1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири та визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири, оскільки позивачка вважає, що квартира є спільною сумісною власністю подружжя, а її згоди на дарування не було отримано.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, і розпорядження таким майном вимагає згоди обох співвласників. Відсутність такої згоди є підставою для визнання правочину недійсним. Суд також врахував, що на момент укладення договору дарування, частка колишнього чоловіка у спільному майні не була визначена, і правочин був укладений щодо всієї квартири. Крім того, суд зазначив, що відповідачка не довела своєї добросовісності, тобто що вона не знала і не могла знати про відсутність згоди колишньої дружини на дарування квартири. Суд також послався на практику Верховного Суду, згідно з якою пред’явлення позову про визнання договору недійсним є ефективним способом захисту порушеного права одного з подружжя на спільне майно. **** Суд також послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка вказує, що відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного майна не є достатньою підставою для визнання правочину недійсним, якщо не доведено недобросовісність іншої сторони правочину, тобто суд врахував практику відступу від попередніх висновків Верховного Суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши у задоволенні касаційної скарги відповідачки.
