Огляд позицій судів США за 15/12/2024

Монджалі Бопака проти Гарленда / 21-01384 (2024-12-13)

Аналіз рішення Апеляційного суду США у справі 21-1384

Це рішення розглядає консолідовані петиції про перегляд, подані Крісмою Феліном Монджалі Бопака, який шукав притулку та пов’язаного захисту після в’їзду до Сполучених Штатів з Республіки Конго. Суд зрештою відхилив петиції Бопаки, підтвердивши висновки Ради з імміграційних апеляцій (BIA) та Судді з імміграційних питань (IJ) про те, що Бопака не є достовірним і не виконав необхідного тягаря доведення своїх вимог. Рішення підкреслює ключові невідповідності в свідченнях та доказах Бопаки, які сприяли несприятливому висновку про достовірність.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька частин:

1. Резюме біографії Бопаки та процесуальної історії його вимог, включаючи первинні висновки Судді з імміграційних питань та подальші рішення Ради з імміграційних апеляцій.
2. Детальне вивчення оцінки достовірності Суддею з імміграційних питань, підкріплене конкретними випадками невідповідностей та упущень у свідченнях та письмових заявах Бопаки.
3. Обговорення правових стандартів, застосовних до притулку, призупинення депортації (WOR) та захисту за Конвенцією проти катувань (CAT).
4. Оцінка клопотань Бопаки про повернення справи та її поновлення, з висновком, що Рада з імміграційних апеляцій не зловживала своїм розсудом, відхиляючи ці клопотання.

Рішення примітне своєю твердою позицією щодо висновків про достовірність, зроблених Суддею з імміграційних питань, підкріплених суттєвими доказами та правовими прецедентами.

Важливі положення для використання

Ключові положення, висвітлені в рішенні, які можуть бути особливо актуальними для майбутніх справ, включають:

• Наголос на вимозі заявника встановити обґрунтований страх переслідування, а також необхідність підтверджуючих доказів для виконання тягаря доведення.
• Застосування судом стандарту “суттєвих доказів”, який підтримує висновки Судді з імміграційних питань, якщо розумний арбітр не буде змушений дійти інакшого висновку.
• Підтвердження здатності Судді з імміграційних питань розглядати невідповідності без необхідності їх центральності для вимоги, фактично розширюючи підстави для несприятливих висновків про достовірність.
• Критерії оцінки того, чи є нові докази, представлені в клопотаннях про поновлення, суттєвими і чи можуть вони змінити результат раніше вирішених вимог.

Ці положення підкреслюють суворі стандарти, яким заявники повинні відповідати в провадженнях щодо притулку та імміграції, особливо стосовно достовірності та достатності доказів.

Монджалі Бопака проти Гарленда / 24-01201 (2024-12-13)

Аналіз справи: Бопака проти Гарленда

Ця думка Апеляційного суду Сполучених Штатів для Першого округу стосується Кріми Фелін Монджалі Бопака, заявника, який шукає притулку та пов’язаного захисту від депортації до Республіки Конго. Суд розглядає петиції Бопака про перегляд рішень Ради з імміграційних апеляцій (BIA), які підтвердили висновки Судді з імміграційних питань (IJ) про недостовірність Бопака через значні невідповідності та упущення в його свідченнях та доказах. Суд зрештою відхиляє петиції про перегляд, роблячи висновок, що суттєві докази підтримують висновки Судді з імміграційних питань та Ради з імміграційних апеляцій.

Структура та основні положення думки

Думка структурована на кілька розділів, що деталізують процесуальну історію та фактичне підґрунтя справи, з подальшим обговоренням правових стандартів, застосовних до визначення достовірності, заяв про притулок, а також клопотань про повернення та поновлення. Ключові положення включають:

• Передісторія справи: Окреслює в’їзд Бопака до США та його заяви про притулок, призупинення депортації (WOR) та захист за Конвенцією проти катувань (CAT).
• Визначення негативної достовірності: Детально задокументовані висновки Судді з імміграційних питань про недостовірність Бопака через численні невідповідності в його свідченнях.
• Клопотання про повернення та поновлення: Аналізуються рішення Ради з імміграційних апеляцій щодо клопотань Бопака, при цьому суд не знаходить зловживання дискреційними повноваженнями.

Порівняно з попередніми версіями подібних справ, ця думка підкреслює важливість послідовності в свідченнях та доказах, узгоджуючись з прецедентами щодо оцінки достовірності в провадженнях про притулок.

Ключові положення для практичного використання

Кілька критичних положень у цій думці можуть бути особливо важливими для майбутніх справ:

• Висновки про достовірність: Думка підтверджує, що негативні висновки про достовірність можуть перешкодити задоволенню заяв про притулок, якщо вони підтверджені суттєвими доказами невідповідностей та упущень.
• Тягар доведення: Наголошується на обов’язку заявника довести право на притулок, призупинення депортації та захист за CAT, підкреслюючи необхідність достовірних та підтверджувальних доказів.
• Клопотання про повернення/поновлення: Суд підкреслює, що нові докази мають бути суттєвими та здатними змінити результат провадження, щоб виправдати повернення або поновлення справи.

Ця думка слугує потужним нагадуванням про суворі стандарти, що застосовуються в імміграційних справах, особливо щодо достовірності свідчень та необхідності підтверджувальних доказів.

Справа Лопес-Кінтерос та ін. проти Гарленда / 23-01890 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд США по округу Перший видав рішення 13 грудня 2024 року щодо заяв про надання притулку Фіделя Анхеля Лопеса-Кінтероса, Евелін де Лос Анхелес Поланко-Ортіс та їхньої дитини А.А.Л.П., усі з Сальвадору. Суд відхилив вимоги позивачів про надання притулку, але направив справу на додаткове провадження, наголосивши на відсутності доведеного зв’язку між передбачуваним переслідуванням та їхньою належністю до певних соціальних груп. Суд підтвердив висновок судді з імміграційних питань про достовірність свідчень, водночас постановивши, що підставою для переслідування були переважно фінансові мотиви, а не захищений статус.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів: вступ з резюме справи, огляд правових стандартів надання притулку відповідно до Закону про імміграцію та громадянство, виклад фактів та свідчень на слуханні в судді з імміграційних питань, висновки органу та аналіз і рішення суду. Рішення підкреслює вимогу до заявників притулку довести зв’язок між переслідуванням та належністю до певної соціальної групи, деталізуючи попередню судову практику, що визначає ці критерії. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення демонструє суворіше дотримання вимоги щодо зв’язку, підтверджуючи необхідність чіткого доведення заявниками зв’язку їхнього переслідування з захищеними характеристиками, а не іншими мотивами.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька ключових положень цього рішення можуть бути особливо важливими для майбутніх заяв про надання притулку. По-перше, суд підтвердив, що “певна соціальна група” повинна мати незмінну характеристику, яка є соціально видимою та достатньо специфічною. По-друге, рішення наголосило на принципі застосування аналізу змішаних мотивів, який, однак, повинен демонструвати, що один з мотивів переслідування є “центральною причиною”, пов’язаною з захищеною підставою. Нарешті, рішення роз’яснило, що достовірні погрози смерті можуть становити минуле переслідування, але мають бути пов’язані з захищеним статусом заявника, підкресливши, що самі фінансові мотиви не задовольняють вимогу щодо зв’язку для заяв про надання притулку.

Справа Сполучені Штати проти Раймундо Зелайя / 24-02828 (2024-12-13)

Суть рішення
Апеляційний суд Сполучених Штатів по восьмому округу підтвердив рішення окружного суду про скасування умовно-дострокового звільнення Раймундо Зелайї, призначивши йому покарання у вигляді відбутого терміну з подальшим новим п’ятирічним наглядовим звільненням. Колегія не виявила перевищення дискреційних повноважень у процесі винесення вироку, підтвердивши, що окружний суд належним чином врахував відповідні чинники призначення покарання та діяв у межах законодавчих обмежень. Крім того, суд виправив технічну помилку в письмовому рішенні щодо характеру порушень Зелайї.

Структура рішення
Рішення починається з короткого представлення справи та учасників, за яким слідує огляд процесуальної історії, що передувала апеляції. Основна частина розглядає змістовну обґрунтованість вироку, посилаючись на відповідні законодавчі положення та попередню судову практику для підтвердження висновків суду. Рішення завершується виправленням письмового рішення, уточнюючи характер порушення Зелайї. Порівняно з попередніми версіями подібних рішень, це рішення підкреслює важливість узгодженості між усними оголошеннями та письмовими рішеннями, підтверджуючи принцип, що усні заяви мають перевагу у разі розбіжностей.

Основні положення рішення
Ключові положення рішення включають підтвердження того, що окружний суд не знехтував важливими чинниками призначення покарання і не надав надмірної ваги неістотним обставинам. Суд наголосив, що призначене покарання у вигляді відбутого терміну було нижчим за встановлений законодавством максимум та діапазон Керівних принципів, дотримуючись 18 U.S.C. § 3583(e)(3) та § 3583(h) щодо термінів умовно-дострокового звільнення. Рішення також підкреслює, що письмове рішення було змінено для відображення точного характеру порушення Зелайї, забезпечуючи послідовність та чіткість юридичного запису, що підтверджується прецедентами, такими як Сполучені Штати проти Рафтіса та Сполучені Штати проти Джейкобса.

Сполучені Штати проти Майкла Сіммонса / 23-03521 (2024-12-13)

Аналіз судової думки у справі Сполучені Штати проти Майкла Сіммонса

Суть думки: Думка Апеляційного суду Сполучених Штатів для Восьмого округу у справі Сполучені Штати проти Майкла Сіммонса розглядає юридичні питання, що стосуються апеляції Сіммонса. Суд виніс рішення на підставі представлених висновків, що вказує на офіційне вирішення питань, піднятих апелянтом. Це повідомлення призначене для інформування залучених сторін, включаючи юридичних радників, про рішення суду та необхідні кроки після винесення судового рішення.

Структура думки: Думка структурована для включення вступу з описом передісторії справи, за яким слідує детальне викладення правової аргументації та висновків суду. Ключові положення включають підтвердження або скасування рішень нижчестоящих судів та застосовані відповідні правові стандарти. Варто зазначити, що ця думка може містити роз’яснення або модифікації існуючих правових тлумачень порівняно з попередніми справами, хоча конкретні зміни не деталізовані в документі. Думка завершується процесуальними інструкціями щодо подання подальших апеляцій або клопотань.

Основні положення думки: Значущі положення, ймовірно, включають позицію суду щодо юридичних аргументів, представлених як стороною захисту, так і обвинувачення, застосування відповідних статутів та наслідки рішення для майбутніх справ. Повідомлення про терміни подання клопотань про повторний розгляд та повторний розгляд en banc є критично важливим для юридичних радників, підкреслюючи суворе дотримання 14-денного терміну подання, як передбачено Федеральними правилами апеляційного провадження. Це підкреслює процесуальну ретельність суду та важливість дотримання норм в апеляційній практиці.

Тед Мейфілд проти Дани Радеман Міллер та інших / 23-02555 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу видав рішення у справі Теда Мейфілда проти Дани Радеман Міллер та інших, судове рішення винесено 13 грудня 2024 року. Рішення суду розглядає юридичні аргументи, висунуті у справі, та окреслює висновки і рішення суду. Це рішення слугує офіційним вирішенням апеляційного процесу з наслідками для залучених сторін та потенційно для подібних справ у майбутньому.

Структура рішення

Рішення включає кілька ключових розділів: вступ з резюме обставин справи, детальний аналіз представлених юридичних питань та висновок, що відображає судження суду. Порівняно з попередніми рішеннями, ця версія може містити роз’яснення або коригування процесуальних аспектів чи тлумачень законодавства, релевантних до справи. Важливо для юридичних практиків звернути увагу на будь-які модифікації або прецеденти, які можуть виникнути внаслідок цього рішення, оскільки вони можуть вплинути на майбутні правові стратегії.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення, ймовірно, включають тлумачення судом застосовних законів, встановлення фактів справи та обґрунтування судового рішення. Важливими елементами для розгляду можуть бути спосіб застосування судом правових стандартів до фактів та прецедентне значення рішення для майбутніх справ. Крім того, рішення окреслює часові рамки для потенційних клопотань про повторний розгляд, наголошуючи на необхідності дотримання процесуальних правил, викладених у Федеральних правилах апеляційного провадження.

Справа Сполучені Штати проти Маркуса Медіни / 24-02321 (2024-12-13)

Суть судового рішення
Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу підтвердив вирок, винесений Маркусу Медіні, який визнав себе винним у навмисному розповсюдженні метамфетаміну. Апеляція була зосереджена на застосуванні посилення покарання за утримання приміщення для розповсюдження наркотиків та загальній обґрунтованості вироку. Суд підтвердив рішення окружного суду, не знайшовши явної помилки в застосуванні посилення та підтвердивши, що вирок перебуває в межах рекомендованих Настанов.

Структура судового рішення
Судове рішення структуроване на кілька ключових розділів, починаючи з вступу, який ідентифікує сторони та відповідний суд. Воно включає процесуальну історію, зазначаючи винесення вироку окружним судом та юрисдикцію відповідно до 28 U.S.C. § 1291. Потім суд розглядає конкретні заперечення, висунуті стороною захисту, посилаючись на стандарти, встановлені у справі «Anders проти Каліфорнії» та правові прецеденти щодо посилення покарання та обґрунтованості вироків. Рішення завершується підтвердженням судового рішення та наданням дозволу адвокату на зняття повноважень.

Основні положення судового рішення
Ключові положення судового рішення вказують, що Восьмий апеляційний округ не знайшов явної помилки в застосуванні окружним судом посилення щодо приміщення, посилаючись на попередні справи, де подібні посилення вважалися доречними за порівнянних обставин. Більше того, суд підкреслив, що окружний суд належним чином розглянув фактори, викладені в 18 U.S.C. § 3553(a) при винесенні вироку та не знехтував жодними релевантними факторами; отже, вирок не був необґрунтованим по суті. Суд також підтвердив презумпцію обґрунтованості вироків у межах розрахованого діапазону Настанов, що відіграє crucial роль у майбутніх апеляціях щодо вироків.

Назва справи в соціальному забезпеченні – Недоступна / 23-03226 (2024-12-13)

Аналіз судової думки у справі Шеннон Монтгомері проти Мартіна О’Меллі

Суть судової думки

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Восьмого округу оприлюднив свою думку у справі Шеннон Монтгомері проти Мартіна О’Меллі 13 грудня 2024 року. Це рішення охоплює ключові правові визначення, зроблені судом щодо питань, піднятих в апеляції. Судове рішення означає важливе тлумачення відповідних законів і підкреслює процесуальні стандарти, які можуть вплинути на подібні справи в майбутньому.

Структура судової думки

Судова думка структурована для чіткого окреслення висновків і рішень суду. Вона включає вступ, що резюмує передісторію справи, за яким слідують розділи, що деталізують фактологічне підґрунтя, правовий аналіз та остаточне рішення. Порівняно з попередніми версіями, ця думка може мати вдосконалену правову аргументацію або скориговане застосування певних прецедентів для уточнення позиції суду щодо розглянутих питань.

Основні положення судової думки

Критичні положення судової думки, ймовірно, включають тлумачення судом статутних або конституційних принципів, які були центральними для справи. Крім того, суд міг встановити специфічні процесуальні настанови для майбутніх справ, особливо стосовно строків подання та вимог до клопотань про повторний розгляд. Ці елементи є суттєвими для практикуючих юристів та сторін, залучених до подібних правових питань, щоб належним чином зрозуміти та застосувати їх.

Справа Jackson v. Greenough, et al / 24-05132 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Десятого округу виніс рішення щодо апеляції Джарріна Джексона стосовно проміжної ухвали, яка скасувала його різні “повідомлення”. Суд встановив, що не має юрисдикції розглядати апеляцію, оскільки відповідна ухвала не становить остаточного рішення, оскільки основне провадження у справі в окружному суді залишається невирішеним. Відповідно, апеляцію було dismissed, підтверджуючи, що ухвала не відповідає критеріям оскарження згідно з 28 U.S.C. § 1291.

Структура рішення

Рішення структуроване як проста ухвала, видана судовими засідателями ГАРТЦ, ТИМКОВИЧЕМ та ЕЙДОМ. Воно починається з короткого представлення справи та сторін, після чого йде обговорення юрисдикції суду. Суд посилається на попередню судову практику, щоб підкреслити свій незалежний обов’язок оцінки юрисдикції та роз’яснює критерії остаточного рішення. Заключна частина чітко вказує на dismissal апеляції через відсутність юрисдикції. Це рішення не містить значних змін порівняно з попередніми рішеннями щодо проміжних апеляцій, оскільки дотримується усталених правових принципів стосовно остаточності та можливості оскарження.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення рішення включають наголос суду на необхідності остаточного рішення для апеляції згідно з 28 U.S.C. § 1291 та повторення тези, що ухвала має закінчити судове провадження по суті, щоб вважатися остаточною. Суд також зазначає, що ухвала про скасування “повідомлень” пана Джексона не підпадає під жодні винятки доктрини остаточності. Ці моменти мають значення для будь-яких майбутніх позивачів, які можуть прагнути оскаржити подібні проміжні ухвали, підкреслюючи важливість розуміння обмежень апеляційної юрисдикції у федеральній судовій системі.

Сполучені Штати проти Лендероса-Гонсалеса / 24-05010 (2024-12-13)

Аналіз рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів у справі Сполучені Штати проти Лендероса-Гонсалеса

Суть рішення у справі Сполучені Штати проти Лендероса-Гонсалеса полягає у відхиленні клопотання підсудного про пом’якшення покарання, який визнав себе винним у незаконному в’їзді як депортованої особи та незаконному володінні вогнепальною зброєю. Підсудний стверджував, що зміни в законодавстві Оклахоми щодо володіння наркотиками створюють необґрунтовану диспропорцію у призначенні покарання. Однак Десятий апеляційний округ підтвердив рішення окружного суду, встановивши, що призначене покарання не є процесуально або по суті необґрунтованим.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами: передісторія, що окреслює кримінальну історію підсудного, процесуальна історія, яка деталізує процес винесення вироку, та розділ обговорення, що аналізує процесуальну та змістовну обґрунтованість вироку. Суд наголосив, що керівні принципи та кримінальна історія були розраховані на підставі закону, чинного на момент вчинення злочинів, які були тяжкими, і що поправка 2017 року не змінила retroactively характер цих злочинів. Суд дійшов висновку, що відмова окружного суду у пом’якшенні покарання була в межах його дискреційних повноважень.

Ключові положення для майбутнього використання

Найбільш значущими положеннями цього рішення для майбутніх посилань є твердження суду про те, що суди при винесенні вироків повинні дотримуватися законів та класифікацій, чинних на момент вчинення злочинів, і що зміни в законодавстві не впливають retroactively на попередні вироки. Крім того, суд підтвердив стандарт перегляду рішень про призначення покарання, зазначивши, що вироки в межах Керівних принципів презюмуються обґрунтованими, якщо не доведено інше. Рішення також підкреслює, що хоча диспропорції у призначенні покарання є предметом розгляду відповідно до 18 U.S.C. § 3553(a)(6), вони мають бути зважені з іншими факторами при визначенні прийнятності вироку.

Ванджику проти Драммонда / 24-05127 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Десятого округу видав наказ щодо клопотання апелянта Еріка Ванджику про зняття апеляції проти Гентнера Ф. Драммонда. Суд інтерпретував це клопотання як заяву про добровільне припинення провадження відповідно до Федеральних правил апеляційного провадження 42(b) і задовольнив клопотання. Внаслідок цього апеляція офіційно припиняється, при цьому наказ суду слугує мандатом.

Структура та основні положення рішення

Це рішення складається з простого наказу суду. Він починається з ідентифікації сторін, а саме апелянта Еріка Ванджику та відповідача Гентнера Ф. Драммонда. Суть наказу стосується клопотання Ванджику про зняття апеляції, яке суд вирішив тлумачити як заяву про добровільне припинення провадження. Наказ посилається на відповідні процесуальні правила, що регулюють це припинення, зокрема Федеральне правило апеляційного провадження 42(b) та Правило Десятого округу 27.5(A)(9). Немає суттєвих змін порівняно з попередніми версіями, оскільки цей наказ дотримується стандартної процесуальної практики в апеляційному контексті.

Ключові положення для майбутнього використання

Одним з найважливіших положень цього рішення є визнання судом заяви про добровільне припинення провадження, що дозволяє сторонам відкликати свої апеляції без необхідності подальших проваджень. Це встановлює чіткий процесуальний шлях для апелянтів, які бажають припинити свої апеляції, підкреслюючи повноваження суду задовольняти такі клопотання відповідно до зазначених правил. Крім того, твердження про те, що наказ слугуватиме мандатом суду, підтверджує його остаточність і закриття апеляційного процесу для цієї справи.

Справа Сполучені Штати проти Хіменеса / 24-02075 (2024-12-13)

Аналіз апеляційної справи: 24-2075

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Десятого округу розглянув апеляцію Браяна Хіменеса, який подав неоскаржену клопотання про припинення апеляції. У клопотанні зазначалося, що Хіменес відбув повний термін покарання і був звільнений з-під варти 2 грудня 2024 року. Внаслідок цього суд встановив, що апеляція є беззмістовною, що призвело до закриття справи.

Структура та основні положення рішення

Рішення має просту структуру, що складається з вступного розділу, викладення клопотання та судового наказу. Основні положення включають визнання клопотання апелянта, підтвердження його звільнення та рішення суду про припинення апеляції як беззмістовної. Це рішення узгоджується з попередніми судовими рішеннями щодо беззмістовності, оскільки підтверджує, що апеляції зазвичай припиняються, коли основне питання було вирішене, демонструючи послідовність підходу суду до подібних обставин.

Важливі положення для використання

Найбільш значущими аспектами цього рішення є визнання судом беззмістовності апеляції через завершення терміну покарання апелянта, а також відсутність заперечень з боку Сполучених Штатів. Це підтверджує принцип, що суди не розглядатимуть справи, де центральне питання стало неактуальним або таким, що не підлягає судовому розгляду. Крім того, наказ чітко вказує, що припинення апеляції становитиме мандат суду, що підкреслює остаточність рішення.

Справа Сполучені Штати проти Луї-Джексон / 23-07072 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по десятому округу розглянув апеляцію щодо достатності доказів для засудження Деррика Дуейна Луї-Джексона за незаконне володіння боєприпасами. Основне питання полягало в тому, чи володів Луї-Джексон боєприпасами, оскільки вони були знайдені в спальні, яку він поділяв з жінкою, що викликало сумніви щодо права власності. Зрештою, присяжні визнали його винним, і апеляційний суд підтримав це рішення, затвердивши вирок на підставі представлених доказів.

Структура рішення

Рішення структуроване як наказ і судження, що починається з ідентифікації залучених сторін, за яким слідує стислий огляд справи. Основні положення включають пояснення судом правових стандартів, застосовних до достатності доказів, включаючи розмежування між фактичним і конструктивним володінням. Суд також підкреслив необхідність встановлення зв’язку між підсудним і боєприпасами, зрештою дійшовши висновку, що існують достатні підтверджуючі докази для підтримки вердикту присяжних. Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює застосування стандарту очевидної помилки через неспроможність апелянта висунути аргумент про недостатність доказів у нижчому суді.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають визначення фактичного та конструктивного володіння, вимогу до уряду встановити зв’язок між підсудним і боєприпасами, а також важливість підтверджуючих доказів для підтримки будь-якого зізнання підсудного. Суд зазначив, що наявність боєприпасів у спальні дівчини Луї-Джексона, у поєднанні з його попередньою причетністю до револьвера .38 та специфічними характеристиками боєприпасів, колективно надають розумні підстави для висновку присяжних про те, що Луї-Джексон незаконно володів боєприпасами. Цей аналіз підкреслює покладання судом на розумні висновки, зроблені на підставі доказів, представлених під час судового розгляду.

Блейк проти Воллеса та ін. / 22-03163 (2024-12-12)

Аналіз рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів по Десятому округу – Справа № 22-3163

Апеляційний суд Десятого округу підтвердив рішення окружного суду про закриття позову Шайдона Блейка про порушення громадянських прав проти різних співробітників виправної установи та медичних служб. Позов Блейка включав порушення Четвертої, Восьмої та Чотирнадцятої поправок, що випливають з обвинувачень у примусовому медикаментозному лікуванні та неналежній медичній допомозі під час його перебування у в’язниці. Апеляційний суд встановив, що окружний суд не припустився помилки, покладаючись на звіт Мартінеза для вивчення тверджень Блейка, і визначив, що він не надав достатніх фактичних підстав для своїх позовних вимог, особливо щодо особистої причетності відповідачів.

Структура рішення

Це рішення систематично поділене на окремі розділи, що розглядають різні аспекти справи:

• Передісторія: Цей розділ окреслює факти справи, детально описуючи твердження Блейка про примусове утримання та медикаментозне лікування без його згоди під вартою.
• Обговорення: Ця частина додатково розподілена на підрозділи, що розглядають різні позовні вимоги Блейка, включаючи клопотання про судову заборону, використання звіту Мартінеза, особисту участь відповідачів та конкретні вимоги за Восьмою та Чотирнадцятою поправками.
• Дозвіл на внесення змін: Суд розглядає питання про те, чи мав Блейк бути допущений до внесення змін до позову для усунення наявних недоліків.

Рішення уточнює, що деякі позови, зокрема проти Centurion Health Services та позов за Четвертою поправкою, були Блейком залишені і тому не розглядалися в апеляції. Воно також підтверджує стандарти подання достатніх фактичних тверджень для переходу за межі простих припущень.

Основні положення рішення

Найбільш критичні положення рішення, які можуть вплинути на його майбутнє використання, включають:

• Стандарт перегляду: Суд зазначив, що переглядає закриття справи de novo і наголошує, що позов має містити достатній фактичний зміст, щоб бути правдоподібним.
• Використання звіту Мартінеза: Суд підтвердив використання звіту Мартінеза, зазначивши, що він не може вирішити суттєві фактичні спори, але може надати контекст позову, якщо твердження недостатньо обґрунтовані.
• Позови в індивідуальній якості: Рішення підкреслює необхідність демонстрації особистої участі в конституційних порушеннях, наголошуючи, що саме перебування є недостатнім для відповідальності.
• Аналіз Восьмої та Чотирнадцятої поправок: Суд роз’яснив стандарти надмірного застосування сили та навмисного нехтування медичними потребами, зазначивши, що медичні рішення не можуть бути прирівняні до жорстокого та незвичайного покарання без демонстрації суттєвого відхилення від прийнятих стандартів.
• Дозвіл на внесення змін: Суд підтвердив право окружного суду відмовити у дозволі на внесення змін до позову, зазначивши, що запропоновані Блейком зміни не усували фундаментальних недоліків, визначених нижчестоящим судом.

Це рішення підкреслює важливість надання детальної фактичної основи для позовів у справах про порушення громадянських прав і роз’яснює процесуальні очікування для осіб, які представляють себе самостійно.

Блейк проти Воллеса та ін. / 22-03163 (2022-10-17)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по десятому округу видав наказ про припинення апеляції Шайдона Блейка проти кількох відповідачів, включаючи Centurion Health Services. Припинення провадження відбулося переважно через відсутність судового переслідування відповідно до встановлених судом правил. Наказ суду вказує, що припинення провадження слугує мандатом суду, завершуючи апеляційний процес у цій справі.

Структура рішення

Рішення структуроване як простий наказ, що починається з ідентифікації сторін та номера справи. У ньому зазначається припинення апеляції відповідно до Правил десятого округу 3.3(B) та 42.1, які регулюють провадження апеляцій. Відсутні розширені пояснення або обговорення передісторії справи чи попередніх судових рішень, що вказує на стислий підхід, зосереджений виключно на процесуальному аспекті апеляції. Ця версія наказу не запроваджує нових правових принципів, а підтверджує чинні процесуальні правила щодо апеляцій.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають пряме припинення апеляції через відсутність судового переслідування та посилання на конкретні правила десятого округу, що регулюють такі припинення. Наказ підкреслює, що це припинення є остаточним, і формулювання вказує, що воно слугує мандатом суду. Це положення є критично важливим, оскільки роз’яснює, що апеляційний суд завершує справу без подальшого розгляду по суті, фактично припиняючи апеляційний процес Блейка проти названих відповідачів.

Вілсон проти Бріджеса / 24-06143 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Десятого округу видав наказ про відмову Тоні Дж. Вілсону у видачі сертифіката апеляційної придатності (COA) після закриття його клопотання про habeas corpus відповідно до 28 U.S.C. § 2254. Суд дійшов висновку, що клопотання Вілсона є несвоєчасним, оскільки воно не було подане протягом однорічного терміну, встановленого Законом про боротьбу з тероризмом та ефективну смертну кару (AEDPA). Більше того, суд встановив, що заперечення Вілсона щодо звіту магістратського судді не розглядали належним чином питання своєчасності, що призвело до втрати права на апеляцію.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що деталізують процесуальну історію справи Вілсона, застосування судом правила беззаперечної відмови та стандартів надання COA. Спочатку суд окреслює засудження Вілсона та подальші спроби оскарження, зазначаючи закриття державним судом його заяви через перевищення обсягу сторінок та подальше підтвердження Кримінальним апеляційним судом Оклахоми. Потім суд обговорює своєчасність федерального клопотання habeas corpus Вілсона, наголошуючи, що воно подане після закінчення строку AEDPA. Рішення підкреслює правило беззаперечної відмови, яке передбачає, що несвоєчасні заперечення щодо звіту магістратського судді позбавляють права апеляційного перегляду, та зазначає, що заперечення Вілсона недостатньо розглядали питання своєчасності клопотання.

Основні положення рішення

Найсуттєвіші положення рішення включають застосування правила беззаперечної відмови, яке остаточно заблокувало апеляцію Вілсона через його нездатність конкретно розглянути питання своєчасності у запереченнях. Суд також підкреслює важливість дотримання процесуальних вимог, зазначаючи, що COA може бути наданий лише якщо заявник демонструє суттєве порушення конституційного права. Висновок суду про те, що навіть без застосування правила відмови клопотання все одно було б відхилене через несвоєчасність, підкреслює суворі стандарти, що висуваються до заявників habeas corpus відповідно до структури AEDPA. Це рішення слугує критичним нагадуванням про процесуальні тонкощі федеральних подань habeas corpus, особливо щодо своєчасності та необхідності детальних заперечень рекомендаціям магістратського судді.

Бертелс проти Страхової компанії “Фарм Бюро Проперті енд Кешуелті” / 23-03276 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Десятого округу підтвердив dismissal (відхилення) позову Отем Бертелс проти Страхової компанії “Фарм Бюро Проперті енд Кешуелті” через відсутність процесуальної правоздатності. Суд постановив, що цесія вимог від майна Елізабет Бертелс до Отем є недійсною через відсутність зустрічного задоволення, оскільки обіцянки Отем вже були передбачені законодавством Канзасу. Це рішення випливало з попереднього судового рішення проти майна, де Отем було присуджено 15,75 мільйонів доларів за шкоду, отриману внаслідок нещасного випадку.

Структура рішення

Рішення має чітку структуру розділів, що починається з представлення справи та сторін. Воно послідовно розкриває передісторію інциденту, що призвів до судових дій, деталізує угоду між Отем та майном Елізабет. Розділ обговорення суду поділений на ключові питання, такі як процесуальна правоздатність та застосовність статуту Канзасу про непред’явлені вимоги, завершуючись висновком, що підтверджує рішення нижчестоящого суду. Примітно, що рішення значною мірою зосереджене на юридичних визначеннях процесуальної правоздатності та зустрічного задоволення, підкреслюючи зміни в тлумаченні на основі попередніх судових прецедентів.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення рішення включають встановлення того, що Отем не мала процесуальної правоздатності подати позов проти “Фарм Бюро” через недійсність цесії від майна. Суд наголосив, що обіцянки Отем були простим повторенням зобов’язань, вже встановлених статутом Канзасу про непред’явлені вимоги, і тому не становили нового зустрічного задоволення, необхідного для дійсного договору. Крім того, рішення підкреслює суворі строки, встановлені статутом про непред’явлені вимоги, які Отем не дотрималась, що додатково зміцнило dismissal її вимог районним судом.

США проти Роберта Мартіна / 24-02540 (2024-12-13)

Суть рішення

Рішення стосується апеляції Роберта Мартіна проти відхилення його четвертої клопотання про співчутливе звільнення від довічного ув’язнення, призначеного за озброєне пограбування банку та вогнепальні злочини. Суд задовольнив клопотання Сполучених Штатів про підсумкові дії, підтвердивши рішення окружного суду. Мартін стверджував, що нещодавнє рішення Верховного суду змінило правове поле щодо його вироку, стверджуючи, що застосування закону про “три удари” є неконституційним відповідно до нових судових рішень.

Структура рішення

Рішення структуроване чітко, починаючись з вступу, який окреслює деталі справи, включаючи залучені сторони, характер апеляції та процесуальну історію. Суд потім узагальнює передісторію засудження Мартіна та його попередні спроби отримати полегшення, зокрема його четверте клопотання про співчутливе звільнення згідно з 18 U.S.C. § 3582(c)(1)(A). Він деталізує аргументи, представлені Мартіном щодо наслідків рішення Верховного суду у справі Ерлінгер проти Сполучених Штатів, після чого наведено аналіз та висновки суду. Зокрема, суд встановив, що правові принципи справи Ерлінгер не змінили суттєво закон, що застосовується до ситуації Мартіна, тим самим підтвердивши відхилення його клопотання.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями рішення є повторне підтвердження судом застосовності закону про “три удари” до справи Мартіна, з наголосом на прецеденті, який дозволяє суддям встановлювати попередні судимості без визначення журі. Суд роз’яснив, що нещодавнє рішення Верховного суду у справі Ерлінгер не створило нового правового стандарту, який би впливав на вирок Мартіна, оскільки воно було обмежене своїм специфічним контекстом. Крім того, рішення підкреслює, що аргументи Мартіна щодо необхідності висновків журі могли бути висунуті в попередніх апеляціях, тим самим підтверджуючи остаточність рішення окружного суду. Суд зрештою дійшов висновку, що жодне суттєве правове питання не потребує подальшого розгляду, дозволивши залишити чинним первісний вирок.

Справа Деррелла Вільямса проти Promedica Health Systems Inc / 24-01369 (2024-12-02)

Аналіз судової справи: 24-1369

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по Третьому округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення клопотання Деррелла Вільямса про скасування арбітражного рішення, стверджуючи, що арбітражна угода порушує положення Центрів Medicare та Medicaid Services (CMS). Суд постановив, що Вільямс не зміг встановити предметну юрисдикцію за федеральним законом, оскільки обидві сторони були громадянами Пенсильванії, а позови не виникали на підставі федерального права. Суд дійшов висновку, що аргументи Вільямса щодо регулювання CMS не створюють приватного права на позов і не порушують суттєвого федерального питання.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з інформації про передісторію справи. Воно деталізує арбітражний процес, ініційований ProMedica Health Services, аналіз окружним судом предметної юрисдикції та апеляцію Вільямса. Основні положення обговорюють критерії федеральної судової юрисдикції, зокрема посилаючись на Федеральний закон про арбітраж (FAA) та регулювання CMS. Суд зазначає, що FAA не створює незалежної федеральної судової юрисдикції, а позови Вільямса не відповідають критеріям, встановленим у тесті Grable щодо суттєвих федеральних питань.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення підтверджує розуміння того, що регулювання CMS не надає автоматично федерального права на позов або не впливає на забезпечення арбітражних угод, узгоджуючись з існуючим тлумаченням судової практики.

Важливі положення для використання

Рішення суду підкреслює кілька ключових моментів:

– Регулювання CMS не створює приватного права на позов, що є суттєвим для встановлення федеральної юрисдикції.
– Суд підтвердив, що федеральна вимога повинна походити від федерального закону, який створює підставу для позову, а не просто встановлює правові зобов’язання.
– Суттєвість федеральних питань має бути значущою для федеральної системи в цілому, а не лише релевантною для залучених сторін, демонструючи високий бар для федеральної судової юрисдикції.
– Рішення роз’яснює, що FAA не надає федеральної юрисдикції, якщо немає незалежної підстави для неї, особливо у справах, що стосуються позовів за законодавством штату між сторонами з того самого штату.

У справі: Анхель Делгадо / 24-03026 (2024-12-13)

Резюме справи: У справі Анхеля Девіда Делгадо

Апеляційний суд Сполучених Штатів по Третьому округу видав рішення 13 грудня 2024 року щодо клопотання Анхеля Девіда Делгадо про видачу наказу мандамусу. Делгадо оскаржив продаж нерухомості шерифом, що відбувся під час його справи про банкрутство, стверджуючи, що його справа повинна розглядатися в суді відповідно до Статті III Конституції. Суд зрештою відхилив його клопотання, зазначивши, що він не довів чіткого права на запитувану допомогу і що він мав інші адекватні засоби для переслідування своїх вимог.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином: починається з короткого вступу до справи та процесуальної історії, за яким слідує пояснення правових стандартів, застосовних до наказу мандамусу. Потім суд обговорює конкретні недоліки клопотання Делгадо, підкреслюючи, що він не відповідав необхідним критеріям для такого надзвичайного засобу правового захисту. Рішення завершується постановою суду про відхилення як наказу мандамусу, так і клопотання Делгадо про зупинку та заборону. Це рішення не має прецедентного характеру і не становить обов’язкового прецеденту відповідно до внутрішніх операційних процедур суду.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають:

• Повторення судом тези про те, що наказ мандамусу є надзвичайним засобом правового захисту, який повинен надаватися лише у виняткових обставинах, як встановлено в попередніх справах.
• Чітку заяву про те, що клопотання про наказ мандамусу не може слугувати заміною апеляції, підкреслюючи важливість дотримання належних правових процедур.
• Оцінку судом того, що справа Делгадо не демонструвала невиправданої затримки з боку Окружного суду, який встановив графік відповідного подання документів і надав продовження за запитом.

Ці положення підкреслюють прихильність суду процесуальній цілісності та обмеженій сфері застосування допомоги мандамусу в судовій системі.

Джеймс Пеппер проти Генерального прокурора Пенсильванії та ін. / 24-01261 (2024-12-13)

Аналіз рішення у справі № 24-1261

Рішення у цій справі стосується правового позову Джеймса Пеппера проти закону Пенсильванії, який обмежував його здатність публічно обговорювати скаргу про неналежну поведінку, яку він подав проти шкільного психолога. Окружний суд встановив, що закон порушує права Пеппера за Першою поправкою та видав судову заборону місцевому окружному прокурору, унеможливлюючи будь-яке кримінальне переслідування, пов’язане зі скаргою. Однак під час апеляції Апеляційний суд відхилив справу Пеппера як таку, що втратила актуальність, зазначивши, що подальше відшкодування не може бути надане, оскільки Окружний суд вже виніс рішення на користь Пеппера, дозволивши йому публічно висловлюватися без загрози кримінального переслідування.

Структура та основні положення

Це рішення структуроване на кілька ключових розділів: вступ, розділ з передісторією, що деталізує обставини справи, обговорення правових питань та висновок. Основні положення Суду включають рішення про те, що вимога конфіденційності в Законі про дисципліну освітян Пенсильванії, як вона була застосована до Пеппера, є неконституційною. Рішення також розглядає питання втрати актуальності, підкреслюючи, що оскільки Окружний суд вже надав бажане Пепперу відшкодування, більше немає активної суперечки, яка потребує вирішення. Суд також зазначив відсутність зустрічної апеляції з боку Генерального прокурора, тим самим закріпивши рішення Окружного суду як res judicata.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові положення цього рішення включають підтвердження прав Пеппера за Першою поправкою на тлі державних законів про конфіденційність, що може слугувати прецедентом для подібних позовів у майбутньому. Рішення підкреслює принцип, що після визнання закону неконституційним щодо конкретного позивача, подальші оскарження такого закону стають беззмістовними, якщо немає поточних порушень або загроз правозастосування. Крім того, рішення роз’яснює межі імунітету державних посадовців за Одинадцятою поправкою, особливо щодо їхнього зв’язку з впровадженням потенційно неконституційних положень.

У справі: Калеб Макгіллварі / 24-02843 (2024-12-13)

Суть рішення

Рішення розглядає клопотання про видачу наказу мандамус, подане Калебом Макгіллварі проти Секретаря суду округу Нью-Джерсі, в якому стверджується про перешкоджання врученню судового виклику відповідачам у його цивільній справі щодо змови на торгах та рекетирства. Суд встановив, що Макгіллварі не продемонстрував надзвичайних обставин, необхідних для видачі наказу мандамус, оскільки він не довів чіткого та беззаперечного права на правовий захист і те, що немає інших доступних засобів правового захисту. Відповідно, клопотання було відхилено.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином: розпочинається з короткого огляду цивільної справи Макгіллварі, за яким слідує резюме його клопотання про правовий захист мандамус та правові стандарти, що застосовуються до таких клопотань. Потім суд оцінює твердження Макгіллварі, зокрема розглядаючи його заяву про перешкоджання з боку Секретаря та наявність альтернативних засобів правового захисту. Рішення завершується ухвалою суду про відхилення клопотання. Важливо зазначити, що це рішення класифіковане як “не прецедентне”, тобто воно не встановлює обов’язкового прецеденту, і цей аспект підкреслюється протягом усього документа.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями рішення є підтвердження судом суворих критеріїв для видачі наказу мандамус, що вимагає чіткого права на правовий захист та відсутності інших доступних засобів захисту. Суд наголосив, що в Окружному суді перебувають на розгляді клопотання Макгіллварі, які мають подібний характер, що підриває його твердження про те, що мандамус є єдиним варіантом. Крім того, суд вказав, що більшість відповідачів вже з’явилися до суду, що додатково ставить під сумнів підстави претензій Макгіллварі до Секретаря. Ці моменти мають crucial значення для розуміння обмежень правового захисту мандамус та необхідності вичерпання заявниками наявних засобів правового захисту в нижчих судах перед зверненням до апеляційної інстанції.

Зміст справи: Зміст Пенсильванії проти Рональда С. Голловея, старшого / 24-02209 (2024-12-13)

Огляд справи: Зміст Пенсильванії проти Рональда С. Голловея, старшого

Рішення Апеляційного суду Сполучених Штатів для Третього округу розглядає апеляцію Рональда С. Голловея, старшого, який намагався перевести кримінальне провадження штату до федерального суду. Голловей, який стверджує, що є членом індіанського племені Ленапе, стверджував, що його конституційні права порушуються в суді штату. Окружний суд встановив, що він не відповідає вимогам для передачі справи відповідно до федеральних статутів і повернув справу до суду штату, рішення, яке Голловей оскаржив.

Структура та основні положення рішення

Структура рішення є простою і складається з вступу, що окреслює контекст справи, за яким слідує детальний аналіз правових підстав для передачі кримінального провадження штату до федерального суду. Рішення обговорює конкретні статути, включаючи 28 U.S.C. § 1443, який регулює передачу справ про громадянські права, та § 1455, який встановлює процедурні вимоги для такої передачі. Зокрема, суд підкреслив, що апелянт не продемонстрував підстав для передачі справи, оскільки його вимоги не передбачали захисту федеральних громадянських прав, як того вимагається, і роз’яснив обмеження обох статутів порівняно з попередніми прецедентами.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька ключових положень рішення мають crucial значення для розуміння його наслідків. По-перше, суд підтвердив, що передача справи відповідно до 28 U.S.C. § 1443(1) вимагає чіткої демонстрації позбавлення конкретних громадянських прав та неможливості забезпечити ці права в судах штату. Суд також наголосив, що прості твердження про конституційні порушення без підтвердження не задовольняють вимоги передачі справи. Крім того, він вказав на важливість демонстрації того, що інкриміновані злочини відбулися в “індіанській країні” для застосування певних захистів від юрисдикції штату. Загалом, це рішення слугує керівництвом для осіб, які прагнуть орієнтуватися в складнощах передачі справи з суду штату до федерального суду, особливо щодо вимог про порушення громадянських прав.

Справа Мануеля Зуни-Парамо та інших проти Генерального прокурора Сполучених Штатів Америки / 24-01680 (2024-12-13)

Резюме рішення у справі Зуна-Парамо проти Генерального прокурора Сполучених Штатів

Апеляційний суд Сполучених Штатів по третій судовій окрузі розглянув клопотання про надання притулку та призупинення депортації, подане Мануелем Олександром Зуна-Парамо, Дейзі Анджелікою Гуаман-Боніллою та Д.С. З.-Г. Позивачі, які є членами сім’ї еквадорської бабусі, стверджували, що зазнають переслідувань через сімейні суперечки щодо спадщини. Імміграційний суддя відхилив їхні вимоги, встановивши, що погрози були мотивовані жадобою, а не належністю до сім’ї, і це рішення було підтримане Радою з імміграційних справ.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з передісторії справи та фактичного контексту сімейних суперечок і погроз в Еквадорі. Суд окреслює правову базу для перегляду рішення імміграційного судді, наголошуючи на стандарті суттєвих доказів. У рішенні обговорюються висновки імміграційного судді, включаючи обґрунтування відмови у наданні притулку через мотивацію переслідувачів жадобою, а не належністю до сім’ї. Висновок підтверджує рішення Ради, відхиляючи клопотання про перегляд. Важливо зазначити, що це рішення не має прецедентного характеру, тобто не є обов’язковим для майбутніх справ, і класифікується як непрецедентне згідно з I.O.P. 5.7.

Ключові положення для майбутнього використання

Основні висновки цього рішення включають позицію суду, що для клопотання про притулок на підставі належності до певної соціальної групи має бути чіткий зв’язок, який демонструє, що переслідування відбувається через цю належність. Суд встановив, що позивачі не відповідають цьому критерію, оскільки імміграційний суддя обґрунтовано дійшов висновку, що погрози були мотивовані жадобою, а не сімейними зв’язками. Крім того, рішення підкреслює важливість безпеки інших членів сім’ї, які залишаються в Еквадорі, як фактора у визначенні достовірності тверджень позивачів. Насамкінець, суд виніс застереження урядовим адвокатам щодо чіткості їхньої процесуальної поведінки, що може вплинути на майбутні провадження.

Робінсон проти Макдонаха / 24-01932 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у справах федерального округу підтвердив рішення Апеляційного суду США у справах ветеранів у справі Тамерії Р. Робінсон проти Деніса Макдонаха, Секретаря у справах ветеранів, щодо клопотання пані Робінсон про видачу наказу мандамус. Пані Робінсон намагалася поновити раніше відхилені вимоги про виплату пільг по інвалідності відповідно до Закону Сержанта першого класу Хіта Робінсона про вшанування нашої обіцянки вирішити всебічні токсичні проблеми 2022 року (Закон PACT), стверджуючи, що він автоматично поновлює такі вимоги. Суд дійшов висновку, що Закон PACT не вимагає від Секретаря автоматичного поновлення відхилених вимог, але дозволяє ветеранам подавати додаткові вимоги.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів: розділ з передісторією, що деталізує службу пані Робінсон та її попередні вимоги, за яким слідує обговорення правових стандартів для клопотань про мандамус та юрисдикційних обмежень суду. Він розглядає аргументи, представлені обома сторонами, остаточно зосереджуючись на тому, чи продемонструвала пані Робінсон беззаперечне право на наказ мандамус. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення роз’яснює тлумачення Закону PACT, підкреслюючи, що акт не поновлює вимоги автоматично, але надає процесуальні шляхи для ветеранів.

Основні положення рішення

Критичні положення рішення включають підтвердження судом того, що Закон PACT не зобов’язує Секретаря автоматично поновлювати раніше відхилені вимоги. Натомість він вимагає, щоб Секретар інформував ветеранів про їхню здатність подавати додаткові вимоги. Рішення підкреслює, що нормативна база не підтримує ідею автоматичного поновлення вимог, що є значним тлумаченням для майбутніх справ, пов’язаних із Законом PACT. Суд також заохочує пані Робінсон домагатися своїх пільг шляхом подання відповідних форм додаткових вимог, демонструючи намір суду спрямувати, а не позбавити її доступу до потенційних засобів правового захисту.

Корпорація Meyer, США проти США / 23-01570 (2024-12-13)

Огляд справи

Апеляційний суд Сполучених Штатів у Федеральному окрузі оприлюднив рішення у справі Корпорація Meyer, США проти Сполучених Штатів, яке стосується митної оцінки кухонного посуду, імпортованого корпорацією Meyer. Суд розглядає питання про те, чи може Meyer покладатися на ціну “першого продажу” для визначення мита на імпортовані товари, справу, яка раніше була повернена на повторний розгляд. Суд першої інстанції спочатку виніс рішення проти Meyer, посилаючись на недостатню документацію від материнської компанії, однак апеляційний суд встановив, що нижчестоящий суд неправильно застосував презумпцію доказування проти Meyer та не розглянув належним чином наявні докази.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, що починаються з короткої історії справи, за якою слідують обговорення правових стандартів визначення вартості операції відповідно до Тарифного акту 1930 року. Суд роз’яснює необхідні вимоги для визнання ціни першого продажу дійсною, посилаючись на попередні рішення, зокрема Nissho Iwai Am. Corp. проти США. Рішення Федерального апеляційного суду вказує на помилкову інтерпретацію суду першої інстанції та його покладання на відсутність фінансових документів від материнської компанії Meyer як вирішального фактора. Апеляційний суд зрештою скасував рішення суду першої інстанції та повернув справу на додатковий розгляд.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Роз’яснення апеляційного суду про неправильне застосування судом першої інстанції стандартів доказування щодо “немаркетних впливів” стосовно ціноутворення першого продажу.
• Суд підкреслив, що відсутність фінансових документів материнської компанії не повинна бути єдиною підставою для відмови Meyer у покладанні на ціну першого продажу.
• Рішення вимагає повторної оцінки можливості Meyer обґрунтувати вимогу щодо ціни першого продажу з використанням встановлених тестів, зокрема тестів “всі витрати плюс прибуток” та “звичайні практики ціноутворення”.
• Суд чітко зазначає, що висновки суду першої інстанції мають ґрунтуватися на доказах, представлених під час попередніх проваджень, і не повинні базуватися виключно на припущеннях.
• Суд залишає рішення щодо тлумачення терміну “фірма” в нормативному контексті для майбутньої справи, оскільки це не було підставою для рішення суду першої інстанції.

Оуенс проти США / 24-01883 (2024-12-13)

Аналіз справи: Оуенс проти Сполучених Штатів (2024-1883)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів у Федеральному окрузі підтвердив звільнення від розгляду позову Алонзо Спенсера Оуенса Судом претензій Сполучених Штатів, постановивши, що суд не має предметної юрисдикції. Оуенс, який представляв себе особисто, намагався оскаржити відхилення його апеляції Другим окружним судом та лист Міністерства юстиції щодо його позову про цивільне правопорушення. Апеляційний суд підтвердив, що представлені позови не відповідають юрисдикційним вимогам відповідно до Закону Такера, головним чином через відсутність положень про обов’язкові грошові виплати та закінчення відповідного терміну давності.

Структура рішення

Рішення структуроване навколо кількох ключових компонентів: представлення сторін, розділ передісторії з деталями попередніх подань Оуенса та процесуальної історії, що призвела до апеляції, та розділ обговорення, де суд розглядає позови та питання юрисдикції. Він зазначає відсутність зрозумілості в позовах, брак правової підтримки твердження про те, що судові санкції становлять вилучення майна, та неможливість суду переглядати дії суду третьої статті. Крім того, розглядаються питання юрисдикції щодо позовів проти окремих посадовців та закінчення терміну давності. Порівняно з попередніми версіями, це рішення чітко повторює усталені правові принципи без введення нових правових стандартів або тлумачень.

Основні положення рішення

Кілька положень рішення є особливо значущими для майбутніх посилань. По-перше, суд підтвердив, що позови за положеннями про належну правову процедуру та рівний захист не передбачають грошової компенсації і тому перебувають поза юрисдикцією Суду претензій Сполучених Штатів. По-друге, він підкреслив, що Суд претензій Сполучених Штатів не може переглядати рішення судів третьої статті. По-третє, рішення наголосило на юрисдикційних обмеженнях, встановлених Законом Такера щодо позовів проти окремих федеральних службовців, та необхідності подання позовів у встановлені законодавством строки. Ці принципи колективно підкреслюють суворі вимоги до встановлення юрисдикції у федеральному суді претензій.

Чавес проти США / 24-01205 (2024-12-13)

Аналіз рішення Апеляційного суду США у справі Федерального округу Чавес проти Сполучених Штатів (Справа № 24-1205)

Суть рішення

Суд підтримав скасування позовних вимог Антоніо Чавеса проти Сполучених Штатів, постановивши, що Суд федеральних претензій США не мав юрисдикції відповідно до 28 U.S.C. § 1500. Цей статут забороняє Суду претензій здійснювати юрисдикцію щодо будь-яких позовів, які також розглядаються в іншому суді проти Сполучених Штатів. Суд встановив, що позовні вимоги Чавеса в Суді претензій ґрунтувалися на тих самих основних фактичних обставинах, що й його попередня петиція про habeas corpus, тим самим підтвердивши рішення нижчестоящого суду.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване наступним чином: воно починається з представлення сторін та процесуальної історії справи, за яким слідує детальне обговорення питань юрисдикції відповідно до § 1500. Суд проаналізував, чи була раніше подана справа, що розглядається в іншому суді, та чи виникли позови в обох справах з по суті однакових фактичних обставин. Суд дійшов висновку, що скасування Судом претензій було виправданим, оскільки обидві судові справи дійсно ґрунтувалися на однакових фактах, що призвело до підтвердження рішення нижчестоящого суду. Примітно, що це рішення узгоджується з попередніми тлумаченнями § 1500, підтверджуючи прецедент, встановлений подібними справами.

Важливі положення для використання

Ключові положення рішення підкреслюють критерії визначення юрисдикції відповідно до § 1500. Суд наголосив, що дві справи вважаються однаковими, якщо вони виникають з по суті однакових основних фактичних обставин, незалежно від запитуваного відшкодування. Це має критичне значення для майбутніх позивачів, оскільки підкреслює важливість фактичної основи позовів, а не правових теорій або конкретних засобів правового захисту. Отже, навіть якщо позови різняться в запитуваному відшкодуванні — грошовому чи справедливому — збіг основоположних фактів може все одно призвести до юрисдикційних обмежень. Це рішення підкреслює необхідність для позивачів ретельно розглядати свої правові стратегії, коли може бути кілька судових процесів, що перетинаються.

Дебра Честнат та інші проти США / 23-05547 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд США по округу Шостий підтвердив рішення окружного суду у справі про лікарську помилку стосовно Дебри Честнат, яка стверджувала, що її лікар, д-р Джаред Медден, неправильно діагностував її судинний стан – ішемію, до критичної дати. Суд встановив, що висновок окружного суду про те, що у Честнат не було ішемії до 13 квітня 2016 року, не є явно помилковим. Внаслідок цього апеляцію було відхилено, а уряд визнано не відповідальним за травми Честнат.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване в три основні розділи. Перший розділ окреслює передісторію справи, детально описуючи медичні події, що передували ампутації ноги Честнат, та позов про недбалість проти Сполучених Штатів відповідно до Закону про федеральні позови про делікти. Другий розділ розглядає процесуальну історію, включаючи попередню апеляцію, де суд скасував висновки окружного суду щодо безпосередньої причини. Третій розділ зосереджується на висновку окружного суду після повернення справи, зокрема на вивченні питання, чи мала Честнат ішемію до критичної дати, та підтверджує, що вона не продемонструвала достатніх симптомів для встановлення цього.

Рішення також висвітлює аналіз окружним судом симптомів Честнат і робить висновок, що наявність певних показників 12 квітня не відповідала критеріям ішемії. Зміни в попередніх версіях здебільшого стосуються уточнення аналізу причинності та дотримання директиви апеляційного суду щодо повторної оцінки фактів стосовно стану Честнат на відповідних датах.

Основні положення для використання

Ключові положення рішення включають визначення та ідентифікацію симптомів ішемії, зокрема “шести П” (біль, парестезія, пойкілотермія, блідість, відсутність пульсу та параліч) як критичних індикаторів діагностики. Суд підкреслив, що Честнат виявляла лише три з шести симптомів 12 квітня, не демонструючи наявності ішемії на той час. Більше того, він зазначив, що експертні свідчення підтримують ідею про те, що раптова ішемічна подія, ймовірно, сталася 13 квітня, а не раніше. Рішення наголошує на важливості стандарту перегляду щодо явної помилки, підкреслюючи, що апеляційний суд скасує висновки лише в разі переконання в допущенні помилки, що є високим порогом і не було досягнуто в цій справі.

Справа Діллана Рівза та інших проти Теннессійського Університету та інших / 24-05336 (2024-12-13)

Аналіз справи: Рівз проти Теннессійського Університету

Рішення Апеляційного суду Шостого округу у справі Рівз проти Теннессійського Університету стосується позову, поданого Діланом та Джеймсом Рівзами після смерті собаки Діллана на ім’я Гікорі, яка проходила лікування в Госпіталі дрібних тварин Теннессійського Університету. Рівзи стверджували, що персонал лікарні неналежно поводився з лікуванням Гікорі з метою збільшення медичних витрат і подали позов проти Університету та його персоналу за різними федеральними та державними законами. Суд підтримав рішення нижчестоящого суду про відхилення позову, стверджуючи, що позивачі не змогли встановити правдоподібну основу для своїх тверджень.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, включаючи фактичну історію, процесуальну історію та детальний аналіз вимог Рівзів. Ключові положення включають:

• Державний імунітет: Суд встановив, що Теннессійський Університет вважається органом штату, тому захищений державним імунітетом, який забороняє позови проти Університету та його співробітників в офіційній якості.

• Федеральні позови щодо індивідуальної відповідальності: Суд проаналізував позови за Положенням про рівний захист, Положенням про належну правову процедуру, RICO та § 1985, дійшовши висновку, що Рівзи не надали достатніх фактичних підтверджень своїм твердженням.

• Позови за державним законодавством: Суд постановив, що абсолютний імунітет за законодавством Теннессі захищає відповідачів від відповідальності за державні позови про порушення фідуціарного обов’язку та навмисне спричинення емоційної шкоди.

Ключові положення для практичного використання

Для практикуючих юристів та зацікавлених сторін виділяються кілька особливо важливих положень:

• Підтвердження судом принципів державного імунітету, встановлюючи, що державні установи та їх посадові особи мають імунітет від федеральних судових позовів, якщо чітко не застосовуються винятки.

• Вимога до позивачів демонструвати специфічне диференційоване ставлення за Положенням про рівний захист, оскільки суд підкреслив відсутність доказів таких вимог у цій справі.

• Наголос на необхідності демонстрації навмисного неправомірного діяння для позовів про належну правову процедуру, оскільки звичайна недбалість не досягає рівня конституційного порушення, що може вплинути на майбутні справи про медичну недбалість, пов’язані з державними установами.

Це рішення слугує важливим орієнтиром для розуміння меж відповідальності державних установ та суворих стандартів, необхідних для встановлення позовів проти них.

Ландон Гарод проти Кенії Лі та ін. / 24-05228 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд США по Шостому округу підтримав рішення про винесення часткового судового рішення на користь офіцера Кенії Лі та капрала Рокі Рулінга, постановивши, що офіцери не порушили прав Ландона Гарода за Четвертою поправкою під час його арешту. Гарод, який визнав себе винним у чиненні опору та ухиленні від арешту, стверджував, що офіцери незаконно затримали його та заарештували без достатніх підстав. Суд встановив, що Гарод не зміг довести порушення офіцерами будь-яких чітко встановлених конституційних прав.

Структура рішення

Рішення структуроване за різними розділами: вступ з деталями справи, передісторія з викладенням обставин, що передували арешту, стандарт розгляду часткового судового рішення, детальний аналіз позовних вимог щодо кожного офіцера та висновок, що підтверджує рішення окружного суду. Основні положення включають обговорення законності первісної зупинки офіцером Лі Гарода та підстав для арешту капралом Рулінгом. Примітно, що це рішення роз’яснює застосування обґрунтованої підозри при зупинках за стандартом Террі та стандарт наявності достатніх підстав для арешту, базуючись на прецедентах попередніх справ.

Основні положення рішення

Рішення висвітлює ключові правові принципи щодо Четвертої поправки. Наголошується, що офіцер Лі мала обґрунтовану підозру для проведення зупинки за стандартом Террі на підставі обставин, зокрема реагування на виклик 911 про домашній конфлікт. Додатково роз’яснюється, що її спроба надіти наручники Гароду не становила арешту, оскільки вона діяла в межах дійсної слідчої зупинки. Стосовно капрала Рулінга, суд зазначив, що він мав достатні підстави для арешту Гарода за чинення опору, що підтверджується інформацією, яку він отримав та спостерігав на місці події. Рішення підтверджує високий поріг, необхідний для подолання кваліфікованого імунітету правоохоронців у подібних ситуаціях.

Селестія Чепмен проти Підприємства Брентлінгер / 23-03613 (2024-12-13)

Резюме справи: Селестія Чепмен проти Підприємства Брентлінгер

Апеляційний суд Шостого округу розглянув справу Селестії Чепмен, яка стверджувала, що її роботодавець, Підприємство Брентлінгер, порушив її права згідно з Законом про відпустку у зв’язку з сімейними та медичними обставинами (FMLA), коли відмовив їй у відпустці для догляду за її смертельно хворою сестрою, що зрештою призвело до її звільнення. Суд оцінив, чи може Чепмен претендувати на відпустку за FMLA за умови “батьківського піклування” стосовно її сестри, незважаючи на відсутність прямого сімейного зв’язку, як визначено статутом. Суд підтвердив деякі рішення нижчестоящого суду, водночас скасувавши інші, особливо щодо позовів за FMLA та позовів про дискримінацію за асоційованою інвалідністю згідно з Законом про американців з інвалідністю (ADA).

Структура та положення рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами:

• Фактологічне підґрунтя: Цей розділ окреслює трудову історію Чепмен, її обов’язки з догляду за сестрою та події, що призвели до її звільнення.
• Процесуальна історія: Процесуальна історія деталізує позови, подані Чепмен проти Підприємства Брентлінгер, включаючи перешкоджання FMLA, помсту та порушення ADA і COBRA.
• Аналіз: Суд аналізує позови Чепмен, застосовуючи правові стандарти щодо перешкоджання FMLA та помсти, оцінюючи представлені докази.
• Висновок: Суд підсумовує свої рішення, підтверджуючи частину рішення нижчестоящого суду, скасовуючи інші частини та направляючи справу на додаткове провадження.

Ключові положення для практичного використання

У рішенні виділяються кілька положень, значущих для майбутніх справ з подібними позовами:

• Визначення батьківського піклування: Суд дійшов висновку, що батьківське піклування може виникнути між дорослими, що може поширити захист FMLA на осіб, які доглядають за дорослими siblings за певних умов.
• Позови про перешкоджання FMLA: Чепмен має довести, що їй було відмовлено в правах або пільгах, на які вона мала право за FMLA, зокрема зосередившись на тому, чи був її запит на відпустку юридично дійсним.
• Дискримінація за асоційованою інвалідністю за ADA: Рішення підтверджує, що позови про дискримінацію на основі ставлення працівника до особи з інвалідністю є обґрунтованими, наголошуючи на необхідності ретельного вивчення мотивів роботодавця при несприятливих кадрових діях.
• Порушення COBRA: Суд підтримав статутні санкції за порушення COBRA, підкресливши, що роботодавці повинні дотримуватися вимог щодо повідомлень або зіткнутися з фінансовими наслідками.

Селестія Чепмен проти Підприємства Брентлінгер / 23-03582 (2024-12-13)

Суть рішення

Рішення стосується позову Селестії Чепмен до її роботодавця, Підприємства Брентлінгер, про порушення Закону про сімейну та медичну відпустку (FMLA) та пов’язаних статутів після відхилення її запиту на відпустку для догляду за її смертельно хворою сестрою. Суд встановив, що районний суд неправомірно задовольнив заяву про summary judgment на користь Брентлінгер за кількома позовами, включаючи перешкоджання FMLA та помсту, водночас підтвердивши штрафні санкції за порушення COBRA. Зрештою, справа передається на додатковий розгляд позовів Чепмен.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька основних розділів: фактологічне підґрунтя, процесуальна історія, аналіз позовів Чепмен та висновок. Спочатку деталізуються обставини, що призвели до звільнення Чепмен, включаючи хронологію її запитів на відпустку та реакцію роботодавця. Потім суд аналізує правові стандарти перешкоджання FMLA та помсти, а також дискримінації за асоційованою інвалідністю згідно з ADA, зрештою доходячи висновку, що районний суд припустився помилки в судженні за цими позовами. Суд також розглядає порушення повідомлень COBRA, підтверджуючи накладені штрафи. Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення уточнює тлумачення відносин “замість батьків”, особливо щодо повнолітніх siblings, та підкреслює необхідність ретельного фактологічного дослідження при визначенні наявності таких відносин.

Основні положення рішення

Найсуттєвіші положення рішення включають визначення, що захист FMLA може поширюватися на осіб у відносинах “замість батьків” з повнолітніми siblings, потенційно дозволяючи Чепмен довести її право на відпустку за FMLA. Суд наголошує, що районний суд має оцінити, чи відповідають відносини між Чепмен та її сестрою критеріям загального права для “замість батьків”. Більше того, суд доручає районному суду переглянути докази на підтримку позовів Чепмен про помсту та контекст її звільнення. Рішення підкреслює важливість оцінки намірів щодо обов’язків з догляду, а не лише природи сімейних відносин, тим самим потенційно розширюючи сферу захисту FMLA.

Справа Zhang проти Allen / № 24-10429 (2024-12-13)

Аналіз судової думки – Справа № 24-10429

Суть судової думки

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу підтримав скасування цивільної скарги Джефа Баоляна Чжана проти федеральних відповідачів, включаючи федеральне агентство та його співробітників. Суд підтвердив, що ці відповідачі не підлягають позову згідно з 42 U.S.C. § 1983 через їх федеральний статус, і що державний імунітет забороняє позови проти них в офіційній якості. Крім того, суд зазначив, що Чжан не зміг належним чином висунути певні вимоги і тому не може покладатися на них у своїй апеляції.

Структура та основні положення судової думки

Судова думка структурована наступним чином: вона починається з ідентифікації справи та залучених сторін, за якою слідує резюме процесуальної історії та рішення окружного суду. Суд визначає відповідні правові стандарти, особливо щодо скасування скарг згідно з 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B)(ii) та обмежень, накладених державним імунітетом. Він також обговорює втрату вимог, не піднятих належним чином у нижчестоящому суді, конкретно згадуючи Закон про позови федеральних tort та Цивільний права акт 1964 року. Нарешті, він завершується твердим підтвердженням рішення нижчестоящого суду.

Важливі для використання основні положення

Ключові положення судової думки підкреслюють, що федеральні агентства та співробітники не можуть бути притягнуті до відповідальності за 42 U.S.C. § 1983 через їх федеральний статус, і що державний імунітет захищає їх від позовів в офіційній якості. Крім того, суд наголосив на принципі, що нові теорії відшкодування, висунуті вперше під час апеляції, зазвичай не розглядаються, підкреслюючи важливість належного представлення всіх вимог на рівні окружного суду. Рішення також роз’яснює функцію перевірки за 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B), яка дозволяє скасовувати вимоги, що не містять життєздатної підстави для позову, до моменту вручення повістки відповідачам.

Діас проти Канту / Справа 24-50088 (2024-12-13)

Аналіз судового рішення – Справа 24-50088

Суть рішення: Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу розглянув апеляцію судді округу Маверік Інгліша Канту та трьох окружних комісіонерів щодо позову Енрікети Діас про неправомірне ув’язнення та відповідальність стороннього спостерігача відповідно до Розділу 1983. Суд підтримав рішення окружного суду щодо кількох вимог про імунітет, але скасував відмову в кваліфікованому імунітеті для комісіонерів стосовно відповідальності стороннього спостерігача, повернувши справу на подальший розгляд.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами:

1. Вступ: Стислий огляд сторін та характеру апеляції.
2. Фактологічне та процесуальне підґрунтя: Цей розділ деталізує події, що призвели до судового позову, включаючи конфронтацію Діас з окружними посадовцями під час зустрічі та подальше винесення ордеру про неповагу до суду суддею Канту.
3. Обговорення: Найбільш розгорнута частина, де суд аналізує позови проти судді Канту щодо державного суверенного імунітету, судового імунітету та кваліфікованого імунітету. Далі обговорюються позови проти комісіонерів стосовно кваліфікованого імунітету та відповідальності стороннього спостерігача.
4. Висновок: Суд завершує резюме своїх рішень, підтверджуючи деякі частини та скасовуючи інші, зокрема розглядаючи межі імунітету для відповідачів.

Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення роз’яснює застосування відповідальності стороннього спостерігача поза межами правоохоронних органів і підкреслює необхідність чіткої законодавчої бази для дій посадовців у їхніх ролях.

Основні положення рішення

Рішення містить кілька критичних положень:

• Державний суверенний імунітет: Суд встановив, що суддя Канту, діючи в офіційній якості, не має державного суверенного імунітету, оскільки конституційні окружні судді вважаються місцевими, а не державними посадовцями.
• Судовий імунітет: Суд постановив, що Канту не діяв у судовій якості при винесенні ордеру про неповагу до суду проти Діас, тому йому відмовлено в судовому імунітеті.
• Кваліфікований імунітет для комісіонерів: Суд наголосив, що позови в індивідуальній якості проти комісіонерів щодо відповідальності стороннього спостерігача були неправомірно позбавлені кваліфікованого імунітету, оскільки такий обов’язок втручання не був чітко встановлений у попередній судовій практиці.
• Аргументи Монелла: Суд утримався від розгляду аргументів Монелла щодо позовів в офіційній якості, оскільки не мав апеляційної юрисдикції стосовно цих позовів у цій проміжній апеляції.

США проти Фарріса / 24-10465 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу видав рішення 13 грудня 2024 року щодо апеляції Джамала Антвана Фарріса, який визнав себе винним у втручанні в комерційну діяльність шляхом пограбування. Фарріса було засуджено до 151 місяця позбавлення волі та трьох років умовного нагляду. Суд підтвердив дійсність відмови Фарріса від апеляції, дійшовши висновку, що його твердження щодо розрахунку керівних принципів призначення покарання були заборонені цією відмовою.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване як стисла аналітика відмови від апеляції та її наслідків. Спочатку суд окреслює процесуальну історію, зазначаючи визнання Фаррісом своєї вини та умови угоди про визнання вини, включаючи відмову від права на апеляцію, за винятком оскаржень, пов’язаних з арифметичними помилками. Потім він розглядає, чи була відмова свідомою та добровільною, застосовуючи двоступеневий запит для встановлення її виконуваності. Суд посилається на попередні справи для роз’яснення визначення “арифметичної помилки” та розрізняє математичні помилки та оскарження застосування судом округу керівних принципів призначення покарання.

Це рішення не запроваджує значних змін порівняно з попередніми версіями, але підтверджує усталені правові принципи щодо відмов від апеляції та тлумачення того, що становить “арифметичну помилку”. Воно підкреслює послідовний підхід суду до розрізнення математичних обчислень та дискреційних рішень, прийнятих судом округу.

Важливі положення для використання

Найкритичніші положення цього рішення включають підтвердження того, що відмова Фарріса від права на апеляцію була свідомою та добровільною, і тому забороняє його апеляцію з підстав, не пов’язаних з арифметичними помилками. Роз’яснення суду щодо того, що становить “арифметичну помилку” – з акцентом виключно на математичних обчисленнях, а не на дискреційному застосуванні судом округу керівних принципів – слугує важливим моментом для майбутніх справ, що стосуються відмов від апеляції. Крім того, рішення підтверджує прецедент, що оскарження фактичних висновків або застосування керівних принципів не входять до категорії арифметичних помилок, таким чином обмежуючи межі допустимих апеляцій за подібних обставин.

Справа: Чжан проти Служби імміграції та громадянства США (USCIS)

Апеляційний суд Сполучених Штатів по п’ятому округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення позову Джеффа Баоляна Чжана про порушення громадянських прав щодо відмови у імміграційній петиції його дружини. Суд підтвердив, що відповідачі, як федеральні службовці та співробітники федерального відомства, не можуть бути притягнуті до відповідальності за Розділом 1983 через державний імунітет. Рішення підкреслило, що позовні вимоги Чжана не містили достатніх підстав для задоволення позову відповідно до чинних законодавчих актів, а нові правові теорії, представлені під час апеляції, не були розглянуті через процедурну втрату права.

Структура та основні положення рішення:
• Вступ та передісторія справи
• Обговорення відхилення позову згідно з 28 U.S.C. § 1915(e)(2)(B)(ii)
• Аналіз позовних вимог Чжана за 42 U.S.C. § 1983, Законом про федеральні позови про шкоду та Законом про громадянські права 1964 року
• Висновок, що підтверджує рішення окружного суду

Ключові положення для майбутнього використання:
• Підтвердження неможливості притягнення федеральних службовців до відповідальності за 42 U.S.C. § 1983
• Повторне підтвердження державного імунітету як бар’єру для позовів проти федеральних посадовців
• Процедурне правило про неприйняття нових правових теорій, висунутих вперше під час апеляції
• Розуміння функції перевірки за Розділом 1915(e)(2)(B), що дозволяє відхиляти позови до вручення повістки, якщо вони не мають підстав

Справа Ондрусек проти Армійського корпусу США / 23-10892 (2024-12-13)

Аналіз судового рішення: 23-10892

Справа, що розглядається Апеляційним судом США п’ятого округу, стосується спору між власниками нерухомості Тімпі Ондрусеком та Барбарою Анн Ондрусек Вольф і Армійським корпусом США, а також містом Даллас, щодо проекту розширення дамби Даллас. Суд скасував рішення окружного суду про відхилення позову позивачів проти Корпусу, зазначивши, що позивачі належним чином довели наявність підстав для позову, і що позовні вимоги готові до судового розгляду. Однак суд підтвердив відхилення позову проти міста Даллас, оскільки позивачі не шукали федеральної юрисдикції для цих конкретних вимог.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, які розглядають передісторію справи, правові стандарти щодо придатності справи до розгляду та наявності підстав для позову, а також конкретні вимоги позивачів. Воно детально описує історію проекту розширення дамби Даллас, процесуальну історію справи та юридичні аргументи, представлені обома сторонами. Основні положення суду включають скасування рішення нижчестоящого суду щодо Корпусу, підтвердження відхилення позову проти міста Даллас та наголос на процесуальних вимогах відповідно до Закону про національну екологічну політику (NEPA) та Адміністративного процесуального закону (APA). Зокрема, суд роз’яснив стандарти визначення судової придатності та наслідки поточних федеральних дій, що вимагають дотримання NEPA.

Важливі положення для використання

Ключові положення цього рішення включають роз’яснення суду щодо придатності позовних вимог, пов’язаних з процедурними порушеннями NEPA, з наголосом на тому, що поточний характер проекту та географічний зв’язок позивачів з проектом забезпечують достатні підстави для позову. Суд підтвердив, що процесуальні вимоги NEPA є забезпечуваними навіть за відсутності негайної екологічної шкоди, зазначивши, що потенційні екологічні наслідки мають бути ретельно оцінені до здійснення значних федеральних дій. Крім того, рішення окреслює критерії встановлення підстав для позову відповідно до Статті III, включаючи необхідність демонстрації конкретної шкоди, пов’язаної з alleged процедурними порушеннями, що є критичним для майбутніх справ, які стосуються NEPA та екологічних позовів.

США проти Боріно / 22-30747 (2024-12-06)

Аналіз справи Сполучені Штати проти Боріно, № 22-30747 (П’ятий округ)

Апеляційний суд П’ятого округу підтвердив наказ районного суду про відшкодування збитків проти Джозефа Ентоні Боріно, який визнав себе винним у приховуванні тяжкого злочину, пов’язаного з шахрайством через дротові комунікації. Районний суд наказав Боріно сплатити $21,223,036.37 відшкодування потерпілим від Програми Classic 105, яка позиціонувалася як легітимний план медичних пільг, але була визнана шахрайською. Апеляція Боріно оскаржувала застосовність Закону про обов’язкове відшкодування збитків потерпілим (MVRA) до його правопорушення, реальні збитки потерпілих та причинний зв’язок між його діями та заявленими збитками.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване в кількох частинах, починаючи з огляду передісторії справи, детального опису ролі Боріно в шахрайській схемі та обговорення провадження і висновків районного суду. Основні положення включають:

• Опис участі Боріно в Програмі Classic 105, включаючи його обов’язки та характер шахрайства, вчиненого TTFG.
• Ретельний аналіз застосовності MVRA до приховування тяжкого злочину, з висновком, що він може застосовуватися до правопорушень, які включають шахрайську схему.
• Дослідження реальних збитків, понесених потерпілими, з підтвердженням розрахунку районного суду щодо відшкодування на основі зібраних TTFG зборів мінус сплачені вимоги.
• Обговорення вимоги щодо причинного зв’язку за MVRA, з наголосом на тому, що дії Боріно були невід’ємною частиною шахрайської схеми та безпосередньо пов’язані зі збитками потерпілих.

Порівняно з попередніми версіями подібних справ, це рішення уточнює нюансоване застосування MVRA до справ про приховування злочинів, підтверджуючи концепцію, що безперервне приховування шахрайства може розширити зобов’язання відповідача з відшкодування збитків.

Ключові положення для практичного використання

Кілька положень з рішення є особливо важливими для розуміння його наслідків:

• Суд підтвердив, що приховування тяжкого злочину, особливо пов’язане з шахрайством через дротові комунікації, підпадає під дію MVRA, дозволяючи видавати накази про відшкодування збитків, навіть якщо саме засудження не стосується безпосередньо шахрайських дій.
• Рішення підкреслює, що відшкодування має базуватися на реальних збитках, безпосередньо спричинених діями відповідача, в цьому випадку – загальна сума зборів, стягнутих з потерпілих, мінус сплачені вимоги, що підтверджує принцип повного відшкодування потерпілим.
• Тлумачення судом причинного зв’язку за MVRA підкреслює, що відповідач може нести відповідальність за збитки, понесені протягом усього терміну шахрайської схеми, якщо його дії сприяли успіху цієї схеми.
• Нарешті, рішення уточнює, що неподання відповідачем заперечень щодо суми відшкодування в районному суді може призвести до застосування стандарту очевидної помилки при апеляції, обмежуючи масштаб оскарження наказів про відшкодування.

Ця справа слугує ключовим орієнтиром для подібних майбутніх справ, що стосуються відшкодування збитків у справах, пов’язаних з шахрайством, особливо щодо взаємодії приховування злочину та MVRA.

Справа Дешона Вокера проти State Farm Fire and Casualty Company / 24-12459 (2024-12-13)

Аналіз справи Апеляційного суду США, 11-й округ: 24-12459

Апеляційний суд 11-го округу нещодавно підтвердив рішення окружного суду про припинення позову про порушення договору, поданого Дешоном Вокером проти State Farm Fire and Casualty Company. Справа виникла внаслідок спору про страхове покриття після травми Вокера на орендованій нерухомості, що належала Террі Спайві, який мав страховий поліс у State Farm. Вокер стверджував, що State Farm порушила свій поліс, не забезпечивши захисту та покриття судового рішення проти Спайві. Суд підтримав висновок нижчестоящого суду про те, що мова страхового полісу однозначно обмежує покриття нерухомістю, де проживає застрахована особа, що в цьому випадку не мало місця.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька розділів, включаючи вступ про сторони та їхні вимоги, детальний опис відповідних фактів та страхового полісу, а також правовий аналіз вимог за законодавством Джорджії. Суд спочатку окреслює передісторію справи, включаючи нещасний випадок, що призвів до судового позову, та подальше судове рішення проти Спайві. Потім розглядаються правові стандарти, застосовні до припинення позовів згідно з Федеральним процесуальним правилом цивільного судочинства 12(b)(6) та тлумачення страхових договорів. Рішення завершується підтвердженням судом припинення справи окружним судом.

Основні положення рішення

Рішення підкреслює кілька ключових положень, важливих для розуміння судового міркування. Воно повторює, що страховий поліс визначає “застраховану локацію” як місця, де проживає застрахована особа, чітко зазначаючи, що відповідна нерухомість не може вважатися застрахованою локацією, оскільки Спайві там не проживав. Суд також роз’яснює, що законодавство Джорджії дозволяє страховикам встановлювати власні умови покриття, і якщо поліс не є двозначним, суди повинні застосовувати його умови як написано. Важливо, що рішення розрізняє нерухомість, що належить застрахованій особі, та орендовану, підтверджуючи, що визначення “місця проживання” вимагає фактичного проживання застрахованої особи для застосування покриття. Це підтвердження встановлює прецедент для подібних спорів щодо страхового покриття в орендних ситуаціях.

США проти Хубеша Дукі / 24-10467 (2024-12-13)

Аналіз справи USCA11 24-10467

Апеляційний суд Одинадцятого округу підтвердив 24-місячний тюремний вирок, винесений Хубешу Дукі за навмисне здійснення сексуального контакту зі сплячою, нетверезою пасажиркою на круїзному судні, де він працював. Суд відхилив аргументи Дукі про те, що районний суд спирався на недоведені твердження, і що вирок є необґрунтовано суворим, зазначивши, що оцінка ґрунтується на погоджених фактах угоди про визнання вини та відповідних рекомендаціях щодо призначення покарання.

Структура та основні положення

Думка суду структурована в кількох частинах, що висвітлюють процесуальну історію справи, фактологічне підґрунтя та аналіз судом питань призначення покарання. Ключові елементи включають:

• Фактологічне підґрунтя: Детально описані дії Дукі, що призвели до визнання ним вини за здійснення сексуального контакту без дозволу, а також обставини інциденту.

• Слухання щодо призначення покарання: Обговорено рішення районного суду про призначення 24-місячного вироку, що перевищує рекомендований діапазон від 6 до 12 місяців, включаючи обґрунтування уряду щодо запиту про збільшення покарання.

• Правові стандарти: Роз’яснено стандарт перегляду апеляцій щодо призначення покарання та фактори, які районний суд повинен розглянути згідно з 18 U.S.C. § 3553(a).

Порівняно з попередніми справами, ця думка підкреслює дискрецію суду при зважуванні факторів § 3553(a) та роз’яснює, що вирок може бути виправданий на підставі специфічних фактів справи, навіть якщо він перевищує рекомендації.

Важливі положення для використання

Кілька положень думки можуть бути особливо значущими:

• Процесуальні помилки: Суд розглянув твердження Дукі щодо спирання на недоведені фактичні твердження, підтвердивши, що районний суд обмежив свої міркування погодженими фактичними даними.

• Суттєва обґрунтованість: Суд постановив, що вирок є суттєво обґрунтованим, пояснюючи, що навмисний сексуальний контакт зі сплячою, нетверезою жертвою заслуговує значного вироку з метою стримування.

• Обґрунтування відхилення від рекомендацій: Думка окреслює необхідність переконливого обґрунтування при відхиленні від рекомендацій щодо призначення покарання, підтверджуючи, що районні суди мають дискрецію визначати доцільність вироків на основі специфічних фактів справи.

Ця справа слугує прецедентом, який підкреслює важливість індивідуального розгляду при призначенні покарання та стандартів, яких суди повинні дотримуватися при оцінці обґрунтованості вироку, що перевищує рекомендовані межі.

Справа США проти Веслі / 23-11185 (2024-12-13)

Суть рішення

П’ятий апеляційний суд округу підтвердив застосування районним судом двоступеневого підвищення покарання відповідно до U.S.S.G. § 2D1.1(b)(12) щодо Адріана Дантрелла Веслі, який був визнаний винним у володінні контрольованими речовинами з метою збуту. Суд встановив, що Веслі утримував приміщення для розповсюдження наркотиків, про що свідчили його неодноразові наркотичні продажі з цієї локації, володіння ключем від резиденції та дії, що вказують на контроль над майном. Рішення підкреслює достатність доказів на підтримку підвищення покарання, незважаючи на аргументи Веслі про те, що він не володів і не контролював приміщення.

Структура рішення

Рішення структуроване на окремі розділи, що починаються з вступного огляду справи та залучених сторін. Фактологічне підґрунтя надає часову послідовність подій, що призвели до арешту та засудження Веслі, детально описуючи наркотичні операції та поліцейське спостереження. Правовий аналіз розглядає конкретні положення U.S.S.G. § 2D1.1(b)(12) та їх застосування до справи Веслі. Суд обговорює попередню судову практику, релевантну до підвищення покарання, порівнюючи ситуацію Веслі з прецедентами, і зрештою доходить висновку, що застосування районним судом підвищення покарання не було явно помилковим. Рішення завершується підтвердженням рішення районного суду.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення наголошують, що визначення “утримання” приміщення для розповсюдження наркотиків не вимагає суворого володіння або формального контролю, а натомість зосереджується на доступі та моделях використання. Суд зазначив, що володіння Веслі ключем разом з усталеною практикою проведення наркотичних операцій з резиденції становить достатні докази для підтвердження підвищення покарання. Суд також роз’яснив, що неодноразовий доступ і використання Веслі приміщення для розповсюдження наркотиків встановлює основне призначення, що виправдовує підвищення покарання, спростовуючи аргументи Веслі про відсутність наглядового контролю над приміщенням. Загалом, рішення підтверджує стандарт застосування підвищення покарання за використання приміщень у справах, пов’язаних з наркотиками, особливо у випадках, коли обвинувачені демонструють неодноразовий і необмежений доступ до майна, що використовується для розповсюдження.

Справа “Геллер Брос. Пекінг Корп.” проти “Іллінойс Юніон Іншуренс Компані” / 23-12060 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Одинадцятого округу скасував попереднє рішення окружного суду у справі “Геллер Брос. Пекінг Корп.” проти “Іллінойс Юніон Іншуренс Компані”, яка стосувалася спору про страхове покриття щодо вимог, пов’язаних з забрудненням навколишнього середовища. Окружний суд встановив, що страховий поліс Геллера покриває певні вимоги, але відхилив позов без prejudice, зазначивши, що обсяг збитків Геллера невідомий і не готовий до судового розгляду. Апеляційний суд не погодився, визначивши, що деякі вимоги Геллера щодо минулих збитків дійсно готові до розгляду, і повернув справу на додаткове провадження без розгляду суті вимог про відшкодування збитків.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване на розділи, які окреслюють фактологічне підґрунтя, процесуальну історію, стандарт перегляду, обговорення придатності справи до судового розгляду та висновок. Суд пояснив підставу свого рішення, спочатку розглянувши фактичний контекст, включаючи хронологію вимог Геллера та попередні рішення окружного суду. Суд наголосив на важливості розмежування вимог, придатних до судового розгляду, та тих, що не є такими, зазначивши, що вимоги Геллера щодо минулих збитків мали бути розглянуті окремо від майбутніх збитків. Рішення становить значну відмінність від підходу окружного суду, який поєднав питання придатності справи до розгляду з суттю вимог Геллера.

Основні положення для майбутнього використання

Ключові положення рішення стосуються концепції придатності справи до судового розгляду, підкреслюючи, що придатність є питанням строків і має оцінюватися для кожної вимоги окремо. Суд наголосив, що вимоги про збитки, вже понесені, є придатними до розгляду, навіть якщо майбутні збитки залишаються невизначеними. Крім того, рішення роз’яснило, що відсутність доказів щодо збитків не означає відсутність можливості судового розгляду, дозволяючи таким чином просувати справу по суті минулих збитків, тоді як майбутні збитки можуть потребувати подальшого врегулювання. Це рішення слугує критичним орієнтиром для подібних справ, де придатність до розгляду та вимоги про відшкодування збитків перетинаються у страхових спорах.

США проти Деррика Дайла / 24-10732 (2024-12-13)

Аналіз справи USCA11: 24-10732

Апеляційний суд Одинадцятого округу підтвердив вирок Деррика Фіцджеральда Дайла за володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами особою, яка раніше вчинила тяжкий злочин, відповідно до 18 U.S.C. § 922(g)(1). Дайл оскаржив конституційність цієї заборони, стверджуючи, що вона порушує Другу поправку. Однак суд встановив, що усталена судова практика, зокрема справи, такі як Геллер та Розьє, чітко підтверджує законність таких обмежень на володіння вогнепальною зброєю особами, які раніше вчинили тяжкі злочини.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома розділами:

• Вступ: Визначає сторони та апеляцію.
• Фактологічне підґрунтя: Описує події, що призвели до обвинувачення Дайла, та його подальшу явку з визнанням вини.
• Правова база: Обговорює правовий стандарт перегляду конституційних оскаржень законодавчих актів.
• Конституційний аналіз: Досліджує Другу поправку, посилаючись на Геллер, Брюен та інші релевантні справи для оцінки оскарження § 922(g)(1).
• Висновок: Підтверджує вирок на основі проведеного аналізу.

Рішення чітко повторює давню позицію про те, що заборони на володіння вогнепальною зброєю особами, які раніше вчинили тяжкі злочини, вважаються “презумптивно законними”, що підтверджується різними судовими прецедентами.

Основні положення рішення

Суд наголосив на кількох ключових моментах:

• Прецедент та відмова: Явка Дайла з визнанням вини не скасувала його конституційного оскарження, але чинні прецеденти щодо володіння вогнепальною зброєю особами, які раніше вчинили тяжкі злочини, залишаються обов’язковими.
• Тест тексту та історії: Суд застосував framework, встановлений у справі Брюен, але дійшов висновку, що заборона на володіння вогнепальною зброєю особами, які раніше вчинили тяжкі злочини, має історичну підтримку і не порушує Другу поправку.
• Рішення щодо прецедентів: Рішення роз’яснило, що нещодавні рішення Верховного суду не підривають прецедент, встановлений у справі Розьє щодо § 922(g)(1).

Зрештою, суд підтвердив, що захист Другої поправки поширюється лише на “законослухняних, відповідальних громадян”, тим самим підтримавши чинність обмежень, накладених на осіб, які раніше вчинили тяжкі злочини.

Рікардо Ланьє проти Джастіна Бернса / 23-07188 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу підтвердив рішення окружного суду щодо позову Рікардо Едвіна Ланьє за 42 U.S.C. § 1983 проти відповідачів Джастіна Бернса та Зейна Каппса. Суд не виявив підстав для скасування рішення про відхилення позову Ланьє щодо незаконного арешту та незаконного входження, а також про надання поліцейським імунітету від відповідальності стосовно його позову про надмірне застосування сили. Суд підкреслив важливість поточного судового провадження на рівні штату та обґрунтованість дій поліцейських у відповідь на повідомлення про домашній конфлікт від дружини Ланьє.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами. Спочатку визначаються сторони апеляції та узагальнюється процесуальний стан справи, вказуючи, що апеляція випливає з ухвал, винесених у Західному окрузі Північної Кароліни. Потім суд розглядає кожну заяву Ланьє, починаючи з позовів про незаконний арешт та незаконне входження, далі – про надмірне застосування сили та відхилення клопотання Ланьє про зміну або доповнення судового рішення. Примітно, що це рішення підтверджує принципи, встановлені у попередніх справах, таких як Younger v. Harris та Georgia v. Randolph, підкреслюючи застосування імунітету від відповідальності, як викладено у Yates v. Terry. Рішення суду відображає послідовне застосування правових стандартів, раніше встановлених у Четвертому окрузі.

Основні положення рішення

Рішення формулює кілька критичних положень, важливих для майбутніх справ:

• Незаконний арешт та незаконне входження: Суд наголосив, що федеральні суди повинні утримуватися від здійснення юрисдикції, коли існує поточне провадження на рівні штату, яке стосується важливих інтересів штату та дозволяє висувати федеральні позови.
• Імунітет від відповідальності: Суд підтвердив, що поліцейські мають імунітет від відповідальності щодо позову про надмірне застосування сили, зазначивши, що використання електрошокера виправдане за наявності безпосереднього ризику для безпеки.
• Відхилення клопотання за Правилом 59(e): Суд підтримав розсуд окружного суду у відхиленні клопотання Ланьє про зміну або доповнення судового рішення, підкресливши, що таке клопотання має демонструвати очевидну правову помилку або суттєву зміну обставин.

NLRB проти Metrohealth Inc. / 23-01331 (2024-12-13)

Аналіз справи USCA №23-1331

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Колумбія виніс рішення у справі за участю Metrohealth, Inc. та Національної ради з трудових відносин (NLRB). Суд відхилив клопотання Metrohealth про перегляд, підтвердивши рішення NLRB про те, що Metrohealth незаконно передав роботу субпідрядникам від працівників, представлених профспілкою, без належних переговорів. Справа зосереджена на процедурних кроках, здійснених Metrohealth перед субпідрядом, та наслідках його дій відповідно до Закону про національні трудові відносини.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що починаються з представлення сторін та контексту справи. Воно деталізує передумови рішення Metrohealth про субпідряд, включаючи внутрішні звіти та хронологію подій. Суд потім обговорює юрисдикційну основу відповідно до Закону про національні трудові відносини та аналізує факти, встановлені NLRB. Рішення також окреслює правові стандарти, застосовані у справі, включаючи необхідність добросовісних переговорів та визначення недобросовісної трудової практики. Примітно, що суд підкреслює високий рівень поваги до фактичних висновків та оцінки достовірності NLRB. Це рішення підтверджує попередні тлумачення статуту та роз’яснює зобов’язання роботодавців у контексті колективних переговорів.

Ключові положення для використання

Найбільш значущі положення цього рішення включають підтвердження того, що передача субпідряднику роботи, раніше виконуваної профспілковими працівниками, є предметом обов’язкових переговорів. Суд наголосив, що обґрунтування Metrohealth щодо субпідряду – посилання на недоліки у виконанні – не було належним чином підтверджене, і дії компанії суперечили її заявленим причинам. Суд підкреслив, що роботодавець не може в односторонньому порядку змінювати умови праці без проведення добросовісних переговорів, особливо коли такі зміни безпосередньо впливають на роботу колективного договору. Крім того, рішення підкреслює, що запит профспілки про інформацію та переговори є вирішальним, і невиконання роботодавцем належного розгляду таких запитів може призвести до висновків про недобросовісну трудову практику.

Американський фонд громадянських свобод Південної Кароліни проти Браяна Стірлінга / 24-01882 (2024-12-13)

Аналіз апеляції USCA4: 24-1882

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів четвертого округу підтвердив рішення окружного суду про відхилення позову Американського фонду громадянських свобод Південної Кароліни (ACLU-SC) щодо політики Департаменту виправних закладів Південної Кароліни (SCDC), яка забороняє особисті інтерв’ю з ув’язненими. ACLU-SC намагався взяти інтерв’ю у засудженого до страти Меріона Боумена-молодшого, стверджуючи про конституційне право на доступ та запис такого інтерв’ю для публікації. Суд постановив, що на підставі усталених прецедентів, журналісти не мають конституційного права на доступ до ув’язнених понад те, що доступне широкій громадськості, таким чином підтвердивши політику SCDC.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином: починається з викладення обставин справи та сторін, далі подається детальна передісторія спроб ACLU-SC інтерв’ювати ув’язнених та політики SCDC. Суд викладає юридичні аргументи ACLU-SC щодо їхніх прав за Першою поправкою та попередні висновки окружного суду. Потім аналізує відповідні прецеденти Верховного Суду, включаючи Pell v. Procunier, Saxbe v. Washington Post Co. та Houchins v. KQED, Inc., які підтверджують висновок про відсутність спеціальних прав доступу для ЗМІ. Рішення завершується підтвердженням рішення окружного суду та відхиленням апеляції ACLU-SC.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення закріплює тлумачення, що Перша поправка не гарантує журналістам розширеного доступу до ув’язнених, відображаючи послідовне застосування усталених правових принципів.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Суд встановив, що ACLU-SC не має конституційного права інтерв’ювати ув’язнених з метою публікації.
• Рішення підкреслило, що політика SCDC застосовується однаково до широкої громадськості та ЗМІ, отже не надає журналістам жодних спеціальних привілеїв.
• Суд посилався на кілька справ Верховного Суду, щоб підтвердити, що Перша поправка не надає права доступу до інформації від ув’язнених, яка не доступна громадськості.
• Суд відхилив аргумент ACLU-SC про те, що їх представництво ув’язнених як адвокатів надає їм унікальні права, зазначивши, що їхні вимоги ґрунтувалися виключно на Першій поправці.
• Рішення також розглянуло критерії для комплексного оскарження політик, дійшовши висновку, що політика SCDC не забороняє значної частки захищеної мови відносно її легітимної мети.

Двайт Прад проти Комісара, Адміністрації соціального забезпечення / 23-14198 (2024-12-13)

Резюме судового рішення

Апеляційний суд Одинадцятого округу розглянув справу Двайта Прада, який оскаржив рішення Адміністрації соціального забезпечення про відмову в наданні йому пільг по інвалідності. Прад стверджував, що Адміністративний судовий суддя (АСС) неналежно оцінив його залишкову функціональну спроможність, не врахувавши потенційну відсутність на роботі через медичні призначення та не розглянувши його психічні порушення. Суд підтвердив рішення нижчестоящого суду, встановивши, що наявні суттєві докази підтверджують висновки АСС щодо здатності Прада працювати, незважаючи на заявлені обмеження.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване навколо стандартної п’ятиступеневої схеми визначення інвалідності відповідно до Закону про соціальне забезпечення, як викладено в 20 C.F.R. § 404.1520. Суд узагальнює кожен крок, починаючи з оцінки поточної трудової діяльності, далі оцінюючи тяжкість медичних порушень і, зрештою, визначаючи залишкову функціональну спроможність (ЗФС). Суд наголошує, що АСС зробив конкретні висновки щодо фізичних та психічних порушень Прада, дійшовши висновку, що хоча у Прада були серйозні проблеми з поперековим відділом хребта, його психічні стани були визнані несуттєвими. Порівняно з попередніми версіями, рішення роз’яснює обґрунтування АСС щодо оцінки психічних порушень та їх впливу на ЗФС.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька ключових положень цього рішення можуть бути особливо корисними для майбутніх справ. По-перше, суд підтверджує, що тягар доведення інвалідності лежить на заявникові. По-друге, він наголошує, що АСС повинен розглядати всі порушення – як суттєві, так і несуттєві – при визначенні ЗФС, але може робити це без вичерпного повторного аналізу на кожному етапі оцінки. Рішення також підкреслює важливість суттєвих доказів при підтвердженні висновків АСС, особливо щодо здатності заявника працювати з огляду на його медичну історію та життєву активність. Нарешті, суд надає чітке розмежування обов’язків АСС та очікувань щодо доказів, представлених заявниками, що буде критично важливим у подібних апеляціях.

Acumen Capital Partners, LLC проти NLRB / 23-01237 (2024-12-13)

Аналіз справи USCA №23-1237

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по округу Колумбія підтвердив рішення Ради у справі Acumen Capital Partners, LLC проти Національної ради з трудових відносин, стверджуючи, що Acumen незаконно звільнила інженера Грегорі Запату через його участь у захищеній профспілковій діяльності. Суд встановив достатньо доказів на підтримку висновку Ради про те, що Acumen була обізнана про профспілкову діяльність Запати та діяла з антипрофспілковими намірами. Відповідно, суд відхилив петицію Acumen про перегляд та надав примусове виконання наказу NLRB про поновлення Запати на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, що починаються з представлення сторін та характеру справи. Воно окреслює фактологічне підґрунтя, деталізуючи події, що передували звільненню Запати, та контекст профспілкової діяльності в Acumen. Потім суд аналізує правову базу відповідно до Закону про національні трудові відносини, обговорюючи критерії доведення неправомірного звільнення, пов’язаного з профспілковою діяльністю. У висновку суд підтверджує висновки та рішення Ради, наголошуючи на суттєвих доказах, що підтверджують висновок про антипрофспілкові наміри Acumen.

Порівняно з попередніми рішеннями, це рішення підтверджує усталені принципи щодо обізнаності роботодавця про профспілкову діяльність та тягаря доведення у справах про неправомірне звільнення, особливо в рамках методології Wright Line.

Основні положення рішення

Ключові положення, висвітлені в рішенні, включають:

• Підтвердження участі Запати в захищеній профспілковій діяльності та обізнаності Acumen про таку діяльність, що підтверджується комунікаціями між працівниками та керівництвом.
• Застосування судом тесту Wright Line, який оцінює, чи вплинули антипрофспілкові настрої на рішення роботодавця про звільнення працівника.
• Встановлення того, що причина звільнення, висунута Acumen – невиконання мандату вакцинації від COVID-19 – була удаваною, зважаючи на відсутність послідовного впровадження політики до звільнення Запати.
• Значна вага, надана часу звільнення Запати, яке відбулося невдовзі після профспілкової діяльності, що підтримує висновок про антипрофспілкові наміри.

Ці положення мають crucial значення для розуміння судового обґрунтування та наслідків для трудових відносин і поведінки роботодавців щодо профспілкової діяльності.

Metrohealth Inc. проти NLRB / 23-01301 (2024-12-13)

Аналіз справи: Metrohealth, Inc. проти Національної ради з трудових відносин (Справа USCA №23-1301)

Справа Metrohealth, Inc. проти Національної ради з трудових відносин стосується спору щодо субпідряду робіт, які раніше виконувалися профспілковими працівниками у Відділі екологічного контролю (ECD) лікарні в Сан-Хуані, Пуерто-Рико. Апеляційний суд США по округу Колумбія підтримав рішення Національної ради з трудових відносин (NLRB), яка встановила, що Metrohealth незаконно передала роботу ECD на субпідряд без надання профспілці належної можливості провести переговори про рішення та його наслідки. Суд відхилив клопотання Metrohealth про перегляд та задовольнив зустрічну заяву Ради про забезпечення виконання.

Структура рішення

Рішення структуроване чітко та складається з кількох ключових розділів: вступ з резюме передісторії та процесуальної історії, детальна фактологічна основа, що описує події, які передували справі, правові стандарти, аналіз та висновки суду. Суд підкреслив високий рівень поваги до висновків та тлумачень NLRB, особливо щодо суттєвих доказів та оцінки достовірності, зроблених Адміністративним суддею (ALJ). Рішення також безпосередньо розглядає та спростовує аргументи Metrohealth проти висновків Ради, посилаючись на відповідні прецеденти та правові стандарти.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями рішення є підтвердження судом того, що рішення про субпідряд робіт, раніше виконуваних профспілковими працівниками, є предметом обов’язкових переговорів згідно з Законом про національні трудові відносини. Суд підтвердив вимогу до роботодавців вести добросовісні переговори з профспілками щодо змін умов праці. Рішення також чітко роз’яснило, що обґрунтування Metrohealth щодо субпідряду – посилання на недоліки виконання – було визнане недостатнім, оскільки ALJ не визнав достовірними ключові свідчення та не знайшов суттєвих доказів терміновості рішення. Суд наголосив на необхідності надання профспілці можливості вести переговори про такі значні зміни, тим самим посиливши захист працівників профспілок згідно з Законом.

США проти Джуліана Муриєри / 23-03089 (2024-12-13)

Аналіз справи: 23-3089

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів для сьомого округу розглянув апеляцію Джуліана Муриєри, який був визнаний винним у спробі сексуальної експлуатації неповнолітнього та засуджений до 192 місяців позбавлення волі з подальшим п’ятирічним наглядовим звільненням. Призначений адвокат Муриєри подав Anders-брифінг, стверджуючи, що апеляція є безпідставною, внаслідок чого суд обмежив свій розгляд питаннями, піднятими адвокатом. Зрештою, суд задовольнив клопотання про відкликання та відхилив апеляцію, не знайшовши жодних небезпідставних підстав для апеляції.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Ідентифікація сторін та характеру апеляції.
• Фактологічне підґрунтя: Опис подій, що призвели до арешту Муриєри, судового процесу та вердикту.
• Деталі вироку: Обговорення досудового розслідування (PSR), слухання щодо вироку та розгляду судом пом’якшувальних і обтяжувальних обставин.
• Обговорення Anders-брифінгу: Розгляд потенційних небезпідставних заперечень щодо судового процесу та вироку, з висновком про їх відсутність.
• Висновок: Задоволення клопотання адвоката про відкликання та відхилення апеляції.

Це рішення не має прецедентного характеру і повинно цитуватися лише відповідно до відповідних правил. Воно відображає ретельний аналіз справи на тлі усталених правових принципів.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають:

• Захист від фактичної неможливості: Суд підтримав рішення, що фактична неможливість не є захистом від обвинувачення у замаху, підтверджуючи, що спрямування сексуальних дій через посередника є достатнім для порушення за 18 U.S.C. § 2251.
• Достатність доказів: Суд підтвердив, що наявні вагомі докази підтримують обвинувачення Муриєри на основі його комунікацій з агентом під прикриттям, що демонструють намір експлуатувати неповнолітнього.
• Керівні принципи призначення покарання: Суд не знайшов процедурних або суттєвих помилок у призначенні покарання Муриєрі, підтверджуючи правильний розрахунок рівня правопорушення та обґрунтування районного судді на основі факторів § 3553(a).
• Умови наглядового звільнення: Умови наглядового звільнення Муриєри були підтримані, оскільки він відмовився від права оскаржити їх під час винесення вироку, і вони знаходяться в межах законодавчих обмежень.

Ретельне вивчення апеляції судом підкреслює його прихильність до дотримання правових стандартів та забезпечення належного розгляду серйозних злочинів.

Анджела Томас проти Меріленду / 24-01837 (2024-12-13)

Резюме рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів по четвертому округу видав неопубліковану per curiam ухвалу у справі Анджела Айві Томас проти Меріленду та інших. Суд відхилив апеляцію, подану Анджелою Айві Томас, яка оскаржувала наказ окружного суду про повернення її справи до державного суду через недолік у процедурі передачі, зокрема через несвоєчасність її повідомлення про передачу. Відхилення ґрунтувалося на відсутності у суду юрисдикції для перегляду наказу про повернення відповідно до 28 U.S.C. § 1447(d).

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване лаконічно, починаючись з викладу справи та сторін, за яким слідує резюме процесуальної історії та рішення окружного суду. Потім суд цитує відповідні законодавчі положення щодо передачі та повернення справи, особливо зосереджуючись на умовах, за яких апеляція може бути відхилена через відсутність юрисдикції. Рішення підтверджує прецедент, встановлений у справі Things Remembered, Inc. v. Petrarca, щодо неможливості перегляду наказів про повернення, заснованих на своєчасно піднятих недоліках або відсутності предметної юрисдикції. Це рішення не запроваджує нових правових стандартів, а роз’яснює застосування чинних статутів у контексті процедур передачі справ.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька положень у цьому рішенні є особливо важливими для практикуючих юристів:

• Своєчасність передачі: Суд наголошує, що відповідачі повинні подати повідомлення про передачу в межах суворого 30-денного вікна, як передбачено 28 U.S.C. § 1446(b)(1).
• Накази про повернення: Рішення підтверджує, що накази про повернення, видані на підставі своєчасно піднятого недоліку в процедурі передачі, не підлягають апеляційному перегляду відповідно до 28 U.S.C. § 1447(d).
• Обмеження юрисдикції: Справа слугує нагадуванням про обмеження апеляційної юрисдикції щодо наказів про повернення, підкреслюючи необхідність сумлінного дотримання процесуальних вимог під час передачі справи.

Рікардо Ланьє проти Джастіна Бернса / 23-07125 (2024-12-13)

Огляд судового рішення

У неопублікованому рішенні Апеляційного суду Сполучених Штатів по четвертому округу Рікардо Едвін Ланьє оскаржує накази у справі за позовом відповідно до 42 U.S.C. § 1983, які були підтверджені без виявлення оборотної помилки. Суд конкретно розглядає твердження Ланьє про неправомірний арешт та незаконне проникнення, визначаючи, що вони є юридично недостатніми. Крім того, суд прийняв рішення на користь відповідачів щодо твердження Ланьє про надмірне застосування сили, надавши їм імунітет від відповідальності на підставі обставин, представлених у справі.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване на окремі розділи, що розглядають кожну заяву Ланьє. Воно починається з процесуального огляду, зазначаючи апеляції та залучені сторони. Потім суд досліджує твердження про неправомірний арешт та незаконне проникнення, застосовуючи доктрину утримання Янгера для обґрунтування закриття справи через поточне державне провадження. Рішення далі аналізує твердження про надмірне застосування сили, посилаючись на відеозапис з нагрудної камери та встановлені правові стандарти імунітету від відповідальності. Нарешті, суд коротко обговорює відхилення клопотання Ланьє про зміну або доповнення попереднього рішення, повторюючи стандарти таких клопотань згідно з Федеральними правилами цивільного судочинства.

Варто зазначити, що рішення підтверджує правовий прецедент щодо необхідності поточного державного судового провадження для утримання, а також критеріїв імунітету від відповідальності, який підкреслює обґрунтованість дій співробітників правоохоронних органів перед потенційними загрозами.

Ключові положення для майбутнього використання

Серед найважливіших положень цього рішення – роз’яснення щодо застосування доктрини утримання Янгера та критеріїв імунітету від відповідальності у справах про надмірне застосування сили. Суд підкреслює, що федеральні суди повинні утримуватися від втручання в державні справи, якщо дотримані певні умови, зокрема наявність поточного державного провадження, що стосується значних державних інтересів. Більше того, підтвердження судом імунітету від відповідальності відповідачів підкреслює стандарт, за яким співробітники правоохоронних органів повинні застосовувати силу лише в разі безпосередніх ризиків для безпеки, надаючи орієнтир для майбутніх справ, пов’язаних з діями правоохоронців. Рішення підкреслює необхідність для позивачів представляти переконливі докази, які безпосередньо оскаржують обґрунтування дій співробітників.

NLRB проти Acumen Capital Partners, LLC / 23-01265 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд США по округу Колумбія підтвердив висновок Національної ради з трудових відносин (NLRB) про те, що Acumen Capital Partners, LLC незаконно звільнив інженера Грегорі Запату через його захищену профспілкову діяльність, порушивши пункти 8(a)(1) та (3) Закону про національні трудові відносини. Суд встановив, що вагомі докази підтверджують висновок NLRB про те, що Acumen знав про профспілкову діяльність Запати та діяв з антипрофспілковими намірами при його звільненні. Відповідно, суд відхилив петицію Acumen про перегляд та задовольнив запит NLRB про забезпечення виконання свого рішення.

Структура рішення

Рішення структуроване в кількох розділах, що починаються з представлення справи та залучених сторін, далі подається огляд відповідних фонових обставин, особливо з фокусом на контекст працевлаштування та події, що передували звільненню Запати. Потім суд деталізує процесуальну історію, включаючи роль адміністративного судді (ALJ) та висновки NLRB, перед обговоренням правових стандартів, застосовних до справи.

Ключові положення включають аналіз судом доказів, що підтверджують висновки NLRB щодо обізнаності роботодавця про профспілкову діяльність та мотивації звільнення. Рішення також посилається на тест Wright Line, який встановлює тягар доведення дискримінаційного мотиву. Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює значущість часових рамок та приводу для встановлення антипрофспілкових намірів.

Основні положення для використання

Кілька положень у цьому рішенні є crucial для його застосування. По-перше, суд підтвердив, що стаття 7 Закону про національні трудові відносини гарантує працівникам право брати участь у захищеній профспілковій діяльності, що підтримується пунктами 8(a)(1) та (3). Рішення підкреслює важливість встановлення того, що роботодавець знав про захищену діяльність працівника та діяв з антипрофспілковими намірами, що демонструється вагомими доказами та оцінкою достовірності. Крім того, суд наголосив, що час звільнення Запати, яке відбулося невдовзі після його профспілкової діяльності, разом з удаваною природою обґрунтування Acumen щодо звільнення, були значущими індикаторами незаконного мотиву, підтверджуючи прецедент, встановлений у попередніх справах стосовно антипрофспілкових дій.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Меверік Геймінг” проти США та ін. / 23-35136 (2024-12-13)

Аналіз справи Товариство з обмеженою відповідальністю “Меверік Геймінг” проти США

Суть рішення

Апеляційний суд Дев’ятого округу підтримав рішення про закриття позову товариства з обмеженою відповідальністю “Меверік Геймінг” проти Сполучених Штатів та різних державних посадовців. “Меверік” стверджувала, що племінно-державні компакти штату Вашингтон щодо спортивних ставок порушують Закон про регулювання індіанських азартних ігор (IGRA), Положення про рівний захист та Десяту поправку. Суд встановив, що плем’я Шолвотер-Бей, необхідна сторона через її суверенний інтерес у справі, не може бути долученим через його суверенний імунітет, що призвело до висновку про неможливість продовження судового розгляду без участі племені.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином: починається з резюме справи, за яким слідує фактологічна передісторія, що деталізує історію племінних азартних ігор та законодавчий контекст IGRA і законів штату Вашингтон. Далі викладається процесуальна історія, включаючи клопотання, подані “Меверіком” та племенем. Суд провів трьохетапне дослідження відповідно до Федеральних процесуальних правил 19, визначаючи необхідність участі племені, можливість його долучення та чи може справа продовжуватися без племені. Зрештою, суд підтвердив рішення окружного суду про закриття справи на підставі цих висновків. Це рішення не запроваджує значних змін порівняно з попередніми рішеннями щодо племінного суверенітету та необхідності долучення індіанських племен до судового процесу.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають визначення того, що плем’я Шолвотер-Бей має юридично захищений інтерес у судовому процесі, який може бути порушений, якщо справа продовжиться без нього. Суд підкреслив, що племя не може бути долученим через його суверенний імунітет, який залишається критичним фактором у таких справах. Більше того, суд відхилив аргумент “Меверіка” про те, що федеральний уряд може адекватно представляти інтереси племені, наголошуючи на розбіжностях інтересів племені у збереженні його ігрових операцій. Рішення також розглянуло виняток щодо публічних прав, дійшовши висновку, що він не застосовується в цьому випадку, оскільки позов переважно спрямований на анулювання законних прав племені. Суд підтвердив рішення окружного суду, підкріплюючи принцип, що судові процеси, які стосуються індіанських племен, часто вимагають закриття, коли суверенний імунітет унеможливлює їхнє долучення.

США проти Джеррі Бойса / 24-02350 (2024-12-13)

Огляд справи

Апеляційний суд Сполучених Штатів для сьомого округу підтвердив відхилення клопотання Джеррі Бойса про співчутливе звільнення відповідно до 18 U.S.C. § 3582(c)(1)(A). Бойс подав це клопотання приблизно через 5,5 років відбування 165-місячного вироку за кілька пов’язаних з пограбуванням злочинів. Суд дійшов висновку, що окружний суддя не зловживав своїм розсудом, відхиляючи клопотання, оскільки Бойс не продемонстрував надзвичайних і переконливих причин для дострокового звільнення.

Структура рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів, які висвітлюють передісторію засудження Бойса, причини, які він наводив для отримання співчутливого звільнення, та міркування суду щодо підтвердження рішення окружного суду. Зокрема, аргументи Бойса включали посилання на правові зміни, що впливають на його вирок, особисті обставини та зусилля з реабілітації. Суд підкреслив значущість насильницького характеру злочинів Бойса в своєму аналізі, підтверджуючи вагу факторів 18 U.S.C. § 3553(a) при розгляді співчутливого звільнення. Рішення наголошує на широкому розсуді окружного судді щодо таких клопотань і роз’яснює, що попередні клопотання не зобов’язують суддів переглядати раніше розглянуті аргументи.

Основні положення рішення

Рішення окреслює кілька важливих моментів для майбутніх посилань:

• Необхідність для обвинуваченого продемонструвати надзвичайну і переконливу причину для зменшення вироку, а також показати, що дострокове звільнення відповідає факторам § 3553(a).
• Підтвердження судом акценту окружного судді на насильницькому характері злочинів Бойса як правомірній підставі для відхилення клопотання.
• Роз’яснення, що неретроактивні правові зміни, на які посилався Бойс, не становлять автоматично надзвичайних або переконливих причин для звільнення за статтею про співчутливе звільнення.
• Розсуд окружних суддів у визначенні релевантних факторів для аналізу § 3553(a), з наголосом на тому, що правові зміни можуть не братися до уваги як частина історії або характеристик обвинуваченого.

Джалам Сміт проти Асоціації Лютеранського Університету Inc. / 24-01710 (2024-12-13)

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів сьомого округу підтвердив рішення про часткове судове рішення на користь Асоціації Лютеранського Університету, Inc. (Університет Вальпараїсо) у справі, поданій Джаламом Смітом, який стверджував про расову дискримінацію під час його навчання. Неспроможність Сміта належним чином оскаржити факти, представлені Вальпараїсо, змусила суд підтвердити рішення нижчестоящого суду, дійшовши висновку, що Сміт не відповідав необхідним правовим стандартам для доведення своїх вимог. Суд зазначив, що Сміт не надав достатніх доказів на підтримку своїх тверджень про дискримінацію відповідно до Розділу VI Закону про громадянські права 1964 року та інших пов’язаних позовів.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами, починаючи з представлення сторін та передісторії справи. Воно окреслює процесуальну історію, включаючи рішення окружного суду щодо клопотання Вальпараїсо про часткове судове рішення та подальшу апеляцію Сміта. Суд розглядає стандарти часткового судового рішення, наголошуючи на тягарі доведення для позивача. Далі рішення деталізує вимоги Сміта, обґрунтування окружного суду щодо задоволення клопотання про часткове судове рішення та апеляційний перегляд de novo, зрештою підтверджуючи рішення нижчестоящого суду. Це рішення не має прецедентного характеру і може бути процитоване лише за специфічних правил.

Основні положення рішення

Рішення підкреслює кілька важливих положень щодо вимог до позивача для успішного заперечення клопотання про часткове судове рішення. Воно підтверджує, що тягар доведення лежить на позивачі для встановлення prima facie справи, і що неналежне оскарження твердження відповідача про матеріальні факти призводить до визнання цих фактів прийнятими. Більше того, роз’яснюється, що перевірена скарга, хоча й прирівнюється до присяги, все одно має бути підтверджена конкретними посиланнями на докази в матеріалах справи. Суд наголошує на необхідності дотримання місцевих правил і встановлює, що процесуальні помилки можуть призвести до відхилення позовів, як це сталося у справі Сміта.

Скотт Фостер проти PHH Mortgage та ін. / 23-02297 (2024-12-13)

Аналіз справи № 23-2297

Апеляційний суд Сполучених Штатів сьомого округу підтвердив скасування позову qui tam Скотта Ридіна Фостера проти кількох іпотечних кредиторів. Фостер стверджував, що ці кредитори ввели в оману власників нерухомості, обіцяючи відстрочку платежів, одночасно рухаючись до примусового вилучення їхніх кредитів, які були забезпечені Fannie Mae та Freddie Mac. Суд підтримав рішення судді нижчої інстанції про відсутність предметної юрисдикції через публічне розкриття allegations до позову Фостера.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Вступ: Суд ідентифікує справу та залучені сторони.
• Передісторія: Резюмує allegations Фостера проти іпотечних кредиторів та хронологію подій.
• Правовий аналіз: Обговорює міркування суду щодо предметної юрисдикції, включаючи бар публічного розкриття за Законом про хибні вимоги.
• Висновок: Підтверджує рішення нижчого суду про закриття справи.

Порівняно з попередніми версіями рішення, воно повторює важливість бару публічного розкриття та його вплив на дії qui tam, особливо наголошуючи, що allegations Фостера були вже відомі та публічно розкриті до подання ним позову.

Основні положення рішення

Найкритичніші положення рішення включають:

• Встановлення судом того, що allegations, зроблені Фостером, були публічно розкриті до подання його позову, що унеможливило предметну юрисдикцію суду.
• Повторення вимог до реляторa щодо кваліфікації як “оригінального джерела” за Законом про хибні вимоги, та висновок суду про те, що Фостер не відповідав цьому критерію.
• Роз’яснення судом, що поправки до бару публічного розкриття не застосовувалися retroactively до allegations Фостера, оскільки частина протиправних дій відбулася до внесення поправки.

Ці положення підкреслюють суворі вимоги до позовів qui tam та наслідки попередніх публічних розкриттів для здатності реляторів переслідувати вимоги за Законом про хибні вимоги.

Справа Дефріз Сміт проти Браяна Циполи та інших / 23-02085 (2024-12-13)

Аналіз судового рішення у справі № 23-2085

Суть рішення

Апеляційний суд Сполучених Штатів сьомого округу підтвердив часткове судове рішення на користь Sony Digital Audio Disc Corporation та її менеджерів, відхиливши позови Дефріз Сміт про дискримінацію та переслідування за расовою та статевою ознаками. Суд встановив, що Сміт неналежно розглянула причини, надані окружним судом для винесення часткового судового рішення, та не дотрималась місцевих процесуальних правил. Внаслідок цього суд підтримав скасування позовних вимог Сміт, які були визнані такими, що не відповідають строкам позовної давності або не мають достатніх підстав.

Структура рішення

Рішення структуроване як чітке розпорядження, що містить опис справи, процесуальну історію та обґрунтування судового рішення. Основні положення включають резюме фактів щодо звільнення Сміт, процесуальні кроки, здійснені сторонами, та підтвердження судом рішення нижчої інстанції. Особливо наголошується важливість дотримання місцевих правил, зокрема щодо реагування на запропоновані твердження фактів у клопотаннях про часткове судове рішення. Це рішення підтверджує позицію суду про те, що навіть особи, які представляють себе самостійно, повинні дотримуватися процесуальних вимог.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення підкреслюють, що неспроможність Сміт відреагувати на твердження відповідачів про факти дозволила суду вважати ці факти визнаними, чим було підірвано її позовні вимоги. Суд також розглянув своєчасність деяких позовів, зазначивши, що вони не відповідають строкам позовної давності. Крім того, рішення підтверджує, що місцеві процесуальні правила застосовуються однаково до всіх учасників судового процесу, включаючи тих, хто представляє себе самостійно, що є критично важливим для забезпечення впорядкованого управління судовими справами. Підтвердження часткового судового рішення підкреслює необхідність для позивачів обґрунтовувати свої твердження належними доказами та дотриманням процесуальних норм.

У справі: Мартін Акерман / 24-01943 (2024-12-13)

Аналіз апеляції USCA4: Думка у справі 24-1943

Апеляційний суд Сполучених Штатів для Четвертого округу видав неопубліковану колегіальну думку, яка відхиляє клопотання Мартіна Акермана про видачу наказу мандамус. Акерман намагався змусити районний суд прийняти його подання у цивільній справі після того, як суд раніше доручив канцелярії не приймати жодних подальших документів. Суд дійшов висновку, що Акерман не відповідає суворим критеріям для отримання полегшення через мандамус, наголошуючи, що таке полегшення зарезервоване для надзвичайних обставин і не може слугувати заміною апеляції.

Структура та основні положення думки

Думка має просту структуру, що складається з вступної заяви, обговорення стандартів мандамусу та висновку про відхилення клопотання. Основні положення підкреслюють позицію суду, що полегшення через мандамус є радикальним засобом, який вимагає чіткого права на запитувану допомогу та відсутності інших адекватних способів її досягнення. Думка повторює, що запит Акермана про полегшення не може бути задоволений через мандамус, оскільки він мав можливість оскаржити наказ районного суду, але вирішив цього не робити. Ця думка слідує усталеним прецедентам, зокрема посилаючись на справи Cheney v. U.S. Dist. Ct. (2004) та In re Murphy-Brown, LLC (2018), підкреслюючи послідовний судовий підхід до клопотань про мандамус.

Важливі положення для майбутнього використання

Ключові висновки з цієї думки включають підтвердження того, що полегшення через мандамус не є заміною апеляції, підкреслюючи необхідність для заявників вичерпати доступні апеляційні засоби до звернення за таким надзвичайним захистом. Крім того, суд окреслює суворі стандарти для мандамусу, вказуючи, що чітке право на полегшення та відсутність адекватних альтернативних засобів є передумовами. Це рішення слугує застереженням для учасників судового процесу про обмеження мандамусу та важливість дотримання процесуальних шляхів, доступних для апеляцій у федеральній судовій системі.

Корпорація Fedmet Resources проти Сполучених Штатів / 1:23-cv-00117 (2024-12-12)

Аналіз Slip Op. 24-136

Суд Сполучених Штатів з міжнародної торгівлі виніс рішення у справі 1:23-cv-00117, направивши справу до Міністерства торгівлі для подальшого провадження. Суд встановив, що Міністерство торгівлі припустилося помилки при визначенні вогнетривких цегли, на яку поширюються антидемпінгові та компенсаційні мита. Суд підкреслив важливість застосування правильного правового стандарту, зокрема щодо визначення продуктів, які виключаються з-під дії цих наказів через вміст глинозему.

Структура висновку та основні положення

Висновок структурований на кілька розділів, що починаються з введення в обставини справи, з подальшим детальним вивченням правових стандартів відповідно до Закону про забезпечення та захист (EAPA) та нормативної бази Міністерства торгівлі для розслідувань сфери дії. Висновок розглядає історію антидемпінгових та компенсаційних мит, введених у 2009 році, та подальші судові провадження за участю Корпорації Fedmet Resources та Комітету справедливої торгівлі магнезіально-вуглецевою цеглою. Суд критикує покладання Міністерством торгівлі п’ятивідсоткової вимоги до глинозему як неналежне розширення сфери дії наказів, що не підтримується попереднім рішенням у справі Fedmet I, яке встановило, що будь-який вміст глинозему виключає продукти з-під дії наказів.

Ключові положення для майбутнього використання

Найбільш значущі положення висновку підкреслюють, що наявність будь-якого доданого глинозему в вогнетривких цеглах категорично виключає ці продукти з сфери дії антидемпінгових та компенсаційних мит. Рішення підкреслює, що Міністерство торгівлі повинно застосовувати стандарт Fedmet I при оцінці зразків, тобто агентство не може встановлювати відсотковий поріг вмісту глинозему. Крім того, висновок уточнює, що обов’язком агентства є переоцінка всіх зразків з використанням відповідних показників, забезпечуючи дотримання правових стандартів, встановлених у попередніх справах. Це рішення може суттєво вплинути на майбутні рішення та розслідування щодо сфери дії подібних продуктів.

ШОУ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01348 (2024-12-13)

Суть рішення

Суд Федеральних позовів Сполучених Штатів при Управлінні спеціальних уповноважених виніс рішення у справі Браяна Шоу, який подав заяву на отримання компенсації за Національною програмою компенсації шкоди від вакцин, стверджуючи про пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини від грипу. Суд присудив пану Шоу загальну суму 44 048,55 доларів США, включаючи 43 000 доларів за біль і страждання та 1 048,55 доларів за витрати з власної кишені. Рішення було винесено після прискореного слухання, під час якого обидві сторони представили свої аргументи щодо належної компенсації за травми та витрати пана Шоу.

Структура рішення

Рішення структуроване за кількома ключовими розділами: вступ з деталями справи та первісної заяви, розділ про фактичні докази, що висвітлює медичну історію та лікування, пов’язані з пошкодженням плеча пана Шоу, та розділ про шкоду, в якому обговорюється компенсація, яку шукав позивач, та контраргументи відповідача. Рішення також включає попередню судову практику та прецеденти щодо компенсації за подібні травми (SIRVA). Зокрема, Головний спеціальний уповноважений посилався на нещодавнє рішення у справі Кроуфорд проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб для підтримки правових стандартів, застосованих при визначенні шкоди, що відображає поточну еволюцію оцінки позовів за Законом про вакцини.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями рішення є присудження 43 000 доларів за біль і страждання, яке було визначене після зважування тяжкості та тривалості пошкодження плеча пана Шоу порівняно з подібними справами. Суд зазначив, що історія лікування пана Шоу була відносно обмеженою порівняно з іншими позивачами з травмами SIRVA. Крім того, суд підтримав вимогу позивача щодо витрат на поїздки за діловою ставкою, що становить 189,66 доларів, заперечуючи пропозицію відповідача про нижчий розрахунок на основі медичних ставок, пов’язаних з оподаткуванням. Загалом рішення підкреслює ретельне вивчення доказів, історії лікування та порівняльних результатів справ при визначенні справедливої компенсації за Законом про вакцини.

ШОУ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01348 (2023-10-02)

Суть рішення

Рішення у справі 1:22-vv-01348-UNJ стосується позову, поданого Браяном Шоу в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, де він стверджує про пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини від грипу. Головний спеціальний радник, Браян Х. Корколан, постановив, що Відповідач, Секретар Служби охорони здоров’я та соціальних служб, визнає, що Шоу має право на компенсацію за його пошкодження, яке відповідає визначенню Пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA). Це рішення підтверджує, що Шоу виконав усі необхідні юридичні вимоги для отримання компенсації згідно з Законом про вакцини.

Структура рішення

Рішення структуроване на розділи, які окреслюють передісторію справи, включаючи деталі подання позову, твердження Позивача та подальші дії Відповідача. Воно містить резюме звіту Відповідача за Правилом 4(c), який визнає право Позивача на компенсацію через пошкодження, сумісне з SIRVA. Примітно, що це рішення відображає пряме визнання з боку Відповідача, що спрощує процес прийняття рішення порівняно зі справами, де може бути спір щодо права на компенсацію.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають пряме визнання Відповідачем того, що пошкодження Позивача відповідає SIRVA і що він виконав усі юридичні критерії, встановлені Законом про вакцини для отримання компенсації. Більше того, рішення підкреслює, що воно має бути публічно доступним, дотримуючись приписів Закону про електронний уряд 2002 року, при цьому допускаючи можливість вилучення чутливої інформації за запитом. Це рішення слугує важливим орієнтиром для майбутніх справ, що стосуються подібних позовів за Законом про вакцини, демонструючи спрощене визнання права на компенсацію в рамках, встановлених попередніми судовими рішеннями.

ВІЛЬЯМС проти США / 1:24-cv-00996 (2024-12-13)

Суть рішення

Суд Сполучених Штатів з федеральних позовів видав змінений наказ про відхилення клопотання Греді Ренарда Вільямса-молодшого про перегляд попереднього рішення суду щодо його статусу особи, яка не може сплатити судові витрати (in forma pauperis). Суд підкреслив, що Вільямс, який раніше подавав численні скарги, що були визнані безпідставними, не може продовжити провадження без сплати судового збору, якщо не доведе неминучу небезпеку серйозного фізичного ушкодження. Суд встановив, що Вільямс не підтвердив свої твердження про неминучу небезпеку, і навіть якби йому дозволили продовжити провадження, характер його вимог виходить за межі юрисдикції суду.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином: починається з короткого вступу, що окреслює сторони та процесуальну передісторію; далі обговорюється правова база відповідно до 28 U.S.C. § 1915(g), яка обмежує статус особи, яка не може сплатити судові витрати, для ув’язнених з історією безпідставних подань; потім суд оцінює твердження Вільямса про неминучу небезпеку та їх релевантність до його скарги; нарешті, завершується відхиленням клопотання про перегляд. Цей змінений наказ підтверджує попередні рішення щодо вимог до провадження для осіб, які не можуть сплатити судові витрати, та чітко демонструє тлумачення необхідного зв’язку для таких вимог порівняно з попередніми рішеннями.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають повторення вимог відповідно до 28 U.S.C. § 1915(g), які вимагають від ув’язненого довести неминучу небезпеку для отримання статусу особи, яка не може сплатити судові витрати. Суд зазначає, що твердження Вільямса не мають достатнього зв’язку з його передбачуваною неминучою небезпекою, оскільки не випливають з його юридичних скарг. Крім того, рішення уточнює, що по суті вимоги Вільямса стосуються цивільних правопорушень, належного судового процесу та рівного захисту, що перебувають поза юрисдикцією Суду з федеральних позовів, отже, будь-яке потенційне відшкодування є марним. Це рішення встановлює прецедент суворого застосування статуту про осіб, які не можуть сплатити судові витрати, у справах, що стосуються ув’язнених.

WILLIAMS проти США / 1:24-cv-00996 (2024-12-12)

Аналіз судової думки у справі № 24-996C

Суть рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів видав наказ про відхилення клопотання про перегляд, поданого Греді Ренардом Вільямсом-молодшим, який наразі перебуває під вартою. Суд постановив, що через попередні подання, які були визнані безпідставними або зловмисними, Вільямс не може діяти як особа без коштів, якщо не доведе неминучу небезпеку серйозного фізичного ушкодження. Суд встановив, що Вільямс не надав необхідної документації, і його вимоги не відповідають необхідному зв’язку для застосування винятку згідно з 28 U.S.C. § 1915(g).

Структура рішення

Рішення структуроване як наказ, що окреслює процесуальну історію справи, включаючи попередні подання та накази, пов’язані з оплатою судового збору. Основні положення стосуються відхилення клопотання про перегляд, вимоги довести неминучу небезпеку для статусу особи без коштів та юрисдикційних обмежень щодо суті позову, представленого позивачем. Порівняно з попередніми версіями, це рішення підкреслює необхідність чіткого зв’язку між передбачуваною неминучою небезпекою та основними вимогами скарги.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають висновок суду, що твердження Вільямса про неминучу небезпеку безпосередньо не пов’язані з вимогами його скарги, які переважно стосувалися питань tort, належної правової процедури та рівного захисту проти штату Джорджія. Суд роз’яснив, що саме перебування під вартою не становить достатньої небезпеки для застосування винятку згідно з 28 U.S.C. § 1915(g). Більше того, він наголосив на неспроможності позивача подати необхідну документацію для встановлення його права діяти як особа без коштів, що призвело до dismissal через недотримання судових наказів.

WILLIAMS проти США / 1:24-cv-00996 (2024-08-29)

Аналіз судової думки: Справа 1:24-cv-00996-SSS

Суть судової думки

Судова думка розглядає відхилення позову Греді Ренарда Вільямса-молодшого проти Сполучених Штатів, посилаючись на неспроможність позивача сплатити необхідний реєстраційний збір або довести неминучу небезпеку серйозного фізичного ушкодження, що дозволило б йому діяти як особі без коштів (in forma pauperis). Суд зазначив, що через попередні дії позивача, які були відхилені з різних причин, він не має права на звільнення від сплати збору. Внаслідок цього справа була закрита через невиконання судового провадження.

Структура та основні положення судової думки

Судова думка структурована на два основні сегменти: вступ до справи та судове рішення. Спочатку суд окреслює передісторію ситуації позивача, включаючи його попередні відхилення та статутні вимоги для ув’язнених, які прагнуть подати справу без попередньої сплати зборів. Розділ рішення є стислим, проголошуючи відхилення позову, посилаючись на Правило 41(b) Суду Сполучених Штатів з федеральних позовів, та вказуючи, що клопотання уряду про закриття справи стає беззмістовним через це рішення.

Варто зазначити, що немає змін порівняно з попередніми версіями, оскільки застосування 28 U.S.C. § 1915(g) є послідовним з усталеними правовими принципами щодо клопотань про дії як особи без коштів.

Основні положення для використання

Ключові положення цієї судової думки, які можуть бути значущими для майбутніх справ, включають:

• Застереження, що позивач з численними попередніми відхиленнями за безпідставними або зловмисними позовами не може діяти як особа без коштів, якщо не може довести неминучу небезпеку серйозного фізичного ушкодження.
• Вимогу щодо сплати повного реєстраційного збору впродовж визначеного часового проміжку, інакше справа буде закрита через невиконання судового провадження.
• Чітке підтвердження судом Правила 41(b), яке дозволяє закривати справи через недотримання судових наказів, підкреслюючи процесуальні вимоги до позивачів.

ХОЛЛ проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:20-vv-01066 (2024-12-13)

Резюме судового рішення

Суд федеральних позовів Сполучених Штатів під головуванням головного спеціального судді Корkorана 8 листопада 2024 року виніс рішення про відхилення позову Лі Анн Холл про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Позивачка стверджувала, що отримала пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини (SIRVA), внаслідок отримання вакцини від грипу 1 жовтня 2018 року. Однак суд встановив, що докази не підтверджують твердження про те, що початок її симптомів стався протягом передбачених 48 годин, як зазначено в Таблиці вакцинальних ушкоджень, що є необхідною умовою для задоволення позову за Таблицею.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване на кілька ключових розділів: представлення справи, відповідна процесуальна історія та детальне вивчення медичної історії та доказів, наданих обома сторонами. Рішення окреслює аргументи сторін, застосовне право відповідно до Закону про вакцини, та надає всебічний аналіз на основі наявних доказів. Особливо наголошується на вазі сучасних медичних записів порівняно з пізнішими affidavits, наданими позивачкою та іншими особами, що призвело до відхилення позову за Таблицею. Крім того, рішення допускає можливість подання позову поза Таблицею, що вказує на те, що хоча позов за Таблицею було відхилено, позивачка все ще може мати шляхи для отримання компенсації на основі принципів встановлення причинно-наслідкового зв’язку.

Ключові положення для майбутнього використання

Кілька положень у рішенні мають особливе значення для майбутніх позовів. По-перше, воно підтверджує необхідність надання позивачами переважних доказів того, що симптоми виникли протягом встановлених часових рамок, зазначених у Таблиці вакцинальних ушкоджень. Рішення також підкреслює важливість сучасних медичних записів та презумпцію їх точності, якщо не буде представлено переконливих доказів протилежного. Крім того, рішення окреслює специфічні критерії, які мають бути дотримані для діагностування SIRVA, детально розкриваючи, що біль має бути обмежений щепленим плечем і не повинно бути попередньої історії пов’язаних симптомів. Ці елементи слугують суттєвими настановами для позивачів, які шукають компенсації відповідно до Закону про вакцини.

МАККЛАФЛІН проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01776 (2024-12-13)

Суть рішення

Це рішення Суду федеральних позовів Сполучених Штатів розглядає клопотання про адвокатські гонорари та витрати, пов’язані з позовом про шкоду від вакцинації, поданим Джулі Макклафлін відповідно до Національної програми компенсації шкоди від вакцин. Після розгляду клопотання та домовленостей між сторонами, Головний спеціальний радник присудив загальну суму 22 675,58 доларів США, що включає 21 656,10 доларів США адвокатських гонорарів та 1 019,48 доларів США витрат. Рішення підкреслює право на обґрунтовану оплату послуг для успішних позивачів відповідно до Закону про вакцини.

Структура рішення

Рішення структуроване наступним чином:

• Передісторія справи: Викладено initial позов Позивача щодо пошкодження плеча, пов’язаного з вакциною, отриманою 21 жовтня 2021 року.
• Попереднє рішення: Зроблено посилання на попереднє рішення про присудження компенсації на підставі домовленості між сторонами.
• Клопотання про гонорари та витрати: Детально описано запит Позивача щодо адвокатських гонорарів та витрат, включаючи заявлені суми та відсутність особистих витрат.
• Позиція Відповідача: Відповідач визнав статутні вимоги для присудження, але залишив питання суми на розсуд Головного спеціального радника.
• Аналіз та висновок: Головний спеціальний радник розглянув запит про гонорар, визнав його обґрунтованим і повністю задовольнив клопотання.

Порівняно з попередніми версіями, це рішення підтверджує усталені принципи щодо присудження адвокатських гонорарів та витрат у справах про шкоду від вакцин, повністю відповідаючи положенням Закону про вакцини.

Основні положення рішення

Ключові положення цього рішення включають:

• Право на гонорари: Рішення підтверджує, що відповідно до Закону про вакцини, успішні позивачі мають право на обґрунтовану оплату адвокатських послуг та витрат.
• Обґрунтованість гонорарів: Головний спеціальний радник не виявив жодних проблем з годинами або ставками, поданими у рахунках, підтвердивши обґрунтованість запиту.
• Остаточне присудження: Загальна присуджена сума становить 22 675,58 доларів США, з чітким зазначенням про спільну виплату Позивачу та її адвокату.
• Внесення судового рішення: Рішення окреслює процес внесення судового рішення, включаючи можливість його прискорення через спільне повідомлення від сторін.

МАКЛАРЕН проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:22-vv-01776 (2024-05-10)

Огляд справи

Висновок стосується справи Джулі Макларен проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб, де заявник прагнув отримати компенсацію за Національною програмою компенсації за шкоду від вакцин за травму плеча, імовірно спричинену вакциною від грипу. Незважаючи на заперечення відповідача щодо позову про SIRVA (Травма плеча, пов’язана з введенням вакцини), обидві сторони досягли спільної угоди, погодивши компенсацію у розмірі 15 000 доларів. Головний спеціальний радник визнав угоду обґрунтованою та присудив відповідну компенсацію.

Структура та положення висновку

Висновок структурований за кількома ключовими розділами. Спочатку він окреслює передісторію справи, включаючи подання позову, деталі імовірної травми та спільну угоду між сторонами. Основні положення включають:

• Деталі позову: Заявник стверджує про травму плеча, пов’язану з вакциною від грипу, отриманою 21 жовтня 2021 року.
• Позиція відповідача: Секретар заперечує твердження про травму та причинно-наслідковий зв’язок, але погоджується на врегулювання.
• Присудження компенсації: Одноразова виплата у розмірі 15 000 доларів присуджується заявникові, що відображає збитки, передбачені Законом про вакцини.
• Умови оплати: Виплати залежать від подання заявником необхідної документації для компенсації.

Порівняно з попередніми версіями, цей висновок уточнює специфіку угоди та присудженої суми, підтверджуючи характер врегулювання як компромісу без визнання провини з боку відповідача.

Ключові положення для майбутніх посилань

Кілька положень можуть мати особливе значення для майбутніх справ:

• Угода про компенсацію: Угода чітко встановлює суму компенсації та стверджує, що вона покриває всі збитки, передбачені Законом про вакцини.
• Заперечення відповідальності: Чітко зазначено, що врегулювання не є визнанням відповідальності з боку Секретаря, що є crucial для подібних справ.
• Звільнення від претензій: Заявник звільняє уряд від будь-яких подальших претензій, пов’язаних з травмою, що є стандартним положенням у таких угодах і важливим для розуміння масштабу врегулювання.
• Подальші провадження щодо витрат: Угода включає положення про окреме врегулювання питань адвокатських гонорарів та витрат, підкреслюючи необхідність належного подання заяв після винесення рішення.

КЛОДФЕЛТЕР проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-00931 (2024-12-13)

Резюме судового рішення у справі Клодфелтер проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Рішення стосується петиції про компенсацію, поданої Марком Клодфелтером відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, в якій стверджується, що він отримав пошкодження плеча внаслідок введення вакцини від грипу. Незважаючи на заперечення відповідача щодо травми та її зв’язку з вакциною, сторони досягли спільної угоди про призначення Клодфелтеру одноразової компенсації у розмірі 40 000,00 доларів США за його передбачувані ушкодження. Головний спеціальний радник прийняв цю угоду, офіційно призначивши компенсацію, передбачену домовленістю.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване навколо спільної угоди, поданої залученими сторонами. Воно розпочинається з представлення справи та вимог позивача щодо його травми. Угода деталізує факти справи, включаючи введення вакцини від грипу та передбачуване пов’язане з нею пошкодження плеча (SIRVA). Рішення визначає умови компенсації, вказуючи, що призначена сума становить 40 000,00 доларів США за всі збитки, передбачені Законом про вакцини. Важливо зазначити, що рішення підкреслює: угода не є визнанням відповідальності з боку відповідача.

Ключові положення рішення

Найбільш значущі положення цього рішення включають:

• Призначення позивачеві компенсації у розмірі 40 000,00 доларів США, що означає вирішення позову без визнання відповідальності з боку відповідача.
• Угоду про те, що ця компенсація покриває всі збитки, передбачені Законом про вакцини, що відображає узгоджене врегулювання між сторонами.
• Пряму заяву про те, що угода не означає, що вакцина від грипу спричинила передбачувану травму, тим самим зберігаючи позицію відповідача, водночас надаючи компенсацію позивачеві.
• Положення щодо розгляду витрат на адвокатські послуги, що вказує на проведення подальших проваджень для визначення обґрунтованих витрат у справі.

ЕРВІН-СПЕНСЕР проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-00314 (2024-12-13)

Аналіз судової думки у справі 1:21-vv-00314-UNJ

Думка, видана Судом федеральних позовів Сполучених Штатів, розглядає клопотання про адвокатські витрати та судові витрати, подане позивачкою Трейсі Ервін-Спенсер у справі, що стосується пов’язаної з вакциною травми. Позивачка вимагала компенсації відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцинації, стверджуючи про травму плеча, пов’язану з вакциною від грипу, отриманою 2 жовтня 2019 року. Після попереднього присудження компенсації на підставі пропозиції Відповідача, Суд наразі задовольнив клопотання Позивачки про загальну суму 37 066,93 доларів США на адвокатські витрати та судові витрати, підтверджуючи, що статутні вимоги для такого присудження виконані.

Структура та основні положення думки

Думка структурована на чіткі розділи: вона починається з передісторії справи, детально описуючи первісну петицію, подану Позивачкою, та характер заявленої травми. Далі обговорюється клопотання про адвокатські витрати та судові витрати, підкреслюючи запитувані суми та позицію Відповідача щодо клопотання. Головний спеціальний магістр Браян Х. Коркоран переглядає рахунки та документацію Позивачки, зрештою визнаючи суми обґрунтованими та присуджуючи повну запитувану суму. Рішення завершується інструкціями щодо внесення судового рішення та прав сторін на оскарження.

Щодо змін порівняно з попередніми версіями, ця думка відображає пряме визнання права Позивачки на витрати після успішної вимоги. Вона підтверджує процесуальні норми, встановлені Законом про вакцини, забезпечуючи чіткість процесу присудження.

Ключові положення для майбутнього використання

Найважливіші положення цієї думки включають чітке твердження, що успішні позивачі за Законом про вакцини мають право на обґрунтовані адвокатські витрати та судові витрати, як зазначено в Розділі 15(e). Висновок Головного спеціального магістра про те, що запитувані витрати є обґрунтованими та повністю підтвердженими документацією, встановлює прецедент для подібних справ, підкреслюючи важливість ретельного ведення документації позивачами. Крім того, рішення про присудження витрат єдиною сумою, яка підлягає сплаті як Позивачці, так і її адвокату, встановлює чіткий процесуальний орієнтир для майбутніх присуджень у справах про шкоду від вакцинації.

ЕРВІН-СПЕНСЕР проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-00314 (29.03.2024)

Суть рішення

Рішення, видане головним спеціальним суддею Коркораном у справі Трейсі Ервін-Спенсер проти Секретаря охорони здоров’я та соціальних служб, стосується клопотання про компенсацію в рамках Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Позивачка стверджувала, що зазнала пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після отримання вакцини від грипу 2 жовтня 2019 року. Рішення надає позивачці компенсацію у розмірі 68 200 доларів, яка включає компенсацію за біль і страждання, а також минулі незворотні витрати, що відображає висновок суду про те, що позивачка має право на відшкодування збитків, як зазначено у пропозиції відповідача.

Структура рішення

Рішення структуроване в кількох чітких розділах: воно починається з представлення справи, включаючи сторони та дату подання клопотання. Далі викладається відповідна передісторія, що призвела до рішення про право на компенсацію, яке було раніше винесене 8 грудня 2023 року та визнало позивачку такою, що має право на компенсацію за SIRVA. Потім детально розглядається пропозиція відповідача щодо компенсації, з уточненням сум за біль і страждання та минулі незворотні витрати. Наостанок рішення завершується ухвалою про присудження компенсації, яка доручає секретарю суду внести рішення на користь позивачки. Важливо зазначити, що це рішення формалізує суму компенсації та визначає спосіб оплати, залишаючи за відповідачем право оскаржити попереднє рішення про право на компенсацію.

Основні положення рішення

Ключові положення рішення включають присуджену компенсацію у розмірі 68 200 доларів, яка складається з 67 500 доларів за біль і страждання та 700 доларів за минулі незворотні витрати. Рішення підтверджує, що загальна сума становить усі збитки, передбачені Розділом 15(a) Закону про вакцини. Крім того, воно підкреслює, що позивачка погоджується з запропонованою компенсацією, і роз’яснює, що відповідач не заперечує проти суми компенсації, хоча зберігає право оскаржити попереднє рішення про право на компенсацію. Таке чітке визначення елементів компенсації та домовленість між сторонами є crucial для розуміння наслідків рішення.

ЕРВІН-СПЕНСЕР проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ / 1:21-vv-00314 (2024-01-12)

Огляд судової думки у справі Ервін-Спенсер проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних послуг

Думка у справі Трейсі Ервін-Спенсер проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних послуг розглядає клопотання про компенсацію за Національною програмою компенсації за шкоду від вакцин щодо передбачуваного пошкодження плеча, пов’язаного з введенням вакцини (SIRVA), після вакцинації від грипу. Головний спеціальний радник Коркоран виніс рішення на користь позивача, встановивши, що вона відповідає необхідним критеріям для отримання компенсації, зокрема, що біль у плечі виник у встановлений 48-годинний термін після вакцинації. Думка підкреслює важливість медичних записів та заяв пацієнта у встановленні факту та зв’язку пошкодження з вакцинацією.

Структура та основні положення думки

Думка структурована на кілька ключових розділів, включаючи процедурну історію, повноваження, відповідні фактичні докази, встановлення фактів та висновок. Спочатку він відтворює процедурні кроки, включаючи подання клопотання та подальші клопотання обох сторін. Головний спеціальний радник окреслює правові стандарти, застосовні відповідно до Закону про вакцини, особливо зосереджуючись на вимогах щодо демонстрації таблично визначеної шкоди.

Значні зміни в цій думці включають чітке підтвердження правового порогу доведення початку болю в плечі протягом 48 годин після вакцинації та наголос на достовірності сучасних медичних записів на тлі особистого звіту позивача. Думка також роз’яснює, що відсутність зафіксованих симптомів у перших медичних зверненнях не виключає висновку про право на компенсацію, якщо загальні докази підтримують такий висновок.

Ключові положення для майбутнього посилання

Серед найважливіших положень – чіткі критерії встановлення позову SIRVA, які включають вимогу про прояв пошкодження протягом 48-годинного вікна після вакцинації, відсутність попередніх проблем з плечем та обмеження симптомів щодо щепленого плеча. Думка також підкреслює прийнятність свідчень пацієнта та потенційну вагу медичних записів з часом, підтверджуючи, що брак негайної документації не заперечує потенційних позовів, якщо подальші докази підтримують твердження позивача. Крім того, Головний спеціальний радник стверджує, що позови, пов’язані з болем у плечі, навіть з деякими іррадіюючими симптомами, не виключають автоматично отримання компенсації за умови, що основне пошкодження відповідає визначенню SIRVA.

ШАФФЕР проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-01731 (2024-12-13)

Огляд справи 1:21-vv-01731-UNJ

Рішення, винесене Судом федеральних позовів Сполучених Штатів у справі Ребеки Шаффер проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб, розглядає позов заявника про відшкодування витрат на адвоката та судових витрат після успішного позову про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок вакцинації. Головний спеціальний радник Браян Х. Корколан присудив заявнику загальну суму 41 553,71 доларів США, що включає 41 541,21 доларів США за юридичні послуги та витрати, а також додаткові 12,50 доларів США на особисті витрати. Рішення відображає висновок суду про те, що запитані витрати є обґрунтованими та виправданими на підставі поданих заявником документів.

Структура та положення рішення

Рішення структуроване навколо кількох ключових компонентів: вступу до справи та відповідного контексту, детального розгляду запиту заявника про відшкодування витрат, реакції відповідача на клопотання та висновків Головного спеціального радника щодо обґрунтованості запитаних сум. Зокрема, рішення підтверджує статутні положення Закону про вакцини, які дозволяють відшкодування обґрунтованих витрат на адвоката та судових витрат для успішних позивачів. Це рішення не вказує на будь-які зміни порівняно з попередніми версіями подібних судових рішень; однак воно підкреслює дотримання встановленої статутної бази та процесуальних вимог.

Ключові положення рішення

Найбільш значущими положеннями цього рішення є явне присудження 41 541,21 доларів США за юридичні послуги та витрати, а також окреме відшкодування 12,50 доларів США за особисті витрати заявника. Головний спеціальний радник не знайшов підстав для зменшення запитаних годин або ставок на підставі свого огляду поданої документації. Крім того, рішення уточнює, що присуджені суми охоплюють усі юридичні витрати, підтверджуючи, що жодні додаткові збори не можуть бути стягнені понад присудженої суми, як передбачено § 15(e)(3) Закону про вакцини. Рішення також окреслює процес можливого судового перегляду, вказуючи, що секретар суду введе судове рішення, якщо своєчасно не буде подано клопотання про перегляд.

ШАФФЕР проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-01731 (20.02.2024)

Суть рішення

Рішення деталізує постанову Головного спеціального судді Браяна Х. Корсорана у справі Ребеки Шаффер, яка подала клопотання про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин. Шаффер стверджувала, що в неї розвинувся синдром Гійєна-Барре (GBS) після вакцинації від грипу. Рішення підтверджує присудження компенсації у розмірі 144 950,96 доларів за різні види шкоди, включаючи біль і страждання, невідшкодовані витрати та втрачену заробітну плату, на підставі пропозиції, поданої Відповідачем, яку Шаффер прийняла.

Структура рішення

Рішення структуроване для включення кількох ключових компонентів: вступного розділу, що ідентифікує сторони та контекст справи; рішення про право на компенсацію, яке встановлює право Шаффер на відшкодування; та детальної пропозиції Відповідача, що визначає конкретні суми, присуджені за біль і страждання, невідшкодовані витрати та втрачену заробітну плату. Це рішення ґрунтується на попередніх постановах, зокрема на рішенні червня 2022 року, яке спочатку визнало Шаффер такою, що має право на компенсацію, фактично остаточно визначивши суму до виплати.

Основні положення рішення

Найбільш значущими положеннями рішення є загальна компенсація, присуджена Шаффер у розмірі 144 950,96 доларів, розподілена на три категорії: 132 500,00 доларів за біль і страждання, 3 509,47 доларів за минулі невідшкодовані витрати та 8 941,49 доларів за минулу втрачену заробітну плату. Ці суми представляють загальний обсяг збитків, доступних відповідно до Закону про вакцини, та відображають згоду Відповідача з присудженими сумами. Крім того, рішення підкреслює, що компенсація буде виплачена одноразово і охоплює всі вимоги про відшкодування збитків за цим Законом.

ШАФФЕР проти СЕКРЕТАРЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-01731 (2022-07-28)

Суть рішення

Рішення, видане головним спеціальним магістратом Коркораном, розглядає справу Ребеки Шаффер, яка подала клопотання про компенсацію відповідно до Національної програми компенсації за шкоду від вакцин, стверджуючи, що в неї розвинувся синдром Гійєна-Барре (GBS) після вакцинації від грипу. Відповідач, який представляє Секретаря охорони здоров’я та соціальних служб, визнав, що Позивач відповідає критеріям компенсації, викладеним у Таблиці вакцинних ушкоджень для травми типу грип/GBS. Рішення підсумовує, що Шаффер має право на компенсацію через тривалість її стану та відсутність альтернативної причини її GBS.

Структура та основні положення рішення

Рішення структуроване наступним чином: починається з введення до справи, включаючи деталі подання та залучені сторони. Потім викладаються твердження Позивача щодо вакцинації від грипу та подальшої шкоди. Головний спеціальний магістр узагальнює звіт Відповідача за Правилом 4(c), який визнає право на компенсацію на підставі встановлених критеріїв для ушкодження типу грип/GBS. Рішення завершується визначенням права Позивача на компенсацію, стверджуючи, що її стан відповідав необхідним правовим порогам. Це рішення є показовим, оскільки підкреслює спрощену процедуру в Спеціальному процесуальному підрозділі та відображає чітку поступку Відповідача, яка може бути не такою поширеною в попередніх справах.

Ключові положення для майбутнього використання

Найважливіші положення цього рішення включають явне визнання Відповідачем того, що Позивач задовольняє критерії, викладені в Таблиці вакцинних ушкоджень для травми типу грип/GBS, і що її стан зберігається понад шість місяців без альтернативного пояснення. Це рішення підкреслює процедурну ефективність Програми компенсації за шкоду від вакцин і слугує прецедентом для подібних справ, де Відповідач визнає право на компенсацію на підставі Таблиці ушкоджень. Рішення також встановлює важливість документування тривалості симптомів та відсутності альтернативних причин при підтримці вимог про компенсацію.

CHAMPION проти СЕКРЕТАРЯ СЛУЖБИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА СОЦІАЛЬНИХ СЛУЖБ / 1:21-vv-02179 (2024-12-13)

Аналіз судової думки у справі Champion проти Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб

Думка, видана головним спеціальним радником Браяном Х. Коркораном у справі Деррена Чемпіона, висвітлює врегулювання, досягнуте між позивачем та відповідачем щодо вимоги про компенсацію за Національною програмою компенсації за шкоду від вакцин. Позивач стверджував, що він отримав пошкодження плеча, пов’язане з введенням вакцини (SIRVA), після вакцинації від грипу, яка відбулася 6 листопада 2020 року. Хоча відповідач заперечував вимоги, обидві сторони дійшли спільної угоди, що призвела до присудження позивачеві компенсації у розмірі 25 000 доларів за всі збитки, доступні за Законом про вакцини.

Структура та основні положення думки

Думка структурована за кількома ключовими розділами:

1. Представлення справи та залучених сторін.
2. Огляд тверджень позивача, включаючи деталі вакцинації та ушкодження.
3. Резюме позиції відповідача щодо заперечення вимог.
4. Представлення спільної угоди, поданої обома сторонами.
5. Рішення про присудження компенсації на підставі угоди.
6. Директива секретарю суду внести рішення відповідно до ухвали.

Ця думка є значним кроком у справі, оскільки вирішує спір без подальшого судового розгляду, на відміну від попередніх справ, де сторони могли б продовжити процес через судові засідання або апеляції.

Ключові положення для майбутнього використання

Найкритичніші положення цієї думки включають:

• Присуджену одноразову суму у 25 000 доларів, яка є повною компенсацією за всі збитки, доступні за Законом про вакцини.
• Угоду, яка підтверджує, що позивач не отримував раніше компенсації за те саме ушкодження, що є важливим для встановлення права на участь у Програмі вакцин.
• Чітке заперечення з боку відповідача щодо причинного зв’язку між вакциною та заявленим ушкодженням, що встановлює прецедент для розуміння відповідальності у подібних справах.
• Визнання того, що угода є компромісом і не становить визнання відповідальності з боку Сполучених Штатів або Секретаря служби охорони здоров’я та соціальних служб.

Ці положення не лише роз’яснюють результат для позивача, але й надають основу для майбутніх вимог у рамках Програми компенсації за шкоду від вакцин.