Справа №924/740/23 від 01/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з акціонерного товариства на користь акціонерів заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік та дивідендів за 2021 та 2022 роки, а також інфляційних втрат і трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов, закривши провадження в частині вимог, щодо яких була здійснена оплата відповідачем до набрання рішенням чинності, та відмовивши у задоволенні вимог щодо дивідендів за 2022 рік, оскільки на момент звернення до суду строк їх виплати ще не настав. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд правильно врахував попередні вказівки Верховного Суду щодо періоду нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних. ВС зазначив, що не може переоцінювати докази та встановлювати нові обставини, а також вказав на те, що відсутність висновку ВС щодо конкретних норм права не була належним чином обґрунтована скаржниками. ВС також роз’яснив порядок закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмета спору, наголосивши, що це можливо лише у випадку, коли обставини, що зумовлюють відсутність спору, виникли до ухвалення рішення судом першої інстанції.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №210/1936/22 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини після розірвання фактичних шлюбних відносин між батьками.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд, визначаючи місце проживання дитини з батьком, не врахував важливі обставини, а саме: висновок судового експерта про те, що думка дитини сформована під впливом батька, який обмежував її спілкування з матір’ю. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому факту, що батько перешкоджав матері у спілкуванні з дитиною, що суперечить найкращим інтересам дитини, оскільки не було надано доказів щодо асоціальної поведінки матері. Також, суд не врахував, що емоційний зв’язок між дитиною та матір’ю був розірваний, але не втрачений, і що обмеження контакту з матір’ю позбавляє дитину необхідної емоційної підтримки. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності повного та всебічного з’ясування обставин справи та вивчення всіх доказів у сукупності, а не формального підходу до вирішення питання про долю дитини.
3. Рішення апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №480/3555/24 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Держпраці щодо нереєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з охорони праці, поданої ТОВ “Навчально-методичний центр охорони праці “Безпека”.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, вказавши, що Держпраці неправомірно відмовила у реєстрації декларації, оскільки всі обов’язкові поля були заповнені згідно з встановленою формою, а вимога про подання окремої декларації для кожної області є надмірним формалізмом. Суд зазначив, що суб’єкт господарювання має право подати одну декларацію, навіть якщо діяльність охоплює кілька регіонів, за умови документального підтвердження її здійснення на цих територіях. Також, Верховний Суд підкреслив, що реєстрація декларації є повідомною процедурою, яка не передбачає її погодження дозвільним органом, а відсутність вимоги про зазначення інформації про посвідчення працівників у декларації робить відмову з цієї причини необґрунтованою. Суд також зазначив, що зобов’язання Держпраці зареєструвати декларацію не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки орган діяв не в межах закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №990/125/24 від 01/05/2025
Предметом спору у справі є оскарження дій Вищої ради правосуддя.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду, не задовольнила апеляційну скаргу позивача. Суд, ймовірно, погодився з висновками суду касаційної інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправними дій Вищої ради правосуддя. Можливо, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а також повно та всебічно дослідив обставини справи. Велика Палата, переглянувши справу в апеляційному порядку, не знайшла підстав для скасування рішення суду касаційної інстанції. Відповідно, дії Вищої ради правосуддя були визнані правомірними.
Суд прийняв рішення залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду – без змін.
Справа №990/199/24 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ) про відмову у внесенні рекомендації про призначення особи на посаду судді.
2. Велика Палата Верховного Суду задовольнила апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції та визнавши протиправним рішення ВККСУ про відмову у внесенні рекомендації про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Господарського суду Закарпатської області. Суд зобов’язав ВККСУ провести повторну співбесіду з позивачкою, яка була переможницею конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів. Суд обґрунтував своє рішення тим, що ВККСУ не надала належної оцінки доводам позивачки та не врахувала всі обставини, що мають значення для вирішення питання про її призначення на посаду судді. Також, суд вказав на необхідність забезпечення об’єктивності та неупередженості при проведенні співбесіди з кандидатами на посаду судді. Суд наголосив на важливості дотримання встановленої процедури призначення суддів та забезпечення права кожного кандидата на справедливий розгляд його кандидатури.
3. Суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасував рішення суду першої інстанції та визнав протиправним рішення ВККСУ про відмову у внесенні рекомендації про призначення її на посаду судді, зобов’язавши ВККСУ провести повторну співбесіду.
Справа №756/167/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання особи, а саме повнолітнього сина, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, яке не було приватизоване.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач тривалий час не проживав у спірній квартирі без поважних причин, що свідчить про втрату ним інтересу до житла. Суд врахував, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження перешкод у користуванні квартирою, а його звернення до поліції не були результативними. Також, суд взяв до уваги, що відповідач має інше місце проживання, зокрема за кордоном. Суд зазначив, що сам факт звернення до правоохоронних органів не є безумовним доказом перешкод у користуванні житлом. Суд наголосив, що відсутність особи в житлі понад встановлений строк та відсутність поважних причин для цього є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Суд вказав, що не може переоцінювати докази, які були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог до повнолітнього сина – без змін.
Справа №545/3175/22 від 16/04/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд частково неправильно застосував норми матеріального права щодо позовної давності, оскільки початок перебігу позовної давності після її переривання пов’язав з моментом ухвалення постанови апеляційним судом, а не з моментом звернення до суду з первісним позовом. Також, суд касаційної інстанції вказав на помилковість висновку апеляційного суду про те, що пропуск позовної давності мав місце в період з 23 вересня 2017 року до 02 квітня 2020 року, оскільки переривання позовної давності можливе виключно в межах самої позовної давності, яка за обставин цієї справи спливла у 2017 році. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте у резолютивній частині постанови помилково зазначив, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю. Також, суд касаційної інстанції вказав на необхідність дослідження обставин переходу права вимоги за іпотечним договором до позивача, оскільки долучені до справи докази не дають можливості встановити цей факт.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №753/12589/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення начальника відділу ДВС про відмову у знятті арешту з майна боржника, накладеного в межах виконавчого провадження, яке було повернуто стягувачу у зв’язку з відсутністю майна, на яке можна звернути стягнення.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги, мотивуючи це тим, що виконавче провадження не є закінченим, а повернення виконавчого документа стягувачу не передбачає обов’язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника. Верховний Суд зазначив, що хоча на момент повернення виконавчого листа у державного виконавця не було підстав для зняття арешту, оскільки стягувач міг повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом року, проте станом на час звернення скаржника до виконавчої служби, виконавчий лист повторно пред’явлено не було, строк для його пред’явлення сплив, стягувача (банк) припинено як юридичну особу, а у задоволенні заяви про заміну стягувача правонаступником судом відмовлено. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що збереження арешту на майно боржника протягом тривалого часу є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні скарги про зобов’язання державного виконавця зняти арешт з майна боржника та ухвалив нове рішення про задоволення скарги в цій частині, зобов’язавши державного виконавця зняти арешт з майна боржника.
Справа №938/143/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга була подана особою, яка не брала участі у справі, і судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та/або обов’язки не вирішувалося. Суд зазначив, що для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, необхідно встановити, чи вирішувалося оскаржуваним судовим рішенням питання про права та обов’язки цієї особи, з урахуванням комплексної оцінки усіх доказів. У даній справі предметом спору була лише частина житлового будинку, а не весь будинок, і інша частина належала спадкодавцю заявниці, тому її права не були порушені. Суд також підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і касаційний суд не має повноважень втручатися в оцінку доказів.
3. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №484/2665/22 від 24/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 436-2 КК України (виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України).
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги захисника щодо суперечливих показань свідків та їх невідповідності фактичним обставинам справи, а також не надав оцінку доводам щодо недопустимості скриншотів з соціальної мережі як доказів. Суд апеляційної інстанції формально зазначив про оцінку показань свідків судом першої інстанції, що не відповідало дійсності, і залишив поза увагою важливі доводи апеляційної скарги, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також, суд не навів обґрунтованих мотивів щодо застосування найсуворішого виду покарання. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, Верховний Суд ухвалив звільнити ОСОБА_6 з установи виконання покарань.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу захисника, скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, звільнивши засудженого з-під варти.
Справа №128/2953/23 від 16/04/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження районної державної адміністрації, державного акту на землю, скасування державної реєстрації земельних ділянок та договору земельного сервітуту, а також зобов’язання відповідача відновити межові знаки та прибрати паркан.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд формально підійшов до розгляду клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, не врахувавши надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про відсутність доходів за попередній календарний рік, а також не надав можливості надати інші докази, які б підтверджували його скрутне матеріальне становище. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб є належним доказом для підтвердження майнового стану особи при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на непослідовність апеляційного суду, який, з одного боку, відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, а з іншого – повернув апеляційну скаргу через ненадання доказів, які не вимагалися при залишенні скарги без руху. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості забезпечення права на апеляційний перегляд справи як однієї з основних засад судочинства.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №676/1678/23 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо засудження особи за нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я потерпілого.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили докази, належним чином їх оцінили та обґрунтовано визнали особу винною у вчиненні кримінального проступку. Суд зазначив, що висновки про винуватість ґрунтуються на сукупності доказів, зокрема, показаннях потерпілого, свідків, висновках експертів та інших матеріалах справи. Суд також вказав, що суди попередніх інстанцій дотрималися вимог кримінального процесуального закону щодо змагальності сторін та забезпечення права на захист. Доводи касаційної скарги щодо неповноти судового розгляду, неправильної оцінки доказів та порушень процесуального порядку збирання доказів були визнані необґрунтованими. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з рішенням судів попередніх інстанцій щодо розміру відшкодування моральної шкоди, визнавши його справедливим та співмірним з перенесеними стражданнями потерпілого.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №369/13247/17 від 24/04/2025
1. Предметом спору є відмова Київського апеляційного суду у поновленні строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд не взяв до уваги твердження особи про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме тяжке захворювання очей та проведені операції, які об’єктивно позбавили його можливості оскаржити вирок у встановлений законом строк. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не проаналізував належним чином характер захворювання та його вплив на можливість подання апеляційної скарги. Також, апеляційний суд не врахував надані медичні документи, які підтверджували лікування та операції на очах. Крім того, апеляційний суд не зазначив в резолютивній частині рішення про повернення апеляційної скарги, що є порушенням вимог КПК України. Враховуючи ці порушення, Верховний Суд визнав їх істотними та такими, що є підставою для скасування рішення апеляційного суду.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №202/3885/23 від 05/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до Департаменту освіти та науки Донецької обласної державної адміністрації та Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи.
2. Суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позову. Щодо моральної шкоди, суд зазначив, що незаконне звільнення позивача було доведено, що є підставою для компенсації моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України та статті 23 ЦК України. Розмір моральної шкоди був зменшений апеляційним судом до 2 000,00 грн, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, а також конкретні обставини справи, зокрема, глибину та тривалість душевних страждань позивача. Суд касаційної інстанції підкреслив, що висновок експерта за результатами психологічної експертизи є лише одним з доказів, який оцінюється у сукупності з іншими доказами. Щодо матеріальної шкоди, суд погодився з відмовою у її відшкодуванні через недоведеність вимог позивачем.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №9901/57/21 від 05/05/2025
1. Предметом спору є Указ Президента України про відсторонення судді Конституційного Суду України від посади.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, і відсутні положення, які б дозволяли Президенту відсторонювати від посади суддю Конституційного Суду України; особливий конституційно-правовий статус судді Конституційного Суду України передбачає гарантії незалежності та недоторканності, що виключають можливість застосування до них заходів забезпечення кримінального провадження без згоди Конституційного Суду України; відсутність у Конституції та Законі України “Про Конституційний Суд України” порядку вирішення питання про відсторонення судді Конституційного Суду України не означає наявність таких повноважень у Президента; принцип правової визначеності вимагає чіткої юридичної аргументації, а відсутність повноважень Президента щодо відсторонення судді Конституційного Суду України підриває цю визначеність; всі судді Конституційного Суду України мають рівний конституційно-правовий статус, незалежно від суб’єкта призначення. Суд також врахував, що Велика Палата Верховного Суду вже висловила аналогічну правову позицію в іншій справі.
3. Суд задовольнив позов та визнав протиправним і скасував Указ Президента України про відсторонення судді Конституційного Суду України від посади.
Справа №127/16205/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно двох її неповнолітніх дітей.
2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову батька про позбавлення матері батьківських прав, мотивуючи це тим, що позивачем не було надано достатньо доказів, які б підтверджували, що позбавлення матері батьківських прав відповідатиме інтересам дітей. Суди також зазначили, що факт перебування матері за кордоном не є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав. Верховний Суд не погодився з такими висновками, вказавши на те, що суди попередніх інстанцій не повною мірою дослідили обставини справи, зокрема, не отримали обов’язковий висновок органу опіки та піклування щодо однієї з дітей, а також не заслухали думку дітей, що є важливим при вирішенні таких спорів. Крім того, Верховний Суд зазначив, що суди не надали належної оцінки доводам позивача щодо відсутності участі матері у вихованні дітей та її проживання за кордоном, що може свідчити про ухилення від виконання батьківських обов’язків. Суд також врахував, що висловлене відповідачкою бажання брати участь у вихованні дітей не свідчить про її реальний інтерес до дітей та бажання змінити свою поведінку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №756/10790/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання прав іпотекодержателя, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію, а також визнання недійсним договору іпотеки.
2. Верховний Суд частково не погодився з висновками апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що скасування рішення суду, на підставі якого було набуто право власності на предмет іпотеки, автоматично припиняє іпотеку. ВС наголосив, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору, а перехід права власності на предмет іпотеки до третьої особи не є підставою для припинення іпотеки. ВС підкреслив, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли на підставі відповідного рішення. ВС також врахував, що у справі № 756/15538/15-ц вже було встановлено, що Закон України «Про іпотеку» не передбачає таких підстав для припинення іпотеки, як витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку. Верховний Суд вказав, що у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду відступила, шляхом конкретизації, від правового висновку Верховного Суду та Верховного Суду України щодо наслідків скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання права іпотекодержателя, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, та змінив мотиви відмови у задоволенні інших позовних вимог.
Справа №753/11948/23 від 22/04/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга прокурора на ухвалу апеляційного суду щодо законності застосування статей 69 та 75 КК України до засудженого ОСОБА_7, якого було засуджено за крадіжку, вчинену в умовах воєнного стану.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, підкресливши, що суди попередніх інстанцій врахували всі істотні обставини справи, зокрема, пом’якшуючі обставини (щире каяття, сприяння розкриттю злочину, відшкодування шкоди), дані про особу обвинуваченого (молодий вік, відсутність судимостей, позитивна процесуальна поведінка) та відсутність обтяжуючих обставин. Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи прокурора щодо м’якості покарання та обґрунтовано їх відхилив. Крім того, касаційний суд взяв до уваги, що ОСОБА_7 проходить військову службу та бере участь у бойових діях. Суд наголосив, що дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання були реалізовані в межах закону, а ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою.
3. Суд постановив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.
Справа №369/11739/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним заповіту, складеного на користь відповідачки, оскільки позивачка вважає, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі, а також були порушені вимоги щодо форми та посвідчення заповіту.
2. Суд задовольнив позов, оскільки встановив, що при посвідченні заповіту були порушені вимоги щодо його форми, зокрема, відсутні передбачені законом підстави для підписання заповіту замість заповідача іншою особою, а також не зазначено конкретні фізичні вади заповідача, які б унеможливлювали її особистий підпис; крім того, свідки не були присутні при зачитуванні тексту заповіту заповідачу. Суд також врахував, що в матеріалах справи є документи, де заповідач ставила особистий підпис, і відсутні докази, що вона не могла читати або підписувати документи на момент складання заповіту. Апеляційний суд погодився з цими висновками, зазначивши, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а свідки не підтвердили, що заповідач виявляла бажання заповісти майно саме відповідачці. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що суди повно та всебічно дослідили обставини справи, перевірили їх доказами та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірного заповіту недійсним.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №718/2212/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання ОСОБА_7, засудженого за незаконне зберігання зброї, наркотиків та посів конопель.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок апеляційного суду без змін, погодившись з тим, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Суд врахував попередні судимості ОСОБА_7, тяжкість вчинених злочинів, а також те, що звільнення від покарання не сприятиме виправленню засудженого. Суд касаційної інстанції також зазначив, що зберігання боєприпасів не може вважатися малозначним діянням, оскільки воно становить суспільну небезпеку. Апеляційний суд, призначаючи покарання, врахував пом’якшуючі обставини, такі як визнання вини та щире каяття, і застосував статтю 69 КК, призначивши покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті.
3. Верховний Суд залишив вирок Чернівецького апеляційного суду без змін, а касаційні скарги захисника та засудженого – без задоволення.
Справа №359/2836/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є заява Дочірнього підприємства «Нафтогаз Біоенергія» про розподіл судових витрат та повернення судового збору у зв’язку з закриттям провадження у справі за позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.
2. Верховний Суд частково задовольнив заяву, керуючись наступним: провадження у справі було закрито у зв’язку з тим, що справа підлягає розгляду в господарському суді, а не в цивільному; позивачу було роз’яснено право подати заяву про передачу справи до господарського суду, але він цього не зробив; у такому випадку, питання про повернення судового збору вирішується після закінчення строку на подання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією; оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, сплачений відповідачем судовий збір за подання касаційної скарги підлягає поверненню; суд апеляційної інстанції розглянув справу по суті і не закривав провадження, тому ВС не може вирішувати питання про повернення сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору.
3. Суд ухвалив частково задовольнити заяву ДП «Нафтогаз Біоенергія» та зобов’язав повернути сплачений судовий збір за подання касаційної скарги.
Справа №274/1658/21 від 28/04/2025
Справа №401/44/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання батьківства ОСОБА_2 щодо ОСОБА_3 за рішенням суду та внесення змін до актового запису про народження дитини.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки відповідач ухилився від проведення генетичної експертизи, призначеної судом для встановлення батьківства, що, відповідно до статті 109 ЦПК України, дозволило суду визнати факт батьківства встановленим. Суд врахував, що відповідач був належним чином повідомлений про необхідність з’явитися для відбору біологічних зразків, але не зробив цього без поважних причин. Також суд взяв до уваги, що відповідач не заперечував наявність відносин з матір’ю дитини, а встановлення батьківства відповідає найкращим інтересам дитини, як це передбачено Конвенцією про права дитини. Суд зазначив, що експертиза ДНК є важливим доказом у справах про визнання батьківства, але умисне ухилення від її проведення дозволяє суду визнати факт батьківства на підставі інших наявних доказів. Суд також вказав, що заявник не обґрунтував необхідність формування окремого висновку Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права в цій справі.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №623/1555/20 від 17/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 2 ст. 286 КК (порушення правил дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого).
2. Верховний Суд вказує, що апеляційний суд при призначенні покарання не врахував усіх обставин, що мають значення для індивідуалізації покарання, а саме позитивні характеристики засудженого, його участь у бойових діях, щире каяття, часткове відшкодування шкоди, а також позицію потерпілої, яка не мала претензій. Суд також наголосив, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК, є необережним, і закон не містить застережень щодо застосування ст. 75 КК (звільнення від відбування покарання з випробуванням) до осіб, які вчинили таке діяння. Крім того, апеляційний суд не врахував, що іспитовий строк, встановлений місцевим судом, минув, і немає відомостей про невиконання засудженим покладених на нього обов’язків. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку, що висновок апеляційного суду про неможливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства є невмотивованим і не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
3. Верховний Суд змінив вирок апеляційного суду, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Справа №361/8962/19 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів електронних торгів з примусової реалізації земельної ділянки та відшкодування збитків, завданих, на думку позивача, неправомірними діями приватного виконавця.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що приватний виконавець, вчиняючи дії щодо розшуку майна боржника, встановив на підставі правовстановлюючих документів та відомостей з Державного земельного кадастру наявність у боржника прав на спірну земельну ділянку. Суд врахував, що хоча під час здійснення виконавчого провадження були внесені відомості про право власності на ділянку за іншою особою на підставі договору дарування, рішення про реєстрацію цього права було скасовано. Апеляційний суд підкреслив, що для набуття права власності на нерухоме майно до 2013 року недостатньо було лише укладення договору, необхідна була державна реєстрація речових прав, якої не було здійснено. Суд також зазначив, що позивачем не надано доказів оспорювання електронних торгів третьою особою, яка вважала себе власником ділянки.
3. Верховний Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №542/59/22 від 23/04/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди, повернення земельної ділянки та стягнення орендної плати.
2. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що хоча первісний орендодавець і отримав авансом орендну плату, відсутні докази домовленості сторін щодо конкретного строку, за який було здійснено авансування, тому ці домовленості не поширюються на спадкоємця. Апеляційний суд вважав, що оскільки у договорі не було змін щодо авансової оплати, то орендар неналежно виконував умови договору. Верховний Суд не погодився з цим, зазначивши, що законодавство не забороняє сплату орендної плати наперед, а підписання видаткових ордерів підтверджує погодження такого порядку оплати. Суд касаційної інстанції підкреслив, що до нового власника земельної ділянки переходять права та обов’язки попереднього власника за договором оренди, і апеляційний суд не дослідив обставини щодо періоду, за який було сплачено аванс, та чи покриває ця сума орендну плату за спірний період.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Справа №761/14055/22 від 01/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання малолітніх дітей та забезпечення зустрічного позову шляхом зобов’язання матері не чинити перешкоди батькові у спілкуванні з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, оскільки батько не довів факту створення матір’ю перешкод у спілкуванні з дитиною та не обґрунтував необхідність вжиття такого заходу. Суд апеляційної інстанції врахував, що запропонований захід забезпечення позову є абстрактним і неконкретним, що може призвести до зловживання процесуальними правами та порушення інтересів дитини. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що сприяння відновленню відносин та емоційного контакту дитини з одним із батьків має переважати над бажанням інших осіб обмежити або відгородити дитину від зустрічей, але в даному випадку відсутні докази, які б підтверджували, що мати дійсно перешкоджає спілкуванню батька з дитиною. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи касаційної скарги про порушення матір’ю строків на апеляційне оскарження, оскільки апеляційний суд обґрунтовано поновив цей строк.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, стягнувши з батька на користь матері витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 2000 грн.
Справа №202/16769/23 від 28/04/2025
1. Предметом спору є закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які закрили кримінальне провадження, оскільки ті не врахували, що згідно з КПК України, строк з дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включається у строки досудового розслідування. Суд наголосив, що слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, і його рішення є гарантією дотримання цих прав на стадії досудового розслідування. Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій передчасно закрили кримінальне провадження, не врахувавши всіх обставин, і постановили рішення з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону. Також, суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що скасування постанови про зупинення досудового розслідування прокурором, а не слідчим суддею, не впливає на обчислення строків досудового розслідування.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №755/16625/23 від 28/04/2025
1. Предметом спору є законність закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказуючи на те, що суди не врахували важливі обставини, а саме: прокурор повідомив сторону захисту про те, що матеріали досудового розслідування містять 19 томів, а не 17, як вважала сторона захисту. Підозрювані, реалізуючи своє право на ознайомлення з матеріалами, фактично не підтвердили факту надання їм доступу до матеріалів у повному обсязі та не висловили однозначної позиції про небажання знайомитися з матеріалами, а вчинили дії для штучного створення умов про нібито неповне відкриття матеріалів досудового розслідування. ВС наголосив, що сторона захисту повинна письмово підтвердити факт ознайомлення з матеріалами, або ж письмово підтвердити відмову від ознайомлення. Суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки цим обставинам, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
3. Верховний Суд скасував ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Справа №520/1949/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо відмови у перерахунку пенсії та виплаті грошової допомоги.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині виплати грошової допомоги, керувався тим, що право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно з пунктом 71 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пов’язане з певними умовами. Зокрема, особа повинна мати необхідний спеціальний страховий стаж, досягти пенсійного віку, працюючи на відповідних посадах, і найважливіше – не отримувати до моменту виходу на пенсію за віком будь-який інший вид пенсії. У даному випадку, позивачка раніше отримувала пенсію за вислугу років, що, на думку суду, позбавляє її права на отримання грошової допомоги при переході на пенсію за віком. Суд підкреслив, що такий підхід узгоджується з попередніми рішеннями Верховного Суду в аналогічних справах. Таким чином, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, задовольнивши позов в цій частині.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині зобов’язання виплатити грошову допомогу, відмовивши в задоволенні позову в цій частині.
Справа №420/15021/21 від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження ТОВ «Будівельна компанія «Промбудсервіс» податкових повідомлень-рішень, винесених Головним управлінням ДПС в Одеській області.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу податкового органу, скасувавши рішення апеляційного суду та направивши справу на новий розгляд до апеляційної інстанції. Фактичні обставини справи та конкретні аргументи суду, на жаль, неможливо встановити, оскільки надано лише вступну та резолютивну частини постанови. Для повного аналізу необхідний повний текст судового рішення, де будуть викладені мотиви суду касаційної інстанції щодо скасування рішення апеляційного суду. Без повного тексту рішення неможливо зрозуміти, які саме порушення були допущені апеляційним судом та які аргументи податкового органу були визнані обґрунтованими.
Суд скасував постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/408/24 від 03/04/2025
1. Предметом спору є рішення Вищої ради правосуддя (ВРП) про зміну територіальної підсудності судових справ Дружківського міського суду Донецької області, яке позивач вважає протиправним.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, зокрема, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Вищу раду правосуддя». Суд зазначив, що подання Голови Верховного Суду відповідало вимогам Регламенту ВРП, а саме рішення було ухвалене з урахуванням усіх обставин, що мали значення, зокрема, безпекової ситуації в Донецькій області. Суд також відхилив доводи позивача про порушення принципу колегіальності та наявність конфлікту інтересів у діях Голови Верховного Суду, оскільки профільний закон не містить застережень щодо його участі у розгляді питань про зміну територіальної підсудності. Крім того, суд вказав, що позивач не довів, яким чином оскаржуване рішення порушує його права та інтереси, а також не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів. Суд врахував, що позивач не заперечував факту проведення зборів суддів Дружківського міського суду Донецької області, порядку денного цих зборів, ні складу учасників зборів.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №371/1711/23 від 01/05/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про повернення апеляційної скарги прокурора на вирок суду першої інстанції через пропуск строку на апеляційне оскарження.
2. Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу прокурору, оскільки її було подано з пропуском строку, встановленого ст. 395 КПК України, і при цьому не було подано клопотання про поновлення цього строку. Верховний Суд підкреслив, що згідно зі ст. 116 КПК України, строк не вважається пропущеним, якщо скаргу здано на пошту до його закінчення. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд обґрунтовано прийняв рішення на основі наявної на той момент інформації, а саме дати подання скарги до поштового відділення, яка була пізніше встановленого строку. Додаткові докази, надані прокурором у касаційній скарзі, не були враховані, оскільки вони не були надані апеляційному суду під час прийняття рішення. Суд касаційної інстанції також послався на правову позицію Верховного Суду про те, що особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна діяти сумлінно для ефективної реалізації свого права.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №320/24963/23 від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення змін до нормативно-правового акту, який регулює розмір одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції при встановленні інвалідності.
Суд зазначив, що Кабінет Міністрів України діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, і відсутність прямої вказівки в законі щодо зобов’язання внести певні зміни до Порядку №850 не може вважатися протиправною бездіяльністю. Суд також вказав, що положення Закону №2004-VIII збільшили розмір одноразової грошової допомоги, але не поширюються на колишніх працівників міліції, а відмінність у правовому регулюванні розмірів грошових виплат різних категорій осіб не є дискримінаційною. Суд також врахував, що на момент набрання чинності Законом № 2004-VIII, Закон “Про міліцію” вже втратив чинність, і зміни щодо розміру одноразової грошової допомоги працівникам міліції до нього внесені не були. Крім того, суд підкреслив, що встановлення строків для перегляду розміру одноразової грошової допомоги є важливим для правового регулювання таких відносин. Суд також зазначив, що відсутні підстави для застосування спеціального порядку розгляду справи про визнання нечинним нормативно-правового акта, оскільки предметом спору є оскарження бездіяльності.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №580/5785/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсії за віком з урахуванням певного показника середньої заробітної плати та коефіцієнтів збільшення.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що суди не врахували попередні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» при індексації пенсій. Суд наголосив, що при перерахунку пенсій, призначених у 2020-2023 роках, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховувався для обчислення пенсії, а не показник станом на 01 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком № 124. Суд також вказав на необхідність встановлення судами попередніх інстанцій показника середньої заробітної плати, який було враховано при призначенні пенсії позивачу, та вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду. Суд врахував, що суди попередніх інстанцій не дослідили питання дотримання позивачем строку звернення до суду та не з’ясували наявність поважних причин пропуску строку.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №202/25084/13-ц від 23/04/2025
1. Предметом спору є стягнення з фізичної особи на користь Дніпровського державного медичного університету заборгованості за угодою про підготовку фахівців з вищою освітою.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідач не усунув недоліки апеляційної скарги у встановлений строк. Зокрема, апеляційний суд встановив, що відповідач не уточнив, яке саме судове рішення оскаржується, та не надав обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Суд касаційної інстанції підкреслив, що доступ до суду не є абсолютним правом і може бути обмежений, якщо обмеження не порушує сутність права, має легітимну мету та є пропорційним. Суд також зазначив, що сторони судового провадження повинні очікувати застосування чинних норм процесуального законодавства до їхньої справи, а недотримання процесуальних вимог тягне за собою наслідки, передбачені законом. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, що відповідач не надав обґрунтованих підстав для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, і тому відмова у відкритті апеляційного провадження є правомірною.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №761/40506/16-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання майнових прав на об’єкт нерухомого майна, а саме на квартиру, між інвестором та забудовником/банком.
2. Суд задовольнив позов ОСОБА_1, оскільки вона повністю виконала свої зобов’язання за договором про участь у фонді фінансування будівництва, але управитель фонду не може передати їй майнові права через втрату документів. Суд зазначив, що ОСОБА_1 має законні підстави очікувати на реалізацію свого майнового права на отримання квартири у власність, і відповідачі своєю бездіяльністю унеможливили це. Суд відхилив касаційну скаргу ОСОБА_2, оскільки на момент подання позову спірне майно ще не було введено в експлуатацію, і скаржник не мав жодних речових прав на квартиру. Суд також вказав, що висновки у справах, на які посилався скаржник, відрізняються від обставин цієї справи. Суд послався на статтю 392 ЦК України, яка дозволяє власнику майна подавати позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №279/11692/15-ц від 23/04/2025
1. Предметом спору є виділення в натурі частини житлового будинку та припинення права спільної часткової власності між співвласниками.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про виділення частки будинку в натурі, оскільки один із співвласників здійснив несанкціоновану реконструкцію, що змінило площу та конфігурацію будинку, а самочинно збудоване майно не може бути предметом поділу. Суд врахував, що внаслідок реконструкції змінилися технічні характеристики будинку, що унеможливлює його поділ відповідно до часток, визначених на основі попередніх правовстановлюючих документів. Суд також зазначив, що метою одного із співвласників є узаконення самочинного будівництва через суд, що є неприпустимим. Суд послався на попередні висновки Верховного Суду про те, що самочинне будівництво не є об’єктом права власності і не може бути предметом поділу. Суд підкреслив, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №752/14296/16-ц від 06/05/2025
1. Предметом спору є заява про перегляд рішення суду першої інстанції за нововиявленими обставинами у справі про стягнення заборгованості в порядку субсидіарної відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю.
2. Суд відмовив у перегляді рішення за нововиявленими обставинами, оскільки обставини, на які посилалася заявниця, не є нововиявленими в розумінні ЦПК України, оскільки не відповідають усім необхідним умовам таких обставин, а саме не є такими, що якби вони були відомі при розгляді справи, то суд ухвалив би принципово інше рішення. Суд зазначив, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін, а спрямована на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення. Суд також вказав, що процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, а можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Суд врахував, що заявниця не надала доказів того, що її чоловікові не було відомо про те, що він не є учасником товариства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №643/12631/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення грошових коштів в порядку регресу за договором позики та штрафу за невиконання боргових зобов’язань.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі. Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції не переконався, чи дійсно заява про відмову від позову була подана позивачем особисто, а також не роз’яснив позивачу наслідки такої відмови, як це передбачено процесуальним законодавством. Суд касаційної інстанції також врахував, що позивач заперечував подання ним заяви про відмову від позову. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про наявність заяви позивача про відмову від апеляційної скарги, оскільки позивач згодом подав заяву, в якій підтримав свою апеляційну скаргу та заперечив подання будь-яких заяв про відмову від неї, повідомивши про звернення до правоохоронних органів.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №727/1106/24 від 22/04/2025
Предметом спору є оскарження вироку та ухвали щодо засудження особи за завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості, передбачених ч. 1 ст. 122 КК України, з акцентом на невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а також на безпідставне врахування алкогольного сп’яніння як обтяжуючої обставини.
Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, мотивуючи це тим, що суди попередніх інстанцій дотрималися вимог кримінального закону при призначенні покарання, врахували ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного, відсутність пом’якшуючих обставин та наявність обтяжуючої обставини – вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння, що було підтверджено доказами. Суд також зазначив, що апеляційний суд належним чином перевірив доводи апеляційної скарги та надав на них вичерпні відповіді, а призначене покарання є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, враховуючи думку потерпілого про призначення реальної міри покарання та конкретні обставини справи.
Суд прийняв рішення залишити касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №752/13545/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визначення порядку участі одного з батьків у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не врахували важливі обставини, зокрема думку дитини, висновки органу опіки та піклування, а також психологічний стан дитини. Суд наголосив на необхідності врахування тісного психологічного зв’язку дитини з батьком та потенційного психологічного травмування дитини у разі реалізації запропонованого графіка спілкування з матір’ю. Також, суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій не розмежували належним чином визначення місця проживання дитини та способи її виховання, що є неприпустимим у спорах даної категорії. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні оцінювати не лише юридичну допустимість позовних вимог, а й психоемоційний стан дитини та наявні ризики для її психічного здоров’я.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині зустрічного позову та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №752/19104/19 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заробітної плати (доплати) за збільшений обсяг робіт, зобов`язання нарахувати та стягнути заробітну плату за нічний час роботи, стягнення невиплаченої заробітної плати за роботу у вихідні дні, відшкодування моральної шкоди.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, виходив з того, що рішення профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення позивачки було обґрунтованим, оскільки містило посилання на порушення трудового законодавства при звільненні, зокрема, відсутність скорочення штату працівників та невиконання вимог щодо попередніх консультацій з профспілкою. Суд апеляційної інстанції помилково звів підстави відмови профспілки лише до питання економії бюджетних коштів, не врахувавши інші аргументи профспілки. Також суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд не розглянув по суті вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, оскільки вважав їх похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому справу в цій частині необхідно передати на новий розгляд. Щодо вимог про стягнення заробітної плати за виконання додаткової роботи, за святкові дні та за роботу в нічний час, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про їх необґрунтованість.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду в частині відмови в поновленні на роботі та залишив в силі рішення суду першої інстанції, а в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, в іншій частині судові рішення залишив без змін.
Справа №931/999/23 від 23/04/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав батька щодо його малолітнього сина з інвалідністю.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не було надано достатніх доказів умисного ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, а також свідомого нехтування цими обов’язками. Суд врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо. Важливим фактором стало те, що батько висловлював інтерес до дитини, заперечував проти позбавлення його батьківських прав, сплачував аліменти та звертався до органів опіки з питаннями щодо виховання сина. Суд також зазначив, що висновок органу опіки про доцільність позбавлення батьківських прав не був достатньо мотивованим та не відповідав інтересам дитини. Суд взяв до уваги об’єктивні причини, які могли ускладнювати активну участь батька у житті дитини, зокрема, неприязні стосунки між батьками.
3. Суд залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, відмовивши в задоволенні касаційної скарги позивача.
Справа №824/112/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є заява Комунального підприємства «Дніпровський метрополітен» про скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС) щодо стягнення з підприємства на користь компанії LIMAK INSAAT SANAYI VE TICARET ANONIM SIRKETI коштів за контрактом на будівництво метро.
2. Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін, підтвердивши правомірність рішення МКАС, зважаючи на те, що КП “Дніпровський метрополітен” не надав доказів, що рішення МКАС суперечить публічному порядку України, оскільки спір виник у межах договірних відносин і не зачіпає основні принципи правопорядку держави. Суд також зазначив, що посилання заявника на зв’язки компанії LIMAK з державою-агресором не підтверджені належними доказами та відсутні санкції щодо компанії, що унеможливлює визнання рішення МКАС таким, що порушує публічний порядок. Крім того, ВС підкреслив, що КП «Дніпровський метрополітен» не заперечував компетенцію МКАС під час арбітражного розгляду, а питання щодо упередженості арбітра було вирішено відповідно до регламенту МКАС. Суд наголосив, що його повноваження при розгляді справ про скасування рішень МКАС є обмеженими, і він не має права переглядати рішення МКАС по суті.
3. Верховний Суд залишив апеляційну скаргу КП «Дніпровський метрополітен» без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.
Справа №990/37/24 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження Указу Президента України щодо введення в дію рішення РНБО про застосування санкцій до фізичної особи.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що Президент діяв у межах своїх конституційних повноважень, вводячи в дію рішення РНБО про санкції, які були запропоновані Службою безпеки України на підставі наявної інформації про діяльність позивачки, що становить загрозу національним інтересам України, оскільки підприємство, кінцевим бенефіціаром якого є позивачка, здійснює господарську діяльність на тимчасово окупованій території та сплачує податки до бюджету РФ, а також використовує земельні ділянки, що належать позивачці, для ведення сільського господарства на окупованих територіях. Суд зазначив, що санкції не є формою відповідальності, а превентивним заходом, і що втручання у право власності є пропорційним, оскільки воно спрямоване на захист національної безпеки, не позбавляє права власності, а лише тимчасово обмежує його реалізацію. Суд також підкреслив, що відсутність регламенту РНБО не робить її рішення нелегітимними, і що процедура введення санкцій не була порушена. Суд також зазначив, що для застосування санкцій не обов’язково мати вирок суду щодо терористичної діяльності, достатньо обґрунтованих підозр у створенні загроз національним інтересам.
3. Суд відмовив у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Указу Президента України.
Справа №640/8601/14-ц від 06/05/2025
Предметом спору є оскарження ухвали про повернення заяви про перегляд заочного рішення суду, яке вже було скасовано.
Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, оскільки суди попередніх інстанцій обґрунтовано повернули заяву про перегляд заочного рішення, враховуючи, що це рішення вже було скасоване на підставі заяви іншого відповідача, і ухвалено нове рішення у справі, яке набрало законної сили; отже, правові підстави для перегляду скасованого заочного рішення відсутні. Суд касаційної інстанції також зазначив, що заявник не позбавлений права оскаржувати рішення, ухвалені після скасування заочного. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди діяли відповідно до норм процесуального права, а їхні рішення є законними та обґрунтованими, відповідають обставинам справи.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №643/20167/21 від 05/05/2025
1. Предметом спору є усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення особи з квартири.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про виселення, враховуючи, що відповідач тривалий час проживав у спірній квартирі на законних підставах, як наймач кімнати, яка згодом увійшла до складу цієї квартири. Суд також взяв до уваги, що перенумерація кімнат, внаслідок якої утворилася квартира, була визнана незаконною. Апеляційний суд, і з ним погодився Верховний Суд, дійшов висновку, що виселення відповідача було б непропорційним втручанням у його право на житло, гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд касаційної інстанції зазначив, що хоча право власності позивача і важливе, необхідно враховувати тривалість проживання відповідача та законність його вселення. Також суд касаційної інстанції підкреслив, що висновки щодо застосування норм права мають враховувати конкретні обставини кожної справи, і попередні рішення Верховного Суду, на які посилався позивач, не є універсальними. Суд касаційної інстанції також підтвердив правомірність стягнення судового збору з позивача, оскільки справа не стосувалася безпосередньо його прав як учасника бойових дій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №760/30945/19 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеного між банком та факторинговою компанією.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оспорюваний договір є договором відступлення права вимоги (цесії), а не договором факторингу, оскільки позивачем не доведено факту надання фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) первісному кредитору. Суд зазначив, що для кваліфікації договору як факторингу необхідна наявність елементів договору позики або кредитного договору, а також договору купівлі-продажу або застави грошової вимоги. Суд також врахував, що відступлення права вимоги відбулося в межах процедури ліквідації банку, що допускає можливість відступлення права вимоги не лише фінансовим установам. Суд вказав, що позивачем не доведено порушення її прав оспорюваним договором, а також не надано доказів порушення вимог закону при його укладенні.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №753/18799/20 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання протиправним та скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру, здійсненого на підставі рішення державного реєстратора про перехід права власності від позивача до банку внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, мотивуючи це тим, що банк не надав належних доказів повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень за кредитним договором, що є обов’язковою умовою для звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Суд апеляційної інстанції зазначив, що надані банком документи не підтверджують вручення письмової вимоги іпотекодавцю особисто або наявність дати поштового штемпеля відділення зв’язку одержувача, а також відсутні докази, що поштове повідомлення перебувало у відділенні зв’язку протягом місяця і позивач відмовився його одержувати. Суд апеляційної інстанції вказав, що належним способом захисту є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за банком з урахуванням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що банк не спростував доводи позивача про неналежне повідомлення про усунення порушення зобов’язання за кредитним договором.
3. Суд залишив касаційну скаргу банку без задоволення, а постанову апеляційного суду про задоволення позову – без змін.
Справа №369/16578/19 від 29/04/2025
1. Предметом спору є поділ майна подружжя, а саме: поділ земельних ділянок, виробничої будівлі, а також стягнення грошової компенсації.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що майно, набуте під час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частках, оскільки відповідач не довів, що майно було придбане за особисті кошти. Суд зазначив, що розписка про отримання коштів у позику не є належним доказом того, що саме ці кошти були використані на придбання спірного майна. Крім того, суд врахував, що житловий будинок на спірній земельній ділянці був зведений під час шлюбу, тому земельна ділянка також підлягає поділу між подружжям. Щодо грошової компенсації, суд погодився, що кошти, повернуті відповідачу після розірвання договору купівлі-продажу, є спільною сумісною власністю, оскільки не було доведено, що вони були використані на потреби сім’ї. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що майно використовується для підприємницької діяльності, оскільки ці обставини не були зазначені як підстава позовних вимог у суді першої інстанції.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/15513/22 від 24/04/2025
1. Справа стосується обвинувачення директора ТОВ «Олицький агробуд» та інженера з технічного нагляду у заволодінні бюджетними коштами шляхом зловживання службовим становищем та службового підроблення при будівництві школи.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виправдав обвинувачених, оскільки сторона обвинувачення не довела наявність складу злочину в їх діях поза розумним сумнівом, зокрема, не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт завищення обсягів виконаних робіт та заволодіння бюджетними коштами. Основним доказом обвинувачення був висновок судової будівельно-технічної експертизи, який суд визнав неналежним через суперечності та неможливість визначення експертом цінової різниці вартості фактичних та заактованих обсягів робіт. Суд також врахував позицію Департаменту інфраструктури Волинської ОДА, який заперечував факт завдання збитків державі, та відеозаписи, що підтверджували завершення будівництва школи у визначені терміни. Апеляційний суд додатково зазначив про суперечливість між висновками експертиз та показаннями експерта, а також про відсутність належного обґрунтування розрахунків у висновку експерта.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №678/1353/22 від 22/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за погрозу насильством працівникові правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суди попередніх інстанцій, оцінивши докази в їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність вини особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, а саме погрозі насильством працівникові поліції під час виконання ним службових обов’язків. Суд врахував покази потерпілих та свідків, протокол обшуку, відеозапис подій, а також встановив, що дії особи були умисними та становили реальну загрозу для життя та здоров’я працівників поліції. Суд касаційної інстанції також зазначив, що певні недоліки в оформленні протоколу обшуку не нівелюють доказового значення здобутої інформації та не призводять до порушення прав засудженого. Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив покарання на пробаційний нагляд, враховуючи обставини справи та положення закону.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №560/9564/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області провести індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, вказавши на те, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» при індексації пенсій. Суд зазначив, що при перерахунку пенсій має застосовуватися показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при обчисленні пенсії, а не показник станом на 01 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком №124. Крім того, суди попередніх інстанцій не з’ясували питання дотримання позивачем строків звернення до суду, що є важливим для правильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції наголосив на необхідності дослідження всіх зібраних у справі доказів та встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №705/3849/24 від 28/04/2025
1. Предметом спору є ухвала апеляційного суду про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді та повернення апеляційної скарги.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, зазначивши, що апеляційний суд обґрунтовано не визнав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження, наведені скаржником, зокрема, посилання на відсутність електроенергії, оскільки апеляційну скаргу, доповнення до неї та клопотання про поновлення строку скаржник виготовив власноруч без застосування технічних засобів, які потребують електропостачання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що скаржник був присутній при оголошенні резолютивної частини ухвали слідчого судді та отримав її повний текст, але звернувся з апеляційною скаргою з пропуском встановленого строку. Суд касаційної інстанції вказав, що поважними причинами для поновлення строку є лише ті обставини, які об’єктивно є непереборними та не залежать від волевиявлення особи. Враховуючи це, суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для поновлення строку та повернення апеляційної скарги.
3. Верховний Суд ухвалив залишити ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.
Справа №645/8003/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є вимога працівника до компанії про поновлення попередніх умов праці та стягнення невиплаченої заробітної плати у зв’язку зі зміною істотних умов праці.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки зміни в організації виробництва і праці є правом підприємства, і позивач був належним чином повідомлений про ці зміни. Суд зазначив, що незгода працівника зі змінами не зобов’язує роботодавця зберігати попередні умови праці та оплачувати працю понад встановлені нові норми. Також, суд не встановив факту дискримінації щодо позивача при зміні умов праці, оскільки твердження позивача в цій частині ґрунтуються на припущеннях. Важливо, що позивач не оскаржив наказ про зміну умов праці, який залишається чинним. Суд також врахував, що роботодавець вправі впроваджувати зміни в організації виробництва і праці як в цілому по підприємству, так і відносно окремих працівників, яких вважає за доцільне для покращення ефективності своєї діяльності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №361/3406/18 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним рішення Броварської міської ради про передачу у власність фізичній особі земельної ділянки, яка, на думку прокуратури, належить до земель водного фонду та витребування цієї ділянки на користь територіальної громади.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно та всебічно дослідили обставини справи. Зокрема, не було з’ясовано, до якого саме виду водних об’єктів (озеро чи ставок) належать ті, що розташовані поруч зі спірною земельною ділянкою, що є важливим для визначення розміру прибережної захисної смуги. Також, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що висновок експерта, на який посилалися суди попередніх інстанцій, стосувався інших земельних ділянок і не містив висновків щодо спірної ділянки. Крім того, цей висновок вже був предметом оцінки в інших судових справах, де його було відхилено. Суд касаційної інстанції наголосив на важливості належної оцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, зокрема, щодо належності спірної ділянки до земель водного фонду.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №607/20064/23 від 23/04/2025
1. Предметом спору є позбавлення батьківських прав матері відносно дитини та стягнення аліментів.
2. Суд відмовив у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, оскільки позивач не надав достатньо доказів умисного ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а також не довів, яким чином позбавлення матері батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам дитини; суди врахували висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення матері батьківських прав, а також те, що мати, хоч і перебуває за кордоном, підтримує зв’язок з дитиною та періодично приїжджає в Україну; суди зазначили, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується лише у виняткових випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо, і при наявності їх вини; суди послались на те, що вимушене перебування матері за кордоном створює певні труднощі, але не є безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, якщо вона не усувається від виховання та утримання дітей; суди також взяли до уваги, що позивач не довів, як позбавлення матері батьківських прав змінить ситуацію на краще та сприятиме захисту інтересів дитини.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №295/19577/14-ц від 02/04/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд помилково застосував висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту, оскільки не врахував, що дії ТОВ «Оскар» були спрямовані на уникнення виконання зобов’язань за кредитним та іпотечним договорами, що свідчить про недобросовісність дій відповідача. Суд також зазначив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам щодо створення ТОВ «Роскар» та його зв’язку з іншими відповідачами, що має значення для встановлення обставин справи. Крім того, суд касаційної інстанції вказав на необхідність розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов’язанням та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також дослідити питання перебігу позовної давності окремо за кожною вимогою. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам щодо пропуску позовної давності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №148/31/23 від 28/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження ОСОБА_8 за злочини, пов’язані з посяганням на територіальну цілісність і недоторканність України, розпалювання релігійної ворожнечі та виправдовування збройної агресії РФ.
2. Верховний Суд, розглядаючи касаційну скаргу захисника, підтримав рішення судів попередніх інстанцій, наголосивши на доведеності вини ОСОБА_8 поза розумним сумнівом, підкресливши, що суди обґрунтовано послалися на безпосередньо досліджені докази, такі як протоколи обшуків, висновки експертиз, покази свідків та самого обвинуваченого. Суд відхилив доводи захисту щодо неправомірності дій прокурора, слідчого та недопустимості доказів, зазначивши, що повноваження прокурорів були належним чином визначені, а обшуки проведені з дотриманням процесуальних норм. Також, ВС підкреслив правомірність кваліфікації дій ОСОБА_8 як службової особи, враховуючи його керівну посаду в релігійній організації, та відзначив, що апеляційний суд належним чином перевірив та оцінив доводи апеляційної скарги сторони захисту.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №725/3498/22 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки в порядку спадкування та зобов’язання вчинити певні дії щодо передачі земельної ділянки у власність.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що позивач не залучив до участі у справі всіх належних співвідповідачів, зокрема особу, яка також є спадкоємцем і має майновий інтерес щодо спірної земельної ділянки. Апеляційний суд зазначив, що вирішення спору без залучення всіх зацікавлених сторін порушує їхні права на захист, оскільки вони позбавлені можливості подавати відзиви, зустрічні позови та заявляти про застосування позовної давності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що визначення належного суб’єктного складу учасників справи є важливим для ефективного захисту прав і інтересів усіх сторін спору. Суд також вказав, що апеляційний суд не має повноважень самостійно змінювати склад учасників справи, а позивач не заявляв клопотання про залучення співвідповідача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №908/1556/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ФОП Іздебським І.Є. у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
2. Верховний Суд, задовольняючи заяву ФОП Іздебського І.Є., виходив з того, що кожна особа має право на професійну правничу допомогу, а однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення. Суд зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності. В даному випадку, ФОП Іздебський І.Є. надав договір про надання правничої допомоги та акт приймання-передачі послуг, що підтверджують обсяг наданих послуг та їх вартість. Важливо, що ТОВ “ВІВАТ ІНВЕСТ” не скористалося правом подати клопотання про зменшення цих витрат, тому суд вирішив відшкодувати їх у повному обсязі, враховуючи критерії обґрунтованості, реальності та співмірності.
3. Суд вирішив задовольнити заяву ФОП Іздебського І.Є. та стягнути з ТОВ “ВІВАТ ІНВЕСТ” 11 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №752/16382/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій ТОВ «ДімПРО» щодо відключення квартир позивачів від централізованого водопостачання та водовідведення.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що ТОВ «ДімПРО» не є виконавцем послуг з водопостачання в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а будинок позивачів не був підключений до централізованого водопостачання та водовідведення у встановленому порядку. Суд зазначив, що для захисту цивільного права необхідно встановити факт порушення цього права, а позивачі не довели, що їхні права були порушені відповідачем, оскільки будинок не був підключений до централізованого водопостачання. Суд також врахував, що ТОВ «ДімПРО» є управителем будинку, а не постачальником комунальних послуг, і його обов’язки обмежуються утриманням спільного майна будинку. Суд вказав, що позивачі не надали доказів укладення договорів на водопостачання з виконавцем комунальних послуг.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №922/2219/24 від 29/04/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за договором про надання послуг з перенесення об’єктів електроенергетики.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов АТ “Харківобленерго” до Консорціуму “Блек Сі Консорціум” про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки консорціум не оплатив надані послуги з перенесення об’єктів електроенергетики, що підтверджується підписаним актом приймання-передачі послуг. Суд відхилив аргументи консорціуму про те, що строк оплати не настав, оскільки консорціум отримав оплату від замовника будівництва, Департаменту з благоустрою, в рамках договору про закупівлю робіт, для виконання якого і були замовлені послуги у АТ “Харківобленерго”. Також суд касаційної інстанції відхилив доводи консорціуму про неналежне дослідження доказів та встановлення обставин на підставі недопустимих доказів, оскільки суди попередніх інстанцій належним чином оцінили всі докази у справі. Суд касаційної інстанції також зазначив, що не має права переоцінювати докази, які вже були оцінені судами попередніх інстанцій.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Консорціуму “Блек Сі Консорціум” без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №466/4361/20 від 23/04/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за його ж скаргою на ухвалу суду першої інстанції про затвердження мирової угоди між Львівською міською радою та відповідачами щодо нежитлового приміщення.
2. Верховний Суд підтримав рішення апеляційного суду про закриття апеляційного провадження, оскільки прокурор не довів наявності підстав для представництва інтересів держави в особі територіальної громади, враховуючи, що Львівська міська рада, як уповноважений орган, самостійно брала участь у справі та уклала мирову угоду. Суд наголосив, що прокурор має право представляти інтереси держави лише у виключних випадках, коли уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів. ВС підкреслив, що мирова угода є універсальним регулятором приватних відносин, а сторони мають право укладати її на будь-якій стадії процесу, в тому числі на стадії виконання судового рішення. Також ВС погодився з рішенням апеляційного суду щодо зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені витрати не повною мірою відповідали критеріям реальності, неминучості, розумності та пропорційності.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу та додаткову постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №920/481/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ТОВ “Сумитеплоенерго” на користь ТОВ “Нафтогаз Трейдинг” 634 425 612,28 грн боргу за поставлений природний газ.
2. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги ТОВ “Сумитеплоенерго”, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов ТОВ “Нафтогаз Трейдинг”. Суд касаційної інстанції зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2021 – травень 2022 року) не було запроваджено мораторію на підвищення цін на природний газ, тому посилання скаржника на Закон №2479 є безпідставним. ВС підкреслив, що Закон №1730 передбачає врегулювання заборгованості шляхом взаєморозрахунків або перерахування субвенції на підставі договору про організацію взаєморозрахунків, який сторони не уклали. Суд також відхилив аргументи скаржника про неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи, оскільки на момент розгляду договору не було визнано недійсним. ВС наголосив, що недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення ТОВ “Сумитеплоенерго” від виконання своїх договірних зобов`язань.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу ТОВ “Сумитеплоенерго” залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №501/1090/15-ц від 06/05/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно (квартиру) у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за іпотекодержателем можливе лише в позасудовому порядку, на підставі договору або застереження в іпотечному договорі, що передбачає таку можливість. Суд підкреслив, що Закон України “Про іпотеку” передбачає чіткі способи звернення стягнення на іпотеку, а саме: за рішенням суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Оскільки в даному випадку іпотечний договір передбачав можливість передачі права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю в позасудовому порядку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову про звернення стягнення на іпотеку шляхом визнання права власності в судовому порядку. Суд також зазначив, що кредитор не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості іншим способом, передбаченим законом.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №753/2506/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на частину квартири.
2. Суд касаційної інстанції скасував ухвалу апеляційного суду, який відмовив у відкритті апеляційного провадження, мотивуючи це тим, що апелянт пропустила строк на оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки копія рішення була надіслана на її електронну адресу. Верховний Суд зазначив, що надсилання судового рішення на електронну адресу, вказану стороною в документах, не є належним врученням, якщо ця адреса не є офіційною електронною адресою, зареєстрованою в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі (ЄСІТС). Суд підкреслив, що надсилання рішення на електронну пошту може бути лише додатковим засобом інформування, але не звільняє суд від обов’язку надіслати рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення, як це передбачено процесуальним законом. Крім того, суд касаційної інстанції взяв до уваги, що апеляційна скарга була подана в межах строку, враховуючи вихідний день, коли закінчувався строк на оскарження.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Справа №521/16076/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги за кредитними договорами та іпотекою, зобов’язання повернути майно та відшкодування моральної шкоди.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів недійсність договорів відступлення права вимоги, зокрема, не довів наявність ознак факторингу в оспорюваних договорах, оскільки не було доведено мети надання та отримання фінансової послуги, а також відсутність плати за таку послугу. Суд зазначив, що договори купівлі-продажу прав вимоги не містять ознак факторингу, таких як спеціальний суб’єктний склад, плата за фінансову послугу та ознаки професійної діяльності щодо платного викупу боргових зобов’язань за ціною, значно нижчою за номінал. Суд також вказав, що невиконане судове рішення про стягнення кредитної заборгованості не припиняє кредитне зобов’язання, а заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд наголосив, що доводи позивача щодо незгоди з розміром суми боргу та діями нового кредитора не мають правового значення для вирішення спору про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №710/1549/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення суду щодо відмови у призначенні заявника опікуном недієздатної особи.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було відмовлено у призначенні опікуном заявника, оскільки обов’язковою умовою для такого призначення є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном, а в даному випадку орган опіки та піклування надав подання про недоцільність такого призначення, враховуючи, що недієздатна особа проживає з дочкою, яка забезпечує їй належний догляд, і не виявляє бажання змінювати місце проживання. Суд також зазначив, що саме орган опіки та піклування досліджує обставини щодо можливості особи виконувати обов’язки опікуна та враховує інтереси особи, над якою встановлюється опіка. Суд касаційної інстанції підкреслив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, і він не має повноважень втручатися в оцінку доказів. Суд відмовив у відступленні від попереднього висновку Верховного Суду, оскільки судова практика щодо застосування відповідних норм права є сталою.
3. Суд постановив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції – без змін.
Справа №910/13789/23 від 06/05/2025
Предметом спору є стягнення заборгованості у розмірі 4 891 839,93 грн.
Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги ТОВ “Енерго Збут Транс”, залишаючи без змін рішення попередніх інстанцій. В обґрунтуванні своєї позиції, Верховний Суд послався на статті Господарського процесуального кодексу України, які регулюють питання касаційного оскарження та повноваження суду касаційної інстанції. Суд також не знайшов підстав для передачі справи на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду. Фактично, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з ТОВ “Енерго Збут Транс” на користь ПрАТ “НЕК “Укренерго”. Суд касаційної інстанції, перевіривши матеріали справи, не встановив порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/15124/23 від 06/05/2025
Предметом спору є визнання недійсними пунктів договорів про постачання нафти і дистилятів для державних потреб та стягнення 217 523 027,46 грн.
У рішенні суду касаційної інстанції не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення, оскільки в наданій витягу з постанови містяться лише вступна та резолютивна частини. Відсутня мотивувальна частина, яка б розкривала суть спору, позиції сторін, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та норми права, застосовані судом касаційної інстанції. Без аналізу повного тексту судового рішення неможливо встановити, чому суд погодився з рішенням апеляційного суду та відхилив касаційну скаргу.
Суд ухвалив касаційну скаргу ТОВ “Торговий дім “Сокар Україна” залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду залишити без змін.
Справа №910/3632/21 від 29/04/2025
1. Предметом спору є покладення субсидіарної відповідальності на колишніх засновників та керівника ТОВ “Берліт-СК” за зобов’язаннями товариства у зв’язку з доведенням його до банкрутства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Суд зазначив, що для застосування субсидіарної відповідальності необхідно встановити склад правопорушення, а саме: об’єкт (порушення прав кредиторів), об’єктивну сторону (дії/бездіяльність, що призвели до неплатоспроможності), суб’єкт (особи, які мають право давати обов’язкові вказівки або іншим чином визначати дії боржника) та суб’єктивну сторону (вина у доведенні до банкрутства). Суд підкреслив, що на осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності, покладається тягар доведення відсутності їхньої вини у банкрутстві боржника, чого в даному випадку зроблено не було. Суд також врахував, що дії колишніх засновників та керівника призвели до зменшення активів товариства та його неплатоспроможності, а також до подання недостовірної фінансової звітності.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, поновивши виконання рішення Господарського суду міста Києва про покладення субсидіарної відповідальності.
Справа №904/1500/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди до договору будівельного підряду та стягнення заборгованості з ТОВ “КЦ “Лібертон” на користь Департаменту капітального будівництва Дніпропетровської ОДА.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки суди не встановили, чи було використано аванс ТОВ “КЦ “Лібертон” протягом дев’яти місяців, як передбачено договором, і чи було його погашено відповідними актами виконаних робіт. Суд зазначив, що використання та погашення авансу є різними діями, і погашення має бути підтверджено актами виконаних робіт за формою КБ-2в. ВС підкреслив, що у разі невикористання авансу у строк, він підлягає поверненню, і користування авансом після встановленого терміну є протиправним. Суд також вказав, що належними доказами використання авансу є підписані сторонами акти КБ-2в та довідки КБ-3. Оскільки суди не встановили цих обставин, ВС направив справу на новий розгляд.
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував рішення попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні пені, інфляційних втрат та 3% річних, і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/2293/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є заява ТОВ «Нью Енерджи Юкрейн» про розподіл судових витрат, а саме стягнення з ПрАТ «Укренерго» витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
2. Суд, розглядаючи заяву про розподіл судових витрат, керувався такими аргументами: по-перше, право на професійну правничу допомогу гарантоване Конституцією України; по-друге, однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене рішення; по-третє, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним зі складністю справи, часом, обсягом наданих послуг та ціною позову; по-четверте, обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат; по-п’яте, суд врахував, що відповідач надав докази, які свідчать про завищений час, витрачений адвокатом позивача на підготовку відзиву на касаційну скаргу, а також те, що адвокат брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Враховуючи зазначені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат.
3. Суд постановив задовольнити заяву ТОВ «Нью Енерджи Юкрейн» частково та стягнути з ПрАТ «Укренерго» 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.
Справа №644/5778/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання права на спадкування за законом.
2. Суд закрив провадження у справі, оскільки позивач вже звертався до суду з аналогічним позовом до тих самих відповідачів, з тим самим предметом та на тих самих підставах, і ухвала про закриття провадження у попередній справі набрала законної сили. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зазначивши, що тотожність позовів визначається збігом сторін, предмета та підстав спору. Верховний Суд підкреслив, що уникнення можливості формування різних висновків щодо обставин справи та правовідносин між сторонами є однією з цілей застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Суд також врахував, що інший словесний виклад правових обґрунтувань позову не змінює правової природи вимог, їх предмет та підстави в цілому.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/20143/23 від 06/05/2025
Предметом спору є визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку.
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, лише вказано, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. Відсутність мотивувальної частини унеможливлює аналіз аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення.
Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги та залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій.
Справа №922/3283/24 від 06/05/2025
Предметом спору є стягнення 1 590 480,87 грн.
У рішенні не наведено жодних аргументів суду, лише вказано, що касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін. З тексту неможливо зрозуміти, чим керувався суд при прийнятті такого рішення, оскільки відсутня будь-яка мотивувальна частина. Відповідно, неможливо проаналізувати, які саме обставини справи та норми права були вирішальними для суду.
Суд постановив касаційну скаргу Комунального підприємства «Харківводоканал» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №638/6769/20 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, який, на думку позивачів, був фіктивним.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачі не змогли надати достатньо доказів того, що договір купівлі-продажу був фіктивним і укладений без наміру створити реальні правові наслідки для покупця. Суд встановив, що право власності на приміщення перейшло до відповідача, який зареєстрував його у встановленому законом порядку, отримав статус ФОП та здавав приміщення в оренду, отримуючи прибуток, тобто фактично володів і користувався майном. Суд також зазначив, що несплата грошей за договором купівлі-продажу не є підставою для визнання його недійсним, а може свідчити лише про неналежне виконання умов договору. Доводи позивача про те, що вона продовжувала вчиняти дії з володіння та управління майном після укладення договору, не свідчать про відсутність у відповідача намірів досягти правового результату за договором купівлі-продажу.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №925/733/22 від 30/04/2025
1. Предметом спору є зобов’язання приватного підприємства надати учаснику товариства інформацію про діяльність товариства та копії відповідних документів.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки апеляційний суд відкрив апеляційне провадження, незважаючи на пропуск строку на апеляційне оскарження та не вирішивши питання про поновлення цього строку, що є порушенням норм процесуального права. Суд касаційної інстанції наголосив, що поновлення строку на апеляційне оскарження без належного обґрунтування поважності причин пропуску строку є самостійною підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій. Суд зазначив, що не може вважатися законним здійснення апеляційного перегляду за умови поновлення пропущеного процесуального строку на оскарження без урахування доводів усіх учасників справи та оцінки наданих ними доказів щодо поважності/неповажності причин пропуску строку. Також, Верховний Суд вказав, що положення про те, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань в даному випадку не застосовується.
3. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Справа №137/161/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених між батьком та дочкою, оскільки позивач вважає, що ці договори були укладені з метою уникнення виконання батьком зобов’язань за договором позики перед позивачем.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що на момент укладення договорів дарування у відповідача вже існувало невиконане зобов’язання перед позивачем за договором позики, і він, відчужуючи майно на користь доньки, діяв недобросовісно, намагаючись уникнути звернення стягнення на це майно. Суд врахував, що відповідач не надав доказів наявності іншого майна, за рахунок якого можна було б виконати рішення суду про стягнення боргу. Суд також зазначив, що цивільно-правові договори не можуть використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Суд застосував принцип добросовісності та недопустимості зловживання правом, а також врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду щодо фіктивних правочинів. Суд також погодився з тим, що позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки не був стороною оскаржуваних договорів і дізнався про порушення своїх прав нещодавно.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про визнання недійсними договорів дарування – без змін.
Справа №463/4067/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між позивачем та відповідачем.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів того, що його було введено в оману при підписанні договору, або що договір не відповідав вимогам закону; суд зазначив, що позивач не довів погіршення стану здоров’я на момент укладення договору, а також відсутній обвинувальний вирок суду щодо кримінальних дій відповідача; апеляційний суд погодився з цими висновками, додавши, що підписавши договір, сторони підтвердили повний розрахунок, а нотаріус роз’яснив значення та наслідки правочину; суд також вказав на відсутність доказів укладення договору під впливом помилки або обману.
3. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Справа №916/718/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є виділ в натурі захисної споруди цивільного захисту з цілісного майнового комплексу ПАТ «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ» та визнання права державної власності на неї.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими позовну заяву було залишено без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки позивач не з’явився у судове засідання, не повідомив про причини неявки та не подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Суд зазначив, що за відсутності заяви позивача про розгляд справи без його участі, суд не зобов’язаний оцінювати можливість вирішення спору за відсутності позивача. Також, суд відхилив аргументи відповідача про те, що повітряна тривога могла бути поважною причиною неявки, оскільки не було доведено неможливість повідомити суд про це після закінчення тривоги. Суд підкреслив, що положення ст.ст. 202, 226 ГПК України не передбачають необхідності у повторності чи систематичності невчинення позивачем (його представником) зазначених дій. Суд також врахував, що відповідач, а не позивач, оскаржує рішення про залишення позову без розгляду, а позивач має право повторно звернутися до суду після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду.
3. Суд постановив касаційну скаргу ПАТ «ОДЕСАПРОДКОНТРАКТ» залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №521/11078/13-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання договору поруки недійсним.
2. Суд касаційної інстанції залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, підтримавши їхні висновки щодо наявності підстав для стягнення заборгованості з боржника та поручителів, оскільки факт заборгованості був підтверджений попередніми судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо порушення прав особи, яка не була залучена до участі у справі, оскільки скаржник не надав доказів того, що він має право представляти інтереси цієї особи. Крім того, суд визнав зловживанням правом вимогу про проведення почеркознавчої експертизи, оскільки факт підписання кредитного договору боржником вже був встановлений у попередньому судовому рішенні. Суд касаційної інстанції також врахував принцип добросовісності та доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), згідно з якою особа не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №908/3531/23 від 06/05/2025
Предметом спору у справі є визнання недійсними рішень загальних зборів Акціонерного товариства “Оператор газорозподільної системи “Запоріжгаз”.
Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд об’єднаної палати Касаційного господарського суду. Суд закрив касаційне провадження в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ймовірно, через відсутність виключної правової проблеми, яка потребує вирішення. В частині інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишено без задоволення, що свідчить про те, що суд не встановив порушень норм матеріального або процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи судами попередніх інстанцій. Таким чином, суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи та ухвалили законні й обґрунтовані рішення.
Суд залишив без змін рішення Господарського суду Запорізької області та постанову Центрального апеляційного господарського суду.
Справа №465/5503/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору позики у формі розписки на суму 107 000 євро, укладеного між фізичними особами.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивачка не надала належних доказів на підтвердження того, що розписка була написана під примусом або психологічним тиском, а також не довела відсутність отримання коштів від відповідача. Суд зазначив, що позивачка не зверталася до компетентних органів щодо факту тиску, а її вимоги були заявлені лише під час розгляду іншої справи про стягнення боргу за цією ж розпискою, що свідчить про небажання виконувати зобов’язання. Суд також врахував, що обов’язок доведення обставин, на які вона посилається, покладається на позивача, і ці обставини не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Доводи касаційної скарги про недоведеність наявності у відповідача коштів для позики не входять до предмету доказування у справі про визнання договору позики недійсним. Фотографії, надані сторонами, оцінювалися судом у сукупності з іншими доказами, і не були єдиною підставою для прийняття рішення.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №274/4247/23 від 07/05/2025
Предметом спору у справі є вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення становища, яке існувало до порушення прав позивача, а саме зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку від сміттєвого контейнера, змінити напрямок відеозйомки камери спостереження та демонтувати самовільно встановлений торговий павільйон.
Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Суд зазначив, що позивач не довів порушення відповідачем правил встановлення сміттєвого контейнера, розміщення відеокамер, а також не довів наявності загрози життю та здоров’ю позивача та його сім’ї від розміщення торгівельного павільйону. Суд підкреслив, що позивач не довів причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідача та порушенням прав позивача. Суд також врахував, що позивач не надав доказів того, що встановлення камер спостереження порушує його право на приватність. Суд зазначив, що позивач не довів, що обраний ним спосіб захисту є ефективним для захисту його порушеного права.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №127/13791/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення витрат на проведення ремонту з відповідачів на користь позивача.
2. Суд залишив позов без розгляду, оскільки позивач та її представник були належним чином повідомлені про судові засідання, але повторно не з’явилися до суду без поважних причин і не подали заяву про розгляд справи за їх відсутності, що є підставою для залишення позову без розгляду згідно з ЦПК України. Суд зазначив, що процесуальний закон не вимагає врахування поважності причин повторної неявки позивача, оскільки це пов’язано з принципом диспозитивності цивільного судочинства, де учасник справи самостійно розпоряджається своїми процесуальними правами. Суд також врахував, що позивач не подав заяву про розгляд справи за її відсутності, що свідчить про її недобросовісну процесуальну поведінку. Суд наголосив, що особа, позов якої залишено без розгляду, має право звернутися до суду повторно після усунення обставин, що були підставою для залишення заяви без розгляду. Суд вказав, що забезпечення права на справедливий суд кореспондується з обов’язком добросовісно користуватися процесуальними правами та утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №522/9388/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсною нотаріальної дії та договору іпотеки через використання нібито недійсного паспорта позивача при посвідченні договору.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що на момент вчинення нотаріальної дії нотаріус знав або міг знати про недійсність паспорта, а також врахував непослідовність позиції позивача щодо укладення договору іпотеки. Суд зазначив, що факт недійсності паспорта було встановлено лише у 2018 році, через 10 років після укладення договору іпотеки, і не може бути підставою для визнання договору недійсним. Суд також взяв до уваги презумпцію правомірності правочину, а також те, що позивач не заявляв вимог про визнання недійсними інших договорів, пов’язаних з іпотекою. Суд розцінив дії позивача як недобросовісні, спрямовані на уникнення відповідальності за договором іпотеки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Справа №917/1500/18(917/1544/24) від 29/04/2025
1. Предметом спору є витребування майна (транспортного засобу) з чужого незаконного володіння в межах справи про банкрутство.
2. У рішенні суд зазначив, що ТОВ “УПСК Діамент” є власником автомобіля RENAULT Duster, який вибув з його володіння не з його волі через визнаний недійсним договір купівлі-продажу з ТОВ “Топ Оіл Сервіс Компані”. Суд встановив, що договір застави між ТОВ “Топ Оіл Сервіс Компані” та АТ “Полтава-банк” також є недійсним, оскільки ТОВ “Топ Оіл Сервіс Компані” не набуло права власності на автомобіль. Суд врахував, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, але згідно з Цивільним кодексом України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з його володіння не з його волі. Суд також зазначив, що витребування майна є пропорційним заходом, який не покладає надмірний тягар на відповідача, оскільки останній має право вимагати відшкодування збитків від попереднього власника. Суд вказав, що концентрація спорів в межах справи про банкрутство є ефективним засобом захисту прав як банкрута, так і кредиторів.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №922/533/22 від 29/04/2025
1. Предметом спору є витребування прокуратурою нежитлового приміщення з комунальної власності на користь територіальної громади, яке, на думку прокуратури, було незаконно приватизоване.
2. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов частково, витребувавши майно на користь громади, оскільки встановив, що приватизація відбулася з порушенням законодавства, а саме: орендар не здійснив необхідних поліпшень майна, що давали б право на викуп, і, відповідно, міська рада неправомірно дозволила приватизацію шляхом викупу. Суд зазначив, що рішення міської ради в частині дозволу на приватизацію було незаконним, а договір купівлі-продажу укладено з порушенням закону, оскільки предметом договору є комунальне майно, приватизоване незаконним способом. Суд також врахував, що майно було набуте кінцевим набувачем безоплатно, що дозволяє витребувати його на користь територіальної громади. Суд вважає, що витребування майна не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки має легітимну мету контролю за використанням комунального майна. Суд касаційної інстанції погодився з цими висновками, наголосивши, що встановлення обставин справи є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №463/5915/22 від 06/05/2025
1. Предметом спору є зобов’язання ЛМКП «Львівводоканал» не встановлювати вузол комерційного обліку у будинку позивача, а також відшкодування майнової та моральної шкоди.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки обов’язок встановлення вузла комерційного обліку покладається на оператора зовнішніх інженерних мереж, яким є ЛМКП «Львівводоканал», якщо мешканці будинку не виявили бажання зробити це самостійно. Суд зазначив, що позивач не надав доказів наміру мешканців самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку. Крім того, суд вказав, що позивач не довів наявності майнової та моральної шкоди, а також протиправності дій відповідача, що є необхідними умовами для відшкодування шкоди. Суд також зазначив, що помилкове посилання суду першої інстанції на неналежний спосіб захисту не призвело до неправильного вирішення справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що його висновки ґрунтуються на конкретних обставинах справи і не є універсальними для всіх випадків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
