1. Предметом спору є оскарження ухвали та постанови судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяв кредитора та ліквідатора про закриття провадження у справі про банкрутство.
2. Суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, оскільки суди не врахували, що основна частина майна боржника перебуває на окупованій території, що унеможливлює завершення ліквідаційної процедури за правилами Кодексу України з питань банкрутства (КУзПБ); суди не дослідили питання повноти дій ліквідатора з пошуку та реалізації майна, а також об’єктивної можливості завершення процедури банкрутства у встановлені строки; тривалий мораторій на задоволення вимог кредиторів порушує їхні права, а подальше здійснення ліквідаційної процедури за відсутності майна покладає на кредиторів обов’язок оплати винагороди ліквідатора. Суд зазначив, що воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для продовження строку ліквідаційної процедури, і такий строк може бути продовжений лише за умови, що мета провадження у справі про банкрутство та цілі ліквідації боржника є об’єктивно досяжними. **:** Суд зазначив, що настання обставин, передбачених пунктом 1.6 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” КУзПБ (перебування майна боржника на окупованій території), у справі про банкрутство, провадження в якій відкрито до введення воєнного стану, може бути розцінено як інший випадок для закриття провадження у справі про банкрутство у розумінні пункту 14 частини першої статті 90 КУзПБ.
3. Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні заяв про закриття провадження у справі про банкрутство та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.