Суть рішення:
Європейський суд з прав людини розглянув численні заяви проти Росії щодо законодавства про “іноземних агентів”. Суд встановив, що практика Росії з визначення фізичних осіб та організацій як “іноземних агентів” порушує статтю 10 (свобода вираження) та статтю 8 (право на приватне життя) Європейської конвенції з прав людини. Суд визначив, що таке позначення було стигматизуючим, накладало обтяжливі вимоги і не було необхідним у демократичному суспільстві.
Структура та основні положення:
1. Суд об’єднав 32 заяви через подібність предмета
2. Суд підтвердив свою юрисдикцію у справах, де порушення відбулися до виходу Росії з Ради Європи (16 вересня 2022 року)
3. Суд встановив, що позначення “іноземний агент”:
– Було стигматизуючим та оманливим
– Накладало обтяжливі вимоги (обов’язкове маркування, обмеження діяльності)
– Передбачало суворі санкції за недотримання
– Не мало виправдання “нагальною суспільною потребою”
4. Суд присудив кожному заявнику €10 000 компенсації та €250 на витрати
Ключові важливі положення:
1. Суд підкреслив, що позначення “іноземний агент” передбачало іноземний контроль без доказів
2. Законодавство порушувало як свободу вираження, так і право на приватне життя
3. Вихід Росії з Ради Європи не звільняє її від виконання рішень Суду
4. Суд встановив уніфіковану компенсацію для всіх заявників незалежно від їхнього статусу чи обставин
5. Рішення стосується різних категорій “іноземних агентів” – журналістів, громадських діячів, організацій та медійних професіоналів
