СПРАВА БАЦКОВІЧА ПРОТИ СЕРБІЇ (№ 2)
Справа стосується накладення штрафу на адвоката за неповагу до суду через заяви, зроблені в його письмових запереченнях до судового рішення. Адвокат звинуватив суддів у зловживанні службовим становищем та зробив заяви, які применшували авторитет суду та ставили під сумнів професійні здібності судді. Суд не виявив порушення статті 10 (свобода вираження), постановивши, що втручання у свободу вираження адвоката було виправданим і необхідним у демократичному суспільстві для підтримання авторитету судової влади.
Структура та основні положення:
– Справа розглядає питання, чи порушує накладення штрафу за неповагу до суду свободу вираження
– Суд проаналізував три ключові аспекти:
* Чи було втручання передбачене законом
* Чи переслідувало воно легітимну мету
* Чи було воно необхідним у демократичному суспільстві
– Суд встановив, що:
* Втручання мало правову основу в сербському законодавстві
* Воно переслідувало легітимну мету підтримання судової влади
* Штраф був пропорційним, а причини його накладення – релевантними та достатніми
– Рішення включає окрему думку, яка стверджує, що коментарі адвоката не перетнули меж допустимої критики
Найважливіші положення для використання:
– Суд встановив, що адвокати мають особливі обов’язки при зверненні до судів, і їхня свобода вираження є більш обмеженою, ніж у звичайних сторін
– Необхідно чітко розрізняти критику та образу – якщо єдиним наміром є образа, санкції не порушують статтю 10
– Фактори, які слід враховувати при оцінці пропорційності:
* Справедливість провадження
* Процесуальні гарантії
* Характер і тяжкість покарань
– Суд підкреслив, що внутрішні органи краще здатні зрозуміти та оцінити вирази в їхньому національному контексті
– Рішення підтверджує, що захист судів від серйозно шкідливих і необґрунтованих нападок є легітимним, особливо оскільки розкритиковані судді не можуть відповідати через обов’язок стриманості
Рішення надає важливі настанови щодо балансування свободи вираження адвокатів з необхідністю підтримання авторитету та гідності судової влади.
СПРАВА “ГРІН ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА”
Справа стосується використання членом парламенту парламентської привілеї для розкриття особи Філіпа Гріна, який перебував під тимчасовою забороною на розголошення інформації. Суд не виявив порушення статті 8 (право на приватне життя), постановивши, що система парламентської привілеї Сполученого Королівства, яка не має суворих обмежень щодо розкриття депутатами конфіденційної інформації, не виходить за межі розсуду держави. Суд підкреслив, що саме національні парламенти мають оцінювати необхідність обмеження поведінки своїх членів, хоча й порадив Сполученому Королівству регулярно переглядати потребу у відповідних контролях з огляду на серйозні наслідки розкриття інформації, яка підпадає під заборону на розголошення.
Структура та основні положення рішення:
– Розгляд питання про наявність у держави позитивного обов’язку запровадити попередній та подальший контроль за недопущенням депутатами розкриття інформації, яка підпадає під заборону на розголошення
– Аналіз балансу між правами за статтею 8 (право на приватне життя) та статтею 10 (свобода вираження)
– Огляд систем парламентської привілеї в державах-членах Ради Європи
– Встановлення, що парламентська привілея в більшості держав-членів надає абсолютний захист заявам, зробленим у парламенті
– Підтримання чинної судової практики щодо парламентської привілеї з визнанням необхідності постійного перегляду
Найважливіші положення для використання:
– Підтвердження, що парламентська привілея залишається переважно питанням регулювання національних парламентів
– Широкий розсуд держав у регулюванні парламентського імунітету
– Відмова від оцінки цінності парламентської промови або її внеску в “змістовну дискусію”
– Сумісність парламентської привілеї, що захищає заяви в парламенті, з Конвенцією, навіть якщо це впливає на індивідуальні права
– Необхідність регулярного перегляду державами потреби в контролі парламентської привілеї при впливі на заборони розголошення
– Наголос на важливості збереження поділу влади між законодавчою та судовою гілками
Рішення є значущим, оскільки підтримує парламентську привілею, визнаючи водночас потребу збалансувати її з індивідуальними правами та верховенством права.
