Це судове рішення стосується тлумачення Директиви 2011/7/ЄС про боротьбу з простроченням платежів у комерційних операціях, зокрема щодо строків оплати між підприємствами. Суд розглянув питання про те, чи може один з учасників в односторонньому порядку встановити строк оплати понад 60 календарних днів. Справа стосувалася спору між двома польськими компаніями, де одна сторона в односторонньому порядку встановила 120-денні умови оплати.
Проаналізовані ключові положення включають:
- Стаття 3(5) Директиви 2011/7, яка встановлює загальний максимальний строк оплати у 60 днів, якщо інше чітко не погоджено
- Дві кумулятивні умови для продовження строку понад 60 днів: пряма угода в контракті та відсутність грубої несправедливості щодо кредитора
- Вимоги до того, що становить дійсну “пряму угоду” між сторонами
Суд встановив, що:
- Строк оплати понад 60 днів не може бути встановлений в односторонньому порядку однією стороною
- Має бути чітке свідчення того, що обидві сторони чітко висловили свою згоду бути конкретно пов’язаними більш тривалим строком оплати
- Це може бути досягнуто шляхом індивідуальних переговорів або чіткого виділення умови в стандартних контрактах
- Умова також не повинна бути грубо несправедливою щодо кредитора з урахуванням усіх обставин
Це судове рішення має особливе значення для захисту менших підприємств від нав’язування несправедливих умов оплати більшими компаніями з більш сильною переговорною позицією.