Справа №639/7066/23 від 25/12/2025
1. Предметом спору є визнання договору дарування частини будинку удаваним та переведення прав та обов’язків покупця на позивача, як співвласника.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що договір дарування був укладений з метою приховати інший правочин, зокрема договір купівлі-продажу, та що сторони мали намір встановити інші цивільно-правові відносини, ніж ті, що випливають з договору дарування. Суд зазначив, що позивач не надав доказів оплатності договору, тобто передачі грошових коштів за майно. Суд також врахував, що в договорі дарування сторони підтвердили відсутність обману чи приховування фактів та намір створити відповідні правові наслідки. Оголошення про продаж частини будинку на сайті не було достатнім доказом, оскільки не дозволяло ідентифікувати об’єкт нерухомості беззаперечно. Суд вказав, що тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача, і він не виконав цей обов’язок.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №521/16935/24 від 25/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору асоційованого членства в споживчому товаристві та стягнення збитків у розмірі сплаченого пайового внеску.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, розірвавши договір та стягнувши з товариства на користь позивачки суму пайового внеску. Суд виходив з того, що товариство істотно порушило умови договору, не забезпечивши будівництво у визначений строк, що дало позивачці право на розірвання договору та повернення внесених коштів. Суд також врахував, що хоча гривня є законним платіжним засобом, сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, і в даному випадку суди правильно визначили, що повернення має бути здійснено в гривні за курсом долара на день платежу, оскільки сторони погодили прив’язку до іноземної валюти. Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо неправильного тлумачення умов договору, посилаючись на принцип “сontra proferentem”, згідно з яким неясності в договорі тлумачаться проти сторони, яка їх внесла. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №646/857/18 від 24/12/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме житлового будинку та земельної ділянки, власником яких був позивач, але які перейшли у власність відповідача внаслідок низки правочинів, що почалися з позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив з того, що ТОВ «Кей-Колект» (іпотекодержатель) порушило вимоги Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, оскільки під час державної реєстрації права власності на спірне майно за іпотекодержателем у реєстраційних справах були відсутні відомості про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття. Також суд врахував, що на час вчинення реєстраційних дій між сторонами існував судовий спір щодо заборгованості. Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2, як останній набувач майна, міг оцінити ризики, пов’язані з придбанням спірного майна, враховуючи, зокрема, неодноразовий перехід права власності на нього за короткий проміжок часу. Суд також дійшов висновку, що витребування майна у ОСОБА_2 не покладе на нього надмірний індивідуальний тягар, а застосований механізм захисту права власності позивача відповідає правовій природі відносин між сторонами.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, погодившись з висновком про наявність підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння.
Справа №686/4509/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій газопостачальних компаній щодо нарахування плати за газ за показниками загальнобудинкового лічильника та відмова у встановленні індивідуального лічильника, а також ненадання повної відповіді на звернення споживача.
2. Суд, частково задовольняючи позов, виходив з того, що встановлення загальнобудинкового лічильника газу без згоди мешканців будинку є порушенням прав споживача, оскільки не відображає індивідуальне споживання газу кожною квартирою. Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 212/5836/17, де було зазначено, що оператор газорозподільної системи не може в односторонньому порядку встановлювати загальнобудинковий лічильник. Суд зобов’язав ТОВ «Хмельницькгаз збут» здійснити перерахунок плати за газ, виходячи з норм споживання для квартир без індивідуальних лічильників, починаючи з 01 листопада 2017 року. Водночас, суд відмовив у задоволенні вимог щодо визнання дій відповідачів протиправними та зобов’язання встановити індивідуальний лічильник, вважаючи, що це не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки встановлення лічильника входить в обов’язки іншої організації.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Справа №509/1098/19 від 25/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки на користь позивача, який виступав майновим поручителем.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими частково задоволено позовні вимоги, виходячи з того, що позивач, як майновий поручитель, виконав зобов’язання за кредитним договором, сплативши заборгованість боржника, і має право на відшкодування понесених витрат. Суд врахував, що кошти за кредитом були використані в інтересах сім’ї відповідачки, а також застосував строк позовної давності до частини вимог. Доводи касаційної скарги відповідачки про те, що кошти сплачував не позивач, а її колишній чоловік, були відхилені, оскільки вони не знайшли підтвердження в матеріалах справи та суперечили наданим банком відомостям. Суд також зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №705/1073/25 від 16/12/2025
1. Предметом спору є зменшення розміру аліментів, які батько виплачує на утримання дитини за судовим наказом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, відкритого за скаргою особи, яка не була стороною у справі про зменшення розміру аліментів. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження мають лише ті особи, чиї права та обов’язки безпосередньо зачіпаються судовим рішенням. У даному випадку, рішення про зменшення розміру аліментів на одну дитину не вирішує питання про права та обов’язки матері іншої дитини, на утримання якої також стягуються аліменти з того ж батька. Суд підкреслив, що апеляційний суд правильно встановив, що рішення суду першої інстанції не впливає на права та обов’язки заявниці, оскільки стосується виключно прав іншої матері та її сина. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо обґрунтування судових рішень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №490/2061/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання особи, а саме відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, вказавши, що для скасування судового рішення на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України (прийняття рішення про права, свободи, інтереси та/або обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі), необхідно, щоб рішення безпосередньо стосувалося прав та обов’язків цих осіб. Суд зазначив, що у даній справі спір виник між особами, зареєстрованими у квартирі, питання про право власності чи приватизацію не вирішувались, а отже, права Миколаївської міської ради не були порушені. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що тільки особа, чиїх прав стосується рішення, може його оскаржувати на підставі незалучення її до участі у справі. Суд також врахував, що Миколаївська міська рада не оскаржувала судові рішення.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/13672/24 від 25/12/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування ТОВ «Айдіа Тех» пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «Айдіа Тех», скасувавши рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині нарахування пені на суму 34 602,51 грн, виходячи з наступного:
* Пеня за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД в період карантину нараховується на загальних підставах, оскільки положення Податкового кодексу України щодо звільнення від пені на період карантину не поширюються на валютні правовідносини, регульовані Законом України «Про валюту і валютні операції».
* Датою подання позовної заяви до суду є дата її фактичної подачі до суду, а не дата прийняття судом до розгляду, тому пеня не нараховується з дати подання позову. У даній справі, оскільки ТОВ «Айдіа Тех» подало позов 18.04.2023, нарахування пені за 17.04.2023 є правомірним.
* День зарахування валютної виручки на рахунок резидента не вважається днем прострочення, тому пеня за цей день не нараховується. У даній справі, оскільки кошти надійшли на рахунок ТОВ «Айдіа Тех» 07.08.2023, нарахування пені за цей день є неправомірним.
* Відсутність сертифіката ТПП або інших належних доказів форс-мажорних обставин унеможливлює зупинення нарахування пені на підставі частини шостої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції».
* Стаття 112 Податкового кодексу України не застосовується до правовідносин щодо нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД.
3. Суд скасував рішення апеляційного суду частково та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Айдіа Тех» в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо пені в розмірі 34 602,51 грн.
Справа №362/201/25 від 25/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності приватного виконавця щодо невчинення дій з примусової реалізації майна боржника, на яке звернуто стягнення за рішенням суду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що кредитні договори, укладені між банком та боржником, не є споживчими кредитами, оскільки отримані кошти були спрямовані на фінансування будівництва котеджного містечка з метою отримання прибутку, а не на задоволення особистих потреб. Суд врахував, що боржник надавав банку документи, які підтверджували цільове використання кредиту на будівництво, а також був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що свідчить про здійснення ним підприємницької діяльності. Суд також зазначив, що мораторій на звернення стягнення на іпотечне майно, передбачений пунктом 5-2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку», поширюється лише на кредити, які використовуються для особистих потреб, а не для підприємницької діяльності. Суд вказав, що встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції перевіряє лише правильність застосування судами норм права. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що кредити були споживчими, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та встановленими обставинами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №449/570/20 від 23/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за надання неправомірної вигоди працівнику поліції.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною у наданні хабара поліцейському, спираючись на відеозаписи з бодікамер поліцейських та службового автомобіля, покази свідків-поліцейських, рапорт про звернення поліцейського до служби “102”, протокол огляду місця події, а також протокол про адміністративне правопорушення. Суд зазначив, що сторона захисту не довела факт провокації злочину з боку поліцейських, оскільки особа сама запропонувала хабар після попередження про кримінальну відповідальність. Також суд відхилив доводи про недопустимість доказів, зокрема протоколу огляду місця події, оскільки на момент проведення огляду особа не мала процесуального статусу, а огляд проводився службового автомобіля поліції, а не автомобіля особи. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано пом’якшив покарання у виді штрафу.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №205/16123/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є заява про оголошення фізичної особи померлою.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявниця не надала достатньо доказів, які б свідчили про вірогідну смерть її чоловіка, а надані докази лише підтверджують втрату зв’язку з ним, що може свідчити про його зникнення безвісти. Суд зазначив, що для оголошення особи померлою необхідні докази, які дають підстави припускати її смерть, а не просто відсутність відомостей про місце перебування. Суд також врахував, що заявниця не вказала дату вірогідної смерті чоловіка та не надала доказів його перебування в зоні активних бойових дій у визначений період. Водночас, Верховний Суд визнав помилковою оцінку апеляційним судом початку відліку строку для оголошення особи померлою в зоні бойових дій, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, оскільки така оцінка можлива лише за умови доведеності обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель особи. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо відмови в проведенні судового засідання в режимі відеоконференції.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №922/272/25 від 17/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору поставки та стягнення коштів, сплачених як передоплата, а також стягнення заборгованості за договором та нарахованих процентів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що позивач за первісним позовом (покупець) не довів істотного порушення договору з боку відповідача (постачальника), яке б давало підстави для його розірвання за статтями 651, 652 ЦК України, оскільки строк поставки ще не настав, а покупець не виконав своїх зобов’язань щодо оплати. Суд також зазначив, що вторгнення РФ на територію України не є достатньою підставою для розірвання договору, оскільки покупець не довів, яким чином це завадило йому виконати свої фінансові зобов’язання. Щодо зустрічного позову, суд погодився з тим, що покупець порушив умови договору, не здійснивши вчасну оплату, що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих процентів. Суд касаційної інстанції також зазначив, що суди попередніх інстанцій врахували всі заперечення покупця щодо невиконання продавцем своїх зобов’язань.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Справа №924/1053/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельні ділянки, а також скасування державної реєстрації самих земельних ділянок.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували важливі обставини, які необхідно встановити при вирішенні подібних спорів, а саме: які конкретно земельні ділянки накладаються на новостворені ділянки, чи є ефективним обраний прокурором спосіб захисту, чи було втручання у право власності пропорційним, і чи була поведінка відповідача добросовісною при об’єднанні ділянок. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди повинні були дослідити, чи відповідає втручання у право на мирне володіння майном критеріям, встановленим практикою Європейського суду з прав людини. Також суди не оцінили добросовісність дій відповідача при поділі та об’єднанні земельних ділянок. Суд наголосив, що належним способом захисту у таких справах є витребування майна з чужого незаконного володіння, але суди попередніх інстанцій не встановили всіх необхідних обставин для застосування цього способу захисту.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/1817/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є припинення договору оренди землі у зв’язку з поділом земельної ділянки, яка була об’єктом оренди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов Харківської міської ради про припинення договору оренди землі з ТОВ “Контакт плюс”. Суд касаційної інстанції зазначив, що земельна ділянка, яка була предметом договору оренди, припинила своє існування як об’єкт цивільних прав у зв’язку з її поділом, що узгоджується з положеннями статті 79-1 Земельного кодексу України. Також суд врахував, що надання міською радою дозволу на поділ земельної ділянки було пов’язано з необхідністю припинення договору оренди шляхом укладення відповідної угоди, однак ТОВ “Контакт плюс” ухилилося від її підписання. Суд касаційної інстанції наголосив на недобросовісній поведінці ТОВ “Контакт плюс”, яка полягала в ініціюванні поділу земельної ділянки та подальшому ухиленні від належного оформлення орендних правовідносин щодо всіх новосформованих ділянок, що призвело до створення стану правової невизначеності. Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову про припинення договору оренди є належним та ефективним способом захисту прав та інтересів територіальної громади.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову Харківської міської ради.
Справа №359/5064/22 від 24/12/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів, які позивач вважає безпідставно утриманими адвокатом після розірвання договору про надання правової допомоги.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що позивач не усунув недоліки заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а саме не сплатив судовий збір та не зазначив нововиявлені обставини у розумінні статті 423 ЦПК України, що було підставою для повернення заяви. Суд зазначив, що позивач мав можливість відреагувати на ухвалу про залишення заяви без руху, зокрема, заявити клопотання про зменшення або звільнення від сплати судового збору, але не зробив цього. Суд касаційної інстанції підкреслив, що хоча судовий збір не обмежує право на справедливий суд, він має встановлюватися з урахуванням спроможності заявника його сплатити. Також суд касаційної інстанції наголосив на обов’язку сторін добросовісно користуватися процесуальними правами та дотримуватися процесуальної форми, встановленої законом.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №300/4639/23 від 25/12/2025
1. Предметом спору є вимога прокуратури зобов’язати ПрАТ “Івано-Франківський завод “Промприлад” привести захисну споруду цивільного захисту у готовність до використання за призначенням.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що прокурор звернувся до суду в інтересах органу (ГУ ДСНС в Івано-Франківській області), який не має повноважень звертатися з таким позовом самостійно, оскільки чинне законодавство не наділяє ДСНС правом звертатися до суду з вимогою про приведення захисних споруд у готовність. Суд зазначив, що прокурор не може підміняти собою орган державної влади, який має самостійно захищати інтереси держави, а може лише виступати в ролі субсидіарного захисника, якщо цей орган не здійснює захист або робить це неналежно. Суд також врахував, що особливий період не скасовує конституційний принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади діяли виключно в межах своїх повноважень. Враховуючи, що ГУ ДСНС не має права звертатися до суду з таким позовом, суд касаційної інстанції вирішив залишити позовну заяву без розгляду.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і залишив позовну заяву прокуратури без розгляду.
Справа №450/1095/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду щодо залишення без змін вироку суду першої інстанції в частині вирішення питання про долю речового доказу – підробленого посвідчення тракториста-машиніста.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, погоджуючись із рішенням суду першої інстанції про знищення речового доказу (підробленого посвідчення тракториста-машиніста), порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме ст. 100 ч. 9 п. 7 КПК України, яка передбачає, що документи, які є речовими доказами, повинні залишатися в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання. Суд зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що підроблений документ підлягає знищенню, а ст. 100 ч. 9 п. 7 КПК України застосовується лише до оригінальних документів, є необґрунтованим. Суд касаційної інстанції підкреслив, що наведений підхід щодо вирішення питання про долю речових доказів відповідає практиці Касаційного кримінального суду Верховного Суду. Суд касаційної інстанції вказав, що недоліки ухвали апеляційного суду можуть бути виправлені шляхом внесення до неї змін касаційним судом.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, змінив ухвалу апеляційного суду та вирок місцевого суду в частині вирішення питання про долю речового доказу, ухваливши зберігати підроблене посвідчення тракториста-машиніста в матеріалах кримінального провадження.
Справа №463/9504/20 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, оскільки державна реєстрація права власності на спірний будинок була здійснена на підставі рішення суду, яке згодом було скасовано. Суди врахували, що після скасування рішення суду, на підставі якого було зареєстровано право власності, подальше успадкування цього майна та видача свідоцтва про право на спадщину є неправомірними. Суд касаційної інстанції зазначив, що хоча суд першої інстанції і порушив процесуальні норми, прийнявши уточнення позовних вимог після підготовчого засідання, це не призвело до ухвалення неправильного рішення по суті, а тому не є підставою для скасування судових рішень. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що ефективним способом захисту порушених прав є вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, а не скасування запису про державну реєстрацію. Суд касаційної інстанції відхилив посилання заявника на інші рішення Верховного Суду, оскільки обставини цих справ відрізняються від даної.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №924/880/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки, яка була незаконно приватизована та в подальшому об’єднана з іншими ділянками.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, вказавши, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею, що було встановлено преюдиційним рішенням суду у справі №676/197/20. Суд зазначив, що для ефективного захисту порушених прав необхідно не лише витребувати земельну ділянку, але й скасувати державну реєстрацію новоутвореної земельної ділянки, до складу якої увійшла спірна ділянка, а також припинити право власності на неї, оскільки лише такий спосіб захисту забезпечить поновлення прав територіальної громади. Суд врахував, що спірна ділянка припинила існування як окремий об’єкт цивільних прав після об’єднання з іншими ділянками, і просто витребування її було б недостатньо для відновлення прав держави. Суд також наголосив на важливості дотримання балансу інтересів сторін та пропорційності втручання у право власності, враховуючи, що відповідач може зареєструвати нову земельну ділянку за виключенням спірної. Суд відхилив аргументи відповідача про необхідність проведення земельно-технічної експертизи, оскільки суди попередніх інстанцій встановили всі необхідні обставини на підставі наявних у справі доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши правомірність витребування земельної ділянки та скасування державної реєстрації новоутвореної ділянки.
Справа №201/4325/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, оскільки вина відповідача у ДТП встановлена постановою суду про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили. Розмір матеріальної шкоди підтверджено висновком експерта, а страхова компанія виплатила лише частину відшкодування в межах ліміту відповідальності. Суд також врахував положення статті 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов’язання, а також обґрунтованість вимог про відшкодування моральної шкоди. Суд касаційної інстанції зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №497/2923/23 від 25/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи на території України для набуття громадянства України за територіальним походженням.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про встановлення факту постійного проживання особи на території України, виходячи з того, що заявниця не має іншої можливості отримати або відновити документи, необхідні для підтвердження цього факту. Суд зазначив, що встановлення факту проживання матері заявниці на території України до 24 серпня 1991 року має юридичне значення для реалізації права заявниці на набуття громадянства України за територіальним походженням. Суд також врахував, що ГУ ДМС України в Одеській області відмовило заявниці у зв’язку з неподанням усіх необхідних документів, а також те, що у судовому засіданні представник міграційної служби зазначив, що підставою для оформлення документів заявниці є лише рішення суду. Суд відхилив доводи касаційної скарги про недопустимість доказів та відсутність доказів зміни прізвища, оскільки відповідні документи були наявні в матеріалах справи. Суд також вказав, що незгода ГУ ДМС України із заявою не свідчить про наявність спору про право.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/16048/24 від 25/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності без оформлення відповідного договору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов Київської міської ради, мотивуючи це тим, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності, у відповідача виник обов’язок оформити правовідносини щодо користування цією ділянкою та сплачувати за її використання. Оскільки відповідач цього не зробив, він безпідставно зберіг кошти, які мав сплатити за користування землею, і тому зобов’язаний їх повернути власнику ділянки. Суд також зазначив, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним доказом для визначення розміру орендної плати. Доводи відповідача про сплату ним земельного податку не нівелюють його обов’язку сплачувати орендну плату, оскільки він не є власником або постійним користувачем земельної ділянки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №705/648/23 від 23/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на це майно.
2. Суд задовольнив позов, встановивши факт проживання позивачки та померлого чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу з 2004 року до його смерті, визнавши квартиру спільною сумісною власністю та визнавши за позивачкою право власності на 1/2 частини квартири. Суд керувався тим, що позивачка та померлий чоловік вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов’язки, що підтверджується показаннями свідків, письмовими доказами та іншими матеріалами справи. Суд також врахував, що позивачка доглядала за чоловіком під час хвороби та організувала його поховання. Суд послався на статтю 74 Сімейного кодексу України, яка регулює майнові права та обов’язки осіб, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, та на презумпцію спільності майна, набутого за час спільного проживання. Суд зазначив, що відповідач не надав достатніх доказів для спростування цієї презумпції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №915/1201/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Стивідорна Інвестиційна Компанія” про стягнення з ДП “Миколаївський морський торговельний порт” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, розглядаючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керувався такими аргументами:
* Відшкодування судових витрат є однією з основних засад господарського судочинства.
* Розмір витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і їх вартості.
* Витрати на правничу допомогу мають бути реальними, обґрунтованими, розумними та співмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і часом, витраченим адвокатом.
* Суд враховує незмінність правової позиції сторін протягом розгляду справи, відсутність потреби в додатковому аналізі нових обставин, обсяг аргументів касаційної скарги, усталений характер нормативного регулювання та сталість правових позицій Верховного Суду.
* Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.
* Критерій розумної необхідності витрат є оціночною категорією, яка оцінюється судом з урахуванням конкретних обставин справи.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ “Стивідорна Інвестиційна Компанія” та постановив стягнути з ДП “Миколаївський морський торговельний порт” 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №916/4568/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди майна (майданчика з твердим покриттям) та зобов’язання повернути майно, оскільки прокурор вважає, що договір є удаваним, бо фактично передано в користування частину земельної ділянки, на що Клінічний центр не мав права.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що майданчик з твердим покриттям може бути самостійним об’єктом оренди відповідно до Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, якщо він відповідає ознакам індивідуально визначеного майна. Суд врахував, що майно було передано в оренду у порядку, передбаченому законом, і прокурор не довів порушення цього порядку. Також, суд зазначив, що передача в оренду майданчика не надає орендарю прав власника або користувача земельної ділянки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки апеляційного суду узгоджуються з практикою Верховного Суду щодо можливості оренди майданчиків з твердим покриттям як окремого індивідуально визначеного майна.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №911/11/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні і розпорядженні землями водного фонду шляхом визнання недійсними рішення та договору оренди, скасування рішень державного реєстратора та повернення земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, вказавши на необхідність врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справах № 446/478/19 та № 911/906/23, щодо ефективності обраного способу захисту порушених прав держави, меж втручання у право на мирне володіння майном, та добросовісності поведінки учасників правовідносин. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини законності відчуження прав на кожну з земельних ділянок (4,0354 га та 5,5 га) окремо, незважаючи на те, що позовні вимоги стосуються повернення обох ділянок, а обґрунтування невідповідності вимогам закону стосується лише процедури передачі однієї з них. Також, суд вказав на необхідність оцінки правомірності втручання у право користування відповідача обома земельними ділянками з урахуванням критеріїв, напрацьованих Європейським судом з прав людини, зокрема у 1 Протоколі до Конвенції.
3. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №295/940/20 від 17/12/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов про стягнення боргу за договором позики, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експерта щодо підпису відповідача на договорі позики, не призначив повторну експертизу, хоча висновок першої експертизи був недостатньо чітким, і, таким чином, порушив норми процесуального права щодо з’ясування обставин, що мають значення для справи. Суд касаційної інстанції наголосив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи дійсно між сторонами існували правовідносини за договором позики, враховуючи заперечення відповідача щодо факту укладення договору. Також, суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не зазначив, чи визнав він висновок експертизи неповним або незрозумілим, і не надав йому оцінку, що є порушенням вимог ЦПК України. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд вирішив, що висновки апеляційного суду про задоволення позовних вимог є передчасними, і направив справу на новий розгляд до апеляційного суду.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №199/3235/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор не довів належними доказами факт неправомірного набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку, зокрема, не надав доказів підробки наказу Держгеокадастру, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд зазначив, що подання електронного доказу у паперовій копії не робить його недопустимим, але суд може не взяти до уваги таку копію, якщо оригінал не поданий і є сумніви щодо її відповідності оригіналу. Також суд врахував, що спірна територія була тимчасово окупована, що ускладнювало отримання оригіналів документів. Водночас, Верховний Суд вказав на порушення правил юрисдикції, оскільки спір між органом місцевого самоврядування та юридичною особою (ДП «Ілліч-Агро Донбас») щодо земельної ділянки має розглядатися в господарському суді, а не в цивільному.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закривши провадження у цій частині, а також скасував рішення про стягнення витрат на правничу допомогу на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас», а в іншій частині рішення судів залишив без змін.
Справа №683/2985/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та внесення змін до договору оренди землі.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивачка не довела факту психологічного тиску при укладенні додаткової угоди, а її похилий вік та інвалідність самі по собі не є підставою для визнання угоди недійсною; апеляційний суд зазначив, що позивачка добровільно підписала додаткову угоду, і її волевиявлення було вільним, що відповідає умовам договору оренди та вимогам цивільного законодавства про свободу договору; суд касаційної інстанції також врахував, що орендна плата була встановлена у межах, визначених Податковим кодексом України, і що позивачка не надала достатніх доказів на підтвердження психологічного тиску, а посилання на похилий вік та інвалідність не є безумовною підставою для визнання угоди недійсною. Суд касаційної інстанції наголосив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, і що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №643/4629/20 від 24/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичних осіб безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності, на якій розташоване їхнє нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що власники нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, зобов’язані сплачувати орендну плату за користування цією ділянкою, навіть якщо договір оренди не оформлений. Суд зазначив, що фактичне користування земельною ділянкою без належних правових підстав призводить до збереження коштів за рахунок власника землі (міської ради), що є підставою для стягнення цих коштів як безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України. Суд також відхилив доводи відповідача щодо помилковості розрахунку суми орендної плати, оскільки відповідачем не було надано доказів на спростування розрахунку, наданого міською радою. Суд також підкреслив, що оскільки відповідач не довів використання майна у господарській діяльності, справа підлягає розгляду у цивільному, а не господарському суді. Суд також зазначив, що апеляційний суд надав відповідачу можливість подати заперечення проти позову, що відповідає вказівкам Верховного Суду після попереднього касаційного розгляду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №175/5227/21 від 17/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку грошових коштів за договорами банківського вкладу, які позивач вважає укладеними, але банк заперечує їх наявність у своїй системі обліку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що письмова форма договорів банківського вкладу підтверджується не лише текстами договорів, а й виданими банком квитанціями про прийняття коштів від вкладника та оформленням виписки-повідомлення про відкриття поточного рахунку на ім’я позивача. Суд зазначив, що обов’язок ведення бази даних вкладників покладається на банк, і недоліки в організації внутрішніх процесів банку не можуть ставити під сумнів факт укладення договорів, якщо вкладник надав достатні докази внесення коштів. Суд також підкреслив, що відсутність реєстрації договору банківського вкладу в системі банку не може вважатися недотриманням письмової форми договору, якщо є інші документи, що підтверджують внесення коштів. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми договору. Суд наголосив, що наявність кримінального правопорушення не впливає на договірні правовідносини, не спростовує їх існування та не припиняє їх.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про стягнення грошових коштів на користь вкладника – без змін.
Справа №641/4979/20 від 19/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до держави Україна про відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі смертю її матері внаслідок терористичного акту.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела, що держава Україна могла і повинна була вжити заходів для запобігання ризику загибелі її матері, знала про конкретну загрозу її життю та не вжила заходів для її усунення, а також не обґрунтувала порушення державою конкретних обов’язків щодо гарантування права на життя. Суд зазначив, що сам факт загибелі людини на підконтрольній території не означає автоматичного порушення державою гарантій права на життя, передбачених статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також врахував, що відсутній закон, який би регулював порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, суд взяв до уваги, що Україна створила спеціальний механізм для визначення збитків, завданих державою-агресором, і держава взяла на себе позитивний матеріальний обов’язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих внаслідок збройної агресії РФ.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/28718/21 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, оскільки адвокат позивача не мав належних повноважень представляти інтереси компанії саме в тому апеляційному суді, який розглядав справу на момент подання скарги. Суд зазначив, що ордер адвоката містив посилання на інший апеляційний суд, а додаткових документів, які б підтверджували його повноваження в поточному суді, надано не було. Верховний Суд підкреслив, що належне підтвердження повноважень представника є важливою гарантією права на судовий захист і не може вважатися формальною вимогою. Суд також врахував, що повернення скарги не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з належно оформленими документами. Крім того, суд зазначив, що позивач неодноразово подавав апеляційні скарги, які поверталися через відсутність належних документів, що свідчить про те, що проблема полягала не в надмірному формалізмі суду, а в неналежному оформленні документів представництва.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №280/1593/24 від 25/12/2025
1. Предметом спору є правомірність податкових повідомлень-рішень, якими позивачу було зменшено суму податкового кредиту та застосовано штрафні санкції за відсутність реєстрації податкових накладних.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який визнав правомірним штраф за відсутність реєстрації податкових накладних, пославшись на те, що апеляційний суд не встановив, чи дійсно була відсутня реєстрація податкових накладних, чи мало місце порушення строків реєстрації. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не дослідив наявні в матеріалах справи податкові накладні з квитанціями про їх реєстрацію в ЄРПН, не надав оцінку доводам позивача щодо застосування положень пунктів 89 та 90 підрозділу ХХ ПК України, які регулюють питання граничних строків реєстрації податкових накладних у період дії воєнного стану. Також, апеляційний суд не навів жодних мотивів прийняття або відхилення зазначених доводів, що свідчить про недотримання вимог КАС України щодо обов`язку суду апеляційної інстанції наводити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд вказав на необхідність ретельного дослідження всіх обставин справи та доводів сторін при новому розгляді.
3. Суд постановив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №595/1673/25 від 26/12/2025
Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження щодо обвинуваченого з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Суд, відмовляючи у задоволенні клопотання захисника, послався на те, що складання повного тексту ухвали вимагає значного часу, тому, керуючись ч. 2 ст. 376 КПК України, обмежився складанням та оголошенням лише резолютивної частини судового рішення. Суд також врахував положення статей 32 та 615 КПК України. При цьому, суд не навів жодних конкретних аргументів чи обґрунтувань, чому саме клопотання захисника не підлягає задоволенню, а лише формально послався на процесуальні норми, які регулюють порядок прийняття рішень судом. Відсутність мотивів відмови у задоволенні клопотання у резолютивній частині ухвали робить неможливим встановити логіку суду при прийнятті рішення.
Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №369/1818/19 від 24/12/2025
1. Предметом спору є скасування свідоцтв про право власності та спадщину на житловий будинок, визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування, скасування рішення сільради про передачу земельної ділянки у власність та визнання права користування частинами земельних ділянок.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не було надано належних доказів того, що спірний будинок був побудований та набутий у власність подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під час їх перебування у шлюбі, що було необхідною умовою для визнання за позивачем права на спадщину після смерті матері. Крім того, суд врахував наявність судового рішення, яке набрало законної сили, щодо виділу земельної ділянки в натурі, що належала ОСОБА_4, правонаступником якої є позивач, що робить безпідставними вимоги про визнання права користування частиною земельної ділянки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Доводи касаційної скарги не містили підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №359/2760/23 від 19/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівником, який є членом добровольчого формування територіальної громади.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки на момент видання наказу про призупинення дії трудових договорів, чинне законодавство не вимагало зазначення у наказі строку призупинення, кількості працівників, умов відновлення дії договору та погодження з військовою адміністрацією. Крім того, суд зазначив, що з 19 липня 2022 року, згідно з внесеними змінами до КЗпП України, за працівниками, які є членами добровольчих формувань, зберігається лише місце роботи та посада, а не середній заробіток. Суд також врахував, що діяльність підприємства була призупинена через військову агресію, що унеможливлювало надання роботи працівникам. Суд вказав, що оскільки трудовий договір з позивачем був призупинений, у роботодавця не було обов’язку виплачувати середню заробітну плату, оскільки позивач виконував обов’язки добровольця у неробочий час.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №607/6964/20 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця та вимоги про покладання обов’язку на стягувача забезпечити техніку для демонтажу майна у виконавчому провадженні.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що саме на державного виконавця покладено обов’язок вживати всіх необхідних заходів для виконання рішення суду, зокрема, організовувати та проводити виконавчі дії. Суд зазначив, що покладання на стягувача обов’язку забезпечити техніку для демонтажу цілісного технологічного комплексу є неправомірним, оскільки це суперечить положенням Закону України “Про виконавче провадження”. Суд також наголосив, що виконавець, за потреби, може залучати спеціалістів або витребувати необхідні документи для ідентифікації майна, а не перекладати цей обов’язок на стягувача. Крім того, Верховний Суд вказав, що державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для виконання рішення, зокрема, не витребував додаткові документи для ідентифікації майна та не залучив спеціаліста. Суд підкреслив, що забезпечення виконання судового рішення є обов’язком держави, а перекладання цього обов’язку на стягувача є неприпустимим.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, визнав неправомірною бездіяльність державного виконавця та скасував його вимогу в частині зобов’язання стягувача забезпечити техніку для демонтажу.
Справа №757/11316/24-ц від 17/12/2025
1. Предметом спору є вимога фізичної особи до держави Україна про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок помилкового застосування до неї персональних санкцій.
2. Суд апеляційної інстанції, рішення якого залишив без змін Верховний Суд, виходив з того, що помилкове застосування санкцій до позивачки, що призвело до обмеження її прав на розпорядження власними коштами, блокування банківських рахунків та неможливості задоволення першочергових потреб, завдало їй моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Суд врахував, що підставою для застосування санкцій стала помилка Служби безпеки України при підготовці пропозицій щодо застосування санкцій, а також те, що згодом помилку було виправлено шляхом виключення позивачки зі списку підсанкційних осіб. Суд зазначив, що незалучення до справи безпосередньо органу, який допустив порушення прав, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до держави. Розмір моральної шкоди визначено судом, виходячи з критеріїв справедливості, добросовісності та розумності, як достатню сатисфакцію за порушені права. Водночас, суд відмовив у відшкодуванні матеріальної шкоди через її недоведеність.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду про часткове задоволення позову, а саме стягнення з Держави Україна на користь позивачки 150 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Справа №548/764/24 від 24/12/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу з фізичної особи.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов АТ «Полтавагаз», оскільки між споживачем та газорозподільною компанією існували договірні відносини, підтверджені заявою-приєднанням до умов договору розподілу природного газу, здійсненням періодичної оплати за послугу та фактичним споживанням газу. Суд зазначив, що згідно з Кодексом газорозподільних систем, факт споживання газу та/або оплата послуг є достатнім для підтвердження приєднання до договору, навіть без підписаної заяви. Суд відхилив аргументи відповідача щодо відсутності ліцензії у АТ «Полтавагаз» та неправомірності тарифів, оскільки ліцензія була видана, а тарифи встановлені у встановленому порядку. Також, суд відхилив доводи про необхідність звернення до Конституційного Суду, оскільки не вбачав невідповідності застосованих законів Конституції України.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №359/5064/22 від 24/12/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів, які позивач сплатив адвокату за договором про надання правової допомоги, який, на думку позивача, не був належним чином виконаний.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у задоволенні заяви про роз’яснення судового рішення, оскільки рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні позову не підлягає примусовому виконанню і є зрозумілим, а заявник фактично висловлює незгоду з судовим рішенням, а не просить роз’яснити його. Суд касаційної інстанції зазначив, що роз’ясненню підлягають лише ті судові рішення, які підлягають виконанню, зокрема, у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що заяву про роз’яснення судового рішення розглянуто неповноважним складом суду, оскільки матеріали справи не містять доказів відведення суддів від розгляду заяви про роз’яснення судового рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження не включають переоцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №320/2453/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Сінево Україна» було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд частково задовольнив позов, скасувавши податкове повідомлення-рішення в частині донарахувань, пов’язаних з операцією з відчуження корпоративних прав, оскільки контролюючий орган застосував неповну методику визначення фінансового результату, яка не враховувала зміну вартості інвестиції за весь період її обліку; водночас, суд визнав правомірним проведення позапланової перевірки, ініційованої через подання платником заперечень до акта планової перевірки, а також відхилив аргумент про те, що порушення порядку розгляду заперечень є самостійною підставою для скасування рішення; в частині витрат за договорами з ФОП, суд відмовив у задоволенні позову, оскільки платник не надав достатніх доказів фактичного надання послуг, їх обсягу та зв’язку з господарською діяльністю; також суд погодився з правомірністю збільшення фінансового результату на суму витрат, понесених у зв’язку з придбанням послуг у неприбуткових організацій, оскільки ці витрати не були належним чином підтверджені документально та не пов’язані з господарською діяльністю.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/2446/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є стягнення матеріальної шкоди, завданої невиплатою підвищення до пенсії особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі. Суд зазначив, що спір виник між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України, яке є суб’єктом владних повноважень. Спір стосується нарахування та виплати пенсії, що є публічно-правовими відносинами, а отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд також відхилив аргументи позивача про те, що спір має приватноправовий характер, оскільки стосується відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю відповідача. Суд підкреслив, що суть спору полягає у правомірності нарахування та виплати пенсії, що регулюється нормами публічного права. Суд також зазначив, що намагання позивача перевести спір у площину деліктних правовідносин не змінює суті публічно-правових відносин між сторонами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №380/17022/24 від 25/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення міської ради про ліквідацію посади заступника міського голови та розпоряджень міського голови про звільнення позивача з цієї посади.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій допустили помилки при розгляді справи, не дослідивши всі важливі обставини, зокрема, чи було дотримано процедуру дострокового припинення повноважень заступника міського голови відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Суд наголосив, що посада заступника міського голови є виборною і затверджується рішенням ради, тому і рішення про дострокове припинення повноважень має прийматися на сесії ради, а не одноосібно міським головою. Суд також зазначив, що адміністративні суди повинні перевіряти законність та легітимність рішень органів місцевого самоврядування, а не їх доцільність. Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що рішення про ліквідацію посади не є беззаперечним доказом правомірності дій міського голови, оскільки цим рішенням не вирішувалося питання про дострокове припинення повноважень конкретної особи.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №442/58/17 від 18/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у привласненні майна шляхом зловживання службовим становищем та службовому підробленні.
У цій справі Верховний Суд виступив як касаційна інстанція, перевіряючи законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій. Суд заслухав аргументи захисника, вивчив матеріали справи та встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Зокрема, було враховано доведеність вини особи у вчиненні інкримінованих їй злочинів, а також відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування судових рішень. Суд також взяв до уваги доводи касаційної скарги, але визнав їх необґрунтованими та такими, що не ставлять під сумнів законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень.
Верховний Суд ухвалив рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №686/25183/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за жорстоке поводження з твариною, що призвело до її загибелі, та хуліганство, вчинене з особливою зухвалістю.
2. Верховний Суд залишив в силі вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, за винятком частини, що стосується обтяжуючої обставини – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння. Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про доведеність вини ґрунтуються на показаннях свідків, протоколах слідчих дій та інших доказах, які були належним чином досліджені та оцінені. ВС відхилив доводи захисника про порушення права на захист, оскільки слідчий експеримент, на який посилався суд, проводився за участі захисника, і засудженому було роз’яснено його права. ВС також не погодився з тим, що дії засудженого слід кваліфікувати як адміністративне правопорушення, оскільки вони містили ознаки особливої зухвалості та грубого порушення громадського порядку. Водночас, ВС погодився з тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно визнали обтяжуючою обставиною вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, оскільки не було надано належних доказів цього факту.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши судові рішення в частині виключення обтяжуючої обставини, але залишив без змін вирок та ухвалу в іншій частині.
Справа №678/641/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким засудженому ОСОБА_6 було призначено покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що покарання у виді штрафу, призначене судом першої інстанції, було явно несправедливим через м’якість, враховуючи систематичне невиконання засудженим судових рішень про позбавлення права керування транспортними засобами, численні адміністративні правопорушення, вчинені ним, а також зневагу до рішень суду. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано не визнав щире каяття обставиною, що пом’якшує покарання, оскільки визнання вини засудженим мало формальний характер і не було зумовлене дійсним усвідомленням протиправності вчиненого. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про можливе скрутне матеріальне становище сім’ї засудженого, а також про повторне притягнення до відповідальності за одне й те ж правопорушення, оскільки вирок суду першої інстанції не набрав законної сили у зв’язку з поданням апеляційної скарги. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши всі обставини справи та дані про особу винного.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №639/508/21 від 22/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними правочинів щодо житлового будинку, оскільки Харківська міська рада вважає, що реконструкція будинку була здійснена самовільно та без належних документів.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів самовільного будівництва, зокрема, що будинок був збудований після 5 серпня 1992 року, коли набули чинності вимоги щодо обов’язкового введення в експлуатацію об’єктів будівництва; суд зазначив, що позивач не звертався з клопотаннями про витребування доказів або проведення експертиз; суди попередніх інстанцій встановили, що виконавчий комітет Октябрської районної ради народних депутатів Харківської області рішенням від 07 серпня 1990 року № 126-34 ОСОБА_5 було дозволено збудувати будинок житловою площею не більше 80 кв. м відповідно до санітарних та протипожежних норм на підставі проектної документації на земельній ділянці 600 кв. м на АДРЕСА_1; суди також врахували, що позивач не надав доказів того, які документи були подані для здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_5 уперше у 2017 році, що також є його процесуальним обов`язком як особи, яка оспорює законність здійснення відповідної державної реєстрації права власності; суд також підкреслив, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/19135/25 від 25/12/2025
1. Предметом спору є скасування містобудівних умов та обмежень і припинення права на виконання будівельних робіт щодо будівництва зблокованого житлового будинку.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви прокурору, оскільки прокурор не обґрунтував належним чином підстави для представництва інтересів держави в суді. Суд вказав, що прокурор повинен довести, що уповноважений орган (Управління ДАБК) не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави, перш ніж звертатися до суду. Суд зазначив, що виявлення порушень у сфері містобудівної діяльності відбувається через механізм державного архітектурно-будівельного нагляду, і лише після виявлення таких порушень уповноважений орган має право звертатися до суду. Суд також врахував, що введення мораторію на перевірки не означає бездіяльність уповноважених органів. Суд підкреслив, що прокурор не може бути альтернативним суб’єктом звернення до суду і замінювати належного суб’єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/1659/25 від 25/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Покровської міської ради щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як таких, що прийняті з порушенням регуляторної політики та Конституції України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково повернув апеляційну скаргу позивачу, вважаючи її не підписаною, оскільки вона була подана через підсистему “Електронний суд” у вигляді додатку до заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд наголосив, що подання документів через “Електронний суд” автоматично передбачає використання кваліфікованого електронного підпису, і апеляційна скарга, хоч і сформована як додаток, є єдиним документом, створеним в системі з використанням цього підпису. Суд також зазначив, що у випадку недотримання вимог до форми апеляційної скарги, апеляційний суд повинен був залишити її без руху, надавши можливість позивачу усунути недоліки, а не повертати скаргу. Враховуючи, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, Верховний Суд скасував його ухвалу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №569/5867/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між матір’ю та сином, оскільки банк вважає, що цей договір був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що банк не довів, що оспорюваний договір дарування був вчинений з метою ухилення від виконання боргових зобов’язань перед банком, і в результаті його укладення боржниця стала неплатоспроможною. Суд зазначив, що на момент укладення договору дарування сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а договір був спрямований на реальне настання правових наслідків. Також, суд врахував, що син боржниці фактично проживав у квартирі та здійснював її утримання, а відчуження квартири відбулося за відсутності будь-яких заборон. Крім того, вимоги банку до боржниці забезпечені іпотекою, і банк вживає заходів щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд також взяв до уваги, що банком не було доведено, що внаслідок укладення договору дарування боржниця стала неплатоспроможною за зобов’язаннями перед банком.
3. Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3919/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ТОВ “Промінь-С” передати ОСББ “Азовський” документацію на багатоквартирний будинок.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, наголошуючи на обов’язку колишнього управителя багатоквартирного будинку передати технічну документацію об’єднанню співвласників після його державної реєстрації, що передбачено Законом України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”. Суд зазначив, що цей обов’язок виникає незалежно від факту прийняття об’єднанням рішення про управління будинком або прийняття будинку на баланс. Важливим є те, що ТОВ “Промінь-С” здійснювало управління будинком, що встановлено на підставі відповідних документів. Також суд підкреслив, що відсутність документації не звільняє колишнього управителя від обов’язку її передати, оскільки в такому випадку він повинен її відновити за власний рахунок. Суд вказав, що перелік документів, які підлягають передачі, визначений законодавством і не є вичерпним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Промінь-С” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №206/2266/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_5 про визнання припиненим зобов’язання за кредитним договором, укладеним між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_2, посилаючись на те, що його дружина, ОСОБА_3, уклала договір іпотеки спільного майна подружжя для забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором без його згоди, а також на інші порушення, допущені банком.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, що предмет іпотеки є об’єктом спільного майна подружжя, а також не довів інших обставин, на які посилався як на підставу позову. Суд зазначив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд також підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, не встановивши підстав для скасування його рішення. Верховний Суд також підкреслив, що суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №697/2446/18 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали заповіт недійсним, оскільки на час його складання заповідач не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що було підтверджено висновками судово-психіатричних експертиз. Суди врахували, що експертизи були проведені з урахуванням медичної документації та показів свідків, а їх висновки були чіткими та категоричними. Суд також відхилив аргументи відповідача про недостовірність медичної документації, оскільки експерти критично оцінювали її та не використовували сумнівні дані для обґрунтування своїх висновків. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку. Також суд касаційної інстанції зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №393/613/22 від 18/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику, оскільки власник вважає, що орендар використовує землю без належних правових підстав.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову. Апеляційний суд встановив, що хоча додаткова угода до договору оренди землі не була підписана особисто орендодавцем, вона фактично виконувалася обома сторонами: орендар продовжував користуватися землею після закінчення строку дії первинного договору та сплачував орендну плату, а орендодавець приймав ці платежі. Суд врахував принцип добросовісності та неприпустимість суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), згідно з яким сторона не може діяти всупереч своїй попередній поведінці, на яку інша сторона розумно покладалася. Суд також зазначив, що сам факт використання земельної ділянки та здійснення платежів свідчить про те, що договір оренди вважається укладеним і може бути оспорюваним, а не неукладеним. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №390/1007/22 від 26/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного дідом позивачки на користь іншої особи, через нібито здійснений на нього тиск.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів того, що на її діда чинився фізичний або психологічний тиск при складанні заповіту, який би свідчив про невідповідність волевиявлення заповідача його справжній волі; суди попередніх інстанцій взяли до уваги висновок експерта, який підтвердив, що заповіт підписаний саме заповідачем, хоч і у незвичних умовах, можливо, через хворобливий стан або вікові зміни; покази свідків також не підтвердили фактів незаконного впливу на заповідача; суди зазначили, що сам факт спору між спадкоємцями не свідчить про відсутність вільного волевиявлення заповідача; позивачка не довела причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачки та волевиявленням заповідача, а також відсутності волевиявлення заповідача щодо складання заповіту; суди підкреслили, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і позивачка не надала належних доказів на підтвердження своїх вимог.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №205/3503/24 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та виселення з квартири.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виселення, оскільки позивач не довів втрату відповідачем інтересу до житла, а попереднє рішення суду вже визнало за відповідачем право користування спірною квартирою; суди попередніх інстанцій встановили, що дії щодо вселення відповідачки у квартиру були здійснені на підставі рішення суду, а не самовільно; розгляд справи у спрощеному провадженні не вплинув на повноту встановлення обставин справи, оскільки суд врахував характер спірних правовідносин та предмет доказування; право позивача на доступ до правосуддя було забезпечено судом апеляційної інстанції, який розглянув справу по суті у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом сторін) та не встановив правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції; суди діяли в межах своїх процесуальних повноважень, а доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/2453/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Сінево Україна» було донараховано податок на прибуток.
2. Суд частково задовольнив позов, скасувавши податкове повідомлення-рішення в частині донарахувань, пов’язаних з операцією з відчуження корпоративних прав, оскільки контролюючий орган застосував неповну методику визначення фінансового результату, яка не враховувала зміну вартості інвестиції за весь період її обліку; водночас, суд визнав правомірним проведення позапланової перевірки та відмовив у задоволенні позову в частині витрат за договорами з ФОП та неприбутковими організаціями, оскільки платник не надав достатніх доказів фактичного надання послуг, їх обсягу, змісту та зв’язку з господарською діяльністю. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що перевірку було проведено на підставі належним чином оформленого наказу, а можливі процедурні неточності при прийнятті податкового повідомлення-рішення не призвели до істотного порушення прав платника. Суд також підкреслив, що платник безпідставно застосував метод ринкової вартості при визначенні доходу від реалізації корпоративних прав, тоді як для таких інвестицій належним є метод участі в капіталі. Щодо витрат за договорами з ФОП, суд підтримав висновок про нереальність господарських операцій через відсутність належних первинних документів, що підтверджують факт надання послуг та їх зв’язок з господарською діяльністю.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №727/9256/23 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, укладеного між обслуговуючим кооперативом та фізичною особою, оскільки позивач вважає, що його права як замовника будівництва порушені.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який визнав договір купівлі-продажу недійсним, оскільки обслуговуючий кооператив незаконно набув право власності на спірне приміщення, що порушує права ТОВ “Гіпербуд” як замовника будівництва. Суд зазначив, що ТОВ “Гіпербуд” має чинний дозвіл на будівництво, а рішення міської ради про припинення договору оренди землі та передачу її кооперативу визнані недійсними. Суд також вказав, що вимога про визнання правочину недійсним є належним способом захисту прав позивача, оскільки дозволяє відновити стан, що існував до порушення, і реалізувати законні права ТОВ “Гіпербуд”. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про необхідність віндикаційного позову, оскільки ТОВ “Гіпербуд” не є стороною оспорюваного договору, але має право претендувати на майно. Суд підкреслив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №924/994/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки, ініційоване прокурором в інтересах держави.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов прокурора, виходячи з того, що земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, і для ефективного захисту інтересів держави недостатньо лише витребування майна. Суд врахував, що спірна земельна ділянка була об’єднана з іншими, утворивши новий об’єкт, що ускладнює виконання рішення про її повернення у первісному вигляді. Суд зазначив, що у такому випадку, крім витребування майна, необхідно також скасувати державну реєстрацію права власності та оренди на новоутворену ділянку. Суд наголосив, що такий спосіб захисту є пропорційним, оскільки не позбавляє відповідача права на законно набуту частину об’єднаної ділянки, а лише відновлює права держави на незаконно відчужену землю. Суд також врахував недобросовісну поведінку відповідача, який здійснив поділ земельної ділянки після рішення суду першої інстанції, що свідчить про намагання ускладнити виконання рішення про витребування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №946/1772/20 від 17/12/2025
1. Предметом спору є поділ житлового будинку між співвласниками та визначення порядку користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди не врахували усталену практику Верховного Суду щодо можливості поділу майна, навіть якщо у його складі є самочинні будівлі, за умови, що ці будівлі не входять до частки, яка виділяється позивачу. Суд зазначив, що позивачі не повинні нести негативні наслідки дій, які вони не вчиняли, а саме будівництва веранди відповідачкою. Суд також врахував, що між сторонами склався усталений порядок користування домоволодінням, який наближено відповідає розміру їхніх часток. При цьому, відмовляючи у визначенні порядку користування земельною ділянкою, суд виходив з того, що позивачі просили виділити їм у користування земельну ділянку більшої площі, ніж було передано у власність рішенням органу місцевого самоврядування. Суд наголосив, що не може вирішувати питання, пов’язані з розпорядженням земельною ділянкою чи правом власності на неї, а має лише визначити умови користування нею.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у поділі будинку та ухвалив нове рішення про поділ домоволодіння між співвласниками, виділивши позивачам їх частку, та залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визначенні порядку користування земельною ділянкою.
Справа №523/8327/25 від 23/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення заяви про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду, якою було відмовлено у задоволенні подання про передачу речових доказів в управління АРМА.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є надзвичайним заходом, який застосовується у виняткових випадках, коли виявлено обставини, що могли суттєво вплинути на прийняте рішення, і розгляд цих обставин у звичайному порядку вже неможливий. Суд підкреслив, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають лише ті судові рішення, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції. У даному випадку, ухвала апеляційного суду, про перегляд якої подано заяву, не завершує розгляд кримінального провадження по суті, а стосується лише питання передачі речових доказів, тому не може бути переглянута за нововиявленими обставинами. Суд також послався на правові позиції, викладені в постановах об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, які підтверджують такий підхід.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду про повернення заяви без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №757/45614/16-ц від 24/12/2025
1. Предметом спору є заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі про поділ майна подружжя.
2. Верховний Суд частково задовольнив заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, керуючись наступними аргументами: по-перше, суд має право ухвалити додаткове рішення щодо судових витрат, якщо це питання не було вирішено раніше; по-друге, розмір витрат на правничу допомогу має бути підтверджений доказами та відповідати критеріям обґрунтованості, пропорційності, співмірності та розумності; по-третє, суд враховує складність справи, обсяг наданих послуг, час, витрачений адвокатом, а також фінансовий стан сторін; по-четверте, хоча сторони вільні у визначенні розміру гонорару, суд оцінює заявлену вартість правничої допомоги на основі критеріїв співмірності; по-п’яте, суд бере до уваги заперечення іншої сторони щодо розміру відшкодування та загальні засади цивільного судочинства, такі як справедливість, добросовісність та розумність.
3. Суд постановив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 15 000 гривень.
Справа №363/4289/23 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Вишгородської міської ради щодо відмови у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою для отримання земельної ділянки у власність.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши правомірність відмови міської ради у наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка розташована на землях загального користування, що унеможливлює її передачу у приватну власність. Суд також погодився із закриттям провадження в частині оскарження попереднього рішення міської ради, оскільки щодо цього вже було ухвалене рішення суду, яке набрало законної сили. Суд касаційної інстанції зазначив, що для закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову. Суд касаційної інстанції також врахував, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі набуття права власності на земельну ділянку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №367/4806/23 від 25/12/2025
1. Предметом спору є стягнення ринкової вартості частини майна товариства з обмеженою відповідальністю пропорційно до частки у статутному капіталі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір є корпоративним і підлягає розгляду в господарському суді, враховуючи, що позивач набув право на частку в статутному капіталі товариства на підставі договору дарування, що свідчить про спір щодо корпоративних прав. При цьому, суди врахували, що на момент набуття позивачем частки у статутному капіталі, він вже мав корпоративні права як учасник цього товариства. Суд також зазначив, що той факт, що позивач не повідомив товариство про набуття ним частки, не змінює суті спору як корпоративного, оскільки спір виник щодо виплати вартості частини майна товариства пропорційно до частки у статутному капіталі. Суд відхилив доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки заявник не зазначив, який саме висновок має бути сформульовано.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №758/9138/22 від 25/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_3 стосовно позивачки ОСОБА_1 для оформлення спадщини.
2. Суд задовольнив позов, спираючись на докази спільного проживання та ведення господарства між матір’ю позивачки та померлим, показання свідків, які підтверджували батьківство, а також на висновок експертизи ДНК, яка встановила вірогідність батьківства на рівні 99,99%. Суд врахував практику Європейського суду з прав людини, який наголошує на високій доказовій цінності ДНК-тестів у справах про встановлення батьківства. Суд відхилив аргументи відповідачки щодо недопустимості доказів, оскільки експертиза була проведена на підставі ухвали суду про забезпечення доказів, яка набрала законної сили. Суд також зазначив, що відповідачка не скористалася правом провести власну експертизу для спростування батьківства. Суд відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №725/4010/25 від 25/12/2025
1. Предметом спору є заміна стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_1 на АТ КБ «ПриватБанк» на підставі нібито виконання банком обов’язку боржника та існування загрози втрати права на заставне майно.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено в задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про заміну стягувача. Суд зазначив, що для процесуального правонаступництва необхідний перехід матеріальних прав від попереднього кредитора до нового. Банк, сплативши кошти за боржника, не довів наявності підстав для переходу прав кредитора, оскільки не було доведено існування реальної загрози втрати права на заставне майно, враховуючи наявні судові рішення про звернення стягнення на це майно на користь банку. Суд підкреслив, що лише факт перерахування коштів за боржника, за відсутності інших умов, не є достатньою підставою для заміни стягувача у виконавчому провадженні. Також, суд касаційної інстанції наголосив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/917/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є витребування ТОВ “П`ятий гідротехнічний підводний загін” з незаконного володіння Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та з незаконного господарського відання ДП “Адміністрація річкових портів” причалу на річці Дніпро.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач набув право власності лише на те майно, яке було передано засновником до його статутного фонду, а спірний причал не вибував з державної власності. Суд зазначив, що Фонд держмайна України (ФДМУ) був органом приватизації та засновником ВАТ “П`ятий експедиційний загін підводних та гідротехнічних робіт”. Перелік нерухомого майна, що передається у власність товариству, підписано заступником Голови ФДМУ, але спірний причал у цьому переліку відсутній. Також суд врахував, що гідротехнічні споруди є інженерними спорудами, нерозривно пов’язаними із землею, і їх функціонування неможливе без водного об’єкта, а тому вони не можуть бути об’єктами приватизації. Суд послався на попередні рішення Верховного Суду, згідно з якими гідротехнічна споруда виконує допоміжну функцію у здійсненні водогосподарських заходів і не може існувати окремо від водного об’єкта.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №442/58/17 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 191 (розтрата майна) та ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України, де захисник наполягав на відсутності належних доказів вини.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним на основі зібраних доказів, зокрема, показань свідків, висновків експертиз та інших документів. Суд зазначив, що висновок експерта №4446 є допустимим доказом, оскільки експерти мали необхідні матеріали та використовували відповідні методики, а твердження про самостійний збір доказів експертами не підтвердилися. Також, ВС вказав, що висновок почеркознавчої експертизи №6/602 є допустимим, оскільки зразки підпису були отримані законно, а сторона захисту не висловлювала заперечень щодо їх допустимості під час судового розгляду. ВС підкреслив, що суди дали належну оцінку доводам захисту про відсутність у ОСОБА_7 повноважень на відведення дерев та проведення оцінки лісосік, зважаючи на його посадові обов’язки та договір про повну матеріальну відповідальність. ВС погодився з рішенням про стягнення процесуальних витрат, оскільки вони пов’язані з проведенням експертизи, результати якої були використані для доведення вини ОСОБА_7.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7.
Справа №924/1031/23 від 17/12/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельні ділянки, а також скасування державної реєстрації самих земельних ділянок, оскільки прокурор вважає, що попередні судові рішення про витребування цих ділянок на користь держави не можуть бути виконані через їх поділ та об’єднання з іншими ділянками.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували важливі обставини, які необхідно встановити при вирішенні подібних земельних спорів, а саме: які конкретно частини земельних ділянок накладаються на новостворені ділянки, чи є ефективним обраний прокурором спосіб захисту, чи було дотримано баланс інтересів держави та ТОВ «Зарус-Інвест» згідно з практикою ЄСПЛ, і чи діяло ТОВ «Зарус-Інвест» добросовісно при поділі та об’єднанні ділянок. Суд також зазначив, що необхідно врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо ефективних способів захисту у таких спорах, зокрема, у справах № 446/478/19 та № 911/906/23. Суд наголосив на важливості встановлення обставин, які б дозволили забезпечити справедливий баланс між інтересами держави та правом власності ТОВ «Зарус-Інвест», а також на необхідності перевірки добросовісності дій ТОВ «Зарус-Інвест» при вчиненні дій з земельними ділянками. Крім того, суд вказав на необхідність з’ясування результатів розгляду позовних вимог щодо витребування однієї з земельних ділянок, на які посилався прокурор.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №179/293/24 від 23/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів земельних торгів, скасування рішення про відмову у підписанні протоколу про результати земельних торгів та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди не звернули увагу на те, що ТОВ «Українська енергетична біржа», як організатор електронних торгів, є стороною оспорюваного правочину і повинно було бути залучене до участі у справі як співвідповідач, а не як третя особа, що є порушенням норм процесуального права та стало самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення належності відповідачів є обов’язком суду, який виконується під час розгляду справи, і пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Також, суд касаційної інстанції послався на сталу судову практику Верховного Суду, згідно з якою ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, порушеної за позовом учасника цього правочину, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони такого правочину.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1.
Справа №473/3532/25 від 24/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів оренди торговельних площ, укладених між фізичною особою-підприємцем та іншими фізичними особами-підприємцями та фізичною особою, оскільки позивач вважає, що ці договори порушують її право власності на майно, яке було передано в оренду без її згоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що спір виник між фізичною особою, яка є власником майна, та іншими особами щодо правомірності укладення договорів оренди цього майна без її згоди, що свідчить про цивільно-правовий характер спору. Суд зазначив, що для визначення юрисдикції важливо враховувати суть спору та склад його учасників, а не лише формальний статус сторін договорів. Верховний Суд підкреслив, що вирішальним фактором є захист права власності фізичної особи, а не господарська діяльність сторін договорів оренди. Суд також врахував, що позовні вимоги не стосуються виникнення, здійснення чи припинення господарської діяльності відповідачів, а спрямовані на захист права власності позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду щодо належності спору до цивільної юрисдикції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №560/16507/24 від 26/12/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, оскільки про порушення свого права на отримання компенсації за несвоєчасну виплату індексації він дізнався 28.11.2022, коли йому було виплачено індексацію грошового забезпечення. Суд зазначив, що право на отримання компенсації виникло у позивача одночасно з ухваленням рішення суду у справі № 380/17809/21, яким було встановлено факт порушення строку виплати належного йому грошового забезпечення. Суд також вказав, що реалізація права на отримання компенсації шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою чи організацією обов’язку з виплати компенсації у добровільному порядку, а тому перебіг строку для звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. Суд підкреслив, що такий підхід до обчислення строків звернення до суду у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 та підтримано в подальшій практиці.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/7750/22 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення та зобов’язання податкового органу внести дані про узгоджену суму бюджетного відшкодування ПДВ до відповідного реєстру.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з імпортних операцій, підтвердження сплати ПДВ при митному оформленні та дотримання умов для бюджетного відшкодування. Суд підкреслив, що контролюючий орган не надав доказів, які б спростовували наявність залишків товарно-матеріальних цінностей у позивача. Водночас, Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання податкового органу внести дані до реєстру відшкодування ПДВ, вказавши, що таке зобов’язання виникає лише після набрання рішенням суду законної сили, а не на момент ухвалення рішення судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що зобов’язання контролюючого органу внести дані до Реєстру виникає на наступний робочий день після отримання рішення суду апеляційної інстанції, яке набрало законної сили.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання податкового органу внести дані до реєстру відшкодування ПДВ, а в решті залишив рішення без змін.
Справа №340/2500/23 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу на ТОВ «Агрогрупа Деметра» за відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу під час здійснення внутрішніх вантажних перевезень.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які визнали протиправною постанову про штраф, наголосивши, що для внутрішніх перевезень обов’язковим є наявність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, виданого в Україні. Суд зазначив, що хоча Україна є учасником міжнародних договорів щодо безпеки дорожнього руху, наявність Міжнародного сертифікату технічного огляду не звільняє перевізника від обов’язку мати національний протокол. Суд підкреслив, що протокол перевірки технічного стану є обов’язковим документом для здійснення внутрішніх перевезень, і його відсутність є порушенням законодавства про автомобільний транспорт. Також, суд вказав, що посилання судів попередніх інстанцій на те, що протокол є альтернативою міжнародному сертифікату є помилковим.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Агрогрупа Деметра» про скасування постанови про накладення штрафу.
Справа №640/19095/21 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Державної міграційної служби про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину російської федерації.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу через те, що ордер адвоката містив посилання на надання правової допомоги в іншому апеляційному суді, а не в тому, куди фактично було передано справу. Верховний Суд наголосив на важливості забезпечення права на апеляційний перегляд справи, гарантованого Конституцією України та КАС України. Суд зазначив, що зміст ордеру підтверджував наявність права на апеляційне оскарження, і апеляційний суд необґрунтовано надав перевагу формальному підходу, що перешкодило реалізації цього права. Суд врахував практику Європейського суду з прав людини щодо уникнення надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження. Суд також взяв до уваги, що справа була передана до іншого апеляційного суду не з ініціативи сторони, а на виконання вимог Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва”.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Справа №240/32727/22 від 26/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Національної поліції щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в поліції.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який залишив позов без розгляду через пропуск строку звернення до суду, пославшись на те, що апеляційний суд не надав позивачу можливості подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропуску строку, як це передбачено статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд наголосив, що надання такої можливості є обов’язковою умовою для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, і це правило має застосовуватися як на стадії відкриття провадження, так і на стадії розгляду справи, а також під час перегляду справи в апеляційній та касаційній інстанціях. Верховний Суд підкреслив, що питання причин пропуску строку звернення до суду має бути з’ясовано судом в обов’язковому порядку, і позивач повинен мати реальну можливість спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення. Суд також зазначив, що не оцінює причини пропуску строку, але вважає, що апеляційний суд не повною мірою вирішив питання щодо поважності/неповажності його пропуску.
3. Верховний Суд постановив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №640/27574/21 від 26/12/2025
1. Предметом спору є правомірність звільнення позивачки з посади у Державній фіскальній службі України (ДФСУ) у зв’язку з ліквідацією органу.
2. Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які вважали звільнення позивачки правомірним. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відбулася ліквідація ДФСУ, а не реорганізація, тому не було потреби пропонувати позивачці іншу посаду. Верховний Суд звернув увагу на те, що суди не дослідили всіх обставин справи, зокрема, не з’ясували, чи було внесено до Єдиного державного реєстру записи про припинення ДФСУ. Також, ВС наголосив, що суди не врахували попередню практику ВС щодо розмежування ліквідації та реорганізації ДФСУ. ВС вказав, що у випадку реорганізації, а не ліквідації, роботодавець зобов’язаний запропонувати працівнику іншу рівнозначну посаду. Заява позивачки про звільнення у зв’язку зі скороченням штату не скасовує цей обов’язок, якщо фактично відбулася реорганізація. Крім того, ВС підкреслив, що суди не дослідили лист-попередження про звільнення, на який посилається відповідач, а також не врахували, що наказ про звільнення підписано Головою Комісії з реорганізації ДФСУ, а не з ліквідації.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
