Суть рішення (3-5 речень):
Справа стосується порушення юридичної визначеності та права власності в Україні, коли остаточне судове рішення 2012 року, яке надавало заявникові права власності на землю, було пізніше скасоване після апеляції третьої сторони, яка набула землю після винесення рішення. Європейський суд з прав людини встановив, що українська влада порушила статтю 6 § 1 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1, дозволивши поновлення провадження без суттєвого обґрунтування та позбавивши заявника встановлених майнових прав. Суд особливо наголосив, що ситуація виникла через бездіяльність органів влади після рішення 2012 року.
Структура та основні положення:
1. Передісторія справи:
– Початковий процес приватизації землі, розпочатий батьком заявника
– Рішення 2012 року про визнання заявника законним власником
– Подальший розподіл тієї самої землі третім особам
– Апеляційне провадження та скасування рішення 2012 року
2. Ключові правові висновки:
– Порушення принципу юридичної визначеності
– Необґрунтоване поновлення остаточного рішення
– Неспроможність національних судів розглянути crucial аргументи
– Порушення майнових прав без компенсації
Найважливіші положення для використання:
1. Суд встановив, що процесуальні правила мають забезпечувати належне відправлення правосуддя та дотримання юридичної визначеності, що стосується як учасників судового процесу, так і національних судів.
2. Хоча треті сторони, яких торкається судове рішення, можуть оскаржити його, це право не може ґрунтуватися на ситуаціях, створених самими органами влади після остаточного рішення.
3. Суд підкреслив, що скасування остаточного рішення без прийнятного обґрунтування та компенсації, особливо коли ситуація створена діями органів влади, покладає надмірний тягар на первісного правовласника.
4. Рішення підтверджує принцип, що органи влади не можуть створювати ситуації, які суперечать остаточним судовим рішенням, а потім використовувати ці ситуації для виправдання поновлення провадження.
