Справа №930/526/24 від 02/12/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у порушенні правил безпеки дорожнього руху в стані сп’яніння та незаконному заволодінні транспортним засобом.
У судовому рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки надано лише резолютивну частину. Відсутня інформація про обставини справи, докази, надані сторонами, та мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанції при ухваленні вироку, а також касаційний суд при залишенні його без змін. Тому, на основі наданої інформації, неможливо проаналізувати аргументацію суду.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо обвинуваченого без змін.
Справа №930/526/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання ОСОБА_7 за незаконне заволодіння транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що спричинило ДТП з травмуванням пасажира.
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, оскільки вважав, що місцевий суд не врахував достатньо ступінь тяжкості злочину та особу засудженого, який не визнав вину і не відшкодував шкоду потерпілому. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність у засудженого п’ятьох дітей та прохання потерпілого не карати його суворо не є достатніми підставами для застосування статті 69 КК (призначення покарання нижче найнижчої межі). Апеляційний суд врахував, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 289 КК, є досить тяжким, і тому призначив мінімальне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, передбачене санкцією статті, а також позбавлення права керувати транспортними засобами на цей же строк. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що призначене покарання відповідає засадам співмірності та індивідуалізації, і є необхідним для виправлення засудженого та запобігання новим злочинам.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок апеляційного суду без змін.
Справа №398/4667/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є припинення обтяження нерухомого майна та іпотеки, ініційоване позивачем через закінчення строку кредитного договору, забезпеченого іпотекою.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки спір про припинення іпотеки існує між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а не між іпотекодавцем та нотаріусом, до якого звернувся позивач. Суд зазначив, що вимоги про припинення іпотеки та зняття обтяження мають вирішуватися у спорі між цими сторонами, а не шляхом оскарження дій нотаріуса. Суд врахував, що вже існують судові рішення, які стосуються цього кредитного договору та іпотеки, зокрема рішення про відмову в задоволенні позову про припинення іпотеки, що робить обставини, встановлені цими рішеннями, преюдиційними. Також, суд вказав, що нотаріус є неналежним відповідачем у даному спорі, оскільки спір стосується матеріально-правових відносин між банком та позичальником. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №565/1517/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки власниця майна заперечувала факт укладення договору купівлі-продажу та не підписувала його, а оригінал договору, на який посилався відповідач, був відсутній і в нотаріальному архіві. Суд зазначив, що підпис є обов’язковим елементом письмової форми договору, а його відсутність свідчить про неукладеність правочину. Суд також врахував, що власниця майна перебувала за межами України на момент укладення договору. Суд вказав, що належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором, є віндикаційний позов. Суд також підкреслив, що викрадення оригіналу договору не звільняє відповідача від обов’язку довести правомірність набуття права власності на спірне майно.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №741/852/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки відповідач не скористався правом на перегляд заочного рішення у суді першої інстанції, що є обов’язковою умовою для подання апеляційної скарги на заочне рішення. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження заочного рішення виникає лише після того, як суд першої інстанції розглянув заяву про перегляд цього рішення по суті та залишив її без задоволення. У даному випадку, суд першої інстанції залишив без розгляду заяву про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а не саму заяву про перегляд, тому відповідач не набув права на апеляційне оскарження. Суд також підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи можливе лише за умови дотримання встановлених законом процесуальних вимог.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №367/3847/19 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання виробничого приміщення самочинним будівництвом, скасування запису про реєстрацію права власності, знесення об’єкта та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішенням апеляційного суду, зазначив, що позивач не довів належними доказами порушення його прав самочинним будівництвом відповідача. Зокрема, було встановлено, що відповідач усунув обставини нецільового використання земельних ділянок, змінивши їх цільове призначення. Крім того, суд врахував, що контролюючий орган у сфері будівництва відмовив у задоволенні позову про знесення виробничого приміщення, не встановивши ознак самочинного будівництва. Суд також зазначив, що позивач не надав належних доказів щодо перевищення допустимого рівня шуму та забруднення повітря, а його доводи мають характер припущень. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №642/1161/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про повну матеріальну відповідальність, укладеного між працівником та ТОВ, оскільки посада працівника нібито не входить до переліку посад, з якими може укладатися такий договір.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки обов’язки позивача як адміністратора залу включали безпосереднє обслуговування товарно-матеріальних цінностей підприємства, що відповідає переліку робіт, з якими може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність. Суд зазначив, що позивач не заперечувала факту виконання роботи, пов’язаної зі збереженням, обробкою та продажем цінностей. Також суд врахував, що апеляційний суд обґрунтовано визнав право позивача оспорювати договір, навіть після закінчення його дії. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах були відхилені, оскільки висновки судів у цій справі не суперечать попереднім рішенням ВС. Суд також підкреслив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/3440/24 від 22/12/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з майна, накладеного на підставі виконавчого листа, виданого у зв’язку з борговими зобов’язаннями померлої дочки позивачки.
2. Апеляційний суд, рішення якого залишив в силі Верховний Суд, виходив з того, що позивачка не повідомила кредитора про відкриття спадщини після смерті дочки, як це передбачено статтею 1281 ЦК України, хоча й знала про її боргові зобов’язання; знищення виконавчого провадження не є безумовною підставою для зняття арешту з майна; позивачка не виконала обов’язок щодо одноразового платежу кредитору в межах вартості успадкованого майна, як це передбачено статтею 1282 ЦК України; а також, що поведінка спадкоємців щодо неповідомлення кредиторів про смерть боржниці та тривале ухилення боржниці від виконання рішення суду свідчить про відсутність підстав для зняття арешту зі спірного майна. Верховний Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду щодо правонаступництва у виконавчому провадженні у разі смерті боржника та обов’язків спадкоємців перед кредиторами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши відмову у знятті арешту з майна.
Справа №552/3383/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту народження заявника на території іншої держави для реалізації майбутніх прав, зокрема спадкових.
2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заяви, мотивуючи це тим, що встановлення факту народження не тягне за собою виникнення, зміну або припинення прав на момент звернення до суду, а має на меті лише майбутнє виникнення спадкових прав. Апеляційний суд зазначив, що для встановлення факту народження необхідно довести неможливість отримання документів про народження в іноземній державі, де відбулася реєстрація, а також надати належні докази батьківства. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що встановлення факту народження можливе для поновлення актового запису, якщо він відсутній в Україні або іноземній державі, і заявник повинен надати докази звернення до компетентних органів для отримання відповідних документів. Суд також зазначив, що зупинення дії Конвенції про правову допомогу з Росією не є підставою для встановлення факту народження, якщо реєстрація народження відбулася в іноземній державі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №361/10108/23 від 24/12/2025
Предметом спору є стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, оскільки пеня нараховується лише у випадку вини платника аліментів у виникненні заборгованості. Суди врахували, що обов’язок сплачувати аліменти в примусовому порядку виник з моменту відкриття виконавчого провадження, а також те, що у певні періоди відповідач сплачував суми, які перевищували розмір аліментів, встановлений судом, що свідчить про відсутність заборгованості в ці періоди. Суд також зазначив, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача зі сплати аліментів у розмірі, що перевищує вже стягнуту судом пені. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті аліментів, але в даному випадку суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили часткову вину відповідача, враховуючи обставини справи та надані докази. Верховний Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо обґрунтування судових рішень.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №686/26880/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування квартири, а також відновлення становища, яке існувало до порушення прав кредитора.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що боржник, знаючи про наявне рішення суду про стягнення з нього боргу, здійснив дії з відчуження належного йому майна (частки квартири) на користь близьких осіб (сина та дружини) з метою уникнення звернення стягнення на це майно в рахунок погашення боргу. Суд врахував, що боржник надав згоду на відчуження квартири, не маючи іншого нерухомого майна у власності, та продовжував проживати в цій квартирі після її відчуження. Суд також зазначив, що такі дії боржника є недобросовісними та свідчать про зловживання правом, що є неприпустимим. Суд підкреслив, що правочин, вчинений на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатним, так і безоплатним, і що приватноправові інструменти не повинні використовуватися для уникнення сплати боргів. Суд також взяв до уваги, що хоча виконавче провадження тривало тривалий час, проміжок часу між визначенням часток у спільній власності та укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу був відносно невеликим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №195/2005/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є усунення відповідача від права на спадкування за законом після смерті його дружини, оскільки позивач (мати померлої) вважає, що відповідач ухилявся від надання допомоги своїй дружині, яка її потребувала.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надала достатніх доказів того, що відповідач ухилявся від надання допомоги спадкодавцю, яка перебувала у безпорадному стані через тяжку хворобу. Суд зазначив, що для усунення особи від права на спадкування необхідно довести сукупність обставин: ухилення від надання допомоги при можливості її надання, безпорадний стан спадкодавця та потребу саме в допомозі цієї особи. Суд також врахував, що позивачем не було доведено, що спадкодавець потребувала допомоги саме від відповідача, а також чи мав відповідач матеріальну та фізичну змогу її надати. Суд підкреслив, що позбавлення права на спадкування є крайнім заходом, який застосовується з урахуванням поведінки відповідача. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є їх прерогативою.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №216/5143/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії та окупації частини території України, а також визнання дій рф геноцидом Українського народу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов, стягнувши з рф моральну шкоду. Суд виходив з того, що збройна агресія рф є загальновідомим фактом, що призвела до душевних страждань позивача. Водночас, суд відмовив у відшкодуванні майнової шкоди, оскільки позивачем не було доведено безпосереднього заподіяння шкоди її майновим правам, а також у визнанні дій рф геноцидом, оскільки це питання вже має політичне визнання та розглядається міжнародними судовими інстанціями. Суд зазначив, що звернення до українського суду є розумно доступним засобом захисту права. Суд також вказав, що вчинення акту збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави – України, що закріплено у Статуті ООН.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №947/15829/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи до держави-агресора рф про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії проти України.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій частково задовольнили позов, стягнувши з рф 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру та обсягу моральних страждань позивачки, істотності порушення її конституційних прав, вимушених змін у житті та невідворотності наслідків агресії. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги загальновідомі факти збройної агресії рф, що призвели до моральних переживань та душевних страждань позивачки. Верховний Суд підкреслив, що позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв’язок з протиправною поведінкою, а відповідач може доводити відсутність протиправності та вини. Суд також нагадав, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №347/193/22 від 24/12/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики в солідарному порядку з кількох відповідачів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач пропустила річний строк на апеляційне оскарження, встановлений ЦПК України. Суд зазначив, що відповідач була обізнана про розгляд справи, брала участь у ній через представника, але не вжила заходів для своєчасного оскарження рішення. Суд врахував практику ЄСПЛ щодо обов’язку сторін цікавитися ходом судового провадження у їхній справі. Також суд вказав, що відповідач не надала доказів існування обставин непереборної сили, які б унеможливили подання апеляційної скарги у встановлений строк. Суд наголосив, що процесуальна бездіяльність відповідача не може ставити під сумнів здійснення судочинства відповідно до вимог процесуального закону. Суд також зазначив, що не є підставою для касаційного оскарження посилання на неврахування висновку Верховного Суду, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №129/1702/25 від 29/12/2025
1. Предметом спору є поділ майна колишнього подружжя, де сторони уклали мирову угоду, яку затвердив суд першої інстанції.
2. Апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди, оскільки предметом поділу було майно, набуте відповідачем після розірвання шлюбу з позивачем, а в цьому майні проживають треті особи (колишня дружина відповідача та їхні діти), чиї права та інтереси можуть бути порушені цією мировою угодою; суд першої інстанції не врахував цей факт, а отже, передчасно затвердив мирову угоду; апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що мирова угода може безпосередньо стосуватися прав та інтересів третіх осіб, тому висновок суду першої інстанції про її затвердження є передчасним; Верховний Суд погодився з апеляційним судом, вказавши, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду та не впливають на законність і обґрунтованість судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №948/234/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті дочки позивачів, яку було вбито малолітнім, через нібито неналежну бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели наявність усіх необхідних елементів для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальності. Зокрема, не було надано належних доказів протиправної бездіяльності відповідачів, а також причинно-наслідкового зв’язку між цією бездіяльністю та заподіяною шкодою. Суд зазначив, що вбивство сталося внаслідок відсутності належного контролю та виховання з боку батьків вбивці, а не через недоліки в роботі навчального закладу чи органів влади. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Також суд врахував, що позивачі не надали достатньо доказів на підтвердження факту неправомірної бездіяльності відповідачів, наявності причинного зв’язку між неправомірною бездіяльністю відповідачів та заподіяною їм моральною шкодою внаслідок смерті дочки.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №361/11889/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту самостійного виховання батьком дитини для підтвердження статусу особи, яка не підлягає мобілізації.
2. Суд відмовив у встановленні факту самостійного виховання дитини батьком в окремому провадженні, оскільки це питання пов’язане зі спором про право щодо участі батьків у вихованні дитини, який має розглядатися в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини; для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється; сімейні права та обов’язки є такими, що тісно пов’язані з особою, і не можуть бути передані іншій особі; неможливо встановити факт одноосібного виховання дитини в безспірному порядку або за домовленістю батьків, оскільки це може порушити інтереси дитини; сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов’язків щодо виховання дитини, а невідчужуваність сімейних обов’язків свідчить про неможливість відмови від них; факт одноосібного виховання дитини може бути встановлений судом як обставина у спорі між батьками щодо виконання обов’язків з виховання дитини.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/7283/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на спадкове майно, а саме на 1/2 частку житлового будинку, після смерті сестри позивачки.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки особа, яка подала апеляційну скаргу (ОСОБА_2), не була учасником справи, і рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про її права, свободи, інтереси чи обов’язки. Суд підкреслив, що для оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі, необхідно довести наявність правового зв’язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням, а також обґрунтувати, яким чином оскаржуване рішення порушує її права. Суд зазначив, що посилання скаржника на перехід до нього права на спадкування є лише припущенням, яке спростовується встановленими обставинами справи та рішенням суду, що має преюдиційне значення. Суд також врахував принцип res judicata, який передбачає недопустимість повторного розгляду вже вирішеної справи, та практику ЄСПЛ щодо обмеження права доступу до суду, якщо воно не порушує сутність цього права.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №759/6003/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини позивачем, який пропустив шестимісячний строк, встановлений законом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, а саме хворобливого стану, який унеможливив своєчасне звернення до нотаріуса. Суд врахував, що позивач працював і отримував доходи в період строку для прийняття спадщини, а також не скористався можливістю подати заяву через представника або поштою. Суд зазначив, що надання додаткового строку для прийняття спадщини без достатніх підстав є порушенням прав інших спадкоємців, які прийняли спадщину вчасно. Суд також врахував, що пропуск строку був значним і тривалим, а надані позивачем медичні документи не охоплювали весь період строку, відведеного на прийняття спадщини, та не свідчили про наявність об’єктивних та непереборних перешкод для прийняття ним спадщини. Суд відхилив висновок експертного дослідження, оскільки наявні інші докази по справі.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №758/14277/23 від 22/12/2025
1. Предметом спору є заява податкового органу про розкриття банківської таємниці фізичної особи у зв’язку з проведенням податкової перевірки.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви податкового органу, оскільки останній не надав достатніх доказів, що підтверджують неможливість проведення перевірки без розкриття банківської таємниці, зокрема, не довів належним чином факт ознайомлення фізичної особи з наказом про проведення перевірки. Суд зазначив, що податковий орган не використав усі передбачені законом способи отримання інформації від платника податків, перш ніж звертатися до суду з вимогою про розкриття банківської таємниці. Суд також вказав, що саме по собі посилання на необхідність перевірки повноти сплати податків не є достатньою підставою для розкриття банківської таємниці, якщо не доведено об’єктивну неможливість проведення перевірки іншим шляхом. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, підкресливши, що податковий орган не надав доказів неможливості вчинення дій відповідно до способів реагування, передбачених законом, і не довів існування обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об’єктивна потреба в розкритті банківської таємниці. Суд касаційної інстанції також зазначив, що загальні посилання на необхідність відступу від висновків Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №201/11007/21 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та розпорядження про його видачу в частині, що стосується права власності відповідача на 1/4 частку квартири, виданого в процесі приватизації.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що відповідач на момент приватизації не був громадянином України або втратив громадянство, а також не спростував факту постійного проживання відповідача у спірній квартирі на момент приватизації. Суд врахував, що реєстрація місця проживання сама по собі не є безумовним доказом постійного проживання, але позивач не довів протилежного. Суд також взяв до уваги попередні судові рішення, які встановили право власності відповідача на 1/4 частку квартири, і зазначив, що обставини, встановлені цими рішеннями, не підлягають повторному доказуванню. Суд зазначив, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд також врахував, що надана позивачем копія паспорта громадянина Австралії не була визнана відповідачем, а перевірка її справжності не дала результатів.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №604/771/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання укладеними додаткових угод до договорів оренди землі та визнання договорів оренди землі поновленими між фермерським господарством та фізичною особою.
2. Суд відмовив у задоволенні позову фермерського господарства, оскільки встановив, що власник земельних ділянок (орендодавець) висловив своє небажання продовжувати дію договорів оренди, про що своєчасно повідомив орендаря листом, і не підписав додаткової угоди про поновлення договорів. Суд підкреслив, що для поновлення договору оренди необхідна згода обох сторін, і переважне право орендаря не може обмежувати право власника розпоряджатися своєю землею на власний розсуд після закінчення терміну дії договору. Суд також врахував, що орендар звернувся до суду з вимогою визнати договір поновленим на умовах, які включали додаткові положення, що потребують згоди орендодавця, якої не було отримано. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також врахували висновки Верховного Суду у подібних справах. Додатково, суд відхилив доводи касаційної скарги щодо відмови у призначенні почеркознавчої експертизи, оскільки в матеріалах справи було достатньо доказів для вирішення спору, а орендодавець підтвердив підписання листів.
3. Суд залишив касаційну скаргу фермерського господарства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №199/5770/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є зменшення розміру аліментів, які батько сплачує на утримання дитини з інвалідністю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які зменшили розмір аліментів з 1/3 до 1/4 частки доходу батька, враховуючи його погіршений матеріальний стан у зв’язку з отриманням інвалідності ІІ групи внаслідок поранення під час захисту Батьківщини. Суди взяли до уваги, що батько непрацездатний, потребує лікування та реабілітації, а також утримує непрацездатну матір. Суд наголосив, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним і може бути переглянутий у разі зміни матеріального або сімейного стану сторін. Суд також врахував баланс інтересів батька та дитини, які обидва є особами з інвалідністю. Суд зазначив, що не може переоцінювати докази, які були оцінені судами попередніх інстанцій, і що висновки Верховного Суду у інших справах не є універсальними та застосовуються з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №522/17789/22 від 29/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення позивача до квартири, власником якої він є на підставі договору купівлі-продажу.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши їхні висновки про те, що власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном від будь-яких осіб. Суд зазначив, що визначальним для захисту права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні цією власністю. Суд також погодився з рішенням апеляційного суду щодо зменшення суми витрат на правничу допомогу, стягнутої з відповідача, вважаючи, що сума у 5000 грн є більш співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також врахував, що сторона відповідача не довела невідповідність витрат на правничу допомогу критеріям реальності та розумності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №947/29069/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного громадянкою рф, щодо майна, яке знаходиться на території України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що суди України мають юрисдикцію розглядати справи щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, навіть якщо спадкодавець є іноземним громадянином, а заповіт складено за законодавством іншої країни. Суд зазначив, що згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право», якщо спір виник щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, то справа підлягає розгляду в українському суді. Суд також відхилив аргументи касаційної скарги, які зводились до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій та тлумачення норм права на власний розсуд. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні докази і надав їм належну оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №932/3917/21 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та паркувальних місць, а також визнання права власності на це майно за позивачем.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачка не довела належними доказами фіктивність оспорюваних договорів купівлі-продажу, укладених між відповідачем та третьою особою. Суди встановили, що сторони договорів досягли згоди з усіх істотних умов, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а право власності на спірне майно перейшло до покупця та було зареєстроване за ним у встановленому законом порядку. Суд зазначив, що сам факт здійснення позивачкою ремонту та проживання у квартирі не свідчить про фіктивність правочину, а лише про її наміри користуватися цим майном. Суд також підкреслив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, а позивачка не довела відсутність у покупця намірів досягти правового результату за договором купівлі-продажу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №947/39286/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Автосервіс» до водія ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП під час виконання трудових обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що для повної матеріальної відповідальності працівника необхідна наявність однієї з умов, передбачених статтею 134 КЗпП України. Оскільки посада водія не входить до переліку посад, з якими може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність згідно зі статтею 135-1 КЗпП України, а подорожній лист не є документом, що підтверджує передачу майна під звіт, відсутні підстави для покладення на водія повної матеріальної відповідальності. Суд також врахував, що позивач не заявляв вимоги про відшкодування шкоди в межах середнього місячного заробітку працівника, як це передбачено статтею 132 КЗпП України. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень їх переоцінювати.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Автосервіс» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №464/744/22 від 29/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення загальних зборів житлово-будівельного кооперативу та визнання особи такою, що не набула права члена кооперативу, що виник у зв’язку з оспорюванням права власності на квартиру.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки попередніми судовими рішеннями вже було встановлено, що відповідач є членом кооперативу та повністю вніс пайовий внесок за квартиру, що дало йому право власності на неї відповідно до чинного на той момент законодавства. Суд врахував преюдиційність цих фактів, встановлених у справах № 2-486/11 та № 464/3901/21, а також те, що кримінальне провадження щодо підробки протоколу зборів кооперативу було закрито за відсутністю складу злочину. Суд також зазначив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційного суду, і відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його завдання полягає в перевірці правильності застосування норм права, а не у встановленні фактичних обставин справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/6415/23 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, надбавки за службу в умовах режимних обмежень, одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації та надбавки, компенсації за невикористані відпустки, а також щодо нездійснення остаточного розрахунку при звільненні.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували обставини справи щодо правомірності невиплати надбавки за службу в умовах режимних обмежень. Суд вказав, що наявність допуску до державної таємниці передбачає необхідність роботи особи з секретною інформацією, і якщо характер умов праці передбачає режимні обмеження, керівник органу зобов’язаний призначити надбавку. Важливим є з’ясування обсягу функціональних обов’язків за посадою позивача та умов, яким повинна відповідати особа для виконання роботи, пов’язаної з доступом до державної таємниці. Суд також наголосив, що факт невиплати надбавки не є свідченням невиконання роботи, пов’язаної з доступом до державної таємниці. Оскільки суди не встановили всіх необхідних обставин, Верховний Суд визнав їх висновки передчасними та такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо надбавки за службу в умовах режимних обмежень та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №820/1539/18 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки та за невідповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення щодо штрафу за порушення норм обігу готівки, але змінив обґрунтування. Суд вказав, що згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, Указ Президента України, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення, не підлягає застосуванню у правовідносинах, які виникли після набрання чинності Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”. Щодо іншого податкового повідомлення-рішення, яке стосувалося невідповідності сум готівкових коштів, то суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову, і ця частина рішення не оскаржувалася в касаційному порядку, тому залишилася без змін.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але залишив без змін їхні висновки.
Справа №826/12062/17 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу контролюючого органу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу податкового органу, виходив з того, що наказ про проведення перевірки є актом індивідуальної дії, який вичерпується фактом його виконання, а саме допуском посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки. Суд зазначив, що допуск до перевірки унеможливлює оскарження наказу про її проведення, оскільки скасування такого наказу не призведе до відновлення порушеного права. При цьому, платник податків не позбавлений права оскаржувати рішення, прийняті за результатами перевірки, посилаючись на порушення, допущені під час її призначення та проведення, якщо такі порушення вплинули на правильність висновків контролюючого органу. Суд також врахував, що платник податків не заперечував факту допуску представників податкового органу до проведення перевірки.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Справа №200/55/23 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України щодо нерозгляду заяви про звільнення з посади за власним бажанням на підставі порушення трудового законодавства.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, наголосив на тому, що для звільнення працівника на підставі частини третьої статті 38 КЗпП достатньо самого факту невиконання роботодавцем законодавства про працю, а апеляційний суд помилково застосував редакцію статті, яка вимагає підтвердження цього факту судовим рішенням, що набрало законної сили. Суд також підкреслив, що рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню, і відповідач порушив цю вимогу, що дало позивачу право на звільнення за власним бажанням. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП, згідно з якими достатньо самого факту порушення трудового законодавства для звільнення працівника. Також, ВС наголосив на обов’язковості судового рішення, яке підлягає негайному виконанню.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та частково скасував рішення суду першої інстанції, зобов’язавши Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України розглянути заяву позивача про звільнення з урахуванням висновків суду.
Справа №440/15330/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким підприємству було збільшено суму податкового зобов’язання з податку на доходи нерезидентів та нараховано штрафні санкції.
2. Верховний Суд, розглядаючи справу, зазначив, що ключовим питанням є правомірність застосування ставки податку на доходи нерезидентів при виплаті дивідендів. Суд встановив, що компанія-нерезидент, яка отримала дивіденди з України, не була фактичним бенефіціаром доходу, а виступала лише посередником. Тому, положення Конвенції між Україною та Нідерландами про уникнення подвійного оподаткування не могли бути застосовані для зменшення ставки податку до 0%. Суд також підкреслив, що подання уточнюючого розрахунку після прийняття податкового повідомлення-рішення не є підставою для скасування цього рішення, оскільки податкове законодавство не передбачає такої можливості. Щодо штрафних санкцій, суд погодився з апеляційною інстанцією, що податковий орган не довів умисності дій платника, тому штраф має бути нарахований у меншому розмірі.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та ухваливши нове рішення про часткове задоволення позову, а саме скасував податкове повідомлення-рішення в частині застосування штрафних санкцій у сумі 3 010 500,00 грн, а в іншій частині позовні вимоги залишив без задоволення.
Справа №160/20743/23 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙД ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД» було зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ, збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та зменшено розмір від’ємного значення з ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги ТОВ «ГЛОБАЛ ТРЕЙД ЮКРЕЙН ЛІМІТЕД», виходячи з того, що податковий орган порушив процедуру проведення документальної позапланової невиїзної перевірки. Зокрема, платнику податків не було вручено належним чином копію наказу про проведення перевірки та письмове повідомлення про дату її початку до початку самої перевірки, як це передбачено статтею 79.2 Податкового кодексу України. Суд підкреслив, що отримання наказу про перевірку після її початку свідчить про недотримання контролюючим органом обов’язкових умов, що робить перевірку незаконною, а податкові повідомлення-рішення, прийняті за її наслідками, протиправними. Суд відхилив аргументи податкового органу про те, що достатньо лише надіслати документи рекомендованим листом, незважаючи на фактичне отримання їх платником після початку перевірки. Суд також врахував попередню практику Верховного Суду, згідно з якою порушення процедури повідомлення платника податків про перевірку до її початку призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої перевірки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/18201/21 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення поліцейського зі служби у зв’язку з дисциплінарним проступком.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який визнав правомірним звільнення поліцейського, оскільки закриття провадження про адміністративне правопорушення не означає відсутності дисциплінарного проступку. Верховний Суд підкреслив, що службова дисципліна базується на етичних, правових та службово-дисциплінарних нормах, і порушення Присяги поліцейського є несумлінним виконанням обов’язків. Суд також зазначив, що службове розслідування проводилося в межах встановлених фактів, і аналіз стану організації служби у відділі поліції не виходив за межі предмету перевірки, а лише враховувався як обставина, що обтяжує відповідальність. Доводи касаційної скарги про порушення процедури розслідування та переоцінку доказів не були підтверджені.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №380/16061/21 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству збільшено суму грошових зобов’язань з податку на прибуток, ПДВ, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також застосовано штрафні санкції.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік на підставі первинних документів, які мають підтверджувати реальність господарських операцій, тобто зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Суд підкреслив, що незначні недоліки в первинних документах, які не впливають на встановлення змісту та обсягу операцій, не можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Важливо, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа, якщо він не вносив до нього неправдиві відомості, а контролюючий орган має довести, що платник діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності, приймаючи документи від контрагентів. Суд також врахував, що сам факт порушення кримінального провадження щодо контрагентів платника податків не є безумовною підставою для визнання господарських операцій нереальними, особливо за відсутності вироків суду. Щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб, суд вказав на необхідність доведення факту отримання додаткового блага безпосередньо фізичною особою. **** Суд також зазначив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною діяльністю.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги Товариства.
Справа №824/72/18-а від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ТОВ «Продтранс», оскільки товариство, незважаючи на рішення суду, яким було змінено розмір орендної плати за землю, продовжувало подавати податкові декларації без урахування цих змін, що призвело до заниження суми орендної плати. Суд зазначив, що рішення Господарського суду Чернівецької області про зміну розміру орендної плати є чинним з моменту набрання ним законної сили, і позивач був зобов’язаний враховувати ці зміни при поданні податкових декларацій. Також, суд відхилив доводи скаржника про порушення податковим органом строків давності, оскільки перевірка та нарахування зобов’язань за 2014 рік були здійснені в межах встановленого строку. Суд також не взяв до уваги аргументи щодо порушення процедури розгляду скарги ДФС України, оскільки на момент прийняття рішення ДФС, справа вже розглядалася в суді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Продтранс» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/7949/24 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими підприємству було збільшено податкове зобов’язання з ПДВ, зменшено суму бюджетного відшкодування та суму від’ємного значення ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправними податкові повідомлення-рішення, виходячи з того, що підприємство правомірно сформувало податковий кредит на підставі сплаченого ПДВ при митному оформленні імпортованого товару, що підтверджується митними деклараціями. Суди зазначили, що податковий орган не надав належних обґрунтувань щодо неправомірності формування податкового кредиту, а ненадання підприємством додаткових документів, запитуваних податковим органом, не спростовує факту правомірного формування податкового кредиту, оскільки митні декларації є достатнім підтвердженням сплати ПДВ. Суд також врахував, що акт перевірки не містить зауважень щодо господарських операцій з контрагентом, а посилання на кримінальне провадження не можуть бути підставою для висновків, оскільки не були відображені в акті перевірки. Суд касаційної інстанції відхилив доводи податкового органу про необхідність застосування нульової ставки ПДВ, оскільки акт перевірки не містить висновків про недотримання підприємством відповідних критеріїв.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №818/1719/17 від 30/12/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ВАЛМІ ГРУП» було збільшено податок на прибуток та застосовано штрафні санкції за порушення норм обігу готівки.
Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що ТОВ «ВАЛМІ ГРУП» документально підтвердило реальність господарських операцій з ФОП ОСОБА_1 з перевезення вантажів та розвантаження, надавши договори, акти виконаних робіт, транспортні накладні, платіжні доручення, а податковий орган не надав доказів, які б це спростовували. Суд також зазначив, що платник податків не обмежений у виборі контрагентів для здійснення господарської діяльності, і доводи податкового органу про можливість виконання робіт самим підприємством є безпідставними. Щодо штрафних санкцій за порушення обігу готівки, суд вказав, що ТОВ «ВАЛМІ ГРУП» надало копії касових ордерів з підписами одержувачів, а податковий орган не надав належних доказів відсутності цих підписів під час перевірки. Суд послався на статтю 77 КАС України, яка покладає обов’язок доведення правомірності рішення на суб’єкта владних повноважень. Також суд зазначив, що аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2025 року у справі № 810/2309/17.
Суд постановив касаційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №820/1322/18 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що штрафні санкції застосовуються у разі несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання, і розстрочення судом сплати податкового боргу не звільняє від відповідальності за порушення строків сплати, встановлених Податковим кодексом України. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували доводи контролюючого органу про те, що штрафні санкції були нараховані на суму податкових зобов’язань, самостійно визначених платником у деклараціях за 2016 рік, а не на суму розстроченого податкового боргу. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам контролюючого органу щодо уточнюючих податкових декларацій, які, за твердженням відповідача, стосувалися іншого податкового періоду. Через відсутність у матеріалах справи необхідних доказів, зокрема, уточнюючих розрахунків, платіжних доручень та звітів, суд касаційної інстанції не зміг оцінити правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності застосування штрафних санкцій. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, Верховний Суд вирішив направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №640/39832/21 від 30/12/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо відмови у виплаті компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за затримку виплати.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги Апарату Верховної Ради України, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що відповідач отримав ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху та не усунув недоліки в строк. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд допустив помилку при внесенні ідентифікаційних даних відповідача до автоматизованої системи діловодства суду, внаслідок чого направлення документів в електронній формі здійснювалося неналежній особі. Верховний Суд підкреслив важливість правильності оформлення електронних справ з моменту початку функціонування ЄСІТС для коректного функціонування підсистеми “Електронний суд”. Суд також зазначив, що відмова у відкритті апеляційного провадження внаслідок судової помилки суперечить завданню адміністративного судочинства. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність висновку апеляційного суду щодо наявності підстав для повернення апеляційної скарги.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №2а-3259/10/1770 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про визначення суми податку на додану вартість та штрафних санкцій.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1. Суди встановили, що ФОП перевищив граничний обсяг виручки, встановлений для платників єдиного податку, що призвело до обов’язку перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником ПДВ. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що до складу виручки включаються всі кошти, що надійшли на рахунок ФОП, незалежно від їх подальшого перерахування третім особам. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що ФОП не виконав обов’язку щодо подання заяви про реєстрацію платником ПДВ та не подавав декларації з ПДВ, що є порушенням податкового законодавства. Враховуючи ці обставини, суди дійшли висновку про правомірність донарахування ФОП суми податку на додану вартість та штрафних санкцій. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №340/745/20 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази та не встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам Товариства щодо надання документів на запити контролюючого органу, використанню товарно-матеріальних цінностей у виробництві, а також не врахував практику Великої Палати Верховного Суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків за недостовірні відомості в первинних документах. Суд також вказав на необхідність встановлення обставин щодо вироку у кримінальному провадженні, на яке посилався контролюючий орган. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку контролюючого органу довести, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності при використанні первинних документів.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №824/793/17-а від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими фізичній особі було визначено суму до сплати податку на доходи фізичних осіб.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги фізичної особи. Суди встановили, що на момент прийняття податкових повідомлень-рішень тривало кримінальне провадження відносно позивача, а отже, у податкового органу не було правових підстав для винесення таких рішень, оскільки не було відповідного судового рішення у кримінальному провадженні. Суд також зазначив, що активи, які тимчасово перебували у розпорядженні платника податку і не належали йому, не можуть вважатися його доходом. Доводи податкового органу про те, що вимоги щодо прийняття рішень за результатами перевірок у кримінальних провадженнях не поширюються на фізичних осіб, були відхилені, оскільки платниками податків є всі фізичні особи, а не лише ФОП. Також, суд підтвердив, що платник податків має право оскаржувати податкове повідомлення-рішення, посилаючись на порушення при проведенні перевірки, навіть якщо наказ про перевірку не оскаржувався окремо.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №820/1322/18 від 30/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату земельного податку.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, такі як: чи застосовувались штрафні санкції до суми розстроченого податкового боргу, чи стосуються уточнюючі податкові декларації періоду, за який нараховані штрафні санкції, та чи правомірно взагалі посилатись на ці уточнюючі декларації. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій формально підійшли до з’ясування обставин справи, не врахувавши доводи податкового органу щодо правомірності застосування штрафних санкцій. Верховний Суд підкреслив, що не може самостійно встановлювати обставини справи або перевіряти докази, тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд. Суд відхилив клопотання позивача про відступ від попередніх правових позицій Верховного Суду, оскільки не побачив для цього обґрунтованих підстав.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №822/1929/18 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень про нарахування транспортного податку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення з транспортного податку за 2018 рік, оскільки вартість автомобіля позивача перевищувала встановлений ліміт для оподаткування. Суд врахував дату первинної реєстрації автомобіля та відповідний коефіцієнт, що впливає на розрахунок середньоринкової вартості. Також суд зазначив, що обов’язок визначення середньоринкової вартості покладається на Міністерство економічного розвитку і торгівлі, а податковий орган лише приймає рішення на основі отриманої інформації. Доводи позивача про відсутність повноважень у податкового органу були відхилені, оскільки на момент нарахування податку позивач не повідомила про зміну місця реєстрації.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
