Справа №917/1293/22 від 15/05/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження, а саме боржника, у зв’язку з приватизацією державного підприємства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні, виходячи з того, що ТОВ «ТІКРАЙТ» є правонаступником майнових прав та обов’язків ДП «Жовтневий спиртовий завод» на підставі договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, укладеного в процесі приватизації. Суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», покупець єдиного майнового комплексу державного підприємства стає правонаступником його майнових прав та обов’язків. Суд також врахував, що ТОВ «ТІКРАЙТ» набуло право власності на майно ДП «Жовтневий спиртовий завод» та що виконавче провадження не було завершено на момент подання заяви про заміну сторони. Суд відхилив аргументи ТОВ «ТІКРАЙТ» про те, що воно не є правонаступником щодо зобов’язань з відшкодування збитків, оскільки вважає, що в даному випадку має місце універсальне правонаступництво в силу закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ «ТІКРАЙТ» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №346/2640/20 від 06/05/2025
Предметом спору у цій справі є обвинувачення ОСОБА_6 у наданні неправомірної вигоди (хабара) начальнику сектору поліції за нескерування до суду протоколу про адміністративне правопорушення.
Верховний Суд скасував вирок та ухвалу попередніх інстанцій, закривши кримінальне провадження, оскільки встановив, що дії працівників поліції мали ознаки провокації злочину. Суд зазначив, що поліцейські створили ситуацію, яка спонукала засудженого до вчинення злочину, який він не мав наміру вчиняти, зокрема, запрошення до кабінету, відсутність чіткої мети зустрічі та вичікувальна позиція поліцейського створили враження готовності отримати хабар. Суд також врахував покази свідка, які підтверджували, що поліція скерувала засудженого до конкретного кабінету для сплати штрафу. Суд наголосив, що докази, отримані внаслідок провокації, є недопустимими, а поведінка поліцейського була свідомо спрямована на провокування пропозиції хабара з метою фіксування злочину.
Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і закрив кримінальне провадження.
Справа №211/1237/22 від 13/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційні скарги захисників та прокурора. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, але можна припустити, що суд погодився з висновками попередніх інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_8 та відсутності істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни судових рішень. Мотиви прийняття рішення будуть викладені у повному тексті постанови, який буде проголошено пізніше.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без змін, а касаційні скарги захисників та прокурора – без задоволення.
Справа №991/1324/20 від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за пособництво в одержанні неправомірної вигоди та легалізацію (відмивання) грошей.
Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що окремий розгляд справи щодо пособника не є порушенням права на справедливий суд, навіть якщо виконавця злочину не було засуджено в окремому провадженні. Також, ВС наголосив, що презумпція невинуватості інших осіб (заявників) не була порушена, оскільки згадування їхніх дій було необхідним для встановлення обставин справи щодо засудженого. Суд відхилив доводи про неналежність доказів, отриманих через міжнародну правову допомогу, та копій матеріалів виділеного кримінального провадження. ВС підкреслив, що оцінка доказів є прерогативою судів попередніх інстанцій, і не знайшов підстав для сумнівів у їхніх висновках. Крім того, суд визнав обґрунтованою відмову апеляційного суду в повторному дослідженні доказів та справедливість призначеного покарання.
Суд залишив вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду без змін.
Справа №211/1237/22 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання психотропних речовин з метою збуту у великих розмірах.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, на підставі належних та допустимих доказів, зокрема, показань свідків, протоколу огляду місця події, висновків експертиз та відеозаписів. Суд врахував, що особа зберігала велику кількість розфасованого метамфетаміну, що перевищувало потреби для власного вживання, а також її поведінку та інші обставини, які свідчили про наявність умислу на збут. Суд відхилив доводи захисту про провокацію злочину та недопустимість доказів, оскільки не було встановлено фактів примушування чи схиляння особи до вчинення злочину правоохоронними органами. Також суд погодився з призначеним покаранням, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та відсутність пом’якшуючих обставин.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги захисників та прокурора – без задоволення.
Справа №638/7426/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо особи, засудженої за ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт.
2. Суд першої інстанції призначив особі покарання у виді пробаційного нагляду, додавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком, перевівши громадські роботи у пробаційний нагляд на підставі співвідношення, передбаченого ст. 72 КК України. Апеляційний суд погодився з таким рішенням. Прокурор оскаржив ці рішення, стверджуючи, що закон не передбачає можливості переведення громадських робіт у пробаційний нагляд, і що призначене покарання є надто м’яким. Верховний Суд не погодився з доводами прокурора, зазначивши, що положення ч. 4 ст. 3 КК України про заборону застосування закону за аналогією не стосуються регулятивних норм, таких як ст. 72 КК України. Суд також вказав, що використання суміжних еквівалентів, передбачених ст. 72 КК України, є правомірним, особливо якщо це йде на користь засудженому, і погодився з тим, що апеляційний суд врахував практику Верховного Суду щодо призначення покарань.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №712/9605/21 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження потерпілим ухвали апеляційного суду щодо вироку особі, засудженій за порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, в частині м’якості призначеного покарання та розміру відшкодування моральної шкоди.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу потерпілого, змінивши рішення судів попередніх інстанцій лише в частині розміру відшкодування моральної шкоди, збільшивши його до 500 000 грн, оскільки визнав попередньо встановлену суму недостатньою для компенсації глибини душевних страждань, понесених потерпілим внаслідок втрати сина. Суд зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи потерпілого щодо м’якості покарання, врахував позитивні характеристики засудженого, щире каяття, часткове відшкодування шкоди, а також обставини, що пом’якшують покарання. Суд також врахував, що апеляційний суд обґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про можливість призначення покарання, пов’язаного з реальним позбавленням волі, але не в максимальному розмірі, враховуючи можливість соціальної реабілітації засудженого. Водночас, ВСУ підкреслив, що розмір відшкодування моральної шкоди має відповідати глибині понесених душевних страждань, і збільшив його, вважаючи попередню суму несправедливою.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу потерпілого, збільшивши суму відшкодування моральної шкоди до 500 000 грн, а в решті залишив судові рішення без змін.
Справа №552/3066/17 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне виготовлення, зберігання та збут психотропних речовин, а також незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.
2. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо доведеності вини особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, зазначивши, що суди належним чином дослідили та оцінили докази, зокрема покази свідків, протоколи слідчих дій та висновки експертиз. Суд відхилив доводи засудженої про провокацію злочину з боку працівників поліції, оскільки встановлено, що органи досудового розслідування діяли пасивно, не підбурюючи обвинувачену до вчинення злочину. Водночас, ВС погодився з доводами прокурора щодо неправильного застосування апеляційним судом закону про кримінальну відповідальність, а саме одночасне призначення покарання за ч. 1 ст. 309 КК та звільнення від кримінальної відповідальності за цим же злочином у зв’язку із закінченням строків давності. Також, ВС підтримав доводи прокурора про необхідність зарахування у строк відбування покарання строку перебування особи під цілодобовим домашнім арештом відповідно до ч. 7 ст. 72 КК.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу засудженої без задоволення, касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, змінивши ухвалу апеляційного суду в частині виключення посилання на призначення покарання за ч. 1 ст. 309 КК та зарахування строку перебування під цілодобовим домашнім арештом у строк відбування покарання.
Справа №707/1048/19 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 191 КК України (розтрата чужого майна, вчинена шляхом зловживання службовим становищем).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону. Суд касаційної інстанції наголосив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності в матеріалах провадження витягу з ЄРДР, що ставить під сумнів законність початку досудового розслідування. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки цим доводам, що є порушенням вимог ст. 419 КПК України, яка вимагає від суду апеляційної інстанції ретельної перевірки доводів апеляційних скарг та надання обґрунтованих відповідей на них. Суд також зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що недослідження судом першої інстанції витягу з ЄРДР не вплинуло на повноту судового розгляду, є передчасним. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційних скарг на вирок місцевого суду обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_14 щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
3. Верховний Суд ухвалив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №292/53/24 від 22/04/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку апеляційційного суду щодо особи, засудженої за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, пом’якшивши покарання засудженому. Суд врахував положення ст. 69 КК України, що дозволяє призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією статті, зважаючи на конкретні обставини справи та особу винного. Зокрема, було враховано, що апеляційний суд не в повній мірі врахував обставини, які пом’якшують покарання. Суд також зважив на те, що призначення покарання має бути не лише карою за вчинене, а й мати на меті виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. З огляду на це, Верховний Суд вирішив зменшити розмір штрафу та залишити строк позбавлення права керування транспортними засобами без змін.
Суд ухвалив змінити вирок апеляційного суду, пом’якшивши покарання ОСОБА_7 до штрафу в розмірі 51 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Справа №463/9486/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є відмова у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у відкритті апеляційного провадження, вважаючи, що ухвала слідчого судді про відмову у відкритті провадження за нововиявленими обставинами не підлягає перегляду. Верховний Суд наголосив, що такий висновок суперечить положенням ст. 459 КПК України, Рішенню Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року та висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2025 року. Суд також вказав на те, що апеляційний суд не врахував загальні засади кримінального провадження, зокрема, верховенство права, законність та забезпечення права на оскарження процесуальних рішень. Крім того, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд повинен був застосувати загальні засади кримінального провадження, якщо положення КПК України не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №607/11229/23 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження двох осіб за злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотичних речовин.
Верховний Суд частково задовольнив касаційні скарги захисника та прокурора, скасувавши ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначивши новий апеляційний розгляд його справи. Рішення мотивоване необхідністю ретельного перегляду доводів апеляції та забезпечення повноти судового розгляду. Суд врахував доводи касаційних скарг щодо можливих порушень норм матеріального та процесуального права, допущених судами попередніх інстанцій. Зокрема, йдеться про необхідність перевірки обґрунтованості кваліфікації дій ОСОБА_8 та оцінки доказів, наданих сторонами. Також, суд зважив на суспільну небезпеку злочинів, у яких обвинувачується ОСОБА_8, та ризики, пов’язані з його перебуванням на волі під час нового апеляційного розгляду. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд вирішив обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Суд скасував ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначив новий розгляд в апеляційній інстанції, обравши йому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №242/127/21 від 05/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо засудження особи за крадіжки та зберігання наркотиків, де прокурор просить виключити з вироку епізоди, які підпадають під адміністративне правопорушення у зв’язку зі зміною законодавства.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу прокурора, керуючись наступним:
* Зміни до ст. 51 КУпАП Законом №3886-IX, які збільшили поріг вартості викраденого майна для настання кримінальної відповідальності, мають зворотну дію в часі.
* Вартість майна, викраденого засудженим в окремих епізодах, не перевищувала встановлений законом розмір для кримінальної відповідальності на момент вчинення злочинів, тому ці епізоди підлягають перекваліфікації на адміністративне правопорушення.
* Кримінальне провадження в частині цих епізодів підлягає закриттю на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК України, оскільки суди встановили вчинення діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність.
* Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК України, закінчився, тому засудженого слід звільнити від відбування покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
* Покарання у виді арешту за ч. 2 ст. 185 КК України замінено на пробаційний нагляд, оскільки на момент розгляду справи в апеляційному суді покарання у виді арешту вже не було передбачено санкцією статті.
3. Верховний Суд змінив судові рішення, закрив кримінальне провадження в частині окремих епізодів, звільнив засудженого від покарання за зберігання наркотиків у зв’язку із закінченням строків давності та замінив покарання у виді арешту на пробаційний нагляд.
Справа №292/53/24 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання, призначеного особі, засудженій за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому.
2. Суд касаційної інстанції розглянув касаційну скаргу захисника, який просив пом’якшити покарання засудженому, враховуючи його стан здоров’я (інвалідність), скрутне матеріальне становище, позицію потерпілого, який не мав претензій, та інші пом’якшуючі обставини. Верховний Суд зазначив, що покарання має бути не лише карою, а й засобом виправлення та запобігання новим злочинам. Суд врахував, що апеляційний суд, збільшивши розмір штрафу до 170 000 грн, не повною мірою врахував майновий стан засудженого, який через інвалідність має обмежені можливості для праці та перебуває у скрутному матеріальному становищі. ВС наголосив, що розмір штрафу має бути співмірним з майновим станом винного, інакше покарання буде несправедливим. Враховуючи всі обставини, Верховний Суд визнав обґрунтованим частково задовольнити касаційну скаргу та зменшити розмір штрафу.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, змінив вирок апеляційного суду та зменшив розмір штрафу засудженому до 51 000 грн, залишивши в силі позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.
Справа №456/769/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою на ухвалу місцевого суду щодо зауважень на журнал судового засідання.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки відповідно до статей 307, 309 КПК України, ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на ухвалу місцевого суду щодо зауважень на журнал судового засідання не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у відкритті апеляційного провадження, оскільки ухвала місцевого суду не входить до переліку тих, що можуть бути оскаржені окремо. ВС наголосив, що право на касаційне оскарження має обмежений характер і реалізується лише у випадках, передбачених КПК України, а можливість окремого оскарження рішення суду про залишення без задоволення зауважень на журнал судового засідання КПК України не передбачено. Доводи касаційної скарги про помилкове рішення апеляційного суду щодо оскарження ухвали слідчого судді не впливають на правильність висновків суду, оскільки оскарження такої ухвали не передбачено КПК України.
3. Верховний Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №444/3061/18 від 14/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження).
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційні скарги захисників. Суд, ймовірно, погодився з висновками попередніх судових інстанцій щодо доведеності вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Також, суд касаційної інстанції не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень. Можливо, касаційні скарги захисників стосувалися питань оцінки доказів, кваліфікації дій обвинуваченого або ж міри покарання, однак суд не прийняв ці аргументи до уваги. Враховуючи, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, детальніший аналіз мотивів суду наразі неможливий.
Суд ухвалив: вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №991/2568/25 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали Вищого антикорупційного суду про забезпечення позову шляхом арешту активів у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення у дохід держави.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду залишила без змін ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, тобто про арешт активів. Суд не навів жодних аргументів, якими він керувався при прийнятті рішення, оскільки оголосив лише вступну та резолютивну частини постанови, пославшись на необхідність значного часу для складання повного тексту рішення. Повний текст постанови буде складено протягом п’яти днів. Таким чином, наразі неможливо встановити мотиви суду апеляційної інстанції.
Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Вищого антикорупційного суду від 25 березня 2025 року – без змін.
Справа №582/1512/19 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України (порушення правил дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження) та ухвали апеляційного суду, яка залишила вирок без змін.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, враховуючи декілька важливих факторів: вперше вчинений злочин з необережності, позитивні характеристики ОСОБА_6 за місцем роботи та проживання, його похилий вік та тяжке онкологічне захворювання IV стадії. Суд також взяв до уваги, що ОСОБА_6 вибачився перед потерпілим та відшкодував завдану моральну шкоду, а сам потерпілий не бажає реального покарання для засудженого. Суд наголосив, що покарання має бути пропорційним втручанням держави у права людини, а тяжкість злочину не є єдиним визначальним фактором. Також, суд врахував, що на момент вчинення злочину ОСОБА_6 не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння, що дозволяє застосувати ст. 75 КК України.
3. Суд змінив вирок та ухвалу, звільнивши ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на 3 роки, поклавши на нього обов’язки, передбачені ст. 76 ч. 1 п. 1, 2 КК України.
Справа №174/333/24 від 14/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану).
Верховний Суд не наводить конкретних аргументів, якими керувався при прийнятті рішення, оскільки оголошено лише резолютивну частину постанови. Проте, зважаючи на те, що касаційну скаргу прокурора задоволено частково, а ухвалу апеляційного суду скасовано з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, можна припустити, що Верховний Суд виявив певні порушення норм процесуального права або неповноту дослідження обставин справи апеляційним судом, які могли вплинути на законність та обґрунтованість його рішення. Можливо, прокурор у касаційній скарзі вказував на невідповідність висновків апеляційного суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або істотні порушення кримінального процесуального закону, що і стало підставою для скасування ухвали. Більш конкретні висновки можна буде зробити після ознайомлення з повним текстом постанови.
Верховний Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №759/22250/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України (порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. У резолютивній частині рішення не зазначено аргументів суду.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду, а касаційні скарги захисника та представника потерпілого – без задоволення.
Справа №759/22250/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК України).
2. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки ті дотрималися загальних засад призначення покарання, врахували ступінь тяжкості злочину, обставини його вчинення, особу винного, пом’якшуючі обставини та відсутність обтяжуючих. Суд зазначив, що призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки є мінімальним згідно санкції ч. 2 ст. 286 КК, справедливим та необхідним для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Суд також врахував, що відшкодування шкоди потерпілому та вибачення були здійснені більше ніж через рік після ДТП, і що позиція потерпілої сторони щодо призначення покарання не має вирішального значення з огляду на суспільну небезпеку злочину. Доводи захисника про участь прокурора, не включеного до групи прокурорів, були спростовані наданою постановою про зміну групи прокурорів.
3. Суд ухвалив залишити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисника та представника потерпілого – без задоволення.
Справа №759/19162/19 від 13/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за ч. 2 ст. 187 КК України (розбій).
Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, не задовольнивши касаційну скаргу захисника. На жаль, з наданої резолютивної частини неможливо встановити конкретні аргументи суду касаційної інстанції. Проте, залишення вироку без змін свідчить про те, що суд погодився з висновками апеляційного суду щодо доведеності вини особи у вчиненні розбою, правильності кваліфікації дій та справедливості призначеного покарання. Можливо, касаційна скарга містила аргументи щодо порушень норм процесуального права або неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, але суд не знайшов підстав для їх задоволення. Для більш детального аналізу необхідний повний текст постанови.
Суд ухвалив: вирок Київського апеляційного суду від 2 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.
Справа №202/13244/23 від 14/05/2025
Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо особи, засудженої за незаконне придбання та зберігання наркотичних речовин без мети збуту (ч. 3 ст. 309 КК України).
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, мотивуючи це необхідністю ретельної перевірки доводів апеляційної скарги та дослідження всіх обставин справи. Суд касаційної інстанції вказав на те, що апеляційний суд не повною мірою врахував аргументи захисту щодо можливості провокації злочину з боку правоохоронних органів, а також не надав належної оцінки доказам, представленим стороною захисту. Крім того, ВС звернув увагу на можливі порушення процесуального порядку під час проведення слідчих дій. На думку ВС, апеляційний суд мав більш критично оцінити докази обвинувачення та перевірити їх на предмет допустимості та належності. У зв’язку з цим, ВС дійшов висновку про необхідність скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції для забезпечення повноти та об’єктивності розгляду справи.
Суд ухвалив скасувати вирок Дніпровського апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №563/95/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є законність закриття апеляційним судом кримінального провадження за ч. 1 ст. 125 КК України у зв’язку з відмовою потерпілої від обвинувачення, при тому, що прокурор вважає, що злочин пов’язаний з домашнім насильством.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу апеляційного суду, керувався наступними аргументами: по-перше, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження не може бути закрито у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення, якщо злочин пов’язаний з домашнім насильством; по-друге, згідно з правовою позицією об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, злочином, пов’язаним із домашнім насильством, вважається будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність ознак домашнього насильства, визначених у Законі України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”; по-третє, важливим є, щоб обвинувачення у вчиненні злочину, пов’язаного з домашнім насильством, було пред’явлено особі органами досудового розслідування, і особа мала можливість захищатися від нього; по-четверте, у даній справі обвинувальний акт містив відомості про те, що ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення щодо своєї матері, що свідчить про наявність ознак домашнього насильства, а також було враховано обтяжуючу обставину – вчинення злочину щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №759/19162/19 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення від відбування покарання з випробуванням, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не врахував підвищений рівень суспільної небезпеки обвинуваченого, який тривалий час переховувався від суду, не працював і вчинив корисливий злочин з метою особистого збагачення. Суд апеляційної інстанції зазначив, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети покарання, а саме виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Крім того, апеляційний суд врахував систематичну неявку засудженого до суду та перебування його в розшуку, що свідчить про відсутність наміру виконувати обов’язки, покладені судом при звільненні від відбування покарання з випробуванням. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам кримінального закону.
3. Верховний Суд залишив вирок Київського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №991/1324/20 від 06/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду (ВАКС) та ухвали Апеляційної палати ВАКС щодо засудженого ОСОБА_6, якого було визнано винним у корупційному злочині.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, підтримавши їхні висновки щодо винуватості ОСОБА_6. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не встановив істотних порушень кримінального процесуального закону, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість вироку та ухвали. Аргументи, викладені в касаційних скаргах захисників, були ретельно розглянуті, але визнані необґрунтованими. Суд погодився з оцінкою доказів, наданою судами першої та апеляційної інстанцій, та вважає, що покарання, призначене ОСОБА_6, є справедливим і відповідає тяжкості вчиненого ним злочину. Також, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.
Суд ухвалив: вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників – без задоволення.
Справа №346/2640/20 від 06/05/2025
Предметом спору у цій справі є оскарження засудженим ОСОБА_6 вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо нього.
У резолютивній частині постанови не зазначено аргументів суду. Однак, з тексту можна зробити висновок, що суд касаційної інстанції встановив обставини, які є безумовними підставами для закриття кримінального провадження, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 284 КПК України, а саме невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Можливо, касаційний суд встановив порушення норм процесуального права, які перешкодили судам попередніх інстанцій повно і всебічно розглянути справу, або ж дійшов висновку про відсутність в діях особи складу злочину. Суд міг взяти до уваги доводи касаційної скарги засудженого, які не були враховані судами попередніх інстанцій.
Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і закрив кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
Справа №563/95/24 від 13/05/2025
Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК (легкі тілесні ушкодження).
У рішенні не наведено жодних аргументів, якими керувався суд. Натомість зазначено, що повний текст постанови буде проголошено пізніше.
Суд ухвалив касаційну скаргу прокурора задовольнити частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в апеляційній інстанції.
Справа №552/3066/17 від 13/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України.
2. Верховний Суд розглянув касаційні скарги засудженої та прокурора на ухвалу апеляційного суду. Суд вирішив касаційну скаргу засудженої залишити без задоволення, а касаційну скаргу прокурора задовольнити частково. Основним аргументом для задоволення касаційної скарги прокурора стало виключення з судового рішення посилання про призначення покарання за ч. 1 ст. 309 КК у виді пробаційного нагляду, що, ймовірно, було помилковим або невідповідним чинному законодавству. Також, суд врахував строк перебування засудженої під цілодобовим домашнім арештом, перерахувавши його відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України. В іншій частині вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду залишилися без змін.
3. Верховний Суд ухвалив змінити ухвалу апеляційного суду, виключивши посилання на пробаційний нагляд за ч. 1 ст. 309 КК, зарахувавши строк перебування під домашнім арештом у строк відбування покарання, а в решті рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Справа №140/2750/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ТОВ «Лімерік» податкових повідомлень-рішень, якими контролюючий орган зменшив суму від’ємного значення ПДВ та збільшив суму грошового зобов’язання з ПДВ.
2. Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що контролюючий орган порушив процедуру проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лімерік», оскільки не було дотримано вимоги щодо належного повідомлення платника податків про початок перевірки. Суди встановили, що копію наказу про проведення перевірки та повідомлення про її початок було надіслано поштою, але повернуто з відміткою про відсутність адресата, і контролюючий орган розпочав перевірку до того, як переконався, що платник податків отримав ці документи. Суд підкреслив, що згідно з Податковим кодексом України, платник податків має бути належним чином повідомлений про проведення перевірки до її початку, і недотримання цієї вимоги є істотним порушенням, яке робить результати перевірки неправомірними. Суд також зазначив, що посилання податкового органу на попередні рішення Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки в тих справах були встановлені інші обставини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/2660/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є правомірність нарахування податковим органом пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ «Фаремі», визнавши протиправним податкове повідомлення-рішення. Суд зазначив, що згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», у разі виникнення форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків та нарахування пені зупиняється на весь період дії таких обставин. Суд врахував надані позивачем сертифікати Харківської Торгово-промислової палати, які підтверджують наявність форс-мажорних обставин, а саме військову агресію Російської Федерації проти України, що унеможливило виконання зовнішньоекономічних контрактів. Суд також врахував лист Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про заборону на вхід/вихід суден з морських портів, розташованих на узбережжі Чорного моря. Суд підкреслив, що сертифікати торгово-промислової палати не є документами, що підтверджують показники податкової звітності, тому їх ненадання під час перевірки не є підставою для відмови у врахуванні цих доказів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/2542/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання “Української залізниці” внести зміни до особового рахунку “Центренерго” шляхом повернення суми попередньої оплати за послуги з перевезення вантажу, які не були надані через неможливість виконання зобов’язань у зв’язку з воєнними діями.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх інстанцій, зазначивши, що “Центренерго” обрав вірний спосіб захисту своїх прав, вимагаючи внесення змін до особового рахунку, що відповідає як спеціальним нормам права, так і умовам договору перевезення. Суд відхилив аргументи “Української залізниці” про те, що суди не врахували попередні висновки Верховного Суду, оскільки правовідносини у порівнюваних справах не є подібними. Суд також зазначив, що припинення зобов’язання з перевезення через неможливість його виконання у зв’язку з воєнними діями (стаття 607 ЦК України) є підставою для повернення попередньої оплати за ненадані послуги. Суд наголосив, що переоцінка доказів не входить до компетенції касаційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу “Української залізниці” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №916/3748/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо способу приватизації комунального майна та зобов’язання прийняти рішення про приватизацію шляхом викупу орендарем.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, але з інших мотивів. Суд зазначив, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки заявлені вимоги (про визнання незаконним рішення про спосіб приватизації та зобов’язання прийняти інше рішення) не призведуть до набуття права власності на орендоване майно. Суд вказав, що належним способом захисту в такому випадку є вимога про спонукання до укладення договору купівлі-продажу. Суд також зазначив, що питання про наявність переважного права на викуп, законність рішень органу приватизації та дотримання процедури приватизації мають вирішуватися при розгляді справи за належними позовними вимогами. Суд підкреслив, що обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові, незалежно від інших обставин справи.
3. Суд касаційної інстанції змінив мотивувальну частину постанови апеляційного суду, залишивши без змін рішення про відмову в задоволенні позову.
Справа №640/1767/20 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими Товариству було збільшено суму грошових зобов’язань з податку на додану вартість та мита через неправильну класифікацію імпортованого товару “Колісні пари”.
2. Верховний Суд погодився з доводами Товариства та скасував рішення апеляційного суду, підтримавши рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що кваліфікаційне рішення митниці, на якому ґрунтувалися податкові повідомлення-рішення, було скасовано судом у іншій справі, що має преюдиціальне значення. Також, суд вказав, що листи наукових установ та ДФС, на які посилався контролюючий орган, не є належними доказами неправильної класифікації товару, оскільки вони або не містять експертної інформації, або суперечать позиції контролюючого органу. Крім того, Верховний Суд погодився, що висновок експертизи у кримінальному провадженні не може бути належним доказом, оскільки у кримінальному провадженні не було ухвалено вирок, а сам висновок ґрунтувався на скасованому кваліфікаційному рішенні.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову Товариства.
Справа №922/1977/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є скасування оперативно-господарської санкції, застосованої АТ “Харківобленерго” до ФОП Масалітіна В.В. у вигляді сплати за необліковану електроенергію в розмірі 744 113,53 грн через порушення правил роздрібного ринку електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, оскільки ті не повно і всебічно дослідили обставини справи, зокрема, не надали належної оцінки аргументам позивача щодо належності йому лише однієї будівлі за вказаною адресою, тоді як самовільне підключення могло бути здійснено до інших приміщень, що йому не належать. Суди не встановили на підставі яких доказів було зроблено висновок, що самовільне підключення здійснено саме до приміщення, яке належить позивачу, особливо враховуючи відсутність доступу на огороджену територію. Також, суди не спростували аргументи позивача щодо відсутності зображення в схемі електроживлення нежитлових приміщень, до яких було здійснено самовільне підключення, і не надали оцінку відеоматеріалам, які, на думку позивача, підтверджують підключення до приміщень, що йому не належать. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дотримання принципу змагальності та стандартів доказування, а також на обов’язку судів надавати оцінку всім аргументам учасників справи, особливо тим, які є важливими для правильного вирішення спору.
3. Суд скасував рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №922/1789/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є позов Національного банку України про ліквідацію страхової компанії ТДВ “Прем’єр Профі” у зв’язку з анулюванням ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг через порушення вимог щодо складання звітності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про ліквідацію страхової компанії, підкресливши, що анулювання ліцензії було правомірним заходом впливу з боку Національного банку України, оскільки компанія порушила вимоги щодо фінансової звітності, що унеможливило належний нагляд за її діяльністю. Суд зазначив, що згідно із Законом України “Про страхування”, анулювання ліцензії є підставою для звернення до суду з позовом про ліквідацію, незалежно від наявності чи відсутності зобов’язань у страховика. Важливо, що компанія сама підтвердила відсутність зобов’язань за договорами страхування. Також, суд відхилив аргументи скаржника щодо процедурних порушень, зокрема, щодо призначення ліквідатора, вказавши, що апеляційний суд правомірно призначив арбітражного керуючого, враховуючи його досвід та відповідність вимогам законодавства. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не має підстав для переоцінки доказів, які вже були розглянуті судами попередніх інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду про ліквідацію ТДВ “Прем’єр Профі” – без змін.
Справа №910/4376/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є стягнення 2 597 638,28 грн за банківською гарантією, виданою АТ «Комерційний Індустріальний Банк» на забезпечення виконання ТОВ «АРЕС-С» зобов’язань за договором з ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго».
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення попередніх інстанцій без змін, підтримавши позицію, що гарант (банк) зобов’язаний виплатити суму за гарантією, якщо вимога бенефіціара (Укренерго) відповідає умовам гарантії, і що до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення зобов’язання принципалом (АРЕС-С). Суд зазначив, що гарант не має робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, а повинен платити за гарантією, якщо вимога та додані документи відповідають умовам гарантії. Суд також підкреслив, що у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов’язання, незалежне від зобов’язання за участю бенефіціара та принципала. Суд відхилив посилання скаржника на необхідність дослідження вини принципала у невиконанні робіт, оскільки це не є предметом доказування у спорах за банківською гарантією. Суд також зазначив, що касаційний суд є судом права, а не факту, і не має права переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ТОВ «АРЕС-С» без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №824/167/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду про стягнення з латвійського акціонерного товариства на користь українського адвокатського об’єднання заборгованості та відшкодування витрат на правничу допомогу.
2. Верховний Суд залишив без змін ухвалу апеляційного суду, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги акціонерного товариства. Суд, ймовірно, погодився з висновками апеляційного суду щодо відсутності підстав для скасування рішення міжнародного комерційного арбітражу. Можливо, суд встановив, що арбітражний суд належним чином розглянув справу, дотримуючись принципів справедливості та неупередженості. Також, суд міг врахувати положення законодавства, що регулює міжнародний комерційний арбітраж, зокрема щодо обмежених підстав для скасування арбітражних рішень. Важливо, що суд підкреслив остаточність рішення, яке не підлягає оскарженню.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №916/2726/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ “СПЕКТР-АГРО” на ухвалу місцевого господарського суду про визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 до ТОВ “Дунай Агроінвест” у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, мотивуючи це тим, що ТОВ “СПЕКТР-АГРО” оскаржило “індивідуальну” ухвалу за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, що є порушенням порядку оскарження, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ) та Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України). Суд зазначив, що згідно з КУзПБ, “індивідуальна” ухвала не може бути оскаржена окремо від ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, і це є винятком із загального правила оскарження судових рішень у справі про банкрутство. Суд також відхилив аргументи скаржника про помилку апеляційного суду щодо предмета оскарження, оскільки зміст апеляційної скарги підтверджував оскарження саме “індивідуальної” ухвали. Суд послався на попередню правову позицію Верховного Суду, згідно з якою апеляційний суд діє правомірно, закриваючи провадження, помилково відкрите за скаргою на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
3. Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “СПЕКТР-АГРО” без задоволення, а ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №916/770/24 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про закупівлю та додаткової угоди до нього, а також стягнення безпідставно отриманих бюджетних коштів.
2. Суд відмовив у задоволенні позову прокуратури, оскільки встановив, що відкриті торги та укладення договору про закупівлю засобів оповіщення населення були проведені з дотриманням вимог законодавства, зокрема Кодексу цивільного захисту України, постанови Кабінету Міністрів України № 733, та принципів цивільного захисту. Суд зазначив, що фінансування закупівлі здійснювалося в межах бюджетних призначень, передбачених на виконання міської цільової програми, і що Держаудитслужба не виявила порушень під час моніторингу процедури закупівлі. Суд також вказав, що зміни до договору, внесені додатковою угодою, не є суттєвими і не порушують вимог законодавства про публічні закупівлі. Крім того, суд врахував, що закуплене обладнання використовується для оповіщення населення в умовах воєнного стану, і його демонтаж може створити загрозу для безпеки громадян.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/3639/24 від 13/05/2025
1. Предметом спору є стягнення неустойки за неповернення орендованого приміщення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір неустойки. Апеляційний суд зазначив, що орендар не повернув майно вчасно, що обмежувало право орендодавця на використання цього майна. Суд також врахував, що орендар не звертався з клопотанням про зменшення розміру неустойки, а тривалість порушення зобов’язань була значною. Крім того, апеляційний суд наголосив, що зменшення неустойки до розміру, меншого за орендну плату, є неприпустимим, оскільки це нівелює компенсаційну функцію неустойки. Суд касаційної інстанції підкреслив, що зменшення штрафних санкцій є правом, а не обов’язком суду, і має здійснюватися на основі оцінки конкретних обставин справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №904/6886/23 від 13/05/2025
1. Предметом спору є заява про розподіл судових витрат у господарській справі, пов’язаній із земельною ділянкою лісогосподарського призначення.
2. Верховний Суд розглянув заяву про розподіл судових витрат, наголосивши, що такий розподіл здійснюється пропорційно до задоволених позовних вимог. Суд зазначив, що касаційна інстанція змінює розподіл судових витрат лише тоді, коли скасовує рішення та ухвалює нове або змінює остаточне рішення по суті. У даній справі, хоча касаційна скарга була частково задоволена, Верховний Суд залишив в силі рішення суду першої інстанції в частині однієї з позовних вимог, а зміна рішення відбулася лише щодо іншої вимоги. Суд підкреслив, що не може здійснювати розподіл витрат за вимогою, щодо якої не було ухвалено нового рішення або змін до рішення суду першої інстанції. Також, суд врахував перейменування Іларіонівської селищної ради на Яворницьку селищну раду, що вплинуло на визначення відповідача у питанні розподілу судових витрат.
3. Суд частково задовольнив заяву про розподіл судових витрат, стягнувши з Яворницької селищної ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2147,20 грн витрат зі сплати судового збору, понесених у суді першої інстанції, та відмовив у задоволенні решти вимог заяви.
Справа №824/167/24 від 14/05/2025
1. Предметом спору є скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) про стягнення з АТ «Олфа» на користь АО «ЮФ «Василь Кісіль і Партнери» заборгованості та відшкодування витрат на правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення апеляційного суду без змін, виходячи з того, що національний суд має обмежені повноваження при розгляді справ про скасування рішень міжнародного комерційного арбітражу і не може переглядати їх по суті. Суд зазначив, що АТ «Олфа» не надало доказів недієздатності однієї зі сторін арбітражної угоди, неналежного повідомлення про арбітражний розгляд, винесення рішення щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або невідповідності складу арбітражу чи арбітражної процедури угоді сторін. Суд також підкреслив, що АТ «Олфа» не скористалося правом заявити відвід арбітру під час розгляду справи в МКАС, а посилання на упередженість арбітра після винесення рішення не є підставою для його скасування. Крім того, суд вказав, що доводи АТ «Олфа» про порушення публічного порядку України зводяться до незгоди з правильністю застосування норм права при вирішенні спору по суті, що не є компетенцією національного суду.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу АТ «Олфа» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №910/4546/24 від 15/05/2025
Предметом спору у цій справі є визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Політехавто-Б».
Верховний Суд закрив касаційне провадження в частині оскарження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник не навів належних обґрунтувань наявності виключної правової проблеми. В іншій частині, касаційну скаргу залишено без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, встановивши обставини, що мають значення для справи. Щодо додаткової постанови апеляційного суду, то Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши її в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши суму, що підлягає стягненню з Департаменту на користь Товариства, враховуючи критерії розумності та співмірності. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості та доведеності понесених позивачем витрат, але зменшив їх розмір, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд вирішив залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва та постанову Північного апеляційного господарського суду, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду змінити частково.
Справа №910/13789/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Енерго Збут Транс” на користь ПрАТ “НЕК “Укренерго” 3% річних та інфляційних втрат у зв’язку з несвоєчасною оплатою послуг з передачі електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, зазначивши, що ТОВ “Енерго Збут Транс” порушило строки оплати послуг, передбачені договором, що є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Суд відхилив аргументи відповідача про форс-мажорні обставини, оскільки не було надано належних доказів, зокрема сертифікату Торгово-промислової палати України. Також, суд врахував попередню практику Верховного Суду щодо нарахування інфляційних втрат за неповний місяць прострочення, а саме постанову об’єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19. Суд відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки не було надано доказів поважності причин порушення зобов’язань. Суд касаційної інстанції підкреслив, що не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної в постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, оскільки скаржник не обґрунтував необхідність такого відступу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ТОВ “Енерго Збут Транс” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №362/4895/16-к від 15/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та вироку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо засудження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди в особливо великих розмірах).
2. Верховний Суд залишив вирок без змін, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які визнали доведеним факт вимагання та отримання неправомірної вигоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від засновників ТОВ «Гвоздів-Агро» за сприяння у наданні земельних ділянок в оренду. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційних скарг захисників, які були аналогічні доводам касаційної скарги, та обґрунтовано їх відхилив, вказавши відповідні мотиви. ВС підкреслив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали безпідставними доводи про провокацію злочину, відсутність підстав для досудового розслідування та порушення при проведенні НСРД. Також, ВС вказав, що апеляційний суд правомірно задовольнив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, надав їм належну оцінку та ухвалив новий вирок. Суд касаційної інстанції наголосив, що вирок апеляційного суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК України.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду та вирок Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишити без змін.
Справа №991/3037/25 від 16/05/2025
1. Предметом спору є затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим у кримінальному провадженні щодо зловживання службовим становищем та службового підроблення.
2. Суд затвердив угоду про визнання винуватості, враховуючи, що вона відповідає вимогам КПК та КК України, а також інтересам суспільства, оскільки забезпечує швидке судове провадження та сприяє викриттю інших злочинів. Суд також врахував, що обвинувачений добровільно визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочинів та зобов’язався співпрацювати зі слідством у викритті інших осіб, причетних до корупційних схем. Крім того, суд взяв до уваги позитивні характеристики обвинуваченого, наявність у нього сім’ї та відсутність судимостей. Суд також зазначив, що умови угоди не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, а узгоджене покарання є справедливим та відповідає тяжкості вчинених злочинів.
3. Суд визнав обвинуваченого винним та призначив узгоджене сторонами покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком.
Справа №522/14458/21 від 15/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв’язку з розглядом касаційної скарги.
Суд зазначив, що згідно з процесуальним законодавством, питання про судові витрати має бути вирішене судом. Оскільки у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2025 року, якою касаційну скаргу позивача було залишено без задоволення, питання про розподіл витрат на правничу допомогу вирішено не було, суд касаційної інстанції розглянув заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення. Суд врахував заперечення позивача щодо завищеного розміру витрат на правничу допомогу, а також характер правовідносин у справі та обсяг наданих адвокатом послуг. З огляду на це, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та зменшення суми витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з позивача. Суд наголосив, що при вирішенні питання про співмірність витрат на правничу допомогу, він користується широким розсудом, який повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 137 ЦПК України, за наявності доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Суд ухвалив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Справа №560/12170/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Пенсійного фонду щодо відмови в проведенні індексації пенсії із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, наголосив, що індексація пенсії є невід’ємною складовою пенсійних виплат, спрямованою на підтримання купівельної спроможності громадян в умовах зростання цін. Верховний Суд підкреслив, що Кабінет Міністрів України, хоч і має повноваження визначати порядок індексації, не може встановлювати базову розрахункову величину, яка нівелює основну мету індексації. Суд зазначив, що при перерахунку пенсії має використовуватись той показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при призначенні пенсії. У даній справі Пенсійний фонд неправомірно встановив щомісячні доплати замість застосування коефіцієнтів збільшення до фактичної заробітної плати позивача. Суд підкреслив, що положення Порядку № 124 підлягають застосуванню виключно в частині, яка не суперечить положенням Закону № 1058-IV. **** Суд відступив від попередньої позиції щодо застосування положень Порядку № 124.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій та зобов’язав Пенсійний фонд провести перерахунок пенсії позивача з урахуванням відповідних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати та виплатити перераховану пенсію з визначеної дати.
Справа №926/5372/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та арешту коштів боржника на підставі наказу господарського суду, виданого до набрання рішенням суду законної сили.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходячи з того, що на момент видачі наказу про примусове виконання рішення суду першої інстанції, суд не був обізнаний про подання апеляційної скарги, а відповідач не повідомив суд про оскарження рішення. Крім того, апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін, що свідчить про законність вимог стягувача. Суд також врахував, що відповідач не повідомив приватного виконавця про обставини, що перешкоджають вчиненню виконавчих дій. Верховний Суд підкреслив, що саме по собі порушення норм законодавства ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю, необхідно довести та встановити порушення прав саме скаржника як сторони виконавчого провадження. Суд касаційної інстанції також послався на правовий висновок об’єднаної палати КГС ВС від 18.08.2023 у справі №924/90/22, згідно з яким, якщо виконавець відкрив виконавче провадження на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження, а підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №360/175/23 від 16/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за участь у бойових діях у грудні 2022 року та січні 2023 року.
Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, не повно встановив обставини справи, зокрема не надав належної оцінки довідці військової частини, яка підтверджувала участь позивача в бойових діях, та помилково вважав, що єдиною підставою для виплати винагороди є безпосереднє зіткнення з противником, не врахувавши, що забезпечення заходів з національної безпеки і оборони також є підставою для виплати винагороди. Суд також зазначив, що перелік підтверджуючих документів не є вичерпним і допускає альтернативність. Верховний Суд підкреслив, що суд зобов’язаний встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, а також враховувати, що акти нижчої юридичної сили не можуть суперечити актам вищої юридичної сили.
Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/41781/23 від 16/05/2025
1. Предметом спору є законність звільнення державного службовця у зв’язку зі скороченням посади та відмова у поновленні на роботі.
2. Верховний Суд частково скасував рішення судів попередніх інстанцій, наголошуючи на важливості дотримання процедури повідомлення державного службовця про звільнення, передбаченої статтею 9-1 Закону України “Про державну службу” та Порядком № 1042. Суд вказав, що формальне виконання процедури надсилання документів (в даному випадку, через Viber) не є достатнім, якщо не забезпечено реальної можливості для ознайомлення з ними. Суд також зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини отримання позивачем повідомлення про звільнення, зокрема, чи були файли доступними для перегляду, а також не врахували відмову відповідача надати позивачу можливість ознайомитися з документами особисто. Суд підкреслив, що сумніви щодо належності повідомлення повинні трактуватися на користь працівника, а посилання на неофіційні джерела інформації про звільнення не можуть замінити офіційне повідомлення.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог щодо визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині позовних вимог (щодо оскарження наказу про зміну структури міністерства) залишив рішення без змін.
Справа №908/3531/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів АТ “Запоріжгаз” щодо припинення повноважень та обрання членів наглядової ради, а також затвердження умов цивільно-правових договорів з ними.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з наступного:
* Арешт корпоративних прав із забороною на розпорядження акціями у кримінальному провадженні тимчасово позбавляє власника можливості розпоряджатися ними.
* Якщо активи передані в управління на підставі рішення Кабінету Міністрів України у порядку особливої процедури (у виняткових випадках, як у даній справі), управитель діє на власний розсуд без погодження з власником акцій.
* Власник арештованих акцій, переданих в управління АРМА у винятковому випадку, не може оскаржувати рішення загальних зборів з підстав порушення права на управління, оскільки до зняття арешту виключно управитель реалізує корпоративні права.
* Суд не знайшов підстав для відступу від висновку щодо застосування частини 13 статті 36 Закону України “Про ринки капіталу та організовані товарні ринки”, оскільки у спірних правовідносинах управління акціями здійснюється на підставі рішення Кабінету Міністрів України у виняткових випадках.
* Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду не вплинули на правильність висновків судів по суті спору.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №902/1056/24(902/52/25) від 15/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали суду про забезпечення позову у справі про банкрутство, а саме про заборону відповідачу відчужувати майно, набуте внаслідок оспорюваних правочинів.
2. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, зазначивши, що перебування спірного майна у власності відповідача створює ризик його відчуження третім особам, що ускладнить або унеможливить виконання рішення суду про витребування цього майна у разі задоволення позову. Суд підкреслив, що вжиття заходів забезпечення позову не завдасть шкоди відповідачу, оскільки не позбавить його прав володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежить право розпоряджатися ним. Верховний Суд також вказав, що вимога апеляційного суду про надання доказів недобросовісних намірів відповідача щодо відчуження майна є завищеним стандартом доказування. Суд врахував, що відповідач не навів обставин, які б свідчили про можливість повного захисту оспорюваного права без вжиття заходів забезпечення позову. Також, Верховний Суд зазначив, що наявність у відповідача правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення у цій справі.
3. Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову залишити в силі.
Справа №910/15124/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними пунктів договорів про постачання нафти і дистилятів для державних потреб та стягнення безпідставно сплачених коштів у зв’язку з включенням до договірної ціни податку на додану вартість (ПДВ).
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який задовольнив позов прокурора, мотивуючи це тим, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178, операції з постачання товарів для заправки транспорту Збройних Сил України (ЗСУ) обкладаються ПДВ за нульовою ставкою. Оскільки Міністерство оборони України (МОУ) виступало замовником, а товар призначався для потреб ЗСУ, включення ПДВ до ціни договорів суперечило зазначеній постанові. Суд також зазначив, що отримані відповідачем суми ПДВ є безпідставно набутими коштами, які підлягають поверненню, а також нарахуванню інфляційних втрат та 3% річних. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його висновки узгоджуються з попередньою практикою Верховного Суду щодо застосування постанови № 178 у подібних справах, де предметом договорів також було постачання авіаційного гасу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши правомірність вимог прокурора щодо визнання недійсними пунктів договорів та стягнення безпідставно сплачених коштів.
Справа №910/4313/23 від 15/05/2025
1. Предметом спору є визнання банківської гарантії такою, що не підлягає виконанню, у зв’язку з незгодою ТОВ “Саті-Нова Союз” з вимогами Національної служби здоров’я України (НСЗУ) щодо виплати договірного забезпечення.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про зупинення провадження у справі, оскільки розгляд іншої справи (№ 910/7126/23) має преюдиціальне значення для вирішення даного спору. Апеляційний суд правомірно врахував, що у справі № 910/7126/23 розглядаються питання щодо обсягів та вартості фактично виконаних робіт, наявності або відсутності порушень ТОВ “Саті-Нова Союз” договірних зобов’язань за договором підряду, а також призначено судову будівельно-технічну експертизу для встановлення відповідних обставин. Суд касаційної інстанції також зазначив, що апеляційний суд має право зупиняти провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України. Суд відхилив аргументи НСЗУ про відсутність зв’язку між справами, оскільки встановлення фактів виконання чи невиконання робіт у справі № 910/7126/23 може вплинути на об’єктивне вирішення питання щодо обґрунтованості вимог за банківською гарантією у справі, що розглядається.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Національної служби здоров’я України без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №927/224/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки через порушення орендарем умов договору щодо цільового використання землі.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення попередніх судів, які встановили, що ПСГП “ЛАН” порушило умови договору оренди, використовуючи земельну ділянку (яка за документами є пасовищем) для вирощування сільськогосподарських культур, тобто як ріллю. Суд зазначив, що докази, надані прокуратурою, зокрема протоколи огляду місця події та довідка спеціаліста, є належними та допустимими, а порушення, на які вказував скаржник, не є суттєвими та не ставлять під сумнів достовірність цих доказів. Суд також наголосив, що попередні інстанції повно та всебічно дослідили обставини справи, а касаційний суд не має повноважень переоцінювати докази. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що чинне процесуальне законодавство не забороняє використання доказів, отриманих у межах інших проваджень, якщо вони стосуються предмета доказування у даній справі. Суд також зазначив, що недоліки в оформленні деяких документів не є достатньою підставою для визнання їх недопустимими доказами, якщо вони не ставлять під сумнів їх достовірність.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПСГП “ЛАН” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/226/17 від 05/03/2025
1. Предметом спору є витребування нежитлового приміщення з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності та усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував важливі обставини, зокрема, не перевірив доводи відповідача про те, що він є добросовісним набувачем майна, і не надав оцінку пропорційності втручання у його право мирного володіння майном, що є важливим при вирішенні віндикаційних спорів. Суд також не врахував, що одночасно заявлені віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними, а також не надав належної оцінки обраному позивачем способу захисту права в частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію. Крім того, апеляційний суд не надав оцінку доводам апелянта щодо відмінності об`єкта нерухомого майна, який перебуває у його власності, від нежитлового приміщення, яке витребується. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №910/13178/23 від 15/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про зупинення апеляційного провадження у справі щодо зобов’язання “Української залізниці” внести зміни до бази даних стосовно терміну експлуатації вагонів.
Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано зупинив провадження, оскільки рішення суду першої інстанції ґрунтувалося на висновках у справі, питання щодо відступу від яких розглядалося Верховним Судом в іншій справі. Суд апеляційної інстанції правомірно врахував, що розгляд касаційної скарги в іншій справі, яка стосується подібних правовідносин і застосування тих самих норм (зокрема, Наказу № 647), може вплинути на вирішення даної справи. Доводи скаржника про недостатнє обґрунтування підстав для зупинення провадження були відхилені, оскільки суд апеляційної інстанції достатньо аргументував своє рішення. Також, суд касаційної інстанції не виявив порушень апеляційним судом норм процесуального права щодо змісту ухвали та строків розгляду апеляційної скарги.
Суд вирішив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №362/4895/16-к від 15/04/2025
Предметом спору у даній справі є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та вироку Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України, а саме прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій. Суд касаційної інстанції, ймовірно, не знайшов істотних порушень кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б могли призвести до скасування або зміни оскаржуваних судових рішень. Також, можливо, були досліджені та враховані всі доводи захисту, але вони не спростували доведеність вини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину. Суд, ймовірно, виходив з того, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, дали належну оцінку доказам і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. В результаті касаційного розгляду, Верховний Суд підтвердив законність і обґрунтованість вироків, винесених Вищим антикорупційним судом та його Апеляційною палатою.
Верховний Суд вирішив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вироки Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – без змін.
Справа №910/5058/24 від 16/04/2025
1. Предметом спору є вимога ПрАТ “Грета” про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором з АТ “Таскомбанк” у зв’язку з їх повним виконанням.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що ПрАТ “Грета” обрав неналежний спосіб захисту, оскільки вже існує судове рішення у справі № 905/781/22, де розглядалося питання заборгованості за кредитним договором. Суд вказав, що ПрАТ “Грета” мало захищати свої права щодо розміру заборгованості в межах тієї справи, зокрема, доводячи заниження банком вартості майна, на яке було звернено стягнення. Верховний Суд підкреслив, що боржник має право надавати докази дійсної ринкової вартості майна, на яке звернуто стягнення, і клопотати про призначення експертизи у справі про стягнення залишку боргу. Суд також зазначив, що невчинення стороною процесуальних дій (наприклад, неоскарження судових рішень) не є підставою для ініціювання нового судового процесу.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ПрАТ “Грета”.
Справа №914/136/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не дотримався процедури поновлення договору оренди землі, передбаченої статтею 33 Закону України “Про оренду землі”, зокрема, не звернувся до орендодавця з пропозицією продовжити договірні відносини у встановлений строк. Суд встановив, що строк дії договору оренди, з урахуванням його поновлення, закінчився 19.09.2017, а позивач не надав доказів своєчасного звернення до орендодавця з пропозицією про поновлення договору. Суд також зазначив, що обчислення строку дії договору, запропоноване позивачем, призвело б до переривання орендних відносин та користування земельною ділянкою без правових підстав. Крім того, суд відхилив посилання скаржника на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.05.2021 у справі № 917/265/18, оскільки обставини справи № 917/265/18 відрізняються від обставин справи, що розглядається.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №520/21901/23 від 16/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкового повідомлення-рішення, яким товариству збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що товариство не включило до податкових зобов’язань за травень та червень 2022 року суми ПДВ, вказані у зареєстрованих податкових накладних, що призвело до заниження податкових зобов’язань. Суд зазначив, що платник податків зобов’язаний відображати в декларації з ПДВ всі податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Суд також підкреслив, що платник мав право подати уточнюючі розрахунки до податкових декларацій після камеральної перевірки, але не зробив цього. Крім того, суд відхилив посилання платника на кримінальне провадження, оскільки обов’язковими для адміністративного суду є лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Суд також вказав, що камеральна перевірка не передбачає аналіз господарської діяльності товариства, а лише перевірку даних податкових декларацій та даних системи електронного адміністрування ПДВ.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу товариства без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №480/5518/24 від 16/05/2025
1. Предметом спору є оскарження поліцейським наказів про відрядження до іншої області, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та, як наслідок, звільнення з посади, а також вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили, яким чином наказ про відрядження порушує права позивача та які норми законодавства були порушені при його прийнятті, а також не з’ясували належним чином питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду, зокрема, не розглянули клопотання позивача про поновлення пропущеного строку. Суд наголосив, що у випадку колізії між загальним (КАС України) та спеціальним законом (Дисциплінарний статут), застосуванню підлягають норми спеціального закону, а саме Дисциплінарного статуту, який передбачає 15-денний строк на оскарження наказу про звільнення з дня ознайомлення з ним. Також, ВС підкреслив важливість забезпечення особі можливості довести поважність причин пропуску строку звернення до суду, особливо в умовах воєнного стану, щоб не допустити обмеження доступу до правосуддя.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/6206/21 від 29/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на цей об’єкт.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов, мотивуючи це тим, що позивач обрав неефективний спосіб захисту свого права, а саме подання негаторного позову замість віндикаційного. Суд зазначив, що оскільки право власності на об’єкт одночасно зареєстровано за позивачем і відповідачем, належним способом захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що призведе до закриття одного з розділів реєстру. Суд також підкреслив, що вимога про скасування державної реєстрації не є необхідною для відновлення права, а обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за скаргою ТОВ Фірма “Консоль ЛТД”, оскільки товариство не довело наявність у нього будь-яких прав на спірне майно.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалив нове рішення про відмову у позові, а в решті оскаржувані судові рішення залишив без змін.
Справа №904/5280/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором оренди та повернення орендної плати за останні місяці оренди у зв’язку з розірванням договору та неможливістю використання орендованого приміщення через воєнні дії.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який задовольнив зустрічний позов ТОВ “АТБ-Маркет” про повернення орендної плати, оскільки договір оренди було розірвано, а орендар не міг використовувати приміщення через обставини, за які він не відповідав, а саме через руйнування приміщення внаслідок воєнних дій, що є загальновідомим фактом. Суд зазначив, що згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, кошти, отримані без достатньої правової підстави, підлягають поверненню, і оскільки орендна плата була сплачена за період, коли користування приміщенням було неможливим, а договір розірвано, то підстави для утримання цих коштів орендодавцями відсутні. Суд відхилив аргументи ФОП про те, що дана справа вже розглядалася, оскільки підстави позову в попередній справі були іншими, а саме розірвання договору оренди через неможливість використання приміщення, а не повернення коштів у зв’язку з розірванням договору та неможливістю використання приміщення. Суд також врахував, що ТОВ “АТБ-Маркет” повідомило орендодавців про розірвання договору та повернуло майно за актом приймання-передачі.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
