1. Предметом спору є стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, укладеними між померлим вкладником та банком.
2. Суд касаційної інстанції переглянув справу у зв’язку з наявністю різних підходів у практиці Верховного Суду щодо спадкування права на банківський вклад, зокрема, коли вкладник зробив розпорядження банку на випадок смерті на користь однієї особи, а спадкоємцем за законом є інша особа. Суд зазначив, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, і для отримання вкладу особі, на користь якої зроблено розпорядження, необхідно прийняти спадщину. Якщо ж така особа спадщину не прийняла, право на вклад переходить до спадкоємців за заповітом або за законом, які прийняли спадщину. У даній справі суди попередніх інстанцій помилково вважали, що наявність розпорядження банку на користь сина померлого вкладника є підставою для відмови у позові дочці, яка є спадкоємцем за законом і прийняла спадщину, оскільки син спадщину не прийняв.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд відступив від висновку щодо застосування статті 1228 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 201/14367/15-ц, де касаційний суд вважав правонаступником позивача особу, на користь якої спадкодавець зробив заповідальне розпорядження банку, незалежно від факту прийняття спадщини.
