СПРАВА “БРД – ГРУПА SOCIÉTÉ GÉNÉRALE” ПРОТИ РУМУНІЇ
Переклад юридичного документа здійснено з дотриманням термінології оригіналу та точності змісту.
Справа стосується скарг банку БРД – Groupe Société Générale проти Румунії щодо двох типів обшуків, проведених на його приміщеннях: несподована перевірка Радою з питань конкуренції у 2008 році та обшуки/вилучення під час кримінальних розслідувань у 2012-2014 роках. Суд не виявив порушення статті 8 (право на повагу до житла та кореспонденції) щодо перевірки конкуренції, оскільки вона мала належні процесуальні гарантії та ефективний судовий контроль. Однак Суд встановив порушення статті 8 щодо вилучення та обшуку комп’ютерів у 2014 році під час кримінального розслідування через відсутність змістовного судового контролю та тривалу тривалість розслідування.
Рішення структуровано навколо двох основних проваджень:
Провадження у справах про конкуренцію:
– Досліджено, чи мала несподована перевірка правову підставу, легітимну мету та була необхідною в демократичному суспільстві
– Проаналізовано процесуальні гарантії, доступні під час та після перевірки
– Встановлено наявність адекватних гарантій через:
* Детальні звіти про перевірку
* Присутність представників компанії
* Можливість запиту про конфіденційність
* Доступний судовий контроль
Кримінальні провадження:
– Розглянуто дві окремі кримінальні справи 2012 та 2013 років
– У справі 2012 року – скаргу відхилено через невичерпання внутрішніх засобів правового захисту
– У справі 2013 року – встановлено порушення через:
* Відсутність попереднього судового дозволу
* Брак ефективного судового контролю
* Тривале розслідування без вирішення
Рішення надає важливі настанови щодо необхідних гарантій як для конкурентних, так і для кримінальних розслідувань, що стосуються комерційних приміщень та електронних даних.
СПРАВА “ФАРХАД МЕХДІЄВ ПРОТИ АЗЕРБАЙДЖАНУ”
Переклад юридичного документу:
1. Суть рішення у 3-5 реченнях:
Справа стосується незаконного припинення права адвоката на практику через кілька днів після його поновлення в Адвокатській палаті Азербайджану (АПА). Суд встановив, що скасування поновлення заявника до Палати без дотримання належної правової процедури порушило його право на повагу до приватного життя згідно зі статтею 8 Конвенції. Суд визначив, що втручання в права заявника не було “передбачено законом”, оскільки національне законодавство вимагало судового рішення для припинення адвокатської діяльності через несплату членських внесків, яке в цій справі отримане не було.
2. Структура та основні положення:
– Справа розглядає питання, чи порушує скасування поновлення адвоката до Палати статтю 8 (право на повагу до приватного життя)
– Суд спочатку встановив, що стаття 8 є застосовною, оскільки захід перешкоджав заявникові займатися адвокатською практикою та впливав на його професійні стосунки
– Суд встановив, що втручання не було “передбачено законом”, оскільки:
* Національне законодавство вимагало судового рішення для припинення через несплату внесків
* Повноваження Адвокатської палати щодо скасування рішень про допуск не мали чіткої правової основи
* Використана інтерпретація обходила правові гарантії проти свавільних рішень
– Суд присудив €4 500 немайнової шкоди та €1 500 судових витрат
3. Найважливіші положення для використання:
– Підтвердження, що позбавлення права або перешкоджання адвокатській практиці підпадає під захист статті 8 приватного життя
– Вимога, що втручання в адвокатську практику має мати чітку правову основу та гарантії
– Адвокатські палати не можуть мати необмежену свободу дій при скасуванні членства без належної правової бази
– Необхідність судового рішення у справах про припинення через несплату внесків
– Важливість процесуальних гарантій та захисту від свавільного втручання в адвокатську практику
Рішення встановлює важливі стандарти захисту прав адвокатів та обмежень повноважень адвокатських палат щодо припинення членства. Воно підкреслює необхідність чітких правових процедур та судового нагляду в таких справах.
СПРАВА МУСТАФИ АЙДИНА ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий суд) у справі Мустафи Айдина проти Туреччини, де заявника було визнано винним у членстві в терористичній організації. Суд визначив, що турецькі суди не надали належного обґрунтування для обвинувачення, не провели індивідуальної оцінки кримінальної відповідальності заявника та належним чином не розглянули ключові аргументи захисту. Суд підкреслив, що хоча суди можуть використовувати подібні аргументи для груп підсудних у схожих ситуаціях, вони все одно повинні надавати індивідуальне обґрунтування для кожного підсудного в кримінальних справах.
Структура та основні положення:
1. Прийнятність
– Суд відхилив заперечення Туреччини щодо невичерпання внутрішніх засобів правового захисту та явної необґрунтованості
– Заяву було визнано прийнятною, оскільки вона відповідала всім вимогам
2. Суть справи
– Суд розглянув, чи виконали внутрішні суди обов’язок винестимотивоване рішення
– Встановив, що суд першої інстанції не зміг:
* Надати достатні підстави для обвинувачення
* Зробити індивідуальну оцінку кримінальної відповідальності
* Розглянути ключові аргументи захисту
* Показати докази передбачуваних телефонних дзвінків з керівниками організації
* Належним чином оцінити crucial докази, як-от двосторінковий роздрук
3. Справедлива сатисфакція
– Присуджено 6 000 євро за немайнову шкоду
– Присуджено 75 євро на витрати та витрати
– Відхилено вимоги про відшкодування майнової шкоди
Ключові важливі положення:
1. Суд підтвердив, що внутрішні суди повинні надавати конкретні та чіткі відповіді на аргументи, вирішальні для результатів справи
2. Хоча суди можуть використовувати подібні аргументи для груп у схожих становищах, вони повинні надавати індивідуальне обґрунтування в кримінальних справах
3. Обов’язок надати підстави вимагає від судів:
– Встановлювати факти, що підтверджують звинувачення
– Логічно застосовувати закон до фактів
– Розглядати конкретні та важливі питання, порушені обвинуваченим
– Пристосовувати підстави до обставин кожного підсудного
4. Суд підкреслив, що не діятиме як четверта інстанція, перевіряючи докази, але розглядатиме, чи було надано належне обґрунтування
Це рішення підтверджує важливі стандарти мотивованих рішень у кримінальних справах та необхідність індивідуальної оцінки кримінальної відповідальності.
СПРАВА МІКЛІЧА ПРОТИ ХОРВАТІЇ
Суть рішення:
Справа стосується законності досудового тримання під вартою в Хорватії, де органи влади не переглянули затримання протягом встановленого законом двомісячного строку. Суд встановив, що 46-денна затримка перегляду затримання заявника зробила її свавільною та незаконною відповідно до статті 5 § 1 Конвенції, навіть незважаючи на те, що вона залишалася законною за внутрішнім законодавством. Суд присудив заявникові 9 000 євро відшкодування та 1 500 євро судових витрат.
Структура та основні положення:
1. Справа досліджує, чи залишається досудове тримання під вартою законним, коли органи влади не дотримуються строків передбачених законом переглядів
2. Суд проаналізував два основні аспекти:
– Чи залишається затримання законним за внутрішнім законодавством, незважаючи на пропуск строку перегляду
– Чи може затримання вважатися свавільним через затримку перегляду
3. Ключові зміни попередніх позицій:
– Суд підкреслив, що навіть якщо затримання залишається законним за внутрішнім законодавством, затримки перегляду можуть зробити його свавільним за Конвенцією
– Суд наголосив на важливості чітких гарантій проти необґрунтованих затримок
Найважливіші положення:
1. Недотримання встановлених законом строків перегляду може зробити затримання свавільним, навіть якщо воно технічно залишається законним за внутрішнім законодавством
2. 46-денна затримка перегляду затримання вважається значною і не може бути виправдана без належних гарантій
3. Відсутність чітких меж прийнятних затримок у внутрішньому законодавстві викликає питання юридичної визначеності та передбачуваності
4. Суди повинні серйозно ставитися до фундаментального права на свободу, маючи чіткі правила щодо строків перегляду
5. Тягар ініціювання перегляду не повинен покладатися на затриману особу, коли встановлені законом строки пропущені
СПРАВА ТАДІЧА ПРОТИ ХОРВАТІЇ
Суть рішення:
Справа стосується неможливості міноритарного акціонера судово оскаржити розмір компенсації, отриманої під час примусового викупу акцій компанії. Європейський суд з прав людини встановив, що Хорватія порушила статтю 6 § 1 Конвенції, повністю позбавивши заявника доступу до суду для оскарження розміру компенсації за примусову передачу акцій. Суд визначив, що повне позбавлення доступу до суду не може бути виправдане цілями належного здійснення правосуддя та захисту прав інших осіб.
Структура та основні положення:
1. Справа виникла в ситуації примусового викупу акцій, коли пан Тадіч був змушений продати свої міноритарні акції за 16,50 хорватських кун за акцію
2. Заявник намагався оскаржити розмір компенсації через:
– Господарські суди (які вважали його запит відкликаним)
– Адміністративні суди (які заявили про відсутність правового інтересу)
– Конституційний Суд (який оголосив скаргу неприйнятною)
3. Суд визнав заяву прийнятною, незважаючи на заперечення уряду щодо застосовності статті 6 та невичерпання внутрішніх засобів правового захисту
4. Суд присудив заявникові:
– 4 000 євро за немайнову шкоду
– 2 490 євро на покриття витрат та витрат
– Відхилив вимогу про майнову шкоду через можливість поновлення справи
Найважливіші положення для використання:
1. Рішення встановлює, що у справах, які стосуються компенсації міноритарним акціонерам під час примусового викупу акцій, повне позбавлення доступу до суду не може бути виправдане
2. Суд посилається на Директиву ЄС 2004/25/ЄС, підкреслюючи, що рішення наглядових органів мають підлягати перегляду незалежними судами
3. Рішення підтверджує, що навіть у ситуаціях поглинання акціонери повинні мати ефективний доступ до суду для захисту своїх прав
4. Рішення створює прецедент для подібних справ, де адміністративні процедури повністю блокують судовий перегляд розміру компенсації при корпоративних примусових викупах акцій
5. Позиція Суду узгоджується як з практикою ЄСПЛ, так і з практикою Суду Європейського Союзу щодо захисту прав міноритарних акціонерів
