Справа №940/680/22 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала доказів поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини, а саме об’єктивних, непереборних труднощів, які б унеможливили подання заяви до нотаріуса. Суд зазначив, що карантинні обмеження не були абсолютною перешкодою, а лікування дітей не охоплювало весь шестимісячний строк. Важливо, що відповідачка, дочка спадкодавця, змогла вчасно подати заяву про прийняття спадщини. Суд також врахував близьке розташування будинку позивачки до нотаріальної контори. Суд вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд відхилив доводи про неврахування правових висновків Верховного Суду, оскільки обставини вказаних справ відрізняються від даної, зокрема, у тих справах позивачі не знали про існування заповіту.
3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №145/675/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цю ділянку.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки власник земельної ділянки, який є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, не був залучений до участі у справі як співвідповідач. Суд касаційної інстанції погодився з цим висновком, зазначивши, що встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, і пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові. Верховний Суд також підкреслив, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Крім того, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим рішення апеляційного суду щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони були документально підтверджені та співмірні зі складністю справи, а позивач не надав заперечень щодо їх розміру.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №755/303/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного представником позивача на підставі довіреності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було надано належних доказів, які б спростовували її волевиявлення при видачі довіреності представнику на продаж квартири. Також, суд врахував, що на момент укладення договору купівлі-продажу довіреність була чинною і не була скасована, а сам факт продажу квартири дочці представника не є безумовною підставою для визнання договору недійсним. Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи позивача про неотримання коштів за продану квартиру не є підставою для визнання договору недійсним, а є підставою для окремого позову про стягнення цих коштів з представника. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №635/7163/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його сина внаслідок наїзду поїзда.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, виходячи з того, що смерть сина позивача настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, яким володіє відповідач, і що батько, безумовно, зазнав моральних страждань у зв’язку з втратою близької людини. Суди врахували, що загибель сталася через грубу необережність потерпілого, який перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння поблизу залізничної колії в темний час доби, що вплинуло на зменшення розміру відшкодування. Верховний Суд зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності, і не має призводити до безпідставного збагачення потерпілої особи. Суд також відхилив доводи відповідача про відсутність доказів завдання шкоди саме його поїздом, посилаючись на встановлені фактичні обставини справи та специфіку діяльності відповідача.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №131/191/25 від 24/12/2025
Предметом спору є стягнення безпідставно набутих коштів, які відповідачка отримала як грошове забезпечення позивача, котрий перебував у полоні.
Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що виплата грошового забезпечення відповідачці відбулася на законних підставах, але після повернення позивача з полону, відповідачка зберігає ці кошти без достатньої правової підстави. Суд врахував, що з грошового забезпечення позивача утримувалися аліменти на дитину, і відповідачка не довела, що решта коштів була витрачена на потреби дитини чи їхні спільні сімейні потреби. Верховний Суд погодився з цим висновком, зазначивши, що виплата грошового забезпечення відповідачці відбувалася на відповідній правовій підставі, але відповідачка не довела підстав для подальшого утримання цих коштів після звільнення позивача з полону, а також не довела підстав розпорядження отриманими грошовими коштами. Суд також взяв до уваги, що відповідачка отримувала аліменти на дитину, а про додаткові витрати на дитину не заявляла. Суд касаційної інстанції також врахував поведінку відповідачки, яка зобов’язалася повернути позивачу частину коштів.
Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду про задоволення позову.
Справа №991/11973/25 від 29/12/2025
1. Предметом спору є угода про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем, вчиненого злочинною організацією, та участі у злочинній організації.
2. Шановний журналісте, у цій справі суд ретельно перевірив угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, щоб переконатися, що вона відповідає вимогам закону. Суд звернув увагу на те, чи добровільно обвинувачений уклав угоду, чи усвідомлює він наслідки, а також чи відповідає узгоджене покарання тяжкості злочину. Важливо, що суд врахував активну співпрацю обвинуваченого зі слідством, його щире каяття та часткове відшкодування завданої шкоди. Також, суд взяв до уваги, що обвинувачений не отримав особистої вигоди від злочину, а шкода була завдана державним інтересам. Суд вирішив, що затвердження угоди відповідає інтересам суспільства, оскільки сприяє швидкому розслідуванню та викриттю інших злочинців. Щодо іншого обвинуваченого, то провадження було закрито у зв’язку з його смертю.
3. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, визнав обвинуваченого винним та призначив узгоджене сторонами покарання.
Справа №522/15344/20 від 24/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та зобов’язання приведення майна у первісний стан.
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що є порушенням права на справедливий суд та норм цивільного процесуального кодексу, які гарантують право учасника справи бути повідомленим про розгляд справи. Суд касаційної інстанції наголосив, що обов’язок суду повідомити учасників справи про час і місце судового засідання є однією з основних засад цивільного судочинства, а його невиконання призводить до порушення не лише права учасника справи, але й основних засад судочинства. Також, суд касаційної інстанції врахував практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення права на доступ до правосуддя.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №692/95/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є заява про оголошення фізичної особи померлою, яка зникла безвісти під час воєнних дій.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив заяву, враховуючи, що чоловік заявниці зник безвісти під час виконання бойового завдання в зоні активних бойових дій, пошуки не дали результатів, і минуло більше двох років з моменту зникнення. Суди врахували конкретні обставини справи, зокрема, що зникнення сталося внаслідок воєнних дій, що дало підстави припустити настання смерті. Суди спиралися на покази свідка, витяги з наказу командира військової частини, витяг з ЄРДР та сповіщення сім’ї про зникнення безвісти. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №947/25252/22 від 22/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки апеляційний суд обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження через пропуск строку на апеляційне оскарження. Суд зазначив, що представник скаржника отримав оскаржувану ухвалу суду першої інстанції 28 листопада 2022 року, а апеляційну скаргу подав лише 26 грудня 2022 року, тобто з пропуском встановленого законом строку. Доводи про недостатність матеріалів заяви про забезпечення позову для підготовки апеляційної скарги не були визнані поважними причинами пропуску строку. Суд підкреслив важливість дотримання строків оскарження для забезпечення правової визначеності та стабільності судових рішень, а також вказав на обов’язок учасників процесу добросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності забезпечення рівного процесуального становища сторін та неприпустимості надмірного формалізму у застосуванні процесуальних вимог.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №320/5576/19 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Сакура-Автотранс» було збільшено податкове зобов’язання з ПДВ та зменшено розмір від’ємного значення суми ПДВ через нібито нереальність господарських операцій з рядом контрагентів.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Сакура-Автотранс», виходив з того, що підприємство надало достатні первинні документи (видаткові накладні, ТТН, договори оренди техніки, звіти про використання пального), які підтверджують факт здійснення господарських операцій з контрагентами. Суд наголосив, що податковий орган не довів нереальність цих операцій, а платник податків не повинен нести відповідальність за можливі порушення з боку його контрагентів. Суд також врахував, що контролюючий орган не надав доказів обізнаності платника податків щодо можливих порушень з боку контрагентів. Верховний Суд підкреслив, що сам факт порушень з боку контрагентів не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, якщо платник виконав усі передбачені законом умови для його формування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме на контролюючий орган покладається обов’язок доведення неправомірності дій платника податків, і в даному випадку податкова не надала достатніх доказів на підтвердження своєї позиції.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь ТОВ «Сакура-Автотранс» – без змін.
Справа №607/13042/21 від 29/12/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не брала участі у справі, і рішення суду першої інстанції не вирішувало питання про її права, свободи, інтереси та/або обов’язки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для оскарження рішення особою, яка не є стороною у справі, необхідно довести, що судове рішення безпосередньо впливає на її права та обов’язки. Суд також зазначив, що апеляційний суд правомірно не розглядав заяву позивача про відмову від позову, оскільки спочатку необхідно було вирішити питання про правомірність апеляційної скарги третьої особи. Суд касаційної інстанції вказав, що позивач не скористався своїм правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки судів узгоджуються з практикою Верховного Суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №446/2178/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності за набувальною давністю на гідротехнічні споруди.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження, мотивуючи це тим, що прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в особі міської ради. Верховний Суд наголосив, що прокурор має право представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, зокрема, коли є порушення або загроза порушення цих інтересів, і компетентний орган (в даному випадку, міська рада) не здійснює їх захист належним чином. Суд зазначив, що прокурор звернувся до міської ради з повідомленням про порушення інтересів держави, але міська рада не оскаржила рішення суду першої інстанції, що свідчить про її бездіяльність. Верховний Суд підкреслив, що міська рада не оскаржувала наявність підстав для представництва прокурором її інтересів в апеляційному суді. Суд також вказав на помилковість висновку апеляційного суду щодо відсутності підстав для звернення прокуратури, оскільки з апеляційною скаргою звернувся прокурор, а не прокуратура як юридична особа.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №947/25252/22 від 22/12/2025
1. Предметом спору є законність рішень державних реєстраторів щодо права власності на нерухоме майно та акту приймання-передачі цього майна до статутного капіталу товариства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокуратура в позовній заяві об’єднала вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства: господарського (щодо визнання недійсним акту приймання-передачі майна до статутного капіталу, що є спором з корпоративних відносин) та цивільного (щодо набуття фізичною особою права власності на нерухоме майно). Суд зазначив, що об’єднання таких вимог в одному провадженні не допускається, а роз’єднання неможливе, оскільки вони підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Тому суди попередніх інстанцій обґрунтовано закрили провадження в частині вимог, що підлягають розгляду в господарському судочинстві. Суд касаційної інстанції також вказав, що доводи касаційної скарги про незастосування судами правових висновків Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки обставини у справах, на які посилається скаржник, відрізняються від обставин у справі, що переглядається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/20355/19 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, не зазначив чітких критеріїв реальності, розумності та співмірності цих витрат, не врахував докази, надані позивачем, та не надав оцінку доводам відповідача щодо неспівмірності витрат. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував, яким чином він визначив суми, що підлягають стягненню, та не врахував обставини участі адвокатів у судових засіданнях, підготовці документів, а також ринкові ціни на аналогічні послуги. Крім того, апеляційний суд не врахував, що відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, що є необхідною умовою для застосування принципу співмірності згідно з процесуальним законодавством. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки апеляційного суду є передчасними та необґрунтованими, оскільки вони зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених витрат на правничу допомогу та не ґрунтуються на всебічно та повно досліджених доказах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №240/2126/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору було скасування Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області посвідки на тимчасове проживання громадянину російської федерації, який, за даними міграційної служби, надав підроблені документи для її отримання.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, наголосив, що згідно з чинним законодавством, для скасування посвідки на тимчасове проживання достатньо встановити факт надання іноземцем неправдивих відомостей або підроблених документів, і наявність вироку суду не є обов’язковою умовою. Суд зазначив, що сам факт подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів є підставою для скасування посвідки, оскільки акт, виданий на такій основі, не створює правових наслідків. Суд також вказав, що орган ДМС не має повноважень оцінювати обставини особистого характеру, такі як участь в обороні України, оскільки це не усуває факту незаконності набуття посвідки. Суд підкреслив, що головна мета видачі посвідки – це підтвердження законних підстав для проживання іноземця, і використання підроблених документів нівелює цю функцію. Суд також зазначив, що існують інші механізми легалізації перебування таких осіб на території України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову громадянина російської федерації.
Справа №520/3714/25 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та вимог про сплату боргу, а також зупинення виконавчого провадження, відкритого на підставі цих рішень.
2. Суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки вже відкрито виконавче провадження та накладено арешт на майно позивача. Суд зазначив, що сума недоїмки, яка є предметом виконавчого провадження, сформована за рахунок сум, правомірність нарахування яких оскаржується позивачем у цій справі. Суд також врахував, що зупинення стягнення є необхідним для збереження існуючого становища до вирішення спору по суті, а обраний спосіб забезпечення позову відповідає його предмету і не призводить до фактичного вирішення спору. Суд наголосив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення ефективності виконання судового рішення. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони обґрунтовано вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №205/6903/21 від 26/12/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частину квартири за позивачем, мотивуючи це тим, що кошти від продажу її частки у попередній квартирі були використані на придбання нової квартири, але її не було зазначено як покупця.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела, що 1/3 частину спірної квартири було придбано саме за кошти, отримані від продажу попередньої квартири, яка належала їй. Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Також, суд зазначив, що позовна давність може бути застосована лише до обґрунтованих позовних вимог, а оскільки вимоги не були обґрунтовані, то і підстав для застосування позовної давності немає.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №635/4973/16-ц від 24/12/2025
1. Предметом спору є захист прав споживачів, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки позивач повторно не з’явився у підготовче засідання, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання, що є підставою для залишення позову без розгляду згідно з ЦПК України. Суд зазначив, що особи, які беруть участь у справі, повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та повідомляти суд про причини неявки. Суд також підкреслив, що наслідки повторної неявки настають незалежно від причин, навіть якщо вони поважні, оскільки позивач має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи, що відповідає вимогам ЦПК України.
3. Суд ухвалив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №2-2234/11 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у зв’язку з пропуском строку пред’явлення виконавчого листа до виконання.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що виконавчий лист неодноразово пред’являвся до виконання та повертався стягувачу, що, відповідно до законодавства, перериває строк пред’явлення виконавчого листа до виконання. Суд зазначив, що кожне повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом встановлених строків. Апеляційний суд встановив, що стягувач звернувся із заявою про примусове виконання рішення суду в межах строків, встановлених Законом України “Про виконавче провадження”. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, зазначивши, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №522/10740/21 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визначення способів участі батька та бабусі у вихованні дитини, з якою вони проживають окремо.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з рівності прав батьків у вихованні дитини, а також з необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини, враховуючи її право на спілкування з обома батьками та іншими членами сім’ї. Суд зазначив, що батько і баба мають право на спілкування з дитиною, і мати не має права перешкоджати цьому, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Суд врахував конкретні обставини справи, зокрема наявність перешкод у спілкуванні з дитиною з боку матері, і встановив графік побачень, який, на його думку, відповідає інтересам дитини та надає позивачам можливість брати участь у її вихованні. Апеляційний суд доповнив рішення суду першої інстанції перехідним режимом зустрічей батька та бабусі з дитиною у присутності матері протягом двох місяців для налагодження стосунків, що також відповідає найкращим інтересам дитини. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що вони врахували всі важливі обставини справи та дотрималися балансу інтересів дитини та батьків.
3. Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №725/2192/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком в порядку окремого провадження.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та залишив заяву без розгляду, оскільки встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним з батьків не може розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право щодо участі батьків у вихованні та утриманні дитини, який має вирішуватися в позовному провадженні. Суд врахував, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і неможливо відмовитися від обов’язку виховувати дитину. Також, суд зазначив, що військова частина правомірно оскаржила рішення суду першої інстанції, оскільки воно стосувалося прав та обов’язків військової частини щодо звільнення військовослужбовця. Суд вказав, що заявник має право звернутися з відповідними вимогами у порядку позовного провадження, тому залишення заяви без розгляду не є порушенням права на справедливий суд.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №686/34042/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції щодо позбавлення батьківських прав, мотивуючи це тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності вини батьків та неможливості змінити їх поведінку, а позивачка не надала достатніх доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов’язків. Суд також врахував, що батько заперечував проти позбавлення його батьківських прав, що свідчить про його інтерес до дитини. Щодо стягнення пені, апеляційний суд зменшив її розмір, враховуючи матеріальний стан відповідача, його хронічне психічне захворювання, інвалідність та незначний розмір соціальної допомоги. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, підкресливши, що позбавлення батьківських прав є виключним заходом, який потребує ретельного дослідження всіх обставин справи та доведеності вини батьків.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №300/6315/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що декларант надав всі необхідні документи для підтвердження митної вартості, визначеної за ціною договору, а митниця не довела наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності цих відомостей. Суд зазначив, що відсутність у платіжних документах посилання на конкретний інвойс не є безумовною підставою для відхилення заявленої митної вартості, якщо є посилання на зовнішньоекономічний договір. Суд також врахував, що оплата товару здійснювалася частинами відповідно до умов договору, а інвойс був виставлений після здійснення частини платежів, тому посилання на нього в попередніх платіжних документах було неможливим. Крім того, суд вказав на те, що митниця не довела, що використана нею для порівняння митна декларація містила інформацію про ідентичний товар. Суд підкреслив, що митниця не обґрунтувала, в чому полягає недостатність наданих позивачем документів для підтвердження митної вартості товару.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги підприємця було задоволено.
Справа №450/2883/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що предметом позову є витребування земельних ділянок, які були утворені внаслідок поділу однієї земельної ділянки, право власності на яку було зареєстровано за відповідачем всупереч обтяженням, накладеним ухвалою суду про забезпечення позову. Суд врахував, що існує реальна загроза вчинення відповідачем дій, які ускладнять або унеможливлять виконання рішення суду у разі задоволення позову, зокрема, подальший поділ або відчуження цих земельних ділянок. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, зазначивши, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на охорону матеріально-правових інтересів позивача та забезпечення реального виконання судового рішення в майбутньому. Суд також підкреслив, що обраний спосіб забезпечення позову не перешкоджає відповідачу володіти та користуватися майном, а лише обмежує його право розпоряджатися ним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №459/3481/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя після розірвання шлюбу, зокрема, визнання права власності на частку квартири та стягнення компенсації за автомобіль.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що майно (квартира та автомобіль) було набуте в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, а доказів придбання майна за особисті кошти чоловіком не було надано. Суд врахував, що чоловік подарував дружині 1/2 частку квартири, що свідчить про визнання її права на це майно. Також, оскільки чоловік продав автомобіль без згоди дружини, суд підтвердив право дружини на грошову компенсацію половини ринкової вартості автомобіля на момент розгляду справи, а не на момент продажу. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах, оскільки обставини у цих справах були різними.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №344/3762/22 від 23/12/2025
1. Предметом спору є розірвання спадкового договору у зв’язку з нібито неналежним виконанням відповідачем обов’язків по догляду за позивачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про розірвання спадкового договору, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що відповідач істотно порушила умови договору в період, коли позивач проживав за місцем реєстрації. Суд зазначив, що позивач не звертався до відповідача з претензіями щодо невиконання конкретних обов’язків за договором. Також, суд врахував, що відповідачка забезпечувала виконання договору, організовуючи необхідний догляд та послуги, а зміна місця проживання позивача та його відмова від послуг відповідача не є підставою для розірвання договору. Суд підкреслив, що особисте виконання всіх умов договору відповідачем не було обов’язковим, оскільки вона забезпечувала належне виконання договору іншими способами. Суд також взяв до уваги, що позивач не надав доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухилялася від виконання умов договору.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №756/5293/21 від 26/11/2025
1. Предметом спору є виселення особи з квартири, придбаної за кредитні кошти, та визнання недійсним договору купівлі-продажу цієї квартири.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову про виселення, виходив з того, що хоча квартира була придбана за кредитні кошти, частина коштів була власністю відповідачки, що унеможливлює виселення без надання іншого житла. Суд також врахував, що відповідачка тривалий час проживає у квартирі та зареєстрована в ній. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу, суд зазначив, що позивачка не довела, що її права були порушені цим договором, оскільки він не вплинув на її право користування квартирою. Суд касаційної інстанції підкреслив необхідність дотримання балансу інтересів сторін та врахування практики ЄСПЛ щодо захисту права на житло. Щодо відмови у відшкодуванні судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що адвокат не надав достатніх доказів на підтвердження фактичного надання юридичних послуг та їх оплати.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/12915/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо невиплати Особі 1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.07.2022.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили питання про правомірність нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі, передбаченої абзацами 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, незважаючи на те, що позивач наполягав на її застосуванні; суди не врахували, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації – “поточної” та “індексації-різниці”, і не з’ясували, чи має позивач право на отримання “індексації-різниці” з урахуванням підвищення його грошового забезпечення у березні 2018 року; суди не встановили розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року, суму можливої індексації грошового забезпечення у цьому місяці та не порівняли ці показники для визначення права на “індексацію-різницю”; суди не врахували правову позицію Верховного Суду щодо обов’язковості нарахування та виплати індексації-різниці, якщо розмір підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/277/23 від 29/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином докази, надані сторонами, зокрема, не перевірив інформацію, зазначену в телеграмах військової частини, не дослідив первинні документи (бойові розпорядження), на які є посилання у цих телеграмах, та не з`ясував, чи дійсно такі документи існують і чи вони були належним чином оформлені та збережені. Суд зазначив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, які саме завдання, за якою посадою та в яких умовах виконував позивач у період його службового відрядження, а також оцінити всі докази в їх сукупності. Суд також вказав, що посилання суду апеляційної інстанції на наказ Адміністрації ДПС від 09 грудня 2022 року № 628/0/81-22-АГ є помилковим, оскільки цей наказ не застосовується до спірних правовідносин, що виникли до 01 грудня 2022 року. Суд підкреслив, що обов’язок доказування необґрунтованості вимог позивача покладається на відповідача, і будь-яка інформація має бути підтверджена належними та допустимими доказами.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині позовних вимог за період з серпня по жовтень 2022 року та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №522/15637/20 від 23/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту належності квартири та визнання недійсним розпорядження про приватизацію іншою особою, а також усунення перешкод у користуванні майном.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд дійшов суперечливих висновків, визнавши факт знищення однієї квартири та тотожність її з іншою, але при цьому вказав на неефективність обраного способу захисту (встановлення факту, визнання недійсним розпорядження) та необхідність звернення з віндикаційним позовом. Верховний Суд підкреслив, що наявність чинного судового рішення про право користування квартирою, яке не скасоване, унеможливлює витребування майна з чужого незаконного володіння. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що позивачам належить одна квартира, а відповідачу – інша, що робить передчасними висновки про необхідність віндикаційного позову. Враховуючи неможливість встановлення нових обставин у касаційному порядку, справу було направлено на новий розгляд до апеляційційного суду для усунення зазначених порушень.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №522/15346/20 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на частку квартири як на частку у майні подружжя та в порядку спадкування, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, а також зустрічний позов про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. Суд виходив з того, що квартира була придбана в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, тому після смерті чоловіка дружина має право на 1/2 частку квартири як на частку у спільному майні подружжя. Крім того, оскільки дружина та син є спадкоємцями першої черги, дружина має право на частку квартири ще й в порядку спадкування. Суд також врахував, що дружина вчинила всі необхідні дії для оформлення спадщини, але не могла цього зробити через вилучення спадкової справи слідчим. Враховуючи, що ОСОБА_1 є співвласником квартири, її не можна визнати такою, що втратила право користування житлом, а також є підстави для її вселення в квартиру, оскільки їй чиняться перешкоди у користуванні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову та постанову апеляційного суду – без змін, поновивши виконання рішення апеляційного суду.
Справа №580/9034/24 від 29/12/2025
Предметом спору є оскарження дій та бездіяльності військової частини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково пов’язали початок перебігу строку звернення до суду з датою ознайомлення позивача з грошовим атестатом, оскільки цей документ не містить інформації про нарахування та виплати грошового забезпечення за попередні періоди. Верховний Суд підкреслив, що для правильного обчислення строку звернення до суду необхідно встановити, коли саме позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на належне грошове забезпечення за кожен місяць спірного періоду, враховуючи обов’язок роботодавця надавати інформацію про складові заробітної плати. Суд також зазначив, що спеціальне законодавство не регулює питання інформування військовослужбовців про деталі нарахування грошового забезпечення, тому слід застосовувати загальні норми трудового законодавства, які зобов’язують роботодавця надавати працівнику інформацію про складові його заробітної плати. Враховуючи це, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх обставин справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення процесуального питання.
Суд вирішив частково задовольнити касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 30.04.2023 та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №120/5230/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, який брав участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не повно та всебічно дослідив обставини справи, зокрема не перевірив інформацію, зазначену у довідках, наданих сторонами, та не дослідив первинні документи, на які є посилання у цих довідках. Суд апеляційної інстанції обмежився посиланням на відсутність інформації про позивача в журналах обліку бойових дій, але не перевірив, які саме завдання, за якою посадою та в яких умовах виконував позивач під час відрядження. Суд касаційної інстанції наголосив, що обов’язок доказування необґрунтованості вимог позивача покладається на відповідача, і будь-яка інформація має бути підтверджена належними та допустимими доказами. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що незважаючи на те, що у Верховному Суді вже є сформована практика щодо подібних спорів, в даному випадку неможливо її застосувати, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили ключові обставини справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Справа №570/1827/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання права іпотекодержателя на квартиру та її витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини справи, зокрема, обставини створення спірної квартири, підстави внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо предмета іпотеки, а також обставини набуття права власності на квартиру останнім власником. Суд зазначив, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову через неефективність обраного способу захисту, не вказав, який спосіб захисту був би ефективним та правомірним у даній ситуації. Також, суд касаційної інстанції вказав, що суди повинні були надати належну оцінку договору іпотеки, зокрема, пункту щодо визначення предмета іпотеки, та встановити, чи поширюється іпотека на спірну квартиру. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення характеру спірних правовідносин та норм права, які підлягають застосуванню, є неможливим через недостатній обсяг встановлених фактичних обставин.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/16824/18 від 23/12/2025
1. Предметом спору є заява про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення, керувався принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, закріпленим у Цивільному процесуальному кодексі України (ЦПК України). Суд зазначив, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами, і для визначення їх розміру необхідно подати детальний опис виконаних робіт та витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, обсягом наданих послуг та ціною позову. Оскільки позивач надав докази понесення витрат на правничу допомогу, а відповідач не заявляв клопотання про зменшення цих витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення. Суд також врахував, що позивачем було надано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а відповідач не заявляв клопотання про зменшення цих витрат.
3. Верховний Суд ухвалив задовольнити заяву та стягнути з військової частини на користь позивача 2 500,00 грн на відшкодування судових витрат, пов’язаних з наданням правничої допомоги в суді касаційної інстанції.
Справа №754/2101/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо залишення без розгляду заяви про збільшення позовних вимог у справі про визнання недійсними електронних торгів, протоколу їх проведення, акту про передачу майна стягувачу та свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, керувався наступними аргументами:
* Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог після закінчення строку, встановленого для її подання, а клопотання про поновлення пропущеного строку до суду не подавав.
* Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
* Учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
* Верховний Суд підкреслив, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв про “доповнення” або “уточнення” позовних вимог, і суд повинен розцінювати такі заяви виходячи з їх змісту та обставин справи.
* Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
* Рішення судів відповідають вимогам закону щодо законності та обґрунтованості, оскільки ухвалені на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими доказами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №420/17645/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про проведення фактичної перевірки та дій податкових органів щодо її проведення.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що наказ про проведення фактичної перевірки є актом індивідуальної дії, який вичерпує свою дію фактом його виконання, тобто проведенням перевірки, а отже, його оскарження не є ефективним способом захисту порушеного права. Суд зазначив, що платник податків не позбавлений можливості оскаржувати рішення, прийняті за результатами перевірки, посилаючись на порушення, допущені під час її призначення та проведення. Суд також врахував, що на підставі акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення, яке вже оскаржується в іншій справі, що підтверджує реалізацію наказу про перевірку. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою неправомірність дій контролюючого органу під час призначення та проведення перевірки може бути підставою для оскарження рішень, прийнятих за наслідками перевірки, а не предметом окремого позову.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та закрив провадження у цій частині, а в решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №120/7767/24 від 29/12/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою військової частини на рішення суду першої інстанції щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцю.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що військова частина не довела наявності обставин, які об’єктивно перешкоджали їй подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк. Суд наголосив на обов’язку учасників справи добросовісно користуватися процесуальними правами та вчасно виконувати процесуальні обов’язки, зокрема щодо сплати судового збору. Суд зазначив, що відсутність коштів на рахунках військової частини або необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення коштів не є поважними причинами для пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки держава не може отримувати вигоду від порушення встановлених нею ж правил. Суд також врахував, що військова частина повторно звернулася до апеляційного суду зі значним пропуском строку після отримання ухвали про повернення першої скарги. Суд підкреслив, що чіткі строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №619/5633/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Держави Україна про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями Міністерства внутрішніх справ України щодо збирання, реєстрації та поширення неправдивих відомостей про притягнення його до кримінальної відповідальності.
2. Суд апеляційної інстанції, рішення якого переглядається, виходив з того, що встановлені судом адміністративної юрисдикції протиправні дії МВС щодо поширення недостовірної інформації про позивача беззаперечно завдали йому моральної шкоди, оскільки він був змушений витрачати час та зусилля на відновлення своїх прав. Суд зазначив, що для покладення відповідальності на державу необхідно встановити наявність неправомірних дій, шкоди та причинно-наслідкового зв’язку між ними, що і було доведено у даній справі. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань позивача та виходив із засад розумності, виваженості та справедливості. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути обґрунтований позивачем і мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №4823/144/25 від 18/12/2025
1. Предметом спору є скасування рішення третейського суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів та визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, виходячи з того, що спір був підвідомчий третейському суду, оскільки поручителі за кредитним договором не є споживачами фінансових послуг і на них не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів». Суд зазначив, що договір поруки є акцесорним, і на нього не поширюються обмеження щодо розгляду спорів у третейських судах, встановлені для захисту прав споживачів. Суд також врахував, що між кредитною спілкою та поручителями було укладено договір, в якому міститься третейська угода про передачу спорів на розгляд до третейського суду. Суд підкреслив, що при вирішенні питання про скасування рішення третейського суду, суд не перевіряє його законність та обґрунтованість, а лише з’ясовує обставини, визначені статтею 458 ЦПК України. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо цього питання.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та відмовив у задоволенні заяви про скасування рішення третейського суду та визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.
Справа №760/6034/16-ц від 23/12/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за кредитним договором, договором поруки та договором про відступлення права вимоги.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема, не надав належної оцінки доводам відповідача щодо укладення договору іпотеки та видачі заставної, а також не розглянув клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції не навів мотивів стосовно доводів відповідача про укладення договору іпотеки, за яким передано належне третій особі нерухоме майно, та видачі на підставі цього договору заставної, яка в подальшому була передана іншій особі, яка реалізувала набуте на підставі заставної право звернути стягнення на нерухоме майно в позасудовому порядку. Крім того, апеляційний суд не виніс ухвалу про витребування доказів, хоча частково задовольнив клопотання представника відповідача про це. Також, апеляційний суд не обґрунтував відмову у витребуванні документів, які мають істотне значення для повного і всебічного розгляду справи. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №711/2239/25 від 23/12/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договором позики та забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову, оскільки суди попередніх інстанцій не врахували, що вже існує інша справа між тими ж сторонами з аналогічним предметом спору, в якій вже застосовано забезпечення позову щодо того ж майна. Суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтованості повторного застосування заходів забезпечення позову, що може свідчити про зловживання процесуальними правами з боку позивача. Апеляційний суд, хоч і визнав важливість забезпечення позову, не дослідив повною мірою докази щодо наявності попереднього забезпечення та не оцінив, чи не є це надмірним обмеженням прав відповідача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що забезпечення позову має на меті гарантування виконання рішення суду, а не зловживання процесуальними правами для завдання шкоди іншій стороні.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №742/1465/25 від 26/12/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки встановив, що у французькому суді вже розглядається справа про розірвання шлюбу між тими ж сторонами, з тим же предметом і на тих же підставах, що і в українському суді. Суд врахував положення статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» та пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України, які передбачають залишення позову без розгляду, якщо є аналогічна справа в іноземному суді. Суд зазначив, що необхідна наявність одночасно трьох складових для залишення позову без розгляду: тотожність сторін спору, тотожність предмета позову та тотожність підстави позову. Суд також врахував, що сторони не узгодили між собою підсудність цієї справи судам України. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для розгляду цієї справи в українському суді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №754/9233/17 від 25/12/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат у цивільній справі про витребування квартири з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення з відповідачки судового збору на користь Київської міської прокуратури, оскільки апеляційний суд правильно визначив суму судових витрат, виходячи з ціни позову, встановленої на підставі вартості спірного майна. Верховний Суд зазначив, що судовий збір був сплачений прокуратурою відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» та на виконання ухвали Апеляційного суду міста Києва. Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду в інших справах є необґрунтованими, оскільки обставини цих справ відрізняються від обставин справи, що розглядається. Суд також врахував, що представник відповідачки не оскаржував суму судового збору під час розгляду заяви про стягнення судових витрат в апеляційному суді.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №420/17645/24 від 29/12/2025
Предметом спору було оскарження наказу про проведення фактичної перевірки, дій посадових осіб контролюючого органу під час проведення перевірки, а також акту, складеного за результатами цієї перевірки.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що наказ про проведення перевірки є актом індивідуальної дії, який вичерпує свою дію фактом його виконання, а отже, його оскарження не є належним способом захисту. Суд послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою неправомірність дій контролюючого органу при призначенні та проведенні перевірки може бути підставою для оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, а не предметом окремого позову. Також суд зазначив, що платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення, допущені контролюючим органом при призначенні та проведенні перевірки, при оскарженні в судовому порядку рішення за результатами такої перевірки. Суд врахував, що на підставі оскаржуваного наказу було проведено перевірку, складено акт та прийнято податкове повідомлення-рішення, яке вже оскаржується в іншій справі.
Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та закрив провадження у справі в цій частині, а в решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №640/20355/19 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, не зазначив чітких критеріїв реальності, розумності та співмірності цих витрат, не надав оцінку доказам, наданим позивачем, та не врахував доводи відповідача щодо неспівмірності витрат. Суд апеляційної інстанції не обґрунтував, яким чином він дійшов висновку про завищення понесених витрат, не оцінив обсяг наданих адвокатом послуг, їхню вартість у порівнянні з ринковими цінами, а також не врахував, що відповідач не подавав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Верховний Суд наголосив, що принцип співмірності витрат має застосовуватися лише за наявності відповідного клопотання від іншої сторони. Враховуючи неможливість встановлення нових обставин у касаційній інстанції, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/13859/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у м. Києві.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки податковий орган пропустив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав достатніх доказів поважності причин пропуску строку. Суд зазначив, що реєстрація податкового органу в системі “Електронний суд” і отримання рішення в електронному кабінеті свідчить про обізнаність з рішенням суду. Суд також підкреслив, що внутрішні організаційні проблеми податкового органу не є поважною причиною для пропуску строку на оскарження, а відсутність бюджетного фінансування на сплату судового збору не є підставою для поновлення строку. Суд наголосив, що поновлення строку є правом, а не обов’язком суду, і залежить від оцінки конкретних обставин справи. Суд вказав, що обмеження строків звернення до суду не порушує права на судовий захист, а має на меті забезпечення юридичної визначеності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №260/1487/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень, якими йому було нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за декілька років.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував податкові повідомлення-рішення, виходячи з того, що ФОП має статус сільськогосподарського товаровиробника та використовує нерухоме майно у своїй господарській діяльності, що дає йому право на пільги зі сплати податку на нерухоме майно. Суд врахував висновок експерта, який підтвердив, що частина об’єктів нерухомості відноситься до класу будівель сільськогосподарського призначення та використовується у сільськогосподарських цілях, а інша частина – у промисловому виробництві. Верховний Суд зазначив, що відсутність у витягах з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо коду класифікації будівель не є підставою для відмови у застосуванні податкової пільги, якщо факт використання нерухомості за цільовим призначенням підтверджується іншими доказами, зокрема, висновками експерта та правовстановлюючими документами. Суд також наголосив, що обов’язок доведення правомірності нарахування податкових зобов’язань покладається на податковий орган. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які були досліджені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №620/1409/24 від 29/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за червень 2023 року, передбаченої постановою КМУ № 168, та зобов’язання здійснити таку виплату.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки доказам, наданим позивачем, таким як витяги з журналу службово-бойових дій та світлокопії бойових наказів, які містять інформацію про участь позивача у виконанні бойових завдань. Суд зазначив, що сам факт перебування військовослужбовця в районі бойових дій не є достатньою підставою для виплати додаткової винагороди, а ключовою умовою є виконання ним спеціальних бойових завдань та документальне підтвердження цих обставин. Також суд вказав на необхідність оцінки наказу про призупинення військової служби позивача одночасно із записами в журналі службово-бойових дій, які містять протилежну інформацію. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не здійснили належної перевірки інформації, зазначеної в журналі, не дослідили первинних документів (бойові накази), на які є посилання у цьому документі, та не з`ясували, чи дійсно такі документи існують і чи вони були належним чином оформлені та збережені.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №750/14656/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачу у зв’язку із залишенням позову без розгляду.
2. Суд касаційної інстанції наголосив, що звернення до суду є гарантованим Конституцією правом, а залишення позову без розгляду – диспозитивним правом позивача, передбаченим ЦПК України. Для стягнення витрат з позивача, відповідач повинен довести необґрунтованість дій позивача, наприклад, недобросовісність або зловживання правом. Суд підкреслив, що сам факт подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованою дією, оскільки закон не зобов’язує позивача обґрунтовувати мотиви такої заяви. Оскільки відповідач не довів недобросовісності дій позивача, відсутні підстави для задоволення його вимог про компенсацію витрат. Суд також послався на попередні постанови Верховного Суду, які підтверджують цю позицію.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.
Справа №132/611/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту смерті військовослужбовця, який зник безвісти під час виконання бойового завдання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про встановлення факту смерті, оскільки надані докази не підтверджують беззаперечно факт смерті військовослужбовця, а лише дають підстави для обґрунтованого припущення про це. Суд зазначив, що встановлення факту смерті можливе лише за наявності незаперечних доказів, які вірогідно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин, а у даному випадку є лише припущення про смерть. Суд вказав, що за наявності лише припущень про смерть, необхідно звертатися до суду із заявою про оголошення особи померлою, а не про встановлення факту смерті. Суд також врахував, що заявниця не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про оголошення військовослужбовця померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України. Суд касаційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не знайшов підстав для відступу від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
3. Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №758/9749/20 від 24/12/2025
Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права приватної власності на самочинно збудований об’єкт нерухомого майна, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Київська міська рада, будучи позивачем у справі, була належним чином повідомлена про розгляд справи та мала можливість дізнатися про результати розгляду, але подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня ухвалення рішення судом першої інстанції, не надавши доказів існування обставин непереборної сили, що перешкоджали своєчасному оскарженню. Суд зазначив, що позивач, ініціюючи судовий процес, повинен проявляти інтерес до його ходу, а ігнорування цього обов’язку свідчить про недобросовісну поведінку. Суд також врахував, що однією з основних засад судочинства є вимога юридичної визначеності, яка передбачає повагу до остаточного рішення суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що перегляд остаточного рішення можливий лише за наявності вагомих і непереборних обставин, яких у даній справі не було встановлено.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №754/3173/23 від 02/07/2025
1. Предметом спору є визнання спадщини відумерлою та передача її у власність територіальної громади міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково відмовили у відкритті провадження у справі, оскільки наявний спір про право між Київською міською радою та відповідачем щодо спадкового майна, а саме квартири. Суд зазначив, що відповідач подав заяву про прийняття спадщини, що свідчить про його заінтересованість у спадковому майні, і відсутні відомості про його відмову від спадщини. Суд також вказав, що суди не врахували положення частини шостої статті 294 ЦПК України, яка передбачає залишення заяви без розгляду у разі виникнення спору про право під час розгляду справи в окремому провадженні, а також помилково застосували статтю 186 ЦПК України, яка не передбачає підстав для відмови у відкритті провадження за відсутності спору про право. Крім того, суд касаційної інстанції не погодився з висновком апеляційного суду про необхідність поєднання вимог щодо визнання спадщини відумерлою з вимогами про визнання права власності на відповідне майно на стадії відкриття провадження у справі, оскільки це суперечить принципу вільного обрання позивачем способу захисту своїх прав.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Справа №641/5096/20 від 26/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідачів з квартири, яка належить позивачу на праві власності.
2. Суд задовольнив позов, оскільки позивач є законним власником квартири і не може нею користуватися через проживання в ній відповідачів без її згоди. Суд зазначив, що право власності позивача захищене Конституцією та Цивільним кодексом України, і вона має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою виселення можливе, якщо воно передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві. Суд дійшов висновку, що у даному випадку виселення відповідачів є пропорційним заходом, оскільки їхнє проживання порушує права власника, а інших підстав для проживання у них немає. Щодо судових витрат, апеляційний суд зменшив суму, стягнуту на користь позивача, враховуючи складність справи та обсяг наданих адвокатом послуг.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність виселення відповідачів та зменшення суми відшкодування витрат на правничу допомогу.
Справа №226/651/24 від 16/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» та ТОВ «Шахтобудівельна компанія» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва та професійних захворювань.
2. Суд, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач отримав травму та професійні захворювання під час роботи на підприємствах відповідачів через неналежні умови праці, що призвело до втрати працездатності та моральних страждань. Суд апеляційної інстанції, збільшуючи розмір відшкодування, врахував ступінь втрати працездатності позивача, встановлення йому інвалідності, а також фізичний біль та душевні страждання, яких він зазнав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Також, суд касаційної інстанції підтвердив, що суми, стягнуті на відшкодування шкоди життю та здоров’ю, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Суд відхилив доводи касаційної скарги, зазначивши, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «Шахтобудівельна компанія» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
