### **СПРАВА «СЕМЕНЯ ПРОТИ ШВЕЙЦАРІЇ»**
Гаразд, я розумію. Ось аналіз рішення у справі «Семеня проти Швейцарії», адаптований для журналіста:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Швейцарія не забезпечила справедливого розгляду справи Кастер Семені, південноафриканської спортсменки з відмінностями статевого розвитку (ВСР). Семеня оскаржила правила World Athletics, які вимагають від неї зниження природного рівня тестостерону для участі в жіночих змаганнях. ЄСПЛ встановив, що перегляд рішення Спортивного арбітражного суду (CAS) Федеральним верховним судом Швейцарії, який підтримав ці правила, був надто обмеженим, щоб забезпечити справедливий процес. Хоча ЄСПЛ визнав юрисдикцію Швейцарії щодо справедливості слухання, він відхилив заяви Семені щодо порушення її права на приватне життя та свободи від дискримінації, заявивши, що Швейцарія не має юрисдикції щодо цих питань у цій справі. Суд наголосив, що право на справедливий розгляд вимагає особливо ретельного вивчення, коли обов’язковий арбітраж нав’язується керівним органом і коли йдеться про основні права.
2. **Структура та основні положення:**
Рішення починається зі вступу, в якому викладено передісторію справи та скарги Семені. Воно деталізує процедури в CAS та Федеральному верховному суді Швейцарії, включаючи відповідні правові рамки та практики. Основна частина рішення стосується юрисдикції Швейцарії, визнаючи її застосовною до статті 6 (справедливий розгляд), але не до статей 8, 13 та 14 (приватне життя, дискримінація). Потім суд аналізує ймовірне порушення статті 6, зосереджуючись на справедливості розгляду, який Семеня отримала у Швейцарії. Рішення містить окремі та особливі думки, що відображають розбіжності між суддями. Рішення роз’яснює обсяг перегляду, який національні суди повинні забезпечувати у випадках обов’язкового спортивного арбітражу, особливо коли порушуються основні права.
3. **Основні положення для використання:**
Найважливішим аспектом цього рішення є його наголос на необхідності надійного судового перегляду у випадках обов’язкового арбітражу, особливо коли арбітраж впливає на основні права. Рішення ЄСПЛ свідчить про те, що національні суди повинні проводити ретельне вивчення для забезпечення справедливості, особливо коли особу змушує до арбітражу керівний орган. Це рішення підкреслює обмеження покладання виключно на перегляд “публічної політики”, коли в спортивних спорах йдеться про основні права.
Сподіваюся, це допоможе!
**** Це рішення має наслідки для України та українців, оскільки воно стосується захисту основних прав у контексті спортивних правил та арбітражу, що може бути важливим для українських спортсменів та спортивних організацій.
СПРАВА “БЄДНАРЕК ТА ІНШІ ПРОТИ ПОЛЬЩІ”
Гаразд, я готовий надати вам детальний опис рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бєднaрек та інші проти Польщі”.
**1. Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Польща порушила статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини. Справа стосувалася жорстокого нападу на трьох заявників, де національні суди визнали гомофобські елементи, але не розглядали напад як злочин на ґрунті ненависті. ЄСПЛ дійшов висновку, що Польща не змогла належним чином розглянути гомофобські мотиви нападу, таким чином не виконавши свого обов’язку забезпечити належне реагування на насильство, мотивоване ворожістю до сексуальної орієнтації потерпілих. Ця бездіяльність, у поєднанні з відсутністю конкретних правових положень проти злочинів на ґрунті ненависті, основаних на сексуальній орієнтації, у польському законодавстві, призвела до висновку Суду про порушення. Суд наголосив, що напади, спрямовані на загальнолюдські вираження любові та товариськості, підривають не лише фізичну безпеку потерпілих, але й їхній емоційний та психологічний добробут, передаючи повідомлення про те, що їхня ідентичність та вираження є меншовартісними.
**2. Структура та основні положення рішення:**
Рішення починається з вступу, в якому окреслено предмет справи: кримінальне провадження, пов’язане з побиттям з гомофобськими відтінками. Далі детально описуються факти, включаючи напад на заявників, поліцейське розслідування та провадження у національних судах. Рішення посилається на відповідну національну правову базу, включаючи Конституцію Польщі та Кримінальний кодекс, і зазначає спроби реформувати кримінальне законодавство з метою включення сексуальної орієнтації як захищеної ознаки. Воно також містить заяви польського Уповноваженого з прав людини та відповідні міжнародні матеріали, такі як право ЄС, рекомендації Ради Європи та зауваження комітетів ООН.
Основна частина рішення полягає в оцінці Судом того, чи було порушення статті 3 у поєднанні зі статтею 14. Суд розглядає тяжкість поводження, якого зазнали заявники, вважаючи, що воно досягло порогу, щоб підпадати під статтю 3. Потім він оцінює дотримання Польщею своїх позитивних зобов’язань, наголошуючи на обов’язку держави розслідувати можливі дискримінаційні мотиви та забезпечити, щоб насильство, мотивоване ненавистю, не залишалося безкарним. Суд визнає, що польські суди врахували гомофобський контекст, але критикує відсутність звинувачень у злочинах на ґрунті ненависті та неспроможність врахувати ворожість нападників при визначенні покарання.
Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює важливість реагування на гомофобські мотиви у насильницьких нападах, навіть за відсутності конкретного законодавства про злочини на ґрунті ненависті. Воно базується на існуючій прецедентній практиці, підкреслюючи обов’язок держави використовувати всі доступні засоби для боротьби з таким насильством та підтримки довіри груп меншин до захисту з боку влади.
**3. Основні положення для використання:**
* **Позитивні зобов’язання:** Рішення підкреслює позитивне зобов’язання держави розслідувати та переслідувати злочини з потенційними дискримінаційними мотивами, навіть якщо внутрішнє законодавство не визначає злочин як злочин на ґрунті ненависті.
* **Поріг тяжкості:** Воно роз’яснює, що дискримінаційне поводження може становити принижуюче гідність поводження згідно зі статтею 3, якщо воно досягає рівня тяжкості, який є образою людської гідності.
* **Вплив гомофобських мотивів:** Рішення підкреслює, що нездатність належним чином реагувати на гомофобські мотиви у насильницьких нападах може призвести до порушення статті 3 у поєднанні зі статтею 14.
* **Потреба у всеосяжній правовій базі:** Рішення передбачає необхідність всеосяжної правової бази, яка включає сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність як захищені ознаки у законодавстві про злочини на ґрунті ненависті.
* **Важливість стримування:** Суд наголошує, що національні суди не повинні допускати, щоб серйозні напади на фізичну та психічну цілісність залишалися безкарними, або щоб серйозні правопорушення каралися надмірною м’якістю.
* **Прояви прихильності:** Напади на ЛГБТІ-осіб, спричинені вираженням прихильності, є образою людської гідності, оскільки вони спрямовані на загальнолюдські вираження любові та товариськості.
Сподіваюся, цей детальний опис буде корисним для ваших журналістських цілей.
СПРАВА GULLOTTI ПРОТИ ІТАЛІЇ
Ось аналіз рішення у справі Gullotti проти Італії:
**1. Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Італію винною у порушенні статті 8 Конвенції (право на повагу до кореспонденції) через недостатньо обґрунтовану судову ухвалу, що обмежувала кореспонденцію пана Гуллотті, коли він перебував під вартою за спеціальним тюремним режимом за злочини, пов’язані з мафією. Суд визначив, що, хоча певний контроль над кореспонденцією ув’язнених є прийнятним, причини втручання мають бути чітко викладені. Ухвала італійського суду не містила чіткої оцінки необхідності обмеження кореспонденції виключно членами сім’ї, що ускладнювало встановлення обґрунтованості рішення. ЄСПЛ відхилив скаргу заявника щодо статті 13 (право на ефективний засіб захисту), встановивши, що процедура оскарження не була систематично неефективною. Суд постановив, що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку нематеріальну шкоду, заподіяну заявнику.
**2. Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає контекст, окреслюючи зосередженість справи на обмеженнях права на листування під час тримання під вартою та відповідні статті Конвенції (8 і 13).
* **Факти:** Деталізує засудження пана Гуллотті за злочини, пов’язані з мафією, його ув’язнення за спеціальним режимом (стаття 41 bis) та конкретні обмеження, накладені на його кореспонденцію. Описує судову ухвалу, що обмежує його кореспонденцію членами сім’ї, процедуру оскарження та відповідні судові рішення.
* **Відповідна правова база:** Роз’яснює італійські закони (Закон про тюремну адміністрацію, зокрема статті 41 bis і 18 ter), які регулюють спеціальний тюремний режим та обмеження на листування.
* **Право:** Цей розділ містить правове обґрунтування Суду.
* **Імовірне порушення статті 8:**
* **Прийнятність:** Оголошує скаргу за статтею 8 прийнятною.
* **Суть справи:**
* Підсумовує аргументи як заявника (пана Гуллотті), так і італійського уряду.
* Представляє оцінку Суду, викладаючи загальні принципи щодо обмежень прав ув’язнених та застосовуючи ці принципи до конкретних фактів справи. Суд наголошує на необхідності “відповідних і достатніх” причин для втручання в кореспонденцію.
* Робить висновок, що було порушення статті 8, оскільки ухвала італійського суду не містила належного обґрунтування.
* **Імовірне порушення статті 13:**
* Підсумовує аргументи обох сторін.
* Представляє оцінку Суду, викладаючи загальні принципи щодо права на ефективний засіб захисту.
* Робить висновок, що не було порушення статті 13, оскільки процедура оскарження не була систематично неефективною.
* **Застосування статті 41:** Розглядає питання справедливої сатисфакції (компенсації) за порушення. Суд вважає, що встановлення порушення є достатньою компенсацією в даній справі, та відхиляє вимогу заявника щодо відшкодування витрат і зборів.
* **Резолютивна частина:** Оголошує скаргу щодо статті 8 прийнятною, а решту заяви неприйнятною; Постановляє, що було порушення статті 8 Конвенції; Постановляє, що встановлення порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку нематеріальну шкоду, заподіяну заявнику; Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
**3. Основні положення та значення:**
* **Акцент на обґрунтованому виправданні:** Головний висновок полягає в наполяганні ЄСПЛ на тому, що будь-які обмеження права ув’язненого на кореспонденцію мають бути виправдані чіткими та конкретними причинами. Загального посилання на небезпечність ув’язненого або його причетність до організованої злочинності недостатньо. Національний суд повинен продемонструвати чітку оцінку необхідності конкретного накладеного обмеження.
* **Індивідуальна оцінка:** Суд підкреслює необхідність індивідуальної оцінки при обмеженні листування, особливо коли ув’язнений вже підпадає під спеціальний тюремний режим. Органи влади повинні пояснити, чому загального моніторингу кореспонденції недостатньо і чому необхідні подальші обмеження.
* **Вплив на спеціальні тюремні режими:** Визнаючи легітимність спеціальних тюремних режимів, таких як стаття 41 bis в Італії, рішення підкреслює, що навіть у таких випадках основні права, такі як право на листування, не призупиняються повністю. Будь-які обмеження повинні ретельно перевірятися та обґрунтовуватися.
* **Стаття 13 і своєчасність:** Рішення Суду про те, що стаття 13 не була порушена, свідчить про те, що затримки в процесі оскарження, хоча й небажані, автоматично не роблять засіб захисту неефективним, особливо якщо апеляційний суд розглядає суть справи, поки обмежувальний наказ ще діє.
СПРАВА “РОДІНА ТА БОРИСОВА ПРОТИ ЛАТВІЇ”
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Родіна та Борисова проти Латвії”:
1. **Суть рішення:** Справа стосується відмови латвійської влади дозволити демонстрації, заплановані асоціацією (“Родіна”) та приватною особою, посилаючись на міркування безпеки на тлі підвищеної напруженості у 2014 році, пов’язаної з подіями в Україні. Заявники стверджували, що заборони порушили їхні права на свободу вираження поглядів та свободу зібрань, передбачені статтями 10 та 11 Європейської конвенції з прав людини. Суд не встановив жодного порушення, наголосивши, що обмеження були виправдані для захисту національної безпеки, громадської безпеки та демократичного порядку, враховуючи конкретний контекст потенційного підбурювання до ненависті та підтримки сепаратистських рухів. Суд підкреслив, що, хоча свобода зібрань є фундаментальною, вона не є абсолютною і може бути обмежена, коли це необхідно для захисту демократичних цінностей та запобігання безладу.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає предмет справи: скарги щодо відмови в дозволі на проведення зборів.
* **Факти:** Детально описує передісторію, включаючи особисті дані заявників, контекст святкування Дня Перемоги в Латвії та політичну ситуацію в Україні в 2014 році. Описує попередні заходи, організовані першим заявником, конкретні заходи, які були заборонені, та обґрунтування латвійської влади та судів.
* **Відповідна нормативно-правова база та практика:** Викладає відповідні внутрішні закони Латвії, включаючи конституційні положення та Закон про демонстрації, марші та пікети. Він також включає звіти внутрішніх органів влади та експертів щодо загроз національній безпеці та свободи зібрань.
* **Міжнародні матеріали:** Посилається на Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (МПГПП) та звіт, що аналізує російську дезінформаційну діяльність у Північно-Балтійському регіоні.
* **Право:**
* **Об’єднання заяв:** Вирішує розглядати заяви спільно.
* **Імовірне порушення статей 10 і 11:** Викладає скарги заявників і відповідні статті Конвенції.
* **Прийнятність:** Розглядає прохання Уряду застосувати статтю 17 (зловживання правами) і статус жертви другого заявника, об’єднуючи ці питання з суттю справи.
* **Суть:** Розглядає, чи було втручання в права заявників і чи було це втручання виправданим, зосереджуючись на тому, чи було воно “передбачене законом”, чи переслідувало законну мету і чи було “необхідним у демократичному суспільстві”.
* **Висновок:** Встановлює, що порушення статті 11 у поєднанні зі статтею 10 не було.
3. **Основні положення для використання:**
* **Балансування свободи зібрань з національною безпекою:** Рішення підкреслює важливість балансування права на свободу зібрань з необхідністю захисту національної безпеки та громадської безпеки, особливо в ситуаціях, коли існує ризик підбурювання до ненависті або підтримки сепаратистських рухів.
* **Контекстуальна оцінка:** Суд наголошує на важливості оцінки контексту, в якому плануються зібрання, включаючи політичний клімат, історичне тло та потенціал для безладу.
* **Межі розсуду:** Рішення визнає, що держави мають певні межі розсуду в обмеженні свободи зібрань, але ці межі не є необмеженими і підлягають перегляду Судом. Ці межі можуть бути ширшими для асоціацій, ніж для політичних партій.
* **Стаття 17 і зловживання правами:** Хоча Суд зрештою не застосував статтю 17, обговорення підкреслює принцип, що Конвенцію не можна використовувати для підриву цінностей демократичного суспільства.
* **”Нагальна суспільна потреба”:** Суд повторює, що будь-яке втручання у свободу зібрань має відповідати “нагальній суспільній потребі” та бути пропорційним до законної мети, що переслідується.
**** Це рішення має наслідки для України, оскільки воно посилається на конфлікт в Україні та занепокоєння щодо підтримки сепаратистських утворень. Воно вказує на те, що вираження підтримки таких утворень може бути обмежене для захисту національної безпеки та територіальної цілісності.
СПРАВА “КОРНІЄЦЬ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Ось детальний опис рішення у справі “Корнієць та інші проти України”.
Розкладка:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини встановив, що Україна порушила статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, житла і кореспонденції) та статтю 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції через незаконні обшуки в будинках заявників. Суд підкреслив, що ці обшуки проводилися без попередньої судової санкції та не мали належних запобіжників від свавілля. Внутрішнє законодавство не надавало заявникам ефективного способу оскаржити законність цих обшуків. Крім того, Суд встановив порушення статті 3 (заборона катувань, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) стосовно другої заявниці, пані Жабо, через неналежне поводження з боку поліції під час обшуку та неефективне розслідування її скарг.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає основні питання, зосереджуючись на відсутності судових ордерів на обшуки в будинках та відсутності ефективних засобів правового захисту, а також на твердженнях про неналежне поводження та неефективне розслідування.
* **Факти:** Детально описує конкретні обставини справи кожного заявника, включаючи проведені обшуки, вилучені предмети та подальші судові провадження.
* **Відповідна правова база та практика:** Викладає відповідні положення Конституції та Кримінального процесуального кодексу України щодо недоторканності житла та умов проведення обшуків.
* **Право:**
* **Об’єднання заяв:** Вирішено розглядати заяви спільно у зв’язку з їх схожою тематикою.
* **Порушення статті 8:** Зосереджується на тому, чи були обшуки “відповідно до закону”, чи переслідували “законну мету” та чи були “необхідними в демократичному суспільстві”. Наголошується на необхідності чіткого та точного внутрішнього законодавства з належними запобіжниками від свавільного втручання.
* **Порушення статті 13:** Розглядає відсутність ефективного внутрішнього засобу юридичного захисту для скарг заявників за статтею 8.
* **Порушення статті 3:** Розглядає твердження про неналежне поводження з другою заявницею та ефективність розслідування цих тверджень.
* **Стаття 41:** Розглядає застосування статті 41 Конвенції.
* **Окрема думка судді Сергідеса:** Суддя Сергідес висловив незгоду з рішенням Суду не розглядати прийнятність та суть решти скарг за статтею 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1.
3. **Основні положення для використання:**
* **Відсутність попереднього судового ордера та належних запобіжників:** Рішення підкреслює важливість попередньої судової санкції на обшуки та необхідність ефективних процесуальних гарантій для запобігання свавіллю, особливо коли обшуки проводяться без ордера.
* **Неефективний засіб правового захисту:** Відсутність можливості оскаржити ордер на обшук, незалежно від того, чи був він виданий до чи після обшуку, є критичним моментом. Ex parte характер процедури перегляду, без участі заявника, вважається недостатнім.
* **Неналежне поводження та розслідування:** Рішення підкреслює зобов’язання держави надати переконливе пояснення травм, отриманих під час перебування особи під контролем поліції, та провести ефективне розслідування тверджень про неналежне поводження.
**** Це рішення має наслідки для України, особливо щодо процедур проведення обшуків та надання засобів правового захисту особам, чиї права були порушені. Воно підкреслює необхідність законодавчих та практичних реформ для забезпечення дотримання Європейської конвенції з прав людини.
СПРАВА “САККОУ ПРОТИ КІПРУ”
Ось розбір рішення у справі “Саккоу проти Кіпру” від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув питання про те, чи був кримінальний процес щодо пана Саккоу справедливим, враховуючи, що його засудження за злочини, пов’язані з наркотиками, ґрунтувалося переважно на свідченнях співучасника злочину, Р. Суд не встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції, наголосивши на тому, що Р. не було надано імунітет, національні суди виявили обережність, покладаючись на свідчення співучасника, і були незалежні докази, що підтверджували викривальні свідчення. Суд підкреслив, що включення Р. до програми захисту свідків було спрямоване на захист його від потенційних загроз, а не на неналежну винагороду за неправдиві свідчення. Національні суди ретельно оцінили достовірність Р. та узгодженість його свідчень з іншими доказами. Суд дійшов висновку, що судовий процес був справедливим, незважаючи на значну залежність від свідчень співучасника.
2. **Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Визначає основне питання: справедливість судового розгляду, коли обвинувальний вирок значною мірою ґрунтується на свідченнях співучасника.
* **Факти:** Детально описує події, що призвели до арешту як заявника, так і його спільника, Р., включаючи операції з наркотиками та подальшу явку Р. з повинною та включення до програми захисту свідків. Він охоплює засудження та винесення вироку Р., а також судовий розгляд і рішення щодо заявника.
* **Відповідна правова база:** Визначає правові положення Кіпру щодо президентських повноважень щодо помилування або призупинення покарань і Закон про захист свідків 2001 року.
* **Право:** У цьому розділі представлено скаргу заявника щодо порушення статті 6 § 1 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд). Він містить аргументи як заявника, так і уряду Кіпру.
* **Оцінка Суду:** Це є серцевиною рішення, де ЄСПЛ аналізує аргументи та представляє свої міркування. Він посилається на встановлені принципи справедливого судового розгляду та використання свідчень співучасника. Суд оцінює, чи діяли національні суди свавільно або необґрунтовано в оцінці доказів.
* **Висновок:** Суд оголошує заяву прийнятною, але вважає, що порушення статті 6 § 1 не було.
* **Окрема думка:** Суддя Сергідес висловлює окрему думку, стверджуючи, що судовий процес заявника був несправедливим через переваги, які отримав Р. (призупинення вироку, переїзд за кордон) і відсутність підтверджуючих доказів.
3. **Основні положення та значення:**
* **Покладання на свідчення співучасника:** Рішення роз’яснює, що покладання на свідчення співучасника не є автоматично порушенням статті 6, але вимагає обережності та ретельного вивчення національними судами.
* **Відсутність імунітету або неналежної винагороди:** Суд наголошує на тому, що співучасник, Р., не отримав імунітет від переслідування, а програма захисту свідків була спрямована на забезпечення його безпеки, а не на винагороду за неправдиві свідчення.
* **Оцінка достовірності:** Рішення підкреслює важливість ретельної оцінки національними судами достовірності свідків-спільників та забезпечення узгодженості їхніх свідчень і підтвердження їх іншими доказами.
* **Підтверджуючі докази:** Хоча Суд визнає відсутність підтверджуючих доказів з точки зору внутрішнього законодавства, він вважає, що національні суди покладалися на докази, які підтверджували свідчення Р., оскільки «підтверджуючі докази» розуміються Судом у широкому сенсі, тобто як незалежні докази, що підсилюють викривальні свідчення співучасника.
* **Загальна справедливість:** Суд підтверджує, що стаття 6 § 1 не встановлює жодних правил щодо того, як слід оцінювати докази. Суд може втручатися в цю сферу лише в тому випадку, якщо національний суд оцінює докази свавільно або явно необґрунтовано.
Окрема думка судді Сергідеса підкреслює занепокоєння щодо справедливості судового розгляду, враховуючи переваги, які отримав Р., та відсутність незалежних підтверджуючих доказів.
СПРАВА “ТОМЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ”
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Томенко проти України”:
**1. Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Україна порушила статтю 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на вільні вибори). Справа стосувалася дострокового припинення мандата пана Томенка як народного депутата після його виходу з фракції політичної партії. Суд встановив, що цей захід не був передбачуваним, не мав чіткої правової бази та непропорційно втручався у вільне вираження думки народу при виборі законодавчого органу. Рішення підкреслює важливість захисту пасивного виборчого права обраних посадових осіб від зловживань і забезпечення чіткої та передбачуваної правової бази для будь-яких обмежень цього права.
**2. Структура та основні положення:**
* **Вступ:** Коротко представляє справу, зосереджуючись на скарзі заявника щодо дострокового припинення його мандата як народного депутата.
* **Факти:** Детально описує політичну біографію заявника, його обрання до парламенту, його вихід з партійної фракції через розбіжності та подальше рішення партії про припинення його мандата. Він також підкреслює непослідовність застосування цього правила до інших народних депутатів, які вийшли з тієї ж фракції.
* **Відповідна правова база та практика:** Визначає відповідні конституційні та правові положення України щодо припинення мандата народного депутата, включаючи зміни до Конституції, Закон про статус народного депутата та рішення Конституційного Суду України. Він також посилається на відповідні документи Ради Європи, включаючи резолюції Парламентської асамблеї (ПАРЄ) та висновки Венеційської комісії, які послідовно критикували “імперативний мандат” (можливість політичних партій припиняти мандат народних депутатів, які залишають їхні фракції).
* **Право:** Цей розділ містить правове обґрунтування Суду.
* **Заявлене порушення статті 3 Протоколу № 1:** Викладає скаргу заявника про те, що дострокове припинення його мандата порушило статті 8 і 10 Конвенції, а також статтю 3 Протоколу № 1 і статтю 13 Конвенції.
* **Прийнятність:** Розглядає питання прийнятності заяви, включаючи статус заявника як жертви, відповідальність держави та вичерпання внутрішніх засобів захисту. Суд відхиляє заперечення Уряду щодо цих питань.
* **Суть справи:** Розглядає суть справи, зосереджуючись на тому, чи було втручання в права заявника законним, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним. Суд встановлює, що втручання було незаконним, оскільки воно не було передбачуваним і не мало чіткої правової бази. Він також встановлює, що цей захід був непропорційним і перешкоджав вільному вираженню думки народу при виборі законодавчого органу.
* **Застосування статті 41 Конвенції:** Розглядає застосування статті 41 Конвенції, яка передбачає справедливу сатисфакцію потерпілій стороні. Суд відхиляє вимогу заявника про відшкодування матеріальної шкоди, але присуджує йому 3 000 євро відшкодування моральної шкоди, плюс будь-який податок, який може бути нарахований. Він також присуджує йому 500 євро відшкодування витрат, плюс будь-який податок, який може бути нарахований заявнику.
* **Окрема думка судді Сергідеса:** Суддя Сергідес частково не погодився з рішенням, стверджуючи, що Суд мав окремо розглянути скарги за статтями 8, 10 та 13 Конвенції, а не включати їх до скарги за статтею 3 Протоколу № 1.
**3. Основні положення для використання:**
* **Незаконність втручання:** Суд встановив, що дострокове припинення мандата заявника було незаконним, оскільки воно не було передбачуваним. Це ключовий момент для оцінки подібних випадків, коли припиняється мандат обраної посадової особи.
* **Непропорційність:** Суд наголосив, що цей захід був непропорційним і перешкоджав вільному вираженню думки народу при виборі законодавчого органу. Це підкреслює важливість збалансування партійної дисципліни з правами обраних посадових осіб представляти своїх виборців.
* **Важливість чіткої правової бази:** Суд підкреслив необхідність чіткої та передбачуваної правової бази для будь-яких обмежень пасивного виборчого права обраних посадових осіб. Це є важливим міркуванням для держав при прийнятті законів, які можуть впливати на термін перебування на посаді обраних посадових осіб.
* **Відмова від імперативного мандата:** Суд підтвердив позицію Венеційської комісії та інших органів Ради Європи, що імперативний мандат або подібна практика суперечать принципу вільного та незалежного мандата. Це підсилює ідею про те, що обрані посадові особи повинні представляти народ, а не лише свої політичні партії.
Це рішення має наслідки для України, оскільки воно підкреслює необхідність реформування її законів щодо припинення мандатів народних депутатів. Рішення підсилює важливість захисту прав обраних посадових осіб представляти своїх виборців і діяти відповідно до своїх переконань, навіть якщо це означає незгоду зі своїми політичними партіями.
СПРАВА АКАРСУ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Akarsu проти Туреччини, що стосується надмірної тривалості цивільного провадження у Конституційному суді Туреччини. Заявник, колишній суддя, скаржився на те, що тривалість провадження, пов’язаного з достроковим припиненням його повноважень, була необґрунтовано тривалою, що порушує статтю 6 § 1 Конвенції. Суд встановив, що провадження, яке тривало понад сім років в одній судовій інстанції, справді було надмірним. Незважаючи на аргументи турецького уряду щодо надзвичайного стану, збільшення обсягу роботи та пандемії COVID-19, ЄСПЛ не знайшов жодних виправдань такій тривалій затримці. Отже, Суд постановив, що Туреччина порушила статтю 6 § 1 Конвенції, та присудив заявнику 4000 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, в якій викладено походження справи та повідомлення турецького уряду. Далі представлено факти, що деталізують скаргу заявника щодо тривалості цивільного провадження. Суть рішення полягає у розділі “Право”, де Суд оцінює ймовірне порушення статті 6 § 1, посилаючись на свою усталену практику щодо вимоги “розумного строку” та аналогічні справи проти Туреччини. Суд відхиляє обґрунтування уряду щодо затримки та робить висновок про наявність порушення. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, присуджуючи компенсацію заявнику. У додатку наведено зведену таблицю з ключовими деталями заяви, включаючи дати, тривалість провадження та присуджену суму. Немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями, оскільки це первинне рішення у справі.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження позиції ЄСПЛ щодо вимоги “розумного строку” згідно зі статтею 6 § 1, особливо в контексті проваджень у Конституційному суді Туреччини. Відхилення Судом обґрунтувань турецького уряду, включаючи надзвичайний стан і збільшення обсягу роботи, надсилає сильний сигнал про те, що ці фактори не можуть виправдати надмірні затримки в судових провадженнях. Це рішення підкреслює важливість своєчасного правосуддя та слугує нагадуванням Туреччині про необхідність забезпечення ефективності своєї судової системи.
СПРАВА БИКОВОЇ ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Це рішення стосується численних заяв проти Росії щодо непропорційних заходів, вжитих проти осіб, які організовували або брали участь у публічних зібраннях. Заявники скаржилися на їхні арешти та засудження за адміністративні правопорушення, стверджуючи, що ці заходи порушували їхнє право на свободу зібрань відповідно до статті 11 Конвенції. Суд встановив, що втручання у свободу зібрань заявників не були “необхідними в демократичному суспільстві”, що становить порушення статті 11. Крім того, Суд виявив порушення, пов’язані з незаконним позбавленням волі, відсутністю неупередженості в адміністративних провадженнях та обмеженнями свободи вираження поглядів, посилаючись на свою усталену судову практику. Суд вирішив, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією для двох заявників, а решті заявників було присуджено конкретні суми за матеріальну та моральну шкоду.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, в якій викладено походження справи та повідомлення Російського уряду. У розділі фактів коротко описуються скарги заявників щодо непропорційних заходів під час публічних зібрань. Розділ “Право” включає об’єднання заяв через їхню подібну тематику та підтверджує юрисдикцію Суду, оскільки події відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції. У ньому розглядається питання про право вдови продовжувати заяву свого покійного чоловіка. Основний юридичний аналіз зосереджується на ймовірному порушенні статті 11, з посиланням на усталену судову практику щодо свободи зібрань та пропорційності. Він також розглядає інші ймовірні порушення відповідно до Конвенції та її протоколів, посилаючись на відповідні прецеденти. Нарешті, він розглядає застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції та відшкодування. Порівняно з попередніми версіями, це рішення об’єднує кілька подібних справ і підтверджує існуючі принципи щодо свободи зібрань та пропорційності, а також розглядає конкретні питання, такі як відсутність сторони обвинувачення в адміністративних провадженнях та обмеження свободи вираження поглядів.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що підтверджують порушення статті 11 через непропорційні заходи проти учасників публічних зібрань, та визнання інших порушень, пов’язаних з незаконним затриманням та обмеженнями свободи вираження поглядів. Ці висновки підкреслюють важливість захисту свободи зібрань та вираження поглядів, навіть у контексті адміністративних правопорушень. Рішення також роз’яснює критерії визначення пропорційності втручань у ці права, підкреслюючи, що такі заходи мають бути “необхідними в демократичному суспільстві”.
СПРАВА “КАССОНЕ ПРОТИ ІТАЛІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Кассоне проти Італії” (заява № 7781/09) встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність публічного слухання у провадженні щодо запобіжних заходів, вжитих стосовно заявника. Заявника, засудженого за злочини, пов’язані з мафією, було піддано спеціальному поліцейському нагляду та зобов’язано проживати у визначеному місці, а також його майно опинилося під загрозою конфіскації. Італійські суди, посилаючись на закон, який передбачав закритий розгляд справи, не проводили публічного слухання. ЄСПЛ підкреслив, що характер оцінок, необхідних у такому провадженні, вимагає публічного слухання, що узгоджується з його усталеною практикою.
Рішення починається з викладу фактів справи, включаючи засудження заявника та запобіжні заходи, застосовані до нього. Потім розглядається питання прийнятності заяви, відхиляється заперечення Уряду щодо вичерпання внутрішніх засобів правового захисту. Суд посилається на статтю 4 Закону № 1423 від 1956 року, яка на той час передбачала, що провадження щодо запобіжних заходів мають проводитися за зачиненими дверима. Далі в рішенні розглядаються питання по суті, з посиланням на попередню судову практику щодо права на публічне слухання у провадженні щодо запобіжних заходів. Суд визнає, що італійське законодавство згодом було змінено, щоб дозволити проведення публічних слухань у таких справах, але ця зміна відбулася після провадження проти заявника. Нарешті, в рішенні розглядається стаття 41 Конвенції, зазначаючи, що заявник не подав вимогу про справедливу сатисфакцію.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження права на публічне слухання у провадженнях щодо запобіжних заходів, як стосовно майна, так і стосовно особи. Суд підкреслює, що оцінки, яких вимагають від національних судів у цих провадженнях, потребують прозорості та громадського контролю. Це рішення підсилює принципи, встановлені в попередніх справах, таких як “Бочелларі та Ріцца проти Італії” та “Де Томмазо проти Італії”, роз’яснюючи, що навіть коли національне законодавство передбачає закритий розгляд справи, право на справедливий і публічний розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції має бути дотримано.
СПРАВА ДЕЛОПУЛОС ПРОТИ ГРЕЦІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Делопулос проти Греції, що стосується затримки виконання рішення національного суду на користь заявника. Суд встановив, що Греція порушила статтю 6 § 1 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, включаючи виконання судових рішень. Заявник скаржився на невиконання рішення № 4287/15 Рахункової палати. ЄСПЛ встановив, що влада не доклала достатніх зусиль для своєчасного виконання рішення. В результаті Суд визнав скаргу прийнятною та присудив заявнику 1000 євро відшкодування моральної шкоди та 250 євро відшкодування витрат і видатків. Іншу скаргу заявника щодо іншого рішення було визнано неприйнятною.
Структура рішення включає розділи щодо Процедури, Факти, Права (Заявлене порушення статті 6 § 1 Конвенції, Залишок скарги, Застосування статті 41 Конвенції) та остаточного рішення Суду. Рішення посилається на попередню практику, таку як Hornsby v. Greece, Kanellopoulos v. Greece та Bousiou v. Greece, на підтримку своїх висновків. Рішення оголошує одну скаргу прийнятною та встановлює порушення статті 6 § 1, тоді як іншу скаргу оголошено неприйнятною. Рішення зобов’язує Грецію виплатити заявнику вказані суми відшкодування збитків і витрат, а також відсотки у разі затримки платежу.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що виконання судового рішення є невід’ємною частиною права на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 § 1 Конвенції. Рішення підкреслює обов’язок влади докладати всіх необхідних зусиль для своєчасного виконання внутрішніх рішень. Це рішення слугує нагадуванням Греції та іншим державам-членам про їхній обов’язок забезпечувати ефективне виконання судових рішень для підтримки верховенства права та захисту прав окремих осіб.
СПРАВА “I.M. ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі *I.M. та інші проти Росії*, що стосується ризику катувань та жорстокого поводження у разі видворення заявників до Таджикистану та Узбекистану. Суд встановив, що Росія порушила статтю 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка забороняє катування та нелюдське або принизливе ставлення чи покарання, через ризик, з яким заявники зіткнулися б у разі видворення до країн їхнього походження. ЄСПЛ також встановив порушення статті 34 у справах I.M. та M.Z., оскільки Росія не виконала тимчасові заходи, зазначені Судом, продовживши їх видворення, незважаючи на незавершені провадження. Суд наголосив, що заявники перебували в розшуку за звинуваченнями в релігійному та/або політичному екстремізмі, що робило їх вразливою групою з підвищеним ризиком. Суд підкреслив неспроможність російської влади належним чином оцінити ризики, посилаючись на попередню судову практику щодо подібних ситуацій у Таджикистані та Узбекистані. Рішення підкреслює важливість оцінки індивідуальних ризиків та загальної ситуації з правами людини в країнах призначення перед видворенням.
Рішення структуровано наступним чином: Воно починається з процедурної історії, викладаючи походження заяв. Далі представлено факти справ, включаючи деталі про заявників та їх скарги. Правовий аналіз включає об’єднання заяв, юрисдикцію Суду та передбачувані порушення статей 3 та 34 Конвенції. Суд оцінює прийнятність скарг, посилаючись на відповідну судову практику та принципи. Потім він розглядає, чи стикалися заявники з реальним ризиком жорстокого поводження після видворення, і встановлює порушення статті 3. Крім того, він розглядає порушення статті 34 через недотримання Росією тимчасових заходів. Нарешті, він розглядає інші скарги та застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи компенсацію заявникам.
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються порушення статті 3 та статті 34. Встановлення порушення статті 3 підкреслює занепокоєння Суду щодо ризику катувань та жорстокого поводження, з яким стикаються особи, видворені до Таджикистану та Узбекистану, особливо ті, кого звинувачують у релігійному чи політичному екстремізмі. Встановлення порушення статті 34 підкреслює важливість дотримання тимчасових заходів, зазначених Судом, наголошуючи на тому, що недотримання цього підриває право на індивідуальну петицію. Це рішення підсилює усталену судову практику Суду щодо захисту від катувань та жорстокого поводження та зобов’язання поважати тимчасові заходи, надаючи чіткий прецедент для подібних справ, що стосуються видворення осіб до країн, де вони стикаються з реальним ризиком порушень прав людини.
СПРАВА ІВАНОВ ПРОТИ РОСІЇ
Ось розбір рішення у справі “Іванов проти Росії” від Європейського суду з прав людини:
**Суть рішення**
Європейський суд з прав людини визнав Росію винною у порушенні статті 8 Конвенції через таємні заходи спостереження за заявником, паном Івановим, у контексті кримінального провадження. Суд встановив, що національні суди не змогли належним чином перевірити “обґрунтовану підозру” щодо пана Іванова і не застосували належним чином тести “необхідності в демократичному суспільстві” та “пропорційності” при санкціонуванні перехоплення його телефонних комунікацій. Суд також встановив порушення, пов’язані з несправедливим кримінальним провадженням, зокрема відсутність у заявника можливості ефективно оскаржити докази. Суд підтвердив свою юрисдикцію, незважаючи на вихід Росії з Конвенції, оскільки відповідні події відбулися до дати виходу. В результаті пану Іванову було присуджено компенсацію за моральну шкоду та витрати.
**Структура та основні положення**
* **Процедура:** Детально описує процес подання заяви, включаючи представництво заявника та повідомлення російського уряду.
* **Факти:** Коротко описує скарги заявника щодо таємного спостереження під час кримінального провадження.
* **Право:**
* **Юрисдикція:** Підтверджує юрисдикцію Суду щодо цієї справи, оскільки відповідні події відбулися до виходу Росії з Конвенції.
* **Оголошене порушення статті 8:** Зосереджується на скарзі щодо таємного спостереження, посилаючись на попередні подібні справи, в яких були встановлені порушення. Наголошується на необхідності того, щоб заходи спостереження були “відповідно до закону”, переслідували законну мету та були “необхідними в демократичному суспільстві”.
* **Інші заявлені порушення відповідно до усталеної судової практики:** Розглядає інші скарги, зокрема щодо справедливості кримінального провадження, посилаючись на існуючу судову практику з цього питання.
* **Решта скарг:** Відхиляє деякі скарги за статтями 6, 10 та 11 Конвенції, визнаючи їх або неприйнятними, або такими, що не виявляють ознак порушення.
* **Застосування статті 41:** Визначає розмір компенсації, яка має бути виплачена заявнику, посилаючись на аналогічні минулі справи.
* **Додаток:** Надає конкретну інформацію про заявника, характер спостереження та присуджені суми.
**Ключові положення для використання**
* **Акцент на “Необхідності” та “Пропорційності”:** Рішення підкреслює важливість ретельної оцінки національними судами того, чи дійсно заходи спостереження є необхідними в демократичному суспільстві та пропорційними до поставленої мети.
* **Право оскаржувати докази:** Рішення підкреслює право обвинуваченого мати адекватну можливість оскаржити докази, представлені проти нього, особливо докази, отримані прокуратурою в односторонньому порядку.
* **Юрисдикційний аспект:** Суд чітко заявляє про свою юрисдикцію щодо справ, що стосуються подій, які відбулися до виходу Росії з Конвенції 16 вересня 2022 року.
* **Зв’язок з попередньою судовою практикою:** Рішення значною мірою спирається на усталену судову практику, особливо у справах, що стосуються аналогічних скарг проти Росії, забезпечуючи послідовне тлумачення статті 8 та принципів справедливого судового розгляду.
**** Це рішення може мати наслідки для українців, які зазнали подібного спостереження або зіткнулися з несправедливим кримінальним провадженням в Росії або на територіях, що перебувають під російським контролем, до 16 вересня 2022 року. Вони можуть використати це рішення як прецедент у потенційних заявах до ЄСПЛ.
СПРАВА КАРІМЛІ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ
Ось розбір рішення у справі Карімлі проти Азербайджану від Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини встановив, що Азербайджан порушив статтю 11 (свобода зібрань) та статтю 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції. Справа стосувалася арешту та адміністративного затримання заявника, пана Карімлі, за участь у публічному зібранні. Суд визначив, що заходи, вжиті проти нього, були непропорційними та незаконними, а адміністративне провадження проти нього було несправедливим.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Детально описує процес подання заяви, включаючи представництво заявника та повідомлення уряду Азербайджану.
* **Факти:** Підсумовує скаргу заявника щодо незаконних та непропорційних заходів під час публічного зібрання, посилаючись на статті 5 § 1 та 6 §§ 1 та 3 Конвенції.
* **Право – Порушення статті 11:** Зосереджується на скарзі за статтею 11, цитуючи попередні подібні справи, де Суд встановив порушення (Гафгаз Маммадов проти Азербайджану та Гусейнлі та інші проти Азербайджану). Він робить висновок, що втручання у свободу зібрань заявника було незаконним, таким чином порушуючи статтю 11.
* **Право – Інші заявлені порушення:** Розглядає скаргу за статтею 6 § 1 щодо справедливості судового розгляду, посилаючись на усталену судову практику. Суд визнав цю скаргу прийнятною та такою, що свідчить про порушення. Він вирішив не розглядати окремо решту скарг за статтею 5 § 1 та статтею 6 §§ 1 та 3, враховуючи вже зроблені висновки.
* **Застосування статті 41:** Визначає справедливу сатисфакцію, присуджуючи суми за відшкодування збитків та відхиляючи решту вимог.
* **Рішення:** Оголошує скарги за статтею 6 § 1 та статтею 11 прийнятними, встановлює порушення обох статей, наказує державі-відповідачу виплатити заявнику зазначені суми та відхиляє решту вимог.
* **Додаток:** Містить таблицю з деталями заяви, включаючи інформацію про заявника, публічний захід, адміністративне правопорушення, покарання та суми, присуджені для відшкодування збитків та витрат.
3. **Ключові положення для використання:**
* Рішення підкреслює важливість права на свободу зібрань (стаття 11) та права на справедливий суд (стаття 6 § 1).
* Воно наголошує на тому, що заходи, вжиті проти учасників публічних зібрань, повинні бути законними та пропорційними.
* Рішення посилається на попередні справи (Гафгаз Маммадов проти Азербайджану, Гусейнлі та інші проти Азербайджану та Гасанов та інші проти Азербайджану), вказуючи на закономірність подібних порушень в Азербайджані.
* Рішення Суду не розглядати окремо скарги за статтею 5 § 1 та статтею 6 §§ 1 та 3 після встановлення порушень статті 11 та статті 6 § 1 свідчить про пріоритетність основних питань у справі.
СПРАВА “КИРИЛЮК ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кирилюк та інші проти Росії”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Росія порушила статтю 5 § 1 Конвенції про захист прав людини у справах кількох заявників через незаконне тримання під вартою. Суд встановив, що затримання були здійснені з порушенням вимог внутрішнього законодавства. Крім того, Суд виявив порушення, пов’язані з відсутністю неупередженості в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, обмеженнями свободи вираження поглядів, таємними заходами спостереження та відсутністю ефективних засобів правового захисту. Суд зобов’язав Росію виплатити заявникам зазначені суми відшкодування збитків. Порушення сталися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року, таким чином Суд зберіг юрисдикцію.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення стосується заяв, поданих проти Росії щодо ймовірних порушень Конвенції.
* **Факти:** Факти стосуються скарг заявників на незаконне тримання під вартою та інші порушення.
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати заяви спільно через їхню схожу тематику.
* **Юрисдикція:** Суд підтвердив свою юрисдикцію, оскільки події відбулися до виходу Росії з Конвенції.
* **Порушення статті 5 § 1:** Суд встановив, що затримання заявників суперечили внутрішньому законодавству і, таким чином, порушували статтю 5 § 1 Конвенції.
* **Інші ймовірні порушення:** Суд також встановив порушення, пов’язані з відсутністю сторони обвинувачення в адміністративному провадженні, таємним спостереженням, обмеженнями свободи вираження поглядів та відсутністю зупиняючої дії апеляцій на рішення про адміністративний арешт.
* **Застосування статті 41:** Суд присудив заявникам грошову компенсацію за завдані збитки.
3. **Основні положення для використання:**
* **Незаконне тримання під вартою:** Рішення підкреслює принцип, згідно з яким тримання під вартою має суворо відповідати внутрішньому законодавству. Будь-яке відхилення від національних правових процедур може призвести до порушення статті 5 § 1 Конвенції.
* **Питання справедливого судового розгляду:** Рішення підкреслює важливість неупередженості в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення, зокрема необхідність наявності сторони обвинувачення для забезпечення справедливості.
* **Свобода вираження поглядів:** Рішення підкреслює захист свободи вираження поглядів, особливо в контексті заяв про військових та участі у публічних зборах.
* **Таємне спостереження:** Рішення підкреслює необхідність судового нагляду та ефективних засобів правового захисту у справах, що стосуються таємних заходів спостереження.
* **Ефективний засіб правового захисту:** Рішення підкреслює важливість забезпечення ефективних засобів правового захисту для скарг щодо порушень Конвенції, включаючи ті, що стосуються таємного спостереження.
**** Це рішення є важливим, оскільки воно висвітлює порушення Росією прав людини до її виходу з Ради Європи та створює прецедент для подібних справ, що стосуються незаконного тримання під вартою, питань справедливого судового розгляду, свободи вираження поглядів та таємного спостереження.
СПРАВА “КІРОВСЬКА МІСЦЕВА РЕЛІГІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ СВІДКІВ ЄГОВИ ТА ДМИТРІЄВИХ ПРОТИ РОСІЇ”
Нижче наведено аналіз рішення у справі “Кіровська місцева релігійна організація Свідків Єгови та Дмитрієвих проти Росії”:
1. **Суть рішення:** Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив, що Росія порушила статтю 9 (свобода віросповідання) у поєднанні зі статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції. Це порушення випливало з кримінального переслідування пана Дмитрієвих за розповсюдження релігійних публікацій Свідків Єгови, які були позначені як “екстремістський” матеріал згідно з російським законодавством. Суд підкреслив, що російські суди не провели належної оцінки контексту, намірів або потенційної шкоди від розповсюдження, зосереджуючись виключно на формальній класифікації матеріалу. ЄСПЛ виключив частину заяви, поданої Кіровською місцевою релігійною організацією Свідків Єгови, встановивши, що основне юридичне питання вже було вирішено у справі “Таганрозька МРО та інші”.
2. **Структура та основні положення:**
* **Юрисдикція:** Суд підтвердив свою юрисдикцію, оскільки події відбулися до виходу Росії з Конвенції 16 вересня 2022 року.
* **Часткове виключення:** Заяву Кіровської МРО було виключено, оскільки аналогічна справа (“Таганрозька МРО та інші”) вже розглядала питання про примусовий розпуск організації.
* **Порушення статті 9:** Основна частина рішення зосереджена на кримінальному переслідуванні пана Дмитрієвих. Суд посилався на справу “Таганрозька МРО та інші”, підтверджуючи, що застосування Росією своїх законів про екстремізм до публікацій Свідків Єгови було надмірно формалістичним і не враховувало конкретні обставини розповсюдження.
* **Решта скарги:** Суд вирішив, що додаткова скарга за статтею 14 не потребує окремого розгляду.
* **Стаття 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд присудив пану Дмитрієвих 7500 євро відшкодування моральної шкоди.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення підсилює позицію ЄСПЛ проти надмірно широкого застосування російських законів про екстремізм, особливо щодо Свідків Єгови.
* Воно підкреслює важливість оцінки контексту, наміру та потенційної шкоди при обмеженні свободи віросповідання та вираження поглядів, а не покладатися виключно на формальну класифікацію матеріалів.
* Посилання на справу “Таганрозька МРО та інші” є вирішальним, оскільки воно встановлює прецедент для аналогічних справ, пов’язаних з переслідуванням Свідків Єгови в Росії.
: Це рішення має наслідки для розуміння обсягу свободи віросповідання та обмежень щодо застосування антиекстремістського законодавства, особливо в контексті ставлення Росії до Свідків Єгови. Воно може бути актуальним для справ, що стосуються подібних обмежень на релігійне вираження поглядів, що впливають на українців, особливо на територіях під російським контролем або впливом.
СПРАВА КОСТИЛЕНКОВА ПРОТИ РОСІЇ
Нижче наведено аналіз рішення у справі “Костиленков проти Росії” Європейського суду з прав людини:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини визнав Росію винною у порушенні статті 3 Конвенції у зв’язку з жорстоким поводженням з заявником, паном Костиленковим, з боку державних посадовців під час обшуку в його квартирі та подальшою відсутністю належного розслідування його скарг. Суд також встановив порушення статті 5 § 4 щодо надмірної тривалості судового розгляду його затримання. Суд наголосив, що факти відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції, тим самим встановивши свою юрисдикцію. Заявник скаржився на те, що його побили працівники міліції після того, як він відмовився зізнатися в причетності до екстремістської організації, і медичні докази підтверджували його заяви про отримані травми. Суд присудив пану Костиленкову 26 000 євро в якості компенсації за моральну шкоду та витрати.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Детально описує процес подання заяви, представництво та повідомлення російського уряду.
* **Факти:** Узагальнює скарги заявника на жорстоке поводження та відсутність розслідування.
* **Право:**
* **Юрисдикція:** Підтверджує юрисдикцію Суду у цій справі, оскільки події відбулися до виходу Росії з Конвенції.
* **Порушення статті 3:** Підкреслює скаргу заявника на нелюдське поводження та відсутність належного розслідування. Він посилається на попередню судову практику (Bouyid v. Belgium, Sheydayev v. Russia, Lyapin v. Russia, Samesov v. Russia), щоб підтвердити висновок про те, що тягар доведення лежить на уряді, щоб показати, що застосування сили не було надмірним. Суд встановив порушення як матеріальної, так і процесуальної частини статті 3.
* **Інші стверджувані порушення:** Розглядає скаргу за статтею 5 щодо тривалості судового розгляду затримання, посилаючись на Idalov v. Russia.
* **Інші скарги:** Зазначає, що додаткові скарги за статтею 13 не потребують окремого розгляду, оскільки основні правові питання вже вирішені.
* **Застосування статті 41:** Присуджує заявнику компенсацію на основі практики Суду.
* **Рішення:** Офіційно заявляє про порушення та зобов’язує державу-відповідача виплатити компенсацію.
* **Додаток:** Надає конкретні відомості про заявника, фактичну інформацію, медичні докази, дати подання скарг та суму, призначену до виплати.
3. **Основні положення для використання:**
* **Тягар доведення у справах про жорстоке поводження:** Рішення підкреслює, що коли особа стверджує про жорстоке поводження, перебуваючи під контролем державних органів, тягар доведення перекладається на уряд, щоб довести, що застосування сили не було надмірним.
* **Процесуальне зобов’язання за статтею 3:** Рішення підкреслює зобов’язання держави проводити ретельне розслідування достовірних тверджень про жорстоке поводження, включаючи оцінку необхідності та пропорційності будь-якої застосованої сили.
* **Юрисдикційний часовий проміжок:** Суд прямо заявляє, що його юрисдикція поширюється на факти, що відбулися до 16 вересня 2022 року, коли Росія перестала бути стороною Конвенції.
* **Компенсація:** Рішення встановлює прецедент для компенсації у справах про жорстоке поводження та неефективні розслідування, присуджуючи в даному випадку 26 000 євро.
Це рішення підкреслює важливість захисту осіб від жорстокого поводження з боку державних посадовців та забезпечення ретельного розслідування тверджень про таке поводження.
СПРАВА “ЛІНЕА ПРОПЕРТІ, S.R.O.” ПРОТИ СЛОВАЧЧИНИ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Лінеа Проперті, s.r.o.” проти Словаччини, що стосувалася надмірної тривалості трьох судових процесів у цивільних справах, ініційованих компанією-заявником у Словаччині. Суд встановив, що тривалість цих проваджень порушила статтю 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку. ЄСПЛ відхилив аргументи уряду Словаччини щодо статусу заявника як жертви та вичерпання національних засобів правового захисту. Він підкреслив, що справедлива сатисфакція, присуджена Конституційним судом, була недостатньою з огляду на загальну тривалість проваджень. Відповідно, Суд присудив компанії-заявнику конкретні суми відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди, а також витрат і видатків, за встановлені порушення.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з історії процедури, в якій викладено походження справи та сторони, що беруть участь у ній. Далі представлено факти, що деталізують конкретні цивільні провадження, які лежать в основі скарги, та скарги заявника щодо їх тривалості. Розділ “Право” включає об’єднання заяв, за яким слідує оцінка Судом передбачуваного порушення статті 6 § 1, з урахуванням аргументів обох сторін. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, і завершується оперативними положеннями Суду, включаючи встановлення порушення та наказ про компенсацію. Порівняно з попередніми версіями змін немає, оскільки наданий документ є остаточним рішенням.
Найважливішими положеннями цього рішення є положення, що стосуються порушення статті 6 § 1 через надмірну тривалість цивільних проваджень, та оцінка Судом статусу заявника як жертви, незважаючи на попередні рішення та присудження Конституційного суду. Відхилення ЄСПЛ аргументів Уряду з цих питань та його акцент на загальній тривалості проваджень, а також неадекватність національної компенсації, є вирішальними для розуміння обсягу та наслідків цього рішення. Конкретні суми, присуджені для відшкодування збитків та витрат, також є значущими для практичного застосування.
СПРАВА “ЛИЗОГУБ І КРАВЧЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ”
Це аналіз рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі *Лизогуб і Кравченко проти України*.
1. **Суть рішення:** ЄСПЛ встановив порушення Україною статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку) та статті 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Європейської конвенції з прав людини. Суд дійшов висновку, що тривалість цивільного провадження у справах обох заявників була надмірною і що вони не мали ефективного засобу юридичного захисту в Україні для оскарження тривалості цих проваджень. Відповідно, Суд присудив заявникам грошові суми для відшкодування моральної шкоди.
2. **Структура та основні положення:**
* **Об’єднання заяв:** Суд вирішив розглядати дві заяви разом у зв’язку з їхньою схожою тематикою.
* **Порушення статті 6 § 1 та статті 13:** Суд оцінив розумність тривалості провадження на основі своїх усталених критеріїв, включаючи складність справи, поведінку заявників і органів влади, а також те, що було поставлено на карту для заявників. Посилаючись на попередню ключову справу проти України (*Карнаушенко проти України*), Суд встановив, що тривалість провадження була надмірною і не було доступного ефективного засобу юридичного захисту.
* **Застосування статті 41 (Справедлива сатисфакція):** Суд зобов’язав Україну виплатити пану Лизогубу 4800 євро та пану Кравченку 2400 євро для відшкодування моральної шкоди, плюс будь-які застосовні податки. Він також обумовив, що на ці суми нараховуватимуться відсотки у разі несвоєчасної виплати.
* **Додаток:** У додатку наведено таблицю з детальною інформацією про кожну заяву, включаючи імена заявників, дати народження, дати та тривалість провадження, рівні залучених юрисдикцій та суму, присуджену для відшкодування моральної шкоди.
3. **Основні положення для використання:**
* Рішення підкреслює принцип, згідно з яким держави повинні забезпечувати проведення цивільного провадження протягом “розумного строку”, як цього вимагає стаття 6 § 1 Конвенції.
* Воно підкреслює важливість статті 13, яка вимагає від держав забезпечувати ефективний засіб юридичного захисту у разі порушення прав, передбачених Конвенцією, включаючи право на розгляд справи протягом розумного строку.
* Конкретні суми, присуджені для відшкодування моральної шкоди, можуть слугувати орієнтиром у подібних справах, що стосуються тривалого провадження в Україні.
* Рішення може мати наслідки для України, вимагаючи від неї підвищення ефективності своєї судової системи та забезпечення ефективних засобів юридичного захисту для осіб, чиї права відповідно до статті 6 § 1 були порушені.
СПРАВА “МЕДІАКОМПАНІЯ СЛОВО, ТОВ ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Нижче наведено аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі *Медіакомпанія Слово, ТОВ та інші проти України*:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) розглянув скаргу українських журналістів та медіакомпанії щодо судового рішення про спростування тверджень, опублікованих у газетній статті, в якій стверджувалося про корупцію в муніципальній компанії водопостачання. Заявники стверджували, що це рішення порушує їхнє право на свободу вираження поглядів відповідно до статті 10 Європейської конвенції з прав людини. ЄСПЛ встановив, що хоча це рішення і становило втручання у свободу вираження поглядів і мало правову основу та легітимну мету, воно було пропорційним до досягнення цієї легітимної мети, а підстави, наведені національними органами влади для його обґрунтування, були релевантними та достатніми. Отже, Суд не встановив порушення статті 10 Конвенції щодо одного заявника, пана Василенка, водночас виключивши скаргу щодо інших заявників у зв’язку зі смертю одного з них та бажанням іншого не продовжувати справу.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу передісторії справи, включаючи інформацію про заявників, їх представництво та представництво Уряду України.
* У ньому підсумовуються факти справи, акцентуючи увагу на публікації статті, твердженнях, що містилися в ній, та подальших судових провадженнях в Україні.
* Далі Суд розглядає питання про виключення скарг, поданих пані Василенко та ТОВ “Медіакомпанія Слово”, у зв’язку зі смертю однієї заявниці та бажанням іншої не продовжувати подання заяви.
* У рішенні дається оцінка ймовірному порушенню статті 10 Конвенції, розглядається питання про те, чи було втручання у свободу вираження поглядів передбачене законом, чи переслідувало воно легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.
* Суд аналізує характер тверджень, зроблених у статті, розрізняючи твердження про факти та оціночні судження, і погоджується з оцінкою національних судів, що твердження були фактичними.
* Рішення завершується констатацією відсутності порушення статті 10 Конвенції щодо пана Василенка, оскільки втручання було підтримано відповідними та достатніми підставами, а суди встановили справедливий баланс між конкуруючими інтересами.
3. **Основні положення для використання:**
* **Розрізнення між фактами та оціночними судженнями:** Суд підтвердив важливість розрізнення між твердженнями про факти та оціночними судженнями під час оцінки справ про свободу вираження поглядів.
* **Межі розсуду:** Рішення підкреслює межі розсуду, надані національним органам влади, зокрема внутрішнім судам, у класифікації тверджень як фактів чи оціночних суджень.
* **Пропорційність втручання:** Суд наголосив на необхідності того, щоб будь-яке втручання у свободу вираження поглядів було пропорційним до легітимної мети, яку переслідують, з урахуванням характеру та суворості накладених санкцій.
* **Суспільний інтерес:** Суд визнав суспільний інтерес у висвітленні корупції в муніципальних підприємствах, але підкреслив важливість надання доказів на підтримку фактичних тверджень.
Це рішення підкреслює баланс, який необхідно встановити між свободою вираження поглядів та захистом репутації, особливо в контексті висвітлення питань, що становлять суспільний інтерес.
**** Це рішення стосується України.
СПРАВА “МІШКІНА ПРОТИ РОСІЇ”
Це аналіз рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Мішкіна проти Росії”.
1. **Суть рішення:**
ЄСПЛ визнав Росію винною в порушенні статті 3 Європейської конвенції з прав людини через утримання заявниці в металевій клітці під час кримінального провадження, що Суд визнав таким, що становить принизливе ставлення. Суд також розглянув інші скарги, пов’язані з неналежними умовами транспортування та відсутністю ефективного засобу правового захисту, встановивши додаткові порушення на основі усталеної прецедентної практики. Рішення підкреслює позицію Суду проти використання металевих кліток у залах судових засідань і наголошує на важливості гуманного ставлення під час тримання під вартою та транспортування. Суд постановив, що він має юрисдикцію розглядати цю заяву, оскільки вона стосується фактів, що мали місце до 16 вересня 2022 року.
2. **Структура та основні положення:**
Рішення починається з опису процедури, викладаючи походження справи та залучені сторони. Далі представлено факти справи, зосереджуючись на скаргах заявниці щодо її утримання в металевій клітці. Юридичний аналіз стосується юрисдикції Суду, після чого йде детальний розгляд ймовірного порушення статті 3 щодо принизливого ставлення. Суд посилається на попередню прецедентну практику, зокрема “Свинаренко і Сляднєв проти Росії” та “Воронцов та інші проти Росії”, щоб підтвердити встановлення порушення. У рішенні також розглядаються інші ймовірні порушення, пов’язані з умовами транспортування та відсутністю ефективних засобів правового захисту, з посиланням на “Томов та інші проти Росії”. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41, присуджуючи заявниці компенсацію за нематеріальну шкоду.
3. **Основні положення для використання:**
Найважливішим положенням є підтвердження того, що утримання особи в металевій клітці в залі суду становить принизливе ставлення та порушує статтю 3 Конвенції. Це рішення підсилює послідовну позицію ЄСПЛ з цього питання, забезпечуючи чіткий прецедент для подібних справ. Крім того, рішення підкреслює важливість забезпечення належних умов під час транспортування та забезпечення ефективних засобів правового захисту щодо скарг, пов’язаних з умовами тримання під вартою. Рішення також роз’яснює юрисдикцію Суду щодо справ проти Росії стосовно подій, що відбулися до 16 вересня 2022 року.
**** Це рішення може мати наслідки для українців, які зазнали подібного ставлення, оскільки воно підсилює заборону принизливого ставлення та право на ефективні засоби правового захисту.
СПРАВА “НЕМЕТ ТА ІНШІ ПРОТИ УГОРЩИНИ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Немет та інші проти Угорщини”, що стосується чотирьох заяв, пов’язаних із надмірною тривалістю кримінальних проваджень в Угорщині. Суд одноголосно встановив, що Угорщина порушила статтю 6 § 1 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку у кримінальних справах. Крім того, Суд встановив порушення щодо інших скарг, поданих відповідно до його усталеної практики, зокрема щодо відсутності ефективних засобів правового захисту у внутрішньому праві у зв’язку з надмірною тривалістю проваджень (стаття 13). Суд вирішив об’єднати заяви у зв’язку з їхньою подібною тематикою. Він також присудив заявникам суми від 2400 до 5500 євро для відшкодування матеріальної та моральної шкоди і витрат, які мають бути виплачені протягом трьох місяців, з положенням про сплату відсотків за прострочення платежу.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з викладу історії провадження, де зазначено про подання заяв та повідомлення про це Угорського уряду. Далі представлено факти справи, включаючи перелік заявників та деталі їхніх заяв. Юридичний аналіз включає об’єднання заяв, твердження про порушення статті 6 § 1 щодо тривалості провадження та інші твердження про порушення відповідно до усталеної практики Суду. Суд посилається на своє попереднє рішення у справі “Барта та Драйко проти Угорщини”, яке стосувалося подібних питань. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41, що стосується справедливої сатисфакції, та визначає суми, присуджені кожному заявнику. Немає жодних ознак змін порівняно з попередніми версіями, оскільки це остаточне рішення.
Найважливішими положеннями цього рішення є висновки про порушення статті 6 § 1 через надмірну тривалість кримінальних проваджень та порушення, пов’язані з відсутністю ефективних засобів правового захисту (стаття 13). Посилання Суду на його попередню практику, зокрема на справу “Барта та Драйко проти Угорщини”, підкреслює послідовну модель подібних порушень в Угорщині. Конкретні суми, присуджені кожному заявнику, забезпечують відчутний вимір оцінки Судом завданої шкоди. Це рішення підкреслює важливість своєчасного судового розгляду та наявності ефективних засобів правового захисту у разі порушень Конвенції.
СПРАВА “ПАРАСКУН ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі “Параскун та інші проти України”:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Україна порушила статтю 6 § 1 (право на справедливий суд протягом розумного строку) та статтю 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Європейської конвенції з прав людини. Порушення випливали з надмірної тривалості цивільних проваджень в Україні та відсутності ефективних засобів юридичного захисту для вирішення таких затримок. Суд об’єднав одинадцять аналогічних заяв, встановивши системну проблему. Він також розглянув питання щодо правоздатності померлого заявника, дозволивши його синові продовжити розгляд заяви. Суд присудив грошову компенсацію заявникам за моральну шкоду.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення стосується заяв, поданих проти України щодо тривалості цивільних проваджень.
* **Факти:** У ньому міститься посилання на список заявників та подробиці їхніх заяв, які викладені в додатку у вигляді таблиці.
* **Право:**
* Суд вирішив об’єднати заяви через їхню подібну тематику.
* Він розглянув питання юридичної правоздатності (locus standi) пана Андрія Володимировича Філіппова продовжувати заяву свого померлого батька, встановивши його законний інтерес у продовженні справи.
* Суд розглянув скарги за статтею 6 § 1 та статтею 13, повторивши критерії оцінки розумності тривалості провадження.
* Він послався на попередню показову справу “Карнаушенко проти України”, яка стосувалася аналогічних питань.
* Суд встановив, що тривалість провадження була надмірною і що заявники не мали ефективних засобів юридичного захисту, таким чином порушивши статтю 6 § 1 та статтю 13.
* Відповідно до статті 41, Суд присудив заявникам конкретні суми в якості компенсації, як зазначено в додатку у вигляді таблиці.
* **Рішення:** Суд офіційно оголосив про порушення та визначив компенсацію, яку має виплатити Україна, включаючи відсотки за прострочені платежі.
* **Додаток:** Таблиця містить список заявників, деталі їхніх справ (дати, тривалість провадження тощо) та присуджені суми.
3. **Основні положення для використання:**
* **Порушення статті 6 § 1:** Рішення підтверджує, що надмірно тривалі цивільні провадження без обґрунтування є порушенням права на справедливий суд протягом розумного строку.
* **Порушення статті 13:** Рішення підкреслює важливість наявності ефективних засобів юридичного захисту на національному рівні для розгляду скарг щодо тривалості провадження.
* **Locus Standi:** Рішення роз’яснює умови, за яких найближчий родич може подати заяву від імені померлого заявника.
* **Компенсація:** Присуджені суми забезпечують орієнтир для компенсації в аналогічних справах, що стосуються тривалих проваджень в Україні.
* **Системна проблема:** Об’єднання кількох заяв вказує на системну проблему в українській правовій системі щодо тривалості цивільних проваджень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту.
Це рішення безпосередньо стосується України та висвітлює поточні проблеми в її судовій системі, особливо щодо тривалості судових проваджень та наявності ефективних засобів юридичного захисту для постраждалих. Це рішення може мати наслідки для інших аналогічних справ за участю українських заявників.
СПРАВА “СЕВОСТЬЯНОВА ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Це аналіз рішення Європейського суду з прав людини у справі *Севостьянова та інші проти Росії*.
**Суть рішення**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) постановив, що Росія порушила статтю 5 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах пані Севостьянової, пана Нємцева та пана Дюрягіна через незаконне затримання. Суд встановив, що їхні затримання суперечили вимогам внутрішнього законодавства. Крім того, Суд виявив порушення, пов’язані з відсутністю неупередженості в провадженнях щодо адміністративних правопорушень, непропорційними заходами проти учасників публічних зібрань та затримкою перегляду рішень про адміністративне затримання, на основі своєї усталеної практики. Суд присудив грошову компенсацію заявникам за моральну шкоду та витрати.
**Структура та основні положення**
Рішення починається з процесуальної інформації, включаючи походження заяв та повідомлення російського уряду. Далі викладаються факти справи, зосереджуючись на скаргах заявників щодо незаконного затримання та інших порушень. Суд вирішив об’єднати заяви у зв’язку з їх схожою тематикою. Рішення стосується юрисдикції Суду, зазначаючи, що події відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року. Основна частина рішення аналізує ймовірне порушення статті 5 § 1, посилаючись на попередні подібні справи, в яких Суд встановив порушення. Воно також розглядає інші ймовірні порушення відповідно до Конвенції, посилаючись на відповідну практику Суду. Суд відхиляє деякі скарги як неприйнятні або такі, що немає необхідності розглядати окремо. Нарешті, він розглядає застосування статті 41, присуджуючи справедливу сатисфакцію заявникам. Жодних змін порівняно з попередніми версіями немає.
**Основні положення для використання**
Найважливішими положеннями цього рішення є ті, що стосуються статті 5 § 1 Конвенції, яка гарантує право на свободу та особисту недоторканність. Суд наголосив на тому, що затримання має відповідати внутрішньому законодавству та гарантії “законності” Конвенції. Рішення також підкреслює важливість неупередженості в провадженнях щодо адміністративних правопорушень та необхідність пропорційних заходів при проведенні публічних зібрань. Рішення підтверджує неприпустимість відсутності сторони обвинувачення в провадженнях щодо адміністративних правопорушень.
СПРАВА ШУФРИЧ ПРОТИ УКРАЇНИ
Ось аналіз рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі *Шуфрич проти України*:
1. **Суть рішення:**
Справа стосується скарги пана Шуфрича проти України щодо недоліків у провадженнях з перегляду законності його тримання під вартою. ЄСПЛ встановив, що Україна порушила статтю 5 § 4 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує право на швидкий розгляд законності тримання під вартою. Суд встановив, що процес перегляду у справі пана Шуфрича не був достатньо оперативним, посилаючись на аналогічну попередню справу проти України (*Харченко проти України*). Хоча інші скарги, подані заявником, були визнані неприйнятними, Суд присудив йому 500 євро за моральну шкоду та 250 євро за витрати та видатки.
2. **Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення починається з викладу походження справи, зазначаючи, що заяву було подано до Суду 3 січня 2024 року, а заявника представляв адвокат з Києва.
* **Факти:** У цьому розділі коротко згадується додана таблиця, що містить відомості про заявника та відповідну інформацію.
* **Право:** Це є ядром рішення, зосередженим на ймовірному порушенні статті 5 § 4 Конвенції.
* Суд посилається на свою усталену практику, зокрема на справу *Харченко проти України*, наголошуючи на вимозі перегляду тримання під вартою для вирішення як процедурних, так і матеріальних умов.
* Суд доходить висновку, що факти у справі пана Шуфрича узгоджуються з питаннями, раніше виявленими у справі *Харченко*, що призводить до встановлення факту порушення.
* **Інші скарги:** Суд відхиляє скарги заявника відповідно до статті 3 Конвенції, вважаючи їх неприйнятними або такими, що не свідчать про порушення.
* **Застосування статті 41:** Суд розглядає питання справедливої сатисфакції, присуджуючи заявнику компенсацію за моральну шкоду та витрати на підставі своєї практики.
* **Резолютивна частина:** Рішення завершується рішенням Суду, яким оголошуються прийнятними скарги щодо перегляду тримання під вартою, встановлюється порушення статті 5 § 4 та визначається фінансова компенсація, яка має бути виплачена Україною.
* **Додаток:** Таблиця містить конкретні відомості, такі як інформація про заявника, дати відповідних судових рішень та присуджені суми.
3. **Основні положення для практичного використання:**
* **Порушення статті 5 § 4:** Ключовим висновком є встановлення факту порушення Україною статті 5 § 4 через недостатню оперативність перегляду законності тримання заявника під вартою.
* **Посилання на *Харченко проти України*:** У рішенні чітко посилаються на справу *Харченко*, що свідчить про те, що ЄСПЛ застосовує усталені принципи щодо вимог до законного та своєчасного перегляду тримання під вартою.
* **Компенсація:** Рішення створює прецедент для компенсації у подібних справах, присуджуючи 500 євро за моральну шкоду та 250 євро за витрати та видатки.
* **Прийнятність:** Рішення підкреслює важливість критеріїв прийнятності, викладених у статтях 34 та 35 Конвенції.
**** Це рішення стосується України і має наслідки для українців, воно підкреслює важливість права на швидкий перегляд законності тримання під вартою, як це гарантовано статтею 5 § 4 Європейської конвенції з прав людини.
СПРАВА ШИМШЕК ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Ось аналіз рішення у справі Шимшек проти Туреччини від Європейського суду з прав людини:
**1. Суть рішення:**
У справі Шимшек проти Туреччини Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відсутність належного обґрунтування в рішеннях турецьких судів. Заявник, Мустафа Шимшек, скаржився на те, що національні суди не змогли належним чином пояснити свої рішення щодо його звільнення після введення законодавства про надзвичайний стан. ЄСПЛ дійшов висновку, що турецькі суди не розглянули ключові аргументи, висунуті Шимшеком, зокрема щодо причин його звільнення та ймовірних зв’язків з FETÖ/PDY. В результаті Суд визнав, що право Шимшека на мотивоване судове рішення не було забезпечено. Суд присудив заявнику 2000 євро компенсації за моральну шкоду та 250 євро на відшкодування витрат і видатків.
**2. Структура та основні положення:**
* **Процедура:** Рішення починається з викладу історії справи, зазначаючи, що заяву було подано проти Туреччини у 2019 році і що заявника представляв адвокат з Діярбакиру.
* **Факти:** Підсумовується скарга заявника щодо відсутності обґрунтування в судових рішеннях.
* **Право:** Рішення посилається на статтю 6 § 1 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, включаючи право на мотивоване рішення. У ньому наводиться усталена судова практика, наголошуючи на тому, що суди повинні надавати адекватні підстави для своїх рішень, адаптовані до конкретних обставин кожної справи. Суд посилається на попередні справи, які встановили принципи щодо права на мотивоване рішення згідно зі статтею 6 § 1, зокрема в контексті турецьких справ.
* **Застосування статті 41:** Розглядає питання справедливої сатисфакції, посилаючись на попередню судову практику та визначаючи суми, які підлягають виплаті заявнику за моральну шкоду та витрати.
* **Резолютивна частина:** Суд оголошує скаргу щодо відсутності обґрунтування прийнятною, а решту заяви – неприйнятною. Він постановляє, що було порушення статті 6 § 1 Конвенції, і зобов’язує Туреччину виплатити заявнику визначені суми компенсації за збитки та витрати.
* **Додаток:** Надає таблицю з деталями заяви, включаючи інформацію про заявника, предмет внутрішнього провадження, ключовий аргумент, який суд не розглянув, дати судових рішень та присуджені суми.
**3. Основні положення для використання:**
* Рішення підкреслює принцип, згідно з яким суди повинні надавати адекватні та конкретні підстави для своїх рішень, особливо коли йдеться про втручання у права, гарантовані Конвенцією.
* Воно наголошує на тому, що національні суди повинні розглядати відповідні та важливі аргументи, висунуті заявниками, а не покладатися на автоматичне або стереотипне обґрунтування.
* Рішення може бути використано як посилання у справах, коли особи стверджують, що національні суди не надали достатнього обґрунтування для своїх рішень, особливо в контексті звільнень або інших втручань у основні права.
* Рішення доповнює корпус судової практики щодо статті 6 § 1 Конвенції, зокрема щодо Туреччини, і може бути використане як прецедент у подібних справах, що розглядаються ЄСПЛ.
СПРАВА ШКАВРОНСКІС ПРОТИ ЛАТВІЇ
Ось аналіз рішення у справі Шкавронскіс проти Латвії:
1. **Суть рішення:**
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав Латвію винною у порушенні статті 5 § 4 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Справа стосувалася досудового ув’язнення пана Шкавронскіса, під час якого йому було відмовлено в доступі до ключових документів, які стали підставою для ухвали про тримання під вартою. Ця відмова не дозволила йому ефективно оскаржити законність його затримання, порушуючи принцип рівності сторін. ЄСПЛ наголосив, що хоча розслідування можуть вимагати певної таємності, це не може відбуватися за рахунок права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, включаючи доступ до необхідної інформації для оскарження його затримання. Суд постановив, що встановлення факту порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за нематеріальну шкоду, заподіяну заявнику.
2. **Структура та основні положення:**
* Рішення починається з викладу обставин справи, включаючи арешт заявника, звинувачення проти нього (сутенерство та відмивання грошей) та початкову відмову в доступі до матеріалів справи.
* У ньому детально описано провадження у національних судах, висвітлено рішення Ризького районного суду про поміщення заявника під варту до суду та відхилення Ризьким окружним судом його апеляції, обидва рішення ґрунтувалися на матеріалах справи, які не були повністю розкриті захисту.
* У рішенні потім згадується відповідне національне законодавство, зокрема пункт 1 частини третьої статті 602 Кримінально-процесуального закону, який дозволяє доступ до матеріалів кримінальної справи, якщо це не порушує права інших осіб, не завдає шкоди суспільним інтересам або не перешкоджає кримінальному провадженню.
* Оцінка Суду зосереджується на статті 5 § 4 Конвенції, наголошуючи на важливості процесуальних гарантій та рівності сторін у провадженнях щодо тримання під вартою.
* ЄСПЛ повторює свою усталену судову практику, заявляючи, що рівність сторін не забезпечується, якщо адвокату відмовлено в доступі до основних документів, необхідних для оскарження законності тримання під вартою.
* Суд доходить висновку, що провадження у національних судах не відповідало статті 5 § 4, оскільки заявнику не було надано належної можливості оскаржити докази, на які посилалися національні суди.
* Нарешті, у рішенні розглядається застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, і робиться висновок, що самого факту порушення достатньо для компенсації у цій справі.
3. **Основні положення для використання:**
* **Рівність сторін:** Рішення підсилює принцип, згідно з яким обвинувачені повинні мати доступ до інформації, використаної для обґрунтування їхнього затримання, щоб ефективно оскаржити його законність.
* **Баланс інтересів:** Визнаючи необхідність таємниці слідства, ЄСПЛ підкреслює, що це не може переважати основні права захисту. Важлива інформація повинна бути надана адвокату підозрюваного.
* **Вплив відмови в доступі:** Суд наголошує, що відмова в доступі до матеріалів справи, які відіграють ключову роль у рішенні про тримання під вартою, підриває справедливість провадження.
* **Загальна інформація vs. докази:** Надання загального опису інкримінованих правопорушень є недостатнім; заявник повинен бути поінформований про докази, що підтверджують звинувачення, щоб оскаржити їхню достовірність.
Це рішення є нагадуванням національним судам про важливість балансування потреб кримінальних розслідувань з правами обвинувачених, зокрема правом на доступ до інформації, необхідної для оскарження законності тримання під вартою.
СПРАВА СОКОЛОВА ТА МЕДВЕДКОВОЇ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Соколова та Медведкової проти Росії, що стосується неналежних умов тримання під вартою під час етапування заявників. Суд встановив, що умови етапування, включаючи переповненість, відсутність вентиляції та світла, неналежний доступ до туалетних приміщень та інші недоліки, порушують статтю 3 Конвенції, яка забороняє нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Суд також розглянув інші скарги, подані пані Медведковою, встановивши порушення через відсутність ефективного засобу правового захисту у внутрішньому праві щодо неналежних умов етапування. Суд підтвердив свою юрисдикцію у цій справі, оскільки факти мали місце до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року. У результаті Суд присудив кожному заявнику по 1000 євро відшкодування моральної шкоди та витрат.
Рішення структуровано навколо процедури, фактів та правового аналізу. Воно починається з викладення обставин виникнення справи та скарг, поданих заявниками. Далі Суд розглядає об’єднання заяв та підтверджує свою юрисдикцію. Основна частина рішення зосереджена на ймовірному порушенні статті 3 Конвенції, оцінюючи умови тримання під вартою під час етапування відповідно до усталеної практики Суду. Суд також розглядає інші ймовірні порушення, порушені пані Медведковою. Нарешті, рішення стосується застосування статті 41 Конвенції, визначаючи компенсацію, яка підлягає виплаті заявникам. Порівняно з попередніми версіями змін немає, оскільки це первинне рішення.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження усталеної практики Суду щодо умов тримання під вартою під час етапування, зокрема принципу, згідно з яким етапування затриманих у транспортних засобах, що пропонують менше 0,5 квадратних метрів простору на особу, створює сильну презумпцію порушення статті 3. Рішення також підкреслює важливість забезпечення ефективних засобів правового захисту щодо скарг на неналежні умови етапування.
СПРАВА СТОМАХІНА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Це рішення стосується численних заяв проти Росії щодо обмежень свободи вираження поглядів. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішив об’єднати ці заяви та розглянути їх в одному рішенні. Суд встановив, що Росія порушила статтю 10 Конвенції про права людини, яка гарантує свободу вираження поглядів, у кожній зі справ. Порушення сталися через різні обмеження, накладені російською владою на право заявників вільно виражати свої погляди. Суд також встановив порушення статті 13 в одній із заяв, що стосується відсутності ефективного засобу правового захисту проти блокування веб-сайту.
Структура рішення включає розділи про процедуру, факти, об’єднання заяв, юрисдикцію, передбачуване порушення статті 10, інші передбачувані порушення згідно з усталеною практикою, застосування статті 41 та рішення суду. У рішенні є посилання на попередню практику ЄСПЛ, особливо щодо мови ненависті, екстремістської діяльності, блокування веб-сайтів та неповаги до влади. Суд підтвердив, що свобода вираження поглядів є наріжним каменем демократичного суспільства і застосовується навіть до ідей, які можуть ображати, шокувати або турбувати. У рішенні наголошується, що російська влада не змогла встановити справедливий баланс між обмеженням вираження поглядів та дотриманням принципів статті 10.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що Росія порушила статтю 10 Конвенції у всіх розглянутих заявах через непропорційні обмеження свободи вираження поглядів. Це підтверджує важливість захисту свободи вираження поглядів, навіть коли висловлені погляди є суперечливими або критичними щодо уряду. Рішення також підкреслює важливість наявності ефективних засобів правового захисту проти блокування веб-сайтів. Суд присудив грошову компенсацію кожному із заявників за матеріальну та моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушень.
СПРАВА ТІНГАЄВА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі *Тінгаєв та інші проти Росії*, що стосується численних заяв щодо порушень прав людини в російських місцях позбавлення волі. Суд встановив, що Росія порушила статтю 8 Конвенції через постійне відеоспостереження за затриманими в установах попереднього ув’язнення та установах для відбування покарань, вважаючи таке спостереження таким, що не відповідає вимозі “згідно із законом”. Крім того, Суд виявив порушення, пов’язані з використанням металевих кліток у залах судових засідань, неналежними умовами тримання під вартою, обмеженнями на відвідування сім’ї та відсутністю ефективних засобів правового захисту щодо цих питань, посилаючись на свою усталену практику. Суд постановив, що немає необхідності окремо розглядати скарги щодо відсутності внутрішніх засобів правового захисту стосовно поміщення в металеві клітки та дискримінаційного ставлення щодо права голосу. Суд вирішив, що він має юрисдикцію розглядати ці заяви, оскільки вони стосуються фактів, що мали місце до 16 вересня 2022 року.
Рішення структуроване навколо оцінки Судом численних заяв, які були об’єднані через їхню схожу тематику. Воно стосується фактів справ, відповідних правових положень та міркувань Суду щодо встановлення порушень Конвенції. У рішенні містяться посилання на попередню практику Суду, зокрема на справу *Горлов та інші проти Росії*, щоб встановити принципи, що стосуються прав затриманих на приватність та недоліків російського законодавства щодо відеоспостереження. Рішення також стосується інших імовірних порушень, таких як використання металевих кліток у залах судових засідань та неналежні умови тримання під вартою, на основі усталеної практики Суду. Нарешті, Суд розглядає застосування статті 41 Конвенції, визначаючи справедливу сатисфакцію для заявників.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження того, що постійне відеоспостереження за затриманими в російських місцях позбавлення волі без належних правових гарантій порушує статтю 8 Конвенції. Суд також наголошує на відсутності ефективних внутрішніх засобів правового захисту щодо цих порушень. У рішенні також присуджено грошову компенсацію деяким заявникам за завдані порушення, тоді як для інших встановлення порушення було визнано достатньою справедливою сатисфакцією.
СПРАВА YILDIRIM v. TÜRKIYE
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі Yıldırım v. Türkiye встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції через відсутність обґрунтування в судових рішеннях щодо звільнення заявника. Заявник, Рамазан Йилдирим, скаржився, що національні суди не змогли належним чином пояснити причини розірвання його контракту про відрядження на підставі підозри у зв’язках з FETÖ/PDY. ЄСПЛ дійшов висновку, що турецькі суди не розглянули ключовий аргумент заявника про те, що він не був об’єктом жодного розслідування чи скарги під час його працевлаштування, і не пояснили підстави для підозри щодо його причетності. Суд підкреслив, що національні суди відхилили справу на підставі інформації з губернаторств, не провівши індивідуальної оцінки та не пояснивши конкретних підстав для передбачуваної причетності заявника. У результаті ЄСПЛ визнав скаргу прийнятною та встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції. Заявнику було присуджено 2000 євро за нематеріальну шкоду.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, в якій викладено походження справи та сторони, залучені до неї. Далі представлено факти, які підсумовують скаргу заявника щодо відсутності обґрунтування в судових рішеннях. Розділ “Право” детально описує відповідні правові принципи згідно зі статтею 6 § 1 Конвенції, посилаючись на усталену судову практику щодо обов’язку судів надавати обґрунтовані рішення. У ньому також цитуються декілька турецьких справ, де ці принципи були застосовані. Потім Суд застосовує ці принципи до фактів справи, встановивши, що національні суди не надали достатніх підстав для своїх рішень. Нарешті, рішення розглядає решту скарги заявника за статтею 8, яку було визнано неприйнятною, та окреслює застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи заявнику компенсацію.
Найважливішим положенням цього рішення є підтвердження принципу, згідно з яким суди повинні надавати належне обґрунтування своїх рішень, особливо коли ці рішення впливають на основні права. ЄСПЛ підкреслив, що цей обов’язок вимагає від судів розглядати доречні та важливі аргументи, висунуті заявником, та уникати посилання на автоматичне або стереотипне обґрунтування. Це рішення слугує нагадуванням національним судам про їхній обов’язок надавати чіткі та конкретні пояснення щодо своїх рішень, забезпечуючи, щоб сторони судового провадження отримували змістовну відповідь на свої аргументи.
СПРАВА ЗЛОБІНА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі *Злобін та інші проти Росії*, що стосується численних заяв щодо обмежень свободи вираження поглядів. Суд встановив, що Росія порушила статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кожній справі. Заявники скаржилися на різні обмеження, накладені російськими судами на їхнє право на свободу вираження поглядів, часто в контексті справ про дифамацію або наклеп. ЄСПЛ постановив, що російська влада не провела збалансування між правом на свободу вираження поглядів та іншими правами, яке відповідало б вимогам Конвенції, як це передбачено усталеною практикою Суду. Крім того, в одній заяві (№ 9096/13) Суд встановив порушення через відсутність неупередженості суддів у цивільному провадженні. Суд присудив заявникам суми від 7 500 до 9 750 євро відшкодування матеріальної та моральної шкоди та витрат.
Рішення структуровано наступним чином: воно починається з процедури, що окреслює ініціювання справи та повідомлення російського уряду. Далі представлено факти, що узагальнюють скарги заявників щодо обмежень свободи вираження поглядів. Розділ “Право” розглядає об’єднання заяв і юрисдикцію Суду, зазначаючи, що відповідні події відбулися до того, як Росія перестала бути стороною Конвенції 16 вересня 2022 року. Суть рішення полягає в аналізі передбачуваного порушення статті 10 § 1, де Суд повторює усталені принципи щодо свободи вираження поглядів і посилається на попередні аналогічні справи. Він робить висновок, що російська влада не застосувала стандарти, що відповідають вимогам Конвенції. Рішення також стосується іншого передбачуваного порушення у заяві № 9096/13, встановивши відсутність неупередженості суддів. Нарешті, в ньому викладено застосування статті 41 щодо справедливої сатисфакції, присуджуючи суми заявникам.
Основними положеннями рішення, які є найбільш важливими для його використання, є ті, що стосуються порушення статті 10 Конвенції. Суд наголошує, що свобода вираження поглядів є наріжним каменем демократичного суспільства і застосовується навіть до ідей, які можуть ображати, шокувати або турбувати. Суд повторює, що національні органи влади повинні проводити належне збалансування між правом на свободу вираження поглядів та іншими правами, відповідно до критеріїв, встановлених у прецедентному праві Суду. У рішенні також підкреслюється важливість неупередженості судової влади, особливо у випадках, коли можуть виникати конфлікти інтересів. Це рішення підсилює прихильність ЄСПЛ захисту свободи вираження поглядів та забезпечення справедливого судового розгляду, навіть у справах, пов’язаних з дифамацією або наклепом.
