Справа №947/26793/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на частину спадкового майна (домоволодіння) в порядку спадкування за заповітом.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не врахувавши, що ОСОБА_4, яка подала апеляційну скаргу, фактично не була учасником справи, оскільки суд першої інстанції відмовив їй у вступі у справу як третій особі з самостійними вимогами, і цю ухвалу вона не оскаржувала. Апеляційний суд також не врахував преюдиційні обставини, встановлені в інших судових справах за участю ОСОБА_4, які спростовують її вимоги щодо прав на спірне домоводіння. Крім того, апеляційний суд не визначив, які саме права та інтереси ОСОБА_4 були порушені рішенням суду першої інстанції. Враховуючи ці порушення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, і це є підставою для скасування постанови апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №139/241/23 від 22/05/2025
Звісно, ось детальний аналіз судового рішення, як ви просили:
1. Предметом спору є витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння на користь держави.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що земельні ділянки вибули з власності держави поза її волею, оскільки рішення про їх передачу у приватну власність були підробленими, а відповідач не проявила належної обачності при укладенні договорів купівлі-продажу. Суд також врахував, що на момент реєстрації права власності за первинними набувачами, землі перебували у державній власності та знаходились за межами населеного пункту, тому місцева рада не мала повноважень їх передавати. Суд зазначив, що інтереси держави у поверненні незаконно відчуженої землі переважають інтереси добросовісного набувача, особливо враховуючи можливість останнього відшкодувати збитки з винних осіб. Крім того, суд наголосив на важливості дотримання “справедливого балансу” між інтересами держави та правами набувача, але в даному випадку вирішив, що витребування майна не є надмірним тягарем для відповідача. Суд також взяв до уваги, що відповідачка може вимагати відшкодування збитків від попередніх власників.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши витребування земельних ділянок на користь держави.
Справа №344/12588/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення директора школи мистецтв, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що Косівська школа мистецтв є закладом у сфері культури, а отже, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури”, який передбачає можливість припинення безстрокового трудового договору з керівником закладу культури у зв’язку із запровадженням контрактної форми роботи. Суд зазначив, що апеляційний суд помилково застосував норми права, вважаючи, що оскільки школа є закладом позашкільної освіти сфери культури, то положення про конкурс на посаду керівника не застосовуються. Також, суд касаційної інстанції відступив від попереднього висновку Верховного Суду у справі № 344/11960/22, вказавши, що положення про контрактну форму роботи поширюються і на керівників музичних шкіл та шкіл мистецтв.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №201/1515/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з незаконного володіння та виселення мешканців.
2. Суд задовольнив позов частково, витребувавши квартиру на користь міської ради, оскільки встановив, що квартира вибула з комунальної власності незаконно, без волі власника, і не була приватизована. Суд врахував, що договір купівлі-продажу, на підставі якого квартира перейшла у власність відповідача, базувався на недійсному документі. Водночас, суд визнав відповідача добросовісним набувачем, але наголосив, що це не перешкоджає витребуванню майна, оскільки власник має право на захист свого майна. Суд також зазначив, що відповідач має право на відшкодування збитків від продавця. Суд врахував критерії пропорційності втручання у право на мирне володіння майном, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та дійшов висновку, що витребування майна є пропорційним, оскільки відповідає положенням національного законодавства і легітимній меті захисту права власності.
3. Суд вирішив витребувати квартиру з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра.
Справа №523/7802/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна (земельних ділянок) з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, керувався такими аргументами: апеляційний суд не врахував, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; апеляційний суд не врахував, що можливість витребування майна залежить від правового зв’язку між позивачем та спірним майном, волевиявлення щодо вибуття майна, добросовісності набувача та характеру набуття майна; апеляційний суд не зробив висновок про недобросовісність поведінки набувача щодо заволодіння спірним нерухомим майном; апеляційний суд не врахував, що для визначення добросовісності набувача слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності оцінювати добросовісність поведінки зареєстрованого володільця нерухомого майна та враховувати, що втручання у право мирного володіння майном повинно бути законним і забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства та правами конкретної особи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про витребування земельних ділянок та передав справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також скасував постанову апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
Справа №534/2080/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про скасування забезпечення позову у справі про звільнення майна з-під арешту.
2. Апеляційний суд скасував ухвалу про забезпечення позову, оскільки позивач не довів факту продажу майна державним виконавцем та реальної загрози невиконання рішення суду, вважаючи, що надсилання постанови про арешт не свідчить про початок реалізації майна. Верховний Суд не погодився з такими мотивами, вказавши, що апеляційний суд неправильно застосував норми ЦПК, які регулюють забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна, оскільки таке забезпечення можливе, якщо подано позов про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Проте, оскільки позивач не заявляв вимог про визнання права власності на спірне майно, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Справа №465/6173/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок смерті сина позивачів у ДТП, яка сталася з вини водія, що перебував у трудових відносинах з відповідачем ФОП.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позов про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП зі смертельним наслідком, оскільки водій, винний у ДТП, перебував у трудових відносинах з ФОП, який є володільцем джерела підвищеної небезпеки, і саме на роботодавця покладається відповідальність за шкоду, завдану його працівником під час виконання трудових обов’язків. Суд врахував глибину душевних страждань батьків, які втратили сина, а також витрати на виготовлення пам’ятника, які підлягають відшкодуванню, виходячи із засад розумності, пропорційності та справедливості. Суд зазначив, що розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 500 000 грн кожному з батьків не є завищеним чи надмірним, враховуючи обставини справи та усталену судову практику. Також, суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в цю оцінку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №305/1233/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором, розрахованої з урахуванням інфляції та трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
2. Верховний Суд розглянув касаційні скарги особи, яка не брала участі у справі, на дві ухвали апеляційного суду: першу – про відмову у відкритті апеляційного провадження на постанову апеляційного суду, і другу – про відмову у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції. Щодо першої ухвали, ВС погодився з апеляційним судом, що оскарження постанови апеляційного суду особою, яка не брала участі у справі, не передбачено процесуальним законом. Щодо другої ухвали, ВС зазначив, що апеляційний суд помилково застосував норму про відмову у відкритті провадження через неусунення недоліків апеляційної скарги, оскільки ця норма застосовується лише до учасників справи. ВС вказав, що апеляційний суд мав відкрити провадження, а потім вирішити, чи було вирішено судом першої інстанції питання про права та інтереси цієї особи.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, на рішення суду першої інстанції, а ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження на постанову апеляційного суду залишив без змін.
Справа №529/235/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними дій приватного нотаріуса щодо реєстрації права власності на земельні ділянки за ТОВ «ФК Горизонт».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту порушених прав, оскільки оскарження лише дій нотаріуса без оскарження наслідків реєстраційних дій не призведе до відновлення права власності позивача на спірне майно. Суд зазначив, що належним способом захисту в даному випадку було б оскарження рішення про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо майно ще не було відчужене іпотекодержателем. Суд також врахував, що апеляційний суд обґрунтовано зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, вважаючи заявлену суму надмірною та неспівмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів, якщо не було порушень порядку їх надання та отримання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №462/9315/13-ц від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності державної виконавчої служби щодо ненадсилання стягувачу постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Суд відмовив у задоволенні скарги, оскільки встановив, що банк був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та про скасування постанови про його відкриття, але не цікавився ходом виконавчого провадження протягом тривалого часу. Суд зазначив, що сторона виконавчого провадження зобов’язана слідкувати за перебігом своєї справи та добросовісно користуватися процесуальними правами. Суд також врахував, що банк не надав доказів порушення його прав державним виконавцем на момент вчинення виконавчих дій. Суд послався на практику Європейського суду з прав людини, яка наголошує на обов’язку сторони цікавитися провадженням у її справі з розумним інтервалом часу. Суд також взяв до уваги положення Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, що покладає на банк обов’язок активно цікавитися його перебігом.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №578/970/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання поворотної фінансової допомоги.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачка не надала належних доказів повернення коштів позивачу, а її поведінка була суперечливою, що свідчить про недобросовісність. Суд зазначив, що квитанція до прибуткового касового ордеру не є належним доказом повернення коштів, оскільки платіж мав бути проведений через банк, а не готівкою, враховуючи суму. Також, квитанція була підписана не уповноваженою особою. Суд підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційний суд є судом права, а не факту. Суд також врахував, що відповідачка неодноразово змінювала свою позицію щодо обставин справи, що також свідчить про її недобросовісність.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №172/747/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартиру, яка, як стверджують позивачі, була приватизована, але правовстановлюючі документи на яку втрачені у зв’язку з бойовими діями.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не надали достатніх доказів, які б підтверджували їхнє право власності на спірну квартиру. Суд зазначив, що надані копії приватизаційних майнових сертифікатів не містять інформації про обмін на частку державного майна, зокрема житлового фонду, і тому не можуть бути беззаперечним доказом права власності. Суд також врахував, що позивачі не надали доказів звернення до відповідних органів для отримання дублікатів правовстановлюючих документів та відмови у їх видачі. Суд наголосив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, підкресливши, що приватизаційні сертифікати самі по собі не підтверджують право власності на конкретну квартиру без відображення відповідної операції обміну.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №201/12904/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ «Новобуд Сервіс» зобов’язати ОСОБА_1 отримати технічні умови та дозвільні документи для функціонування автомийки в нежитловому приміщенні, яке, за даними реєстру, є автопаркінгом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів порушення його прав діями відповідача. Суд зазначив, що ТОВ «Новобуд Сервіс» не надало достатніх доказів того, що використання відповідачем приміщення як автомийки порушує права позивача як управителя будинку. Суд також врахував, що позивач не довів, яким чином відсутність у відповідачки дозвільних документів та технічних умов безпосередньо впливає на права та обов’язки ТОВ «Новобуд Сервіс». Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, підтвердивши, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Верховний Суд також підтримав ці висновки, вказавши, що суди правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень процесуального права.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №176/2268/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «СхідГЗК» на користь заявника коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. Верховний Суд наголосив, що у таких випадках скарги на дії державного виконавця підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо юрисдикції таких спорів. Оскільки суди попередніх інстанцій не врахували цих обставин і розглянули справу в порядку цивільного судочинства, це є порушенням правил юрисдикції. Суд зазначив, що для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши заявнику право звернутися до адміністративного суду.
Справа №522/17582/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу ДП «АМПУ», виходив з того, що призупинення дії трудового договору можливе лише за умови неможливості надання роботодавцем роботи працівнику та неможливості виконання працівником своїх обов’язків, чого в даному випадку доведено не було. Суд підкреслив, що погіршення фінансового стану підприємства не є достатньою підставою для вибіркового призупинення трудових договорів з окремими працівниками. Водночас, суд касаційної інстанції погодився з доводами ДП «АМПУ» щодо неправильного розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши на необхідність виходити з посадового окладу працівника, а не з фактичних виплат за останні два місяці роботи, оскільки в розрахунковому періоді працівник перебував у простої. Суд також зазначив, що відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу покладається на роботодавця, якщо призупинення дії трудового договору було незаконним. Щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1, суд погодився з апеляційним судом, що не було надано достатніх доказів на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу ДП «АМПУ», змінивши постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку, зменшивши його розмір, та залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду.
Справа №463/2695/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з навчального закладу на користь науково-педагогічного працівника середнього заробітку, який зберігався за ним у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, виходив з того, що відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній до 24 грудня 2023 року) за науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу під час мобілізації, зберігався попередній середній заробіток. Суд підкреслив, що ця норма є спеціальною по відношенню до загальної норми частини третьої статті 119 КЗпП України, яка була змінена Законом № 2352-IX. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду, згідно з якими спеціальна норма має пріоритет над загальною, а також те, що Закон № 2352-IX не вносив змін до інших законів, які передбачають гарантії для громадян, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників. Суд також вказав на помилку суду першої інстанції в розрахунку суми середнього заробітку, оскільки розрахунок має здійснюватися за робочі дні, а не за календарні.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку, збільшивши його розмір до 394 757,09 грн.
Справа №176/1194/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «СхідГЗК» на користь фізичної особи коштів у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. У таких випадках, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, спори щодо оскарження дій державного виконавця підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди мали закрити провадження у справі, оскільки скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Апеляційний суд не врахував, що суди перевіряють дотримання судом першої інстанції правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у заяві, відзиві, скарзі.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши заявнику право звернутися до адміністративного суду.
Справа №507/449/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, який закрив апеляційне провадження за скаргою особи, що не брала участі у справі, але вважала, що рішення суду першої інстанції порушує її права. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд помилково вирішив, що рішення про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини не стосується прав та інтересів цієї особи, оскільки вона є спадкоємцем, який прийняв спадщину у встановлений законом строк. ВС наголосив, що належними відповідачами у таких спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальна громада, якщо таких спадкоємців немає. Суд також вказав, що необізнаність позивача про прийняття спадщини іншою особою не має правового значення, оскільки він мав можливість з’ясувати ці обставини. ВС підкреслив, що апеляційний суд не врахував, що у випадку відмови у встановленні додаткового строку для прийняття спадщини, саме інший спадкоємець має право на спадщину.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №870/12/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ «Полетехніка» про видачу наказу на примусове виконання рішення Третейського суду щодо стягнення з ТОВ «Україна» 592 849,86 грн, з яких 559 292,48 грн пені та 33 557,38 грн 3% річних.
2. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного господарського суду без змін, виходячи з того, що апеляційний суд правильно встановив відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 355 ГПК України та статтею 56 Закону України «Про третейські суди». Суд касаційної інстанції зазначив, що спір підвідомчий третейському суду, строк звернення за видачею наказу не пропущено, розгляд спору третейським судом передбачено третейською угодою, яка є чинною. ВС також встановив, що доводи ТОВ «Україна» про невідповідність складу третейського суду вимогам закону та відсутність повноважень у особи, яка підписала третейську угоду від імені ТОВ «Полетехніка», є необґрунтованими, оскільки оригінали документів, надані ТОВ «Полетехніка», спростовують ці доводи. Крім того, ВС врахував преюдиційні обставини, встановлені в інших справах, щодо чинності третейської угоди та правомірності формування складу третейського суду.
3. Суд постановив залишити апеляційну скаргу ТОВ «Україна» без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №947/25850/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору з позивачем та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність призупинення дії трудового договору, оскільки АТ «Укрзалізниця» не довело неможливості надати позивачу роботу у зв’язку з воєнною агресією. Верховний Суд підкреслив, що хоча КЗпП України прямо не регулює питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, суди обґрунтовано застосували аналогію закону, а саме частину другу статті 235 КЗпП України, яка передбачає виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поновленні на роботі. Суд зазначив, що незаконні дії відповідача позбавили позивача можливості працювати та порушили його конституційне право на своєчасну оплату праці, тому стягнення середнього заробітку є обґрунтованим. Також, Верховний Суд відхилив доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду, враховуючи дію карантинних обмежень, які продовжували строки, визначені статтею 233 КЗпП України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №527/3078/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визначення порядку участі матері у вихованні та спілкуванні з дитиною, а також усунення перешкод у такому спілкуванні.
2. Суд, задовольняючи частково позов, виходив з рівності прав батьків у вихованні дитини, необхідності забезпечення інтересів дитини, а також важливості відновлення емоційного контакту між матір’ю та дитиною. Суд врахував, що тривалий час мати не спілкувалася з дитиною, і тому визначив адаптаційний період для поступового відновлення спілкування. Також, суд взяв до уваги, що відповідач чинив перешкоди у спілкуванні позивачки з сином, що підтверджується зверненнями позивачки до правоохоронних органів. Суд наголосив на пріоритетності інтересів дитини, які мають переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з матір’ю. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо важливості забезпечення сімейних контактів між батьками та дітьми.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №289/2500/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту постійного проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права на спадкування.
2. Суд задовольнив позовні вимоги частково, встановивши факт постійного проживання позивача разом із батьком на момент його смерті, оскільки позивач надав достатньо доказів, що підтверджують цей факт, зокрема, довідку Радомишльської міської ради та покази свідків, які підтвердили, що позивач проживав з батьками за однією адресою, незважаючи на його реєстрацію за іншою адресою у зв’язку з військовою службою; суди врахували, що місце фактичного проживання не обов’язково збігається з місцем реєстрації, а також взяли до уваги докази, які підтверджують, що позивач дійсно проживав разом із батьком на момент його смерті, а також суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання права на спадкування, оскільки цей факт підтверджується свідоцтвом про народження, і немає необхідності у судовому визнанні цього права. Суд також частково задовольнив заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір, виходячи з принципу співмірності та розумності, враховуючи обсяг наданих послуг та часткове задоволення позовних вимог.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/12004/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про оголошення простою, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, вказавши, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки роботодавець не провів повний розрахунок із працівником при звільненні. Водночас, ВС зазначив, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, суди помилково врахували виплати за час відпустки, які не підлягають врахуванню згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати. Оскільки суди не встановили правильний розмір середньоденної заробітної плати, ВС скасував рішення апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку та направив справу на новий апеляційний розгляд. ВС відхилив доводи відповідача про звільнення від відповідальності за затримку виплати заробітної плати, оскільки на час звільнення позивача місто Херсон вже було деокуповане.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в частині заборгованості із заробітної плати залишив рішення апеляційного суду без змін.
Справа №308/16774/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання стосунків між батьками, які не перебували у зареєстрованому шлюбі.
2. Суд, залишаючи рішення попередніх інстанцій без змін, виходив з наступного: по-перше, з моменту народження дитина проживала з матір’ю і перебувала на грудному вигодовуванні, що свідчить про психологічну прив’язаність до матері; по-друге, суд врахував висновки органу опіки та піклування, які вважали за доцільне визначити місце проживання дитини з матір’ю; по-третє, батько не обмежений у праві спілкування з дитиною та участі у її вихованні; по-четверте, виїзд батька з дитиною за кордон та створення перешкод у спілкуванні з матір’ю не сприяють забезпеченню стабільного психоемоційного середовища для дитини; по-п’яте, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції Верховного Суду. Суд також зазначив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши рішення про визначення місця проживання дитини з матір’ю.
Справа №494/1321/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту позбавлення особи батьківського піклування та визнання права перебування на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов.
2. Верховний Суд не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це відсутністю доказів набуття позивачем статусу дитини, позбавленої батьківського піклування. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач тривалий час перебувала на повному державному утриманні, користувалася пільгами як дитина, позбавлена батьківського піклування, і мала законні очікування щодо отримання відповідного статусу та пільг, передбачених законом. Також суди не надали належної оцінки бездіяльності держави щодо забезпечення прав позивача як дитини, позбавленої батьківського піклування, та не дослідили обставини, встановлені у судовому рішенні про визнання її матері безвісно відсутньою. Крім того, ВС наголосив, що суди мали врахувати, що держава тривалий час визнавала за позивачем статус дитини, позбавленої батьківського піклування, оскільки вона перебувала на відповідному обліку з 2008 року.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №947/14653/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу АТ «Українська залізниця» про призупинення дії трудового договору з позивачем, поновлення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що АТ «Українська залізниця» не довело неможливість надання роботи позивачці на її посаді, оскільки підприємство продовжувало здійснювати господарську діяльність, а Одеський регіональний відділ Департаменту екологічної та техногенної безпеки, де працювала позивачка, функціонував. Суд підкреслив, що для правомірного призупинення дії трудового договору необхідна одночасна неможливість як надання роботи роботодавцем, так і її виконання працівником, що в даному випадку не було доведено. Суд також зазначив, що відшкодування виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обов’язком роботодавця, якщо призупинення дії трудового договору було незаконним. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, посилаючись на наявні висновки у цій постанові. Крім того, суд відмовив у передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не знайшовши виключної правової проблеми у справі.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №462/4128/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за державну зраду.
2. У резолютивній частині рішення не наведено жодних аргументів суду. З тексту можна зрозуміти лише те, що касаційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №305/1233/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором, а саме суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позовні вимоги кредитора. Суд зазначив, що хоча первісний строк виконання кредитного договору було змінено через стягнення заборгованості за рішенням суду, зобов’язання за кредитним договором не були виконані в повному обсязі, тому умови кредитного договору, включаючи пункт про 10-річний строк позовної давності, продовжують діяти. Суд також підкреслив, що оскільки заборгованість була стягнута в гривнях, кредитор має право на нарахування інфляційних втрат на суму боргу за весь час прострочення. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про припинення кредитного договору, оскільки зміна строку виконання не означає припинення зобов’язань за договором.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №176/734/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «СхідГЗК» на користь заявника коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. У таких випадках, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, скарги на дії державного виконавця підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд касаційної інстанції наголосив, що для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, вони порушили норми процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та помилково розглянули її в порядку цивільного судочинства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, роз’яснивши заявнику право звернутися до адміністративного суду.
Справа №619/766/18 від 28/05/2025
Предмет спору – визнання незаконними наказів про надання в оренду земельних ділянок, визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок державі.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково зупинив провадження у справі, посилаючись на перегляд подібної справи Великою Палатою Верховного Суду, оскільки на момент зупинення провадження Велика Палата ще не прийняла справу до розгляду. Суд наголосив, що зупинення провадження можливе лише за умови, що Велика Палата вже здійснює перегляд справи, а апеляційний суд повинен чітко розуміти, що підстава для зупинення вже існує. Також, суд касаційної інстанції підкреслив важливість дотримання принципу правової визначеності, який вимагає чіткості та передбачуваності застосування правових норм, і зазначив, що безпідставне зупинення провадження призводить до затягування розгляду справи та порушення прав учасників процесу. Оскільки апеляційний суд вже поновив провадження у справі та призначив її до розгляду, суд касаційної інстанції не став направляти справу назад до апеляційного суду.
Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши ухвалу апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі.
Справа №363/2803/16-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на квартири, витребування квартир з чужого незаконного володіння та стягнення збитків, пов’язаних з інвестуванням у будівництво житла.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зокрема статтю 367 ЦПК України, оскільки вийшов за межі доводів апеляційної скарги та переглянув справу за вимогами позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд першої інстанції прийняв до розгляду заяви позивачів про зміну позовних вимог, і саме за цими зміненими вимогами ухвалив рішення, яке не було оскаржене відповідачами в цій частині. Апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надав належної оцінки доказам, що унеможливило ухвалення законного та обґрунтованого рішення. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не виклав достатньо мотивів, на яких базується його рішення, що є порушенням права на захист.
3. Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №758/15330/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є витребування квартири з чужого незаконного володіння на користь територіальної громади міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, мотивуючи це тим, що апеляційний суд не врахував, що право власності територіальної громади на спірну квартиру не було зареєстроване у встановленому порядку, в той час як ОСОБА_1 набула право власності на підставі договору купівлі-продажу, і апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції про її добросовісність як набувача. Крім того, суд врахував, що Київська міська рада не вчинила достатніх дій для реєстрації права власності на спадкове майно після визнання спадщини відумерлою, тобто допустила недбалість. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем було обрано неефективний спосіб захисту, оскільки не було доведено, що майно вибуло з володіння територіальної громади поза її волею, враховуючи наявність іпотеки та невиконання зобов’язань за іпотечним договором. Також, касаційний суд зазначив, що оскільки територіальна громада набула майно, яке було предметом іпотеки, вона набула статус іпотекодавця і повинна була виконувати зобов’язання за іпотечним договором.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині витребування майна з чужого незаконного володіння та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
Справа №372/2893/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування реєстрації права власності на землю, витребування підземної галереї та земельної ділянки, на якій вона розташована.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав, що належним способом захисту порушеного права позивачки є витребування земельної ділянки в її тимчасове користування, оскільки до неї перейшло право оренди на цю ділянку разом із правом власності на майновий комплекс, розташований на ній. Суд зазначив, що визнання недійсними договорів купівлі-продажу землі не є ефективним способом захисту, оскільки не відновить автоматично право оренди позивачки. Щодо вимоги про витребування підземної галереї, суд відмовив, оскільки право власності на неї вже зареєстровано за позивачкою, і вона не довела, що їй чиняться перешкоди у користуванні цим майном. Також, суд касаційної інстанції погодився з відмовою апеляційного суду в ухваленні додаткового рішення та роз’ясненні постанови, оскільки всі позовні вимоги були розглянуті, а постанова є чіткою і зрозумілою для виконання. Крім того, суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду щодо відмови у виправленні описки, оскільки зазначена неточність містилася у рішенні суду першої інстанції і не впливає на суть рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №465/7120/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження акта про порушення, рішення комісії та акта-розрахунку необлікованого об’єму газу, а також стягнення вартості цього необлікованого газу.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що акт про порушення було складено за відсутності належного представника споживача, оскільки брат позивачки не мав відповідних повноважень. Суд зазначив, що для нарахування вартості необлікованого газу необхідно встановити факт несанкціонованого втручання в роботу лічильника та викривлення даних обліку, чого в даному випадку не було доведено, оскільки експертиза не виявила втручання в роботу лічильника. Суд підкреслив, що відсутність пломби сама по собі не є достатньою підставою для донарахування, якщо не доведено, що це призвело до некоректного обліку газу. Суд також врахував, що АТ «Львівгаз» не довів належними доказами факт викривлення даних обліку газу внаслідок дій споживача. Суд вказав, що оператор ГРМ повинен діяти в зрозумілий для споживача спосіб, з чітким дотриманням всіх процедур.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, підтвердивши правомірність скасування акта про порушення та відмову у стягненні вартості необлікованого газу.
Справа №369/3584/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення працівника у зв’язку зі скороченням штату, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, премії та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав звільнення позивачки незаконним, оскільки роботодавець не запропонував їй всі наявні вакантні посади на підприємстві, які відповідали її кваліфікації та досвіду, в період з моменту попередження про звільнення до дати звільнення. Суд також врахував, що комісія з питань визначення переважного права працівників вирішувала питання про переведення позивачки на іншу посаду вже після видання наказу про її звільнення, а голова комісії мав конфлікт інтересів. Водночас, суд погодився з відмовою у стягненні премії, оскільки не було доведено обов’язку роботодавця виплатити її на момент звільнення, і питання може бути вирішене в межах поновлених трудових відносин. Щодо середнього заробітку за час затримки виплати премії, суд зазначив, що неможливе одночасне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виплати премії за один і той самий період.
3. Суд залишив касаційні скарги обох сторін без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, додатково стягнувши з відповідача на користь позивачки 3000 грн на відшкодування витрат на правничу допомогу в касаційній інстанції.
Справа №0907/2-1864/2011 від 08/01/2025
1. Предметом спору є відмова у видачі дубліката виконавчого листа АТ «УкрСиббанк» для примусового виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково закрив провадження у справі про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на наявність попередньої ухвали про відмову у видачі дубліката, яка набрала законної сили. Верховний Суд підкреслив, що розгляд питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, є триваючим процесом, і ухвала про відмову у видачі дубліката не є остаточним рішенням, яке перешкоджає повторному зверненню до суду з аналогічною заявою, особливо якщо існують обставини, що вимагають виконання судового рішення. Суд зазначив, що закриття провадження у таких випадках суперечить статті 129 Конституції України про обов’язковість судового рішення та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий суд. Суд також врахував висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що розгляд процесуальних питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, не є окремим видом судового провадження і не передбачає закриття провадження у справі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №752/11484/19-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного батьком позивачки на користь її сестри, через нібито нерозуміння батьком значення своїх дій під час складання заповіту.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала достатніх доказів того, що заповіт був підписаний батьком у стані, коли він не усвідомлював наслідки своїх дій, або що заповіт не відповідав його дійсній волі; суди попередніх інстанцій врахували медичну довідку, видану психоневрологічним диспансером, яка підтверджувала дієздатність заповідача на момент складання заповіту; суд касаційної інстанції підкреслив, що належним доказом у такій справі є висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, проте позивачка не ініціювала її проведення в суді першої інстанції; суд також відхилив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи щодо оскарження медичної довідки, оскільки не встановив об’єктивної неможливості розгляду справи без цього рішення; суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що позивачка не спростувала презумпцію психічного здоров’я заповідача та не довела порушень при складанні заповіту.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/44907/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є заява про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 з метою захисту від домашнього насильства ОСОБА_1 та її малолітнього сина.
2. Суд задовольнив заяву частково, видавши обмежувальний припис, оскільки встановив, що ОСОБА_3 вчиняв психологічне насильство щодо ОСОБА_1, що підтверджується численними кримінальними провадженнями, відкритими за фактами викрадення дитини, нанесення тілесних ушкоджень, та невиконанням судових рішень щодо спілкування з дитиною. Суд врахував, що ці дії викликали у ОСОБА_1 побоювання за свою безпеку та безпеку сина, спричинили емоційний стрес та нездатність захистити себе та дитину. Суд зазначив, що обмежувальний припис є тимчасовим заходом, спрямованим на попередження насильства та забезпечення безпеки постраждалих осіб, а не заходом покарання. Суд також наголосив на пропорційності втручання у права ОСОБА_3, враховуючи його протиправну поведінку. Суд відхилив аргументи ОСОБА_3 щодо порушення територіальної підсудності, оскільки ОСОБА_1 перебувала у Київському міському центрі гендерної рівності, розташованому в Шевченківському районі, на момент подання заяви. Суд також врахував, що спір щодо місця проживання дитини вже був вирішений на користь матері.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №757/3969/24-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України, яким було скасовано реєстрацію права власності позивача на об’єкт енергетики.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що спір виник у зв’язку з оскарженням наказу Міністерства юстиції, яким було скасовано реєстрацію права власності позивача на об’єкт нерухомого майна, а отже, спір має приватноправовий характер, оскільки стосується захисту цивільних (майнових) прав позивача. Суд зазначив, що вирішальним фактором для визначення юрисдикції є суть спору, а саме захист порушеного майнового права, а не лише участь у справі суб’єкта владних повноважень. Суд вказав, що в даному випадку вимога про скасування наказу Міністерства юстиції має безпосередній вплив на майнові права та інтереси позивача. Тому, на думку суду, такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки спрямований на захист права власності на об’єкт нерухомого майна. Суд також послався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у подібній справі.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №509/1171/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є усунення відповідача від права на спадкування за законом, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела сукупність обставин, необхідних для усунення відповідача від права на спадкування, а саме: ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, перебування спадкодавця в безпорадному стані та потребу спадкодавця в допомозі саме від відповідача. Суд зазначив, що позивачка не надала доказів винної поведінки відповідача та свідомого ухилення від надання допомоги хворому батькові. Також, суд врахував, що позивачка не заперечувала проти вступу відповідача у спадщину в попередній судовій справі про встановлення факту родинних відносин. Суд вказав, що позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вона посилається, а саме, що померлий перебував у безпорадному стані і потребував сторонньої допомоги, яку йому надавали позивачка з сестрою, саме від відповідача. Суд також врахував покази свідків, згідно з якими спадкодавець до госпіталізації не перебував у безпорадному стані.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №357/2597/22 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є позов про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та заробітної плати, оскільки позивачка вважала своє звільнення незаконним.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що звільнення позивачки було незаконним, оскільки роботодавець створив штучні умови дискримінаційного характеру для її звільнення, а також не отримав попередньої згоди профспілкового органу на її звільнення, що є порушенням трудового законодавства. Суд зазначив, що зміна істотних умов праці, яка стала підставою для звільнення позивачки, фактично не відбулася, оскільки на новостворену посаду було прийнято іншу особу на безстроковий трудовий договір з повним робочим днем, на відміну від умов, запропонованих позивачці. Суд також підкреслив, що непред’явлення вимоги про визнання наказу про звільнення незаконним не є перешкодою для задоволення вимог про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суд відхилив доводи відповідача про відсутність посади провідного інженера з охорони праці, зазначивши, що у разі скорочення посади роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу.
Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду та ухвалу про відмову в роз’ясненні судового рішення – без змін.
Справа №372/1991/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками водного фонду шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх повернення у власність держави.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову прокурора, не врахував важливі обставини, а саме те, що відповідач не був учасником справи, в якій було встановлено факт порушення при передачі спірних земель у приватну власність, і, відповідно, не мав можливості надати свої докази. Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки висновку експерта, наданому відповідачем, який свідчив про те, що спірні земельні ділянки не накладаються на прибережні захисні смуги, а також не перевірив, чи існують спірні земельні ділянки фізично на момент ухвалення рішення. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не забезпечив змагальний процес, позбавивши відповідача права спростувати позицію прокурора, і не дотримався принципів всебічного та повного дослідження обставин справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №360/1351/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі до 100 000 грн за участь у бойових діях у певний період.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно дослідили обставини справи та допустили помилки при застосуванні норм матеріального права. Зокрема, суди не врахували Наказ № 392-АГ, який регулює порядок виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Держприкордонслужби, а також помилково застосували Інструкцію № 188, яка регулює інші виплати. Суд також наголосив, що для отримання винагороди важливим є факт безпосередньої участі у бойових діях, який має бути підтверджений відповідними документами, такими як бойові накази, журнали бойових дій та рапорти командирів. Суд врахував, що позивач був направлений у відрядження в район ведення бойових дій, а також наявність довідки про його участь у бойових діях. Суд зазначив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди. Суд підкреслив, що суди повинні ретельно досліджувати всі докази, не перекладаючи наслідки недбалості посадових осіб на військовослужбовця.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.
Справа №160/9953/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність податкового органу щодо неподання висновку про повернення надміру сплаченої рентної плати за користування надрами на погашення грошових зобов’язань зі сплати орендної плати за землю.
2. Суд зазначив, що згідно з Податковим кодексом України, платник податків має право на повернення надміру сплачених сум, якщо відсутній податковий борг. Обов’язковою умовою є подання заяви протягом 1095 днів з дня виникнення переплати. Контролюючий орган зобов’язаний протягом 20 днів підготувати висновок про повернення коштів та подати його до казначейства. У даній справі, платник подав заяви про перерахування коштів на погашення інших податкових зобов’язань, але податковий орган не підготував висновок у встановлений строк. Суд відхилив доводи податкового органу про неможливість повторного розгляду заяви, оскільки саме на контролюючий орган покладено відповідальність за своєчасність передачі висновку до казначейства.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №300/1608/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області щодо ТОВ “Форвард Агро Трейд”.
2. На жаль, з наданого тексту неможливо дізнатися аргументи суду. У тексті відсутня мотивувальна частина рішення, де б зазначалися обставини справи, позиції сторін та обґрунтування суду. Тому я не можу надати інформацію про те, чи відступав суд від попередніх правових позицій Верховного Суду.
3. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ “Форвард Агро Трейд”, частково скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції в скасованій частині, а касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишив без задоволення.
Справа №380/22793/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є вимога Департаменту інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради про демонтаж рекламних конструкцій, яку ТОВ «Комтех Аутдор» вважає протиправною.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно з’ясували обставини справи та не надали належної оцінки доказам, зокрема, не врахували особливості правового режиму воєнного стану, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та його вплив на порядок розміщення зовнішньої реклами. Суди не дослідили правомірність вимоги про демонтаж кожної рекламної конструкції окремо, не з’ясували, чи можна вважати розміщення реклами самовільним з урахуванням поданих позивачем декларацій про провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану, а також не перевірили повноваження Комісії з питань розміщення зовнішньої реклами щодо прийняття рішення про відмову у продовженні дії дозволів. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково поклалися на обставини, встановлені в іншій справі, рішення в якій було скасовано Верховним Судом.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/876/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у заходах з національної безпеки і оборони у період воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково застосували Інструкцію № 188 замість Наказів № 392-АГ та № 628-АГ для визначення порядку виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168. Суди не встановили всіх обставин справи, зокрема, які саме завдання виконував військовослужбовець у відрядженні, чи підтверджується його участь у бойових діях сукупністю доказів, та чи складався рапорт щодо його участі у заходах. Суд наголосив, що порушення порядку передачі документів між військовими частинами не позбавляє військовослужбовця права на винагороду, і що суди повинні ретельно досліджувати всі докази, не перекладаючи наслідки недбалості посадових осіб на військовослужбовця. Суд вказав на важливість з’ясування, які саме завдання виконував військовослужбовець у відрядженні, та чим це підтверджується, а також дослідження записів у журналах бойових дій та рапортів.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №300/1608/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень щодо завищення від’ємного значення ПДВ, заниження податку на прибуток та ПДВ, винесених Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області на підставі акту перевірки ТОВ “Форвард Агро Трейд”.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційні скарги обох сторін, підтримав позицію суду першої інстанції, зазначивши, що ТОВ “Форвард Агро Трейд” правомірно відобразило у податковому обліку господарські операції з ТОВ “Агровнесок” та ТОВ “Агросимвол”, оскільки реальність цих операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а незначні недоліки в їх оформленні не є підставою для визнання операцій нереальними. Суд також погодився з тим, що висновки податкового органу про заниження доходу та завищення собівартості є необґрунтованими, оскільки в акті перевірки відсутні чіткі посилання на первинні документи, які б підтверджували ці порушення. Крім того, суд підкреслив, що дані автоматизованих систем податкового органу не можуть бути єдиною підставою для нарахування податкових зобов’язань без урахування первинних документів. Суд також підтримав позицію, що нестача товару, виявлена під час інвентаризації, не є автоматичним свідченням відсутності факту його поставки, якщо є інші докази, що підтверджують поставку.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та залишив в силі рішення суду першої інстанції, задовольнивши касаційну скаргу ТОВ “Форвард Агро Трейд”, а касаційну скаргу ГУ ДПС залишив без задоволення.
Справа №320/16859/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є правомірність закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України та Верховного Суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки спір між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вже був вирішений у іншій справі, рішення по якій набрало законної сили. Верховний Суд зазначив, що тотожність позовів визначається збігом сторін, підстав та предмету спору. Суд вказав, що підстави позову – це обставини і норми права, на яких позивач ґрунтує свої вимоги, а предмет позову – це матеріально-правові вимоги до відповідача. ВС підкреслив, що перефразовування позивачем предмету позову не змінює суті правовідносин, які вже були оцінені судом у попередній справі. Суд відхилив доводи касаційної скарги про нетотожність спорів, вважаючи їх штучним створенням нових обставин для ініціювання нового спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/8285/23 від 30/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження бездіяльності прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, за певні періоди служби.
Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав на те, що суди не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема не надали належної оцінки довідкам військової частини, рапортам про виплату додаткової винагороди, наказам начальника та підставам їх складання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах здійснюється на підставі комплексу інформації, а перелік підтверджуючих документів не є вичерпним. Також, суд зазначив, що порушення порядку передання документів між військовими частинами не може бути підставою для відмови у виплаті винагороди. Суди попередніх інстанцій не з’ясували обставини складання рапортів і наказів про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі, що має істотне значення для вирішення спору. Суд також нагадав, що обов’язок доказування правомірності своїх дій покладається на відповідача – суб’єкта владних повноважень.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.
Справа №380/27432/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю, передбаченої постановою КМУ №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після поранення.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу позивача, скасувавши постанову апеляційного суду та направивши справу на новий апеляційний розгляд у частині вимог щодо виплати додаткової винагороди за час перебування у відпустці для лікування після поранення. Суд зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи суперечливим доказам щодо ступеня тяжкості отриманого позивачем поранення, що є визначальним фактором для вирішення питання про право на отримання збільшеної додаткової винагороди за час відпустки. Водночас, Верховний Суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині виплати додаткової винагороди за час перебування позивача на стаціонарному лікуванні, оскільки факт поранення, пов’язаного із захистом Батьківщини, та перебування на лікуванні у зв’язку з цим пораненням були належним чином встановлені. Суд підкреслив, що для виплати додаткової винагороди за час перебування на стаціонарному лікуванні не вимагається, щоб поранення було саме тяжким.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вимог щодо виплати додаткової винагороди за час перебування у відпустці для лікування після поранення та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №420/7250/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненадання військовослужбовцю довідки про безпосередню участь у бойових діях у певний період, що впливає на його право на отримання додаткової винагороди.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на тому, що вони не встановили повною мірою обставини справи, зокрема, куди саме був відряджений позивач, які завдання він виконував, кому підпорядковувався, і в складі якого саме тактичного угруповання проходив службу. Суд також зазначив, що суди не врахували аргументи відповідача про те, що Командувач Об’єднаних сил та військова частина є різними посадовими особами, а також не взяли до уваги розформування об’єднаного командного пункту та передачу гербової печатки іншим угрупованням. Крім того, суд підкреслив, що недоліки в документах, які підтверджують участь у бойових діях, не повинні мати негативних наслідків для військовослужбовця, а держава не може відмовляти у виплатах, якщо особа відповідає умовам для їх отримання. Суд наголосив на необхідності з’ясування, чи могла військова частина з певних причин не зафіксувати участь позивача у бойових діях.
3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №380/19729/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій військової частини щодо нарахування грошового забезпечення та зобов’язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення з урахуванням певних законодавчих змін.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) щодо строків звернення до суду. Суд зазначив, що до періоду з 01.07.2022 по 18.07.2022 слід застосовувати редакцію статті 233 КЗпП, яка діяла до 19.07.2022 і не обмежувала строки звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Водночас, до періоду з 19.07.2022 по 25.12.2023 застосовується чинна редакція статті 233 КЗпП, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Суд також вказав, що початком перебігу строку звернення до суду слід вважати момент отримання позивачем достовірної інформації про обсяг і характер виплачених сум, і для правильного вирішення справи необхідно з’ясувати, чи було позивача ознайомлено з розміром грошового забезпечення до 06.09.2024.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №160/7517/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «ТЕЙСТІ КОРН» податкових повідомлень-рішень, винесених ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо завищення від’ємного значення з ПДВ та застосування штрафних санкцій.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що ТОВ «ТЕЙСТІ КОРН» надало достатньо документів для підтвердження правомірності списання сировини та напівфабрикатів у виробництво, а також пояснення щодо розбіжностей в обліку. Суд зазначив, що чинне податкове законодавство не вимагає обов’язкової участі представника податкового органу при проведенні інвентаризації, тому відсутність такого представника не може бути підставою для визнання результатів інвентаризації недійсними. Суд також врахував, що товариство реалізовувало готову продукцію та напівфабрикати, нараховуючи ПДВ у повному обсязі та реєструючи податкові накладні. Крім того, суд відхилив посилання податкового органу на ненадання документів за певний період, оскільки товариство надало необхідні документи на вимогу податкового органу.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №240/7215/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є правомірність встановлення та виплати позивачці надбавки за вислугу років у розмірі, визначеному Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік”, а не Законом України “Про державну службу”.
2. Верховний Суд, розглядаючи цю зразкову справу, зазначив, що зміни в оплаті праці держслужбовців, зокрема зменшення надбавки за вислугу років, зумовлені євроінтеграційними вимогами, а не балансуванням бюджету. Суд підкреслив, що Закон про Держбюджет не може змінювати права та гарантії, встановлені іншими законами, зокрема Законом “Про державну службу”, який є спеціальним у питаннях регулювання держслужби. Суд вказав на колізію між нормами різних законів та наголосив, що Закон про Держбюджет не має вищої юридичної сили, а спеціальний закон має пріоритет. Суд також врахував попередні рішення Конституційного Суду України, які підтверджують, що Закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав, передбачених іншими законами. Суд зазначив, що реформа оплати праці державних службовців, хоч і передбачає зміни, не може обмежувати права, встановлені спеціальним законодавством про державну службу.
3. Суд задовольнив позов частково, визнавши протиправним наказ про встановлення надбавки за вислугу років у меншому розмірі та зобов’язав здійснити перерахунок і виплату надбавки відповідно до Закону України “Про державну службу”.
Справа №420/31410/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є правомірність наказу ГУ ДПС в Одеській області про проведення фактичної перевірки ТОВ «Югвинпром».
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що згідно з ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, зокрема, у разі наявності інформації про порушення вимог законодавства у сфері виробництва підакцизних товарів. Суд підкреслив, що в наказі про проведення перевірки обов’язково має бути зазначено конкретну підставу для її проведення, або ж реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. У даному випадку, в наказі було зазначено посилання на лист ДПС України, який містив інформацію про можливі порушення ТОВ «Югвинпром» у сфері виробництва підакцизних товарів, що, на думку суду, є достатньою підставою для проведення перевірки. Суд також послався на власні попередні висновки, згідно з якими здійснення контролюючим органом функцій у сфері виробництва підакцизних товарів є самостійною підставою для проведення фактичної перевірки. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій не врахували наявність достатніх доказів на підтвердження підстав для призначення фактичної перевірки позивача, а зміст спірного наказу відповідає вимогам податкового законодавства.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ «Югвинпром» про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС в Одеській області.
Справа №300/1608/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області щодо ТОВ “Форвард Агро Трейд”.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу ТОВ “Форвард Агро Трейд”, виходив з того, що судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог. Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Рішення ґрунтувалося на аналізі податкового законодавства, обставин здійснення господарських операцій платника податків та правильності застосування норм права контролюючим органом. Суд врахував доводи касаційної скарги ТОВ “Форвард Агро Трейд” щодо невідповідності висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи та вимогам законодавства. Суд касаційної інстанції також взяв до уваги практику застосування відповідних норм податкового законодавства.
3. Верховний Суд касаційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишив без задоволення, а касаційну скаргу ТОВ “Форвард Агро Трейд” задовольнив, скасувавши постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову та залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині.
Справа №320/29221/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови Держпродспоживслужби про накладення штрафу на ТОВ «Ендорфін» за порушення законодавства щодо заборони куріння та стимулювання продажу тютюнових виробів, зокрема кальянів, у закладі ресторанного господарства.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що з 11 липня 2022 року, згідно з новими змінами в законодавстві, кальяни підпадають під абсолютну заборону в закладах ресторанного господарства, незалежно від їхнього складу. Суд наголосив, що надання послуг з приготування кальянів у таких закладах є стимулюванням продажу тютюнових виробів, навіть якщо безпосередньо не відбувається реклама продукту. Суд зазначив, що попередня правова позиція Верховного Суду у справі № 420/2004/22 не підлягає врахуванню, оскільки стосувалася застосування норм попередньої редакції статті 13 Закону № 2899-IV, коли заборона не була абсолютною. Суд також врахував положення Рамкової конвенції ВООЗ про боротьбу проти тютюну, ратифікованої Україною, яка закликає до обмеження реклами та стимулювання продажу тютюнових виробів. Суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Ендорфін» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки не встановив виключної правової проблеми у справі.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві задовольнити, а в задоволенні позову ТОВ «Ендорфін» відмовити.
Справа №420/373/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є правомірність податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ВОСТОК» зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ВОСТОК», виходив з того, що господарські операції з контрагентами були реальними та підтверджені первинними документами, а висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях. Суд зазначив, що податкова інформація з інформаційно-аналітичних баз є лише інформативною і не може бути єдиною підставою для висновків про порушення. Щодо нестачі товарних залишків, суд підкреслив, що єдиним законним засобом доказування є інвентаризація, якої в даному випадку не було проведено. Також, суд погодився з позивачем, що списання зернових культур відбулося в межах норм природних втрат, що не є об’єктом оподаткування ПДВ. Крім того, суд встановив, що позивач не включав до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, які в подальшому коригувалися постачальниками, тому не було підстав для зменшення податкового кредиту за цими коригуваннями.
3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області – без задоволення.
Справа №380/21917/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи.
2. Суд, задовольняючи заяву про забезпечення позову, виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до зміни системи оподаткування для позивача, що спричинить додаткове податкове навантаження та необхідність реєстрації платником ПДВ, а також може ускладнити або унеможливити відновлення господарської діяльності у разі задоволення позову. Суд врахував, що позивач надає послуги критично важливим суб’єктам господарювання, і невжиття заходів забезпечення позову може призвести до розірвання договірних відносин з контрагентами. Суд також зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуюче становище до ухвалення остаточного рішення у справі. Суд наголосив, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Суд також зазначив, що анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/8524/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Свіжа зелень» було збільшено суму грошових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ТОВ «Свіжа зелень» правомірно сформувало податковий кредит та зменшило податок на прибуток, оскільки реальність господарських операцій з контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними документами, які містять достатньо інформації про зміст та обсяг операцій. Суд зазначив, що податкова інформація контролюючого органу щодо контрагентів позивача носить інформативний характер і не спростовує факту здійснення господарських операцій. Також, контролюючий орган не надав доказів, що відомості в первинних документах є неповними, недостовірними або суперечливими. Суд підкреслив, що неістотні недоліки в документах не є підставою для невизнання господарської операції, якщо вони не перешкоджають ідентифікації операції та її учасників. Крім того, контролюючий орган не довів, що позивач діяв без належної обачності або з метою отримання податкової вигоди. Суд також врахував презумпцію добросовісності платника податків та економічну виправданість його дій.
3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №620/621/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн за період з 24 лютого до 30 вересня 2022 року.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що позивач, будучи відрядженим до складу оперативно-тактичного угрупування, міг виконувати бойові завдання лише в першому ешелоні оборони або наступу. Суд зазначив, що для вирішення питання про правомірність невиплати додаткової винагороди необхідно з’ясувати, які саме завдання виконував позивач у районі ведення бойових дій, а не обмежуватися лише фактом перебування чи відсутності на лінії зіткнення. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи, зокрема, не врахували положення окремих доручень Міністра оборони України, які визначають різні види безпосередньої участі у бойових діях. Суд також поставив під сумнів належність та допустимість доказів, на які посилалися суди попередніх інстанцій, зокрема, пояснень командира роти охорони.
3. Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №826/13872/17 від 30/05/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що датою перетину товаром митного кордону України є 03.11.2016, що підтверджується відміткою на коносаменті “під митним контролем”. Суд зазначив, що моментом вчинення імпортної операції для нарахування пені є саме момент фактичного перетину товаром митного кордону, а не дата оформлення митної декларації. Суд також врахував, що коносамент є належним та допустимим доказом у справі. Доводи податкового органу про те, що датою завершення імпортної операції є дата митної декларації, не спростовують факту перетину кордону 03.11.2016. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій. Посилання податкового органу на листи митних органів не були прийняті до уваги, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини або перевіряти докази.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №460/14220/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення зборів суддів про висловлення недовіри керівнику апарату суду, наказу про звільнення з посади та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався такими аргументами: по-перше, збори суддів можуть висловити недовіру керівнику апарату суду тільки у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків, визначених в частині третій статті 155 Закону №1402-VIII, а суди попередніх інстанцій не встановили фактів такого невиконання; по-друге, оцінка зборами суддів факту непогодження керівником апарату із головою суду прийняття наказу, як порушення субординації, має суб`єктивний характер та не може бути самостійною підставою для висловлення недовіри за відсутності порушень у виконанні обов`язків; по-третє, Верховний Суд критично оцінив висновок суду першої інстанції про «недолугість та нікчемність» наказу керівника апарату, прийнятого на виконання Рекомендацій Верховного Суду, а дублювання в цьому наказі обов`язків відповідальних осіб за їхніми посадовими інструкціями не може указувати на протиправність дій позивача; по-четверте, підставою для звільнення керівника апарату суду мало бути прийняте у встановленому порядку та належним чином оформлене рішення зборів суддів про висловлення недовіри, а не протокол зборів суддів.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов: скасував наказ про звільнення, поновив позивача на посаді, а справу в частині стягнення середнього заробітку направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №200/877/23 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у заходах з національної безпеки і оборони під час воєнного стану.
2. Верховний Суд встановив, що для отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони, а сам факт перебування в районі бойових дій не є достатньою підставою. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували Інструкцію № 188 та не врахували Накази № 392-АГ та № 628-АГ, які визначають порядок та умови виплати додаткової винагороди. Суд також зазначив, що апеляційний суд не здійснив комплексної оцінки доказів, зокрема довідки про участь у бойових діях, наказів про відрядження, та не з’ясував, які саме завдання виконував позивач у відрядженні. Крім того, суд вказав на необхідність з’ясування, чи виплачувалася аналогічна винагорода іншим військовослужбовцям у подібних обставинах.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Справа №640/7922/20 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження висновку Держаудитслужби про порушення ДК «Укроборонпром» законодавства про публічні закупівлі.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що ДК «Укроборонпром» правомірно визначено замовником у розумінні Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки він відповідав критеріям, встановленим цим Законом. Суд зазначив, що функції та цілі створення концерну не дають йому права підміняти підприємства-учасники у фінансово-господарських відносинах. Також, суд відхилив аргументи скаржника про формальність статусу замовника через технічні особливості реєстрації в системі Prozorro, підкресливши, що саме умови реєстрації визначають статус учасників торгів. Суд врахував попередній висновок Верховного Суду у подібній справі, де було зазначено, що господарські об’єднання беруть участь в організації закупівель за правилами, визначеними Законом про публічні закупівлі, які є обов’язковими для всіх учасників торгів. Суд вказав, що ДК «Укроборонпром» мав пільги лише щодо підприємств, які є його учасниками та відповідають критеріям афілійованих підприємств.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ДК «Укроборонпром» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/4708/24 від 30/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Пенсійного фонду про відмову у переведенні особи з пенсії за віком на пенсію державного службовця та зобов’язання призначити та виплачувати пенсію державного службовця.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що для переходу на пенсію державного службовця необхідно відповідати певним критеріям, встановленим законодавством. Зокрема, станом на 01.05.2016 особа повинна була мати певний стаж державної служби (10 років, якщо на цю дату займала посаду держслужби, або 20 років незалежно від цього) і відповідати вимогам щодо віку та страхового стажу, встановленим для осіб з 20-річним стажем держслужби. У даному випадку, позивачка не працювала на державній службі станом на 01.05.2016 та не мала необхідного стажу 20 років. Крім того, суд врахував, що позивачці вже була призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону № 3723-XII, і після цього вона не працювала на посадах державної служби. Суд також зазначив, що посилання пенсійного органу на деякі попередні рішення Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки обставини в тих справах відрізняються.
3. Суд задовольнив касаційну скаргу Пенсійного фонду, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №580/8300/24 від 30/05/2025
Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визначив, що перерахунок пенсії має здійснюватися з моменту її призначення, а не з більш ранньої дати, як того вимагала позивачка, оскільки питання поважності причин пропуску строку звернення до суду не було порушено позивачем у позовній заяві. Суд також врахував, що позивачка має можливість щомісячно отримувати інформацію про розмір своєї пенсії, і тому повинна була своєчасно дізнатися про можливе порушення своїх прав. Крім того, суд зазначив, що вимога про зобов’язання відповідача виплачувати пенсію після перерахунку є передчасною, оскільки спору щодо цього питання не існувало. Суд касаційної інстанції підкреслив, що судовому захисту підлягають лише порушені права, а не ті, що можуть бути порушені в майбутньому, і що він переглядає судові рішення лише в межах доводів касаційної скарги.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №160/19328/22 від 30/05/2025
1. Предметом спору є правомірність висновку Держаудитслужби про порушення Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради законодавства про публічні закупівлі.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що Департамент, оголосивши 186 процедур закупівель послуг з організації харчування за однаковим кодом, порушив вимоги Закону “Про публічні закупівлі”, який забороняє ділити предмет закупівлі з метою уникнення відкритих торгів. Також, оскільки загальна вартість цих закупівель перевищувала 133 тисячі євро, Департамент мав додатково оприлюднити оголошення англійською мовою. Крім того, переможець торгів не надав усіх необхідних документів, що підтверджують його кваліфікацію, що також є порушенням. Суд підкреслив, що орган державного фінансового контролю правомірно зобов’язав Департамент вжити заходів щодо припинення зобов’язань за договором, оскільки виявлені порушення вплинули на об’єктивність визначення переможця торгів. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду щодо аналогічних справ та підкреслив важливість дотримання принципів публічних закупівель.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.
Справа №320/14811/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов’язання з акцизного податку на пальне.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, але змінив мотивувальну частину рішень. Суд наголосив, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних податкових декларацій та електронних реєстрів, і не може включати аналіз первинних документів для підтвердження цільового використання палива. Підтвердження цільового використання палива для погашення податкового векселя має здійснюватися шляхом ретельної перевірки та аналізу копій первинних документів, наданих платником податку, при прийнятті рішення про погашення податкового векселя або застосування інших процедур, передбачених Податковим кодексом. Оскільки податкове повідомлення-рішення було винесено на підставі акта камеральної перевірки, яка не мала права досліджувати питання цільового використання палива, суд визнав таке рішення протиправним. Суд також зазначив, що контролюючий орган не повідомив платника податків про рішення щодо погашення податкових векселів або застосування інших процедур, що є порушенням встановленого порядку.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення, змінивши лише мотивувальну частину.
Справа №420/7122/19 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився і Верховний Суд, задовольнив позовні вимоги платника податків, виходячи з того, що контролюючий орган порушив процедуру проведення документальної невиїзної перевірки, а саме не повідомив належним чином платника податків про дату початку та місце проведення перевірки до її початку, що є грубим порушенням порядку проведення перевірки. Суд зазначив, що таке порушення позбавило платника податків можливості надати пояснення та документи щодо предмета перевірки, що є порушенням його прав. Суд підкреслив, що невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про проведення перевірки робить її незаконною та не породжує правових наслідків. Суд також послався на усталену практику Верховного Суду, згідно з якою суди повинні першочергово надавати правову оцінку обставинам, пов’язаним з порушенням процедури проведення перевірки, і лише у разі відсутності таких порушень переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
