Справа №619/4592/14-ц від 21/05/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження у зв’язку з відступленням права вимоги за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про заміну стягувача у виконавчому провадженні, оскільки встановив, що право вимоги за кредитними договорами було відступлено двом різним особам – ОСОБА_1 та ТОВ «Цикл Фінанс», і заміна стягувача лише на ОСОБА_1 порушує права ТОВ «Цикл Фінанс». Суд касаційної інстанції підкреслив, що процесуальне правонаступництво можливе лише в обсязі матеріальних прав, які перейшли до правонаступника, і що суд першої інстанції не врахував цього при заміні сторони виконавчого провадження. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки не було заявлено вимог про скасування ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження ТОВ «Цикл Фінанс». Суд касаційної інстанції підкреслив, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №711/744/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, акту про проведені електронні торги, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності, визнання квартири спільним майном подружжя та визнання права власності на частину квартири.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, вказав на те, що квартира, придбана в шлюбі, є спільною власністю подружжя, і продаж її частини без згоди одного з подружжя порушує його права. Суд також зазначив, що позовна давність у даному випадку починається з моменту проведення електронних торгів, а не з моменту накладення арешту на майно, оскільки позивач оскаржує саме торги, а не арешт. Крім того, суд підкреслив, що вимоги про визнання недійсними акта про проведені електронні торги та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є неналежним способом захисту, оскільки необхідно оскаржувати самі торги як правочин. Суд також підтримав рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог до нотаріуса, оскільки нотаріус не є належним відповідачем у даній справі.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши постанову апеляційного суду в частині визнання недійсними електронних торгів, скасування державної реєстрації права власності, визнання квартири спільною власністю та визнання права власності на частину квартири, залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, а в частині визнання недійсними акта про торги та свідоцтва про придбання майна змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши рішення в силі.
Справа №243/680/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які встановили, що фізична особа незаконно отримала у власність земельну ділянку, повторно скориставшись правом на безоплатну приватизацію, а потім продала її відповідачу. Суд зазначив, що оскільки ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею на підставі незаконного наказу, а відповідач придбав її у особи, яка не мала права її відчужувати, витребування майна є законним та пропорційним заходом для захисту прав територіальної громади. Суд також врахував, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про порушення при приватизації ділянки. Суд відхилив аргументи відповідача про застосування позовної давності, оскільки прокурор звернувся до суду в межах строку, обчислюваного з моменту виявлення порушення. Суд також вказав, що відповідач має право на відшкодування збитків від продавця ділянки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши рішення про витребування земельної ділянки.
Справа №344/24046/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є виділ майна, яке знаходиться у спільній частковій власності, а саме виробничо-адміністративного будинку.
2. Суд задовольнив позов про виділ частки майна в натурі, враховуючи висновок експерта про технічну можливість такого поділу та відсутність заперечень відповідачів щодо запропонованого варіанту. Суд зазначив, що поділ будинку є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Суд також врахував, що в результаті виділу частки позивача, частка відповідачів перевищує їх ідеальну частку, тому стягнув з відповідачів на користь позивача відповідну компенсацію. Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо неврахування вартості поліпшень, здійснених відповідачами, оскільки відповідачі не заявляли окремого позову про компенсацію цих витрат. Суд також послався на те, що за наявності трьох і більше співвласників майна при визначенні в судовому порядку частки в натурі одного з них (виділ частки) розмір часток інших співвласників (відповідачів) не визначається.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №400/2857/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди військовослужбовцю Національної гвардії України, який, на його думку, брав участь у заходах з національної безпеки і оборони.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, підтвердив правомірність застосування Наказу командувача Національної гвардії України № 89, який визначає порядок підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, що є умовою для отримання додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. Суд зазначив, що для отримання винагороди важливим є не лише факт перебування в зоні бойових дій, а й безпосередня участь у відповідних заходах, що має бути підтверджено документально. Водночас, Верховний Суд вказав на необхідність дослідження судами попередніх інстанцій первинних документів, зокрема бойового розпорядження, на яке посилався позивач, а також з’ясування, чи були завдання, які виконував позивач, тотожними тим, за які йому вже виплачувалася винагорода. Суд підкреслив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №189/1720/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження наказу про звільнення лікаря за прогул та вимога змінити формулювання підстави звільнення на звільнення за власним бажанням у зв’язку з переїздом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову лікаря, звільненого за прогул, оскільки лікар не надав доказів поважності причин своєї відсутності на роботі, а також не довів наявності обставин, які б зобов’язували роботодавця розірвати трудовий договір у строк, про який просив працівник. Суд зазначив, що лікар не був примушений до роботи, усвідомлював необхідність вирішення житлового питання після закінчення навчання, але не вжив для цього достатніх заходів, а його раптова заява про звільнення одразу після переведення на посаду лікаря-терапевта ставить під сумнів його наміри працювати в лікарні. Суд також врахував суспільне значення роботи лікарів та їх обов’язок надавати медичну допомогу. Суд підкреслив, що як працівник, так і роботодавець повинні діяти добросовісно, і в даному випадку не було підстав для застосування винятків із загального правила про необхідність відпрацювання двох тижнів після подання заяви про звільнення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/624/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є скарга АТ «Укрексімбанк» на бездіяльність приватного виконавця щодо не звернення стягнення на майно боржника, яке, на думку банку, є предметом іпотеки в силу закону.
2. Суд відмовив у задоволенні скарги банку, оскільки рішенням суду вже було визначено перелік майна, на яке звертається стягнення за іпотечним договором, і спосіб його реалізації, а приватний виконавець зобов’язаний виконувати рішення суду у спосіб та в порядку, встановлених виконавчим документом. Суд зазначив, що недопустиме довільне тлумачення та розширення об’єктів нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги стягувача, зазначених у виконавчому листі. Суд також врахував, що у рішенні суду було відмовлено у задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на об`єкти незавершеного будівництва, оскільки зазначені житлові будинки введено в експлуатацію, на них отримані свідоцтва про право власності, у зв`язку з чим не можливо звернути стягнення на предмети іпотеки, яких не існує. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доводи касаційної скарги про те, що умовам іпотечного договору № 27108Z40 від 13 травня 2008 року сторони погодили, що предмет іпотеки передається іпотекодавцем в іпотеку разом зі всіма складовими частинами, внутрішніми системами, поліпшеннями, що існують на час укладення цього договору та можуть виникнути в майбутньому, тому АТ «Укрексімбанк» має всі права щодо реалізації житлових будинків, що розташовані на земельних ділянках, які були передані в іпотеку банку, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують тих обставин, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 27 квітня 2015 року у справі № 362/5726/13-ц не вирішувалося питання щодо звернення стягнення на спірні два житлових будинки та стосовно них не видавалися виконавчі листи.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №120/1244/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати прокурору надбавки за вислугу років, частини матеріальної допомоги для оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпустки, а також стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
2. Суд касаційної інстанції, підтримуючи рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що після рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023, яким було визнано неконституційним обмеження щодо оплати праці прокурорів, які не пройшли атестацію, на всіх прокурорів поширюються положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру”, що гарантує виплату надбавки за вислугу років. Суд відхилив аргументи Офісу Генерального прокурора про те, що ці виплати не стосуються позивача, оскільки він був поновлений на посаді після незаконного звільнення, наголосивши на тому, що скасування наказу про звільнення є підставою для поновлення працівника на попередній роботі з усіма відповідними виплатами. Також, суд зазначив, що обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, згідно з чинною редакцією статті 117 КЗпП України, було дотримано судами попередніх інстанцій. Суд також відзначив, що посилання ОГП на невідповідність розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначеному судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення, – розміру, зазначеному у резолютивній частині цього рішення, є опискою, яка може бути виправлена.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/4053/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, та зняття з реєстраційного обліку.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими було позбавлено права користування житлом ОСОБА_2 та його малолітніх дітей, з огляду на те, що на час ухвалення рішення судом першої інстанції діяла норма Закону України “Про іпотеку”, яка зупиняла дію статті щодо виселення мешканців з іпотечного житла на період воєнного стану. Суд зазначив, що при розгляді питання про припинення права користування житловим приміщенням необхідно враховувати як формальні підстави, так і підстави виселення, а позбавлення права користування фактично призводить до виселення. Крім того, суд врахував, що право власності банку на спірну квартиру було скасовано окремим судовим рішенням, яке набрало законної сили.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову банку в частині вимог до ОСОБА_2 та його дітей.
Справа №755/6076/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій державного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження у зв’язку зі смертю стягувача та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, зазначив, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, зменшивши розмір витрат на правничу допомогу з власної ініціативи, без відповідного клопотання іншої сторони, що суперечить принципам диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Суд наголосив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе лише на підставі клопотання іншої сторони, яка вважає ці витрати неспівмірними. Також, оскільки скаргу було задоволено частково, суд касаційної інстанції визнав, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу має бути стягнута пропорційно до розміру задоволених вимог. Суд врахував, що заінтересована сторона не заперечувала проти вимог щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що виключає ініціативу суду з цього питання.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат та збільшивши суму, стягнуту на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №344/20476/23 від 21/05/2025
Предметом спору у цій справі є визнання недійсною відмови в оформленні права власності на квартиру та зобов’язання вчинити дії щодо її приватизації.
Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову. Суди виходили з того, що квартира перебуває у державній власності та оперативному управлінні Національного банку України (НБУ), а не у комунальній власності, тому Івано-Франківська міська рада не має повноважень на її приватизацію. Для початку процесу приватизації необхідно передати квартиру у комунальну власність, чого зроблено не було. Лист НБУ про відсутність заперечень щодо приватизації не є делегуванням повноважень на приватизацію міській раді. Суд також зазначив, що судова практика у таких справах є усталеною, і органи місцевого самоврядування можуть здійснювати приватизацію державного майна лише після його передачі у комунальну власність або за наявності відповідного договору про надання послуг з приватизації.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №176/446/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження про стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що на момент зупинення виконавчих дій виконавче провадження було приєднано до зведеного виконавчого провадження, в якому об’єднано виконання судових рішень, ухвалених судами різних юрисдикцій. Верховний Суд підкреслив, що для визначення предметної юрисдикції вирішальне значення має суть оспорюваних дій, і оскільки спір виник у межах зведеного виконавчого провадження з рішеннями різних юрисдикцій, то він підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суд касаційної інстанції послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка вказує на те, що такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій мали перевірити дотримання правил юрисдикції судом першої інстанції незалежно від доводів сторін.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і закрив провадження у справі, вказавши на необхідність розгляду спору в адміністративному суді.
Справа №604/195/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору було визнання поновленим договору оренди землі між фермерським господарством та фізичною особою.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що позивач (фермерське господарство) звернувся до суду за захистом переважного права на укладення договору оренди на новий строк, а не за визнанням договору поновленим на тих самих умовах. Суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог, задовольнивши вимогу, яку позивач не заявляв. Крім того, суди не визначили умови поновлення договору в додатковій угоді, що є необхідним для державної реєстрації права оренди. Суд врахував, що орендодавець не уклав новий договір з іншим орендарем, але висловив небажання продовжувати договір з позивачем. Суд також зазначив, що порушення орендодавцем строку для повідомлення про заперечення проти поновлення договору дає орендарю підстави розраховувати на поновлення договору, але це має бути оформлено додатковою угодою. Суд також взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що переважне право не може змусити орендодавця укласти договір на новий строк за відсутності його згоди.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову фермерського господарства.
Справа №904/2029/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання укладеним договору про надання послуг з перерозподілу (перекидання) водних ресурсів до Кресівського водосховища в редакції проєкту договору, запропонованого позивачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки для врегулювання таких правовідносин мають бути два контрагенти: первинний водокористувач, що здійснює забір та використання води на підставі дозволу, та спеціалізоване підприємство, що забезпечує перерозподіл водних ресурсів для їх забору первинним водокористувачем. Ключовою ознакою первинного водокористувача є наявність власних водозабірних споруд, а обов’язковою умовою для підприємства, що забезпечує перерозподіл, є включення його Кабміном до відповідного переліку. Аналіз пояснювальної записки до Закону № 1726-IX показав, що зміни до ст. 42 Водного кодексу були спрямовані на врегулювання механізму надання платних послуг управліннями каналів Держводагентства. У даному випадку, позивач не є тією водогосподарською організацією, що здійснює подачу води каналами і водогонами, а відповідач не здійснює забір води з каналу позивача, тому обов’язку укладати договір немає.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №3-223 (904/9932/16) від 08/05/2025
1. Предмет спору – заміна сторони виконавчого провадження, а саме боржника (ДП “Амофос”) на його правонаступника (ПрАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив”) у справі про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що правонаступництво можливе лише на стадіях судового процесу, включаючи виконавче провадження, але в межах встановлених строків. Оскільки кредитор не заявив свої вимоги у межах справи про банкрутство правонаступника боржника (ПрАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив”) у встановлений законом строк, його вимоги вважаються погашеними, і він втратив право на захист своїх інтересів у примусовому порядку. Суд зазначив, що кредитор мав можливість заявити свої вимоги у справі про банкрутство, ігнорування цієї можливості призвело до втрати права на примусове стягнення боргу. Також, заміна сторони виконавчого провадження після спливу строку пред’явлення виконавчого документа до виконання суперечить принципу правової визначеності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №153/876/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо призначення особі додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами та розміру відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що апеляційний суд правомірно застосував додаткове покарання, оскільки санкція ч. 1 ст. 286 КК передбачає обов’язкове позбавлення права керування транспортними засобами. Суд зазначив, що положення ч. 2 ст. 69 КК, які дозволяють не призначати додаткове покарання, не застосовуються у випадках, коли основне покарання передбачає штраф понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Також, Верховний Суд погодився з розміром моральної шкоди, присудженої апеляційним судом, враховуючи тяжкість наслідків для потерпілої.
3. Верховний Суд залишив вирок Вінницького апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №369/13647/17 від 20/05/2025
1. Предметом спору є визнання договору позики удаваним, визнання права власності та майнових прав на нежитлове приміщення.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів факту укладення удаваного правочину, а саме договору позики, з метою приховання іншого правочину – договору надання посередницьких послуг на придбання нерухомого майна з елементами договору комісії. Суд зазначив, що позивач не довів спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а також факту настання між сторонами інших прав та обов’язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Суд також врахував, що надані позивачем копії електронного листування не підтверджують домовленості сторін щодо придбання відповідачем майна за кошти та в інтересах позивача. Суд наголосив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №761/19104/15-ц від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження та інших постанов, пов’язаних з примусовим стягненням заборгованості.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності відкриття виконавчого провадження в період дії воєнного стану, оскільки строки пред’явлення виконавчих документів до виконання були перервані у зв’язку з введенням воєнного стану, і послався на попередні рішення Верховного Суду з цього питання. Суд також підтвердив правомірність дій виконавця щодо прийняття заяви про відкриття виконавчого провадження від ТОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» на підставі ухвали суду про виправлення помилки у виконавчому листі, яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень. Водночас, Верховний Суд звернув увагу на те, що оскарження постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та накладення арешту на кошти в частині виконавчого збору відноситься до юрисдикції адміністративного суду, а не цивільного. Тому, розгляд справи в цій частині судами цивільної юрисдикції є порушенням правил юрисдикції.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині оскарження постанов приватного виконавця, які відносяться до юрисдикції адміністративного суду, та закрив провадження в цій частині, а в іншій частині залишив судові рішення без змін.
Справа №361/5566/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином розрахунок заборгованості за кредитним договором, не перевірили обґрунтованість розрахованих платежів на дату кінцевого кредитування, а також помилково вважали, що рішення про відмову у стягненні заборгованості через пропуск строку позовної давності є безумовною підставою для відмови у зверненні стягнення на іпотечне майно. Суд наголосив, що наявність судового рішення про відмову у стягненні боргу за кредитним договором через пропуск позовної давності не припиняє основного зобов’язання та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд також зазначив, що суди не врахували висновки Верховного Суду щодо обмеженого кола підстав для відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, а також не навели мотиви відхилення доказів, наданих банком на підтвердження розміру заборгованості. Суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обставин, пов’язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та надання оцінки доказам, на яких цей розрахунок ґрунтується.
3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №759/2947/18 від 21/05/2025
Предметом спору є ухвала Київського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10.
У цій справі Верховний Суд розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду, який повернув апеляційну скаргу. На жаль, з наданої резолютивної частини постанови неможливо встановити конкретні аргументи суду. Зазвичай, суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішень судів нижчих інстанцій, виходячи з доводів касаційної скарги та матеріалів справи. Можна припустити, що апеляційний суд міг повернути скаргу через недотримання вимог до її форми та змісту, або пропуск строку на апеляційне оскарження. Верховний Суд, залишаючи ухвалу апеляційного суду без змін, погодився з його висновками. Для більш детального аналізу необхідний повний текст постанови, де будуть викладені мотиви прийнятого рішення.
Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №910/6176/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю пайового внеску на розвиток інфраструктури міста Києва.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, зазначивши, що забудовник зобов’язаний сплатити пайовий внесок, навіть якщо договір про пайову участь не був укладений до 1 січня 2020 року, коли обов’язковість таких договорів була скасована. Суд наголосив, що для об’єктів, будівництво яких розпочато до 1 січня 2020 року, але не введених в експлуатацію до цієї дати, зберігається обов’язок сплати пайового внеску до моменту введення об’єкта в експлуатацію. Суд вказав, що у разі несплати пайового внеску, орган місцевого самоврядування має право звернутися до суду з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Суд також відхилив аргументи відповідача про порушення норм процесуального права, оскільки не було надано належних доказів на підтримку цих тверджень. Суд підкреслив, що забудовник, який не виконав обов’язок сплати пайового внеску, опинився б у більш вигідному становищі порівняно з тими, хто сумлінно виконував цей обов’язок до 1 січня 2020 року.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх судів – без змін.
Справа №204/15342/23 від 22/05/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачку було звільнено на підставі відсутності на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.
2. Апеляційний суд, рішення якого залишив в силі Верховний Суд, задовольнив позовні вимоги, виходячи з того, що відповідач порушив трудове законодавство при звільненні позивачки. Суд встановив, що роботодавець не довів належними доказами факт ознайомлення працівника з наказом про скасування призупинення дії трудового договору та про необхідність виходу на роботу. Також, суд врахував, що альтернативний спосіб обміну кадровими документами через месенджер “Viber” не був передбачений локальними актами підприємства чи трудовим договором. Враховуючи незаконність звільнення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивачки на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахованого на підставі відомостей з Пенсійного фонду України. Суд також визнав обґрунтованим поновлення строку на звернення до суду, оскільки позивачка вперше звернулася до суду в межах місячного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України, а ухвала про повернення позовної заяви не містила доказів її отримання позивачем.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, поновивши її виконання.
Справа №344/1091/24 від 22/05/2025
Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги у кримінальному провадженні.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу адвоката, скасувавши ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги. Рішення мотивоване тим, що апеляційний суд, повертаючи скаргу, не врахував усіх обставин справи та допустив порушення норм процесуального права, які могли вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення. ВС наголосив на необхідності ретельного дослідження всіх доводів апеляційної скарги та надання їм належної оцінки. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд зобов’язаний забезпечити повноту апеляційного розгляду. В результаті, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №127/12357/21 від 22/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
Суд ухвалив касаційну скаргу захисника задовольнити частково, скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №346/2888/22 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними довіреності та договору поруки, включаючи третейську угоду, укладених від імені ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ».
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову, оскільки було встановлено, що підпис на довіреності від імені директора ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» та на договорі поруки від імені ОСОБА_2 виконані не цими особами, а іншими особами, що свідчить про відсутність волевиявлення ТОВ «ЄВРОТРАНСТЕЛЕКОМ» на укладення оспорюваних правочинів. Суд зазначив, що будь-який правочин є вольовою дією, і перед оцінкою його дійсності необхідно встановити наявність та вираження волі особи, яка його вчинила. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним. Суд відхилив доводи касаційної скарги про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки предметом справи є визнання недійсними правочинів, а не припинення поруки.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №916/1437/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є забезпечення позову про усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні майном шляхом накладення арешту на спірне майно та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нього.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову, оскільки прокурор не надав належних доказів, які б підтверджували реальну загрозу відчуження спірного майна відповідачем або інших дій, що могли б ускладнити виконання рішення суду. Суд зазначив, що доводи прокурора ґрунтуються лише на припущеннях, а не на конкретних фактах. Також було враховано, що прокурор не звертався з аналогічною заявою на стадії розгляду справи судом першої інстанції, що свідчить про відсутність нагальної необхідності у вжитті таких заходів. Суд підкреслив важливість збалансування інтересів сторін та запобігання порушенню прав відповідача безпідставним вжиттям заходів забезпечення позову. Суд касаційної інстанції додатково зазначив, що прокурор не позбавлений права повторно звернутися з аналогічною заявою у разі виникнення нових обставин, що свідчитимуть про реальну загрозу невиконання рішення суду.
3. Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №274/8383/24 від 26/05/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю зі спадкодавцем більше п’яти років до дня його смерті для отримання права на спадщину.
2. Суд відмовив у задоволенні заяви, оскільки заявниця не надала достатньо доказів, які б підтверджували факт проживання однією сім’єю зі спадкодавцем протягом необхідного періоду. Суд зазначив, що наданий акт МК ВЖРЕП № 7 не є достатнім доказом, оскільки не містить конкретної інформації про період спільного проживання, а покази свідків є загальними і не містять конкретних фактів. Важливим фактором стало те, що заявниця зареєстрована за іншою адресою та перебуває у шлюбі, що ставить під сумнів ведення спільного господарства та наявність взаємних прав і обов’язків, характерних для сім’ї. Суд підкреслив, що для встановлення факту спільного проживання необхідно довести ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємну підтримку та інші ознаки сімейних відносин, чого в даному випадку не було зроблено. Суд також врахував, що відсутність заперечень з боку міської ради не є безумовною підставою для задоволення заяви.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №925/663/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду про скасування ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ “Міжнародна газова компанія” за ініціацією АТ “Банк Альянс”.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив правомірність рішення апеляційного суду, зазначивши, що для відкриття провадження у справі про банкрутство необхідна відсутність спору про право між кредитором і боржником, що означає відсутність розбіжностей щодо сторін, суті, підстави виникнення, суми та строку виконання зобов’язання. Суд вказав, що наявність спору про право може бути виражена в процесуальній формі (наявність позову) або в матеріально-правовій формі (неможливість встановити дійсний стан прав та обов’язків сторін). У даній справі, хоча і існували судові спори щодо кредитного договору, вони не свідчили про наявність спору про право між банком і боржником, оскільки боржник не заперечував факту отримання коштів, а інші судові справи не стосувалися безпосередньо їхніх взаємних зобов’язань. Суд касаційної інстанції підкреслив, що наявність спору про право має підтверджуватися належними доказами, а не лише припущеннями боржника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Міжнародна газова компанія” без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 925/663/24 – без змін.
Справа №638/3694/21 від 26/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Суд виходив з того, що філія банку не є юридичною особою, але начальник цієї філії уповноважений діяти від імені банку на підставі довіреності, зокрема, підписувати та подавати позовні заяви до суду. Верховний Суд зазначив, що філія не має цивільної процесуальної дієздатності, але це не означає, що банк не може звертатися до суду через уповноважену особу, яка діє на підставі довіреності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Також, суд вказав, що висновки апеляційного суду не суперечать попереднім висновкам Верховного Суду щодо цього питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №148/1016/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило смерть потерпілого, та залишення його в небезпеці.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, зазначивши, що призначення максимально можливого покарання має бути належно вмотивованим, особливо за відсутності обставин, що обтяжують покарання. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не навели достатніх мотивів для призначення максимального покарання за ч. 1 ст. 135 та ч. 3 ст. 286-1 КК України, незважаючи на відсутність обтяжуючих обставин. ВС врахував, що місцевий суд обрав спосіб поглинення менш суворого покарання більш суворим, і не знайшов підстав для його зміни. ВС також взяв до уваги позицію потерпілої, яка спростувала щире каяття засудженого.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, зменшивши строк покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України до 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 9 років, а за ч. 1 ст. 135 КК України – до 1 року і 6 місяців, остаточне покарання призначено у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 9 років.
Справа №910/18506/20 (910/8008/23) від 13/05/2025
1. Предметом спору є витребування майна (сараю) з незаконного володіння Фермерського господарства “Соломія-2” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова будівельна компанія “Луч” в особі ліквідатора.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу, зазначив, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи та не врахували важливі аспекти, зокрема, не було надано належної оцінки доводам щодо можливої фраудаторності договору, за яким майно було відчужене. Суди не встановили, чи було завдано збитків боржнику або кредиторам внаслідок відчуження майна, чи була ціна відчуження нижчою за ринкову, а також не з’ясували обставини набуття майна відповідачем та його добросовісність. Крім того, суди не перевірили правильність визначення відповідача та відповідність обраного способу захисту порушеного права. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності врахування спеціальних норм Кодексу України з процедур банкрутства, які регулюють визнання недійсними правочинів боржника, та на обов’язку ліквідатора вживати заходів для наповнення ліквідаційної маси банкрута. Враховуючи, що суди попередніх інстанцій не спростували доводи позивача щодо фраудаторності договору та не дослідили всі важливі обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Справа №922/2435/13 від 13/05/2025
1. Предметом спору є витребування ліквідатором банкрута майна з чужого незаконного володіння, яке було продано на торгах, результати яких згодом визнано недійсними.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про витребування майна, з огляду на наступне:
* Апеляційний суд помилково розцінив дії ліквідатора щодо уточнення позовних вимог (зміни складу відповідачів у зв’язку з переходом права власності на майно до інших осіб) як одночасну зміну предмета та підстав позову, що заборонено процесуальним законом. ВС наголосив, що у даному випадку відбулася лише зміна предмету позову, що допускається для ефективного захисту порушених прав банкрута.
* Апеляційний суд не врахував, що витребування майна у нового власника є ефективним способом захисту, оскільки дозволяє відновити порушене право без пред’явлення нових позовів.
* Апеляційний суд не дослідив обставини, які свідчать про недобросовісність набувачів майна, зокрема, відсутність розрахунків за придбане майно, наявність заборони на відчуження, набуття майна за участі пов’язаних осіб.
* Апеляційний суд не врахував, що відчуження майна під час дії арешту є протиправним, незалежно від наявності інформації про арешт у державному реєстрі.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №365/624/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є встановлення юридичного факту незаконності засудження заявника вироком “Алуштинського міського суду Республіки Крим”, який, на думку заявника, було здійснено судами, не встановленими законом, з метою визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у відкритті провадження, мотивуючи це тим, що існує позасудовий порядок встановлення факту, про який просить заявник, посилаючись на Закон України “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей” і вважаючи, що заявник фактично просить встановити факт незаконності вироку, постановленого судом на окупованій території, що не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні. Верховний Суд не погодився з мотивами судів попередніх інстанцій, зазначивши, що заявник фактично просить оцінити законність його засудження, що не є юридичним фактом, а є оцінкою певних обставин, від якої залежить виникнення, зміна або припинення правовідносин, і що цивільне судочинство не призначене для такої оцінки та захисту у кримінальному провадженні. Верховний Суд також врахував рішення ЄСПЛ у справі “Україна проти Росії (щодо Криму)”, де констатовано, що судова система, яка функціонувала в Криму після “Договору про приєднання”, не може вважатися “встановленою законом” у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальні частини рішень судів попередніх інстанцій, але залишив в силі рішення про відмову у відкритті провадження у справі.
Справа №128/680/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, оскільки прокуратура вважає, що ділянка незаконно вибула з державної власності.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий статус земельних ділянок, щодо яких заявлено позовні вимоги, а саме, що постійними користувачами спірних земельних ділянок є ДП «Вінницьке лісове господарство» та КНВО «Форт», і не перевірили, чи дотримано прокурором вимог щодо представництва інтересів держави в суді. Суд також вказав, що визнання незаконним наказу про надання земельної ділянки у власність не є ефективним способом захисту, оскільки наказ вже виконано, а власником ділянки є інша особа. Належним способом захисту в даному випадку є віндикаційний позов, але витребування можливе лише щодо тієї частини ділянки, яка накладається на землі лісового фонду, і це має бути доведено позивачем. Суд також наголосив на необхідності дослідження добросовісності набувача майна та врахування змін до законодавства щодо захисту прав добросовісного набувача.
3. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №473/4739/21 від 21/05/2025
1. Предметом спору є законність відмови у застосуванні примусових заходів медичного характеру до особи, яка, на думку прокурора, ухилилася від відбування покарання у виді громадських робіт, але була визнана неосудною.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову в застосуванні примусових заходів медичного характеру до ОСОБА_7 та закриття кримінального провадження. Суд виходив з того, що згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 страждав на психічний розлад, який позбавляв його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, починаючи з моменту винесення вироку про призначення громадських робіт. Суд зазначив, що кримінальна оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватися на об’єктивних ознаках діяння, а встановлення вини неосудної особи є неможливим. Також суд підкреслив, що прокурор не вчинив дій для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у зв’язку з хворобою, як це передбачено ст. 84 КК України.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №903/891/24 від 13/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для реструктуризації заборгованості за кредитом в іноземній валюті згідно з пунктом 5 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу України з процедур банкрутства, заява боржника та план реструктуризації мають відповідати умовам, визначеним цим пунктом. Суд також зазначив, що відмова у відкритті провадження не позбавляє боржника права повторно звернутися до суду з урахуванням усіх необхідних умов. Крім того, суд наголосив на важливості судового контролю у справах про банкрутство для забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що встановлення обставин справи та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, а касаційну скаргу банку – без задоволення.
Справа №991/10700/23 від 23/05/2025
1. Предметом спору є застосування санкції, передбаченої п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про санкції”, та стягнення в дохід держави активів, що належать певним фізичним та юридичним особам, які, на думку Міністерства юстиції України, сприяють збройній агресії Російської Федерації проти України.
2. Суд апеляційної інстанції, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшов таких висновків:
* ОСОБА_4 є фізичною особою-нерезидентом, оскільки має громадянство Російської Федерації, і тому до нього можуть бути застосовані санкції.
* Мін’юстом не доведено вчинення ОСОБА_4 дій, які сприяють терористичній діяльності або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
* ОСОБА_5 може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, щодо корпоративних прав українських підприємств, право власності на які належать ОСОБА_4, з огляду на їхні родинні зв’язки, спільну діяльність та інші обставини, що свідчать про контроль ОСОБА_5 над цими активами.
* Мін’юстом не доведено, що ОСОБА_5 може розпоряджатися рухомим та нерухомим майном ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
* Відчуження частки ОСОБА_5 у ТОВ “Кусум Фарм” на користь ОСОБА_8 відбулося до застосування санкцій і не було доведено, що ОСОБА_5 продовжує контролювати цей актив.
* Договір дарування часток компанії “Repenio Holding Limited” компанії “Washington Charitable Foundation Inc.” укладено після застосування санкцій до ОСОБА_4, що може свідчити про його нікчемність.
* Суд першої інстанції допустив порушення процесуального права, не зазначивши у резолютивній частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4.
3. Суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позовні вимоги, застосувавши санкції до ОСОБА_5, АТ “Група ГМС” та ОСОБА_6, стягнувши в дохід держави певні активи, та відмовив у задоволенні решти позовних вимог.
Справа №641/6927/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є позбавлення матері батьківських прав щодо її малолітньої дитини та стягнення аліментів.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не повно дослідив докази та не встановив важливі обставини справи. Зокрема, апеляційний суд не врахував, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради повторно звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, і не оцінив, чи змінилося ставлення матері до виховання дитини після попереднього рішення суду. Суд також не з’ясував думку дитини щодо позбавлення матері батьківських прав після її передачі в прийомну сім’ю, а також не залучив до участі у справі орган опіки та піклування за місцем проживання дитини для надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав. Крім того, суд не врахував факт порушення кримінальної справи за фактом завдання дитині тілесних ушкоджень, що свідчить про можливу небезпеку для її життя та здоров’я в разі повернення до матері.
3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №653/3368/18 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 122 КК (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження) та цивільного позову про відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу засуджених, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки встановив, що суди невірно застосували закон про кримінальну відповідальність. ВС зазначив, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК сплив ще до винесення вироку судом першої інстанції, а суди попередніх інстанцій не врахували цю обставину. ВС вказав, що за наявності згоди обвинувачених на звільнення від кримінальної відповідальності, суд мав закрити кримінальне провадження на підставі ст. 49 КК, а не звільняти лише від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК. ВС також зазначив, що у зв’язку із закриттям кримінального провадження цивільний позов потерпілого слід залишити без розгляду, оскільки вирішення цивільного позову можливе лише у разі обвинувального вироку. ВС відхилив касаційну скаргу прокурора, не знайшовши порушень апеляційним судом вимог ст. 419 КПК.
3. Верховний Суд скасував вирок та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10, звільнив їх від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КК у зв’язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження, а цивільний позов потерпілого залишив без розгляду.
Справа №756/5516/20 від 21/05/2025
1. Предметом спору є визнання трудових правовідносин припиненими та зобов’язання вчинити дії щодо виключення запису про керівника з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що спір виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації загальними зборами товариства їхньої компетенції щодо формування та припинення повноважень виконавчого органу. Верховний Суд підкреслив, що вирішальним є те, що спір пов’язаний з управлінням юридичною особою, а не лише з трудовими відносинами. Суд врахував попередні висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що спори щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора) належать до юрисдикції господарського суду. Також, Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги про порушення принципу правової визначеності (res judicata) та про неналежність ПАТ «Укрнафта» як суб’єкта оскарження, оскільки відсутність виконавчого органу у товариства порушує права кредиторів. Суд також зазначив, що форма ухвали апеляційного суду відповідає вимогам процесуального закону, а відсутність позивача на засіданні не є підставою для скасування рішення, оскільки не було надано належних доказів для зупинення провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду без змін, підтвердивши закриття провадження у справі.
Справа №295/11652/23 від 26/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним письмового доручення ТОВ «Житомиргаз Збут» до АТ «Житомиргаз» про припинення газопостачання споживачу у зв’язку із заборгованістю.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки оскарження листа-доручення про припинення газопостачання саме по собі не відновлює право позивача на отримання послуг газопостачання. Суд зазначив, що позивач не оспорює наявність заборгованості за газ, на підставі якої було припинено газопостачання, а також не заявляє вимог про його відновлення. Суд також вказав, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і суд касаційної інстанції не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Щодо розподілу судових витрат, суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що витрати на професійну правничу допомогу були обґрунтованими та пропорційними до предмета спору, враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що витрати на правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №461/4362/23 від 14/05/2025
1. Предмет спору – розірвання договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлових приміщень через несплату покупцем повної вартості майна у встановлений договором строк.
2. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що відповідачка не надала доказів оплати за придбане майно, що є істотним порушенням договору, яке, згідно з Цивільним кодексом України, є підставою для розірвання договору та повернення майна позивачці. Суд відхилив надану відповідачкою квитанцію, оскільки вона стосувалася сплати податку на нерухоме майно, а не оплати за договором купівлі-продажу. Суд також врахував, що вартість нерухомого майна значно зросла, і отримання лише суми, зазначеної в договорі, не відновить порушене право позивачки. Суд вказав, що вимога про розірвання договору купівлі-продажу є належним способом захисту порушеного права, оскільки договір передбачав відстрочення платежу, що підпадає під регулювання статті 694 ЦК України (купівля-продаж в кредит). Щодо скасування рішення державного реєстратора, суд зазначив, що ефективним способом захисту буде скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачкою.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №707/3715/23 від 21/05/2025
1. Предметом спору є стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не врахували, що спір між Мошнівською сільрадою та фізичною особою-підприємцем виник у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці, що визначає його як господарсько-правовий. Суд зазначив, що ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП, а цільове призначення земельної ділянки передбачає розміщення та експлуатацію промислових об’єктів. Враховуючи ці обставини, спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а не цивільного. Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій порушили правила юрисдикції, що є обов’язковою підставою для скасування рішення.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №362/3580/25 від 26/05/2025
1. Предметом спору є клопотання прокурора про зміну підсудності кримінального провадження та направлення справи з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. Верховний Суд, задовольняючи клопотання прокурора, керувався статтями 32 та 34 Кримінального процесуального кодексу України, які регулюють питання територіальної підсудності та можливість її зміни. Суд врахував доводи прокурора щодо необхідності направлення матеріалів провадження до іншого суду. Зважаючи на те, що складання повного тексту ухвали потребує значного часу, суд обмежився оголошенням резолютивної частини, посилаючись на ч. 2 ст. 376 КПК України. Рішення про зміну підсудності було прийнято колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
3. Верховний Суд постановив задовольнити клопотання прокурора та направити матеріали кримінального провадження з Васильківського міськрайонного суду Київської області до Автозаводського районного суду м. Кременчука для розгляду.
Справа №922/3163/24 від 22/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення газорозподільної компанії про задоволення акта про порушення та донарахування об’єму природного газу споживачу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову ПАТ «Стома», оскільки компанія не довела протиправності дій ТОВ «Газорозподільні мережі України» щодо донарахування об’єму газу. Суди встановили, що лічильник позивача працював у позаштатному режимі, що призвело до некоректного обліку газу, і за результатами позачергової повірки був визнаний непридатним до подальшого використання. Суд також зазначив, що відповідач діяв у межах Кодексу газорозподільних систем, здійснивши перерахунок об’єму спожитого газу на підставі номінальної потужності газоспоживаючого обладнання. Суд касаційної інстанції також врахував попередні правові позиції Верховного Суду щодо подібних спорів, зокрема, щодо порядку визначення обсягів спожитого газу при несправності лічильника.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ «Стома» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №130/744/24 від 21/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за незаконне проникнення до житла та зґвалтування.
2. Верховний Суд встановив, що апеляційний суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону при розгляді апеляційних скарг захисника та прокурора, оскільки залишив без належної оцінки та обґрунтованих відповідей істотні доводи сторони захисту щодо суперечностей у показаннях потерпілої, оцінки доказів та порушень під час слідчих дій. Зокрема, апеляційний суд не проаналізував суперечливі показання потерпілої, надані в різні дати, не оцінив належним чином показання свідків, які підтверджували алібі засудженого, та не надав обґрунтованої відповіді на доводи про порушення під час проведення слідчого експерименту. Крім того, апеляційний суд не врахував доводи прокурора щодо посилання суду першої інстанції на заяву-зізнання засудженого, отриману під час досудового слідства, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів. Враховуючи, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та встановлювати обставини, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №2/1522/11652/11 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на бездіяльність начальника відділу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з її майна у виконавчому провадженні.
2. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу, зосередилася на питанні правових наслідків завершення виконавчого провадження, зокрема, у випадках його закінчення та повернення виконавчого документа стягувачу. Суд підкреслив, що закінчення виконавчого провадження передбачає об’єктивну неможливість виконання рішення, тоді як повернення виконавчого документа стягувачу лише констатує тимчасову неможливість виконання. Суд зазначив, що законодавець чітко визначив два випадки, коли державний виконавець зобов’язаний зняти арешт з майна боржника: у разі закінчення виконавчого провадження (за певними винятками) та у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав. Суд відступив від висновку Касаційного адміністративного суду, зазначивши, що повернення виконавчого документа стягувачу не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника. У зв’язку з тим, що суди попередніх інстанцій не встановили конкретних обставин та підстав завершення виконавчого провадження, що має значення для правильного вирішення справи, Велика Палата дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №394/818/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування про відмову у затвердженні проєктів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність, а також зобов’язання затвердити проєкти землеустрою та передати земельні ділянки у власність позивачам.
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позовних вимог про зобов’язання селищної ради затвердити проєкти землеустрою та передати ділянки у власність, мотивуючи це тим, що позивачі пройшли всі етапи процедури безоплатної приватизації, строк оренди земельної ділянки у попереднього користувача закінчився, а проєкт землеустрою відповідав вимогам закону. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не врахував, що за таких обставин у суб’єкта владних повноважень немає альтернативного законного рішення, крім як затвердити проєкт та передати ділянки у власність. ВС наголосив, що суди попередніх інстанцій не дослідили всі обставини справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд також послався на практику ЄСПЛ щодо “правомірних очікувань” та на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що майнове право (право очікування) є складовою частиною майна як об’єкта цивільних прав.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов’язання Новоархангельської селищної ради прийняти рішення про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельних ділянок у власність і направив справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №344/12716/23 від 22/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_8 за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 110-2 КК України.
У резолютивній частині рішення не наведено жодних аргументів суду. З тексту постанови відомо лише те, що касаційний суд розглянув касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року. Інших деталей щодо аргументів сторін, позицій судів попередніх інстанцій чи мотивів прийняття рішення в резолютивній частині не зазначено. Повний текст постанови буде оголошено пізніше, і лише тоді можна буде зрозуміти, чому суд прийняв саме таке рішення.
Суд ухвалив залишити ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 30 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_8 без зміни, а касаційну скаргу адвоката ОСОБА_5 – без задоволення.
Справа №759/2947/18 від 21/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги прокурора на виправдувальний вирок суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що прокурор не усунув недоліки апеляційної скарги, а саме не зазначив конкретні порушення судом першої інстанції положень ст. 411 КПК щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Суд зазначив, що прокурор обмежився лише перерахуванням доказів, не вказавши, які саме докази суд не взяв до уваги або оцінив неправильно, що істотно вплинуло на висновки суду. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційна скарга має містити чіткі посилання на норми процесуального закону з обґрунтуванням суті порушень, а не просто висловлювати незгоду з рішенням суду. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що посилання прокурора на практику Верховного Суду є нерелевантними, оскільки обставини в іншій справі відрізняються від обставин цієї справи.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №991/13759/24 від 26/05/2025
Предметом спору є застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», а саме стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній особі.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове рішення про застосування санкції на підставі Закону України “Про санкції”. Суд апеляційної інстанції задовольнив апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, конфіскувавши грошові кошти на рахунках, об’єкти нерухомості, корпоративні права та транспортні засоби, що належали відповідачу. Рішення мотивоване необхідністю захисту національних інтересів, суверенітету і територіальної цілісності України. Суд врахував докази, представлені позивачем, які свідчать про зв’язок відповідача з діями, що підривають безпеку України. Також, суд взяв до уваги, що застосування санкцій є пропорційним заходом у відповідь на загрозу національній безпеці.
Суд вирішив задовольнити апеляційну скаргу та стягнути в дохід держави перелічені активи.
