Справа №922/3532/24 від 01/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ), яким дії Краматорської міської військової адміністрації щодо встановлення порядку транспортування тіл померлих визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
2. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій, скасовуючи рішення АМКУ, зосередились на правовій природі розпорядження військової адміністрації, але не врахували, як це розпорядження вплинуло на конкуренцію на ринку ритуальних послуг, зокрема, чи надавало це розпорядження переваги певним суб’єктам господарювання. Суд також вказав, що відповідність дій суб’єктів господарювання цивільному чи господарському законодавству автоматично не означає дотримання антимонопольного законодавства. Окрім цього, Верховний Суд підкреслив, що органи державної влади повинні сприяти розвитку конкуренції та не допускати порушення антимонопольного законодавства у межах своїх повноважень. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи, Верховний Суд вирішив скасувати їх рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/19158/16 від 04/11/2025
1. Предметом спору є правомірність ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду, мотивуючи це тим, що особа, яка подала апеляційну скаргу, не довела, що ухвалою суду першої інстанції про затвердження мирової угоди вирішено питання про її права, інтереси та/або обов’язки, оскільки ні мотивувальна, ні резолютивна частини ухвали не містять жодних посилань, які стосувалися б прав та обов’язків цієї особи; Верховний Суд зазначив, що висновки про те, що мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, були зроблені в контексті конкретних обставин справ та суті позовних вимог про визнання мирової угоди недійсною, і не можуть бути застосовані до даної ситуації; Суд також врахував принцип правової визначеності та res judicata, згідно з яким перегляд остаточного рішення суду не може здійснюватися лише з метою повторного розгляду справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №910/8620/24 від 11/11/2025
Предметом спору було зобов’язання банку здійснити перерахування коштів з рахунку пайового інвестиційного фонду на користь позивачів.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу банку, скасувавши рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання перерахувати кошти та стягнення судового збору на користь позивачів, та відмовив у задоволенні позову в цій частині. Суд касаційної інстанції, ймовірно, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального або процесуального права, або не врахували певні обставини, які мають значення для справи. Можливо, були порушені договірні зобов’язання або не надано достатніх доказів для обґрунтування вимог позивачів. Також, суд вирішив стягнути з позивачів на користь банку судові витрати, пов’язані з апеляційним та касаційним оскарженням.
Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення про відмову в позові в скасованій частині, а в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Справа №910/16665/21 від 04/11/2025
1. Предметом спору є скасування наказу Міністерства юстиції України про задоволення скарги щодо скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, керуючись тим, що суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо суб’єктного складу сторін у спорах про скасування наказів Міністерства юстиції України, а саме те, що належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється, а не лише Міністерство юстиції. Суд зазначив, що позивач не залучив до участі у справі особу, чиє право оспорюється, і наполягав на задоволенні вимог лише до Міністерства юстиції, з яким у нього немає спору про речові права. Також, суд врахував, що на момент подання позову щодо особи, чиє право оспорюється, було відкрито провадження у справі про банкрутство, що передбачає особливий правовий режим і концентрацію спорів у межах справи про банкрутство. **** Суд відступив від попередніх висновків КГС ВС щодо суб’єктного складу сторін у таких спорах, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову про скасування наказу Міністерства юстиції України.
Справа №904/3276/24 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності договору, укладеного між виконавчим комітетом селищної ради та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що спір виник із цивільних, а не господарських правовідносин, оскільки договір про закупівлю був укладений між виконавчим комітетом селищної ради та фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем. Суд зазначив, що сам факт реєстрації особи як ФОП не означає, що всі її правовідносини автоматично стають господарськими. Важливо, що фізична особа набула право власності на транспортний засіб як фізична особа, і кошти за договором отримала на рахунок фізичної особи, а не ФОП. Суд також врахував, що прокурор не заперечував факт набуття відповідачем права власності на транспортний засіб як фізичною особою. Враховуючи всі обставини, суд дійшов висновку, що спір не пов’язаний зі здійсненням господарської діяльності, а є реалізацією цивільної правоздатності фізичної особи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі.
Справа №910/1758/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору було визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано рішення приватних нотаріусів про реєстрацію права власності на зерновий термінал за ТОВ «Санолта Корм» та подальші переходи права власності.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо суб’єктного складу сторін у спорах про скасування наказів Міністерства юстиції України, а саме, що у спорах, які стосуються речових прав на майно, Міністерство юстиції України не може бути єдиним відповідачем, оскільки спір має вирішуватися між особами, які мають майнові права та інтереси щодо цього майна. Суд зазначив, що у даній справі спір виник щодо речових прав на зерновий термінал, тому належним відповідачем є ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл», яке оспорює правомірність набуття позивачем права власності на цей термінал, а не лише Міністерство юстиції України. Оскільки позивач не залучив ТОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» як співвідповідача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову через пред’явлення його до неналежного відповідача.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Санолта Корм».
: Суд вказав, що відступає від попередніх висновків КГС ВС щодо спорів, де єдиним відповідачем може бути Мін’юст, та щодо вимог про оскарження наказу Мін’юсту, які не призводять до повного захисту прав позивача.
Справа №910/15082/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про анулювання рішення державного реєстратора щодо права власності на об’єкт незавершеного будівництва.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, але змінив їхню мотивувальну частину, керуючись наступним: Ключовим моментом стало врахування висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2546/22 щодо суб’єктного складу сторін у спорах про скасування наказів Мін’юсту, де відповідачем має бути не лише Мін’юст, а й особа, з якою існує спір про речове право. У даному випадку, спір виник між позивачем та Кам’янець-Подільською міською радою щодо права власності на об’єкт незавершеного будівництва, тому міська рада також повинна бути залучена як відповідач. Оскільки позивач не залучив міську раду як співвідповідача, а наполягав на відповідальності лише Мін’юсту, суд дійшов висновку про відмову в позові через пред’явлення його до неналежного відповідача. Суд підкреслив, що визначення належного відповідача є обов’язком суду, а не лише правом позивача. **** Суд зазначив, що відступає від попередніх висновків КГС ВС у подібних справах, де єдиним відповідачем міг бути Мін’юст.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, змінивши лише мотивувальну частину рішень.
Справа №278/2203/15-к від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 (грабіж) та ч. 3 ст. 289 (незаконне заволодіння транспортним засобом) КК України.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду. З тексту постанови відомо лише те, що суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та залишив їх без змін. Для надання більш розгорнутої відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Верховний Суд залишив вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №240/35419/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо нерозгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби та зобов’язання розглянути цей рапорт.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Суд касаційної інстанції встановив, що в реєстраційній картці електронної справи, сформованій судом першої інстанції, міститься неправильний ідентифікаційний код відповідача, що унеможливило автоматичне надсилання документів у справі через підсистему “Електронний суд”. Суд наголосив на важливості правильного оформлення електронних справ, зокрема реєстраційних карток, для коректного функціонування підсистеми “Електронний суд”. Також було враховано, що військова частина не мала доступу до електронних документів справи, сформованої судом першої інстанції, і що помилка суду першої інстанції призвела до отримання електронного примірника судового рішення особою, яка не є відповідачем у справі. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд визнав, що апеляційний суд не звернув увагу на відсутність у журналі реєстрації вихідної кореспонденції суду першої інстанції всіх необхідних відомостей, зокрема ідентифікаційних даних відповідача у справі.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №580/12926/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з огляду на пільги, передбачені для інвалідів війни та ліквідаторів ЧАЕС.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що з 2011 року пільги ветеранам війни та ліквідаторам ЧАЕС надаються відповідно до Податкового кодексу України (ПК України), а не на основі окремих законів про їхній статус; ПК України є спеціальним законом, який регулює питання оподаткування, і саме він визначає перелік пільг; органи місцевого самоврядування мають право встановлювати додаткові пільги з податку на нерухоме майно, але відсутність таких пільг, встановлених місцевою радою, не дає підстав для звільнення від сплати податку; суди врахували, що рішенням міської ради не було встановлено пільг для відповідної категорії осіб. Також суд зазначив, що порушення строків надсилання податкового повідомлення-рішення не є підставою для його скасування.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/7470/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення щодо нарахування фінансових санкцій за порушення вимог щодо використання реєстраторів розрахункових операцій.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення, а саме 22 серпня 2024 року, оскільки поштове відправлення повернулося з відміткою “за закінченням терміну зберігання”. Суд зазначив, що платник податків зобов’язаний забезпечити отримання кореспонденції за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі, і не може посилатися на неотримання документів як на підставу для уникнення негативних наслідків. Суд також врахував, що платник податків був обізнаний про проведення перевірки та мав можливість подати заперечення, а також визнав, що отримав копію податкового повідомлення-рішення в межах строку на оскарження. Доводи про ускладнення отримання пошти у воєнний час не були визнані достатніми для поновлення строку, оскільки платник має можливість отримувати документи через електронний кабінет. Суд відмовився відступити від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм Податкового кодексу України, оскільки не було наведено обґрунтованих виняткових підстав для такого відступу.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №615/2295/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України).
2. У резолютивній частині рішення, на жаль, не міститься жодних аргументів суду. Зазвичай, при розгляді таких справ, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами нижчих інстанцій, зокрема, досліджує питання доведеності вини особи, наявності у неї підстав для звільнення від мобілізації, дотримання процедури призову, а також відповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Суд міг погодитися з висновками апеляційного суду щодо відсутності порушень під час розгляду справи, або ж визнати доводи касаційної скарги необґрунтованими. Для більш детального аналізу необхідний повний текст постанови.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №642/3201/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у пособництві у підробці документів та незаконному переправленні осіб через кордон.
2. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не навівши жодних аргументів у резолютивній частині. У ній лише зазначено, що касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Повний текст постанови з обґрунтуванням рішення буде оголошено пізніше.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №260/9788/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності відділу примусового виконання рішень щодо примусового виконання рішення суду про перерахунок та виплату пенсії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що невиплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин, оскільки це зумовлено незалежними від боржника обставинами. Суд зазначив, що накладення штрафу за невиконання рішення є видом юридичної відповідальності, але умовою для цього є невиконання рішення без поважних причин. Суд також врахував, що попередні постанови про накладення штрафу були скасовані судом, оскільки часткове невиконання судового рішення відбулося з незалежних від боржника причин. Суд відзначив, що дії щодо отримання інформації від державних органів є правом, а не обов’язком виконавця. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/34884/15 від 13/11/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду, а вказано лише, що повний текст постанови буде складено пізніше. Тому, на жаль, я не можу надати інформацію про аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки доступна лише резолютивна частина.
Суд ухвалив: Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.
Справа №953/6086/22 від 11/11/2025
Предметом спору у цій справі є касаційна скарга захисника на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_6 за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також за злочини, пов’язані з обігом дитячої порнографії.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, пом’якшивши покарання за ч. 6 ст. 152 КК до 15 років позбавлення волі, але залишив в силі вирок в частині засудження за іншими статтями, а також додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з дітьми. Суд, вочевидь, врахував певні обставини, які дозволили зменшити строк покарання за один з інкримінованих злочинів, однак не знайшов підстав для повного скасування чи зміни судових рішень попередніх інстанцій. При цьому, касаційний суд погодився з кваліфікацією дій засудженого за іншими статтями КК, а також з необхідністю застосування додаткового покарання, враховуючи характер вчинених злочинів. Суд також взяв до уваги, що злочини були вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також пов’язані з обігом дитячої порнографії, що свідчить про високу суспільну небезпеку дій засудженого.
Суд вирішив змінити вирок та ухвалу в частині покарання за ч. 6 ст. 152 КК, пом’якшивши його до 15 років позбавлення волі, але залишив в силі інші частини вироку.
Справа №200/1644/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони щодо невиплати додаткової винагороди та стягнення відповідної суми.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження, оскільки вже існує рішення суду у справі № 200/159/23, яке зобов’язує відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за той самий період. Суд зазначив, що реалізація права на суд залежить від особливостей здійснення окремих судових процедур, а КАС України передбачає спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень. Повторний позов про стягнення коштів, які вже присуджені до виплати попереднім рішенням, фактично спрямований на виконання цього рішення, а не на вирішення нового спору. Суд підкреслив, що не можна зобов’язати суб’єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення іншого судового рішення з цього приводу, оскільки примусове виконання здійснюється в межах виконавчого провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №126/1953/20 від 12/11/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення апеляційного суду. Суд, застосувавши статтю 69 КК України, призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, вважаючи можливим пом’якшити покарання, враховуючи обставини справи та особу засудженого. На підставі статті 71 КК України, суд частково приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком, остаточно визначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. В іншій частині вирок апеляційного суду залишено без змін. Суд керувався статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України.
Суд змінив вирок апеляційного суду, пом’якшивши покарання ОСОБА_6 до 2 років 6 місяців позбавлення волі.
Справа №560/13859/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.01.2016 по 27.06.2017.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки військова частина пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала достатніх доказів поважності причин пропуску. Суд зазначив, що відсутність коштів для сплати судового збору не є поважною причиною, оскільки держава повинна забезпечити належне фінансування своїх органів для захисту їх інтересів у суді. Також, суд не визнав поважними причини, пов’язані з воєнним станом, оскільки не було надано конкретних доказів, як саме ці обставини вплинули на своєчасність звернення до суду. Суд підкреслив, що учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії для дотримання процесуальних строків. Важливим є те, що сплата судового збору відбулася 08.01.2025, проте документ про його сплату військова частина НОМЕР_1 надіслала до суду апеляційної інстанції лише 28.02.2025 під час повторного звернення з апеляційною скаргою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу військової частини без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №474/11/23 від 10/11/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо засудження особи за шахрайство при отриманні державної соціальної допомоги.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили факт проживання засудженої однією сім’єю з особою, майновий стан якої вона приховала для отримання допомоги, спираючись на сукупність доказів, включаючи свідчення, декларації та довідки про склад сім’ї. Суд також відхилив доводи про те, що скасування форми довідки про склад сім’ї робить недостовірною інформацію, що міститься в ній, і що суди мали перевірити право засудженої на отримання допомоги з інших підстав, оскільки це виходить за межі висунутого обвинувачення. Верховний Суд підтвердив правильність кваліфікації дій засудженої як повторне шахрайство, оскільки кожне звернення за допомогою з приховуванням інформації розглядається як окремий злочинний епізод, що перериває строки давності за попередніми епізодами. Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином розглянув клопотання засудженої про повторне дослідження доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №208/13539/25 від 13/11/2025
Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Верховний Суд, розглядаючи клопотання захисника, керувався положеннями ст. 34 КПК України, яка визначає підстави для передачі кримінального провадження з одного суду до іншого. Суд врахував обставини, викладені у клопотанні, та дійшов висновку, що підстав для задоволення клопотання про передачу провадження до іншого суду немає. При цьому, суд зазначив, що повний текст ухвали буде проголошено пізніше, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 376 КПК України, яка дозволяє оголошення лише резолютивної частини рішення у випадках, коли складання повного тексту вимагає значного часу. Суд також наголосив, що ухвала оскарженню не підлягає, що узгоджується з нормами процесуального законодавства, які визначають перелік рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку. Таким чином, Верховний Суд, оцінивши доводи захисника та обставини справи, не знайшов підстав для зміни підсудності кримінального провадження.
Суд постановив залишити клопотання захисника без задоволення.
Справа №693/1218/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій начальника Фастівського відділу державної виконавчої служби щодо скасування заходів примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги ОСОБА_1, оскільки державний виконавець правомірно врахував надані боржником квитанції про сплату аліментів, де призначення платежу вказувало на їх цільовий характер (“аліменти”, “для дітей” тощо), і відсутні докази інших боргових зобов’язань боржника перед стягувачем щодо утримання дітей. Суд також зазначив, що стягувачка не надала доказів відмови від отримання цих грошових переказів, що підтверджує їх призначення як аліментів. Крім того, суд підкреслив, що передача виконавчого провадження від одного державного виконавця до іншого відбулася з дотриманням встановленого порядку, і відсутні порушення прав заявниці. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не здійснює переоцінку доказів, оскільки є судом права, а не факту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/15934/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача на користь університету суми на відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки відповідач є військовослужбовцем Збройних Сил України, що є підставою для зупинення провадження згідно з пунктом 5 частини першої статті 236 КАС України, яка є імперативною нормою. Суд зазначив, що зупинення провадження має тимчасовий характер і обмежується строком перебування особи у складі ЗСУ. Також, суд врахував, що відповідач не міг знати про наявність спору під час розгляду справи судом першої інстанції, що унеможливило подання клопотання про зупинення провадження. Суд відхилив аргументи позивача про те, що зупинення провадження призведе до порушення строків розгляду справи, оскільки зупинення діє лише до припинення перебування відповідача у складі ЗСУ. Суд відзначив, що обставини даної справи відрізняються від обставин у справах, на які посилався позивач, оскільки в даній справі було належним чином встановлено факт перебування відповідача у складі ЗСУ.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі – без змін.
Справа №440/9764/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Агро Вітчизна» податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було збільшено суму грошового зобов’язання з єдиного податку через заниження мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) за земельні ділянки сільськогосподарського призначення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що для звільнення від сплати МПЗ за земельні ділянки, засмічені вибухонебезпечними предметами, необхідне чітке визначення таких ділянок відповідним рішенням обласної військової адміністрації, із зазначенням кадастрових номерів. Суд підкреслив, що загальне розпорядження про проведення розмінування території району недостатньо для підтвердження засмічення конкретних земельних ділянок. Також, суд зазначив, що пільга зі сплати МПЗ застосовується лише до тих земельних ділянок, які *визначені* обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами, а не до всіх ділянок на території, де проводиться розмінування. Суд врахував, що земельна ділянка є об’єктом цивільних прав з моменту присвоєння їй кадастрового номера, тому і рішення про засмічення має ідентифікувати конкретні ділянки. Оскільки ТОВ «Агро Вітчизна» не надало доказів, що конкретні орендовані ним ділянки були визначені Сумською ОВА як засмічені, суд визнав правомірним нарахування МПЗ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Агро Вітчизна» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/6412/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов’язання ДПС України зареєструвати цю податкову накладну.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що компанія не надала достатньо документів для підтвердження операції, а також проігнорувала повідомлення податкового органу про необхідність надання додаткових пояснень та документів. Суд підкреслив, що згідно з чинним порядком, у разі зупинення реєстрації податкової накладної, податковий орган має право запросити додаткові документи, і ненадання таких документів є підставою для відмови в реєстрації. Суд також зазначив, що компанія не проявила належної сумлінності у користуванні своїми правами, ігноруючи запит податкового органу. Апеляційний суд правильно врахував зміни до Порядку № 520, внесені наказом Міністерства фінансів України, які передбачають новий алгоритм взаємодії між платником податків та податковим органом під час моніторингу податкових накладних. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у випадку направлення платнику податків Повідомлення, такий платник має право подати контролюючому органу додаткові пояснення та копії документів, зазначені у Повідомленні, за результатами розгляду яких комісія регіонального рівня приймає одне з рішень: 1) про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних; 2) про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №380/21367/24 від 13/11/2025
Предметом спору у справі є оскарження ТОВ «Ройал» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Львівській області.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суд, ймовірно, погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів податкового органу, можливо, щодо порушень податкового законодавства з боку ТОВ «Ройал». Також, можливо, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, що і стало підставою для залишення їх рішень без змін. Відсутність детального змісту рішення не дає змоги надати більш конкретний аналіз.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій на користь ТОВ «Ройал» – без змін.
Справа №560/1158/20 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Західна будівельна інвестиційна група» податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Хмельницькій області.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не встановили важливі обставини, а саме: де знаходилися первинні документи під час перевірки, причини їх ненадання податковому органу, чи повідомляв платник про втрату або вилучення документів, і чи існували ці документи в первісному вигляді на момент складання звітності. Суд наголосив, що сам факт подання документів у суді не звільняє від обов’язку перевірити, чи могли вони бути надані під час перевірки. Також, ВС вказав на необхідність оцінки цих питань з урахуванням принципу добросовісності платника, змагальності сторін та розподілу обов’язку доказування у податкових спорах. Суд підкреслив, що повернення справи на новий розгляд спрямоване на усунення процесуальних недоліків у з’ясуванні ключових фактів, що мають вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №752/7411/24 від 12/11/2025
Предметом спору є визнання недійсними кредитних договорів та договорів страхування життя, укладених між позивачем та фінансовою установою, а також стягнення збитків та моральної шкоди.
Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки позивач вже звертався з аналогічним позовом до тих самих відповідачів, з тими самими вимогами і на тих самих підставах, і у справі вже є рішення суду, яке набрало законної сили. Суд зазначив, що для закриття провадження необхідна одночасна наявність трьох умов: тотожність сторін, предмета та підстав позову. Суд не погодився з доводами позивача про те, що підставою нового позову є нечесна підприємницька практика кредитора, оскільки обставини, на які посилався позивач, вже були предметом розгляду у попередній справі. Суд також підкреслив, що застосування процесуальних норм про неможливість повторного розгляду справи не порушує право на доступ до правосуддя, оскільки спір вже був вирішений по суті.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №240/27721/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Держгеонадр щодо залишення без розгляду заяви ТОВ «Житомирбуррозвідка» про внесення змін до угоди про умови користування надрами.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили правову природу листа Держгеонадр про залишення заяви без розгляду, не оцінили його зміст у взаємозв’язку з доданими документами, не з’ясували, чи відповідає цей лист вимогам до форми рішення про залишення без розгляду, та чи відповідала заява ТОВ «Житомирбуррозвідка» вимогам Кодексу України про надра. Суд також зазначив, що оцінка судами підстав для продовження граничних строків без їх оцінки уповноваженим органом є передчасною. Крім того, суди не встановили, чи мала місце активна дія Держгеонадр по залишенню заяви без розгляду, чи бездіяльність щодо неприйняття рішення, передбаченого законом. Враховуючи, що суди не дослідили всі обставини справи, Верховний Суд не може ухвалити нове рішення і направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №487/2528/21 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення позивача з посади інспектора у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки роботодавець не запропонував йому всі наявні вакантні посади, на які він міг претендувати. Суди встановили, що на момент попередження позивача про скорочення, роботодавцю було відомо про введення двох нових посад з функцією обслуговування, на які могли претендувати особи, чиї посади скорочуються, проте позивачу ці посади не були запропоновані. Важливо, що посади провідних інспекторів були запропоновані іншим працівникам (водіям), і їх перевели на ці посади, в той час як позивачу такі пропозиції не надходили. Суд також зазначив, що відповідач не надав доказів здійснення порівняння продуктивності праці та кваліфікації працівників з метою визначення переважного права на залишення на роботі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №600/1000/23-а від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо неповного нарахування та виплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у грудні 2022 року та січні 2023 року.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що військовослужбовець має право на отримання збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, оскільки він брав безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій. Суд зазначив, що Наказ № 628-АГ, який регулював порядок і умови виплати додаткової винагороди, містить додаткову умову, а саме “за умови вогневого ураження або безпосереднього зіткнення з противником”, яка не передбачена положеннями Постанови № 168. Суд підкреслив, що керівники міністерств та державних органів мають повноваження визначати порядок і умови виплати додаткової винагороди, але не підстави для набуття військовослужбовцем права на таку винагороду. Суд також зазначив, що доповнення обставин, які визначають підставу виникнення у військовослужбовців права на винагороду вимогою її поєднання із “вогневим ураженням або безпосереднім зіткненням з противником” є по суті зміною підстав, встановлених Постановою № 168, що фактично є звуженням обсягу таких підстав актом нижчої юридичної сили.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №380/11622/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які повернули частину позовних вимог через пропуск строку звернення до суду. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували висновки Верховного Суду, викладені в іншій справі, оскільки обставини цієї справи відрізняються. У даній справі спір стосується нарахування та виплати однієї і тієї ж складової грошового забезпечення (індексації) за один і той самий період, і позивач оскаржив розмір виплати, здійсненої раніше. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для встановлення початку перебігу строку звернення до суду важливим є факт проведення остаточного розрахунку, а в даному випадку виплата не була остаточною, оскільки її розмір оскаржувався. Тому, на думку суду, немає підстав стверджувати, що попередня виплата була днем фактичного розрахунку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №140/20920/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ВЕРБА-ВВ» було зменшено суму від’ємного значення ПДВ, суму бюджетного відшкодування та відмовлено у бюджетному відшкодуванні ПДВ.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ВЕРБА-ВВ», вказавши на помилку суду апеляційної інстанції, який при розгляді питання правомірності відмови у бюджетному відшкодуванні ПДВ, застосував норму Податкового кодексу в редакції, що втратила чинність, а саме врахував собівартість реалізованої продукції замість звичайних цін при визначенні бази оподаткування. Суд наголосив, що з 2016 року податкове законодавство вимагає враховувати звичайні ціни, а не собівартість, і апеляційний суд не досліджував питання відповідності цін реалізації звичайним цінам. Верховний Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам та доводам сторін щодо визначення рівня звичайних цін. У зв’язку з цим, ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування всіх обставин, враховуючи необхідність встановлення відповідності цін реалізації звичайним цінам.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0066860701 від 30 травня 2023 року та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №360/663/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 гривень за участь у бойових діях у певні періоди 2022 року.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили військовослужбовцю у виплаті додаткової винагороди, мотивуючи це тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суд касаційної інстанції вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували альтернативний характер переліку документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях, а також не надали належної оцінки наявним доказам, зокрема витягам з журналів бойових дій та рапорту, які підтверджують участь позивача у бойових діях. Суд також зазначив, що формальні недоліки в оформленні документів не можуть бути підставою для відмови у виплаті, якщо є інші докази, що підтверджують фактичну участь військовослужбовця у бойових діях. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що в умовах воєнного стану оцінка виконуваних завдань не може бути формальною, і навіть звичайні службові завдання в умовах бойової обстановки можуть становити фактичну участь у бойових діях.
3. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини та зобов’язав нарахувати і виплатити військовослужбовцю збільшену додаткову винагороду за відповідний період.
Справа №944/1035/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації, а також стягнення моральної шкоди, завданої нібито поширенням недостовірної інформації в месенджері Viber.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не надав достатніх доказів поширення відповідачем недостовірної інформації, оскільки повідомлення були надіслані лише позивачу особисто, і не було доведено, що ця інформація стала доступною третім особам. Суд зазначив, що для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації необхідно довести факт поширення інформації, її недостовірність, а також те, що вона стосується саме позивача та порушує його особисті немайнові права. Оскільки позивач не довів факт поширення інформації, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позову, а також у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди, яка є похідною від основної вимоги. Суд також підкреслив, що оціночні судження не підлягають спростуванню, і їх правдивість не доводиться. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд визнав їх співмірними та обґрунтованими, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №756/816/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання позивача та померлого чоловіка однією сім’єю протягом п’яти років для цілей спадкування.
2. Суд задовольнив позов, встановивши факт спільного проживання на підставі наступних аргументів:
* Позивач довела факт проживання однією сім’єю з померлим з 20 травня 2015 року до дня його смерті, надавши докази, такі як довідки з місця проживання та навчального закладу, договір оренди, а також письмові пояснення співвласника орендованої квартири, матері позивача та матері померлого.
* Суд врахував, що позивач є падчеркою померлого, і вони проживали разом з її матір’ю, утворивши сім’ю, вели спільне господарство та мали спільний побут.
* Встановлення факту спільного проживання має юридичне значення для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом та подальшої зміни черговості одержання права на спадкування.
* Суд зазначив, що відповідач не надав жодних доказів на спростування вказаних обставин.
* Суд відхилив посилання касаційної скарги на неврахування висновків Верховного Суду у подібних справах, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №211/2449/24 від 12/11/2025
Предметом спору у справі є вимога ОСОБА_1 до російської федерації про визнання геноциду Українського народу та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії.
Суд, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання геноциду, зазначив, що юридичне визнання подій геноцидом можливе лише компетентним судом, таким як Міжнародний Суд ООН. Щодо відшкодування майнової шкоди, суд вказав на відсутність належних доказів, які б підтверджували розмір збитків, завданих саме позивачу. Водночас, суд частково задовольнив позов в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи триваючий характер порушень прав позивача, душевні страждання через збройну агресію, але зменшив суму компенсації, виходячи з принципів розумності та справедливості. Суд також врахував міжнародне та внутрішньо-політичне визнання російської агресії геноцидом Українського народу, але зазначив, що для захисту прав позивача не вимагається окремого рішення національного суду про визнання геноциду, враховуючи компетенцію Міжнародного Суду ООН та Міжнародного кримінального суду.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №140/20920/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «ВЕРБА-ВВ» було зменшено суму від’ємного значення ПДВ, суму бюджетного відшкодування та відмовлено у бюджетному відшкодуванні.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ВЕРБА-ВВ» та залишив без задоволення касаційну скаргу ГУ ДПС у Волинській області, вказавши на наступне:
* Щодо податкових накладних з розбіжностями в кодах УКТЗЕД, суди попередніх інстанцій правомірно визнали протиправними відповідні податкові повідомлення-рішення, оскільки податковий орган не довів, що код УКТЗЕД був зазначений постачальником неправильно, а самі податкові накладні були зареєстровані в ЄРПН, що дозволяє ідентифікувати операцію.
* Щодо відмови у бюджетному відшкодуванні у зв’язку з експортом товарів за ціною нижче собівартості, суди не врахували, що з 2016 року база оподаткування ПДВ для самостійно виготовлених товарів визначається на основі звичайних цін, а не собівартості, і не дослідили питання відповідності ціни експорту звичайним цінам.
* Суд апеляційної інстанції помилково застосував норму абз. 2 п. 188.1 ст. 188 ПК України у редакції 2015 року, яка вже не є чинною.
* Ненадання оцінки доводам сторін унеможливлює касаційний перегляд справи із прийняттям остаточного судового рішення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про відмову у бюджетному відшкодуванні та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення судів залишив без змін.
Справа №756/6789/20 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання припиненим кредитного договору та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і їх обтяжень.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не є стороною кредитного договору чи договору іпотеки, а визнання договору припиненим не є належним способом захисту права. Суд зазначив, що надсилання вимоги про дострокове погашення кредиту не припиняє кредитний договір, а лише змінює порядок нарахування відсотків. Також, рішення державного реєстратора, яке просив скасувати позивач, вже було скасовано іншим судовим рішенням, тому повторне скасування не має юридичного значення. Суд вказав, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання, а доказів належного виконання зобов’язань за кредитним договором позивачем не надано. Суд також встановив, що квартира, на яку накладено обтяження, є тією самою, що була предметом іпотеки, незважаючи на зміну адреси.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №758/13214/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пропуску річного строку на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд не встановив достовірно дату складення повного тексту рішення суду першої інстанції, а також не врахував доводи апеляційної скарги про отримання повного тексту рішення лише 22 листопада 2024 року. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд формально підійшов до вирішення питання, не врахувавши всіх обставин справи та наявних доказів, що є порушенням права на апеляційне оскарження. Суд наголосив, що для застосування положень частини другої статті 358 ЦПК України необхідно достовірно встановити дату складення повного тексту судового рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд також не врахував, що заявник не посилався на неотримання інформації про розгляд справи, а лише на дату отримання повного тексту рішення.
3. Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №461/3008/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідачки на користь позивача суми боргу за договором позики, процентів за користування позикою, інфляційних втрат та звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що сплата відповідачем частини боргу (30 000 дол. США) перервала перебіг позовної давності, а тому висновки апеляційного суду про правомірність стягнення процентів за певний період є обґрунтованими. ВС також врахував положення ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності на час карантину та воєнного стану. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень. Також ВС вказав, що не знайшов підстав для застосування правових висновків, викладених у постановах ВСУ, на які посилався заявник, оскільки вони сформульовані за інших фактичних обставин.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та апеляційного суду – без змін, поновивши виконання судових рішень.
Справа №824/16/25 від 13/11/2025
1. Предметом спору є заява Китайської Національної Корпорації з Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного арбітражного суду щодо стягнення з ПАТ «Промінвестбанк» суми боргу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що арбітражна угода між сторонами є чинною, боржник був належним чином повідомлений про арбітражний розгляд, а рішення арбітражу не суперечить публічному порядку України, оскільки спір виник з комерційних правовідносин і не зачіпає основ державного ладу. Суд підкреслив, що Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж» не містить заборони на розгляд в міжнародному арбітражі спорів, де однією зі сторін є банк у стадії ліквідації. Також суд зазначив, що визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканності, конституційним правам, свободам, гарантіям, а навпаки підтверджує існуючий правопорядок, за яким рішення міжнародних арбітражних інституцій визнаються на території України та підлягають виконанню, крім випадків, передбачених законом. Суд також врахував, що банк частково визнав вимоги кредитора, включивши їх до реєстру, і що арбітражний процес було розпочато до введення ліквідаційної процедури. Суд касаційної інстанції також наголосив, що безпідставна відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення може порушувати гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо доступу до суду, а також частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме непропорційне втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти.
3. Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду про задоволення заяви Китайської Національної Корпорації та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного арбітражного суду.
Справа №721/1144/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним звільнення директора ліцею та поновлення його на посаді.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову директора ліцею, оскільки звільнення було здійснено на підставі пункту 8 статті 40 КЗпП України, а саме за вчинення розтрати майна власника, що було встановлено постановою суду про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили. Суд зазначив, що право роботодавця на звільнення працівника виникає з моменту набрання законної сили постанови про адміністративне правопорушення, а не з моменту вчинення самого проступку. Суд також відхилив доводи касаційної скарги про порушення строків накладення дисциплінарного стягнення, оскільки розпорядження про звільнення було видано в межах місячного строку з дня прийняття постанови про визнання винним у розкраданні за місцем роботи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що саме наявність постанови про адміністративне правопорушення є підставою для розірвання трудового договору, а до цього моменту працівник вважається невинуватим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №718/4066/23 від 13/11/2025
Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення заборгованості по заробітній платі з ДП «Неполокровецький комбінат хлібопродуктів».
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 пропустила строк на оскарження постанови державного виконавця про зупинення виконавчого провадження, встановлений статтею 449 ЦПК України, оскільки звернулася до суду зі скаргою 31 січня 2025 року, в той час як про оскаржувану постанову дізналася ще 11 жовтня 2024 року з листа-відповіді Управління забезпечення примусового виконання рішень. При цьому, разом зі скаргою не було подано клопотання про поновлення пропущеного строку. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що предметом оскарження були дії державного виконавця, відображені у листі-відповіді, а не сама постанова, оскільки зі змісту скарги чітко вбачається вимога про скасування саме постанови про зупинення виконавчого провадження. Суд також врахував сталу практику Верховного Суду про те, що передумовою для розгляду скарги на дії виконавця є встановлення факту подання скарги у передбачений законом строк або наявності клопотання про поновлення строку з поважних причин.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №360/536/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди за участь у бойових діях.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив, що для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях достатньо наявності комплексу інформації з різних документів, а не лише їх сукупності. Суд врахував, що Чернігівська область, де позивач ніс службу, входила до переліку районів ведення бойових дій, згідно з наказом Головнокомандувача ЗСУ. Також суд зазначив, що недоліки в документах, складених уповноваженими особами, або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не повинні мати негативних наслідків для військовослужбовця, якщо факт участі у бойових діях підтверджений іншими доказами. Суд підкреслив, що відмова у виплаті додаткової винагороди не може ґрунтуватися на формальних вимогах до оформлення документів, таких як журнал бойових дій. **** Суд відступив від суто формального підходу до оцінки доказів, наголосивши на необхідності врахування всієї сукупності обставин та доказів, що підтверджують участь військовослужбовця в бойових діях.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов військовослужбовця було задоволено.
Справа №200/551/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у певний період воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов, визнавши протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди за грудень 2022 року, оскільки саме за цей період були надані належні докази участі позивача у бойових діях, а саме рапорт, складений на підставі бойових розпоряджень та журналу бойових дій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях має здійснюватися на підставі сукупності взаємопов’язаних документів, як це передбачено Наказом № 392/0/81-22-АГ, який діяв до грудня 2022 року. Суд також врахував, що відсутність окремих списків або порушення порядку передачі документів між військовими частинами не можуть автоматично позбавляти позивача права на винагороду, якщо інші докази свідчать про його фактичну участь у бойових діях/заходах. Суд касаційної інстанції зазначив, що не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судом апеляційної інстанції, і не встановив порушень норм процесуального права, які б вплинули на правильність оцінки доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №686/21656/21 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник з кредитних та іпотечних правовідносин, де сторонами основного зобов’язання (кредитного договору) є юридичні особи. Верховний Суд підкреслив, що для визначення юрисдикції господарського суду достатньо, щоб сторонами основного зобов’язання були юридичні особи, а спірні правовідносини пов’язані з виконанням цього кредитного договору та майном, що є предметом забезпечення. Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду та об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, згідно з якою справи щодо правочинів, укладених на забезпечення виконання основного зобов’язання між юридичними особами, належать до юрисдикції господарського суду. Оскільки спір виник між юридичними особами у зв’язку з виконанням кредитного договору та іпотекою, він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду.
Справа №487/2845/17 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визначив порядок користування земельною ділянкою на основі варіанту № 2 висновку судової будівельно-технічної експертизи, враховуючи, що цей варіант найбільш наближений до ідеальних часток сторін у праві власності на домоволодіння та забезпечує нормальне користування майном з урахуванням санітарних норм і правил пожежної безпеки. Суд зазначив, що апеляційний суд правильно врахував необхідність дотримання прав та інтересів усіх співвласників пропорційно до їх часток у праві власності, а також фактичний порядок користування. Доводи касаційної скарги про неврахування конфігурації будівель та необхідність знесення споруд не були переконливими, оскільки не могли бути підставою для значного збільшення частки у користуванні земельною ділянкою. Суд також підкреслив, що завданням цивільного судочинства є справедливий захист прав та інтересів, і визначений порядок користування забезпечить ефективне вирішення спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №488/1292/21 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про позбавлення працівника одноразової винагороди за підсумками роботи за рік, а також вимоги про її виплату та стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову працівника. Суд апеляційної інстанції встановив, що працівник протягом року порушував трудову дисципліну, що було підтверджено наказами про зменшення та позбавлення премії, які працівник не оскаржував. Суд касаційної інстанції зазначив, що виплата премії не є обов’язковою і залежить від результатів праці працівника та дотримання ним трудової дисципліни. Оскільки положенням про одноразову винагороду передбачено право роботодавця не виплачувати її у разі порушення трудової дисципліни, а такі порушення були встановлені, суд визнав правомірним позбавлення працівника винагороди. Суд касаційної інстанції також вказав, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №824/16/25 від 13/11/2025
Предметом спору є заява Китайської Національної Корпорації про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного арбітражного суду щодо стягнення боргу з ПАТ «Промінвестбанк».
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, підтримавши рішення про визнання та дозвіл на виконання рішення Міжнародного арбітражного суду. Суд врахував доводи стягувача та відхилив аргументи боржника і третьої особи (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб), які намагалися оскаржити рішення апеляційного суду. Суд виходив з того, що рішення міжнародного арбітражу підлягає виконанню на території України, оскільки не було встановлено обставин, які б перешкоджали такому виконанню відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів України. Також, суд вирішив питання розподілу судових витрат, стягнувши з ПАТ «Промінвестбанк» на користь Китайської Національної Корпорації витрати на професійну правничу допомогу, понесені в апеляційній інстанції.
Суд залишив апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №280/6704/23 від 13/11/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що ТОВ “Співдружність ЕНЕРГО” вчинило всі необхідні дії для своєчасної реєстрації податкової накладної, а саме: сформувало та направило податкову накладну до контролюючого органу в електронному вигляді через спеціалізоване програмне забезпечення 15 січня 2023 року, що підтверджується скріншотом екрана та роздруківкою повідомлення про обмін даними з контролюючим органом. Відсутність квитанції про прийняття або неприйняття податкової накладної протягом операційного дня, згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України, прирівнюється до реєстрації податкової накладної. Суд наголосив, що платник податків не повинен нести відповідальність за технічні проблеми в роботі контролюючого органу, якщо він виконав усі залежні від нього дії для реєстрації податкової накладної. Також суд врахував попередню практику Верховного Суду, згідно з якою платник податків не може бути притягнутий до відповідальності, якщо порушення сталося не з його вини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №199/958/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних з боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, визначеного рішенням суду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив позов, стягнувши з відповідачки інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення виконання рішення суду про стягнення боргу у гривні. Суд виходив з того, що рішення суду про стягнення боргу було ухвалено в гривні, і фактично борг було сплачено також у гривні, тому нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним. Також, суд врахував положення законодавства щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання на період дії воєнного стану, тому і зменшив суму стягнення. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що опікун недієздатної особи не був залучений до справи як відповідач, оскільки опікун діє в інтересах недієздатної особи та не є самостійним суб’єктом спору. Суд також не погодився з доводами про недобросовісність позивача, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних є законним способом захисту майнових прав кредитора.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №521/9935/21 від 13/11/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме житлового будинку, земельної ділянки, сонячної електростанції, автомобіля та майнових прав на житлове приміщення.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, виходив з того, що спірний житловий будинок був придбаний під час шлюбу, тому, згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, вважається спільною сумісною власністю подружжя, якщо інше не доведено. Відповідачка не змогла надати належних доказів того, що кошти на придбання будинку були її особистою власністю, отриманою в дар від батьків, оскільки договір дарування був укладений значно пізніше придбання майна. Суд також відхилив клопотання про витребування доказів та проведення експертизи, оскільки не було надано обґрунтованих причин, чому ці докази не могли бути подані до суду першої інстанції. Доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права щодо повідомлення про судове засідання були спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/9971/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення митниці про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою дослідив обставини справи, зокрема не надав належної оцінки додатковим документам, поданим позивачем після прийняття митницею рішення про коригування митної вартості, в межах 80-денного строку, передбаченого Митним кодексом України. Суд апеляційної інстанції обмежився констатацією розбіжностей у документах, поданих під час митного оформлення, та не перевірив, чи усували подані згодом документи сумніви митного органу щодо достовірності заявленої митної вартості. Також, апеляційний суд не перевірив дотримання митним органом послідовності застосування методів визначення митної вартості, зокрема, чи було обґрунтовано застосовано резервний метод. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права самостійно досліджувати докази, справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №761/1618/24 від 13/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості по заробітній платі (залишок премії за 2021 рік) та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка була ознайомлена зі зміною умов праці, згідно з якими виплата залишку премії відтерміновувалася до рішення акціонера, і вона не заперечувала проти цього, продовжуючи працювати. Суд також врахував, що акціонер не прийняв рішення про виплату залишку премії, і це питання перебуває поза контролем відповідача. Крім того, позивачка була звільнена за власним бажанням і не оскаржувала звільнення на підставі невиконання роботодавцем законодавства про працю. Суд зазначив, що відтермінування виплати стосувалося всіх працівників, а причиною цього була військова агресія та необхідність оптимізації витрат компанії.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №367/2027/16-ц від 12/11/2025
Предметом спору є виселення відповідачів з житлового будинку, що належить позивачу на праві власності, та зобов’язання їх переселитися у квартиру.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу за заявою про перегляд за виключними обставинами, встановила, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували фактичні обставини проживання відповідачів у спірному будинку, їхні права на це житло, а також не врахували можливі порушення прав відповідачів при вирішенні питання про їх виселення. Суд наголосив на необхідності забезпечення справедливого балансу між правом власника на житло та правами інших осіб, які проживають у цьому житлі. Також, суд вказав на важливість врахування соціальних та економічних наслідків виселення для відповідачів, особливо якщо серед них є вразливі категорії населення. Судді вирішили, що для правильного вирішення спору необхідно повторно дослідити всі обставини справи та надати їм належну правову оцінку.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №932/4904/20 від 12/11/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованих споруд та скасування державної реєстрації права власності на ці споруди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що державна реєстрація права власності на самочинне будівництво не змінює його правового режиму як самочинного, особливо з огляду на положення статті 376 Цивільного кодексу України. Суд зазначив, що реєстрація права власності визначає лише момент виникнення цього права, але не є самостійною підставою для його виникнення, якщо відсутні інші необхідні юридичні факти. Суд також врахував, що будівництво було здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, і з використанням підроблених документів. Суд вказав, що право органу місцевого самоврядування вимагати звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки є пропорційним втручанням у право власності, оскільки відповідає інтересам суспільства та забезпечує баланс між інтересами держави та особи. Суд також наголосив, що встановлені обставини справи свідчать про відсутність порушення справедливого балансу інтересів територіальної громади як власника земельної ділянки та останнього набувача майна.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги Дніпровської міської ради.
Справа №520/3625/25 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги у зв’язку з несплатою судового збору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу, оскільки підприємство не сплатило судовий збір за її подання та не надало клопотання про звільнення від сплати збору, що є порушенням процесуальних обов’язків, встановлених статтею 44 КАС України. Суд наголосив, що обов’язок сплати судового збору встановлений законом, і підприємство, подаючи скаргу без підтвердження сплати збору, свідомо порушило процесуальні норми. Також, суд відхилив посилання скаржника на попередню практику Верховного Суду, оскільки вона стосувалася інших правовідносин, а саме оскарження рішень у порядку виконання судового рішення, а не відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору. Суд підкреслив, що учасники справи повинні добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та виконувати обов’язки, встановлені законом або судом, зокрема, вчасно усувати недоліки апеляційної скарги.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №299/4993/22 від 14/11/2025
Предметом спору є встановлення юридичного факту спільного проживання заявниці з онуком та перебування її на його утриманні для отримання соціальних виплат у зв’язку з його загибеллю.
Суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції, який скасував рішення суду першої інстанції та залишив заяву без розгляду, оскільки вбачається спір про право між заявницею та іншою особою, яка також претендує на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку із загибеллю військовослужбовця. Суд зазначив, що встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні в порядку окремого провадження є неможливим за наявності спору про право, який має вирішуватися в порядку позовного провадження. Суд також врахував, що обидві сторони заперечують права одна одної на отримання частини грошової допомоги, що підтверджує наявність спору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №990/300/25 від 23/10/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
2. Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення ВРП, яким було відмовлено у притягненні судді Іванківського районного суду Київської області до дисциплінарної відповідальності. Суд виходив з того, що ВРП діяла в межах своїх повноважень, належним чином повідомила сторони про засідання, а її рішення містить посилання на підстави та мотиви його прийняття. ВС встановив, що суддя, ухвалюючи рішення про закриття провадження у справі, надав оцінку доводам сторін, а скаржник не довів наявності у діях судді складу дисциплінарних проступків. ВС зазначив, що незгода з судовим рішенням не є підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а оцінка правомірності рішення не належить до повноважень дисциплінарного органу. ВС також врахував, що скаржник оскаржував рішення суду в апеляційному та касаційному порядку, де і має бути надана оцінка правильності мотивів такого рішення.
3. Суд вирішив залишити скаргу без задоволення, а рішення Вищої ради правосуддя без змін.
Справа №552/8737/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання трудових відносин припиненими, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачка вважала, що її не було звільнено з посади після закінчення строку дії контракту.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, погодившись з їх висновками. Суди встановили, що трудові відносини між позивачкою та Полтавською обласною радою були оформлені у формі строкового контракту, який припинився у зв’язку із закінченням терміну його дії, а не на підставі рішення Полтавської обласної ради про звільнення. Суд зазначив, що згідно з положеннями контракту та внутрішніми документами, день закінчення строку дії контракту є останнім днем роботи керівника, і для цього не потрібно окремого рішення про звільнення. Також, суд врахував, що обов’язок внесення запису про звільнення до трудової книжки покладався на кадрову службу підприємства, а за її відсутності – на самого керівника, тобто позивачку, і вона не зверталася до правонаступника підприємства з цього питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №459/1027/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання грошових коштів, отриманих одним з подружжя за договором позики, спільним майном подружжя та стягнення половини цих коштів на користь іншого з подружжя.
2. Суд задовольнив позов, оскільки відповідач не спростував презумпцію спільності майна подружжя щодо грошових коштів, переданих в позику під час шлюбу, на укладення якого позивачка надала нотаріально посвідчену згоду, в якій зазначено, що договір укладається в інтересах сім’ї. Суд врахував, що договір позики був укладений в інтересах сім’ї, оскільки дружина надала згоду на його укладення, підтвердивши, що це відповідає їхнім спільним інтересам. Також суд зазначив, що відповідач не довів, що ці кошти були його особистою приватною власністю. Суд взяв до уваги, що кошти були повернуті відповідачу після подання заяви про розірвання шлюбу і фактичного припинення шлюбних відносин, та не були використані в інтересах сім’ї.
3. Рішення суду першої інстанції та апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу відповідача – без задоволення.
Справа №120/7487/23 від 14/11/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю за участь у бойових діях у період воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов військовослужбовця, зобов’язавши військову частину виплатити додаткову винагороду. Суд зазначив, що на час виникнення спірних правовідносин, достатньою підставою для виплати винагороди у розмірі 100 000 грн була участь військовослужбовця в бойових діях або заходах, що підтверджується відповідними документами, зокрема довідкою про участь у бойових діях, виданою на підставі бойового розпорядження. Суд відхилив аргументи військової частини про те, що єдиною підставою для нарахування винагороди є списки за формою згідно додатку 2 до наказу № 164-АГ, оскільки надіслання цих списків є елементом процедури виплати, а право на отримання винагороди підтверджується іншими документами. Суд також вказав, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №535/508/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у приватну власність та витребування цієї ділянки з володіння набувача.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що хоча при прийнятті рішення селищної ради про передачу земельної ділянки у приватну власність не було дотримано необхідної кількості голосів депутатів, саме рішення про передачу свідчить про волевиявлення власника (територіальної громади) на відчуження ділянки. Суд також врахував, що кінцевий набувач земельної ділянки є добросовісним, і витребування у нього майна буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду щодо неможливості витребування земельної ділянки у добросовісного набувача, оскільки це порушить справедливий баланс інтересів і покладе на нього надмірний тягар. Водночас, Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду, вказавши, що відсутність кворуму для голосування є підставою незаконності прийнятого рішення, але оскарження рішення селищної ради є неефективним способом захисту, оскільки воно вже виконане.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову про витребування земельної ділянки.
Справа №501/4300/19 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визначення часток на спадкове майно (домоволодіння та земельна ділянка) та визнання права власності на нього між братом і сестрою, а також встановлення факту реєстрації шлюбу їхніх батьків та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно визначив спадкову масу після смерті батька сторін, оскільки не врахував, що частина майна (будинок літ. “Б” і земельна ділянка під ним) належала батькові не одноосібно, а була спільною сумісною власністю подружжя; батько міг заповідати лише свою частку у спільному майні, а заповіт у частині, що виходить за межі його частки, є нікчемним; апеляційний суд не врахував, що дружині належала частина спільного майна, а також обов’язкова частка у спадщині після смерті чоловіка. Суд також зазначив, що апеляційний суд не врахував вказівки Верховного Суду, надані під час попереднього касаційного перегляду цієї справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №686/30960/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором позики, оформленим розпискою.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що між позивачем і відповідачем було укладено договір позики, підтверджений розпискою, і відповідач частково виконав свої зобов’язання за цим договором. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що розписка була написана під моральним тиском, оскільки відповідач не надав належних доказів цього факту і не звертався із зустрічним позовом про визнання договору недійсним. Також, суд визнав обґрунтованим відмову в задоволенні клопотання про виклик свідків, оскільки їхні свідчення не можуть бути використані для спростування факту передачі грошей за письмовим договором позики. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, і що надані позивачем докази є достатніми для підтвердження наявності зобов’язання за договором позики. Крім того, суд визнав обґрунтованим стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач надав всі необхідні документи, що підтверджують ці витрати, а відповідач не заявляв клопотання про їх зменшення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/7372/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є заява ДП «Документ» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ДП «Документ», не вирішив питання про розподіл судових витрат, що стало підставою для подання заяви про ухвалення додаткового рішення. Суд зазначив, що згідно з ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі залишення позову без задоволення, судові витрати відповідача компенсуються за рахунок держави, якщо позивач був звільнений від сплати судового збору. Оскільки ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, а касаційну скаргу ДП «Документ» було задоволено, суд вирішив, що витрати ДП «Документ» на сплату судового збору за подання касаційної скарги мають бути компенсовані за рахунок держави. Суд посилається на статті 2, 141, 270, 416 ЦПК України, які регулюють питання судових витрат та порядок ухвалення додаткового рішення.
3. Суд постановив задовольнити заяву ДП «Документ» частково та компенсувати підприємству 30 280 грн судового збору за рахунок держави.
Справа №756/12092/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з нерухомого майна, а саме квартири, накладеного у 2005 році, що перешкоджає позивачці оформити спадщину після смерті чоловіка.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, вважаючи, що належним способом захисту є оскарження дій державного виконавця в порядку судового контролю, оскільки позивачка не була стороною виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на квартиру. Верховний Суд підкреслив, що у такому випадку особа, яка не є боржником, має право звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не встановили важливі обставини справи, зокрема, в межах якого виконавчого провадження було накладено арешт, на підставі яких виконавчих документів, хто є боржником та стягувачем. Враховуючи неможливість встановлення цих обставин, суду необхідно врахувати положення Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з`ясувати наявність законних підстав для продовження дії арешту, накладеного на квартиру позивачки у 2005 році.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №475/49/25 від 12/11/2025
Предметом спору у цій справі є встановлення факту постійного проживання фізичної особи зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.
Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково розглянули справу в порядку окремого провадження, хоча в ній наявний спір про право. Суд зазначив, що Одеська міська рада заперечувала проти задоволення заяви, вказуючи на відсутність родинних зв’язків між заявницею та спадкодавцем, а також на свій інтерес щодо спадкового майна. Верховний Суд підкреслив, що встановлення факту проживання однією сім’єю має безпосередній вплив на питання спадкування, а отже, справа повинна розглядатися в порядку позовного провадження, де всі зацікавлені сторони можуть повноцінно реалізувати свої процесуальні права. Суд також врахував, що міська рада має потенційний інтерес у визнанні спадщини відумерлою, якщо не буде доведено право заявниці на спадкування.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та залишив заяву про встановлення юридичного факту без розгляду.
Справа №160/30918/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору було внесення Міністерством освіти і науки України до Єдиної державної електронної бази з питань освіти відомостей про те, що студент порушив послідовність здобуття освіти.
2. Суд касаційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що право на освіту гарантоване Конституцією України та Законами України “Про освіту” та “Про вищу освіту”. Суд зазначив, що порушенням послідовності здобуття освіти вважається, коли особа одночасно або повторно здобуває освіту того ж самого або нижчого рівня, вже маючи завершений вищий рівень освіти, наприклад, якщо особа з дипломом магістра вступає на ще одну магістерську програму або на бакалаврат. Оскільки позивач не отримував раніше ступінь магістра, то його вступ на магістратуру після здобуття ступеня бакалавра не є порушенням послідовності здобуття освіти. Суд також врахував, що нормативне визначення поняття «послідовності поточного здобуття освіти» у законі відсутнє, однак є ключовим критерієм для підтвердження того, що навчання є основним пріоритетом і не є способом уникнення військової служби.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №460/5251/24 від 14/11/2025
1. Предметом спору є правомірність призову позивача на військову службу за мобілізацією та зарахування його до списків військової частини у 23-річному віці.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивач мав статус військовозобов’язаного з 2018 року, оскільки був визнаний обмежено придатним до військової служби у воєнний час, що підтверджувалося відповідним тимчасовим посвідченням. Суд зазначив, що на момент призову позивача у травні 2024 року, мобілізації підлягали військовозобов’язані, які перебувають у запасі та не мають відстрочки, а також особи, визнані придатними до військової служби після проходження ВЛК. Суд підкреслив, що скасування статусу “обмежено придатний” не змінює факту перебування позивача у статусі військовозобов’язаного, а проходження ВЛК підтвердило його придатність до служби. Суд також врахував, що на момент призову позивача, вік до 25 років не був підставою для відстрочки від мобілізації для військовозобов’язаних. Суд вказав, що хоча існувала певна правова нерівність щодо призову осіб до 25 років, які перебували на різних видах військового обліку (призовників та військовозобов’язаних), на момент розгляду справи відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/31215/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Одеської митниці, якими збільшено суму грошового зобов’язання ТОВ «Краншип» з мита та ПДВ на товари, що ввозяться на територію України.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно з’ясували обставини справи, зокрема не дослідили специфіку правовідносин, які одночасно існували за договорами бербоут-чартеру та тайм-чартеру з різними судновласниками, та не встановили, який з договорів був чинним на момент фактичного користування судном під час його перебування в митному режимі тимчасового ввезення. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій зробили акцент на формальній чинності договорів, укладених позивачем, не врахувавши принцип превалювання сутності над формою, який вимагає аналізу реального економічного змісту господарських операцій. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що суди не надали належної оцінки доводам митного органу про те, що на момент ввезення судна вже існував ланцюг договорів бербоут-чартеру з іншими компаніями, які здійснювали комплектування екіпажу, страхування та технічне управління судном. Крім того, суд касаційної інстанції підтримав висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір має публічно-правовий характер і підлягає розгляду в адміністративному суді, оскільки стосується перевірки правомірності рішення суб’єкта владних повноважень. Суд вказав, що він погоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка відступила від попереднього висновку щодо переважного застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства у спорах про визначення розміру податкових зобов’язань боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №278/330/14-ц від 13/11/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки позивачем у відповідача, оскільки позивач вважає, що частина його земельної ділянки була незаконно включена до земельної ділянки, що належить відповідачу.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, зазначивши, що суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для закриття провадження у справі, оскільки обставини, на які посилався відповідач (купівля-продаж земельних ділянок між сторонами), настали після ухвалення рішення судом першої інстанції та під час перебування справи на розгляді у Верховному Суді, а позивач не заявляв про відмову від позову. Суд також зазначив, що оскаржена постанова апеляційного суду не ставить під сумнів укладені договори купівлі-продажу, а містить правову оцінку правильності застосування норм права районним судом при ухваленні рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження полягають у виправленні судових помилок, а не у здійсненні нового судового розгляду.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині витребування земельної ділянки залишити без змін.
Справа №759/10635/23 від 12/11/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 про компенсацію моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу прокуратури, зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили факт незаконного кримінального переслідування позивача, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому, розмір відшкодування має відповідати принципам розумності, справедливості та співмірності, не призводячи до безпідставного збагачення потерпілого. Суд врахував тривалість перебування позивача під слідством і судом, характер обвинувачення, застосування запобіжних заходів, відсторонення від посади, але визнав завищеним розмір компенсації, присуджений судами попередніх інстанцій, з огляду на відсутність належних доказів значних фізичних та душевних страждань позивача, а також необґрунтованість врахування моральної шкоди, завданої членам його сім’ї, які не були позивачами у справі. Враховуючи мінімальний розмір компенсації, встановлений законом, та конкретні обставини справи, суд касаційної інстанції зменшив розмір відшкодування моральної шкоди.
3. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 900 000 грн до 500 000 грн.
Справа №757/10816/20-ц від 13/11/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця щодо примусового виконання виконавчого листа, зокрема, щодо виставлення майна на електронні торги єдиним лотом та незгоди з оцінкою майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що приватний виконавець діяв у межах своїх повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження», і не порушив прав скаржника. Суд вказав, що скаржник не надав доказів того, що він є фізичною особою-підприємцем, або що майно використовується у виробничій діяльності, а також не спростував належними доказами (зокрема, рецензуванням) висновок про вартість майна. Суд також зазначив, що реалізація майна, вартість якого перевищує суму боргу, не порушує прав боржника, оскільки залишок коштів повертається йому. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд вказав, що оскільки в задоволенні скарги було відмовлено, судові витрати правомірно покладено на заявника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №922/383/25 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Ава-Капітал” на користь ПАТ “ЕК “Барвінок” заборгованості за договором про постачання електричної енергії, інфляційних втрат та 10% річних.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ті не дослідили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не перевірили правильність визначення позивачем вартості електроенергії, незважаючи на заперечення відповідача, не встановили вартість 1 кВт/год електроенергії, не дослідили порядок формування ціни за одиницю поставленого товару відповідно до умов договору, необґрунтовано відхилили клопотання про проведення економічної експертизи, не врахували, що акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є доказом здійснення господарських операцій, та дійшли передчасних висновків про зарахування сплачених відповідачем коштів в рахунок погашення заборгованості за попередні періоди. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні були надати оцінку контррозрахунку відповідача та встановити дійсну вартість електричної енергії, а також врахувати принцип змагальності сторін, де кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається. Суд також наголосив на важливості дотримання принципу “бути почутим”, що передбачає надання відповіді на доречні аргументи сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передав справу на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Справа №910/8361/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ “Еней Солар” з ДП “Гарантований покупець”.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДП “Гарантований покупець” без задоволення, оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтовано зменшив суму витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг та усталену судову практику у подібних спорах. Суд касаційної інстанції зазначив, що доводи скаржника про завищені витрати не знайшли підтвердження, оскільки він не надав доказів щодо ринкових цін на аналогічні послуги. Також, ВС підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій мають дискрецію при розподілі витрат на правничу допомогу, а завдання ВС полягає лише у перевірці правильності застосування норм права. ВС також задовольнив клопотання ТОВ “Еней Солар” про відшкодування витрат на правничу допомогу в касаційній інстанції, оскільки ці витрати були пов’язані з розглядом справи, а їх розмір був обґрунтованим. Суд касаційної інстанції відмітив, що ДП “Гарантований покупець” не скористалося своїм правом подати клопотання про безпідставність стягнення витрат на професійну правничу допомогу, їх необґрунтованість та зменшення їх розміру.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДП “Гарантований покупець” без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін, та задовольнив клопотання ТОВ “Еней Солар” про розподіл судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Справа №910/15985/20 (761/21023/20) від 29/10/2025
1. Предметом спору є вимога Акціонерного товариства «Універсал Банк» про звернення стягнення на іпотечне майно (квартиру), що належить боржникам, у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, виходячи з того, що відносно одного зі співвласників квартири (ОСОБА_2) відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, що передбачає особливий порядок реалізації майна банкрута згідно з Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ); звернення стягнення на іпотечне майно в межах виконавчого провадження, як просив банк, у даному випадку неможливе, оскільки вже введена процедура погашення боргів банкрута; також суд врахував преюдиційні обставини, встановлені іншим судовим рішенням у справі про банкрутство, а саме неможливість виділення квартири в натурі та те, що вона є єдиним житлом банкрута, де проживає особа з обмеженими можливостями; суд підкреслив, що у процедурі банкрутства продаж майна, що є предметом забезпечення, можливий лише в порядку, передбаченому КУзПБ, і що доводи банку не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу Акціонерного товариства «Універсал Банк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/8620/24 від 11/11/2025
Предметом спору було зобов’язання банківських установ перерахувати грошові кошти з рахунків пайового інвестиційного фонду на користь учасників цього фонду, відповідно до укладеного між ними договору про розподіл активів.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання “Укргазбанку” перерахувати кошти, виходив з того, що на ці кошти було накладено арешт в рамках кримінального провадження. Суд зазначив, що арешт майна є тимчасовим обмеженням права на розпорядження майном, і його скасування можливе лише в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, а не в межах господарського судочинства. Суд також підкреслив, що зобов’язання банку перерахувати арештовані кошти суперечить статті 1074 Цивільного кодексу України та статті 59 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, які обмежують права клієнта на розпорядження коштами лише у випадках, встановлених законом або рішенням суду. Крім того, суд вказав, що таке рішення порушує принцип правової визначеності, оскільки покладає на банк обов’язок одночасно виконувати два протилежні рішення: про арешт коштів і про їх списання. Суд також врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження, судами інших юрисдикцій.
Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання “Укргазбанку” перерахувати кошти та відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Справа №927/1104/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є розірвання договору про надання послуг та стягнення коштів, сплачених за цим договором.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що договір між ТОВ «Монофіламент» та ФОП Городним Ю.М. був фактично виконаний ще у 2017 році, про що свідчить підписаний сторонами акт здачі-прийняття виконаних послуг, а також інші докази, надані позивачем. Суд зазначив, що розірванню підлягає лише чинний договір, а оскільки на момент звернення до суду договір вже був виконаний, підстав для його розірвання немає. Також суд вказав, що висновок експерта, наданий третьою особою, не може бути належним доказом у цій справі, оскільки не підтверджує підстави позову, визначені позивачем. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має права втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційні скарги ТОВ «Монофіламент» та ТОВ «Укркорд» – без задоволення.
Справа №908/1360/24 від 11/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про закупівлю послуг із збирання, перевезення, зберігання та знешкодження небезпечних відходів, укладеного між лікарнею та компанією, яка, на думку прокуратури, не мала необхідної ліцензії на момент укладення та виконання договору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про визнання договору недійсним, оскільки не було доведено наявність умислу у компанії “А-ЕНЕРГО” на порушення інтересів держави та суспільства. Суд врахував, що на момент укладення договору існувала об’єктивна неможливість отримати ліцензію на управління небезпечними відходами через нещодавні зміни в законодавстві та недостатній перехідний період. Також було враховано, що компанія мала попередню ліцензію на поводження з небезпечними відходами та подала декларацію про здійснення операцій з оброблення відходів. Крім того, суд звернув увагу на принцип “належного урядування”, згідно з яким ризик помилок державних органів не повинен покладатися на суб’єктів господарювання. Враховуючи всі обставини, суд дійшов висновку, що відсутній умисел компанії на вчинення правочину, який би завідомо суперечив інтересам держави та суспільства у сфері забезпечення екологічної безпеки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши відмову у визнанні договору недійсним.
Справа №910/8888/23 від 06/11/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків з посадових осіб банку, завданих їхніми діями при кредитуванні та операціях з цінними паперами.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які залишили позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб без розгляду, мотивуючи це тим, що Фонд пропустив строк для звернення до суду, встановлений Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”. Верховний Суд зазначив, що трирічний строк, встановлений законом для звернення Фонду до суду після припинення банку як юридичної особи, є спеціальною позовною давністю, а не строком дії повноважень Фонду. Суд підкреслив, що пропуск позовної давності не позбавляє Фонд процесуальної дієздатності та права на звернення до суду, а є лише підставою для відмови в позові за заявою сторони у спорі. Суд також вказав, що Фонд у даному випадку діє від власного імені, хоч і в інтересах кредиторів, і є стороною спірного правовідношення, а тому не може втратити процесуальну дієздатність.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №910/5995/24 від 07/11/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі за заявою про роз’яснення судового рішення, пов’язане з необхідністю повідомлення відповідача-нерезидента через Центральний орган відповідно до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд мав обрати спрощену процедуру повідомлення відповідача-нерезидента, враховуючи, що справа стосується роз’яснення постанови, а не рішення по суті спору, і що попереднє повідомлення вже було здійснено через Конвенцію. Суд касаційної інстанції зазначив, що надмірне затягування строків розгляду справи не сприяє захисту прав та законних інтересів особи, яка звернулась до суду. ВС наголосив, що спосіб повідомлення обирається судом з урахуванням принципу пропорційності, і в даному випадку апеляційний суд не обґрунтував належним чином обрання більш складного та тривалого способу вручення документів. Суд касаційної інстанції послався на свою попередню правову позицію, згідно з якою суд повинен вирішувати питання про доцільність повідомлення відповідача-нерезидента про ту чи іншу процесуальну дію через Центральний орган або у порядку статті 10(а) Конвенції, а також, які можуть бути ризики у разі незастосування такої процедури.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Північного апеляційного господарського суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №902/1140/24 від 12/11/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними протоколу загальних зборів релігійної громади та нової редакції статуту, якими було вирішено змінити канонічну підлеглість громади та перейти до Православної Церкви України.
2. Верховний Суд, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, виходив з того, що чинне законодавство України не встановлює детальної процедури проведення загальних зборів релігійної громади, зокрема, не вимагає обов’язкової фізичної присутності всіх учасників в одному місці. Суд зазначив, що наявність окремих недоліків у процедурі збирання підписів членів релігійної громади не впливає на чинність прийнятих рішень, якщо є дійсне волевиявлення щодо зміни канонічної підлеглості. Також, суд вказав, що позивач не довів, що рішення про зміну підлеглості було ухвалено не загальними зборами або з порушенням вимог щодо кворуму чи уповноважених осіб. Суд відхилив доводи позивача про необґрунтовану відмову в залученні третіх осіб, оскільки вони не були учасниками зборів і їх залучення було спрямоване на використання їх як свідків, що суперечить меті залучення третіх осіб. Крім того, суд дослідив надані позивачем докази, зокрема заяви свідків та лист старостинського округу, та надав їм відповідну оцінку, з якою позивач не погодився.
3. Суд касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №911/591/25 від 11/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідачів (ПАТ “Газпром”, ТОВ “Газпром Капітал”, МК ТОВ “Газпром Інтернешнл Лімітед”) солідарно з Російською Федерацією збитків, завданих майну позивача внаслідок військової агресії РФ.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду через несплату судового збору, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк. Суд зазначив, що норма про звільнення від сплати судового збору (пункт 22 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”) застосовується лише у справах за позовами безпосередньо до держави-агресора, а не до її господарюючих суб’єктів. Також суд відхилив аргументи позивача про застосування пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, оскільки не було надано доказів вчинення кримінального правопорушення, що є необхідною умовою для звільнення від сплати збору на цій підставі. Суд також врахував практику ЄСПЛ, згідно з якою сплата судового збору є допустимим обмеженням права на доступ до суду, якщо воно переслідує законну мету та є пропорційним.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Рік-9” без задоволення, а ухвалу Господарського суду Київської області та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №15/81 (910/14938/24) від 13/11/2025
1. Предметом спору є заміна позивача у справі про банкрутство державного підприємства, а саме заміна Міністерства економіки України на Фонд державного майна України як правонаступника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про заміну позивача, оскільки відбулася передача ДП “ВО “Київський радіозавод” зі сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду держмайна на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України, що свідчить про вибуття Мінекономіки з відповідних матеріальних правовідносин та перехід прав і обов’язків до Фонду держмайна. Суд зазначив, що положення статті 52 ГПК України не містять обмежень щодо заміни сторони правонаступником, навіть якщо перехід прав відбувся до подання позову. Аргументи скаржника про те, що правонаступництво можливе лише після відкриття провадження у справі, були відхилені, оскільки положення статті 52 ГПК України не встановлюють таких обмежень. Суд також послався на свою попередню постанову від 25.06.2025 у справі № 15/81(910/14936/24), де було викладено аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про заміну позивача – без змін.
Справа №15/81 (910/14940/24) від 13/11/2025
1. Спір стосується визнання недійсними результатів публічних торгів, договору купівлі-продажу та повернення майна у державну власність у межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій про заміну позивача (Міністерства економіки України) на його правонаступника (Фонд державного майна України) у справі про визнання недійсними результатів торгів та договору купівлі-продажу державного майна, оскільки функції управління майном боржника перейшли від Міністерства до Фонду ще до подання позову. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу, якщо відбулася заміна сторони у матеріальних правовідносинах, і що положення статті 52 ГПК України не забороняють заміну позивача його правонаступником, навіть якщо перехід прав відбувся до звернення з позовом. Суд також вказав на те, що єдність судової практики вимагає дотримання попередніх висновків Верховного Суду, якщо немає вагомих причин для відступу від них. Суд відхилив аргументи скаржника про порушення його права на захист, оскільки заміна позивача не впливає на суть спору та не позбавляє відповідача можливості захищати свої інтереси.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/9829/24 від 04/11/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про анулювання реєстраційних дій щодо права власності на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх судів без змін, мотивуючи це тим, що спір виник між позивачем та третіми особами щодо речових прав на нерухоме майно, а Міністерство юстиції України не є належним відповідачем у такому спорі, оскільки воно не є стороною матеріальних правовідносин щодо права власності. Суд зазначив, що позивач не залучив до участі у справі тих осіб, які оспорюють його право власності, що є самостійною підставою для відмови у позові. Суд також врахував, що аналогічна правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в інших справах, що свідчить про її універсальність. Суд відхилив клопотання скаржника про застосування заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали, оскільки не встановив порушень під час касаційного провадження. Суд також відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не вбачає підстав для зміни юрисдикції спору.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2088/24 від 09/10/2025
1. Предметом спору є визнання кредиторських вимог ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до АТ “Мегабанк” на суму 66 079 575,44 грн за відшкодування суми банківської гарантії та зобов’язання АТ “Мегабанк” внести зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позовні вимоги ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”. Суд зазначив, що банківська гарантія є незалежним зобов’язанням банку перед кредитором, яке виникає на підставі одностороннього правочину. Суд підкреслив, що гарант зобов’язаний здійснити виплату за гарантією, якщо вимога кредитора та додані документи відповідають умовам гарантії, і не має права втручатися у відносини між кредитором і боржником. Суд також вказав, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не має повноважень визнавати правочини нікчемними, оскільки це відбувається в силу закону. Суд відхилив аргументи відповідача про нікчемність договору про надання гарантії, оскільки не було доведено, які саме вимоги Закону України “Про банки і банківську діяльність” не були дотримані при його укладенні. Суд також відхилив посилання на положення ЦК України щодо звільнення від відповідальності за прострочення кредитного зобов’язання, оскільки в даному випадку відсутній кредитний договір.
3. Суд залишив касаційну скаргу АТ “Мегабанк” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №908/17/24(908/2962/24) від 04/11/2025
1. Предметом спору є визнання права власності та витребування майна (нежитлових приміщень) в межах справи про банкрутство ТОВ “Євроторг 2017”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_1. Апеляційний суд обґрунтував своє рішення тим, що на момент розгляду справи судом першої інстанції вже існувало рішення, яке набрало законної сили у справі № 922/2817/18 (922/3822/23), яким право власності на спірне майно було визнано за ТОВ “Мега Астер”. Суд касаційної інстанції зазначив, що обидві сторони (ОСОБА_1 та ТОВ “Євроторг 2017”) були обізнані про існування цього судового рішення, але не надали відповідної інформації суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, а його завдання полягає у перевірці правильності застосування норм права судами попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, оскільки не встановив подібності між обставинами даної справи та обставинами, викладеними у постановах, на які посилався скаржник.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №904/3435/23 від 05/11/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (ГУ ДПС) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Перспектива Інвестмент” (ТОВ “Перспектива Інвестмент”) у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили ГУ ДПС у визнанні грошових вимог на суму 12 190 441,10 грн, що виникли на підставі податкових повідомлень-рішень щодо заниження орендної плати за земельні ділянки. Суди встановили, що ці вимоги стосуються орендної плати за землю, а не земельного податку, і що ТОВ “Перспектива Інвестмент” було орендарем, а не власником або постійним землекористувачем цих ділянок. Суд також врахував, що ГУ ДПС не є стороною договору оренди, а отже, не має повноважень вимагати сплату орендної плати. Суд підкреслив, що обов’язок сплати орендної плати виникає з договору оренди, і право вимоги має орендодавець, тобто орган місцевого самоврядування, а не податковий орган. Суд також зазначив, що розгляд питання про правомірність податкових повідомлень-рішень не входить до компетенції господарського суду у справі про банкрутство.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/12970/22 від 13/11/2025
1. Предметом спору є вимога ФОП Ястремського Л.В. до ТОВ “ЗН УА” про захист авторських прав на фотографії, які, як стверджує позивач, були неправомірно використані відповідачем.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували питання авторства кожної з спірних фотографій, а також не встановили, чи є фотографії створені у співавторстві одним нерозривним цілим або складаються з частин, кожна з яких має самостійне значення. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково вважали встановленими обставини співавторства на підставі іншої судової справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для правильного вирішення спору необхідно встановити, чи є позивач автором кожної з спірних фотографій, чи є він одноособовим автором, чи фотографії створені у співавторстві, і якщо так, то чи є вони одним нерозривним цілим або складаються із самостійних частин. Суд також вказав на необхідність дослідження доказів, наданих позивачем на підтвердження його участі у створенні спірних фотографій.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №758/5941/20 від 11/11/2025
1. Предметом спору є стягнення з колишньої голови правління банку майнової шкоди на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 15 749 729,36 доларів США, спричиненої, як стверджує позивач, неналежним виконанням нею своїх службових обов’язків.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який задовольнив позов Фонду, з огляду на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення Господарського процесуального кодексу України щодо преюдиційного значення вироку суду у кримінальній справі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що вирок має обов’язкову силу для господарського суду лише в питанні, чи мали місце певні дії та чи вчинені вони конкретною особою, але не в частині правової оцінки цих дій, зокрема, щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між діями особи та завданою шкодою. Верховний Суд наголосив, що апеляційний суд, помилково вважаючи, що вирок вже встановив наявність причинно-наслідкового зв’язку, не здійснив самостійної оцінки доказів та обставин справи для встановлення наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що є необхідним для вирішення спору про відшкодування шкоди. Тому, справу було направлено на новий розгляд до апеляційного суду для належного встановлення всіх обставин справи та їх оцінки.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №904/3453/24 від 12/11/2025
Предметом спору було визнання недійсними окремих пунктів рішення загальних зборів ОСББ, що стосувалися обрання органів управління, голови правління та внесення змін до статуту.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, керувався такими аргументами: по-перше, визнання недійсним рішення загальних зборів означає, що воно не створює правових наслідків з моменту його прийняття, а не з моменту набрання чинності судовим рішенням, тому апеляційний суд помилково не врахував рішення про недійсність попередніх зборів, ухвалене пізніше; по-друге, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином висновки суду першої інстанції щодо неналежного повідомлення позивача про проведення зборів, що порушує його права як співвласника; по-третє, суд апеляційної інстанції не врахував, що статут ОСББ не передбачає процедури опитування під час прийняття рішення про затвердження статуту, внесення змін до нього та обрання членів правління, а також порушено строк проведення опитування. Суд також зазначив, що вплив співвласника на прийняття загальними зборами рішень не вичерпується лише голосуванням, а включає право бути обізнаним про скликання зборів та брати в них участь.
Суд касаційної інстанції постановив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
