Справа №640/4422/19 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою податкових повідомлень-рішень, винесених податковим органом на підставі документальної позапланової невиїзної перевірки.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, наголосивши на важливості дотримання процедури повідомлення платника податків про проведення перевірки. Ключовим аргументом стало те, що податковий орган не надав належних доказів своєчасного та належного повідомлення фізичної особи про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а саме не було доведено факту надіслання копії наказу про проведення перевірки та письмового повідомлення про дату її початку та місце проведення. Суд підкреслив, що неповідомлення платника податків про перевірку робить її незаконною, а її результати – недійсними. Суд також послався на попередні рішення Великої Палати Верховного Суду, які підкреслюють необхідність дотримання балансу між публічними та приватними інтересами при проведенні перевірок.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №260/2959/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Ужгородської міської ради про припинення повноважень першого заступника міського голови та поновлення на посаді.
2. Суд касаційної інстанції, залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходив з того, що посада заступника міського голови входить до складу виконавчого комітету міської ради, а отже, є виборною і строк перебування на ній обмежується строком повноважень виконавчого комітету. Суд зазначив, що після закінчення повноважень ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до формування нового складу виконавчого комітету. Оскільки позивача було звільнено у зв’язку з формуванням нового складу виконавчого комітету, суд визнав це звільнення правомірним. Суд також врахував, що попередні рішення судів, на підставі яких позивача було поновлено на посаді, були скасовані. Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у інших справах, суд визнав помилковими через неподібність правовідносин у цих справах. Суд також відхилив аргументи позивача про безстроковість його повноважень, оскільки вони суперечать рішенню міської ради про його затвердження на посаді.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/9995/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення розміру пенсії та відмови у її перерахунку на підставі нових довідок про грошове забезпечення.
2. Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу, оскільки вважав, що адвокат не підтвердив свої повноваження належним чином, подавши ордер, де місцем надання правової допомоги було вказано іншу установу, а не суд. Верховний Суд, перевіривши матеріали справи, встановив, що разом з апеляційною скаргою було подано ордер, в якому зазначено Шостий апеляційний адміністративний суд як місце надання правової допомоги, що підтверджує повноваження адвоката. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково застосував норми процесуального права, не дослідивши всі додані до скарги документи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №400/1651/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем вимог податкового органу про сплату податкового боргу з єдиного соціального внеску (ЄСВ) та стягнення надмірно сплачених сум.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не повно і всебічно з’ясували обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суди не перевірили, чи мав позивач взагалі статус фізичної особи-підприємця в період нарахування йому ЄСВ, чи подавав він реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру, а також не дослідили питання щодо його статусу пенсіонера та можливого звільнення від сплати ЄСВ відповідно до законодавства. Суд також вказав, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо підстав та періоду виникнення боргу, а також щодо дотримання відповідачем процедури прийняття оскаржуваних вимог.
3. Суд касаційної інстанції постановив скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №500/5509/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми Податкового кодексу України (ПК України) щодо строків прийняття податкового повідомлення-рішення (ППР) після розгляду заперечень платника податків, оскільки у даному випадку контролюючий орган скасував попереднє ППР за власним рішенням і прийняв нове. Суд зазначив, що в такому разі слід застосовувати інші норми ПК України та Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, які встановлюють триденний строк для прийняття нового ППР після скасування попереднього. Крім того, суд вказав на необхідність з’ясування обставин, які стали підставою для скасування попереднього ППР, та перевірки правомірності дій контролюючого органу. Щодо порушення принципу venire contra factum proprium, суд зазначив, що не можна стверджувати про суперечливу поведінку контролюючого органу, оскільки зміст нового ППР не відрізнявся від попереднього. Також, суд вказав на неврахування судами попередніх інстанцій доводів позивача про своєчасне подання деяких податкових накладних на реєстрацію, хоча їх реєстрація була здійснена контролюючим органом із запізненням.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №440/11265/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Октябрського районного суду м. Полтави щодо порушення строків вручення ухвал та неналежного розгляду відводу судді, а також вимога про відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що оскарження дій суду, вчинених під час здійснення правосуддя, можливе лише в межах процесуального закону, а не шляхом подання окремого адміністративного позову. Судді та суди не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій під час розгляду інших судових справ. Також, суд наголосив, що спірні правовідносини не є владно-управлінськими, а стосуються процесуальних питань, вирішення яких відбувається в межах конкретних справ. Крім того, вимога про відшкодування моральної шкоди, пов’язана з цими діями, має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки основний спір не є публічно-правовим. Суд врахував практику Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо обмежень права на оскарження, які є легітимними для забезпечення незалежності суддів та правової визначеності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/31201/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нежитловий блок за ТОВ «Норт-Плат», яке, на думку позивача ТОВ «Винні підвали Рішельє», порушує його права на володіння та користування нежитловими приміщеннями.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ТОВ «Норт-Плат», виходив з того, що спір не є публічно-правовим, оскільки стосується захисту цивільних прав позивача у спорі з іншою юридичною особою (ТОВ «Норт-Плат») щодо нерухомого майна. Суд підкреслив, що вирішення питання про скасування державної реєстрації права власності впливає на майнові права особи, щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ВС наголосив, що такі спори мають розглядатися в порядку господарського або цивільного судочинства, залежно від суб’єктного складу сторін. Суд також врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що оскарження реєстраційних дій, вчинених на користь іншої особи, є спором про цивільне право. Враховуючи, що позивач не був заявником щодо оскаржуваних реєстраційних дій, спір має приватноправовий характер.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачеві право на звернення до суду господарської юрисдикції.
Справа №280/2549/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця за порушення порядку ведення обліку товарних запасів та проведення розрахункових операцій.
2. Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали протиправним податкове повідомлення-рішення. Суд зазначив, що наказ про проведення фактичної перевірки був правомірним, оскільки контролюючий орган мав достатньо інформації про можливі порушення. Також, ВС вказав, що суди не дослідили обставини щодо видачі фіскального чека та його відповідності вимогам законодавства, зокрема, чи був наданий фіскальний чек, який відповідає вимогам до розрахункових документів, та чи містив він всі необхідні реквізити. Крім того, суди не врахували доводи податкового органу щодо невідповідності даних у формі обліку товарних запасів та відсутності первинних документів, що підтверджують походження товару. Суд наголосив, що інформація з Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій (СОД РРО) може бути використана контролюючим органом під час перевірки. Оскільки суди не встановили всіх обставин, що мають значення для справи, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/8368/24 від 27/05/2025
Предметом спору у цій справі є стягнення з АТ “НАЕК “Енергоатом” на користь Корпорації “ТСМ Груп” суми заборгованості за договором у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань по оплаті робіт і товарів.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що відсутні підстави для скасування рішення в частині стягнення трьох процентів річних, оскільки право на їх стягнення є гарантією захисту майнових інтересів кредитора. Суд вказав, що зменшення розміру процентів річних є правом, а не обов’язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною свободою розсуду в аспекті можливості зменшення розміру процентів, оцінюючи обставини, які мають істотне значення. Щодо витрат на правничу допомогу, суд касаційної інстанції зазначив, що розмір гонорару може бути фіксованим, і суди попередніх інстанцій обґрунтовано зменшили заявлені суми, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг.
Суд залишив касаційну скаргу АТ “НАЕК “Енергоатом” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, та додатково стягнув з АТ “НАЕК “Енергоатом” на користь Корпорації “ТСМ Груп” 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №240/1622/25 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця як платника єдиного податку.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, підтримав позицію суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Суд касаційної інстанції наголосив, що метою забезпечення позову є уникнення порушення прав та інтересів позивача, а також забезпечення реального виконання рішення суду у разі задоволення позову. Суд зазначив, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до зміни системи оподаткування та додаткового податкового навантаження на позивача. Суд також врахував, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до неможливості здійснення господарської діяльності та розірвання ділових відносин з контрагентами. Суд підкреслив, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами та спрямований на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд касаційної інстанції також вказав, що апеляційний суд не спростував доводів позивача та не врахував вимоги Податкового кодексу України, які зумовлюють перехід на загальну систему оподаткування.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову.
Справа №380/17986/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про притягнення інспектора митного посту до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження за неналежне виконання посадових обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що інспектор митного посту порушила вимоги Митного кодексу України, оформивши митні декларації до фактичного прибуття транспортних засобів у зону митного контролю, що є порушенням встановленого порядку. Суд підкреслив, що обов’язок інспектора – перевіряти дотримання строків подання митної декларації, і в разі порушення цих строків, відмовляти у прийнятті декларації. Суд також зазначив, що посилання скаржниці на необхідність формування висновку щодо застосування пільгових норм Митного та Податкового кодексів є безпідставним, оскільки суть дисциплінарного проступку полягала саме в порушенні порядку оформлення митних декларацій, а не в неправильному застосуванні пільг. Суд відхилив аргументи скаржниці про неврахування висновків Верховного Суду у справі № 160/11478/22, оскільки правовідносини у цій справі є неподібними до тих, що розглядаються.
3. Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №805/2777/17-а від 23/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору поставки між двома товариствами та стягнення коштів у дохід держави, ініційоване податковим органом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову податкового органу, оскільки вирок у кримінальній справі щодо директора одного з товариств не є достатнім доказом недійсності правочину між товариствами, адже цей вирок не містить обставин щодо укладення та виконання конкретного договору поставки, а інше товариство не було включено до переліку суб’єктів, які сприяли формуванню штучного податкового кредиту. Суд також зазначив, що податковий орган не надав доказів укладення договору без мети реального настання правових наслідків або відсутності фактичного здійснення господарської операції. Суд підкреслив, що первинні документи підтверджують здійснення господарських операцій за договором, і податковий орган не довів невідповідності цих документів фактичним обставинам. Суд врахував, що товариство-постачальник сплатило всі податки згідно з операцією. Суд зазначив, що вимоги про повернення коштів у дохід держави є похідними від вимог про визнання договору недійсним, і тому також не підлягають задоволенню.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/1608/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ “Форвард Агро Трейд” податкових повідомлень-рішень, якими було збільшено податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ, а також зменшено суму від’ємного значення ПДВ.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції, наголосивши на важливості належного документального підтвердження реальності господарських операцій для формування податкового кредиту та витрат, а також на обов’язку податкового органу чітко і детально обґрунтовувати свої висновки про порушення податкового законодавства, посилаючись на конкретні первинні документи. Суд вказав, що формальні недоліки в оформленні документів не є достатньою підставою для визнання операцій нереальними, якщо наявні інші докази, що підтверджують фактичний рух активів та зміни в майновому стані платника податків. Суд також зазначив, що інформація з внутрішніх баз даних ДПС не може бути єдиною підставою для висновків про порушення, а висновки про заниження доходу та завищення собівартості мають бути чітко обґрунтовані з посиланням на конкретні первинні документи. Крім того, суд підкреслив, що обов’язок доведення правомірності своїх рішень покладається на податковий орган.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги ТОВ “Форвард Агро Трейд”.
Справа №620/4675/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказів про звільнення поліцейського зі служби за грубе порушення службової дисципліни, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди невірно застосували норми матеріального права. Суд вказав, що днем виявлення дисциплінарного проступку вважається день затвердження висновку службового розслідування, і саме з цього моменту починається перебіг місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення. У даній справі, хоча службові розслідування проводилися декілька разів, факт порушення (відсутність на службі) залишався одним і тим же, тому строк для притягнення до відповідальності слід відраховувати від дати затвердження першого висновку службового розслідування. Оскільки дисциплінарне стягнення було застосовано після спливу цього строку, наказ про звільнення є протиправним. Суд також зауважив, що легітимність мети дій суб’єкта владних повноважень не може виправдовувати порушення законодавчо встановлених процедур. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що є підставою для направлення справи на новий розгляд у цій частині.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову про скасування наказів про звільнення та поновлення на посаді, задовольнив позов в цій частині, а в частині стягнення середнього заробітку направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №154/2892/22 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, на основі досліджених доказів, включаючи покази свідків, висновки експертиз (судово-медичної, генетичної, криміналістичної), протоколи огляду місця події та інші матеріали справи, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини засудженого в умисному вбивстві. Суд врахував, що на одязі та тілі засудженого були виявлені сліди крові потерпілого, а покази засудженого були спростовані іншими доказами, зокрема, показами свідка та даними з камери відеоспостереження. Суд також врахував відсутність пом’якшуючих обставин та наявність обтяжуючих обставин, таких як рецидив злочину та вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, при призначенні покарання. Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, погодився з висновками суду першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №462/4128/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження ОСОБА_6 за державну зраду, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 ґрунтується на об’єктивно з’ясованих обставинах та доказах, які були досліджені та оцінені відповідно до вимог КПК. Зокрема, суд врахував дані протоколів обшуку, огляду мобільного телефону, результати аналізу інформації з телефону, а також інші документи, що підтверджують зв’язок ОСОБА_6 з представником РФ та передачу йому інформації, яка становить загрозу національній безпеці України. Суд відхилив аргументи захисту про недопустимість доказів, порушення права на захист та неправомірність дій слідчих органів, зазначивши, що процесуальний порядок збирання доказів був дотриманий. Також суд підкреслив, що кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 111 КК є правильною, оскільки його дії були спрямовані на надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану.
3. Суд залишив вирок Залізничного районного суду м. Львова та ухвалу Львівського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №753/9988/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за хуліганство, вчинене щодо представника влади.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та дали їм належну юридичну оцінку. Суд першої інстанції, дослідивши докази, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість особи у вчиненні хуліганства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а апеляційний суд, перевіривши вирок, не встановив порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність. Доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та необхідність переоцінки доказів не можуть бути предметом розгляду в касаційному суді. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для пом’якшення покарання або застосування статті 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки обраний спосіб вибачення перед потерпілим мав формальний характер.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №910/8847/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з російської федерації майнової шкоди, завданої ПАТ «КБ «Промекономбанк» внаслідок збройної агресії та тимчасової окупації території України.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) до російської федерації про стягнення збитків, завданих банку через окупацію частини території України. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що ФГВФО не має права на позов після ліквідації банку, оскільки, на їхню думку, ФГВФО міг звертатися до суду лише в інтересах банку, а не його кредиторів. ВС наголосив, що ФГВФО має право звертатися до суду в інтересах кредиторів збанкрутілого банку, вимоги яких не були задоволені, особливо якщо збитки були завдані внаслідок збройної агресії. Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи, не оцінили докази, подані позивачем, і не встановили причинно-наслідковий зв’язок між діями відповідача та завданою шкодою. Суди також безпідставно зосередилися на дослідженні правомірності дій ФГВФО при ліквідації банку, замість того, щоб оцінити протиправність дій російської федерації.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №405/1004/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору між працівником та Приватним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову працівника, оскільки на момент призупинення дії трудового договору існували обставини, що унеможливлювали надання роботи роботодавцем через військову агресію та окупацію території, де знаходилось Докучаєвське відділення компанії. Важливим фактором стало те, що працівник не повідомив роботодавця про своє місцезнаходження після виїзду з окупованої території та про бажання продовжувати працювати. Суд зазначив, що для призупинення дії трудового договору необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем та її виконання працівником. Суд також врахував, що обов’язок доведення обставин, які унеможливлюють надання та виконання роботи, покладається на кожну зі сторін. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки апеляційного суду не суперечать попереднім рішенням Верховного Суду, оскільки в цій справі були встановлені конкретні обставини, що виправдовують призупинення дії трудового договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №494/633/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у розпорядження держави через використання її не за цільовим призначенням.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд невірно застосував норми процесуального права, зокрема, не врахував, що процесуальне правонаступництво передбачає заміну сторони у справі, а також не взяв до уваги, що зміна власника земельної ділянки (перехід від державної до комунальної власності) не є перешкодою для продовження провадження у справі, і прокурор може представляти інтереси держави, навіть якщо інтерес у поверненні землі отримала територіальна громада. Суд також зазначив, що апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги по суті, а отже, передчасно змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Крім того, суд касаційної інстанції послався на практику Верховного Суду, де вказано, що зміни в адміністративно-територіальному устрої під час провадження у справі не впливають на можливість задоволення позову та виконання рішення суду на користь належного суб’єкта (територіальної громади).
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №348/1239/15-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання самочинним будівництва сантехнічного вузла, недійсними рішень міської ради, свідоцтва про право власності, договору купівлі-продажу, а також визнання права користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не вирішили всіх заявлених позовних вимог, зокрема, щодо визнання самочинним будівництва сантехнічного вузла та недійсності рішень міської ради, свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, не надавши жодних мотивів щодо цих вимог. Суди попередніх інстанцій не врахували попередні вказівки Верховного Суду про те, що позивачка має право на земельну ділянку для обслуговування її будинку у нормативно визначеному розмірі. Крім того, суди не врахували, що вимога про визнання правочину недійсним не є похідною від вимоги щодо права на землю. Також, Верховний Суд наголосив, що суди повинні були врахувати, що позивачка має право на частину земельної ділянки у розмірах, не більше встановлених частиною другою статті 67 ЗК України.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №530/1288/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, кадастрові номери яких були уточнені в процесі розгляду справи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про залучення до участі у справі правонаступника первісних відповідачів. Суд зазначив, що згідно зі статтею 55 ЦПК України, правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу, і в даному випадку, оскільки відповідачі подарували спірні земельні ділянки своєму сину, він є їх правонаступником у спірних правовідносинах. Суд також вказав, що перехід прав і обов’язків на підставі договору дарування є сингулярним правонаступництвом. Доводи касаційної скарги про пропуск строку для подання заяви про заміну відповідача та про відсутність повідомлення правонаступника про розгляд справи були відхилені, оскільки залучення правонаступника можливе на будь-якій стадії процесу, а заявниця не уповноважена діяти в інтересах правонаступника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №1301/1540/2012 від 21/05/2025
1. Предметом спору є заміна стягувача у виконавчому листі на підставі договору про відступлення права вимоги.
2. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про заміну стягувача, оскільки ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» не набуло прав вимоги за іпотечним договором, оскільки в договорі про відступлення права вимоги було вказано лише кредитний договір як основне зобов’язання, без посилання на іпотечний договір. Суд зазначив, що для процесуальної заміни сторони у справі необхідні первинні документи, які підтверджують перехід прав та обов’язків до іншої особи. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання, і відсутність належного документального підтвердження відступлення прав за іпотечним договором означає, що право на іпотеку у ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» юридично не виникло. Суд також врахував, що в іншій справі було встановлено, що саме ПАТ «Дельта Банк» є іпотекодержателем, і банк не відступив свої права за іпотечним договором новому кредитору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ФК «Інвест-Кредо» без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду – без змін.
Справа №741/484/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є поділ спільного майна подружжя, а саме житлового будинку та транспортних засобів, а також визнання житлового будинку особистою приватною власністю одного з подружжя.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не визначили, яка саме частка житлового будинку була побудована за час перебування сторін у шлюбі, що має значення для визначення права власності на це майно. Суди не врахували презумпцію спільності майна подружжя, поклавши на дружину обов’язок довести значний внесок у будівництво будинку, а також не надали належної оцінки доводам дружини про те, що основна частина будівництва була здійснена під час шлюбу. Крім того, суди не з’ясували істотність збільшення вартості майна внаслідок поліпшень, зроблених під час шлюбу, і не обґрунтували висновок про незначний внесок дружини у будівництво. Враховуючи, що для з’ясування цих обставин необхідні спеціальні знання, судам слід було призначити будівельну експертизу.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині, що стосується поділу житлового будинку та визнання його особистою приватною власністю, і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/1675/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано грошові вимоги кредитора, оскільки кредитор надав достатньо доказів на підтвердження своїх вимог, а боржник не спростував їх. Суд зазначив, що у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів. Суд також вказав, що аналіз норм КУзПБ свідчить про те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника провадження у справі про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство. Суд відхилив доводи скаржника про те, що забезпечувальний платіж є завдатком, а не авансом, оскільки договір не містить положень, якими було б передбачено можливість та умови залишення забезпечувального (авансового) платежу у власності Сторони 1 у разі не укладення основного договору.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №642/7544/21 від 29/05/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме житлового будинку та земельної ділянки, набутих під час шлюбу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було поділено житловий будинок між колишнім подружжям у рівних частках, а у задоволенні вимог щодо поділу земельної ділянки відмовлено, оскільки її було придбано відповідачем за особисті кошти. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, врахувавши принцип диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким суд розглядає справу в межах заявлених вимог. Оскільки позивач не оскаржував рішення суду першої інстанції в частині відмови у визнанні права на частку земельної ділянки, апеляційний суд обґрунтовано залишив це рішення без змін. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі його повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині – без змін.
Справа №552/116/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є виділ в натурі частини житлового будинку та визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це відсутністю висновків про можливість виділення частки об’єкта нерухомого майна іншим співвласникам, самочинним будівництвом позивачем прибудови та гаражу, а також відсутністю у позивача документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою. Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що спірний будинок фактично складається з трьох окремих квартир, які відповідають часткам співвласників, та що інші співвласники не заявляли вимог щодо виділу їх часток. Крім того, самочинно збудовані прибудова та гараж не увійшли в частку співвласника, і вимог щодо їх виділу не було заявлено. Суд також вказав на наявність рішення міської ради про закріплення земельної ділянки за будинком та принцип єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній об’єкту нерухомого майна, що свідчить про помилковість висновків судів щодо відсутності у позивача права користування земельною ділянкою.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №916/3227/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у розпорядженні та користуванні майном шляхом визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва та зобов’язання повернути майно, а саме протирадіаційне укриття.
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, оскільки прокурор не надав достатньо обґрунтованих доводів і доказів того, що невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав держави. Суд зазначив, що відсутні докази вчинення відповідачем дій щодо відчуження спірного майна з моменту пред’явлення позову. Суд також врахував, що прокурор не позбавлений права повторно звернутися з заявою про забезпечення позову в разі зміни обставин і надання відповідних доказів. Суд підкреслив важливість збалансування інтересів сторін і дотримання принципу співмірності при застосуванні заходів забезпечення позову. Суд також зазначив, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №902/9/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, а саме водним об’єктом та земельною ділянкою під ним, шляхом зобов’язання повернути їх у комунальну власність.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, наголосив на важливості дотримання стандарту доказування “вірогідності доказів” та необхідності співставлення доказів обох сторін. Суд зазначив, що відповідач надав більше вірогідних доказів на підтвердження правомірності користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта, зокрема, технічну документацію та інші документи, які підтверджують процедуру відведення земельної ділянки. Суд врахував, що Клебанською сільською радою допускалися порушення при оформленні та передачі в архів матеріалів сесії, за що відповідальність не може покладатися на відповідача. Також, суд касаційної інстанції наголосив на необхідності врахування практики ЄСПЛ щодо захисту права на мирне володіння майном, зокрема, принципу пропорційності між інтересами держави та особи, та врахував тривале (понад 30 років) користування відповідачем спірною ділянкою без доведеної протиправної поведінки з його боку. Суд також взяв до уваги, що помилки державних органів не можуть виправлятися за рахунок приватних осіб.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову прокуратури було відмовлено.
Справа №918/969/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування земельної ділянки, витребування земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації права власності на неї та на пожежний резервуар, що розташований на цій ділянці.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про зупинення провадження у справі № 918/969/23, оскільки розгляд цієї справи об’єктивно неможливий до вирішення справи № 918/437/23, в якій оскаржується законність рішення Рівненської міської ради, на підставі якого було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Суд зазначив, що результат розгляду справи № 918/437/23 суттєво вплине на результат вирішення спору у справі № 918/969/23. Також суд касаційної інстанції вказав на те, що скаржник не скористався правом на звернення до суду з клопотанням про поновлення апеляційного провадження у справі № 918/969/23, задля швидкого та ефективного розгляду справи упродовж розумного строку, а оскаржив ухвалу про його зупинення, чим позбавив суд апеляційної інстанції можливості поновити апеляційне провадження у справі № 918/969/23. Суд касаційної інстанції підкреслив, що праву особи на справедливий розгляд справи кореспондує обов’язок добросовісно користуватися процесуальними правами та утримуватися від дій, що затягують судовий процес.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі – без змін.
Справа №942/924/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини та стягнення аліментів.
2. Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що відповідач був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції та подавав заяву, посвідчену нотаріусом. Суд вирішив, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження не підтвердилися. Верховний Суд не погодився з таким висновком, наголосивши, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку, оскільки матеріали справи були відсутні, і апеляційний суд не ініціював питання про відновлення втраченого судового провадження. Верховний Суд підкреслив, що судові процедури мають бути справедливими, і особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження. Також, Верховний Суд послався на необхідність відновлення втраченого судового провадження, що є гарантією забезпечення права на судовий захист.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №732/737/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, ініційоване власником земельної ділянки, який успадкував її після смерті попереднього власника.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції про розірвання договору оренди землі та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що спір підлягає розгляду в господарському суді в рамках справи про банкрутство орендаря (АПК «Старосільський»), оскільки рішення у справі вплине на ліквідаційну масу банкрута. Суд врахував зміни в земельному законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником землі, що робить право оренди майновим активом, який може бути включений до ліквідаційної маси. Суд також зазначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Суд касаційної інстанції погодився з позицією апеляційного суду, наголосивши на тому, що не може вважатися «судом, встановленим законом», у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №404/2058/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної ОСОБА_7 за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого та тілесні ушкодження іншому.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційні скарги прокурора та захисника частково, оскільки апеляційний суд, призначивши покарання ОСОБА_7, порушив вимоги ч. 3 ст. 439 КПК України, збільшивши строк позбавлення волі після скасування попереднього вироку апеляційного суду за касаційною скаргою сторони захисту, що є неприпустимим. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не мав правових підстав призначати суворіше покарання, ніж було призначено попереднім вироком, скасованим Верховним Судом за скаргою сторони захисту. Водночас, касаційний суд відхилив доводи захисника щодо можливості застосування ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробуванням), оскільки апеляційний суд обґрунтовано врахував тяжкість злочину та наслідки, що настали, і дійшов висновку про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання. Суд касаційної інстанції врахував позицію Великої Палати Верховного Суду щодо не пріоритетності позиції потерпілих стосовно призначення покарання.
3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, зменшивши строк позбавлення волі ОСОБА_7 до 3 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а в решті вирок апеляційного суду залишив без змін.
Справа №910/15693/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є вимога Головного управління ДСНС у м. Києві до ТОВ “ІБК “Смарт Реновейшен” про повернення майна, переданого на зберігання.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу про забезпечення позову, наклавши арешт на грошові кошти та майно відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема, не обґрунтували належними доказами необхідність вжиття таких заходів, а їх висновки ґрунтувались лише на припущеннях про можливе ускладнення виконання рішення суду. Суд зазначив, що для забезпечення позову необхідна наявність підтверджених доказами обставин, які свідчать про реальну загрозу невиконання рішення, а не просто потенційну можливість ухилення від виконання зобов’язання. Також, суди не обґрунтували критерій співмірності забезпечення позову, наклавши арешт одночасно і на грошові кошти, і на майно відповідача, не пояснивши, чому не обмежились арештом лише майна, яке підлягає поверненню. **** Суд відступив від попередньої практики, згідно з якою накладення арешту на майно можливе лише у майнових спорах, пославшись на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка допускає застосування такого заходу забезпечення і в немайнових спорах, якщо є ризик ускладнення захисту прав позивача.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №927/1218/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Ніжинської міської ради щодо поновлення договору оренди земельної ділянки з ФОП Котляревським, а також визнання недійсним договору оренди, укладеного між міською радою та ФОП Котляревським.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що ФОП Котляревський Г.В. дотримався процедури поновлення договору оренди, своєчасно звернувшись до Ніжинської міської ради із заявою та проєктом договору. Рада, хоч і з порушенням строку, встановленого законом, прийняла рішення про поновлення договору. Суд підкреслив, що нова редакція статті 33 Закону України «Про оренду землі» надає орендарю переважне право на укладення нового договору, а не поновлення попереднього, і сторони можуть погодити істотні умови нового договору. Також суд вказав, що недотримання Радою місячного строку для розгляду звернення ФОП Котляревського Г.В. не є підставою для припинення його переважного права на поновлення договору оренди. Суд відхилив аргументи ПП «Грівас» про порушення його права на участь у земельних торгах, оскільки ФОП Котляревський Г.В. реалізував своє переважне право на поновлення договору оренди.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПП «Грівас» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №904/2112/24 від 29/05/2025
Предметом спору є заява ТОВ «Енергія» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з касаційним переглядом справи.
Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Енергія», керуючись принципом відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення, та враховуючи критерії співмірності, обґрунтованості та пропорційності витрат на правничу допомогу. Суд взяв до уваги надані відповідачем докази щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, а також заперечення позивача щодо завищеної вартості окремих послуг. Водночас, суд відхилив вимогу про відшкодування витрат на складення клопотання про закриття касаційного провадження, оскільки воно не було задоволене. Суд також зазначив, що стягнення витрат на правничу допомогу не повинно бути способом надмірного збагачення сторони.
Суд постановив стягнути з АТ «Укргазвидобування» на користь ТОВ «Енергія» 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №686/18578/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на квартиру та зобов’язання провести документальне оформлення і державну реєстрацію документів про право власності на квартиру в порядку приватизації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який став на захист прав позивачів, виходячи з того, що позивачі вселилися в квартиру на законних підставах як працівники банку, тривалий час добросовісно використовували її як житло, а банк, у свою чергу, вчинив дії, що свідчили про погодження приватизації, видавши розпорядження про передачу квартири у власність позивачам. Суд врахував принцип добросовісності, згідно з яким поведінка банку суперечила його попереднім діям щодо погодження приватизації. Також, суд зазначив, що відсутність в установчих документах банку положень про приватизацію не є перешкодою для завершення цієї процедури, оскільки банк може створити відповідний орган або укласти договір з іншими уповноваженими органами. Суд відхилив доводи відповідача про пропуск строку позовної давності, оскільки не було доведено, що банк заперечував право позивачів на приватизацію.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №465/1215/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною приватизації квартири, скасування наказу про передачу квартир у власність громадян, визнання недійсним договору дарування квартири, припинення права власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.
2. Суд обґрунтував рішення тим, що приватизація квартири відбулася без згоди позивачки, яка мала право користування квартирою на момент приватизації, що було встановлено попереднім рішенням Верховного Суду, а тому її права на приватизацію були порушені; відчуження квартири на підставі договору дарування також відбулося без її участі, що робить правочин недійсним; суди попередніх інстанцій обгрунтовано виходили з того, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення; відповідачка не довела, що позивачка раніше використала право на приватизацію; апеляційний суд не врахував, що інша відповідачка не оскаржувала рішення суду першої інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №676/4537/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме житлового будинку та земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, оскільки її права не були порушені рішенням суду першої інстанції; суд виходив з того, що спірне майно було придбане відповідачем у шлюбі, тому вважається спільною сумісною власністю подружжя, однак презумпція спільності інтересів подружжя передбачає, що один з подружжя діє за згодою іншого, і в даному випадку права дружини захищалися чоловіком, який був відповідачем у справі та оскаржував рішення суду; суд також зазначив, що рішення про витребування майна не тягне за собою автоматичного виселення мешканців, а питання про захист прав дітей не було предметом розгляду у даній справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №922/1675/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про визнання грошових вимог кредитора, оскільки кредитор не надав належних доказів на підтвердження своїх вимог, а саме: оригінал ліцензійного договору був неналежної якості, що викликало сумніви щодо факту його укладення, та відсутні докази направлення боржнику вимог про сплату боргу. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано застосував підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство, вимагаючи від кредитора надання достатніх і належних доказів на підтвердження заявлених вимог. Також, суд касаційної інстанції погодився з тим, що кредитор пропустив строк подання заяви з грошовими вимогами, оскільки надана накладна служби кур’єрської доставки без відповідного розрахункового документа не є належним доказом подання заяви у встановлений строк. Суд касаційної інстанції підкреслив, що у справах про банкрутство на кредитора покладено обов’язок доказування обґрунтованості своїх вимог, і у разі ненадання необхідних документів суд має право відмовити у визнанні таких вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/2059/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним патенту України на винахід “Профільований роздільник із тонкої листової сталі для підтримки стінового облицювального покриття” через його невідповідність критерію “винахідницький рівень”.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підкресливши, що компанія «Olicon AB» створювала перешкоди компанії «Камініон Холдінгз Лімітед» у реалізації прав на патент на промисловий зразок, що порушує її законні інтереси. Суд зазначив, що ініціювання судових справ компанією «Olicon AB» з посиланням на патент на винахід, створювало перешкоди у використанні патенту на промисловий зразок. Суд також вказав, що висновок експерта Стародубова І.В. був належним чином оцінений судами попередніх інстанцій, а рецензія патентного повіреного не спростовує його обґрунтованість. Суд відхилив аргументи щодо пропуску позовної давності, оскільки порушення інтересів позивача пов’язане з конкретними діями відповідача, а не з датою реєстрації патенту. Суд наголосив, що не має повноважень переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій, і що не було допущено істотних порушень норм процесуального права, які б унеможливили встановлення фактичних обставин справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №910/18632/23 (910/9049/24) від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження майнових дій ТОВ «Дейвест», які полягали у перерахуванні коштів на користь ТОВ «Акріс Агро Груп» як таких, що порушують права кредиторів у межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що перерахування коштів між пов’язаними особами (один кінцевий бенефіціар) у підозрілий період, коли у боржника є значна кредиторська заборгованість, суперечить принципам розумності та добросовісності. Суд підкреслив, що законодавство про банкрутство має пріоритет над загальними нормами цивільного законодавства, і стаття 42 КУзПБ є спеціальним засобом захисту прав кредиторів у справах про банкрутство. Суд зазначив, що критерієм для застосування статті 42 КУзПБ є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, а не дата вчинення правочину, тому положення цієї статті в редакції, чинній на момент відкриття провадження, є застосовними. Суд також врахував, що дії боржника призвели до зменшення його платоспроможності та ускладнили виконання зобов’язань перед іншими кредиторами. Суд відхилив аргументи скаржника про необхідність визнання недійсним договору, на підставі якого здійснювалися перерахування, оскільки метою є повернення активів до ліквідаційної маси, а не оскарження самого договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши виконання попередніх рішень.
Справа №492/800/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору та стягнення заробітної плати за період такого призупинення.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу АТ «Українська залізниця», зазначив, що сам факт воєнної агресії не є безумовною підставою для призупинення трудового договору, а необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем та її виконання працівником. Суд підкреслив, що у випадку незаконного призупинення трудового договору, на роботодавця покладається обов’язок виплатити працівнику середній заробіток за час вимушеного прогулу, застосовуючи аналогію зі статтею 235 КЗпП України. Суд також врахував, що апеляційний суд встановив можливість АТ «Українська залізниця» забезпечити працівників належними умовами праці, а роботодавець не довів неможливість надання роботи позивачу. Щодо додаткової постанови апеляційного суду про стягнення судових витрат, Верховний Суд вказав на порушення норм процесуального права, оскільки позивач не заявляв про необхідність розподілу витрат на правничу допомогу до ухвалення судового рішення.
3. Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду щодо визнання незаконним наказу та стягнення заробітної плати, а додаткову постанову про стягнення судових витрат скасував.
Справа №907/420/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування прокурором у власність держави земельних ділянок з незаконного володіння ТОВ «Лижна Вершина», оскільки, на думку прокуратури, їх було незаконно вилучено з земель лісогосподарського призначення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову прокурора, оскільки прокурор не довів належними доказами, що спірні земельні ділянки дійсно належать до земель лісогосподарського призначення та незаконно перебувають у володінні ТОВ «Лижна Вершина». Суд зазначив, що основним доказом, на який посилався прокурор, був висновок земельно-технічної експертизи, проте експертиза базувалася на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування 2010 року, а не на правовстановлюючих документах, чинних на момент виділення землі. Суд також врахував, що інша експертиза, надана відповідачем, показала, що спірні ділянки накладаються на землі Пилипецької сільської ради. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, і прокурор не зміг переконати суд у своїй позиції. Суд касаційної інстанції відхилив доводи прокурора про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, оскільки суди надали оцінку всім доказам і дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №757/11748/22-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про поділ майна подружжя та внесення змін до нього, укладених між відповідачем та його дружиною, з метою уникнення виконання зобов’язань перед позивачем за договором позики.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову шляхом заборони відчуження майна, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити ефективний захист прав позивача, а саме виконання рішення суду про стягнення боргу; суд зазначив, що можливість забезпечення позову не залежить від того, чи підлягає рішення примусовому виконанню, а важливим є ризик незабезпечення ефективного захисту прав позивача; суд підкреслив, що обраний вид забезпечення позову є співмірним з позовними вимогами, оскільки спрямований на збереження майна, яке може бути використане для задоволення вимог позивача у разі задоволення позову; суд відхилив доводи про порушення підсудності, оскільки це питання вирішується на стадії відкриття провадження, а не при розгляді заяви про забезпечення позову; суд також відхилив доводи про неповідомлення відповідача про розгляд заяви про забезпечення позову, оскільки розгляд таких заяв відбувається без повідомлення учасників справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №205/1451/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, скасування державної реєстрації цієї ділянки, зобов’язання звільнити самовільно зайняту ділянку.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачка є власником житлового будинку та користувачем земельної ділянки на підставі документів, виданих ще за часів УРСР. Суди встановили, що рішенням міської ради відповідачу було передано у власність ділянку, яка накладається на ділянку, що перебуває у користуванні позивачки. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи відповідача про те, що площа ділянки, якою користується позивачка, перевищує встановлені норми, оскільки на момент виділення землі попередньому власнику обмеження були іншими. Суд також зазначив, що висновок експерта, наданий позивачкою, був правомірно взятий до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки він підтверджував факт накладення ділянок. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №335/5071/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання трудових відносин припиненими, зобов’язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, а також зобов’язання видати трудову книжку.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що апеляційний суд невірно оцінив докази, надані позивачем, щодо направлення заяви про звільнення роботодавцю. Суд першої інстанції, на відміну від апеляційного, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів отримання роботодавцем заяви про звільнення. Верховний Суд також зазначив, що вимога про припинення трудових відносин в порядку статті 38 КЗпП України не є належним способом захисту, оскільки суд не може припинити трудові відносини замість роботодавця. Суд касаційної інстанції також врахував правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21, де зазначено, що суд розглядає трудові спори про поновлення на роботі, а не про звільнення, що є прерогативою роботодавця. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №489/267/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні про стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, вказавши, що для зняття арешту з майна боржника недостатньо лише погашення заборгованості по аліментах, необхідно також довести, що виконання рішення суду може бути забезпечено іншим способом, ніж звернення стягнення на майно. Суд зазначив, що боржник не надав доказів наявності у нього стабільного доходу або інших активів, на які можна було б звернути стягнення замість арештованого майна. Також, суд взяв до уваги, що надана боржником довідка про його доходи є сумнівною, оскільки видана ним же як головою фермерського господарства і суперечить попереднім даним про відсутність у нього офіційного працевлаштування. Суд підкреслив, що боржник не довів неспівмірність вартості арештованого майна розміру заборгованості, а посилання на можливість звернення стягнення на земельні ділянки є неприйнятними, оскільки ці ділянки вже обтяжені арештом.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №453/732/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди, пов’язані з публікаціями відповідача у соціальній мережі Facebook щодо позивача, який є міським головою.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що позивач у позовній заяві не конкретизував, які саме висловлювання чи інформацію у публікаціях відповідача він просить визнати недостовірними та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, а суди попередніх інстанцій не звернули на це увагу. Суд наголосив, що повна публікація може містити як фактичні твердження, так і оціночні судження, і у справах про спростування недостовірної інформації необхідно довести, що неправдиві відомості поширені саме про конкретну особу, яка звернулася до суду. Також, суд врахував, що позивач не диференціював, яка саме інформація є недостовірною та має бути спростована, що є важливим з огляду на практику Верховного Суду. Оскільки не було підстав для задоволення вимог про захист честі, гідності та ділової репутації, то відсутні й підстави для відшкодування моральної шкоди. Враховуючи скасування рішення по суті, додаткові судові рішення також підлягають скасуванню.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1.
Справа №601/2306/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є законність ухвали апеляційного суду щодо можливості звільнення особи, засудженої за ч. 3 ст. 286 КК (порушення правил дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб), від відбування покарання з випробуванням.
2. Суд першої інстанції звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, врахувавши щире каяття, відшкодування шкоди потерпілим, їх прохання про м’яке покарання та позитивні характеристики особи. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, підкресливши, що виправлення можливе без ізоляції від суспільства, зважаючи на допомогу засудженого потерпілим та їхню позицію щодо відсутності необхідності реального покарання. Верховний Суд не погодився з такими висновками, наголосивши, що апеляційний суд недостатньо врахував тяжкість злочину, конкретні обставини його вчинення, наслідки та характер допущених порушень ПДР, унаслідок яких загинуло двоє людей. ВС зазначив, що метою покарання є не тільки виправлення винного, а й запобігання вчиненню злочинів як винним, так й іншими особами. Суд касаційної інстанції також наголосив, що позиція потерпілих про вид і розмір покарання хоча й може враховуватися судом під час призначення покарання, однак не є визначальною, оскільки в цьому випадку питання покарання стосується інтересів не тільки потерпілих, а й усіх учасників дорожнього руху.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №913/374/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Селянського фермерського господарства «Моноліт» та ОСОБА_1 солідарної заборгованості за кредитним договором, укладеним з Акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк».
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на необхідність дослідження судами ряду важливих обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, суду апеляційної інстанції слід було встановити, чи змінив банк умови кредитного договору, звернувшись з позовом про дострокове стягнення кредиту, навіть якщо цей позов був повернутий. Також, суду необхідно було з’ясувати, чи було звернення банку з позовом повідомленням про дострокове стягнення заборгованості, яке тягне певні наслідки, зокрема, припинення нарахування відсотків. Крім того, суд не дослідив питання щодо правомірності стягнення з ОСОБА_1 сум після 16.02.2023, враховуючи попереднє звернення банку до суду. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості з’ясування дійсного змісту правовідносин сторін, виходячи з умов договору, їх буквального та логічного змісту, а також намірів сторін, та необхідності надання оцінки всім аргументам учасників справи.
3. Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Луганської області та постанову Східного апеляційного господарського суду і передав справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
Справа №521/21656/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення особи, яка там проживає, без надання іншого житла.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували важливі обставини, а саме: чи є у відповідача інше житло, чи буде дотримано справедливий баланс між інтересами власника та відповідача у контексті статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 1 Першого протоколу до неї. Суди попередніх інстанцій не дослідили питання про те, чи було у відповідача право користування квартирою, набуте ним у встановленому законом порядку, та чи було це право припинено. Також, суди не оцінили доводи відповідача про те, що його виселення без надання іншого житла призведе до порушення його прав, враховуючи стан здоров’я та відсутність достатніх доходів. Суд касаційної інстанції наголосив, що при вирішенні питання про виселення необхідно враховувати баланс інтересів сторін та пропорційність застосування такого заходу. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій поклали виключно на відповідача обов’язок доведення відсутності іншого житла, не врахувавши, що позивач також повинен довести обставини, які є підставою для виселення без надання іншого житла.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №456/3589/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (ст. 336 КК України).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суд першої інстанції правомірно розглянув справу за скороченою процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки обвинувачений визнав свою вину та не оспорював фактичні обставини справи. Суд врахував, що обвинувачений був поінформований про свої права та обов’язки, а також дослідив медичні документи, надані сторонами. ВС зазначив, що сам факт, що головуючий окремо не запитав у підсудного, чи зрозумілі йому процесуальні права та обов`язки, не свідчить про непоінформованість останнього щодо цього питання, і не міг вплинути на реалізацію засудженим своїх прав і перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Апеляційний суд також ретельно перевірив доводи щодо порушень під час судового розгляду та обґрунтовано їх відхилив.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за ст. 336 КК України, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №344/14114/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила крадіжку, але захист оскаржує це рішення, посилаючись на декриміналізацію діяння.
2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу захисника, мотивуючи це тим, що згідно із Законом України № 3886-IX, який набрав чинності 9 серпня 2024 року, було збільшено вартість майна, що є визначальною для розмежування адміністративного правопорушення (дрібної крадіжки) та кримінального правопорушення (крадіжки), а саме з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Оскільки вартість викраденого майна ОСОБА_7 не перевищувала 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент вчинення діяння, то кримінальна відповідальність за крадіжку не настає. Суд також послався на статтю 58 Конституції України, яка передбачає, що закон, який скасовує або пом’якшує відповідальність, має зворотну дію в часі. Враховуючи, що на момент розгляду справи діяння ОСОБА_7 не було кримінально караним, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК України. Суд також врахував позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 07 жовтня 2024 року в справі № 278/1566/21.
3. Верховний Суд скасував ухвали судів попередніх інстанцій та закрив кримінальне провадження щодо ОСОБА_7.
Справа №922/2817/18 (910/1119/16) від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами постанови цього ж суду, якою було визнано недійсними електронні торги з продажу майна банкрута.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що висновок науково-правової експертизи, наданий заявником, не є нововиявленою обставиною, оскільки він не містить нових фактів, а лише пропонує юридичну оцінку вже встановленим обставинам справи. Суд зазначив, що експерт не може надавати висновок з питань права, який би замінював юридичну оцінку суду, і що посилання на порушення норм процесуального права при встановленні обставин справи не є підставою для перегляду рішення за нововиявленими обставинами. Суд також підкреслив, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою і не може використовуватися для повторного перегляду справи. Суд вказав, що доводи щодо неналежної оцінки доказів або неповного дослідження обставин справи можуть бути підставою для оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, але не для перегляду за нововиявленими обставинами.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №551/1124/19 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство).
2. Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, оскільки суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, належним чином оцінили докази та обґрунтовано визнали ОСОБА_7 винним в умисному вбивстві свого брата. Суд зазначив, що доводи касаційних скарг щодо відсутності умислу на вбивство, вчинення злочину в стані необхідної оборони або сильного душевного хвилювання є необґрунтованими та спростовуються зібраними доказами, зокрема висновками експертиз, показаннями свідків і самого засудженого. Суд також відхилив доводи про порушення кримінального процесуального закону під час збирання доказів, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. Крім того, суд визнав призначене покарання справедливим і відповідним тяжкості злочину та особі засудженого. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи про незаконний склад суду апеляційної інстанції, оскільки спеціалізація судді на розгляді цивільних справ не позбавляє його права брати участь у розгляді кримінальних проваджень.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.
Справа №922/3174/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Комунального підприємства “Харківводоканал” на користь Акціонерного товариства “Харківобленерго” заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії та послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки на розгляді Господарського суду Харківської області перебувають інші справи між тими ж сторонами, в яких оскаржуються обсяги та вартість розподіленої електроенергії та перетікання реактивної енергії за той самий період, що і в даній справі. У тих справах призначено судові експертизи для встановлення обґрунтованості нарахувань, і їх результати матимуть преюдиційне значення для даної справи. Суд зазначив, що розгляд даної справи до вирішення інших призведе до паралельних судових процесів зі встановлення одних і тих же обставин, що суперечить принципу процесуальної економії. Доводи позивача про штучний характер інших справ відхилено, оскільки провадження в них відкрито раніше, ніж у даній справі, а реалізація права на судовий захист не може вважатися зловживанням.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду про зупинення провадження у справі – без змін.
Справа №681/1419/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 286-1 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого).
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, погодившись з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини засудженого. Суд зазначив, що вина ОСОБА_7 підтверджується сукупністю доказів, зокрема, показаннями свідка, висновком щодо результатів тестування на стан алкогольного сп’яніння, а також тим фактом, що засуджений вживав алкогольні напої напередодні ДТП. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та визнав їх необґрунтованими, зазначивши, що апеляційний суд дотримався вимог кримінального процесуального закону, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставою для скасування судових рішень. Суд касаційної інстанції також зазначив, що доводи захисника про недопустимість доказів не вплинули на законність та обґрунтованість рішення суду про доведеність винуватості ОСОБА_7.
3. Суд ухвалив: Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №676/4563/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є виселення відповідачів з житлового будинку, право власності на який набув банк внаслідок звернення стягнення за іпотекою.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що відсутні підстави для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, оскільки спірний будинок не був придбаний за кредитні кошти. Апеляційний суд погодився з цим висновком, зазначивши, що банк не надав достатніх доказів придбання будинку саме за кредитні кошти, а посилання на тотожність сум кредиту та вартості будинку не є достатнім доказом. Верховний Суд, хоч і погодився з тим, що банк не довів придбання будинку за кредитні кошти, вказав на необхідність встановлення судами попередніх інстанцій, чи є спірний будинок єдиним житлом відповідачів, і чи забезпечені вони іншим житловим приміщенням, оскільки стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №943/1558/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту перебування неповнолітніх дітей дружини заявника на його утриманні для отримання відстрочки від мобілізації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які залишили заяву про встановлення факту перебування на утриманні без розгляду, оскільки вбачається спір про право. Суд зазначив, що встановлення факту утримання дітей дружини заявника (які є дітьми інших батьків) безпосередньо стосується прав та обов’язків біологічних батьків щодо утримання та виховання своїх дітей. Такий спір не може розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки це впливає на права та інтереси дітей та їх біологічних батьків. Суд підкреслив, що питання утримання дитини не може встановлюватися у безспірному порядку, оскільки завжди існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Суд вказав, що такі спори мають вирішуватися в порядку позовного провадження, де враховуються інтереси всіх заінтересованих сторін.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №212/4819/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з працівника матеріальної шкоди, завданої підприємству внаслідок вчинення кримінального правопорушення під час виконання трудових обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повної матеріальної відповідальності працівника, оскільки вироком суду, який набрав законної сили, встановлено, що працівник вчинив дії, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, а саме службову недбалість, що спричинила тяжкі наслідки. Суд врахував, що працівник, обіймаючи посаду начальника дільниці, неналежно виконував свої обов’язки, що призвело до завдання збитків підприємству. При цьому, зважаючи на встановлені обставини щодо внесення неправдивих відомостей до документів іншою посадовою особою, суд зменшив розмір відшкодування шкоди, що підлягає стягненню з працівника. Також суд визнав обґрунтованим висновок про дотримання позивачем строку звернення до суду, оскільки цивільні позови, подані у кримінальній справі, не були вирішені з незалежних від позивача причин, а звернення до суду в цивільному порядку відбулося після набрання вироком законної сили.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №2034/11082/2012 від 18/04/2025
1. Предметом спору є заява стягувача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відмову у видачі дубліката виконавчого листа, оскільки стягувач не надав належних доказів втрати оригіналу виконавчого листа, а саме не надав супровідних документів про відправлення виконавчого листа та копій журналів/реєстрів вихідної кореспонденції з органу державної виконавчої служби. Суд зазначив, що довідка начальника Харківського ВДВС про втрату листа під час пересилання не є достатнім доказом. Також, відсутність у матеріалах виконавчого провадження рекомендованого листа з повідомленням про вручення не свідчить про втрату виконавчого листа, оскільки у разі отримання листа стягувачем, він не може одночасно знаходитись у матеріалах виконавчого провадження. Суд підкреслив, що стягувач довів відсутність виконавчого листа у матеріалах виконавчого провадження, але не підтвердив факт його втрати під час пересилання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про відмову у видачі дубліката виконавчого листа – без змін.
Справа №925/120/25 від 03/06/2025
Предметом спору є забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса до подання позовної заяви про визнання цього виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що для забезпечення позову необхідна наявність обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача або виконання рішення суду. Суд наголосив, що заявник повинен довести наявність реальної загрози порушення його прав та інтересів, а також надати докази, що підтверджують ці обставини. Верховний Суд підкреслив, що сам факт оскарження виконавчого напису через процедурні порушення, без доказів реальної загрози завдання шкоди правам позивача, не є достатньою підставою для забезпечення позову. Суд також врахував, що виконавчий напис стосується лише грошових коштів, і заявник не вказав на недобросовісні дії стягувача, які б могли ускладнити виконання рішення суду в майбутньому.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №922/154/22 від 28/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції.
Суд касаційної інстанції, розглядаючи заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, керувався принципом співмірності витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд врахував, що позиція позивача не змінювалася протягом розгляду справи в судах попередніх інстанцій, що зменшило обсяг роботи адвоката при касаційному перегляді. Також, суд зазначив, що деякі послуги, зазначені в акті виконаних робіт, фактично охоплюються іншими, що зменшує обґрунтованість заявленої суми витрат. Суд підкреслив, що надані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат у повному обсязі, оскільки вони мають бути документально обґрунтовані та відповідати критерію розумної необхідності. Враховуючи всі обставини, суд частково задовольнив заяву про розподіл судових витрат, зменшивши суму, що підлягає стягненню.
Суд частково задовольнив заяву про ухвалення додаткового рішення, стягнувши з Харківської обласної прокуратури на користь відповідача 20 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №826/1268/17 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що банк отримав дохід, з якого не сплатив податок на прибуток, оскільки рішеннями суду стягнуто з поручителя на користь банку заборгованість за кредитними операціями. Верховний Суд не погодився з такими висновками, зазначивши, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, чи надходили кошти на рахунок банку за цими судовими рішеннями до укладення договору про відступлення права вимоги. Також, суди не дослідили договір про відступлення права вимоги, не надали оцінку доводам позивача щодо порушень податкового законодавства при прийнятті податкового повідомлення-рішення, та не оцінили висновки експертного дослідження та аудиторські висновки, надані позивачем. Враховуючи, що суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №759/119/18 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання двох малолітніх дітей після розлучення батьків.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема не з’ясував думку дитини щодо її бажання проживати з одним із батьків, що є важливим при вирішенні таких спорів. Суд також зазначив, що апеляційний суд передчасно задовольнив зустрічний позов матері щодо визначення місця проживання однієї дитини, одночасно направивши справу за первісним позовом батька на новий розгляд, що створило правову колізію. Суд наголосив на необхідності врахування найкращих інтересів дитини при вирішенні таких спорів, а також на важливості належної оцінки всіх обставин справи та доказів. Суд також врахував, що щодо однієї з дітей, яка досягла 14-річного віку, суд не може визначати місце проживання, оскільки це є правом самої дитини.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення апеляційного суду в частині визначення місця проживання однієї дитини та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для спільного розгляду з первісним позовом, а в іншій частині рішення апеляційного суду залишив без змін.
Справа №465/1120/17 від 28/05/2025
1. Предметом спору є розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини та колишньої дружини.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження, вважаючи, що відповідач пропустив строк на апеляційне оскарження заочного рішення. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не врахував положення частини четвертої статті 287 ЦПК України, згідно з якою строк на апеляційне оскарження заочного рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Суд касаційної інстанції наголосив, що відповідач звернувся з апеляційною скаргою у строк, визначений процесуальним законом, і апеляційний суд не мав підстав для закриття провадження. Також, Верховний Суд зазначив, що особливість заочного провадження полягає в тому, що поважність пропуску строку на оскарження рішення суду перевіряється судом, який ухвалив заочне рішення, а не апеляційним судом. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність забезпечення права на апеляційний перегляд справи, що є однією з основних засад судочинства, гарантованих Конституцією України.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №629/2215/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем, визнання права на спадкування та зміна черговості одержання права на спадкування.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині зміни черговості одержання права на спадкування, мотивуючи це тим, що позивачка не довела сукупність обставин, необхідних для зміни черговості, а саме: тривалого матеріального забезпечення спадкодавця, надання іншої допомоги з матеріальним вираженням, та тривалості таких дій, оскільки недостатньо лише пояснень свідків для підтвердження факту матеріального забезпечення, особливо коли спадкодавець отримував пенсію, а позивачка не довела, що цих коштів було недостатньо. Верховний Суд підтримав позицію апеляційного суду, зазначивши, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і що поясненнями свідків не може доводитися факт наявності/виконання зобов`язань за договором позики. Також Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції правомірно виправив описку в резолютивній частині постанови, оскільки виправлення не змінило суті судового рішення. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу про виправлення описки – без змін.
Справа №916/2778/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за спожитий природний газ між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» та ОСББ «Довженка 2».
2. Верховний Суд підтримав рішення попередніх інстанцій, виходячи з того, що ОСББ є колективним побутовим споживачем, оскільки воно об’єднує власників квартир (фізичних осіб), які є побутовими споживачами газу для опалення та інших побутових потреб, а не для комерційної діяльності. Суд врахував положення Закону України “Про ринок природного газу” та постанови Кабінету Міністрів України, які встановлюють граничні ціни на газ для побутових споживачів, і дійшов висновку, що до ОСББ мають застосовуватися саме ці обмеження. Також, суд підтвердив правомірність застосування положень Закону України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану”, які передбачають списання частини заборгованості ОСББ за газ, спожитий у певний період. Крім того, ВС підтримав рішення судів попередніх інстанцій щодо часткового відшкодування витрат ОСББ на професійну правничу допомогу, визнавши їх обґрунтованими та пропорційними до предмета спору.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №584/1161/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є законність перекваліфікації апеляційним судом дій особи з ч. 2 ст. 307 КК України (незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу) на ч. 1 ст. 307 КК України (незаконний збут наркотичного засобу).
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, надавши зворотну дію в часі змінам до переліку наркотичних засобів, внесеним постановою Кабінету Міністрів України, якими канабіс було виключено з переліку особливо небезпечних наркотичних засобів. Суд наголосив, що злочин було вчинено до набрання чинності цими змінами, а згідно з правовим висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, такі зміни не мають зворотної дії в часі. Суд також зазначив, що апеляційний суд безпідставно перекваліфікував дії особи, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Враховуючи необхідність забезпечення дієвості кримінального провадження та запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, Верховний Суд визнав за необхідне обрати особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №991/4290/25 від 03/06/2025
Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_5 у пособництві в заволодінні коштами “Укрзалізниці” в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем, вчиненому організованою групою в умовах воєнного стану.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором та обвинуваченою, враховуючи повне визнання вини ОСОБА_5, її співпрацю у викритті інших учасників злочинної схеми, а також суспільний інтерес у швидкому та ефективному розслідуванні корупційних злочинів. Суд взяв до уваги, що угода відповідає вимогам Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, не порушує права та інтереси сторін, а також сприяє відшкодуванню завданих збитків. Важливим фактором стало те, що ОСОБА_5 надала цінні викривальні покази, що допоможуть у розслідуванні інших епізодів злочинної діяльності організованої групи. Також, суд врахував стан здоров’я обвинуваченої та інші пом’якшуючі обставини.
Суд визнав ОСОБА_5 винною та призначив покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади строком на 3 роки, звільнивши її від відбування основного покарання з випробуванням на 2 роки 10 місяців, а також застосував спеціальну конфіскацію до грошових коштів, отриманих злочинним шляхом.
Справа №2-5014/09 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції щодо забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не розглянув належним чином клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки в ухвалі не було зазначено мотивів відмови саме щодо нього, а розгляд стосувався лише ОСОБА_2. Суд наголосив на принципі диспозитивності цивільного процесу, за яким кожна сторона має право самостійно вирішувати, чи оскаржувати рішення суду, і суд повинен розглядати справу в межах заявлених вимог кожної сторони. Суд також зазначив, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу разом з ОСОБА_2, сплатив судовий збір і вказав власні причини для поновлення строку, які апеляційний суд не розглянув. Суд врахував, що ОСОБА_2 не оскаржила ухвалу апеляційного суду, що свідчить про її згоду з судовим рішенням, і тому не оцінював висновки апеляційного суду в частині вирішення питання про відмову у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду в частині відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та направив справу в цій частині до апеляційного суду для повторного розгляду.
Справа №920/546/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ “Агрохім-Партнер” за ініціацією ТОВ “СП-Агрос” та залишення без розгляду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, поданої КОФКО РЕСОРСІЗ СА.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ “Агрохім-Партнер” за заявою ТОВ “СП-Агрос”, оскільки було встановлено наявність грошового зобов’язання боржника перед кредитором, строк виконання якого настав, відсутність спору про право стосовно заявлених вимог, а також те, що до підготовчого засідання суду вимоги кредитора боржником у повному обсязі не задоволені. Суд зазначив, що наявність певних недоліків у первинних документах, наданих кредитором, не є підставою для невизнання господарських операцій, якщо ці недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати зміст та обсяг господарської операції, її учасників, дати складання документів. Суд також підкреслив, що заперечення кредитора щодо заявлених грошових вимог іншого (ініціюючого) кредитора не є свідченням наявності спору про право, а відтак підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство. Суд касаційної інстанції також врахував сталу практику Верховного Суду щодо застосування статті 39 КУзПБ, згідно якої встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №910/9073/24 від 02/06/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про зупинення провадження у справі щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинного будівництва.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що апеляційний суд правомірно зупинив провадження у справі, оскільки розглядається справа з подібними правовідносинами Великою Палатою Верховного Суду, де вирішується питання щодо визначення належного відповідача у спорах про знесення самочинного будівництва за позовом власника земельної ділянки, а також щодо належного способу захисту права такого заявника; суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд здійснив оцінку правовідносин у цій справі та справі, що розглядається Великою Палатою Верховного Суду, за критерієм подібності та навів обґрунтування своїх висновків щодо необхідності зупинення провадження у справі. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи прокурора про неправильне застосування норм матеріального права, оскільки вони стосуються вирішення спору по суті, а не ухвали про зупинення провадження.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №920/457/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором генерального підряду, нарахованої на підставі актів здачі-приймання робіт.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що умовами договору передбачено здійснення оплати на підставі підписаних актів виконаних робіт, які і були надані позивачем та підписані відповідачем без зауважень, що свідчить про прийняття робіт та виникнення обов’язку з їх оплати. Суд також врахував, що відповідач подавав документи на введення об’єкта в експлуатацію, що підтверджує виконання робіт позивачем. Щодо висновку експерта, який вказував на невідповідність обсягів робіт умовам договору, суд зазначив, що експерт не зміг надати повну оцінку через реконструкцію об’єкта та крадіжки, що відбулися на об’єкті. Додатково, суд зазначив, що часткова оплата робіт відповідачем також свідчить про прийняття ним цих робіт. Суд касаційної інстанції також відхилив посилання відповідача на те, що об’єкт не закінчено відповідно до норм та стандартів будівництва, оскільки це не звільняє від обов’язку оплатити вже прийняті роботи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/13067/20 від 27/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження та повернення апеляційної скарги захиснику засудженої.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у поновленні строку на апеляційне оскарження, формально підійшов до оцінки обставин, на які посилався захисник, а саме неналежне оформлення поштової документації при відправленні апеляційної скарги. Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про поновлення строку слід враховувати тривалість строку, час пропуску, наявність обставин, що перешкоджали особі реалізувати своє право, та поведінку особи, зокрема, чи вживала вона розумних заходів для поновлення строку. Суд також нагадав, що доступ до правосуддя є основоположним принципом, а забезпечення права на апеляційний перегляд є важливою складовою судочинства. Враховуючи, що захисник діяв в інтересах засудженої, без зволікань подав апеляційну скаргу, надав документи на підтвердження поважності причин пропуску строку та оскаржував попереднє рішення апеляційного суду, Верховний Суд дійшов висновку про непропорційне обмеження права на апеляційний перегляд справи через надмірний формалізм.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №922/3936/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ “Сахновщинське імені М.О. Ключки” за ініціативою ТОВ “Магма Капітал”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки вимоги ініціюючого кредитора підтверджені рішеннями третейського суду та наказами господарського суду, на підставі яких відкрито виконавче провадження. Суд відхилив аргументи боржника про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки боржник не надав належних доказів існування зустрічної заборгованості кредитора перед ним, а також не оскаржив накази суду у встановленому порядку. Суд також врахував заперечення кредитора щодо дійсності договору про зарахування зустрічних вимог. Суд зазначив, що боржник не спростував обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, а його заперечення зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Суд наголосив на необхідності застосування стандарту доказування “вірогідності доказів”, який передбачає співставлення доказів обох сторін та надання переваги тим доказам, які є більш переконливими.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного та ухвалу суду першої інстанції – без змін.
Справа №127/15481/22 від 03/06/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах).
2. У резолютивній частині постанови не зазначено аргументів суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, а також обрав засудженому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №394/229/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування рішення селищної ради про розірвання договору оренди земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, оскільки договір оренди земельної ділянки був укладений між селищною радою та фізичною особою-підприємцем для здійснення комерційної діяльності. Суд зазначив, що спір виник у зв’язку з використанням земельної ділянки для підприємницької діяльності, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін як учасників господарських відносин. Зважаючи на це, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що правовідносини у цій справі є господарсько-правовими, і справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що договір оренди був укладений саме з фізичною особою-підприємцем, і це є визначальним фактором для визначення юрисдикції спору.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду.
Справа №305/1541/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, вважаючи, що наявність воєнного стану є достатньою підставою для призупинення дії трудового договору. Верховний Суд наголосив, що призупинення дії трудового договору можливе лише за умови одночасної неможливості роботодавця надавати роботу та працівника її виконувати, що відповідач не довів. Суд також зазначив, що оскільки АТ «Укрзалізниця» продовжувало здійснювати свою діяльність, а позивачка була звільнена вибірково, без доведення неможливості виконання нею роботи, призупинення дії трудового договору є незаконним. На підставі цього, суд вирішив, що працівнику має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, посилаючись на аналогію із статтею 235 КЗпП України.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, визнавши незаконним наказ про призупинення дії трудового договору та стягнувши з АТ «Укрзалізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу, але відмовив у поновленні дії трудового договору.
Справа №274/1676/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу Держгеокадастру про передачу земельної ділянки у власність та її витребування, оскільки громадянин повторно скористався правом на безоплатну приватизацію.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов прокурора, мотивуючи це тим, що громадянин ОСОБА_1 повторно скористався правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки, що є порушенням статей 116, 118, 121 Земельного кодексу України. Апеляційний суд також врахував, що Держгеокадастр не перевірив факт реалізації ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію, що призвело до незаконного вибуття землі з державної власності. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи ОСОБА_1 щодо порушення його права на участь у справі, оскільки повістка про судове засідання була належним чином надіслана та отримана. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не навів переконливих доводів, яким чином рішення про витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 порушує його права, оскільки ОСОБА_2 не оскаржив це рішення. Суд також підкреслив, що прокурор належним чином обґрунтував необхідність представництва інтересів держави в суді, оскільки Швайківська сільська рада не вжила заходів для захисту інтересів громади.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №911/3480/20 від 27/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ “Ермес-Менеджмент” про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
2. Суд задовольнив заяву ТОВ “Ермес-Менеджмент”, керуючись тим, що згідно з процесуальним законодавством, сторона, на користь якої ухвалене рішення, має право на відшкодування судових витрат, включаючи витрати на професійну правничу допомогу. Суд врахував, що позивач надав докази понесення витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції, а відповідач не заперечував проти стягнення цих витрат та не подавав клопотання про їх зменшення. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка підтверджує право особи на відшкодування судових витрат, понесених під час перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат. Суд підкреслив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе лише на підставі клопотання іншої сторони, чого в даному випадку не було.
3. Суд постановив задовольнити заяву ТОВ “Ермес-Менеджмент” та стягнути з СТ “Берізка-1” на користь ТОВ “Ермес-Менеджмент” 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.
Справа №909/396/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору на розроблення технічної документації із землеустрою та зобов’язання виконати договір в натурі.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було розірвано договір між ДП “Ліси України” та ТОВ “Про Зем” на розроблення технічної документації із землеустрою, оскільки ТОВ “Про Зем” істотно порушило умови договору, не виконавши роботи в обумовлений строк, і не надало доказів наявності перешкод для виконання зобов’язань. Суд відхилив аргументи ТОВ “Про Зем” про прострочення кредитора (ДП “Ліси України”) у зв’язку з ненаданням доступу до земельних ділянок, оскільки ТОВ “Про Зем” не довело, що зверталося до ДП “Ліси України” з проханням про забезпечення доступу до земельних ділянок у встановлений договором строк. Суд також зазначив, що посилання ТОВ “Про Зем” на неврахування судами принципу добросовісності є необґрунтованими, оскільки обставини недобросовісної поведінки ДП “Ліси України” не були встановлені. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його функція полягає в перевірці правильності застосування норм права, а не в переоцінці доказів, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ “Про Зем” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/3236/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ТОВ “Центр медичної візуалізації “Малахіт” на його керівника та власника, ОСОБА_1, у зв’язку з доведенням товариства до банкрутства.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, ґрунтуючись на тому, що ОСОБА_1, як керівник та власник ТОВ “ЦМВ “Малахіт”, вчиняв дії, що призвели до неплатоспроможності підприємства, зокрема, виводив прибуток на свою користь через договори оренди, відчужував майно без належної оплати, допускав збільшення дебіторської заборгованості та втрату майна, а також надавав перевагу погашенню кредиторських вимог на свою користь. Суд зазначив, що ліквідатор надав достатньо доказів, які підтверджують наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями ОСОБА_1 та банкрутством ТОВ “ЦМВ “Малахіт”, а ОСОБА_1 не спростував ці докази. Суд також врахував, що ОСОБА_1 не виконав обов’язку передбачити негативні наслідки від своїх дій та не вжив заходів для запобігання банкрутству. Суд підкреслив, що у таких справах діє презумпція субсидіарної відповідальності, яку ОСОБА_1 не зміг спростувати. Суд також послався на те, що ОСОБА_1 не надав суду докази, які б відображали реальний стан справ і дійсний господарський оборот ТОВ “ЦМВ “Малахіт”.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов’язаннями ТОВ “Центр медичної візуалізації “Малахіт” у розмірі 10 201 851,61 грн.
Справа №916/5629/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Департаменту міського господарства Херсонської міської ради на користь ТОВ «Д.І.С. БУД» заборгованості за договорами підряду.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги Департаменту, оскільки не знайшов підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції зазначив, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у справі №756/2781/16-ц є необґрунтованими, оскільки правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. ВС наголосив, що у справі №756/2781/16-ц предметом спору було зобов’язання виконати договір підряду та стягнення пені, індексу інфляції, 3 % річних, штрафу, а у справі №916/5629/23 – стягнення суми основного боргу за договорами підряду. Також, Верховний Суд вказав на те, що скаржник не надав доказів на спростування обставин, які позивач доводить на підставі актів приймання виконаних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт, зокрема, доказів, які б спростовували надання визначених в актах та довідках робіт саме позивачем та доводили надання таких робіт іншою особою або самостійне виконання відповідачем таких робіт або не виконання їх взагалі.
3. Верховний Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №639/4656/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника на ухвалу суду першої інстанції щодо застосування покарання за наявності кількох вироків.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не розглянув по суті заяву захисника про поновлення строку на апеляційне оскарження, хоча така заява була подана разом з апеляційною скаргою. Суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення питання, не врахувавши клопотання про поновлення строку, що є порушенням права на оскарження судового рішення, гарантованого ст. 24 КПК та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, ВС зазначив, що не може надати оцінку доводам касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції провів засідання за його відсутності, оскільки матеріали провадження містять пошкоджений технічний носій інформації із записом судового засідання. Враховуючи зазначені порушення, ВС дійшов висновку про необхідність нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №708/114/20 від 27/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у службовому підробленні (ч. 1 ст. 366 КК України).
У резолютивній частині рішення не міститься жодних аргументів суду, лише констатується рішення. Для надання розгорнутої відповіді необхідний повний текст судового рішення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №708/114/20 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку щодо особи, обвинуваченої у складанні та видачі завідомо неправдивих документів (ч. 1 ст. 366 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі виправдувальний вирок, оскільки сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом вину особи у вчиненні інкримінованого злочину. Суд зазначив, що прокурор не надав достатніх доказів того, що особа, на момент складання висновку, достовірно знала про розташування земельних ділянок у межах прибережної захисної смуги та їх належність до земель водного фонду, і умисно внесла неправдиві відомості до документів. Апеляційний суд, переглянувши справу, також врахував, що в технічній документації на земельні ділянки відсутня інформація про їх розташування поблизу річки, що унеможливлювало виявлення обмежень для передачі у приватну власність. Суд також зазначив, що сторона обвинувачення не довела, яким чином обвинувачений мав перевіряти надані документи та на підставі якого нормативного акта він був зобов’язаний це робити. Крім того, суд врахував, що висновок експертизи, на який посилався прокурор, не дає відповіді про стан документів на момент їх опрацювання обвинуваченим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №910/9932/24 від 03/06/2025
1. Предметом спору є стягнення з банку на користь товариства суми в розмірі 9 679 712,79 грн.
2. На жаль, з наданого тексту неможливо встановити аргументи суду, оскільки відсутня мотивувальна частина постанови. У тексті є лише вступна та резолютивна частини. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Банку, скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №725/1375/19 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким засуджено особу за незаконне зберігання зброї та отримання неправомірної вигоди.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, переглядаючи виправдувальний вирок суду першої інстанції, допустив істотні порушення кримінального процесуального закону, зокрема, безпідставно відмовив стороні захисту у допиті ключового свідка, чиї показання були критичними для обвинувального вироку. Суд апеляційної інстанції надав показанням цього свідка іншу оцінку, ніж суд першої інстанції, без безпосереднього дослідження цих показань, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що при новому розгляді необхідно перевірити доводи про можливу провокацію злочину з боку правоохоронних органів. Враховуючи, що особа може переховуватись від суду, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, обравши обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №910/5428/22 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Національної поліції України на користь Київської міської ради витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у справі про витребування майна.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено заяву Київської міської ради про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судового збору. Суд зазначив, що питання про стягнення судових витрат вирішується при закінченні судового провадження, а саме при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи. У випадку скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд, розподіл судового збору здійснює суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду. Суд також вказав, що законодавець не ставить в залежність присудження до стягнення судового збору від заявлення стягувачем про це в судовому засіданні та подання доказів про сплату протягом 5 днів після судового засідання.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду та додаткове рішення господарського суду першої інстанції – без змін.
Справа №908/2516/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за контрактами між Relington Resources, Inc. та АТ «Запорізький завод феросплавів».
2. Суд касаційної інстанції залишив позов без розгляду, оскільки між сторонами існує дійсна арбітражна угода про передачу спорів на розгляд Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті Женеви, Швейцарія, що відповідає статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Суд врахував, що відповідач своєчасно заявив про заперечення проти розгляду спору в господарському суді, а також те, що сторони, укладаючи договори з арбітражним застереженням, виявили вільну волю щодо вирішення спорів саме в арбітражному порядку. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо неприпустимості втручання національних судів у компетенцію арбітражних судів, а також на принцип свободи договору, який передбачає право сторін на власний розсуд визначати умови договору, включаючи арбітражне застереження. Суд зазначив, що незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ мають тлумачитися на користь міжнародного комерційного арбітражу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/4391/23 (922/2216/24) від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про закупівлю робіт та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги і угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог у межах справи про банкрутство.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що договори про відступлення права вимоги та зарахування зустрічних вимог не мають ознак фраудаторності, оскільки не було доведено умислу сторін на ухилення від виконання зобов’язань перед кредиторами, відсутні докази неплатоспроможності боржника внаслідок укладення цих правочинів, і самі договори укладені відповідно до законодавства без порушення принципів цивільного права. Суд також зазначив, що сам факт укладення договору купівлі-продажу права вимоги та відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора не є втручанням у майнову сферу боржника, а кредитори боржника не позбавлені права звернутися до суду з обґрунтованим клопотанням про залучення їх до участі у справі як третіх осіб. Суд касаційної інстанції підкреслив, що недійсними можуть бути визнані не всі без винятку правочини боржника, укладені у “підозрілий період”, а лише ті, обґрунтованість визнання недійсними яких передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 42 КУзПБ. Суд також вказав, що незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №176/437/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що спірні дії державного виконавця вчинені в рамках зведеного виконавчого провадження, до якого входять виконавчі провадження щодо рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій, зокрема господарської. Верховний Суд наголосив, що вирішальне значення для визначення юрисдикції має суть оспорюваних дій, а саме, чи стосуються вони виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій. У такому випадку, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Суд також зазначив, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції судом першої інстанції незалежно від наявності відповідних доводів сторін. Оскільки суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про помилковий розгляд справи в порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в порядку адміністративного судочинства.
Справа №910/9767/21 (910/1218/24) від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна банкрута та стягнення вартості цього майна.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договори купівлі-продажу майна боржника (будівлі) мають ознаки фраудаторних, оскільки майно було відчужено за ціною, яка значно нижча за ринкову, а на момент укладення договорів у боржника існували значні боргові зобов’язання перед кредиторами. Суд зазначив, що такі дії боржника є недобросовісними та спрямовані на уникнення розрахунків з кредиторами. Також, суд касаційної інстанції підтримав висновки судів попередніх інстанцій про те, що строк позовної давності не було пропущено, враховуючи карантинні обмеження та введення воєнного стану. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам оплати відповідачем вартості майна за договорами купівлі-продажу, що є важливим для вирішення питання про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції. Суд наголосив, що задовольняючи вимогу про повернення майна, суд має також вирішити питання про повернення коштів, отриманих за цим правочином.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача вартості майна та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для дослідження питання оплати майна за недійсними договорами.
Справа №757/17315/22-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення заробітної плати та відшкодування витрат з найму житла.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав незаконним наказ про призупинення дії трудового договору, оскільки “Укрзалізниця” не довела неможливість надання роботи позивачу у зв’язку з військовою агресією РФ, а позивачу – її виконувати. Суд зазначив, що сам факт військової агресії не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору, а необхідна одночасна неможливість надання роботи роботодавцем і виконання її працівником. Оскільки в КЗпП відсутня норма, яка б регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, суд застосував за аналогією положення статті 235 КЗпП про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що на момент призупинення дії трудового договору позивач перебував у простої та отримував дві третини окладу, оскільки при визнанні призупинення незаконним, працівнику має бути виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №2-78/2011 від 28/05/2025
1. Предметом спору є подання державного виконавця про звернення стягнення на квартиру боржника, право власності на яку, на думку виконавця, не зареєстровано належним чином.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не врахував наступне:
* Непред’явлення вимоги про визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло з власності боржника, не є перешкодою для вирішення питання про звернення стягнення на це майно в порядку статті 440 ЦПК України.
* Судове рішення за результатом розгляду подання виконавця є підставою для реєстрації права власності на нерухомість за боржником.
* Апеляційний суд не врахував наявність в матеріалах справи ухвали про скасування арешту на спірну квартиру.
* Апеляційний суд не перевірив доводи апеляційної скарги стягувача про те, що в реєстрі за різними параметрами пошуку зареєстровані різні особи як власники одного й того ж майна.
* Апеляційний суд не відповів на доречні аргументи апеляційної скарги стягувача.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/6450/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “Еквіп-Інвест” до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки щодо заміни орендаря.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що право оренди у ТОВ “Еквіп-Інвест” виникло в силу закону після набуття ним права власності на нерухоме майно, розташоване на відповідній земельній ділянці, і не потребує додаткового рішення орендодавця. Суд підкреслив, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, новий власник нерухомості автоматично набуває права оренди на землю на тих самих умовах, що й попередній власник. Укладення додаткової угоди про заміну сторони в договорі оренди не є обов’язковим, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо передбачено законом. Суд також вказав на помилковість посилання апеляційного суду на відмову у державній реєстрації права оренди, оскільки Київська міська рада не є суб’єктом державної реєстрації прав, і ці обставини не були підставою позову.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ТОВ “Еквіп-Інвест”.
Справа №296/9916/21 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору позики неукладеним на підставі того, що позивач стверджує, що не підписував договір та не отримував грошові кошти.
2. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не надав оригіналів договору позики та розписки для проведення почеркознавчої експертизи, а також не довів факту неотримання грошових коштів. Апеляційний суд погодився з цим рішенням, зазначивши, що позивач також не забезпечив надання зразків підпису для експертизи. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Суд касаційної інстанції також врахував, що в іншій справі, яка розглядається іншим судом, вже витребувано оригінали договору позики та розписки, що дозволить встановити всі обставини справи при розгляді справи по суті.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №824/27/24 від 30/05/2025
Предметом спору є виправлення описки у виконавчих листах, виданих на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду.
Суд касаційної інстанції розглянув апеляційну скаргу компанії VAKUR S.R.O. на ухвалу апеляційного суду, якою було відмовлено у виправленні описки у виконавчих листах. Ці виконавчі листи були видані на підставі ухвали апеляційного суду про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду. Спір виник у зв’язку з рішенням арбітражного суду про стягнення заборгованості з українського підприємства “Спецтехноекспорт” на користь чеської компанії VAKUR S.R.O. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про виправлення описки. Верховний Суд, переглянувши матеріали справи, не знайшов підстав для скасування ухвали апеляційного суду.
Верховний Суд постановив залишити апеляційну скаргу VAKUR S.R.O. без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду без змін.
Справа №725/2625/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про внесення змін до договору іпотеки та про задоволення вимог іпотекодержателя, а також визнання протиправними дій нотаріуса та скасування рішень державного реєстратора.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що для кваліфікації правочину як фраудаторного (тобто, вчиненого з метою уникнення виконання зобов’язань перед кредиторами) на підставі статті 9 Закону України “Про виконавче провадження”, необхідно встановити три ключові обставини: внесення боржника до Єдиного реєстру боржників, наявність арешту на майно боржника та факт, що правочин призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок цього майна. Суд підкреслив, що договір про внесення змін до іпотеки не призводить до зменшення майна боржника, тому підстави для визнання його фраудаторним відсутні, але суди попередніх інстанцій помилилися щодо мотивів відмови у задоволенні цієї вимоги. Щодо договору про задоволення вимог іпотекодержателя, суди не перевірили наявність запису про боржника в реєстрі та арешту майна, що є важливими для кваліфікації правочину як фраудаторного. Також суд вказав, що визнання незаконними дій нотаріуса та скасування реєстраційних дій не є належним способом захисту, оскільки не відновлює порушені права позивача, а належним способом захисту є визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій щодо вимог про визнання недійсним договору про внесення змін до договору іпотеки, визнання незаконними дій приватного нотаріуса, скасування державної реєстрації речових прав, відновлення становища, яке існувало до державної реєстрації змін та скасування рішення про державну реєстрацію прав, а в частині вимоги про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №753/19966/17 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, підтримавши позицію, що саме дії засудженого, а не потерпілого, стали причиною ДТП. Суд зазначив, що апеляційний суд повно та всебічно дослідив обставини справи, належним чином оцінив докази, зокрема покази свідків, висновки експертиз та протокол огляду місця події. Суд касаційної інстанції відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, вказавши, що відсутність підпису одного з учасників слідчої дії та фототаблиці до протоколу огляду місця події не робить його недопустимим доказом. Суд також підкреслив, що засуджений, здійснюючи маневр повороту ліворуч, повинен був переконатися в безпечності такого маневру та надати дорогу зустрічному транспорту, а ймовірне перевищення швидкості потерпілим не є першопричиною ДТП. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що саме порушення засудженим пунктів ПДР перебуває у причинному зв’язку з наслідками, що настали.
3. Рішення суду: Вирок Київського апеляційного суду залишено без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №176/115/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь фізичної особи коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що спірні правовідносини виникли у межах зведеного виконавчого провадження, до якого входять виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій. Верховний Суд підкреслив, що для визначення юрисдикції суду у справах про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має сутність оспорюваних дій. Оскільки оскарження дій державного виконавця відбувалося в межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій, то спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди попередніх інстанцій не врахували, що перевірка дотримання судом першої інстанції правил юрисдикції є обов’язком суду апеляційної інстанції незалежно від наявності відповідних доводів у скарзі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.
Справа №910/14209/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України про залишення скарги компанії без розгляду по суті.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження, оскільки спір не підлягає розгляду в господарському суді, адже стосується оскарження рішення суб’єкта владних повноважень (Міністерства юстиції) щодо процедури розгляду скарги, а не безпосередньо реєстраційних дій. Суд зазначив, що спір має публічно-правовий характер, оскільки виник у зв’язку зі здійсненням Міністерством юстиції владних управлінських функцій при розгляді скарги компанії, і не стосується захисту порушених корпоративних прав компанії як учасника ТОВ, оскільки оскаржуваний наказ не призвів до жодних реєстраційних дій. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду у подібних справах, де оскаржувалися лише процедурні рішення Мін’юсту щодо розгляду скарг, а не самі реєстраційні дії. Суд підкреслив, що для визначення юрисдикції важливо виходити з суті права, за захистом якого звернулася особа, характеру спірних правовідносин та юридичної природи обставин у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №135/278/18 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, пов’язаних з розтратою майна та видачею завідомо неправдивих документів на посаді директора комунального підприємства.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги обвинуваченої, які були аналогічні доводам касаційної скарги захисника, а саме: щодо відсутності корисливого мотиву, законності виділення матеріальної допомоги та преміювання, наявності спеціальних норм, що регулюють ці правовідносини, помилок у висновку експертизи та інших важливих обставин. Суд апеляційної інстанції формально зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги, не спростувавши доводи сторони захисту та не мотивувавши своє рішення належним чином, що є порушенням вимог ст. 370 КПК України. Таке нехтування аналізом доводів апеляційної скарги розцінюється як істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності врахування викладених порушень під час нового апеляційного розгляду для забезпечення законності та обґрунтованості рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу Вінницького апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №916/2300/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження додаткової постанови апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, а саме стягнення з позивача судового збору за подання апеляційної скарги.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду щодо розподілу судових витрат, виходив з того, що апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків щодо підстав розподілу судових витрат, а зменшення суми пені апеляційним судом не є наслідком необґрунтованості позовних вимог, а є виключно застосуванням судом свого права на таке зменшення, передбаченого законодавством. Суд зазначив, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки. Також, суд касаційної інстанції вказав на неправильне застосування апеляційним судом положень статті 129 ГПК України та помилковий висновок про покладення судового збору на позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд касаційної інстанції послався на правову позицію, викладену в низці постанов Верховного Суду, щодо покладення судового збору на відповідача у випадку зменшення судом розміру неустойки.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу, скасував додаткову постанову апеляційного суду в частині стягнення з позивача судового збору за подання апеляційної скарги та ухвалив нове рішення про покладення цих витрат на відповідача.
Справа №916/2900/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме виробничого будинку з господарськими будівлями та спорудами.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про витребування майна, пославшись на те, що позивач не довів правомірність набуття права власності на спірне майно, а також на ознаки самочинного будівництва. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не встановив, до якого виду майна належить спірна під’їзна залізнична колія, чи є вона самостійним об’єктом нерухомого майна, чи складовою частиною іншого об’єкта, а також чи підлягають державній реєстрації речові права на спірне майно. Крім того, суд зазначив, що апеляційний суд не обґрунтував відхилення висновків експертів, які підтверджували тотожність спірних об’єктів. Суд касаційної інстанції також скасував додаткову постанову апеляційного суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вона є невід’ємною частиною скасованого рішення.
3. Суд вирішив скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №331/727/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на поховання спадкодавця з його спадкоємця.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що згідно зі статтею 1232 ЦК України, спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати на поховання спадкодавця, незалежно від того, чи є вони елементом спадщини. Суд підкреслив, що малолітній спадкоємець, в інтересах якого діє законний представник, зобов’язаний відшкодувати ці витрати. Суд також зазначив, що обов’язок відшкодування витрат на поховання не залежить від положень статей 1281, 1282 ЦК України, які регулюють пред’явлення вимог кредиторів до спадкоємців. Суд вказав, що апеляційний суд не врахував ці положення, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на поховання. Суд також врахував, що позивачем було надано належні докази понесених витрат на поховання, а відповідач не заперечував їх розмір.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову щодо стягнення витрат на поховання.
Справа №904/2288/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, які, на думку позивача, виникли через перешкоджання відповідачем у доступі до аптечного пункту, що належить позивачу на праві господарського відання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, оскільки позивач не довів наявності у нього порушеного права, яке підлягає судовому захисту. Суди встановили, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не був ні власником, ні балансоутримувачем спірного майна, оскільки право власності на цілісний майновий комплекс, до складу якого входить аптечний пункт, було зареєстровано за територіальною громадою в особі Кам’янської міської ради. Суд також зазначив, що доводи позивача щодо необґрунтованості відводів суддів не знайшли підтвердження, а посилання на порушення прав ТОВ «Санітас-Д» є безпідставними, оскільки позивач не довів наявність у нього прав на користування та розпорядження майном. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його функція полягає у перевірці правильності застосування норм права, а не у переоцінці доказів, встановлених судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/2404/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором капітального ремонту автомобільної дороги.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не встановили важливі обставини, а саме: чи дійсно були виконані роботи, за які вимагається оплата, чи були обґрунтовані причини відмови відповідача від підписання актів виконаних робіт, чи відповідають обсяги робіт календарному плану, та чи тотожні акти виконаних робіт, які були надіслані відповідачу, з актами, які були долучені до позовної заяви. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доказам та не врахували висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту реального виконання робіт та обґрунтованості відмови від підписання актів для задоволення позову про стягнення заборгованості за договором підряду. Також, суд касаційної інстанції врахував висновки, які були викладені у постановах Верховного Суду вже після подання касаційної скарги, оскільки вони стосувалися застосування норм права у подібних правовідносинах. Враховуючи, що суди не встановили обставини фактичного виконання робіт та обґрунтованість відмови у підписанні актів, висновок про задоволення позовних вимог є передчасним.
3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №916/1101/21(916/707/23) від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідача-1 (ТОВ “Олір Резорсіз”) на користь Державного бюджету України недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про стягнення недоплаченого судового збору, оскільки при поданні апеляційної скарги відповідачем-1 не було враховано дійсну вартість спірного майна, встановлену судом першої інстанції на підставі експертизи. Суд зазначив, що згідно з ГПК України та Законом України “Про судовий збір”, якщо на момент подання позову неможливо встановити точну ціну позову, суд попередньо визначає розмір судового збору з подальшою сплатою недоплаченої суми, виходячи з ціни позову, встановленої судом при розгляді справи. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що відповідач-1 був обізнаний з дійсною вартістю майна та розміром судового збору, який підлягав сплаті, але не скористався правом звернутися з клопотанням про зменшення суми судового збору або звільнення від його сплати. Водночас, суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційну скаргу було подано в електронній формі, тому застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження розміру ставки судового збору.
3. Суд касаційної інстанції змінив додаткову постанову апеляційного суду в частині суми судового збору, який підлягає стягненню з відповідача-1 до Державного бюджету України, з урахуванням подання апеляційної скарги в електронній формі.
Справа №758/7781/23 від 28/05/2025
Предметом спору є визнання недійсним договору споживчого кредиту, укладеного між фізичною особою та банком.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що позивач підписав заяву про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, паспорт споживчого кредиту, де були визначені умови кредитування, і тим самим погодився на укладення кредитного договору на запропонованих умовах. Суд зазначив, що позивач не скористався правом розірвати договір протягом 14 днів, а звернувся до суду лише через тривалий час, обравши способом захисту визнання договору недійсним. Суд також вказав, що позивач не довів, що його права як споживача були порушені, оскільки він був ознайомлений з умовами кредитування, а його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі. Крім того, суд відхилив аргументи позивача щодо несправедливості окремих умов договору, оскільки вони не є підставою для визнання договору недійсним в цілому. Суд також зазначив, що посилання позивача на порушення банком статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» спростовуються змістом паспорту споживчого кредиту, під яким стоїть підпис позивача, що підтверджує, що всі умови є зрозумілими та не потребують додаткового роз’яснення.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №2206/113/12 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки не врахував, що суд першої інстанції залишив заяву відповідача про перегляд заочного рішення без розгляду. Відповідно до норм ЦПК України, право на подання апеляційної скарги на заочне рішення виникає у відповідача лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення або у разі ухвалення повторного заочного рішення. У даному випадку, апеляційний суд мав повернути відповідачу апеляційну скаргу на заочне рішення, а не відмовляти у відкритті провадження. **** Суд також зазначив, що він відступає від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), та навів висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №235/3143/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної у зв’язку з професійним захворюванням, отриманим під час роботи на підприємстві.
2. Суд касаційної інстанції, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, зазначив, що роботодавець не забезпечив належні умови праці, що призвело до професійного захворювання працівника. Суд врахував ступінь втрати працездатності позивача, характер і тривалість його страждань, а також принципи розумності та справедливості при визначенні розміру компенсації. Водночас, суд касаційної інстанції наголосив, що цивільний суд вирішує спір про компенсацію моральної шкоди, а не визначає податкові зобов’язання сторін, тому вказівка в рішенні про стягнення суми без утримання податків є необґрунтованою. Суд також підкреслив, що обов’язки сторін у сфері оподаткування встановлюються податковим законодавством, а не судом. Щодо ухвали апеляційного суду про виправлення описки, Верховний Суд погодився з правомірністю виправлення помилково зазначеної суми відшкодування, оскільки це відповідає повноваженням суду щодо усунення технічних неточностей, які впливають на виконання судового рішення.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині виключення вказівки про стягнення суми моральної шкоди без утримання податків, але залишив без змін суму відшкодування та ухвалу апеляційного суду про виправлення описки.
Справа №369/10615/19 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного між колишніми цивільним подружжям, та поділ спільного майна, набутого під час їхнього спільного проживання.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю не є ефективним способом захисту прав у даному випадку, оскільки ці вимоги є лише підставою для вирішення спору щодо недійсності договору дарування. Суд також підкреслив, що дії колишнього цивільного подружжя, спрямовані на оспорювання договору дарування, можуть бути розцінені як зловживання правом, особливо якщо вони суперечать їхній попередній поведінці та мають на меті завдання шкоди іншій стороні договору. Суд врахував, що на момент укладення договору дарування, дарувальник запевняв, що не перебуває у шлюбі та квартира є його особистою власністю. З огляду на це, суд дійшов висновку, що апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, оскільки це суперечить принципу добросовісності та є зловживанням правом. Щодо касаційної скарги на додаткову постанову про розподіл судових витрат, суд не знайшов порушень норм процесуального права, оскільки апеляційний суд обґрунтовано зменшив суму витрат на правничу допомогу, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, а касаційну скаргу на додаткову постанову залишив без задоволення.
Справа №201/5647/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування майнової шкоди, завданої, на його думку, внаслідок неналежного перерахунку пенсії.
2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди невірно визначили юрисдикцію справи, оскільки спір виник у публічно-правових відносинах між позивачем та суб’єктом владних повноважень (ГУ ПФУ), який здійснює владні управлінські функції щодо нарахування та виплати пенсії. Суд зазначив, що такі спори, пов’язані з проходженням публічної служби (в даному випадку, військової), підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, незалежно від того, чи здійснює орган владні управлінські функції у спірних правовідносинах на момент розгляду справи. ВС наголосив, що вирішальним є характер спірних правовідносин, а саме, чи виник спір у зв’язку з проходженням публічної служби, а не факт перебування особи на службі на момент виникнення спору. ВС вказав, що суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. ВС також зазначив, що відсутній конфлікт юрисдикцій, оскільки позивач не звертався з аналогічним позовом до адміністративного суду.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №307/1312/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини реконструйованої житлової будівлі, яка, за твердженням позивача, знаходиться на його земельній ділянці.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про заміну первісного позивача (ОСОБА_1) на нового (ОСОБА_2), оскільки спір стосується прав та інтересів саме нового власника земельної ділянки, який набув її на підставі договору купівлі-продажу. Суд зазначив, що стаття 55 ЦПК України передбачає можливість заміни сторони у разі виникнення обставин її правонаступництва, а продаж земельної ділянки є підставою для сингулярного правонаступництва. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що заміна позивача не передбачена ЦПК України, вказавши, що у даному випадку йдеться про процесуальне правонаступництво, а не про заміну неналежного позивача. Також суд відхилив доводи про неналежний склад суду апеляційної інстанції, оскільки участь суддів у вирішенні процесуального питання не є підставою для їх самовідводу при розгляді інших питань у цій же справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №752/12045/17 від 02/06/2025
1. Предметом спору є визнання права власності в порядку спадкування за законом та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову в перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки заявник не довів, що обставини, на які він посилається, були невідомі йому на час розгляду справи та мали вирішальне значення для правильного вирішення спору. Суд зазначив, що довідка, яку ставить під сумнів заявник, не була єдиним доказом, на підставі якого апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Важливим є те, що заявник мав можливість спростувати ці обставини під час розгляду справи, але не зробив цього. Суд також врахував, що неналежне виконання сторонами своїх процесуальних обов’язків, у тому числі неподання до суду всіх доказів, не є нововиявленими обставинами.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №404/7488/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання ОСОБА_6 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296 (хуліганство) та ч. 1 ст. 121 (тяжке тілесне ушкодження) КК України.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, оскільки місцевий суд не мотивував належним чином можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, враховуючи тяжкість злочину, зокрема завдання удару ногою в голову потерпілому, який перебував у безпорадному стані. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що щире каяття ОСОБА_6 було формальним, оскільки під час досудового розслідування він не виявляв бажання визнати вину та не надавав правдивих свідчень. Також, суд касаційної інстанції врахував попередню судимість ОСОБА_6 та наявність обтяжуючої обставини – вчинення злочину щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані, і дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
3. Верховний Суд залишив вирок Кропивницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №127/23718/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за поширення матеріалів, що виправдовують збройну агресію РФ проти України, та застосування до неї звільнення від відбування покарання з випробуванням.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій формально підійшли до питання призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням. Суд першої інстанції не врахував тяжкість злочину, який відноситься до категорії тяжких, а також те, що засуджена не визнала вину та не усвідомила суспільну небезпеку своїх дій. Апеляційний суд, в свою чергу, не спростував належним чином доводи прокурора щодо безпідставності застосування ст. 75 КК України, що свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Суд також наголосив, що апеляційний суд не взяв до уваги, що ОСОБА_6 вчинила злочин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що свідчить про її підвищену суспільну небезпечність.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №366/2589/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження суворості призначеного покарання за ч. 4 ст. 286-1 КК (порушення правил безпеки дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть кількох осіб).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, зменшивши строк позбавлення волі засудженому ОСОБА_6 з 12 до 10 років, оскільки суди попередніх інстанцій не повною мірою врахували сукупність позитивних даних про особу засудженого, а саме: його статус учасника бойових дій, наявність численних відзнак та нагород, позитивні характеристики з місця служби та проживання, бажання продовжувати військову службу, вік та стан здоров’я. Суд також взяв до уваги відсутність обтяжуючих обставин, часткове добровільне відшкодування шкоди потерпілим та позицію потерпілих, які не наполягали на максимальному покаранні. Водночас, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності обставин, які пом’якшують покарання, таких як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки засуджений не визнав повністю вину та намагався перекласти частину відповідальності на потерпілу. Суд касаційної інстанції також підтримав рішення судів попередніх інстанцій щодо розміру відшкодування моральної шкоди, визнавши його обґрунтованим та відповідним стражданням потерпілих.
3. Верховний Суд змінив судові рішення попередніх інстанцій, зменшивши строк позбавлення волі ОСОБА_6 з 12 до 10 років, а в решті залишив рішення без змін.
