Справа №454/2920/22 від 09/07/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_1, і зустрічний позов про визнання права користування цим будинком.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов релігійної організації про виселення ОСОБА_1 з будинку, що належить організації, оскільки ОСОБА_1 не мав самостійного права на проживання в цьому будинку, а проживав там як член сім’ї настоятеля храму. Суд врахував, що релігійна організація є власником будинку і має право використовувати його для проживання нового настоятеля. Суд також взяв до уваги, що виселення не буде порушенням прав ОСОБА_1, оскільки він має інше житло, успадковане від батька. Суд зазначив, що втручання у право на житло є пропорційним, оскільки переслідує легітимну мету – забезпечення житлом нового настоятеля храму, і є необхідним у демократичному суспільстві. Суд відхилив аргументи ОСОБА_1 про незаконність реєстрації права власності релігійної організації, оскільки це не є предметом спору в даній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши виконання рішення про виселення.
Справа №911/2308/23 (369/8871/23) від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвал апеляційного господарського суду про залишення апеляційної скарги без руху та повернення апеляційної скарги у справі про банкрутство фізичної особи.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд неналежно оцінив докази надсилання копії апеляційної скарги іншій стороні, а саме позивачу у справі про банкрутство, що було обов’язковим, оскільки позивач не є особою, яка зобов’язана реєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Суд касаційної інстанції наголосив, що скаржник надав достатні докази відправлення копії скарги через поштову службу, внесену до відповідного реєстру операторів поштового зв’язку. Також, Верховний Суд звернув увагу на те, що апеляційний суд не вирішив клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору, що також є порушенням процесуальних прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що має повноваження перевіряти та оцінювати докази, надані на підтвердження вчинення процесуальних дій учасниками справи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та направив справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Справа №910/6694/24 від 10/07/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків, завданих пожежею на території відповідача, де позивач орендував приміщення.
2. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині позовних вимог про стягнення збитків, оскільки висновки щодо застосування норм права у справах, на які посилався скаржник, стосуються правовідносин, які не є подібними до обставин цієї справи, де суди встановили відсутність прямого причинного зв’язку між діями відповідача та збитками позивача, а також наявність договірних зобов’язань орендарів щодо дотримання пожежної безпеки. Суд касаційної інстанції зазначив, що для відшкодування збитків необхідно довести факт завдання шкоди саме відповідачем, протиправність його поведінки, причинний зв’язок між цією поведінкою та збитками, а також вину відповідача. У даному випадку суди встановили, що позивач не довів наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими збитками. Також, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки суди не дослідили, ким саме надавалась правнича допомога відповідачу, зважаючи на договір про надання правової допомоги та довіреність, видану на ім’я адвоката, а також не врахували вимоги Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” щодо осіб, уповноважених надавати правничу допомогу.
3. Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині позовних вимог про стягнення збитків та направив справу на новий розгляд в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Справа №204/4451/23 від 10/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, погодившись з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_8. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно оцінили докази, зокрема, покази свідків та висновки експертиз, які підтверджують умисний характер дій засудженого, спрямованих на заподіяння смерті потерпілому. Суд відхилив доводи захисту про необхідну оборону, оскільки встановлено, що дії ОСОБА_8 не були зумовлені необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання, а мали умисний характер, спрямований на вбивство. Також, суд визнав правомірним огляд місця події, оскільки він був проведений за добровільною згодою командира військової частини, де тимчасово проживав засуджений, і без заперечень з боку мешканців будинку. Суд відхилив доводи про недопустимість доказів, отриманих внаслідок огляду місця події, та зазначив, що сукупність доказів, у тому числі непрямих, підтверджує винуватість ОСОБА_8 поза розумним сумнівом.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №466/12336/21 від 09/07/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження щодо зобов’язання Львівського обласного кооперативного міжгосподарського об’єднання створити комісію з паювання та приватизації майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який встановив, що державний виконавець не вжив усіх необхідних заходів для реального виконання рішення суду, обмежившись формальним дотриманням процедури, а це є неприпустимим, враховуючи конституційний принцип обов’язковості судових рішень. Суд наголосив, що виконання судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також зазначив, що повне виконання рішення суду є належним доказом вжиття всіх передбачених законом заходів, а невиконання свідчить про неповноту виконавчих дій. Суд касаційної інстанції підкреслив, що державний виконавець має широкі повноваження для примусового виконання рішень, включаючи право входити до приміщень боржника, накладати арешт на майно та кошти, а також звертатися до суду за необхідними рішеннями.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №915/16/24(915/646/24) від 10/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги, укладеного між фермерським господарством “ДЕМЕТРА” та його засновником, ОСОБА_1.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи. Зокрема, апеляційний суд не обґрунтував, яким чином отримання фермерським господарством коштів за договором негативно вплинуло на його діяльність або свідчило про недобросовісні дії сторін. Також, апеляційний суд не проаналізував економічний вплив договору на платоспроможність боржника та не надав оцінку доводам відповідачів про використання коштів на поточну діяльність і погашення заборгованості перед банком. Крім того, суди не оцінили належність відповідачів у справі, оскільки до ТОВ “ПРИВАТ ВЕСТ” не було заявлено жодних позовних вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кредитор повинен довести наявність підстав для визнання правочину недійсним, а саме: невідповідність імперативним нормам, зловживання правом, укладення на шкоду кредиторам, відсутність реальної мети, порушення принципів розумності та добросовісності.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №216/3913/17 від 09/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування домоволодіння, укладеного між матір’ю позивача та його сестрою (відповідачем).
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що для вирішення питання про недійсність договору дарування необхідно застосовувати законодавство, яке було чинним на момент його укладення, а саме Цивільний кодекс Української РСР 1963 року. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували цього та помилково застосували норми чинного Цивільного кодексу України 2003 року. Суд також підкреслив, що позивач не надав достатніх доказів того, що обидві сторони договору дарування не мали наміру створити правові наслідки на момент його укладення, що є необхідною умовою для визнання договору фіктивним. Суд зазначив, що доводи позивача про порушення його прав на майно, житло та спадкування є необґрунтованими, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів. Суд також відхилив аргументи позивача про недієздатність відповідачки на момент укладення договору, оскільки законодавство дозволяло укладення правочинів на користь неповнолітніх за згодою батьків.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій, виклавши їх мотивувальні частини у новій редакції, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №372/2439/16-ц від 02/07/2025
1. Предметом спору є вимога фізичних осіб до ПАТ «Центренерго» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок негативного впливу Трипільської ТЕС на навколишнє середовище.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не довели належними доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки відповідача, наявності моральної шкоди та її розміру, причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та завданою шкодою, а також вини відповідача. Суд зазначив, що позивачі не надали переконливих доказів понаднормативного забруднення території їх проживання, що таке забруднення є прямим наслідком протиправної діяльності Трипільської ТЕС, і що вина відповідача простежується як в умислі, так і в необережності. Суд також врахував, що посадові особи відповідача допускали порушення природоохоронного законодавства, проте не було доведено зв’язку цих порушень з порушенням прав чи законних інтересів позивачів. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що не встановлено фактів дискримінаційного поводження відповідача щодо позивачів, і що обставини цієї справи суттєво відрізняються від обставин, які оцінювалися у справах ЄСПЛ «Дземюк проти України» та «Дубецька проти України».
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/292/24 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Вищої ради правосуддя (ВРП) щодо нерозгляду заяви судді про відставку, скасування рішення ВРП про зупинення розгляду заяви про відставку та зобов’язання ВРП розглянути цю заяву.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що ВРП правомірно зупинила розгляд заяви судді про відставку, оскільки на розгляді перебувала дисциплінарна скарга, наслідком якої могло бути звільнення судді з посади на підставах, передбачених Конституцією України, що відрізняються від підстав звільнення у відставку; суд не може оцінювати обґрунтованість дисциплінарного провадження в рамках даної справи; ВРП діяла в межах своїх повноважень, а затримка в розгляді заяви про відставку не є протиправною бездіяльністю, враховуючи наявність дисциплінарної скарги; суд не виявив ознак дискримінаційного підходу ВРП до розгляду питання про відставку судді.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №582/1039/20 від 03/06/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційні скарги засудженого та його захисника. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті рішення. Для повного аналізу необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде оголошено пізніше, щоб зрозуміти мотиви суду щодо залишення вироку та ухвали без змін. Без повного тексту рішення неможливо зрозуміти, чи відступав Верховний Суд від будь-яких попередніх правових позицій.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №454/1266/15-ц від 16/07/2025
1. Предметом спору є стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов банку, стягнувши з боржників заборгованість за кредитом та відхиливши вимоги щодо стягнення комісії та частини процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування. Суд зазначив, що після спливу строку кредитування банк втрачає право нараховувати проценти, а права кредитора захищаються статтею 625 ЦК України. Суд також погодився з апеляційним судом, що розписка поручителя не змінює строку виконання кредитного зобов’язання, оскільки відсутні докази вимоги банку про дострокове стягнення кредиту. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд також відхилив доводи про порушення норм процесуального права, зазначивши, що рішення апеляційного суду є вмотивованим і відповідає вимогам закону.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №199/9892/22 від 09/07/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав, що прокурор не довів належними та допустимими доказами підробку документів, на підставі яких відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку, а апеляційний суд, переоцінюючи докази, не навів обґрунтувань для такої переоцінки. Суд касаційної інстанції також врахував, що спірна земельна ділянка знаходиться на тимчасово окупованій території, що ускладнює доступ до оригіналів документів. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що вимога про витребування земельної ділянки у орендаря (ДП «Ілліч-Агро Донбас») та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки сторонами орендних відносин є юридичні особи. Суд касаційної інстанції також послався на практику Верховного Суду у подібних справах, де наголошується на необхідності доведення обставин, на які посилається сторона, та на неприпустимість припущень.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог до фізичної особи та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, а в частині вимог до юридичної особи провадження закрив.
Справа №471/216/22 від 09/07/2025
1. Предметом спору є оскарження вироків місцевого та апеляційного судів щодо особи, засудженої за ч. 1 ст. 119 КК України (вбивство через необережність).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу представника потерпілої без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій без змін, виходячи з наступного: суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам, отриманим у встановленому законом порядку, та правильно застосували норми матеріального права; доводи касаційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій; істотних порушень кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень, не встановлено; призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, та не знайшов підстав для скасування чи зміни судових рішень.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вироки місцевого та апеляційного судів без змін, а касаційну скаргу представника потерпілої – без задоволення.
Справа №902/25/24(902/1531/23) від 15/07/2025
1. Предметом спору є витребування фермерським господарством з незаконного володіння товариства перевантажувального бункера та стягнення упущеної вигоди.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів факт знаходження бункера у відповідача, що є необхідною умовою для витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд зазначив, що позивач не надав доказів передачі бункера відповідачу, а договір застави, в якому вказано місцезнаходження бункера, не є достатнім доказом володіння ним саме відповідачем. Також суд врахував, що позивач не зареєстрував право власності на бункер у встановленому порядку. Суд відхилив доводи позивача про те, що відповідач не заперечує факт знаходження бункера у нього, оскільки відповідач це заперечував. Суд також визнав обґрунтованим відмову судів попередніх інстанцій у задоволенні клопотань позивача про витребування та дослідження доказів, оскільки позивач не довів поважність причин пропуску строку для їх подання.
3. Суд касаційну скаргу фермерського господарства залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №754/7412/23 від 14/07/2025
1. Предметом спору є визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено втрату відповідачем інтересу до спірного житла, враховуючи, що на момент залишення квартири відповідач був неповнолітнім і не міг самостійно обирати місце проживання. Також, суд взяв до уваги, що позивачці було відомо про виїзд відповідача з матір’ю до Німеччини у зв’язку з військовою агресією росії та запровадженням в Україні воєнного стану, що є поважною причиною відсутності. Суд зазначив, що наймач квартири (мати позивачки) раніше не ставила питання про втрату відповідачем права користування житлом. Суд врахував, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і не знайшов підстав для втручання в їх оцінку. Суд також зазначив, що незгода заявниці з судовими рішеннями та оцінкою доказів не є підставою для задоволення касаційної скарги.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/131/24 від 26/06/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Дорадчої групи експертів у наданні публічної інформації, а саме копій рішень щодо кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, які не відповідали критеріям високих моральних якостей.
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції, наголосивши, що хоча позивач і посилався на Закон України “Про доступ до публічної інформації”, суть його вимог зводилася до оскарження відмови в оприлюдненні рішень Дорадчої групи. Суд зазначив, що згідно із Законом України “Про Конституційний Суд України”, повний текст рішення щодо кандидата, який не відповідає критеріям, оприлюднюється лише на його письмову вимогу. Надання цієї інформації позивачу позбавило б Дорадчу групу можливості виконати вимоги закону. Суд також підкреслив, що чинні обмеження поширюються на всі випадки оприлюднення негативних рішень, а не лише на їх розміщення на вебсайті. Оскільки жоден з кандидатів не вимагав оприлюднення повного тексту рішення, надання цих рішень на запит позивача суперечило б законодавчій забороні.
3. Суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дорадчої групи експертів.
Справа №990/74/25 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про відмову у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
2. Суд касаційної інстанції відмовив у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що рішення Дисциплінарної палати ВРП може бути оскаржене виключно до самої ВРП, а не до суду. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цим висновком, підкресливши, що хоча кожен має право на оскарження рішень органів влади до суду, це право не є абсолютним і може бути обмежене законом. Суд зазначив, що Закон України “Про Вищу раду правосуддя” чітко визначає, що рішення Дисциплінарної палати ВРП можуть бути оскаржені лише до ВРП, а не до суду. Суд також вказав, що скаржник, подаючи дисциплінарну скаргу, лише інформує компетентний орган про можливу неналежну поведінку судді, а остаточне рішення про притягнення до відповідальності приймає ВРП. Суд також зазначив, що аналогічні висновки вже були висловлені Великою Палатою Верховного Суду в інших справах.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №904/128/25 від 15/07/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва та скасування державної реєстрації права власності на це будівництво.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про забезпечення позову, наклавши арешт на спірне майно та заборонивши будь-які реєстраційні дії, оскільки невжиття таких заходів могло ускладнити або унеможливити ефективний захист прав держави. Суд виходив з того, що обрані прокуратурою способи забезпечення позову відповідають його предмету і спрямовані на збереження існуючого становища до набрання законної сили судовим рішенням. Суд також врахував, що у випадку відчуження спірного майна інтереси держави не зможуть бути захищеними в межах цього судового провадження без нових звернень до суду. Суд касаційної інстанції відхилив доводи скаржника про те, що апеляційний суд не встановив дійсного власника нерухомого майна, оскільки належність майна відповідачу була встановлена, а обставини використання майна встановлюються під час розгляду спору по суті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що можливість відповідача відчужити майно може ускладнити виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №582/1039/20 від 03/06/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за ч. 2 ст. 345 КК України (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень).
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки доводи касаційної скарги засудженого та його захисника були визнані необґрунтованими. Суд зазначив, що обвинувальний акт було направлено в межах строків досудового розслідування, а питання законності обшуку не є предметом розгляду в даній справі. Також суд відхилив доводи про необхідну оборону, оскільки не було встановлено обставин, що свідчать про стан оборони. Суд не знайшов підстав для відводу судді першої інстанції та не встановив порушень при автоматизованому розподілі справи. Щодо порушення права на захист, суд вказав, що засудженого було видалено із зали суду через порушення порядку, а захисник мав можливість брати участь у судових засіданнях. Апеляційний суд розглянув справу за відсутності захисника, оскільки засуджений відмовився від нього, і злочин не передбачав обов’язкової участі захисника. Суд також відхилив доводи про не дослідження відеозаписів, оскільки сторона захисту не обґрунтувала необхідність їх повторного дослідження.
Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.
Справа №920/632/24(920/1436/24) від 11/07/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції щодо визначення позивача у справі та прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позову.
Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що згідно з Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, прямо передбачених у статті 255 ГПК України. У даному випадку, ухвала суду першої інстанції про визначення позивача у справі та прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позову не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, оскільки не є заміною сторони у справі (процесуальне правонаступництво). Суд касаційної інстанції підкреслив, що процесуальне правонаступництво передбачає перехід процесуальних прав та обов’язків від однієї особи до іншої у зв’язку з переходом матеріальних прав. Оскільки в даному випадку такого переходу не відбулося, оскарження ухвали можливе лише разом з рішенням суду по суті спору.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №199/9891/22 від 09/07/2025
Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення прокурором в інтересах держави в особі Нікольської селищної ради з незаконного володіння ОСОБА_1 та ДП «Ілліч-Агро Донбас», а також скасування рішення про державну реєстрацію права оренди.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог до ДП «Ілліч-Агро Донбас» та закривши провадження у цій частині, оскільки спір між юридичною та фізичною особою (підприємцем) підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_1, оскільки прокурор не довів належними доказами незаконність набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, а відтак і неправомірність її витребування у ОСОБА_1, який придбав її за договором купівлі-продажу. Суд зазначив, що наявність копії іншого наказу Держгеокадастру з тим же номером, але іншим змістом, не є безумовним доказом підробки наказу, на підставі якого було зареєстровано право власності. Суд касаційної інстанції також скасував додаткові рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з прокуратури витрат на правничу допомогу на користь ДП «Ілліч-Агро Донбас», оскільки основне рішення щодо цієї компанії було скасовано.
: У цій справі Верховний Суд посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 травня 2025 року у справі № 199/9897/22 (провадження № 61-14436сво24), до якої зупинялося касаційне провадження у цій справі.
Справа №344/10700/23 від 09/07/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, набутої під час шлюбу, де позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку.
2. Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, задовольнив позов, виходячи з того, що квартира була набута у шлюбі і не є особистою власністю чоловіка, оскільки не була отримана ним як нагорода чи премія за особисті заслуги в розумінні Сімейного кодексу України. Суд встановив, що квартира була отримана відповідачем в інтересах сім’ї, оскільки при її отриманні він надавав інформацію про склад сім’ї, а згодом у квартирі були зареєстровані позивачка та діти. Важливо, що всі дії щодо оформлення нерухомості відбувалися в період шлюбу. Суд апеляційної інстанції підкреслив, що сам факт оформлення права власності лише на одного з подружжя не змінює правового режиму спільної сумісної власності, якщо майно було набуте під час шлюбу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, підтвердивши, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.
Справа №753/7396/23 від 03/06/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_7.
Верховний Суд ухвалив рішення про передачу кримінального провадження на розгляд Першої судової палати Касаційного кримінального суду. Оскільки складання повного тексту ухвали потребує значного часу, суд обмежився оголошенням лише резолютивної частини. Суд керувався статтями 434-1, 434-2 Кримінального процесуального кодексу України. Причини передачі справи на розгляд палати в резолютивній частині не зазначено. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Повний текст ухвали буде оголошено пізніше.
Суд постановив передати кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на розгляд Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Справа №531/1231/24 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).
2. У резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті рішення. Зазначено лише, що касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін. Повний текст постанови з обґрунтуванням рішення буде оголошено пізніше.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року щодо ОСОБА_7 без змін, а касаційну скаргу його захисника – без задоволення.
Справа №129/607/24 від 16/07/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальній справі.
Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. Суд, ймовірно, погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті провадження, можливо, через недотримання процесуальних вимог при подачі апеляції, відсутність підстав для апеляційного оскарження або з інших причин, які унеможливили розгляд справи апеляційним судом. Рішення ґрунтується на статтях 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють порядок касаційного провадження та повноваження Верховного Суду. Судді, ймовірно, ретельно вивчили матеріали справи та касаційну скаргу, перш ніж прийняти рішення. Відмова у відкритті апеляційного провадження означає, що вирок суду першої інстанції залишається чинним.
Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду та відмовив у задоволенні касаційної скарги захисника.
Справа №128/505/21 від 16/07/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
У цій резолютивній частині постанови не наведено жодних аргументів суду, а лише зазначено, що касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду – без змін. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз міркувань суду касаційної інстанції, якими він керувався, залишаючи в силі рішення суду апеляційної інстанції. Для надання повної відповіді необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Суд ухвалив: Вирок Вінницького апеляційного суду від 22 січня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 – без задоволення.
Справа №990/405/24 від 14/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді на підставі вчинення істотного дисциплінарного проступку.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Вища рада правосуддя (ВРП) прийняла рішення про звільнення судді на підставі рішення її Дисциплінарної палати про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Велика Палата Верховного Суду згодом скасувала рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, визнавши його протиправним. Верховний Суд наголосив, що рішення ВРП про звільнення судді є кадровим і залежить від законності рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Оскільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності було скасовано, то і рішення про звільнення судді втратило свою правову підставу. Суд підкреслив, що органи державної влади повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
3. Суд задовольнив позов та скасував рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді.
Справа №755/8037/21 від 02/07/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, набутого за час спільного проживання.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не надав достатніх доказів спільного проживання з відповідачкою як сім’я без реєстрації шлюбу протягом заявленого періоду, оскільки реєстрація місця проживання позивача в квартирах відповідачки не доводить факту ведення спільного господарства, а участь у програмі штучного запліднення була обумовлена іншими обставинами. Суд також врахував, що відповідачка була зареєстрована та проживала в гуртожитку, що унеможливлює спільне проживання з позивачем, а також її тривале перебування за кордоном. Крім того, апеляційний суд взяв до уваги, що довіреності, видані позивачу, не свідчать про ведення спільного господарства, а надані позивачем докази придбання майна для квартири не підтверджують спільного побуту з відповідачкою. Суд також наголосив на суперечливих діях позивача, який використав конфіденційну інформацію про стан здоров’я відповідачки без її згоди.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №9901/142/21 від 24/06/2025
1. Предметом спору є оскарження Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування санкцій до приватного підприємства “Полтавабудцентр”.
2. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що Президент діяв у межах своїх повноважень, вводячи в дію рішення РНБО, яке ґрунтувалося на пропозиціях СБУ щодо протиправної діяльності підприємства на шкоду інтересам держави. Суд підкреслив, що наявність реальних чи потенційних загроз національним інтересам є оціночним поняттям, і Президент має дискрецію в оцінці достатності підстав для застосування санкцій. Суд також зазначив, що санкції є тимчасовим обмеженням, яке не позбавляє права власності, а лише обмежує можливість його реалізації, і таке втручання є пропорційним легітимній меті захисту національних інтересів. Суд врахував, що СБУ надала достатньо доказів на підтвердження підстав для застосування санкцій, і ці докази не були спростовані позивачем. Суд також наголосив, що визначальним для застосування санкцій є діяльність, яка створює загрози національним інтересам, а не лише формальний перелік суб’єктів, до яких вони можуть бути застосовані.
3. Суд залишив апеляційну скаргу ПП «Полтавабудцентр» без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №161/10489/14-к від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9, обвинувачених у вербуванні та переміщенні осіб з метою сексуальної експлуатації.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону при перегляді вироку суду першої інстанції, зокрема, не перевірив ретельно доводи апеляційної скарги прокурора, не надав належної оцінки доказам, не спростував аргументи сторони обвинувачення та не навів обґрунтованих відповідей на них. Суд також зазначив, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, не дав належної оцінки доказам, здобутим під час оперативно-розшукових заходів, та не перевірив доводи прокурора щодо відсутності провокації злочину з боку правоохоронних органів. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо недопустимості доказів, отриманих в результаті проведення негласних слідчих дій, та наголосив на необхідності врахування практики Європейського суду з прав людини при оцінці доказів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, окрім обвинувачення в частині епізоду стосовно потерпілої ОСОБА_14.
Справа №757/20588/22-к від 13/05/2025
Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7, обвинуваченого у отриманні неправомірної вигоди (ч. 3 ст. 368 КК України), та ОСОБА_6, обвинуваченого у пособництві в отриманні неправомірної вигоди (ч. 5 ст. 27 – ч. 3 ст. 368 КК України).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження. У рішенні не вказано конкретних аргументів, якими керувалися суди, але можна припустити, що суди погодилися з доводами про відсутність достатніх доказів вини обвинувачених, закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, або наявність інших підстав для закриття провадження, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України. Прокурор оскаржував ці рішення, наполягаючи на наявності підстав для продовження розгляду справи та доведення вини обвинувачених у суді. Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу прокурора, не знайшов підстав для її задоволення, що свідчить про те, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано закрили кримінальне провадження.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження – без змін.
Справа №190/1398/24 від 09/07/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду щодо засуджених ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України та ОСОБА_7 за ст. 166 КК України.
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументів суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Дніпровського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №560/15374/24 від 15/07/2025
Предметом спору є рішення податкового органу про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця як платника єдиного податку.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення заяви ФОП про забезпечення позову, а саме зупинення дії рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Суд виходив з того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача у сфері господарської діяльності, зокрема, права здійснювати господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування. Суд врахував, що анулювання реєстрації платника єдиного податку може призвести до неможливості здійснення господарської діяльності, розірвання ділових відносин з контрагентами та додаткового обов’язку щодо подання документів. Суд також зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, і не є вирішенням спору по суті. Суд касаційної інстанції підкреслив, що інститут забезпечення адміністративного позову є важливим інструментом для захисту прав та інтересів позивачів в адміністративному процесі.
Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №471/216/22 від 09/07/2025
Предметом спору є оскарження вироків судів першої та апеляційної інстанцій щодо засудження особи за вбивство з необережності (ч. 1 ст. 119 КК України), з вимогою перекваліфікувати дії засудженого на умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які ретельно дослідили обставини справи, зокрема, відсутність конфлікту між засудженим і потерпілим, їх дружні стосунки, стан алкогольного сп’яніння засудженого, темряву в приміщенні, не прицільний постріл, щире каяття та добровільну співпрацю зі слідством після вчинення злочину. Суд також врахував, що на час вчинення злочину тривала війна, що впливало на емоційний стан засудженого, який був членом територіальної оборони і мав право на зброю. ВС наголосив, що касаційний суд не має права переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, а всі сумніви щодо вини особи повинні тлумачитися на її користь. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій всебічно розглянули справу, надали належну оцінку доказам і дійшли обґрунтованого висновку про відсутність умислу на вбивство.
Верховний Суд залишив без змін вироки судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу представника потерпілої – без задоволення.
Справа №922/482/22 від 08/07/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором в інтересах держави у кінцевого набувача (ОСОБА_1) нежитлових приміщень, які вибули з комунальної власності внаслідок незаконної приватизації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації майна шляхом викупу орендарем, оскільки ФОП Гачечіладзе Є. В. не здійснювала поліпшень орендованого майна, що було необхідною умовою для такого способу приватизації. Суд також підкреслив, що вимога про визнання незаконним рішення міської ради є неефективним способом захисту, оскільки головною метою є повернення майна у власність громади. Суд врахував, що кінцевий набувач (ОСОБА_1) не є добросовісним, оскільки він отримав майно безоплатно та знав про незаконність його вибуття з комунальної власності. Суд зазначив, що витребування майна у недобросовісного набувача не порушує положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також суд відхилив аргументи Харківської міської ради щодо пропуску позовної давності, оскільки заяву про це подав лише орган місцевого самоврядування, а не кінцевий набувач майна.
3. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено позов про витребування майна.
Справа №910/5902/18 від 15/07/2025
1. Предметом спору є визнання кредиторських вимог Головного управління ДПС у м. Києві до ВАТ “Готельний комплекс “Либідь” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини щодо наявності судового рішення про стягнення з боржника податкової заборгованості у справі № 826/18433/14, а також не надали належної оцінки доводам скаржника щодо неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.08.2021 у справі № 922/2727/20, щодо застосування строків давності для стягнення податкового боргу за наявності судового рішення. Суд касаційної інстанції зазначив, що за наявності судового рішення про стягнення податкового боргу, строки стягнення встановлюються до повного погашення платежу або визнання боргу безнадійним у випадках, передбачених ПК України. Суд також вказав на необхідність дослідження дій податкового органу щодо виконання судового рішення та причин його невиконання боржником. Враховуючи зазначені недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про передчасність рішення судів попередніх інстанцій про відмову у визнанні кредиторських вимог податкового органу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні кредиторських вимог Головного управління ДПС у м. Києві та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №902/821/24 від 10/07/2025
1. Предметом спору є стягнення інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з неналежним виконанням договору про надання послуг з диспетчерського управління, а також тлумачення умов цього договору.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу АТ «Вінницяобленерго», зосередився на питанні розподілу судових витрат, оскільки основний борг був сплачений відповідачем після подання позову. Суд підкреслив, що закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог (основного боргу) у зв’язку з відсутністю предмета спору не дозволяє покладати на відповідача судові витрати в повному обсязі на підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки ця норма стосується випадків вирішення спору по суті. Замість цього, у випадку закриття провадження, має застосовуватися п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, який передбачає повернення сплаченої суми судового збору. Суд також врахував принцип диспозитивності господарського процесу, згідно з яким суд касаційної інстанції не може виходити за межі вимог, викладених у касаційній скарзі. Враховуючи, що відповідач визнав обов’язок відшкодувати позивачу частину судового збору в розмірі 53 438,21 грн, ця сума і була визначена судом касаційної інстанції до стягнення.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат, зменшивши суму, що підлягає стягненню з АТ «Вінницяобленерго» на користь ПрАТ «НЕК «Укренерго» в рахунок відшкодування судового збору, до 53 438,21 грн.
Справа №752/19052/14-к від 16/07/2025
Предметом спору є ухвала Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у кримінальному провадженні.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги. Фактичні обставини справи та конкретні підстави для скасування ухвали апеляційного суду в резолютивній частині не зазначені, але можна припустити, що апеляційний суд, на думку Верховного Суду, необґрунтовано повернув апеляційну скаргу прокурору, можливо, через формальні недоліки або помилкове застосування норм процесуального права. Верховний Суд, вказуючи на статті 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, ймовірно, встановив порушення апеляційним судом норм, що регулюють порядок прийняття та розгляду апеляційних скарг. Призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції свідчить про те, що Верховний Суд вважає за необхідне повторно розглянути апеляційну скаргу прокурора по суті, усунувши допущені апеляційним судом порушення. Остаточні висновки щодо обґрунтованості апеляційної скарги прокурора будуть зроблені апеляційним судом під час нового розгляду.
Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №910/5708/24 від 15/07/2025
Предметом спору є визнання недійсним договору поруки.
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, лише вказано, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. Відсутність мотивувальної частини у наданому уривку унеможливлює надання розгорнутого аналізу.
Суд ухвалив касаційну скаргу ТОВ “Ліко Лізінг Юкрейн” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №910/16557/23 від 15/07/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій відповідачів та відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача.
2. У рішенні не наведено аргументи суду, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ПрАТ “НЕК “Укренерго” та АТ “ДТЕК Одеські електромережі” без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №761/382/21 від 25/06/2025
Звісно, ось детальний аналіз цього судового рішення:
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору іпотеки та скасування рішень державних реєстраторів.
2. Суд розглядав питання про застосування статей 1281, 1282 ЦК України у випадку смерті іпотекодавця (майнового поручителя), який не є боржником за основним зобов’язанням. Суд дійшов висновку, що ці статті не поширюються на правовідносини, пов’язані зі спадкуванням майна, яке було передано в іпотеку для забезпечення зобов’язань третьої особи. У такому випадку іпотека залишається дійсною для спадкоємця, який набуває статусу іпотекодавця, і ці відносини регулюються Законом України “Про іпотеку”. Суд зазначив, що іпотекодержатель не є кредитором іпотекодавця, який не є стороною основного зобов’язання, оскільки останній не є боржником. Суд також врахував, що в ситуації іпотечного поручительства зобов’язаним є майно, а не особа. Суд вказав, що спадкоємці такого іпотекодавця успадковують не борг, а лише обтяження, яке слідує за цим майном.
3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши постанову апеляційного суду, виклавши її мотивувальну частину в новій редакції, та відступив від правової позиції, викладеної в рішенні Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 6-33цс15 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.08.2020 у справі № 905/1959/19.
Справа №911/426/24 від 08/07/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, а також зустрічний позов про визнання відсутності права на стягнення цієї заборгованості.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не надали належної оцінки всім доказам та доводам сторін в їх сукупності, зокрема, не з’ясували питання щодо фактичного надання послуг саме відповідачу, обсягу цих послуг з урахуванням їх необхідності та споживання послуг працівниками відповідача, а також правомірності здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення коштів. Суди не дослідили питання щодо перебування інших осіб в орендованому приміщенні та наявності обґрунтованого заперечення ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” щодо споживання послуг іншими особами. Крім того, суди не з’ясували, чи є обраний ТОВ “Юніфрейт” спосіб захисту шляхом визнання відсутнім права стягнення заборгованості належним та ефективним у цьому випадку. Суд також вказав, що для правильного вирішення спору необхідно встановити обставини щодо доведення споживання послуг саме відповідачем і обґрунтованості та правильності розрахунку заявлених до стягнення коштів.
3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №924/232/22 від 10/07/2025
1. Предметом спору є стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ФОП Яцишиним у зв’язку з касаційним переглядом справи про банкрутство ПАТ “Проскурів”.
2. Суд задовольнив заяву про стягнення судових витрат, оскільки ФОП Яцишин надав докази надання йому професійної правничої допомоги адвокатом Ярошем В.Ю. у касаційній інстанції, а саме: договір про надання правничої допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, ордер адвоката та протоколи судових засідань. Суд врахував, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію розумності, є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Важливо, що заперечень на заяву про стягнення судових витрат та клопотань про їх зменшення до суду не надходило. Суд також наголосив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх вартість вже фактично сплачено, чи тільки підлягає сплаті.
3. Суд постановив стягнути з ПрАТ “Хмельницьке АТП 16854” на користь ФОП Яцишина 23 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №826/15959/18 від 10/07/2025
1. Предметом спору є вимога судді Верховного Суду України про перерахунок суддівської винагороди з урахуванням положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які передбачають вищий розмір оплати праці.
2. Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов судді, мотивуючи це тим, що до 18 лютого 2020 року (дати визнання неконституційними окремих положень Закону № 1402-VIII) суддівська винагорода суддів Верховного Суду України визначалася Законом № 2453-VI. Суд наголосив, що право на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, було пов’язане з призначенням судді Верховного Суду на посаду за результатами конкурсу та зарахуванням до штату нового Верховного Суду, чого в даному випадку не відбулося. Також, суд врахував, що лише з 27 грудня 2023 року (з набранням чинності Законом № 3481-IX) було законодавчо врегульовано механізм переведення суддів Верховного Суду України до штату Верховного Суду, що впливає на дату виникнення права на отримання суддівської винагороди за новими правилами. До цього моменту, нарахування винагороди позивачу повинно було здійснюватися на підставі положень Закону № 2453-VI, що і було зроблено відповідачем правомірно.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову судді про перерахунок і виплату суддівської винагороди.
Справа №461/2014/20 від 03/06/2025
Предметом спору у цій справі було оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання, зберігання та збут наркотичних речовин.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасувавши вирок та ухвалу в частині засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК (збут наркотиків) та закривши кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК (невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати). Суд визнав доведеним лише факт зберігання наркотиків без мети збуту (ч. 2 ст. 309 КК), перекваліфікувавши дії засудженого та зменшивши строк покарання. Також, ВС виключив з судових рішень посилання на ст. 70 КК (призначення покарання за сукупністю злочинів) та конфіскацію майна, оскільки залишився лише один злочин. В іншій частині судові рішення залишено без змін.
Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника задовольнити частково, вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження за ч. 2 ст. 307 КК скасувати, а кримінальне провадження закрити; вважати засудженим за ч. 2 ст. 309 КК.
Справа №910/11371/18 від 15/07/2025
1. Предметом спору є вимога Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до колишніх посадових осіб ПАТ «Легбанк» про відшкодування шкоди, завданої банку.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не повно та всебічно дослідили обставини справи. Суд зазначив, що необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідачів та збитками банку, а також перевірити доводи відповідачів щодо відсутності їхньої вини. Крім того, суди не врахували специфіку діяльності банку та повноваження посадових осіб. Суд також вказав на необхідність дослідження фінансового стану банку на момент вчинення оспорюваних дій відповідачами. Важливо, щоб суд першої інстанції надав належну оцінку доказам, поданим сторонами, та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
3. Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити, скасувати рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №914/653/24 від 15/07/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсними рішень загальних зборів, визнання недійсним статуту та скасування реєстраційних дій/записів приватного підприємства.
Верховний Суд, розглядаючи касаційні скарги, встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не з’ясували питання щодо кворуму на загальних зборах, повноважень осіб, які брали участь у прийнятті рішень, та відповідності прийнятих рішень вимогам законодавства та статуту підприємства. Суд також звернув увагу на необхідність дослідження фінансово-господарської діяльності підприємства та її впливу на права та інтереси позивача. Крім того, суди не надали належної оцінки доводам сторін щодо порушення процедури скликання та проведення загальних зборів. Враховуючи зазначені недоліки, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
Суд прийняв рішення касаційні скарги задовольнити частково, скасувати рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №643/58/24 від 14/07/2025
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, укладеного представником позивача на підставі довіреності.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права. Суди зазначили, що на момент розгляду справи власником автомобіля була вже інша особа, а не відповідач, тому визнання недійсним першого договору купівлі-продажу не призведе до автоматичного повернення автомобіля у власність позивача. Суд вказав, що в даному випадку належним способом захисту є витребування майна з володіння кінцевого набувача, тобто особи, яка наразі є власником автомобіля. Суд також врахував, що позивач вже подав окремий позов про витребування автомобіля, де і буде вирішено питання про добросовісність набувача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/10489/14-к від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням двох осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України (торгівля людьми).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, вказуючи на те, що апеляційний суд не повною мірою врахував обставини справи та доводи прокурора щодо доведеності вини обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, за виключенням епізоду стосовно однієї з потерпілих. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності ретельної перевірки всіх доказів, наданих сторонами, та їх належної оцінки з точки зору достатності для підтвердження винуватості чи невинуватості осіб. Також, суд звернув увагу на те, що апеляційний суд має надати вичерпні відповіді на всі аргументи, викладені в апеляційній скарзі прокурора. Враховуючи виявлені порушення норм кримінального процесуального права, які перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду в частині обвинувачення за всіма епізодами, окрім одного, та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду, окрім обвинувачення в частині епізоду стосовно потерпілої ОСОБА_10, та призначити новий розгляд в апеляційційній інстанції.
Справа №990/151/24 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про відмову в наданні рекомендації про призначення особи на посаду судді.
2. Суд першої інстанції задовольнив позов кандидата на посаду судді, визнавши протиправним рішення ВККС про відмову в наданні рекомендації про призначення на посаду судді, мотивуючи це тим, що ВККС не навела переконливого обґрунтування, чому саме інтерпретація позивачем норм права щодо декларування є підставою для сумнівів у його доброчесності та професійній етиці, а також не спростувала позицію позивача щодо інтерпретації законодавства конкретними посиланнями на норми права, обмежившись формальним висновком про неповне розкриття інформації. Суд також зазначив, що ВККС не повідомила позивача про недостатність поданих документів (договорів суборенди) під час співбесіди, що не дало йому можливості додатково подати ці документи чи пояснити причини їх неподання. Велика Палата Верховного Суду погодилася з цими висновками, підкресливши, що рішення ВККС має бути обґрунтованим, а відсутність належної аргументації та аналізу доводів позивача не може бути визнана незначною формальністю. Суд наголосив, що втручання у право на повагу до приватного життя кандидата було непропорційним, оскільки сталося без належного з’ясування та обґрунтування підстав.
3. Суд залишив апеляційну скаргу ВККС без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №910/11559/24 від 10/07/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними окремих пунктів договору постачання природного газу та внесення змін до нього щодо порядку розрахунків.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів наявності тяжких обставин при укладенні договору, відсутності вільного вибору постачальника газу та вкрай невигідних умов договору. Суд зазначив, що позивач не довів причинно-наслідкового зв’язку між тяжкими обставинами та укладенням договору, а також, що умови договору про оплату за фактично поставлений газ не є вкрай невигідними. Крім того, суд вказав на недопустимість одночасного оскарження умов договору та їх зміни, а також на те, що стаття 233 ЦК України не передбачає можливості зміни умов договору. Суд також врахував, що позивач не довів наявності підстав для зміни спірних умов договору відповідно до статей 651 та 652 ЦК України.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/20588/22-к від 13/05/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження судом першої інстанції у зв’язку з пропуском строку досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження. Суд зазначив, що згідно з КПК, прокурор зобов’язаний у визначений законом строк після повідомлення особі про підозру або закрити кримінальне провадження, або звернутися до суду з обвинувальним актом. Судді встановили, що слідчий безпідставно оголосив особу в розшук та зупинив досудове розслідування, оскільки не було доведено факт переховування особи від слідства, а отже, строк досудового розслідування закінчився до моменту направлення обвинувального акта до суду. Суд наголосив, що підготовче провадження є фільтром між досудовим розслідуванням і судовим розглядом, і суд має право перевіряти законність процесуальних рішень, що надійшли від прокурора. Суд також послався на практику Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду, яка дозволяє суду в підготовчому засіданні досліджувати рішення слідчого, прокурора, слідчого судді. Судді підкреслили, що зупинення досудового розслідування без чітких підстав порушує право людини на розгляд її справи протягом розумного строку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій про закриття кримінального провадження – без змін.
Справа №461/2014/20 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконний збут наркотиків за попередньою змовою та незаконне зберігання наркотиків у великих розмірах без мети збуту.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що при затриманні особи та проведенні огляду місця події було порушено право особи на захист, оскільки затриманому не було роз’яснено його права, зокрема право не свідчити проти себе, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону. Суд зазначив, що докази, отримані внаслідок такого порушення, є недопустимими, зокрема, це стосується 28 пакетиків із забороненими речовинами, вилучених у місцях, на які вказав затриманий. Водночас, суд визнав доведеним факт незаконного придбання та зберігання психотропної речовини (амфетаміну) у великих розмірах, оскільки це було встановлено на підставі добровільної видачі речовини особою та висновку експерта. Суд також вказав на помилкову кваліфікацію дій особи за ознакою повторності, оскільки особа раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотиків. Апеляційний суд не усунув цих порушень, що призвело до скасування судових рішень в частині обвинувачення за незаконний збут наркотиків.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував вирок та ухвалу в частині засудження за незаконний збут наркотиків, закрив кримінальне провадження в цій частині, визнав особу винною лише у незаконному зберіганні наркотиків без мети збуту та виключив посилання на повторність і конфіскацію майна.
Справа №990SСGС/28/24 від 26/06/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
2. Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) задовольнила скаргу судді, вказавши, що ВРП, повторно розглядаючи справу, не надала достатнього обґрунтування щодо наявності в діях судді ознак дисциплінарного проступку, а саме грубої недбалості при винесенні ухвали про арешт майна. ВП ВС наголосила, що ВРП не має повноважень оцінювати законність судового рішення, а повинна лише перевіряти наявність складу дисциплінарного проступку. Суд зазначив, що ВРП помилково оцінила дії судді при вирішенні питання про накладення арешту, оскільки оцінка обґрунтованості процесуальних звернень не належить до компетенції дисциплінарного органу. Водночас, ВП ВС погодилася з висновком ВРП щодо дій судді при скасуванні арешту майна, які містять ознаки дисциплінарного проступку, але визнала помилковою загальну кваліфікацію дій судді, що вплинуло на рішення про дисциплінарне стягнення. ВП ВС підкреслила, що рішення ВРП не є достатньо вмотивованим, оскільки містить помилкові висновки щодо окремих дій судді.
3. Суд скасував рішення Вищої ради правосуддя про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Справа №190/1398/24 від 09/07/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було залишено без змін вирок суду першої інстанції щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК та ОСОБА_7 за ст. 166 КК.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи прокурора щодо надмірної м’якості покарання, призначеного ОСОБА_6, враховуючи тривалі знущання над немовлям, а також не надав обґрунтованих відповідей на ці доводи. Суд також зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином інформацію про повідомлення представника малолітнього потерпілого про дату та час розгляду справи, і провів розгляд без його участі, що є порушенням прав потерпілого. Крім того, ВС наголосив на необхідності врахування судом апеляційної інстанції всіх обставин справи в їх сукупності, характеру та ступеня суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, тривалості та численності застосування до дитини фізичного насильства, його наслідків у виді сукупності тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості, особливої вразливості потерпілого, яким є немовля з вадами здоров`я, ставлення ОСОБА_6 до вчиненого, наявності обставини, що обтяжує покарання, та відсутності обставин, що його пом`якшують, високого ризику вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення, а також небезпеки особи обвинуваченого для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №380/605/22 від 16/07/2025
Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Львівській області Товариством з обмеженою відповідальністю «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна».
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. З тексту вбачається, що касаційна скарга ТОВ «Вимпелком Глобал Сервісиз Україна» задоволена частково, а рішення судів попередніх інстанцій скасовані. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Причини скасування рішень судів попередніх інстанцій та аргументи суду будуть відомі після складення повного тексту постанови протягом п’яти днів.
Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №320/8043/24 від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором дій Державної комісії України по запасах корисних копалин і Державної служби геології та надр України, а також скасування наказу Держгеонадр та визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами, виданого ТОВ “Еліон Інвест”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск прокурором строку звернення до суду. Суд зазначив, що про порушення інтересів держави прокуратурі було відомо ще в 2021 році з ухвали слідчого судді та листа Держгеонадр, де згадувалося про кримінальне провадження щодо можливих зловживань при видачі дозволів ТОВ “Еліон Інвест”. Суд вказав, що посилання прокурора на отримання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у 2023 році не є поважною причиною для поновлення строку, оскільки це не припиняє перебіг строку звернення до суду. Суд також зазначив, що прокурор не надав доказів існування об’єктивних перешкод для отримання інформації та подання позову у встановлений законом строк. Суд підкреслив, що чіткі строки звернення до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин та рівності сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №640/22123/22 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Криворізької міської ради та Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо реагування на витік технічної води з хвостосховища та порушення природоохоронного законодавства ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а також вимоги про припинення діяльності підприємства та відшкодування шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які повернули позовну заяву позивачеві, оскільки в одній позовній заяві були об’єднані вимоги, що підлягають розгляду в порядку різного судочинства (адміністративного та цивільного), що прямо заборонено процесуальним законодавством. Суд зазначив, що вимоги до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та Компанії «АрселорМіталл Дуізбург Бетайлігунгегезельшафт мбх» не є публічно-правовими, оскільки ці компанії не є суб’єктами владних повноважень, а отже, спір з ними не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд також підкреслив, що роз’єднання позовних вимог у даному випадку є неможливим, а повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду з дотриманням правил об’єднання позовних вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що такий підхід спрямований на забезпечення ефективного захисту прав особи судом, встановленим законом, як того вимагає практика Європейського суду з прав людини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №320/29423/23 від 16/07/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Київській області.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи касаційну скаргу податкового органу без задоволення. В обґрунтуванні рішення, ймовірно, були враховані доводи позивача щодо неправомірності винесеного податкового повідомлення-рішення, можливо, через порушення процедури його прийняття, неправильне застосування норм податкового законодавства або відсутність належних доказів порушення податкового законодавства з боку платника податків. Суд, ймовірно, підтримав позицію попередніх судів, які встановили, що податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Також, можливо, суд взяв до уваги аргументи платника податків щодо відповідності його діяльності вимогам законодавства та відсутність порушень, які б могли бути підставою для винесення оскаржуваного рішення. Суд касаційної інстанції, підтверджуючи рішення попередніх судів, забезпечив стабільність та передбачуваність у застосуванні податкового законодавства.
Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/12537/24 від 16/07/2025
Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні пенсії за вислугу років особі, звільненій з органів внутрішніх справ, з урахуванням пільгового обчислення вислуги років.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що суди невірно застосували норми матеріального права. Суд зазначив, що оскільки позивач звернувся до органів МВС із заявою про оформлення документів для призначення пенсії до набрання чинності змінами до Порядку № 393, він має право на призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII із зарахуванням вислуги років у пільговому обчисленні. Суд підкреслив, що до правовідносин, пов’язаних з призначенням пенсії за вислугу років, застосовуються правові норми, чинні на момент звернення особи із заявою про оформлення документів для призначення пенсії. Також, суд врахував правові висновки, викладені в попередніх рішеннях Верховного Суду, зокрема у постанові від 10.12.2024 у справі № 520/5695/23.
Суд задовольнив касаційну скаргу та зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію за вислугу років з урахуванням пільгового обчислення вислуги років.
Справа №520/11316/23 від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо перерахунку та виплати пенсії особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також відмова суду поновити строк звернення до суду.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у поновленні строку звернення до суду та залишили позов без розгляду в частині вимог щодо перерахунку пенсії за період з 2004 по 2022 рік. Суди виходили з того, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, встановлений КАС України, і не надав поважних причин для його поновлення. Суд зазначив, що пенсія є щомісячною виплатою, і позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав протягом тривалого часу, але не вчиняв активних дій для отримання інформації про правильність нарахування пенсії. Суд також підкреслив, що встановлення строків звернення до суду є важливим для дисциплінування учасників судового процесу та досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Суд не прийняв аргументи позивача про те, що він не знав про порушення своїх прав, оскільки мав можливість дізнатися про це раніше.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №260/5005/24 від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо визнання протиправною відмови та зобов’язання вчинити певні дії, пов’язані з пенсійним забезпеченням.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу, оскільки позивач не усунув недоліки, визначені в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, а саме не надав відомості про доходи з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків за попередній рік, необхідні для вирішення питання про звільнення від сплати судового збору. Суд підкреслив, що вирішення питання про звільнення від сплати судового збору є правом, а не обов’язком суду, і можливе лише за наявності вичерпного переліку умов, визначених законом, які позивачем не були дотримані. Також суд зазначив, що доводи касаційної скарги про хворобу та неможливість вчасно виконати вимоги ухвали не підтверджені належними доказами. Суд врахував практику Європейського суду з прав людини, яка допускає фінансові обмеження на доступ до суду в інтересах справедливого здійснення правосуддя.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2025 залишити без змін.
Справа №640/20741/21 від 16/07/2025
1. Предметом спору є правомірність дій Департаменту міського благоустрою щодо анулювання контрольної картки на тимчасове порушення благоустрою та доручення демонтувати металеві конструкції біля нежитлового приміщення, що належить ТОВ «Ліса та Ко».
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили, чи є металева конструкція, щодо якої виник спір, тимчасовою спорудою згідно з Правилами благоустрою міста Києва, чи вона є частиною об’єкта нерухомості, що перебуває у приватній власності позивача. Суди не дослідили докази, які б дозволили ідентифікувати об’єкт, і обмежилися посиланням на попереднє рішення суду в іншій справі, не встановивши, чи стосується спір саме того об’єкта, який був предметом розгляду в попередній справі. Суд наголосив, що суди повинні були вжити заходів для з’ясування всіх обставин справи, зокрема, витребувати докази з власної ініціативи, щоб встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки суди попередніх інстанцій не дотрималися норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, Верховний Суд вирішив скасувати їхні рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №340/4688/21 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області щодо ТОВ «ОЕЗ Градолія».
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши постанову апеляційного суду та направивши справу на новий апеляційний розгляд. Суд не навів конкретних аргументів у цій частині рішення, оскільки в тексті надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Для надання більш детального аналізу необхідний повний текст судового рішення, де будуть викладені мотиви та обґрунтування позиції Верховного Суду. Без повного тексту рішення неможливо встановити, які саме порушення були допущені судом апеляційної інстанції та які питання потребують додаткового дослідження.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №120/12423/23 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Тростянецької селищної ради щодо приведення у готовність захисної споруди цивільного захисту (протирадіаційного укриття).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви прокурору, оскільки вирішив, що прокурор не обґрунтував належним чином підстави для представництва інтересів держави в суді, зважаючи на те, що саме на Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) покладено завдання з реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, а Кодекс цивільного захисту України передбачає право ДСНС звертатися до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування. Суд зазначив, що повноваження прокурора на представництво інтересів держави в суді є виключними і повинні бути чітко обґрунтовані, а у даному випадку прокурор не довів неможливості захисту інтересів держави належним суб’єктом владних повноважень, яким є ДСНС. Суд також врахував, що позовні вимоги прокурора сформульовані надто загально, а підстави позову не містять належного викладення обставин, що перешкоджають використанню укриттів за призначенням, та аргументів неможливості застосування адміністративних заходів для вирішення порушеного у позові питання більш оперативним шляхом. Суд підкреслив, що обмеження, запроваджені на період воєнного стану, не є тотожними поняттю відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №560/8104/24 від 16/07/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення міської ради щодо надання в постійне користування комунальному підприємству земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки вважає, що спір є тотожним справі, яка вже була розглянута та по якій є рішення, що набрало законної сили; суд врахував, що в обох позовах збігаються сторони, предмет і підстави позову, а саме: позивач оскаржує те ж саме рішення міської ради, посилаючись на ті ж самі обставини, що і в попередній справі; суд не прийняв аргументи позивача про нові обставини, оскільки вони вже були предметом оцінки в попередньому судовому рішенні; суд підкреслив, що повторний розгляд справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, є неприпустимим; суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, яка дозволяє встановлювати правила судової процедури, спрямовані на запобігання безладному руху судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/12173/24 від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2020-2022 роки.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що у випадку, коли особа спочатку отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а згодом звернулася за призначенням пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», то це є призначенням іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведенням з одного виду пенсії на інший в межах одного закону. Суд наголосив, що в такому випадку при призначенні пенсії за віком має враховуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Суд підкреслив, що частина третя статті 45 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» регулює порядок переведення з одного виду пенсії на інший, призначених саме за цим законом, а не у випадках, коли особа переходить з пенсії, призначеної за іншим законом. Суд також зазначив, що його висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в інших постановах Верховного Суду.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено.
Справа №260/3981/24 від 15/07/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (ГУ ПФУ) провести індексацію пенсії позивача із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати.
2. Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову. Суд наголосив, що Кабінет Міністрів України не має права встановлювати базову розрахункову величину для індексації, оскільки це нівелює основне призначення індексації та суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Верховний Суд вказав, що індексація пенсій у 2021-2024 роках повинна проводитись шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, із застосуванням відповідних коефіцієнтів. Водночас, суд зазначив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і обмежене строком звернення до суду. Оскільки позивач звернувся до суду 17.06.2024, його права можуть бути захищені лише з 17.12.2023, тобто в межах шестимісячного строку.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши ГУ ПФУ провести індексацію пенсії позивача з 17.12.2023 з урахуванням встановлених коефіцієнтів, а вимоги за період з 01.03.2021 до 16.12.2023 залишив без розгляду.
