СПРАВА “ІТАЛГОММЕ ПНЕВМАТІЧІ С.Р.Л. ТА ІНШІ ПРОТИ ІТАЛІЇ”
Справа стосується доступу та інспектування службових приміщень та приміщень професійної діяльності італійськими податковими органами. Європейський суд з прав людини встановив, що Італія порушила статтю 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) через недостатні правові гарантії проти свавільного втручання. Суд визначив, що італійська правова база неналежним чином обмежувала дискрецію податкових органів щодо умов та обсягу перевірок. Закон не містив конкретних критеріїв для санкціонування перевірок і не вимагав від органів влади обґрунтування заходів. Крім того, не було ефективної системи судового контролю – платники податків не могли негайно оскаржити перевірки, а наявні засоби правового захисту були невизначеними.
Ключові положення рішення:
• Суд визнав, що податкові перевірки доповнюють обов’язок платників податків надавати точну інформацію, і органи влади потребують відносно широких повноважень на початкових етапах
• Однак закон повинен забезпечувати адекватні гарантії проти необмеженої дискреції
• Італія повинна внести зміни до законодавства, щоб:
– Чітко визначити умови доступу та інспектування службових приміщень
– Вимагати від органів влади обґрунтування заходів з перевірки
– Встановити гарантії проти безрозбірного доступу
– Забезпечити негайний та ефективний судовий контроль
Суд присудив кожному заявникові €3,200 як відшкодування немайнової шкоди. Рішення встановлює важливі стандарти балансування потреб податкового примусу з правами на приватність у бізнес-контексті.
СПРАВА “УКРКАВА, ТОВ проти УКРАЇНИ”
Справа стосується тлумачення Верховним Судом України положення внутрішнього законодавства у спосіб, який начебто був непередбачуваним і суперечив принципу правової визначеності. Спір виник між ТОВ “Укркава” (українською компанією) та Державним ощадним банком щодо кредитного договору та пов’язаної іпотеки. Ключове питання полягало в переінтерпретації Верховним Судом встановленого законом строку нотаріального посвідчення іпотечних документів. Відповідно до статті 88 Закону про нотаріат, якщо обидві сторони були юридичними особами, строк становив один рік, а в інших випадках – три роки. Верховний Суд вирішив застосувати уніфікований трирічний строк незалежно від статусу сторін, незважаючи на чітке та однозначне формулювання закону.
Європейський суд з прав людини встановив, що така переінтерпретація порушила статтю 6 § 1 Конвенції (право на справедливий суд), оскільки:
– Тлумачення Верховного Суду суперечило чіткому та однозначному тексту закону
– Зміна нагадувала законодавчу поправку, а не вирішення суперечливої судової практики
– Не було наведено переконливих причин для такої радикальної переінтерпретації
– Верховний Суд не розглянув наслідки для правової визначеності
– Тлумачення зробило результат провадження непередбачуваним
Суд підкреслив, що хоча суди можуть розвивати судову практику, вони не можуть просто відмовлятися застосовувати однозначні закони як спосіб тиску на законодавців щодо їх зміни. Має бути дотриманий поділ влади між Парламентом та судовою системою.
СПРАВА КАЛДАРАР ТА ІНШІ ПРОТИ ПОЛЬЩІ
Справа стосується знесення незаконно збудованого табору ромів у місті Вроцлав, Польща, у 2015 році, що порушило питання щодо поваги до приватного та сімейного життя відповідно до статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Європейський суд з прав людини встановив, що, незважаючи на наявність правової підстави та легітимних цілей громадської безпеки та порядку, органи влади не забезпечили належних процесуальних гарантій. Зокрема, заявникам не було надано статусу сторони в адміністративному провадженні, вони не були офіційно повідомлені про рішення і не могли оскаржити пропорційність наказів про знесення до їх виконання. Ключові висновки Суду:
• Знесення втручалося в право заявників на повагу до приватного та сімейного життя, навіть попри те, що їхнє перебування було незаконним
• Органи влади не забезпечили відповідність процесу прийняття рішень стандартам Конвенції, не дозволивши заявникам брати участь
• Хоча було запропоновано альтернативне житло, відсутність офіційного повідомлення та належної процедури спричинила тривогу та маргіналізацію
• Суд присудив €5 000 відшкодування немайнової шкоди кожній з п’яти сімей заявників
Рішення встановлює важливі принципи щодо процесуальних гарантій, які мають бути забезпечені навіть у справах про незаконні поселення, особливо стосовно вразливих меншинних груп. Воно підкреслює, що, хоча органи влади можуть мати законні підстави для знесення, вони повинні забезпечити справедливу процедуру та враховувати людський вимір таких заходів.
СПРАВА “ГАЙДАШЕВСЬКИЙ ПРОТИ УКРАЇНИ”
Справа стосується порушення статті 6 § 1 Конвенції (право на справедливий суд) у провадженні проти українського громадянина за керування транспортним засобом у стані наркотичного сп’яніння. Європейський суд з прав людини встановив, що Апеляційний суд України не мав неупередженості при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо заявника. Суд визначив декілька ключових питань у цьому рішенні:
• Відсутність сторони обвинувачення на засіданнях Апеляційного суду, де ніхто не підтримував обвинувачення проти заявника
• Дії Апеляційного суду з власної ініціативи збирати докази, що були шкідливими для заявника
• Плутанина між функціями прокурора та судді, оскільки Апеляційний суд активно шукав докази для спростування аргументів захисту
Суд відрізнив цю справу від попереднього рішення у справі “Фігурка проти України”, підкресливши, що заявник визначив конкретні обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в неупередженості суду. Суд встановив, що дії Апеляційного суду з незалежного збирання та використання доказів проти заявника створили виправдані сумніви щодо його об’єктивної неупередженості, що порушило статтю 6 § 1 Конвенції.
Найбільш значущими аспектами цього рішення є:
• Наголос Суду на важливості збереження чіткого розмежування між функціями обвинувачення та судочинства
• Визнання того, що активна роль суду у зборі доказів проти обвинуваченого може компрометувати його неупередженість
• Роз’яснення, що навіть у незначних адміністративних справах мають дотримуватися основні вимоги судової неупередженості
СПРАВА “M.B. проти ІСПАНІЇ”
(Заява № 74487/21)
РІШЕННЯ
Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи 14 грудня 2023 року в складі:
Сіофри О’Лірі, Голови,
Емілії Войцех,
Карін Кеттлер,
Мар’яни Кру,
Сергія Заруби,
Андраша Саї,
Еріка Венсана, суддів,
та Мілана Блажека, секретаря Секції,
Розглянувши вищезазначену справу в порядку закритого засідання,
Виносить таке рішення, яке було прийняте в той же день:
ПРОЦЕДУРА
1. Справа була розпочата за заявою № 74487/21, поданою проти Королівства Іспанія до Європейського суду з прав людини (далі – Суд) відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянином Іспанії M.B. (далі – заявник) 22 грудня 2021 року.
[Продовження тексту…]
СПРАВА “ОЛЕКСЄЄВ І ЛЯШКОВ ПРОТИ РОСІЇ”
Справа стосується скарг двох російських громадян, Олексєєва та Ляшкова, щодо порушення їхнього права на справедливий суд через неможливість брати участь у цивільних судових засіданнях під час тримання під вартою. Суд встановив порушення статті 6 § 1 Конвенції в обох справах. Суд розглянув два основні аспекти справ: по-перше, чи належним чином національні суди оцінили, чи вимагала природа спорів особистої присутності заявників, і по-друге, чи встановили суди будь-які процесуальні механізми для забезпечення ефективної участі затриманих заявників у провадженні. Суд встановив, що в обох випадках національні суди не виконали свого обов’язку забезпечити дотримання принципу справедливого судового розгляду.
Ключові положення рішення включають:
– Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо справ, які стосуються Росії, за подіями, що відбулися до 16 вересня 2022 року, коли Росія перестала бути стороною Конвенції
– Суд встановив порушення статті 6 § 1 щодо несправедливості цивільного провадження в обох справах
– У справі № 24732/17 (Олексєєв) Суд також встановив додаткові порушення, пов’язані з обмеженнями сімейних побачень у місцях тримання під вартою
– Суд присудив компенсацію у розмірі 4 550 євро Олексєєву та 1 500 євро Ляшкову за шкоду та витрати
Найбільш значущими аспектами цього рішення є повторне підтвердження Судом прав затриманих на ефективну участь у цивільних провадженнях, що їх стосуються, та обов’язку національних судів забезпечити або їхню присутність на засіданнях, або надати альтернативні механізми участі. Рішення ґрунтується на прецеденті, встановленому у справі “Євдокимов та інші проти Росії” щодо прав ув’язнених брати участь у цивільних провадженнях.
СПРАВА БАРАХОЄВА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Барахоєва та інших проти Росії, що стосується численних заяв, пов’язаних з надмірними строками досудового утримання під вартою та порушеннями права на свободу зібрань. Суд встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції щодо необґрунтовано тривалих періодів досудового утримання від 10 місяців до понад 2 років. Рішення розглядає три основні аспекти:
• Юрисдикцію Суду у справах, що стосуються Росії, до подій 16 вересня 2022 року
• Порушення статті 5 § 3 щодо надмірного досудового утримання під вартою
• Додаткові порушення, пов’язані зі свободою зібрань та процесуальними правами
Ключові положення рішення включають:
• Суд встановив, що строк досудового утримання був необґрунтовано тривалим для всіх заявників, з періодами від 10 місяців до 2 років і 8 місяців
• Суди не надали достатніх підстав для продовження утримання, часто використовуючи колективні ордери на утримання без належної індивідуальної оцінки
• Органи влади робили припущення про ризики втечі або перешкоджання правосуддю без належної доказової бази
• Суд присудив компенсацію від 2 000 до 6 500 євро кожному заявнику
Найбільш значущі аспекти для практичного застосування:
• Вимога індивідуальної оцінки необхідності утримання
• Потреба в конкретних доказах, а не припущеннях при обґрунтуванні досудового утримання
• Заборона колективних ордерів на утримання без індивідуального розгляду
• Обов’язок враховувати особисті обставини, які можуть зменшити ризики повторного правопорушення або втечі
СПРАВА “БІКБУЛАТОВ ПРОТИ РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Бікбулатова проти Росії щодо обмежень сімейних побачень у слідчих ізоляторах. Суд встановив порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції.
Справа стосується скарги пана Бікбулатова на відмову в наданні як тривалих, так і короткострокових сімейних побачень під час його утримання в слідчому ізоляторі СІЗО-1 у Республіці Татарстан з червня 2016 по березень 2018 року. Суд зберіг свою юрисдикцію у справі, незважаючи на вихід Росії з Конвенції у вересні 2022 року, оскільки події відбулися до цієї дати.
Суд ґрунтував своє рішення на усталеній судовій практиці, зокрема, посилаючись на попередні подібні справи (Андрій Смірнов проти Росії, Резін проти Росії, Чалдаєв проти Росії, Пшибієв і Беров проти Росії, Мухаметов та інші проти Росії). Суд встановив, що обмеження сімейних побачень не були “передбачені законом” і тому порушували статтю 8 Конвенції.
Суд також встановив порушення статті 13 через відсутність ефективного внутрішнього засобу правового захисту для оскарження обмежень сімейних побачень у слідчих ізоляторах, слідуючи своїм попереднім висновкам у справі Павлової проти Росії. Суд визначив, що встановлення цих порушень саме по собі становитиме достатню справедливу сатисфакцію без присудження грошової компенсації.
СПРАВА ДВІГУНА ТА ОВЧАРЕНКА ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Двігуна та Овчаренка проти Росії щодо незаконних обшуків, проведених у приміщеннях заявників. Обидва заявники були адвокатами, офіси та помешкання яких були обшукані російською владою без належних гарантій та належного обґрунтування. Суд встановив порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) в обох справах. Рішення стосується двох окремих заяв, які були об’єднані через подібність предмета. Перша справа стосується Павла Двігуна, офіс та квартира якого були обшукані у 2011-2012 роках у зв’язку з кримінальним провадженням щодо розголошення державної таємниці. Друга справа стосується Сергія Овчаренка, квартира якого (також використовувалась як додатковий офіс) була обшукана у 2017 році у зв’язку з кримінальним провадженням проти його клієнта. Основні висновки Суду включають:
• Обшуки були проведені без відповідних та достатніх підстав
• Не було спеціальних гарантій для адвокатів щодо привілейованих матеріалів
• Ордери на обшук були занадто широкими за змістом та обсягом
• Поліція мала надмірну дискрецію під час обшуків
• Суд присудив кожному заявнику по 7 500 євро за немайнову шкоду
Найбільш значущими аспектами цього рішення є наголос Суду на необхідності спеціальних гарантій при обшуку приміщень адвокатів, вимога до специфічних та вузьких ордерів на обшук та необхідність відповідних і достатніх підстав для проведення таких обшуків. Рішення підтверджує попередню судову практику щодо захисту адвокатської таємниці та необхідності належного судового нагляду за обшуками, що впливають на правових професіоналів.
Справа “ГОЛУБЄВ проти РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Голубєв проти Росії” щодо обмежень сімейних побачень у місцях попереднього ув’язнення. Суд встановив, що Росія порушила статтю 8 § 1 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту), автоматично обмеживши сімейні побачення без належного обґрунтування.
Рішення розглядає два основні аспекти: по-перше, автоматичне застосування обмежень на сімейні побачення в місцях попереднього ув’язнення, і по-друге, відсутність ефективних засобів оскарження таких обмежень. Суд дотримався попередньої позиції, встановленої в попередніх справах проти Росії (Андрій Смірнов проти Росії та Павлова проти Росії), підтвердивши, що автоматичні обмеження сімейних побачень без обґрунтованих міркувань безпеки порушують Конвенцію.
Ключові положення рішення включають:
• Юрисдикцію Суду щодо справ, пов’язаних з подіями до 16 вересня 2022 року (коли Росія перестала бути стороною Конвенції)
• Висновок, що автоматичні обмеження сімейних побачень без фактичного обґрунтування не можуть вважатися “необхідними в демократичному суспільстві”
• Підтвердження того, що російська влада не змогла обґрунтувати втручання в права заявника за статтею 8
• Присудження заявникові 3 500 євро відшкодування
СПРАВА “ІВАНОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
СПРАВА КЛАБУКОВА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Клабукова та інших проти Росії щодо незаконних обшуків, проведених у житлі заявників. Суд встановив порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) через проведення обшуків без відповідних та достатніх підстав і без належних гарантій.
Рішення об’єднує дві окремі заяви (№ 46603/20 та 2455/22), що стосуються обшуків, проведених у 2020 та 2021 роках в Іжевську та Волгограді. Суд зберіг свою юрисдикцію щодо цих справ, незважаючи на вихід Росії з Конвенції, оскільки події відбулися до 16 вересня 2022 року.
Ключові висновки Суду включають:
– Ордери на обшук були видані в занадто широких термінах, без конкретизації об’єктів та документів, що обмежувало б розсуд поліції
– Не було адекватних та достатніх гарантій проти потенційного зловживання владою
– В одному випадку обшук було проведено без відповідних або достатніх причин, оскільки заявник навіть не був підозрюваним
– Суд присудив кожному заявнику 7 500 євро компенсації за шкоду та витрати
Це рішення відповідає усталеній судовій практиці, зокрема, посилаючись на прецеденти, встановлені у справах Місан проти Росії (2014) та Круглов та інші проти Росії (2020), які розглядали подібні порушення щодо незаконних обшуків.
СПРАВА ЛАШКІНА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Лашкіна та інших проти Росії, що стосується чотирьох заяв, пов’язаних з незаконним затриманням та іншими порушеннями прав людини. Суд встановив порушення статті 5 § 1 Конвенції щодо незаконного затримання у всіх справах, а також додаткові порушення інших положень Конвенції в деяких випадках. Рішення розглядає кілька типів порушень:
– Незаконне адміністративне затримання без належного документування або обґрунтування
– Кримінальне затримання, що перевищує три години без письмових записів
– Неналежний розгляд клопотань про провокацію
– Відсутність неупередженості в адміністративних провадженнях
– Порушення, пов’язані зі свободою зборів та вираження поглядів
Ключові положення рішення включають:
– Підтвердження Судом своєї юрисдикції щодо справ, які стосуються Росії, за подіями, що відбулися до 16 вересня 2022 року
– Визнання порушень, де процедури затримання не відповідали вимогам внутрішнього законодавства
– Присудження компенсацій у розмірі від 3 000 до 5 600 євро на заявника
– Вимогу до Росії конвертувати суми компенсації в національну валюту за курсом, чинним на дату врегулювання
– Положення про додаткову сплату відсотків у разі затримки врегулювання
СПРАВА ЛОБАЧЕВОЇ ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Лобачевої та інших проти Росії, яке об’єднало сім заяв, що стосуються різних обмежень свободи вираження поглядів у Росії. Суд встановив порушення статті 10 Конвенції у всіх справах, де заявники були засуджені за російським законодавством за начебто екстремістську діяльність. Суд розглянув справи, де заявників було засуджено за різними формами вираження поглядів, включаючи розповсюдження листівок з критикою Путіна, розміщення відео про розслідування майна посадовців, публікацію фотографій українських військових підрозділів та публікації в соціальних мережах. Покарання варіювалися від адміністративних штрафів до тюремних термінів до 9 років. Основні висновки Суду були такими:
• Суд зберіг юрисдикцію над цими справами, оскільки події відбулися до виходу Росії з Конвенції (16 вересня 2022 року)
• Російські суди не забезпечили належних гарантій проти надто широкого тлумачення поняття «екстремізм»
• Внутрішні суди не розглянули справи з урахуванням принципів практики ЄСПЛ
• Кожному заявнику було присуджено 7 500 євро компенсації за немайнову шкоду
Рішення Суду є особливо значущим, оскільки воно розглядає системну проблему широкого тлумачення Росією законів про екстремізм з метою обмеження свободи вираження поглядів. У рішенні робиться посилання на попередню справу Таганрог ЛРО та інші проти Росії, де були встановлені подібні порушення щодо надто широкого визначення екстремізму в російському законодавстві.
СПРАВА ЛЯНОВА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Лянова та інших проти Росії, яке стосувалося п’яти заяв проти Росії, пов’язаних з катуванням або нелюдським поводженням з боку державних органів. Суд встановив порушення статті 3 Конвенції (заборона катувань) у всіх справах та присудив компенсацію заявникам. Рішення стосується справ, де заявники зазнали різних форм поганого поводження з боку державних органів, включаючи викрадення, побиття під час затримання та насильство під час протестів. Суд підтвердив свою юрисдикцію у цих справах, оскільки події відбулися до виведення Росії з Конвенції 16 вересня 2022 року.
Ключові положення рішення включають:
• Підтвердження, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і органи влади зобов’язані захищати їхню фізичну недоторканність
• Тягар доведення покладається на Уряд щодо демонстрації того, що застосування сили державними агентами не було надмірним
• Суд встановив порушення як матеріальних, так і процесуальних аспектів статті 3 Конвенції
• Відмова органів влади провести належне кримінальне розслідування достовірних тверджень про погане поводження становить порушення процесуальних зобов’язань
• Суд присудив компенсацію в розмірі від 6 500 до 26 000 євро різним заявникам
Найбільш значущі аспекти цього рішення:
• Посилення презумпції на користь заявників, які стверджують про порушення статті 3 під час перебування під поліцейським контролем
• Наголос на обов’язку держави проводити ефективні розслідування тверджень про погане поводження
• Чітка заява про те, що будь-яке застосування сили, яке не є абсолютно необхідним, становить порушення статті 3
• Підтвердження юрисдикції Суду щодо справ, які відбулися до виведення Росії з Конвенції
СПРАВА МАТВЕЄВА ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Матвеєва та інших проти Росії, яке об’єднало п’ять окремих заяв щодо порушень свободи вираження поглядів у Росії. Справи стосувалися різних форм обмежень свободи вираження, включаючи позови про наклеп, адміністративні стягнення за критику військових дій Росії та обмеження публікацій ЗМІ.
Суд розглянув справи, що включали: члена регіонального парламенту, який критикував святкування дня народження мера; публікацію ЗМІ про можливі фінансові порушення в благодійному фонді; статтю НУО про корупцію в виправній установі; публікації Навального та Соболь про якість харчування в московських школах; адміністративне провадження протиРойзмана за критику військових дій Росії в Україні.
Ключові положення рішення включають:
• Підтвердження юрисдикції Суду щодо справ, які стосуються подій до виходу Росії з Конвенції (16 вересня 2022 року)
• Визнання права Юлії Навальної продовжити провадження у справі її покійного чоловіка
• Встановлення порушень статті 10 Конвенції у всіх справах
• Присудження 7 500 євро немайнової шкоди кожному заявникові
Найбільш значущими аспектами рішення є висновки Суду щодо:
• Неспроможності національних судів розрізняти твердження фактів та оціночні судження у справах про наклеп
• Відсутності легітимної мети захисту ‘ділової репутації’ державних органів
• Непропорційного характеру стягнень за критику державних дій
• Надмірного розміру відшкодування у справах про наклеп
СПРАВА НІКІТІНА ПРОТИ РОСІЇ
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі Нікітіна проти Росії щодо порушення права заявника на справедливий судовий розгляд відповідно до статті 6 § 1 Конвенції. Справа стосувалася неспроможності національних судів забезпечити належне повідомлення та участь пана Нікітіна в цивільному провадженні щодо його позову про компенсацію до лікарні.
Суд встановив, що російські суди порушили право заявника на справедливий судовий розгляд, продовживши справу без належної перевірки того, чи було його повідомлено про дату та час судових засідань. Суд підкреслив, що національні суди мають докласти розумних зусиль для виклику сторін на судові засідання та забезпечення їхньої ефективної участі в провадженні.
Ключові положення рішення включають:
• Підтвердження юрисдикції Суду щодо справ, які стосуються Росії, за подіями, що відбулися до 16 вересня 2022 року
• Підтвердження принципу, що суди мають докласти розумних зусиль для належного повідомлення сторін про судові засідання
• Визнання неспроможності національних судів оцінити необхідність відкладення засідань до належного повідомлення
• Присудження 1 500 євро компенсації за немайнову шкоду та витрати
Найбільш значущими аспектами цього рішення є наголос Суду на:
• Обов’язку національних судів перевіряти належне повідомлення сторін
• Вимозі оцінювати обґрунтованість продовження провадження без присутності сторони
• Принципі, що недоліки в обґрунтуванні національних судів щодо повідомлення не можуть бути виправлені retrospективно
СПРАВА “НОВАЯ ГАЗЕТА ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Справа стосується численних заяв проти Росії щодо різних обмежень права на свободу вираження поглядів, переважно пов’язаних з медіа-установами та журналістами. Суд розглянув 21 заяву спільно через їхню подібну тематику. Суд встановив порушення статті 10 Конвенції у всіх справах, які включали різні типи обмежень: провадження про дифамацію, адміністративні штрафи за медійний контент, заходи з блокування веб-сайтів та обшуки помешкань журналістів з вилученням їхнього обладнання.
Ключові положення рішення включають:
• Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо справ, які стосуються подій, що відбулися до виходу Росії з Конвенції 16 вересня 2022 року
• Суд встановив, що російська влада не застосувала належних стандартів при вирішенні спорів про дифамацію та обмеження медійного контенту
• Суд визначив, що обшуки помешкань журналістів та вилучення їхнього обладнання не мали належних процесуальних гарантій
• Суд присудив заявникам різні суми компенсацій від 1 000 до 12 000 євро
Найбільш значущі аспекти рішення:
• Визнання того, що втручання російської влади у свободу ЗМІ не мало легітимних цілей та належної правової основи
• Встановлення, що антиекстремістське законодавство Росії було надмірно широким і не мало передбачуваності
• Підтвердження, що заходи з блокування веб-сайтів не мали достатніх гарантій проти свавільного застосування
• Захист джерел та матеріалів журналістів через більш суворі вимоги до обшуків та вилучень
СПРАВА “С.М. проти РЕСПУБЛІКИ МОЛДОВА”
Справа стосується розголошення конфіденційної медичної інформації про громадянина Молдови його лікарем під час кримінального провадження, а також подальшої передачі цієї інформації державними установами без згоди особи. Європейський суд з прав людини встановив два порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного життя):
1. Лікар (Б.) розкрив інформацію про захворювання заявника, що передається статевим шляхом, під час свідчень у кримінальному провадженні, незважаючи на те, що ця інформація не була запитана слідчим і не мала відношення до розслідуваного майнового злочину. Суд встановив, що вітчизняні органи влади не захистили права заявника, не навівши жодних переконливих причин, чому лікар міг законно розголосити таку чутливу медичну інформацію.
2. Міністерство охорони здоров’я передало скаргу заявника, що містила його медичну інформацію, іншим державним установам (МТА та HDCM) без його явної згоди. Суд визнав це необґрунтованим, оскільки Міністерство могло б отримати роз’яснення щодо дій лікаря без зазначення діагнозу заявника.
Ключові правові принципи, встановлені в рішенні:
– Захист особистих медичних даних є фундаментальним для реалізації права на приватне життя
– Медична інформація може бути розголошена лише за явної згоди або на підставі конкретних законодавчих винятків
– При розгляді скарг про порушення медичної конфіденційності органи влади повинні надати переконливі причини, які переважають право на приватність
– Використання позасудових процедур подання скарг не означає автоматичної згоди на поширення медичної інформації
– Державні установи повинні знаходити способи розгляду скарг про порушення приватності без подальшого порушення прав на приватність
СПРАВА “САМОДУРОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Справа стосується обмежень свободи вираження поглядів у Росії, пов’язаних з художніми творами та виставками, що використовували релігійну символіку, де чотирьох заявників було піддано санкціям за нібито образливі висловлювання стосовно релігійних переконань. Суд встановив, що російська влада порушила статтю 10 Конвенції (свобода вираження поглядів) у всіх випадках, не надавши відповідних і достатніх причин для втручання у свободу вираження поглядів заявників. Суд присудив кожному заявникові 10 000 євро відшкодування та 850 євро судових витрат.
Рішення встановлює кілька ключових принципів щодо балансу між свободою вираження поглядів та релігійними почуттями. Хоча держави мають певну свободу розсуду в таких питаннях, вони повинні надати конкретне обґрунтування обмежень, що виходить за межі простої образи релігійних почуттів.
Ключові положення:
– Держави не можуть обмежувати вираження поглядів виключно на підставі образи релігійних почуттів або несхвалення більшістю
– Органи влади повинні довести, що оспорювані твердження становлять неналежний напад на релігійне шанування або реальну загрозу релігійному миру
– Релігійні групи повинні толерувати заперечення їхніх переконань і навіть ворожі доктрини
– Обмеження не можуть ґрунтуватися виключно на позиціях однієї релігійної традиції
– Суди повинні враховувати ширший художній та соціальний контекст виразів, що використовують релігійну символіку
Важливі аспекти:
– Суд підкреслив, що внутрішні суди не проаналізували, як конкретні твори мистецтва могли б реально становити загрозу релігійному миру
– Рішення критикує ототожнення простої образи релігійних почуттів з підбурюванням до релігійної ненависті
– Суд встановив, що російські суди надто покладалися на православну християнську перспективу, незважаючи на конституційну світськість
– Рішення підтверджує, що художнє вираження, яке включає релігійні теми, заслуговує на захист відповідно до статті 10
Справа “Шаріна та інші проти Росії”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Шаріна та інші проти Росії”, яке об’єднало 17 заяв проти Росії щодо надмірної тривалості досудового утримання та інших пов’язаних порушень. Суд встановив, що у всіх справах тривалість досудового утримання була надмірною та порушувала статтю 5 § 3 Конвенції. Періоди утримання варіювалися від 6 місяців до понад 4 років, при цьому суди не надали достатніх підстав для продовження утримання та не розглядали альтернативних заходів.
Основні порушення, визначені Судом, включали:
• Слабкість підстав, що використовувалися судами для виправдання утримання
• Використання припущень без доказової бази щодо ризиків втечі або перешкоджання правосуддю
• Неспроможність оцінити особисті обставини, які могли б зменшити ризики повторного правопорушення або втечі
• Використання колективних ордерів на утримання в деяких випадках
Суд також встановив додаткові порушення, пов’язані з:
• Неналежними умовами утримання під час транспортування
• Використанням металевих кліток у залах суду
• Обмеженнями свободи вираження
• Перешкоджанням праву на індивідуальну петицію
• Постійним відеоспостереженням за затриманими
• Непропорційними заходами проти учасників публічних зборів
Суд присудив компенсацію в розмірі від 1 000 до 9 750 євро кожному заявнику за шкоду та витрати.
СПРАВА “СУГРОБОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Сугробов та інші проти Росії”, що стосується семи заяв проти Росії щодо надмірної тривалості досудового утримання під вартою та пов’язаних порушень. Суд встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції у всіх справах через необґрунтовано тривалі періоди досудового утримання під вартою.
Суд розглянув скарги семи заявників, які перебували під вартою протягом періодів від приблизно 2 до 4 років. Основні виявлені порушення включали: слабкість підстав, що використовувалися судами для утримання під вартою, використання колективних ордерів на утримання, покладання припущень без доказової бази щодо ризиків втечі або перешкоджання правосуддю, та неспроможність оцінити особисті обставини заявників.
Суд присудив компенсацію від 2 700 до 4 300 євро заявникам за матеріальну та нематеріальну шкоду та витрати. У деяких справах було виявлено додаткові порушення, включаючи перешкоджання праву на індивідуальну заяву, порушення презумпції невинуватості та надмірну тривалість судового перегляду утримання під вартою.
Ключові положення рішення включають:
– Підтвердження юрисдикції Суду у справах, що стосуються Росії, за подіями до 16 вересня 2022 року
– Визнання системних проблем з досудовим утриманням під вартою в Росії, включаючи неналежне обґрунтування тривалого утримання
– Наголос на необхідності індивідуальної оцінки необхідності утримання під вартою замість колективних наказів
– Вимогу до судів надавати конкретні, засновані на доказах причини для продовження утримання під вартою
Справа “ТАШУЄВ проти РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) виніс рішення у справі “Ташуєв проти Росії” щодо неналежних умов утримання під час транспортування ув’язнених та несправедливого кримінального провадження. Суд встановив порушення статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) та статті 6 (право на справедливий суд) Конвенції.
Рішення розглядає три основні аспекти: юрисдикцію у справах проти Росії після її виходу з Конвенції, умови утримання під час транспортування та право на ефективну участь у судовому провадженні. Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо подій, які відбулися до 16 вересня 2022 року, коли Росія перестала бути стороною Конвенції.
Суд встановив, що умови заявника під час 24-годинного транспортування потягом були неналежними, зокрема через відсутність належного постільного приладдя, недостатнє харчування та тісний простір (менше 0,5 квадратних метрів на особу). Суд також встановив порушення щодо перебування заявника в металевій клітці під час судового засідання, що перешкоджало його здатності ефективно брати участь у провадженні та готувати свій захист.
Ключові положення рішення включають:
– Підтвердження, що менше 0,5 квадратних метрів простору на особу під час транспортування створює сильну презумпцію порушення статті 3
– Визнання, що відсутність місць для сну, неналежне забезпечення водою та їжею, обмежений доступ до туалету під час тривалих подорожей є індикаторами порушення
– Встановлення, що утримання в металевій клітці під час судового засідання може порушувати право на ефективну участь у судовому процесі
– Присудження 1 000 євро компенсації за немайнову шкоду та витрати
СПРАВА ТЕРЕХІНОЇ ТА ІНШИХ ПРОТИ РОСІЇ
Рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі Терехіної та інших проти Росії стосується порушень права на свободу зібрань кількох російських громадян, які брали участь або організовували публічні зібрання у період між 2015 та 2019 роками. Суд встановив, що Росія порушила статтю 11 Конвенції, вживши непропорційних заходів проти заявників, включаючи арешти та адміністративні стягнення.
Рішення об’єднує чотири окремі заяви проти Росії, що стосуються кількох заявників, які брали участь у різних публічних заходах, зокрема мітингу на підтримку Н. Савченко, пікеті пам’яті Бесланської трагедії, опозиційному мітингу в Калузі та мітингу за справедливі вибори до Мосгордуми. Суд встановив свою юрисдикцію у цих справах, оскільки події відбулися до виведення Росії з Конвенції 16 вересня 2022 року.
Ключові положення рішення включають:
– Визнання порушень статті 11 (свобода зібрань) у всіх справах, встановивши, що втручання у свободу зібрань заявників не було “необхідним у демократичному суспільстві”
– Встановлення порушень щодо незаконного затримання та відсутності неупередженості в адміністративних провадженнях
– Присудження компенсації в розмірі від 4 000 до 5 000 євро кожному заявнику за шкоду та витрати
– Підтвердження того, що втручання в мирні зібрання шляхом арештів, затримань та адміністративних стягнень було непропорційним
Найбільш значущими аспектами цього рішення є послідовна позиція Суду щодо захисту свободи зібрань, наголос на необхідності пропорційного реагування на мирні демонстрації та встановлення грошової компенсації за порушення прав Конвенції. Рішення також підкреслює важливість наявності неупередженого трибуналу та належних процесуальних гарантій в адміністративних провадженнях.
СПРАВА “ВАКА ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Справа стосується скарг п’яти осіб проти Росії щодо їхнього незаконного затримання в очікуванні видворення з Росії. Суд встановив порушення статті 5 § 1 Конвенції у всіх справах. Суд розглянув справи, де осіб затримували протягом тривалих періодів (від кількох місяців до чотирьох років) в очікуванні їхнього видворення до різних країн (України, Таджикистану, Сирії та Киргизстану). Ключове питання полягало в тому, що російські органи влади не здійснювали провадження з видворення з належною старанністю.
Основні положення рішення включають:
• Суд підтвердив свою юрисдикцію щодо справ, які стосуються Росії, за подіями, що відбулися до 16 вересня 2022 року (коли Росія перестала бути стороною Конвенції)
• Хоча держави мають право контролювати свободу іноземців в імміграційному контексті відповідно до статті 5 § 1(f), таке затримання виправдане лише доти, доки провадження з депортації активно здійснюється
• Затримання перестає бути допустимим, якщо провадження не здійснюються з “належною старанністю”
Найбільш значущі аспекти рішення:
• Суд присудив компенсацію від 5 000 до 10 000 євро заявникам
• Суд підкреслив, що тривалі періоди затримання без активного переслідування провадження з видворення (наприклад, затримки в отриманні документації або перевірці громадянства) становлять порушення Конвенції
• Рішення особливо висвітлює справи, де видворення було практично неможливим (як у випадку першого заявника, який пізніше був визнаний особою без громадянства), проте затримання продовжувалося
СПРАВА “ЗАРІПОВ ТА ІНШІ ПРОТИ РОСІЇ”
Європейський суд з прав людини у справі “Заріпов та інші проти Росії” розглянув сім заяв проти Російської Федерації, пов’язаних з випадками катувань або нелюдського поводження та відсутності ефективного розслідування таких інцидентів. Суд встановив порушення статті 3 Конвенції у всіх справах. Рішення об’єднує кілька справ, де заявники зазнали різних форм фізичного насильства з боку правоохоронних органів, зокрема під час арештів, затримань та протестів. Справи стосувалися інцидентів, що мали місце до 16 вересня 2022 року, коли Росія перестала бути стороною Конвенції.
Основні висновки Суду включають:
– Підтвердження юрисдикції Суду щодо справ, що мали місце до виходу Росії з Конвенції
– Визнання порушень як матеріальних, так і процесуальних аспектів статті 3 (заборона катувань)
– Встановлення факту, що органи влади не провели ефективного розслідування достовірних тверджень про жорстоке поводження
– Присудження компенсації в розмірі від 6 500 до 26 000 євро різним заявникам
Суд підкреслив кілька ключових правових принципів:
– Презумпція факту на користь заявників, які стверджують, що стали жертвами порушень статті 3, перебуваючи під контролем поліції
– Обов’язок органів влади захищати фізичне благополуччя затриманих
– Будь-яке застосування сили, що не є абсолютно необхідним, становить порушення статті 3
– Тягар доведення покладається на Уряд щодо демонстрації того, що застосування сили не було надмірним
– Відмова провести належне кримінальне розслідування достовірних тверджень про жорстоке поводження свідчить про невиконання процесуальних зобов’язань за статтею 3
