1. Предметом спору є вимога спадкоємців про стягнення з банку безпідставно набутих коштів, які були сплачені їхнім спадкодавцем на виконання нікчемного пункту кредитного договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов спадкоємців, вказавши на те, що суди невірно застосували норми матеріального права щодо обчислення позовної давності. Суд зазначив, що згідно з частиною третьою статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається з дня, коли почалося його виконання, і ця норма є спеціальною по відношенню до загального правила про початок перебігу позовної давності з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Суд підкреслив, що спадкоємці є правонаступниками боржника, і заміна сторони у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Оскільки виконання нікчемного пункту договору почалося у 2007 році, а позов було подано у 2022 році, позовна давність спливла, і в позові слід відмовити. **** Суд також відступив від попереднього висновку Верховного Суду у справі № 464/1961/20, де було зроблено висновок, що позовну давність слід рахувати з дати отримання відповіді від банку щодо законності нарахування спірних платежів.
3. Суд ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог спадкоємців до банку про стягнення безпідставно набутого майна у зв’язку зі спливом позовної давності.
