Справа №127/22210/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми після розірвання шлюбу між батьками.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який визначив порядок спілкування батька з дітьми без обов’язкової присутності матері, виходячи з інтересів дітей та рівних прав обох батьків на їх виховання. Суд врахував, що мати не надала достатніх доказів негативного впливу батька на дітей, а також те, що гострий конфлікт між батьками може негативно впливати на психоемоційний стан дітей під час спілкування з батьком у присутності матері. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що висловлене малолітньою дитиною небажання спілкуватися з батьком без присутності матері, не може бути підставою для обмеження батьківських прав, оскільки обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами. Суд наголосив на важливості забезпечення справедливого балансу між правами дитини та її батьків, враховуючи інтереси та право дитини на спілкування з обома батьками. Суд також зазначив, що мати не позбавлена можливості звернутися до суду з новим позовом у разі зміни обставин, які б підтверджували негативний вплив батька на дітей.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №545/422/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень селищної ради щодо підготовки до земельних торгів ділянки, яку позивач вважає, що має право використовувати.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що право користування спірною земельною ділянкою перейшло до фермерського господарства “Луч-1” після його створення, а не залишилось за фізичною особою, тобто позивачем; попередні судові рішення у справі № 554/5210/21, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення, і в них вже було встановлено, що права позивача як фізичної особи не були порушені, оскільки фактичним користувачем землі є ФГ “Луч-1”; крім того, суд зазначив, що спірна земельна ділянка вже передана в оренду третій особі, ФГ “Радуга”, на підставі договору оренди, що свідчить про виконання оспорюваних рішень селищної ради; посилання позивача на дозвіл на розроблення технічної документації не є підтвердженням права користування землею, оскільки це лише стадія процесу набуття такого права; суди врахували сталу судову практику щодо розмежування прав фізичної особи та фермерського господарства на користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, згідно з якою після створення ФГ обов’язки орендаря виконує саме господарство.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №141/843/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки позивач вважає, що це порушує її право на спадкування частини цієї ділянки.
2. Суд, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідачка набула право власності на частину земельної ділянки, яка на законних підставах належала чоловікові позивачки, а отже, порушила її спадкові права; суди встановили, що державна реєстрація земельної ділянки відповідачки була проведена на підставі технічної документації, яка базувалася на рішенні, визнаному протиправним, і що попередні державні акти на цю землю були скасовані; суд врахував непослідовну поведінку відповідачки, яка спочатку визнавала факт накладення земельних ділянок, а потім заперечувала це; суд також зазначив, що скасування державної реєстрації є належним способом захисту порушених прав позивачки, оскільки це усуває перешкоди для оформлення її спадкових прав на землю; суд врахував, що відповідачці було відмовлено в оформленні спірної земельної ділянки.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Справа №344/5679/21 від 30/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвал судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю пішохода внаслідок ДТП.
2. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи справу за заявою про перегляд судових рішень у зв’язку з рішенням ЄСПЛ, зазначила, що рішення ЄСПЛ у справі «Михайлик та інші проти України» встановило порушення статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у її процесуальному аспекті через неефективне розслідування обставин смерті потерпілого. Суд вказав, що непроведення ефективного розслідування з дотриманням процесуальних вимог становить негативні наслідки констатованих міжнародною судовою установою порушень, які не можуть бути усунуті іншим шляхом, ніж скасування судових рішень та відновлення провадження у справі. Суд також врахував, що раніше сформована практика Верховного Суду не узгоджується з висновками Конституційного Суду України, тому є потреба змінити підхід до вирішення питання про те, чи підлягають перегляду за виключними обставинами судові рішення, постановлені на стадії досудового розслідування. **** Велика Палата відступила від попередньої позиції, що перегляду підлягають лише рішення, якими завершено розгляд справи по суті. Суд наголосив на необхідності перевірки доводів щодо компетентності експертів, повноти експертизи, а також дослідження питання відповідності технічного стану транспортного засобу нормативним вимогам.
3. Суд вирішив частково задовольнити заяву, скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та призначити новий розгляд скарги на постанову слідчого про закриття кримінального провадження в суді першої інстанції.
Справа №532/2190/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за крадіжку, вчинену повторно за попередньою змовою групою осіб (ч. 3 ст. 185 КК України).
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не врахував належним чином ступінь тяжкості злочину, попередні судимості обвинуваченого за аналогічні злочини, а також факт оголошення обвинуваченого в розшук під час судового провадження. Суд апеляційної інстанції врахував визнання вини обвинуваченим як пом’якшуючу обставину, але не визнав щирим каяття, оскільки обвинувачений відмовився давати показання в суді. Суд зазначив, що позиція потерпілої сторони щодо міри покарання не є визначальною для суду. Верховний Суд підкреслив, що апеляційний суд обґрунтовано призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією статті, враховуючи всі обставини справи та особу обвинуваченого.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок апеляційного суду, яким засудженому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Справа №752/4615/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду, який залишив без змін вирок суду першої інстанції щодо перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 3 ст. 307 КК України (незаконний збут наркотиків) на ч. 3 ст. 309 КК України (незаконне зберігання наркотиків без мети збуту).
2. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що сторона обвинувачення не довела наявність у ОСОБА_7 умислу на збут наркотичних речовин, оскільки не спростувала версію засудженого про те, що він знайшов наркотики, а їх кількість та види йому не були відомі; сам факт великої кількості наркотичних речовин, їх розфасування та відсутність засудженого на обліку у нарколога не є достатніми доказами наміру збуту. Суд також врахував, що пояснення ОСОБА_7, надані під час затримання, не можуть бути визнані допустимим доказом, оскільки були надані під примусом і не були відтворені в судовому засіданні. Крім того, суд взяв до уваги закриття кримінального провадження щодо обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 у зв’язку з відсутністю складу злочину, що також не підтверджує наявність у нього мети збуту наркотиків. Суд наголосив, що для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має бути не просто більш вірогідною, а єдиною, якою розумна людина може пояснити всю сукупність фактів.
3. Верховний Суд залишив ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №759/5687/22 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів і боєприпасів.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, оскільки апеляційний суд формально розглянув клопотання захисника про призначення судово-психіатричної експертизи, не навівши обґрунтування відмови, хоча були надані медичні документи, що свідчили про лікування засудженого в психіатричній лікарні. Також, апеляційний суд не спростував версію захисту про те, що боєприпаси та наркотичні засоби могли належати не засудженому, оскільки автомобілем користувалися інші особи. Крім того, апеляційний суд не врахував зміни в санкції статті 309 КК України, яка на момент розгляду справи вже не передбачала покарання у виді арешту, призначеного судом першої інстанції. Враховуючи зазначені порушення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд не забезпечив законність та обґрунтованість свого рішення.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, а також обрав засудженому запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Справа №638/7426/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження прокурором ухвали апеляційного суду щодо кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 389 КК України (ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт).
2. У тексті рішення відсутні аргументи суду.
3. Верховний Суд залишив ухвалу Харківського апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Справа №0907/7945/2012 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження виправдувального вироку та ухвали апеляційного суду про зміну постанови щодо процесуального статусу особи.
2. Суддя Верховного Суду розглядає касаційні скарги прокурора та виправданого на рішення судів попередніх інстанцій, якими ОСОБА_3 було виправдано за обвинуваченням у шахрайстві та підробці документів. Апеляційний суд змінив постанову суду першої інстанції лише в частині процесуального статусу ОСОБА_3, замінивши “підсудний” на “виправданий”. У касаційних скаргах ставиться питання про перевірку законності та обґрунтованості судових рішень. Суддя перевірив касаційні скарги на відповідність вимогам процесуального закону, зокрема щодо строків та форми подання. Враховуючи необхідність перевірки доводів касаційних скарг, суддя вирішив витребувати матеріали кримінальної справи з суду першої інстанції для подальшого розгляду в касаційному порядку.
3. Суд постановив витребувати матеріали кримінальної справи для перевірки в касаційному порядку.
Справа №910/9598/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу, неустойки та сум за прострочення виконання грошового зобов’язання за договором поставки вугілля.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення попередніх судів, які задовольнили позов, мотивуючи це тим, що суди не врахували умови договору, які надають покупцю право призупинити оплату на суму ПДВ у разі не реєстрації продавцем податкових накладних. Суд наголосив, що принцип свободи договору дозволяє сторонам врегулювати свої відносини на власний розсуд, якщо це не суперечить імперативним нормам законодавства. Також, суд зазначив, що умова договору про призупинення оплати узгоджується з правом покупця зупинити виконання зобов’язання у випадку невиконання обов’язку контрагентом. Суд вказав на необхідність встановлення обставин своєчасного складення та реєстрації податкових накладних позивачем, оскільки від цього залежить строк виконання зобов’язань з оплати. Суд також послався на свою попередню практику, де було підтверджено право замовника зменшити суму заборгованості на суму ПДВ за незареєстрованими податковими накладними за наявності відповідних умов у договорі.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №991/3915/25 від 12/05/2025
Предметом спору є угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченою у справі про надання неправомірної вигоди судді за ухвалення позитивних рішень у цивільних справах.
Суд, затверджуючи угоду, врахував, що обвинувачена беззастережно визнала свою вину, активно сприяла розслідуванню, викриваючи інших учасників злочинної схеми в суді, і що існує суспільний інтерес у швидкому покаранні винних у корупційних діях. Суд також зазначив, що угода відповідає вимогам законодавства, не порушує прав сторін чи інших осіб, укладена добровільно, і обвинувачена здатна виконати взяті на себе зобов’язання. Суд врахував пом’якшуючі обставини, такі як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а також позитивні характеристики обвинуваченої. Також суд наголосив, що цей вирок не має преюдиціального значення для інших осіб, не є доказом їхньої вини і не порушує їхні права.
Суд затвердив угоду про визнання винуватості та призначив обвинуваченій покарання у вигляді 4 років позбавлення волі, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням на 1 рік, та конфіскував грошові кошти, отримані як неправомірна вигода, в дохід держави.
Справа №930/2122/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також вирішення цивільного позову про відшкодування майнової та моральної шкоди.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони врахували ступінь тяжкості злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують покарання, і правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Суд зазначив, що призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а також адекватним характеру вчинених дій. ВС підкреслив, що суди обґрунтовано відмовили у застосуванні ст. 69 КК, оскільки не було встановлено достатньої кількості обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину. Крім того, ВС підтримав рішення щодо часткового задоволення цивільного позову, оскільки було доведено завдання майнової та моральної шкоди потерпілому, а також обґрунтовано стягнення цих збитків з батька засудженого, враховуючи відсутність у останнього власних коштів.
3. Верховний Суд залишив без змін вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7.
Справа №463/11488/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відмова Львівського апеляційного суду у відкритті провадження за заявою ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали цього ж суду.
2. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, вказуючи на те, що апеляційний суд неправильно застосував норми КПК України щодо перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами. Суд касаційної інстанції наголосив, що відповідно до рішення Конституційного Суду України та висновків об’єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, ухвали слідчих суддів можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, особливо коли вони обмежують конституційні права та свободи людини. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд не врахував ці положення, відмовляючи у відкритті провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Суд також вказав на необхідність забезпечення доступу до правосуддя та усунення судових помилок.
3. Верховний Суд скасував ухвалу Львівського апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Справа №286/2063/22 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо міри покарання за ч. 2 ст. 309 КК (незаконне придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів без мети збуту).
2. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції, який призначив покарання у виді штрафу із застосуванням ст. 69 КК, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не врахував відсутність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а також той факт, що обвинувачений, маючи непогашену судимість за аналогічний злочин, вчинив новий злочин під час іспитового строку. Суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують покарання, та відсутність обтяжуючих обставин, однак дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 309 КК, вважаючи, що штраф не буде достатнім для виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Верховний Суд погодився з рішенням апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд повною мірою дотримався вимог кримінального процесуального закону, а призначене покарання є справедливим та достатнім. Суд касаційної інстанції також відхилив доводи захисника щодо неврахування сплати штрафу засудженим, оскільки вирок суду першої інстанції не набрав законної сили на момент сплати.
3. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Справа №910/1694/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є вимога ТОВ “Даєр” до ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” про зобов’язання прийняти товар (блоки керування краном) відповідно до договору поставки.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позов ТОВ “Даєр”, мотивуючи це тим, що договір поставки є підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов’язків, зокрема обов’язку постачальника поставити товар та обов’язку покупця прийняти його в обумовленій кількості. Суд зазначив, що передбачені договором заявки на поставку товару є лише підставою для здійснення поставки у певний строк, а не на замовлення товару. Також суд вказав, що відсутність виробничої необхідності у товарі не звільняє покупця від виконання договірних зобов’язань, а закінчення строку дії договору не припиняє зобов’язань за ним. Суд також не погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від договору, оскільки не було дотримано встановленого договором порядку такої відмови. Суд касаційної інстанції підкреслив, що покупець, укладаючи договір, має “виправдане очікування” на його виконання, а невиконання зобов’язань суперечить принципу добросовісності.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції, яким зобов’язано ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” прийняти товар від ТОВ “Даєр”.
Справа №534/1147/24 від 06/05/2025
1. Предметом спору є клопотання прокурора про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не наведено аргументів суду. У зв’язку з тим, що складання судового рішення у формі ухвали вимагає значного часу, Суд вважав за необхідне обмежитися складанням та оголошенням її резолютивної частини. Повний текст ухвали буде проголошено пізніше.
3. Верховний Суд відмовив у задоволенні клопотання прокурора про направлення матеріалів кримінального провадження з одного суду до іншого.
Справа №910/4384/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним та скасування наказу Президента Громадської організації “Федерація велосипедного спорту України” про поновлення на посаді.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про штучність спору. Верховний Суд підкреслив, що зловживання процесуальними правами має бути доведено, а не ґрунтуватися на припущеннях. Суд зазначив, що звернення до суду є правом, гарантованим Конституцією України, і відсутність порушеного права має бути підставою для відмови в позові, а не для залишення його без розгляду. Суд також врахував, що наявність корпоративного спору між сторонами робить позов обґрунтованим, а збіг позивача та директора відповідача в одній особі не свідчить про суперечливість дій. Суд касаційної інстанції також наголосив, що не було надано належних доказів наміру позивача протиправно використати судове рішення в інших провадженнях.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №206/4411/23 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку щодо ОСОБА_7, засудженого за крадіжку, грабіж та розбій, вчинені в умовах воєнного стану, з проникненням у житло та повторно.
2. Верховний Суд залишив вирок апеляційного суду без змін, підкресливши, що апеляційний суд ретельно перевірив доводи апеляційної скарги захисника та прокурора, надав їм належну оцінку та обґрунтовано їх відхилив. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд діяв у межах своїх повноважень, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 370 та 420 КПК, і його вирок є законним, обґрунтованим та вмотивованим. ВС наголосив на тому, що не може переоцінювати докази, встановлені судами попередніх інстанцій, і що формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону не завжди є підставою для визнання доказів недопустимими. Суд також вказав, що апеляційний суд правомірно відмовив у повторному дослідженні доказів, оскільки не було надано переконливих підстав для цього, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК.
3. Верховний Суд ухвалив залишити вирок Дніпровського апеляційного суду від 14 серпня 2024 року щодо ОСОБА_7 без змін, а касаційну скаргу його захисника – без задоволення.
Справа №991/7774/24 від 12/05/2025
Предметом спору є позов про визнання необґрунтованими активів (квартири) та стягнення їх в дохід держави.
Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала рішення суду першої інстанції та відмовила в задоволенні позову про стягнення квартири в дохід держави, задовольнивши апеляційні скарги відповідачів та третьої особи. Суд апеляційної інстанції, ймовірно, дійшов висновку про відсутність достатніх доказів необґрунтованості набуття спірної квартири, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги аргументи сторони захисту, які спростовували доводи прокурора щодо незаконності походження коштів на придбання квартири. Також, суд міг врахувати пояснення відповідачів та третьої особи щодо джерел походження коштів, їх фінансового стану та інших обставин, які свідчать про законність набуття права власності на квартиру. В результаті, колегія суддів вирішила, що підстави для задоволення позову про стягнення активу в дохід держави відсутні.
Суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення квартири в дохід держави.
Справа №133/424/18 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за завдання побоїв, що завдали фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 126 КК України).
2. Суд касаційної інстанції залишив судові рішення без змін, оскільки суди попередніх інстанцій дотрималися вимог закону при розгляді справи. Суд зазначив, що доводи касаційної скарги про упередженість свідків та потерпілої були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх необґрунтованими, оскільки показання свідків узгоджуються між собою, є чіткими та послідовними, і відсутні докази їх завідомо неправдивості. Також суд відхилив доводи про психічний стан одного зі свідків, оскільки на момент вчинення інкримінованих дій та на момент допиту в суді, застосування примусових заходів медичного характеру до нього було припинено. Суд також визнав обґрунтованим відмову в допиті свідків, які перебували за кордоном, та у проведенні допиту обвинуваченого на поліграфі. Щодо відсутності тілесних ушкоджень у потерпілої, суд зазначив, що ОСОБА_6 був засуджений саме за завдання побоїв, що завдали фізичного болю, але не спричинили тілесних ушкоджень, що відповідає висунутому обвинуваченню. Суд також не встановив порушень права на захист, оскільки обвинувачений неодноразово змінював захисників, і йому завжди була забезпечена правова допомога.
3. Верховний Суд залишив вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №911/973/24 від 13/05/2025
Предметом спору є стягнення 5 702 846,02 грн.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТДВ “Узинський цукровий комбінат”, скасувавши рішення попередніх інстанцій. Судді Касаційного господарського суду, розглядаючи справу, дійшли висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Зокрема, можливо, не були повно та всебічно досліджені всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, або неправильно застосовано норми матеріального права. У зв’язку з цим, Верховний Суд вирішив, що необхідно передати справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області для усунення допущених порушень та забезпечення справедливого вирішення спору.
Суд ухвалив скасувати рішення попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Справа №904/2112/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) за порушення умов договору поставки.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення апеляційного суду, який частково задовольнив позов, зменшивши розмір пені, виходячи з наступного:
* Суд виходив з того, що на момент звернення позивача з позовом до суду основне зобов`язання щодо поставки товару було виконано без будь-яких додаткових претензій чи вимог з боку позивача, що свідчить про добросовісний характер дій відповідача, який виконав зобов`язання за першої можливості, не чекаючи звернення до нього з позовом до суду.
* Суд врахував наявність зовнішніх обставин, які фактично змінили можливий строк виконання зобов`язання, і які відповідач добросовісно намагався усунути в розумні строки без прояву з його боку грубої недбалості.
* Суд врахував незадовільний фінансовий стан відповідача.
* Суд зазначив, що зменшення розміру штрафних санкцій є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд з урахуванням конкретних обставин справи.
* Суд відхилив доводи позивача про те, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду, оскільки у кожній із наведених скаржником справ судами здійснювалася оцінка та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу та встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, після чого вирішувалося питання про наявність підстав для зменшення розміру неустойки, що є правом суду, та реалізується судом на власний розсуд та за внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку.
3. Суд касаційної інстанції постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №308/1812/25 від 12/05/2025
Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Суд розглянув клопотання захисника обвинуваченого про передачу кримінального провадження до іншого суду в межах різних апеляційних округів. Приймаючи рішення, суд керувався нормами Кримінального процесуального кодексу України, зокрема статтями 32, 34, 283, 615. Суд врахував обставини справи та доводи, наведені захисником у клопотанні, однак не знайшов підстав для його задоволення. Суд зазначив, що складання повного тексту ухвали потребує значного часу, тому обмежився оголошенням резолютивної частини, посилаючись на ч. 2 ст. 376 КПК України. Суд також вказав на остаточність ухвали та відсутність можливості її оскарження.
Суд постановив залишити без задоволення клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
Справа №991/4110/20 від 29/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали апеляційного суду щодо засудження особи за шахрайство, закінчений замах на підкуп службової особи, яка займає відповідальне становище, та закінчений замах на підкуп суддів, які займають особливо відповідальне становище.
2. Суд касаційної інстанції залишив вирок без змін, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано визнав особу винною на підставі зібраних доказів, які були належним чином досліджені та оцінені. Апеляційний суд, переглядаючи справу, дотримався вимог кримінального процесуального закону, проаналізував доводи апеляційної скарги та надав на них вичерпні відповіді. Суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги щодо порушення правил підслідності, порядку отримання дозволу на проведення негласних слідчих дій, використання доказів, отриманих внаслідок цих дій, та провокації злочину, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Суд касаційної інстанції підкреслив, що переоцінка доказів не входить до його компетенції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а вирок та ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №991/4110/20 від 29/04/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку Вищого антикорупційного суду та ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо особи, обвинуваченої у шахрайстві та підбурюванні до замаху на надання неправомірної вигоди службовій особі.
2. Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій. В обґрунтуванні своєї позиції, суд касаційної інстанції, ймовірно, виходив з того, що докази, зібрані у кримінальному провадженні, були належним чином оцінені судами першої та апеляційної інстанцій. Також, суд, ймовірно, врахував, що під час розгляду справи не було допущено істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли призвести до скасування судових рішень. Крім того, суд, напевне, взяв до уваги тяжкість злочинів, у яких обвинувачується засуджений, та обґрунтованість призначеного йому покарання. Суд також міг оцінювати доводи захисника щодо невинуватості особи та надати їм відповідну оцінку, відхиливши їх як необґрунтовані.
3. Верховний Суд ухвалив залишити касаційну скаргу захисника без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду щодо засудженого без змін.
Справа №902/824/20 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про закриття апеляційного провадження за скаргою акціонера, який не брав участі у справі, на ухвалу суду першої інстанції про призначення судово-економічної експертизи для визначення ринкової вартості акцій.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, зазначивши, що особа, яка не брала участі у справі, повинна довести, що судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів або обов’язків, і такий зв’язок має бути очевидним та безумовним. Суд вказав, що ухвала про призначення експертизи є процесуальною дією, а не рішенням по суті спору, і не вирішує безпосередньо питання про права та обов’язки акціонера. Суд також зазначив, що посилання скаржника на можливе зменшення дивідендів є припущеннями, а не доведеним порушенням прав. Крім того, суд відхилив аргументи щодо неналежного повідомлення про судове засідання, оскільки повістка була надіслана за належною адресою, а неотримання її адресатом не є відповідальністю суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №2-213/10 від 07/05/2025
1. Предметом спору є заміна сторони виконавчого провадження та стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
2. Суд касаційної інстанції розглядав дві касаційні скарги: першу – від боржниці ОСОБА_2 на рішення судів попередніх інстанцій про заміну стягувача у виконавчому провадженні, і другу – від нового стягувача ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду про відмову у стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Відносно першої скарги, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для заміни стягувача, оскільки ОСОБА_1 є правонаступником попереднього стягувача на підставі договорів відступлення права вимоги. Суд відхилив аргументи боржниці про неоплатність відступлення права вимоги та про неправомірність заміни кредитора-фінансової установи на фізичну особу, посилаючись на презумпцію правомірності правочину та на те, що первісний кредитор був позбавлений банківської ліцензії. Відносно другої скарги, суд встановив, що апеляційний суд помилково відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки заявник вчасно повідомив про наявність таких витрат та подав необхідні докази. Враховуючи обставини справи, обсяг наданих послуг та критерії розумності, суд визначив співмірний розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з боржниці.
3. Верховний Суд залишив без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, скасувавши ухвалу апеляційного суду та ухваливши нове рішення про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №385/1046/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що виправдувальний вирок суду першої інстанції, на підставі якого позивач вимагав відшкодування моральної шкоди, не набрав законної сили, оскільки був скасований апеляційним судом і справу направлено на новий розгляд. Відповідно до статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відсутні підстави для відшкодування шкоди, оскільки не доведено факту незаконності дій, що завдали шкоду. Суд зазначив, що для вирішення справи необхідно встановити фактичні обставини та оцінити докази, що неможливо зробити на стадії касаційного перегляду. Суд касаційної інстанції вказав на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини справи та ухвалили рішення, яке не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №732/1218/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, укладеного між фізичною особою (ОСОБА_1) та агропромисловим кооперативом (АПК «Старосільський»).
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, яким було скасовано рішення суду першої інстанції про розірвання договору оренди землі та закрито провадження у справі, оскільки у провадженні господарського суду перебуває справа про банкрутство АПК «Старосільський». Суд врахував, що задоволення вимог ОСОБА_1 про розірвання договору оренди та припинення права оренди вплине на розмір ліквідаційної маси боржника. Також, суд взяв до уваги зміни в законодавстві, які розширили повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, дозволяючи відчужувати або передавати в заставу право оренди без погодження з власником. Суд зазначив, що з моменту порушення справи про банкрутство, боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює комплекс юридичних правовідносин. Суд вказав на те, що справа за позовом про розірвання договору оренди землі є майновим спором і має ціну позову.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №732/622/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, ініційоване спадкоємцем орендодавця на підставі відповідного пункту в договорі оренди.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який закрив провадження у справі, вказуючи на те, що спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство орендаря (АПК «Старосільський») у господарському суді, оскільки розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника. Суд врахував, що з моменту порушення справи про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, і всі майнові спори, стороною в яких він є, мають розглядатися в межах справи про банкрутство. Також суд зазначив, що законодавець розширив повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником. Суд також врахував, що справа за позовом про розірвання договору оренди землі – це майновий спір і він має ціну позову. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду залишити без змін.
Справа №166/1002/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки позивачку було звільнено з посади вчителя фізичної культури за вчинення аморального проступку.
2. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачка, як педагогічний працівник, вчинила аморальний проступок по відношенню до учениці школи, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, принижує честь та гідність дітей, порушує моральні устої суспільства і суперечить змісту трудової функції такого працівника, що є несумісним із продовженням роботи. Суд зазначив, що звільнення працівника, який виконує виховні функції та вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами, і вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію. Суд також врахував, що педагогічний працівник зобов’язаний бути людиною високих моральних переконань, бездоганної поведінки та зобов’язаний захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу, зокрема, від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства. Суд також зазначив, що допит неповнолітнього свідка було проведено з дотриманням вимог ЦПК України, а відсутність законного представника при допиті не є безумовною підставою для визнання доказу недопустимим. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо відхилення клопотання позивача про допит свідків, оскільки воно було подане з порушенням строків, визначених процесуальним законодавством.
3. Суд постановив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та апеляційного суду – без змін.
Справа №183/2176/17 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору іпотеки, укладеного без згоди одного з подружжя, скасування заборони на нерухоме майно та виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що апеляційний суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності встановлення добросовісності набувача (банку) при укладенні договору іпотеки без згоди одного з подружжя. Суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки заяві ПАТ «УкрСиббанк» про застосування строків позовної давності, що є важливим для вирішення спору. Також, апеляційний суд припустився суперечностей між мотивувальною та резолютивною частинами рішення. Враховуючи зазначені порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість встановлення фактичних обставин справи без її повторного розгляду в апеляційційній інстанції.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/368/24 від 01/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої ради правосуддя про відмову у звільненні судді у відставку через недостатній стаж та зобов’язання зарахувати певні періоди роботи до стажу, що дає право на відставку.
2. Велика Палата Верховного Суду погодилася з рішенням суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову судді, оскільки ВРП діяла правомірно, відмовивши у звільненні судді у відставку через недостатній стаж роботи, визначений чинним законодавством на момент призначення судді на посаду. Суд врахував, що стаж роботи, який дає право на відставку, визначається відповідно до законодавства, що діяло на день призначення судді на посаду. Також, суд зазначив, що до стажу роботи, що дає право на відставку, не може бути зараховано половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за заочною формою, оскільки на час призначення судді на посаду зараховувалася лише денна форма навчання. Суд підкреслив, що різні вимоги до кандидатів на посаду судді, визначені законодавством на день їх призначення, є обґрунтованою підставою для різниці в обчисленні стажу, що дає право на відставку. Суд також зазначив, що доводи апеляційної скарги про порушення принципу “єдиного статусу суддів” є неспроможними, оскільки не ґрунтуються на законі.
3. Суд залишив апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №732/586/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди землі, ініційоване власником земельної ділянки (позивачем) на підставі пункту договору, який передбачає таку можливість у разі переходу права власності на землю до іншої особи.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки щодо відповідача (орендаря) відкрито справу про банкрутство, і спір має розглядатися в межах цієї справи господарським судом. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розірвання договору оренди вплине на обсяг ліквідаційної маси банкрута, оскільки орендар має право відчужувати орендовану землю без погодження з власником, а отже, спір є майновим і підлягає розгляду в межах справи про банкрутство. Суд також підкреслив, що визначення юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті захист прав кредиторів. Суд вказав, що закриття провадження у справі через юрисдикцію не є порушенням права на доступ до суду, а суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися “судом, встановленим законом”.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №732/647/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, ініційоване власником (ОСОБА_1) через систематичне порушення орендарем (АПК «Старосільський») умов договору щодо сплати орендної плати.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки АПК «Старосільський» перебуває у стадії банкрутства, і всі майнові спори за участю боржника мають розглядатися в межах справи про банкрутство господарським судом. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди активом ліквідаційної маси банкрута. Суд зазначив, що розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу банкрута, а отже, спір має розглядатися господарським судом. Суд також відхилив аргументи касаційної скарги, підкресливши, що закриття провадження не є порушенням права на доступ до суду, оскільки справа має розглядатися судом відповідної юрисдикції. Суд касаційної інстанції зазначив, що не може переоцінювати докази, надані судами попередніх інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №643/5864/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення боргу за договором позики та звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач. Суд зазначив, що строк позовної давності почав перебіг з моменту настання строку повернення позики, і закінчився задовго до звернення позивача до суду. Суд врахував, що звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису та подальші дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку не є поважними причинами для пропуску позовної давності, оскільки вибір позасудового способу захисту є ризиком позивача. Суд також зазначив, що тривалий розгляд інших спорів між сторонами не позбавляв позивача можливості звернутися до суду з позовом у межах строку позовної давності. Суд також відмовив у стягненні процентів та неустойки через пропуск строку позовної давності, а також у зверненні стягнення на предмет іпотеки, оскільки право власності на квартиру зареєстровано не за відповідачем.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №732/646/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі та припинення права оренди земельної ділянки, ініційоване власником земельної ділянки через систематичну несплату орендної плати орендарем.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення апеляційного суду, який закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що АПК «Старосільський» перебуває у процедурі банкрутства, а розірвання договору оренди та припинення права оренди вплине на ліквідаційну масу боржника. Суд врахував зміни в законодавстві, які розширили права орендаря щодо розпорядження правом оренди, дозволяючи відчужувати його без погодження з власником. Суд також зазначив, що з моменту порушення справи про банкрутство, боржник перебуває в особливому правовому режимі, що змінює комплекс юридичних правовідносин. Суд підкреслив, що всі майнові спори, стороною в яких є боржник, повинні розглядатися господарським судом в межах справи про банкрутство. Суд також зазначив, що справа про розірвання договору оренди землі є майновим спором, оскільки впливає на обсяг ліквідаційної маси боржника.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №732/644/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, ініційоване власником через систематичну несплату орендної плати орендарем, Агропромисловим кооперативом «Старосільський».
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки АПК «Старосільський» перебуває у процедурі банкрутства, і згідно з чинним законодавством, усі майнові спори за участю боржника мають розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство. **** Суд зазначив, що зміни в законодавстві дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Суд також врахував, що розірвання договору оренди вплине на ліквідаційну масу боржника, оскільки позбавить його можливості отримувати дохід від оренди або продати право оренди. Суд відмітив, що розгляд справи не в межах юрисдикції не є порушенням права на доступ до суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін, підтвердивши, що спір має розглядатися в межах провадження у справі про банкрутство в господарському суді.
Справа №754/9292/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання права власності на транспортний засіб та його витребування з чужого незаконного володіння.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не набув права власності на спірний автомобіль, оскільки автомобіль не був йому переданий, а умовами договору не передбачено іншого моменту переходу права власності; позивач не надав доказів, що перевізник здійснював доставку майна саме для нього; свідоцтво про списання транспортного засобу було сформовано на іншу компанію, яка мала договірні відносини з відповідачем, а не з компанією, з якою позивач уклав договір про консультаційні послуги. Суд також врахував, що автомобіль не був переданий позивачу ні після оплати, ні після прибуття в порт, позивач не розмитнював і не реєстрував транспортний засіб. Суд касаційної інстанції змінив рішення судів попередніх інстанцій лише в частині розподілу судових витрат, зменшивши суму, стягнуту на користь відповідача за професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, зважаючи на необґрунтованість заявлених витрат у повному обсязі.
3. Суд касаційної інстанції частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення судових витрат, а в іншій частині залишив рішення без змін.
Справа №754/13736/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву директора ПП «Вадім» про відмову від позову та закрили провадження у справі, оскільки директор мав повноваження на подання такої заяви згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та статутом підприємства. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про те, що директор діяв всупереч інтересам підприємства, оскільки питання про відмову від позову не відноситься до виключної компетенції власників, а довіреність, яка надавала директору повноваження представляти інтереси іншої сторони, була припинена до моменту подання заяви про відмову від позову. Суд також врахував, що на момент подання позову один із співзасновників підприємства вже не був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Суд касаційної інстанції підкреслив, що відмова від позову є диспозитивним правом позивача, і суди попередніх інстанцій діяли відповідно до норм процесуального права, приймаючи таку відмову.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/23597/23 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження звільнення позивача з посади директора комунального підприємства та вимоги про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, мотивуючи це тим, що позивач не зловживав процесуальними правами, оскільки його перша позовна заява була втрачена в адміністративному суді, а у відкритті провадження за другою заявою було відмовлено через неналежну юрисдикцію; крім того, позивач вчинив дії для відкликання заяви з адміністративного суду після відкриття провадження у цивільній справі. Апеляційний суд також зазначив, що залишення позову без розгляду обмежило право позивача на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що для залишення позову без розгляду необхідна наявність тотожного позову в іншому суді, чого в даному випадку не було. Також Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що в діях позивача не було ознак зловживання процесуальними правами, а отже, відсутні підстави для відшкодування відповідачу витрат на правничу допомогу.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №283/2703/23 від 07/05/2025
Предметом спору у цій справі є встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу між позивачем та померлим з метою подальшого поділу спільного майна та спадкування.
Суд задовольнив позов, спираючись на докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, придбання майна для спільного користування, а також на показання свідків, які підтвердили факт проживання позивача та померлого однією сім’єю. Суд врахував, що метою встановлення факту є поділ спільно нажитого майна та спадкування, що робить обраний спосіб захисту ефективним. Суд також зазначив, що відповідач не надав переконливих доводів, які б спростовували факт спільного проживання. Суд касаційної інстанції підкреслив, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, оцінили докази та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №188/1710/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця щодо незняття арешту з її майна у виконавчому провадженні, яке було завершено поверненням виконавчого листа стягувачу.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні скарги, мотивуючи це тим, що на момент повернення виконавчого листа стягувачу не було передбачено зняття арешту з майна боржника. Верховний Суд зазначив, що оскільки виконавчий лист не був повторно пред’явлений до виконання протягом встановленого строку, а стягувач втратив можливість ініціювати продовження виконавчих дій, збереження арешту на майно боржника протягом тривалого часу є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Суд також врахував, що ухвалою суду було відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа та поновленні строку його пред’явлення до виконання. На підставі цього, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність арешту без відкритого виконавчого провадження та можливості примусового виконання рішення суду є порушенням прав боржника.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та зобов’язав державного виконавця скасувати арешт майна ОСОБА_1.
Справа №732/612/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди землі, укладеного між спадкодавцем позивачки та відповідачем, а також припинення права оренди.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду про закриття провадження у справі, оскільки спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство відповідача (АПК «Старосільський») у господарському суді, враховуючи, що задоволення позову про розірвання договору оренди та припинення права оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника. Суд врахував зміни в законодавстві, які розширили права орендаря щодо розпорядження правом оренди, дозволяючи відчужувати його без погодження з власником, що робить право оренди майновим активом, який може бути включений до ліквідаційної маси. Суд також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, боржник перебуває в особливому правовому режимі, що вимагає концентрації всіх майнових спорів у межах справи про банкрутство. Суд відхилив аргументи позивачки про те, що речове право оренди не входить до ліквідаційної маси, підкреслюючи, що спір має майновий характер і впливає на активи боржника.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №200/14579/13-ц від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду щодо подання приватного виконавця про надання дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що приватний виконавець правомірно звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, де зареєстровані діти, оскільки це необхідно для усунення перешкод у виконанні судового рішення, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна. Суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні подання, вважаючи його таким, що не відповідає ЦПК України. Апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, також помилково залишив подання без розгляду, вважаючи, що попередньою ухвалою вже було надано дозвіл на звернення стягнення на це майно, хоча попередня ухвала стосувалася іншого питання – звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано. Суд наголосив, що подання про звернення стягнення на майно, де зареєстровані діти, та подання про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстровано, є різними за своєю суттю, і при їх розгляді досліджуються різні обставини. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, яка дозволяє виконавцю звертатися до суду з подібними поданнями стільки разів, скільки це необхідно для виконання судового рішення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №990/143/24 від 08/05/2025
Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду, погодилася з його висновками. Суд виходив з того, що Вища кваліфікаційна комісія суддів діяла в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом. Аргументи позивача про порушення процедури або неправомірність прийнятого рішення були ретельно перевірені судом першої інстанції, і Велика Палата не знайшла підстав для їх переоцінки. Суд також врахував, що рішення Комісії було обґрунтованим та мотивованим, а позивач не надав достатніх доказів на підтвердження своїх вимог. Крім того, суд взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини щодо дискреційних повноважень органів державної влади при прийнятті рішень у сфері державної служби.
Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Справа №947/954/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння щодо апартаментів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій не повно встановили фактичні обставини справи, зокрема, не дослідили докази, надані сторонами, щодо вартості спірного майна та обставин, які можуть свідчити про недобросовісність дій сторін. Суд зазначив, що апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з’ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з’ясуванні таких обставин, а також не перевірив чи відповідають дії учасників спірних правовідносин засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність. Суд касаційної інстанції також звернув увагу на те, що суди не врахували наявність кримінального провадження щодо можливого заволодіння спірним майном. Враховуючи принцип вірогідності доказів, апеляційний суд не проаналізував надані сторонами докази на предмет того, чи не свідчить суперечність у поданих сторонами документах щодо вартості майна, набутого за договорами купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, на один і той же предмет нерухомості, придбаний з різницею у 10 днів, а також у доказах щодо сплати вартості такого майна, про недобросовісність дій однієї із сторін спірних правовідносин.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №703/1211/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є вимога ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, які були викрадені з його банківського рахунку внаслідок шахрайських дій з використанням викраденого мобільного телефону.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що негайно повідомив банк про втрату мобільного телефону з фінансовим номером, що є обов’язком споживача фінансових послуг згідно із Законом України «Про платіжні послуги». Суд зазначив, що позивач звернувся до поліції із заявою про злочин через сім днів після викрадення телефону, а до банку – лише через пів року, що не може вважатися своєчасним повідомленням. Суд також врахував, що операція з переказу коштів була здійснена через систему Приват24 з підтвердженням платежу, що свідчить про електронну ідентифікацію користувача. Суд дійшов висновку, що позивач не довів, що здійснені платіжні операції є неналежними, і що саме його дії (втрата телефону та несвоєчасне повідомлення банку) сприяли втраті коштів. Суд вказав, що встановлення точного часу повідомлення банку клієнтом про втрату фінансового номеру телефону має вирішальне значення при визначені відповідальності за проведення операцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №335/11628/18 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договорів купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки, на думку позивача, було порушено її право на користування комунікаціями, що проходять через цю ділянку.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довела, що її права були порушені внаслідок дій відповідачів. Суд зазначив, що рішення міської ради про передачу земельної ділянки у власність не було оскаржено, а отже, є чинним. Також, позивач не надала доказів того, що відповідачі перешкоджають їй у користуванні водопроводом. Суд врахував, що на момент розробки проєкту водопостачання спірна земельна ділянка вже перебувала у приватній власності, а позивач відмовилась від пропозиції встановити сервітут. Суд підкреслив, що прокладення комунікацій через земельну ділянку не є достатньою підставою для припинення права власності іншої особи. Крім того, суд вказав на те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
