Skip to content Skip to sidebar Skip to footer

Огляд судової практики Верховного Суду за 19/12/2025

Справа №351/2365/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації, а також відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням, на думку позивача, недостовірної інформації.

2. Суд касаційної інстанції вирішив, що апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, який обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки поширена відповідачем інформація є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, і, отже, не підлягає судовому захисту. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості розрізнення між фактами та оціночними судженнями, зазначивши, що оціночні судження не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності. Суд також врахував практику Європейського суду з прав людини щодо свободи вираження поглядів, яка захищає не лише інформацію, що сприймається позитивно, але й ту, що може ображати чи непокоїти. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для визначення недостовірності інформації необхідно оцінювати її в контексті всієї ситуації, а не лише окремих фраз. Оскільки не було доведено протиправності дій відповідача, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Справа №333/1925/16-ц від 08/12/2025
1. Предметом спору є визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні первісного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, а також частково задовольнив зустрічний позов, усунувши перешкоди в користуванні квартирою шляхом вселення. Апеляційний суд виходив з того, що відповідачі набули право користування спірним житлом на законних підставах як члени сім’ї попереднього наймача, а позивачі не надали достатніх доказів їх непроживання без поважних причин. Суд також врахував, що колишній наймач квартири не оспорював право користування відповідачів. Важливим фактором стало те, що відповідач довів поважність причин свого не проживання у спірній квартирі, зокрема, через хворобу дитини, що вимагала особливого догляду та уникнення конфліктного середовища.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №753/22568/14-ц від 08/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним між банком та позичальником, а також договором поруки, що забезпечував виконання зобов’язань за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який, скасувавши заочне рішення суду першої інстанції, частково задовольнив позов банку. Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що право банку нараховувати проценти та пеню за кредитним договором припиняється після спливу строку кредитування або пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту. У даній справі банк скористався правом вимоги дострокового повернення кредиту, тому апеляційний суд правомірно обмежив період нарахування процентів та пені датою, коли строк повернення кредиту вважався таким, що настав. Суд також зазначив, що відповідачі не надали контррозрахунку заборгованості, який би спростовував розрахунок, наданий банком. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №183/11711/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання позивачки та відповідача без реєстрації шлюбу, визнання квартири спільною сумісною власністю та поділ фінансових заощаджень.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів спільного проживання з відповідачем як сім’я без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов’язків, притаманних подружжю. Суд зазначив, що показання свідків та спільні фотографії не є визначальними доказами у такому питанні. Також, суд врахував, що спірна квартира була придбана відповідачем до реєстрації шлюбу, і позивачка не довела наявність спільних коштів, використаних на її придбання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень їх переоцінювати. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутні правові підстави для визнання майна спільною сумісною власністю, оскільки не доведено факт спільного проживання як сім’я без шлюбу.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №914/1276/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є зобов’язання товариства з обмеженою відповідальністю здійснити гарантійний ремонт автомобіля.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки умовами Програми подовженої гарантії не передбачено додаткових гарантійних зобов’язань на заміну фрикційних дисків автоматичної коробки передач (АКП) автомобіля, а до умов Програми застосовуються обмеження, передбачені сервісною книжкою, які виключають гарантійні зобов’язання на заміну фрикційних дисків АКП. Суд також зазначив, що позивач не довів порушення своїх прав внаслідок неналежної діагностики та обслуговування АКП відповідачем, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв’язок між несправністю автомобіля та діями/бездіяльністю відповідача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежуються перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги, і він не має права переоцінювати обставини, з яких виходили суди при вирішенні справи. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання скаржника на неправильне застосування судами статті 218 Господарського кодексу України, оскільки спірні правовідносини не є подібними до тих, що були у справі, на яку посилався скаржник. Суд касаційної інстанції також зазначив, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №920/1061/23(920/179/25) від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не дослідили належним чином докази, які мають значення для справи, а саме: чи дійсно надавались послуги з опалення місць загального користування, чи встановлені прилади обліку тепла в цих місцях, а також не надали оцінку контррозрахунку, поданому відповідачем. Суди попередніх інстанцій послались на те, що відключення квартири від централізованого опалення не звільняє від обов’язку сплачувати за опалення місць загального користування, але не перевірили фактичне надання цих послуг. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не дослідили докази, надані скаржником, а саме контррозрахунок. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що суди не встановили чи такі послуги дійсно надавались на основі дослідження показів приладів опалення у місцях загального користування та встановлення факту наявності таких приладів.

3. Верховний Суд постановив скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №904/2963/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії та договорами поруки.

2. Суд касаційної інстанції залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими позов було залишено без розгляду, оскільки позивач не з’явився у судове засідання, не повідомив про причини неявки та не подав заяву про розгляд справи за його відсутності, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Суд зазначив, що належне повідомлення позивача про час і місце судового засідання, його неявка або неповідомлення про причини неявки, а також відсутність заяви про розгляд справи за відсутності позивача є одночасними умовами для застосування наслідків неявки позивача. Суд також підкреслив, що учасник справи повинен формалізувати своє волевиявлення щодо відмови від права брати участь у судових засіданнях, подавши відповідне клопотання, і не може відмовитися від цього права за принципом мовчання. Суд також зазначив, що можливість залишення позову без розгляду не залежить від стадії судового розгляду, і це може бути зроблено на стадії підготовчого провадження.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №741/1181/19 від 08/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за зґвалтування малолітньої.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду, виходячи з наступних аргументів:
* Апеляційний суд належним чином розглянув доводи апеляційної скарги захисника, надав їм оцінку та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін.
* Суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки вони були повно та всебічно досліджені судом першої інстанції.
* Посилання апеляційного суду на докази, які не були безпосередньо досліджені в апеляційній інстанції, не є порушенням, оскільки суд посилався на них у контексті аналізу доказів, покладених в основу вироку судом першої інстанції.
* Відмова у проведенні слідчого експерименту була обґрунтована, зокрема, необхідністю захисту інтересів дитини, яка постраждала від сексуального насильства.
* Суди розглянули всі версії сторони захисту, зокрема щодо можливості іншого походження ушкоджень у потерпілої, та надали їм належну оцінку.
* Апеляційний суд створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.

3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №185/7229/23 від 08/12/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 110 КК (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України) та ч. 5 ст. 111-1 КК (колабораційна діяльність у формі участі в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території).

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав ОСОБА_7 винним за обома статтями. Суд зазначив, що для розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110 КК та ч. 5 ст. 111-1 КК, необхідно враховувати мету злочину: у ч. 2 ст. 110 КК мета полягає у відторгненні частини території України, тоді як у ч. 5 ст. 111-1 КК мета спрямована на сприяння державі-агресору. Оскільки дії ОСОБА_7 були спрямовані як на сприяння проведенню незаконного референдуму, так і на зміну меж території України, наявна ідеальна сукупність злочинів, що передбачає кваліфікацію за обома статтями. Суд також підкреслив, що апеляційний суд об’єктивно дослідив та оцінив всі докази у їх сукупності та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_7. Доводи касаційної скарги не ставлять під сумнів законність оскаржуваного судового рішення та не спростовують правильності наведених у ньому висновків.

3. Верховний Суд залишив вирок Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №916/5530/23(916/3327/25) від 15/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про забезпечення позову, яким було заборонено вчиняти дії щодо задоволення вимог іпотекодержателя та проводити державну реєстрацію права власності іпотекодержателем на нерухоме майно.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі ухвалу про забезпечення позову, оскільки існувала реальна загроза звернення стягнення на спірне майно, що унеможливило б ефективний захист прав заявника в межах даної справи, якщо судове рішення по суті спору буде ухвалене на його користь. Суд врахував неодноразове відступлення прав за кредитними та іпотечними договорами, а також можливість розірвання договору про відступлення права вимоги, внаслідок чого іпотекодержателем може стати будь-яка з перелічених юридичних осіб. Застосовані заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами та не порушують прав іпотекодержателя, оскільки не припиняють правовідносини за оскаржуваними договорами іпотеки та не скасовують записи про іпотеку. Суд наголосив, що добросовісність іпотекодержателя є обставиною, яка впливає на обґрунтованість позовних вимог і має бути досліджена під час розгляду спору по суті. Суд також зазначив, що вжиті заходи забезпечення позову у даній справі є відмінними від заходів, які були вжиті в іншій справі, зважаючи на різні предмети позовів, характери спорів та склад учасників процесу.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.

Справа №688/4650/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 1 ст. 382 КК України (невиконання судового рішення).

2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів, якими керувався суд при прийнятті рішення. Відомо лише, що касаційну скаргу захисника задоволено частково, а вирок апеляційного суду скасовано з призначенням нового розгляду в апеляційційній інстанції. Повний текст постанови, з аргументацією суду, буде оголошено пізніше.

3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №754/11380/21 від 03/12/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю правоохоронних органів та неналежним розслідуванням у кримінальному провадженні.

2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційні скарги, виходив з того, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, включаючи причинний зв’язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог в частині надмірної тривалості досудового розслідування, що призвело до моральних страждань позивача. Водночас, Верховний Суд вказав на відсутність належного обґрунтування розміру компенсації моральної шкоди судами попередніх інстанцій, які не повною мірою з’ясували обставини спричинення шкоди та не перевірили надані докази на предмет належності та достатності. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на помилковість зазначення в резолютивній частині судового рішення порядку стягнення коштів з Державного бюджету України та стягнення судових витрат безпосередньо з органу державної влади.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру моральної шкоди та порядку її стягнення, а також скасував рішення в частині стягнення судового збору та змінив рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №450/3042/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду шляхом її повернення державі та скасування державної реєстрації права приватної власності на цю ділянку.

2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, задовольнив позов прокурора, оскільки було встановлено, що спірна земельна ділянка частково розташована в межах прибережної захисної смуги річки, що є порушенням вимог Земельного та Водного кодексів України, які забороняють передачу таких земель у приватну власність. Суд зазначив, що відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не скасовує факту її існування, оскільки її розміри встановлені законом. Суд також вказав, що належним способом захисту прав на землі водного фонду є негаторний позов, який може бути пред’явлений протягом усього часу порушення прав власника. Суд врахував інформацію Державної екологічної інспекції, яка підтвердила розташування ділянки в межах прибережної смуги. Суд також зазначив, що прокурор обґрунтовано представляє інтереси держави, оскільки захист цих інтересів не здійснюється належним чином органом місцевого самоврядування.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши законність рішення про повернення земельної ділянки водного фонду у власність держави.

Справа №755/8818/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, а саме не врахував, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції та мав можливість заявити про застосування позовної давності, але не зробив цього. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише у випадку, якщо відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції або за наявності інших поважних причин, які об’єктивно позбавили його можливості зробити таку заяву в суді першої інстанції. Оскільки відповідач знав про розгляд справи та активно користувався своїми процесуальними правами, у апеляційному суді не було підстав приймати заяву про застосування строку позовної давності.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №916/2595/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів та правління ОСББ, а також скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не встановили, які саме права та інтереси позивача як співвласника були порушені оскаржуваними рішеннями, чи висловлює позивач незгоду зі змістом ухвалених рішень, які наслідки для позивача мало прийняття цих рішень, та яким чином скасування рішень відновить права позивача. Суди не врахували, що з моменту прийняття рішень до моменту звернення до суду пройшло майже 4 роки. Також, суди не надали оцінку тому, чи була необхідна кількість голосів для прийняття рішень, та не врахували баланс інтересів усіх співвласників. Суд зазначив, що встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів не завжди призводить до обов’язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Суд також взяв до уваги специфіку відносин між співвласниками в ОСББ, де можливі незначні процедурні помилки, які не повинні бути підставою для скасування рішень з питань спільного управління майном.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №761/2783/16-к від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку відносно ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_5, обвинувачених у блокуванні транспортних комунікацій (ст. 279 КК України).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, і не надав належної оцінки доводам прокурора. Зокрема, апеляційний суд не врахував положення ч. 7 ст. 237 КПК щодо залучення спеціаліста до огляду місця події, не дав оцінки протоколам відеозаписів, отриманих з різних джерел, та не врахував можливість проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР згідно з ч. 3 ст. 214 та ст. 237 КПК. Суд також не оцінив належним чином доводи прокурора щодо підтвердження участі обвинувачених у блокуванні транспортної комунікації показаннями свідків та іншими доказами. В результаті, апеляційний суд не забезпечив законність та обґрунтованість свого рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційному суді.

Справа №904/4127/23 від 30/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень установчих та загальних зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ).

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про визнання недійсними рішень установчих зборів ОСББ щодо обрання членів правління та ревізійної комісії. Суд апеляційної інстанції врахував листок письмового опитування позивача, який підтверджував його участь у голосуванні на установчих зборах, і дійшов висновку, що чинне на той час законодавство не вимагало обов’язкового подання листків опитування до протоколу для державної реєстрації ОСББ. Суд також зазначив, що відсутність доказів повідомлення про збори не є підставою для визнання рішень недійсними, якщо встановлено участь особи у зборах. Крім того, апеляційний суд врахував, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у прийнятті доказів, поданих третьою особою, оскільки строк для їх подання не був встановлений.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №751/8510/23 від 01/12/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації прав власності.
2. Суд закрив провадження у частині позовних вимог про визнання незаконним рішення виконкому та скасування державного акта на право власності на землю, оскільки між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав вже було ухвалене рішення суду, яке набрало законної сили у справі № 751/4429/20; суд врахував, що у попередній справі апеляційний суд, з яким погодився Верховний Суд, вказав на неефективність обраного позивачем способу захисту у вигляді оскарження рішень про приватизацію землі, оскільки це не призведе до поновлення її прав; для закриття провадження необхідна одночасна наявність трьох умов: тотожність сторін, предмета та підстав позову; не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні первісних обставин або зміна посилання на норми права.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №761/2783/16-к від 11/11/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо виправдувального вироку відносно осіб, обвинувачених у вчиненні дій, що порушують правила безпеки руху або експлуатації транспорту (ст. 279 КК України).

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду, мотивуючи це тим, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи та доводи прокурора, а також не надав належної оцінки доказам, що мали значення для правильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність ретельного аналізу всіх зібраних доказів, врахування показань свідків, висновків експертиз та інших матеріалів, які можуть підтверджувати або спростовувати вину обвинувачених. Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд повинен був належним чином обґрунтувати свої висновки, навівши конкретні мотиви, з яких він відхилив ті чи інші докази, представлені стороною обвинувачення. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційному суді.

Справа №924/91/25 від 10/12/2025
Предмет спору – скасування державної реєстрації права комунальної власності та повернення земельної ділянки лісогосподарського призначення у державну власність.

Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, мотивуючи це тим, що на час набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності” спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні комунального підприємства, що відповідно до закону автоматично перевело її у комунальну власність без додаткових умов. Суд зазначив, що передача землі у постійне користування комунальному підприємству районною державною адміністрацією була здійснена в межах її повноважень. Оскільки право комунальної власності виникло на підставі закону, відсутні підстави вважати, що права держави були порушені, а відсутність порушеного права є достатньою підставою для відмови в позові. Суд також послався на правовий висновок щодо застосування приписів Закону № 5245-VI, викладений у постанові Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 924/345/25 у правовідносинах, пов`язаних із розмежуванням земель лісогосподарського призначення, наданих у постійне користування комунальному підприємству.

Суд прийняв нове рішення – відмовити у задоволенні позову прокурора.

Справа №916/1339/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення з Обслуговуючого кооперативу “Житлово-будівельний кооператив “Материк Комфорт” на користь Фонтанської сільської ради коштів пайової участі у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, інфляційних нарахувань та 3% річних.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги прокурора, стягнувши з кооперативу кошти пайової участі, розраховані на основі нормативів, що діяли на момент виникнення обов’язку сплати внеску, а не на дату введення об’єкта в експлуатацію. Суд підкреслив, що обов’язок сплати пайового внеску виник у відповідача в момент початку будівництва, а не на момент введення об’єкта в експлуатацію, тому розрахунок суми внеску має базуватися на нормативно-правових актах, чинних на дату початку будівництва. Суд також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо моменту визначення розміру пайового внеску та наголосив на тому, що застосування нормативів, які не діяли на момент виникнення обов’язку сплати внеску, суперечить цивільному законодавству. Крім того, суд зазначив, що у справах, на які посилався скаржник, фактично поставало питання про обов’язок/відсутність обов’язку сплати пайового внеску, а не його розмір.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №909/113/25 від 15/12/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “ВГР СЕРВІС” про стягнення з ТОВ “РІОЛА-МОДУЛЬ ЛТД” витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

2. Суд частково задовольнив заяву, зменшивши суму відшкодування до 20 000,00 грн, оскільки заявлена сума не відповідала критеріям реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг, сталість правової позиції відповідача, відсутність потреби в аналізі великої кількості норм законодавства, а також співмірність з ціною позову. Суд врахував, що представник відповідача подав лише один процесуальний документ – відзив на касаційну скаргу, зміст якого був аналогічним змісту раніше поданих документів. Суд також взяв до уваги клопотання позивача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що правова позиція відповідача була сталою та незмінною. Суд зазначив, що попри волю сторін визначати розмір гонорару адвоката, суд має право оцінювати заявлену вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності.

3. Суд постановив стягнути з ТОВ “РІОЛА-МОДУЛЬ ЛТД” на користь ТОВ “ВГР СЕРВІС” 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов’язану з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Справа №760/7688/17 від 10/12/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги засудженому у зв’язку з пропуском строку на апеляційне оскарження.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дотримався вимог кримінального процесуального закону, зокрема, не врахував доводи засудженого про те, що йому не було вручено вирок суду першої інстанції грузинською мовою, якою він володіє, як це передбачено ст. 29 та 376 КПК України. Суд зазначив, що кримінальним процесуальним законом не покладено обов’язку на сторону захисту здійснювати переклад вироку. Також, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам засудженого щодо обставин, які перешкодили йому своєчасно оскаржити вирок, зокрема, застосування до нього екстрадиційних примусових заходів. Суд касаційної інстанції послався на сталу практику ЄСПЛ та позицію Верховного Суду щодо необхідності врахування тривалості пропущеного строку, обставин, які об’єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право, та поведінки особи, яка звертається з клопотанням про поновлення строку.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №344/22832/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження потерпілим ухвали апеляційного суду щодо м’якості призначеного покарання особі, засудженій за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

2. Апеляційний суд, залишаючи в силі вирок суду першої інстанції щодо звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, врахував тяжкість злочину, необережну форму вини, обставини ДТП, позитивні характеристики засудженого, часткове відшкодування моральної шкоди, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обтяжуючих обставин. Суд апеляційної інстанції вважав, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами може завадити засудженому забезпечувати свій побут та відшкодовувати шкоду потерпілому. Верховний Суд підкреслив, що позиція потерпілого щодо покарання не є вирішальною, оскільки суд враховує всі обставини справи, передбачені ст. 65 КК. Тяжкість наслідків для здоров’я потерпілого не є безумовною підставою для незастосування ст. 75 КК. Апеляційний суд належним чином обґрунтував своє рішення, яке відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу потерпілого без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №159/376/22 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за одержання неправомірної вигоди (хабарництва).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не повною мірою перевірив доводи захисника про можливу провокацію злочину з боку правоохоронних органів, не надав вичерпних відповідей на всі доводи апеляційної скарги, не провів всебічного аналізу обставин справи та не здійснив належної оцінки доказів. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував критерії перевірки наявності провокації, зокрема, чи існували підстави для початку кримінального провадження, чи мав заявник приховані мотиви, чи були обґрунтованими НСРД, якою була поведінка обвинуваченого та особи, що співпрацювала з правоохоронними органами, та який був вплив цих органів на вчинення злочину. Також, апеляційний суд не дав оцінку доводам щодо завищеної кваліфікації злочину на початку розслідування, активної ролі заявника в ініціюванні зустрічей та відсутності доказів вимагання хабара.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №902/1105/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є покладення солідарної відповідальності на керівника товариства-банкрута за незадоволення вимог кредиторів у зв’язку з несвоєчасним зверненням до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які встановили, що керівник ТОВ “Ситковецьке” порушив вимоги ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), оскільки не звернувся до суду із заявою про банкрутство протягом місяця після виникнення ознак неплатоспроможності, а саме після 07.05.2021, коли сума невиконаних зобов’язань перед двома кредиторами перевищила вартість активів товариства. Суд відхилив доводи скаржника про наявність достатніх активів для погашення заборгованості, оскільки не було надано належних доказів, що підтверджують вартість та можливість реалізації цих активів. Суд також зазначив, що неподання заяви про банкрутство позбавило кредиторів можливості своєчасно дізнатися про фінансові проблеми боржника та вжити заходів для захисту своїх інтересів. Суд підкреслив, що керівник не вжив жодних заходів для оздоровлення фінансового стану підприємства або звернення до суду із заявою про банкрутство, що призвело до завдання шкоди кредиторам.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №904/3649/24 від 15/12/2025
Предметом спору є клопотання ОСББ «Зірка 51М» про стягнення з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Верховний Суд, розглядаючи клопотання ОСББ «Зірка 51М», врахував, що позивач заявив про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у строк, визначений законодавством, та дотримав вимоги щодо подання доказів. Суд також зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням між адвокатом і клієнтом, і суд не вправі втручатися в ці правовідносини, однак, суд має оцінювати витрати, що підлягають компенсації, враховуючи їх необхідність та обґрунтованість. При цьому, суд оцінив надані докази на предмет належності, допустимості та достовірності, а також врахував критерії реальності адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, пропорційності до предмета спору та результату касаційного перегляду. Суд також звернув увагу на недоліки в акті про надання правової допомоги, що стосувався участі адвоката у судовому засіданні. Враховуючи всі ці обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання.

Суд частково задовольнив клопотання ОСББ «Зірка 51М» та стягнув з ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» на користь ОСББ «Зірка 51М» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №373/2774/14-к від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави).

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що висновок про винуватість особи ґрунтується на показаннях свідків, протоколах слідчих дій, зокрема, негласних слідчих (розшукових) дій, та інших письмових доказах, які були належним чином досліджені та оцінені судами. ВС відхилив доводи захисту про провокацію злочину, оскільки особа, яка передавала кошти, звернулася до правоохоронних органів добровільно, а засуджений не припиняв обговорення умов отримання майна в оренду. Також ВС погодився з тим, що визнання недопустимим одного з протоколів не впливає на доведеність вини, оскільки є інші належні докази, отримані в результаті НСРД. ВС підкреслив правомірність зміни прокурором обвинувачення в суді, оскільки остаточна кваліфікація злочину визначається на основі доказів, зібраних під час досудового розслідування та судового розгляду.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи.

Справа №295/1589/18 від 04/11/2025
Предметом спору є оскарження засудженою ОСОБА_5 ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я).

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, ймовірно, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції. Судячи з резолютивної частини, суд не навів конкретних аргументів, але можна припустити, що суд касаційної інстанції не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування норм матеріального права, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Можливо, апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги засудженої та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції в силі. Також, можливо, суд касаційної інстанції взяв до уваги тяжкість вчиненого злочину та пропорційність покарання.

Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року щодо неї без зміни.

Справа №671/2373/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо пом’якшення покарання засудженому ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого) із застосуванням ст. 69 КК (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом).

2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказавши, що апеляційний суд необґрунтовано застосував ст. 69 КК, оскільки не довів істотного зниження ступеня тяжкості злочину. Суд зазначив, що апеляційний суд врахував ті ж обставини, що і суд першої інстанції, який відмовився застосовувати ст. 69 КК, і не спростував висновки місцевого суду. ВС наголосив, що наявність пом’якшуючих обставин (щире каяття, сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди) не завжди свідчить про істотне зниження тяжкості злочину, особливо зважаючи на спосіб вчинення злочину, кількість і характер тілесних ушкоджень, а також поведінку засудженого після злочину та його негативні характеристики. Суд підкреслив, що апеляційний суд не врахував конкретні обставини злочину та особу винного, а формально підійшов до питання про можливість застосування ст. 69 КК.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.

Справа №350/126/22 від 01/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного батьком позивачів на користь відповідача, їхнього брата, через нібито фізичний та психологічний тиск на заповідача.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не надали достатніх доказів на підтвердження того, що заповіт був складений під фізичним чи психологічним тиском на заповідача, або що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі. Суд також врахував висновок експерта, який підтвердив, що підпис у заповіті належить саме заповідачу. Суд зазначив, що сам факт хвороби заповідача не є достатньою підставою для визнання заповіту недійсним, якщо не доведено, що хвороба вплинула на його здатність вільно виражати свою волю. Суд також підкреслив, що позивачі не заявляли клопотання про проведення посмертної судово-психіатричної експертизи для встановлення психічного стану заповідача на момент складання заповіту, хоча і помилково зазначив про це. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, вказавши, що свобода заповіту включає необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №914/364/24(914/2474/24) від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними правочинів боржника (договору комісії та купівлі-продажу транспортного засобу) та витребування транспортного засобу в межах справи про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані договори є фраудаторними, оскільки були вчинені з метою виведення активів боржника на шкоду кредиторам, з порушенням принципів доброчесності. Суд зазначив, що відчуження майна відбулося поза волею власника, що є підставою для витребування майна від останнього набувача, навіть якщо він є добросовісним. Суд також підкреслив, що втручання у право володіння майном добросовісного набувача в даному випадку переслідує легітимну мету – забезпечення інтересів кредиторів у справі про банкрутство, є пропорційним та не призводить до надмірного тягаря для набувача, оскільки останній не позбавлений можливості відшкодувати свої збитки. Суд врахував, що повернення майна до ліквідаційної маси сприяє справедливому розподілу активів банкрута між кредиторами. Суд також зазначив, що право власності боржника також підлягає захисту, оскільки він має право погасити власні борги за рахунок належного йому майна.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №947/10875/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме майнових прав на квартиру, придбану під час шлюбу.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Апеляційний суд правильно врахував, що позивач вчасно усунув недоліки позовної заяви, надіславши відповідну заяву поштою в межах встановленого судом строку. Верховний Суд підкреслив, що формальний підхід суду першої інстанції до процесуальних вимог обмежив право позивача на доступ до правосуддя. Суд касаційної інстанції також зазначив, що відсутність деяких документів, таких як розрахунковий документ про відправлення, не є достатньою підставою для висновку про несвоєчасне усунення недоліків, особливо враховуючи наявність інших доказів, що підтверджують відправлення заяви в строк. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення реального, а не формального доступу до правосуддя, уникаючи надмірного формалізму.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №346/3853/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення з посади генерального директора музею, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та продовження дії контракту.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення позивачки було незаконним, оскільки відповідач не надав достатніх доказів, які б підтверджували правомірність такого звільнення. Водночас, суди обґрунтовано відмовили в поновленні позивачки на посаді та продовженні дії контракту, оскільки строк дії контракту закінчився, і роботодавець не виявив бажання його продовжувати. Суд зазначив, що на час закінчення дії контракту позивачка вже вважалася звільненою і не виконувала трудові обов’язки, а тому відсутні підстави вважати контракт продовженим на невизначений строк. Апеляційний суд обґрунтовано стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту закінчення строку дії контракту. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є компетенцією судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №990/217/25 від 11/12/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання вчинити певні дії.

Велика Палата Верховного Суду, задовольняючи частково апеляційну скаргу, скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Суд керувався нормами Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема статтями, що регулюють апеляційний перегляд, повноваження суду апеляційної інстанції та наслідки розгляду апеляційної скарги. Суд врахував обставини справи, аргументи сторін та попередні рішення судів. Приймаючи рішення, Велика Палата, ймовірно, виявила порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, що призвело до необхідності скасування його рішення. Закриття провадження у справі може бути пов’язане з відсутністю юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду даного спору, закінченням строку звернення до суду або іншими обставинами, передбаченими процесуальним законодавством.

Суд скасував рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та закрив провадження у справі.

Справа №990/341/24 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо звільнення судді з посади.

Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила апеляційну скаргу судді, скасувавши рішення судді першої інстанції. Суд визнав протиправними та скасував рішення ВККСУ про невідповідність судді займаній посаді та рішення ВРП про звільнення судді на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України. Суд, ймовірно, взяв до уваги аргументи позивачки щодо порушення процедури оцінювання або необґрунтованості висновків ВККСУ та ВРП. Рішення ґрунтується на аналізі дотримання відповідачами вимог законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень, а також на оцінці обґрунтованості підстав для звільнення судді. Водночас, суд відмовив у задоволенні інших позовних вимог, можливо, пов’язаних з поновленням на посаді або іншими вимогами. Суд також постановив стягнути на користь позивачки понесені нею витрати на сплату судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ВККСУ та ВРП.

Суд частково задовольнив позов, скасувавши рішення ВККСУ та ВРП про звільнення судді.

Справа №990/152/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо нерозгляду заяви судді про відрядження до іншого суду.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки на момент подання заяви про відрядження ВККС була усунена від цієї процедури, а повноваження щодо прийняття рішення про відрядження судді були тимчасово покладені на Голову Верховного Суду через відсутність повноважного складу ВККС та Вищої ради правосуддя (ВРП). Суд зазначив, що ВККС не могла бути суб’єктом протиправної бездіяльності, оскільки фактично не мала повноважень для реалізації права на відрядження, і лист позивачки був адресований Голові Верховного Суду, а не ВККС. Також, суд врахував, що після відновлення роботи ВККС, заява позивачки не надходила до ВККС у встановленому законом порядку. Суд також відхилив доводи позивачки про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки розгляд судом першої інстанції справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідає нормам процесуального права.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа №373/2774/14-к від 04/11/2025
Предметом спору у справі є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за ч. 2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави).

У цій справі Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи вирок та ухвалу без змін. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування матеріального закону, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Можливо, були досліджені та оцінені докази, надані сторонами, і суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про винуватість особи. Також, ймовірно, були враховані всі обставини справи, що мають значення для правильної кваліфікації дій обвинуваченого та призначення справедливого покарання. Відсутність задоволення касаційної скарги свідчить про те, що суд касаційної інстанції не встановив підстав для перегляду рішень судів нижчих інстанцій.

Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо особи без змін.

Справа №755/5593/24 від 18/11/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення).

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, встановив, що з моменту вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, до моменту розгляду справи в касаційному порядку минув строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений ст. 49 КК України. Суд врахував, що злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, є злочином невеликої тяжкості, для якого строк давності становить три роки. Оскільки цей строк минув, суд дійшов висновку про необхідність звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Суд також зазначив, що наявність нереабілітуючих обставин не є перешкодою для закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності.

Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив особу від кримінальної відповідальності та закрив кримінальне провадження.

Справа №344/22832/23 від 25/11/2025
Предметом спору є оскарження потерпілим ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням особи у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило наслідки.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу потерпілого без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін, ймовірно, погодившись з висновками апеляційного суду. Рішення могло бути обґрунтоване тим, що апеляційний суд належним чином перевірив законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для його скасування або зміни. Можливо, потерпілий не надав достатніх доказів, які б ставили під сумнів правильність встановлених судами фактів або застосування норм матеріального та процесуального права. Також, суд міг врахувати пом’якшуючі обставини, особу обвинуваченого, або інші фактори, які вплинули на рішення апеляційного суду.

Суд залишив касаційну скаргу потерпілого без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №367/9318/16-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлових будинків, скасування рішень про державну реєстрацію права власності та припинення права власності на ці будинки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що представник позивача діяв у межах наданої йому довіреності, яка на момент вчинення оспорюваних правочинів була чинною та не визнавалася недійсною. Суди встановили, що нотаріус перевірив правочини на відповідність законодавству та встановив дійсні наміри сторін. Позивач не надав доказів зловмисної домовленості між представником та відповідачем, а також не довів, що договори були укладені на невигідних для нього умовах. Суд касаційної інстанції також зазначив, що сам факт родинних зв’язків між відповідачем та представником позивача не свідчить про зловмисну домовленість. Суд врахував висновки експертів щодо вартості майна, відхиливши аргументи позивача про занижену ціну.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/113/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання припиненим зобов’язання підприємства зі сплати коштів на користь департаменту, яке виникло на підставі судового рішення про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні позову підприємства, мотивуючи це тим, що вимоги, які підприємство намагалося зарахувати в рахунок погашення боргу, не відповідають умовам статті 601 Цивільного кодексу України, оскільки не є зустрічними та однорідними, адже платником пайового внеску, який підприємство просило зарахувати, була інша юридична особа. Крім того, суд зазначив, що вимоги підприємства щодо зарахування є спірними, оскільки департамент заявив про сплив позовної давності щодо цих вимог, що унеможливлює зарахування на підставі статті 602 Цивільного кодексу України. Суд також вказав, що підприємство не довело належними доказами наявність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежуються перевіркою дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а не переоцінкою обставин справи.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №913/567/20(913/462/24) від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу автобусів, укладених банкрутом ТОВ “Кан-Транс” з ТОВ “МН Транс”, та витребування майна з володіння ТОВ “Резерв-ВР” та фізичної особи ОСОБА_1.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що ліквідатор ТОВ “Кан-Транс” звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та витребування майна після спливу строку позовної давності, а доводи ліквідатора про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими. Суд зазначив, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли ТОВ “Кан-Транс” дізналося або могло дізнатися про порушення свого права, а не з моменту, коли про це дізнався ліквідатор. Суд також врахував, що ліквідатор звернувся до суду з позовом через значний проміжок часу після отримання інформації про відчуження майна, не надавши доказів, що об’єктивно перешкоджали йому звернутися до суду раніше. Суд також наголосив на тому, що сам факт фраудаторності правочину не усуває автоматично дію правил про позовну давність, а оцінка добросовісності такої процесуальної позиції здійснюється у сукупності з поведінкою позивача та доведеністю поважних причин пропуску строку.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №910/18024/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення 11 577 000,00 грн безпідставно набутих коштів, які позивач (Крюківський вагонобудівний завод) вимагає від відповідача (Київський метрополітен) у зв’язку з отриманням останнім коштів за банківською гарантією.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач, вигравши тендер на поставку метропоїздів, не надав забезпечення виконання контракту, що було передбачено умовами тендерної документації. Київський метрополітен правомірно звернувся до банку-гаранта для стягнення суми гарантії, оскільки позивач порушив умови тендеру, запропонувавши зміни до контракту, зокрема щодо постачальника обладнання, після оголошення його переможцем. Суд зазначив, що звернення стягнення за банківською гарантією відбулося внаслідок невиконання переможцем торгів вимог тендерної документації, а не договору про закупівлю, який так і не був укладений. Суд врахував попередні рішення, якими було відмовлено Крюківському вагонобудівному заводу у визнанні укладеним контракту в редакції протоколу розбіжностей та у скасуванні рішення про присудження контракту. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статей 560, 563, 1212 ЦК України в контексті висновків Верховного Суду, на які посилався скаржник.

3. Суд залишив касаційну скаргу Крюківського вагонобудівного заводу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №908/691/24 від 11/12/2025
1. Предметом спору є стягнення 1 657 980,00 грн заборгованості за договором про організацію перевезень вантажів.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які задовольнили позов про стягнення заборгованості, оскільки відповідач не надав доказів оплати наданих послуг, а його заперечення щодо форс-мажорних обставин та розірвання договору були відхилені. Суд зазначив, що плата за використання вагонів понад нормативний час є частиною плати за послуги, а не мірою відповідальності, і відповідач не довів належним чином факт настання форс-мажорних обставин та їх вплив на виконання зобов’язань. Також, суд відхилив аргументи відповідача щодо розірвання договору, оскільки не було укладено додаткової угоди про розірвання, а лист про відмову від договору не був належним чином доведений до відома позивача. Щодо витрат на правничу допомогу, суд погодився з частковим задоволенням вимог позивача, зменшивши суму відшкодування, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг. Суд також відхилив доводи про необхідність залучення третьої особи, оскільки рішення у справі не впливає на її права та обов’язки.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №688/4650/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_6 було визнано винним за ч. 1 ст. 382 КК України (невиконання рішення суду) після того, як суд першої інстанції його виправдав.

2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не врахував практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо неприпустимості подвійного притягнення до відповідальності за одне й те саме правопорушення (non bis in idem), закріплену в ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що апеляційний суд не перевірив, чи не було порушено право засудженого, враховуючи, що його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом без права керування. ВС наголосив, що апеляційний суд мав зіставити фактичні обставини правопорушення в обох провадженнях та з’ясувати, чи не становлять значної частини кримінального обвинувачення дії, за які вже було накладено стягнення в межах іншого виду юридичної відповідальності. Також, апеляційний суд не проаналізував усіх доказів із точки зору наявності чи відсутності фактів, що доводять можливість об`єднання зазначених проваджень на комплексній основі.

3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.

Справа №465/7567/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо пом’якшення покарання ОСОБА_6, засудженої за незаконний обіг наркотиків, та звільнення її від відбування покарання з випробуванням.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд обґрунтовано застосував статтю 69 КК України, враховуючи пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та ініціювання перерахування застави на потреби ЗСУ. Водночас, Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду про застосування статті 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки апеляційний суд врахував ті ж самі обставини, що й при застосуванні статті 69 КК, не спростував висновки суду першої інстанції щодо неможливості застосування умовного звільнення, та не врахував суспільну небезпеку злочинів, пов’язаних з обігом наркотиків у великих розмірах. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не врахував належним чином тяжкість злочину, а також те, що злочин повʼязаний з обігом наркотичних речовин.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №296/1810/20 від 11/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).

У своєму рішенні Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, погодився з висновками апеляційного суду. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування матеріального закону, які б могли призвести до скасування ухвали апеляційного суду. Можливо, апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції в силі. Також, ймовірно, суд касаційної інстанції взяв до уваги докази, надані сторонами, та дійшов висновку про їх достатність для підтвердження винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину. Крім того, суд міг врахувати практику Європейського суду з прав людини при розгляді аналогічних справ.

Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №295/1589/18 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за завдання легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров’я.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши висновок про доведеність вини засудженої. Суд зазначив, що висновки суду першої інстанції обґрунтовані належними та допустимими доказами, зокрема показаннями потерпілої та свідка. Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи про недопустимість доказів, вказавши, що експерт отримав медичну документацію від потерпілої, а не збирав її самостійно. Суд також зазначив, що сторона захисту не була позбавлена можливості отримати доступ до медичної документації, але не скористалася цим правом. Крім того, суд вказав, що отримання медичних документів можливе не лише на підставі ухвали про тимчасовий доступ, але й за запитом суду.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №910/7700/19 від 02/12/2025
Предметом спору є визнання недійсним договору та зобов’язання вчинити певні дії.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки не знайшов підстав для їх скасування. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, погодився з висновками Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду. Зокрема, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам, правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Аргументи касаційної скарги не спростовують цих висновків та не містять посилань на нові обставини, які б не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. Відтак, відсутні підстави для скасування судових рішень.

Суд ухвалив: касаційну скаргу ТОВ “Вардингс” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.

Справа №910/19943/23 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ “Центр художньої гімнастики “Школа Дерюгіних” за ініціацією Головного управління ДПС у місті Києві через наявність непогашеної заборгованості.

2. Суд відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство, оскільки дійшов висновку про наявність спору про право між ТОВ “Центр художньої гімнастики “Школа Дерюгіних” та Головним управлінням ДПС у місті Києві. Суд врахував, що існують судові провадження, ініційовані боржником ще до подання заяви про банкрутство, рішення в яких можуть вплинути на існування та розмір заборгованості. Суд зазначив, що основним завданням підготовчого засідання є перевірка обґрунтованості вимог заявника та встановлення наявності/відсутності спору про право. Суд підкреслив, що відсутність спору про право полягає у відсутності неоднозначності щодо сторін, суті, підстави виникнення, суми та строку виконання зобов’язання. Суд також зазначив, що для уникнення зловживань з боку боржника, оспорення вимог кредитора має відбуватися до подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №511/2512/23 від 26/11/2025
1. Предметом спору є припинення права власності на земельну ділянку, що належить громадянці російської федерації, шляхом конфіскації на користь держави, а також припинення договору оренди цієї ділянки та права користування нею ТОВ «Обрій – МТС».

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що якщо власник земельної ділянки, зобов’язаний відчужити її протягом року, не виконав цього обов’язку, то орган контролю за використанням та охороною земель звертається до суду з позовом про конфіскацію. Рішення суду про конфіскацію є підставою для продажу ділянки на земельних торгах. Суд зазначив, що договір оренди земельної ділянки, укладений іноземцем, право власності якого підтверджується свідоцтвом про право на спадщину, протягом року з моменту набуття права власності, не може вважатися таким, що суперечить публічному порядку, а отже є нікчемним. Суд підкреслив, що застосування конфіскації тягне за собою припинення інших цивільних прав, зокрема права оренди. Суд також вказав, що прокурор обґрунтовано звернувся до суду, оскільки компетентний орган не вжив заходів для усунення порушення земельного законодавства.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у припиненні договору оренди та права користування земельною ділянкою ТОВ «Обрій – МТС» і залишив в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.

Справа №394/819/21 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування щодо відмови у затвердженні проєктів землеустрою та передачі земельних ділянок у власність, а також визнання недійсними рішень про передачу цих ділянок іншим особам, договорів купівлі-продажу та оренди.

2. У рішенні Верховний Суд підкреслив, що хоча отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою не гарантує отримання земельної ділянки у власність, орган місцевого самоврядування не може надавати необґрунтовану перевагу іншим особам, заяви яких були подані пізніше. Суд зазначив, що погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо ділянки, яка вже була сформована на підставі проєкту іншої особи, порушує законні інтереси цієї особи. Також, тривале зволікання органу місцевого самоврядування з реєстрацією права комунальної власності не може бути підставою для відмови у затвердженні проєкту землеустрою. Водночас, суд погодився з апеляційним судом в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов’язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою, оскільки суди не встановили наявності у позивачів об’єктів нерухомого майна на спірних ділянках або інших прав, які б дозволяли їм розраховувати на отримання цих ділянок у власність.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №911/1285/25 від 03/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Терра-Панем” за ініціацією кредитора ТОВ “СК Енерджі Груп” на підставі договору про надання поворотної фінансової допомоги.

2. Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що наявне грошове зобов’язання боржника перед кредитором, строк виконання якого настав, відсутній спір про право між кредитором і боржником на момент подання заяви про банкрутство, і вимоги кредитора не були задоволені до підготовчого засідання суду. Суд зазначив, що обов’язок доведення спроможності виконати зобов’язання покладається на боржника, а не на кредитора, і що боржник не надав доказів неможливості подання заперечень на заяву про відкриття справи про банкрутство. Також, Верховний Суд підкреслив, що звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору, на якому базуються вимоги кредитора, після подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, не є підставою для відмови у відкритті провадження. Суд вказав на важливість дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів у процедурі банкрутства, а також на те, що процедура банкрутства має на меті пропорційне задоволення вимог усіх кредиторів.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ТОВ “Терра-Панем” без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №910/4069/23 від 02/12/2025
1. Предметом спору є стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення оплати за електричну енергію для врегулювання небалансів.

2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки суди не перевірили правильність розрахунків інфляційних втрат, зокрема, не здійснили перерахунок із заокругленням величини приросту індексу споживчих цін до десяткового числа після коми, як це вимагається практикою Верховного Суду. Суд відхилив доводи відповідача про неможливість стягнення пені за період до введення воєнного стану, посилаючись на постанову Об’єднаної палати КГС ВС, яка підтвердила правомірність нарахування пені за цей період. Також, ВС не погодився з доводами відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді заяви про зміну предмету позову, оскільки суди обґрунтовано розцінили заяву як одночасну зміну предмету і підстав позову. ВС відхилив посилання відповідача на справу №910/9680/23, оскільки обставини цих справ суттєво відрізняються. Суд також відхилив доводи відповідача щодо неправильного застосування норм права у частині визначення строку нарахування пені, оскільки строк нарахування пені було продовжено на час дії карантину.

3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині стягнення інфляційних втрат та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №990/334/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про повернення скарги на дії судді без розгляду.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що відповідно до Закону України “Про Вищу раду правосуддя”, рішення про повернення дисциплінарної скарги оскарженню не підлягає, а тому ухвала Дисциплінарної палати ВРП не може бути самостійним предметом судового розгляду. Суд також зазначив, що скаржник не є безпосереднім учасником правовідносин у дисциплінарному провадженні, оскільки рішення ВРП щодо притягнення судді до відповідальності створюють юридичні наслідки лише для судді, а не для скаржника. Суд підкреслив, що право на оскарження дій/рішень ВРП мають лише суб’єкти цього провадження. Суд також зазначив, що імперативна заборона на оскарження рішення про повернення скарги не позбавляє скаржника права повторно звернутися до ВРП з належно оформленою скаргою. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, який допускає обмеження права на доступ до суду, якщо вони не шкодять суті цього права, переслідують легітимну мету та є пропорційними.

Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Справа №910/11726/23 від 06/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та зустрічний позов про визнання цього договору недійсним.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про стягнення заборгованості, оскільки ТОВ “Юнімекс Трейдінг” є трейдером, а не виробником або споживачем електроенергії, і не має об’єктів електроенергетики, підключених до Об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України, що унеможливлює надання йому послуг з диспетчерського управління; суд також врахував, що постанова НКРЕКП, на підставі якої нараховувалася плата за диспетчерське управління, була визнана судом протиправною, а застосування неправомірного нормативного акту є неприпустимим; крім того, суд зазначив, що оплата трейдером послуг з диспетчерського управління не відповідає Договору про заснування Енергетичного Співтовариства; суд також відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки ТОВ “Юнімекс Трейдінг” не довело ознак фіктивності договору.

3. Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів.

Справа №202/5715/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження дій начальника відділу державної виконавчої служби щодо відмови у знятті арешту з майна боржника, коли виконавче провадження було завершено, а строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплив.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на тому, що арешт майна має бути пропорційним і не порушувати право особи на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зазначив, що хоча повернення виконавчого документа стягувачу зазвичай не є підставою для зняття арешту, у даному випадку строк пред’явлення виконавчого листа до виконання сплив, виконавче провадження не поновлювалося, і стягувач не має майнових претензій до боржника. Збереження арешту в таких обставинах є невиправданим втручанням у право власності, оскільки відсутні підстави для примусового виконання судового рішення. Суд також врахував, що застосування арешту як обмежувального заходу має відповідати вимогам закону та не призводити до непропорційного обмеження прав власника майна.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про часткове задоволення скарги, знявши арешт з майна боржника.

Справа №523/9452/14-ц від 19/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи частково рішення апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд невірно застосував норми матеріального права щодо переривання позовної давності, не врахувавши дії відповідача, які свідчили про визнання боргу, а також неправильно здійснив розрахунок 3% річних, помилково визначивши базу для нарахування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що звернення представника відповідача із заявою про добровільну передачу заставного майна для реалізації та вирішення питання про списання залишку боргу є дією, що свідчить про визнання всієї суми боргу, яка утворилась до моменту вчинення цієї дії, а також врахував часткові сплати боргу відповідачем. Суд погодився з апеляційним судом щодо відмови у стягненні комісії за супроводження кредиту, оскільки такі платежі не є банківською послугою, замовленою позичальником, а є наслідком реалізації прав та обов’язків банку за кредитним договором. Суд також зазначив, що апеляційний суд помилково прийняв за базу обрахування 3 % річних заборгованість тілом кредиту та процентами, замість всієї суми заборгованості.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення апеляційного суду в частині суми заборгованості, що підлягає стягненню, та скасував рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат.

Справа №522/5186/19 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на самочинно збудований об’єкт нерухомості та витребування цього об’єкта.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державна реєстрація права власності на прибудову до квартири була проведена з порушенням вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки серед документів, наданих для реєстрації, відсутній документ про присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси. Суд зазначив, що оскільки прибудова утворилася внаслідок реконструкції існуючої квартири, а не є новоствореним об’єктом, то спадкоємець має право на захист своїх прав на це майно. Суд також вказав, що витребування майна можливе навіть у випадку, коли не зазначено особу, на користь якої воно витребовується, якщо реєстрація права власності була проведена незаконно. Суд відхилив доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення сторони відповідача про розгляд справи, оскільки матеріали справи містять підтвердження належного повідомлення.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №916/3697/24(916/28/25) від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ТОВ “Південь Сільхозтехвідродження” та фізичною особою ОСОБА_1, в межах справи про банкрутство ТОВ “Південь Сільхозтехвідродження”.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав договір іпотеки недійсним, виходячи з того, що договір було укладено між боржником та заінтересованою особою, а саме ОСОБА_1, який одночасно був засновником боржника з часткою 99,42%, позикодавцем за договором позики, зобов’язання за яким забезпечувалися іпотекою, та сином директора боржника. Суд врахував, що згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, правочини, укладені боржником із заінтересованою особою протягом трьох років до відкриття провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними. Суд наголосив, що для визнання правочину недійсним на цій підставі не вимагається встановлення додаткових умов, таких як порушення прав кредиторів. Суд також взяв до уваги, що ОСОБА_1 мав повноваження щодо безпосереднього управління Товариством, що підтверджується його участю у прийнятті рішення про передачу майна в іпотеку.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання договору іпотеки недійсним – без змін.

Справа №495/5231/21 від 11/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним пункту договору поруки та визнання поруки припиненою у зв’язку з закінченням строку дії основного зобов’язання.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що вже існує заочне рішення суду про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя солідарно, і позивачка не довела належними доказами порушення її прав при укладенні договору поруки. Суд зазначив, що перевірка обставин щодо спливу строку основного зобов’язання та припинення поруки належала до повноважень суду, який вирішував спір про стягнення боргу, і позивачка мала оскаржувати це рішення у встановленому законом порядку. Суд також послався на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що ухвалення рішення про стягнення заборгованості з поручителя унеможливлює задоволення позову про визнання поруки припиненою в іншій справі, якщо цей позов стосується тих самих правовідносин. Доводи касаційної скарги про те, що у попередній справі не було досліджено факт спливу строку основного зобов’язання, не впливають на законність оскаржених судових рішень, оскільки перевірка цих обставин належала до повноважень суду, який вирішував спір про стягнення боргу.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №908/673/24 від 02/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення судів попередніх інстанцій щодо визнання безнадійним та списання податкового боргу фізичної особи в межах справи про її неплатоспроможність.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на те, що суди застосували норму частини 2 статті 125 КУзПБ без урахування норм спеціального закону, а саме пункту 102.4 статті 102 ПК України, згідно з яким, якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним. Суд зазначив, що тривале невиконання боржником судового рішення не є підставою для списання боргу, якщо контролюючий орган ініціював стягнення до закінчення строку давності. Також, суди не встановили, чи підпадає боржник під випадки, коли податковий борг може бути визнано безнадійним згідно з підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК України. Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що не були сформовані остаточні висновки за результатами перевірки майнового стану боржника, не розглянуто план реструктуризації боргів, а отже, висновок про списання податкового боргу є передчасним.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №909/784/23 від 09/09/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів АТ “Оператор газорозподільної системи “Івано-Франківськгаз” щодо припинення повноважень та обрання членів наглядової ради, а також затвердження умов цивільно-правових договорів з ними.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки корпоративні права позивача були арештовані в рамках кримінального провадження та передані в управління АТ “Державне акціонерне товариство “Чорноморнафтогаз” на підставі рішення Кабінету Міністрів України відповідно до статті 21-1 Закону України “Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів”. Суд зазначив, що в такому випадку управитель не зобов’язаний погоджувати свої дії з власником активів (акціонером). Суд також врахував, що задоволення позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, оскільки першопричиною обмежень є арешт активів та передача їх в управління. Суд також відхилив доводи скаржника про порушення його права на управління, оскільки до моменту зняття арешту виключно управитель може реалізовувати корпоративні права, що виникають з частки.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №927/105/25 від 11/12/2025
Предметом спору є заява ОСОБА_1 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у зв’язку з розглядом касаційної скарги ОСОБА_2 у справі про визнання недійсними рішень засновників і статуту фермерського господарства.

Суд, розглядаючи заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, керувався нормами Господарського процесуального кодексу України, які регулюють питання відшкодування таких витрат. Суд зазначив, що відшкодування відбувається за наявності відповідної заяви сторони, зробленої до закінчення судових дебатів, а також з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Суд врахував аргументи ОСОБА_2 про завищений розмір витрат, оцінив надані докази та дійшов висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_1, зменшивши суму відшкодування до 20 000 грн, яка, на думку суду, відповідає критеріям пропорційності, справедливості, необхідності та розумності. Суд підкреслив, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Суд частково задовольнив заяву ОСОБА_1 та постановив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №183/2275/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, скасування записів у реєстрі, визнання недійсним договору іпотеки.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду. Суд першої інстанції ухвалив таке рішення через повторну неявку позивача в судові засідання. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що позивач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судових засідань, оскільки в матеріалах справи відсутні докази отримання повісток позивачем та його представником. Надсилання повістки через Viber без відповідної заяви позивача не є належним повідомленням. Крім того, відсутній протокол судового засідання, який би підтверджував факт неявки позивача. Верховний Суд підкреслив, що належне повідомлення учасників справи є обов’язковою умовою для залишення позову без розгляду через неявку позивача.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №916/2492/23 від 09/12/2025
1. Предметом спору є відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження за скаргою ТОВ “ДП Лотереї” на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “ДП Державні лотереї”.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що право на апеляційне оскарження не є абсолютним і може бути обмежене строками, встановленими законом. Суд підкреслив, що поновлення пропущеного строку є правом суду, яке використовується з урахуванням поважності причин пропуску, і що скаржник не довів наявності об’єктивно непереборних обставин, які б завадили йому вчасно подати апеляційну скаргу. Суд також зазначив, що сам факт неповідомлення особи про розгляд справи не є безумовною підставою для поновлення строку, а апеляційний суд правильно застосував норми ГПК України, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки скарга була подана зі значним пропуском строку і без належного обґрунтування причин пропуску. Суд касаційної інстанції також врахував практику ЄСПЛ, яка визнає можливість обмеження права на звернення до суду, зокрема, встановленням строків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “ДП лотереї” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.

Справа №920/632/24(920/1436/24) від 09/12/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ “Дієс-С” на ухвалу господарського суду першої інстанції.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ “Дієс-С”, скасувавши ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, пославшись на положення, які унеможливлюють повторне звернення з апеляційною скаргою. Суд касаційної інстанції вказав, що заперечення на ухвалу суду першої інстанції про прийняття позовної заяви третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, може бути переглянута в апеляційному порядку лише в разі включення заперечень на неї до апеляційної скарги на рішення суду, яке підлягає оскарженню. ВС зазначив, що апеляційна скарга ТОВ “Дієс-С” підлягала поверненню на підставі пункту 4 частини 5 статті 260 ГПК України, а не відмові у відкритті апеляційного провадження. Враховуючи неможливість усунення цих порушень Верховним Судом самостійно, справу було направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Справа №922/1230/25 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була підписана особою, яка не мала повноважень на її підписання. Апеляційний суд встановив, що апеляційна скарга була подана через систему “Електронний Суд” і підписана електронним цифровим підписом Таращанської О.Б., хоча згідно з витягом з ЄДР, вона не мала повноважень на подання апеляційної скарги від імені Фонду державного майна України. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що оскільки представники Фонду державного майна України представляють інтереси державного органу в порядку самопредставництва, а супровідний лист до апеляційної скарги був підписаний особою без відповідних повноважень, апеляційне провадження було закрито правомірно, відповідно до Господарського процесуального кодексу України та інструкцій користувача Електронного кабінету ЄСІТС. Суд касаційної інстанції також зазначив, що оригінальний екземпляр апеляційної скарги з належним підписом до апеляційного суду не надходив.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Фонду державного майна України без задоволення, а ухвалу Східного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №755/5347/23 від 11/12/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням за ч. 1 ст. 121 КК (тяжке тілесне ушкодження).

2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження ножем у грудну клітку), поведінку після злочину (викинув ніж, втік з місця події) та оцінку ризиків повторного вчинення злочину. Суд апеляційної інстанції погодився з призначеним покаранням у виді позбавлення волі на строк 5 років, але дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК, вважаючи, що виправлення засудженого можливе лише за умови реального відбування покарання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд має право переглядати рішення про звільнення від покарання з випробуванням на основі тих самих фактів, оцінюючи їх інакше. Суд касаційної інстанції також зазначив, що інформація, яка характеризує особу засудженого, може включати відомості про попередні судимості, навіть якщо вони погашені.

3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №489/3878/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є розірвання договору на виготовлення меблів за індивідуальним замовленням, повернення сплачених коштів, пені, 3% річних, інфляційних витрат та відшкодування моральної шкоди за первісним позовом, а також зобов’язання прийняти товар та стягнення коштів за зберігання товару за зустрічним позовом.

2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» не порушило істотно умови договору, оскільки затримка у виготовленні меблів була зумовлена форс-мажорними обставинами, зокрема, військовою агресією РФ та введенням воєнного стану, що призвело до тимчасового припинення господарської діяльності підприємства. Суд зазначив, що ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» вчасно повідомило ОСОБА_1 про готовність меблів та необхідність сплати залишку вартості, однак ОСОБА_1 не узгодив дату поставки та не здійснив остаточний платіж. Апеляційний суд також врахував, що спілкування між сторонами відбувалося через електронні засоби зв’язку, як це передбачено договором. Враховуючи невиконання ОСОБА_1 обов’язку щодо узгодження дати поставки та оплати залишку, суд дійшов висновку про правомірність вимог ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» щодо стягнення плати за зберігання меблів. Суд касаційної інстанції погодився з такими висновками апеляційного суду.

3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та частково задоволено зустрічний позов ТОВ «Люкс Мобілі Студіо» про стягнення коштів за зберігання товару.

Справа №757/26220/24-ц від 10/12/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи, спростування недостовірної інформації та видалення інформації, поширеної в інтернет-виданні.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що поширена інформація є оціночними судженнями, а не фактичними твердженнями, і не спрямована на приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, оскільки відповідач використовував мовностилістичні вирази, що роблять припущення, а не стверджують про певні події. Суд врахував, що позивач не довів, що оспорювана інформація є саме фактичним твердженням, а також, що ця інформація порушила його особисті права або завдала шкоди особистим благам. Суд також зазначив, що висновок експерта підтверджує наявність висловлювань негативного характеру, але водночас є частково оціночним судженням, що не спростовує правильність вирішення спору по суті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №760/9152/15-ц від 12/12/2025
1. Предметом спору є виділ у натурі частки земельної ділянки, що перебуває у спільній частковій власності між позивачем та відповідачем.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки запропонований позивачем варіант поділу земельної ділянки вимагає перебудови частини будинку, що належить відповідачу, що є неприпустимим втручанням у право власності відповідача, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Суд врахував, що позивач категорично заперечувала проти інших варіантів поділу, які передбачали встановлення земельного сервітуту. Суд зазначив, що право позивача на виділ частки у натурі не є безумовним і не може здійснюватися на шкоду іншій стороні та з порушенням її права власності. Суд також врахував, що позивач не довела, що неможливо здійснити поділ іншим способом, який би не порушував права відповідача. Суд наголосив на необхідності дотримання справедливого балансу між інтересами співвласників та неприпустимості покладання надмірного тягаря на одного з них.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №453/974/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є витребування з незаконного володіння фізичної особи двох дерев’яних щитових будинків, які прокуратура вважає комунальною власністю Львівської міської ради, а відповідач набув у власність за договором купівлі-продажу з Фондом державного майна України.

2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що прокуратурою не було доведено факту перебування спірного майна у комунальній власності Львівської міської ради, а навпаки, матеріали справи свідчать про те, що спірні об’єкти перебували у державній власності та були правомірно продані Фондом державного майна України. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що Львівська міська рада раніше зверталася до Фонду державного майна України з проханням про передачу цих об’єктів у комунальну власність, що свідчить про визнання нею факту відсутності у неї права власності на спірне майно. Суд також встановив, що відповідач є добросовісним набувачем, оскільки придбав майно на відкритому аукціоні та виконав всі умови договору купівлі-продажу. Враховуючи це, витребування майна у добросовісного набувача без компенсації понесених витрат порушувало б його право на мирне володіння майном.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №904/4127/23 від 20/10/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на правову допомогу, понесених у зв’язку з розглядом касаційної скарги у господарській справі про визнання недійсними рішень установчих та загальних зборів ОСББ.

2. Суд частково задовольнив заяву про стягнення витрат на правову допомогу, керуючись тим, що розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом, та значенням справи для сторони. Суд врахував, що правова позиція заявника не змінювалася суттєво протягом розгляду справи, а адвокат був обізнаний з усіма деталями справи, оскільки представляв інтереси клієнта в судах попередніх інстанцій. Суд також зазначив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, і суд повинен оцінювати витрати, враховуючи їх необхідність та обґрунтованість. Крім того, суд взяв до уваги, що витрати на правничу допомогу були понесені внаслідок подання касаційної скарги, яку було залишено без задоволення, тому відшкодування таких витрат має відбуватися за рахунок позивача.

3. Суд постановив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, відмовивши в задоволенні заяви в іншій частині.

Справа №760/4561/24 від 12/12/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька дитини та стягнення аліментів на її утримання.

2. Суд відмовив у позбавленні батьківських прав, оскільки позивачем не було надано достатніх доказів свідомого ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, а також враховано, що батько виявляв інтерес до дитини, надавав матеріальну допомогу та заперечував проти позбавлення його батьківських прав, стверджуючи про перешкоди у спілкуванні з дитиною з боку позивача. Суд також взяв до уваги, що батьківські права ґрунтуються на спорідненості, і погіршення стосунків між батьком і дитиною може бути тимчасовим явищем, а розрив сімейних зв’язків є виправданим лише за виняткових обставин, яких у даній справі встановлено не було. Суд наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише за наявності переконливих доказів, що батько становить реальну загрозу для дитини. Суд також врахував думку органу опіки та піклування, який вважав недоцільним позбавлення батьківських прав, а також те, що дитина, хоч і висловила бажання проживати з бабусею, могла перебувати під її впливом.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №906/1032/24 від 10/12/2025
1. Предметом спору було оскарження рішення селищної ради, скасування державної реєстрації земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди та повернення земельних ділянок, оскільки прокуратура вважала, що спірні ділянки частково знаходяться у водоохоронній зоні та незаконно передані в оренду для сільськогосподарського виробництва.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, наголосивши на тому, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Суд вказав, що землі водного фонду не можуть бути передані у власність чи користування для цілей, що суперечать Водному та Земельному кодексам. Верховний Суд підкреслив, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу таких земель, яке суперечить закону, порушує інтереси держави у збереженні екологічної безпеки та цільовому використанні земель водного фонду. Суд також зазначив, що відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не скасовує факту її існування, оскільки її розміри визначені законом. В результаті, Верховний Суд визнав обґрунтованими вимоги прокурора щодо скасування рішення селищної ради та державної реєстрації земельних ділянок, оскільки вони були сформовані з порушенням законодавства. Водночас, суд погодився з тим, що вимога про визнання недійсними договорів оренди є неефективним способом захисту, оскільки договори вже були розірвані.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним рішення селищної ради та скасування державної реєстрації земельних ділянок, задовольнивши ці вимоги, а в іншій частині залишив рішення без змін.

Справа №914/1565/23 від 19/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконними діями Головного управління Національної поліції у Львівській області.

2. Верховний Суд розглянув касаційну скаргу фермерського господарства щодо стягнення з нього судового збору за розгляд апеляційної скарги Головним управлінням Національної поліції у Львівській області. Суд зазначив, що згідно з чинним законодавством, позивач звільняється від сплати судового збору у справах про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів державної влади, не лише в суді першої інстанції, а й на наступних стадіях процесу. Водночас, органи дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду не звільнені від сплати судового збору у відповідній категорії спорів. Суд також врахував, що судові витрати відповідача (Головного управління Національної поліції) підлягають компенсації за рахунок спеціального фонду державного бюджету. Крім того, суд звернув увагу на те, що фермерське господарство не зверталося із заявою про поворот виконання судового рішення, але не позбавлене права зробити це в майбутньому.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду в частині стягнення судового збору з фермерського господарства, вказавши на необхідність компенсації цих витрат Головному управлінню Національної поліції за рахунок держави.

Справа №911/1077/19 (911/1548/21) від 09/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі про покладення субсидіарної відповідальності на колишніх керівників ТОВ “ХК Інноваційні технології” у справі про банкрутство.

2. Верховний Суд залишив в силі рішення апеляційного суду, керуючись наступним. Апеляційний суд правомірно зупинив провадження у справі, оскільки один із відповідачів, ОСОБА_1, проходить військову службу у Збройних Силах України та виконує завдання в зоні бойових дій, що підтверджується відповідними документами з військової частини. Суд врахував положення Господарського процесуального кодексу України, які зобов’язують суд зупиняти провадження у справі в разі перебування сторони у складі ЗСУ, а також практику Європейського суду з прав людини щодо забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду. Суд також послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими з моменту введення воєнного стану Збройні Сили України вважаються переведеними на воєнний стан в цілому, що є підставою для зупинення провадження, а наявність довідки з військової частини є достатнім доказом перебування особи на військовій службі. Суд відхилив аргументи скаржника про зловживання процесуальними правами, оскільки факт проходження військової служби відповідачем був підтверджений належними доказами.

3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №686/11663/25 від 10/12/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги особі, яка оскаржувала рішення слідчого судді щодо повідомлення про підозру.

Суд касаційної інстанції не погодився з рішенням апеляційного суду, який повернув скаргу на підставі того, що вона подана особою, яка не має права її подавати, оскільки апеляційний суд встановив невідповідність підпису в апеляційній скарзі підпису апелянта в інших документах. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд не наділений повноваженнями встановлювати достовірність підпису на цій стадії провадження, особливо коли особа, яка подала скаргу, не заперечує автентичність свого підпису. Суд касаційної інстанції вказав на спрощений порядок апеляційної перевірки ухвал слідчих суддів, який не передбачає таких формальностей, як перевірка достовірності підпису. Враховуючи, що апеляційний суд допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, яке ставить під сумнів законність рішення, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд.

Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №910/18384/15 від 03/12/2025
1. Предметом спору є затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута, а також закриття провадження у справі про банкрутство.

2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував ухвалу суду першої інстанції, оскільки ліквідатор не вжив всіх необхідних заходів для виявлення активів боржника, зокрема, не подав позови про субсидіарну відповідальність, не надав належним чином оформлений звіт про інвентаризацію майна, не вжив заходів для розшуку будівельної техніки, а також не обґрунтував списання корпоративних прав боржника в інших товариствах. Суд також зазначив, що комітет кредиторів прийняв рішення без участі одного з кредиторів, що порушує його інтереси. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ліквідатор зобов’язаний вжити всіх можливих заходів для виявлення активів боржника, і у кредиторів не повинно бути обґрунтованих сумнівів щодо повноти цих дій. Суд касаційної інстанції вказав, що висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №296/1810/20 від 11/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 125 КК України (легкі тілесні ушкодження).

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, погодившись з висновками попередніх інстанцій щодо доведеності вини особи у завданні легких тілесних ушкоджень потерпілому. Суд зазначив, що апеляційний суд ретельно розглянув доводи апеляційної скарги захисника, надав їм мотивовані відповіді та обґрунтовано відхилив, посилаючись на покази потерпілого, висновок експерта, протокол слідчого експерименту та інші докази, які були належним чином досліджені та оцінені судом першої інстанції. Також, суд касаційної інстанції відхилив доводи захисника про недопустимість доказів та порушення права на захист, зазначивши, що докази були отримані у встановленому законом порядку, а засудженому було повідомлено про завершення досудового розслідування та надано доступ до матеріалів провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не зобов’язаний повторно досліджувати всі докази, якщо вони були належним чином досліджені судом першої інстанції, а апеляційний суд не дав іншої оцінки цим доказам.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу захисника без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №990/221/25 від 11/12/2025
Предметом спору є оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) та зобов’язання ВККСУ вчинити певні дії.

Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу ВККСУ та скасувала рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, який раніше задовольнив позов ОСОБА_1. Ухвалюючи нове рішення, Велика Палата відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККСУ. Суд не навів конкретних аргументів у цій постанові, але можна припустити, що ВККСУ діяла в межах своїх повноважень, а рішення були обґрунтованими та законними.

Суд прийняв рішення про задоволення апеляційної скарги ВККСУ та відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №910/13027/24 від 09/12/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу з ТОВ “Трейд Полтава” на користь ТОВ “Інвестбуд” у зв’язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, мотивуючи це тим, що витрати на професійну правничу допомогу були підтверджені документально, а їх розмір відповідає критеріям реальності та розумності, враховуючи обсяг наданих послуг і складність справи. Суд зазначив, що апеляційний суд надав належну оцінку доказам та доводам сторін, встановивши, що витрати у сумі 35 000,00 грн є співмірними з наданими послугами в апеляційній інстанції. Також, суд касаційної інстанції вказав, що не має права переоцінювати докази, зібрані у справі, і не встановив порушень норм матеріального і процесуального права при розподілі витрат на професійну правничу допомогу. Додатково, суд відхилив посилання скаржника на інші судові рішення, зазначивши, що розподіл витрат здійснюється в кожній справі індивідуально, враховуючи конкретні обставини.

3. Суд вирішив касаційну скаргу ТОВ “Трейд Полтава” залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.

Справа №161/927/22 від 12/12/2025
1. Предметом спору є відмова у перегляді за нововиявленими обставинами постанови апеляційного суду щодо скасування наказів про дисциплінарне стягнення, звільнення, зміни дати та підстави звільнення, стягнення коштів за вимушений прогул та відшкодування моральної шкоди.

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки апеляційний суд обґрунтовано відмовив у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилався заявник, не були нововиявленими в розумінні ЦПК України та не спростовували фактів, покладених в основу рішення суду по суті спору. Суд касаційної інстанції зазначив, що процедура перегляду за нововиявленими обставинами не є повторним розглядом справи, а спрямована на врахування істотних обставин, які не були відомі суду на час ухвалення рішення. ВС підкреслив, що не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже були оцінені судом, а також нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення рішення. Суд також врахував практику ЄСПЛ щодо принципу юридичної визначеності та остаточності судових рішень.

3. Верховний Суд постановив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №904/4127/23 від 07/11/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було частково задоволено заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму, що підлягає стягненню з позивача. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що заявлені витрати були завищеними, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та сталу правову позицію представника третьої особи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критеріїв реальності та розумності витрат, оцінюючи їх необхідність та обґрунтованість. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не є обов’язковими для суду зобов’язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, і суд має оцінювати витрати, що підлягають компенсації, враховуючи, чи були вони фактично понесені та чи є їх сума обґрунтованою. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, оскільки правова позиція апеляційного суду узгоджується з практикою Верховного Суду щодо можливості зменшення витрат на професійну правничу допомогу, якщо вони є завищеними.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду без змін.

Справа №905/45/25 від 10/12/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Корум Шахтспецбуд” за ініціативою ТОВ “АЛД Інжиніринг та будівництво”.

2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відкрито провадження у справі про банкрутство. Суд виходив з того, що ТОВ “АЛД Інжиніринг та будівництво” підтвердило наявність простроченої заборгованості ТОВ “Корум Шахтспецбуд”, яка була встановлена рішенням суду у іншій справі. Суд відхилив доводи ТОВ “Корум Шахтспецбуд” про неможливість виконання зобов’язань через знаходження майна на тимчасово окупованій території, оскільки боржник не надав належних доказів, що весь його майновий комплекс є недоступним, включаючи грошові кошти та дебіторську заборгованість. Суд зазначив, що боржник не надав банківських виписок, даних про рух активів, а також доказів вжиття заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості. Суд також врахував, що боржник отримав прибуток за результатами певного періоду, що свідчить про наявність можливості виконувати зобов’язання. Суд вказав, що для застосування п. 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ недостатньо констатувати розташування окремих виробничих об`єктів у зоні бойових дій; слід довести, що весь комплекс, включно з грошима та майновими правами, фактично недоступний, і це об`єктивно унеможливило погашення вимог кредитора.

3. Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Корум Шахтспецбуд” залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Донецької області та постанову Східного апеляційного господарського суду залишити без змін.

Справа №755/5593/24 від 18/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення) та прохання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог щодо повноти розгляду справи та оцінки доказів, зокрема не врахував доводи захисника про закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Суд нагадав, що згідно зі ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину до дня набрання вироком законної сили минули певні строки, визначені залежно від тяжкості злочину. У даному випадку злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, є нетяжким, і строк давності становить три роки. Суд врахував, що перебіг строку давності переривався вчиненням нового злочину, однак на момент розгляду справи в апеляційному суді строк давності вже минув. Враховуючи згоду засудженого на звільнення від кримінальної відповідальності, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття кримінального провадження.

3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, звільнив особу від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв’язку із закінченням строку давності та закрив кримінальне провадження.

Справа №202/1874/23 від 25/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження військовослужбовця за ч. 4 ст. 402 КК України (відмова від виконання наказу).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не повною мірою дотримався вимог ст. 419 КПК України, не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги захисника, не провів всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження та не здійснив належної оцінки доказів. Зокрема, апеляційний суд не проаналізував доводи захисту про те, що засуджений заявляв про неможливість виконання наказу через проблеми зі здоров’ям, що було зафіксовано на відеозаписі, і без належного обґрунтування відмовив у його повторному дослідженні. Крім того, суд апеляційної інстанції, не маючи спеціальних знань у галузі медицини, зробив висновок про можливість засудженого виконувати бойове завдання за станом здоров’я, незважаючи на наявні медичні документи. Також, апеляційний суд формально перевірив доводи захисника про надмірну суворість призначеного покарання, не врахувавши всіх даних про особу засудженого та його посткримінальну поведінку.

3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №756/8317/22 від 10/12/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що завданням цивільного судочинства є ефективний захист порушених прав, а такий захист можливий лише за умови, що права позивача дійсно порушені. У даній справі, ОСОБА_2 набув право власності на частку житлового будинку вже після того, як приватний нотаріус зареєстрував право власності на цей будинок за ОСОБА_1, який фактично володів цією часткою на підставі виділу в натурі, здійсненого ще в 1979-1980 роках. Суд також врахував, що попередні власники не оспорювали права ОСОБА_1 на цю частку. Таким чином, суд дійшов висновку, що права ОСОБА_2 не були порушені діями ОСОБА_1, а отже, наказ Міністерства юстиції про скасування рішення нотаріуса підлягає скасуванню. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що Центральна Колегія Міністерства юстиції України, маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, могла б перевірити наявні відомості та співставити хронологію набуття сторонами прав власності.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.

Справа №754/11565/23 від 03/12/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним електронного аукціону з продажу квартири, скасування рішення про державну реєстрацію прав на неї та визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку поділу майна подружжя.

2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що квартира була придбана в шлюбі і є спільною сумісною власністю подружжя, незалежно від того, на кого вона була зареєстрована. Суд зазначив, що приватний виконавець не з’ясував належним чином сімейний стан боржника та не встановив, чи було придбано квартиру в період шлюбу. Оскільки позивачка не була стороною виконавчого провадження, вона не мала можливості оскаржити дії приватного виконавця. Суд також врахував, що продаж квартири без згоди співвласника порушує її право на вільне користування і розпорядження майном. Суд касаційної інстанції підтримав позицію апеляційного суду, наголосивши, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №990/426/25 від 20/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) щодо результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді апеляційного господарського суду.

2. Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду першої інстанції про повернення позовної заяви, оскільки позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений для оскарження рішень ВККС під час конкурсу на посаду судді. Суд зазначив, що строк починає обчислюватися з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а не з моменту отримання повного тексту рішення. У даному випадку, позивач був присутній на засіданні ВККС, де було оголошено результати оцінювання, тому він вже тоді знав про рішення, яке вважає порушенням своїх прав. Суд також врахував, що позивач отримав повний текст рішення ще в межах строку на оскарження, але подав позов лише через місяць, не надавши обґрунтованих пояснень щодо причин такої затримки. Суд підкреслив, що встановлені законом строки звернення до суду дисциплінують учасників судового процесу та забезпечують юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Справа №910/14795/19 від 11/12/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на грошові кошти Ірпінської фінансово-юридичної академії, яка має заборгованість перед ДФС.

2. Суд відмовив у задоволенні заяви ТОВ “Текком”, оскільки попередні судові рішення щодо стягнення коштів з Академії на користь держави вже виконані, і стягувачем у тих справах була прокуратура Київської області, а не ДФС. Суд також зазначив, що ТОВ “Текком” не надало доказів, які б спростовували ці висновки. Крім того, Верховний Суд не встановив порушень процесуального права, пов’язаних з відсутністю представника ТОВ “Текком” на судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки ТОВ “Текком” не надало доказів перебування представника в режимі онлайн під час судового засідання. Суд апеляційної інстанції встановив, що порушення процесуального законодавства не було.

3. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду без змін, а касаційну скаргу ТОВ “Текком” – без задоволення.

Справа №990/306/24 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.

2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) погодилася з рішенням суду першої інстанції, вказавши, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про продовження відсторонення судді, оскільки:
* Клопотання заступника Генерального прокурора відповідало вимогам Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) та містило обставини, що дають підстави вважати, що суддя, перебуваючи на посаді, може перешкоджати кримінальному провадженню.
* ВРП, оцінюючи клопотання, не виокремлювала кожну з наведених підстав, а здійснювала їх комплексний аналіз.
* Наявність кримінального провадження проти судді може поставити під сумнів його безсторонність та зашкодити авторитету судової влади.
* Сторона обвинувачення довела неможливість досягнення цілей відсторонення іншими способами.
* Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Справа №990SСGС/34/25 від 04/12/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) скасувала рішення ВРП, вказавши на те, що ВРП не надала належної оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема, показанням свідків та відеозаписам, які ставили під сумнів факт керування суддею автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. ВП ВС наголосила, що ВРП не обґрунтувала, чому не взяла до уваги обставини, встановлені судовими рішеннями у справах про адміністративні правопорушення, де було встановлено, що суддя не керував транспортним засобом. Суд також зазначив, що ВРП не надала належної оцінки показанням свідків, які підтверджували, що суддя не перебував за кермом, а також не врахувала, що поліцейський, який склав протокол, не бачив моменту зупинки автомобіля. Крім того, ВП ВС підкреслила, що відстоювання суддею своєї позиції щодо не керування автомобілем у стані сп’яніння не свідчить про намір уникнути відповідальності. ВП ВС також зауважила, що ВРП фактично піддала сумніву законність судових рішень, що суперечить її повноваженням.

3. Суд задовольнив скаргу судді та скасував рішення Вищої ради правосуддя про його притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Справа №178/1278/20 від 10/12/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до фізичної особи.

2. Велика Палата Верховного Суду частково задовольнила заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами, скасувавши рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, та направила справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд не вказав конкретних аргументів у цій частині рішення, однак, сам факт скасування рішень попередніх інстанцій свідчить про те, що Велика Палата ВС виявила певні порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які вплинули на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. Можливо, виключні обставини, на які посилався заявник, були визнані судом вагомими та такими, що потребують повторного розгляду справи апеляційним судом. Для більш точного розуміння позиції суду необхідно аналізувати повний текст постанови, а не лише вступну та резолютивну частини.

3. Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

E-mail
Password
Confirm Password
Lexcovery
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.