Справа №751/2031/25 від 08/05/2025
1. Предметом спору є клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів.
2. У резолютивній частині ухвали не наведено аргументів, якими керувався суд при винесенні рішення. Зазвичай, суд враховує такі обставини, як забезпечення об’єктивності та неупередженості розгляду справи, наявність обставин, що ставлять під сумнів можливість суду розглянути справу неупереджено, забезпечення безпеки учасників процесу, а також складність та обсяг справи. Також, суд враховує стадію судового провадження, на якій подається клопотання. Відсутність обґрунтування в резолютивній частині ухвали не дозволяє встановити, які саме аргументи були вирішальними для суду.
3. Верховний Суд постановив залишити клопотання захисника про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого без задоволення.
Справа №689/1771/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного кримінального переслідування та виправдувального вироку суду.
2. Суд касаційної інстанції підтвердив право позивача на відшкодування моральної шкоди, оскільки його було виправдано судом, що є підставою для відшкодування шкоди згідно із Законом України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду”. Суд врахував тривалість перебування позивача під слідством та судом, а також положення закону, які встановлюють мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за кожен місяць такого перебування. Суд зазначив, що визначення розміру моральної шкоди не обмежується мінімальним розміром і може бути збільшено з урахуванням конкретних обставин справи. Суд також підкреслив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили термін перебування позивача під слідством та судом і обґрунтовано визначили розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Суд касаційної інстанції відхилив аргументи прокуратури щодо неврахування висновків Верховного Суду в аналогічних справах, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечили цим висновкам.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову щодо відшкодування моральної шкоди – без змін.
Справа №461/5264/22 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання неповнолітніх дітей та забезпечення їх спілкування з матір’ю під час судового процесу.
2. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, наголосивши на пріоритетності найкращих інтересів дитини у всіх справах, що їх стосуються, та важливості забезпечення емоційного контакту між дітьми та обома батьками, особливо під час тривалого судового процесу. Суд врахував, що мати проживає за кордоном, і забезпечення дистанційного спілкування (відеозв’язок, телефонні дзвінки) сприятиме підтримці емоційного зв’язку між дітьми та матір’ю. Суд відзначив, що перешкоджання спілкуванню з дитиною з боку одного з батьків є неприпустимим, якщо це не шкодить дитині. Водночас, суд погодився з апеляційним судом в частині скасування інших заходів забезпечення позову, оскільки вони не мали вирішального значення для збереження емоційного зв’язку між матір’ю і доньками та не впливали на можливість виконання майбутнього судового рішення.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у забезпеченні можливості щоденного спілкування дітей з матір’ю через відео- та телефонний зв’язок, залишивши в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, а в іншій частині постанову апеляційного суду залишив без змін.
Справа №206/3854/24 від 05/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні заяви комунального підприємства про примусову госпіталізацію особи до психіатричного стаціонару без її згоди.
2. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, мотивуючи це тим, що особу було доставлено до психіатричного закладу без направлення дільничного лікаря-психіатра, а лише на підставі протоколу поліції, і матеріали справи не містять доказів погіршення психічного стану особи на момент доставлення, що становило б безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих. Суд також зазначив, що рішення суду першої інстанції базувалося лише на висновку комісії лікарів-психіатрів, зробленому вже після доставлення особи до лікарні, а також було порушено строк огляду особи комісією лікарів-психіатрів та подання заяви про примусову госпіталізацію до суду. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності тяжкого психічного розладу, який становить безпосередню небезпеку для особи чи оточуючих, або неможливості самостійно задовольняти свої основні життєві потреби, а також, що лікування можливе лише в стаціонарних умовах. Суд також врахував, що на момент розгляду справи особа добровільно пройшла курс лікування і не становила загрози для себе чи оточуючих.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №202/21075/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання права на приватизацію квартири між позивачами та Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову про визнання права на приватизацію, мотивуючи це тим, що позивачі не надали повний пакет документів, зокрема ордер на вселення. Верховний Суд не погодився з таким висновком, зазначивши, що відсутність ордера не є безумовною підставою для відмови у приватизації, особливо коли позивачі тривалий час проживають у квартирі, зареєстровані в ній, несуть витрати на її утримання, а їхнє право на приватизацію в межах житлового чека не було повністю реалізовано. Суд також вказав на необхідність врахування принципу належного урядування та тісного зв’язку позивачів з житлом, що має значення згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини. Крім того, суд касаційної інстанції наголосив на необхідності перевірки ефективності обраного позивачами способу захисту їхніх прав.
3. Суд касаційної інстанції скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №464/2647/22 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення процентів за договором позики, а саме 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу, яка вже була стягнута за попереднім судовим рішенням.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов, стягнувши 3% річних та інфляційні втрати лише в межах трирічного строку позовної давності, що передував зверненню до суду з цим позовом. Суд врахував заяву відповідача про застосування позовної давності та положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який звільняє позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України (інфляційні втрати та 3% річних) на період дії воєнного стану та 30 днів після його завершення. Суд також зазначив, що невиконання боржником грошового зобов’язання є триваючим правопорушенням, але право на позов обмежується останніми трьома роками, що передували поданню позову. Суд відхилив аргументи касаційної скарги, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів, що не входить до компетенції касаційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №316/2369/19 від 05/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень про приватизацію квартири, свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, а також визнання особи, яка приватизувала квартиру, такою, що втратила право користування житлом.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було визнано недійсними розпорядження про приватизацію, свідоцтво про право власності та договір купівлі-продажу квартири, оскільки приватизація відбулася без згоди позивача, який також мав право на приватизацію цього житла. Суд відхилив аргументи касаційної скарги про неналежне повідомлення відповідачки про судові засідання, оскільки її було повідомлено належним чином через електронний кабінет та за адресою, вказаною нею для листування. Також суд відхилив доводи про недопустимість показань свідків, оскільки ці докази не були вирішальними при ухваленні рішення про задоволення позову в частині визнання недійсними правочинів щодо квартири. Суд наголосив, що саме той учасник справи, якого неналежно повідомлено, може посилатися на це як на підставу для скасування рішення, і що відповідачка не довела порушення її права на участь у розгляді справи.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №161/6489/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 на вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями 127, 146, 187, 263, 289, 297 КК України, а також стосовно інших осіб за статтями 127, 146, 185, 289, 297 КК України.
2. У резолютивній частині постанови відсутні аргументи суду. З тексту видно лише те, що розгляд відбувся в касаційному кримінальному суді у складі трьох суддів, за участі прокурора та секретаря судового засідання. Суд заслухав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6. Враховуючи, що повний текст постанови буде оголошено пізніше, наразі неможливо навести аргументи суду, якими він керувався при прийнятті рішення. Суд посилається на статті 376, 433, 434, 436, 441, 442 Кримінального процесуального кодексу України (КПК). Також зазначено, що постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
3. Верховний Суд ухвалив залишити без зміни вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_6, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №759/7269/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів на відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження майна, а саме 1/2 частини житлового будинку, яка належить відповідачу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він вжив заходів для повідомлення відповідача про необхідність проведення ремонтних робіт, а також не довів наявності гострої необхідності у проведенні капітального ремонту, оскільки аварійний стан будинку не був підтверджений відповідним висновком. Суд зазначив, що сам факт зазначення у звіті про неможливість нормальної експлуатації будинку не свідчить про наявність небезпеки знищення майна. Крім того, позивач не довів, що він є особою, яка має право вимоги до відповідача. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач не виконав обов’язок повідомити відповідача про свої дії, що є необхідною умовою для виникнення права на відшкодування витрат. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у подібних справах.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №947/4452/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку та ухвали судів попередніх інстанцій щодо засудження особи за статтею 336 КК України (ухилення від мобілізації).
2. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, не задовольнивши касаційну скаргу засудженого. У резолютивній частині постанови не наведено конкретних аргументів, якими керувався суд, але зазначено, що повний текст постанови з обґрунтуванням буде проголошено пізніше. Отже, наразі неможливо встановити мотиви, якими керувався Верховний Суд при прийнятті рішення, оскільки доступна лише резолютивна частина. Для повного аналізу необхідно ознайомитися з повним текстом судового рішення.
3. Вирок Київського районного суду м. Одеси та ухвалу Одеського апеляційного суду стосовно ОСОБА_6 залишено без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Справа №207/2612/21 від 23/04/2025
1. Предметом спору є звернення стягнення на іпотечне майно та виселення боржника у зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що суд першої інстанції закрив провадження у справі, не розглянувши її по суті, а апеляційний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, помилково не направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а ухвалив нове рішення про відмову в позові, тим самим порушивши норми процесуального права. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд повинен був направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки рішення про закриття провадження у справі є процесуальним і свідчить про те, що суд першої інстанції не розглянув позовні вимоги по суті. Суд касаційної інстанції також зазначив, що додаткове рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, ухвалене після закриття провадження у справі, не свідчить про розгляд справи по суті. Суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд зробив помилковий висновок про розгляд по суті позовних вимог, оскільки він здійснює перегляд рішень судів першої інстанції після їх розгляду по суті.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Справа №751/5180/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є правильність кваліфікації дій ОСОБА_7, яку суди першої та апеляційної інстанцій визнали винною у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України), а прокурор наполягає на кваліфікації її дій як умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК України).
2. Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду, вказавши на те, що апеляційний суд не перевірив ретельно доводи прокурора щодо відсутності стану необхідної оборони у діях засудженої, не надав належної оцінки сукупності доказів, зокрема, показанням самої засудженої, свідчень очевидців, висновків експертиз, аудіозапису її розмови з оператором “102” та відеозаписів з нагрудної камери поліцейських. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не з’ясував, чи були дії потерпілого суспільно небезпечним посяганням, що створювало реальну загрозу життю та здоров’ю засудженої, і чи був її умисел спрямований саме на захист, а не на завдання шкоди потерпілому. ВС наголосив, що апеляційний суд не мотивував належним чином, чому надає перевагу одним доказам перед іншими. Також, ВС вказав, що апеляційний суд не врахував стан алкогольного сп’яніння засудженої та потерпілого, їхні попередні стосунки та конфлікт щодо спільної квартири.
3. Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Справа №161/6683/19 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_7, якого було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 289 КК України.
2. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду, вказавши на ряд порушень. Суд апеляційної інстанції не зазначив у вироку всіх фактичних обставин вчинення злочину, зокрема, повторність та стан алкогольного сп’яніння при незаконному заволодінні транспортним засобом. Також, у вироку були виявлені протиріччя між мотивувальною та резолютивною частинами. **** Суд апеляційної інстанції не врахував сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 КК України та не роз’яснив наслідки цього обвинуваченому, що є порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність. Крім того, ВС вказав, що покарання призначене апеляційним судом в мінімальних межах ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 289 КК України потрібно вважати м`яким.
3. Верховний Суд скасував вирок апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Справа №646/2223/18 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного суду щодо обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 КК України (умисне вбивство).
2. У резолютивній частині рішення не наведено аргументи суду. Для їх аналізу потрібен повний текст постанови.
3. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишено без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.
Справа №619/4687/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії, про надання послуг комерційного обліку електричної енергії та про постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, укладених між позивачем та відповідачами.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач фактично споживав електричну енергію та оплачував рахунки, що свідчить про його приєднання до умов договорів з енергопостачальними компаніями, незважаючи на його твердження про відсутність електроустановки в його домоволодінні; суд також зазначив, що акт про відсутність електроустановки, складений позивачем разом з невстановленими особами, не є належним доказом, а довідка про відсутність інформації про електроустановку не є доказом її відсутності. Суд врахував, що споживання електроенергії та оплата рахунків є діями, які підтверджують бажання споживача укласти договір, а також послався на те, що договори є публічними договорами приєднання, умови яких були акцептовані позивачем шляхом споживання та оплати електроенергії. Суд також зазначив, що позивач не надав достатніх доказів недійсності договорів, передбачених статтями 203, 215 ЦК України.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №759/3986/23 від 05/05/2025
1. Предметом спору є поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка раніше була визнана недієздатною.
2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольнив заяву про поновлення цивільної дієздатності, спираючись на висновок судово-психіатричної експертизи, який підтвердив значне поліпшення психічного стану заявника, раніше визнаного недієздатним. Суд касаційної інстанції відхилив касаційну скаргу, визнавши, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права. Верховний Суд підкреслив, що для поновлення дієздатності необхідний висновок експертизи про значне поліпшення стану здоров’я або видужання особи. Суд також зазначив, що підстави для призначення повторної експертизи були відсутні, оскільки не було надано обґрунтованих доводів, які б спростовували висновок первинної експертизи. Крім того, суд касаційної інстанції не має повноважень встановлювати нові обставини справи або переоцінювати докази.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін, підтвердивши поновлення цивільної дієздатності особи.
Справа №554/7965/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку та скасування рішення про державну реєстрацію прав на це майно.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що позивачі не довели порушення їхніх прав оспорюваним договором дарування, оскільки їхні частки у спільному майні не змінилися. Суд зазначив, що власник має право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності, і в даному випадку ОСОБА_2 правомірно розпорядилася належними їй 67/100 частками будинку. Суд також підкреслив, що згода інших співвласників на дарування частки не вимагається, оскільки право переважної купівлі не поширюється на договори дарування. Суд врахував, що належність ОСОБА_2 частки, що відчужувалась, підтверджується відповідними правовстановлюючими документами. Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови апеляційного суду.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду – без змін.
Справа №757/33591/22-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними електронних торгів, акту про проведені торги, витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що суди помилково застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Суд зазначив, що право власності позивача на 1/2 частину нежитлових приміщень було зареєстровано ще у 2009 році, тому не було необхідності у додатковій реєстрації цього права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після поділу майна подружжя. Також, суд вказав, що позивач був обізнаний про відкрите виконавче провадження та дії приватного виконавця, але не вжив жодних заходів для захисту своїх прав. Крім того, суд зазначив, що майно було реалізовано на електронних торгах, а не за фіксованою ціною, як помилково вказали суди попередніх інстанцій. Враховуючи все це, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для визнання торгів недійсними та витребування майна у набувача.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.
Справа №761/24719/20 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання дискримінацією дій Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів щодо відмови у наданні земельної ділянки позивачу.
2. Суд відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не довів факту дискримінації за певною персональною ознакою з боку відповідачів, а також не надав доказів упередженого ставлення до нього. Суд зазначив, що сам факт звернення особи до компетентного органу з метою реалізації права на отримання земельної ділянки не підтверджує виникнення у такої особи обґрунтованого права на звернення до суду в разі надання цієї ділянки іншій особі. Вирішення питання про передачу земельної ділянки має здійснюватися з дотриманням принципів добросовісності та розумності. Суд також вказав, що невиконання рішення суду не може свідчити про дискримінацію, і позивач не позбавлений права звернутися до суду в рамках здійснення судового контролю за виконанням судових рішень. Суд врахував, що відповідальність за невиконання судового рішення передбачена статтею 382 КК України, і позивач може захищати свої права в рамках виконавчого провадження.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №523/3985/13-ц від 06/05/2025
1. Предметом спору є поновлення строку для пред’явлення виконавчих документів до виконання та видача дублікатів виконавчих листів.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було задоволено заяву АТ «Універсал Банк» про поновлення строку та видачу дублікатів виконавчих листів, мотивуючи це тим, що банк надав достатньо доказів втрати оригіналів виконавчих листів, що є підставою для видачі дублікатів. Суд врахував, що заявник звертався до суду з відповідною заявою, а також визнання державної виконавчої служби факту втрати дублікатів виконавчих листів. Доводи боржників про те, що вони не були належним чином повідомлені про судові засідання, були відхилені, оскільки матеріали справи містять докази направлення їм повісток, а їхня неявка не є перешкодою для розгляду справи. Суд також зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №756/14949/15-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є заміна сторони у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором та визнання поруки припиненою, а саме заміна первісного кредитора (АТ «УкрСиббанк») на його правонаступника (ТОВ «ФК «Укрфінстандарт»).
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, підтримавши рішення судів попередніх інстанцій про заміну сторони у справі. Суд зазначив, що процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу і тісно пов’язане з матеріальним, оскільки передбачає перехід прав та обов’язків від однієї особи до іншої. ВС підкреслив, що заміна кредитора у зобов’язанні не потребує згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, і що до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Суд також відхилив доводи касаційної скарги щодо неналежного повідомлення одного з відповідачів, оскільки скаржник не може оскаржувати порушення прав іншої особи, яка не подавала касаційну скаргу. Крім того, ВС вказав на помилковість прийняття судом першої інстанції до розгляду заяви представника АТ «УкрСиббанк», яка була подана на офіційну електронну адресу суду, а не через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему.
3. Суд постановив залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №523/19348/21 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру за банком, яке було здійснено в позасудовому порядку на підставі іпотечного договору.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, виходячи з того, що іпотекодержатель правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки іпотечний договір містив застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку». Суд зазначив, що банк належним чином повідомив іпотекодавця про порушення зобов’язань за кредитним договором та про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, надіславши відповідні повідомлення за адресами, вказаними в договорі. Також суд врахував наявність звіту про незалежну оцінку майна, який не був спростований позивачем. Суд підкреслив, що позивач не довів виконання зобов’язань за кредитним договором, що давало банку підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд також зазначив, що пропуск строку позовної давності може застосовуватися лише у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №208/1144/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визнання неправомірними дій банку щодо встановлення клієнту неприйнятно високого ризику, відмови у підтриманні ділових відносин, недопуску до банківського сейфу та дострокового розірвання договору оренди сейфу.
2. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що позивач не надав банку достатніх пояснень та документів щодо діяльності ТОВ «ЛОНГ РЕНЖ», директором якого він є, що унеможливило належну перевірку та підтвердження легальності платіжних операцій. Банк виявив ознаки сумнівності в операціях ТОВ «ЛОНГ РЕНЖ», зокрема, відсутність економічної діяльності при значному статутному капіталі та перерахування коштів між компаніями з ознаками фіктивності. Враховуючи, що позивач не надав необхідну інформацію, банк правомірно встановив йому неприйнятно високий рівень ризику та припинив ділові відносини, включаючи дострокове розірвання договору оренди сейфу. Суд апеляційної інстанції підкреслив, що банк діяв у межах повноважень, наданих йому Законом України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення”.
3. Суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, визнавши її законною та обґрунтованою.
Справа №732/606/24 від 30/04/2025
1. Предметом спору є дострокове розірвання договору оренди землі, ініційоване новим власником ділянки на підставі пункту договору, що передбачає таку можливість при зміні власника.
2. Суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі, мотивуючи це тим, що спір підлягає розгляду в межах справи про банкрутство відповідача (орендаря) у господарському суді. Суд врахував зміни в законодавстві, які дозволяють орендарю відчужувати право оренди без погодження з власником землі, що робить право оренди активом, який може бути включений до ліквідаційної маси банкрута. Оскільки розірвання договору оренди може вплинути на ліквідаційну масу боржника, спір має розглядатися в межах справи про банкрутство. Суд також зазначив, що закриття провадження у справі через юрисдикцію не є порушенням права на доступ до суду.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/5079/23 від 29/04/2025
1. Предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, повернення ділянки та приведення її у придатний стан через порушення умов договору орендарем.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який задовольнив позов прокурора, мотивуючи це тим, що орендар використовував земельну ділянку не за цільовим призначенням. Суд встановив, що замість реконструкції бази відпочинку, як це передбачено договором оренди, відповідач здійснював нове будівництво котеджного містечка. Суд також врахував, що будівельні роботи проводилися з порушенням Державних будівельних норм, оскільки реконструкція передбачає збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій існуючого об’єкта, чого в даному випадку не було. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що будівництво відповідає цільовому призначенню ділянки, оскільки фактично здійснювалося нове будівництво, а не реконструкція. Суд також зазначив, що докази, отримані в рамках кримінального провадження, є допустимими у господарській справі, навіть без окремого дозволу слідчого, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду.
3. Суд залишив касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №910/2597/23 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали апеляційного господарського суду про зупинення провадження у справі щодо стягнення з ДП «Укрінтеренерго» на користь ПрАТ «Укренерго» заборгованості за небаланси електричної енергії.
2. Суд касаційної інстанції залишив ухвалу апеляційного суду без змін, виходячи з того, що апеляційний суд правомірно зупинив провадження у справі, оскільки спірні правовідносини є подібними до тих, що розглядаються об’єднаною палатою Верховного Суду в іншій справі (№908/1162/23), де вирішується питання щодо поширення дії Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на відносини, що виникли на тимчасово окупованих територіях. Суд касаційної інстанції зазначив, що висновки об’єднаної палати можуть мати істотне значення для правильного вирішення даної справи, а тому зупинення провадження є обґрунтованим. Суд касаційної інстанції також врахував, що зупинення провадження не призводить до затягування строків розгляду справи, оскільки має об’єктивний характер. Суд касаційної інстанції підкреслив, що ухвала апеляційного суду відповідає принципу верховенства права та необхідності забезпечення єдності судової практики.
3. Суд залишив касаційну скаргу ПрАТ «Укренерго» без задоволення, а ухвалу Північного апеляційного господарського суду без змін.
Справа №927/179/24 від 29/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним договору оренди нерухомого майна комунальної власності та зобов’язання повернути це майно власнику.
2. Суд касаційної інстанції залишив в силі рішення судів попередніх інстанцій, які визнали договір оренди недійсним, оскільки комунальне підприємство, яке виступало орендодавцем, не мало відповідних повноважень на момент укладення договору, а саме не було уповноважене власником майна (Обласною радою) на передачу майна в оренду. Суд також зазначив, що передача майна в оренду відбулася без погодження з уповноваженими органами, що здійснюють управління об’єктами комунальної власності. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для вирішення питання правомірності передачі комунального майна в оренду, необхідно виходити з обсягу повноважень орендодавця, визначених у положеннях про нього, затверджених відповідною радою. Суд відхилив аргументи скаржника про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не встановив таких порушень у діях судів попередніх інстанцій. Суд також не знайшов підстав для застосування пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки не було доведено, що спірне майно було включено до Переліку першого типу.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №910/3422/21 від 06/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Антимонопольного комітету України (АМКУ) про зловживання монопольним становищем на ринку розподілу природного газу.
2. Суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову АТ “Оператор газорозподільної системи “Дніпропетровськгаз” до АМКУ, виходячи з того, що АМКУ обґрунтовано встановив монопольне становище компанії на ринку розподілу газу та зловживання цим становищем через висування необґрунтованих вимог до лічильників газу, що обмежувало конкуренцію; суди попередніх інстанцій правильно встановили товарні, географічні та часові межі ринку, не порушили норм процесуального права, зокрема при відмові у призначенні додаткової експертизи, оскільки висновок попередньої експертизи був достатнім для прийняття рішення; суди не повинні перебирати на себе функції АМКУ з визначення меж ринку, а повинні перевіряти правильність застосування АМКУ відповідних норм права; компанія не довела відсутність відносин контролю між товариствами у групах, що входять до сфери впливу компанії. Суд також зазначив, що не відступає від попередніх висновків Верховного Суду, а лише конкретизує їх застосування до обставин цієї справи.
3. Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №917/964/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Регіонального відділення Фонду державного майна України у погодженні списання нерухомого майна, яке перебуває на балансі Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, мотивуючи це тим, що спір виник між двома державними органами, що фактично є спором держави із самою собою, а такий спір не може розглядатися в судах України. Суд зазначив, що відповідно до ГПК України, позивач і відповідач не можуть збігатися в одній особі, оскільки це унеможливлює наявність спору. Суд також послався на практику Великої Палати Верховного Суду, згідно з якою один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, за винятком спорів про компетенцію, чого в даному випадку не було. Суд вказав, що вирішення подібних спорів має відбуватися в межах існуючих адміністративних процедур, а не в судовому порядку.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі.
Справа №922/639/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є розірвання концесійного договору, укладеного між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України та ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» щодо цілісного майнового комплексу ДП “Теплоелектроцентраль-2 “Есхар”.
2. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, оскільки вони не встановили важливі обставини, зокрема, чи вплинула передача майнового комплексу в управління Фонду державного майна на зміну сторін концесійного договору, чи був здійснений перехід прав та обов’язків від Міністерства до Фонду, і чи виключно Фонд є органом управління за договором. Суд також зазначив, що необхідно з’ясувати, чи є підстави для розірвання договору з урахуванням норм законодавства про концесії, умов договору, а також положень Цивільного кодексу України про істотне порушення договору. Суд наголосив на важливості врахування інтересів обох сторін договору, дотримання балансу між ними, а також гарантій, наданих концесіонеру, та принципів концесійної діяльності. Суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дотримались вказівок Верховного Суду у попередній постанові, що є порушенням процесуального законодавства. Також, суди не встановили, чи є розірвання договору максимально збалансованим і чи відповідає тяжкості допущеного порушення, а також чи не порушує розірвання договору гарантії надані концесіонеру та принципи концесійної діяльності.
3. Суд вирішив скасувати рішення Господарського суду Харківської області та постанову Східного апеляційного господарського суду і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №910/20143/23 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів об’єднання співвласників багатоквартирного будинку щодо внесення змін до статуту та затвердження фінансових питань.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не довів порушення його прав оскаржуваними рішеннями загальних зборів ОСББ, оскільки:
* прийняття нової редакції статуту, яка передбачає прийняття рішень більшістю голосів співвласників, не суперечить Закону України “Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку”;
* позивач був присутній на зборах і мав можливість реалізувати свої права;
* рішення з фінансових питань були прийняті з дотриманням вимог статуту та закону;
* суд апеляційної інстанції перевірив правильність прийняття оспорюваних рішень на загальних зборах, дослідивши листки голосування та письмового опитування з відкритими відомостями стосовно співвласників багатоквартирного будинку.
* не встановлено, яким чином оскаржувані рішення порушують права позивача, враховуючи баланс інтересів усіх співвласників та самого об’єднання.
* Аргументи скаржника щодо порушень судами норм матеріального та процесуального права є помилковими та зводяться до власного тлумачення положень законодавства.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №913/355/21 від 15/04/2025
1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяв кредитора та ліквідатора про закриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки суди не врахували, що основна частина майна боржника перебуває на окупованій території, що унеможливлює завершення ліквідаційної процедури за правилами Кодексу України з питань банкрутства (КУзПБ); суди не дослідили питання повноти дій ліквідатора з пошуку та реалізації майна, а також об’єктивної можливості завершення процедури банкрутства у встановлені строки; тривалий мораторій на задоволення вимог кредиторів порушує їхні права, а подальше здійснення ліквідаційної процедури за відсутності майна покладає на кредиторів обов’язок оплати винагороди ліквідатора. Суд зазначив, що воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для продовження строку ліквідаційної процедури, і такий строк може бути продовжений лише за умови, що мета провадження у справі про банкрутство та цілі ліквідації боржника є об’єктивно досяжними. **:** Суд зазначив, що настання обставин, передбачених пунктом 1.6 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” КУзПБ (перебування майна боржника на окупованій території), у справі про банкрутство, провадження в якій відкрито до введення воєнного стану, може бути розцінено як інший випадок для закриття провадження у справі про банкрутство у розумінні пункту 14 частини першої статті 90 КУзПБ.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяв про закриття провадження у справі про банкрутство та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №909/1060/16 (909/764/22) від 15/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута, договору купівлі-продажу цього майна та скасування свідоцтва про право власності на нього.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду, зазначивши, що позивач обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна банкрута, укладеного на аукціоні, має супроводжуватися вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, реституції, чого в даному випадку не було зроблено. Суд підкреслив, що задоволення вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу без застосування реституції не призведе до відновлення порушеного права, оскільки майно залишається у власності покупця. Суд також врахував, що апеляційний суд не обґрунтував належним чином рішення про скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності на майно. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що обрання позивачем неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Суд скасував постанову апеляційного суду та змінив рішення суду першої інстанції, залишивши в силі відмову в задоволенні позовних вимог.
Справа №910/19298/23 від 08/05/2025
Предметом спору є стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ФОП Савіною Ю.В. у зв’язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Суд задовольнив заяву ФОП Савіної Ю.В., мотивуючи це тим, що згідно з ГПК України, сторона, на користь якої ухвалене рішення, має право на відшкодування судових витрат, включаючи витрати на професійну правничу допомогу. Суд врахував, що позивач дотримався вимог щодо подання попереднього розрахунку витрат та доказів їх понесення. Також, суд зазначив, що надані позивачем докази (договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, ордер адвоката) підтверджують обсяг наданих послуг і їх вартість. Суд визнав витрати обґрунтованими, співмірними та необхідними для захисту інтересів позивача в суді касаційної інстанції, а заперечення відповідача – необґрунтованими. Суд наголосив, що сама лише незгода сторони з розміром витрат на правничу допомогу не є підставою для відмови у їх відшкодуванні.
Суд постановив задовольнити заяву ФОП Савіної Юлії Віталіївни та стягнути з КП «Київтранспарксервіс» на її користь 14 567,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Справа №910/8570/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є стягнення з ПАТ “Укрнафта” на користь ТОВ “Нью енерджі Юкрейн” витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
2. Верховний Суд залишив касаційну скаргу ПАТ “Укрнафта” без задоволення, підтримавши рішення апеляційного суду про стягнення витрат на правничу допомогу. Суд касаційної інстанції зазначив, що ТОВ “Нью енерджі Юкрейн” надало достатньо доказів на підтвердження понесених витрат, включаючи договір про надання правничої допомоги та акт виконаних робіт. ВС підкреслив, що розмір витрат є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також врахував, що апеляційну скаргу ПАТ “Укрнафта” було відхилено. Суд також нагадав, що обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. ВС відхилив аргументи ПАТ “Укрнафта” про ідентичність справи іншим, оскільки кожна справа має свої особливості, а сума витрат на правничу допомогу становить лише 0,85% від ціни позову.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу ПАТ “Укрнафта” без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду – без змін.
Справа №904/4367/23 від 16/04/2025
1. Предметом спору є визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, які задовольнили позов про визнання недійсним рішення міської ради, мотивуючи це тим, що хоча рішення міської ради було незаконним, визнавати його недійсним немає сенсу, оскільки воно вже було виконано, а отже вичерпало свою дію. Суд зазначив, що на підставі цього рішення було укладено договір оренди та зареєстровано право оренди, тому вимога про визнання недійсним рішення міської ради є неефективним способом захисту прав. Суд послався на численні рішення Великої Палати Верховного Суду, в яких вказується, що якщо рішення органу влади вже виконано, то визнання його недійсним не є належним способом захисту. Суд також зазначив, що обрання позивачем неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові.
3. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій в частині визнання недійсним рішення міської ради та відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги.
Справа №910/16093/18 від 06/05/2025
1. Предметом спору є визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг “ПРОМЕДОЛ-ЗН” та “PROMEDOL ПРОМЕДОЛ”, власником яких є ТОВ “ФАРМАЦЕВТИЧНА ГРУПА “ЗДОРОВ`Я”, через їх невідповідність умовам надання правової охорони.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову апеляційного суду, наголосив на тому, що для вирішення питання про визнання знаку загальновживаним, необхідно враховувати, чи використовується позначення іншими виробниками, а апеляційний суд не дослідив це питання повною мірою, обмежившись оцінкою лише двох висновків експертів з п’яти наявних у справі. Суд касаційної інстанції підкреслив, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що препарат “Промедол” виробляється багатьма виробниками з різних країн, що може свідчити про загальновживаність позначення. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що реєстрація загальновживаного позначення як торгової марки може призвести до монополізації назви медичного препарату одним виробником, що суперечить функції торгової марки. Суд касаційної інстанції відмітив, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Суд касаційної інстанції відхилив клопотання про закриття провадження у зв’язку з припиненням дії свідоцтв, оскільки наслідки припинення дії свідоцтва та визнання його недійсним є різними.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Справа №380/881/21 від 08/05/2025
1. Предметом спору є стягнення коштів за податковим боргом з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «ІМВО»» на користь Головного управління ДПС у Львівській області.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які задовольнили заяву ТОВ «НВП «ІМВО»» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки податкове повідомлення-рішення, на підставі якого виник податковий борг, було скасовано. Суд зазначив, що скасування податкового повідомлення-рішення є істотною обставиною, яка виключає можливість стягнення податкового боргу, що виник на його підставі. Суд також підкреслив, що нововиявлені обставини – це юридичні факти, які мають істотне значення для справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику. Суд вказав, що визнання протиправним рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток є істотною обставиною, яка має значення у цій справі, оскільки встановлення його протиправності виключає можливість стягнення податкового боргу, який виник на його підставі. Суд також відхилив аргументи контролюючого органу про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 3 частини 2 статті 361 КАС України у подібних правовідносинах, зазначивши, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію з цього питання.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №750/3400/23 від 30/04/2025
1. Предметом спору є відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
2. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки вони порушили процесуальні права ТОВ «Турист» як відповідача, зокрема, не повідомили належним чином про залучення до справи, не надіслали позовну заяву та інші важливі документи, що унеможливило реалізацію права на захист. Суди не врахували, що заява про стягнення коштів з ТОВ «Турист» була подана після закриття підготовчого провадження, і ця заява не була надіслана ТОВ «Турист». Також, апеляційний суд помилково повернув апеляційні скарги ОСОБА_2 на ухвали суду першої інстанції, оскільки заперечення на ці ухвали були включені до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору. Суд касаційної інстанції підкреслив важливість забезпечення права на справедливий судовий розгляд та дотримання принципів диспозитивності та змагальності.
3. Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №500/1760/23 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Міністерства юстиції України про анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
2. Суд касаційної інстанції зазначив, що реєстратор здійснив реєстраційні дії на підставі договору купівлі-продажу права оренди, не перевіривши належним чином, чи було дотримано вимоги Цивільного кодексу України щодо повідомлення власників земельних ділянок про продаж права оренди. Суд підкреслив, що хоча законодавство і дозволяє відчуження права оренди, реєстратор зобов’язаний перевірити наявність доказів інформування власників землі. Також, Верховний Суд вказав, що порушення строку розгляду скарги Мін’юстом не є суттєвим, оскільки було зумовлено необхідністю додаткової перевірки обставин справи. Суд також відхилив аргумент про неврахування пояснень реєстратора, оскільки було встановлено, що вони були отримані та долучені до матеріалів скарги. Враховуючи встановлені порушення, Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що в задоволенні позову слід відмовити.
3. Верховний Суд касаційну скаргу державного реєстратора задовольнив частково, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив постанову апеляційного суду без змін в частині відмови в задоволенні позову.
Справа №380/25301/23 від 08/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень митного органу про коригування митної вартості товарів, імпортованих позивачем.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем було надано всі необхідні документи для підтвердження митної вартості товарів за основним методом – за ціною договору. Суд зазначив, що митний орган не мав достатніх підстав для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, оскільки надані документи містили достовірні відомості, що піддаються обчисленню. Суд підкреслив, що відсутність певних реквізитів у прайс-листі не є достатньою підставою для коригування митної вартості, якщо ціна товару може бути встановлена з інших документів. Також суд вказав, що відомості з баз даних ЄАІС не є доказом заниження митної вартості, якщо декларант надав усі необхідні документи, що підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості за ціною договору. Суд наголосив, що митний орган не спростував доводи позивача щодо відповідності наданих документів вимогам законодавства та не обґрунтував правомірність коригування митної вартості.
3. Суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову.
Справа №552/5588/23 від 07/05/2025
1. Предметом спору є визначення місця проживання дитини та звільнення від сплати аліментів.
2. Суд касаційної інстанції встановив, що апеляційний суд не врахував низку важливих обставин, зокрема, що батько самовільно змінив місце проживання дитини без згоди матері, перешкоджає матері у спілкуванні з дитиною, що може негативно впливати на психологічний стан дитини та її розвиток, а також не врахував висновок органу опіки та піклування про те, що батько не сприяє налагодженню стосунків сина з матір’ю. Крім того, суд не взяв до уваги малолітній вік дитини та її залежність від впливу батька, що могло вплинути на її бажання проживати з ним. Суд також зазначив, що вирішення питання про звільнення від сплати аліментів залежить від рішення про місце проживання дитини. Суд наголосив, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Суд відступив від попередніх висновків Верховного Суду України щодо пріоритету матері у вихованні малолітньої дитини, наголосивши на необхідності забезпечення найкращих інтересів дитини.
3. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Справа №320/4877/23 від 09/05/2025
1. Предметом спору є оскарження податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків було зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ та від’ємного значення ПДВ.
2. Суд, задовольняючи позовні вимоги платника податків, виходив з того, що господарські операції з придбання товарів/робіт/послуг були реальними та підтверджувалися належним чином оформленими первинними документами. Суд зазначив, що контролюючий орган не надав доказів використання об’єкта нерухомого майна (складу готової продукції) в операціях, які не є господарською діяльністю товариства. Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано керувалися презумпцією добросовісності платника податків, яка презюмує економічну виправданість його дій. Суд підкреслив, що право на нарахування податкового кредиту виникає у платника, якщо придбання товарів/робіт/послуг здійснюється з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Важливо, що нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи почали використовуватися такі товари/послуги в оподатковуваних операціях протягом звітного періоду. Суд також звернув увагу на те, що акт перевірки не містив достатньої деталізації обставин податкового правопорушення, що суперечить Методичним рекомендаціям ДПС.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №420/24611/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Пенсійного фонду провести індексацію пенсії позивачки із застосуванням встановлених урядом коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати, що враховується при обчисленні пенсії.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, вказавши, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Верховний Суд підкреслив, що при індексації пенсій, призначених у 2020-2023 роках, необхідно збільшувати показник середньої заробітної плати, який безпосередньо враховувався при призначенні пенсії, а не показник станом на 1 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком Кабінету Міністрів України №124, оскільки Порядок суперечить Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Суд також зазначив, що право на індексацію пенсії не є безстроковим і обмежується шестимісячним строком звернення до суду. Таким чином, суд захистив право позивачки на індексацію пенсії, але обмежив період виплати недоотриманих сум шістьма місяцями, що передували зверненню до суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд провести перерахунок та виплату пенсії з урахуванням встановлених коефіцієнтів, але обмеживши період виплати недоотриманих сум шістьма місяцями до моменту звернення до суду.
Справа №160/10849/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Пенсійного фонду щодо непроведення індексації пенсії позивачу із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати за 2021-2023 роки.
2. Верховний Суд, розглядаючи справу, зазначив, що згідно із законом, індексація пенсії має проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні пенсії, а Кабінет Міністрів України не має права встановлювати базову розрахункову величину, оскільки це суперечить закону. Суд підкреслив, що положення Порядку №124, які суперечать Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, не підлягають застосуванню. Також, суд врахував строки звернення до суду, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, і зазначив, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і може бути обмежене строком звернення до суду. Суд також взяв до уваги, що суми індексації позивачу фактично не нараховувалися, тому відсутні підстави для застосування норми щодо необмеження будь-яким строком виплати пенсіонерові суми пенсії.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, зобов’язавши Пенсійний фонд провести індексацію пенсії позивачу з 26 жовтня 2023 року із застосуванням відповідних коефіцієнтів, а вимоги за попередній період залишив без розгляду через пропуск строку звернення до суду.
Справа №354/1008/20 від 09/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок та скасування свідоцтва про право власності на цей будинок.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який відмовив у задоволенні позову, оскільки право власності на спірний будинок було оформлено на брата позивачки на законних підставах. Апеляційний суд встановив, що матір позивачки після смерті батька оформила спадщину лише на невиплачену субсидію, а брат позивачки відкрито володів спірним майном з часу оформлення права власності на нього. Суд також зазначив, що відсутні докази того, що батьки позивачки не знали про оформлення права власності на будинок на брата або заперечували проти цього. Крім того, суд врахував, що позивачка не ставила питання про визнання за нею права на спадкове майно чи його частку. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що виконавчий комітет сільської ради мав повноваження приймати рішення про оформлення права власності на нерухоме майно на момент прийняття спірного рішення.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №380/2801/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення органу місцевого самоврядування та наказу Міністерства культури щодо включення кінотеатру “Трембіта” до переліку пам’яток культурної спадщини.
2. Суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виходив з того, що чинне законодавство не вимагає доведення підстав для рішень про взяття на облік пам’яток, прийнятих до набрання чинності Законом “Про охорону культурної спадщини”. Суд зазначив, що на момент прийняття рішення про включення кінотеатру до переліку пам’яток, позивач не мав прав на цей об’єкт, тому рішення не могло порушувати його інтереси. Також суд вказав, що Міністерство культури діяло в межах своїх повноважень, вносячи об’єкт до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, оскільки для об’єктів, взятих на облік до 2000 року, передбачена спрощена процедура занесення до Реєстру. Суд врахував наявність історичної довідки, яка підтверджує цінність будівлі, і дійшов висновку, що відповідачі діяли обґрунтовано та у спосіб, визначений законодавством.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
Справа №520/13293/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження Богодухівською міською радою дій Державної екологічної інспекції щодо проведення позапланової перевірки та вимоги про усунення порушень природоохоронного законодавства.
2. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що Закон України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” не поширюється на спірні правовідносини, оскільки міська рада не є суб’єктом господарювання. Суд зазначив, що на час проведення перевірки діяла постанова КМУ №303, яка припиняла проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у зв’язку з воєнним станом, за винятком випадків наявності загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров’я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, і лише на підставі рішень центральних органів виконавчої влади. Суд встановив, що у зверненні громадянки не було зазначено конкретної шкоди, а відповідач не надав доказів погодження перевірки з центральним органом виконавчої влади. Суд підкреслив, що органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду для захисту своїх прав та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Суд також врахував, що спірні правовідносини виникли в межах адміністративної процедури, яка регулюється Законом України «Про адміністративну процедуру».
3. Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінивши мотивувальну частину постанови апеляційного суду, але залишив без змін рішення про часткове задоволення позову.
Справа №420/26713/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження відмови Пенсійного фонду провести індексацію пенсії з урахуванням певних коефіцієнтів збільшення середньої заробітної плати.
2. Суд касаційної інстанції не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили в задоволенні позову, вважаючи, що пенсії, при призначенні яких вже було застосовано показник середньої заробітної плати, який перевищує індексований розрахунковий показник, не підлягають щорічній індексації за формулою. Верховний Суд підкреслив, що індексація пенсій має проводитися шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, який враховувався при призначенні пенсії, а не станом на певну дату, як це передбачено в постанові Кабінету Міністрів України, яка суперечить Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Суд зазначив, що положення підзаконного акту не можуть суперечити закону і повинні застосовуватися у відповідності до нього. Водночас, суд врахував строки звернення до суду, встановлені Кодексом адміністративного судочинства, і обмежив період виплати недоотриманих сум пенсії шістьма місяцями до дати звернення до суду.
3. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій та частково задовольнив позов, визнавши дії Пенсійного фонду протиправними та зобов’язавши провести перерахунок пенсії з урахуванням відповідних коефіцієнтів, але обмеживши період виплати недоотриманих сум пенсії.
Справа №824/161/24 від 08/05/2025
1. Предметом спору є заява Державного підприємства «Lom PRAHA s.p.» про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу щодо стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» грошових коштів.
2. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, яким було задоволено заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу, зазначивши, що відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви, передбачені Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, ЦПК України та Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Суд вказав, що вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви. Доводи апеляційної скарги про порушення публічного порядку України були відхилені, оскільки рішення стосується боржника як окремої юридичної особи та не порушує незалежність, цілісність, самостійність та недоторканість України, конституційні права, свободи, гарантії. Також суд зазначив, що введення воєнного стану не звільняє ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» від обов`язку з виконання грошових зобов`язань перед контрагентами, проте таке рішення тимчасово не підлягає виконанню в зв`язку з зупиненням вчинення виконавчих дій до закінчення воєнного стану.
3. Верховний Суд постановив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без змін.
Справа №482/989/15-ц від 30/04/2025
1. Предметом спору є заміна стягувача у виконавчому листі та пов’язане з цим питання дотримання строків пред’явлення виконавчого документа до виконання.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про заміну стягувача, виходячи з того, що між первісним кредитором (банком) та фінансовою компанією було укладено договір про відступлення права вимоги, що є підставою для процесуального правонаступництва. Суд зазначив, що заміна кредитора не впливає на саме зобов’язання, а лише змінює його суб’єктний склад. Важливим аргументом було те, що на момент звернення фінансової компанії до суду строк пред’явлення виконавчого листа до виконання не був пропущений, оскільки його перебіг було перервано дією мораторію на стягнення майна громадян за валютними кредитами, а після закінчення дії мораторію строк почав обчислюватися заново. Суд також врахував, що заміна стягувача має дійсну процесуальну мету, оскільки строк на пред’явлення виконавчого листа не сплив. Суд касаційної інстанції також підкреслив, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, і в даному випадку суди обґрунтовано вважали наявними підстави для задоволення заяви про заміну стягувача.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій в частині заміни стягувача у виконавчому документі – без змін.
Справа №580/9008/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо відмови у перерахунку пенсії позивачу з урахуванням індексації за 2021-2024 роки із застосуванням певних коефіцієнтів збільшення.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду, наголосив на тому, що індексація пенсій є обов’язковою державною гарантією, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення в умовах зростання цін, а Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” має пріоритет над підзаконними актами, зокрема, над Порядком проведення перерахунку пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України. Суд вказав, що при перерахунку пенсій, призначених у 2020-2023 роках, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати, який враховувався при обчисленні пенсії, а не показник станом на 1 жовтня 2017 року, як це передбачено Порядком №124. Суд також врахував попередні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, яка визначає порядок індексації пенсій, та наголосив на необхідності її застосування у відповідності до закону. Суд підкреслив, що пенсійний орган діяв неправомірно, встановивши щомісячну доплату замість застосування коефіцієнтів збільшення до показника середньої заробітної плати.
3. Верховний Суд постановив касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким було задоволено позовні вимоги пенсіонера.
Справа №380/7934/23 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження розпорядження про оголошення догани начальнику відділу архітектури та містобудування Жовківської міської ради.
2. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням апеляційного суду, який встановив, що позивач, як начальник відділу містобудування та архітектури, неналежно виконував свої посадові обов’язки в рамках Договору про співробітництво територіальних громад, зокрема, не забезпечив якісне надання послуг, що призвело до незадоволення громад-партнерів та загрожувало надходженням до бюджету. Суд зазначив, що обов’язки за договором були покладені саме на відділ містобудування та архітектури, а отже, і на його начальника, і що догана є адекватним дисциплінарним стягненням за неналежне виконання службових обов’язків. Суд також відхилив аргументи позивача про порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки днем виявлення проступку було визначено день складання акту службового розслідування. Суд касаційної інстанції підкреслив, що для притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку, що і було зроблено в даній справі. Суд також зазначив, що позивач був ознайомлений з умовами договору про співробітництво, а отже, не може посилатися на незнання своїх обов’язків.
3. Суд касаційної інстанції залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Справа №336/5554/22 від 08/05/2025
1. Предметом спору є визнання незаконним наказу про звільнення працівника за прогул, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду, який визнав звільнення працівника незаконним, оскільки роботодавець не забезпечив належне повідомлення працівника про припинення дистанційної роботи. Апеляційний суд врахував, що працівник не був своєчасно ознайомлений з наказом про припинення дистанційної роботи, що унеможливило його своєчасне прибуття на робоче місце. Суд також зазначив, що роботодавець надав копію наказу про припинення дистанційної роботи лише після звільнення працівника. Враховуючи ці обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення за прогул було неправомірним, оскільки працівник не міг виконати вимоги роботодавця з об’єктивних причин. Верховний Суд погодився з цими висновками, підкресливши, що неналежне повідомлення про припинення дистанційного режиму виключає вину працівника у відсутності на робочому місці.
3. Суд постановив касаційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного суду від 19 березня 2024 року залишити без змін.
Справа №990/43/24 від 07/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС) про невідповідність судді займаній посаді та подання про її звільнення.
2. Суд обґрунтував своє рішення тим, що відповідно до Конституції та Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, саме колегія ВККС, а не пленарний склад, мала повноваження приймати остаточне рішення про відповідність судді, призначеного на посаду до набрання чинності Законом № 1401-VIII, займаній посаді. Суд наголосив, що процедура оцінювання позивача була завершена рішенням колегії ВККС у 2019 році, і подальше продовження цієї процедури, зокрема розгляд питання пленарним складом, було протиправним. Суд також зазначив, що висновок Громадської ради доброчесності (ГРД) вже був оцінений колегією ВККС, і повторний розгляд цього висновку пленарним складом не передбачений законом. Крім того, суд підкреслив, що порядок набрання чинності рішенням ВККС встановлюється законом, а не самостійно Комісією. **** Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка підтвердила, що до набрання чинності Законом № 3511-ІХ оцінювання судді на відповідність займаній посаді належало до виключних повноважень колегії ВККС.
3. Суд задовольнив позов частково, визнавши протиправним і скасувавши рішення ВККС про невідповідність судді займаній посаді.
Справа №360/324/24 від 12/05/2025
Предметом спору є оскарження дій прикордонного загону щодо нарахування грошового забезпечення позивачу з використанням застарілого прожиткового мінімуму.
Суд касаційної інстанції встановив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували норми щодо строків звернення до суду, не врахувавши, що спір стосується виплати всіх належних сум при звільненні з військової служби. Суд наголосив, що згідно зі статтею 116 КЗпП України, всі виплати, включаючи ті, що нараховувалися протягом служби, мають бути здійснені в день звільнення, і працівник повинен отримати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми. Оскільки такого повідомлення позивач не отримав, строк звернення до суду слід обчислювати з моменту, коли він дізнався про порушення своїх прав, а саме з дати отримання листа з інформацією про нараховані суми. Суд також зазначив, що суди не дослідили докази, надані позивачем, і не дали їм належної оцінки.
Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Справа №159/2373/23 від 08/05/2025
Предметом спору є визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.
Суд відмовив у задоволенні позову про визнання права власності на житловий будинок, оскільки позивачка звернулася до неналежного відповідача – Ковельської міської ради, замість спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті попереднього власника, або, за їх відсутності, до органу місцевого самоврядування. Суд встановив, що згідно з наявними документами, зокрема свідоцтвом про право на спадщину, є інші спадкоємці, які мають право на спадщину, і їхні права не можуть бути проігноровані. Суд також зазначив, що позивачка не надала достатніх доказів того, що інші спадкоємці не прийняли спадщину, і що її припущення не можуть бути підставою для визнання права власності. Суд підкреслив, що державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте право. Суд вказав, що відмова в позові до неналежного відповідача не перешкоджає позивачці звернутися до суду з позовом до належних відповідачів.
Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Справа №460/5787/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Мінекономіки про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки.
2. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання Мінекономіки видати свідоцтво про уповноваження, зазначив, що суди не врахували дискреційні повноваження Мінекономіки при прийнятті рішення щодо видачі таких свідоцтв. Суд підкреслив, що адміністративний орган має право діяти на власний розсуд у межах, визначених законом, і суд не може підміняти його рішення. Суд також зазначив, що відсутність належної мотивації в рішенні Мінекономіки не є беззаперечним свідченням відповідності позивача встановленим критеріям. Суд вказав на порушення Мінекономіки адміністративної процедури, зокрема, ненадання позивачу інформації про його права та обов’язки, а також не ознайомлення з актом перевірки. Суд наголосив, що Мінекономіки повинно було витребувати додаткові документи та пояснення у позивача для обґрунтованого рішення.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов’язання Мінекономіки видати свідоцтво та зобов’язав Мінекономіки повторно розглянути заяву ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» щодо видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки.
Справа №420/21070/24 від 12/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
2. Суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області пропустило строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надало достатніх доказів поважності причин пропуску цього строку. Суд зазначив, що наданий пенсійним фондом конверт з поштовим ідентифікатором не підтверджує факту своєчасного подання апеляційної скарги, оскільки відсутній опис вкладення, який би дозволив встановити, що саме знаходилося в конверті. Суд також врахував, що встановлені процесуальні строки мають дисциплінувати учасників судового процесу та забезпечувати юридичну визначеність у публічно-правових відносинах. Доводи касаційної скарги зводяться виключно до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції.
3. Верховний Суд залишив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін.
Справа №160/11936/24 від 09/05/2025
1. Предметом спору є оскарження рішень Київської митниці про коригування митної вартості сонячних панелей, імпортованих ТОВ «ВІН-ТАЖ».
2. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу ТОВ «ВІН-ТАЖ», скасувавши рішення апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що декларантом було надано всі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору). Суд зазначив, що митниця не довела наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, а зауваження митниці щодо невідповідності відомостей не є обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості. Суд також врахував, що умови поставки СРТ Інкотермс-2020 передбачають включення вартості перевезення до місця призначення у ціну товару, і додаткові витрати зі страхування позивач не поніс. Таким чином, дії митного органу з відмови у митному оформленні та коригування митної вартості були визнані протиправними. Суд касаційної інстанції підкреслив, що обов’язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті, але митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення митної вартості у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів можливе лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
3. Суд вирішив касаційну скаргу ТОВ «ВІН-ТАЖ» задовольнити, скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
