов’язаний виконувати платіжні інструкції державного виконавця про безспірне списання коштів, а їх повернення без виконання є протиправним. Суд зазначив, що право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок самого факту порушення прав особи, а не лише тоді, коли це прямо передбачено законом. Оскільки НБУ перешкодив виконанню судового рішення, він несе цивільно-правову відповідальність за завдану цим моральну шкоду. При цьому суд підкреслив, що такі спори не підлягають розгляду в порядку судового контролю за виконанням рішень, а мають вирішуватися у межах позовного провадження про відшкодування шкоди.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове, яким частково задовольнив позов, стягнувши з Національного банку України на користь позивача 1 600 грн компенсації моральної шкоди.
Справа №991/4190/26 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/4190/26:
1. Предметом спору є затвердження судом угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та колишнім виконувачем обов’язків директора державної установи, обвинуваченим у розкраданні майна та службовому підробленні.
2. Суд керувався тим, що обвинувачений повністю та беззастережно визнав свою вину, що дозволило уникнути тривалого судового розгляду та зекономити державні ресурси. Важливим аргументом стало те, що обвинувачений надав викривальні показання щодо інших осіб, причетних до корупційного злочину, що відповідає суспільному інтересу. Суд перевірив і підтвердив добровільність укладення угоди, відсутність тиску та наявність згоди потерпілої сторони на часткове відшкодування збитків. Також суд встановив, що узгоджене покарання відповідає тяжкості злочинів та вимогам кримінального закону, зокрема щодо можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням у корупційних справах за умови затвердження угоди. Суд наголосив, що умови угоди не порушують прав третіх осіб, а викладені в ній факти не мають преюдиційного значення для інших проваджень. Нарешті, суд переконався у реальній можливості виконання обвинуваченим взятих на себе зобов’язань, включаючи співпрацю зі слідством та відшкодування шкоди.
3. Суд прийняв рішення затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами покарання у виді 7 років позбавлення волі, звільнивши його від відбування цього покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки 6 місяців.
Справа №920/1061/23(920/963/24) від 16/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосується стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування з власників квартири, яка відключена від системи централізованого опалення, та зустрічних вимог про списання цієї заборгованості.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що навіть за умови відключення квартири від централізованого опалення, власник не звільняється від обов’язку оплачувати частку витрат на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку. Суд вказав, що апеляційна інстанція припустилася помилки, не дослідивши належним чином усі докази позивача, зокрема акти приймання теплоносія та відомості про нарахування за різні періоди. Апеляційний суд безпідставно відхилив частину доказів лише через мову їх оформлення, не оцінивши при цьому інші документи, складені українською мовою. Також суд підкреслив, що відсутність проектної документації на будинок не є автоматичною підставою для звільнення від оплати, оскільки Методика розподілу № 315 передбачає спрощені механізми розрахунку таких витрат. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не навів переконливих мотивів для спростування висновків суду першої інстанції, чим порушив вимоги щодо всебічності та повноти судового розгляду. Відтак, для правильного вирішення справи необхідно провести повторне дослідження доказів з урахуванням усіх норм законодавства та стандартів доказування.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Справа №991/8352/25 від 11/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 991/8352/25:
1. Предметом спору є визнання необґрунтованими активів (готівкових коштів та транспортних засобів), набутих особою, уповноваженою на виконання функцій держави, та членами її сім’ї, і їх подальше стягнення в дохід держави.
2. Суд керувався тим, що прокурор довів невідповідність між офіційними законними доходами відповідача-поліцейського та його фактичними витратами, а також вартістю набутих активів. Ключовим аргументом стало встановлення факту, що відповідач-поліцейський фактично контролював майно, оформлене на третіх осіб (родичів), які не мали фінансової спроможності для таких покупок. Суд критично оцінив надані відповідачами договори позики, визнавши їх фіктивними на підставі результатів технічної експертизи документів, яка підтвердила, що вони були виготовлені значно пізніше зазначених у них дат. Також суд врахував дані системи «Безпечне місто» та інформацію про обслуговування автомобілів, які підтвердили, що саме відповідач-поліцейський та його дружина фактично користувалися спірними активами. Суд відхилив доводи захисту про «традиції ведення господарської діяльності» як такі, що не підтверджують законність походження коштів. Зрештою, суд застосував стандарт переваги більш вагомих доказів, визнавши позицію прокурора переконливішою за версію відповідачів.
3. Суд частково задовольнив позовні вимоги, визнавши частину активів необґрунтованими та стягнувши їх вартість або самі активи в дохід держави.
Справа №752/15112/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуном її онука.
2. Суд дійшов висновку, що хоча факт недієздатності особи підтверджено належними доказами, питання призначення конкретного опікуна потребує ретельнішої перевірки. Ключовим аргументом стало те, що подання органу опіки та піклування виявилося формальним та недостатньо мотивованим. Зокрема, орган опіки не проаналізував належним чином коло всіх родичів, які могли б претендувати на опікунство, та не надав обґрунтування щодо можливості або неможливості виконання цих обов’язків рідним сином недієздатної особи. Суд наголосив, що призначення опікуна — це не автоматична процедура, а відповідальний процес, де інтереси підопічного мають бути пріоритетними. Оскільки подання не містило даних про стосунки між заявником та його бабою, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у призначенні опікуна на цьому етапі. Верховний Суд підтвердив, що обов’язок доведення доцільності призначення саме цієї особи лежить на органі опіки, а суди не повинні приймати рішення на основі припущень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність відмови у призначенні опікуна через неналежне обґрунтування подання органом опіки.
Справа №761/20653/24 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АРМА на користь переможця електронних торгів суми попередньої оплати за договором купівлі-продажу активів, які відповідач не зміг передати покупцеві.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що між сторонами виникли цивільні правовідносини, де АРМА виступало продавцем, а позивач — покупцем, який повністю виконав свій обов’язок з оплати лота.
– Оскільки АРМА не передало товар у встановлений строк, покупець згідно зі статтею 693 Цивільного кодексу України має законне право вимагати повернення сплачених коштів.
– Верховний Суд наголосив, що для повернення коштів у такому випадку не потрібно визнавати договір купівлі-продажу недійсним, оскільки підставою позову є саме факт невиконання продавцем обов’язку з передачі майна.
– Доводи АРМА про те, що майно перебувало у розпорядженні третьої особи, щодо якої ведеться кримінальне провадження, не звільняють Агентство від відповідальності перед покупцем за невиконання умов договору.
– Суд також підтвердив право позивача на стягнення інфляційних втрат та 3% річних через прострочення виконання грошового зобов’язання.
– Посилання АРМА на порушення процедури торгів було відхилено, оскільки це питання не було предметом розгляду в судах нижчих інстанцій та не впливає на право покупця повернути кошти за непоставлений товар.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АРМА без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення коштів на користь позивача — без змін.
Справа №761/14520/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Працівник оскаржив незаконне призупинення дії трудового договору та подальше звільнення за скороченням штату, вимагаючи поновлення на роботі, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що роботодавець не довів наявності «абсолютної неможливості» надання роботи, оскільки підприємство продовжувало свою господарську діяльність, а призупинення трудових договорів мало вибірковий характер.
– Щодо звільнення, суд наголосив на імперативному обов’язку роботодавця пропонувати працівнику всі наявні вакансії протягом усього строку попередження про вивільнення.
– Було встановлено, що після попередження позивача про звільнення на підприємстві з’явилися нові вакантні посади, які були передані іншим працівникам без пропозиції позивачу, що є прямим порушенням трудового законодавства.
– Суд відхилив доводи роботодавця про вищу кваліфікацію інших кандидатів, зазначивши, що оцінка «конкурентних переваг» не звільняє від обов’язку запропонувати вакансію, а суд не має повноважень підміняти собою роботодавця в оцінці кваліфікації.
– Щодо моральної шкоди, суд підтвердив, що незаконне звільнення та призупинення договору є протиправними діями, які спричинили працівнику емоційний дискомфорт, що дає підстави для грошової компенсації.
– Верховний Суд підкреслив, що посилання відповідача на практику в інших справах є недоречним, оскільки фактичні обставини тих справ суттєво відрізнялися від ситуації позивача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позов працівника було задоволено: накази про призупинення договору та звільнення визнано незаконними, працівника поновлено на роботі, а також присуджено виплату середнього заробітку за вимушений прогул та моральну шкоду.
Справа №908/1787/25 від 16/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 908/1787/25:
1. **Предмет спору:** Визначення правомірності списання податкового боргу фізичної особи як безнадійного в межах процедури реструктуризації боргів у справі про неплатоспроможність.
2. **Основні аргументи суду:**
– Суд наголосив, що застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 125 КУзПБ (списання податкового боргу, що виник протягом останніх 3 років), не має автоматичного характеру і не може базуватися лише на формальному співставленні дат.
– Верховний Суд підкреслив, що списання боргу є елементом процедури реструктуризації, тому воно має відбуватися під судовим контролем з обов’язковою перевіркою майнового стану боржника.
– Суд зобов’язаний дослідити добросовісність поведінки боржника, результати перевірки його декларацій та повноту виявлення активів, чого суди попередніх інстанцій не зробили.
– Важливо, що суд має встановити момент виникнення податкового боргу як першого дня прострочення сплати вже узгодженого грошового зобов’язання, а не просто констатувати факт наявності заборгованості.
– Суд зазначив, що відсутність затвердженого плану реструктуризації не звільняє суд від обов’язку перевірити всі обставини справи, оскільки інститут неплатоспроможності не може бути механізмом для формального уникнення зобов’язань.
– Оскільки місцевий суд одночасно списав борг і витребував додаткові докази щодо активів боржника, Верховний Суд визнав таке рішення передчасним та таким, що не ґрунтується на повному дослідженні матеріалів справи.
– **:** Суд у своєму рішенні посилається на правову позицію, викладену судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 908/1194/24, яка є обов’язковою для врахування та уточнює підходи до застосування статті 125 КУзПБ.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.
Справа №502/1619/23 від 20/05/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Позивачка оскаржувала своє звільнення у зв’язку зі скороченням штату, вимагаючи поновлення на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу через невиконання роботодавцем обов’язку щодо пропонування всіх наявних вакантних посад.
**2. Аргументи суду:**
* **:** Верховний Суд наголосив, що роботодавець зобов’язаний пропонувати працівнику вакантні посади не лише в момент попередження про звільнення, а протягом усього періоду до дня фактичного звільнення включно.
* Суд підкреслив, що територіальна віддаленість підрозділів не звільняє роботодавця від обов’язку пропонувати вакансії, наявні в будь-якому структурному підрозділі підприємства.
* Тягар доказування правомірності звільнення, зокрема факту відсутності вакансій, покладається виключно на роботодавця, а не на працівника.
* Суди попередніх інстанцій помилково переклали на позивачку обов’язок доводити наявність вакансій, не дослідивши належним чином штатний розпис та реальний стан справ на підприємстві.
* Верховний Суд зазначив, що посилання на протоколи зборів учасників, датовані пізніше за дату звільнення, не можуть бути належним доказом правомірності дій роботодавця на момент вивільнення працівника.
* Також суд вказав, що відсутність посади у штатному розписі на момент розгляду справи не є перешкодою для поновлення працівника, якщо звільнення було визнано незаконним.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій (включаючи додаткові рішення про розподіл судових витрат) та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №677/1286/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є законність накладення арешту на житловий будинок як заходу забезпечення позову у справі про скасування державної реєстрації права власності на це майно за банком.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, керуючись тим, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, спрямованим на захист інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача. Суд наголосив, що арешт майна є співмірним заходом, оскільки він безпосередньо пов’язаний із предметом спору та спрямований на збереження об’єкта в існуючому стані. Колегія суддів зазначила, що невжиття таких заходів могло б унеможливити виконання майбутнього рішення суду, що порушувало б право позивача на ефективний судовий захист. Також суд врахував, що позовні вимоги позивача по суті вже були задоволені судами нижчих інстанцій, що додатково підтверджує обґрунтованість застосування арешту. Суд підкреслив, що доводи банку про відсутність доказів неможливості виконання рішення не спростовують встановлених обставин справи. Зрештою, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення відповідають критеріям законності та обґрунтованості, а підстави для їх скасування відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу «ПриватБанку» без задоволення, а судові рішення в частині накладення арешту на житловий будинок — без змін.
Справа №754/3497/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Студент оскаржував наказ про своє відрахування з коледжу за паління електронних сигарет у приміщенні навчального закладу, вимагаючи поновлення на навчанні та відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що відносини між студентом та коледжем регулюються договором про надання освітніх послуг, який прямо зобов’язує здобувача дотримуватися Правил внутрішнього розпорядку.
– Факт паління електронних сигарет в аудиторії був доведений та підтверджений матеріалами справи, що кваліфікується як грубе порушення дисципліни.
– Керівник закладу діяв у межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про фахову передвищу освіту», оскільки договір передбачав відрахування як санкцію за порушення його умов.
– Суд наголосив, що студентське самоврядування надало згоду на відрахування, що відповідає процедурним вимогам.
– Доводи позивача про відсутність погодження зі службою у справах дітей суд відхилив, оскільки підписаний договір чітко визначав наслідки грубих порушень, про які студент був обізнаний.
– Суд також зазначив, що право на освіту не було порушене, оскільки позивач продовжив навчання в іншому навчальному закладі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін.
Справа №920/1175/14(920/947/25) від 25/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом у господарському праві, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Справа стосується притягнення колишнього керівника та засновників товариства-банкрута до субсидіарної відповідальності за його зобов’язаннями через доведення підприємства до банкрутства шляхом виведення активів та неналежного управління.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підкреслив, що субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство має деліктну природу, а отже, вимагає доведення вини, протиправних дій та причинно-наслідкового зв’язку між ними і банкрутством.
– Ключовим фактором стало встановлення факту безоплатного вибуття ключових активів боржника (нерухомості) через договори купівлі-продажу та подальші акти взаємозаліку, що відбулося без реального грошового надходження на рахунки підприємства.
– Суд зазначив, що наявність заборгованості перед контрагентом не виправдовує автоматичного зарахування зустрічних вимог, якщо це призвело до виведення активів та неможливості задоволення вимог інших кредиторів.
– Окремо суд звернув увагу на ненадання ліквідатору первинної документації та відсутність претензійно-позовної роботи щодо стягнення дебіторської заборгованості, що кваліфікується як недобросовісна бездіяльність органів управління.
– Верховний Суд наголосив на існуванні спростовної правової презумпції: якщо дії особи викликають сумніви в її добросовісності, саме на неї перекладається тягар доведення того, що операції були частиною звичайного господарського ризику.
– Оскільки скаржник не надав доказів економічної доцільності проведених операцій та не спростував висновки про виведення коштів у готівку, суд визнав його вину доведеною.
– Суд також підтвердив, що позовна давність не була пропущена, оскільки факт недостатності майна та реальний розмір збитків стали відомі ліквідатору лише під час процедури банкрутства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про покладення субсидіарної відповідальності на засновників та керівника — без змін.
Справа №420/3372/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про нарахування податку на нерухоме майно, де ключовим процесуальним питанням стало правомірність поновлення судом апеляційної інстанції строку на оскарження для податкового органу.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування на сплату судового збору не є поважною причиною для поновлення процесуальних строків суб’єктам владних повноважень, оскільки держава зобов’язана належним чином організовувати свою діяльність.
– Суд підкреслив, що при вирішенні питання про поновлення строку апеляційний суд зобов’язаний перевіряти, чи вчиняв орган контролю всі залежні від нього дії для своєчасного звернення до суду, а не обмежуватися формальними посиланнями на практику ЄСПЛ.
– Було зазначено, що посилання апеляційного суду на справу «Креуз проти Польщі» є недоречним, оскільки ці гарантії захищають приватних осіб від надмірних фінансових бар’єрів, а не державні органи, які мають забезпечувати бюджетні видатки.
– Верховний Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку порушує принцип юридичної визначеності (*res judicata*), що є неприпустимим втручанням у правовий стан, який уже набув законної сили.
– Апеляційний суд не надав оцінки балансу між правом на доступ до суду та необхідністю дотримання процесуальної дисципліни, що є суттєвим порушенням норм процесуального права.
– Суд касаційної інстанції підтвердив, що сама по собі вказівка на «поважні причини» без належного мотивування та аналізу обставин справи не є достатньою підставою для відкриття апеляційного провадження після спливу строків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з урахуванням висловленої правової позиції.
Справа №120/14946/24 від 29/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови Міністерства оборони України у виплаті членам сім’ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн грн, передбаченої постановою КМУ №168, замість виплати у меншому розмірі, призначеної за загальними правилами.
2. **Аргументи суду:**
– **:** Верховний Суд у складі судової палати в цій справі офіційно відступив від своїх попередніх правових позицій (зокрема, у справах №600/548/23-а та №380/9868/23), які раніше дозволяли ширше тлумачити право на виплату 15 млн грн.
– Суд наголосив, що поняття «загибель» у контексті постанови №168 не є тотожним будь-якій смерті військовослужбовця під час воєнного стану.
– Ключовим критерієм для отримання підвищеної виплати є наявність причинного зв’язку смерті саме з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини.
– Сам по собі факт того, що захворювання, яке призвело до смерті, пов’язане із захистом Батьківщини, не є автоматичною підставою для виплати 15 млн грн, якщо не доведено зв’язок із пораненням чи травмою.
– Оскільки у даній справі причиною смерті стала гостра серцево-судинна недостатність (захворювання), а не поранення, суди попередніх інстанцій правомірно відмовили у задоволенні позову в цій частині.
– Водночас суд вказав на процесуальну помилку нижчих інстанцій, які не врахували факт смерті одного з позивачів під час розгляду справи, що вимагає перегляду питання про правонаступництво.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у виплаті 15 млн грн іншим позивачам, але скасував ці рішення в частині вимог померлого позивача та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про правонаступництво.
Справа №755/25124/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Встановлення судом заходів забезпечення позову у вигляді графіка зустрічей батька з малолітньою дитиною на період розгляду справи про її повернення до місця постійного проживання в Королівстві Швеція.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, які полягають у збереженні емоційного зв’язку з обома батьками, незалежно від наявності між ними конфлікту. Суд підкреслив, що право батька на спілкування з дитиною є рівним праву матері, а обмеження такого контакту можливе лише у виняткових випадках, які не були доведені в цій справі. Водночас, враховуючи напружені стосунки між сторонами та побоювання матері щодо можливого вивезення дитини, суд визнав за необхідне змінити спосіб забезпечення позову. Зокрема, зустрічі мають відбуватися не без присутності матері, як того вимагав позивач, а у її присутності, що є більш збалансованим заходом. Такий підхід дозволяє уникнути ризиків для дитини та водночас забезпечує реалізацію права батька на участь у вихованні сина до ухвалення остаточного рішення. Також суд вказав, що тривалий судовий процес не повинен призводити до втрати емоційного контакту між батьком і дитиною, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу матері, скасував постанову апеляційного суду та ухвалив нове рішення, яким встановив графік зустрічей батька з дитиною у присутності матері.
Справа №120/6333/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 120/6333/23:
1. Предметом спору є правомірність бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за період участі у бойових діях та заходах із забезпечення національної безпеки і оборони.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили докази, які підтверджують безпосередню участь позивача у бойових діях. Суд наголосив, що для виплати винагороди необхідно застосовувати накази Адміністрації ДПСУ № 164-АГ та № 392-АГ, які визначають порядок документального підтвердження такої участі. Апеляційний суд помилково відмовив у позові, спираючись лише на відсутність відомостей у журналах бойових дій, не перевіривши при цьому інші докази та не з’ясувавши об’єктивні причини відсутності певних документів. Верховний Суд підкреслив, що формальні недоліки в оформленні чи передачі документів між військовими частинами не повинні позбавляти військовослужбовця права на належне грошове забезпечення. Суд зобов’язав апеляційну інстанцію детально дослідити характер завдань, які виконував позивач, та оцінити всі наявні докази в їх сукупності. Також було враховано, що за частину періоду (липень 2022 року) виплата вже була здійснена, тому в цій частині рішення апеляції залишено без змін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у виплаті за період з 01.08.2022 по 12.10.2022 та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №560/18331/24 від 30/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Верховний Суд наголосив, що поновлення процесуального строку можливе лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які не залежали від волі особи та перешкоджали вчасному зверненню до суду.
2. Суд встановив, що копія рішення першої інстанції була доставлена до електронного кабінету представника позивача ще 25 квітня 2025 року, що згідно з процесуальним законом є моментом належного вручення документа.
3. Позивач намагався обґрунтувати поважність пропуску строку тим, що його представник на момент ухвалення рішення нібито вже не мав повноважень, проте не надав суду жодних доказів того, що суд першої інстанції був офіційно повідомлений про припинення представництва.
4. Доданий позивачем договір про надання правової допомоги не підтвердив припинення повноважень, оскільки він не збігався з тим договором, на підставі якого було видано ордер, за яким представник діяв у суді.
5. Суд підкреслив, що обов’язок доведення поважності причин пропуску строку лежить виключно на особі, яка звертається до суду, і позивач не виконав цей обов’язок належним чином.
6. Враховуючи відсутність доказів об’єктивних перешкод, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правомірно визнала причини пропуску строку неповажними та відмовила у відкритті провадження.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №160/8976/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень про збільшення грошових зобов’язань з податку на прибуток та ПДВ через висновки про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами.
2. Суд керувався тим, що для підтвердження реальності господарських операцій платник податків надав належним чином оформлені первинні документи, які відображають рух активів та зміну зобов’язань. Верховний Суд наголосив, що податковий орган не довів відсутність ділової мети або обізнаність позивача про можливі порушення його контрагентів. Суд підкреслив, що сам факт наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів або їхня податкова недисциплінованість не можуть автоматично свідчити про нереальність операцій покупця. Податкове законодавство не ставить право на податковий кредит у залежність від податкової дисципліни контрагентів, якщо операція була фактично здійснена. Оскільки відповідач не надав доказів, що спростовують реальність операцій, суди попередніх інстанцій правомірно стали на бік платника податків. Верховний Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №200/6643/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про збільшений розмір суддівської винагороди станом на 1 січня 2024 року.
2. Суд виходив із того, що згідно з частиною 4 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміна розміру складових суддівської винагороди працюючого судді є безумовною підставою для перерахунку виплат суддям у відставці. Верховний Суд підкреслив, що для визначення базового розміру посадового окладу судді має застосовуватися прожитковий мінімум, встановлений законом про Державний бюджет на відповідний рік, без урахування штучних обмежень, що містяться в «прикінцевих положеннях» бюджетних законів. Суд зазначив, що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №240/9028/24, стосувалася інших правовідносин (розрахунків при звільненні), тому вона не є релевантною до даного спору. Натомість, суд застосував усталену практику, сформовану судовою палатою КАС ВС у справі №200/2309/25, яка підтверджує право суддів на перерахунок у зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму. Аргументи Пенсійного фонду про відсутність роз’яснень від Міністерства соціальної політики суд відхилив як такі, що не мають правового значення для виконання імперативних норм закону. Таким чином, відмова органу ПФУ була визнана необґрунтованою та такою, що порушує гарантії соціального захисту суддів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №911/1284/23 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки на новий строк у зв’язку з реалізацією орендарем переважного права.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що тягар доведення факту належного повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом лежить виключно на орендареві. Суд встановив, що надані позивачем докази (квитанція та опис вкладення) містили суттєві розбіжності та некоректні дані, що не дозволяло достовірно підтвердити факт направлення повідомлення. Апеляційний суд помилково переклав відповідальність за ці недоліки на працівників поштового зв’язку, ігноруючи той факт, що орендар не виконав свій процесуальний обов’язок щодо належного документального підтвердження своїх дій. Верховний Суд наголосив, що суд першої інстанції правильно оцінив докази у їх сукупності, встановивши їх неналежність. Оскільки позивач не довів дотримання процедури, передбаченої статтею 33 Закону України «Про оренду землі», підстави для примусового поновлення договору відсутні. Таким чином, рішення суду першої інстанції було визнано законним та обґрунтованим.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Бучанської міської ради, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові.
Справа №910/15750/25 від 02/07/2026
Предметом цього спору є стягнення заборгованості за договором, скасування оперативно-господарської санкції, а також розподіл судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд у межах своїх повноважень здійснив перегляд рішень судів попередніх інстанцій, зосередившись на правильності розрахунків грошових зобов’язань та обґрунтованості стягнення витрат на адвокатів. Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилок у математичних розрахунках річних відсотків, що призвело до безпідставного завищення суми стягнення. Окрему увагу колегія суддів приділила питанню пропорційності витрат на правничу допомогу, вказавши на необхідність їх перегляду з урахуванням критеріїв розумності та реальності. В результаті перевірки було встановлено, що суми, присуджені до стягнення як витрати на адвокатів, не повною мірою відповідали обсягу наданих послуг та складності справи. Верховний Суд самостійно скоригував ці суми, забезпечивши дотримання принципів справедливості та процесуальної економії. Таким чином, касаційна інстанція не скасувала рішення по суті спору, а лише виправила фінансові показники, які були визначені судами нижчих ланок з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у частині розміру річних, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №902/869/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору, укладеного між органом місцевого самоврядування та фізичною особою-підприємцем, а також стягнення коштів у розмірі понад 11,4 млн грн.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом правової визначеності та необхідністю дотримання процесуальних норм щодо доказування обставин справи. Верховний Суд проаналізував доводи касаційної скарги та встановив, що судом апеляційної інстанції було надано належну правову оцінку всім обставинам, на які посилався прокурор. Зокрема, було перевірено законність підстав для втручання прокуратури у спірні правовідносини та наявність порушень інтересів держави, які б виправдовували визнання договору недійсним. Суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі. Також було враховано, що доводи скаржника зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. У результаті суд не знайшов підстав для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №910/1761/25 від 02/07/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є заява ТОВ «Норма плюс» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.
2. Суд при винесенні рішення керувався принципом пропорційності та розумності витрат, наголошуючи, що сам факт подання доказів оплати послуг адвоката не є безумовною підставою для їх відшкодування у повному обсязі. Верховний Суд встановив, що заявлений розмір гонорару за підготовку відзиву на касаційну скаргу є завищеним, оскільки адвокат уже був обізнаний з матеріалами справи, а правова позиція позивача залишалася незмінною протягом усіх стадій процесу. Суд зазначив, що значна частина аргументів у відзиві на касаційну скаргу дублювала раніше подані документи, тому витрачений час (17 годин) не відповідає критерію необхідності. При цьому суд підкреслив, що не втручається у договірні відносини між клієнтом та адвокатом, проте має право оцінювати співмірність витрат, які покладаються на іншу сторону спору. У підсумку суд застосував критерії реальності та розумності, визначивши суму, що підлягає відшкодуванню, виходячи з фактичного обсягу виконаної роботи та складності справи.
3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з відповідача на користь позивача 20 000 грн витрат на правничу допомогу замість заявлених 54 000 грн.
Справа №910/10158/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Промислово-будівельна група «Ковальська» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України, пов’язаного з концентрацією суб’єктів господарювання на ринку будівельних матеріалів.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи не було встановлено порушень норм матеріального чи процесуального права з боку органів Антимонопольного комітету. Верховний Суд дійшов висновку, що попередні інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, надавши належну оцінку доказам, які були подані сторонами. Суд підтвердив правомірність висновків АМКУ щодо відсутності негативного впливу на конкуренцію внаслідок здійсненої концентрації, про що свідчать матеріали справи. Аргументи позивача щодо невідповідності рішення Комітету вимогам законодавства були визнані безпідставними та такими, що не спростовують законності оскаржуваних актів. Суд також врахував, що дискреційні повноваження АМКУ при оцінці концентрацій були реалізовані в межах, визначених законом. У підсумку, колегія суддів не знайшла підстав для переоцінки доказів, які вже були предметом розгляду в господарських судах першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Промислово-будівельна група «Ковальська» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №904/3067/25 від 02/07/2026
Предметом цього спору є оскарження фізичною особою-підприємцем рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині накладення санкцій та визнання дій суб’єкта господарювання порушенням конкурентного законодавства.
Суд при винесенні рішення керувався принципом законності та обґрунтованості адміністративних актів, перевіряючи, чи дотримався Комітет процедури збору доказів та чи були вони достатніми для висновку про вчинення порушення. Верховний Суд проаналізував матеріали справи та дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність у діях позивача складу правопорушення, яке інкримінував йому АМК. Суд наголосив, що висновки антимонопольного органу повинні базуватися на беззаперечних фактах, а не на припущеннях, що не були підтверджені під час розгляду справи. Також було враховано, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків місцевого та апеляційного судів, які вже надали належну правову оцінку всім обставинам справи. Таким чином, Верховний Суд не знайшов підстав для переоцінки доказів, оскільки суди нижчих інстанцій діяли в межах своїх повноважень та з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №120/1982/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови Міністерства оборони України у призначенні та виплаті батькові загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для отримання допомоги у розмірі 15 000 000 грн необхідно чітко розмежовувати випадки загибелі військовослужбовця від випадків смерті внаслідок захворювання.
– Верховний Суд підкреслив, що постанова № 168 встановлює вичерпний перелік підстав для виплати цієї суми, де смерть від захворювання має бути прямо пов’язана саме з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини.
– У цій справі військово-лікарська комісія встановила, що причиною смерті військовослужбовця стала гостра недостатність кровообігу та атеросклеротична хвороба серця, а не поранення чи травма.
– Суд зазначив, що хоча захворювання і було визнане таким, що пов’язане із захистом Батьківщини, це не є автоматичною підставою для виплати саме 15 000 000 грн, оскільки ця сума є винятковою соціальною гарантією воєнного часу.
– Судова палата Касаційного адміністративного суду у своїй правовій позиції (справа № 620/10029/24) підтвердила, що законодавчі зміни не скасовують необхідність доведення саме тих юридичних фактів, з якими закон пов’язує право на таку виплату.
– Отже, оскільки смерть настала внаслідок хвороби, а не бойового ураження, позивач не має права на отримання допомоги у розмірі 15 000 000 грн, хоча це не позбавляє його права на отримання інших видів соціальних виплат, передбачених загальним законодавством.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Міністерства оборони, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №380/8515/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність заміни боржника у виконавчому листі на його правонаступника (Західне міжрегіональне управління ДМС) у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд виходив із того, що процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні можливе лише у разі фактичного вибуття сторони, що підтверджується юридичним фактом припинення юридичної особи. Суд наголосив, що згідно з Цивільним кодексом України юридична особа вважається такою, що припинилася, лише з моменту внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру. Оскільки на момент розгляду заяви про заміну боржника такий запис щодо Головного управління ДМС у Львівській області був відсутній, підстави для заміни сторони у виконавчому листі не настали. Суд відхилив аргументи про неможливість виконання рішення через відсутність фінансування, оскільки це не є тотожним припиненню правосуб’єктності боржника. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій передчасно задовольнили заяву, порушивши норми процесуального права. Таким чином, доки юридична особа не ліквідована офіційно, вона залишається належним боржником у виконавчому провадженні.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні заяви про заміну боржника у виконавчому листі.
Справа №200/3445/25 від 30/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність залишення судами попередніх інстанцій без розгляду позовних вимог військовослужбовця про перерахунок та виплату грошового забезпечення через нібито пропуск строку звернення до суду.
2. **** Суд у цій справі керувався правовою позицією, сформованою Судовою палатою Верховного Суду 21 березня 2025 року, відступивши від попередніх висновків щодо застосування строків звернення до суду. Суд наголосив, що для військовослужбовців початком перебігу тримісячного строку на звернення до суду є не дата отримання щомісячного грошового забезпечення, а момент, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про розмір та складові нарахованих їй сум (наприклад, розрахунковий лист або довідку). Суди першої та апеляційної інстанцій помилково не дослідили, чи доводив відповідач до відома позивача такі розрахунки до моменту отримання ним офіційної відповіді на запит. Оскільки суди не встановили, коли саме позивач об’єктивно дізнався про порушення своїх прав, висновок про пропуск строку був передчасним. Верховний Суд підкреслив, що обов’язок доведення факту доведення розрахунків до військовослужбовця лежить на суб’єкті владних повноважень. Відтак, суди порушили процесуальні норми, не забезпечивши належного з’ясування обставин, що мають значення для обчислення строку звернення.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №288/1776/19 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога колишнього чоловіка (власника будинку) про визнання колишньої дружини такою, що втратила право користування житлом, та її подальше виселення.
2. Суд виходив із того, що право власності не є абсолютним і має бути збалансоване з правом особи на житло, особливо якщо вона не має іншого місця проживання. Ключовим аргументом стала стаття 8 Конвенції про захист прав людини, яка гарантує повагу до житла, незалежно від того, чи було воно зайняте на законних підставах. Суд наголосив, що виселення є крайнім заходом втручання, тому власник має довести, що це втручання є пропорційним та необхідним у демократичному суспільстві. Оскільки відповідачка не має іншого житла, а позивач не довів нагальної суспільної потреби у її виселенні, суди попередніх інстанцій правильно застосували принцип балансу інтересів. Верховний Суд підтвердив, що суди нижчих інстанцій діяли в межах правових позицій Великої Палати, оцінивши обставини справи через призму пропорційності. Таким чином, право власності позивача не може бути реалізоване шляхом свавільного позбавлення колишнього члена сім’ї єдиного житла.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши позивачу у задоволенні касаційної скарги.
Справа №520/18147/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження поліцейським наказу про звільнення зі служби в поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незгоду з дисциплінарним стягненням, накладеним за невихід на службу під час воєнного стану.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не виконали процесуальний обов’язок щодо перевірки дотримання позивачем строку звернення до суду, який є критично важливим у справах про дисциплінарні стягнення. Суд підтвердив, що спеціальні норми Дисциплінарного статуту Національної поліції України мають пріоритет над загальними нормами КАС України, тому строк на оскарження становить 15 днів з моменту ознайомлення з наказом по особовому складу. Також було роз’яснено, що новий алгоритм ознайомлення поліцейського з наказами (через пошту або електронну комунікацію) діє незалежно від того, чи фактично особа отримала повідомлення, якщо орган поліції дотримався процедури відправлення. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували ці питання та не надали оцінку доводам відповідача щодо пропуску строку, це унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний з’ясувати поважність причин пропуску строку, перш ніж переходити до розгляду справи по суті. Відсутність належного дослідження цих процесуальних аспектів стала підставою для скасування рішень.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для належного вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.
Справа №620/10333/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження процесуальних ухвал апеляційного суду, якими було безпідставно повернуто апеляційну скаргу та відмовлено у відкритті апеляційного провадження через формальні помилки в оформленні платіжних документів та питання строків оскарження.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що доступ до правосуддя не може бути обмежений через надмірний формалізм, зокрема, коли суд не перевірив фактичне надходження коштів до бюджету, а лише формально оцінив дані в платіжному документі. Суд зазначив, що обов’язок перевірити зарахування судового збору покладається на сам суд, і якщо кошти надійшли до бюджету, помилка в графі «платник» не є підставою для повернення скарги. Також суд вказав, що апеляційна інстанція не надала належної оцінки клопотанню про поновлення строку, проігнорувавши той факт, що пропуск строку стався через попереднє незаконне повернення скарги самим же апеляційним судом. Верховний Суд підкреслив, що в ухвалі про залишення скарги без руху суд зобов’язаний чітко визначити спосіб усунення недоліків, чого в даному випадку зроблено не було. Таким чином, дії апеляційного суду були визнані такими, що створюють штучні перешкоди для реалізації конституційного права на апеляційний перегляд справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги, скасував ухвали апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №912/1503/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору підряду на ремонт асфальтобетонного покриття та стягнення коштів на користь держави через вчинення сторонами антиконкурентних узгоджених дій під час тендеру.
2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
* Відсутність доказів завдання державі реальної шкоди, як-от переплати коштів або неналежної якості виконаних робіт, що унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину.
* Факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції вже був предметом розгляду Антимонопольного комітету, який наклав відповідні штрафи, що були сплачені.
* Застосування конфіскаційних наслідків за статтею 228 Цивільного кодексу України без доведення значної шкоди або наявності кримінального вироку суперечило б принципу пропорційності втручання у право власності.
* Суд підтвердив сталість позиції Об’єднаної палати Касаційного господарського суду, яка обмежує застосування конфіскаційних санкцій виключними випадками.
* Аргументи прокурора щодо необхідності відступу від попередньої правової позиції визнані необґрунтованими, оскільки скаржник не навів вагомих підстав для зміни усталеної судової практики.
* Відсутність виключної правової проблеми стала підставою для відмови у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги прокуратури.
Справа №280/6827/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. Предметом спору є правомірність застосування заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення податкового органу про припинення ліцензії на роздрібну торгівлю пальним до моменту вирішення справи по суті.
2. Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є механізмом захисту прав позивача, який дозволяє зберегти існуючий стан речей до ухвалення остаточного рішення. Суди попередніх інстанцій встановили, що припинення дії ліцензії фактично зупиняє основний вид господарської діяльності підприємства, що може призвести до невідворотних негативних наслідків. Верховний Суд наголосив, що заходи забезпечення мають бути співмірними та адекватними, а їх мета — запобігти ускладненням у виконанні майбутнього рішення суду. При цьому суд підкреслив, що на стадії розгляду заяви про забезпечення позову питання обґрунтованості позовних вимог по суті не досліджується. Верховний Суд погодився з висновками нижчих інстанцій, оскільки податковий орган не навів переконливих аргументів, які б спростовували ризики для господарської діяльності позивача. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, оскільки суди не допустили порушень процесуального права при оцінці доказів.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу податкового органу — без задоволення.
Справа №910/18143/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. Предметом спору є стягнення з держави майнової шкоди у розмірі понад 13,9 млн грн, завданої суб’єкту господарювання внаслідок неправомірних дій митних органів під час митного оформлення товарів.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для притягнення держави до цивільно-правової відповідальності за статтею 1173 ЦК України необхідно довести факт неправомірних дій органу влади, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між ними. У цій справі було встановлено, що митниця безпідставно затримала вантаж та склала протоколи про порушення митних правил, які згодом були скасовані судом через відсутність складу правопорушення. Крім того, суд звернув увагу на відсутність вмотивованих письмових рішень керівника митниці про відбір проб товарів, що є грубим порушенням процедури, передбаченої статтею 356 Митного кодексу України. Позивач надав належні докази (договори, акти, платіжні документи), які підтвердили реальний розмір понесених витрат на зберігання та демередж контейнерів, що виникли саме через протиправну затримку товару митниками. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи митниці щодо необхідності формування нової правової позиції не знайшли свого підтвердження, оскільки обставини справи не стосувалися реалізації вилученого товару.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Одеської митниці без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення шкоди — без змін.
Справа №420/5878/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій приватного нотаріуса як державного реєстратора щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру (виключення позивача з переліку підписантів юридичної особи) через порушення процедури державної реєстрації.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що при здійсненні реєстраційних дій нотаріус діє як суб’єкт владних повноважень, виконуючи делеговані державою публічні функції, а не як приватна особа.
– Суд чітко розмежував спори: якщо позивач оскаржує саме процедурні порушення реєстратора (наприклад, ігнорування судової заборони чи відсутність необхідних документів), такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в адміністративному суді.
– Наявність паралельних трудових або корпоративних спорів не позбавляє особу права на адміністративний судовий контроль, якщо предметом позову є виключно законність дій реєстратора, а не вирішення питання власності чи корпоративних прав.
– Суд підкреслив, що реєстраційна дія є адміністративним актом, а перевірка дотримання процедури її вчинення не потребує оцінки правомірності рішень органів управління юридичної особи.
– Відмова у розгляді такої справи по суті адміністративним судом є порушенням права на доступ до правосуддя та надмірним процесуальним формалізмом.
– Верховний Суд вказав, що попередні висновки про «корпоративний характер» подібних спорів стосувалися інших правовідносин і не враховували сучасне регулювання, зокрема Закон «Про адміністративну процедуру».
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвали судів попередніх інстанцій про закриття провадження та направив справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Справа №357/3080/24 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Власниця земельної ділянки звернулася до суду з вимогою усунути перешкоди в користуванні її землею та зобов’язати орендаря повернути ділянку після закінчення строку дії договору оренди.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій помилково визначили дату закінчення договору, не врахувавши, що строк оренди починається з моменту державної реєстрації права оренди, а не з моменту підписання договору. Через це виникла правова колізія щодо автоматичної пролонгації договору на один рік згідно із Законом № 2145-IX, оскільки строк дії договору фактично закінчився вже під час дії воєнного стану. Попри це, Суд підтвердив правильність рішення про задоволення позову, оскільки орендодавець завчасно та належним чином повідомила орендаря про небажання продовжувати орендні відносини. Водночас орендар не виконав вимог закону щодо ініціювання поновлення договору (не надіслав проєкт додаткової угоди) та не повернув ділянку після спливу строку. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що попри помилки в мотивуванні судів нижчих інстанцій щодо дати закінчення договору, результат розгляду справи є законним і справедливим.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, але залишивши їх резолютивні частини (про повернення землі власниці) без змін.
Справа №604/808/24 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є вимога фермерського господарства до орендодавця про визнання укладеними додаткових угод та поновлення договорів оренди земельних ділянок.
**2. Аргументи суду:**
* Суд встановив, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій було відкрито провадження у справі про банкрутство позивача — Фермерського господарства «Золотий жайвір».
* Відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства, усі майнові спори, стороною в яких є боржник, мають розглядатися виключно тим господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
* Верховний Суд наголосив, що позовні вимоги про поновлення договорів оренди безпосередньо впливають на склад ліквідаційної маси боржника, оскільки право оренди є майновим активом, який може бути реалізований для задоволення вимог кредиторів.
* Суд підкреслив, що розгляд таких справ у порядку цивільного судочинства є порушенням правил предметної та суб’єктної юрисдикції.
* Оскільки суди попередніх інстанцій розглянули справу, яка не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, вони не можуть вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини.
* Відтак, Верховний Суд не аналізував доводи скарги по суті (щодо підписів чи відмови у проведенні експертизи), оскільки процесуальне порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування рішень.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив матеріали справи до Господарського суду Хмельницької області для розгляду в межах справи про банкрутство.
Справа №203/967/24 від 03/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржував рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду іншим особам та самі договори оренди, стверджуючи, що як спадкоємець частини будинку він має переважне право на користування відповідною часткою землі.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у позові, не дослідивши ключові обставини справи. По-перше, суди помилково прив’язали виникнення права користування землею до моменту державної реєстрації права власності на спадкове майно, тоді як спадкоємець стає власником з моменту відкриття спадщини. По-друге, суди не з’ясували, чи належить іншим відповідачам частка у праві власності на будинок та на якій підставі. Також суд вказав, що необхідно встановити, чи стосується позов усієї земельної ділянки, чи лише її частини, оскільки це впливає на визначення кола відповідачів та ефективність способу захисту. Суди не перевірили обставини укладення договорів оренди в період, коли вже тривав судовий спір щодо права власності на будинок. Зрештою, Верховний Суд підкреслив, що відмова у захисті права через “неналежний спосіб” можлива лише після того, як суд переконається у відсутності самого порушення права, чого в цій справі зроблено не було.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/17455/20 від 03/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 900 000 доларів США, оформленим усною домовленістю та борговою розпискою.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на фундаментальному праві учасника справи на участь у судовому засіданні, що є невід’ємною складовою права на справедливий суд згідно з Конвенцією про захист прав людини.
– Суд визнав обставини оголошення сигналу «Повітряна тривога» загальновідомими фактами, які об’єктивно унеможливлюють участь сторін у засіданні та вимагають від суду врахування цих обставин при вирішенні питання про відкладення розгляду.
– Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не надавши оцінки поважності причин неявки представника відповідачки, який запізнився на засідання через повітряну тривогу, та не перевірив, чи мав він достатньо часу для прибуття після її відбою.
– Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний сприяти учасникам у реалізації їхніх прав, а не формально закривати провадження за їхньої відсутності, особливо коли відомо, що відповідачка перебуває під вартою і не може самостійно забезпечити свою присутність.
– Оскільки апеляційний суд не забезпечив принцип «рівної зброї» та не надав стороні можливості бути почутою, це було визнано істотним порушенням норм процесуального права.
– Верховний Суд зазначив, що за відсутності фіксування судового процесу в апеляції він позбавлений можливості перевірити, чи було надано достатньо часу для явки представника, що робить неможливим залишення рішення апеляції в силі.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №938/12/25 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду з незаконного володіння фізичної особи та скасування державної реєстрації прав на неї.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково залишили позов без розгляду через те, що прокурор не вніс на депозитний рахунок суду вартість земельної ділянки, як того вимагають нові зміни до законодавства (Закон № 4292-ІХ). Суд роз’яснив, що цей механізм компенсації застосовується виключно у випадках, коли майно витребовується у **добросовісного** набувача. Оскільки прокурор у позові обґрунтовував вимоги саме **недобросовісністю** відповідача, питання про статус набувача має вирішуватися безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. Суд підкреслив, що неможливо визначити добросовісність особи без дослідження доказів, тому вимога про обов’язкове внесення коштів на депозит на початковому етапі є передчасною. Відповідно, суди першої та апеляційної інстанцій не мали законних підстав блокувати доступ до правосуддя через формальне невиконання вимог, які стосуються лише добросовісних набувачів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №372/1501/24 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, укладених нею з померлим покупцем, стверджуючи, що ці правочини були фіктивними та не мали на меті реального настання правових наслідків.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визнання правочину фіктивним (ст. 234 ЦК України) необхідно довести наявність умислу в обох сторін на створення лише «видимості» угоди без реального наміру її виконання. Суд зазначив, що саме по собі невиконання умов договору або подальше користування майном продавцем не є безумовним доказом фіктивності правочину. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд помилково ототожнив мотив укладення договорів (бажання зберегти майно від поділу при розлученні) з відсутністю волі на перехід права власності. Також було враховано, що в іншій справі вже було визнано право власності на це майно за померлим покупцем, що спростовує доводи про відсутність переходу прав. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивачка не надала належних доказів того, що сторони заздалегідь знали, що договори не будуть виконані, і не мали наміру змінювати власника майна. Відтак, рішення суду першої інстанції було визнано законним, оскільки воно базувалося на всебічному дослідженні доказів та правильному застосуванні норм матеріального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №521/18024/23 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, укладеним у 2013 році, та питання дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду.
2. Суд виходив із того, що договір позики містив умову про можливість повернення коштів на вимогу кредитора, а також положення про продовження дії договору за відсутності претензій сторін. Ключовим моментом стало встановлення дати, коли позивач фактично звернувся до відповідача з письмовою вимогою про повернення боргу, а саме — травень 2023 року. Суд зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, що у даному випадку пов’язано з невиконанням вимоги про повернення коштів. Оскільки позов було подано у липні 2023 року, тобто одразу після пред’явлення вимоги та спливу строку на її виконання, суд дійшов висновку, що позовна давність не була пропущена. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд правильно оцінив докази та надав мотивовану відповідь на всі доводи сторін. Також суд вказав, що не має повноважень на переоцінку доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність стягнення боргу.
Справа №824/11/26 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Визначення належної територіальної підсудності для розгляду заяви про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) при ТПП України.
2. **Основні аргументи суду:** Верховний Суд наголосив на чіткому розмежуванні понять «місце арбітражу» та «місце проведення слухань». Суд зазначив, що згідно з Регламентом МКАС при ТПП України, його місцезнаходженням є виключно місто Київ, і це положення не може бути змінено за домовленістю сторін. Хоча сторони в контракті визначили місто Львів як місце проведення засідань, це є лише технічним місцем слухань, а не юридичним місцем арбітражу. Відповідно до процесуального законодавства, заява про скасування арбітражного рішення має подаватися до суду за місцезнаходженням самого арбітражу, а не за місцем фактичного проведення засідання. Суд першої інстанції помилково ототожнив ці поняття, що призвело до безпідставної передачі справи за підсудністю до Львівського апеляційного суду. Верховний Суд підкреслив, що саме Київський апеляційний суд є належним судом для розгляду цієї заяви.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу Міністерства оборони України, скасував ухвалу Київського апеляційного суду про передачу справи за підсудністю та направив справу до того ж суду для продовження розгляду по суті.
Справа №713/2080/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження ухвали про повернення позовної заяви.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і передбачає обов’язок учасника справи діяти добросовісно та проявляти належну старанність. Суд підкреслив, що позивач самостійно вказав у позовній заяві адресу військової частини, тому ризик неотримання кореспонденції за цією адресою лежить виключно на ньому. Посилання на помилки юристів, які готували позов, суд відхилив, оскільки позивач мав усвідомлювати наслідки зазначення саме такої адреси для листування. Також суд зазначив, що учасник процесу зобов’язаний самостійно цікавитися станом розгляду своєї справи через офіційні ресурси, такі як «Судова влада України» або Єдиний державний реєстр судових рішень. Оскільки позивач не повідомив суд про зміну адреси та не надав переконливих доказів поважності причин пропуску строку, апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження. В результаті, Верховний Суд підтвердив, що недотримання процесуальних строків без об’єктивних причин порушує принцип юридичної визначеності та правової стабільності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №916/1843/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з забудовника (ТОВ «Кадор») коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційних втрат та 3% річних через невиконання відповідного обов’язку.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив на важливості принципу «jura novit curia» («суд знає закони»), згідно з яким суд зобов’язаний самостійно надавати правову кваліфікацію відносинам сторін, навіть якщо позивач обрав не зовсім точні нормативні підстави.
* Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у позові, формально пославшись на неможливість застосування статті 1212 Цивільного кодексу України (безпідставне збагачення) лише через наявність договору.
* Верховний Суд підкреслив, що обов’язок сплати пайової участі виникає із закону, а договір лише деталізує порядок розрахунків, тому відсутність окремих додаткових угод не звільняє забудовника від виконання зобов’язання.
* Суд вказав на необхідність з’ясування фактичних обставин: чинності договору, обсягів будівництва, фактичних оплат забудовника та моменту виникнення прострочення.
* Також було наголошено, що норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не скасовують обов’язок сплати пайової участі, який виник до 01.01.2020.
* Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином докази та аргументи сторін, що унеможливило встановлення ключових фактів для правильного вирішення справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
Справа №552/1216/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.
2. Верховний Суд підтвердив, що справи про притягнення до адміністративної відповідальності мають спеціальний десятиденний строк на апеляційне оскарження, який обчислюється з дня проголошення рішення. Суд наголосив, що оскільки позивач подав апеляційну скаргу поза межами цього строку, апеляційний суд правомірно залишив її без руху для надання доказів поважності причин пропуску. Позивач отримав відповідну ухвалу через електронний кабінет, проте не виконав вимоги суду у встановлений десятиденний термін. Верховний Суд відхилив аргументи скаржника щодо недобросовісної поведінки його адвоката, зазначивши, що це не є об’єктивною непереборною перешкодою для реалізації процесуальних прав. Суд підкреслив, що обов’язок вчиняти процесуальні дії вчасно лежить на стороні, а відсутність реакції на ухвалу суду є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження. Таким чином, процесуальні дії апеляційного суду були визнані законними та обґрунтованими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №336/6805/25 від 19/06/2026
Ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. **Предмет спору:** Заява про видачу обмежувального припису стосовно колишньої дружини у зв’язку із систематичним вчиненням нею фізичного та психологічного домашнього насильства щодо заявника та їхньої спільної малолітньої дитини.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обмежувальний припис не є покаранням, а виступає превентивним заходом для забезпечення безпеки постраждалих осіб. Суд першої інстанції правильно оцінив докази: відеозаписи побиття дитини, висновки психологів про наявність у дитини страху перед матір’ю, а також факти систематичних погроз та образ на адресу заявника. Верховний Суд підкреслив, що наявність цивільного спору щодо місця проживання дитини не позбавляє суд права видати обмежувальний припис, якщо встановлено факт домашнього насильства. Апеляційний суд помилково вважав, що відсутність вироку в кримінальній справі чи припинення конфлікту на час розгляду справи є підставою для відмови у захисті. Натомість Верховний Суд зазначив, що саме застосування припису допомогло припинити насильницькі дії, що підтверджує його ефективність та необхідність. Таким чином, суд касаційної інстанції визнав висновки апеляції поверхневими та такими, що не враховують реальні ризики для здоров’я дитини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про видачу обмежувального припису строком на 6 місяців.
Справа №560/17838/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала відмову Пенсійного фонду у переведенні її з пенсії за віком (загальні підстави) на пенсію по інвалідності державного службовця.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що після 1 травня 2016 року стаття 37 Закону «Про державну службу» (щодо пенсій держслужбовців) не є нормою прямої дії і застосовується лише у поєднанні з «Прикінцевими та перехідними положеннями» нового Закону № 889-VIII.
– Ключовим критерієм для збереження права на таку пенсію є наявність у особи необхідного стажу державної служби (10 або 20 років) саме станом на 1 травня 2016 року.
– Суд встановив, що позивачка на вказану дату мала лише близько 7 років стажу, тому вона не належить до кола осіб, за якими збережено право на спеціальну пенсію.
– Суд відхилив доводи позивачки про те, що для призначення пенсії достатньо лише факту інвалідності та наявності стажу на момент звернення, оскільки це ігнорує перехідні вимоги законодавства.
– Також було враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою спеціальні умови призначення пенсії за «старим» законом не можуть застосовуватися без дотримання вимог щодо стажу, набутого до реформи 2016 року.
– Щодо рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2026 року, суд зазначив, що воно не створює автоматичного права на пенсію за відсутності законодавчого врегулювання компенсаційних механізмів.
– Отже, суди попередніх інстанцій помилково зосередилися лише на факті інвалідності, проігнорувавши відсутність у позивачки необхідного «вхідного» стажу держслужби станом на 2016 рік.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №918/800/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «Острозький цукровий завод» на користь Острозької міської ради коштів за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлених правовстановлюючих документів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, згідно з яким власник будівлі стає фактичним користувачем землі.
– Відносини щодо фактичного користування ділянкою без договору оренди є кондикційними, тому користувач зобов’язаний відшкодувати власнику безпідставно збережені кошти (орендну плату) на підставі ст. 1212 ЦК України.
– Суд наголосив, що для таких зобов’язань вина користувача не має значення — ключовим є сам факт неправомірного збереження майна (коштів) за рахунок територіальної громади.
– Щодо відмови у призначенні земельно-технічної експертизи, суд зазначив, що це право, а не обов’язок суду, і в цій справі було достатньо наявних доказів для встановлення обставин без залучення експертів.
– Суд також відхилив доводи про необхідність зупинення провадження, оскільки розгляд іншої справи (щодо оскарження дій міської ради) не створював об’єктивної неможливості розгляду цього спору.
– Касаційна інстанція констатувала, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, а доводи скаржника зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилань на неправильне застосування норм права та відсутність висновку Верховного Суду, а в іншій частині — залишив судові рішення без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №910/15750/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність застосування замовником оперативно-господарських санкцій (утримання коштів) до підрядника за порушення строків виконання окремих етапів робіт за договором підряду та стягнення відповідної заборгованості разом із пенею, інфляційними втратами та 3% річних.
2. Суд виходив із того, що відповідальність у вигляді штрафних санкцій за пунктом 10.2 договору настає лише у разі прострочення виконання робіт у цілому, а не за порушення строків окремих етапів, оскільки графік робіт не містив окремої вартості для кожного етапу як бази для нарахування штрафів. Верховний Суд підтвердив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми права, врахувавши практику щодо неможливості нарахування санкцій за етапи, якщо договором це чітко не передбачено. Водночас суд встановив, що при розрахунку 3% річних суди помилково проігнорували спеціальну договірну умову, яка встановлювала інший розмір процентів (0,01%), що є пріоритетним згідно зі статтею 625 ЦК України. Щодо витрат на правничу допомогу, суд підкреслив, що оцінка доказів та їх реальності є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, тому втручання в цю частину було мінімальним. Зміна розміру стягнень відбулася виключно через перерахунок суми річних та пропорційне зменшення витрат на адвокатів у зв’язку з частковим задоволенням касаційної скарги.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій у частині розміру річних та судових витрат, в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №640/21465/19 від 30/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення апеляційної скарги податкового органу через несплату судового збору в повному обсязі.
Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався насамперед нормами процесуального права, які регламентують порядок подання апеляційних скарг. Суд встановив, що апелянт був належним чином повідомлений про необхідність усунення недоліків скарги, зокрема щодо сплати судового збору у визначеному розмірі. Податковий орган надав докази сплати лише частини суми, що фактично означало невиконання вимог ухвали суду про залишення скарги без руху. Верховний Суд наголосив, що процесуальний закон чітко визначає наслідки неусунення недоліків у встановлений строк, а саме — повернення скарги заявнику. Оскільки апелянт не виконав вимоги суду, апеляційна інстанція діяла правомірно та в межах своїх повноважень. Додатково суд звернув увагу на те, що податковий орган вже скористався своїм правом на повторне апеляційне оскарження, і провадження за його новою скаргою вже було відкрито. Таким чином, касаційний суд не виявив порушень процесуальних норм, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №826/4238/18 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ДП «Документ» було донараховано податок на прибуток та ПДВ через нібито нереальність господарських операцій з контрагентами.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що реальність операцій підтверджується належно оформленими первинними документами, які відображають зміни в активах та зобов’язаннях підприємства.
– Податковий орган не надав переконливих доказів, які б спростовували фактичну діяльність позивача або доводили його обізнаність про порушення з боку контрагентів.
– Суд підкреслив, що податковий облік платника не може залежати від податкової дисципліни його контрагентів, якщо сам платник мав реальні витрати для своєї господарської діяльності.
– Посилання податківців на кримінальні провадження щодо контрагентів визнано безпідставними, оскільки вони не доводять нереальність операцій у конкретній справі.
– Суд зазначив, що обов’язок доказування правомірності податкових повідомлень-рішень покладено на контролюючий орган, який у цьому випадку не впорався з цим завданням.
– Верховний Суд підтвердив, що наявність лише податкової інформації чи окремих недоліків в оформленні документів не є достатньою підставою для висновку про фіктивність операцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов було задоволено — без змін.
Справа №280/12143/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність дій військової частини щодо розрахунку індексації грошового забезпечення на виконання попереднього рішення суду та спроба позивача повторно стягнути індексацію через новий позов.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що питання нарахування індексації за вказаний період вже було вирішено в межах іншої справи, яка набрала законної сили. Верховний Суд наголосив, що незгода позивача з розрахунком, проведеним відповідачем на виконання судового рішення, не створює нового предмета спору. Процесуальне законодавство чітко визначає, що виконання судових рішень має відбуватися в межах виконавчого провадження або через механізми судового контролю, передбачені розділом IV КАС України. Суд також звернув увагу на те, що позивач неодноразово намагався ініціювати аналогічні провадження, у відкритті яких йому вже було відмовлено. Таким чином, повторне звернення з тими самими вимогами до того самого відповідача є неприпустимим згідно з нормами процесуального права. Суди попередніх інстанцій правомірно закрили провадження, оскільки спір фактично зводиться до виконання вже ухваленого рішення, що не може бути предметом окремого позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду про закриття провадження — без змін.
Справа №205/7428/21 від 19/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, зокрема земельної ділянки, житлового будинку, гаража, грошових коштів на банківському рахунку та стягнення компенсації за відчужений автомобіль.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, проте позивач не довів право власності на гараж, оскільки відсутня його державна реєстрація, а наявні документи підтверджують лише право користування паєм у кооперативі.
* Щодо грошових коштів на рахунку відповідача, суд встановив, що вони були отримані як дарунок від іноземного громадянина, а згідно з правом Республіки Корея (яке застосовується як право країни дарувальника), договір дарування коштів не потребує письмової форми, тому ці кошти є особистою власністю відповідача.
* Суд зазначив, що зобов’язання про виплату компенсації за поділ майна стає «грошовим» у розумінні статті 625 ЦК України лише після того, як його розмір та спосіб визначені рішенням суду або договором, тому до цього моменту прострочення не настає і інфляційні втрати не нараховуються.
* Щодо гаража, суд вказав, що оскільки позивач не заявляв вимогу про поділ саме «майнового права на пай», а вимагав поділу нерухомого майна, якого юридично не існує, суд не міг вийти за межі позовних вимог.
* Верховний Суд підкреслив, що тягар спростування презумпції спільності майна лежить на тому з подружжя, хто стверджує про його особистий характер, і в даному випадку відповідач належними доказами (листом-даруванням) підтвердила особистий характер валютних коштів.
* Суд також наголосив на важливості дотримання засад змагальності та диспозитивності, зазначивши, що суд не може самостійно змінювати предмет позову, якщо позивач обрав неправильний спосіб захисту права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у поділі гаража без змін, а в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та грошових коштів — змінив їх мотивувальні частини.
Справа №607/11558/22 від 05/11/2025
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про тлумачення заповіту з метою усунення помилки в адресі нерухомого майна, що перешкоджало оформленню спадщини.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що тлумачення заповіту є інструментом з’ясування справжньої волі заповідача, а не способом зміни його змісту. Суд встановив, що на момент складання заповіту спадкодавець володіла лише одним будинком, а зазначена в документі адреса була технічною помилкою (опискою), що підтверджується лінгвістичною експертизою. Суд відхилив аргумент попередніх інстанцій про те, що спадкодавець мала можливість виправити помилку за життя, оскільки відсутні докази її обізнаності про таку неточність. Верховний Суд підкреслив, що буквальне тлумачення заповіту, яке призводить до неможливості реалізації волі померлої (оскільки заповіданий будинок їй не належав), є спотворенням цієї волі. Тому суд застосував системний підхід до тлумачення, врахувавши наміри заповідача та фактичні обставини володіння майном. Важливо, що суд розмежував цю справу з іншими судовими прецедентами, вказавши на відмінність фактичних обставин, що дозволило ухвалити рішення на користь спадкоємця.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позов, розтлумачивши заповіт як такий, що стосується фактично належного спадкодавцю будинку.
Справа №676/4014/25 від 29/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є зняття арешту з нерухомого майна (квартири), накладеного помилково в межах кримінального провадження, та визнання права власності на це майно за спадкоємцем.
2. Суд виходив із того, що позивачка є законним власником майна в порядку спадкування, а наявність арешту, накладеного через помилку у виконавчому листі (невірний номер квартири), порушує її право власності. Верховний Суд підтвердив, що у справах, де арешт майна було накладено для забезпечення конфіскації на користь держави, належним відповідачем є саме територіальний орган Державної податкової служби. Суд відхилив доводи податкової про те, що вона не є належним відповідачем, оскільки саме цей орган наділений фіскальними функціями та повноваженнями у сфері виконання рішень про конфіскацію. Також було зазначено, що підставою для припинення обтяження є безпосередньо судове рішення, яке зобов’язує відповідні органи вчинити дії. Суд наголосив, що попередні інстанції правильно встановили обставини справи, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції. Верховний Суд підкреслив, що його висновки узгоджуються з усталеною судовою практикою, тому підстав для скасування рішень немає.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби — без задоволення.
Справа №450/5744/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов фізичної особи до держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування та прокуратури у вигляді невиконання ухвали слідчого судді про внесення відомостей до ЄРДР.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином предмет та підстави позову, зокрема, не встановили, чи стосується поточна вимога того самого факту невиконання, за який позивач уже отримував відшкодування в інших справах.
– Суд зазначив, що для стягнення моральної шкоди необхідно довести наявність трьох обов’язкових елементів: неправомірність дій органу влади, факт заподіяння шкоди та причинно-наслідковий зв’язок між ними, чого суди першої та апеляційної інстанцій не зробили.
– Було встановлено, що суди не дослідили доводи відповідачів про те, що ухвала слідчого судді, на яку посилається позивач, фактично була виконана, а кримінальне провадження, про яке йдеться, було відкрите на підставі іншого судового рішення.
– Верховний Суд підкреслив, що суди не надали оцінки доводам про зловживання позивачем процесуальними правами шляхом неодноразового звернення з позовами про відшкодування моральної шкоди за одні й ті самі обставини.
– Суд вказав на порушення вимог щодо вмотивованості судового рішення, оскільки нижчі інстанції не дали відповіді на ключові аргументи відповідачів щодо відсутності підстав для повторного стягнення шкоди.
– В результаті, через неповноту встановлення фактичних обставин та недослідження доказів, Верховний Суд визнав неможливим залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №171/1817/24 від 29/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року для подальшого оформлення громадянства України та отримання паспорта.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що встановлення факту постійного проживання є необхідною умовою для реалізації права особи на набуття громадянства України за територіальним походженням, коли інші документи відсутні.
* Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами з питань громадянства.
* Доказова база, надана заявницею (довідки про навчання, реєстрацію, народження дітей, відомості про працевлаштування), була визнана судами достатньою для підтвердження факту проживання на території України на вказану дату.
* Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази того, що заявниця залишала територію України або має громадянство іншої держави, що спростовує припущення міграційної служби.
* Верховний Суд наголосив, що він є судом права, а не факту, тому не має повноважень переоцінювати докази, які вже були належним чином досліджені судами першої та апеляційної інстанцій.
* Аргументи міграційної служби про нібито невідповідність висновкам Верховного Суду були відхилені, оскільки обставини у наведених скаржником справах відрізнялися від обставин цієї справи.
* Рішення ґрунтується на тому, що заявниця довела факт свого постійного проживання на законних підставах, що є достатньою підставою для задоволення заяви в порядку окремого провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДМС без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №751/5936/25 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним рішення міської ради щодо передачі земельної ділянки у власність та її витребування від поточного власника на користь територіальної громади.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що обов’язок позивача вносити грошову компенсацію на депозитний рахунок суду (згідно з новими змінами до ст. 390 ЦК України) виникає лише у разі витребування майна від добросовісного набувача. Питання добросовісності набувача не може вирішуватися на стадії відкриття провадження чи залишення позову без руху, оскільки це потребує повного дослідження доказів під час розгляду справи по суті. Якщо прокурор у позові обґрунтовує вимоги недобросовісністю набувача, вимога про попереднє внесення коштів на депозит є передчасною і не застосовується. Суди попередніх інстанцій помилково ототожнили стадію прийняття позову з вирішенням спору по суті, фактично позбавивши прокурора права на судовий захист. Крім того, суд вказав на процесуальну помилку місцевого суду: після відкриття провадження у справі позовна заява не може бути визнана «неподаною», а може бути лише залишена без розгляду у визначених законом випадках. Отже, суди безпідставно застосували норми про обов’язкову компенсацію до того, як було встановлено статус набувача майна.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №699/1569/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є законність зупинення апеляційного провадження у справі про зміну способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину через перебування відповідача на військовій службі.
2. **Основні аргументи суду:** **** Верховний Суд у цій справі відступив від попереднього формального підходу до застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, який вимагав обов’язкового зупинення провадження у разі перебування сторони у складі ЗСУ. Суд наголосив, що конституційні права дитини на утримання та право на судовий захист є фундаментальними цінностями, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану. Верховний Суд зазначив, що імперативне зупинення провадження у «аліментних» справах створює непропорційне обмеження доступу до правосуддя та ігнорує принцип «найкращих інтересів дитини». Суд підкреслив, що затримка у вирішенні таких спорів фактично призводить до «втрати» права дитини на своєчасне утримання. Відтак, суд вирішив не застосовувати норму процесуального закону, яка суперечить Конституції України, і застосував безпосередньо статті 8, 51 та 55 Конституції. Верховний Суд також ініціював процедуру звернення до Конституційного Суду України щодо перевірки конституційності зазначеної норми ЦПК у справах, пов’язаних із захистом прав дітей.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №402/953/16-ц від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність залишення судом першої інстанції зустрічного позову без розгляду через повторну неявку позивачів у судові засідання.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що процесуальний закон чітко встановлює наслідки повторної неявки позивача, який був належним чином повідомлений про дату та час засідання, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності. Суд підкреслив, що причини неявки у разі повторності не мають правового значення, оскільки позивач зобов’язаний виявляти процесуальну активність. Ключовим моментом стало те, що представник позивачів за зустрічним позовом подав заяву про розгляд справи без його участі, але в цій заяві він чітко вказав іншого клієнта (відповідача за первісним позовом), а не позивачів за зустрічним позовом. Суд наголосив, що адвокат, представляючи кількох осіб, повинен чітко формулювати свої клопотання, щоб уникнути неоднозначного тлумачення. Оскільки заява не стосувалася позивачів за зустрічним позовом, суд першої інстанції правомірно розцінив їхню повторну неявку як підставу для залишення позову без розгляду. Апеляційний суд помилково ототожнив заяву одного клієнта адвоката з волевиявленням інших, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі ухвалу суду першої інстанції про залишення зустрічного позову без розгляду.
Справа №620/10333/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду є правомірність ухвал апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та відмову у відкритті апеляційного провадження через формальні недоліки при сплаті судового збору та пропуску процесуального строку.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що доступ до правосуддя не може бути обмежений через надмірний формалізм, зокрема, якщо в платіжному документі платником вказана інша особа, але призначення платежу чітко ідентифікує справу. Суд підкреслив, що обов’язок перевірити факт зарахування судового збору до бюджету покладається на сам суд, а не лише на скаржника, тому відмова у прийнятті платіжки без перевірки надходження коштів є помилковою. Також суд зазначив, що безпідставне повернення першої апеляційної скарги стало причиною пропуску строку для повторного звернення, що не може ставитися в провину заявнику. Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, не надавши належної оцінки клопотанню про поновлення строку та не визначивши чіткого способу усунення недоліків. Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки причин пропуску строку, не врахувавши, що попередні дії суду самі по собі створили перешкоди для реалізації права на оскарження. У підсумку, дії апеляційного суду були визнані такими, що порушують право на справедливий судовий захист та доступ до правосуддя.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційні скарги, скасував ухвали апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №740/5651/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність повернення апеляційної скарги ТОВ «HL Agroholding s.r.o.» через нібито відсутність у представника компанії повноважень на представництво інтересів у суді.
2. Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційний суд припустився серйозної процесуальної помилки, вимагаючи від іноземної компанії додаткової легалізації документів про представництво. Верховний Суд наголосив, що статус ТОВ «HL Agroholding s.r.o.» як сторони виконавчого провадження вже був встановлений судовим рішенням, яке є чинним і не потребує повторного доведення. Крім того, суд підкреслив, що згідно з нормами ЦПК України та Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер адвоката є самодостатнім документом для підтвердження повноважень у суді. Верховний Суд також послався на власну правову позицію, викладену в постанові Об’єднаної палати від 20 січня 2025 року, яка чітко визначає, що ордер підтверджує наявність договору про правничу допомогу і не потребує додаткових підтверджень. Відтак, вимога апеляційного суду про надання легалізованих довіреностей була безпідставною та такою, що обмежує доступ до правосуддя. Суд зазначив, що за відсутності даних про скасування свідоцтва адвоката, підстав ставити під сумнів його повноваження у суду не було.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №910/2692/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 910/2692/25:
1. Предметом спору є стягнення з власника нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельними ділянками комунальної власності за відсутності оформлених договорів оренди.
2. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що попередні інстанції формально підійшли до вирішення справи, не врахувавши принципи справедливості, добросовісності та розумності. Верховний Суд наголосив, що суди не надали оцінки доводам відповідача щодо можливого зволікання самої міської ради з оформленням документів, що вплинуло на строки укладення договорів оренди. Також було проігноровано аргументи щодо застосування пільг з орендної плати (нульової ставки) у період активних бойових дій, оскільки суди помилково обмежили дію цих пільг лише тими особами, які вже мали чинні договори. Суд підкреслив, що при визначенні розміру кондикційного зобов’язання необхідно враховувати, чи не призводить стягнення до отримання власником землі необґрунтованої вигоди через власну бездіяльність. Крім того, суди не перевірили обґрунтованість розрахунку суми позову та застосування відповідних відсоткових ставок, що є критично важливим для правильного вирішення спору. В результаті, через ненадання оцінки всім доказам та доводам сторін, рішення попередніх інстанцій було визнано передчасними.
3. Верховний Суд прийняв рішення скасувати постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції, передавши справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №904/3606/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** ОСББ «РОБОЧА 65» намагалося через суд визнати незаконними дії Дніпровської міської ради щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлові приміщення в будинку, стверджуючи, що вони є спільною сумісною власністю мешканців.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що спірні приміщення з моменту будівництва та введення будинку в експлуатацію мали статус нежитлових (блоки обслуговування: магазини, перукарні тощо) і не призначалися для обслуговування потреб мешканців будинку.
– Ключовим фактором стало врахування преюдиційних обставин, встановлених у попередніх судових справах, де вже було доведено, що ці об’єкти не є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку.
– Суд зазначив, що наявність транзитних комунікацій сама по собі не перетворює нежитлове приміщення на спільну власність співвласників.
– Щодо доводів про незаконне втручання в несучі конструкції, суд вказав на відсутність належних доказів (зокрема, висновків спеціалізованої експертизи), які б підтверджували критичний вплив робіт на цілісність будинку.
– Також суд наголосив, що навіть у разі встановлення факту самочинних будівельних змін, це не є автоматичною підставою для визнання права власності ОСББ на ці приміщення чи скасування реєстрації права власності за міською радою.
– Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду, оскільки обставини у наведених справах суттєво відрізнялися від обставин цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСББ без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши правомірність реєстрації права власності за міською радою.
Справа №902/869/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсним договір підряду на капітальний ремонт дороги та стягнути кошти в дохід держави через антиконкурентні узгоджені дії учасників тендеру.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що застосування наслідків недійсності правочину за ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (конфіскація майна/коштів) є виключним заходом, який має каральний характер і межує з публічним правом.
– Верховний Суд підкреслив, що антиконкурентна поведінка учасників торгів не завжди автоматично означає, що договір суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні цієї статті.
– Суд зазначив, що для застосування такої суворої санкції прокурор мав довести наявність значних збитків для держави або факт вчинення кримінального злочину, підтвердженого вироком суду, чого в цій справі не було.
– Також було враховано практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності втручання у право власності: конфіскація коштів у добросовісної сторони або без належного обґрунтування є порушенням принципу справедливого балансу.
– Суд вказав, що не можна перекладати фінансовий тягар на сторону, яка не вчиняла свідомих порушень, особливо коли йдеться про стягнення грошових коштів, які не є індивідуально визначеними речами.
– Верховний Суд підтвердив, що позиція апеляційної інстанції повністю відповідає правовим висновкам об’єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеним у справі № 922/3456/23.
– У підсумку суд констатував, що прокурор не навів достатніх підстав для відступу від усталеної практики Верховного Суду, яка обмежує застосування конфіскаційних заходів у цивільних спорах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у позові, — без змін.
Справа №909/1482/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 909/1482/25:
1. Предметом спору є стягнення з постачальника суми попередньої оплати за товар, який не був поставлений, та штрафних санкцій за порушення умов договору поставки.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що позивач надав належні докази здійснення 100% передоплати за товар, тоді як відповідач не спромігся довести факт його поставки. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність дотримання спеціального механізму розірвання договору, зазначивши, що право покупця вимагати повернення авансу за непоставлений товар прямо передбачене частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України. Апеляційний суд правильно кваліфікував правовідносини, встановивши, що відповідач не виконав свій основний обов’язок, що автоматично породжує право покупця на повернення коштів. Верховний Суд підкреслив, що касаційна інстанція не переоцінює докази, а перевіряє правильність застосування норм права, і в даному випадку порушень матеріального чи процесуального права не виявлено. Також суд зазначив, що посилання скаржника на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, оскільки правова позиція ВП ВС у подібних справах лише підтверджує право покупця на повернення попередньої оплати у разі непоставки товару.
3. Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог без змін, а касаційну скаргу відповідача — без задоволення.
Справа №910/6476/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є законність рішення Антимонопольного комітету України про накладення штрафу на ФОП за антиконкурентні узгоджені дії під час участі у тендерах, зокрема в частині дотримання строків розгляду справи та строків притягнення до відповідальності.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди формально підійшли до оцінки тривалості розслідування, яке тривало понад 6 років. Суд наголосив, що сам по собі факт тривалого розгляду справи не є безумовною підставою для скасування рішення АМК, якщо не доведено реального порушення прав суб’єкта господарювання. Суди попередніх інстанцій не дослідили, чи дійсно цей строк став надмірним тягарем для позивача та чи вплинув він на можливість надання доказів. Також не було надано належної оцінки доводам Комітету щодо об’єктивних причин тривалості провадження, таких як складність справи та велика кількість епізодів. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні оцінювати докази в їх сукупності, а не обмежуватися лише констатацією факту спливу часу. У підсумку, рішення було визнано передчасним через неповне з’ясування обставин справи та порушення принципів змагальності сторін.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Антимонопольного комітету частково, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №420/35169/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Державної міграційної служби в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі ID-картки через недотримання позивачем встановленої процедури подання документів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для отримання паспорта громадянин зобов’язаний подати заяву-анкету встановленого зразка особисто, чого позивач не зробив, обмежившись зверненням у довільній формі.
– Важливим аспектом є те, що для обміну паспорта у зв’язку зі зміною імені (прізвища) законодавство вимагає надання свідоцтва про зміну імені, виданого органами ДРАЦС.
– Суд підкреслив, що рішення суду про встановлення факту зміни прізвища є лише підставою для отримання відповідного свідоцтва в органах ДРАЦС, а не заміною самого свідоцтва.
– Оскільки позивач не надав органу ДМС необхідного свідоцтва про зміну імені, міграційна служба правомірно відмовила у прийнятті документів.
– Суд зазначив, що відмова органу ДРАЦС у видачі свідоцтва на підставі судового рішення може бути окремим предметом оскарження, проте це не звільняє позивача від обов’язку дотримуватися процедури подання документів до міграційної служби.
– Верховний Суд підтвердив, що дотримання встановленої форми заяви та надання повного пакету документів є імперативною вимогою, без виконання якої оформлення паспорта неможливе.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №240/14423/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність дій Управління СБУ щодо зазначення у довідці для перерахунку пенсії мінімальних розмірів надбавки за особливості проходження служби (1%) та премії (10%) замість їх фактичних середніх розмірів.
2. Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій помилково обмежилися лише перевіркою того, чи не виходять встановлені відповідачем розміри за межі граничних показників, визначених постановою КМУ №704. Суд наголосив, що для перерахунку пенсій військовослужбовцям такі виплати, як надбавка за особливості проходження служби та премія, мають зазначатися у середніх розмірах, що фактично виплачувалися за відповідною посадою у місяці виникнення права на перерахунок. Суди не дослідили наказ Центрального управління СБУ від 19 січня 2023 року №5/ДСК, який міг містити дані про фактичні розміри цих виплат. Також було підкреслено, що підхід, за якого кадровим військовим виплачуються фактичні суми, а пенсіонерам — лише мінімальні гарантовані, є протиправним. Верховний Суд зазначив, що суди не виконали вимоги щодо офіційного з’ясування обставин справи та не надали належної оцінки доказам. В результаті, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/7725/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 гривень сім’ї військовослужбовця, який помер внаслідок захворювання, пов’язаного із захистом Батьківщини.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що виплата у розмірі 15 мільйонів гривень, передбачена постановою Кабміну №168, є винятковою соціальною гарантією, яка має чітко визначені підстави. Суд наголосив, що необхідно розмежовувати поняття «загибель» військовослужбовця та «смерть внаслідок захворювання». Для отримання вказаної виплати недостатньо самого факту того, що захворювання пов’язане із захистом Батьківщини; обов’язковою умовою є наявність прямого причинного зв’язку між смертю та отриманим пораненням, контузією, травмою чи каліцтвом. Оскільки у цій справі смерть настала внаслідок хвороби (ішемічного інфаркту), а не внаслідок поранення, отриманого під час бойових дій, підстави для застосування підвищеного розміру виплати відсутні. Суд підкреслив, що законодавство передбачає інші механізми соціального захисту для випадків смерті від захворювань, проте вони не тотожні виплаті за постановою №168. Таким чином, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили причини смерті, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог.
Справа №708/363/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Працівник банку звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани за нібито розголошення банківської таємниці.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності роботодавець зобов’язаний довести наявність усіх елементів складу проступку, зокрема вину працівника.
* Встановлено, що позивач надіслав скріншоти своєму адвокату виключно для використання як доказів у судовому спорі, що не свідчить про умисне розголошення конфіденційної інформації третім особам.
* Суд зазначив, що роботодавець не надав належних доказів того, що надіслані матеріали містили відомості, які дозволяли ідентифікувати клієнтів або програмний комплекс банку.
* Відсутність скарг від клієнтів була врахована судом не як вирішальний фактор, а як обставина, що свідчить про відсутність негативних наслідків та підтверджує необґрунтованість висновків банку про тяжкість проступку.
* Суд підкреслив, що банк не перевірив належним чином пояснення працівника щодо мети передачі інформації, чим порушив процедуру об’єктивного розгляду обставин справи.
* Верховний Суд підтвердив, що формальна констатація порушення внутрішніх інструкцій без доведення вини та причинного зв’язку між діями працівника і шкодою не є достатньою підставою для застосування стягнення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування догани — без змін.
Справа №455/23/20 від 10/06/2026
Предметом цього спору є поділ майна подружжя, а саме визнання за колишнім чоловіком права власності на частку в житловому будинку, збудованому під час шлюбу, та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив на існуванні законодавчої презумпції спільності майна подружжя, згідно з якою все майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю, незалежно від того, на кого з подружжя воно зареєстроване.
2. Тягар спростування цієї презумпції покладається виключно на того з подружжя, хто заперечує спільність майна, тобто в даному випадку — на відповідачку.
3. Суд зазначив, що реєстрація права власності на новозбудований будинок через БТІ у 2010 році є юридичним підтвердженням того, що об’єкт був завершений будівництвом та прийнятий в експлуатацію саме в період шлюбу.
4. Верховний Суд відхилив позицію апеляційного суду про те, що позивач не довів факт будівництва будинку, оскільки наявність свідоцтва про право власності, виданого під час шлюбу, є достатнім доказом для застосування презумпції спільності.
5. Суд підкреслив, що апеляційна інстанція безпідставно скасувала рішення місцевого суду, який правильно оцінив докази та застосував норми Сімейного та Цивільного кодексів України.
6. В результаті, Верховний Суд підтвердив, що оскільки відповідачка не надала доказів того, що будинок був збудований за її особисті кошти, він підлягає поділу між колишнім подружжям.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивача, скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції про поділ майна.
Справа №523/8540/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов матері до батька про відібрання малолітньої дитини та її повернення за місцем проживання матері, визначеним попереднім рішенням суду, через протиправне утримання дитини батьком.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із пріоритету найкращих інтересів дитини, які полягають у забезпеченні стабільного та безпечного середовища, а також у виконанні вже набраного законної сили рішення суду про визначення місця проживання дитини з матір’ю.
– Було встановлено, що батько самочинно змінив місце проживання дитини та ігнорує законні вимоги матері, що є прямим порушенням прав позивача та дитини.
– Аргументи відповідача щодо нібито небезпечної поведінки матері суд відхилив як безпідставні, оскільки вони не були підтверджені належними доказами, а рішення суду про відмову у визнанні матері недієздатною вже набрало законної сили.
– Суд наголосив, що тривале проживання дитини з батьком внаслідок його протиправних дій не створює для нього правових переваг і не може бути підставою для ігнорування судового рішення.
– Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і втручання в неї на стадії касації можливе лише за наявності істотних порушень, яких у цій справі не виявлено.
– Всі посилання заявника на практику Верховного Суду були визнані нерелевантними, оскільки фактичні обставини у наведених ним справах суттєво відрізнялися від обставин цього спору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відібрання дитини та її повернення матері — без змін.
Справа №910/13229/24 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, який позивач вважав «фраудаторним» (укладеним з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредитором).
2. Суд виходив із того, що для визнання правочину фраудаторним позивач має довести сукупність обставин: наявність у боржника значної заборгованості, відчуження майна після пред’явлення позову, відсутність у боржника іншого майна для розрахунків та недобросовісність сторін. Суд наголосив, що сама лише пов’язаність сторін договору не є автоматичним доказом зловживання правом. Також було підкреслено, що кредитор не може вимагати від боржника припинення будь-якої господарської діяльності лише через наявність у нього боргів, оскільки це було б надмірним втручанням у майнові права. Позивач не надав достатніх доказів того, що оспорюваний договір був спрямований саме на шкоду його інтересам. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно встановили відсутність ознак недобросовісної поведінки, які б дозволяли анулювати правочин. Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції, а висновки судів нижчих інстанцій відповідають усталеній практиці.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги.
Справа №336/1526/15-ц від 02/10/2024
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 336/1526/15-ц:
1. Предметом спору є стягнення банком із позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, щодо якої виникли розбіжності стосовно строків позовної давності та правомірності нарахування процентів і пені після настання терміну дострокового повернення кредиту.
2. Суд встановив, що згідно з умовами договору, у разі прострочення платежів понад 90 днів, строк кредитування вважається таким, що сплив, а вся сума заборгованості стає достроково витребуваною. Оскільки останній платіж був здійснений у лютому 2011 року, а строк кредитування за договором був змінений на достроковий, банк мав звернутися до суду протягом трьох років з 1 липня 2011 року, проте зробив це лише у 2015 році, що свідчить про пропуск позовної давності. Верховний Суд підкреслив, що після настання строку дострокового повернення кредиту право банку на нарахування процентів та пені припиняється, оскільки зобов’язання переходять в охоронну стадію, де застосовуються лише положення статті 625 ЦК України. Відтак, вимоги банку про стягнення процентів та пені, нарахованих після 30 червня 2011 року, є не просто такими, що підпадають під позовну давність, а є безпідставними по суті. Апеляційний суд помилково відмовив у цій частині лише через позовну давність, тоді як мав вказати на відсутність правових підстав для нарахування таких сум. Верховний Суд виправив ці мотиви, залишивши при цьому результат рішення про відмову в позові незмінним.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу банку, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишивши в силі рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Справа №646/5147/20 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є звернення стягнення на спадкове майно для погашення боргу спадкодавця за договором позики.
**2. Аргументи суду**
* Суд підкреслив, що спадкоємці несуть відповідальність за боргами спадкодавця виключно в межах вартості отриманого ними у спадщину майна.
* Верховний Суд наголосив на важливості дотримання балансу між інтересами кредитора та спадкоємців, де кожен спадкоємець відповідає за борги особисто, пропорційно своїй частці у спадщині.
* Оскільки спадщину після померлого боржника прийняли двоє осіб (син та мати), зобов’язання з повернення боргу є частковим, а не солідарним, тому відповідальність кожного спадкоємця обмежується його часткою в успадкованому майні.
* Суд встановив, що апеляційна інстанція помилково стягнула з відповідача (сина) повну суму боргу, не врахувавши, що він успадкував лише 1/2 частку майна, а інша частина перейшла до матері померлого.
* Відповідно до принципу справедливості та норм цивільного законодавства, стягнення має бути обмежене 1/2 часткою від суми боргу, що відповідає частці відповідача у спадщині.
* Суд також зазначив, що доказування обсягу та вартості спадкового майна є обов’язком сторін, і в даному випадку було доведено правомірність вимог кредитора в межах частки відповідача.
* З огляду на часткове задоволення вимог, суд здійснив перерозподіл судових витрат між сторонами пропорційно до розміру задоволених вимог.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив постанову апеляційного суду, зменшивши суму стягнення з відповідача до 472 500,00 грн (що становить 1/2 від суми боргу), та здійснив новий розподіл судових витрат.
Справа №199/1061/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надану вами постанову Верховного Суду. Ось стислий виклад суті справи та правової позиції суду:
**1. Предмет спору:**
Предметом спору є встановлення юридичного факту смерті військовослужбовця, який зник безвісти під час бойових дій, на підставі наданих заявницею письмових доказів та пояснень очевидця.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що процедури встановлення факту смерті та оголошення особи померлою є різними за своєю правовою природою та наслідками.
* Для встановлення факту смерті в судовому порядку необхідні беззаперечні докази, які підтверджують смерть особи в конкретний час та за конкретних обставин, чого в даній справі не було надано.
* Суд зазначив, що наявні документи (акт службового розслідування, витяг з реєстру зниклих безвісти) лише підтверджують факт зникнення особи, а не її смерть.
* Щодо письмових пояснень очевидця, суд уточнив, що вони не є недопустимими доказами, проте самі по собі, без інших об’єктивних даних, не можуть бути підставою для встановлення факту смерті.
* Суд підкреслив, що за наявності лише припущень про загибель, заявниця має право звернутися до суду із заявою про оголошення чоловіка померлим, що є належним способом захисту прав у такій ситуації.
* Верховний Суд підтвердив, що переоцінка доказів, які вже були досліджені судами нижчих інстанцій, виходить за межі його повноважень.
* Рішення ґрунтується на тому, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права, розмежувавши процедури встановлення факту смерті та оголошення особи померлою.
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №206/831/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між боржником та третіми особами, як таких, що є фраудаторними (вчиненими на шкоду кредитору з метою уникнення виконання грошових зобов’язань).
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що боржник, маючи невиконані зобов’язання перед кредитором, свідомо відчужив своє майно за заниженою ціною на користь підконтрольних осіб, що свідчить про зловживання правом.
* Верховний Суд підкреслив, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання судових рішень, а правочин, спрямований на таку мету, є фраудаторним.
* Суд зазначив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного не має значення факт реального переходу права власності, якщо внаслідок цього унеможливлюється звернення стягнення на майно.
* Щодо добросовісності набувача, суд вказав, що покупець не проявив належної обачності, оскільки не перевірив фактичний стан володіння майном, у якому на той час проживав позивач.
* Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили заяву про сплив позовної давності, врахувавши положення законодавства про її продовження на період дії карантину та воєнного стану.
* Верховний Суд підтвердив, що остаточну кваліфікацію правочину як фраудаторного здійснює суд у кожній конкретній справі, виходячи з сукупності встановлених обставин, таких як родинні чи дружні зв’язки сторін, неринкова ціна та момент укладення договору.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін, підтвердивши недійсність оспорюваних договорів.
Справа №331/1705/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є позов батька про позбавлення матері батьківських прав щодо їхньої неповнолітньої доньки через нібито ухилення від виконання батьківських обов’язків.
2. Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, керуючись тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках за наявності доведеної винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками. Суд встановив, що мати підтримує контакт із дитиною дистанційно, цікавиться її справами та надсилає допомогу, а її перебування за кордоном є об’єктивною причиною, що ускладнює фізичну присутність у житті дитини. Важливим аспектом стало те, що думка дитини не є автоматичною підставою для позбавлення прав, оскільки вона має оцінюватися системно в контексті найкращих інтересів дитини, а не лише її бажань. Суд також критично поставився до висновку органу опіки, який був сформований без повного з’ясування позиції матері. Зрештою, факт притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП сам по собі не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, якщо не доведено повного самоусунення від виховання.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №199/61/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позов матері про позбавлення батька батьківських прав щодо малолітнього сина та стягнення аліментів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що позбавлення батьківських прав є винятковим та крайнім заходом, який застосовується лише тоді, коли змінити поведінку батька неможливо.
– Було встановлено, що відповідач заперечував проти позову, висловлював бажання брати участь у вихованні дитини та стверджував про наявність перешкод з боку матері, що не дозволяє зробити однозначний висновок про свідоме й остаточне ухилення від обов’язків.
– Суд врахував висновок органу опіки та піклування, який визнав позбавлення прав недоцільним, оскільки батько має намір налагодити зв’язок із сином.
– Верховний Суд наголосив, що особисті конфлікти між батьками не можуть бути підставою для розірвання правового зв’язку дитини з біологічним батьком, якщо це не суперечить інтересам дитини.
– Суд зазначив, що думка дитини про небажання спілкуватися з батьком була врахована, проте вона не є єдиним вирішальним фактором, оскільки інтереси дитини можуть вимагати збереження сімейних зв’язків.
– Оскільки відповідач раніше не попереджався про необхідність зміни поведінки, суд визнав за доцільне застосувати превентивний захід замість радикального позбавлення прав.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення нижчих інстанцій шляхом офіційного попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та покладення на орган опіки обов’язку контролювати виконання ним батьківських обов’язків.
Справа №752/22482/21 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався скасувати державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлову будівлю (гаражі), стверджуючи, що вона була проведена незаконно та порушує його права як власника сусіднього об’єкта нерухомості.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на принципі преюдиції: обставини, встановлені в попередніх судових справах між тими ж сторонами, мають обов’язкову силу і не потребують повторного доказування.
* Апеляційний суд встановив, що позивач не надав належних доказів того, що реєстрація права власності за відповідачем якимось чином порушує його власні права чи інтереси.
* Раніше судами вже було підтверджено законність права постійного користування земельною ділянкою за відповідачем, на якій і розташована спірна будівля.
* Верховний Суд підкреслив, що відсутність доведеного порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.
* Касаційна скарга фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
* Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо принципу правової визначеності, зазначивши, що остаточне рішення суду не може переглядатися лише з метою нового слухання справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, підтвердивши правомірність відмови у позові.
Справа №161/12000/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Справа стосується захисту ділової репутації комунального підприємства шляхом визнання недостовірною інформації про завищення закупівельних цін, поширеної депутатом та інформаційним агентством у мережі Інтернет.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що медіа, які публікують інформацію, отриману з офіційних джерел (зокрема, виступи депутатів на засіданнях комісій), не несуть відповідальності за її достовірність, якщо вони здійснюють лише дослівне відтворення таких висловлювань. Суд підкреслив, що ТОВ «Інформаційне агентство «Конкурент» діяло в межах виконання своєї ролі «сторожового пса суспільства», оскільки оспорювані твердження були подані як цитати депутата, а не як власні твердження журналістів. Важливим фактором стало те, що депутат місцевої ради під час засідання комісії висловлював свою думку щодо діяльності комунального підприємства, що є частиною його представницьких функцій. Суд зазначив, що притягнення медіа до відповідальності за цитування офіційних осіб суттєво перешкоджало б суспільній дискусії та свободі вираження поглядів. Також було враховано, що законодавство України надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення виступів посадових осіб. Відтак, покладення на медіа обов’язку перевіряти кожне слово депутата, сказане на офіційному засіданні, є надмірним тягарем, що не відповідає стандартам демократичного суспільства.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог до інформаційного агентства та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову до нього, поклавши судові витрати на позивача.
Справа №580/7124/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі №580/7124/24:
1. **Предмет спору:** Оскарження податкового повідомлення-рішення, яким платнику податків донараховано податок на прибуток іноземних юридичних осіб через невизнання нерезидента (отримувача процентів) бенефіціарним власником доходу.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що для застосування зниженої ставки податку за міжнародним договором достатньо наявності довідки про статус податкового резидента країни, з якою укладено договір, та підтвердження статусу бенефіціарного власника.
– Апеляційний суд, на відміну від першої інстанції, дослідив фінансову звітність нерезидента (NESKI VENTURES LIMITED) за 2017 рік і встановив відсутність у нього «дзеркальних» зобов’язань перед іншими особами, що спростовує тезу податкової про «транзитний» характер платежів.
– Суд зазначив, що наявність у нерезидента власних активів у вигляді виданих позик іншим компаніям та збільшення власного капіталу свідчить про самостійність компанії та її здатність розпоряджатися доходом.
– Верховний Суд підкреслив, що податкова не довела наявність у нерезидента юридичних чи фактичних обов’язків щодо перерахування отриманих процентів третім особам, що є ключовим для позбавлення статусу бенефіціара.
– Суд вказав, що доводи податкової про неврахування правових позицій Верховного Суду є безпідставними, оскільки вони базуються на переоцінці доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
– Також було зазначено, що операції з погашення заборгованості шляхом випуску акцій в інші періоди не свідчать про відсутність статусу бенефіціара у спірному 2017 році.
– Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та встановивши реальність господарської діяльності нерезидента.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції, якою було скасовано податкове повідомлення-рішення, — без змін.
Справа №127/18316/20 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що виконання судового рішення є обов’язковою стадією судочинства, а право на виконання рішення не може бути ілюзорним.
* Ключовим фактором стало встановлення того, що діти лише формально зареєстровані у будинку боржника, але фактично там не проживають, оскільки постійно мешкають із батьками за кордоном (у ФРН).
* Суд підкреслив, що чинне законодавство не обмежує право власника розпоряджатися майном через реєстрацію в ньому осіб, які не є членами сім’ї власника (зокрема, онуків), якщо власник не є їхнім батьком чи опікуном.
* Було враховано, що реєстрація дітей була здійснена з метою перешкоджання виконанню рішення суду, що свідчить про недобросовісність дій боржника.
* Суд зазначив, що відсутність дозволу органу опіки не є безумовною перешкодою для реалізації майна, якщо права дітей фактично не порушуються, оскільки вони мають право на проживання за місцем проживання батьків.
* Також суд відхилив клопотання про відмову від касаційної скарги, оскільки воно було підписане особою, яка не мала статусу адвоката, що є порушенням вимог представництва у касаційній інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу боржника без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було надано дозвіл на реалізацію нерухомого майна, — без змін.
Справа №703/2330/22 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та зустрічні вимоги споживача про визнання відсутності договірних відносин і відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що споживач фактично отримував послуги з теплопостачання, оскільки його квартира є частиною єдиного теплового контуру будинку, а доказів відключення від мереж у встановленому законом порядку надано не було.
– Відсутність підписаного письмового договору не звільняє споживача від обов’язку оплачувати фактично спожиті комунальні послуги.
– Суд підкреслив, що публічний договір приєднання вважається укладеним, якщо споживач не вчинив дій щодо відмови від послуги, а факт отримання послуги є підтвердженням акцептування умов договору.
– Доводи споживача про «агресивну підприємницьку практику» та «протиправне вимагання» суд відхилив, зазначивши, що звернення до суду за захистом майнових прав є законним правом підприємства.
– Суд також врахував, що під час дії карантину (COVID-19) перебіг позовної давності було зупинено, тому вимоги підприємства щодо стягнення боргу є обґрунтованими та не пропущеними.
– Щодо відводів судді та секретаря, суд дійшов висновку, що незгода з процесуальними рішеннями не є підставою для відводу, а доводи заявника про порушення його прав не знайшли свого підтвердження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу споживача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення заборгованості — без змін.
Справа №707/1118/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Поділ спільного майна подружжя, зокрема визначення порядку поділу неподільної речі (автомобіля) шляхом припинення права власності одного з подружжя з виплатою йому грошової компенсації.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що автомобіль є неподільною річчю, тому його поділ у натурі неможливий без втрати цільового призначення. Суд підкреслив, що згода відповідача на отримання компенсації не є обов’язковою умовою для її присудження, оскільки механізм компенсації покликаний збалансувати інтереси сторін, які не можуть дійти згоди. Апеляційний суд помилково відмовив у позові лише через відсутність домовленості між сторонами щодо того, кому саме має дістатися авто. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували ключові обставини: хто фактично користується автомобілем та чи має кожна зі сторін право на керування ним. Без встановлення цих фактів неможливо справедливо вирішити питання про те, кому присудити річ, а кому — компенсацію. Таким чином, апеляційний суд не виконав завдання щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, що є порушенням норм процесуального права.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову та додаткову постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №340/5132/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності застосування податковим органом штрафних санкцій до підприємства за нібито порушення законодавства про застосування РРО/ПРРО при реалізації товарів через мережу Інтернет на умовах післяплати.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що операції з отримання коштів від небанківської фінансової установи (у даному випадку ТОВ «НоваПей») на розрахунковий рахунок продавця не є «розрахунковими операціями» у розумінні Закону №265/95-ВР, оскільки продавець не отримує готівку чи платіжні картки безпосередньо від покупця.
– Суд підкреслив, що чинне законодавство не містить прямої норми, яка б однозначно відносила такі безготівкові перекази від фінансових посередників до розрахункових операцій, що вимагають фіскалізації.
– Важливим аргументом стала відсутність законодавчої визначеності, що, згідно з принципом презумпції правомірності рішень платника податків (*in dubio pro tributario*), має тлумачитися на користь бізнесу.
– Суд зазначив, що при продажу з післяплатою договір купівлі-продажу фактично завершується в момент отримання товару покупцем, а продавець на етапі відправки не має контролю над моментом оплати.
– Суд також вказав на нерелевантність попередньої практики (справа №520/7835/19), оскільки там йшлося про інший механізм розрахунків (еквайринг), а не про післяплату через службу доставки.
– Враховуючи відсутність чіткого регулювання, Суд дійшов висновку, що податковий орган застосував розширювальне тлумачення норм, що є неприпустимим при притягненні до фінансової відповідальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив, визнавши податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувавши його.
Справа №440/10378/25 від 30/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність рішень митного органу про коригування митної вартості товарів та відмову в митному оформленні, які були оскаржені суб’єктом господарювання.
2. Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення процесуального права, які позбавили відповідача права на участь у судовому розгляді. Хоча суд першої інстанції задовольнив клопотання митниці про участь у засіданнях у режимі відеоконференції, він не забезпечив технічну можливість такої участі та не надіслав відповідних запрошень. У матеріалах справи відсутні докази створення відеоконференції, протоколи її проведення або акти про неможливість її забезпечення, що свідчить про формальний підхід до процесуальних прав сторін. Крім того, суд не розглянув клопотання митниці щодо забезпечення дистанційної участі у всіх наступних засіданнях, що фактично призвело до розгляду справи за відсутності представника відповідача. Верховний Суд наголосив, що право бути почутим та право на участь у судовому засіданні є фундаментальними елементами справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Оскільки ці порушення унеможливили встановлення фактичних обставин справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть вважатися законними.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/16291/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався правомірності стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною під час апеляційного перегляду ухвали суду щодо розподілу судових витрат.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що інститут судових витрат має компенсаційну природу і є похідним від вирішення спору по суті. Суд зазначив, що перегляд додаткового рішення (яке стосується лише розподілу витрат) не є розглядом справи по суті, а тому витрати на адвоката, понесені виключно на участь у такому перегляді, не підлягають відшкодуванню. Суд застеріг, що інше тлумачення призвело б до безкінечного ланцюга вимог про компенсацію витрат на обґрунтування права на відшкодування інших витрат. Це суперечить принципу правової визначеності та меті процесуального законодавства. Суд підкреслив, що право на відшкодування витрат на правничу допомогу не може перетворюватися на самостійний предмет судового захисту. Відтак, апеляційний суд помилково стягнув кошти за підготовку відзиву на скаргу, яка стосувалася виключно питання розподілу судових витрат.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу митниці, скасував додаткову постанову апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.
Справа №400/10984/25 від 30/06/2026
Предметом цього спору є правомірність повернення позовної заяви позивачеві через неусунення ним недоліків позову у встановлений судом строк.
Верховний Суд підтримав позицію судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивач пропустив визначений судом десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви. Суд детально проаналізував матеріали справи та з’ясував, що ухвала про залишення позову без руху була вручена позивачеві через електронний кабінет 20 жовтня 2025 року, отже, граничний строк для виконання вимог суду спливав 30 жовтня. Позивач намагався довести, що відправив заяву про усунення недоліків раніше, проте надані ним докази (рукописна копія накладної) виявилися неналежними та не містили ідентифікаторів для перевірки дати відправлення. Водночас матеріали справи містили підтвердження того, що фактично заява була надіслана позивачем лише 31 жовтня, тобто вже після закінчення встановленого судом строку. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не виконав процесуальний обов’язок вчасно, що є законною підставою для повернення позовної заяви.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №914/1161/24 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Фермерське господарство намагалося переглянути рішення суду про відмову у стягненні моральної шкоди з прокуратури, посилаючись на ухвалу іншого суду як на «нововиявлену обставину», яка нібито свідчить про відсутність господарської юрисдикції у справі.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок чи повторного розгляду справи по суті.
– Суд чітко розмежував поняття «нововиявлена обставина» та «нові докази», зазначивши, що останні не можуть бути підставою для такого перегляду.
– Було підкреслено, що ухвала іншого суду, винесена в іншій справі, не є нововиявленою обставиною, оскільки вона є лише результатом оцінки процесуальних норм іншим складом суду.
– Суд вказав, що зміна правової позиції в інших справах або встановлення обставин, що стосуються інших сторін, не дає права на перегляд остаточного рішення.
– Верховний Суд також звернув увагу на принцип правової визначеності (*res judicata*), який забороняє ставити під сумнів остаточні рішення суду лише заради повторного судового розгляду.
– Колегія суддів зауважила, що питання юрисдикції спору вже було предметом оцінки, і спроба заявника знову підняти це питання через механізм нововиявлених обставин є безпідставною.
– В результаті, суд дійшов висновку, що заявник не довів наявності обставин, які існували на момент розгляду справи, але не могли бути відомі суду чи сторонам.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у перегляді справи — без змін.
Справа №910/10655/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий юридичний висновок:
1. Предметом спору є стягнення з АТ «Гарантований покупець» на користь АТ «НАЕК «Енергоатом» 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих через прострочення оплати за поставлену електричну енергію.
2. Суд дійшов висновку, що накази Міністерства енергетики України, на які посилався відповідач, не змінювали договірні строки оплати, а лише визначали механізм перерахування коштів у межах спеціальних обов’язків (ПСО). Відповідач зобов’язаний був здійснювати розрахунки згідно з графіком, передбаченим договором, незалежно від джерел надходження коштів. Верховний Суд підтвердив, що ці накази не мають імперативного характеру щодо зміни строків виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу. Щодо нарахування інфляційних втрат за неповний місяць, суд зазначив, що попередні правові позиції, які забороняли таке нарахування, були скасовані Об’єднаною палатою Касаційного господарського суду. Відтак, нарахування інфляційних втрат за неповний місяць є правомірним, якщо прострочення фактично мало місце. Суд також підкреслив, що правова позиція щодо застосування норм ПСО вже була сформована в інших справах, тому касаційне провадження в цій частині підлягає закриттю.
3. Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, підтвердивши правомірність стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у повному обсязі.
Справа №560/14828/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у призначенні позивачці пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що наявність у позивачки посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 2) у поєднанні з довідками про проживання на відповідних територіях є достатньою підставою для реалізації права на пільгове пенсійне забезпечення. Верховний Суд наголосив, що формальна відмова Пенсійного фонду, яка базувалася на виключенні періоду навчання з розрахунку стажу проживання у зоні радіоактивного забруднення, є безпідставною. Суд встановив, що диплом про навчання лише підтверджує факт здобуття освіти, але не спростовує доведеного факту постійного проживання особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом необхідного трирічного терміну до 01.01.1993. Також було підкреслено, що попередні судові рішення у справі №560/15898/24 вже встановили юридичні факти проживання позивачки у відповідних зонах, які не потребують повторного доказування. Верховний Суд зазначив, що пенсійний орган зобов’язаний враховувати сукупність наданих документів, а не обмежуватися лише одним видом посвідчення. У підсумку суд дійшов висновку, що позивачка повністю відповідає вимогам статті 55 Закону №796-XII для отримання пенсії зі зменшенням віку на 6 років.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1, зобов’язавши Пенсійний фонд призначити їй пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Справа №420/37482/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем постанови Держпродспоживслужби про накладення штрафу за невиконання обмежувальних заходів щодо невідповідної продукції та рішення про продовження строків таких заходів, а також вимога про відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що відповідальність за введення в обіг невідповідної продукції настає для розповсюджувача, якщо він не надав документацію, що дозволяє ідентифікувати виробника або постачальника.
* Верховний Суд наголосив, що обов’язок забезпечити відповідність продукції встановленим вимогам лежить на суб’єкті господарювання, і подальша утилізація товару іншими особами не звільняє його від відповідальності за первинне порушення.
* Щодо процедурних порушень, суд зазначив, що несвоєчасне направлення постанови про штраф є порушенням, проте воно не є «фундаментальним», оскільки не вплинуло на правильність прийнятого рішення по суті.
* Суд визнав протиправним рішення Держпродспоживслужби про продовження строків виконання обмежувальних заходів, оскільки воно було прийняте без відповідного клопотання підприємця та за відсутності реальної можливості усунути невідповідність (товар був утилізований).
* У частині моральної шкоди суд вказав на відсутність доказів, які б підтверджували наявність у позивача втрат немайнового характеру, що виключає можливість її стягнення.
* Суд відхилив аргументи обох сторін щодо неврахування попередніх висновків Верховного Суду, зазначивши, що фактичні обставини цієї справи є відмінними від тих, на які посилалися скаржники.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційних скарг як Держпродспоживслужби, так і підприємця.
Справа №620/59/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржила відмову Міністерства оборони України у призначенні їй одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю її прийомного сина, вимагаючи зобов’язати відомство здійснити таку виплату.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що право на отримання одноразової грошової допомоги мають лише особи, чітко визначені статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до яких належать батьки, один із подружжя, діти до 18 років та утриманці.
* Ключовим фактором стало те, що прийомний син позивачки досяг повноліття, у зв’язку з чим, згідно з нормами Сімейного кодексу України, припинилися права та обов’язки позивачки як прийомної матері.
* Суд підкреслив, що поняття «члени сім’ї» у контексті цієї виплати не має розширеного тлумачення, а перелік отримувачів допомоги є вичерпним і не включає прийомних батьків повнолітніх осіб.
* Оскільки позивачка не довела факт перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, вона не підпадає під жодну з категорій осіб, які мають право на таку допомогу.
* Суд зазначив, що статус прийомної матері втрачається після досягнення дитиною 18-річного віку, якщо не було продовжено термін виховання у передбачених законом випадках (наприклад, навчання або інвалідність), чого у цій справі встановлено не було.
* Відтак, рішення комісії Міноборони про повернення документів на доопрацювання було визнано правомірним, оскільки позивачка не надала доказів належності до кола осіб, визначених законом для отримання виплати.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.
Справа №380/21384/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у нарахуванні та виплаті військовослужбовцю компенсації втрати частини доходів у зв’язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що компенсація за затримку виплати індексації є невід’ємною складовою заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця. Суд наголосив, що оскільки ці кошти мають компенсаторний характер і спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, на них поширюються гарантії трудового законодавства. Відповідно, до таких спорів не може застосовуватися місячний строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України для публічної служби. Натомість мають застосовуватися норми статті 233 КЗпП України, які регулюють питання оплати праці. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив цей спір із загальними питаннями проходження публічної служби, що призвело до безпідставного залишення позову без розгляду. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що право на отримання компенсації за затримку виплат є частиною права на оплату праці, яке підлягає судовому захисту без обмежень, притаманних іншим публічно-правовим спорам.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/5231/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України в певній його частині.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що під час розгляду справи суди попередніх інстанцій повно та всебічно з’ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правомірності висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо законності дій Антимонопольного комітету. Суд підтвердив, що оскаржуване рішення АМКУ було прийнято в межах повноважень та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також було встановлено відсутність підстав для переоцінки доказів, які вже були належним чином досліджені нижчими судами. У підсумку, касаційна інстанція не знайшла порушень норм права, які могли б стати підставою для скасування судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №910/6310/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий та професійний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір стосувався стягнення заборгованості за договором про надання послуг з управління ОСББ та розірвання цього договору через невиконання замовником зобов’язань з оплати.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив на принциповій різниці між договором підряду (де результатом є матеріальний об’єкт) та договором про надання послуг (де результат споживається в процесі діяльності), тому норми про підряд, на які посилався позивач, у цій справі незастосовні.
– Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не надав належних доказів фактичного виконання послуг, а зміст актів був занадто загальним для ідентифікації обсягу виконаної роботи.
– Виникли обґрунтовані сумніви щодо отримання актів замовником, оскільки в поштових відправленнях були вказані контактні дані, що не збігаються з даними ОСББ, зафіксованими в договорі.
– Суд зазначив, що оскільки позивач не довів факт реального надання послуг, відсутні підстави для стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних.
– Щодо розірвання договору, суд вказав на недотримання сторонами процедури, передбаченої умовами самого правочину, а також на те, що на момент розгляду справи строк дії договору вже сплив.
– Касаційну скаргу було відхилено, оскільки позивач не довів подібність правовідносин у цій справі до тих, на які він посилався як на судову практику.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині посилання на неоднакове застосування норм права та залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позовних вимог.
Справа №824/11/26 від 02/07/2026
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду апеляційної інстанції, якою вирішувалося питання про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України у справі за позовом Міністерства оборони України до іноземної компанії щодо стягнення коштів та виконання зобов’язань з поставки.
2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався необхідністю забезпечення належного процесуального порядку при перегляді арбітражних рішень. Суд дійшов висновку, що Київський апеляційний суд припустився помилок, які перешкодили повному та всебічному розгляду заяви про скасування арбітражного рішення. Верховний Суд встановив, що процесуальні дії апеляційного суду не відповідали вимогам ЦПК України, що регулюють розгляд справ про визнання та виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів. Зокрема, було порушено процедуру, яка вимагає ретельного дотримання прав сторін на доступ до правосуддя та належну оцінку доводів сторін у спорі. Оскільки апеляційний суд не завершив розгляд справи по суті в межах своїх повноважень, Верховний Суд визнав за необхідне скасувати його ухвалу. Це рішення спрямоване на виправлення процесуальних недоліків для забезпечення законності остаточного вердикту в арбітражному спорі.
3. Верховний Суд задовольнив апеляційну скаргу Міністерства оборони України, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та направив справу до того ж суду для продовження розгляду.
Справа №340/4332/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі професійного коментаря:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду у видачі довідки про суддівську винагороду для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
2. **** Верховний Суд у цій справі фактично відступив від позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 (справа №240/9028/24), зазначивши, що висновки ВП ВС у тій справі стосувалися інших правовідносин і не можуть бути застосовані до перерахунку довічного утримання. Суд наголосив, що спеціальні норми Закону «Про судоустрій і статус суддів» мають пріоритет над положеннями Законів про Державний бюджет, які намагаються штучно обмежити базу для розрахунку окладу судді. Суд підкреслив, що поняття «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не передбачене законодавством, а судді не є окремою соціальною групою, для якої цей показник може встановлюватися вибірково. Верховний Суд вказав, що Закон про Держбюджет не має вищої юридичної сили, щоб змінювати гарантовані Конституцією складові суддівської винагороди. Відтак, будь-яке зменшення розміру прожиткового мінімуму, що використовується для розрахунку окладу, є порушенням гарантій незалежності суддів. У підсумку, суд визнав, що позивач має право на перерахунок, виходячи з реального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного року.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги судді у відставці були задоволені.
Справа №753/22315/18 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є визнання недійсними рішень про приватизацію земельної ділянки, правочинів щодо її відчуження та усунення перешкод у користуванні суміжною земельною ділянкою шляхом демонтажу огорожі та воріт, які, на думку позивачів, блокують єдиний проїзд до їхнього майна.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив на принципі диспозитивності: оскільки частина відповідачів не оскаржувала рішення апеляційного суду, воно залишилося чинним у частині вимог до них.
* Верховний Суд підкреслив, що для визнання правочину недійсним необхідно довести порушення прав позивача саме на момент його вчинення, а не лише на момент розгляду справи.
* Суд зазначив, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту: у разі неможливості проїзду через сусідню ділянку, належним механізмом є встановлення земельного сервітуту, а не скасування права власності іншої особи на землю.
* Було встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази (генеральний план, детальний план території), які б підтверджували статус спірної ділянки як «проїзду» чи «земель загального користування».
* Суд вказав, що добросовісність набувача майна є ключовим фактором, і оскільки на момент укладення договорів купівлі-продажу жодних обтяжень у реєстрах не було, підстави для визнання цих договорів недійсними відсутні.
* Суд також зауважив, що неможливо змінити правову кваліфікацію позову з власної ініціативи, якщо позивач обрав неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, залишивши в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові до цих осіб, та здійснив новий розподіл судових витрат.
Справа №183/913/22 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Власник земельної ділянки звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, який він не підписував, та повернення йому земельної ділянки з фактичного користування орендаря.
2. **Аргументи суду:** Суд встановив, що оскільки позивач не підписував договір оренди, такий правочин є неукладеним, а не просто недійсним, тому визнання його недійсним не є належним способом захисту. Верховний Суд підкреслив, що ефективним способом захисту прав власника у цій ситуації є негаторний позов — вимога про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його повернення. Суд зазначив, що відповідач не надав доказів законності користування ділянкою, попри свої твердження про наявність усних домовленостей та сплату орендної плати. Водночас Верховний Суд вказав на помилку судів нижчих інстанцій, які в резолютивній частині використали формулювання «витребування» (що притаманно віндикаційному позову), тоді як для негаторного позову правильним є формулювання «зобов’язати повернути з фактичного користування». Суд касаційної інстанції самостійно виправив цю процесуальну неточність, змінивши резолютивну частину рішень, але залишив без змін рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Важливо, що суд у своїх висновках спирався на актуальну практику Великої Палати Верховного Суду щодо захисту прав власників земельних ділянок.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішень судів попередніх інстанцій шляхом уточнення способу захисту (зобов’язання повернути ділянку з фактичного користування) та залишивши в силі рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Справа №694/3220/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю жінки зі своєю померлою подругою для набуття права на спадкування, а також правомірність поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що апеляційний суд при поновленні прокурору строку на оскарження діяв формально, не навівши належного обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Суд наголосив, що посилання на отримання інформації з Єдиного реєстру судових рішень не є автоматичною підставою для поновлення строку, оскільки для прокурора, який діє в інтересах органу місцевого самоврядування, перебіг строку розпочинається з моменту отримання рішення самим органом. Верховний Суд підкреслив, що безпідставне поновлення строку на оскарження остаточного судового рішення порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини. Апеляційний суд також проігнорував аргументи заявниці щодо відсутності доказів бездіяльності сільської ради, яка б виправдовувала вступ прокурора у справу. В результаті, через неналежне мотивування ухвали про поновлення строку, апеляційне провадження було відкрите з порушенням процесуальних норм.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з урахуванням висловлених правових позицій.
Справа №2-1245/11 від 19/06/2026
1. Предметом спору є розгляд подання приватного виконавця про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, право власності на яке, на думку виконавця, не було належним чином зареєстроване.
2. Суд виходив із того, що механізм звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстроване, є виключним заходом, який застосовується лише тоді, коли виконавець вичерпав усі інші законні способи виконання рішення. У ході перевірки матеріалів справи було встановлено, що право власності на спірні земельні ділянки за боржником ОСОБА_1 було належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, що спростовує головну підставу для застосування процедури, передбаченої статтею 440 ЦПК України. Суд наголосив, що наявність розбіжностей у даних між різними реєстрами (Державним реєстром прав та кадастром) не дає підстав для застосування спеціальної процедури примусової реалізації майна, що не має реєстрації. Крім того, виконавець не довів неможливості виконання рішення суду у спосіб, визначений у виконавчому листі від 2012 року. Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази та встановили відсутність правових підстав для задоволення подання. Таким чином, касаційні доводи банку були визнані безпідставними, оскільки вони зводилися до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування законного рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №522/14459/23 від 30/06/2026
Предметом цього спору є законність процесуального порядку закриття провадження у справі щодо одного з відповідачів у зв’язку з відмовою позивача від позовних вимог до нього.
Верховний Суд у цій справі керувався такими аргументами:
1. Суд наголосив, що процесуальні питання, зокрема закриття провадження, можуть вирішуватися шляхом постановлення ухвал, які фіксуються або окремим документом, або заносяться до протоколу судового засідання.
2. Верховний Суд підкреслив, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист прав, а не формальне дотримання процедур, якщо такі недоліки не порушують фундаментальних принципів процесу.
3. Суд зазначив, що правило про неможливість скасування законного по суті рішення лише з формальних міркувань є ключовим для забезпечення правової визначеності.
4. Апеляційний суд припустився помилки, зазначивши, що позивач не оскаржив ухвалу про закриття провадження, оскільки позивач фактично навів відповідні аргументи у своїй апеляційній скарзі на рішення суду.
5. Попри наявність певних процесуальних недоліків при оформленні ухвали, Верховний Суд визнав, що вони не вплинули на правильність висновку суду про закриття провадження, оскільки позивач та його представник добровільно заявили про відмову від позову.
6. Враховуючи викладене, касаційний суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення є законними по суті, проте мотивувальна частина постанови апеляційного суду потребує коригування через наявність у ній взаємовиключних висновків.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду шляхом виключення з її мотивувальної частини помилкових тверджень про відсутність оскарження ухвали позивачем, залишивши при цьому рішення про закриття провадження без змін.
Справа №727/2092/21 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
**1. Предмет спору**
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та його витребування з чужого незаконного володіння, оскільки вважав, що майно вибуло з його власності поза його волею на підставі скасованого згодом судового рішення.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що оскільки право власності на спірне майно зареєстроване за іншими особами, належним способом захисту є саме віндикаційний позов (витребування майна), а не оскарження всього ланцюга договорів.
* Ключовим фактором стало те, що первинний об’єкт іпотеки був поділений на два окремі домоволодіння з присвоєнням їм нових адрес, що фактично змінило технічні характеристики та юридичний статус об’єктів.
* Суд наголосив, що витребувати можна лише те майно, яке збереглося в натурі; якщо ж воно було суттєво видозмінене або перероблене, витребування стає неможливим, а захист прав власника має відбуватися в інший спосіб (наприклад, через стягнення вартості).
* Важливим аспектом стала оцінка добросовісності набувачів: оскільки відомості в Державному реєстрі речових прав на момент укладення договорів були чинними, набувачі мали право покладатися на них як на достовірні.
* Суд підкреслив, що втручання у право власності добросовісного набувача, який не знав і не міг знати про дефекти титулу продавця, покладає на нього надмірний індивідуальний тягар, що суперечить принципам мирного володіння майном.
* Верховний Суд зазначив, що хоча майно, яке вибуло за скасованим судовим рішенням, вважається таким, що вибуло поза волею власника, це не є автоматичною підставою для задоволення позову, якщо майно вже змінено або перебуває у добросовісного набувача, захищеного законом.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено у витребуванні майна, — без змін.
Справа №465/5434/17 від 11/12/2024
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через нібито невиконання вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження є фундаментальною гарантією судового захисту, тому формалізм, який перешкоджає доступу до правосуддя, є неприпустимим.
– Ключовим моментом для початку перебігу процесуальних строків є саме факт належного вручення судового рішення, а не просто факт його відправлення судом.
– Суд встановив, що оскільки справа розглядалася в паперовій формі, апеляційний суд був зобов’язаний надіслати ухвалу про залишення скарги без руху рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
– Матеріали справи не містили доказів того, що Державна казначейська служба отримала цю ухвалу поштою або в інший спосіб, передбачений законом.
– Верховний Суд підкреслив, що надсилання процесуальних документів на електронну пошту є лише додатковим засобом інформування і не замінює обов’язкового надсилання документів у спосіб, визначений статтею 272 ЦПК України.
– Відсутність у матеріалах справи відомостей про вручення ухвали означає, що вона вважається не врученою, а отже, у апеляційного суду не було законних підстав для відмови у відкритті провадження через невиконання вимог ухвали.
– **** Суд у своєму рішенні послався на позицію Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 454/1883/22, яка підтверджує, що електронна пошта не замінює належного надсилання документів у паперовій формі, якщо справа ведеться в паперовому вигляді.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №450/5507/21 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з позовом про поділ у натурі житлового будинку та земельної ділянки, що перебувають у спільній частковій власності з відповідачем.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що сторони у 2018 році вже уклали нотаріально посвідчену угоду, якою самостійно визначили порядок користування приміщеннями будинку та ідеальні частки у праві власності.
* Позивачка не змогла чітко пояснити, у чому саме полягає її незгода з цим порядком та яка конкретно кімната є предметом спору, що унеможливлює ефективний судовий захист.
* Суд наголосив, що позивачка проявила процесуальну пасивність: у суді першої інстанції вона ігнорувала запити експертної установи щодо надання документів, а в апеляційному суді відмовилася уточнити питання для експертизи, які не відповідали предмету позову.
* Верховний Суд підкреслив, що право на поділ майна не є безумовним, якщо позивач не доводить порушення своїх прав та не сприяє встановленню обставин справи, що є його процесуальним обов’язком.
* Суд зазначив, що при поділі майна визначальним є розмір часток та технічна можливість поділу, проте позивачка не обґрунтувала неможливість користування майном згідно з раніше погодженим порядком.
* Також суд відхилив доводи про неналежне повідомлення, оскільки позивачка, ініціювавши процес, зобов’язана була самостійно цікавитися станом розгляду справи.
* Враховуючи відсутність доказів порушення прав та невідповідність поставлених питань для експертизи суті спору, суд визнав вимоги необґрунтованими.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову — без змін.
Справа №562/1310/22 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений у форматі інтерв’ю:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок) у зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за кредитним договором, укладеним ще у 2006 році.
**2. Аргументи суду**
Суд наголосив, що право на звернення стягнення на предмет іпотеки не є безстроковим і підпорядковується загальним правилам позовної давності, яка становить три роки. Верховний Суд розмежував вимогу про стягнення боргу та вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, підкресливши, що остання також «піддається» впливу позовної давності. Суд встановив, що строк виконання основного зобов’язання за кредитним договором (з урахуванням додаткових угод) закінчився 18 грудня 2009 року. Відповідно, перебіг позовної давності розпочався наступного дня — 19 грудня 2009 року. Суди попередніх інстанцій помилково пов’язували початок відліку цього строку або з моментом відступлення права вимоги новому кредитору, або з моментом направлення вимоги про усунення порушень іпотекодавцю. Оскільки кредитор не звертався до суду протягом трьох років після настання строку виконання зобов’язання, позовна давність була пропущена. Враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині первісного позову та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив ТОВ «Креді Фінанс Актив» у зверненні стягнення на предмет іпотеки через сплив позовної давності.
Справа №761/23680/23 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:**
Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у прийнятті заяви позивача про зміну предмета позову у справі щодо усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд наголосив, що згідно з процесуальним законом, позивач має право змінити предмет або підстави позову, але не обидва елементи одночасно.
* Верховний Суд підтвердив, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги, тоді як зміна підстав — це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога.
* У даній справі позивач не лише змінила вимогу (з порядку спілкування на визначення місця проживання дитини), а й виклала нові фактичні обставини, які раніше не були предметом розгляду.
* Суд зазначив, що одночасна зміна предмета та підстав позову фактично створює новий позов, що є неприпустимим у межах одного провадження.
* Аргументи позивача про те, що нові обставини лише доповнюють позов, були відхилені, оскільки вони кардинально змінюють юридичну та фактичну природу вимог.
* Верховний Суд також підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, а суди нижчих інстанцій правильно застосували норми процесуального права, не допустивши порушення принципу диспозитивності.
3. **Рішення суду:**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №453/213/23 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою отримання статусу члена сім’ї загиблого військовослужбовця та відповідних пільг.
2. Суд при винесенні рішення керувався такими аргументами:
* Для встановлення факту проживання однією сім’єю недостатньо лише факту спільного проживання або показань свідків; необхідно довести сукупність ознак: спільний побут, спільний бюджет, взаємні права та обов’язки, притаманні подружжю.
* Позивачка не надала беззаперечних доказів ведення спільного господарства, тоді як матеріали справи містили докази того, що загиблий сплачував комунальні послуги за іншою адресою та вказував інше місце проживання в офіційних документах.
* Суд наголосив, що фотографії та свідчення сусідів не є достатніми доказами за відсутності підтвердження спільного бюджету та реальних сімейних відносин.
* Верховний Суд підкреслив, що оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень переоцінювати їх.
* Щодо вимоги про визнання права на пільги, суд встановив, що такі спори стосуються оскарження дій суб’єктів владних повноважень (органів, що призначають виплати), тому вони підлягають розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
* Відповідно до принципу змагальності, тягар доказування лежить на позивачеві, і в цій справі позивачка не змогла довести свою позицію з достатнім ступенем вірогідності.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення попередніх інстанцій у частині вимог про визнання права на пільги та закрив провадження у цій частині через порушення правил юрисдикції, а в частині встановлення факту проживання однією сім’єю — залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №164/549/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз справи:
1. **Предмет спору:** Позивач звернувся до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання дитини, обґрунтовуючи це погіршенням стану здоров’я через поранення під час військової служби та наявністю інших осіб на утриманні.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що згідно зі статтею 192 Сімейного кодексу України, зміна матеріального чи сімейного стану, а також погіршення здоров’я є законними підставами для перегляду розміру аліментів.
– Апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, надав належну оцінку факту отримання позивачем інвалідності III групи внаслідок поранення під час захисту Батьківщини, що об’єктивно потребує додаткових витрат на лікування та реабілітацію.
– Суд відхилив доводи відповідачки про те, що ці обставини вже були предметом розгляду в минулому, оскільки стан здоров’я та фінансові потреби позивача змінилися після видачі судового наказу.
– Верховний Суд підкреслив, що наявність у позивача інших осіб на утриманні (дитини від іншого шлюбу та хворої матері) є вагомим фактором, який має враховуватися при визначенні розміру аліментів.
– Щодо процесуального порушення (розгляд справи у спрощеному провадженні замість загального), суд зазначив, що це не призвело до порушення прав сторін, оскільки відповідачка мала можливість подати відзив та брати участь у засіданнях.
– Верховний Суд застосував принцип правової визначеності, зазначивши, що правильне по суті рішення не може бути скасоване лише з формальних міркувань (правовий пуризм).
– У підсумку суд дійшов висновку, що докази позивача про погіршення матеріального стану є переконливими та достатніми для зменшення частки стягнення аліментів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про зменшення розміру аліментів до 1/6 частки доходу — без змін.
Справа №757/37279/24-ц від 01/07/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через нібито пропуск заявником строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд у цій справі керувався такими аргументами:
1. Право на апеляційний перегляд є фундаментальною засадою судочинства, тому обмеження доступу до суду повинні бути пропорційними та не порушувати суть цього права.
2. Суд наголосив, що процесуальний обов’язок щодо надсилання копії судового рішення лежить на суді, і доки немає доказів вручення рішення (розписки, поштового повідомлення тощо), воно вважається таким, що не було вручене.
3. Верховний Суд підкреслив, що згідно з нормами ЦПК України, якщо рішення не було вручене в день проголошення, строк на апеляцію обчислюється саме з моменту фактичного отримання повного тексту рішення.
4. У даному випадку матеріали справи не містили доказів того, що позивач отримав рішення раніше, ніж через систему «Електронний суд» 26 грудня 2025 року.
5. Оскільки апеляційну скаргу було подано в той самий день, коли рішення надійшло до електронного кабінету заявника, він повністю дотримався встановленого законом 30-денного строку.
6. Апеляційний суд припустився помилки, не дослідивши належним чином момент вручення рішення та безпідставно відмовивши у відкритті провадження, чим порушив право особи на справедливий судовий розгляд.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №420/33665/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Військовослужбовець-контрактник намагався домогтися звільнення зі служби через набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким він був засуджений до позбавлення волі, але звільнений від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком).
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що під час воєнного стану звільнення військовослужбовців можливе лише за вичерпним переліком підстав, визначених законом.
– Ключовим питанням було тлумачення норми про звільнення у зв’язку з обвинувальним вироком, що передбачає покарання у виді позбавлення волі.
– Верховний Суд застосував телеологічне (цільове) тлумачення, зазначивши, що законодавець мав на увазі не просто факт винесення вироку, а таке покарання, яке об’єктивно унеможливлює подальше проходження служби через його реальне відбування.
– Оскільки позивача було звільнено від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 КК України), він не підлягає реальному позбавленню волі, а отже, не втрачає можливості виконувати свої службові обов’язки.
– Суд підкреслив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не є тотожним реальному позбавленню волі, з яким закон пов’язує право на звільнення з лав ЗСУ чи ДПСУ.
– Відтак, наявність вироку з іспитовим строком не дає правових підстав для розірвання контракту за цією статтею.
– Суд також зазначив, що помилкове посилання позивача у рапорті на невідповідну норму закону не було вирішальним, оскільки суть вимоги все одно не підлягала задоволенню по суті.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у звільненні, — без змін.
Справа №910/10757/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Стягнення з АТ «Українська залізниця» шкоди у подвійному розмірі, завданої зловживанням монопольним становищем на ринку перевезення вантажів шляхом безпідставного запровадження плати за обслуговування «малодіяльних» станцій.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що вина та протиправна поведінка «Укрзалізниці» вже були доведені в межах попередніх справ (зокрема, рішення АМКУ № 470-р та справа № 910/15766/20), тому ці обставини мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.
* Суд підтвердив наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправну поведінку (зловживання монополією), наявність збитків у позивача та прямий причинно-наслідковий зв’язок між ними.
* Щодо розміру шкоди, суд визнав доведеним, що позивач фактично поніс витрати, оскільки ці кошти були стягнуті з нього як кінцевого споживача послуг через посередника (експедитора).
* Суд відхилив доводи скаржника про неправильне застосування преюдиції, зазначивши, що суди попередніх інстанцій правильно дослідили обставини, встановлені в попередніх справах, а не лише їх правову оцінку.
* Верховний Суд наголосив, що позивач надав достатньо доказів (акти, рахунки, накопичувальні картки), які підтверджують реальний розмір понесених ним збитків.
* Суд також вказав, що оскільки підстава касаційного оскарження щодо порушення норм матеріального права не підтвердилася, то підстави для скасування рішення через нібито недослідження доказів також відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення шкоди — без змін.
Справа №372/1729/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога позивача про усунення спадкоємиці першої черги (доньки померлого) від права на спадкування за законом через нібито її ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який перебував у безпорадному стані.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що для застосування норми про усунення від спадкування (ч. 5 ст. 1224 ЦК України) необхідна сукупність доведених фактів: умисне ухилення спадкоємця від допомоги, наявність у спадкодавця безпорадного стану та потреба в допомозі саме від цієї особи. Суд наголосив, що ухилення має бути пов’язане з винною поведінкою, коли особа усвідомлювала свій обов’язок і мала реальну можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. У цій справі позивач не надав достатніх та переконливих доказів того, що відповідачка мала умисел ухилятися від допомоги батькові. Суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, а Верховний Суд підкреслив, що не має повноважень на переоцінку доказів або встановлення нових обставин. Позбавлення права на спадкування є крайнім заходом, тому відсутність доведеності вини спадкоємця є безумовною підставою для відмови у позові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові — без змін.
Справа №127/17936/19 від 23/06/2026
Предметом цього спору є питання обов’язкового застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна за злочин, передбачений частиною 2 статті 307 КК України, за наявності корисливого мотиву.
Верховний Суд вказав на грубу логічну суперечність у позиції апеляційного суду, який спочатку визнав доведеним факт вчинення злочину з корисливих мотивів, а згодом відмовив у застосуванні конфіскації. Суд наголосив, що для кваліфікації діяння як вчиненого з корисливих мотивів не має значення, чи встигла особа фактично отримати матеріальну вигоду від злочину. Оскільки санкція статті 307 КК України передбачає конфіскацію майна як обов’язковий елемент покарання, її незастосування за наявності корисливого мотиву є порушенням закону. Апеляційний суд зобов’язаний був надати несуперечливу правову оцінку встановленим обставинам та належним чином вмотивувати своє рішення. Через допущені істотні порушення кримінального процесуального закону, які перешкодили ухваленню законного рішення, касаційна скарга прокурора була визнана обґрунтованою.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №240/6281/25 від 30/06/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 20 100 гривень за період перебування у розпорядженні після отримання поранення.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що для отримання вказаної виплати військовослужбовець повинен відповідати чітко визначеним критеріям, встановленим постановою Кабінету Міністрів України № 168. Ключовою умовою є наявність висновку військово-лікарської комісії (ВЛК) про визнання особи «обмежено придатною» або «непридатною з переоглядом через 6-12 місяців». У даній справі позивач був визнаний придатним до служби у певних підрозділах (забезпечення, ТЦК тощо), що не відповідає законодавчо встановленим вимогам для отримання цієї конкретної винагороди. Суд наголосив, що статус «обмежено придатний» був скасований законом, проте зміни до постанови № 168, які б адаптували перелік підстав для виплати винагороди до нових категорій придатності, внесені не були. Відтак, за відсутності формального підтвердження ВЛК про відповідний стан здоров’я, право на отримання додаткових 20 100 гривень у позивача не виникло. Суд також підкреслив, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, яка вже була надана судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову.
Справа №908/1049/23 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови судів попередніх інстанцій у перегляді рішення про стягнення заборгованості за електроенергію за нововиявленими обставинами, на які посилався відповідач.
2. Суд виходив з того, що процесуальний інститут перегляду за нововиявленими обставинами не є інструментом для виправлення судових помилок або подання нових доказів, які не були надані під час первинного розгляду. Верховний Суд наголосив, що нововиявлені обставини повинні існувати на момент ухвалення рішення, бути істотними та об’єктивно невідомими заявнику, причому їх неможливо було виявити навіть за умови належної обачності. У даному випадку лист оператора системи розподілу, на який посилався скаржник, суд кваліфікував як новий доказ, а не як нововиявлену обставину. Суд підкреслив, що обставини, які могли бути встановлені під час первинного розгляду справи, не можуть вважатися нововиявленими. Також було зазначено, що внутрішні документи підприємства (акт службового розслідування) не мають статусу юридичних фактів, що спростовують основу судового рішення. Відтак, суди попередніх інстанцій правильно застосували статтю 320 ГПК України, відмовивши у задоволенні заяви.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу — без задоволення.
Справа №910/6476/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є вимога фізичної особи-підприємця про визнання недійсним та скасування рішення територіального відділення Антимонопольного комітету України в частині застосованих до нього санкцій.
2. Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи не повною мірою дослідили всі обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на необхідність більш ретельної перевірки доказів, на яких ґрунтувалося рішення Антимонопольного комітету, та оцінки правомірності дій відповідача в контексті дотримання процедурних норм. Суд наголосив, що для встановлення факту порушення законодавства про захист економічної конкуренції недостатньо лише формального підходу, а потрібен комплексний аналіз ринкової поведінки суб’єкта господарювання. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки доводам Комітету щодо доведеності складу правопорушення, Верховний Суд визнав їхні висновки передчасними. Відсутність повного та всебічного дослідження зібраних у справі доказів унеможливила встановлення фактичних обставин, що мають суттєве значення для прийняття законного рішення. У зв’язку з цим, для усунення допущених порушень процесуального права, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №906/1205/25 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визначення правомірності застосування оператором системи розподілу (АТ «Житомиробленерго») тарифу 2-го класу напруги до споживача (ТОВ «Фірма Естрелла»), який фактично є субспоживачем і приєднаний до мереж іншого споживача, що отримує електроенергію за 1-м класом напруги.
**2. Аргументи суду**
Суд встановив, що єдиним законодавчо визначеним критерієм для встановлення класу напруги є межа балансової належності між оператором системи та споживачем. Оскільки позивач не має прямої межі балансової належності з оператором, а отримує енергію через мережі іншого споживача (який приєднаний за 1-м класом), застосування до нього 2-го класу напруги є неправомірним. Суд наголосив, що положення договору, які штучно відносять об’єкти споживача до 2-го класу напруги, суперечать вимогам законодавства у сфері енергетики та є дискримінаційними. Апеляційна інстанція обґрунтовано відхилила посилання відповідача на додаткову угоду до договору, вказавши, що вона не відображає фактичні технічні характеристики приєднання. Верховний Суд підтвердив, що його попередня практика у подібних справах (зокрема, щодо АТ «Житомиробленерго») є сталою та послідовною. Суд також зазначив, що аргументи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах є безпідставними, оскільки ті справи стосувалися відмінних правовідносин. Зрештою, суд дійшов висновку, що дії оператора щодо нарахування тарифу за 2-м класом напруги є недобросовісними та такими, що не відповідають фактичному стану приєднання.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в іншій частині залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №120/14921/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є право членів сім’ї померлого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 грн, передбаченої постановою Кабміну № 168, у випадку смерті військового внаслідок захворювання, а не поранення.
2. **.** Верховний Суд у цій справі відступив від попередньої позиції, викладеної в ряді рішень, де суди помилково вважали, що будь-яка смерть військового під час воєнного стану дає право на виплату 15 млн грн. Суд наголосив, що постанова № 168 встановлює вичерпний перелік підстав для такої виплати: це або загибель під час бойових дій, або смерть внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини. Смерть від захворювання, навіть якщо воно пов’язане із захистом Батьківщини, не є автоматичною підставою для отримання саме цієї підвищеної суми. Суд чітко розмежував поняття «загибель» та «смерть внаслідок захворювання», вказавши, що остання має регулюватися іншими нормами законодавства (Законом № 2011-XII та Порядком № 975). Оскільки у даному випадку смерть настала через гостру серцеву недостатність, а не через поранення, підстави для застосування «воєнної» постанови № 168 відсутні. Таким чином, Суд зафіксував, що розширене тлумачення цієї норми без належних доказів причинного зв’язку з пораненням є неправильним правозастосуванням.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позивачам було відмовлено у задоволенні позову про виплату 15 000 000 грн.
Справа №390/2226/24 від 10/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, набутого під час такого проживання, між колишньою дружиною та спадкоємцями померлого чоловіка.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив факт спільного проживання сторін, спираючись на сукупність доказів: спільні подорожі, оплату комунальних послуг померлим за місцем проживання позивачки, грошові перекази та медичну документацію, де померлий зазначав позивачку як дружину.
* Верховний Суд наголосив, що презумпція спільності майна, набутого під час фактичних шлюбних відносин, діє так само, як і для офіційного подружжя, тому тягар її спростування лежить на відповідачеві.
* Щодо корпоративних прав, суд визнав, що оскільки частка в статутному капіталі була отримана у вигляді нерухомого майна під час спільного проживання, це майно є спільною сумісною власністю.
* Суд критично оцінив дії представника відповідача, вказавши на зловживання процесуальними правами через посилання на неіснуючі судові рішення та використання неперевіреної інформації, ймовірно згенерованої штучним інтелектом.
* Щодо земельної ділянки, отриманої померлим у порядку приватизації до 2011 року, суд застосував норми права, згідно з якими таке майно є особистою приватною власністю, а не спільним майном.
* Суд також уточнив спосіб захисту прав, зазначивши, що при поділі спільного майна слід визнавати право на 1/2 частку у праві спільної часткової власності, а не просто ділити майно на частини.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши резолютивну частину рішень судів попередніх інстанцій щодо способу визнання права власності на майно та скасувавши рішення в частині поділу земельної ділянки, отриманої померлим у порядку приватизації, відмовивши у позові щодо неї.
Справа №916/2626/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 916/2626/25:
1. Предметом спору було визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно позивача.
2. Верховний Суд керувався принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості. Суд зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою припиняється автоматично в силу закону (ст. 141 Земельного кодексу України) у момент відчуження власником нерухомості, розташованої на цій ділянці, на користь іншої особи. Оскільки позивач раніше відчужив будівлі бази відпочинку третій особі, його право постійного користування землею припинилося ще тоді, незалежно від подальшого зворотного переходу права власності на майно. Суд наголосив, що для задоволення позову позивач повинен довести факт порушення своїх прав, проте в даному випадку оскаржуване рішення ради лише констатувало факт, який уже відбувся в силу закону. Відсутність порушення прав позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що право користування не «відновлюється» автоматично разом із поверненням права власності на нерухомість, а потребує нового оформлення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким повністю відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ «Время».
Справа №686/6549/15-ц від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання незаконними розпоряджень районної державної адміністрації про передачу земельної ділянки у приватну власність, визнання недійсним державного акта та договору дарування, а також витребування цієї ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання добросовісності набувача земельної ділянки, що є ключовим для вирішення спору про витребування майна. Суд підкреслив, що при вирішенні таких справ необхідно обов’язково перевіряти, чи було майно передане державою з власної волі, оскільки це впливає на правові підстави для віндикації. Важливим аспектом є оцінка пропорційності втручання у право власності особи відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини, адже позбавлення майна добросовісного набувача без належної компенсації може бути визнано надмірним тягарем. Суд також звернув увагу на необхідність перевірки повноважень прокурора на представництво інтересів держави, оскільки це є обов’язковою умовою для звернення до суду. Крім того, апеляційний суд не надав оцінки тому, чи знав або міг знати набувач про наявність перешкод для відчуження ділянки на момент укладення договору. Враховуючи ці прогалини, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам щодо повноти встановлення обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №756/404/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Спір між батьками щодо позбавлення матері батьківських прав та визначення місця проживання їхньої малолітньої дитини.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що позбавлення батьківських прав є виключним та крайнім заходом, який застосовується лише за наявності винної поведінки та свідомого нехтування обов’язками, чого в даній справі доведено не було.
* Верховний Суд підкреслив, що інтереси дитини є пріоритетними, а рівність прав батьків є похідною від потреб дитини на гармонійний розвиток у стабільному середовищі.
* Суд визнав правомірним рішення апеляційної інстанції щодо самостійного витребування висновку органу опіки та піклування, оскільки це відповідає завданню цивільного судочинства щодо встановлення істини.
* Щодо матеріального забезпечення, суд зазначив, що наявність вищого доходу в одного з батьків не є вирішальним фактором, оскільки головним є емоційний зв’язок та створення належних умов для виховання.
* Суд встановив, що батько та його родичі чинили перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, і це не може бути підставою для позбавлення матері прав.
* Також суд врахував позитивну характеристику матері у вихованні іншої дитини, що спростовує доводи про її нездатність виконувати батьківські обов’язки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу батька без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у позбавленні матері батьківських прав та визначено місце проживання дитини з нею, — без змін.
Справа №200/8026/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про розмір суддівської винагороди, виданої на виконання попереднього судового рішення.
2. **** Суд при винесенні рішення керувався позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2026 року, якою було відступлено від попередніх висновків щодо застосування прожиткового мінімуму для розрахунку суддівської винагороди. Суд наголосив, що для визначення базового розміру посадового окладу судді має застосовуватися прожитковий мінімум, встановлений законом про Державний бюджет на відповідний рік, без використання штучних обмежень. Будь-яка заміна цієї величини на іншу, не передбачену Законом «Про судоустрій і статус суддів», визнана протиправною. Верховний Суд підкреслив, що збільшення прожиткового мінімуму автоматично створює право у суддів у відставці на перерахунок їхнього утримання. Також суд зазначив, що нові законодавчі зміни від червня 2026 року лише підтверджують цей підхід, хоча й не мають зворотної сили для спірних правовідносин. Окремо суд відхилив доводи Пенсійного фонду про пропуск строку звернення до суду, оскільки позивачка звернулася за перерахунком одразу після отримання довідки, виданої на виконання рішення суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Пенсійного фонду без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено, — без змін.
Справа №908/295/25 від 02/07/2026
Предметом спору є вимога прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю послуг та застосування наслідків його недійсності через порушення законодавства під час проведення відповідної процедури.
Суд при винесенні рішення керувався тим, що доводи прокурора щодо незаконності укладеного договору не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Верховний Суд перевірив правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій і не виявив порушень, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Суд зазначив, що прокурор не надав достатніх та переконливих доказів на підтвердження своїх вимог, які б свідчили про наявність підстав для визнання правочину недійсним. Також було враховано, що процедура закупівлі відповідала вимогам чинного законодавства, а права держави в особі уповноважених органів не були порушені. Верховний Суд підкреслив, що встановлені судами фактичні обставини справи свідчать про відсутність правових підстав для задоволення позову. Таким чином, касаційна скарга була визнана необґрунтованою, а попередні судові рішення — законними.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №160/25000/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач оскаржує бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період перебування на лікуванні та у відпустці після отримання тяжкого поранення під час захисту Батьківщини.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн виникає у військовослужбовця безпосередньо з факту отримання поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини, та перебування на лікуванні чи у відпустці за висновком ВЛК.
* Суд підкреслив, що правова природа цієї виплати є компенсаційною та спрямована на соціальний захист військовослужбовців, які постраждали під час виконання бойових завдань.
* Касаційна інстанція встановила, що суди попередніх інстанцій помилково пов’язали відмову у виплаті з фактом самовільного залишення військової частини, яке відбулося вже після завершення періоду лікування та відпустки, за які позивач вимагає кошти.
* Факт самовільного залишення частини, що стався у липні 2024 року, не може бути підставою для позбавлення права на винагороду за період з лютого по травень 2024 року, коли позивач фактично перебував на лікуванні.
* Суд зазначив, що довідка ВЛК є належним доказом, що підтверджує право на виплату, і суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім медичним документам, поданим позивачем.
* Верховний Суд вказав на недотримання судами принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи, оскільки вони не дослідили причинно-наслідковий зв’язок між пораненням та спірним періодом виплат.
* В результаті, рішення судів попередніх інстанцій були визнані передчасними, оскільки вони не врахували хронологію подій та правову природу спірних виплат.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/16375/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з приватного підприємства на користь Служби безпеки України пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором поставки.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд підтвердив, що право суду на зменшення розміру штрафних санкцій є дискреційним повноваженням, яке має ґрунтуватися на принципах розумності, справедливості та балансу інтересів сторін.
* Суд наголосив, що відповідач має право подати клопотання про зменшення штрафних санкцій безпосередньо до суду апеляційної інстанції, і це не є порушенням процесуальних норм.
* Ключовим фактором для зменшення санкцій на 90% стало те, що відповідач повністю виконав зобов’язання за договором, а позивач не довів наявності фактичних збитків від прострочення.
* Суд зазначив, що неустойка має стимулювати боржника до виконання зобов’язань, а не бути джерелом отримання надприбутків для кредитора чи непомірним тягарем для бізнесу.
* Верховний Суд підкреслив, що він є судом «права», а не «факту», тому не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати обставини, які вже були оцінені апеляційним судом.
* Скаржник не зміг довести, що апеляційний суд застосував норми права всупереч усталеній практиці Верховного Суду, оскільки кожна справа про зменшення неустойки залежить від індивідуальних обставин.
* У підсумку, суд визнав, що апеляційна інстанція правомірно застосувала свої дискреційні повноваження, врахувавши всі фактичні обставини справи в їх сукупності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Служби безпеки України без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду — без змін.
Справа №380/6090/21 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження прокурором рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації та, як наслідок, наказу про звільнення з органів прокуратури.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що хоча кадрові комісії мають дискреційні повноваження, їхні рішення не є «абсолютними» і підлягають судовому контролю на предмет обґрунтованості та вмотивованості.
* Комісія не довела належним чином, що дії прокурора щодо його підлеглого свідчили про професійну некомпетентність чи порушення етики, оскільки висновки базувалися лише на припущеннях, а не на переконливих доказах.
* Суд підкреслив, що оцінка професійної компетентності має бути комплексною, а не обмежуватися лише результатом практичного завдання, ігноруючи попередні етапи атестації.
* Важливим аспектом стало врахування рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що унеможливлює свавільне звільнення прокурорів через реорганізацію органів.
* Верховний Суд підтвердив, що суди мають право застосовувати норми Конституції як норми прямої дії, якщо закон суперечить їй, навіть якщо це стосується правовідносин, що виникли до ухвалення рішення КСУ.
* Щодо витрат на правничу допомогу, суд визнав їх обґрунтованими та співмірними, підтвердивши право позивача на компенсацію витрат на адвоката в межах розумних меж.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційної інстанції про поновлення прокурора на посаді та стягнення середнього заробітку, лише доповнивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду власними правовими висновками.
Справа №520/9329/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного розгляду стало питання правомірності закриття апеляційного провадження за скаргою військової частини, яка не була залучена до участі у справі, але вважала, що судове рішення про виплату грошового забезпечення безпосередньо стосується її прав та обов’язків.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, виникає лише тоді, коли судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов’язків. Суд підкреслив, що такий зв’язок має бути очевидним і безумовним, а не базуватися на припущеннях чи опосередкованих наслідках. У даній справі спір стосувався виключно порядку нарахування грошового забезпечення між військовослужбовцем та його безпосереднім органом управління (військовою частиною). Суд зазначив, що виконання фінансових зобов’язань (навіть якщо вони здійснюються через іншу юридичну особу в межах об’єднаного фінансового господарства) не є тотожним вирішенню судом питання про права чи обов’язки цієї особи. Оскільки рішення суду першої інстанції не містило жодних висновків щодо прав чи обов’язків військової частини НОМЕР_1 і не покладало на неї жодних зобов’язань, вона не набула статусу особи, яка має право на апеляційне оскарження. Відтак, апеляційний суд правомірно закрив провадження, оскільки відсутні правові підстави для втручання цієї особи у спір, сторонами якого вона не є.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження — без змін.
Справа №520/11936/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій судів першої та апеляційної інстанцій щодо повернення позовної заяви про стягнення недонарахованої суддівської винагороди через нібито пропуск позивачем строку звернення до суду.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що суддівська винагорода за своєю природою є заробітною платою, тому до спорів про її виплату застосовуються норми трудового законодавства (ст. 233 КЗпП України).
* Суд зазначив, що після внесення змін Законом № 2352-ІХ (з 19 липня 2022 року) строк звернення до суду у трудових спорах обмежений трьома місяцями, проте ці зміни не мають зворотної дії в часі для правовідносин, що виникли раніше.
* Важливим є те, що початок відліку строку звернення до суду пов’язаний не з абстрактною датою, а з моментом, коли працівник реально дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав через отримання розрахункового листа чи іншого документа про нарахування виплат.
* Суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи виконав роботодавець свій обов’язок згідно зі ст. 110 КЗпП України щодо надання працівнику детальної інформації про складові заробітної плати, що є критично важливим для визначення початку перебігу строку.
* Верховний Суд підкреслив, що суди не мають права автоматично повертати позов, не встановивши фактичних обставин ознайомлення позивача з документами, що підтверджують суми виплат.
* **:** Суд послався на правову позицію Судової палати Касаційного адміністративного суду від 21 березня 2025 року (справа № 460/21394/23), яка встановлює єдиний підхід до застосування ст. 233 КЗпП України у часі, відступаючи від спрощеного підходу судів нижчих інстанцій до обчислення строків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №520/13382/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск позивачем строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про звільнення зі служби в поліції.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що процесуальні строки є інструментом забезпечення юридичної визначеності, а їх поновлення можливе лише за наявності об’єктивних і непереборних обставин. Суд встановив, що надана скаржником накладна кур’єрської служби не містить обов’язкового відбитка календарного штемпеля, а також не супроводжується фіскальним чеком, що робить її неналежним доказом своєчасного відправлення скарги. Крім того, суд зазначив, що функціонал вебсайту кур’єрської служби не дозволяє верифікувати дату фактичного прийняття відправлення, тому такий документ не може підтверджувати дотримання процесуального строку. Верховний Суд підкреслив, що запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення строків без доведення конкретних перешкод для звернення до суду. Також суд відхилив доводи про «надмірний формалізм», вказавши, що суворе дотримання процесуальних норм є гарантією рівності всіх учасників процесу. У підсумку, суд констатував, що скаржник не надав належних доказів поважності причин пропуску строку, що унеможливлює відкриття апеляційного провадження.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №305/1557/24 від 22/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови судів попередніх інстанцій у призначенні племінника (військовослужбовця) опікуном над його недієздатним дядьком.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт проходження військової служби за мобілізацією не є автоматичною чи безумовною перешкодою для призначення особи опікуном, оскільки вичерпний перелік обмежень для опікунів визначений статтею 64 ЦК України і не містить такої підстави.
– Суд роз’яснив, що законодавство про військову службу (зокрема, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу») передбачає механізм звільнення військовослужбовця у зв’язку з необхідністю здійснення опіки, а не забороняє саме призначення опікуном.
– Ключовим критерієм для суду є наявність або відсутність інших осіб, які можуть здійснювати опіку над недієздатним, та забезпечення найкращих інтересів підопічного.
– У даній конкретній справі суди встановили наявність інших близьких осіб, які могли б опікуватися недієздатним, тому відмова у призначенні заявника була визнана обґрунтованою.
– Об’єднана палата підтвердила, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання конституційних обов’язків, якщо це суперечить інтересам недієздатної особи.
– Суд також врахував факт смерті підопічного, що підтверджує неможливість подальшого здійснення опіки, проте залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки вони були ухвалені законно на момент розгляду справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №906/1205/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Фірма Естрелла» до АТ «Житомиробленерго» щодо визнання прав та зобов’язання вчинити певні дії, що випливають із господарських правовідносин між сторонами.
2. Верховний Суд при розгляді цієї справи керувався насамперед процесуальними нормами, що регламентують порядок касаційного оскарження. Суд дійшов висновку, що підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (неврахування висновку Верховного Суду), не знайшла свого підтвердження, що стало формальною причиною для закриття провадження в цій частині. Щодо іншої підстави оскарження, яка стосувалася порушення норм процесуального права, суд провів ретельний аналіз матеріалів справи та дійшов висновку про відсутність обґрунтованих доводів для скасування рішення апеляційної інстанції. Суд наголосив на тому, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив процесуальних порушень, які могли б бути підставою для зміни або скасування судового рішення. Таким чином, Верховний Суд підтвердив законність та обґрунтованість висновків, зроблених Північно-західним апеляційним господарським судом. У підсумку, касаційна скарга була визнана безпідставною, оскільки доводи скаржника не спростували правової позиції, викладеної в оскаржуваній постанові.
3. Верховний Суд постановив закрити касаційне провадження в частині однієї з підстав оскарження, в іншій частині — залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №420/37482/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження фізичною особою-підприємцем постанови про накладення штрафу за невиконання обмежувальних заходів щодо невідповідної продукції та рішення контролюючого органу про внесення змін до цих заходів, а також вимога про відшкодування моральної шкоди.
2. **Аргументи суду:**
* Суд підтвердив, що оскільки позивач не надав документацію для ідентифікації виробника, він вважається особою, що ввела продукцію в обіг, і несе повну відповідальність за її невідповідність вимогам технічних регламентів.
* Верховний Суд наголосив, що відповідальність настає за сам факт введення в обіг небезпечної або невідповідної продукції, тому подальша утилізація товару третіми особами не звільняє підприємця від відповідальності за первинне порушення.
* Суд визнав правомірним накладення штрафу, оскільки позивач, як розповсюджувач, не виконав належним чином рішення про вжиття обмежувальних заходів у встановлений строк.
* Щодо процедурних порушень (несвоєчасне направлення постанови), суд зазначив, що такі порушення є формальними, якщо вони не вплинули на правильність прийнятого рішення по суті.
* Рішення контролюючого органу про продовження строку виконання заходів було визнано протиправним, оскільки воно було прийнято без відповідного клопотання позивача та за відсутності реальної можливості усунути невідповідності через відсутність товару.
* У задоволенні вимоги про моральну шкоду було відмовлено через відсутність доказів, що підтверджують факт заподіяння позивачу немайнової шкоди, душевних страждань чи приниження.
* Суд відхилив усі доводи сторін щодо неврахування попередніх висновків Верховного Суду, вказавши на відмінність фактичних обставин у наведених справах.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Справа №757/37279/24-ц від 01/07/2026
Ось аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. Предметом спору є правомірність стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 800 грн за результатами розгляду справи про захист прав споживачів.
2. Суд при винесенні рішення керувався тим, що витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами, а їх розмір — відповідати критеріям розумності та співмірності зі складністю справи. Верховний Суд встановив, що відповідач надав повний перелік документів (договір, акти, тарифи), які підтверджують обсяг та вартість наданих послуг. Суд також відхилив доводи позивача про порушення процедури повідомлення про розгляд справи, оскільки матеріали справи містять докази доставки судової повістки до електронного кабінету позивача. Крім того, позивач сам подав заперечення на заяву про стягнення витрат, у яких просив розглянути справу без його участі, що спростовує його скаргу на відсутність повідомлення. Верховний Суд наголосив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат лежить на стороні, яка заперечує проти їх стягнення, чого позивач належним чином не зробив. Суд також підтвердив, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми процесуального права, не допустивши порушень, які б вплинули на законність додаткового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №201/2913/23 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору у цій додатковій постанові є вирішення питання про поновлення виконання судового рішення, яке було раніше зупинене на час касаційного перегляду справи.
2. Суд керувався тим, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України (статті 270 та 436), суд касаційної інстанції зобов’язаний вирішити питання про поновлення виконання (дії) судового рішення у постанові, якою завершується касаційний перегляд. У цій справі Верховний Суд, ухвалюючи 29 квітня 2026 року постанову про залишення рішення апеляційного суду без змін, технічно не відобразив у резолютивній частині питання про поновлення виконання. Оскільки виконання постанови апеляційного суду від 18 червня 2025 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2025 року, виникла процесуальна необхідність усунути цю прогалину. Суд встановив, що оскільки касаційне провадження завершено і рішення апеляції залишено в силі, перешкод для поновлення виконання не існує. Таким чином, ухвалення додаткового рішення є законним способом відновлення права стягувача на примусове виконання рішення суду.
3. Верховний Суд задовольнив заяву АТ КБ «ПриватБанк» та постановив поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2025 року.
Справа №943/1226/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Встановлення факту перебування доньки на утриманні загиблого батька-військовослужбовця для отримання одноразової грошової допомоги та статусу члена сім’ї загиблого Захисника.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що процесуальні норми є обов’язковими для всіх учасників, а їх недотримання судом порушує право на справедливий суд. По-перше, апеляційний суд відкрив провадження, попри те, що скаржник (ІНФОРМАЦІЯ_1) не надав доказів надсилання копії апеляційної скарги заявниці, яка на той момент не мала електронного кабінету і мала отримувати документи у паперовому вигляді. По-друге, скаржник пропустив встановлений судом 10-денний строк на усунення недоліків апеляційної скарги, не подавши при цьому клопотання про його поновлення. Апеляційний суд проігнорував ці порушення та не перевірив належність виконання скаржником процесуальних обов’язків, що призвело до незаконного відкриття провадження. Крім того, суд зазначив, що надсилання документів на електронну пошту, яка не є офіційною, не вважається належним врученням. Внаслідок таких дій заявниця була позбавлена можливості ознайомитися зі скаргою та подати на неї відзив, що є грубим порушенням принципу рівності сторін.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та ухвалу про відкриття апеляційного провадження, направивши справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з урахуванням виявлених порушень.
Справа №757/28705/19-ц від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка намагалася визнати незаконними дії реєстраторів та недійсним договір купівлі-продажу квартири, стверджуючи, що цей об’єкт нерухомості був незаконно створений шляхом об’єднання двох її власних квартир.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд підтримав позицію апеляції про відмову в позові, оскільки позивачка не змогла довести ідентичність об’єктів нерухомості, на які вона претендує, та спірної квартири. Суд вказав на значні розбіжності в матеріалах справи: об’єкти різняться за поверховістю (24-й проти 25-го) та літерним позначенням, що створює обґрунтовані сумніви в їх тотожності. Також суд відхилив висновок експертів, наданий позивачкою, оскільки він був замовлений третьою особою (ОСББ) і не відповідав процесуальним вимогам щодо допустимості доказів. Верховний Суд наголосив, що принцип змагальності не зобов’язує суд вважати обставину доведеною лише на підставі тверджень сторони, якщо вона не відповідає стандарту «балансу вірогідностей». Водночас касаційна інстанція частково скоригувала мотивувальну частину рішення апеляційного суду, вказавши, що висновок про «неефективність способу захисту» був передчасним, оскільки головною причиною відмови є саме недоведеність факту порушення права власності позивачки.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив у силі рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, змінивши лише мотивувальну частину постанови.
Справа №446/287/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення Верховного Суду. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Спадкоємці оскаржували рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на приватизацію земельної ділянки третій особі та вимагали визнання за ними права на завершення приватизації земельної ділянки, яку їхні спадкодавці раніше отримали у спільну сумісну власність.
2. **Аргументи суду:**
– Суд підтвердив, що рішення селищної ради про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою третій особі було незаконним, оскільки ця ділянка вже була передана у спільну сумісну власність спадкодавцям позивачів та відповідачці, а тому вона не була вільною.
– Верховний Суд наголосив, що оскільки спадкодавці за життя розпочали процедуру приватизації, це право перейшло до їхніх спадкоємців, які мають право на його завершення.
– Суд зазначив, що попередні інстанції помилково обмежили право спадкоємців на приватизацію лише початковою площею, не врахувавши, що після того, як один зі співвласників вже приватизував частину землі, інші мають право на завершення приватизації залишку ділянки.
– Щодо вимоги про державну реєстрацію права власності, суд погодився з попередніми інстанціями, що вона є передчасною, оскільки спочатку необхідно завершити процедуру приватизації.
– Суд підкреслив, що недобросовісна поведінка органу місцевого самоврядування, який надає дозвіл на приватизацію вже зайнятої землі, є неприпустимою.
– Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не встановив належним чином розмір земельної ділянки, що залишилася неприватизованою, та коло осіб, які мають право на її отримання, що вимагає повторного розгляду справи в цій частині.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині скасування незаконного рішення селищної ради та відмови у реєстрації права власності, проте скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні права на завершення приватизації та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Справа №357/4531/24 від 10/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є вимога власниці земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні нею та зобов’язання орендаря повернути землю після закінчення строку дії договору оренди.
2. Суд встановив, що договір оренди припинився, оскільки орендодавець завчасно та неодноразово висловлювала свою незгоду на його поновлення. Верховний Суд підкреслив, що хоча договір оренди був автоматично пролонгований на один рік через воєнний стан (згідно з нормами Земельного кодексу, що діяли на той момент), це не позбавляє власника права вимагати повернення майна після спливу цього додаткового строку. Суд зазначив, що орендар не має переважного права на поновлення договору, якщо власник чітко заявив про небажання продовжувати орендні відносини. Також суд наголосив, що невідповідність позовних вимог суто формальним критеріям (наприклад, посилання на не зовсім точні норми права) не є підставою для відмови у захисті права, якщо мета позивача — повернути свою власність — є очевидною. У підсумку, Верховний Суд скоригував мотивувальну частину рішень попередніх інстанцій, уточнивши правову природу вимоги як повернення земельної ділянки після припинення договору, але залишив рішення про задоволення позову в силі.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу орендаря, змінивши мотивувальну частину судових рішень, проте залишив у силі обов’язок орендаря повернути земельну ділянку власниці.
Справа №2-861/11 від 20/11/2024
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним у 2007 році, та визначення правомірності нарахування банком відсотків і пені після пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.
2. Суд керувався тим, що після направлення банком вимоги про дострокове повернення кредиту строк дії договору вважається таким, що закінчився, тому нарахування відсотків та неустойки після цієї дати є неправомірним. Верховний Суд наголосив на обов’язковості виконання вказівок суду касаційної інстанції, наданих під час попереднього розгляду цієї ж справи. Апеляційний суд при новому розгляді припустився помилки, безпідставно скасувавши рішення першої інстанції в частині стягнення простроченої заборгованості, яка вже була остаточно вирішена раніше. Водночас суд підтримав позицію щодо зарахування коштів, отриманих від реалізації заставного автомобіля, на погашення поточної заборгованості за тілом кредиту. Суд також підкреслив, що не можна одночасно стягувати штраф і пеню за одне й те саме порушення, оскільки це суперечить принципу заборони подвійної відповідальності. В результаті Верховний Суд виправив процесуальні помилки апеляції, чітко розмежувавши суми простроченої та поточної заборгованості.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині безпідставного перегляду вже вирішених вимог та залишивши в силі рішення суду першої інстанції щодо стягнення простроченої заборгованості.
Справа №331/194/25 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка оскаржувала правомірність блокування банком її рахунків та доступу до системи «Ощад 24/7», вимагаючи відновити повноцінне обслуговування.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що банк, як суб’єкт первинного фінансового моніторингу, має законне право та обов’язок вживати заходів для мінімізації ризиків, якщо виникають підозри щодо неправомірного використання рахунків третіми особами. У цій справі банк отримав інформацію від правоохоронних органів про можливе шахрайство з пенсійними виплатами на окупованих територіях, що стало обґрунтованою підставою для встановлення лімітів. Суд наголосив, що блокування не є розірванням договору, а є тимчасовим заходом, спрямованим на захист коштів клієнта до моменту проходження ним особистої ідентифікації. Позивачка не виконала вимогу банку щодо фізичного звернення до відділення для актуалізації даних, хоча це є обов’язковою процедурою для верифікації клієнта у разі виникнення сумнівів у достовірності інформації. Апеляційний суд помилково вважав дії банку незаконними, оскільки не врахував наявність обґрунтованих підозр та відсутність доказів того, що банк діяв поза межами своїх повноважень. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що вимоги банку щодо особистої присутності клієнта в даній ситуації є правомірними та відповідають законодавству у сфері фінансового моніторингу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №609/620/23 від 24/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за додатковою угодою, стверджуючи, що вона її не підписувала і не мала наміру її укладати.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для вирішення спору недостатньо лише встановити факт відсутності підпису орендодавця на документі, оскільки правочин — це насамперед узгоджена воля сторін. Суд підкреслив важливість доктрини «заборони суперечливої поведінки» (venire contra factum proprium), згідно з якою сторона не може діяти всупереч своїм попереднім діям, якщо інша сторона добросовісно на них покладалася. Верховний Суд звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не перевірили належним чином доводи орендаря про те, що позивачка протягом тривалого часу отримувала орендну плату саме від нового орендаря. Якщо орендодавець фактично приймав платежі за користування землею, це може свідчити про визнання ним договірних відносин, незважаючи на дефекти в оформленні документів. Відтак, кваліфікація договору як «неукладеного» виключається, якщо сторони фактично виконували його умови. Оскільки апеляційний суд не дослідив ці обставини та не надав їм правової оцінки, його рішення визнано передчасним.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №917/1748/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника штрафних санкцій у розмірі 2 276 636,96 грн за порушення строків виконання робіт з будівництва фортифікаційних споруд.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд зосередився виключно на процесуальних порушеннях, допущених судом апеляційної інстанції. Встановлено, що апеляційний суд призначив розгляд справи в режимі відеоконференції, проте секретар судового засідання не запросив представника позивача до участі в ній, що підтверджується протоколом судового засідання. Відсутність представника позивача в процесі позбавила його права на надання пояснень та здійснення захисту своїх інтересів, що є безумовною підставою для скасування рішення. Оскільки право на участь у судовому засіданні є фундаментальною гарантією справедливого правосуддя, Верховний Суд не розглядав по суті доводи щодо наявності чи відсутності вини підрядника у затримці будівництва. Додаткова постанова про стягнення витрат на правничу допомогу була скасована автоматично, оскільки вона є похідною від основного рішення, яке було направлено на новий розгляд. Суд підкреслив, що при новому розгляді апеляційна інстанція має забезпечити дотримання процесуальних прав усіх учасників справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду і направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №541/466/25 від 17/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога спадкоємиці про зобов’язання органу місцевого самоврядування укласти з нею договори оренди земельних ділянок (невитребуваних паїв) на підставі рішення ради, прийнятого щодо її померлого чоловіка, який не встиг завершити процедуру оформлення оренди за життя.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що право оренди земельної ділянки виникає лише після укладення відповідного договору та його державної реєстрації, чого за життя спадкодавця зроблено не було.
* Оскільки спадкодавець не набув статусу орендаря, право оренди не увійшло до складу спадщини, а отже, позивачка не успадкувала жодних прав на ці ділянки.
* Суд зазначив, що переважне право на укладення договору оренди на новий строк (ст. 33 Закону України «Про оренду землі») виникає лише у діючого орендаря, чий договір закінчується, чого в даному випадку не було.
* Рішення ради про надання згоди на укладення договорів є актом індивідуальної дії, який не створює автоматичного права на оренду для спадкоємців, особливо після того, як рада скасувала це рішення у зв’язку зі смертю особи.
* Втручання суду в процес укладення договорів оренди було б порушенням дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, який самостійно вирішує питання розпорядження комунальною власністю.
* Суд також відхилив посилання на «правомірні очікування», оскільки для їх виникнення особа повинна дотриматися всіх вимог закону, чого в цій справі не відбулося через відсутність укладених договорів.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові — без змін.
Справа №910/12841/24 від 17/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** ТОВ «ЛД-Україна» звернулося до суду з позовом до АТ «Креді Агріколь Банк» про зобов’язання банку видати готівкові кошти з поточного рахунку товариства для виплати заробітної плати його директору.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що банк правомірно застосував обмеження на видаткові операції, оскільки кінцевий бенефіціарний власник позивача є громадянином Республіки Білорусь, що підпадає під дію пункту 15 постанови НБУ № 18 в умовах воєнного стану.
* Верховний Суд підкреслив, що банки як агенти валютного нагляду мають право та обов’язок самостійно оцінювати ризики та зупиняти операції, які можуть бути спрямовані на обхід встановлених НБУ обмежень.
* Суд звернув увагу на те, що позивач не надав належних доказів того, що кошти, які надійшли на рахунок, є саме заробітною платою, а не фінансовою допомогою, що викликало обґрунтовані підозри банку щодо спроби обходу санкційних обмежень.
* Було підтверджено, що іноземці з посвідкою на тимчасове проживання в Україні для цілей валютного регулювання вважаються нерезидентами, тому на них поширюються обмеження, встановлені для резидентів країн-агресорів та їх союзників.
* Суд відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду в інших справах, зазначивши, що фактичні обставини тих справ (зокрема, наявність посвідки на постійне проживання) суттєво відрізнялися від обставин цієї справи.
* Також суд визнав необґрунтованими доводи про порушення права власності, оскільки обмеження НБУ є легітимними заходами національної безпеки, спрямованими проти держав, що здійснюють збройну агресію або сприяють їй.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ЛД-Україна» без задоволення, а постанову апеляційного суду, якою було відмовлено в позові, — без змін.
Справа №922/2841/25 від 23/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення заборгованості за договором підряду на виконання робіт з капітального ремонту доріг та тротуарів, які замовник відмовився оплачувати через нібито неповне виконання обсягів робіт та відсутність підписаних актів приймання.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що підрядник надав повний пакет первинних документів, а замовник не надав вмотивованої відмови від їх підписання, що згідно із законом та умовами договору є обов’язковим для відмови в оплаті.
– Відсутність технічного нагляду, на яку посилався замовник, була визнана наслідком його власної бездіяльності, оскільки саме замовник зобов’язаний забезпечити такий нагляд.
– Суд наголосив, що замовник не має права ухилятися від оплати, якщо він не заявив про недоліки робіт у встановлений законом строк, втративши таким чином право на подальші претензії щодо якості чи обсягів.
– Реальний факт виконання робіт був підтверджений висновками судових будівельно-технічних експертиз, які суд визнав належними та допустимими доказами.
– Суд відхилив аргументи відповідача про те, що оплата можлива лише після завершення всього комплексу робіт, оскільки договір не містив такої заборони на проміжну оплату.
– Верховний Суд підкреслив, що непідписання актів замовником без обґрунтованих причин не звільняє його від обов’язку розрахуватися за фактично виконані та прийняті роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову без змін, а касаційну скаргу Департаменту — без задоволення.
Справа №752/2736/24 від 01/07/2026
Предметом цього спору є стягнення з кредитної спілки пені за прострочення виконання грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди, що виникли після ухвалення судом рішення про стягнення суми депозиту.
Верховний Суд у своєму рішенні керувався такими аргументами:
1. Після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за депозитними договорами, договірні відносини між сторонами припиняються, а тому умови договору (зокрема, щодо нарахування пені) втрачають чинність.
2. Правове регулювання відносин після розірвання договору здійснюється не на договірних, а на законодавчих підставах, де відповідальність боржника за прострочення грошового зобов’язання регулюється виключно статтею 625 Цивільного кодексу України.
3. Оскільки позивач не заявляв вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, підстави для стягнення пені за умовами договору відсутні.
4. Щодо моральної шкоди, суд зазначив, що позивач уже реалізував своє право на її відшкодування в межах іншого судового провадження за тими ж самими фактами порушення прав.
5. Чинне законодавство не передбачає можливості багаторазового відшкодування моральної шкоди за один і той самий факт порушення зобов’язань.
6. Доводи касаційної скарги про необмежений період нарахування пені за умовами договору визнані помилковим трактуванням норм права.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позивачу було відмовлено у задоволенні позову.
Справа №369/12244/22 від 03/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є визнання недійсними низки рішень органів влади, правочинів та державних актів на земельну ділянку, а також визнання за позивачем права на завершення процедури приватизації земельної ділянки в порядку спадкування.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд застосував принцип диспозитивності, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до відповідачів, які не подавали касаційних скарг і не оскаржували рішення (ОСОБА_2 та ОСОБА_3).
* Щодо вимог до ТОВ «Лука Девелопмент», суд зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, намагаючись визнати недійсними договори та державні акти, замість того, щоб пред’явити віндикаційний позов про витребування майна.
* Суд наголосив, що захист прав власника, майно якого було неодноразово відчужене, здійснюється шляхом витребування цього майна від останнього набувача на підставі статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
* Визнання недійсними правочинів та документів у ланцюгу відчуження не є належним способом захисту, оскільки задоволення віндикаційного позову є самодостатньою підставою для внесення запису до Державного реєстру прав.
* Оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту, позовні вимоги в частині визнання недійсними договору купівлі-продажу, державного акта ТОВ «Лука Девелопмент» та визнання права на завершення приватизації не підлягають задоволенню.
* Суд підкреслив, що право на завершення приватизації в порядку спадкування не може бути застосоване, коли майно вже вибуло з володіння і перебуває у власності іншої особи, яка є останнім набувачем.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу: скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині вимог до ТОВ «Лука Девелопмент» та ухвалив нове рішення про відмову в позові в цій частині, в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №2-210/11 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Стягнення солідарної заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя у зв’язку з неналежним виконанням ними умов договору.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що факт наявності кредитної заборгованості підтверджений матеріалами справи, а відповідачі не надали доказів її погашення або спростування її розміру.
– Щодо доводів поручителя про припинення поруки, суд зазначив, що банк звернувся з позовом до суду в межах встановленого законом шестимісячного строку після настання строку виконання основного зобов’язання.
– Верховний Суд відхилив посилання заявника на практику Великої Палати щодо недійсності умов договорів приєднання, оскільки у цій справі договір поруки був підписаний сторонами, є чинним і не визнавався недійсним у судовому порядку.
– Суд підкреслив, що оскарження рішення одним із солідарних боржників не порушує принципу диспозитивності, а права іншого боржника при цьому не були обмежені.
– Щодо процесуальних порушень, суд встановив, що представник відповідача був присутній у судовому засіданні апеляційної інстанції, тому доводи про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи є безпідставними.
– Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а підстави для їх скасування відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду — без змін.
Справа №688/412/24 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки як фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору з метою уникнення виконання грошових зобов’язань.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд через те, що суди не встановили всіх ключових обставин, необхідних для кваліфікації правочину як фраудаторного. Суд наголосив, що для визнання оплатного договору недійсним недостатньо лише факту наявності боргу, а необхідно дослідити момент укладення угоди, наявність родинних чи афілійованих зв’язків між сторонами, а також відповідність ціни договору ринковій. Також суди не перевірили, чи відбулася фактична оплата за договором та чи залишилося у боржника інше майно для погашення заборгованості. Верховний Суд підкреслив, що приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення виконання судових рішень, проте кваліфікація правочину як фраудаторного вимагає ретельного доказування зловживання правом. Оскільки суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного дослідження цих фактів, їхні висновки були визнані передчасними.
3. Верховний Суд прийняв рішення про часткове задоволення касаційної скарги, скасування всіх попередніх судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №490/4027/21 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору.
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про перереєстрацію права власності на квартиру за іпотекодержателем у позасудовому порядку.
**2. Аргументи суду**
* Верховний Суд наголосив на важливості дотримання принципу диспозитивності: суд не може виходити за межі позовних вимог та самостійно змінювати предмет або підстави позову.
* Суд зазначив, що особа, яка не брала участі у справі, але подала апеляційну скаргу, не може бути залучена до процесу як «третя особа, яка не заявляє самостійних вимог», оскільки вона вже є заявником апеляції.
* Апеляційний суд припустився процесуальної помилки, залучивши таку особу до участі у справі як третю особу, що суперечить нормам ЦПК України.
* Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд має спочатку перевірити, чи дійсно рішення суду першої інстанції вирішувало питання про права та обов’язки особи, яка не була залучена до справи, і лише у разі підтвердження цього розглядати скаргу по суті.
* Якщо ж обставини вирішення питання про права такої особи не підтвердилися, апеляційне провадження за скаргою такої особи має бути закрите.
* Оскільки апеляційний суд порушив порядок залучення учасників процесу та неправильно застосував процесуальні норми, це унеможливило встановлення обставин справи та ухвалення законного рішення.
* Верховний Суд вказав, що не має повноважень самостійно встановлювати фактичні обставини, тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для виправлення допущених порушень.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу та постанову апеляційного суду в оскаржуваних частинах і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №420/1465/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Суд зазначив, що суб’єкт владних повноважень, яким є військова частина, має діяти добросовісно та вживати всіх залежних від нього заходів для дотримання процесуальних норм. Факт введення воєнного стану сам по собі не є автоматичною підставою для поновлення строків, якщо скаржник не довів прямого причинного зв’язку між бойовими діями та неможливістю вчинити процесуальну дію вчасно. Верховний Суд підкреслив, що повторне звернення з апеляційною скаргою має відбуватися без невиправданих зволікань, а в даному випадку відповідач допустив значну затримку. Суд також вказав, що держава не повинна отримувати переваги в судовому процесі через власну неналежну організацію роботи чи відсутність коштів. У підсумку, касаційна інстанція дійшла висновку, що апеляційний суд правильно оцінив наведені відповідачем обставини як неповажні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №420/17883/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. **Предмет спору:** Оскарження відмови Департаменту патрульної поліції у виплаті одноразової грошової допомоги членам сім’ї померлого поліцейського через наявність у його крові етилового спирту.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що смерть поліцейського настала внаслідок захворювання (гостра серцева недостатність), яке було офіційно визнано медичною комісією таким, що пов’язане з проходженням служби.
– Ключовим аргументом стало те, що сам по собі факт виявлення етилового спирту в крові померлого не є автоматичною підставою для відмови у виплаті допомоги.
– Для застосування обмежень, передбачених статтею 101 Закону «Про Національну поліцію», необхідно довести причинно-наслідковий зв’язок між станом сп’яніння та безпосередніми діями, що призвели до смерті.
– Відповідач не надав доказів того, що саме дії поліцейського у стані сп’яніння стали причиною настання летального результату.
– Суд підкреслив, що соціальні гарантії для правоохоронців зумовлені ризиками їхньої професії, тому формальний підхід до наявності алкоголю без доведення його впливу на смерть є неприпустимим.
– Щодо судових витрат, суд підтримав позицію попередніх інстанцій про зменшення суми відшкодування на правничу допомогу, оскільки заявлений розмір був неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаної адвокатами роботи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було задоволено частково, — без змін.
Справа №910/10158/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, я проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є вимога ТОВ «ПБГ «Ковальська» про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України про надання дозволу на концентрацію, яке, на думку позивача, було прийняте з порушенням процедури та без урахування попередніх зобов’язань учасників ринку.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що Антимонопольний комітет діяв у межах своїх повноважень, а процедура надання дозволу на концентрацію відповідала вимогам законодавства про захист економічної конкуренції.
* Ключовим аргументом стало те, що позивач не довів наявності власного порушеного права або охоронюваного законом інтересу, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
* Суд зазначив, що оскаржуване рішення АМК є самостійним актом, а твердження позивача про його «похідний» характер від попередніх рішень Комітету не спростовує законності дій регулятора.
* Верховний Суд підкреслив, що касаційна скарга фактично зводилася до вимоги переоцінити докази, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
* Суд також зауважив, що позивач не обґрунтував належним чином підстави для касаційного оскарження, зокрема не довів невідповідність висновків судів попередніх інстанцій сталій практиці Верховного Суду.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що абстрактне незгодження з рішенням органу влади без доведення реального порушення прав заявника не може бути підставою для скасування судових рішень.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ПБГ «Ковальська» без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Справа №910/9140/24 від 02/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду в ухваленні додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених стороною під час апеляційного перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.
2. Верховний Суд у своєму рішенні керувався тим, що додаткове судове рішення є невід’ємною складовою основного акта, а тому витрати, понесені на його оскарження, підлягають відшкодуванню на загальних засадах. Суд наголосив, що відмова у розподілі таких витрат порушує принцип відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення. Верховний Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка чітко вказує, що особа має право на компенсацію витрат на правничу допомогу, понесених під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткових рішень. Апеляційний суд помилково вважав, що оскарження додаткового рішення не є окремим судовим розглядом, що дає підстави для відмови у розподілі витрат. Верховний Суд підкреслив, що інакше розуміння процесуального закону нівелює право сторони на захист та відшкодування витрат у разі необґрунтованого оскарження додаткових рішень опонентами. Оскільки апеляційний суд не досліджував докази щодо розміру та обґрунтованості витрат, а лише формально відмовив у задоволенні заяви, Верховний Суд визнав таке рішення передчасним та незаконним.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного господарського суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу.
Справа №910/4986/25 від 02/07/2026
Предметом спору є вимога про визнання недійсним свідоцтва на торговельну марку в частині та зобов’язання відповідних органів вчинити дії щодо реєстрації прав інтелектуальної власності.
Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що попередні судові інстанції не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Зокрема, було встановлено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які є визначальними для перевірки законності реєстрації спірної торговельної марки. Верховний Суд вказав на необхідність детального аналізу доказів, наданих сторонами, щодо пріоритетності прав та відповідності об’єкта інтелектуальної власності критеріям охороноздатності. Також було наголошено на важливості належної оцінки ролі державного органу у процедурі реєстрації та правомірності дій відповідача-1. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки ключовим доводам скаржника, касаційний суд дійшов висновку про неможливість ухвалення власного рішення без додаткового дослідження доказів. Відтак, для забезпечення повного та всебічного розгляду справи, її необхідно повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №910/5231/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
**1. Предмет спору**
Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМК) про визнання дій ФОП Ситніка В. В. антиконкурентними узгодженими діями, що призвели до спотворення результатів торгів, та накладення на нього штрафу.
**2. Аргументи суду**
* Суд встановив, що АМК правомірно кваліфікував дії учасників як антиконкурентні, спираючись на сукупність доказів: родинні зв’язки між учасниками та їхніми працівниками, використання спільних ІР-адрес, спільну підготовку документів та наявність господарських відносин між ними.
* Верховний Суд наголосив, що для кваліфікації дій як антиконкурентних узгоджених не обов’язково доводити завдання збитків, достатньо самого факту погодженої поведінки, яка обмежує конкуренцію.
* Суд відхилив доводи позивача про відсутність конкуренції при укладенні рамкової угоди, зазначивши, що навіть у таких процедурах учасники зобов’язані змагатися між собою на всіх етапах, включаючи відбір переможців.
* Щодо процесуальних порушень, на які скаржився ФОП, суд вказав, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи через офіційний веб-сайт АМК, оскільки поштові відправлення не були вручені з вини самого отримувача.
* Суд підкреслив, що право на відкладення розгляду справи за клопотанням учасника є дискреційним повноваженням АМК, а не автоматичним обов’язком, тому відмова у відкладенні не є порушенням права на захист.
* Верховний Суд також зазначив, що висновок експерта в галузі права, наданий позивачем, має лише допоміжний характер і не є обов’язковим для суду, який самостійно тлумачить норми права.
* Зрештою, суд дійшов висновку, що позивач проявив процесуальну пасивність, не вживши належних заходів для участі у розгляді справи, про яку був обізнаний.
**3. Рішення суду**
Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, якими у задоволенні позову ФОП Ситніка В. В. було відмовлено.
Справа №922/3142/25 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення у справі № 922/3142/25:
1. **Предмет спору:** Стягнення з ТОВ «Перпетуум Солюшн» на користь Харківської міської ради коштів за фактичне користування земельними ділянками без оформлених правовстановлюючих документів (як безпідставно збережених коштів).
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що договір оренди земельних ділянок був укладений у 2004 році та належним чином зареєстрований, тому право оренди виникло правомірно.
* У зв’язку з переходом права власності на нерухоме майно (цілісний майновий комплекс), розташоване на цих ділянках, до відповідача автоматично перейшло і право оренди землі на підставі ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 7 Закону України «Про оренду землі».
* Суд наголосив, що заміна орендаря у чинному договорі оренди відбувається в силу прямої вказівки закону, незалежно від того, чи було здійснено документальне переоформлення договору на нового власника нерухомості.
* Відсутність реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав за новим власником не припиняє дію договору оренди, укладеного до 2013 року, оскільки такий договір був зареєстрований відповідно до законодавства, що діяло на момент його вчинення.
* Оскільки між сторонами існують зобов’язальні (орендні) відносини, вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів (кондикція) є неналежним способом захисту, адже цей інститут застосовується лише за відсутності договірних підстав.
* Суд відхилив доводи міської ради про необхідність повторного оформлення права оренди, зазначивши, що право оренди не припинялося, а лише змінилася сторона в зобов’язанні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову Харківської міської ради було відмовлено.
Справа №520/22511/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад суті спору та правової позиції Верховного Суду:
1. **Предмет спору:** Пенсіонер-військовослужбовець оскаржив дії Пенсійного фонду щодо припинення виплати індексації пенсії, передбаченої постановами КМУ №118 (за 2022 рік) та №168 (за 2023 рік), після того, як його пенсію було перераховано на виконання судового рішення у зв’язку зі зростанням прожиткового мінімуму.
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив із того, що індексація пенсії є компенсаторним механізмом, який не застосовується, якщо пенсія вже була перерахована у зв’язку з підвищенням грошового забезпечення (зокрема, через зростання прожиткового мінімуму).
– Оскільки у 2023 році пенсія позивача була перерахована на виконання судового рішення, правові підстави для нарахування індексації за постановою №168 відсутні.
– Водночас, за 2022 рік (постанова №118) право на індексацію є самостійним, оскільки у той період перерахунку грошового забезпечення не проводилося.
– Суд застосував статтю 122 КАС України, наголосивши, що право на судовий захист обмежене шестимісячним строком звернення до суду.
– Верховний Суд підкреслив, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав раніше, тому вимоги за період, що перевищує 6 місяців до дати подання позову, підлягають залишенню без розгляду.
– Таким чином, суд захистив право позивача на індексацію за 2022 рік, але лише в межах строку звернення до суду (з 09 лютого 2024 року).
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав Пенсійний фонд поновити виплату індексації за 2022 рік з 09 лютого 2024 року, залишивши без розгляду вимоги за минулий період та відмовивши у вимогах щодо індексації за 2023 рік.
Справа №380/17891/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Предметом спору є правомірність відмови суду апеляційної інстанції у відкритті провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції про стягнення середнього грошового забезпечення.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і має бути реалізоване у встановлені законом строки, що є гарантією правової визначеності. Суд зазначив, що повернення первісної апеляційної скарги через несплату судового збору є наслідком дій самого скаржника, а не об’єктивних перешкод, тому повторне звернення має відбуватися з дотриманням процесуальних строків. Відсутність бюджетного фінансування або внутрішні організаційні труднощі державного органу не визнаються поважними причинами для поновлення строку, оскільки держава не може отримувати вигоду від власної неефективності. Також суд підкреслив, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для поновлення строків без доведення конкретних обставин, які унеможливили вчинення процесуальних дій. Військова частина, як юридична особа, має штатний персонал, відповідальний за юридичний супровід, тому посилання на виконання бойових завдань не виправдовує недбалість у дотриманні процесуальних обов’язків. У підсумку, Верховний Суд підтвердив, що апеляційний суд правомірно застосував імперативні норми процесуального права, відмовивши у відкритті провадження через неповажність причин пропуску строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції — без змін.
Справа №240/1492/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як фахівець із 15-річним стажем, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій військової частини щодо невиплати індексації грошового забезпечення та питання дотримання строків звернення до суду з такими вимогами.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що початок перебігу тримісячного строку на звернення до суду (згідно зі ст. 233 КЗпП) у справах про виплату сум при звільненні пов’язується не з датою наказу про звільнення, а з моментом, коли особа отримала документально підтверджену інформацію про склад та розмір виплачених їй сум.
– Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що сам факт звільнення автоматично запускає відлік строку, не перевіривши, чи видавався позивачу грошовий атестат або інший документ, що деталізує розрахунки.
– Отримання відповіді на адвокатський запит, у якій містяться відомості про нараховані суми, може бути тим моментом, коли особа фактично дізналася про порушення своїх прав.
– Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання пропуску строку необхідно встановити, чи мав позивач реальну можливість перевірити правильність нарахувань раніше.
– Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявність доказів ознайомлення позивача з розрахунками до моменту отримання відповіді на запит, їхні висновки про залишення позову без розгляду є передчасними.
– Верховний Суд підтвердив, що правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року, регулюються нормами КЗпП у редакції, чинній до цієї дати, а після — новою редакцією, що вимагає диференційованого підходу до обчислення строків.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №910/2694/26 від 29/06/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. Предметом спору є законність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ПрАТ «НЕК «Укренерго» реалізовувати рішення про коригування даних комерційного обліку електроенергії, що призвело до покладення на позивача значних фінансових зобов’язань.
2. Суд виходив із того, що інститут забезпечення позову є механізмом захисту інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача та запобігання порушенню прав до вирішення справи по суті. Суд встановив наявність прямого зв’язку між обраним заходом (забороною дій АКО та АР) та предметом майбутнього позову, оскільки виконання спірних рішень «Укренерго» призвело б до безпідставного фінансового навантаження на позивача у розмірі понад 51 млн грн. Було враховано, що у разі задоволення позову в майбутньому, повернення вже сплачених коштів було б вкрай ускладненим, що створює ризик неефективного захисту прав. Суд також відхилив доводи скаржника про неможливість виконання заборони, зазначивши, що заходи стосуються конкретних спірних рішень і не блокують загальну роботу ринку. Крім того, суд наголосив на дотриманні балансу інтересів сторін та підкреслив, що питання обґрунтованості позовних вимог по суті на даному етапі не досліджується. Насамкінець, суд вказав, що скаржник не надав переконливих доказів того, що спірні рішення вже були повністю виконані на момент звернення із заявою.
3. Верховний Суд залишив ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» — без задоволення.
Справа №380/6755/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Предметом касаційного перегляду є правомірність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження через пропуск військовою частиною строку на апеляційне оскарження та визнання причин такого пропуску неповажними.
2. **Аргументи суду:**
– Суд наголосив, що процесуальні строки можуть бути поновлені лише за наявності об’єктивних, непереборних обставин, які унеможливлювали вчасне звернення до суду.
– Верховний Суд підтвердив свою сталу позицію, що відсутність бюджетного фінансування або складні внутрішні процедури погодження видатків на сплату судового збору не є поважними причинами для пропуску строків.
– Відповідач (військова частина) подав повторну апеляційну скаргу лише через п’ять місяців після повернення першої, що свідчить про відсутність добросовісної поведінки та належної організації роботи.
– Суд відхилив посилання на специфіку діяльності авіаційної частини, оскільки ці обставини не були належним чином доведені та не виправдовують ігнорування процесуальних правил.
– Також суд зазначив, що гарантії Європейського суду з прав людини спрямовані на захист приватних осіб від держави, а не на надання переваг державним органам у їхніх правовідносинах.
– В результаті, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правомірно відмовив у відкритті провадження, оскільки скаржник не довів наявність поважних підстав для поновлення строку.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №140/6491/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження дій військової частини щодо відмови у виплаті індексації грошового забезпечення та питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 31.12.2022.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що для визначення початку перебігу тримісячного строку звернення до суду (згідно зі ст. 233 КЗпП України) критично важливо встановити момент, коли військовослужбовець дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Суди попередніх інстанцій помилково пов’язали цей строк лише з датою виключення позивача зі списків особового складу, не дослідивши питання виконання відповідачем обов’язку щодо інформування про складові грошового забезпечення. Суд підкреслив, що роботодавець зобов’язаний надавати працівнику інформацію про нараховані суми (розрахункові листи тощо), що прямо випливає зі ст. 110 КЗпП та міжнародних стандартів (Конвенція МОП №95). Оскільки спеціальне законодавство для військових не містить детального механізму такого інформування, застосуванню підлягають загальні норми трудового права. Відсутність доказів того, що позивач був належним чином поінформований про розміри виплат, унеможливлює висновок про пропуск ним строку звернення до суду. Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно повернули позовну заяву, не з’ясувавши фактичні обставини щодо моменту, коли позивач об’єктивно міг дізнатися про недоплату.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Справа №240/15918/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження правомірності рішення органу місцевого самоврядування про встановлення умов поновлення договору оренди землі (строку та розміру орендної плати) без дотримання процедурних гарантій, передбачених Законом України «Про адміністративну процедуру».
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що відносини щодо розпорядження землями комунальної власності є публічно-правовими, оскільки орган місцевого самоврядування діє як суб’єкт владних повноважень, а не як звичайний господарюючий суб’єкт. Суд підкреслив, що прийняття рішення про поновлення оренди має відбуватися з обов’язковим дотриманням вимог Закону «Про адміністративну процедуру», зокрема щодо забезпечення участі заявника у процесі, надання йому можливості бути почутим та подати заперечення. Попередні інстанції помилково обмежилися лише цивільно-правовим аспектом спору, проігнорувавши необхідність перевірки дотримання відповідачем владної процедури прийняття адміністративного акта. Суд зазначив, що ненадання особі реальної можливості вплинути на зміст рішення або відсутність належного мотивування може бути підставою для визнання такого акта протиправним. Також суди не надали оцінки доводам позивача щодо неспівмірності встановленого строку оренди зі строком дії спеціального дозволу на надрокористування. Відтак, суди попередніх інстанцій припустилися порушень процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
**:** У цьому рішенні Верховний Суд чітко закріпив позицію, що відносини у сфері розпорядження землями комунальної власності підпадають під дію Закону «Про адміністративну процедуру», відступаючи від підходу, за яким такі спори розглядалися виключно як приватно-правові (договірні).
Справа №320/28006/23 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з професійної точки зору:
1. **Предмет спору:** Оскарження ліцензіатом (ТОВ Фірма «Технова») постанови НКРЕКП про накладення штрафу та розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов у сфері виробництва теплової енергії.
2. **Основні аргументи суду:**
* Суд встановив, що НКРЕКП при прийнятті рішення про накладення максимального штрафу не обґрунтувала ступінь тяжкості правопорушень та не врахувала об’єктивні обставини, що перешкоджали діяльності підприємства (карантинні обмеження, воєнний стан, пошкодження майна).
* Важливим фактором стало те, що позивач самостійно усунув частину порушень (сплатив заборгованість, подав виправлену звітність) ще до прийняття оскаржуваної постанови, проте Регулятор проігнорував ці дії при визначенні розміру санкції.
* Щодо розпорядження про усунення порушень, суд визнав його необґрунтованим через відсутність конкретики щодо періодів звітності та ігнорування вже поданих ліцензіатом документів.
* Суд підтвердив відсутність у НКРЕКП повноважень своїм рішенням примусово спрямовувати кошти ліцензіата на відновлення пошкоджених об’єктів поза межами процедур затвердження інвестиційних програм.
* Суд наголосив, що дискреційні повноваження Регулятора щодо визначення розміру штрафу не є безмежними і вимагають дотримання принципу пропорційності та вмотивованості рішення.
* Враховано преюдиційні обставини, встановлені в іншій справі (№ 320/6150/23), де було скасовано постанову НКРЕКП № 797, невиконання якої інкримінувалося позивачу.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими позов задоволено, а оскаржувані постанова та розпорядження НКРЕКП визнані протиправними та скасовані.
Справа №535/1229/22 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування правовстановлюючих документів на неї через незаконне вибуття землі з державної власності.
2. Верховний Суд підтримав позицію апеляційної інстанції, яка відмовила у позові через обрання прокурором неналежного способу захисту права. Суд встановив, що прокурор фактично заявив негаторний позов (усунення перешкод у користуванні), тоді як у спірних правовідносинах, де держава втратила володіння майном, належним способом є віндикаційний позов (витребування майна). Хоча принцип «суд знає закони» дозволяє суду самостійно кваліфікувати правовідносини, це не є безмежним правом, оскільки зміна кваліфікації на стадії апеляційного розгляду без надання сторонам можливості аргументувати свою позицію щодо нової правової природи спору порушує принципи змагальності та право на справедливий суд. Суд наголосив, що ефективність захисту прав безпосередньо залежить від правильності обраного процесуального інструменту, а невідповідність вимог суті порушення є самостійною підставою для відмови у позові. Таким чином, Верховний Суд підтвердив, що прокурор не може вимагати повернення майна через негаторний позов, якщо фактично має місце вибуття майна з володіння власника.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою прокурору було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №766/5577/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. Предметом спору є правомірність відмови апеляційного суду у відкритті провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження, який позивач намагався поновити, посилаючись на час, витрачений на касаційне оскарження ухвали про повернення попередньої апеляційної скарги.
2. Верховний Суд керувався тим, що дотримання процесуальних строків є ключовим елементом принципу правової визначеності, а обов’язок вчиняти дії для своєчасного оскарження лежить виключно на стороні. Суд наголосив, що обрання позивачем шляху касаційного оскарження ухвали про повернення апеляційної скарги було його власним процесуальним вибором, а не об’єктивною перешкодою, що унеможливлювала усунення недоліків та повторне звернення до апеляції. Верховний Суд підкреслив, що позивач міг одночасно оскаржувати ухвалу в касації та усувати недоліки в апеляції, тому відсутність таких дій свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами. Також суд зазначив, що двомісячний період очікування результатів касаційного розгляду перед повторним зверненням до апеляції не є розумним строком. Відтак, причини пропуску строку були визнані неповажними, оскільки вони залежали від волевиявлення самого позивача, а не від непереборних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження — без змін.
Справа №404/10458/23 від 01/07/2026
Предметом цього спору є вимога спадкоємця про зняття арешту (обтяження) з нерухомого майна, який перешкоджає оформленню спадкових прав.
Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до розгляду справи, відмовивши у позові лише через відсутність у банку документів про накладення арешту. Суд наголосив, що наявність у матеріалах справи запиту нотаріуса з доданою копією договору застави є суттєвим доказом, який потребував ретельного дослідження. Суди не врахували, що відсутність архівних документів у банку не спростовує факту існування правовідносин у минулому, які могли стати підставою для обтяження. Замість того, щоб оцінити сукупність доказів, суди безпідставно кваліфікували доводи позивача як припущення. Таким чином, було порушено норми процесуального права щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи. Верховний Суд підкреслив, що право власності є непорушним, а спадкоємець має право на захист своїх інтересів від необґрунтованих перешкод у розпорядженні майном.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №2608/6303/12 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз:
1. **Предмет спору:** Визнання права власності на об’єкти нерухомого майна (будівлю та станцію технічного обслуговування), збудовані на земельній ділянці комунальної власності.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що позивач звернувся з позовом про визнання права власності на нерухомість, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності, проте не залучив до участі у справі власника цієї ділянки — Київську міську раду.
* Верховний Суд підтвердив, що у таких спорах власник земельної ділянки є належним відповідачем, оскільки наявність об’єкта нерухомості іншої особи на комунальній землі істотно обмежує права територіальної громади.
* Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження (понад 12 років), суд визнав причини пропуску поважними, оскільки міська рада не була залучена до справи, не повідомлялася про її розгляд, а відомості про рішення суду першої інстанції були відсутні у відкритих реєстрах.
* Суд наголосив, що право на апеляційне оскарження особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується на реальній правовій зацікавленості, а не на гіпотетичній, і в даному випадку права міської ради були безпосередньо порушені.
* Також було зазначено, що позивач не довів обізнаність міської ради про існування судового рішення раніше, ніж це було встановлено апеляційним судом, тому поновлення строку є пропорційним заходом для забезпечення правосуддя.
* З огляду на те, що позов було пред’явлено до неналежного відповідача (фізичної особи), а не до власника землі, суд дійшов висновку про неможливість задоволення позовних вимог.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою було скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення — про відмову в задоволенні позову ПП «Вояж».
Справа №204/1053/20 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір справи:
1. **Предмет спору:** Усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення та скасування державної реєстрації права власності на нього.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що спірний об’єкт є самочинним будівництвом, оскільки він зведений на земельній ділянці, яка не відводилася для цієї мети, без належних дозвільних документів та введення в експлуатацію.
* Реєстрація права власності на самочинне будівництво не легалізує таку споруду і не змінює її правовий режим, тому вона залишається об’єктом, що підлягає знесенню відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України.
* Власник земельної ділянки (міська рада) має право вимагати усунення порушень своїх прав, а знесення є належним способом захисту, оскільки наявність будівлі на чужій землі обмежує права територіальної громади.
* Суд наголосив, що оскільки об’єкт розташований на землях історико-культурного призначення поруч із «цінною історичною забудовою», перебудова споруди є неможливою, а її знесення є пропорційним заходом для захисту публічних інтересів.
* Аргументи відповідача про добросовісність набуття майна та відсутність претензій з боку міської ради протягом тривалого часу не спростовують факту незаконності будівництва та не створюють правових підстав для збереження об’єкта.
* Суд апеляційної інстанції діяв у межах своїх повноважень, правильно оцінивши докази та дотримавшись балансу між приватними інтересами власника будівлі та суспільними інтересами громади.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою позовні вимоги про знесення самочинно збудованого нежитлового приміщення були задоволені.
Справа №904/755/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з контрагента заборгованості у розмірі понад 2,1 млн грн, яку АТ «Українська залізниця» нарахувала як доплату за перевезення вантажів, стверджуючи, що фактичні умови транспортування не відповідали умовам аукціону та тарифним ставкам для маршрутних поїздів.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що перевезення здійснювалося в межах України, а не на експорт, попри наявність у накладних відповідних позначок, які були лише технічними вимогами для оформлення документів.
– Ключовим фактором для розрахунку вартості послуг (показника швидкості перевезення) є саме вид сполучення та тип відправки, а не характеристики вантажу чи його подальше призначення.
– Позивач намагався застосувати тарифні ставки, що діяли до 01.10.2022, тоді як перевезення відбувалися пізніше, у жовтні, коли діяли інші умови договору.
– Суд наголосив, що накладна є первинним документом, який фіксує ціну послуги, і залізниця, як професійний перевізник, несе відповідальність за правильність оформлення цих документів під час прийняття вантажу.
– Оскільки перевезення було виконано, оплату проведено, а зміни до накладних у встановленому порядку не вносилися, підстави для донарахування плати відсутні.
– Верховний Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику Верховного Суду в інших справах є безпідставним, оскільки обставини тих справ не є подібними до даного спору.
– У підсумку суд дійшов висновку, що доводи позивача зводяться до спроби переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині підстави щодо неврахування практики Верховного Суду та залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні позову.
Справа №910/19919/21 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є заява ТОВ «Стор-Агро» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи у Верховному Суді.
2. При винесенні рішення суд керувався принципами співмірності, розумності та реальності витрат на правничу допомогу. Суд зазначив, що хоча адвокат має право на гонорар, його розмір має відповідати складності справи та обсягу фактично виконаної роботи. Колегія суддів критично оцінила перелік послуг, вказаний в акті приймання-передачі, визнавши необґрунтованим виокремлення аналізу скарги та судової практики як окремих етапів, оскільки вони є невід’ємною частиною підготовки відзиву. Суд також врахував, що правова позиція відповідача була сформована ще в судах попередніх інстанцій, тому обсяг нової роботи на касаційній стадії був обмеженим. Водночас суд визнав виправданими витрати на участь адвоката в судовому засіданні, оскільки це потребувало підготовки, часу на дорогу та безпосередньої присутності. У підсумку, керуючись критеріями пропорційності та недопущення надмірного збагачення, суд дійшов висновку про необхідність зменшення заявленої суми витрат зі 100 000 грн до 35 000 грн.
3. Верховний Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Стор-Агро», стягнувши з АО «Радник» на його користь 35 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/14941/23 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Оскарження комунальним підприємством рішення Антимонопольного комітету України про визнання дій підприємства зловживанням монопольним становищем на ринку послуг евакуації транспортних засобів та накладення штрафу.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного з’ясування обставин справи, зокрема, не надали належної правової оцінки висновку судової економічної експертизи. Суд підкреслив, що для кваліфікації дій як зловживання монопольним становищем необхідно чітко встановити правову природу коштів, за які було придбано обладнання (автоевакуатори), та чи мали вони статус цільового фінансування. Суди не проаналізували, чи правомірно підприємство включало амортизаційні відрахування до собівартості послуг, що безпосередньо впливає на ціноутворення та права споживачів. Верховний Суд наголосив, що сам факт монопольного становища не є правопорушенням, тому АМК зобов’язаний довести саме факт зловживання, а суди — перевірити ці докази. Оскільки суди не навели мотивів, чому вони відхилили висновок експерта та не дослідили ключові докази, це є порушенням процесуальних норм.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №910/4986/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Справа стосується визнання частково недійсним свідоцтва України на торговельну марку (класи 9, 35, 42 МКТП) через її схожість із торговельними марками позивача та ймовірність введення споживачів в оману.
2. **Аргументи суду:**
* Верховний Суд встановив, що суди попередніх інстанцій допустили суттєві процесуальні порушення, які унеможливили встановлення об’єктивної істини у справі.
* Ключовим стало питання належного повідомлення відповідача-нерезидента (компанії з Мальти) про розгляд справи: суд першої інстанції не дотримався вимог Гаазької конвенції, оскільки не витримав шестимісячного строку очікування підтвердження вручення документів, передбаченого для таких випадків.
* Суд першої інстанції безпідставно відмовив відповідачу у поверненні до стадії підготовчого провадження, позбавивши його можливості подати відзив та докази, що є порушенням принципу рівності сторін.
* Апеляційний суд помилково відмовився прийняти нові докази (соціологічне дослідження), формально пославшись на те, що вони не існували на момент розгляду справи в першій інстанції, не врахувавши об’єктивні причини їх несвоєчасного створення.
* Верховний Суд наголосив, що рішення, ухвалене виключно на основі доводів однієї сторони без дослідження позиції іншої, є порушенням вимог щодо всебічного та повного з’ясування обставин справи.
* Також було підкреслено, що суд зобов’язаний мотивувати відхилення кожного аргументу сторін, а не просто ігнорувати докази, які не відповідають позиції позивача.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №240/8720/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до ваших вимог:
1. Предметом спору є правомірність відмови Територіального управління Служби судової охорони у зарахуванні до вислуги років позивача стажу його попередньої роботи в державних органах.
2. Верховний Суд наголосив, що відсутність затвердженого переліку посад на момент призначення особи на службу не може бути підставою для позбавлення її законних гарантій щодо зарахування стажу. Суд підкреслив, що наказ Служби судової охорони від 24 жовтня 2022 року № 454, який визначає перелік посад для зарахування вислуги, не має зворотної дії в часі, оскільки позивач був прийнятий на службу ще у 2019 році. Верховний Суд зазначив, що реалізація права на зарахування стажу не повинна залежати від несвоєчасного виконання державними органами обов’язку щодо затвердження відповідних переліків. Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб держава не посилалася на власну бездіяльність як на підставу для обмеження прав громадян. Оскільки позивач обіймав посаду середнього складу, він мав законні очікування на зарахування попереднього стажу роботи в державних органах. Таким чином, дії відповідача щодо відмови у зарахуванні стажу були визнані протиправними, а позиція апеляційного суду — помилковою.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.
Справа №640/32844/20 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений відповідно до вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Оскарження поліцейським наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби через вчинення проступку, що дискредитує звання поліцейського.
2. **Аргументи суду:**
– Верховний Суд наголосив, що дисциплінарна та кримінальна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності, тому звільнення за порушення службової дисципліни не потребує наявності обвинувального вироку суду.
– Суд підкреслив, що дискредитація звання поліцейського полягає у вчинках, які підривають довіру до органів поліції та є несумісними з подальшим проходженням служби.
– Касаційна інстанція встановила, що апеляційний суд помилково застосував норми статті 29 Дисциплінарного статуту (щодо порядку застосування стягнень під час воєнного стану), оскільки ці зміни набули чинності лише у 2022 році, тоді як спірні події відбулися у 2020 році.
– Суд зазначив, що обрання виду дисциплінарного стягнення є дискреційним повноваженням керівника, а звільнення як крайній захід не потребує доведення неможливості застосування інших, більш м’яких стягнень.
– Верховний Суд відхилив доводи позивача щодо процедурних порушень під час службового розслідування, вказавши, що вони не спростовують факту вчинення дисциплінарного проступку.
– Також було підтверджено, що притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі фактів, встановлених у кримінальному провадженні, не порушує презумпцію невинуватості, оскільки оцінюється саме дотримання правил службової етики.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову про поновлення на посаді було відмовлено.
Справа №300/7648/25 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений для вас:
1. **Предмет спору:** Спір стосується правомірності відмови Головного управління Національної поліції зарахувати позивачці періоди її попередньої роботи в органах внутрішніх справ та на державній службі до вислуги років у поліції для встановлення надбавки.
2. **Аргументи суду:**
* Суд виходив із того, що право на доступ до суду є фундаментальним елементом права на справедливий суд, тому будь-які процесуальні перешкоди мають бути мінімізовані.
* Ключовим моментом стало питання обчислення строку звернення до суду: відповідач наполягав, що строк сплив після першої відмови, тоді як позивачка подала повторний рапорт.
* Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідач сам розцінив другий рапорт як окреме звернення, надавши на нього відповідь поштою, а не просто послався на попередню відмову.
* Оскільки матеріали справи не містили доказів того, що позивачка була належним чином ознайомлена з першою відповіддю (надісланою лише на електронну пошту без підтвердження отримання), суд не знайшов підстав для застосування жорстких строків звернення.
* Позивачка діяла добросовісно, вчиняючи активні дії для захисту своїх прав, і звернулася до суду в межах місячного строку після отримання фінальної відповіді на свій другий рапорт.
* Суд наголосив, що формальне ставлення до строків у таких справах порушувало б право особи на ефективний судовий захист, тому апеляційна інстанція правильно скасувала ухвалу про залишення позову без розгляду.
* Встановлено, що доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, що не є підставою для скасування законного рішення апеляційного суду.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Національної поліції без задоволення, а постанову апеляційного суду — без змін, направивши справу для розгляду по суті до суду першої інстанції.
Справа №927/743/25 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Стягнення з підрядника збитків у розмірі понад 2 млн грн, які замовник (Управління капітального будівництва) вважає наслідком завищення вартості віконних блоків у межах договору підряду.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що договірні відносини між сторонами були належним чином оформлені, а роботи прийняті замовником без жодних зауважень щодо якості чи ціни, що підтверджується підписаними актами виконаних робіт.
– Сплата коштів за договором відбулася на законних підставах, тому ці суми не можуть вважатися збитками в розумінні цивільного та господарського законодавства.
– Посилання позивача на висновок експерта, отриманий у межах кримінального провадження, суд відхилив, оскільки такий документ не може змінювати чи припиняти договірні зобов’язання, які вже були виконані сторонами.
– Суд наголосив, що саме замовник, як розпорядник бюджетних коштів, несе відповідальність за моніторинг ринкових цін та формування очікуваної вартості закупівлі, а не підрядник, який діє з метою отримання прибутку.
– Позивач не довів наявності складу господарського правопорушення, зокрема протиправної поведінки підрядника, оскільки ціна була погоджена сторонами добровільно при укладенні договору.
– Верховний Суд також зазначив, що скаржник не довів подібності правовідносин у цій справі з тими справами, на які посилався як на підставу для скасування рішень, тому касаційне провадження в цій частині було закрито.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, якими у задоволенні позову було відмовлено.
Справа №904/3067/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний розбір для вашого інтерв’ю:
1. **Предмет спору:** Справа стосується правомірності рішення Антимонопольного комітету України про притягнення фізичної особи-підприємця до відповідальності за антиконкурентні узгоджені дії (спотворення результатів торгів) та скасування цього рішення через порушення строків розгляду справи.
2. **Аргументи суду:**
– Суд встановив, що загальна тривалість антимонопольного розслідування склала понад сім років, що є порушенням принципу розумності строків та правової визначеності.
– Верховний Суд наголосив, що хоча закон не встановлює жорстких часових меж для збору доказів на стадії виявлення ознак порушення, ці дії не можуть бути безкінечними та мають відповідати принципу належного урядування.
– Суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що п’ятирічний строк давності притягнення до відповідальності, передбачений статтею 42 Закону «Про захист економічної конкуренції», сплинув ще до моменту прийняття оскаржуваного рішення АМК.
– Комітет не довів наявність об’єктивних причин для такого тривалого затягування процесу, а всі докази стосувалися подій 2018 року, без появи нових фактів у наступні роки.
– Суд підкреслив, що дискреційні повноваження АМК не є абсолютними і не можуть використовуватися свавільно, порушуючи баланс інтересів та права суб’єктів господарювання на захист.
– Також було зазначено, що зупинення перебігу строку давності на час розгляду справи не виправдовує бездіяльність органу та не може нескінченно продовжувати строки притягнення до відповідальності.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив касаційну скаргу Антимонопольного комітету без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про скасування рішення АМК — без змін.
Справа №908/295/25 від 02/07/2026
Вітаю. Як юрист із 15-річним стажем, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Прокурор намагався визнати недійсним договір про закупівлю послуг та застосувати конфіскаційні наслідки (стягнення коштів у дохід держави) через те, що учасники тендеру вчинили антиконкурентні узгоджені дії.
2. **Аргументи суду:**
* Суд наголосив, що санкція, передбачена частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України, має конфіскаційний характер і є винятковим заходом, який не властивий цивільному праву.
* Встановлено, що порушення законодавства про захист конкуренції саме по собі не означає, що правочин автоматично суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні цієї норми.
* Суд підкреслив, що застосування такої санкції без вироку суду вимагає дотримання принципу пропорційності, щоб не допустити надмірного втручання у право власності.
* Оскільки учасники вже понесли відповідальність у вигляді штрафів від Антимонопольного комітету, додаткова конфіскація коштів була б непропорційною.
* Також суд врахував, що прокурор не довів завдання державі значних збитків або факту безпідставного збагачення, що є необхідними умовами для застосування конфіскації.
* Окремо зазначено, що застосування таких наслідків до добросовісної сторони (замовника) призвело б до порушення її прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини.
* Суд вказав, що наявні механізми (штрафи АМКУ, реституція) є достатніми для захисту інтересів держави без застосування крайніх конфіскаційних заходів.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими прокурору було повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа №160/28560/24 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. Предметом спору є правомірність відмови військової частини у виплаті військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за період перебування на лікуванні після поранення.
2. Суд виходив із того, що виплата додаткової винагороди за час лікування є правомірною лише за умови дотримання військовослужбовцем вимог щодо проходження служби. У цій справі було встановлено факт самовільного залишення позивачем військової частини після завершення лікування, що зафіксовано відповідним наказом командира. Суд наголосив, що згідно з Порядком № 260, самовільне залишення частини є самостійною підставою для припинення виплати додаткової винагороди, незалежно від наявності чи відсутності обвинувального вироку суду за кримінальною статтею. Верховний Суд підкреслив, що невиплата винагороди у даному випадку не є дисциплінарним стягненням, а є наслідком невиконання обов’язків військової служби. Також суд зазначив, що позивач не надав доказів поважності причин свого неповернення до частини після виписки з лікарні. Водночас Верховний Суд виправив помилку судів попередніх інстанцій, які помилково застосували нормативні акти Державної прикордонної служби до військовослужбовця Збройних Сил України, виключивши ці посилання з мотивувальної частини.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив їх резолютивну частину про відмову у задоволенні позову без змін.
Справа №917/1219/24 від 17/06/2026
Ось аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність повернення позовної заяви та скарг господарськими судами через відмову у відстроченні сплати судового збору юридичній особі, яка посилалася на скрутний майновий стан.
2. Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини, не є абсолютним, проте будь-які фінансові обмеження повинні бути пропорційними та не підривати саму суть цього права. Суд зазначив, що національні суди попередніх інстанцій допустилися формалізму, автоматично відмовивши у відстроченні судового збору лише на підставі того, що позивач є юридичною особою, не проаналізувавши при цьому надані докази реального майнового стану. Враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у справі «Могила та інші проти України», яке встановило порушення Конвенції у цій же справі, Велика Палата наголосила на необхідності індивідуальної оцінки фінансових можливостей заявника. Суд підкреслив, що відмова у доступі до правосуддя через непосильні судові витрати без належного дослідження доказів є неприпустимою. Відтак, для відновлення порушених прав позивача, суди повинні були забезпечити баланс між інтересами держави у стягненні збору та правом особи на судовий захист.
3. Велика Палата Верховного Суду прийняла рішення задовольнити заяву, скасувати ухвали судів усіх інстанцій про повернення позову та скарг, і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження з урахуванням висновків ЄСПЛ.
Справа №9901/318/21 від 01/07/2026
Предметом спору є оскарження ТОВ «Валки-Ільменіт» Указу Президента України в частині застосування до товариства персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).
Суд виходив з того, що питання застосування санкцій належить до сфери національної безпеки та дискреційних повноважень органів державної влади, зокрема Ради національної безпеки і оборони України. Верховний Суд зазначив, що процедура ініціювання та введення в дію санкцій відповідає вимогам Закону України «Про санкції», а Президент діяв у межах своїх конституційних повноважень. Суд наголосив, що обґрунтованість застосування санкцій базується на матеріалах, наданих спеціальними службами, які підтверджують наявність загроз національним інтересам та безпеці. При цьому суд підкреслив, що не має повноважень підміняти собою органи державної влади у питаннях оцінки доцільності застосування таких заходів, якщо процедурні норми були дотримані. Важливим аспектом стало підтвердження того, що санкції є інструментом захисту держави, а не заходом цивільно-правової відповідальності, тому їх застосування не вимагає обов’язкового попереднього доведення вини у судовому порядку.
Верховний Суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Валки-Ільменіт» у повному обсязі.
Справа №320/5293/23 від 01/07/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось стислий виклад справи:
1. **Предмет спору:** Оскарження платником податків рішень податкового органу про донарахування податкових зобов’язань, прийнятих за результатами перевірки, проведеної, на думку позивача, під час дії мораторію.
2. **Аргументи суду:**
* Суд встановив, що на період проведення перевірки діяв законодавчо встановлений мораторій на проведення документальних планових перевірок, закріплений у Податковому кодексі України.
* Верховний Суд наголосив, що Кабінет Міністрів України не має повноважень делегувати собі право змінювати або скасовувати норми Податкового кодексу, зокрема щодо мораторію, через підзаконні акти (постанови КМУ).
* Суд підкреслив, що постанова КМУ №89, на яку посилався податковий орган, прийнята поза межами повноважень уряду та не може вважатися складовою податкового законодавства.
* Будь-яке втручання у податкові правовідносини, включаючи зміну строків мораторію, має здійснюватися виключно шляхом внесення змін до Податкового кодексу України Верховною Радою.
* Оскільки перевірка була призначена та проведена з порушенням встановленого законом порядку, її результати не можуть бути визнані допустимими доказами.
* Встановлення факту незаконності проведення перевірки є самодостатньою підставою для скасування прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень, без необхідності дослідження суттєвих питань щодо реальності господарських операцій.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши протиправність дій податкового органу та скасувавши податкові повідомлення-рішення.
Справа №752/22482/21 від 02/07/2026
Предметом цього спору є правомірність відмови апеляційного суду у стягненні витрат на професійну правничу допомогу через недотримання стороною вимог щодо попереднього розрахунку таких витрат.
Верховний Суд при винесенні рішення керувався тим, що згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу України, попередній орієнтовний розрахунок судових витрат є обов’язковою складовою процесуальних документів, зокрема відзиву на позов чи апеляційної скарги. Суд встановив, що ПрАТ «Марс» не надало такого розрахунку на відповідних стадіях розгляду справи, що позбавляє його права на подальше стягнення цих сум. Колегія суддів наголосила, що реалізація принципу відшкодування витрат на правничу допомогу має чітко визначені етапи, і недотримання вимог статті 134 ЦПК України є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд також підкреслив, що апеляційна інстанція правильно застосувала принцип диспозитивності, оцінивши відсутність доказів очікуваних витрат у матеріалах справи. Додатково суд звернув увагу на процесуальну неможливість прийняття відзиву від представника померлої особи, оскільки договір про надання правової допомоги припинив свою дію. В результаті, Верховний Суд підтвердив законність позиції апеляційного суду, який відмовив у стягненні витрат через процесуальну недбалість заявника.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Марс» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без змін.
Справа №200/8314/24 від 30/06/2026
Ось детальний аналіз судового рішення:
1. Предметом спору є правомірність відмови Пенсійного фонду у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі збільшеного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року.
2. Верховний Суд вказав, що для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має застосовуватися прожитковий мінімум, встановлений законом про Державний бюджет на відповідний рік, оскільки це безпосередньо впливає на розмір суддівської винагороди. Суд наголосив, що положення Закону про Держбюджет на 2024 рік, які обмежували цей показник рівнем 2020 року для цілей визначення посадового окладу судді, не можуть нівелювати гарантії, закріплені в Законі «Про судоустрій і статус суддів». Колегія суддів підкреслила, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, на яку посилався апеляційний суд, стосувалася інших правовідносин (розрахунків при звільненні) і не є релевантною до питання перерахунку пенсій суддів у відставці. Верховний Суд підтвердив свою сталу практику, згідно з якою будь-яке збільшення прожиткового мінімуму з 1 січня є підставою для автоматичного перерахунку виплат суддям у відставці. Таким чином, відмова Пенсійного фонду була визнана безпідставною, а дії суду першої інстанції — законними.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги судді у відставці було задоволено.
Справа №127/22533/22 від 30/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Позивачка звернулася до суду з вимогою про скасування записів про іпотеку та обтяження нерухомого майна, які були внесені до Державного реєстру речових прав на підставі договору іпотеки, укладеного між попереднім власником та банком.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд наголосив, що державний реєстратор (нотаріус) не може бути належним відповідачем у спорі про скасування реєстраційних записів, оскільки він діє як суб’єкт владних повноважень, а спір по суті виникає між власником майна та іпотекодержателем. Суд підтвердив, що вимога про скасування запису в реєстрі не є ефективним способом захисту, якщо право іпотеки оспорюється, оскільки сам запис є лише відображенням права, а не самим правом. Для захисту прав власника, який не перебуває у зобов’язальних відносинах з банком, належним способом є пред’явлення позову про визнання відсутності права іпотеки. Суд також вказав на помилковість підходу судів попередніх інстанцій, які відмовили у позові через «недоведеність вимог», оскільки ключовою підставою для відмови має бути саме обрання неналежного способу захисту. Верховний Суд роз’яснив, що судове рішення про визнання відсутності права іпотеки є самостійною підставою для внесення змін до реєстру, що робить такий позов ефективним та процесуально економним. Зрештою, суд дійшов висновку, що рішення попередніх інстанцій підлягають зміні лише в частині мотивування, оскільки результат (відмова у позові) є правильним, але обґрунтування потребувало виправлення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій, залишивши при цьому резолютивну частину про відмову у задоволенні позову без змін.
Справа №309/1768/20 від 24/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами рішення Верховного Суду. Ось детальний розбір справи:
**1. Предмет спору:**
Позивачки звернулися до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність відповідачу, а також про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на цю ділянку, посилаючись на порушення їхніх прав як суміжних землекористувачів.
**2. Аргументи суду:**
* Верховний Суд наголосив, що при розгляді спорів про захист цивільних прав суд насамперед має з’ясувати, чи було порушене право позивача, і чи є обраний спосіб захисту ефективним.
* Суд підтвердив, що визнання недійсним державного акта на право власності не є ефективним способом захисту, оскільки це не призводить до автоматичного відновлення прав позивача на земельну ділянку, тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними.
* Водночас суд визнав, що оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу землі є належним способом захисту, оскільки саме цей акт став підставою для виникнення права власності відповідача, яке, за висновком експертизи, було сформовано за рахунок земель позивачок.
* Однак, Верховний Суд вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування позовної давності: суди не повинні були відмовляти в позові через недоведеність порушення права, якщо одночасно застосовують наслідки спливу позовної давності.
* Оскільки позивачки звернулися до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, а відповідач заявив клопотання про її застосування, суд дійшов висновку, що позов у частині скасування рішення міськради підлягає відмові саме через сплив цього строку.
* Таким чином, Верховний Суд змінив мотивувальні частини рішень судів нижчих інстанцій, чітко розмежувавши підстави для відмови: неефективний спосіб захисту (щодо державного акта) та сплив позовної давності (щодо рішення міськради).
**3. Рішення суду:**
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, залишивши при цьому результат (відмову в задоволенні позову) без змін.
Справа №303/3589/24 від 01/07/2026
Ось детальний аналіз судового рішення, підготовлений з урахуванням вашого запиту:
1. **Предмет спору:** Позивач намагався скасувати рішення державного реєстратора про перехід права власності на предмет іпотеки до банку, стверджуючи про порушення процедури позасудового звернення стягнення.
2. **Аргументи суду:** Суд касаційної інстанції виходив із того, що хоча дії реєстратора дійсно були сумнівними, ключовим фактором стало сплив позовної давності. Суд наголосив, що залишення попереднього позову без розгляду за заявою самого позивача не зупиняє перебіг позовної давності, тому цей строк продовжував спливати. Позивач не зміг довести наявність об’єктивних та поважних причин, які б перешкоджали йому звернутися до суду вчасно, а його посилання на юридичну необізнаність суд визнав безпідставними. Верховний Суд підкреслив, що кожна сторона самостійно несе ризики наслідків своїх процесуальних дій, зокрема, подання заяви про залишення позову без розгляду. Також було зазначено, що інститут позовної давності є необхідним для забезпечення юридичної визначеності та захисту відповідачів від «старих» вимог. У підсумку, суд дійшов висновку, що апеляційна інстанція правильно застосувала норми матеріального права, відмовивши у позові через пропуск строків звернення.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив постанову апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу позивача — без задоволення.
Справа №917/1748/25 від 02/07/2026
1. Предметом спору є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремтехналадка» на користь Військової частини заборгованості у розмірі 2 276 636,96 грн.
2. Верховний Суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, касаційна інстанція вказала на порушення норм процесуального права під час оцінки доказів, поданих сторонами, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які входять до предмета доказування. Суд наголосив, що апеляційна інстанція зобов’язана була надати належну правову оцінку доводам Військової частини щодо правомірності нарахування заявленої суми коштів. Оскільки висновки апеляційного суду визнано передчасними та такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні матеріалів справи, Верховний Суд не мав повноважень самостійно встановлювати нові факти. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд та повного з’ясування обставин, справу необхідно було повернути на новий розгляд. Такий підхід відповідає принципам змагальності та диспозитивності господарського судочинства.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково, скасував рішення апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Справа №607/16519/21 від 30/06/2026
Ось детальний юридичний аналіз цього судового рішення:
1. **Предмет спору:** Позивач звернулася до суду з позовом про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди земельної ділянки та припинення цього права, посилаючись на те, що договір оренди вона не підписувала.
2. **Аргументи суду:** Верховний Суд виходив із того, що підпис є обов’язковим реквізитом письмового правочину, а висновок експерта підтвердив, що підписи від імені позивача на договорі та акті приймання-передачі виконані іншою особою. Суд зазначив, що договір оренди вважається укладеним лише тоді, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а оскільки підпис позивача відсутній, договір є неукладеним. Відповідач не надав належних та допустимих доказів виконання договору (сплати орендної плати), оскільки податкові звіти були сформовані значно пізніше, а довідка ДПС підтвердила відсутність отримання позивачем доходів у спірний період. Суд підкреслив, що доктрина «заборони суперечливої поведінки» не застосовується, оскільки факт виконання договору обома сторонами не був доведений. Відтак, реєстрація права оренди на підставі неукладеного договору порушує права власника земельної ділянки. Водночас Верховний Суд уточнив, що належним способом захисту є саме скасування рішення про державну реєстрацію, а не додаткова вимога про «припинення» реєстрації, яка є похідною.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, залишивши в силі скасування рішення державного реєстратора, але скасував вимогу про припинення державної реєстрації як окрему, оскільки вона охоплюється скасуванням самого рішення реєстратора.
Справа №902/207/25(902/1101/25) від 25/06/2026
Вітаю. Як юрист з багаторічним досвідом, проаналізував надане вами судове рішення. Ось детальний аналіз для вашого матеріалу:
1. **Предмет спору:** Розгляд заяви розпорядника майна боржника про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна як фраудаторного (такого, що укладено з метою завдання шкоди кредиторам).
2. **Аргументи суду:**
– Суд виходив з того, що для визнання правочину фраудаторним позивач має довести не лише факт наявності боргу, а й наявність ознак зловживання правом, зокрема, відсутність економічної доцільності або недобросовісність сторін.
– У цій справі суди встановили, що оплата за договором була фактично здійснена, що спростовує доводи про безоплатність або відсутність зустрічного виконання.
– Щодо ціни продажу, суд зазначив, що надані позивачем роздруківки оголошень з інтернет-сайтів не є належними доказами ринкової вартості, оскільки вони не враховують індивідуальні характеристики об’єктів та не є офіційними звітами про оцінку.
– Позивач не ініціював проведення судової експертизи для підтвердження заниження ціни, тому суд не міг самостійно встановлювати ринкову вартість майна.
– Суди також не знайшли підтвердження того, що сторони правочину є пов’язаними особами, а посилання на ухвалу слідчого судді визнали недостатніми для доведення змови.
– Верховний Суд підкреслив, що оскільки позивач не надав належних доказів недобросовісності набувача або факту виведення коштів, підстави для визнання договору недійсним відсутні.
3. **Рішення суду:** Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у задоволенні позову про визнання договору недійсним та витребуванні майна.
