СПРАВА ЛАНДІКА ПРОТИ СЛОВЕНІЇ
Нижче наведено аналіз рішення ЄСПЛ у справі “Ландіка проти Словенії”:
**1. Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини постановив, що Словенія не несе відповідальності за неможливість для заявників з Боснії повернути “старі” заощадження в іноземній валюті. Ці заощадження були спочатку розміщені у відділенні Люблянського банку в Сараєво, але згодом були конвертовані в приватизаційні сертифікати, якими керували органи влади в Боснії та Герцеговині після розпаду Югославії. Суд наголосив, що ситуація заявників суттєво відрізняється від справи “Алішич”, оскільки їхні вимоги були передані, а схема відшкодування Словенії, прийнята після рішення у справі “Алішич”, спеціально виключала такі передані вимоги. Рішення внутрішніх судів Словенії були обґрунтовані, що спонукало ЄСПЛ не встановити порушення права на мирне володіння майном.
**2. Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Судове рішення починається з викладу предмету справи: неможливість для заявників повернути “старі” заощадження в іноземній валюті відповідно до словенського законодавства, прийнятого після рішення у справі “Алішич та інші проти Боснії і Герцеговини”.
* **Факти:** У цьому розділі детально описуються фактичні обставини, включаючи історичний контекст банківської системи в колишній Югославії, розпад СФРЮ та заходи, вжиті Боснією і Герцеговиною та Словенією щодо “старих” заощаджень в іноземній валюті. Також описуються конкретні обставини справи заявників, включаючи передачу заощаджень їхнього попередника на приватизаційний рахунок.
* **Відповідна правова база та практика:** У цій частині узагальнено відповідне законодавство Словенії та Боснії і Герцеговини, включаючи Закон про імплементацію рішення у справі “Алішич” у Словенії та Закон про врегулювання вимог у процесі приватизації в Боснії і Герцеговині. Також наводяться посилання на відповідну судову практику внутрішніх судів обох країн.
* **Право:** У цьому розділі викладено скаргу заявників щодо порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (мирне володіння майном). Він включає оцінку прийнятності заяви, розгляд заперечень уряду та обґрунтування Суду для визнання заяви прийнятною.
* **Суть:** У цьому розділі представлено аргументи сторін, включаючи заявників, уряд та зауваження третіх сторін. Він включає оцінку Судом того, чи слід відрізняти цю справу від справи “Алішич та інші”, і чи було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
* **Висновок:** Суд робить висновок, що не було порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, і відхиляє заперечення уряду щодо несумісності ratione materiae.
**3. Основні положення для використання:**
* **Відмінні фактичні обставини:** У рішенні підкреслюється важливість розрізнення між випадками, коли вимоги щодо “старих” заощаджень в іноземній валюті були передані на приватизаційні рахунки, і випадками, коли вони не були передані. Це розрізнення є вирішальним для визначення відповідальності держав-правонаступниць колишньої Югославії.
* **Виключення зі схеми відшкодування:** Словенська схема відшкодування, прийнята після рішення у справі “Алішич”, спеціально виключала відшкодування “старих” заощаджень в іноземній валюті, які підлягали передачі вимог. Це виключення було ключовим фактором у рішенні Суду.
* **Обґрунтованість внутрішніх рішень:** Суд наголосив, що відповідні внутрішні рішення в Словенії були обґрунтованими, що свідчить про те, що внутрішні суди ретельно розглянули аргументи заявників і застосували відповідні правові принципи.
* **Обмежена сфера дії рішення у справі “Алішич”:** Суд роз’яснив, що рішення у справі “Алішич” не стосувалося вимог, пов’язаних із заощадженнями, переведеними на приватизаційні рахунки, оскільки жоден із заявників у цій справі не мав таких заощаджень. Це роз’яснення важливе для розуміння сфери дії та обмежень рішення у справі “Алішич”.
* **Відповідальність за схему приватизації:** Суд зазначив, що регулювання та функціонування схеми приватизаційних сертифікатів і процесу приватизації в Боснії і Герцеговині входять до внутрішньої юрисдикції Боснії і Герцеговини, і Словенія не може нести відповідальність за будь-які недоліки в цих процесах.
СПРАВА “СААРІВУОМА СААМІ ВІЛЛАДЖ ПРОТИ НОРВЕГІЇ”
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини у справі “Саарівома Саамі Вілладж проти Норвегії”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Норвегія не порушила майнові права шведського саамського села, обмеживши їхні права на випас оленів у Норвегії протягом приблизно 50 років. Суд встановив, що, хоча обмеження становили втручання у майнові права саамської громади, вони були “відповідно до закону”, служили суспільним інтересам і були пропорційними. Рішення Верховного суду не присуджувати компенсацію саамському селу також було визнано непропорційним. Суд також відхилив позов про дискримінацію згідно зі статтею 14 Конвенції.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає предмет справи: скарги щодо обмеження прав на випасання оленів.
* **Факти:** Деталізує історичну довідку про випасання оленів саамами через шведсько-норвезький кордон, включаючи договори та конвенції з 1751 року. Описує внутрішні провадження, ініційовані саамським селом проти норвезького уряду та державного підприємства Statskog SF щодо прав на випасання на спірних територіях. Також охоплює рішення Верховного суду, який визнав приватноправові права саамського села на випасання на спірних територіях, але відмовив у компенсації.
* **Відповідна правова база:** Цитує національні закони, зокрема Закон про транскордонне оленярство та Закон про оленярство, а також відповідну судову практику.
* **Право:**
* **Стаття 1 Протоколу № 1:** Розглядає ймовірне порушення майнових прав. Суд встановив, що стаття 1 Протоколу № 1 є застосовною, визнаючи приватноправові права саамського села як “майно”. Хоча було втручання в ці права, воно було розцінене як “контроль за використанням” майна, а не “позбавлення” його.
* **Стаття 14:** Розглядає ймовірну дискримінацію. Суд не встановив порушення статті 14, заявивши, що заява не виявила жодного диференційованого ставлення на основі національності або приналежності до національної меншини.
* **Рішення:** Оголошує скаргу щодо статті 1 Протоколу № 1 прийнятною, але не знаходить порушення. Відхиляє решту заяви як неприйнятну.
3. **Основні положення для використання:**
* **Визнання прав саамі:** Суд визнав важливість оленярства саамі як культурного інституту і те, що права, пов’язані з цією діяльністю, користуються особливим правовим захистом.
* **Контроль за використанням vs. Позбавлення:** Рішення роз’яснює різницю між “контролем за використанням” майна та “позбавленням” майна в контексті статті 1 Протоколу № 1.
* **Законність, легітимна мета та пропорційність:** Рішення підкреслює важливість цих трьох умов для будь-якого втручання у майнові права, щоб воно було сумісним зі статтею 1 Протоколу № 1.
* **Тягар доказування:** Суд підкреслив, що громада-заявник не надала конкретних доказів збитків, завданих обмеженнями прав на випасання у внутрішньому провадженні.
Це рішення роз’яснює обсяг майнових прав згідно з Конвенцією в контексті корінних народів і ступінь, до якого держави можуть регулювати використання таких прав.
СПРАВА ТІШКІНА ПРОТИ БОЛГАРІЇ
Ось розбір рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Тішкіна проти Болгарії:
1. **Суть рішення:**
ЄСПЛ встановив, що Болгарія порушила статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) через те, що держава не забезпечила належного захисту будинку заявниці від непоправної шкоди, завданої незаконним видобутком вугілля. Незважаючи на те, що заявниця та її мати неодноразово повідомляли владу про триваючу шкоду, вжиті заходи були недостатніми та були вжиті занадто пізно, щоб запобігти руйнуванню її будинку. Суд наголосив на відсутності чіткості серед різних державних органів щодо того, хто відповідає за вирішення проблеми незаконного видобутку, фрагментарності інформації про проблему та неадекватності реагування. Суд дійшов висновку, що влада не дотрималася справедливого балансу між загальним інтересом та індивідуальними правами заявниці на мирне володіння своїм майном.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає предмет справи: неспроможність держави захистити майно заявниці від незаконних дій третіх осіб.
* **Факти:** Детально описує ситуацію заявниці, включаючи історію видобутку вугілля в Перніку, незаконний видобуток, пошкодження її будинку та дії (або їх відсутність) з боку влади.
* **Відповідна правова база:** Викладає болгарські закони, що стосуються справи, включаючи Закон про підземні ресурси та Постанову про громадський порядок на території муніципалітету Пернік.
* **Право:**
* **Імовірне порушення статті 1 Протоколу № 1:** Представляє скаргу заявниці та відповідне положення Конвенції.
* **Прийнятність:** Розглядає заперечення уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів захисту та шестимісячного строку. Суд відхиляє ці заперечення, визнаючи заяву прийнятною.
* **Суть справи:** Оцінює подання сторін та аналіз Судом того, чи вжила влада адекватних заходів для захисту майна заявниці. Суд встановлює порушення статті 1 Протоколу № 1.
* **Імовірні порушення статті 8 та статті 13 Конвенції:** Суд вважає, що немає необхідності виносити окреме рішення щодо цих додаткових скарг.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, включаючи відшкодування збитків та витрат. Суд присуджує заявниці компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, але відхиляє вимогу щодо витрат та видатків.
* **Окрема думка:** Включає окрему думку суддів Ні Райфертайг, Джурович та Санчіна.
3. **Основні положення та важливість:**
* **Позитивні зобов’язання за статтею 1 Протоколу № 1:** Рішення підсилює принцип, згідно з яким держави мають позитивне зобов’язання вживати розумних заходів для захисту майнових прав осіб, навіть від дій приватних осіб.
* **Оцінка реакції держави:** Аналіз Суду зосереджується на тому, чи провела влада всебічну оцінку проблеми, чи вжила значущих заходів для зменшення ризиків та чи впровадила ефективні заходи для боротьби з основною поведінкою.
* **Причинно-наслідковий зв’язок та відповідальність держави:** Суд роз’яснює, що його роль полягає не в перегляді висновків національних судів, а в оцінці міжнародної відповідальності держави, яка охоплює дії різних органів як на державному, так і на муніципальному рівнях, а також адекватність застосовної правової бази.
* **Справедлива сатисфакція:** Підхід Суду до присудження відшкодування збитків відображає принцип, згідно з яким компенсація повинна бути пов’язана з характером порушення та причинно-наслідковим зв’язком між заявленою шкодою та порушенням.
Рішення підкреслює важливість того, щоб держави вживали активних та скоординованих заходів для вирішення ситуацій, які загрожують майновим правам осіб, навіть якщо ці загрози походять від недержавних суб’єктів.
СПРАВА СТĂНОЮ ТА ІНШИХ ПРОТИ РУМУНІЇ
Це рішення стосується кількох заяв проти Румунії щодо нездатності заявників повернути майно, незаконно націоналізоване за часів комуністичного режиму та згодом продане третім особам. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка захищає право на мирне володіння майном. Суд встановив, що нездатність заявників повернути своє майно або отримати компенсацію, незважаючи на судові рішення, які визнають їхні майнові права, становить позбавлення майна в поєднанні з відсутністю компенсації, що покладає на них непропорційний тягар. Суд об’єднав заяви у зв’язку з їхньою подібною тематикою.
Структура рішення включає розділи щодо предмету справи, оцінки Суду (об’єднання заяв, locus standi, стверджуване порушення статті 1 Протоколу № 1), прийнятності (вичерпання наявних засобів правового захисту, сумісність ratione materiae та temporis), суті, решти скарг та застосування статті 41 Конвенції (матеріальна шкода, моральна шкода, витрати та видатки та відсотки за прострочення). Суд відхилив заперечення Уряду щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту та незастосовності статті 1 Протоколу № 1. Він також розглянув питання сумісності ratione temporis щодо компенсації, присудженої одному із заявників.
Найважливішими положеннями рішення є ті, що стосуються порушення статті 1 Протоколу № 1 та застосування статті 41. Суд зобов’язав Румунію виплатити заявникам конкретні суми за матеріальну та моральну шкоду, а також витрати та видатки, на основі методології, встановленої в попередніх справах. Суд також роз’яснив, що будь-яка компенсація, вже стягнута на користь заявників на дату винесення рішення, має бути відрахована з присуджених сум, щоб запобігти несправедливому збагаченню.
СПРАВА СТОЙКОВІЧІ ТА МАТЕЄВІЧІ ПРОТИ РУМУНІЇ
Ось розбір рішення у справі Стойковічі та Матеєвічі проти Румунії:
1. **Суть:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Румунія порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка стосується права на мирне володіння майном. Справа стосувалася заявників, які не могли повною мірою користуватися своєю землею через те, що на ній частково було побудовано готель, а право суперфіцію було зареєстровано без належної правової підстави або компенсації. Суд вирішив, що ця ситуація поклала непромірний тягар на заявників, порушуючи їхні майнові права. Хоча Суд визнав майнові права заявників на підставі попередніх рішень національних судів, втручання в ці права в поєднанні з відсутністю компенсації становило порушення. Суд присудив заявникам компенсацію за матеріальну та моральну шкоду.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу фактів справи, включаючи право власності заявників на майно, декрет про націоналізацію та подальші судові розгляди щодо повернення у володіння.
* Воно посилається на відповідні положення національного законодавства та практику щодо права суперфіцію та приєднання нерухомого майна, цитуючи попередні справи ЄСПЛ для контексту.
* Суд розглядає питання про locus standi, підтверджуючи, що спадкоємці одного із заявників можуть продовжувати подання заяви після його смерті.
* Основна частина рішення зосереджена на передбачуваному порушенні статті 1 Протоколу № 1. Суд спочатку розглядає питання прийнятності заяви, відхиляючи заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів захисту.
* Потім Суд оцінює суть справи, встановивши, що втручання в майнові права заявників не мало правової підстави та поклало непропорційний тягар через відсутність компенсації.
* Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції. Воно присуджує заявникам компенсацію за матеріальну та моральну шкоду, розраховану на основі конкретних методологій та правових положень.
3. **Основні положення для використання:**
* Встановлення порушення статті 1 Протоколу № 1 у зв’язку з незаконним встановленням права суперфіцію та відсутністю компенсації.
* Методологія, встановлена у справі Văleanu та інші (справедлива сатисфакція), №№ 59012/17 та 27 інших, 7 січня 2025 року, §§ 114-18, та правові положення, що стосуються права суперфіцію (див. пункт 8 вище).
* Наголос Суду на важливості правової підстави для будь-якого втручання у майнові права.
* Принцип, згідно з яким, навіть якщо існує правова підстава, втручання не повинно покладати непропорційний та надмірний тягар на власника майна, включаючи право на компенсацію.
* Розрахунок матеріальної шкоди на основі нотаріальних таблиць та коефіцієнтів корекції, зокрема з посиланням на нотаріальні таблиці 2025 року для Констанци.
* Відрахування будь-яких сум, які вже були стягнуті на користь заявників у національному провадженні, щоб запобігти несправедливому збагаченню.
Сподіваюся, це корисно!
СПРАВА ТІРЯКІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Тірякі проти Туреччини (заява № 16373/18), встановивши порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3(d) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Справа стосувалася справедливості кримінального провадження проти заявника, якого було засуджено за допомогу та підбурювання збройної терористичної організації (РПК). Ключовим питанням було те, що національні суди не допитали особисто двох свідків, чиї первинні свідчення стали основою для засудження заявника, навіть попри те, що ці свідки згодом відмовилися від своїх свідчень під час власного судового розгляду. ЄСПЛ дійшов висновку, що ця бездіяльність, за відсутності поважної причини, обмежила можливість заявника справедливо оскаржити надійність доказів проти нього, що, таким чином, заплямувало загальну справедливість провадження. Суд також розглянув скаргу заявника щодо недостатнього обґрунтування національними судами, але визнав недоцільним розглядати її окремо, оскільки основні правові питання вже були розглянуті.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з історії провадження та фактів справи, після чого йдуть скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 3(d) Конвенції. Потім Суд оцінює прийнятність заяви, відхиляючи заперечення Уряду про те, що вона є явно необґрунтованою. Суть справи розглядається шляхом застосування трикомпонентного тесту, встановленого в попередній судовій практиці (Schatschaschwili v. Germany та Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom), щоб визначити, чи була відсутність свідків на судовому процесі виправданою, чи були їхні свідчення вирішальними, і чи були достатні противаги. Суд вважає, що не було вагомої причини для відсутності свідків, їхні свідчення були вирішальними, і не було достатніх противаг. Нарешті, у рішенні розглядаються вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції, присуджуючи компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати і видатки.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципів, що стосуються допиту свідків у кримінальному провадженні, особливо коли їхні свідчення мають вирішальне значення для засудження. Суд наголошує на необхідності для національних судів надавати вагомі підстави для недопиту свідків особисто та забезпечувати, щоб обвинувачений мав адекватну можливість оскаржити та перевірити надійність доказів проти нього. Це рішення підкреслює важливість процесуальних гарантій у забезпеченні справедливого судового розгляду, особливо у справах, пов’язаних із серйозними обвинуваченнями, такими як допомога та підбурювання до тероризму.
СПРАВА ТЮРКМЕН ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Тюркмен проти Туреччини, що стосується справедливості провадження проти заявника, власника магазину спиртних напоїв, якого було оштрафовано за продаж алкоголю в недозволений час. ЄСПЛ встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції через відсутність публічного слухання в провадженні з перегляду адміністративного штрафу. Суд підкреслив, що оскільки заявник оскаржував штраф і заперечував фактичні підстави, включаючи достовірність поліцейських свідчень, національні суди повинні були провести усне слухання для належної оцінки доказів. Суд відхилив аргумент уряду про те, що заявник не надав конкретної причини для запиту про слухання. Відповідно, ЄСПЛ вирішив, що немає потреби розглядати подальші скарги щодо можливості заявника ефективно оскаржити штраф.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з опису обставин справи, викладаючи скарги заявника та зауваження уряду. Потім воно оцінює прийнятність заяви, зосереджуючись на тому, чи застосовується стаття 6 Конвенції до провадження. Суд посилається на “критерії Енгеля”, щоб визначити застосовність кримінальної частини статті 6, остаточно дійшовши висновку, що вона застосовується. Далі в рішенні розглядаються обґрунтування справи, вивчаючи, чи відсутність публічного слухання порушила право заявника на справедливий судовий розгляд. Він посилається на попередню судову практику для встановлення загальних принципів щодо права на усне слухання. Застосовуючи ці принципи, Суд вважає, що слухання було необхідним для оцінки достовірності спостережень співробітників поліції. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції, але не знаходить потреби у присудженні компенсації, оскільки заявник не подав жодних вимог.
Найважливішим положенням цього рішення є наголос на необхідності усного слухання, коли факти справи, включаючи достовірність свідків (у цьому випадку, співробітників поліції), оскаржуються. Суд підтвердив, що, хоча усне слухання не завжди може бути потрібним, воно є важливим, коли справа залежить від оцінки достовірності свідчень, а заявник активно оскаржував фактичні підстави звинувачень. Це роз’яснює обставини, за яких адміністративні правопорушення вимагають більш ретельного судового процесу для забезпечення справедливості.
