СПРАВА “БІЛЯВСЬКА ПРОТИ УКРАЇНИ”
РІШЕННЯ
Страсбург, 25 травня 2023 року
Офіційний переклад
У справі “Білявська проти України”
Європейський суд з прав людини (Друга секція), засідаючи палатою у складі:
Сіофри О’Лірі (Síofra O’Leary), Голови,
Вікторії Ранцової (Viktória Rancová),
Карін Кеттлер (Karin Katstaller),
Мар’яни Лазарової Трайковської (Mariana Lazarova Trajkovska),
Еріка Венделя (Erik Wennerström),
Пітера Пацолая (Péter Paczolay),
Матіаса Гебгарда (Matthias Gembhardt), суддів,
та Мілана Бешича (Milan Blaško), заступника секретаря секції,
Провівши закрите засідання 25 квітня 2023 року,
Постановляє таке рішення, яке було прийняте цієї дати:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було розпочато за заявою (№ 55266/16) проти України, поданою до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянкою України Наталією Білявською (далі – заявниця) 25 жовтня 2016 року.
2. Заявницю представляв О. Мартиненко, адвокат, що практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений – В. Мойсик з Міністерства юстиції України.
3. Заявниця стверджувала, що українські суди порушили її права, передбачені статтею 1 Першого протоколу та статтею 8 Конвенції, у зв’язку з неможливістю повернутися до свого будинку.
ФАКТИ
4. Заявниця, 1948 року народження, проживає у місті Буча Київської області.
5. У 1990-х роках заявниця приватизувала квартиру, в якій проживала разом зі своїми дітьми.
6. У 2007 році її діти зареєстрували місце проживання у цій квартирі, фактично унеможливлюючи заявниці повернення до власного житла.
7. Заявниця неодноразово зверталася до судів з позовами про визнання реєстрації недійсною та виселення дітей.
8. Українські суди послідовно відмовляли їй у задоволенні позовних вимог, посилаючись на застарілі положення Житлового кодексу УРСР.
9. Суди не взяли до уваги положення сучасного Цивільного кодексу України та особливості вразливого становища заявниці як літньої особи.
ПРАВО
10. Суд встановив порушення статті 1 Першого протоколу та статті 8 Конвенції.
11. Уряду України присуджено сплатити заявниці:
– 5 900 євро відшкодування моральної шкоди
– 2 600 євро судових витрат
РІШЕННЯ
Таким чином, Суд одноголосно визнав порушення Україною прав заявниці.
СПРАВА “ГОЛОВЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ”
Переклад юридичного тексту здійснено з дотриманням термінології та точності оригіналу:
1. Суть рішення у 3-5 реченнях:
– Справа стосується незаконного втручання у здійснення суддею своїх службових обов’язків після припинення діяльності її суду (Вищий адміністративний суд) внаслідок судової реформи в Україні. Суд встановив порушення статті 8 (право на приватне життя) та статті 6 § 1 (право на доступ до суду) Конвенції, оскільки судді було перешкоджено здійснювати судові функції впродовж 6 років без належної правової підстави, і вона не могла ефективно оскаржити цю ситуацію. Суд підкреслив, що держави можуть реформувати судову систему, але повинні поважати незалежність суддів та принцип незмінюваності суддів.
2. Структура та основні положення:
– Рішення розглядає два основні скарги: порушення права на приватне життя (стаття 8) та відсутність доступу до суду (стаття 6 §1)
– Суд відрізнив цю справу від попередньої справи Гуменюка, оскільки вона стосувалася суддів ліквідованих судів, а не перейменованого Верховного Суду
– Ключовий висновок: вітчизняні органи влади не забезпечили судді нового судового призначення, незважаючи на підтвердження її придатності до служби
– Суд присудив €5 000 немайнової шкоди та €3 000 судових витрат
3. Найважливіші положення для практичного використання:
– Суд підтвердив, що перешкоджання суддям здійснювати судові функції без формального звільнення становить втручання в приватне життя за статтею 8
– Судді ліквідованих судів мають право на нове судове призначення відповідно до принципу незмінюваності
– Держави повинні забезпечити ефективні механізми переведення суддів з ліквідованих судів для підтримання судової незалежності
– Відсутність доступу до суду для оскарження перешкоджання здійсненню судових обов’язків порушує статтю 6 §1
– Рішення створює важливий прецедент захисту судової незалежності під час реформ
Рішення є особливо значущим для України, оскільки встановлює стандарти поводження з суддями під час судових реформ та підкреслює необхідність поважати судову незалежність і забезпечувати належні правові механізми переведення суддів між судами.
СПРАВА БАБКІНІС ПРОТИ УКРАЇНИ
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Бабкініс проти України, що стосується працівника Екологічної інспекції, якій було відмовлено у виплаті заробітної плати за період, коли вона не могла працювати через бойові дії в Луганській області у 2014 році. Суд встановив, що Україна порушила статтю 6 § 1 Конвенції через недостатнє обґрунтування рішень національних судів. Заявниці було присуджено 2 100 євро відшкодування немайнової шкоди.
Структура та основні положення:
1. Справа була зосереджена на тлумаченні Тимчасового наказу, що регулює діяльність державних установ, постраждалих від бойових дій у Донецькій та Луганській областях.
2. Суд визначив, що Тимчасовий наказ розрізняв два періоди:
– Період, коли установа перебувала на непідконтрольній уряду території (заробітна плата виплачується повністю)
– Період після переміщення на підконтрольну уряду територію (заробітна плата виплачується, якщо установа функціонує)
3. Суд встановив, що національні суди не змогли:
– Пояснити, чому вони застосували положення про період після переміщення замість періоду до переміщення
– Обґрунтувати використання необов’язкових міністерських листів замість конкретної урядової Постанови
4. Суд визначив непотрібним окремо розглядати скаргу за статтею 1 Протоколу № 1
Найважливіші положення для використання:
1. Рішення встановлює, що суди повинні належним чином пояснювати свої міркування при виборі між різними правовими положеннями, особливо коли існують конкретні нормативні акти для певних ситуацій.
2. Суд підкреслив, що обов’язкові правові акти (Постанова) повинні мати перевагу над необов’язковими адміністративними листами при прийнятті судових рішень.
3. Рішення роз’яснює, що у випадках вимушеного переміщення внаслідок бойових дій специфічні нормативні акти про виплати в такі періоди повинні бути належним чином розглянуті та застосовані.
4. Рішення надає настанови щодо тлумачення нормативних актів про виплату заробітної плати в умовах форс-мажорних обставин у зонах конфлікту.
СПРАВА “РЕВА ТА ІНШІ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини розглянув три об’єднані заяви українських громадян щодо їхнього досудового тримання під вартою у зв’язку з розслідуванням терористичного акту в Дніпропетровську у 2012 році. Суд встановив порушення статті 5 §§ 1 та 3 Конвенції стосовно незаконного затримання та відсутності обґрунтування тривалого досудового тримання під вартою. Справа стосувалася тверджень про порушення презумпції невинуватості та інших порушень прав людини під час розслідування вибухів, що сталися напередодні Євро-2012.
Структура та основні положення:
1. Суд встановив порушення щодо двох аспектів затримання:
– Незаконне тримання під вартою без судового наказу (стаття 5 § 1) у періоди між жовтнем-листопадом 2012 року
– Необґрунтоване тривале досудове тримання під вартою (стаття 5 § 3) на періоди від 1,7 до 5,7 років
2. Суд відхилив скарги щодо презумпції невинуватості (стаття 6 § 2) як неприйнятні, встановивши, що:
– Офіційні заяви були достатньо стриманими і не називали підозрюваних
– Медійне висвітлення не могло бути безпосередньо пов’язане з державними органами
– Парламентська заява, що висловлює сумнів щодо вини заявників, не порушила презумпцію невинуватості
Найважливіші положення:
1. Суд підтвердив, що утримання підсудних під вартою без конкретної правової підстави або чітких правил несумісне з принципами правової визначеності та захисту від свавілля.
2. Суд наголосив, що while органи влади можуть інформувати громадськість про поточні розслідування, вони повинні робити це з обережністю, поважаючи презумпцію невинуватості.
3. Суд присудив компенсацію за немайнову шкоду двом заявникам (по 2 300 євро кожному) та судові витрати одному заявнику (1 500 євро), водночас відхиливши вимоги другого заявника з процедурних причин.
