Огляд судової практики Верховного Суду за 02/06/2025

Справа №991/2939/22 від 27/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення у розтраті особливо цінних земель державного підприємства шляхом зловживання службовим становищем та видачі завідомо неправдивих документів.

2. Суд, розглядаючи справу, встановив, що ОСОБА_8, зловживаючи службовим становищем, видавав накази про передачу особливо цінних земель у приватну власність, діючи у змові з ОСОБА_14, який надавав неправдиві відомості про землі. Важливо, що землі ДП «ДГ «Бохоницьке» були особливо цінними та мали використовуватися для дослідних і навчальних цілей, а органи Держгеокадастру не уповноважені розпоряджатися такими землями. Суд дослідив численні документи, покази свідків та експертні висновки, щоб встановити обставини справи, і відкинув аргументи ОСОБА_8 про те, що він діяв в інтересах держави, зокрема, забезпечуючи учасників АТО земельними ділянками. Провадження щодо ОСОБА_14 було продовжено за заявою матері з метою реабілітації, але у зв’язку зі смертю його було закрито.

3. Суд визнав ОСОБА_8 винним за ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_14 закрив у зв’язку зі смертю.

Справа №140/6769/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення вимог щодо проведення розрахункових операцій.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, підтверджуючи правомірність штрафних санкцій, обмежився формальним порівнянням часу надходження коштів за банківськими виписками та часу створення розрахункових документів, не дослідивши належним чином факт видачі розрахункових документів покупцям при передачі їм товарів чи послуг, що є ключовою обставиною для встановлення порушення. Суд зазначив, що чинне законодавство визначає саме передачу товару або надання послуги як визначальні для обов’язку видачі розрахункового документа, а не лише технічну невідповідність часу оплати і створення документів. Також суд касаційної інстанції наголосив, що контролюючий орган має встановити наявність об’єктивної сторони правопорушення – бездіяльність суб’єкта господарювання у вигляді невидачі чеку, непроведення операції тощо, а розбіжність між часом зарахування грошей і часом створення розрахункових документів не свідчить сама собою про існування обставин, які створюють склад правопорушення.

3. Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №440/4297/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій та рішень Пенсійного фонду щодо відмови у перерахунку пенсії позивачу.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, оскільки рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке оскаржував позивач, було скасовано рішенням суду у іншій справі, яке набрало законної сили; це є підставою для закриття провадження згідно з Кодексом адміністративного судочинства України. Суд також зазначив, що інші позовні вимоги є похідними від основної, і закриття провадження щодо основних вимог тягне за собою закриття провадження і щодо похідних вимог. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми процесуального права та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. Доводи касаційної скарги не спростовують правильності цих висновків.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №953/9454/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання двох неповнолітніх дітей після розлучення батьків.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив первісний позов батька, визначивши місце проживання старшого сина з батьком, а місце проживання молодшого сина – почергово з кожним з батьків, застосувавши модель спільної фізичної опіки, виходячи з найкращих інтересів дитини, яка, на думку суду, потребує материнської турботи та любові. Суд касаційної інстанції не погодився з таким рішенням, вказавши, що суди попередніх інстанцій не з’ясували важливі обставини, зокрема, бажання кожного з батьків щодо почергового проживання дитини, наявність у них часу та можливостей для належного піклування, а також не дослідили можливий негативний вплив почергової зміни місця проживання на дитину. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що орган опіки та піклування не висвітлив у своєму висновку можливість і доцільність застосування спільної фізичної опіки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що при вирішенні питання про спільну фізичну опіку суди повинні враховувати бажання кожного з батьків, наявність сталих відносин з дитиною, відсутність обставин, що загрожують інтересам дитини, та інші важливі фактори.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині визначення місця проживання молодшого сина та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №757/10342/22-ц від 28/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до державних органів про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої, як стверджують позивачі, їхньою протиправною бездіяльністю під час досудового розслідування.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не повною мірою визначився з предметом та підставами позову, оскільки позивачі заявляли про завдання їм шкоди внаслідок невиконання 16 судових рішень, а апеляційний суд не перевірив доводів щодо невиконання всіх цих рішень та не надав оцінки діям відповідачів у інших кримінальних провадженнях. Суд зазначив, що для покладення відповідальності на державу необхідна сукупність трьох умов: протиправність дій органу, наявність шкоди та причинний зв’язок між діями та шкодою, що має довести позивач. Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не встановив обставин та наслідків виконання усіх 16 судових рішень, на які посилалися позивачі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №757/40871/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат між сторонами після скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позову в апеляційній інстанції.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який частково задовольнив заяву про розподіл судових витрат, стягнувши з відповідачки на користь позивача частину сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог. Апеляційний суд відмовив у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки позивач не надав доказів цих витрат до закінчення судових дебатів і не обґрунтував поважність причин, що завадили йому зробити це вчасно. Суд касаційної інстанції підкреслив, що позивач не довів існування об’єктивних перешкод для подання доказів щодо витрат на правничу допомогу до завершення дебатів в апеляційному суді. Також суд касаційної інстанції зазначив, що питання щодо стягнення сплаченого позивачем на користь відповідачки судового збору може бути вирішено у порядку, передбаченому частиною другою статті 444 ЦПК України.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду – без змін.

Справа №148/949/21 від 28/05/2025
Предметом спору було оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши рішення апеляційного суду в частині призначеного покарання. Суд визнав засудженого винним за ч. 2 ст. 286 КК України та призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. Проте, на підставі ст. 75 КК України, суд звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 роки. Також, на засудженого були покладені обов’язки періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання або роботи. Суд касаційної інстанції, врахувавши обставини справи та особу засудженого, дійшов висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання.

Суд змінив рішення апеляційного суду в частині покарання, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі умовно.

Справа №572/774/20 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду щодо особи, засудженої за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтував винуватість особи показаннями свідків, протоколами огляду місця події та трупа, відеозаписами з місця події, висновками судово-медичних експертиз, які підтверджували нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті. Суд врахував покази свідка, який бачив нанесення ударів, висновки експертиз про виявлення крові потерпілого на одязі засудженого, а також відеозаписи, що зафіксували побиття. Суд відхилив покази обвинуваченого про непричетність до злочину, оскільки вони спростовувалися сукупністю інших доказів. Апеляційний суд додатково зазначив, що відсутність номера кримінального провадження в протоколі огляду місця події не робить його недопустимим доказом, оскільки це не є обов’язковим реквізитом. Також апеляційний суд врахував добровільну передачу відеозаписів власником території, де сталося злочин. Суд касаційної інстанції підтвердив, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили та оцінили докази, дотримавшись вимог кримінального процесуального закону.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №127/12357/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_7 було засуджено за ч. 2 ст. 307 КК (незаконне придбання та зберігання з метою збуту психотропних речовин у великих розмірах).

2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, який кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 309 КК (незаконне зберігання психотропних речовин без мети збуту), мотивуючи це тим, що ОСОБА_7 придбав і зберігав амфетамін з метою збуту, про що свідчать його первинні пояснення, покази свідка, великий розмір вилученої речовини, її фасування та відсутність у засудженого офіційних джерел доходів. Верховний Суд не погодився з таким рішенням, оскільки апеляційний суд не врахував доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 є наркозалежним і придбав амфетамін для власних потреб, а також не спростував версію про те, що первинні пояснення були надані під впливом наркотичних речовин та зі слів працівників поліції. Крім того, апеляційний суд не з’ясував, чи не було обставин, які могли спонукати засудженого до самообмови, та передчасно кваліфікував дії ОСОБА_7 як повторні, посилаючись на інше кримінальне провадження, в якому ще не було винесено вирок, що набрав законної сили. Верховний Суд наголосив, що для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №161/16879/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо його засудження за статтею 126-1 КК України (домашнє насильство).

2. На жаль, у наданому тексті міститься лише резолютивна частина постанови Верховного Суду, тому неможливо встановити аргументи, якими керувався суд при винесенні рішення. У резолютивній частині відсутні будь-які мотиви чи обґрунтування прийнятого рішення. Можна лише припустити, що суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні домашнього насильства, але для точного аналізу необхідний повний текст постанови.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №990/212/23 від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження фізичною особою указу Президента України в частині.

У рішенні суд зазначив, що Президент України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема, Законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України”. Суд врахував, що оскаржуваний указ виданий на підставі рішення РНБО, яке, в свою чергу, ґрунтувалося на інформації, наданій СБУ. Суд наголосив на дискреційних повноваженнях Президента у питаннях національної безпеки та оборони, а також на тому, що суди не повинні підміняти собою органи державної влади у питаннях оцінки ризиків та загроз національній безпеці. Також, суд взяв до уваги обґрунтованість та пропорційність застосованих заходів, спрямованих на захист національної безпеки України. Суд виходив з того, що встановлені законом обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимими, якщо такі обмеження є обґрунтованими та пропорційними.

Суд вирішив відмовити в задоволенні позовних вимог фізичної особи в повному обсязі.

Справа №800/365/17 від 28/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження фізичною особою Указу Президента України про введення в дію рішення РНБО щодо застосування персональних санкцій.

У рішенні не наведено аргументи суду.

Суд відмовив у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування Указу Президента України в частині введення санкцій відносно позивача.

Справа №380/19287/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Львівській області» внести зміни до довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2021 щодо розміру надбавки за особливості проходження служби та премії.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не дослідили середній розмір надбавки за особливості проходження служби та премії, які фактично виплачувалися за відповідною посадою (або посадою, прирівняною до посади позивача) станом на 01.01.2021, що є важливим для правильного вирішення справи. Суд наголосив, що підхід щодо зазначення у довідках різних відсоткових показників надбавки за особливості проходження служби та премії для кадрових військових та пенсіонерів є протиправним. Суд також послався на правову позицію, викладену у рішенні Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі №380/19324/23, згідно з якою такі щомісячні виплати, як надбавка за особливості проходження служби та премія, мають бути зазначені у відповідних довідках про розмір грошового забезпечення у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії за відповідною посадою. Суд вказав на необхідність встановлення всіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, та на обов’язок суду активно з’ясовувати ці обставини.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №161/2621/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та стягнення грошової компенсації 1/2 частини від проданого спільного майна подружжя.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який встановив, що сторони під час шлюбу спільно збудували будинок на земельній ділянці, придбаній відповідачкою до шлюбу, що дає позивачу право на 1/2 вартості цього майна, незважаючи на те, що він надав згоду на продаж майна колишньою дружиною. Суд зазначив, що дії відповідачки щодо продажу спільного майна без передачі позивачеві його частини коштів є недобросовісними. Також, суд відхилив доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Сімейного кодексу, оскільки спір вирішено на основі оцінки всіх доказів та обставин справи. Суд врахував вартість автомобіля, залишеного у користуванні позивача, при розрахунку суми компенсації, оскільки відповідачка не заперечувала щодо цього факту.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №337/5468/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території з фізичної особи-підприємця.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які роз’єднали позовні вимоги, оскільки частина вимог стосувалася заборгованості, що виникла у зв’язку з володінням нежитловим приміщенням, яке використовується відповідачем для здійснення господарської діяльності як ФОП. Суд підкреслив, що вирішальним фактором є те, що відповідач виступає як суб’єкт господарювання у спірних правовідносинах, а самі правовідносини мають господарський характер, оскільки пов’язані з утриманням майна, яке використовується для підприємницької діяльності. Суд врахував, що з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах – як фізична особа та як ФОП, і наявність статусу підприємця не означає, що особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, але в даному випадку спір виник саме у зв’язку з господарською діяльністю. Суд також зазначив, що справи, в яких одна зі сторін є ФОП, а спір пов’язаний з її підприємницькою діяльністю, підлягають розгляду в господарському суді. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що власником приміщення є фізична особа, оскільки спір виник у зв’язку з несплатою внесків за нежитлове приміщення, яке використовується для підприємницької діяльності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №227/4459/21 від 26/05/2025
1. Предметом спору є скасування запису приватного нотаріуса про вилучення обтяження з транспортного засобу та визнання недійсним договору купівлі-продажу цього транспортного засобу.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, мотивуючи це тим, що позивач не надав достатніх доказів підробки заяви про зняття обтяження з автомобіля, на підставі якої нотаріус вилучив відповідний запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Суд також зазначив, що на момент укладення договору купівлі-продажу автомобіля, обтяження в реєстрі були відсутні, що дозволяє вважати покупця добросовісним набувачем, який не знав і не міг знати про наявність обтяжень. Суд врахував, що позивач не довів, що покупець знав про наявність застави чи інших обтяжень на автомобіль. Також, суд зазначив, що позивач не позбавлений права стягнути заборгованість з відповідача за рахунок іншого майна або коштів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які були досліджені судами попередніх інстанцій.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №278/260/22 від 27/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 1 ст. 301, ч. 1 ст. 301-1 КК України.

Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засудженого, його захисника та потерпілої, змінивши вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання. Суд перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 ст. 152 КК на ч. 1 ст. 155 КК, призначивши покарання у виді позбавлення волі на певний строк за кожним злочином. Остаточне покарання було визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Суд застосував статтю 75 КК України, звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк та поклавши на нього певні обов’язки. Засудженого було звільнено з-під варти.

Суд ухвалив змінити вирок апеляційного суду в частині покарання, перекваліфікувавши злочин та застосувавши звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Справа №686/23031/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на частку житлового будинку, набутого під час спільного проживання без реєстрації шлюбу.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що для визнання за особою права власності на майно, набуте під час спільного проживання без шлюбу до 2004 року, необхідно довести її безпосередню участь у придбанні цього майна, а сам факт спільного проживання недостатній. Суд врахував, що позивачка не надала належних доказів своєї участі у будівництві будинку, а довідки про спільне проживання були підписані неуповноваженою особою. Також, суд взяв до уваги, що на момент будівництва будинку позивачка перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі. Суд наголосив, що встановлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету є необхідною умовою для визнання права власності на спірне майно. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має повноважень переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №755/4946/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за законом.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів, що підтверджують об’єктивні, непереборні та істотні труднощі, які завадили їй подати заяву про прийняття спадщини протягом встановленого законом шестимісячного строку. Суд зазначив, що проживання позивачки та спадкодавця в різних населених пунктах, відсутність спілкування між ними, необізнаність про смерть батька до певного моменту, а також відсутність мобільного телефону та навичок користування сучасною технікою не є поважними причинами для пропуску строку. Суд також підкреслив, що позивачка мала можливість подати заяву про прийняття спадщини поштою. Суд врахував, що позивачка не довела існування істотних перешкод, які б унеможливили її спілкування з батьком та іншими родичами за життя. Суд також взяв до уваги, що позивачка не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №686/13148/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та права власності на частку в майні.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів, які б підтверджували факт проживання однією сім’єю з померлим чоловіком у період, коли вона перебувала в іншому зареєстрованому шлюбі, що суперечить положенням Сімейного кодексу України, який дозволяє одночасне перебування лише в одному шлюбі; крім того, суд зазначив, що сам по собі лист лікаря не є достатнім доказом для підтвердження усталених відносин, притаманних подружжю. Водночас, розглядаючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд вказав, що не всі витрати, заявлені стороною, підлягають відшкодуванню, зокрема, витрати на відрядження адвоката не є витратами на професійну правничу допомогу, а розмір гонорару має відповідати критеріям реальності та розумності, враховуючи складність справи та обсяг наданих послуг. Суд касаційної інстанції, враховуючи зазначені обставини, зменшив суму, що підлягає стягненню на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши додаткову постанову апеляційного суду в частині зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.

Справа №161/4484/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання відповідачів відновити зруйновану огорожу між земельними ділянками позивача та відповідачів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки позивач не був належним чином повідомлений про судові засідання, що є порушенням його права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтями 128-130, 372 ЦПК України; суди попередніх інстанцій не врахували, що повідомлення про судові засідання за допомогою SMS-повідомлень можливе лише за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, якої в матеріалах справи не було; апеляційний суд не звернув уваги на ці порушення, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін; касаційний суд також скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки питання розподілу судових витрат має бути вирішене після розгляду справи по суті.
3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №176/1609/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення моральної шкоди з державного підприємства.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у зв’язку з оскарженням дій державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій. Верховний Суд наголосив, що такі спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Суд врахував, що до зведеного виконавчого провадження входять рішення, ухвалені за правилами господарської юрисдикції, що виключає розгляд скарги в порядку цивільного судочинства. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка визначає адміністративну юрисдикцію для спорів щодо оскарження дій виконавця у зведених провадженнях з різними юрисдикціями. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували ці обставини та помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Суд також зазначив, що перевіряє дотримання судами правил юрисдикції незалежно від доводів касаційної скарги.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в адміністративному суді.

Справа №686/15038/23 від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України, з держави російська федерація та з держави Україна.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави російська федерація, вказавши на те, що суди не надали належної оцінки доводам позивача про душевні страждання, втрату душевного спокою, відчуття безпорадності та розчарування внаслідок збройної агресії російської федерації. Суд зазначив, що суди не оцінили порушення прав позивача на життя, свободу пересування, триваючий характер дій держави-агресора, характер вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, а також необхідність застосування додаткових зусиль для організації свого життя з метою забезпечення її безпеки. Суд також вказав на необхідність належного повідомлення відповідача про дату судового засідання через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, враховуючи припинення дипломатичних відносин з російською федерацією. В частині позовних вимог до держави Україна, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доведеності бездіяльності держави, що призвела до порушення прав позивача.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди з держави російська федерація та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині судові рішення залишив без змін.

Справа №501/5010/23 від 27/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК (крадіжка, вчинена у великих розмірах в умовах воєнного стану).

Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, оскільки суд першої інстанції правомірно розглянув справу в спрощеному порядку за згодою обвинуваченого, роз’яснивши йому наслідки такого розгляду, а доводи засудженого про порушення його прав, зокрема щодо відсутності експертизи для визначення розміру збитків, є необґрунтованими, оскільки розмір збитків можливо було встановити на підставі інших доказів. Суд також зазначив, що перша інстанція належним чином відреагувала на скарги засудженого на стан здоров’я. Крім того, суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд розглянув справу в межах апеляційної скарги засудженого, який не оспорював кваліфікацію дій та розмір викраденого майна, а лише просив про пом’якшення покарання.

Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №344/12716/23 від 22/05/2025
Предметом спору є оскарження адвокатом ОСОБА_5 ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8, засудженого за пособництво у вчиненні кримінального правопорушення проти основ національної безпеки.

Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Суд зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що вирок стосовно ОСОБА_8 не має преюдиціальної сили стосовно інших осіб, згаданих у вироку, і що виділення матеріалів стосовно засудженого в окреме провадження було законним. Також суд касаційної інстанції вказав, що посилання адвоката на практику ЄСПЛ є нерелевантними, оскільки в даній справі адвокат вже реалізувала право на оскарження вироку в інтересах особи, яка не була учасником судового провадження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що в Україні преюдиціальне значення має лише рішення суду, яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод у розрізі вирішення питання про допустимість доказів.

Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу адвоката – без задоволення.

Справа №161/14810/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за торгівлю людьми та трудову експлуатацію.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не проаналізував належним чином доводи апеляційної скарги захисника, зокрема щодо добровільності дій потерпілих, їх можливості вільно пересуватися, а також висновків експертиз про їх здатність усвідомлювати свої дії. Суд також зазначив, що апеляційний суд не звернув увагу на те, яким чином обман використовувався саме як спосіб експлуатації потерпілих, а не лише як спосіб їх вербування. Крім того, ВС вказав на відсутність в матеріалах справи доповнень до апеляційної скарги, які були подані стороною захисту в суді апеляційної інстанції. Також ВС наголосив на необхідності врахування кримінального критерію визначення уразливого стану особи, зазначеного у примітці до ст. 149 КК, при оцінці висновків експертів.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №163/28/16-к від 29/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 3 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).

У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.

Верховний Суд ухвалив: касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Справа №607/15605/21 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб).

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій, дослідивши докази, встановили, що ОСОБА_7 за попередньою змовою з іншою особою умисно спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його компетенція обмежується перевіркою правильності застосування норм права, а не встановленням фактичних обставин справи. ВС зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили та оцінили докази, зокрема, покази потерпілого, свідків, протоколи слідчих дій та висновки експертиз, і дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7. ВС також відхилив доводи захисника щодо порушень кримінального процесуального закону, зокрема, щодо недопиту потерпілого в апеляційній інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит, а також вказав, що обвинувачений не був присутній на стадії надання останнього слова.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7.

Справа №1.380.2019.006676 від 28/05/2025
1. Предметом спору є рішення Самбірської міської ради про затвердження містобудівної документації – детального плану території, яке позивач вважає протиправним, оскільки воно порушує його право на отримання земельної ділянки в оренду.

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що для задоволення позову необхідна наявність порушеного права позивача на момент звернення до суду, а позивач не надав доказів набуття ним права на земельну ділянку, щодо якої виник спір. Суд зазначив, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не гарантує отримання земельної ділянки в оренду, і що проект землеустрою має відповідати генеральному плану та іншій містобудівній документації. Суд також врахував, що на час звернення позивача до суду, відповідач не прийняв рішення щодо затвердження проекту землеустрою, а тому оцінювати правомірність дій відповідача щодо можливої відмови у затвердженні проекту землеустрою передчасно. Суд підкреслив, що до його компетенції не входить встановлення нових обставин справи, а лише перевірка правильності застосування норм права судами попередніх інстанцій.

3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №726/952/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є законність виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду стосовно особи, обвинуваченої в умисному невиконанні рішення суду про позбавлення права керування транспортними засобами.

2. Верховний Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що суди невірно трактували поняття суб’єкта злочину за статтею 382 КК України, оскільки суб’єктом може бути не лише службова особа, а й фізична особа, на яку покладено обов’язок утримуватися від певних дій, зокрема, керування транспортним засобом. Суд також вказав, що суди не дали належної оцінки показанням обвинуваченого, який визнавав, що знав про позбавлення його права керування транспортними засобами, а також безпідставно визнали недопустимими докази, отримані від органів державної влади. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що адміністративна відповідальність за статтею 126 КУпАП не виключає кримінальної відповідальності за статтею 382 КК, оскільки ці правопорушення відрізняються за об’єктом посягання та об’єктивною стороною. Суд також зазначив, що апеляційний суд не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, і не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора.

3. Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

Справа №280/890/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є відмова податкового органу у реєстрації фізичної особи-підприємця платником єдиного податку.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ФОП, оскільки на момент подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку у позивача існував податковий борг, що є підставою для відмови згідно з Податковим кодексом України. Суд зазначив, що наявність податкового боргу не була спростована позивачем, а наданий податковим органом лист про відмову у реєстрації є обґрунтованим та відповідає вимогам законодавства. Також, суд відхилив аргументи позивача щодо відсутності повноважень у особи, яка підписала відмову, оскільки матеріали справи підтверджують наявність таких повноважень. Суд не погодився з доводами позивача про те, що сума боргу була незначною та підлягала списанню, оскільки борг виник після 1 листопада 2020 року і не підпадає під дію закону про списання податкового боргу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази на основі їх повного та всебічного дослідження.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №380/25187/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є правомірність обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України максимальним розміром суми індексації пенсії позивача, проведеної у 2023 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України.

2. Суд касаційної інстанції підкреслив, що індексація пенсій є механізмом підтримки купівельної спроможності населення в умовах зростання цін і є невід’ємною складовою пенсійних виплат. Верховний Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України має право визначати порядок та розміри індексації, а обмеження верхньої межі індексації у 2023 році було введено для збалансування потреб соціального захисту широкого кола громадян, особливо тих, хто отримує низькі пенсії, та з урахуванням фінансових можливостей держави в умовах воєнного стану. Суд вказав, що встановлення обмеження у 1500 грн не суперечить законодавству, оскільки індексація була проведена з дотриманням вимог чинного законодавства, а загальний розмір підвищення пенсії не є меншим за мінімальний розмір, визначений законом. Суд також врахував, що положеннями як Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», так і положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Уряду надано право визначати розмір, умови та порядок здійснення індексації пенсій.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції – без змін.

Справа №714/418/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки позивачка пропустила строк на апеляційне оскарження і не надала доказів поважності причин пропуску строку. Суд зазначив, що позивачка не надала належних доказів відправлення апеляційної скарги саме 24 квітня 2024 року, зокрема, довідку з пошти або розрахунковий документ з описом вкладення. Суд підкреслив, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для дотримання вимог процесуального закону щодо строків подання скарги. Суд також врахував практику ЄСПЛ, згідно з якою право на суд не є абсолютним і може підлягати обмеженням, якщо вони застосовуються з легітимною метою та є пропорційними. Суд вказав, що безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №525/1143/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про відмову в задоволенні подання державного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

2. Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду про наявність спору про право, оскільки квартира була придбана боржником за договором купівлі-продажу, але право власності не було зареєстровано. Суд касаційної інстанції зазначив, що сам факт реєстрації права власності на квартиру за іншою особою, після укладення договору купівлі-продажу, без наявності спору щодо права власності, не є підставою для висновку про існування спору про право та залишення подання без розгляду. Верховний Суд підкреслив, що для таких випадків існує спеціальний процесуальний механізм, передбачений статтею 440 ЦПК України, який дозволяє вирішувати питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано. Суд також вказав на помилковість посилання апеляційного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду, оскільки обставини у справах є різними.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №620/15888/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності управління соціального захисту щодо неінформування позивача про його право на одночасне отримання пенсії по втраті годувальника та державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства, а також щодо відмови у перерахунку та виплаті допомоги за минулий період.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з наступного:
* Закони України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю” та “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю” регулюють різні правовідносини, і перший є спеціальним законом для осіб з інвалідністю з дитинства.
* Право на одночасне отримання державної соціальної допомоги та пенсії по втраті годувальника передбачено законом, але для його реалізації особа повинна подати окремі заяви на кожен вид допомоги.
* Призначення пенсії по втраті годувальника не створює автоматичного обов’язку для органу соціального захисту призначати допомогу без відповідної заяви.
* Виплата державної соціальної допомоги за минулий час можлива лише за наявності поважних причин, які унеможливлювали своєчасне звернення за її отриманням, а позивач таких доказів не надав.
* Суд відхилив доводи позивача про необхідність застосування норм закону, який регулює соціальну допомогу для осіб, що не мають права на пенсію, оскільки спірні правовідносини регулюються спеціальним законом для осіб з інвалідністю з дитинства.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №501/5010/23 від 27/05/2025
Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах).

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Оскільки в тексті наведена лише резолютивна частина постанови, неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався суд касаційної інстанції. Проте, зазвичай, Верховний Суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень, виходячи з доводів касаційної скарги та матеріалів кримінального провадження. Суд міг дійти висновку, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, дали належну оцінку доказам та правильно застосували кримінальний закон. Також, суд міг врахувати тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та інші обставини, що мають значення для справи. Відсутність повного тексту унеможливлює більш детальний аналіз мотивів прийнятого рішення.

Суд ухвалив залишити вирок Іллічівського міського суду Одеської області та ухвалу Одеського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №629/733/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за грабіж, вчинений повторно в умовах воєнного стану.

2. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вина ОСОБА_6 була доведена належними та допустимими доказами, а кваліфікація його дій за ч. 4 ст. 186 КК України є правильною. Суд зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційних скарг, надав їм обґрунтовану оцінку та мотивував своє рішення. ВС наголосив, що доводи про необхідність кваліфікації дій за ст. 355 КК України є безпідставними, оскільки відсутні докази цивільно-правових зобов’язань між ОСОБА_6 та потерпілим. Також, ВС вказав на те, що технічна фіксація судових засідань проводилась належним чином, а клопотання про звільнення від покарання за хворобою не було підтримано стороною захисту в апеляційному суді. ВС підкреслив, що покарання призначено з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу засудженого та обтяжуючих обставин.

3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги засудженого та його захисника – без задоволення.

Справа №751/5879/21 від 27/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги захисника на вирок суду першої інстанції, яким виправдано особу, обвинувачену у службовій недбалості.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, наголосивши, що апеляційний суд неправильно застосував норми КПК України щодо вимог до апеляційної скарги. Суд зазначив, що апеляційний суд не може аналізувати вимоги апеляційної скарги на предмет їх обґрунтованості на стадії відкриття провадження, а має розглянути їх по суті під час апеляційного перегляду. Також, Верховний Суд підкреслив, що сторона кримінального провадження є вільною у виборі способу формулювання та обґрунтування своїх вимог, і це не може бути підставою для повернення апеляційної скарги. Суд вказав, що апеляційний суд порушив право сторони на апеляційне оскарження, повернувши скаргу через те, що вимоги захисника були визнані “нечіткими”. Верховний Суд послався на власну попередню практику, згідно з якою недоліком апеляційної скарги, що є підставою для її повернення, не може вважатися те, що сторона не зазначила у скарзі певних доводів або зазначила їх у спосіб, який суд вважає недостатньо переконливим.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №203/1612/22 від 20/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого ОСОБА_7 на вироки суду першої та апеляційної інстанцій, якими його було засуджено за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України).

2. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу засудженого, скасував попередні судові рішення та закрив кримінальне провадження на підставі нового закону, який передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовців, які вперше вчинили злочин, передбачений ст. 407 КК України, під час воєнного стану, за умови їх добровільного бажання повернутися на військову службу та згоди командира військової частини. Суд врахував, що ОСОБА_7 вперше вчинив злочин, передбачений ст. 407 КК України, під час дії воєнного стану, висловив бажання повернутися до військової частини для продовження служби, і командир військової частини надав на це згоду. Суд також зазначив, що закон, який передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності, має зворотну дію в часі, якщо він пом’якшує або скасовує відповідальність особи. Суд зобов’язав ОСОБА_7 невідкладно повернутися до військової частини, а командира частини – поновити його на службі.

3. Суд скасував вироки судів попередніх інстанцій і закрив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7, звільнивши його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 КК України.

Справа №201/7700/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за державну зраду.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, підтримавши вирок суду першої інстанції, яким особу було засуджено за ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада), оскільки вина особи була доведена належними та допустимими доказами, зокрема, показаннями свідків, протоколами впізнання, огляду інтернет-публікацій, копіями документів, що підтверджують громадянство України та обіймання посади в органах ДСНС України, а також попередженням про кримінальну відповідальність за державну зраду. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав на них обґрунтовані відповіді, а висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини особи є обґрунтованими та підтвердженими доказами, дослідженими в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції зазначив, що кримінальний процесуальний закон не вимагає підтвердження відомостей про громадянство особи виключно певними засобами доказування, а наявні в матеріалах справи докази, такі як копія паспорта громадянина України, присяга громадянина України та попередження про кримінальну відповідальність, засвідчують громадянство особи поза розумним сумнівом.

3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №380/25173/23 від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження фізичною особою податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, вказавши на необхідність більш ретельного дослідження обставин справи судом першої інстанції. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не повною мірою з’ясували всі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не дослідили первинні документи та не надали належної оцінки доводам податкового органу. Також, на думку Верховного Суду, суди не врахували практику Верховного Суду щодо подібних правовідносин. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для забезпечення повного та всебічного розгляду справи.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №1.380.2019.006676 від 28/05/2025
1. Предметом спору є рішення Самбірської міської ради про затвердження містобудівної документації – детального плану території, яке позивач вважає протиправним, оскільки воно порушує його право на отримання земельної ділянки в оренду.

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду, підкреслив, що для захисту права в суді необхідне реальне порушення прав, свобод або інтересів особи, яке має бути обґрунтованим та індивідуально вираженим. Суд зазначив, що позивач не набув жодних речових прав на спірну земельну ділянку ні в судовому, ні в адміністративному порядку, і не надав доказів наявності у нього права на цю ділянку. Суд вказав, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою не гарантує позитивного рішення про надання землі в користування, оскільки остаточне рішення залежить від відповідності проекту землеустрою містобудівній документації та відсутності інших законних перешкод. Суд також врахував, що на час звернення позивача до суду, міська рада не прийняла жодного рішення щодо його заяви про затвердження проекту землеустрою та передачу ділянки в оренду. Суд визнав, що доводи позивача про фактичне землекористування не можуть бути оцінені в межах даного спору, оскільки відсутні належні правові підстави для цього.

3. Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.

Справа №127/37023/23 від 27/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту).

Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду та відхилив касаційну скаргу прокурора, однак, мотиви такого рішення в резолютивній частині не зазначені. Повний текст постанови буде проголошено пізніше, де будуть розкриті аргументи суду. Наразі, можна лише припустити, що суд не знайшов підстав для скасування рішення апеляційної інстанції, можливо, через відсутність істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування матеріального закону. Також, можливо, апеляційний суд прийняв законне та обґрунтоване рішення, з яким погодився Верховний Суд.

Суд ухвалив: Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора -без задоволення.

Справа №278/260/22 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної особі, засудженій за вчинення злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також за придбання та зберігання дитячої порнографії.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги засудженого, його захисника та потерпілої, зазначивши, що апеляційний суд не врахував належним чином дані про особу винного, зокрема, що він раніше не судимий, є військовослужбовцем, учасником бойових дій, позитивно характеризується та має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також думку потерпілої, яка просила не карати обвинуваченого. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості індивідуалізації покарання та можливості виправлення засудженого без реального відбування покарання, враховуючи всі обставини справи в сукупності. ВС вказав, що апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції підкреслив, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання, звільнивши засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статті 75 Кримінального кодексу України.

Справа №757/15702/24-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними дій АТ «Ощадбанк», стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди, пов’язаних з неналежним виконанням умов договору про відкриття та обслуговування карткового рахунку.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зокрема, з тим, що позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про визнання дій банку незаконними, оскільки порушення прав позивача, на його думку, мало місце в липні та серпні 2013 року, а до суду він звернувся лише у квітні 2024 року. Суд також підкреслив, що невиконання банком зобов’язань щодо видачі картки та забезпечення доступу до коштів тривало певний період, але це не робить порушення триваючим у контексті обчислення позовної давності. Крім того, суд зазначив, що вимоги про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та відшкодування моральної шкоди є недоведеними, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження неправомірності дій банку та причинно-наслідкового зв’язку між діями банку та завданою шкодою. Суд відхилив посилання заявника на практику Верховного Суду щодо триваючих правопорушень, оскільки в даному випадку спір стосується не стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України, а визнання дій неправомірними.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №160/7125/20 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення податкового боргу з ТОВ «Перспектива Інвестмент» та оскарження податкового повідомлення-рішення.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди не встановили всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, не з’ясували з якої дати договори оренди землі між ТОВ «Перспектива Інвестмент» та Дніпропетровською міською радою є розірваними, дату набрання законної сили судових рішень про розірвання договорів, що має визначальне значення для правильного обрахунку розміру заборгованості з орендної плати. Також, суди не врахували, що на окремих спірних земельних ділянках розташовані житлові комплекси, які були передані на баланс ОСББ, хоча і не оформлено належним чином право користування/власності на земельні ділянки за ОСББ. Суд вказав, що виключно дійсний договір оренди є підставою для нарахування орендної плати. Суд наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів, а також на активній ролі суду при розгляді справи. **** Суд зазначив, що відступає від попередньої позиції щодо переважного застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства у спорах щодо податкових зобов’язань боржника у справі про банкрутство, наголошуючи на пріоритеті норм процесуального права при визначенні юрисдикції.

3. Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №810/2503/18 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових вимог та штрафних санкцій щодо сплати єдиного внеску.

2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки податковий орган пропустив річний строк на апеляційне оскарження, встановлений КАС України для суб’єктів владних повноважень. Суд зазначив, що річний строк є преклюзивним і не підлягає поновленню, за винятком випадків, коли суб’єкт владних повноважень не був повідомлений про розгляд справи або не був залучений до участі в ній, але суд ухвалив рішення про його права та/або обов’язки. У даному випадку, податковий орган був повідомлений про розгляд справи та брав у ній участь, тому винятки не застосовуються. Суд також наголосив на обов’язку учасників справи добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та вживати заходів для з’ясування стану розгляду справи.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №295/9166/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є відмова судів попередніх інстанцій у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання нею неповнолітніх дітей для отримання відстрочки від мобілізації.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що справа пов’язана зі спором про право, оскільки встановлення факту самостійного виховання дитини матір’ю пов’язане з обставинами щодо невиконання батьком своїх обов’язків, що впливає на права та інтереси дитини, а також зумовлює певні правові наслідки. Суд зазначив, що сімейні обов’язки є невідчужуваними, і неможливо повністю відмовитися від них, зокрема від обов’язків щодо виховання дитини. Встановлення факту самостійного виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Суд підкреслив, що інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Враховуючи це, суд касаційної інстанції підтримав рішення про відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження, оскільки наявний спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №465/3772/17 від 27/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених приватним виконавцем у зв’язку з касаційним переглядом справи за скаргою боржника на його дії.

Суд обґрунтував своє рішення тим, що згідно з ЦПК України, сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат на правничу допомогу. Суд врахував, що касаційну скаргу боржника було залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін. Також суд взяв до уваги надані приватним виконавцем докази понесених витрат, зокрема договір про надання правової допомоги, додаткові угоди до нього, рахунок за надані послуги та платіжну інструкцію. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має відповідати критерію реальності наданих послуг, обґрунтованості та розумності їхнього розміру, враховуючи обставини справи, її складність та необхідні процесуальні дії. Важливо, що суд взяв до уваги відсутність заперечень з боку боржника щодо стягнення цих витрат.

Суд задовольнив заяву приватного виконавця та постановив стягнути з боржника на користь приватного виконавця 5 000 гривень на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених при касаційному перегляді справи.

Справа №359/3918/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є правомірність рішень органу місцевого самоврядування щодо звільнення позивачки від обов’язків опікуна недієздатної особи.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди не врахували, що рішення виконавчого комітету було змінено, і на момент розгляду справи в суді діяла нова редакція, яка не порушувала прав позивачки, оскільки носила дорадчий характер. Суд зазначив, що органи місцевого самоврядування мають право змінювати свої рішення, а в даному випадку, після внесення змін, рішення не створювало жодних правових наслідків для позивачки. Також, суд вказав, що позивачка не довела, яким чином оскаржуване рішення порушує її права та інтереси, а оцінка рішень органу опіки та піклування має відбуватися в межах справи про звільнення від обов’язків опікуна. Суд підкреслив, що відповідач діяв як орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, а не як суб’єкт владних повноважень.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №518/927/23 від 22/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення покарання у вигляді реального позбавлення волі за самовільне залишення військової служби в умовах воєнного стану.

Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував вирок суду першої інстанції про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, враховуючи тяжкість злочину, вчиненого в умовах воєнного стану, негативну характеристику військовослужбовця, тривалість самовільного залишення місця служби, а також необхідність підтримання військової дисципліни. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано врахував службову характеристику, яка характеризувала військовослужбовця негативно, а також те, що самовільне залишення місця служби тривало понад 7 місяців, що свідчить про негативне ставлення до служби. Суд також взяв до уваги, що звільнення від відбування покарання з випробуванням в умовах воєнного стану не сприятиме запобіганню аналогічних злочинів та може підірвати військову дисципліну. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи про порушення права на захист, оскільки обвинувачений був обізнаний про свої права, але не заявляв клопотань про залучення захисника.

Суд ухвалив залишити вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

Справа №518/927/23 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби.

У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.

Рішення суду: Вирок Одеського апеляційного суду від 22 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_8 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Справа №560/5811/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови у відкритті провадження за позовом про визнання протиправними дій Красилівської міської ради щодо ненадання “законного” документа на запит про публічну інформацію та визнання незаконним витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, оскільки спірний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки не є актом індивідуальної дії, який би породжував будь-які права та обов’язки для позивача, а має лише інформаційний характер. Суд зазначив, що обов’язковою умовою для надання правового захисту судом є наявність реального порушення прав, свобод або законних інтересів особи суб’єктом владних повноважень на момент звернення до суду. Верховний Суд підкреслив, що поняття “спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства” слід тлумачити ширше, включаючи спори, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Також, суд критично оцінив посилання скаржника на попередні висновки Верховного Суду, вказавши на відмінності у фактичних обставинах та правовому регулюванні у порівнюваних справах.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в мотивувальній частині, але залишив в силі рішення про відмову у відкритті провадження.

Справа №9901/204/21 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ “Надра Прайд” Указу Президента України в частині застосування до товариства санкцій, введених в дію рішенням РНБО.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що Президент діяв у межах своїх повноважень, санкції застосовані на підставі пропозицій СБУ з метою захисту національних інтересів, і ці заходи є пропорційними. Суд врахував, що санкції не є формою відповідальності, а обмежувальним заходом для захисту національної безпеки. Також, суд зазначив, що на момент прийняття рішення існували обґрунтовані підозри щодо діяльності компанії, яка могла завдавати збитки державі через блокування видобутку корисних копалин. Суд послався на попередні рішення Великої Палати Верховного Суду у подібних справах, де було підтверджено правомірність застосування санкцій до юридичних осіб-резидентів, якщо їх діяльність становить загрозу національним інтересам. Суд наголосив на важливості забезпечення енергетичної незалежності України, особливо в умовах збройної агресії, і що видобуток природного газу є стратегічно важливим для національної безпеки.

3. Суд вирішив відмовити ТОВ “Надра Прайд” у задоволенні позову в повному обсязі.

Справа №176/2324/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з державного підприємства на користь фізичної особи відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у межах зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання рішень судів різних юрисдикцій, а саме цивільної та господарської. Верховний Суд підкреслив, що оскарження дій державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні, яке включає рішення різних юрисдикцій, має розглядатися адміністративним судом. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на цей факт і помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства. Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка визначає адміністративну юрисдикцію для таких спорів. Суд наголосив, що незалежно від доводів касаційної скарги, порушення правил юрисдикції є підставою для скасування рішення. Суд також зазначив, що обґрунтованість скарги по суті має оцінюватися адміністративним судом.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в адміністративному суді.

Справа №641/7413/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики та визнання недійсним договору позики в частині сплати відсотків.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили первісний позов про стягнення боргу та відмовили у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору в частині відсотків, оскільки договір позики було укладено добровільно, сторони погодили всі істотні умови, включаючи валюту зобов’язання та відсоткову ставку. Суд зазначив, що чинне законодавство не забороняє вираження грошових зобов’язань в іноземній валюті, а виконання таких зобов’язань в іноземній валюті не суперечить законодавству. Суд також врахував, що відповідач не довів, що умови договору про сплату відсотків готівкою в доларах США суперечать правилам використання готівкової іноземної валюти. Суд підкреслив, що посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду є безпідставним, оскільки обставини у цій справі відрізняються від обставин справи, що розглядається.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №540/2614/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного кадастрового реєстратора щодо внесення до Державного земельного кадастру відомостей про прибережну захисну смугу вздовж Азовського моря.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які визнали протиправними дії державного кадастрового реєстратора, оскільки проект землеустрою, на підставі якого були внесені відомості до Державного земельного кадастру, не відповідав вимогам законодавства щодо мінімальної ширини прибережної захисної смуги, а саме – не менше двох кілометрів від урізу води. Суд зазначив, що право на безпечне довкілля дає право громадянину вимагати дотримання норм у сфері захисту навколишнього середовища, посилаючись на Орхуську конвенцію, яка гарантує доступ до правосуддя в екологічних справах. Суд також врахував, що рішенням суду у іншій справі вже було визнано протиправним рішення органу місцевого самоврядування про затвердження цього проекту землеустрою. Доводи відповідача про автоматичне перенесення відомостей до Державного земельного кадастру були відхилені, оскільки встановлено, що внесення відомостей відбулося на підставі заяви органу місцевого самоврядування.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №991/493/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 5 ст. 191 КК України та ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 209 КК України.

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які ретельно дослідили докази та встановили, що ОСОБА_7, зловживаючи службовим становищем директора ТОВ «Вел-Авто-Транс», заволоділа зерном, що належало ДП ДГ «Червоний землероб», а ОСОБА_9 легалізував ці доходи, отримані злочинним шляхом. Суд зазначив, що для кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 191 КК України не обов’язково, щоб вона мала компетенцію щодо майна, яким заволоділа, достатньо використання службового становища для здійснення злочину. Суд також відхилив доводи захисту про недопустимість доказів, зокрема акту ревізії та висновків експертів, зазначивши, що вони були належним чином оцінені судами попередніх інстанцій. Крім того, суд підкреслив, що апеляційний суд дотримався принципу безпосередності дослідження доказів та надав належну оцінку всім доводам сторін. Суд також визнав обґрунтованим відмову в допиті свідка, оскільки матеріали щодо нього були виділені в окреме провадження.

3. Верховний Суд залишив вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення.

Справа №709/2049/17 від 22/05/2025
1. Предметом спору є законність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності за вчинення ряду злочинів, передбачених КК України, та закриття кримінального провадження щодо нього.

2. Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які закрили кримінальне провадження проти ОСОБА_6 у зв’язку із закінченням строків давності, виходячи з того, що згідно зі ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину минув певний строк. Суд зазначив, що положення ст. 49 КК України є імперативними, і за наявності підстав суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. ВС вказав, що суди попередніх інстанцій діяли в межах закону, розглядаючи клопотання про закриття провадження, і не зобов’язані були встановлювати факт вчинення злочину обвинуваченим на стадії розгляду клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Суд касаційної інстанції також врахував, що потерпілі були належним чином повідомлені про судові засідання, але не виявили бажання брати в них участь, що свідчить про відсутність істотного порушення їхніх прав. ВС наголосив, що звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючою обставиною і не позбавляє особу права на доведення своєї невинуватості в повному судовому розгляді.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги прокурора та представника потерпілих без задоволення, а ухвали судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №640/15214/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким страховій компанії було збільшено податкове зобов’язання з податку на прибуток.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності проведення податкової перевірки в період дії мораторію, встановленого Податковим кодексом України на час карантину,зважаючи на те, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову, якою скоротив строк дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок. Суд наголосив, що зміни до Податкового кодексу України можуть вноситися лише шляхом прийняття відповідних законів, а не постановами Кабінету Міністрів України. Суд також зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України» є тимчасовим актом і вичерпує свою дію закінченням календарного періоду, на який його було прийнято, тому постанова Кабінету Міністрів України, прийнята на підставі цього Закону, не може застосовуватися у питаннях оподаткування. Суд вказав, що встановлення обставин щодо неправомірності проведення перевірки є достатнім для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки. Суд підкреслив, що його позиція узгоджується з численними попередніми рішеннями Верховного Суду з цього питання.

3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №344/1091/24 від 22/05/2025
Предмет спору – законність ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги адвоката, поданої в інтересах третьої особи на вирок суду першої інстанції, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості.

Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд, повертаючи скаргу, передчасно оцінив обґрунтованість доводів скарги замість перевірки її відповідності формальним вимогам, чим порушив право на справедливий суд. Суд наголосив, що апеляційний суд повинен був відкрити апеляційне провадження, якщо скарга містить посилання на те, що вирок зачіпає права та інтереси особи, яку представляє адвокат. Питання прийнятності апеляційних вимог має вирішуватися за наслідками апеляційного розгляду, а не на стадії прийняття скарги. Крім того, Верховний Суд вказав на непослідовність апеляційного суду, який в аналогічній справі відкрив апеляційне провадження за скаргою цього ж адвоката.

Рішення суду: Касаційну скаргу адвоката задоволено частково, ухвалу апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Справа №523/16204/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною після розірвання шлюбу між батьками.

2. Суд, задовольняючи частково позов батька, виходив з наступного: обидва батьки мають рівні права та обов’язки щодо дитини, і розірвання шлюбу не впливає на ці права; необхідно враховувати інтереси дитини при визначенні порядку спілкування з батьком, який проживає окремо; висновок органу опіки та піклування є важливим, але не є визначальним для суду; суд врахував позитивні характеристики батька, його бажання брати участь у вихованні дитини та створення ним належних умов для зустрічей; мати не надала достатніх доказів, що спілкування батька з дитиною без її присутності може негативно вплинути на дитину; суд має право коригувати графік зустрічей, запропонований позивачем, виходячи з інтересів дитини. Суд також зазначив, що не може позбавляти дитину родинних зв’язків з батьком, його любові та турботи.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши визначений порядок зустрічей батька з дитиною.

Справа №953/3240/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно передала у приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебувала у постійному користуванні державного підприємства.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався наступними аргументами: по-перше, прокурор звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки, а не з вимогою про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, тому суди повинні були розглядати справу саме як віндикаційний позов; по-друге, суди попередніх інстанцій не врахували, що про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку прокурору стало відомо ще 21 січня 2015 року, коли було розпочато кримінальне провадження за фактом незаконного відчуження земель лісового фонду, а не 18 травня 2021 року, як встановив апеляційний суд; по-третє, прокурор не навів поважних причин пропуску строку позовної давності, про застосування наслідків якого заявили відповідачі; по-четверте, вимога про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння є ефективним способом захисту права власності держави.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині витребування земельної ділянки та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора.

Справа №127/37023/23 від 27/05/2025
Предметом спору у цій справі є законність ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо особи, засудженої за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин, та звільненої від відбування покарання з випробуванням.

Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що місцевий суд врахував всі обставини справи, зокрема щире каяття обвинуваченого, наявність у нього малолітньої дитини, позитивну характеристику за місцем проживання, а також те, що злочин, який він вчинив, є нетяжким. Апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора, які були аналогічні доводам касаційної скарги, та обґрунтовано визнав їх необґрунтованими, зазначивши, що суд першої інстанції дотримався принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Суд касаційної інстанції також врахував, що на момент апеляційного розгляду засуджений вже відбув покарання у виді громадських робіт, що свідчить про його усвідомлення протиправності дій та бажання виправитися.

Рішення: Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Справа №617/1927/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_8, якого було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого), а прокурор наполягав на кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство).

2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не провів належного аналізу доводів прокурора щодо наявності в ОСОБА_8 умислу на вбивство, а не лише на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Суд касаційної інстанції зазначив, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. ВС наголосив, що апеляційний суд не врахував, що смерть потерпілого настала внаслідок прямого причинного зв’язку з діями ОСОБА_8, а не як похідний наслідок тяжких тілесних ушкоджень. Також, ВС вказав на необхідність врахування характеру і способу вчинення злочину, інтенсивності і спрямованості протиправного впливу, кількості і локалізації тілесних ушкоджень, а також психічного ставлення винного до наслідків своїх дій.

3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Справа №479/883/22,479/883/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за розкрадання майна шляхом зловживання службовим становищем.

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та надали їм належну юридичну оцінку. Суд зазначив, що визначальною ознакою злочину, передбаченого ст. 191 КК України, є використання службового становища для заволодіння майном, незалежно від того, чи було це майно ввірене особі. Суд також підкреслив, що для відмежування злочину від цивільно-правового делікту важливо встановити намір особи привласнити майно вже в момент заволодіння ним. Суд не погодився з доводами захисника щодо неправильного розрахунку розміру завданої шкоди, вказавши на правильне застосування норм Податкового кодексу України. Крім того, суд зазначив, що апеляційний суд не зобов’язаний повторно досліджувати докази, якщо не встановлено неповноти їх дослідження або порушень під час цього.

3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №201/8212/18 від 28/05/2025
1. Предметом спору є цивільний позов потерпілої у кримінальному провадженні про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ).

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу представника МТСБУ, вказуючи на необхідність перегляду рішення щодо стягнення витрат на лікування в порядку цивільного судочинства. Суд не наводить конкретних аргументів у резолютивній частині, але з контексту можна припустити, що існують питання щодо доведеності та обґрунтованості саме цієї частини позовних вимог. Щодо відшкодування шкоди, пов’язаної зі стійкою втратою працездатності, Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, залишаючи їх без змін. Це може свідчити про те, що в цій частині позовні вимоги були належним чином обґрунтовані та підтверджені доказами. Суд касаційної інстанції, ймовірно, звернув увагу на те, що питання відшкодування витрат на лікування потребує більш детального розгляду в рамках цивільного процесу, де сторони мають рівні можливості для надання доказів та їх оскарження.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з МТСБУ на користь потерпілої витрат на лікування та призначив новий розгляд цієї частини позову в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, а в решті рішення залишив без змін.

Справа №161/16879/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за систематичне вчинення домашнього насильства.

2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підкресливши, що для кваліфікації дій як домашнього насильства важлива систематичність, яка може бути підтверджена як кількісно (три і більше актів насильства), так і якісно (взаємозв’язок між діями). Суд зазначив, що не обов’язково доводити факт домашнього насильства якимось певним видом доказів, а систематичність може бути підтверджена попереднім притягненням до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП. Суд також вказав, що попереднє притягнення до адміністративної відповідальності не виключає кримінальної відповідальності, якщо насильство продовжується і має наслідки, визначені статтею 126-1 КК. Суд відхилив доводи про подвійне притягнення до відповідальності, оскільки адміністративне покарання не виключає кримінальної відповідальності за систематичне насильство. Суд також підкреслив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та надав на них вичерпні відповіді.

3. Суд вирішив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Справа №760/6263/25 від 26/05/2025
Предметом спору є подання голови Київського апеляційного суду про направлення матеріалів клопотання захисника про тимчасовий доступ до речей та документів з одного суду до іншого в межах предметної юрисдикції різних апеляційних судів.

Верховний Суд відмовив у задоволенні подання, мотивуючи це тим, що кримінальне провадження, в рамках якого подано клопотання про тимчасовий доступ, не підслідне детективам Національного антикорупційного бюро України (НАБУ), а отже, і Вищий антикорупційний суд (ВАКС) не має юрисдикції для розгляду цього клопотання. Суд врахував, що згідно з матеріалами провадження, злочин, у якому підозрюється ОСОБА_9, не містить ознак корупційного правопорушення, передбаченого статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України. Також, судом було взято до уваги, що на час подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалося слідчими Національної поліції України, а не детективами НАБУ. Таким чином, відсутні підстави для передачі матеріалів клопотання з Солом`янського районного суду м. Києва до Вищого антикорупційного суду.

Суд постановив відмовити у задоволенні подання голови Київського апеляційного суду.

Справа №645/2798/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства померлого чоловіка по відношенню до заявниці для оформлення спадкових прав.

2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні заяви, мотивуючи це недостатністю доказів та неправильним визначенням заінтересованої особи. Апеляційний суд зазначив, що заявниця вказала приватного нотаріуса як заінтересовану особу, а не інших спадкоємців або територіальну громаду, що, на думку суду, є підставою для відмови. Верховний Суд не погодився з таким висновком, вказавши, що неправильне визначення заінтересованої особи не може бути підставою для відмови, оскільки суд має право залучати заінтересованих осіб до участі у справі з власної ініціативи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог щодо всебічного, повного та об’єктивного з’ясування обставин справи та оцінки доказів.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №528/112/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з квартири, яка належала померлій особі, накладеного у виконавчому провадженні щодо стягнення боргу зі сплати єдиного внеску.

2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що позивачка (спадкоємиця) не була стороною у виконавчому провадженні, а арешт на майно спадкодавця порушує її право власності. Суд зазначив, що заборгованість була нарахована після смерті спадкодавця. Крім того, податкова служба не звернулася до спадкоємців з вимогою про погашення боргу у встановлений законом строк. Суд також врахував, що тривалий арешт майна за відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном. Суд послався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошуючи на необхідності застосування арешту виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №479/883/22,479/883/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за злочини, передбачені статтями 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) та 190 (шахрайство) Кримінального кодексу України.

2. У цій постанові зазначено лише резолютивну частину, тому неможливо надати інформацію про аргументи суду.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Справа №161/14810/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за злочини, пов’язані з торгівлею людьми та незаконним поводженням з документами.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, вказуючи на певні порушення, допущені апеляційним судом при перегляді справи. Суд касаційної інстанції, ймовірно, виявив невідповідність у застосуванні норм матеріального чи процесуального права, що вплинуло на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду. Можливо, були встановлені фактичні обставини справи неповно або з порушеннями, або ж апеляційний суд не надав належної оцінки доводам захисту. Також, можливо, були порушення права на захист засудженої особи. В результаті, Верховний Суд вирішив, що апеляційний суд повинен повторно розглянути справу, щоб усунути виявлені недоліки та забезпечити справедливий розгляд.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд справи в апеляційній інстанції.

Справа №308/2494/15-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором, а саме відсотків, нарахованих після пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що нарахування банком відсотків після пред’явлення вимоги про дострокове погашення кредиту є безпідставним, посилаючись на те, що згідно з положеннями ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу строку кредитування або у разі пред’явлення вимоги про дострокове погашення кредиту. Суд зазначив, що після пред’явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, регулятивні відносини між сторонами трансформуються в охоронні, і кредитор має право на захист своїх інтересів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, яка передбачає наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання. Суд також врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення умов кредитних договорів та необхідності з’ясування намірів сторін щодо нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування. Суд вказав, що у разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто тлумачити умови договору проти сторони, яка їх запропонувала.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №715/505/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, поновивши строк на апеляційне оскарження особі, яка була залучена до справи як третя особа, а не як відповідач. Суд апеляційної інстанції не врахував, що строк на апеляційне оскарження для третьої особи обчислюється інакше, ніж для відповідача, який подає заяву про перегляд заочного рішення. Крім того, апеляційний суд не мотивував належним чином підстави для поновлення строку, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд не врахував імперативні вимоги ЦПК України щодо річного строку для подання апеляційної скарги, за винятком певних обставин, які в даному випадку не були встановлені. Апеляційний суд не врахував, що третя особа була повідомлена про розгляд справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та ухвали про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, направивши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №755/7930/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 зобов’язати державну виконавчу службу здійснити перерахунок аліментів у виконавчих провадженнях.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що питання правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів має розглядатися в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, а не в позовному провадженні, оскільки позовному провадженню притаманна наявність спору про суб’єктивне право, чого в даному випадку немає, адже спір стосується правомірності дій державного виконавця. Суд зазначив, що метою скарги на дії виконавця є захист прав сторін виконавчого провадження та контроль суду за належним виконанням судових рішень, що здійснюється за правилами спеціального виду провадження, відмінного від позовного. Суд також вказав, що існує спеціальний порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державних виконавців під час примусового виконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачений Законом України “Про виконавче провадження” та Цивільним процесуальним кодексом України. Суд підкреслив, що боржник має право звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення, а не шляхом подання позову.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №753/16857/23 від 22/05/2025
Предметом спору є розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами у цивільній справі після ухвалення рішення апеляційним судом.

Суд касаційної інстанції залишив без змін додаткову постанову апеляційного суду, погодившись з тим, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений відповідачами, був завищений і не відповідав критеріям розумності та співмірності зі складністю справи. Суд врахував обсяг виконаних адвокатами робіт, заперечення представника позивача, а також критерії, встановлені статтями 137 та 141 ЦПК України. Суд зазначив, що на підтвердження понесених витрат були надані договори про надання правової допомоги та детальний опис робіт, виконаних адвокатами. Суд також вказав, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не належить до повноважень касаційного суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд ухвалив рішення відповідно до встановлених обставин і правильно застосував норми процесуального права.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №206/2276/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання недійсними транзакцій, здійснених шахрайським шляхом.

2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд помилково вважав, що третя особа (ОСОБА_2) повинна сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги. Верховний Суд наголосив, що згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їхніх прав. Суд зазначив, що це звільнення поширюється і на позови, пов’язані з наданням банківських послуг. Верховний Суд підкреслив, що захист порушених прав може здійснюватися на будь-якій стадії судового процесу, і апеляційна скарга є частиною цього процесу. Оскільки ОСОБА_2 є споживачем банківських послуг, він звільнений від сплати судового збору, і апеляційний суд не мав підстав повертати його скаргу. Суд також послався на власні попередні рішення, де вже висловлював аналогічну позицію.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Справа №442/8926/21 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними та скасування містобудівних умов і обмежень на будівництво багатоквартирного будинку, виданих виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради.

2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, виходячи з того, що позивачі не довели порушення їхніх прав оспорюваними містобудівними умовами та обмеженнями, оскільки ці умови не встановлюють для них жодних обов’язків і не можуть безпосередньо порушувати їхні законні права та інтереси. Суд зазначив, що відповідач діяв у межах своєї компетенції та відповідно до вимог законодавства, а наміри побудови багатоквартирного житлового будинку не вище чотирьох поверхів відповідали цільовому призначенню земельної ділянки згідно з планом зонування території міста. Суд також підкреслив, що законність проведення будівельних робіт третьою особою в межах цієї справи не оспорювалася. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм права та необхідності переоцінки доказів, що не належить до повноважень касаційного суду.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №303/7578/23 від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо розрахунку заборгованості по аліментах.

Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який змінив рішення суду першої інстанції. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що при розрахунку заборгованості по аліментах необхідно враховувати зміни в законодавстві, зокрема в Сімейному кодексі України. До 8 липня 2017 року, заборгованість визначалася виходячи з фактичного доходу платника аліментів, а після цієї дати, якщо платник є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування, – виходячи із середньої заробітної плати в регіоні. Оскільки заборгованість виникла в різний час, апеляційний суд правильно застосував різні редакції статті 195 Сімейного кодексу України до відповідних періодів. Суд касаційної інстанції підкреслив, що акти цивільного законодавства не мають зворотної дії, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують цивільну відповідальність.

Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Справа №752/7461/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями банку, а саме виплата різниці між вартістю іпотечного майна та сумою заборгованості за кредитом, а також стягнення упущеної вигоди, інфляційних втрат та 3% річних.

2. Суд касаційної інстанції погодився з доводами скаржника про помилковість висновків апеляційного суду щодо одночасного звернення стягнення за двома іпотечними договорами, оскільки в іншій справі вже було встановлено, що стягнення відбулося лише за одним договором. Проте, суд касаційної інстанції підкреслив, що для задоволення вимог про відшкодування різниці між вартістю іпотеки та сумою боргу, необхідно встановити ринкову вартість майна на момент переходу права власності до банку на підставі належної оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності. У даній справі, позивач не надав належного звіту про оцінку майна, а посилався лише на договір купівлі-продажу, укладений між банком та третьою особою, який не є належним доказом ринкової вартості майна на момент набуття його банком. Оскільки позивач не довів належними доказами вартість іпотечного майна на момент переходу права власності до банку, суд касаційної інстанції визнав обґрунтованим рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Справа №202/19782/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу засудженого, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини та правильності кваліфікації дій засудженого. Водночас, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі врахували всі обставини, що пом’якшують покарання, зокрема щире каяття, визнання вини, позитивні характеристики, наявність сім’ї та неповнолітньої дитини на утриманні. Враховуючи ці обставини в сукупності, Верховний Суд дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування покарання, застосувавши ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції зазначив, що обрання форми реалізації кримінальної відповідальності є дискреційним правом суду, яке потребує врахування конкретних обставин справи та особи винного.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши судові рішення в частині призначеного покарання, звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України.

Справа №320/28423/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ “Конверс Лінкс” податкових повідомлень-рішень, винесених Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків, та наказу про проведення фактичної перевірки.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ “Конверс Лінкс”, з наступних основних аргументів:
* Суди попередніх інстанцій помилково вирішили, що в наказі про проведення перевірки не було достатньо підстав, оскільки здійснення функцій контролю у сфері обігу пального є самостійною підставою для перевірки.
* Суди не дослідили належним чином обставини щодо надання ТОВ “Конверс Лінкс” документів на вимогу податкового органу, зокрема, чи були запити на документи, коли саме документи були надані та чи були вони надані до прийняття рішень податковим органом.
* Суди не врахували, що на момент перевірки платник податків міг не мати первинних документів на товари в місцях реалізації, що є порушенням.
* Суди помилково застосували висновки Верховного Суду у справі №825/10/17, оскільки правовідносини у цій справі виникли у 2016 році, коли діяла інша редакція Закону про РРО.
* Суди не надали належної оцінки актам зняття залишків нафтопродуктів, які містяться в матеріалах справи.
* Суд касаційної інстанції вказав, що оскарження наказу про проведення перевірки не є ефективним способом захисту права, якщо перевірка вже проведена, і слід оскаржувати рішення, прийняті за результатами перевірки.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а провадження в частині оскарження наказу про перевірку закрив.

Справа №240/31802/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Житомирської митниці щодо непідготовки висновку про повернення ТОВ «БЗТ-Україна» надміру сплачених митних платежів та зобов’язання митниці вчинити дії з підготовки та подання такого висновку.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, а саме: чи дійсно у позивача був податковий борг на момент вирішення питання про повернення йому надміру сплачених сум, та чи було оскаржено податкове повідомлення-рішення, на підставі якого виник цей борг. Суд зазначив, що наявність податкового боргу є перешкодою для повернення надміру сплачених митних платежів. Також, суди не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали належної оцінки доводам сторін, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Верховний Суд підкреслив, що суди повинні були встановити достовірні та достатні відомості про обставини справи, а також дотриматись принципу офіційного з’ясування всіх обставин справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/31608/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про відповідність платника ПДВ критеріям ризиковості та зобов’язання виключити підприємство з переліку ризикових платників.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, наголосивши, що апеляційний суд не врахував обставини, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, зокрема, відсутність фінансування для сплати судового збору. Суд касаційної інстанції підкреслив, що первинна апеляційна скарга була подана в межах встановленого строку, а повторне звернення відбулося у розумний строк після усунення недоліків. ВС наголосив на необхідності оцінки обставин у взаємозв’язку інтервалів часу між поданнями скарг та усуненням недоліків. Суд вказав на те, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду, якщо недоліки були усунені, а скаржник діяв добросовісно. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права та права скаржника на судовий захист через надмірний формалізм.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №484/3078/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини після смерті брата і не надала достатніх доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що необізнаність про смерть спадкодавця, навіть якщо вона пов’язана з виїздом за кордон, не є об’єктивною та непереборною трудністю, яка б унеможливлювала своєчасне подання заяви про прийняття спадщини. Суд також підкреслив, що спадкоємець мав можливість подати заяву через консульські установи, поштою або електронним зв’язком. Суд врахував, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини порушує правову визначеність та права інших спадкоємців. Суд також послався на усталену практику Верховного Суду, згідно з якою необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для поновлення строку на прийняття спадщини. Суд наголосив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №456/6003/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є захист особистих немайнових прав позивача, який просив зобов’язати відповідача демонтувати відеокамери, встановлені на його будинку, оскільки вони спрямовані на житло позивача і, на її думку, порушують її право на приватне життя.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на такі основні аргументи:
* Суди попередніх інстанцій не з’ясували всіх фактичних обставин справи, зокрема, чи дійсно відеокамери відповідача фіксують приватне життя позивача на її подвір’ї, і якщо так, чи є це втручання пропорційним.
* Суди не надали належної оцінки доводам позивача про втручання в її особисте життя та не встановили справедливий баланс між правом позивача на повагу до приватного життя та інтересом відповідача на захист його майна.
* Суд першої інстанції не роз’яснив сторонам право на проведення експертизи для визначення технічних можливостей камер відеоспостереження.
* Відмова в задоволенні позову одночасно через недоведеність вимог і обрання неналежного способу захисту є взаємовиключною.
* Суди не перевірили твердження позивача про те, що камери належать правоохоронним органам, що потребує додаткової перевірки щодо законності втручання в особисте життя.

3. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/11049/24 від 28/05/2025
Предметом спору було оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо непроведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, а також зобов’язання провести перерахунок пенсії з урахуванням цих коефіцієнтів.

Верховний Суд, розглядаючи справу, зазначив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Суд підкреслив, що індексація пенсій у 2023-2024 роках повинна проводитись шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, із застосуванням відповідних коефіцієнтів. Суд врахував попередні висновки Верховного Суду з цього питання, а також практику Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав. Водночас, суд наголосив на важливості дотримання строків звернення до суду, встановлених процесуальним законом, і обмежив період виплат, враховуючи шестимісячний строк звернення до суду.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії позивачки з 26 жовтня 2023 року з урахуванням відповідних коефіцієнтів, а вимоги за попередній період залишив без розгляду через пропуск строку звернення до суду.

Справа №127/38548/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є визнання за позивачем права власності на 1/2 частку квартири за набувальною давністю.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не довела добросовісності заволодіння майном, адже їй було відомо про існування іншого власника частки квартири, який не відмовлявся від свого права власності. Суд зазначив, що добросовісність передбачає, що особа не знає і не повинна знати про неправомірність заволодіння майном, а також має бути впевнена, що на це майно не претендують інші особи. Самого факту користування майном, сплати комунальних послуг та здійснення ремонту недостатньо для набуття права власності за набувальною давністю. Суд також врахував, що власник іншої частки квартири не відмовлявся від права власності на нерухоме майно. Суд послався на практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо застосування статті 344 ЦК України про набувальну давність.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №201/7700/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України (державна зрада).

2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду. З тексту видно лише те, що захисник подав касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду, але Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення. Мотиви, якими керувався суд при прийнятті такого рішення, будуть викладені у повному тексті постанови, який буде оголошено пізніше. Наразі, без повного тексту рішення, неможливо надати інформацію про аргументи суду.

3. Верховний Суд залишив ухвалу Дніпровського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Справа №643/4662/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо особи, обвинуваченої у замаху на умисне вбивство.

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, перекваліфікувавши дії обвинуваченого з замаху на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України) на умисне тяжке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 121 КК України). Суд врахував обставини справи, зокрема характер дій обвинуваченого, спосіб їх вчинення, знаряддя злочину, локалізацію та характер поранень потерпілого, а також попередню поведінку винного і потерпілого, їхні стосунки. Суд дійшов висновку, що умисел обвинуваченого не був спрямований на позбавлення потерпілого життя, а лише на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. При цьому, ВС залишив без змін судові рішення в частині доведеності вини та інших обставин справи, які не впливають на кваліфікацію злочину.

3. Верховний Суд змінив судові рішення попередніх інстанцій, перекваліфікувавши дії обвинуваченого на ч. 1 ст. 121 КК України та призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Справа №463/2671/17 від 22/05/2025
Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 3-5 статті 191 Кримінального кодексу України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Оскільки в тексті рішення відсутні аргументи суду, я не можу їх надати.

Верховний Суд постановив передати кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

Справа №202/19782/23 від 27/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 263 КК України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засудженого, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині призначеного покарання. Суд вирішив застосувати статтю 75 КК України та звільнити особу від відбування покарання з іспитовим строком, враховуючи обставини справи та особу засудженого. Суд також поклав на засудженого обов’язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України, а саме періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання або роботи. Таке рішення було прийнято з метою забезпечення виправлення засудженого без реального відбування покарання у місцях позбавлення волі. Суд врахував позитивні характеристики засудженого, відсутність судимостей та інші пом’якшуючі обставини.

3. Верховний Суд змінив вирок та ухвалу судів попередніх інстанцій, звільнивши засудженого від відбування покарання з іспитовим строком.

Справа №757/38861/20-ц від 14/05/2025
Предмет спору – відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі щодо оскарження дій приватного виконавця.

Суд касаційної інстанції розглянув заяву представника ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв’язку з поданням відзиву на касаційну скаргу приватного виконавця. Суд зазначив, що питання про розподіл цих витрат не було вирішено попередньою постановою. Суд врахував надані докази, зокрема акти та рахунки, що підтверджують витрати на правову допомогу у розмірі 20 400,00 грн. Водночас, суд взяв до уваги заперечення приватного виконавця щодо надмірності цих витрат. Зважаючи на характер справи, обсяг наданих послуг, суд визнав обґрунтованими витрати лише в частині, що стосується подання відзиву на касаційну скаргу, а саме 5 600,00 грн. Суд відмовив у відшкодуванні витрат, пов’язаних зі складанням касаційної скарги, оскільки її було залишено без задоволення, а також витрат на підготовку заяви про відшкодування судових витрат, посилаючись на правовий висновок Об’єднаної палати Касаційного господарського суду.

Суд частково задовольнив заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та стягнув з приватного виконавця на користь ОСОБА_1 5 600,00 грн.

Справа №713/8/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є визнання частково недійсним договору дарування та усунення перешкод у користуванні погребом.

2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що оспорюваний договір дарування суперечить законодавству або порушує його права, адже на момент укладення договору дарування позивач не був власником спірного погребу. Суд встановив, що погріб має два окремі входи для кожного домогосподарства, і відповідач не чинить перешкод позивачу у користуванні його частиною погребу. Суд зазначив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в цю оцінку. Суд також вказав, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у інших постановах.

3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №760/4364/22 від 14/05/2025
1. Предметом спору є невиплата працівнику премій та винагород за період роботи, а також відшкодування моральної шкоди.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позовні вимоги працівника, мотивуючи це тим, що дисциплінарні стягнення, які були підставою для ненарахування премій, були скасовані в судовому порядку, а працівника поновлено на роботі. Суд зазначив, що працівник вважається таким, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності, тому відмова у виплаті премій та винагород є необґрунтованою. Суд також врахував, що роботодавець має право самостійно визначати критерії нарахування та виплати надбавки/винагороди, але відсутність нарахування надбавки/винагороди взагалі суперечить умовам колективного договору і порушує права працівника. Суд відхилив доводи касаційної скарги, оскільки вони не спростовують висновків апеляційного суду та зводяться до переоцінки доказів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Справа №2-46/2010 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконними розпоряджень Бориспільської районної державної адміністрації про передачу земельних ділянок у приватну власність, визнання недійсними державних актів на право власності на ці ділянки та договорів купівлі-продажу.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки ТОВ «Ермес-Менеджмент» пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції більш ніж на тринадцять років без поважних причин. Суд врахував, що ТОВ «Ермес-Менеджмент» має ту ж юридичну адресу і того ж кінцевого бенефіціара, що й ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», яке брало участь у справі з самого початку і було обізнане про всі обставини. Суд також зазначив, що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточних судових рішень, і необґрунтоване поновлення строків оскарження порушує цей принцип. Суд підкреслив, що процесуальні норми мають забезпечувати належне відправлення правосуддя і сторони повинні мати право очікувати їх застосування.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Ермес-Менеджмент» без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №520/4789/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення капіталізованих платежів з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки Державна служба України з питань праці (Держпраці) не була учасником справи і рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосувалося її прав та обов’язків. Суд зазначив, що право на апеляційне оскарження мають лише учасники справи або особи, чиї права та обов’язки безпосередньо зачіпаються судовим рішенням. Держпраці не довела, що рішення суду першої інстанції наділяє її новими обов’язками, змінює її наявні права або позбавляє певних прав. Суд також підкреслив, що статус Держпраці як розпорядника коштів вищого рівня не є достатньою підставою для апеляційного оскарження, особливо враховуючи, що Головному управлінню Держпраці у Харківській області вже було відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Суд наголосив на важливості принципу правової визначеності, який передбачає, що безпідставний перегляд судових рішень є неприпустимим.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Харківській області без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №160/3323/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків на адресу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг».

2. У рішенні відсутні аргументи суду, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Зазвичай, при скасуванні рішень судів попередніх інстанцій та направленні справи на новий розгляд, Верховний Суд вказує на порушення норм матеріального або процесуального права, допущені судами попередніх інстанцій, які могли вплинути на правильність вирішення справи. Це можуть бути неправильне застосування норм податкового законодавства, неповне з’ясування обставин справи, неврахування важливих доказів або порушення процесуальних прав сторін. Також, суд міг дійти висновку про необхідність дослідження додаткових доказів або проведення експертизи для встановлення об’єктивної істини у справі. У будь-якому випадку, направлення справи на новий розгляд свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи.

3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС, скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №725/1410/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 1 ст. 122 КК України (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження).

2. Верховний Суд ухвалив рішення про часткове задоволення касаційної скарги захисника, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд в апеляційційній інстанції, однак, в тексті не зазначено, якими саме аргументами керувався суд касаційної інстанції, оскільки оголошено лише резолютивну частину рішення. Повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення, буде проголошено пізніше. Наразі, можна лише припустити, що касаційний суд виявив певні порушення норм процесуального або матеріального права, допущені апеляційним судом під час розгляду справи, що і стало підставою для скасування ухвали. Без повного тексту рішення неможливо надати більш конкретний аналіз.

3. Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Справа №240/10407/24 від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження ТОВ “Київтрансойл” податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Житомирській області.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій. При цьому, ВС не зазначив конкретних аргументів, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки в тексті надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Зазвичай, суд касаційної інстанції переглядає справи на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій. Можливо, були виявлені порушення, які вплинули на законність і обґрунтованість судових рішень, що і стало підставою для скасування. Для повного розуміння позиції Верховного Суду необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.

Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/4789/22 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення капіталізованих платежів з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки Державна служба України з питань праці (Держпраці) не була учасником справи і не довела, що рішення суду безпосередньо стосується її прав та обов’язків. Суд зазначив, що для оскарження рішення особою, яка не брала участі у справі, необхідно, щоб судове рішення безпосередньо впливало на її права та обов’язки, а не лише опосередковано. Суд також врахував, що Головне управління Держпраці у Харківській області, яке є територіальним органом Держпраці, вже намагалося оскаржити рішення, але йому було відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Суд підкреслив, що статус Держпраці як розпорядника коштів вищого рівня не є достатньою підставою для апеляційного оскарження, оскільки це фактично ініціює повторне звернення з апеляційною скаргою. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо принципу юридичної визначеності, згідно з яким перегляд судових рішень допускається лише у виняткових випадках за наявності вагомих і непереборних обставин.

3. Верховний Суд залишив касаційні скарги Державної служби України з питань праці та Головного управління Держпраці у Харківській області без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №159/2208/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство (ч. 1 ст. 190 КК України).

2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтвердивши законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій всебічно, повно та неупереджено дослідили всі обставини справи, належним чином оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини особи у вчиненні шахрайства. ВС підкреслив, що зміна кваліфікації злочину судом першої інстанції з ч. 3 ст. 368 КК України на ч. 1 ст. 190 КК України не порушила права особи на захист, оскільки це покращило її становище. Також ВС відхилив доводи захисника про провокацію злочину правоохоронними органами, порушення при проведенні огляду місця події та недопустимість доказів, отриманих в результаті негласних слідчих (розшукових) дій. Суд касаційної інстанції наголосив, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування оскаржуваних рішень немає.

3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство.

Справа №755/286/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно її малолітнього сина.

2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення матері батьківських прав, виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у їх діях. Суд врахував, що мати заперечує проти позбавлення її батьківських прав, бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, а також вживає для цього певні дії. Суд також зазначив, що висновок органу опіки та піклування не містить переконливих доводів щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, оскільки не містить відомостей про свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов’язками або наявність загрози для дитини. Суд також врахував, що факт стягнення аліментів з матері не свідчить про її свідоме ухилення від утримання дитини, а є лише способом захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення. Суд попередив матір про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклав на органи опіки та піклування контроль за виконанням нею батьківських обов’язків.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Справа №333/10501/14-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення додаткового строку для прийняття спадщини дочці після смерті її батьків, оскільки вона пропустила встановлений законом строк через проживання за кордоном та необізнаність про їх смерть.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, розглядаючи справу за відсутності позивачки або її представника, належним чином не повідомивши їх про зміну часу судового засідання, що відбулося через оголошення сигналу “Повітряна тривога”. Верховний Суд наголосив на пріоритетності збереження життя і здоров’я людини, особливо в умовах воєнної агресії, та необхідності забезпечення права на участь у судовому розгляді. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд мав відкласти розгляд справи, враховуючи об’єктивні перешкоди для явки учасників, і що обставини оголошення сигналу “Повітряна тривога” є загальновідомими та не потребують доказування. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому.

3. Верховний Суд скасував постанову Запорізького апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №176/2453/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення моральної шкоди з державного підприємства.

2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що спір виник у межах зведеного виконавчого провадження, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій (господарської та цивільної). Верховний Суд наголосив, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду з цього питання, а також те, що суди повинні перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів скарги. Суд зазначив, що помилковий розгляд скарги в порядку цивільного судочинства є порушенням процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень та закриття провадження у справі.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства.

Справа №524/6581/23 від 19/05/2025
1. Предметом спору є зняття арешту з нерухомого майна померлого чоловіка позивачки, накладеного у виконавчому провадженні щодо стягнення боргу з ЄСВ.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що спадкодавець виконав зобов’язання за вимогою про сплату боргу, відкриті виконавчі провадження відсутні, а арешт майна порушує права спадкоємця на спадкування. Суд врахував практику Великої Палати Верховного Суду та Європейського суду з прав людини щодо обов’язку державних органів діяти вчасно та послідовно, а також усувати допущені ними порушення, не перекладаючи ризик помилок на громадян. Суд відхилив аргументи податкової служби про те, що вона є неналежним відповідачем, оскільки саме податковий орган є органом стягнення у справах про стягнення недоїмки з ЄСВ. Суд зазначив, що податкова не обґрунтувала необхідність відступу від висновків Верховного Суду, а інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність висновків судів.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №367/2898/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору у цій справі є визнання незаконним звільнення працівника та поновлення його на роботі.

2. Суд задовольнив позовні вимоги працівника, оскільки встановив, що роботодавець порушив вимоги трудового законодавства при звільненні. Зокрема, роботодавець не запропонував працівнику всі наявні вакантні посади, які відповідали його освіті, кваліфікації та досвіду, хоча після попередження про звільнення і до дати звільнення на підприємстві було прийнято на роботу інших працівників. Суд зазначив, що саме на роботодавця покладається обов’язок довести законність звільнення, чого у даній справі зроблено не було. Суд також врахував, що роботодавець не надав доказів щодо найменування посад, посадових обов’язків та вимог до їх зайняття, щоб підтвердити невідповідність позивача цим посадам. Враховуючи незаконність звільнення, суд поновив працівника на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу роботодавця – без задоволення.

Справа №176/1624/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження з примусового стягнення моральної шкоди з державного підприємства.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що спір виник у зведеному виконавчому провадженні, яке об’єднує виконання рішень судів різних юрисдикцій, включаючи господарську. Верховний Суд підкреслив, що в таких випадках оскарження дій державного виконавця має розглядатися адміністративним судом, а не цивільним. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду, які вказують на те, що спори щодо оскарження дій виконавця у зведеному провадженні, де є рішення різних юрисдикцій, належать до адміністративної юрисдикції. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували цей аспект і помилково розглянули скаргу в порядку цивільного судочинства. Також, суд касаційної інстанції вказав на обов’язок судів перевіряти дотримання правил юрисдикції незалежно від доводів сторін. Суд врахував висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду справи адміністративним судом.

Справа №991/3470/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення трьох осіб у пособництві та підбурюванні до замаху на надання неправомірної вигоди суддям за прийняття рішень на користь ОСОБА_16 у справі про адміністративне правопорушення.

2. Суд, визнавши обвинувачених винними, керувався такими основними аргументами:
* Наявність доказів, що підтверджують змову між обвинуваченими з метою надання неправомірної вигоди суддям для отримання бажаного рішення у справі ОСОБА_16.
* Встановлено факт передачі грошових коштів від ОСОБА_16 до ОСОБА_11 та ОСОБА_12 для подальшої передачі суддям, що свідчить про їхній умисел на вчинення злочину.
* Досліджено записи телефонних розмов, які розкривають деталі планування злочину, розподіл ролей між обвинуваченими та їхні наміри щодо впливу на судові рішення.
* Встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 навмисно створили у ОСОБА_16 переконання, що вирішення його справи можливе лише через надання неправомірної вигоди.
* Підтверджено, що ОСОБА_10 використовував свої дружні зв’язки з суддями для сприяння у вирішенні справи на користь ОСОБА_16.
* Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину, оскільки не було встановлено активних дій з боку ОСОБА_16, спрямованих на підбурювання обвинувачених до вчинення злочину.
* Суд також відхилив інші аргументи захисту щодо недопустимості доказів, оскільки вони були отримані з дотриманням вимог КПК України.

3. Суд ухвалив обвинувальний вирок, визнавши всіх трьох обвинувачених винними та призначивши їм покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна, а також позбавлення права займатися адвокатською діяльністю для ОСОБА_11 та ОСОБА_10.

Справа №759/3784/19 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором виправдувального вироку ОСОБА_8, обвинуваченої у зловживанні владою та службовим становищем (ч. 2 ст. 364 КК України) та несанкціонованих діях з інформацією, яка оброблюється в автоматизованих системах (ч. 3 ст. 362 КК України).

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд формально розглянув апеляційну скаргу прокурора, не перевірив повною мірою доводи прокурора щодо порушень, допущених судом першої інстанції, зокрема, щодо відмови в допиті свідків та неналежної оцінки письмових доказів. Суд касаційної інстанції наголосив на тому, що апеляційний суд не забезпечив належного повідомлення потерпілого про дату, час і місце судового засідання, що є істотним порушенням прав потерпілого на участь у процесі та доступ до правосуддя. Також, ВС вказав, що апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора, що є порушенням вимог ст. 419 КПК України. В результаті, апеляційний суд не забезпечив об’єктивний та неупереджений перегляд вироку суду першої інстанції.

3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Справа №120/7682/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності голови Шостого апеляційного адміністративного суду щодо нездійснення особистого прийому позивача та вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про повернення апеляційної скарги позивачу, оскільки визнав її зловживанням процесуальними правами. Суд зазначив, що учасники судового процесу повинні використовувати свої права для сприяння правосуддю, а не для вираження особистих емоцій чи неповаги до суду. Використання образливих висловлювань, припущень про позапроцесуальні відносини та тиск на суддів є неприпустимим і свідчить про зловживання процесуальними правами. Суд підкреслив, що дії учасників судового процесу повинні відповідати завданням адміністративного судочинства, а прояви неповаги до суду є несумісними з правом на справедливий суд. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала позицію щодо неприпустимості використання нецензурної лексики та образливих висловлювань у судових документах.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.

Справа №990/135/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

2. У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз аргументів суду. Для надання повної відповіді необхідний повний текст судового рішення.

3. Суд відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1.

Справа №160/3323/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» було збільшено грошове зобов’язання з податку на прибуток.

2. Суд касаційної інстанції вирішив, що суди попередніх інстанцій не повно і всебічно з’ясували обставини справи, зокрема, не спростували доводи контролюючого органу щодо правомірності призначення та проведення перевірки. Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини на підставі доводів та доказів, наданих позивачем, не взявши до уваги доводи контролюючого органу. Зокрема, не було надано належної оцінки доводам контролюючого органу щодо правомірності призначення та проведення перевірки з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України №89, якою було скорочено строк дії обмежень на проведення деяких видів перевірок. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що поновлення документальної позапланової виїзної перевірки відбулося не на підставі положень постанови Кабінету Міністрів України №89, а на підставі норм Податкового кодексу України. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності всебічного, повного та об’єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи, що передбачає всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються на підтвердження своїх доводів.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №380/25173/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування.

2. Верховний Суд вирішив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повною мірою дослідили обставини справи та не надали належної оцінки доводам контролюючого органу. Зокрема, суди не врахували аргументи податкового органу щодо неподання позивачем перекладених українською мовою документів, необхідних для підтвердження права на податкову пільгу при ліквідації іноземної компанії. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили обставини на підставі доводів та доказів, наданих позивачем, не взявши до уваги доводи контролюючого органу. Також, ВС вказав на те, що заперечення на Акт перевірки та документи перекладені на українську мову подавалися позивачем після прийняття податкового повідомлення-рішення, що ставить під сумнів їх врахування контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного рішення. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №580/5608/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати 1,197 та 1,0796.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що суди неправильно застосували норми матеріального права. Суд підкреслив, що індексація пенсій у 2023-2024 роках повинна проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії, із застосуванням відповідних коефіцієнтів. Суд зазначив, що дії Пенсійного фонду щодо встановлення фіксованої доплати замість застосування коефіцієнтів є неправомірними. Водночас, суд врахував строки звернення до суду, встановлені КАС України, і обмежив період виплати індексації шістьма місяцями до дати подання позову. Суд послався на попередні рішення Верховного Суду, підтримані судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, щодо необхідності індексації пенсій з урахуванням показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії.

3. Суд частково задовольнив касаційну скаргу, визнавши протиправною бездіяльність Пенсійного фонду та зобов’язавши його провести індексацію пенсії з урахуванням встановлених коефіцієнтів, але обмеживши період виплати шістьма місяцями до дати подання позову.

Справа №400/3325/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору було оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо непроведення індексації пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати та зобов’язання провести таку індексацію.

2. Верховний Суд, розглядаючи справу, підкреслив, що індексація пенсій має проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії, на відповідні коефіцієнти, встановлені урядовими постановами. Суд зазначив, що положення Порядку №124 мають застосовуватися лише в частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Водночас, суд наголосив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і обмежене строком звернення до суду. Враховуючи строки звернення позивачки до суду, захист її прав можливий лише в межах шестимісячного строку до моменту звернення до суду. **** Суд підкреслив, що застосування пункту 5 Порядку № 124 при проведенні індексації пенсій, починаючи з 2020 року, є протиправним, оскільки пріоритет мають норми закону.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії позивачки з 09 жовтня 2023 року з урахуванням відповідних коефіцієнтів, а вимоги за попередній період залишив без розгляду через пропуск строку звернення до суду.

Справа №580/4827/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є відмова Виконавчого комітету Шполянської міської ради у наданні відповіді на адвокатський запит.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини не є публічно-правовими. Суд зазначив, що ключовим питанням є те, чи є запитувана в адвокатському запиті інформація публічною. Суд розмежував поняття запиту на отримання публічної інформації згідно із Законом “Про доступ до публічної інформації” та адвокатського запиту згідно із Законом “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”. Суд підкреслив, що адвокатський запит може стосуватися публічної інформації, але в такому разі адвокат повинен посилатися як на Закон “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, так і на Закон “Про доступ до публічної інформації”. У даному випадку адвокат посилався лише на Закон “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, а запитувана інформація стосувалася приватноправових відносин між адвокатом та його клієнтом.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №320/16862/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення податкового органу про можливість ТОВ «Мілє» своєчасно виконувати податкові обов’язки, незважаючи на форс-мажорні обставини, пов’язані з воєнним станом.

2. Суд касаційної інстанції підтримав позицію податкового органу, зазначивши, що для звільнення від податкових обов’язків недостатньо лише факту існування форс-мажорних обставин, необхідно довести їхній безпосередній вплив на неможливість виконання конкретних зобов’язань. У даному випадку, ТОВ «Мілє» не довело, що саме воєнний стан та відсутність КЕП у нового керівника, який тимчасово перебував за кордоном, об’єктивно унеможливили виконання податкових обов’язків, оскільки компанія могла призначити іншу уповноважену особу. Суд також підкреслив, що організаційні складнощі в роботі компанії, зокрема, неможливість вчасного отримання КЕП, є суб’єктивною причиною, за яку відповідальність несе саме підприємство. Крім того, наявність сертифікату Торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом неможливості виконання податкових обов’язків і має оцінюватися в сукупності з іншими обставинами. Суд касаційної інстанції зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ТОВ «Мілє» було відмовлено.

Справа №380/5515/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження військовою частиною дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу без урахування встановленого законом розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду питання поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки всім доводам військової частини, викладеним у заяві про поновлення строку, зокрема, щодо виконання завдань з відсічі збройної агресії, пріоритетності інших завдань та нестабільності в роботі системи “Електронний суд”. Крім того, апеляційний суд не з’ясував, коли саме військова частина отримала копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд зобов’язаний був перевірити всі зазначені причини пропуску строку та належним чином мотивувати свої висновки щодо їх поважності чи неповажності. Також, апеляційний суд встановив менший строк для усунення недоліків апеляційної скарги, ніж передбачено КАС України.

3. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Справа №600/5219/23-а від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов платника податків, виходячи з наступного:
* Податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної реєстрації податкової накладної вважається вчиненим у момент закінчення граничного строку реєстрації, встановленого Податковим кодексом.
* Закон, який пом’якшує або скасовує відповідальність, не має зворотної дії в часі, якщо інше прямо не передбачено в самому законі.
* Закон № 2876-IX, яким було внесено зміни до Податкового кодексу щодо строків реєстрації та розмірів штрафів, не містить прямої вказівки про зворотну дію в часі.
* Штрафні санкції, передбачені пунктом 90 підрозділу 2 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу, застосовуються лише за порушення строків реєстрації, встановлених пунктом 89 цього ж розділу, тобто до податкових накладних, для яких нові строки реєстрації ще не минули на момент набрання чинності Законом № 2876-IX.
* Оскільки у даній справі податкові накладні були складені та мали бути зареєстровані до набрання чинності Законом № 2876-IX, то до них застосовуються загальні правила щодо строків реєстрації та розмірів штрафів, що діяли на момент вчинення порушення.
* Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування аналогічних норм права у подібних справах.

3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та відмовив у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Справа №480/9226/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ “Зернова Індустрія” збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб, оскільки, на думку податкового органу, Товариство неправомірно застосувало пільгову ставку оподаткування при виплаті процентів нерезиденту.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної правової оцінки доводам податкового органу щодо того, чи був нерезидент ZANGER ENTERPRISES LIMITED бенефіціарним власником отриманих від ТОВ “Зернова Індустрія” процентів, враховуючи, що значну частину цих коштів він перераховував іншій компанії. Суд зазначив, що суди повинні були дослідити фінансові показники діяльності нерезидента, співвідношення розміру наданих і отриманих ним позик та відсотків, а також обставини перерахування більшої частини доходу на користь іншої компанії, особливо враховуючи інформацію, отриману від іноземного компетентного органу. Верховний Суд підкреслив, що для цілей податкового обліку важливо враховувати економічні наслідки господарських операцій, а не лише їх формальне оформлення, та застосовувати підхід “превалювання суті над формою”. Суд також нагадав про свою усталену практику, згідно з якою пільгові ставки податку не можуть застосовуватися, якщо нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування всіх обставин справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Справа №640/3560/20 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності податкового органу щодо невнесення до Реєстру заяв про повернення ПДВ даних про відшкодування ТОВ «Мініс» та стягнення з Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили питання дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості з відшкодування ПДВ, а також не надали належної оцінки доводам податкового органу щодо пропуску цього строку. **** Верховний Суд наголосив, що Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх висновків щодо застосування строку у 1095 днів, встановленого Податковим кодексом України, і вказала на застосування загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам, які могли б бути підставою для поновлення пропущеного строку, зокрема, зміні правового регулювання або способу захисту порушеного права. Враховуючи, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати обставини справи та оцінювати докази, він дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного та всебічного з’ясування обставин справи.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №240/12058/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є стягнення судового збору та витрат на правову допомогу, понесених позивачем у зв’язку з касаційним переглядом справи.

2. Суд касаційної інстанції розглянув заяву позивача про стягнення судових витрат, а також клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оцінивши їх співмірність зі складністю справи, обсягом наданих послуг та часом, витраченим адвокатом. Суд врахував, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд також взяв до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду щодо критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Суд оцінив рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат, а також врахував позицію ЄСПЛ щодо відшкодування лише тих витрат, які були фактичними, неминучими та обґрунтованими. В результаті аналізу, суд визнав частину витрат на правову допомогу необґрунтованою та зменшив їх розмір.

3. Суд частково задовольнив заяву, стягнувши з Міністерства економіки України на користь Приватного акціонерного товариства “Біо мед скло” суму сплаченого судового збору та частину витрат на професійну правничу допомогу.

Справа №520/14170/19 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій податкової служби щодо списання та непоновлення реєстраційного ліміту ПДВ товариству “Агротехнік”.

2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було відмовлено в перегляді за нововиявленими обставинами попереднього рішення на користь ТОВ “Агротехнік”. Суд погодився з апеляційним судом, що обставини, на які посилалася ДПС (закриття кримінальних проваджень щодо можливих шахрайських дій), не є нововиявленими, оскільки існували на момент розгляду справи і ДПС не довела, що не могла про них дізнатися. Суд також зазначив, що закриття кримінальних проваджень не встановлює фактів, які б підпадали під визначення нововиявлених обставин згідно з КАС України, а саме завідомо неправдивих свідчень або фальсифікації доказів. Крім того, суд врахував, що аналогічну заяву ДПС про перегляд рішення в іншій пов’язаній справі також було відхилено. Суд касаційної інстанції доповнив мотивувальну частину рішення апеляційного суду, але залишив його без змін по суті.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ДПС без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін, доповнивши її мотивувальну частину.

Справа №160/20115/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження фізичною особою-підприємцем податкових повідомлень-рішень про застосування штрафних санкцій за порушення ведення обліку товарних запасів та ненадання документів під час перевірки.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково задовольнили позовні вимоги ФОП, оскільки не врахували, що на момент перевірки платник не надав первинні документи на товари за місцем їх реалізації, що свідчить про непідтвердження ведення обліку товарних запасів. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам контролюючого органу та не дотримались принципів процесуального закону, а також не врахували, що висновки Верховного Суду, на які вони посилались, стосуються правовідносин, які виникли до внесення змін до законодавства щодо відповідальності за ненадання документів під час перевірки. Крім того, суди не звернули увагу на відсутність документального підтвердження повноважень особи, яка представляла ФОП під час перевірки.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №520/33137/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є рішення податкового органу про анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця платником єдиного податку.

2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення податкового органу про анулювання реєстрації ФОП платником єдиного податку, оскільки невжиття таких заходів може ускладнити виконання рішення суду в разі задоволення позову. Суд зазначив, що анулювання реєстрації платником єдиного податку призведе до зміни системи оподаткування для ФОП, що спричинить додаткове податкове навантаження, зокрема, у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток та необхідності реєстрації платником ПДВ. Суд також врахував, що такі зміни можуть негативно вплинути на права та інтереси третіх осіб, зокрема, контрагентів ФОП. Суд підкреслив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, і не вирішує спір по суті. Суд також зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано вважав обраний спосіб забезпечення адміністративного позову відповідним його предмету та спрямованим лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.

Справа №160/8709/18 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу податкового органу про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Донбаська насосна компанія».

2. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що наказ про проведення перевірки вже був реалізований, оскільки позивач допустив податківців до перевірки, за результатами якої були прийняті податкові повідомлення-рішення, які оскаржуються в іншій справі. Суд зазначив, що оскарження наказу про перевірку в даному випадку не є належним способом захисту, оскільки можливі порушення при призначенні та проведенні перевірки можуть бути підставами для оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки. Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що наказ про проведення перевірки, як акт індивідуальної дії, вичерпує свою дію після проведення перевірки. Крім того, Верховний Суд підкреслив, що платник податків не позбавлений права посилатися на порушення при проведенні перевірки в межах оскарження податкових повідомлень-рішень.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі про оскарження наказу про проведення перевірки.

Справа №620/12411/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності ПрАТ «АТП 2550» щодо незабезпечення готовності захисної споруди цивільного захисту до використання за призначенням та зобов’язання вчинити певні дії для приведення її у готовність.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що прокурор звернувся до суду не в інтересах ГУ ДСНС, а самостійно, тому апеляційний суд мав перевірити повноваження прокурора на звернення до суду в інтересах держави з вимогами про зобов’язання власника привести захисну споруду цивільного захисту у належний технічний стан, чого зроблено не було. Суд зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або якщо відсутній орган, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд вказав, що перевірка права прокурора на звернення до адміністративного суду передує розгляду питання щодо правомірності дій відповідача. Суд також зазначив, що висновки апеляційного суду про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави є передчасними, оскільки не було враховано, що прокурор діяв самостійно, а не в інтересах ДСНС.

3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Справа №160/22631/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов платника податків, з огляду на те, що суди неправильно застосували норми Податкового кодексу України щодо штрафних санкцій за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в умовах воєнного стану. Суд зазначив, що штрафні санкції мають застосовуватися відповідно до редакції кодексу, чинної на момент вчинення порушення, і що пільгові умови, введені пізніше, не мають зворотної сили, якщо інше прямо не передбачено законом. Суд також вказав на необхідність дослідження обставин непереборної сили, на які посилався платник податків, та надати їм належну оцінку у сукупності з іншими доказами, а також перевірити правильність розрахунку штрафних санкцій контролюючим органом. Справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного з’ясування всіх обставин.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №320/6453/23 від 29/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні громадянина Лівії біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково визначили початок перебігу строку оскарження рішення міграційної служби, прив’язавши його до дати прийняття рішення, а не до дати отримання письмового повідомлення про відмову, як це передбачено спеціальним законом. Суди не врахували доводи позивача про те, що він не знав і не міг знати про рішення раніше отримання письмового повідомлення, а також не надали належної оцінки клопотанню про витребування доказів з його особової справи, які могли б підтвердити дату отримання повідомлення. Суд наголосив на обов’язку суду активно з’ясовувати всі обставини справи, особливо коли позивач вказує на відсутність доступу до необхідних доказів. В результаті, суди попередніх інстанцій допустили надмірний формалізм, що обмежило право позивача на доступ до суду.

Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №160/1889/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу податкового органу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання принципу “витягнутої руки” при здійсненні контрольованих операцій.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім підставам для призначення перевірки, зазначеним у наказі податкового органу, зокрема, підставі, пов’язаній з отриманням звіту про контрольовані операції, надісланого платником податків. Суди попередніх інстанцій зосередилися лише на аналізі підстави, пов’язаної з моніторингом та аналізом документації з трансфертного ціноутворення, і не дослідили питання щодо наявності або відсутності порушень при поданні звіту про контрольовані операції. Також, суди не врахували, що наказ про проведення перевірки містив посилання на декілька підстав для її проведення, і не надали оцінку кожній з них окремо. Враховуючи, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати нові обставини справи та давати оцінку доказам, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, він дійшов висновку про необхідність направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №340/1519/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким ТОВ «Гідросенд» було зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «Гідросенд», виходячи з наступного: податковий орган не надав достатніх доказів нереальності господарських операцій позивача з контрагентами, обмежуючись посиланнями на податкову інформацію щодо контрагентів, яка носить виключно інформативний характер; платник податків надав первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій; порушення податкової дисципліни контрагентами не є безумовною підставою для позбавлення платника податків права на податковий кредит, якщо не доведено обізнаність платника податків щодо неправомірних дій контрагента та злагодженість дій між ними; суди ретельно дослідили надані докази та встановили, що товар був фактично використаний у господарській діяльності позивача. Суд також зазначив, що неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

3. Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №580/3002/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Державної казначейської служби України (ДКС) щодо виконання рішення суду про виплату суддівської винагороди та нарахування компенсації за затримку виплати.

2. Суд касаційної інстанції, переглянувши справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій, за винятком одного: суди помилково вважали, що строк перерахування коштів стягувачу починається з дня надходження бюджетних коштів, необхідних для виплати, тоді як згідно з законом, цей строк становить три місяці з дня надходження до ДКС необхідних документів та відомостей. Суд також підкреслив, що для отримання компенсації за затримку виплати, стягувач повинен подати відповідну заяву до ДКС. Крім того, Верховний Суд зазначив, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не є порушенням, оскільки КАС України не містить імперативних вимог про розгляд такої категорії справ за правилами загального позовного провадження. Суд також вказав, що взяття виконавчого листа на облік за бюджетною програмою, відмінною від зазначеної у рішенні суду, є протиправним.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.

Справа №400/6785/24 від 29/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо непроведення індексації пенсії позивачки із застосуванням встановлених урядом коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати для перерахунку пенсії у 2021-2024 роках.

Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, підтримав позицію, що індексація пенсій має здійснюватися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії, на відповідні коефіцієнти, встановлені урядом. Суд підкреслив, що Порядок проведення перерахунку пенсій, затверджений Кабміном, має застосовуватися лише в частині, що не суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, який визначає пріоритетність законів над підзаконними актами. Водночас, суд зазначив, що право на індексацію пенсії не є безстроковим і обмежене шестимісячним строком звернення до суду. Суд врахував, що позивачка звернулася до суду в липні 2024 року, тому її права можуть бути захищені лише з січня 2024 року, а вимоги за попередній період залишаються без розгляду через пропуск строку звернення до суду.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії позивачки з 16 січня 2024 року з урахуванням встановлених коефіцієнтів, а вимоги за період з 01 березня 2021 року по 15 січня 2024 року залишив без розгляду.

Справа №300/9056/24 від 29/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення позивачу.

Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) в редакції, чинній після 19 липня 2022 року, яка встановлює тримісячний строк звернення до суду у справах про стягнення заробітної плати. Верховний Суд наголосив, що до 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував строк звернення до суду у таких справах. Оскільки спірні правовідносини виникли у період з 2020 по 2021 рік, коли діяла попередня редакція статті 233 КЗпП, позивач мав право звернутися до суду без обмеження строком. Суд також врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23, які підтверджують, що до правовідносин, які виникли до 19 липня 2022 року, застосовується редакція статті 233 КЗпП, яка не обмежує строк звернення до суду. **:** Суд зазначив, що відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23.

Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №320/1095/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, оскільки не було належним чином встановлено факт отримання позивачем або його представником ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, що є ключовим для обчислення строку на усунення недоліків. Суд зазначив, що повернення поштового відправлення з відміткою “за закінченням терміну зберігання” не є достатнім доказом належного повідомлення сторони, а апеляційний суд не вчинив усіх можливих дій для повідомлення позивача, зокрема, не використав наявні контактні дані. Суд також вказав на неврахування усталеної практики Верховного Суду щодо цього питання та на помилкове застосування редакції нормативно-правового акту, яка вже втратила чинність. Суд наголосив на важливості забезпечення доступу до суду та уникнення надмірного формалізму, що може перешкоджати реалізації права на апеляційне оскарження.

3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Справа №120/10230/22 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про невиплату додаткової винагороди військовослужбовцю за період участі у бойових діях та зобов’язання виплатити цю винагороду.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема, чи існував наказ про виплату/невиплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за спірний період, чи були зазначені в ньому причини невиплати відповідно до вимог Директиви Міністра оборони. Суди не надали оцінки аргументам позивача про його участь у бойових діях, обмежившись лише відсутністю довідки встановленого зразка. Також, суди не з’ясували, які саме завдання виконував позивач у спірний період, і чи були оформлені відповідні підтверджуючі документи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що невиплата додаткової винагороди не є дисциплінарним стягненням, а порядок її виплати регулюється відповідними директивами. Суд також підтвердив можливість застосування телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298, незважаючи на відсутність державної реєстрації, враховуючи обставини її прийняття та фактичне виконання.

3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №160/24165/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є рішення митниці про коригування митної вартості товару (баштовий кран), заявленої ТОВ “УКРЄВРОКРОВЛЯ” при імпорті.

2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ТОВ “УКРЄВРОКРОВЛЯ”, оскільки компанія не надала достатньо документів для підтвердження заявленої митної вартості. Суди встановили розбіжності в наданих документах, зокрема, щодо умов оплати, транспортних витрат та вартості товару, а також відсутність необхідних підписів та печаток на специфікаціях. Важливим фактором стало і те, що компанія не надала додаткові документи на вимогу митного органу. Суд також врахував, що додаткова угода, яка могла б вплинути на рішення, не була надана ані під час митного оформлення, ані на початку судового процесу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що оцінка доказів судами попередніх інстанцій була здійснена з дотриманням вимог процесуального закону, а висновки ґрунтуються на повному та всебічному з’ясуванні обставин справи на підставі належних та допустимих доказів.

3. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу ТОВ “УКРЄВРОКРОВЛЯ” – без задоволення.

Справа №160/1889/23 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу податкового органу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат».

2. У цій справі Верховний Суд не наводить конкретних аргументів, якими він керувався при винесенні рішення, оскільки в наданому тексті міститься лише вступна та резолютивна частини постанови. Відсутня мотивувальна частина, яка б розкривала суть спору, позиції сторін та обґрунтування суду. З тексту постанови відомо лише те, що суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу.

3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №380/20995/24 від 29/05/2025
1. Предметом спору є рішення податкового органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

2. Суд зазначає, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів може ускладнити виконання рішення суду або є ознаки протиправності рішення суб’єкта владних повноважень. Суд враховує, що анулювання реєстрації платника єдиного податку тягне за собою перехід на загальну систему оподаткування, що збільшує податкове навантаження та може призвести до розірвання договірних відносин і зупинки діяльності підприємства. Суд наголошує, що метою забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду. Суд також вказує, що обраний спосіб забезпечення позову відповідає предмету позову і не вирішує спір по суті, а лише зберігає існуючий стан до розгляду справи. Суд враховує попередню практику Верховного Суду в аналогічних справах.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Справа №520/33253/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень ГУ ДПС про застосування фінансових санкцій та податкового повідомлення-рішення до ПП “БЕРІ БЕНЧ БРЕВЕРІ” за порушення у сфері виробництва та обігу алкогольних напоїв.

2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про те, що ГУ ДПС порушило процедуру проведення фактичної перевірки, оскільки перевірка проводилася після закінчення встановленого строку без законних підстав, хоча і в межах тривалості, зазначеної в наказі. Суд зазначив, що зазначення в наказі дати початку перевірки не означає обов’язкового її початку саме в цей день, але проведення перевірки поза межами визначеного в наказі строку є протиправним. Суд підкреслив, що встановлені в наказі строки визначають період надання повноважень на проведення перевірки, і їх порушення свідчить про дії поза межами цих повноважень, роблячи акт перевірки неналежним доказом. Суд також врахував, що ГУ ДПС не скористалося правом на продовження строку перевірки. Порушення процедури проведення перевірки є істотними і тягнуть за собою скасування оскаржуваних рішень без оцінки по суті виявлених порушень.

3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДПС без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Справа №320/14811/24 від 28/05/2025
Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у м. Києві щодо ТОВ “МГК Рейл”.

На жаль, я не можу надати вам детальний аналіз аргументів суду, оскільки в наданому тексті відсутня мотивувальна частина постанови Верховного Суду. Я бачу лише вступну та резолютивну частини. Для повноцінного аналізу мені потрібен повний текст судового рішення, де будуть викладені обґрунтування позиції суду, посилання на норми права та встановлені обставини справи. Без цієї інформації я не можу якісно виконати ваше завдання.

Суд касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задовольнив частково, змінивши мотивувальну частину рішень судів попередніх інстанцій, але в решті судові рішення залишив без змін.

Справа №240/10407/24 від 28/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими ТОВ «Київтрансойл» було збільшено суму грошових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, а також визначено суму завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток.

2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не перевірили фактичний рух активів за наслідками вчинення спірних правочинів, не дослідили походження товару, умови постачання, приймання-передачі товару, а також не з’ясували мету укладання договорів з окремими контрагентами. Суд зазначив, що наявність первинних документів є обов’язковою, але не єдиною достатньою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і суди повинні дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів та встановити зв’язок складених документів з реальною господарською діяльністю, враховуючи доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів необхідних ресурсів для здійснення операцій. Суд також вказав на необхідність перевірки обставин транспортування товару, його зважування та відповідності даних у товарно-транспортних накладних.

3. Верховний Суд постановив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа №580/12108/23 від 29/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій за порушення термінів реєстрації податкових накладних.

2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що платник податків не може бути звільнений від відповідальності, оскільки податкові накладні були зареєстровані з порушенням строків, встановлених Податковим кодексом, і відсутні підстави для застосування пільгових норм, введених на період карантину та воєнного стану. Суд наголосив, що мораторій на штрафні санкції діяв лише до 26 травня 2022 року, а після цієї дати відповідальність настає на загальних підставах. Також, зменшені розміри штрафних санкцій, введені пізніше, застосовуються лише до податкових накладних, складених після набрання чинності відповідним законом. Суд вказав, що оскільки платник не довів неможливість виконання податкових обов’язків, штрафні санкції застосовані правомірно. Суд також зазначив, що принцип презумпції правомірності рішень платника податків не застосовується, оскільки в даному випадку відсутнє неоднозначне трактування норм податкового законодавства.

3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ТОВ “Шинний центр”.