СПРАВА АЙКАЧ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Ось аналіз рішення у справі “Айкач проти Туреччини”:
**1. Суть Рішення:**
Європейський суд з прав людини встановив, що Туреччина порушила право заявника на справедливий судовий розгляд згідно зі статтею 6 Конвенції. Це порушення випливало з двох ключових питань: заявнику було відмовлено в доступі до адвоката під час перебування під вартою в поліції, і заяви, отримані без юридичної допомоги, були використані проти нього. Крім того, заявник не зміг належним чином допитати свідків проти нього, оскільки їхні свідчення були отримані дистанційно без достатнього обґрунтування. Суд відновив розгляд заяви після того, як спочатку вилучив її зі списку справ на підставі односторонньої декларації уряду Туреччини, який визнав порушення, оскільки турецькі суди згодом відхилили клопотання заявника про поновлення кримінального провадження, що зробило зобов’язання уряду недійсним. Суд наголосив, що рішення внутрішніх судів про відхилення клопотання заявника про поновлення провадження ґрунтувалося на явній фактичній або юридичній помилці, що призвело до відмови у правосудді, яку Конституційний Суд не зміг виправити.
**2. Структура та Основні Положення:**
* **Вступ:** Задає тон, пояснюючи занепокоєння заявника щодо ймовірного несправедливого кримінального провадження проти заявника.
* **Факти:** Детально описує арешт заявника, перебування під вартою в поліції, заяви, зроблені без адвоката, та подальше кримінальне провадження проти нього, включаючи звинувачення, використані докази та судові рішення.
* **Вилучення заяви зі списку справ на підставі односторонньої декларації Уряду:** Описує початкове визнання урядом порушення та початкове рішення Суду вилучити справу зі списку на підставі цієї декларації.
* **Подальші Події:** Пояснює спроби заявника відновити справу в турецьких судах, їх відхилення та рішення Конституційного Суду.
* **Відповідна Правова База:** Викладає турецьке законодавство щодо доступу до адвоката на момент арешту заявника.
* **Право:** Цей розділ містить юридичний аналіз та висновки Суду, включаючи:
* **Попередні Зауваження:** Обговорюються наслідки односторонньої декларації уряду та обов’язок внутрішніх судів діяти відповідно до неї.
* **Імовірне Порушення Статті 6 §§ 1 та 3 (c):** Зосереджується на відмові в юридичній допомозі та її впливі на справедливість судового розгляду.
* **Імовірне Порушення Статті 6 §§ 1 та 3 (d):** Розглядає питання про неможливість заявника належним чином допитати свідків.
* **Застосування Статті 41 Конвенції:** Розглядає питання справедливої сатисфакції (компенсації) для заявника.
* **Рішення:** Викладає остаточне рішення Суду, включаючи встановлення порушень та присудження відшкодування збитків.
**Зміни Порівняно з Попередніми Версіями:**
Ключовою зміною є відновлення заяви у списку справ Суду після того, як її було вилучено на підставі односторонньої декларації уряду Туреччини. Це відновлення було спричинене тим, що турецькі суди не відновили кримінальне провадження, незважаючи на визнання урядом порушення та існування внутрішнього законодавства, яке мало дозволити відновлення провадження.
**3. Основні Положення для Використання:**
* **Право на Юридичну Допомогу:** Рішення підкреслює важливість доступу до адвоката під час перебування під вартою в поліції та наслідки використання заяв, отриманих без юридичної допомоги, у кримінальному провадженні.
* **Допит Свідків:** Рішення підкреслює право обвинуваченого допитувати або вимагати допиту свідків проти нього та встановлює критерії використання доказів відсутніх свідків.
* **Односторонні Декларації:** Рішення роз’яснює зобов’язання внутрішніх судів, коли уряд робить односторонню декларацію про визнання порушення Конвенції.
* **Відмова у Правосудді:** Суд встановив, що рішення внутрішніх судів про відхилення клопотання заявника про поновлення провадження ґрунтувалося на явній фактичній або юридичній помилці, що призвело до відмови у правосудді, яку Конституційний Суд не зміг виправити.
Це рішення особливо актуальне для України, оскільки підкреслює важливість забезпечення права на справедливий судовий розгляд, включаючи доступ до юридичної допомоги та можливість допитувати свідків, навіть у складних справах. Воно також підкреслює необхідність дотримання внутрішніми судами зобов’язань, взятих урядом у міжнародних судових процесах.
СПРАВА H.H. ПРОТИ ФІНЛЯНДІЇ
Ось розклад рішення Європейського суду з прав людини у справі H.H. проти Фінляндії:
1. **Суть рішення:**
Справа стосується фінської жінки, H.H., яка скаржилася на відсутність усного слухання у провадженнях, пов’язаних із її примусовим поміщенням до психіатричної лікарні та примусовим введенням ліків. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Фінляндія порушила статтю 5 § 4 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на швидкий судовий перегляд законності затримання. Суд наголосив, що відсутність усного слухання підірвала ефективність судового перегляду, враховуючи обставини неодноразового поміщення заявниці до лікарні та серйозний характер примусового психіатричного лікування. Однак Суд визнав, що Фінляндія надала достатнє відшкодування щодо питання примусового введення ліків через рішення національного суду та компенсацію, таким чином визнавши відповідну скаргу неприйнятною.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Коротко окреслює предмет справи.
* **Факти:** Детально описує історію психіатричного лікування заявниці, адміністративні та цивільні провадження у Фінляндії та відповідне національне законодавство.
* **Відповідна правова база:** Цитує фінські закони щодо лікування психічних захворювань та адміністративної судової процедури.
* **Право:**
* **Заявлене порушення права на усне слухання:** Зосереджується на статті 5 § 4 Конвенції, розглядаючи прийнятність та обґрунтованість вимоги заявниці. Суд посилається на попередню судову практику, щоб встановити принципи щодо судового перегляду затримання, особливо у справах про психічне здоров’я.
* **Заявлене порушення статей 8 та 13 Конвенції:** Розглядає скаргу заявниці щодо примусового введення ліків та відсутності ефективних засобів правового захисту. Суд розглядає, чи може заявниця все ще стверджувати, що є жертвою, враховуючи компенсацію, присуджену Окружним судом.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Розглядає вимогу заявниці щодо справедливої сатисфакції, включаючи відшкодування збитків та витрат.
* **Резолютивна частина:** Суд оголошує скаргу щодо відсутності усного слухання прийнятною, встановлює порушення статті 5 § 4, зобов’язує Фінляндію виплатити заявниці компенсацію за нематеріальну шкоду та витрати, а також відхиляє решту заяви.
3. **Основні положення для використання:**
* **Право на усне слухання у справах про затримання:** Рішення підкреслює важливість усного слухання у справах про примусове психіатричне затримання, особливо коли свобода особи перебуває під загрозою і є питання щодо необхідності затримання.
* **Ефективність судового перегляду:** Рішення підкреслює, що судовий перегляд повинен бути ефективним, тобто затримана особа має реальну можливість представити свою справу та оскаржити законність свого затримання.
* **Відшкодування за порушення Конвенції:** Рішення роз’яснює, що визнання національним судом порушення та надання відповідної компенсації може позбавити заявника статусу “жертви”, що робить скаргу неприйнятною перед ЄСПЛ.
* **Процедурна справедливість:** Суд підкреслює необхідність процедурної справедливості у справах, що стосуються вразливих осіб, таких як особи з проблемами психічного здоров’я, забезпечуючи їм можливість бути почутими та ефективно брати участь у провадженнях, що впливають на їхні права.
Це рішення підкреслює процесуальні гарантії, необхідні при розгляді примусового психіатричного лікування та затримання, забезпечуючи особам значущу можливість оскаржити законність таких заходів.
СПРАВА “СТЕФАН КУЧЕРА ПРОТИ АВСТРІЇ”
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Стефан Кучера проти Австрії”:
1. **Суть рішення:** Справа стосується громадянина Австрії, який скаржився на порушення його прав під час адміністративного кримінального провадження, де усне слухання проводилося за допомогою відеоконференції через обмеження, пов’язані з COVID-19. Заявник стверджував, що відеослухання порушило його право на ефективну участь, не вистачало публічної доступності та перешкоджало конфіденційному спілкуванню з його адвокатом. Суд не встановив порушення статті 6 Конвенції щодо права на усне слухання та права на публічне слухання і визнав скаргу щодо правової допомоги явно необґрунтованою. Він підкреслив виняткові обставини пандемії та заходи, вжиті Австрією для збалансування охорони здоров’я населення з відправленням правосуддя. Суд дійшов висновку, що заявник зміг повною мірою користуватися своїми правами, незважаючи на відеослухання.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає контекст, окреслюючи скарги заявника, пов’язані зі статтею 6 §§ 1 і 3(c) Конвенції.
* **Факти:** Деталізує справу заявника, включаючи повідомлення про штраф, провадження у Віденському регіональному адміністративному суді, усне слухання через відеозв’язок і подальші апеляції до вищих судів. Також надає контекст щодо заходів, пов’язаних з COVID-19 в Австрії, та відповідної національної правової бази.
* **Відповідна правова база та практика:** Окреслює Додатковий закон про адміністративні провадження щодо COVID-19 та Закон про адміністративне судове провадження, які забезпечили правову основу для проведення слухань за допомогою відеоконференції. Також посилається на прецедентне право Конституційного суду.
* **Право:** Цей розділ містить основний юридичний аналіз.
* **Заявлене порушення статті 6 Конвенції:** Це основний розділ, де Суд оцінює скарги заявника. Він розглядає застосовність статті 6, а потім розглядає кожну скаргу окремо:
* **Право на усне слухання та (фізичну) присутність на слуханні:** Суд встановлює загальні принципи зі своєї практики, а потім застосовує їх до конкретних фактів, не виявляючи порушень.
* **Право на публічне слухання:** Подібна структура, при цьому Суд встановлює, що слухання було достатньо доступним для громадськості.
* **Право на ефективну правову допомогу:** Суд вважає цю скаргу явно необґрунтованою.
* **З цих підстав Суд:** Викладає рішення Суду: оголошує деякі скарги прийнятними, інші неприйнятними, і постановляє, що не було порушення статті 6 щодо прийнятних скарг.
3. **Основні положення для використання:**
* **Законна мета в контексті пандемії:** Суд визнає, що заходи, вжиті під час пандемії COVID-19 для проведення слухань за допомогою відеоконференції, слугували законній меті, а саме захисту здоров’я населення та забезпечення функціонування адміністративного правосуддя.
* **Відеоконференції не є за своєю суттю несправедливими:** Рішення підтверджує, що участь у провадженнях за допомогою відеоконференції сама по собі не є порушенням Конвенції.
* **Зосередження на загальній справедливості:** Суд підкреслює, що ключовим є те, чи зміг заявник повною мірою користуватися своїми правами, і чи було провадження в цілому справедливим.
* **Доступність для громадськості:** Суд розглядає, чи мала громадськість змогу отримати інформацію про слухання, і чи були фактичні або технічні перешкоди для доступу до нього.
* **Ефективна правова допомога:** Суд наголошує, що заявник і його адвокат могли вільно організувати свою участь окремо або спільно та вжити заходів для окремого приватного каналу зв’язку між ними під час слухання.
СПРАВА “БУРГ ОІЛ АД ПРОТИ БОЛГАРІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Бург Оіл АД проти Болгарії”, що стосується неодноразової відмови болгарської податкової влади відшкодувати надміру сплачені податки компанії-заявнику, незважаючи на кілька остаточних судових рішень на її користь. ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції, яка захищає право на мирне володіння майном. Основною проблемою була неспроможність податкових органів виконати остаточні судові рішення, які зобов’язували їх відшкодувати неправомірно стягнуті податки, що призвело до тривалого судового розгляду та неможливості для компанії повернути свої кошти. ЄСПЛ дійшов висновку, що дії влади порушили справедливий баланс між вимогами суспільних інтересів та захистом майнових прав компанії. Компанія-заявник не вимагала справедливої сатисфакції, тому жодного відшкодування не було присуджено.
Рішення починається з викладу суті справи, детального опису дій податкових органів та скарг компанії-заявника. Далі викладаються відповідні положення внутрішнього законодавства та практики Болгарії щодо податкових оцінок, процедури відшкодування та виконання судових рішень. Суд оцінює прийнятність заяви, розглядаючи та відхиляючи заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту, шестимісячного строку та зловживання правом на індивідуальну заяву. Потім розглядаються обставини справи по суті, зосереджуючись на тому, чи становила неодноразова відмова у відшкодуванні сум втручання у майнові права компанії-заявника та чи було дотримано справедливого балансу між загальним інтересом та правами компанії-заявника. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції, зазначаючи про відсутність вимоги щодо справедливої сатисфакції.
Найважливішим положенням цього рішення є встановлення того, що Болгарія порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції. ЄСПЛ наголосив, що неодноразова відмова податкових органів виконувати остаточні судові рішення на користь “Бург Оіл АД”, у поєднанні з суперечливим рішенням Верховного адміністративного суду, поклала надмірний тягар на компанію. Це затягнуло судовий процес на понад десять років і унеможливило повернення коштів, незважаючи на чіткі судові накази про відшкодування. Це підкреслює важливість поваги та виконання державами судових рішень для забезпечення захисту майнових прав відповідно до Конвенції.
СПРАВА “МАЛАТЕСТА ПРОТИ ГРЕЦІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Малатеста проти Греції”, що стосується заяви скаржниці про порушення презумпції невинуватості та принципу *ne bis in idem*. Справа виникла у зв’язку з накладенням на пані Малатесту штрафу за контрабанду, незважаючи на її попереднє виправдання у кримінальному провадженні, пов’язаному з тими ж фактами. Грецька митна влада оштрафувала її за контрабанду незадекларованих цигарок, тоді як кримінальний суд виправдав її за замах на контрабанду через відсутність встановленого умислу. Заявниця стверджувала, що адміністративні суди, підтримуючи штраф, проігнорували її виправдання, тим самим порушивши її права за Європейською конвенцією з прав людини. ЄСПЛ встановив, що як адміністративне, так і кримінальне провадження мали кримінальний характер, стосувалися одного й того ж правопорушення, і що національні суди не змогли належним чином врахувати наслідки виправдання для накладення штрафу.
Рішення структуровано на кілька частин: воно починається з огляду предмету справи та обставин, після чого йде огляд відповідного національного законодавства та практики. Далі Суд розглядає попереднє заперечення Уряду щодо вичерпання національних засобів захисту, яке він відхиляє. Основна частина рішення оцінює передбачувані порушення статті 4 Протоколу № 7 (ne bis in idem) та статті 6 § 2 (презумпція невинуватості) Конвенції. Суд значною мірою покладається на свою попередню практику, зокрема на справу “Капетаніос та інші проти Греції”, яка стосувалася подібних питань. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції щодо справедливої сатисфакції, остаточно вирішивши не присуджувати жодної суми, оскільки заявниця не подала вимоги про це. Жодних змін порівняно з попередніми версіями, згаданими в тексті, немає.
Найважливішими положеннями цього рішення є висновки про порушення статті 4 Протоколу № 7 та статті 6 § 2 Конвенції. Суд прямо зазначає, що накладення штрафу за контрабанду після виправдання у кримінальному провадженні за ті ж самі основні факти є порушенням принципу *ne bis in idem*. Крім того, Суд доходить висновку, що адміністративні суди, притягнувши заявницю до відповідальності за те саме правопорушення, за яке її було виправдано, порушили її право на презумпцію невинуватості. Це рішення підкреслює важливість поваги до виправдувальних вироків у наступних адміністративних провадженнях і гарантує, що особи не будуть покарані двічі за одну й ту ж поведінку.
СПРАВА «МІРАГАЄВ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ»
Це рішення у справі «Мірагаєв проти Азербайджану» стосується скарг заявника щодо нібито незаконного проникнення поліції до його квартири та її обшуку, справедливості відповідних внутрішніх проваджень та перешкоджання його праву на індивідуальну петицію до Європейського суду з прав людини. Суд встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції) через незаконне проникнення до квартири заявника, статті 6 § 1 (право на справедливий суд) через те, що заявника не було належним чином повідомлено про слухання у Верховному Суді, і статті 34 (індивідуальні заяви) через вилучення матеріалів справи з офісу його адвоката. Суд присудив заявнику 1600 євро відшкодування моральної шкоди та 500 євро відшкодування витрат і видатків.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процесуальної інформації, за якою йде виклад суті справи та версій подій сторін. Далі детально описуються внутрішні провадження, після чого йде оцінка Судом заявлених порушень статей 8, 6 § 1 та 34 Конвенції. Насамкінець розглядається застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, викладаються вимоги заявника щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди та рішення Суду щодо цих вимог. Жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями в документі немає.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, які підтверджують порушення статті 8 через незаконне проникнення поліції до житла заявника без ордера або законних підстав, порушення статті 6 § 1 через те, що заявника не було належним чином повідомлено про його судове засідання, та порушення статті 34 через вилучення документів, пов’язаних зі справою. Ці висновки підкреслюють важливість поваги до права на приватність і житло, забезпечення справедливих судових процедур і захисту права осіб звертатися до Суду без перешкод.
СПРАВА САРІЧ ПРОТИ СЕРБІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Саріч проти Сербії, що стосується справедливості кримінального провадження проти заявника, якого було засуджено за розбій. Суд встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд. Ключовим питанням було те, що обвинувальний вирок заявнику значною мірою ґрунтувався на показаннях свідка та процедурі ідентифікації, які не відповідали вимогам національного законодавства. Суд наголосив, що національні суди не змогли належним чином розглянути порушення під час заслуховування свідка та процедури впізнання, а також невірно застосували принципи доведення вини поза розумним сумнівом та тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого. В результаті, Суд дійшов висновку, що кримінальне провадження проти заявника було несправедливим.
Рішення починається з викладення фактів справи, включаючи початкове розслідування, процедуру впізнання, рішення суду першої інстанції та подальші апеляції. Далі наводяться посилання на відповідне національне законодавство щодо процедури впізнання. Після цього йде оцінка Суду, який визнає заяву прийнятною та підсумовує загальні принципи щодо справедливості провадження та допустимості доказів. У рішенні висвітлюються процедурні недоліки в процесі впізнання та нездатність національних судів належним чином усунути ці порушення. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41 Конвенції, що стосується справедливої сатисфакції, та зобов’язує Сербію виплатити заявнику 5800 євро на відшкодування витрат і видатків. Суд також зазначає, що заявник може подати клопотання про повторний розгляд справи в Сербії.
Найважливішим положенням цього рішення є висновок про те, що кримінальне провадження проти пана Саріча було несправедливим через значні процедурні порушення під час впізнання свідком та нездатність національних судів належним чином вирішити ці питання. Це підтверджує важливість дотримання процесуальних гарантій у кримінальному провадженні та забезпечення того, щоб обвинувальні вироки ґрунтувалися на надійних доказах і справедливих процесах. Рішення також підкреслює принцип, згідно з яким обвинувачення має довести вину поза розумним сумнівом і що будь-які сумніви щодо надійності доказів повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
СПРАВА СПАСОВСЬКА ПРОТИ ПІВНІЧНОЇ МАКЕДОНІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі «Спасовська проти Північної Македонії», що стосується скарги заявниці на зобов’язання сплачувати постійну плату приватному постачальнику тепла за квартиру, від’єднану від районної тепломережі. Заявниця стверджувала, що цей обов’язок, запроваджений державою, порушує її право на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Національні суди відхилили її оскарження платіжних доручень, але ЄСПЛ встановив, що національні суди об’єктивно не оцінили всі відповідні фактори та застосували усереднений підхід. Суд дійшов висновку, що Північна Македонія не змогла встановити справедливий баланс між відповідними інтересами, що призвело до порушення майнових прав заявниці. Уряд Північної Македонії визнав, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1.
Рішення починається з викладу фактів справи, включаючи відключення заявниці від тепломережі, запровадження постійної плати Положеннями 2012 року та подальші платіжні доручення, видані проти неї. Далі детально описані аргументи заявниці, висловлені в національних судах, та їхні рішення. Суд оцінює прийнятність заяви та посилається на відповідні загальні принципи, встановлені в попередній аналогічній справі «Стрезовський та інші проти Північної Македонії». У рішенні підкреслюється, що національні суди не змогли об’єктивно оцінити всі відповідні фактори, і повторюється, що внутрішнє законодавство дозволяє поновлювати провадження у національних справах для успішних заявників у ЄСПЛ. Рішення закінчується резолютивною частиною, в якій оголошується заява прийнятною та встановлюється, що було порушено статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Основним положенням рішення є висновок про те, що Північна Македонія порушила статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, не забезпечивши справедливого балансу між інтересами окремої особи та суспільства через усереднений підхід національних судів у забезпеченні стягнення постійної плати за опалення. Це рішення підсилює принцип, згідно з яким національні суди повинні проводити об’єктивну оцінку всіх відповідних факторів у справах, що стосуються майнових прав та обов’язків, покладених державою, особливо коли залучені приватні компанії.
СПРАВА “ТОРДІА ТА ІНШІ ПРОТИ ГРУЗІЇ”
Ось аналіз рішення у справі “Тордія та інші проти Грузії”:
1. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Грузію винною у порушенні статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції через надмірну тривалість цивільного провадження, ініційованого шістнадцятьма громадянами Грузії, які домагалися поновлення їхніх майнових прав. Провадження, яке тривало понад одинадцять років на трьох рівнях юрисдикції, було визнано невиправдано затягнутим, зокрема через періоди бездіяльності на першій та касаційній інстанціях. Суд також зазначив відсутність ефективного внутрішнього засобу юридичного захисту для заявників, щоб вирішити їхні проблеми щодо тривалості провадження. Незважаючи на те, що деякі заявники передали свої майнові вимоги першому заявнику під час провадження, Суд підтвердив, що всі заявники зберегли право подавати скаргу щодо тривалості провадження. В результаті Суд присудив кожному заявнику 2300 євро відшкодування моральної шкоди.
2. Рішення починається з викладу предмету справи, яким є надмірна тривалість цивільного провадження щодо майнових прав заявників. У ньому детально описано фактичні обставини, включаючи первісний позов до Тбіліського міського суду, подальші апеляції до Тбіліського апеляційного суду та Верховного суду Грузії, а також хронологію слухань та рішень. Далі структура переходить до оцінки Суду, що стосується попередніх зауважень, таких як смерть одного із заявників та продовження розгляду заяви його сином. Потім Суд розглядає передбачувані порушення статті 6 § 1 та статті 13, вивчаючи заперечення Уряду щодо статусу жертви, вичерпання внутрішніх засобів захисту, належної обачності та суті заяви. Суд відхиляє ці заперечення, оголошує заяву прийнятною та переходить до оцінки того, чи була тривалість провадження розумною. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, та присуджує заявникам компенсацію за моральну шкоду. У тексті немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями.
3. Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються прийнятності заяви, оцінки тривалості провадження та встановлення порушення статті 13. Рішення Суду про те, що заявники зберегли право подавати скаргу щодо тривалості провадження, навіть після передачі своїх майнових вимог, є значним. Детальний аналіз Судом часової шкали, включаючи періоди бездіяльності та вплив переведення суддів та пандемії COVID-19, забезпечує чітку основу для оцінки обґрунтованості тривалості провадження. Встановлення того, що Грузія не забезпечила ефективного внутрішнього засобу юридичного захисту для вирішення проблем щодо тривалості провадження, також є вирішальним.
СПРАВА “ТУРАН ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ”
Ось розбір рішення у справі “Туран проти Туреччини”:
1. **Суть:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення Туреччиною статті 6 § 1 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) через недостатнє обґрунтування, надане національними судами при засудженні заявника, пана Турана, за вчинення злочину від імені РПК (Робітничої партії Курдистану), не будучи її членом. Суд встановив, що рішення суду першої інстанції не містило достатніх пояснень щодо того, як дії заявника були пов’язані зі злочином. Хоча інші обвинувальні вироки проти пана Турана не розглядалися, ЄСПЛ зосередився на відсутності обґрунтування елементу злочину “від імені”. Суд вирішив не розглядати решту скарг.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу історії справи, включаючи скарги заявника та відповідь турецького уряду.
* У ньому детально викладено факти справи, включаючи арешт заявника під час демонстрації, висунуті проти нього обвинувачення та рішення національних судів.
* Потім Суд оцінює прийнятність скарг, відхиляючи заперечення уряду про те, що скарга є питанням “четвертої інстанції”.
* Суд аналізує ймовірне порушення статті 6 § 1, посилаючись на усталену практику щодо права на обґрунтоване рішення. Він наголошує, що національні суди мають найкращі можливості для оцінки доказів та тлумачення національного законодавства, але органи влади повинні обґрунтовувати свої рішення причинами.
* Суд вважає, що обґрунтування суду першої інстанції було недостатнім для виправдання засудження за дії “від імені РПК”.
* Рішенням констатовано порушення статті 6 § 1.
* Суд вирішив не розглядати решту скарг за статтею 6 §§ 1 і 3 (d) та статтею 7 Конвенції.
* Насамкінець, Суд розглядає застосування статті 41 (справедлива сатисфакція), присуджуючи заявнику 462 євро на відшкодування витрат.
3. **Основні положення для використання:**
* Ключовим висновком є порушення статті 6 § 1 через відсутність обґрунтованого рішення. Це підкреслює важливість надання національними судами чітких і достатніх пояснень своїх рішень, особливо у справах, що стосуються серйозних звинувачень.
* Наголос Суду на “якості обґрунтування” є вирішальним. Недостатньо, щоб суд просто констатував висновок; він повинен пояснити логічний зв’язок між доказами, законом і вироком.
* Рішення підтверджує принцип, згідно з яким, навіть коли національні суди мають право вибору аргументів і прийняття доказів, вони все одно повинні надавати причини своїх рішень.
* Суд чітко заявив, що найбільш відповідною формою відшкодування було б повторний розгляд справи відповідно до вимог статті 6 Конвенції, якщо заявник про це попросить.
