Справа №354/476/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є поділ житлового будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою між двома співвласниками.
2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що сторони є співвласниками будинку, який можливо поділити згідно з висновком експерта. Суд обрав варіант поділу, який передбачає мінімальний відступ від ідеальних часток сторін та встановив порядок користування земельною ділянкою відповідно до цього варіанту. Суд врахував, що при поділі кожному співвласнику виділяється ізольована частина будинку з окремим входом, що відповідає розміру їх часток. Суд також зазначив, що визначальним для поділу є розмір часток співвласників та технічна можливість поділу, а не порядок користування будинком, що склався. Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, підкресливши, що обраний варіант поділу найбільше відповідає інтересам обох співвласників.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, визнавши їх законними та обґрунтованими.
Справа №204/13573/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок, оскільки, на думку Дніпровської міської ради, цей будинок фактично відсутній на земельній ділянці, що належить до комунальної власності.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки Дніпровська міська рада не надала достатніх доказів знищення майна, а факт реєстрації права власності на будинок не порушує прав територіальної громади на землю. Суд вказав, що необхідною умовою для припинення права власності на підставі знищення майна є встановлений факт такого знищення, підтверджений належними доказами, чого в даній справі не було зроблено. Суд також врахував попередні судові рішення, які встановили, що будівництво будинку здійснювалося з дотриманням законодавства, і міська рада була про це повідомлена. Суд зазначив, що позбавлення особи права власності в примусовому порядку суперечило б праву на мирне володіння майном, гарантованому Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Суд також наголосив, що з набуттям права власності на нерухомість особа набуває і прав на землю, і відсутність оформленого договору оренди не позбавляє власника права користування земельною ділянкою під об’єктом нерухомості.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/19173/18 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру за банком, а також відновлення реєстрації права власності на цю квартиру за позивачем.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що банк не надав належних доказів повідомлення іпотекодавця про порушення зобов’язань за кредитним договором та про наслідки такого порушення, що є обов’язковою умовою для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Суд також врахував, що на час здійснення реєстраційних дій діяв Закон України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, який забороняє примусове стягнення нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за споживчими кредитами в іноземній валюті, якщо це майно є місцем постійного проживання позичальника. Суд касаційної інстанції зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог, і підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Водночас, суд касаційної інстанції вказав, що державний реєстратор є неналежним відповідачем у такій справі, оскільки спір виник між іпотекодавцем та іпотекодержателем.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог до банку, але скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог до державного реєстратора та відмовив у задоволенні позову в цій частині.
Справа №183/2733/13-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно боржника.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу боржника, вказавши на те, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, вийшовши за межі апеляційного оскарження, оскільки приватний виконавець оскаржував лише частину рішення суду першої інстанції, а саме правомірність арешту майна, в той час як апеляційний суд переглянув рішення суду першої інстанції в повному обсязі, включно з тими вимогами, які не були предметом апеляційного оскарження. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом в частині правомірності дій приватного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника, оскільки боржник не надав доказів наявності іншого майна, достатнього для погашення заборгованості. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не мав права приймати рішення по вимогам, які не були оскаржені в апеляційній скарзі.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині вимог, які не були предметом апеляційного перегляду, а в іншій частині залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №346/6196/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, що належить відповідачу, у справі про стягнення боргу за договором позики.
2. Апеляційний суд закрив апеляційне провадження, оскільки вирішив, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову не стосується прав, свобод та інтересів ТОВ «Девелоп Фінанс», яке подало апеляційну скаргу, оскільки ТОВ «Девелоп Фінанс» не є стороною у справі, а накладення арешту на майно боржника не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому та не скасовує правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку». Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що вжиті заходи забезпечення позову спрямовані виключно на обмеження суб`єктивних прав відповідача як власника нерухомого майна на вчинення дій з можливого його відчуження, при цьому суті іпотеки, як виду забезпечення, такі заходи не змінюють та не обмежують права іпотекодержателя. Також Верховний Суд врахував, що постанова апеляційного суду, на яку посилалось ТОВ «Девелоп Фінанс» як на підставу порушення його прав, була скасована Верховним Судом. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд закрив провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Девелоп Фінанс» постановою, а не ухвалою, як це передбачено положеннями ЦПК України, проте це не вплинуло на правильне вирішення процесуального питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Девелоп Фінанс» без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №404/1436/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, припинення права спільної сумісної власності та визначення порядку користування квартирою між колишнім подружжям та їхнім сином, які отримали квартиру у власність шляхом приватизації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визнав за кожним із співвласників (позивачем та відповідачами) право власності на 1/3 частку квартири, припинивши право спільної сумісної власності, оскільки це дозволяє трансформувати спільну сумісну власність у спільну часткову, що є належним та ефективним способом захисту в даному випадку. Суд врахував, що поділ квартири в натурі є неможливим з технічної точки зору, а визначення часток дозволяє кожному співвласнику розпоряджатися своєю часткою на власний розсуд. Також суд погодився із закриттям провадження в частині визначення порядку користування квартирою, оскільки існує рішення суду, яке набрало законної сили, між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що спосіб захисту має бути ефективним і призводити до реального відновлення порушеного права, а визначення часток у даному випадку є обґрунтованим і виправданим.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №760/23723/17 від 22/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування матеріальної шкоди, завданої власнику автомобіля внаслідок ДТП, що сталася через незадовільний стан дорожнього покриття.
2. Суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, що є підставою для відмови згідно з ч. 2 ст. 358 ЦПК України. Суд касаційної інстанції погодився з цим рішенням, зазначивши, що представник відповідача був присутній при оголошенні рішення суду першої інстанції та мав можливість дізнатися про стан справи. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідач не надав доказів існування обставин непереборної сили, які б завадили йому вчасно подати апеляційну скаргу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов’язана з розумним інтервалом часу цікавитися ходом справи та добросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Суд касаційної інстанції зазначив, що відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту, за умови, що учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №263/18104/18 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі чоловіка та батька позивачів в зоні АТО.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, керувався тим, що на момент загибелі чоловіка позивачів, територія була тимчасово окупована, і держава Україна не контролювала її достатньо, щоб попередити трагедію; за дотримання прав людини на окупованих територіях відповідає держава-окупант, тобто РФ; позивачі не довели, що Україна знала про загрозу обстрілу і не вжила заходів для її відвернення, тобто не порушила позитивного обов’язку щодо захисту права на життя; і, нарешті, загибель чоловіка позивачів і виконання державою позитивного обов’язку не перебувають у причинно-наслідковому зв’язку. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що для покладення відповідальності на державу необхідно довести, що вона могла вжити заходів для усунення ризику для життя, але не зробила цього. Суд також врахував, що Україна створила механізм визначення збитків від збройної агресії РФ, що може бути підставою для окремого позову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №910/7799/24 від 27/05/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсним рішення Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України.
У рішенні суду не наведено жодних аргументів. З тексту постанови відомо лише те, що КМДА подала позов до Відділення АМК, а Комбінат виступав третьою особою на стороні позивача. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов КМДА. Відділення АМК подало касаційну скаргу, яку Верховний Суд залишив без задоволення. Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій залишилися без змін. Оскільки в тексті відсутні мотиви прийняття рішень судами попередніх інстанцій, неможливо встановити, якими саме аргументами вони керувалися.
Суд ухвалив: касаційну скаргу Відділення АМК залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №912/1898/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі будівлі школи мистецтв з спільної власності територіальних громад району до комунальної власності міської ради та припинення речового права на цю будівлю.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову сільської ради. Суд виходив з того, що районна рада правомірно передала будівлю школи мистецтв у комунальну власність міської ради, оскільки ця будівля знаходиться на території міської громади та задовольняє виключно її потреби. Суд підкреслив, що згода інших територіальних громад на таку передачу не вимагається, якщо об’єкт задовольняє потреби виключно однієї громади. Суд також зазначив, що позивач не надав доказів того, що школа мистецтв задовольняє потреби і їхньої громади. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має права переоцінювати докази, які вже оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №227/2346/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення Шахівської сільської ради про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту, оскільки визнання незаконним рішення сільської ради не призведе до автоматичного повернення земельної ділянки у власність держави. Суди зазначили, що ефективним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов, тобто витребування майна з чужого незаконного володіння. Суд також врахував, що власник може витребувати майно від останнього набувача, незалежно від кількості попередніх перепродажів. Суд підкреслив, що вимога про захист цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Суд касаційної інстанції також зазначив, що неефективність обраного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №753/12715/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме квартири та земельних ділянок, набутих під час шлюбу.
2. Суд задовольнив первісний позов, визнавши квартиру спільною сумісною власністю та поділивши її між колишнім подружжям, оскільки її було придбано за спільні кошти під час шлюбу, і відповідачка не спростувала презумпцію спільності майна. У задоволенні зустрічного позову було відмовлено, оскільки земельні ділянки були набуті чоловіком у власність внаслідок безоплатної приватизації, що робить їх його особистою приватною власністю, яка не підлягає поділу. Суд також врахував, що транспортний засіб був придбаний чоловіком у період його спільного проживання з іншою жінкою, а не з колишньою дружиною, тому він не є спільним майном подружжя. Апеляційний суд погодився з цими висновками, підкресливши, що проживання з дітьми не є підставою для збільшення частки у майні, а також що наявність чи відсутність доходу у одного з подружжя не впливає на розмір частки при поділі майна. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, зазначивши, що не було надано доказів того, що земельні ділянки були набуті не в порядку безоплатної передачі, а з інших підстав, і що паперовий текст судового рішення апеляційного суду був підписаний суддями, що робить формальні недоліки електронної копії несуттєвими.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №14/5026/1020/2011(925/720/24) від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував необхідність встановлення факту укладення договору купівлі-продажу за результатами аукціону та переходу права власності на майно, що є важливим для визначення ефективного способу захисту порушених прав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не довів, що порушення строку оголошення аукціону перешкодило продажу майна за найвищою ціною, а також не врахував, що початкова ціна на аукціоні є лише стартовою і не має вирішального значення для кінцевої ціни продажу. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на неправильне визначення позивачем кола відповідачів, оскільки до їх числа не було включено організатора аукціону. Суд касаційної інстанції також зазначив, що висновок апеляційного суду ґрунтувався на відсутності доказів, а не на доведеності позивачем обставин, що суперечить принципу змагальності.
3. Суд задовольнив касаційні скарги та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.
Справа №620/14485/21 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС у Чернігівській області щодо ТОВ «Бахмачгазбудсервіс».
2. У рішенні не наведено аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ВК «Благобуд», до якої приєдналося ТОВ «Кантарелл Україна», без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №140/9568/24 від 26/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення житлової комісії та наказу командира військової частини щодо зняття позивача з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви позивачу у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України, зазначивши, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд підкреслив, що позивач повинен був довести, що не міг дізнатися про порушення свого права, і що реалізація права на звернення до суду залежить виключно від самого позивача. Суд також зазначив, що звернення позивача до суду з цивільним позовом, який потім було повернуто, не є поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду, оскільки на момент подання цивільного позову вже існувала чітка судова практика щодо юрисдикції таких спорів. Суд вказав, що позивач не зазначив жодних обставин, які б об’єктивно унеможливлювали або ускладнювали звернення до суду у встановлений строк.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №917/1212/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення неустойки з підрядника за порушення строків виконання робіт за договором підряду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили зустрічний позов про стягнення неустойки, мотивуючи це тим, що суди не дослідили обставини, які мають значення для справедливого вирішення спору, а саме: не врахували компенсаторну функцію неустойки, не оцінили співмірність розміру неустойки наслідкам порушення зобов’язання, не дослідили питання про можливість зменшення розміру неустойки з урахуванням майнового стану сторін та інших інтересів, що заслуговують на увагу, а також не надали належної оцінки доводам відповідача щодо добросовісного виконання робіт та наявності боргу з боку замовника. Суд також зазначив, що суди не врахували обставини прострочення виконання робіт під час дії карантину та не дослідили питання щодо вжиття відповідачем заходів для виконання зобов’язання. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не надали оцінку всім обставинам, які входять до предмету доказування у даному спорі та мають істотне значення для його справедливого вирішення з дотриманням завдань господарського судочинства, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/8025/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Національної служби здоров’я України (НСЗУ) на користь Комунального некомерційного підприємства “Київська міська клінічна лікарня №1” (КНП) 13 182 289,15 грн боргу за медичні послуги, надані в грудні 2023 року за програмою медичних гарантій.
2. Суд задовольнив позов КНП, оскільки встановив, що лікарня надала медичні послуги пацієнтам в обсязі, який перевищував дані, відображені в електронному звіті, сформованому НСЗУ, і ці дані були внесені до Електронної системи охорони здоров’я (ЕСОЗ). Суд підкреслив, що оплаті підлягають медичні послуги, внесені до ЕСОЗ, і НСЗУ, як уповноважений орган, не сформувала належним чином звіт за грудень 2023 року, незважаючи на звернення лікарні. Також, суд зазначив, що відсутність заперечень з боку НСЗУ щодо обсягів фактично наданих медичних послуг підтверджує правомірність вимог КНП. Суд врахував конституційні гарантії права громадян на медичну допомогу та пріоритетність охорони здоров’я, а також те, що відсутність бюджетних коштів не звільняє НСЗУ від обов’язку оплатити фактично надані послуги. Суд також зазначив, що договори про внесення змін до основного договору не передбачали відмови лікарні від оплати за вже надані послуги.
3. Суд вирішив стягнути з Національної служби здоров’я України на користь Комунального некомерційного підприємства “Київська міська клінічна лікарня №1” 13 182 289,15 грн боргу.
Справа №636/6354/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 КК України).
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, зазначивши, що суди попередніх інстанцій не врахували належним чином обставини, що пом’якшують покарання, та безпідставно врахували обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, оскільки не було надано доказів, що злочин було вчинено з використанням умов воєнного стану. Суд вказав, що щире каяття має бути підтверджене не лише словами, а й діями, спрямованими на виправлення наслідків злочину, а активне сприяння розкриттю злочину має бути ініціативним та добровільним. ВС наголосив, що ухилення від захисту Батьківщини в умовах воєнного стану є суспільно небезпечним діянням, але суди мають обґрунтовувати наявність обтяжуючих обставин. Також, ВС підкреслив важливість адекватного реагування держави на кримінальні правопорушення у сфері мобілізації, щоб забезпечити обороноздатність країни.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, виключивши з них посилання на обставину, що обтяжує покарання, та пом’якшив призначене покарання до 3 років позбавлення волі.
Справа №320/4042/22 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «СМАЙЛ КОНСТРАКШН» постанов Відділу ДАБК Бориспільської міської ради про накладення штрафів та приписів про усунення порушень у сфері містобудівної діяльності.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам ТОВ «СМАЙЛ КОНСТРАКШН» щодо правомірності початку підготовчих робіт після подання повідомлення через систему “Дія”, виконання вимог містобудівних умов щодо висотності об’єкта, виконання технічних умов приєднання до електромереж, незаконності одночасного винесення приписів про усунення порушень та зупинення робіт, а також щодо проведення перевірки з питань, що не були підставою для її призначення. Суд також не врахував доводи відповідача про наявність експертної оцінки, яка підтверджує віднесення об’єкта до класу наслідків не нижче СС2. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки суттєвим доводам скаржників, постанова суду не відповідає вимогам КАС України щодо обґрунтованості судового рішення. Суд касаційної інстанції наголосив на активній ролі суду у встановленні всіх обставин справи та необхідності надання оцінки всім доводам сторін.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №757/23350/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг (доручення).
2. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував, що позивач, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором доручення, фактично змінив умови основного зобов’язання щодо строку дії договору, втративши право на нарахування пені, передбаченої договором. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат лише за період прострочення виконання рішення суду про стягнення основної суми боргу. Суд касаційної інстанції підкреслив, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є мірою відповідальності за прострочення грошового зобов’язання, але їх нарахування обмежується періодом до фактичного виконання зобов’язання. Доводи касаційної скарги про порушення права на надання пояснень були відхилені, оскільки суд належним чином повідомив відповідача про розгляд справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Справа №761/18413/25 від 27/05/2025
Предметом спору є клопотання захисника обвинуваченої про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Верховний Суд, розглядаючи клопотання захисника, керувався статтями 32, 34, ч. 2 ст. 376 Кримінального процесуального кодексу України (КПК). Суд врахував, що повний текст ухвали потребує значного часу для складання, і тому обмежився оголошенням резолютивної частини, як це передбачено ч. 2 ст. 376 КПК. При цьому, суд не навів жодних аргументів чому він не задовольняє клопотання сторони захисту. Судді послались на норми КПК, якими вони керуються при прийнятті рішення.
Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №922/1675/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки товариство не виконало зобов’язання за попереднім договором щодо укладення основного договору купівлі-продажу квартири, то сплачений фізичною особою забезпечувальний платіж є авансом і підлягає поверненню. Суд зазначив, що в попередньому договорі було чітко визначено строк виконання зобов’язань товариством, а з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство вважається, що строк виконання всіх зобов’язань боржника настав. Суд також вказав, що аванс підлягає поверненню у розмірі, еквівалентному сумі в доларах США, визначеній у договорі, з урахуванням зміни курсу гривні до долара США на момент звернення до суду. Суд відхилив доводи скаржника про те, що забезпечувальний платіж є завдатком, оскільки договір не містить положень про те, що він залишається у власності товариства у разі неукладення основного договору. Суд також зазначив, що доводи скаржника про недотримання судами підвищеного стандарту доказування зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/1675/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх інстанцій, які визнали грошові вимоги фізичної особи до банкрута обґрунтованими, виходячи з того, що між сторонами було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири, за яким фізична особа внесла забезпечувальний платіж, який фактично є авансом, оскільки основний договір так і не був укладений з вини товариства. Суд зазначив, що оскільки зобов’язання було виражене в доларовому еквіваленті, то сума до повернення має бути перерахована за курсом на момент звернення до суду. Суд відхилив аргументи скаржника про те, що фізична особа не вимагала укладення основного договору та що забезпечувальний платіж є завдатком, а не авансом, оскільки договір не містив умов про те, що платіж залишається у товариства у разі не укладення основного договору. Суд також підкреслив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство вважається, що строк виконання всіх зобов’язань боржника настав.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №335/13616/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого незаконним відстороненням працівника від роботи.
2. Суд касаційної інстанції, частково задовольняючи касаційну скаргу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відсторонення позивача від роботи було визнано незаконним. Суд підкреслив, що відповідач не надав доказів нарахування оплати за час простою, що виключало б можливість виплати середнього заробітку. Водночас, Верховний Суд не погодився з розподілом судових витрат, здійсненим судами попередніх інстанцій, вказавши, що витрати на підготовку до подачі позову до суду, які не потребують спеціальних професійних навичок, не підлягають відшкодуванню як витрати на професійну правничу допомогу. Також, суд зазначив, що оскільки позивач не подала попередній розрахунок витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції до закінчення дебатів, ці витрати не підлягають відшкодуванню. Суд також звернув увагу на те, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат та ухвалив нове рішення, яким частково змінив розподіл судових витрат, зменшивши суму, що підлягає виплаті позивачу на правову допомогу, та стягнув з відповідача на користь держави судовий збір.
Справа №380/25592/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є правомірність відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи судді, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, періоди навчання на юридичному факультеті та проходження військової служби.
2. Верховний Суд, задовольняючи касаційну скаргу, виходив з того, що згідно з чинним законодавством, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, до стажу роботи судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, зараховується половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах та календарний період проходження строкової військової служби, за умови роботи на посаді судді не менше 10 років. Суд зазначив, що період проходження військової служби позивачем на посаді дізнавача у дисциплінарному батальйоні є періодом проходження строкової військової служби, оскільки дисциплінарні батальйони були структурними одиницями Збройних сил СРСР, а згодом і України. Враховуючи, що позивач має необхідний стаж роботи на посаді судді, а також періоди навчання та військової служби, його стаж роботи, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 40 років 05 місяців 02 дні, що дає йому право на отримання 90% суддівської винагороди.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог, зобов’язавши Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи судді період проходження військової служби та перерахувати розмір щомісячного довічного грошового утримання.
Справа №466/2893/21 від 22/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеної Особі_6 за вчинення злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення Особи_6 від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який врахував тяжкість злочинів, їх повторність, попередню судимість Особи_6, а також те, що наявність у неї тяжких захворювань не є безумовною підставою для звільнення від реального відбування покарання. Суд зазначив, що призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років є справедливим, пропорційним вчиненим злочинам та необхідним для виправлення засудженої та запобігання новим злочинам. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обставини, на які посилається захисник, можуть бути враховані при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання за хворобою відповідно до ст. 84 КК України, але не є достатніми для застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Рішення: Вирок Львівського апеляційного суду залишено без змін.
Справа №906/474/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визначення тарифу на послуги з розподілу електроенергії, а саме, за яким класом напруги (I чи II) має здійснюватися розрахунок між ТОВ «Жерок-Альфа» та АТ «Житомиробленерго».
2. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ «Жерок-Альфа» отримує електроенергію через мережі ФОП Шолоха В.В. за I класом напруги, і безпосередньої межі балансової належності між ТОВ «Жерок-Альфа» та АТ «Житомиробленерго» немає. АТ «Житомиробленерго» нараховувало плату за II класом напруги, посилаючись на технічні параметри в договорі, проте суд вирішив, що оскільки фактичне приєднання відбувається через мережі іншого суб’єкта за I класом напруги, то нарахування за II класом є неправомірним. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду, вказавши, що доводи касаційної скарги АТ «Житомиробленерго» не спростовують висновків апеляційного суду. ВС зазначив, що посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду у інших справах є необґрунтованими, оскільки правовідносини у тих справах не є подібними до даної справи. ВС також вказав, що не дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів не встановлено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Житомиробленерго» без задоволення, а постанову апеляційного суду про задоволення позову ТОВ «Жерок-Альфа» – без змін.
Справа №910/4546/24 від 27/05/2025
Предметом спору є заява ТОВ «Політехавто-Б» про ухвалення додаткового судового рішення щодо відшкодування судових витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у справі про визнання недійсним одностороннього правочину.
Верховний Суд частково задовольнив заяву ТОВ «Політехавто-Б», мотивуючи це тим, що витрати на правову допомогу мають бути розумними та обґрунтованими. Суд врахував обсяг наданих юридичних послуг, їх складність, час, витрачений адвокатом, а також попередню домовленість між клієнтом і адвокатом. Суд також взяв до уваги критерії співмірності витрат, зокрема, ціну позову, значення справи для сторони, складність справи, обсяг наданих послуг та ринкові ціни на аналогічні послуги. Зважаючи на зазначені обставини, суд визнав, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною, і зменшив її до 13 000 грн, вважаючи цю суму розумною та співмірною з обсягом наданих послуг у даній справі. Суд наголосив на необхідності дотримання балансу між правом на відшкодування витрат та принципом справедливості та обґрунтованості судових витрат.
Суд ухвалив стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури на користь ТОВ «Політехавто-Б» 13 000 грн витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції.
Справа №320/4042/22 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «СМАЙЛ КОНСТРАКШН» рішень Відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Бориспільської міської ради щодо накладення штрафів та приписів про усунення порушень у сфері містобудівної діяльності.
2. Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції не повною мірою дослідив обставини справи та не надав належної оцінки доводам позивача, зокрема, щодо правомірності початку підготовчих робіт після подання повідомлення через систему “Дія”, відповідності висоти об’єкта містобудівним умовам, виконання технічних умов приєднання до електромереж, а також щодо законності одночасного винесення приписів про усунення порушень та зупинення будівельних робіт. Суд касаційної інстанції також зауважив, що апеляційний суд не надав оцінки доводам відповідача щодо експертної оцінки, яка підтверджує віднесення об’єкта до класу наслідків не нижче СС2. Враховуючи принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі, Верховний Суд наголосив на активній ролі суду у встановленні обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Оскільки суд апеляційної інстанції не виконав вимоги ст. 322 КАС України щодо надання оцінки всім доводам сторін, це унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №727/7078/22 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_6 було засуджено за ч. 3 ст. 369 КК України (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище).
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказавши на істотні порушення кримінального процесуального закону. Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що злочин, передбачений ст. 369 КК України, є закінченим з моменту пропозиції або обіцянки надати неправомірну вигоду, незалежно від її фактичного надання. Суд також звернув увагу на те, що для кваліфікації дій за ст. 369 КК України необхідно встановити, що особа усвідомлювала статус службової особи, якій пропонується вигода, і пропонувала її саме у зв’язку з можливостями її посади. Крім того, ВС вказав на можливу провокацію злочину з боку правоохоронних органів, яку слід перевірити апеляційному суду. Також, ВС звернув увагу на помилки в журналі судового засідання, що є порушенням вимог кримінального процесуального кодексу.
3. Вирок Чернівецького апеляційного суду скасовано, призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а ОСОБА_6 звільнено з-під варти.
Справа №752/10060/22 від 22/05/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 190 КК України (шахрайство в особливо великих розмірах) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (закінчення строку досудового розслідування).
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суд першої інстанції в підготовчому засіданні перевищив свої повноваження, дослідивши докази та надавши оцінку постановам слідчого про оголошення в розшук та зупинення досудового розслідування, що є компетенцією суду під час судового розгляду. Суд першої інстанції не врахував, що рішення слідчого не були скасовані слідчим суддею, і дійшов передчасного висновку про закриття провадження. Апеляційний суд, у свою чергу, не виправив ці порушення, не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги прокурора, що є порушенням ст. 419 КПК України. Суд касаційної інстанції послався на постанову об`єднаної палати ККС ВС від 17 лютого 2025 року (справа №283/1638/23), де вказано, що перевірка обґрунтованості і достовірності інформації з процесуальних документів здійснюється судом під час судового розгляду, за наявності вмотивованих заперечень учасників провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області та ухвалу Київського апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначив новий розгляд в суді першої інстанції.
Справа №917/2019/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ “Агро Перемога” щодо звільнення директора та скасування реєстраційних дій, проведених на підставі цих рішень.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на момент вирішення спору позивач вже не був учасником товариства, а отже, оскаржувані рішення не порушують його корпоративні права. Суд зазначив, що для задоволення позову необхідно встановити наявність порушеного права або інтересу позивача, а також спосіб, яким це право буде відновлено у разі задоволення позову. Суд вказав, що особа, яка не є учасником товариства, не може мати заінтересованості в тому, хто є його директором, і що позов фактично спрямований на захист прав колишнього директора, а не позивача. Суд також підкреслив, що можливість колишнього учасника бути стороною в корпоративному спорі не означає автоматичної наявності у нього порушеного права, яке підлягає захисту.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №462/5822/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу АТ «Укрзалізниця» про призупинення дії трудового договору та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що призупинення дії трудового договору було незаконним, оскільки АТ «Укрзалізниця» не довело неможливість надання роботи позивачці у зв’язку з воєнними діями, а також не довело неможливість виконання роботи позивачкою. Суд зазначив, що сам факт воєнних дій не є безумовною підставою для призупинення дії трудового договору, а роботодавець повинен довести, що надання та виконання роботи є неможливим. Суд також підкреслив, що АТ «Укрзалізниця» продовжувало здійснювати свою діяльність під час воєнного стану, і призупинення дії трудових договорів було здійснено вибірково, а не з усіма працівниками. Крім того, суд відхилив аргументи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, оскільки строк продовжувався на час дії карантину, встановленого у зв’язку з COVID-19. Щодо стягнення середнього заробітку, суд послався на аналогію з положеннями статті 235 КЗпП України, оскільки в КЗпП відсутня норма щодо виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №160/13650/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у справі щодо перерахунку пенсії та виплати щомісячної доплати.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, наголошуючи на тому, що апеляційний суд неправильно застосував норми процесуального права, вимагаючи сплату судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду заяви в порядку статті 383 КАС України (судовий контроль за виконанням судового рішення). Суд касаційної інстанції підкреслив, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, вимога повторної сплати судового збору за оскарження ухвали, пов’язаної з виконанням судового рішення, є необґрунтованим втручанням у право на доступ до суду. ВС наголосив, що забезпечення виконання судових рішень є важливим аспектом правосуддя, і додаткові фінансові обтяження у вигляді судового збору ускладнюють реалізацію цього права. Враховуючи практику ВС у подібних справах, суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа має бути направлена на продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Справа №240/928/24 від 26/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо ненарахування та невиплати доплати до пенсії по інвалідності особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що суди не врахували правові позиції Конституційного Суду України, згідно з якими держава не може погіршувати рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а у випадку, якщо зміни до законодавства призводять до зменшення розміру пенсій, слід застосовувати попередню редакцію закону, яка передбачала більш високі виплати. Суд наголосив, що Закон №1584-IX, яким було змінено розміри пенсій, не відповідає Конституції України, оскільки встановлені ним розміри пенсій є меншими, ніж було передбачено попередньою редакцією Закону №796-XII. Суд також підкреслив, що суди повинні застосовувати Конституцію України як акт прямої дії та не застосовувати положення нормативно-правових актів, які їй суперечать. **** Фактично, суд вказує на те, що суди повинні ігнорувати зміни внесені Законом №1584-IX.
Верховний Суд задовольнив позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність Пенсійного фонду та зобов’язавши його здійснити перерахунок і виплату пенсії відповідно до попередньої редакції Закону №796-XII, а саме у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Справа №420/6276/20 від 23/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень та податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС в Одеській області, винесених на підставі акту перевірки, проведеної контролюючим органом після того, як ПП «Агро-Адмірал» повідомило про втрату первинних документів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги платника податків, дійшли висновку про порушення контролюючим органом процедури проведення перевірки, оскільки відповідач не переніс термін проведення перевірки на 90 днів після отримання повідомлення про втрату документів. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що суди не з’ясували обставини втрати документів, зокрема, чи призначалася комісія для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх втрати, чи залучалися до комісії представники правоохоронних органів, чи оформлювалися результати роботи комісії актом та чи направлявся такий акт контролюючому органу. Враховуючи, що суди не дослідили всі важливі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суд повинен встановити всі обставини справи та дійти обґрунтованого висновку щодо правомірності вимог позивача.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №545/3264/20 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні шахрайства (частини 1, 2, 4 ст. 190 КК України).
2. У резолютивній частині постанови не наведено аргументів суду, а лише зазначено, що касаційні скарги потерпілих та прокурора залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін. Повний текст рішення, з якого можна буде зрозуміти мотивацію суду, буде оголошено пізніше. Наразі можна лише констатувати, що Верховний Суд не знайшов підстав для скасування рішення апеляційного суду, погодившись з його висновками щодо законності та обґрунтованості. Можливо, апеляційний суд належним чином дослідив докази, дав їм вірну оцінку та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Остаточні висновки можна буде зробити після ознайомлення з повним текстом постанови.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Полтавського апеляційного суду без змін, а касаційні скарги потерпілих та прокурора – без задоволення.
Справа №910/3017/23 від 16/05/2025
1. Спір виник щодо правомірності наказу Міністерства юстиції України про скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації права тимчасового довгострокового користування земельною ділянкою за ТОВ “Фонтан”.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки Львівська міська рада подала апеляційну скаргу, стверджуючи, що рішення суду першої інстанції стосується її прав та інтересів як власника земельної ділянки. Проте, суд касаційної інстанції підкреслив, що для розгляду апеляційної скарги особи, яка не була залучена до справи, необхідно довести, що рішення суду першої інстанції безпосередньо вирішує питання про її права, інтереси чи обов’язки. У даному випадку, суд апеляційної інстанції встановив, що рішення стосувалося правомірності наказу Мін’юсту, а не прав власності на землю, тому відсутні підстави вважати, що права Львівської міської ради були порушені. Суд також зазначив, що питання повернення земельної ділянки розглядається в іншій справі, що підтверджує відсутність безпосереднього впливу оскаржуваного рішення на права міської ради.
3. Суд залишив касаційну скаргу Львівської міської ради без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №911/1755/22 (911/221/24) від 14/05/2025
Предметом спору у справі було оскарження ТОВ “Виробничо аграрна компанія “Нова Технологія” постанов державного виконавця про поновлення виконавчого провадження та начальника відділу ДВС про результати перевірки законності виконавчого провадження.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони розглянули справу, яка не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Суди не врахували, що виконавче провадження було відкрито на підставі вимоги податкового органу, а не на підставі судового рішення, ухваленого відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Крім того, ТОВ “ВАК “Нова Технологія” звернулось до суду з позовом до органу ДВС в порядку ч. 2 ст. 7 КУзПБ за правилами КАС України. Таким чином, спір має публічно-правовий характер і належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд касаційної інстанції зазначив, що порушення правил юрисдикції є обов’язковою підставою для скасування рішення, незалежно від доводів касаційної скарги.
Суд закрив провадження у справі, роз’яснивши позивачу право звернутися до адміністративного суду.
Справа №320/4042/22 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про залишення без розгляду заяви ТОВ “СМАЙЛ КОНСТРАКШН” щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки апеляційний суд обґрунтовано залишив заяву ТОВ “СМАЙЛ КОНСТРАКШН” без розгляду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідна обов’язкова заява сторони, подана до закінчення судових дебатів, про намір понести такі витрати. Зазначення загальної вимоги про стягнення судових витрат в апеляційній скарзі або відзиві на неї не вважається належною заявою, оскільки не дає суду можливості встановити склад і факт понесення цих витрат. Суд також зазначив, що посилання скаржника на практику Великої Палати Верховного Суду є нерелевантними, оскільки у даній справі не було дотримано вимог щодо своєчасного повідомлення суду про намір заявити вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “СМАЙЛ КОНСТРАКШН” без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №686/12820/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є заява фізичної особи про визнання батька недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення заявника опікуном.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, частково задовольнив заяву, визнавши батька недієздатним та встановивши над ним опіку, але відмовив у призначенні сина опікуном. Суди мотивували це тим, що подання органу опіки та піклування не містило достатнього обґрунтування необхідності призначення саме заявника опікуном, а заявник не надав доказів, що підтверджують його здатність виконувати обов’язки опікуна відповідно до вимог законодавства. Суд касаційної інстанції підтримав позицію судів попередніх інстанцій, зазначивши, що подання органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і повинно оцінюватися в сукупності з іншими доказами. Суд також врахував, що у поданні не було інформації про майновий стан заявника, умови проживання, можливість забезпечити належний догляд та лікування недієздатної особи, а також не було з’ясовано, чому мати заявника, яка проживає разом з недієздатною особою, не може бути опікуном.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №440/10247/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо відмови у проведенні індексації пенсії із застосуванням коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, а також зобов’язання провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням цих коефіцієнтів.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що індексація пенсії є невід’ємною складовою частиною пенсійних виплат, спрямованою на підтримання купівельної спроможності громадян в умовах інфляції. Суд підкреслив, що при перерахунку пенсій має застосовуватися показник середньої заробітної плати, який враховувався при призначенні пенсії, а не станом на 01.10.2017, як це передбачено в Порядку №124, оскільки закон має вищу юридичну силу, ніж підзаконні акти. Також, суд врахував строки звернення до суду, встановивши, що виплати мають бути здійснені лише в межах шестимісячного строку до моменту подання позову. Суд наголосив на важливості дотримання принципу законодавчого визначення умов пенсійного страхування та диференціації розмірів пенсій залежно від стажу та заробітку. Водночас, суд відзначив, що право на індексацію не є абсолютним і може бути обмежене строками звернення до суду.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення апеляційного суду в частині зобов’язання провести індексацію пенсії з урахуванням коефіцієнтів 1,197 з 01.03.2023 та 1,0796 з 01.03.2024, починаючи з 26.02.2024, залишивши в іншій частині рішення апеляційного суду без змін.
Справа №620/11138/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення про застосування штрафу за порушення строків реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що податкове правопорушення вважається вчиненим з моменту закінчення граничного строку реєстрації податкової накладної, а Закон № 2876-IX, який зменшив розміри штрафних санкцій, не має зворотної дії в часі, оскільки не містить прямої вказівки про це. Суд підкреслив, що зменшені штрафні санкції застосовуються лише до податкових накладних, складених та несвоєчасно зареєстрованих після набрання чинності Законом №2876-IX, або до тих, строк реєстрації яких не закінчився на момент набрання ним чинності. Оскільки в даному випадку податкові накладні були складені та мали бути зареєстровані до набрання чинності Законом № 2876-IX, то застосуванню підлягають загальні правила щодо строків реєстрації та відповідальності за їх порушення. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” ПК України, згідно з якими розмір штрафних санкцій залежить від складу правопорушення, а саме від того, який строк реєстрації було порушено – встановлений пунктом 201.10 статті 201 ПК України чи пунктом 89 підрозділу 2 розділу XX “Перехідні положення” ПК України.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову ФОП про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Справа №344/9764/21 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах та повторно у великих розмірах.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги захисника щодо відсутності повноважень у слідчого та прокурора, а також щодо недопустимості доказів, отриманих внаслідок негласних слідчих (розшукових) дій, через відсутність доручення слідчого оперативному підрозділу на їх проведення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не надав належної правової оцінки цим доводам, що є порушенням вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). ВС підкреслив, що апеляційний суд повинен ретельно перевірити всі доводи апеляційної скарги, з’ясувати, чи було у передбаченому КПК порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК, і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Також ВС вказав на те, що надання стороною обвинувачення копій документів на стадії касаційного розгляду ставить під сумнів їх достовірність, що підлягає перевірці в межах повноважень апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №404/8908/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є перегляд постанови апеляційного суду у справі про адміністративне правопорушення на підставі рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яке встановило порушення Україною міжнародних зобов’язань.
2. Суддя Великої Палати Верховного Суду розглядає заяву про перегляд постанови апеляційного суду у зв’язку з рішенням ЄСПЛ у справі «Спектор проти України», де було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через відмову у доступі до суду вищої інстанції. Суддя посилається на статті 297-1 та 297-8 КУпАП, які передбачають можливість перегляду постанови у справі про адміністративне правопорушення Великою Палатою Верховного Суду у разі встановлення міжнародною судовою установою порушення Україною міжнародних зобов’язань. Встановлено, що заява ОСОБА_2 відповідає вимогам статті 297-3 КУпАП і подана з дотриманням порядку, встановленого статтею 297-4 цього Кодексу. Враховуючи ці обставини, суддя вважає за необхідне витребувати автентичний переклад рішення ЄСПЛ з Міністерства юстиції України для подальшого розгляду справи.
3. Суд постановив витребувати з Міністерства юстиції України автентичний переклад рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спектор проти України» від 03 квітня 2025 року.
Справа №766/4871/25 від 19/05/2025
Предметом спору є клопотання захисника про зміну підсудності кримінального провадження та направлення матеріалів з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання захисника, не вказавши при цьому жодних аргументів. В ухвалі зазначено лише, що складання повного тексту рішення вимагає значного часу, тому оголошено лише резолютивну частину. Суд посилається на статті 34, 376, 441 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання направлення кримінального провадження з одного суду до іншого та порядок ухвалення судових рішень. Проте, конкретні підстави для відмови у задоволенні клопотання в резолютивній частині не наведені. Таким чином, неможливо встановити, якими саме аргументами керувався суд, оскільки відсутній повний текст ухвали.
Суд постановив відмовити у задоволенні клопотання захисника про зміну підсудності.
Справа №554/7470/16-к від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду, яким ОСОБА_7 було визнано винним у прийнятті неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішень особами, уповноваженими на виконання функцій держави (ч. 2 ст. 369-2 КК України).
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд належним чином не вмотивував свої висновки про винуватість ОСОБА_7. Суд не встановив конкретне коло осіб, на яких ОСОБА_7 впливав, і не обґрунтував, яким чином ОСОБА_7 мав можливість впливати на осіб, уповноважених на виконання функцій держави, враховуючи його посадову інструкцію. Також, апеляційний суд не спростував висновки суду першої інстанції про можливу провокацію злочину з боку ОСОБА_8 та правоохоронних органів, не оцінив належним чином обставини первинного спілкування між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а також час подання заяви про злочин. Крім того, не було з’ясовано, чи дійсно ФОП “ОСОБА_9” здійснював господарську діяльність. Враховуючи ці недоліки, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не забезпечив всебічний та об’єктивний розгляд справи, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №461/966/20 від 20/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження лікаря-отоларинголога за неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило смерть пацієнта, а також розміру відшкодування моральної та матеріальної шкоди, присудженого потерпілим.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підкресливши, що винуватість лікаря ґрунтується на численних судових медичних експертизах та інших взаємодоповнюючих доказах, які підтверджують, що саме хірургічне втручання за наявності ознак гострого запалення спровокувало генералізацію інфекції, що призвело до смерті пацієнта. Суд також зазначив, що апеляційний суд надав вичерпні відповіді на всі аргументи апеляційних скарг, провівши ґрунтовний правовий аналіз. ВС відхилив доводи захисту про порушення права на захист, недопустимість доказів та порушення ст. 290 КПК, вказавши, що сторона захисту мала можливість ознайомитися з матеріалами справи, а гістологічні препарати були достатньо досліджені. ВС також погодився з розміром відшкодування моральної та матеріальної шкоди, визначеним судами попередніх інстанцій, вважаючи його обґрунтованим та справедливим з огляду на тяжкі наслідки, спричинені злочином.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги захисника та цивільного відповідача – без задоволення.
Справа №908/1390/19(908/2964/21) від 22/05/2025
1. Предмет спору – визнання недійсними договору поставки та договору про зміну кредитора в межах справи про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав договір поставки недійсним, оскільки встановив, що він має ознаки фраудаторного правочину, вчиненого на шкоду іншим кредиторам боржника, з метою створення штучної кредиторської заборгованості для контролю над процедурою банкрутства; суд врахував, що ТОВ “СІТІ ЛПГ” як кредитор боржника має право оскаржити рішення, яке впливає на наповнення конкурсної маси; суд також зазначив, що визнання кредиторських вимог на підставі відповідного договору не обмежує право сторони договору або іншої заінтересованої сторони оспорити цей договір в судовому порядку; суд відхилив доводи скаржника про пропуск позовної давності, оскільки заяву про це не було подано в суді першої інстанції.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про визнання недійсними договорів – без змін.
Справа №392/1727/19 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду щодо розміру страхового відшкодування, яке ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» має виплатити потерпілим у кримінальному провадженні.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не врахував попередні вказівки Верховного Суду щодо необґрунтованості стягнення з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» страхового відшкодування у розмірі, що перевищує страхову суму, визначену в полісі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд помилково застосував статтю 1215 Цивільного кодексу України, оскільки виплата страхового відшкодування була здійснена на виконання вироку суду, який набрав законної сили, а не добровільно. ВС наголосив, що апеляційний суд зобов’язаний був врахувати, що виплата страхового відшкодування відбулася на підставі обов’язкового до виконання судового рішення, а не з доброї волі страхової компанії. Суд касаційної інстанції вказав на обов’язковість виконання судових рішень згідно зі статтею 129-1 Конституції України та статтею 533 Кримінального процесуального кодексу України. Також, ВС вказав, що апеляційний суд не здійснив належної перевірки правильності вирішення судом першої інстанції цивільних позовів потерпілих до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна».
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №991/8069/24 від 20/05/2025
1. Предметом спору є позов Спеціалізованої антикорупційної прокуратури про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, а саме квартири та автомобіля, що належали відповідачам.
2. Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, погодившись з тим, що активи були набуті за відсутності достатніх законних доходів у відповідачів, а також встановив зв’язок між цими активами та особою, уповноваженою на виконання функцій держави – ОСОБА_1. Суд врахував, що дочка відповідачів, ОСОБА_3, не мала достатніх законних доходів для придбання квартири, а надані нею договори позики були визнані судом як такі, що не підтверджують реальне отримання коштів. Щодо автомобіля, суд також встановив, що вартість автомобіля значно перевищувала законні доходи відповідачів на момент його придбання, а версія про поганий технічний стан автомобіля не була належним чином підтверджена. Суд також взяв до уваги, що відповідачі не надали автомобіль на огляд експерту, що було розцінено як приховування реального технічного стану транспортного засобу. Суд зазначив, що сукупність доказів, наданих прокурором, є більш переконливою, ніж докази відповідачів, і тому активи підлягають стягненню в дохід держави.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду – без змін.
Справа №910/628/20 від 24/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій в частині визнання кредиторських вимог окремих кредиторів у справі про банкрутство ПрАТ “Компанія “Райз”.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційні скарги, вказавши на передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо визнання кредиторських вимог Іноземної юридичної особи “Nibulon S.A.” в частині складених відсотків та 3% річних, оскільки суди не дослідили повною мірою правовідносини сторін, які виникли на підставі зовнішньоекономічних контрактів, та не врахували, що рішення арбітражного суду було прийнято на підставі права Англії, яке регулює не лише розгляд спорів, але й наслідки їх невиконання. Суд касаційної інстанції погодився з тим, що суди попередніх інстанцій не дослідили повний текст рішення міжнародного арбітражного суду з метою встановлення порядку та правил нарахування відшкодування, а також не дослідили надані скаржниками докази, зокрема, експертні висновки, щодо збільшення розміру складених відсотків. Суд касаційної інстанції також зазначив, що нарахування 3% річних на підставі статті 625 ЦК України є передчасним, оскільки це не передбачено рішенням арбітражного суду та може призвести до подвійної відповідальності. Щодо вимог Ексім Банку США та АТ “Укрексімбанк”, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, відхиливши доводи скаржників.
3. Суд касаційної інстанції скасував судові рішення в частині визнання кредиторських вимог Іноземної юридичної особи “Nibulon S.A.” щодо складених відсотків та 3% річних, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №670/1/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини після смерті ймовірного батька.
2. Суд задовольнив позов, спираючись на статтю 130 Сімейного кодексу України, яка дозволяє встановлення факту батьківства після смерті чоловіка, якщо запис про батька в книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері. Суд врахував покази свідків, які підтверджували проживання позивачки та померлого однією сім’єю, а також висновок судово-молекулярно-генетичної експертизи, що вказував на 99,999% ймовірність батьківства. Суд зазначив, що рішення відповідає найкращим інтересам дитини, яка має право знати своє походження. Суд також відхилив аргументи касаційної скарги щодо неналежного суб’єктного складу та необхідності повторної експертизи, підкресливши, що оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №569/11254/22 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «ФК «Амбрелла» у суді касаційної інстанції.
2. Суд касаційної інстанції розглянув заяву ТОВ «ФК «Амбрелла» про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 80 000 грн, які складалися з вартості наданих адвокатом послуг (30 000 грн) та гонорару успіху (50 000 грн). Суд врахував, що заявник надав договір про надання правової допомоги, додаткову угоду, опис робіт та акт про надання послуг. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони. Суд також врахував, що інша сторона не подавала клопотання про зменшення суми витрат. Суд підкреслив, що зобов’язання між адвокатом і клієнтом, зокрема щодо “гонорару успіху”, не є обов’язковими для суду при розподілі судових витрат, і суд має оцінювати необхідність та обґрунтованість таких витрат.
3. Суд частково задовольнив заяву ТОВ «ФК «Амбрелла» та постановив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Амбрелла» витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 30 000,00 грн.
Справа №300/6969/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що на виконання рішення суду у справі №300/7718/23 позивачу було видано довідку про розмір грошового забезпечення, що є підставою для перерахунку пенсії. Суд зазначив, що право позивача на перерахунок пенсії та отримання оновленої довідки було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Верховний Суд відхилив доводи пенсійного органу про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду у подібних справах, оскільки у цій справі, на відміну від тих, право позивача на перерахунок пенсії було встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Також, Верховний Суд погодився з судом апеляційної інстанції, що у суду першої інстанції не було підстав виносити окрему ухвалу, оскільки позивач не допускав зловживань при отриманні пенсії.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши правомірність перерахунку пенсії позивачу на підставі виданої довідки.
Справа №914/2441/15 (914/915/21) від 22/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ПАТ “Львівська вугільна компанія” виконати умови договору про надання послуг з переробки рядового вугілля та повернути ТОВ ВП “Західвуглезбут” 642,060 тонн вугільного концентрату.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що для виникнення у позивача права вимагати відвантаження переробленого вугілля, необхідно встановити факт передачі рядового вугілля відповідачу, що не було доведено належними доказами, оскільки в актах приймання-передачі виконаних робіт у графі “рядове вугілля” показники дорівнюють нулю. Суд також підкреслив, що акт звірки розрахунків сам по собі не є доказом факту здійснення господарських операцій, а вимагає підтвердження первинними документами, які б свідчили про реальний рух активів. Доводи скаржника про те, що відповідач, оспорюючи договір відступлення права вимоги, визнав наявність зобов’язання, були відхилені, оскільки в межах тієї справи суди не розглядали питання виконання/невиконання зобов’язань за договором. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його повноваження обмежуються перевіркою дотримання норм права на основі встановлених фактів і не включають переоцінку доказів.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ТОВ ВП “Західвуглезбут” залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №2604/267/2012 від 27/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.
2. Суд відмовив у витребуванні кримінальної справи, оскільки касаційна скарга не відповідає вимогам Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (КПК). Зокрема, засуджений наводить доводи, які є підставами для апеляційного, а не касаційного оскарження. Крім того, прохання засудженого до суду касаційної інстанції є альтернативним і не дає змоги встановити його дійсну волю щодо результатів розгляду скарги. Також, засуджений не навів конкретних підстав для закриття кримінального провадження, передбачених КПК. Суд вказав, що такі суперечності не дозволяють визначити предмет і межі касаційного розгляду.
3. Суд ухвалив відмовити засудженому у витребуванні кримінальної справи для перевірки в касаційному порядку.
Справа №485/298/20 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо особи, засудженої за незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів в особливо великих розмірах без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які визнали доведеною вину особи на основі зібраних доказів, зокрема заяви громадянина, рапорту оперуповноваженого, протоколів обшуку та перегляду відеозапису, експертних висновків, а також показів свідків. Суд зазначив, що висновок про винуватість особи зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України, на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Суд касаційної інстанції також погодився з апеляційним судом, що призначене покарання відповідає тяжкості злочину та особі винного, враховуючи відсутність пом’якшуючих обставин та суспільну небезпеку, яку він становить. Суд касаційної інстанції також зазначив, що досудова доповідь органу пробації має виключно рекомендаційний характер, яку суд може врахувати виходячи із своїх дискреційних повноважень.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вироки судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №463/24/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є повернення особі апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про повернення скарги на бездіяльність посадових осіб ДБР щодо ненадання матеріалів провадження для ознайомлення.
2. Верховний Суд, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, зазначив, що апеляційний суд, приймаючи рішення про повернення апеляційної скарги у зв’язку з пропуском строку, повинен був встановити обставини щодо початку перебігу строку на апеляційне оскарження, дату звернення з апеляційною скаргою та навести відповідні мотиви. ВС вказав, що апеляційний суд не з’ясував, коли саме особа отримала ухвалу слідчого судді, а також не надав належної оцінки тому факту, що апеляційну скаргу було подано до установи виконання покарань в межах строку на оскарження. ВС підкреслив, що апеляційний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №208/2264/15-к від 22/05/2025
1. Предметом спору є обвинувачення ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України).
2. Суд касаційної інстанції скасував виправдувальний вирок, оскільки суди попередніх інстанцій істотно порушили вимоги кримінального процесуального закону, зокрема, не дотрималися принципу безпосередності дослідження доказів, оцінили докази вибірково та не у їх взаємозв’язку, а також не надали належної оцінки висновкам експертів. Суди безпідставно посилалися на показання свідків та експертів, які не були допитані під час нового судового розгляду, або їхні показання не були відтворені належним чином. Крім того, апеляційний суд не перевірив повною мірою доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, не усунув суперечності між висновками судових експертиз та не надав належної оцінки всім дослідженим доказам у їх сукупності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія, якщо його порушення також перебуває у причинному зв’язку з наслідками ДТП.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №759/29348/21 від 19/05/2025
1. Предметом спору є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо його засудження за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України (опір працівникові правоохоронного органу та умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону та належним чином не перевірив доводи сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах. Зокрема, апеляційний суд не розкрив зміст доводів сторони захисту достатньою мірою та залишив без відповіді та обґрунтування доводи щодо перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони, ненавмисності його дій щодо заподіяння тілесних ушкоджень працівникові поліції, отриманих ОСОБА_6 тілесних ушкоджень та правомірності дій працівників поліції. Також, апеляційний суд не проаналізував характеризуючі дані стосовно засудженого та їх вплив на призначене покарання. Верховний Суд вказав, що використання апеляційним судом загальних формулювань не свідчить про ретельність та ґрунтовність оскаржуваної ухвали.
3. Верховний Суд постановив скасувати ухвалу Київського апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №910/11162/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору оренди земельної ділянки на новий строк між ТОВ «ІНТЕРСПОРТ» та Київською міською радою.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «ІНТЕРСПОРТ», з огляду на те, що суди не врахували важливі обставини, а саме: не дослідили належним чином питання добросовісності орендаря, не з’ясували, чи були внесені зміни до договору оренди у встановленому порядку, та не оцінили, які саме права та обов’язки сторін були передбачені умовами договору оренди. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні були встановити, чи належно позивач виконував умови договору, зокрема, щодо забудови земельної ділянки. Суд також зазначив, що рішення Київської міської ради про внесення змін до договору оренди є лише формою надання згоди, а зміни мали бути внесені за згодою обох сторін. Оскільки встановлення цих обставин виходить за межі повноважень касаційного суду, справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/1909/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є визнання грошових вимог Одеської митниці до ТОВ “Зед-Світ” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та визнав вимоги Одеської митниці як конкурсні, оскільки зобов’язання зі сплати митних платежів виникли у ТОВ “Зед-Світ” на дату подання митної декларації, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для кваліфікації вимог контролюючого органу як конкурсних чи поточних, ключовим є момент виникнення зобов’язання, а саме перший день несплати податку після граничного строку, встановленого законодавством. Суд також врахував, що ТОВ “Зед-Світ” узгодило суму грошового зобов’язання, подавши заяву про відстрочення сплати митних платежів. На основі аналізу норм Митного кодексу України та Кодексу України з процедур банкрутства, суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Суд касаційної інстанції також послався на попередню практику Верховного Суду щодо визначення моменту виникнення грошових вимог податкового органу у справах про банкрутство.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №160/30873/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є відмова Міністерства оборони України у призначенні одноразової грошової допомоги доньці загиблого військовослужбовця, яка народилася після його смерті.
2. Суд задовольнив позов, виходячи з того, що дитина, народжена після смерті військовослужбовця, має право на одноразову грошову допомогу, оскільки така допомога має компенсаторний характер і спрямована на підтримку членів сім’ї загиблого. Суд наголосив, що відмова у виплаті допомоги дитині лише на підставі дати її народження є дискримінаційною та не відповідає принципам рівності прав дітей, закріпленим у національному та міжнародному законодавстві. Суд також врахував, що держава повинна забезпечити рівні соціально-правові гарантії для всіх членів сімей загиблих військовослужбовців. Суд зазначив, що підхід Міністерства оборони України є дискримінаційним, а дитина, зачата за життя та народжена після смерті батька, має право на отримання допомоги. Суд також послався на попередню практику Верховного Суду у подібних справах.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Міністерства оборони України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/32864/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є правомірність дій відповідача щодо зменшення розміру надбавки за особливості проходження служби та премії у довідці про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який зобов’язав відповідача підготувати та подати довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2023, в якій розмір надбавки за особливості проходження служби має бути вказаний у розмірі 65% (посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років), а премії – 140% (посадового окладу), посилаючись на те, що ці розміри були встановлені Міністром оборони України на підставі наявного фонду грошового забезпечення. Суд зазначив, що окреме доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 №2683/з, яким встановлено інші розміри надбавок та премій, є внутрішнім документом, який не породжує правових підстав для перерахунку пенсій. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду у зразковій справі №380/19324/23 та Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024, згідно з якими надбавка за особливості проходження служби та премія мають бути зазначені у довідках про розмір грошового забезпечення у середніх розмірах, що фактично виплачені за місяць, у якому виникло право на перерахунок пенсії. Суд підкреслив, що видана довідка не гарантує перерахунок пенсії в повному обсязі, оскільки існує обмеження розміру пенсії 70% від грошового забезпечення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №916/2778/24 від 27/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ОСББ) на користь Газопостачальної компанії «Нафтогаз України» суми в розмірі 2 051 745,92 грн.
2. У цій справі суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову “Нафтогазу” до ОСББ, і Верховний Суд залишив ці рішення без змін. Аргументи судів, ймовірно, базувалися на аналізі договірних відносин між сторонами, доказів належного виконання зобов’язань, а також на правовій оцінці обставин справи. Можливо, суди встановили, що ОСББ не є належним відповідачем за заявленими вимогами, або що “Нафтогаз” не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Також, суди могли враховувати особливості правового статусу ОСББ та його відносини з мешканцями будинку. Для більш точного аналізу необхідне ознайомлення з повним текстом судового рішення, включаючи мотивувальну частину.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №140/10477/23 від 20/05/2025
1. Предметом спору є вимога Управління Західного офісу Держаудитслужби про усунення виявлених ревізією порушень законодавства, яку позивачі (ФОП та підприємства) вважають протиправною.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, керувався тим, що вимога Держаудитслужби є обов’язковою до виконання лише для підконтрольної установи, якій вона адресована, і породжує правові наслідки саме для неї. Суд зазначив, що позивачі (ФОП та підприємства) не довели, що оскаржувана вимога безпосередньо порушує їхні права та охоронювані законом інтереси, оскільки вимога стосується відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті лише в судовому порядку за позовом підконтрольної установи. Щодо колишнього керівника ДП «Камінь-Каширське ЛГ» ОСОБА_5, суд вказав, що пред’явлення йому підозри у кримінальному провадженні не є підставою для оцінки правомірності вимоги Держаудитслужби в межах адміністративного судочинства, оскільки це питання належить до юрисдикції кримінального суду. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду про те, що вимога контролюючого органу породжує правові наслідки саме для підконтрольної установи, а не для третіх осіб.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.
Справа №640/568/21 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови НКРЕКП про накладення штрафу на ПрАТ «ЕЗ «ЕНЕРГЕТИК» за порушення законодавства у сфері електроенергетики та ліцензійних умов.
2. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу НКРЕКП, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що ПрАТ «ЕЗ «ЕНЕРГЕТИК», маючи ліцензію на постачання електроенергії, здійснювало фактичне постачання електроенергії ТОВ «СТОРХАУЗ УКРАЇНА» без оформлення відповідних договорів, передбачених для функціонування ринку електроенергії, що є порушенням ліцензійних умов. Суд зазначив, що ПрАТ «ЕЗ «ЕНЕРГЕТИК» не є споживачем електричної енергії у розумінні Закону, оскільки здійснювало закупівлю електроенергії не лише для власного споживання, а й для перепродажу. Водночас, Верховний Суд погодився з тим, що пункт постанови НКРЕКП, яким ПрАТ «ЕЗ «ЕНЕРГЕТИК» зобов’язувалось усунути виявлені порушення, є протиправним, оскільки таке рішення має оформлюватися окремим розпорядженням, а не постановою про накладення штрафу. Таким чином, суд касаційної інстанції підтвердив правомірність накладення штрафу, але скасував зобов’язання щодо усунення порушень, оформлене неналежним чином.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, визнавши протиправним і скасувавши пункт постанови НКРЕКП щодо зобов’язання усунути порушення, але відмовив у скасуванні рішення про накладення штрафу.
Справа №760/8314/25 від 19/05/2025
Предметом спору є подання голови Київського апеляційного суду про направлення матеріалів клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів з одного суду до іншого в межах предметної юрисдикції різних апеляційних судів.
Верховний Суд відмовив у задоволенні подання голови Київського апеляційного суду, керуючись статтями 34, 376, 441 КПК України. Суд не вказав конкретних аргументів, чому він прийняв таке рішення, але можна припустити, що він не знайшов підстав для передачі матеріалів з Солом`янського районного суду м. Києва до Вищого антикорупційного суду. Можливо, суд вирішив, що справа підслідна іншому органу досудового розслідування, або що клопотання було подано з порушенням правил підсудності. Також, суд міг дійти висновку, що передача матеріалів до іншого суду не сприятиме об’єктивному та неупередженому розгляду справи.
Суд постановив відмовити у задоволенні подання голови Київського апеляційного суду.
Справа №160/1038/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу Міністерства юстиції України про анулювання доступу державного реєстратора до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) у зв’язку з порушеннями при внесенні змін до відомостей про кінцевого бенефіціарного власника товариства, до якого застосовано санкції.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що державний реєстратор порушив законодавство, внісши зміни до ЄДР щодо кінцевого бенефіціарного власника компанії, до якої були застосовані санкції у вигляді блокування активів. Суд наголосив, що санкції мають екстериторіальний характер і поширюються на будь-які дії з активами підсанкційної особи, незалежно від їх місцезнаходження, а зміна бенефіціарного власника є обходом санкцій, що порушує публічний порядок України. Суд також зазначив, що державний реєстратор мав можливість перевірити інформацію про санкції у відкритих джерелах і відмовити у реєстрації, а анулювання доступу до ЄДР є пропорційним заходом у відповідь на порушення санкційного законодавства. Суд підкреслив, що інтереси держави у захисті національної безпеки переважають над приватними інтересами вільного доступу до професійної діяльності у сфері державної реєстрації. Суд вказав, що угоди з відчуження активів, які укладаються за законодавством іноземної держави, набудуть юридичної сили в Україні тільки після внесення відповідних змін до ЄДР.
3. Суд вирішив касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову державного реєстратора.
Справа №360/566/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди за участь у бойових діях у розмірі 100 000 грн за період з 28.09.2022 по 20.01.2023.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони помилково оцінювали докази, застосовуючи Інструкцію № 188, яка не регулює спірні правовідносини щодо виплати додаткової винагороди під час воєнного стану, натомість суди мали застосовувати Накази Адміністрації Держприкордонслужби № 392-АГ та № 628-АГ, які визначали порядок та умови виплати такої винагороди. Суди не встановили, які конкретно завдання виконував військовослужбовець, чи входила територія, де він перебував, до переліку територій бойових дій, чи був підрозділ, до якого він був відряджений, включений до складу підрозділів, що беруть участь у бойових діях, а також чи складалися документи, що підтверджують його участь у бойових діях. Суд наголосив, що обов’язок доведення правомірності дій щодо виплати додаткової винагороди покладається на відповідача, а порушення порядку передачі документів між військовими частинами не може позбавляти військовослужбовця права на винагороду.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №420/31410/24 від 23/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу ГУ ДПС в Одеській області про проведення фактичної перевірки ТОВ «Югвинпром» та заява про забезпечення позову шляхом заборони анулювання ліцензій товариства.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, виходив з того, що анулювання ліцензій ТОВ «Югвинпром» на виробництво та оптову торгівлю алкогольними напоями може призвести до повної зупинки господарської діяльності підприємства, що матиме тяжкі наслідки, зокрема, суттєве погіршення фінансового стану, неможливість виплати заробітної плати працівникам та сплати податків, а також несвоєчасне виконання договірних зобов’язань. Суд врахував, що діяльність товариства без відповідних ліцензій є неможливою, а їх анулювання ускладнить або унеможливить поновлення оспорюваних прав та інтересів товариства. Суд також зазначив, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, не вирішує спір по суті та не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу. Суд підкреслив, що забезпечення позову спрямоване на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, а застосування таких заходів відповідає принципу процесуальної економії. Суд послався на попередні рішення Верховного Суду в аналогічних справах, де було підтримано вжиття заходів забезпечення позову з метою запобігання негативним наслідкам для підприємств у разі анулювання ліцензій.
3. Верховний Суд постановив касаційні скарги ГУ ДПС в Одеській області та ДПС України залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду залишити без змін.
Справа №912/1769/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання протиправними рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі комплексу будівель з спільної власності територіальних громад до комунальної власності іншої територіальної громади, а також скасування державної реєстрації права власності на це майно.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов Бобринецької міської ради, виходячи з того, що для передачі майна з спільної власності територіальних громад до комунальної власності іншої громади необхідна згода всіх співвласників, а Бобринецька міська рада такої згоди не надавала. Суд також зазначив, що передача майна можлива без згоди інших громад, лише якщо об’єкт знаходиться на території конкретної громади та задовольняє виключно її потреби, чого в даному випадку не було доведено. Суд відхилив аргументи Кетрисанівської сільради про те, що Бобринецька міськрада вже зверталася до суду з аналогічним позовом, оскільки сторони в тих справах були різні. Також суд вказав, що оскарження рішення державного реєстратора в Міністерстві юстиції не позбавляє права на звернення до суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обрання Бобринецькою міськрадою способу захисту у вигляді скасування рішень органів місцевого самоврядування та державної реєстрації права власності є ефективним способом захисту її права, оскільки це призведе до відновлення первинного стану сторін.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №366/2589/23 від 26/05/2025
Предметом спору у цій справі є касаційна скарга захисника на ухвалу апеляційного суду щодо вироку особі, засудженій за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінивши рішення судів попередніх інстанцій. Суд пом’якшив основне покарання засудженому, зменшивши строк позбавлення волі до 10 років. При цьому, ВС залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в іншій частині. Суд не наводить жодних аргументів в резолютивній частині.
Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника та пом’якшив покарання засудженому.
Справа №932/418/24 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду в касаційному порядку.
На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи, якими керувався суд касаційної інстанції при прийнятті рішення. У резолютивній частині зазначено лише про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали апеляційного суду – без змін. Для розуміння мотивів суду необхідно ознайомитися з повним текстом постанови, який буде проголошено 26 травня 2025 року. У повному тексті будуть викладені обставини справи, позиції сторін та обґрунтування рішення суду касаційної інстанції. Без повного тексту неможливо надати змістовний аналіз рішення.
Суд ухвалив: касаційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року – без зміни.
Справа №521/13401/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором м’якого, на його думку, покарання, призначеного ОСОБА_6 за незаконний обіг наркотиків.
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6. Суд першої інстанції, застосувавши статтю 69 КК, призначив покарання нижче мінімальної межі, врахувавши пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття, сприяння розкриттю злочину та тяжкі особисті обставини. Верховний Суд підкреслив, що для застосування статті 69 КК необхідна наявність декількох обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а апеляційний суд не обґрунтував, які саме обставини в даному випадку істотно вплинули на суспільну небезпечність злочину. Суд також зазначив, що визнання вини та надання правдивих показань не є активним сприянням розкриттю злочину, і що апеляційний суд не навів жодних аргументів на користь наявності тяжких особистих обставин, які б виправдовували злочин.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, а також обрав ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Справа №932/418/24 від 21/05/2025
Предметом спору є відмова у поверненні квартири власнику, яка, за твердженням заявника, є речовим доказом у закритому кримінальному провадженні.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні клопотання про повернення квартири, оскільки не було встановлено, що саме ця квартира була визнана речовим доказом у кримінальному провадженні, або на неї було накладено арешт. Суди встановили, що заходи забезпечення застосовувалися до недобудованого будинку, в якому знаходиться квартира, але не до самої квартири. Також, згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про заборону відчуження або накладення арешту на квартиру відсутні. Суд касаційної інстанції зазначив, що ухвала апеляційного суду є належним чином вмотивованою та відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.
Суд ухвалив: касаційну скаргу адвоката залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду – без зміни.
Справа №991/7774/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є розподіл судових витрат, понесених відповідачами та третьою особою у справі про визнання необґрунтованим активу та його стягнення в дохід держави, у якій Апеляційна палата ВАКС скасувала рішення суду першої інстанції та відмовила в задоволенні позовних вимог Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
2. Апеляційна палата ВАКС задовольнила заяви представників відповідачів про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, керуючись тим, що суд не вирішив це питання у попередній постанові. Суд зазначив, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи, і що відповідачами було сплачено судовий збір за подання апеляційних скарг. Оскільки позивач (Спеціалізована антикорупційна прокуратура) звільнений від сплати судового збору, судові витрати, понесені відповідачами, мають бути компенсовані за рахунок держави. Суд послався на ч. 7 ст. 141 ЦПК України, яка передбачає компенсацію судових витрат відповідачу за рахунок держави у разі відмови в позові позивачу, звільненому від сплати судових витрат. На підставі цього, суд вирішив стягнути з Державного бюджету на користь відповідачів суми сплаченого ними судового збору за подання апеляційних скарг.
3. Суд ухвалив задовольнити заяви представників відповідачів та компенсувати відповідачам і третій особі судовий збір за подання апеляційних скарг за рахунок держави.
Справа №420/31410/24 від 23/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу ГУ ДПС про проведення фактичної перевірки ТОВ «Югвинпром» та заява товариства про забезпечення позову шляхом заборони податковому органу анулювати ліцензії на виробництво та обіг алкогольної продукції та пального.
2. Суд, залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій про забезпечення позову, виходив з того, що анулювання ліцензій може суттєво вплинути на господарську діяльність позивача, призвести до зупинки виробництва, неможливості виплати заробітної плати працівникам та виконання договірних зобов’язань. Суд врахував, що діяльність позивача безпосередньо залежить від наявності чинних ліцензій, а їх анулювання може завдати значних збитків та ускладнити поновлення порушених прав у разі позитивного рішення суду. Суд також зазначив, що вжиті заходи забезпечення позову є тимчасовими, не вирішують спір по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Суд підкреслив, що забезпечення позову відповідає принципу процесуальної економії, оскільки запобігає необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Суд також послався на попередні рішення Верховного Суду в аналогічних справах, де було підтримано вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо анулювання ліцензій.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги ГУ ДПС в Одеській області та ДПС України без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №320/42472/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови НКРЕКП щодо анулювання процедури зміни електропостачальника для КП «Первомайськводоканал» з ТОВ «Оператор енергії» на ДПЗД «Укрінтеренерго».
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що постачальник “останньої надії” не мав права відмовити споживачу в укладенні договору, навіть якщо процедура розірвання попереднього договору була порушена; обов’язок постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» не залежить від підстав розірвання договору з попереднім постачальником; недотримання строків повідомлення про розірвання договору не є підставою для відмови в постачанні “останньої надії”, а тягне лише наслідки щодо обліку спожитої електроенергії; анулювання процедури зміни електропостачальника можливе лише за ініціативою споживача, а не у випадку переходу до постачальника “останньої надії”. Суд також зазначив, що порушення, на які посилається НКРЕКП, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам законодавства. Суд також наголосив, що посилання відповідача та третьої особи в обґрунтування касаційних скарг на висновки Верховного Суду у інших постановах є безпідставним, оскільки такі зроблені у правовідносинах, які не є подібними до тих, які є спірними у справі яка розглядається.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтвердивши протиправність постанови НКРЕКП.
Справа №320/42472/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови НКРЕКП щодо анулювання процедури зміни електропостачальника для КП «Первомайськводоканал» з ТОВ «Оператор енергії» на ДПЗД «Укрінтеренерго».
2. Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій, визнавши обґрунтованим, що процедура заміни електропостачальника на постачальника “останньої надії” була здійснена правомірно, оскільки споживач не обрав нового постачальника після розірвання договору з попереднім. Суд відхилив аргументи про недотримання позивачем строків повідомлення про розірвання договору, оскільки постачальник “останньої надії” не має права відмовити в укладенні договору з цих підстав. ВС також зазначив, що оскаржувана постанова НКРЕКП передбачає коригування даних обліку, що суперечить нормам ПРРЕЕ. Суд підкреслив, що анулювання процедури зміни електропостачальника можливе лише за ініціативи споживача, а не у випадку переходу до постачальника “останньої надії”.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №643/13001/18 від 22/05/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за п. 6 ч. 2 ст. 115 (умисне вбивство з корисливих мотивів) та ч. 4 ст. 187 (розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень) КК України.
2. Суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винним в умисному вбивстві з корисливих мотивів та розбої, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, встановивши, що у ОСОБА_7 виник умисел на заволодіння грошима потерпілої під час сварки, після чого він напав на неї, завдав численних ножових поранень, заволодів грошима і залишив її в безпорадному стані, що призвело до смерті потерпілої. Апеляційний суд, переглядаючи вирок, виключив кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України, мотивуючи це тим, що умисел ОСОБА_7 був спрямований саме на умисне вбивство, а не на розбій, і що докази не підтверджують наявність умислу на заволодіння грошима шляхом розбійного нападу. Верховний Суд не погодився з таким рішенням апеляційного суду, вказавши, що апеляційний суд не врахував усталену практику Верховного Суду, згідно з якою, якщо під час розбою було умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 187 і п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Верховний Суд також зазначив, що апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів свого рішення про виключення кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №127/20725/21 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо пом’якшення покарання ОСОБА_9, засудженої за ч. 2 ст. 286-1 КК України (порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження).
2. Верховний Суд не погодився з рішенням апеляційного суду, який застосував ст. 69 КК України (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) до ОСОБА_9, мотивуючи це пом’якшуючими обставинами, такими як відсутність судимостей, позитивні характеристики, наявність неповнолітньої дитини, інвалідність, щире каяття та відшкодування шкоди. ВС наголосив, що апеляційний суд не обґрунтував, яким чином ці обставини істотно знизили ступінь тяжкості злочину, враховуючи підвищену суспільну небезпечність злочинів, скоєних у стані алкогольного сп’яніння, а також не взяв до уваги наявність у ОСОБА_9 психічного розладу та попередні адміністративні правопорушення. ВС підкреслив, що покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання новим злочинам, а також має відповідати характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Суд також врахував, що потерпілий не пробачив обвинувачену і просив призначити суворе покарання.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в апеляційційній інстанції.
