1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Одеської митниці, якими збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «Краншип» з мита та ПДВ на товари, що ввозяться на територію України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно з’ясували обставини справи, зокрема не дослідили специфіку правовідносин, які одночасно існували за договорами бербоут-чартеру та тайм-чартеру з різними судновласниками, та не встановили, який з договорів був чинним на момент фактичного користування судном під час його перебування в митному режимі тимчасового ввезення. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили акцент на формальній чинності договорів, укладених позивачем, не врахувавши принцип превалювання сутності над формою, який вимагає аналізу реального економічного змісту господарських операцій. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що суди не надали належної оцінки доводам митного органу про те, що на момент ввезення судна вже існував ланцюг договорів бербоут-чартеру з іншими компаніями, які здійснювали комплектування екіпажу, страхування та технічне управління судном. Крім того, суд касаційної інстанції підтримав висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір має публічно-правовий характер і підлягає розгляду в адміністративному суді, оскільки стосується перевірки правомірності рішення суб’єкта владних повноважень. Суд вказав, що він погоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від попереднього висновку щодо переважного застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства у спорах про визначення розміру податкових зобов’язань боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
