1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, зменшено від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також застосовано штрафні санкції за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та інші порушення податкового законодавства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позовні вимоги Товариства, зазначивши, що платник податків має право на формування податкового кредиту та витрат, якщо господарські операції реально здійснені та підтверджені належними первинними документами. Суд підкреслив, що податковий орган не надав достатніх доказів відсутності реального характеру господарських операцій, а посилання на порушення податкової дисципліни контрагентами платника податків не є достатньою підставою для відмови у визнанні податкового кредиту та витрат, якщо платник діяв з належною обачністю та не був обізнаний про протиправну діяльність контрагентів. Суд також врахував практику Великої Палати Верховного Суду щодо індивідуальної відповідальності платника податків та необхідності доведення контролюючим органом нерозумності, недобросовісності або відсутності належної обачності в діях платника. **** Суд також зазначив, що відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, оскільки статус у юридичному розумінні – це перелік прав та обов`язків певного суб`єкта. Водночас жоден нормативно-правовий акт в Україні не містить визначення статусу фіктивного підприємства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
