СПРАВА ГІРГІНОВОЇ ПРОТИ БОЛГАРІЇ
Переклад судового рішення Європейського суду з прав людини:
1. Суть рішення в 3-5 реченнях:
Справа стосується запиту журналіста про доступ до причин виправдання колишнього Міністра внутрішніх справ Болгарії після того, як високопрофільна кримінальна справа проти нього була класифікована. Суд встановив, що відмова надати доступ до судового рішення порушує статтю 10 (свобода вираження) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції. Суд підкреслив, що навіть у справах, які стосуються національної безпеки та засекречених відомостей, повне приховування судових рішень від громадськості не може бути виправданим, і існують методи врахування питань безпеки без скасування основних процесуальних гарантій.
2. Структура та основні положення:
– Суд визнав справу прийнятною, незважаючи на заперечення уряду щодо строків та матеріальної юрисдикції
– Суд застосував чотири критерії для визначення того, чи є доступ до інформації інструментальним для свободи вираження: мета запиту, характер інформації, роль особи, яка запитує, та доступність інформації
– Суд встановив, що повна таємність причин судового рішення не є “необхідною в демократичному суспільстві” навіть з міркувань національної безпеки
– Суд встановив, що судовий перегляд у Болгарії не забезпечує ефективного засобу правового захисту для таких запитів про доступ до інформації
– Рішення присудило судові витрати, але не призначило відшкодування, оскільки його не вимагали
3. Найважливіші положення для використання:
– Суд встановив, що журналісти мають право доступу до судових рішень, включаючи чутливі справи, як частину їхньої ролі в контролі судового процесу
– Навіть коли йдеться про національну безпеку, суди повинні розглядати часткове розкриття або редаговані версії замість повної таємності
– Суд підкреслив особливу важливість гласності судових рішень, що виправдовують високопосадовців за серйозними звинуваченнями
– Рішення створює потужний прецедент прозорості судових рішень при збалансуванні законних міркувань безпеки
– Суд наголосив, що ефективні засоби правового захисту повинні включати змістовний перегляд необхідності та пропорційності, а не лише формальну правову відповідність
Рішення має наслідки для України, оскільки встановлює стандарти прозорості у резонансних кримінальних справах, що стосуються вищих посадових осіб та питань національної безпеки, що є особливо актуальним з огляду на поточні зусилля України з судової реформи та антикорупційних ініціатив.
СПРАВА К.М. проти ПІВНІЧНОЇ МАКЕДОНІЇ
РІШЕННЯ
Стаття 8 Конвенції – Право на повагу до приватного життя
Стаття 14 Конвенції – Заборона дискримінації
ФАКТИ
1. Заявниця, К.М., народилася у 1998 році та є громадянкою Північної Македонії.
2. У 2012 році, коли заявниці було 14 років, чоловік на ім’я Г.Г. торкався її інтимних частин тіла без її згоди. Інциденти відбулися в різних місцях, зокрема вдома у заявниці.
3. Заявниця подала кримінальну заяву проти Г.Г., але органи влади відмовили у порушенні кримінальної справи, оскільки на той час законодавство передбачало кримінальну відповідальність лише за примусові статеві акти або дії проти дітей до 14 років.
4. Заявниця також подала цивільний позов про відшкодування шкоди, який було частково задоволено.
ПРАВО
1. Заявниця скаржилася на відсутність ефективного правового захисту від сексуального насильства.
2. Суд визнав порушення статті 8 Конвенції, оскільки:
– Національне законодавство не забезпечувало адекватного кримінально-правового захисту неповнолітніх від небажаних сексуальних дій
– Цивільно-правові засоби захисту були недостатніми
– Держава не виконала позитивних зобов’язань щодо захисту приватного життя заявниці
3. Суд наголосив на необхідності криміналізації будь-яких недобровільних сексуальних дій, навіть без фізичного насильства.
ВИСНОВОК
Порушення статті 8 Конвенції.
Справедлива сатисфакція: 7 500 євро відшкодування моральної шкоди.
СПРАВА “МІЛАШИНА ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі, що стосується погроз та залякування журналістів газети “Новая газета” та її видавничої компанії після їхніх репортажів про масові викрадення, катування та вбивства ЛГБТІ-осіб у Чечні у 2017 році. Суд встановив, що публічні заяви чеченських посадовців та релігійних лідерів становили скоординовану кампанію залякування журналістів, що призвело до подальших погроз, здатних спровокувати насильство. Суд постановив, що Росія порушила статтю 10 (свобода вираження) та статтю 8 (право на приватне життя) Європейської конвенції з прав людини, не забезпечивши захисту журналістів та належного розслідування погроз.
Структура та основні положення:
1. Суд розглянув два основні аспекти:
– Порушення статті 10 щодо свободи вираження
– Порушення статті 8 щодо права на приватне життя
2. Ключові висновки:
– Погрози з боку посадовців становили незаконне втручання в журналістську діяльність
– Держава не розслідувала погрози та не захистила журналістів
– Кампанія залякування мала серйозний стримуючий ефект на свободу вираження
– Органи влади фактично схвалили погрозливі заяви чеченських посадовців
3. Присуджена компенсація:
– 7 500 євро видавничій компанії
– 9 800 євро кожному з трьох індивідуальних журналістів
– 5 585 євро на правові витрати та витрати
Найважливіші положення для використання:
1. Суд встановив, що погрозливі заяви публічних посадовців можуть викликати відповідальність держави за Конвенцією, коли вони втручаються в журналістську діяльність.
2. Рішення підтверджує, що держави мають позитивні зобов’язання:
– Створювати середовище, сприятливе для публічних дебатів
– Захищати журналістів від погроз та залякування
– Проводити ефективні розслідування погроз на адресу журналістів
– Вживати превентивних заходів, коли журналісти зазнають серйозних ризиків
3. Суд підкреслив, що принижуючі заяви релігійних авторитетів, які можуть сприйматися як схвалення насильства, вимагають кримінально-правового захисту та розслідування.
4. Рішення підтверджує, що погрози, спрямовані на стримування журналістів від звітування про порушення прав людини, становлять втручання як у свободу вираження, так і в приватне життя, що вимагає державного захисту.
Справа “БУЗАТУ ТА ІНШІ проти РУМУНІЇ”
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини розглянув вісім заяв проти Румунії щодо неефективного розслідування жорстокого поводження з громадянами під час подій грудня 1989 року, які призвели до падіння комуністичного режиму. Заявники були побиті силами міліції, більшість з них були затримані; деякі отримали травми, що потребували медичної допомоги. Суд встановив, що Румунія порушила статтю 3 Конвенції через відсутність ефективного розслідування цих справ.
Структура та основні положення:
1. Суд об’єднав вісім подібних заяв через їхній спільний предмет.
2. Суд відхилив попереднє заперечення уряду щодо часової юрисдикції, підтвердивши свою компетенцію розглядати скарги про розслідування, проведені після ратифікації Румунією Конвенції (20 червня 1994 року).
3. Суд визнав розслідування процесуально неналежним через:
– Надмірну тривалість та тривалі періоди бездіяльності
– Відсутність залучення потерпілих до провадження
– Недостатню публічну інформацію про хід розслідування
4. Суд присудив кожному заявнику €12 500 немайнової шкоди.
Найважливіші положення:
1. Суд підтвердив, що сприятливе рішення для заявників не може позбавити їх статусу “потерпілого”, якщо національні органи влади не визнають порушення та не нададуть відшкодування.
2. Суд наголосив, що ефективність розслідування не повинна залежати від того, чи приєдналися потерпілі як цивільні сторони, оскільки розслідування було розпочате за службовою ініціативою.
3. Суд підтвердив, що процесуальні зобов’язання за статтею 3 продовжують діяти навіть для подій, що відбулися до ратифікації Конвенції, якщо значні слідчі дії мали місце після ратифікації.
Це рішення є особливо важливим, оскільки стосується розслідування порушень прав людини в crucial історичний період – падіння комунізму в Румунії, та встановлює важливі стандарти ефективності таких розслідувань.
СПРАВА “ДАВИДОВИЧ ПРОТИ СЕРБІЇ”
Суть рішення:
Справа стосується сербської матері, якій у 2013 році було присуджено опіку над дитиною, але вона зіткнулася зі значними затримками у виконанні цього рішення. Незважаючи на численні спроби виконання впродовж чотирьох років, батько та дідусь і бабуся дитини постійно ухилялися від органів влади, перешкоджаючи матері бачити свою дитину. Європейський суд з прав людини встановив, що Сербія порушила статтю 8 Конвенції (право на повагу до сімейного життя) через неспроможність органів влади ефективно виконати рішення про опіку.
Структура та основні положення:
1. Суд розглянув хронологію невдалих спроб виконання рішення з 2013 по 2017 рік
2. Конституційний суд Сербії вже встановив порушення, але надав недостатню компенсацію
3. Європейський суд підтвердив порушення статті 8 та присудив додаткову компенсацію
4. Суд присудив заявниці 4 000 євро немайнової шкоди
5. Суд відхилив вимогу про відшкодування витрат через відсутність підтверджувальної документації
Ключові важливі положення:
1. Суд наголосив на позитивних зобов’язаннях державних органів забезпечити ефективне виконання рішень про опіку
2. Суд встановив, що внутрішньодержавні органи влади не використали всіх доступних заходів примусового виконання
3. Рішення підтверджує, що просте визнання порушення прав без належної компенсації є недостатнім для усунення статусу потерпілої сторони
4. Судове рішення встановлює прецедент щодо розмірів компенсації у подібних справах проти Сербії
5. Суд підкреслив, що державні органи влади повинні вжити всіх розумно очікуваних заходів для забезпечення ефективної реалізації батьківських прав
Справа “ЕЛІБОЛ ТА ІНШІ проти ТУРЕЧЧИНИ”
Суть рішення:
Справа стосується арешту та досудового утримання 51 турецького судді та прокурора після невдалої спроби державного перевороту 15 липня 2016 року в Туреччині. Заявників було затримано за підозрою у членстві в FETÖ/PDY (Фетуллахістська терористична організація), яку турецька влада вважала відповідальною за спробу перевороту. Суд встановив, що досудове утримання заявників було незаконним, оскільки не дотримувалися процедури, передбачені законом, що порушує статтю 5 § 1 Конвенції.
Структура та основні положення:
1. Рішення розглядає первісні арешти та затримання, що відбулися одразу після спроби перевороту
2. Суд вивчив скарги за статтею 5 § 1 щодо законності затримання
3. Суд об’єднав усі 51 заяву через їхню подібну суть
4. Рішення ґрунтується на прецедентах, встановлених у попередніх справах (Баш проти Туреччини та Туран та інші проти Туреччини)
5. Суд присудив кожному заявникові 5 000 євро компенсації за немайнову шкоду та витрати
Ключові важливі положення:
1. Суд встановив, що навіть під час надзвичайного стану заходи затримання мають бути суворо необхідними за обставин ситуації
2. Досудове утримання визнано незаконним через недотримання належних юридичних процедур затримання членів судової влади
3. Суд відхилив вимоги про майнову шкоду, але присудив компенсацію за немайнову шкоду
4. Рішення підтверджує, що спеціальні процесуальні гарантії для членів судової влади мають бути дотримані навіть за надзвичайних обставин
5. Суд наголосив, що контекстуальні фактори (спроба перевороту) мають бути враховані, але не скасовують основних юридичних вимог до затримання
Рішення підкреслює важливість дотримання належних юридичних процедур навіть у кризових ситуаціях і встановлює стандарти поводження з посадовими особами судової влади за надзвичайних обставин.
СПРАВА ГАНХАО ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь португальського журналіста, який був засуджений за кваліфіковану дифамацію та зобов’язаний сплатити значні збитки за публікацію статті про судимість бізнесмена за податковими справами. Суд встановив, що рішення національних судів порушило статтю 10 Конвенції (свобода вираження), оскільки накладені стягнення були непропорційними та могли мати “охолоджуючий ефект” для свободи преси.
Структура та основні положення:
1. Справа стосувалася статті журналіста про кримінальне засудження рекламного менеджера за податкові правопорушення.
2. Національні суди визнали журналіста винним у дифамації через неточності у звітуванні (описання ухилення від сплати податків як податкового шахрайства та неврахування призупинення тюремного вироку).
3. Суд проаналізував втручання у свободу вираження за трьохскладовим тестом: правова підстава, легітимна мета та необхідність у демократичному суспільстві.
4. Суд підкреслив суттєву роль преси та суспільний інтерес у висвітленні кримінальних проваджень.
Ключові важливі положення:
1. Суд встановив, що новини є швидкоплинним товаром, і журналісти не повинні затримувати публікацію для очікування підтвердження від суб’єкта статті.
2. Суд визнав, що неточності у звітуванні не були настільки серйозними, як вважали національні суди, особливо з огляду на сатиричний характер колонки та вказівку про оскарження вироку.
3. Санкції (штраф 2 600 євро та 73 000 євро збитків) були визнані непропорційними та потенційно такими, що стримують ЗМІ від обговорення питань законного суспільного інтересу.
4. Суд постановив, що встановлення порушення є достатньою справедливою сатисфакцією, і заявник може вимагати поновлення національного провадження.
СПРАВА ПÁPІЧ ТА ІНШІ ПРОТИ УГОРЩИНИ
Суть рішення:
Справа стосується 16 угорських ув’язнених, які були засуджені до довічного позбавлення волі без можливості умовно-дострокового звільнення. Заявники оскаржили свої вироки, стверджуючи, що обов’язкові процедури помилування могли відбутися лише після відбуття 40 років довічного ув’язнення, що, на їхню думку, становило нелюдське та таке, що принижує гідність, покарання згідно зі статтею 3 Конвенції. Суд одностайно встановив порушення статті 3, постановивши, що угорське законодавство не передбачає фактичної можливості скорочення довічних вироків.
Структура та основні положення:
1. Суд об’єднав усі 16 заяв через подібність предмета
2. Суд відхилив аргумент Уряду про невичерпання внутрішніх засобів правового захисту
3. Суд визнав скарги прийнятними та обґрунтованими
4. Суд спирався на попередню судову практику (T.P. та A.T. проти Угорщини) щодо сумісності довічного ув’язнення без права звільнення зі статтею 3
5. Суд присудив витрати та компенсації 15 заявникам (по 250 євро кожному), але не призначив компенсації за немайнову шкоду
Ключові важливі положення:
1. Вимога відбути 40 років перед розглядом звільнення через обов’язкову процедуру помилування робить вироки фактично незмінними
2. Відсутність достатніх процесуальних гарантій у процедурі помилування порушує статтю 3
3. Суд підтримав попередню позицію, що довічні вироки без реальної перспективи звільнення несумісні зі статтею 3 Конвенції
4. Встановлення порушення вважалося достатньою компенсацією за немайнову шкоду
5. Рішення Суду підтверджує принцип, що довічні вироки мають мати реальну перспективу перегляду та можливого звільнення
СПРАВА РАДАНОВИЧА ПРОТИ СЕРБІЇ
Суть рішення:
Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 6 § 1 (право на справедливий суд) Конвенції у справі, де Апеляційний суд Сербії не надав заявникові можливості прокоментувати письмові зауваження Апеляційного публічного прокурора щодо його апеляції. Суд підкреслив, що право на змагальне провадження вимагає, щоб як обвинувачення, так і захист мали можливість знати та коментувати зауваження, подані іншою стороною, незалежно від того, чи вплинули б ці коментарі на кінцеве рішення.
Структура та основні положення:
1. Справа стосувалася кримінального провадження, де заявника було визнано винним у заподіянні кримінальної шкоди майну.
2. Апеляційний суд передав апеляцію заявника до Апеляційної публічної прокуратури, але не надав відповідь прокурора заявникові.
3. Суд встановив, щоця процесуальна помилка порушила принцип змагальності провадження, навіть без доведення конкретної упередженості щодо заявника.
4. Суд присудив заявникові 900 євро немайнової шкоди та 1500 євро витрат і видатків.
Ключові важливі положення:
1. Суд підтвердив, що право на змагальне провадження вимагає, щоб обидві сторони мали знання та можливість коментувати всі докази та зауваження, подані до суду.
2. Суд відхилив аргумент уряду про те, що зауваження прокурора були суто процесуальними, наголосивши, що саме заявник має оцінити, чи потребує документ коментаря.
3. Суд встановив, що порушення може існувати навіть без очевидної упередженості щодо заявника, оскільки саме позбавлення можливості прокоментувати зауваження прокурора становить порушення права на справедливий суд.
4. Рішення підкріплює принцип, що суди повинні активно забезпечувати можливість сторонам належним чином брати участь у провадженні шляхом обміну всіма відповідними поданнями.
СПРАВА “РІГО ПРОТИ УГОРЩИНИ”
1. Суть рішення:
Справа стосується угорського ув’язненого, якому було відмовлено у звільненні для відвідування похорон матері та брата під час пандемії COVID-19. Європейський суд з прав людини встановив, що угорські органи влади порушили статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), відхиливши клопотання ув’язненого без належної індивідуальної оцінки та виключно на підставі загальних обмежень, пов’язаних з пандемією, незважаючи на те, що багато інших обмежень COVID-19 на той час вже скасовувалися.
2. Структура та основні положення:
– Суд розглянув, чи було втручання в право заявника на сімейне життя виправданим відповідно до статті 8
– Рішення визнає, що питання охорони здоров’я входять до сфери розсуду держав
– Суд встановив, що, незважаючи на наявність правової підстави та легітимної мети обмежень (захист здоров’я), вони не були “необхідними в демократичному суспільстві”, оскільки:
* Рішення були винесені вже після проведення похорон
* Не було проведено індивідуальної оцінки обставин заявника
* Органи влади не розглянули альтернативних захисних заходів
* Загальна заборона фактично унеможливила розгляд особистих інтересів заявника
3. Найважливіші положення:
– Суд підтверджує, що стаття 8 не гарантує безумовного права на відвідування похорон, але органи влади можуть відмовити лише за вагомих причин і якщо неможливе жодне альтернативне рішення
– Органи влади повинні проводити індивідуальну оцінку обставин навіть під час кризи охорони здоров’я
– Загальні обмеження мають бути збалансовані з особистими правами та обставинами
– Суд присудив заявникові 3 000 євро немайнової шкоди та 1 500 євро витрат
– Рішення встановлює, що навіть під час надзвичайних ситуацій, таких як пандемія, суцільні заборони без індивідуальної оцінки можуть порушувати права Конвенції
СПРАВА SCIORTINO ТА VELLA ПРОТИ МАЛЬТИ
1. Суть рішення:
Справа стосується експропріації нерухомості на Мальті, де власники (Sciortino та Vella) отримали неналежну компенсацію за майно, вилучене державою у 2012 році. Суд встановив, що хоча експропріація була законною та переслідувала суспільний інтерес, запропонована компенсація була непропорційно низькою порівняно з ринковою вартістю, що порушує статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
2. Структура та основні положення:
– Справа розглядає два періоди втручання у право власності: контроль використання (1964-2012) та повна експропріація (2012)
– Суд зосередився на експропріації 2012 року, визнавши неправильним підхід Конституційного Суду щодо розрахунку компенсації на основі показників 1964 року
– Рішення підтверджує попередню судову практику (зокрема, справу Carmelina Micallef проти Мальти) стосовно майнових прав та принципів справедливої компенсації
– Суд присудив заявникам спільно 150 000 євро матеріальної шкоди та 5 000 євро судових витрат
3. Ключові положення для використання:
– Суд підтверджує, що компенсація за експропріацію повинна базуватися на ринковій вартості майна на момент вилучення (у цій справі – 2012 рік), а не на дату initial втручання
– Рішення встановлює, що за різних типів втручання у право власності (контроль використання, що змінюється експропріацією), вони повинні розглядатися як окремі питання відповідно до статті 1 Протоколу № 1
– Судове рішення роз’яснює, що внутрішньодержавні суди не можуть штучно змінювати дату порушення, щоб уникнути надання належної компенсації
– Суд наголошує, що запропонована компенсація повинна мати розумний зв’язок з ринковою вартістю майна, аби не покладати надмірного тягаря на власників майна
Справа СТОЄВІЧ проти ХОРВАТІЇ
Суть рішення:
Справа стосується конфіскації 100 000 євро готівкою у хорватського громадянина, який не задекларував ці кошти при виїзді з Хорватії. Європейський суд з прав людини встановив, що, незважаючи на те, що неподання декларації є адміністративним правопорушенням, конфіскація всієї суми (на додаток до штрафу) є непропорційною і порушує право заявника на власність відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.
Структура та основні положення:
1. Суд встановив, що заявник мав законне право власності на конфісковані кошти, незважаючи на твердження про позичені кошти, оскільки він володів ними, і жодних протилежних доказів не було представлено.
2. Суд відрізнив цю справу від попередніх подібних справ (Дагостін проти Хорватії та Доліч і Хасані проти Хорватії), де заявники заперечували володіння конфіскованими коштами.
3. Дотримуючись попередніх прецедентів у справах Болєвіч проти Хорватії та Імері проти Хорватії, Суд постановив, що:
– Конфіскація становила втручання в права власності
– Санкції мають бути пропорційними порушенню (неподанню декларації), а не презюмованим правопорушенням
– Конфіскація всієї суми плюс штраф є надмірною, коли не висувається кримінальне обвинувачення
Ключові важливі положення:
1. Суд наказав Хорватії сплатити заявникові:
– 100 000 євро майнової шкоди (конфіскована сума)
– 5 749,75 євро судових витрат
– Відсотки за обліковою ставкою ЄЦБ плюс 3% у разі затримки платежу
2. Суд підтвердив, що володіння готівкою створює презумпцію права власності, якщо не доведено інше
3. Рішення підтверджує принцип, що адміністративні санкції за неподання декларації коштів мають бути пропорційними правопорушенню і не каральними, як у разі доведення кримінальної діяльності.
